HistoryPedia - Внесок користувача [uk]

Чарівний світ кераміки.

2015-12-08T13:48:29Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Магія глини. */

== "Аби впізнати Україну..." ==

:::«Не розписи – знаки магічні.

:::В скарбівні – скарби лиш одні…»

::::::::(Антоніна Листопад-Пошивайло»)

Спочатку була Свята Земля-Глина… За тим – Вода… І породили стихії Вселенські у коловороті Творення земну ойкумену… І спалахнув Вогонь, і увічнив Творіння у полум’яному горнилі Буття… І розкрутився небесний круг історичного поступу, й роздмухалося горно людської образо-творчості…

Усе, що рукотворить людина на землі, рано чи пізно зникає у вихорах Хроносу. Найвеличніші її досягнення – духовні та матеріальні, – відтак, не є самоціллю, бо спрямованість їх – естафетна. Вони – віхи певних епох, еволюційних ритмів, духовної невмирущості… Вселенський магнетизм розміщував народи по планеті. Дух нації притягувався до тих місць, де б міг найдієвіше реалізувати свою призначеність. Українців примагнітили найродючіші чорноземи й щедрі поклади глини…

[[Файл:Магія рук гончара.png|250px|thumb|left|Магія рук гончара]]

Звісно, що «не боги горщики обпалюють». Однак, щоб зробити щось вартісне на гончарному крузі, потрібно мати божу іскру. Власне, азів гончарного ремесла в місцевому ліцеї вас навчать за півроку, а на те, щоб стати майстром, потрібно витратити все життя.
Особливої уваги заслуговує глина. Ви думаєте: пішов у глинище, накопав глини, замісив її і ось вже можеш ліпити що завгодно. Не поспішайте. Після того, як ви накопаєте гончарної глини, маєте виморозити її, аби вона розсипалася. Далі – все це потрібно перебрати пучками, щоб позбавитися домішок. Тепер, коли народні промисли повсюдно занепали, все це роблять на власних обійстях вручну – і майстри, і їхні помічники.

Один сучасний український письменник-мрійник-філософ написав, що, аби пізнати Україну, не потрібні детально розроблені маршрути чи путівники. Варто просто «впіймати» першу-ліпшу електричку, поїзд, або автобус і доїхати до того місця, яке видається вам цікавим. Перш за все — на інтуїтивному рівні.

[[Файл:Рисунок3.png|300px|thumb|left]]

Звичайно, якщо для такого «туру вихідного дня» у вас не забракне авантюризму. А там уже — куди б ви врешті-решт не потрапили, гарантовані цікаві пригоди, місця і явища. Теза ця перевірялася нами на практиці вже неодноразово. І маємо ще раз запевнити, що авантюризм у ваших жилах значно важливіший навіть за спроможність орієнтуватися за компасом. Бо під час таких мандрівок пригоди не завжди бувають веселими, а здивування — приємним. Погодьтесь, коли ми їдемо кудись далеко, нам хочеться подивуватися місцевими цікавинками, властивими саме нашій малій батьківщині.

Сьогодні ми вирушаємо в мандрівку до столиці гончарного мистецтва – Опішного.

Виробництво глиняного посуду і культових фігурок на території України відомі з кінця мезолітичної доби (7000-6000 р. до н.е.) і досягло високого розвитку в добу трипільської культури. За княжої доби на Україні гончарство було великим промислом і в 19 столітті стає однією з найважливіших галузей українського кустарного промислу.

Гончарство – одне з найдревніших і найшанованіших занять людства. Не обділено ним і Україну: у нас практично в кожній області були великі й малі гончарні осередки, де натхненно глинописали історію народного буття мудреці-майстри, які своїми безсмертними гончарними витворами уславили Україну в світах. Випалена глина вічна!

Україну нерідко величають гончарною країною, з огляду на величезні родовища глин і майже повсюдне поширення гончарства.

== Місце зустрічі - Опішне. ==

Столицею гончарства називають це місце, яке розташувалося у невеличкому селищі Полтавській області (поблизу легендарної Диканьки). Саме Опішня відома як сучасний центр українського гончарства. Перша писемна згадка про Опішне відноситься до ХІІ століття. На території містечка досліджено городище скіфського часу «Кардашів вал» (IV–ІІІ століття до н.е.), городище роменської археологічної культури (VIIІ століття). Неподалік знаходиться одне з найбільших городищ скіфської доби – Більське. Упродовж другої половини XVII – першої половини ХІХ століття в Опішному функціонував гончарний цех. 1737 року створено першу в Україні й тривалий час найбільшу в Російській імперії Опішненську компанію селітроварних підприємств. Якщо озирнутися в минуле, побачимо, наприклад, Пістинський гончарний центр, що процвітав барвами гуцульської кераміки на Івано-Франківщині кінця ХIХ — початку ХХ століття.

Гончарство у найвищому місті Полтавщини, що стоїть на семи горбах, утворених Ворсклою, і пам’ятає битву зі шведами, розвивається вже впродовж трьох тисячоліть. Попри це — жодних спеціальних пізнавальних гончарських знаків у Опішні немає. Про особливість містечка можна здогадатися хіба завдяки розмальованим глечикам, які місцеві жителі подеколи використовують як елемент, так би мовити, ландшафтного дизайну, влаштовуючи керамічно-квіткові композиції у садках, перед хатами, або завдяки стихійним ринкам, на яких опішняни продають керамічні вироби обабіч дороги.

«Ся опішнянська колонія гончарів, – констатував 1911 року відомий український технолог-кераміст, уродженець Коломиї Осип Білоскурський, – своїми красивими виробами, мусить звернути на себе увагу кожного. Но рівночасно насувається на думку: чому у нас на Украіні, так россійській як і австрійській, є тільки одна така кольонія, котра може заімпонувати навіть західним народам?»

Ще наприкінці ХІХ століття до художнього доробку місцевих майстрів почав пильно придивлятися весь цивілізований світ. Їхні твори почали наввипередки колекціонувати. Відомі випадки, коли посуд у гончарів забирали ще теплим прямо з горна. На початку ХХ століття російський консул у Лондоні повідомляв Зіньківській повітовій земській управі про нечувану популярність опішненської кераміки в Англії й буквально благав збільшити її поставки на європейські ринки. Найбільші музеї Російської імперії, країн Європи та Америки відряджали спеціальні експедиції з метою формування власних колекцій виробів знаменитого Опішного.

У місцевому гончарстві на початку ХХ століття було зайнято більше тисячі осіб. 1894 року в Опішному відкрито першу в Лівобережній Україні земську зразкову гончарну майстерню. Донині зберігся один із будинків майстерні в стилі українського модерну, зведений 1916 року за проектом всесвітньо відомого українського мистця Василя Кричевського. Опішне – єдиний в Україні осередок традиційного гончарства, де вже більше століття розвивається гончарне шкільництво.

Саме в ті далекі часи й народилася ідея заснування Музею гончарства в самому містечку. На жаль, ця своєчасно народжена думка ще майже століття витала над Опішним. Про неї говорили вчені, художники, письменники. І не тільки говорили, а й активно збирали кращі твори гончарів. 1893 року велику колекцію глиняних виробів зібрав відомий археолог і керамолог Іван Зарецький. Вона стала основою для формування збірки кераміки земського природничо-історичного музею (нині – Полтавський краєзнавчий музей). Пізніше Іван Зарецький продовжував збирати опішненську кераміку, але вже для Російського музею імператора Олександра ІІІ в Санкт-Петербурзі. Його зусиллями на берегах Неви знайшли прихисток понад 600 рідкісних виробів, з-поміж яких – 220 мисок (на сьогодні це найбільша в світі збірка мальованих опішненських мисок другої половини ХІХ – початку ХХ століття).
Наприкінці ХIХ — на початку ХХ сторіччя в Опішному працювало близько 1000 гончарів, тобто кожен п’ятий у містечку мав справу з глиною. У ті часи опішнянські майстри мали славу далеко за межами України. Баклаги і макітри «місцевого розливу» масово мандрували до Європи, Азії і навіть Північної Америки. Сьогодні гончарні масштаби Опішні стали скромнішими. Навіть порівняно з радянськими часами. У минулому сторіччі тут працювало три гончарські заводи, сьогодні — тільки одне приватне підприємство займається промисловим виготовленням кераміки, і те — досить скромних масштабів. Утім, директор місцевого Колегіуму мистецтв Людмила Овчаренко стверджує, що попит на глиняну продукцію — і гончарну, і ліплену — є. Більше того, останніми роками він стабільно зростає, зокрема, з огляду на підвищення загального інтересу до фольклору і етнічної культури.

Ідею створення в Опішному національного культурно-мистецького центру виношував всесвітньо відомий кінорежисер і письменник Олександр Довженко. 1954 року він записав у своєму щоденнику: «Увечері перед сном розповів своєму новому сусіду ідею створення в Києві під безпосереднім шефством уряду невеличкої групи художників-монументалістів, архітекторів, різчиків по дереву і керамістів для того, щоб, вибравши село, скажімо Опішню, і завчасно домовившись з колгоспниками, перебудувати його за кілька років так, щоб воно стало зразковим центром уваги всіх будівників, колгоспників, туристів, мистецтвознавців... Я згадав Пікассо і Леже. Що зробив Пікассо в одному глухому керамічному містечку! Се я запропоную урядові...».

968 року вчений-філософ Леонід Сморж уперше обґрунтував необхідність створення в Опішному заповідника народної творчості. Згодом ідея створення гончарного музею відродилася в середовищі самих опішненських гончарів.

[[Файл:Розпис виробів із глини.png|250px|thumb|left|Розпис виробів із глини]]

В Опішному ми відвідали Колегіум мистецтв, що розташувався на вулиці Партизанський. Існує він вже протягом десяти років. Колись на цьому ж місці стояла церква Святої Покрови. Звичайна загальноосвітня школа з часом дещо перепрофілювалася і почала надавати не тільки середню загальну освіту. Особливий освітній акцент тут роблять на уроках гончарства, ліплення, композиції, рисунку та інших мистецьких студіях. Уже з першого класу діти тут мають справу з глиною і гончарним кругом, а вчителі їхні — найвправніші майстри України із безліччю титулів, звань і нагород — Михайло Китриш, Василь Омеляненко, Микола Пошивайло та інші.

На території колегіуму, який також є осередком створення серйозних керамічних виробів (щоправда, не на продаж), є два так званих горна — гончарські печі. Одна з них — більш сучасна, інша — традиційна, вона викопана у землі і за технікою створення копіює прадавні горна. Титулований гончар Микола Пошивайло розповідає, що піч розпалюється протягом 12 годин, нагріваючись до 800—1000 градусів. Протягом цього часу в її нетрях випалюються вироби. «А як ви визначаєте температуру?» — поцікавилися ми, шукаючи очима на зовсім не модерному приладі температурні датчики. «За вогнем», — запевнив приголомшену аудиторію досвідчений майстер. Перед початком обпалювання піч з усіх боків обкурюють спеціальними травами — аби відігнати злих духів. Теж, ясна річ, традиція не модернова, але жива. А витягають готові тарілки - глечики з горна аж через два дні, коли піч і вироби вистигають.

Для розпису кераміки в Опішні використовують органічні фарби, виготовлені з ангобів, тобто тієї ж таки глини. Часом, аби отримати потрібні барви, до ангобів додають інші речовини. Завдяки своєму переважно природному походженню, кольори виявляються досить спокійними і теплими — переважають ніжно-блакитний, бежевий, коричневий, м’який зелений. Основні мотиви декорування опішнянських виробів — рослинні орнаменти, рідше — тваринні образи. Звичайно, кожен із традиційних орнаментів має свою символіку, вгадати яку сьогодні майже неможливо. Про значення символів можна тільки здогадуватися. Опішнянські майстрині припускають, що, до прикладу, зображення птаха на глечиках наші предки використовували як символ жертвоприношення, аби не доводилося вбивати живого птаха.

== Магія глини. ==

У кутку майстерні — ікона. Під нею — електричний гончарний круг, оберти якого забезпечуються ледь помітною педаллю і незначними рухами ноги гончаря. Майстер розповідає, що колись робота на гончарному крузі була значно складнішою, оскільки однією рукою доводилося його крутити. Відповідно, для ліплення виробу давньому гончарю залишалося вдвічі менше робочої сили, ніж сучасному. Сьогодні все значно простіше. Але й досі нелегко. Найскладніше — це виставити глину на центр кола, аби виріб був композиційно правильним і симетричним. Визнаним майстрам — таким, як Микола Пошивайло, це вдається моментально, молодші ж руки витрачають на це більше часу та зусиль. Узагалі процес створення макітри або глечика для непризвичаєного до такого дійства ока видається ледь не магічним: із кавалку глини в майстерних руках буквально за декілька хвилин виростає десятилітрова макітра або стрункий глечик. Нам пощастило спробувати власноручно зліпити горщика на гончарному крузі. Справа видалася нелегкою… А поруч — діточки, які і собі ліплять — хто коників, хто лисичок, хто свистунці. У них — своя магія.

З виправданою гордістю майстри кераміки розповідають про те, як відомим опішнянським майстрам удавалося «витягнути» (суто гончарський термін) макітри на 40 і 60 літрів. Цей процес, відверто кажучи, складно навіть уявити.

[[Файл:Розповідає народний майстер Микола Гаврилович Пошивайло.png|250px|thumb|left|Розповідає народний майстер Микола Гаврилович Пошивайло]]

- Глина — особлива. Ти «тягнеш» її вгору, а вона росте, як дитина... Чим більше витягнеш і чим тоншими будуть стінки виробу, тим швидше нагріватиметься в ньому борщ, а чим товстішими будуть стінки, тим довше страва зберігатиме потрібну температуру, — ділиться секретами гончар з безкінечним переліком заслуг Михайло Китриш. Все своє життя він присвятив гончарству. До авангарду він ставиться негативно, не підтримує і не визнає його.

— Усе те, що створено згідно з народною традицією, усе це підтримує культуру, дає їй життя. А решта — то тільки заробляння грошей, — впевнений гончар.

Михайло Єгорович розповідає і про українську гончарську школу, яка відрізняється від решти світових центрів народною поширеністю, сталими традиціями і канонами, а також доступністю і зрозумілістю.

Гончарством на примітивному рівні можна оволодіти протягом шести місяців. Але йдеться тільки про ази, а майстерність — то вже справа наполегливості і роботи над собою. Це і веселить, і заспокоює майстра. – Часом я роблю горщика, а потім у мені щось як перевернеться... і я починаю ліпити коня з величезною пишною гривою... — захоплено описує Михайло Єгорович, а наприкінці зворушливо додає: — Перш за все, людина повинна любити цю справу. Це найголовніше.

Тим часом майстер розповідає про Міжнародний молодіжний гончарський фестиваль, який проходить тут віднедавна. У конкурсній програмі фестивалю взяло участь 300 робіт з України, Росії, Білорусі, Молдови. Цікаво, що положенням про конкурс обумовлена участь не тільки власне керамічних робіт, а і будь-яких декоративних, які причетні, присвячені або пов’язані з гончарством.

Наукової ваги столиці українського гончарства надає Національний музей-заповідник, при якому існують також Гончарська книгозбірня України, Національний архів українського гончарства та видавництво «Українське народознавство», а також Інститут керамології — відділення Інституту народознавства НАН України. Музей, заснований у 1986 році як музей гончарства, згодом був переформований у музей-заповідник. З того часу він існує вже не тільки для цікавих очей туристів, а і для допитливих науково-дослідницьких умів. «Вітаємо! Ви щаслива людина, бо уже в Опішному»,— зустрів нас написом Національний музей-заповідник українського гончарства. На подвір'ї розкинувся так званий Гончарський етнопарк. Просто неба стоять неймовірні витвори найрізноманітніших розмірів і форм, виконані митцями з різних міст України — переможцями Всеукраїнських гончарських фестивалів, що проводяться в Опішні. Тут і Опішненська мадонна, і янгол із куришкою (підставкою для свічки), й усміхнений вусатий дідуган із люлькою, й традиційні опішнянські фігурки, лелеки, що символізують розмноження роду і є своєрідним оберегом Опішні, й оголена молодичка, що читає журнал «Наталі» і за якою спозирають крізь тин дві цікаві бабці... І хоча глина — матеріал довговічний і здатний зберігати в собі тисячолітні таємниці, все ж таки шкода, що ці дивовижні експонати незахищені від вітрів, дощу та снігу...

Не менш цікаві речі демонструються і в самому музеї. Чого вартий, наприклад, мисник, на полицях якого зібраний посуд із різних куточків України — тут і так звані теракотові (тобто не покриті лискучою поливою) глечики, в яких на диво довго зберігається молоко, і куманці для лікерів, що зодягалися на руку. В музеї ми переглянули виставку унікальних гончарних фото кінця ХІХ століття, ознайомилися із колекціями декоративних тарелей. А ще тут на нас чекали дивовижні практичні заняття з гончарами та малювальниками. Приміром, наших учнів гончарувати вчив лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Нечуя-Левицького, заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки художників Микола Гаврилович Пошивайло. Навряд чи зможу словами передати всю гаму почуттів, що заполонили мою душу після того, як мені самій вдалося виготовити за допомогою гончарного кругу маленького горщика. І навіть глиняні плями, що залишилися на джинсах, ніскілечки не засмутили.

Але виготовити річ на гончарному крузі — це лише половина справи. Витвір треба ще розмалювати і висушити у печі (на все це йде близько двох тижнів). Микола Гаврилович традицію гончарювання перейняв від свого батька, потім навчався на заводі «Художній керамік». Розмальовує майстер свої вироби фляндрівкою — це особливий опішнянський орнамент, який легко впізнати, але важко описати. «Старайся дотримуватися тієї ж форми лінії, що придумали наші предки»,— давав нашому учневі настанови майстер. І ще одне важливе зауваження: в гончарній справі використовується тільки спеціально підготовлена глина — ретельно вимішена і очищена від усіляких камінчиків-корінчиків. Інакше виріб ще під час сушки може дати тріщину.

[[Файл:Як треба ліпити горшика.png|250px|thumb|left|Як треба ліпити горшика]]

Микола Гаврилович сам розписує свої вироби. Але є в Опішні люди, які займаються тільки розписом. Як правило, це жінки, їх називають малювальницями. Так, нас розписувати вчила Ірина Мирко. Вона виводить орнаменти на глечиках настільки впевнено і швидко, що сторонній спостерігач може подумати: та то ж простяцька справа. Але коли ти сам пробуєш повторити щось подібне, то руки починають тремтіти, а фарба, виготовлена, до речі, також із глини та барвників, ніяк не хоче лягати точно по контуру. А кожен, хто потрапляє в Опішню, може сам, подібно до міфологічного Гнума, що створює світ на гончарному крузі, виліпити власний світ або принаймні декілька ліплених історій...
Ось яку історію нам розповіли про опішненські ліплені свищики… Невід’ємною частиною опішненської кераміки була і залишається дитяча іграшка у вигляді лаконічних скульптурних зображень звірів. Були досить поширені і скульптурки людей: барині, куми, кума, козака, вершника. Свищик – оригінальний, самобутній – він прикрашає наш побут, вносить тепло і радість у життя наших дітей, формує їхні естетичні смаки – є витвором мистецтва.

У розписі опішненського свищика, як і у формі, знаходимо відгомін надзвичайно давніх традицій. В древні, язичницькі часи глиняна іграшка була магічним інструментом, який захищає від нечистої сили. Язичництво не пішло в небуття. Недарма чарівні музичні інструменти, в тому числі свистунці, нерідко фігурують в українських казках, як предмети магічного зв’язку героїв з тваринами – помічниками. Кожна свистулька несе у собі певну символіку, а отже і магічний вплив і захист через форму, орнамент, колір, звук та їхнє поєднання, а також власне глину, з якої „не святі горшки ліплять”!

[[Файл:Традиційний Опішнянський свищик.png|250px|thumb|left|Традиційний Опішнянський свищик]]

Система розписів свищиків тварин носить космогонічний характер. Це суто опішненське явище – традиційно та логічно зумовлена система понять і позначень. Складається ця система із трьох мотивів: це „гілка” на спині тварини, „кривулька з накапуванням” (хвиляста лінія, що вється між крапок) по обох боках, а також „сонце” (у вигляді солярного знака, оточеного крапочками, або квітки з різною кількістю пелюсток та вигинистих ліній-променів) на грудях тварин. Розписана в такий спосіб тварина-іграшка становить образ, пов’язаний з давніми уявленнями про світоустрій.

Свищики можуть бути різної форми. Але кожна з них несе в собі якесь символічне значення. З розповіді майстрині ми дізналися, що:
ПТАШКА символ мрії, творчості, якщо з нею гратися і вірити в свою мрію, то вона здійсниться Птахи – істоти, що можуть найвище і наблизитись до світу богів. Також птахів вважають передвісниками весни; КОНИК приносить благословення сонця і удачу для дитини;
ОЛЕНЬ роги Оленя – це земна рослинність, тому Олень є символом землеробства, ремесел, знань (кінь і Олень - символи життя і Сонця; за древніми міфами, Сонце почергово перебуває на землі і на небі, і саме Олень щодня виводить Сонце на своїх рогах на Небо; культ Оленя ще більш древній чим коня); КОРІВКА символ родючості, матеріального достатку, годувальниця; БАРАНЕЦЬ пов’язаний з уявленнями достатку і благополуччя; КОЗЛИК цілеспрямованість, впертість в досягненні мети; РИБКА приносить спасіння людям від біди; ВЕРШНИК символ сили, витривалості, а для дівчини – наречений; БАРИНЯ жіноча чистота, цнотливість.

Ще нам розповіли, що для виготовлення гончарних виробів та творів вжиткового мистецтва опішненські майстри використовують глини, спріснюючі матеріали, плавні, глазурі (велика рецептура хімікатів і речовин) та керамічні фарби. Виготовлення дрібних керамічних виробів, які сушити і випалювати необхідно при дуже лагідному режимі.
Малопластичні глини, як правило, використовуються для виготовлення більш масивних виробів з товщиною стінки 10-15 мм. Такі вироби можна сушити і випалювати теплоносіями з повишеними характеристиками. Щоб запобігти браку та прискорити сушку та випал в масу пластичних глин вводять спріснювачі.

Глину для гончарних виробів, як правило, необхідно добувати в добре вивчених і підготовлених кар’єрах. Добування глини ведеться в весняно-літній період. Із кар’єрної глини без спеціальної підготовки одержати гончарні вироби високої якості дуже важко.
Для одержання якісних виробів із наявної сировини її в першу чергу необхідно гомунізувати шляхом перемішування при добуванні, пошаровому розміщенні в глинозапасниках, при буртуванні на бетонних площадках біля формовочного виробництва. Площадка зберігання глини заповнюється пошарово. Товщина шару 20-25 см. Висота бурта до 1,0 м. В буртах глина зберігається не менше року. За цей час її структура руйнується під впливом сонця, води, вітру та морозу. Підготовлену таким чином глину засипають в бучільні ями. В бучільну яму глина вкладається шаром не більше 30 см. поверх кожного шару глини кладуть шар вогнетривкої глини товщиною 4-5 см в межах 10-12% від об’єму шихти.
Зверху поливають шлікером із розрахунку 100 л шлікеру на 1м.куб. шизти але не більше 10% її об’єму. Зволожена шихта в бучильних ямах видержується до 3 діб. Для приготування шлікера беруть 100 кг склобою, 7 кг вогнетривкої глини, 70 л води. Компоненти загружають в кульовий млин. Процес помолу триває 24 години. Якість помолу контролюється лабораторією. Шлікер повинен бути сметаноподібний. Для використання вологість шлікеру доводиться до 20-22%. Шикта із бучільних ям подається на механічну переробку – двохвалковий змішувач, вальці тонкого помолу (зазор між валками 2-3 мм) і стрічковий прес. Брус одержаний із стрічкового пресу розрізається на “велику” валюшку і складається на вільному місці біля загрузочної горловини преса. “Великої” валюшки заготовляють 1,5-2,0 м.куб. Заготовлену валюшку пропускають через прес ще 2-3 рази. Перероблену таким чином валюшку подають у валюшко - запасник (склад валюшки). Тут вона видержується на протязі 15 діб – складена в штабеля. Кожний штабель, або їх група покриваються поліетиленовою плівкою, або мішковиною для збереження вологого середовища.

Із запасника “велика” валюшка подається у формовочне відділення гончарного цеху в такій кількості, щоб нею забезпечити роботу цеху на протязі двох днів. Перед формовкою “велику” валюшку пропускають через стрічковий прес, брус якого розрізають на пластини такого розміру, які потрібні для формування вибраного виробу.
Формовка гончарних виробів ведеться на вертикальних коліноричажних пресах, гончарних кругах, а дитячі забавки формуються руками.
Для формування гончарних виробів використовують гончарні станки з електроприводом, або станки з ножним приводом. Робочим органом гончарного станка є верхній горизонтальний круг діаметром 250 мм з нанесеними концентричними колами.
Круг обертається проти годинникової стрілки. Гончар бере на центр круга необхідну кількість матеріалу встановлює на центр круга і міцно закріплює її. Приводиться в рух круг, а гончар обтискає глину двома руками в форму півсфери. Далі гончар переносить зусилля пальців рук для формування конічної фігури, витягаючи глину вверх. Одержавши стійкий вертикальний конус, гончар осаджує його до форми півсфери і натиском великого пальця правої руки намічає центр майбутнього виробу. Починаючи з центру лівою рукою з середини, а правою зовні формується вертикальна стінка циліндра майбутнього виробу. Із циліндричної заготовки гончар формує виріб за своїм бажанням або за заданим шаблоном.

Існує спосіб формовки гончарних виробів в основному тарілок, тарелей та неглибоких мисок з допомогою гіпсових форм, що встановлюється замість диска гончарного круга і зовнішнього шаблона.
На вертикальний вал гончарного круга встановлюють гіпсову форму, яка має сформувати внутрішню поверхню виробу, наприклад тарілки. На гіпсову форму ложать заготовку глини в формі паляниці міцно притискаючимасу до гіпсової форми. Зовнішню поверхню (дно перевернутої тарілки і вінця формуються шаблоном). Вироби підсушуються на гіпсових формах.
Для придання гончарним виробам художньо-декоративного виду їх розписують кольоровими ангобами або гравірують.
На лицеву поверхню виробу наносять рисунок виїмки або рельєф. Декорують або весь виріб або лише його частину. Для керамічних виробів характерні прикраси із стрічок глини, джгутиків круглих або плющених часто пальцями, або стеком.[[Файл:У глині, з глиною, скільки віку жили й живемо, від батьків її любимо....png|200px|thumb|left|У глині, з глиною, скільки віку жили й живемо, від батьків її любимо...]]

Використовують різні способи декорування. Декорування по сирому черепку та декорування по сухому або лише підсушеному черепку.
Глину для декорування використовують ту що і для формування виробів, але з введенням фарбуючих окислів, або використовують глини близькі по технологічних характеристиках, але різні по окрасці після їх випалу. Часто ангоби мають дуже складний склад і їх рецептурою займаються спеціально підготовлені спеціалісти разом з підготовленням полив та глазурей.
Спеціалісти розрізняють глазурі прозорі і глухі. А глазурування ведеться або висушених виробів, або після суцільного випалу, нанесення ангобних рисунків.

Глазурі наносяться на весь виріб, або на його зовнішню або лише на внутрішню поверхню. Існують різні способи нанесення глазурі. Випал гончарних виробів ведеться в спеціальних гончарних горнах і вимагають високої майстерності у веденні процесу випалу та охолодження виробів до температури навколишнього середовища.

Гончар працює для того, щоб його виріб приносив людині користь і задоволення потреб споживача.
А ми можемо насолоджуватися витворами гончарного мистецтва в повсякденному житті. Це різноманітні миски, макітри, куманці, глечики, горщики. І для діточок є велике задоволення: різноманітні іграшки-свистунці, за допомогою яких малеча може розважитися.

== Автор статті (посилання на сторінку користувача) ==
[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]]

Чарівний світ кераміки.

2015-12-08T13:47:46Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Магія глини. */

== "Аби впізнати Україну..." ==

:::«Не розписи – знаки магічні.

:::В скарбівні – скарби лиш одні…»

::::::::(Антоніна Листопад-Пошивайло»)

Спочатку була Свята Земля-Глина… За тим – Вода… І породили стихії Вселенські у коловороті Творення земну ойкумену… І спалахнув Вогонь, і увічнив Творіння у полум’яному горнилі Буття… І розкрутився небесний круг історичного поступу, й роздмухалося горно людської образо-творчості…

Усе, що рукотворить людина на землі, рано чи пізно зникає у вихорах Хроносу. Найвеличніші її досягнення – духовні та матеріальні, – відтак, не є самоціллю, бо спрямованість їх – естафетна. Вони – віхи певних епох, еволюційних ритмів, духовної невмирущості… Вселенський магнетизм розміщував народи по планеті. Дух нації притягувався до тих місць, де б міг найдієвіше реалізувати свою призначеність. Українців примагнітили найродючіші чорноземи й щедрі поклади глини…

[[Файл:Магія рук гончара.png|250px|thumb|left|Магія рук гончара]]

Звісно, що «не боги горщики обпалюють». Однак, щоб зробити щось вартісне на гончарному крузі, потрібно мати божу іскру. Власне, азів гончарного ремесла в місцевому ліцеї вас навчать за півроку, а на те, щоб стати майстром, потрібно витратити все життя.
Особливої уваги заслуговує глина. Ви думаєте: пішов у глинище, накопав глини, замісив її і ось вже можеш ліпити що завгодно. Не поспішайте. Після того, як ви накопаєте гончарної глини, маєте виморозити її, аби вона розсипалася. Далі – все це потрібно перебрати пучками, щоб позбавитися домішок. Тепер, коли народні промисли повсюдно занепали, все це роблять на власних обійстях вручну – і майстри, і їхні помічники.

Один сучасний український письменник-мрійник-філософ написав, що, аби пізнати Україну, не потрібні детально розроблені маршрути чи путівники. Варто просто «впіймати» першу-ліпшу електричку, поїзд, або автобус і доїхати до того місця, яке видається вам цікавим. Перш за все — на інтуїтивному рівні.

[[Файл:Рисунок3.png|300px|thumb|left]]

Звичайно, якщо для такого «туру вихідного дня» у вас не забракне авантюризму. А там уже — куди б ви врешті-решт не потрапили, гарантовані цікаві пригоди, місця і явища. Теза ця перевірялася нами на практиці вже неодноразово. І маємо ще раз запевнити, що авантюризм у ваших жилах значно важливіший навіть за спроможність орієнтуватися за компасом. Бо під час таких мандрівок пригоди не завжди бувають веселими, а здивування — приємним. Погодьтесь, коли ми їдемо кудись далеко, нам хочеться подивуватися місцевими цікавинками, властивими саме нашій малій батьківщині.

Сьогодні ми вирушаємо в мандрівку до столиці гончарного мистецтва – Опішного.

Виробництво глиняного посуду і культових фігурок на території України відомі з кінця мезолітичної доби (7000-6000 р. до н.е.) і досягло високого розвитку в добу трипільської культури. За княжої доби на Україні гончарство було великим промислом і в 19 столітті стає однією з найважливіших галузей українського кустарного промислу.

Гончарство – одне з найдревніших і найшанованіших занять людства. Не обділено ним і Україну: у нас практично в кожній області були великі й малі гончарні осередки, де натхненно глинописали історію народного буття мудреці-майстри, які своїми безсмертними гончарними витворами уславили Україну в світах. Випалена глина вічна!

Україну нерідко величають гончарною країною, з огляду на величезні родовища глин і майже повсюдне поширення гончарства.

== Місце зустрічі - Опішне. ==

Столицею гончарства називають це місце, яке розташувалося у невеличкому селищі Полтавській області (поблизу легендарної Диканьки). Саме Опішня відома як сучасний центр українського гончарства. Перша писемна згадка про Опішне відноситься до ХІІ століття. На території містечка досліджено городище скіфського часу «Кардашів вал» (IV–ІІІ століття до н.е.), городище роменської археологічної культури (VIIІ століття). Неподалік знаходиться одне з найбільших городищ скіфської доби – Більське. Упродовж другої половини XVII – першої половини ХІХ століття в Опішному функціонував гончарний цех. 1737 року створено першу в Україні й тривалий час найбільшу в Російській імперії Опішненську компанію селітроварних підприємств. Якщо озирнутися в минуле, побачимо, наприклад, Пістинський гончарний центр, що процвітав барвами гуцульської кераміки на Івано-Франківщині кінця ХIХ — початку ХХ століття.

Гончарство у найвищому місті Полтавщини, що стоїть на семи горбах, утворених Ворсклою, і пам’ятає битву зі шведами, розвивається вже впродовж трьох тисячоліть. Попри це — жодних спеціальних пізнавальних гончарських знаків у Опішні немає. Про особливість містечка можна здогадатися хіба завдяки розмальованим глечикам, які місцеві жителі подеколи використовують як елемент, так би мовити, ландшафтного дизайну, влаштовуючи керамічно-квіткові композиції у садках, перед хатами, або завдяки стихійним ринкам, на яких опішняни продають керамічні вироби обабіч дороги.

«Ся опішнянська колонія гончарів, – констатував 1911 року відомий український технолог-кераміст, уродженець Коломиї Осип Білоскурський, – своїми красивими виробами, мусить звернути на себе увагу кожного. Но рівночасно насувається на думку: чому у нас на Украіні, так россійській як і австрійській, є тільки одна така кольонія, котра може заімпонувати навіть західним народам?»

Ще наприкінці ХІХ століття до художнього доробку місцевих майстрів почав пильно придивлятися весь цивілізований світ. Їхні твори почали наввипередки колекціонувати. Відомі випадки, коли посуд у гончарів забирали ще теплим прямо з горна. На початку ХХ століття російський консул у Лондоні повідомляв Зіньківській повітовій земській управі про нечувану популярність опішненської кераміки в Англії й буквально благав збільшити її поставки на європейські ринки. Найбільші музеї Російської імперії, країн Європи та Америки відряджали спеціальні експедиції з метою формування власних колекцій виробів знаменитого Опішного.

У місцевому гончарстві на початку ХХ століття було зайнято більше тисячі осіб. 1894 року в Опішному відкрито першу в Лівобережній Україні земську зразкову гончарну майстерню. Донині зберігся один із будинків майстерні в стилі українського модерну, зведений 1916 року за проектом всесвітньо відомого українського мистця Василя Кричевського. Опішне – єдиний в Україні осередок традиційного гончарства, де вже більше століття розвивається гончарне шкільництво.

Саме в ті далекі часи й народилася ідея заснування Музею гончарства в самому містечку. На жаль, ця своєчасно народжена думка ще майже століття витала над Опішним. Про неї говорили вчені, художники, письменники. І не тільки говорили, а й активно збирали кращі твори гончарів. 1893 року велику колекцію глиняних виробів зібрав відомий археолог і керамолог Іван Зарецький. Вона стала основою для формування збірки кераміки земського природничо-історичного музею (нині – Полтавський краєзнавчий музей). Пізніше Іван Зарецький продовжував збирати опішненську кераміку, але вже для Російського музею імператора Олександра ІІІ в Санкт-Петербурзі. Його зусиллями на берегах Неви знайшли прихисток понад 600 рідкісних виробів, з-поміж яких – 220 мисок (на сьогодні це найбільша в світі збірка мальованих опішненських мисок другої половини ХІХ – початку ХХ століття).
Наприкінці ХIХ — на початку ХХ сторіччя в Опішному працювало близько 1000 гончарів, тобто кожен п’ятий у містечку мав справу з глиною. У ті часи опішнянські майстри мали славу далеко за межами України. Баклаги і макітри «місцевого розливу» масово мандрували до Європи, Азії і навіть Північної Америки. Сьогодні гончарні масштаби Опішні стали скромнішими. Навіть порівняно з радянськими часами. У минулому сторіччі тут працювало три гончарські заводи, сьогодні — тільки одне приватне підприємство займається промисловим виготовленням кераміки, і те — досить скромних масштабів. Утім, директор місцевого Колегіуму мистецтв Людмила Овчаренко стверджує, що попит на глиняну продукцію — і гончарну, і ліплену — є. Більше того, останніми роками він стабільно зростає, зокрема, з огляду на підвищення загального інтересу до фольклору і етнічної культури.

Ідею створення в Опішному національного культурно-мистецького центру виношував всесвітньо відомий кінорежисер і письменник Олександр Довженко. 1954 року він записав у своєму щоденнику: «Увечері перед сном розповів своєму новому сусіду ідею створення в Києві під безпосереднім шефством уряду невеличкої групи художників-монументалістів, архітекторів, різчиків по дереву і керамістів для того, щоб, вибравши село, скажімо Опішню, і завчасно домовившись з колгоспниками, перебудувати його за кілька років так, щоб воно стало зразковим центром уваги всіх будівників, колгоспників, туристів, мистецтвознавців... Я згадав Пікассо і Леже. Що зробив Пікассо в одному глухому керамічному містечку! Се я запропоную урядові...».

968 року вчений-філософ Леонід Сморж уперше обґрунтував необхідність створення в Опішному заповідника народної творчості. Згодом ідея створення гончарного музею відродилася в середовищі самих опішненських гончарів.

[[Файл:Розпис виробів із глини.png|250px|thumb|left|Розпис виробів із глини]]

В Опішному ми відвідали Колегіум мистецтв, що розташувався на вулиці Партизанський. Існує він вже протягом десяти років. Колись на цьому ж місці стояла церква Святої Покрови. Звичайна загальноосвітня школа з часом дещо перепрофілювалася і почала надавати не тільки середню загальну освіту. Особливий освітній акцент тут роблять на уроках гончарства, ліплення, композиції, рисунку та інших мистецьких студіях. Уже з першого класу діти тут мають справу з глиною і гончарним кругом, а вчителі їхні — найвправніші майстри України із безліччю титулів, звань і нагород — Михайло Китриш, Василь Омеляненко, Микола Пошивайло та інші.

На території колегіуму, який також є осередком створення серйозних керамічних виробів (щоправда, не на продаж), є два так званих горна — гончарські печі. Одна з них — більш сучасна, інша — традиційна, вона викопана у землі і за технікою створення копіює прадавні горна. Титулований гончар Микола Пошивайло розповідає, що піч розпалюється протягом 12 годин, нагріваючись до 800—1000 градусів. Протягом цього часу в її нетрях випалюються вироби. «А як ви визначаєте температуру?» — поцікавилися ми, шукаючи очима на зовсім не модерному приладі температурні датчики. «За вогнем», — запевнив приголомшену аудиторію досвідчений майстер. Перед початком обпалювання піч з усіх боків обкурюють спеціальними травами — аби відігнати злих духів. Теж, ясна річ, традиція не модернова, але жива. А витягають готові тарілки - глечики з горна аж через два дні, коли піч і вироби вистигають.

Для розпису кераміки в Опішні використовують органічні фарби, виготовлені з ангобів, тобто тієї ж таки глини. Часом, аби отримати потрібні барви, до ангобів додають інші речовини. Завдяки своєму переважно природному походженню, кольори виявляються досить спокійними і теплими — переважають ніжно-блакитний, бежевий, коричневий, м’який зелений. Основні мотиви декорування опішнянських виробів — рослинні орнаменти, рідше — тваринні образи. Звичайно, кожен із традиційних орнаментів має свою символіку, вгадати яку сьогодні майже неможливо. Про значення символів можна тільки здогадуватися. Опішнянські майстрині припускають, що, до прикладу, зображення птаха на глечиках наші предки використовували як символ жертвоприношення, аби не доводилося вбивати живого птаха.

== Магія глини. ==

У кутку майстерні — ікона. Під нею — електричний гончарний круг, оберти якого забезпечуються ледь помітною педаллю і незначними рухами ноги гончаря. Майстер розповідає, що колись робота на гончарному крузі була значно складнішою, оскільки однією рукою доводилося його крутити. Відповідно, для ліплення виробу давньому гончарю залишалося вдвічі менше робочої сили, ніж сучасному. Сьогодні все значно простіше. Але й досі нелегко. Найскладніше — це виставити глину на центр кола, аби виріб був композиційно правильним і симетричним. Визнаним майстрам — таким, як Микола Пошивайло, це вдається моментально, молодші ж руки витрачають на це більше часу та зусиль. Узагалі процес створення макітри або глечика для непризвичаєного до такого дійства ока видається ледь не магічним: із кавалку глини в майстерних руках буквально за декілька хвилин виростає десятилітрова макітра або стрункий глечик. Нам пощастило спробувати власноручно зліпити горщика на гончарному крузі. Справа видалася нелегкою… А поруч — діточки, які і собі ліплять — хто коників, хто лисичок, хто свистунці. У них — своя магія.

З виправданою гордістю майстри кераміки розповідають про те, як відомим опішнянським майстрам удавалося «витягнути» (суто гончарський термін) макітри на 40 і 60 літрів. Цей процес, відверто кажучи, складно навіть уявити.

[[Файл:Розповідає народний майстер Микола Гаврилович Пошивайло.png|250px|thumb|left|Розповідає народний майстер Микола Гаврилович Пошивайло]]

- Глина — особлива. Ти «тягнеш» її вгору, а вона росте, як дитина... Чим більше витягнеш і чим тоншими будуть стінки виробу, тим швидше нагріватиметься в ньому борщ, а чим товстішими будуть стінки, тим довше страва зберігатиме потрібну температуру, — ділиться секретами гончар з безкінечним переліком заслуг Михайло Китриш. Все своє життя він присвятив гончарству. До авангарду він ставиться негативно, не підтримує і не визнає його.

— Усе те, що створено згідно з народною традицією, усе це підтримує культуру, дає їй життя. А решта — то тільки заробляння грошей, — впевнений гончар.

Михайло Єгорович розповідає і про українську гончарську школу, яка відрізняється від решти світових центрів народною поширеністю, сталими традиціями і канонами, а також доступністю і зрозумілістю.

Гончарством на примітивному рівні можна оволодіти протягом шести місяців. Але йдеться тільки про ази, а майстерність — то вже справа наполегливості і роботи над собою. Це і веселить, і заспокоює майстра. – Часом я роблю горщика, а потім у мені щось як перевернеться... і я починаю ліпити коня з величезною пишною гривою... — захоплено описує Михайло Єгорович, а наприкінці зворушливо додає: — Перш за все, людина повинна любити цю справу. Це найголовніше.

Тим часом майстер розповідає про Міжнародний молодіжний гончарський фестиваль, який проходить тут віднедавна. У конкурсній програмі фестивалю взяло участь 300 робіт з України, Росії, Білорусі, Молдови. Цікаво, що положенням про конкурс обумовлена участь не тільки власне керамічних робіт, а і будь-яких декоративних, які причетні, присвячені або пов’язані з гончарством.

Наукової ваги столиці українського гончарства надає Національний музей-заповідник, при якому існують також Гончарська книгозбірня України, Національний архів українського гончарства та видавництво «Українське народознавство», а також Інститут керамології — відділення Інституту народознавства НАН України. Музей, заснований у 1986 році як музей гончарства, згодом був переформований у музей-заповідник. З того часу він існує вже не тільки для цікавих очей туристів, а і для допитливих науково-дослідницьких умів. «Вітаємо! Ви щаслива людина, бо уже в Опішному»,— зустрів нас написом Національний музей-заповідник українського гончарства. На подвір'ї розкинувся так званий Гончарський етнопарк. Просто неба стоять неймовірні витвори найрізноманітніших розмірів і форм, виконані митцями з різних міст України — переможцями Всеукраїнських гончарських фестивалів, що проводяться в Опішні. Тут і Опішненська мадонна, і янгол із куришкою (підставкою для свічки), й усміхнений вусатий дідуган із люлькою, й традиційні опішнянські фігурки, лелеки, що символізують розмноження роду і є своєрідним оберегом Опішні, й оголена молодичка, що читає журнал «Наталі» і за якою спозирають крізь тин дві цікаві бабці... І хоча глина — матеріал довговічний і здатний зберігати в собі тисячолітні таємниці, все ж таки шкода, що ці дивовижні експонати незахищені від вітрів, дощу та снігу...

Не менш цікаві речі демонструються і в самому музеї. Чого вартий, наприклад, мисник, на полицях якого зібраний посуд із різних куточків України — тут і так звані теракотові (тобто не покриті лискучою поливою) глечики, в яких на диво довго зберігається молоко, і куманці для лікерів, що зодягалися на руку. В музеї ми переглянули виставку унікальних гончарних фото кінця ХІХ століття, ознайомилися із колекціями декоративних тарелей. А ще тут на нас чекали дивовижні практичні заняття з гончарами та малювальниками. Приміром, наших учнів гончарувати вчив лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Нечуя-Левицького, заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки художників Микола Гаврилович Пошивайло. Навряд чи зможу словами передати всю гаму почуттів, що заполонили мою душу після того, як мені самій вдалося виготовити за допомогою гончарного кругу маленького горщика. І навіть глиняні плями, що залишилися на джинсах, ніскілечки не засмутили.

Але виготовити річ на гончарному крузі — це лише половина справи. Витвір треба ще розмалювати і висушити у печі (на все це йде близько двох тижнів). Микола Гаврилович традицію гончарювання перейняв від свого батька, потім навчався на заводі «Художній керамік». Розмальовує майстер свої вироби фляндрівкою — це особливий опішнянський орнамент, який легко впізнати, але важко описати. «Старайся дотримуватися тієї ж форми лінії, що придумали наші предки»,— давав нашому учневі настанови майстер. І ще одне важливе зауваження: в гончарній справі використовується тільки спеціально підготовлена глина — ретельно вимішена і очищена від усіляких камінчиків-корінчиків. Інакше виріб ще під час сушки може дати тріщину.

[[Файл:Як треба ліпити горшика.png|250px|thumb|left|Як треба ліпити горшика]]

Микола Гаврилович сам розписує свої вироби. Але є в Опішні люди, які займаються тільки розписом. Як правило, це жінки, їх називають малювальницями. Так, нас розписувати вчила Ірина Мирко. Вона виводить орнаменти на глечиках настільки впевнено і швидко, що сторонній спостерігач може подумати: та то ж простяцька справа. Але коли ти сам пробуєш повторити щось подібне, то руки починають тремтіти, а фарба, виготовлена, до речі, також із глини та барвників, ніяк не хоче лягати точно по контуру. А кожен, хто потрапляє в Опішню, може сам, подібно до міфологічного Гнума, що створює світ на гончарному крузі, виліпити власний світ або принаймні декілька ліплених історій...
Ось яку історію нам розповіли про опішненські ліплені свищики… Невід’ємною частиною опішненської кераміки була і залишається дитяча іграшка у вигляді лаконічних скульптурних зображень звірів. Були досить поширені і скульптурки людей: барині, куми, кума, козака, вершника. Свищик – оригінальний, самобутній – він прикрашає наш побут, вносить тепло і радість у життя наших дітей, формує їхні естетичні смаки – є витвором мистецтва.

У розписі опішненського свищика, як і у формі, знаходимо відгомін надзвичайно давніх традицій. В древні, язичницькі часи глиняна іграшка була магічним інструментом, який захищає від нечистої сили. Язичництво не пішло в небуття. Недарма чарівні музичні інструменти, в тому числі свистунці, нерідко фігурують в українських казках, як предмети магічного зв’язку героїв з тваринами – помічниками. Кожна свистулька несе у собі певну символіку, а отже і магічний вплив і захист через форму, орнамент, колір, звук та їхнє поєднання, а також власне глину, з якої „не святі горшки ліплять”!

[[Файл:Традиційний Опішнянський свищик.png|200px|thumb|left|Традиційний Опішнянський свищик]]

Система розписів свищиків тварин носить космогонічний характер. Це суто опішненське явище – традиційно та логічно зумовлена система понять і позначень. Складається ця система із трьох мотивів: це „гілка” на спині тварини, „кривулька з накапуванням” (хвиляста лінія, що вється між крапок) по обох боках, а також „сонце” (у вигляді солярного знака, оточеного крапочками, або квітки з різною кількістю пелюсток та вигинистих ліній-променів) на грудях тварин. Розписана в такий спосіб тварина-іграшка становить образ, пов’язаний з давніми уявленнями про світоустрій.

Свищики можуть бути різної форми. Але кожна з них несе в собі якесь символічне значення. З розповіді майстрині ми дізналися, що:
ПТАШКА символ мрії, творчості, якщо з нею гратися і вірити в свою мрію, то вона здійсниться Птахи – істоти, що можуть найвище і наблизитись до світу богів. Також птахів вважають передвісниками весни; КОНИК приносить благословення сонця і удачу для дитини;
ОЛЕНЬ роги Оленя – це земна рослинність, тому Олень є символом землеробства, ремесел, знань (кінь і Олень - символи життя і Сонця; за древніми міфами, Сонце почергово перебуває на землі і на небі, і саме Олень щодня виводить Сонце на своїх рогах на Небо; культ Оленя ще більш древній чим коня); КОРІВКА символ родючості, матеріального достатку, годувальниця; БАРАНЕЦЬ пов’язаний з уявленнями достатку і благополуччя; КОЗЛИК цілеспрямованість, впертість в досягненні мети; РИБКА приносить спасіння людям від біди; ВЕРШНИК символ сили, витривалості, а для дівчини – наречений; БАРИНЯ жіноча чистота, цнотливість.

Ще нам розповіли, що для виготовлення гончарних виробів та творів вжиткового мистецтва опішненські майстри використовують глини, спріснюючі матеріали, плавні, глазурі (велика рецептура хімікатів і речовин) та керамічні фарби. Виготовлення дрібних керамічних виробів, які сушити і випалювати необхідно при дуже лагідному режимі.
Малопластичні глини, як правило, використовуються для виготовлення більш масивних виробів з товщиною стінки 10-15 мм. Такі вироби можна сушити і випалювати теплоносіями з повишеними характеристиками. Щоб запобігти браку та прискорити сушку та випал в масу пластичних глин вводять спріснювачі.

Глину для гончарних виробів, як правило, необхідно добувати в добре вивчених і підготовлених кар’єрах. Добування глини ведеться в весняно-літній період. Із кар’єрної глини без спеціальної підготовки одержати гончарні вироби високої якості дуже важко.
Для одержання якісних виробів із наявної сировини її в першу чергу необхідно гомунізувати шляхом перемішування при добуванні, пошаровому розміщенні в глинозапасниках, при буртуванні на бетонних площадках біля формовочного виробництва. Площадка зберігання глини заповнюється пошарово. Товщина шару 20-25 см. Висота бурта до 1,0 м. В буртах глина зберігається не менше року. За цей час її структура руйнується під впливом сонця, води, вітру та морозу. Підготовлену таким чином глину засипають в бучільні ями. В бучільну яму глина вкладається шаром не більше 30 см. поверх кожного шару глини кладуть шар вогнетривкої глини товщиною 4-5 см в межах 10-12% від об’єму шихти.
Зверху поливають шлікером із розрахунку 100 л шлікеру на 1м.куб. шизти але не більше 10% її об’єму. Зволожена шихта в бучильних ямах видержується до 3 діб. Для приготування шлікера беруть 100 кг склобою, 7 кг вогнетривкої глини, 70 л води. Компоненти загружають в кульовий млин. Процес помолу триває 24 години. Якість помолу контролюється лабораторією. Шлікер повинен бути сметаноподібний. Для використання вологість шлікеру доводиться до 20-22%. Шикта із бучільних ям подається на механічну переробку – двохвалковий змішувач, вальці тонкого помолу (зазор між валками 2-3 мм) і стрічковий прес. Брус одержаний із стрічкового пресу розрізається на “велику” валюшку і складається на вільному місці біля загрузочної горловини преса. “Великої” валюшки заготовляють 1,5-2,0 м.куб. Заготовлену валюшку пропускають через прес ще 2-3 рази. Перероблену таким чином валюшку подають у валюшко - запасник (склад валюшки). Тут вона видержується на протязі 15 діб – складена в штабеля. Кожний штабель, або їх група покриваються поліетиленовою плівкою, або мішковиною для збереження вологого середовища.

Із запасника “велика” валюшка подається у формовочне відділення гончарного цеху в такій кількості, щоб нею забезпечити роботу цеху на протязі двох днів. Перед формовкою “велику” валюшку пропускають через стрічковий прес, брус якого розрізають на пластини такого розміру, які потрібні для формування вибраного виробу.
Формовка гончарних виробів ведеться на вертикальних коліноричажних пресах, гончарних кругах, а дитячі забавки формуються руками.
Для формування гончарних виробів використовують гончарні станки з електроприводом, або станки з ножним приводом. Робочим органом гончарного станка є верхній горизонтальний круг діаметром 250 мм з нанесеними концентричними колами.
Круг обертається проти годинникової стрілки. Гончар бере на центр круга необхідну кількість матеріалу встановлює на центр круга і міцно закріплює її. Приводиться в рух круг, а гончар обтискає глину двома руками в форму півсфери. Далі гончар переносить зусилля пальців рук для формування конічної фігури, витягаючи глину вверх. Одержавши стійкий вертикальний конус, гончар осаджує його до форми півсфери і натиском великого пальця правої руки намічає центр майбутнього виробу. Починаючи з центру лівою рукою з середини, а правою зовні формується вертикальна стінка циліндра майбутнього виробу. Із циліндричної заготовки гончар формує виріб за своїм бажанням або за заданим шаблоном.

Існує спосіб формовки гончарних виробів в основному тарілок, тарелей та неглибоких мисок з допомогою гіпсових форм, що встановлюється замість диска гончарного круга і зовнішнього шаблона.
На вертикальний вал гончарного круга встановлюють гіпсову форму, яка має сформувати внутрішню поверхню виробу, наприклад тарілки. На гіпсову форму ложать заготовку глини в формі паляниці міцно притискаючимасу до гіпсової форми. Зовнішню поверхню (дно перевернутої тарілки і вінця формуються шаблоном). Вироби підсушуються на гіпсових формах.
Для придання гончарним виробам художньо-декоративного виду їх розписують кольоровими ангобами або гравірують.
На лицеву поверхню виробу наносять рисунок виїмки або рельєф. Декорують або весь виріб або лише його частину. Для керамічних виробів характерні прикраси із стрічок глини, джгутиків круглих або плющених часто пальцями, або стеком.[[Файл:У глині, з глиною, скільки віку жили й живемо, від батьків її любимо....png|200px|thumb|left|У глині, з глиною, скільки віку жили й живемо, від батьків її любимо...]]

Використовують різні способи декорування. Декорування по сирому черепку та декорування по сухому або лише підсушеному черепку.
Глину для декорування використовують ту що і для формування виробів, але з введенням фарбуючих окислів, або використовують глини близькі по технологічних характеристиках, але різні по окрасці після їх випалу. Часто ангоби мають дуже складний склад і їх рецептурою займаються спеціально підготовлені спеціалісти разом з підготовленням полив та глазурей.
Спеціалісти розрізняють глазурі прозорі і глухі. А глазурування ведеться або висушених виробів, або після суцільного випалу, нанесення ангобних рисунків.

Глазурі наносяться на весь виріб, або на його зовнішню або лише на внутрішню поверхню. Існують різні способи нанесення глазурі. Випал гончарних виробів ведеться в спеціальних гончарних горнах і вимагають високої майстерності у веденні процесу випалу та охолодження виробів до температури навколишнього середовища.

Гончар працює для того, щоб його виріб приносив людині користь і задоволення потреб споживача.
А ми можемо насолоджуватися витворами гончарного мистецтва в повсякденному житті. Це різноманітні миски, макітри, куманці, глечики, горщики. І для діточок є велике задоволення: різноманітні іграшки-свистунці, за допомогою яких малеча може розважитися.

== Автор статті (посилання на сторінку користувача) ==
[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]]

Чарівний світ кераміки.

2015-12-08T13:47:29Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Місце зустрічі - Опішне. */

== "Аби впізнати Україну..." ==

:::«Не розписи – знаки магічні.

:::В скарбівні – скарби лиш одні…»

::::::::(Антоніна Листопад-Пошивайло»)

Спочатку була Свята Земля-Глина… За тим – Вода… І породили стихії Вселенські у коловороті Творення земну ойкумену… І спалахнув Вогонь, і увічнив Творіння у полум’яному горнилі Буття… І розкрутився небесний круг історичного поступу, й роздмухалося горно людської образо-творчості…

Усе, що рукотворить людина на землі, рано чи пізно зникає у вихорах Хроносу. Найвеличніші її досягнення – духовні та матеріальні, – відтак, не є самоціллю, бо спрямованість їх – естафетна. Вони – віхи певних епох, еволюційних ритмів, духовної невмирущості… Вселенський магнетизм розміщував народи по планеті. Дух нації притягувався до тих місць, де б міг найдієвіше реалізувати свою призначеність. Українців примагнітили найродючіші чорноземи й щедрі поклади глини…

[[Файл:Магія рук гончара.png|250px|thumb|left|Магія рук гончара]]

Звісно, що «не боги горщики обпалюють». Однак, щоб зробити щось вартісне на гончарному крузі, потрібно мати божу іскру. Власне, азів гончарного ремесла в місцевому ліцеї вас навчать за півроку, а на те, щоб стати майстром, потрібно витратити все життя.
Особливої уваги заслуговує глина. Ви думаєте: пішов у глинище, накопав глини, замісив її і ось вже можеш ліпити що завгодно. Не поспішайте. Після того, як ви накопаєте гончарної глини, маєте виморозити її, аби вона розсипалася. Далі – все це потрібно перебрати пучками, щоб позбавитися домішок. Тепер, коли народні промисли повсюдно занепали, все це роблять на власних обійстях вручну – і майстри, і їхні помічники.

Один сучасний український письменник-мрійник-філософ написав, що, аби пізнати Україну, не потрібні детально розроблені маршрути чи путівники. Варто просто «впіймати» першу-ліпшу електричку, поїзд, або автобус і доїхати до того місця, яке видається вам цікавим. Перш за все — на інтуїтивному рівні.

[[Файл:Рисунок3.png|300px|thumb|left]]

Звичайно, якщо для такого «туру вихідного дня» у вас не забракне авантюризму. А там уже — куди б ви врешті-решт не потрапили, гарантовані цікаві пригоди, місця і явища. Теза ця перевірялася нами на практиці вже неодноразово. І маємо ще раз запевнити, що авантюризм у ваших жилах значно важливіший навіть за спроможність орієнтуватися за компасом. Бо під час таких мандрівок пригоди не завжди бувають веселими, а здивування — приємним. Погодьтесь, коли ми їдемо кудись далеко, нам хочеться подивуватися місцевими цікавинками, властивими саме нашій малій батьківщині.

Сьогодні ми вирушаємо в мандрівку до столиці гончарного мистецтва – Опішного.

Виробництво глиняного посуду і культових фігурок на території України відомі з кінця мезолітичної доби (7000-6000 р. до н.е.) і досягло високого розвитку в добу трипільської культури. За княжої доби на Україні гончарство було великим промислом і в 19 столітті стає однією з найважливіших галузей українського кустарного промислу.

Гончарство – одне з найдревніших і найшанованіших занять людства. Не обділено ним і Україну: у нас практично в кожній області були великі й малі гончарні осередки, де натхненно глинописали історію народного буття мудреці-майстри, які своїми безсмертними гончарними витворами уславили Україну в світах. Випалена глина вічна!

Україну нерідко величають гончарною країною, з огляду на величезні родовища глин і майже повсюдне поширення гончарства.

== Місце зустрічі - Опішне. ==

Столицею гончарства називають це місце, яке розташувалося у невеличкому селищі Полтавській області (поблизу легендарної Диканьки). Саме Опішня відома як сучасний центр українського гончарства. Перша писемна згадка про Опішне відноситься до ХІІ століття. На території містечка досліджено городище скіфського часу «Кардашів вал» (IV–ІІІ століття до н.е.), городище роменської археологічної культури (VIIІ століття). Неподалік знаходиться одне з найбільших городищ скіфської доби – Більське. Упродовж другої половини XVII – першої половини ХІХ століття в Опішному функціонував гончарний цех. 1737 року створено першу в Україні й тривалий час найбільшу в Російській імперії Опішненську компанію селітроварних підприємств. Якщо озирнутися в минуле, побачимо, наприклад, Пістинський гончарний центр, що процвітав барвами гуцульської кераміки на Івано-Франківщині кінця ХIХ — початку ХХ століття.

Гончарство у найвищому місті Полтавщини, що стоїть на семи горбах, утворених Ворсклою, і пам’ятає битву зі шведами, розвивається вже впродовж трьох тисячоліть. Попри це — жодних спеціальних пізнавальних гончарських знаків у Опішні немає. Про особливість містечка можна здогадатися хіба завдяки розмальованим глечикам, які місцеві жителі подеколи використовують як елемент, так би мовити, ландшафтного дизайну, влаштовуючи керамічно-квіткові композиції у садках, перед хатами, або завдяки стихійним ринкам, на яких опішняни продають керамічні вироби обабіч дороги.

«Ся опішнянська колонія гончарів, – констатував 1911 року відомий український технолог-кераміст, уродженець Коломиї Осип Білоскурський, – своїми красивими виробами, мусить звернути на себе увагу кожного. Но рівночасно насувається на думку: чому у нас на Украіні, так россійській як і австрійській, є тільки одна така кольонія, котра може заімпонувати навіть західним народам?»

Ще наприкінці ХІХ століття до художнього доробку місцевих майстрів почав пильно придивлятися весь цивілізований світ. Їхні твори почали наввипередки колекціонувати. Відомі випадки, коли посуд у гончарів забирали ще теплим прямо з горна. На початку ХХ століття російський консул у Лондоні повідомляв Зіньківській повітовій земській управі про нечувану популярність опішненської кераміки в Англії й буквально благав збільшити її поставки на європейські ринки. Найбільші музеї Російської імперії, країн Європи та Америки відряджали спеціальні експедиції з метою формування власних колекцій виробів знаменитого Опішного.

У місцевому гончарстві на початку ХХ століття було зайнято більше тисячі осіб. 1894 року в Опішному відкрито першу в Лівобережній Україні земську зразкову гончарну майстерню. Донині зберігся один із будинків майстерні в стилі українського модерну, зведений 1916 року за проектом всесвітньо відомого українського мистця Василя Кричевського. Опішне – єдиний в Україні осередок традиційного гончарства, де вже більше століття розвивається гончарне шкільництво.

Саме в ті далекі часи й народилася ідея заснування Музею гончарства в самому містечку. На жаль, ця своєчасно народжена думка ще майже століття витала над Опішним. Про неї говорили вчені, художники, письменники. І не тільки говорили, а й активно збирали кращі твори гончарів. 1893 року велику колекцію глиняних виробів зібрав відомий археолог і керамолог Іван Зарецький. Вона стала основою для формування збірки кераміки земського природничо-історичного музею (нині – Полтавський краєзнавчий музей). Пізніше Іван Зарецький продовжував збирати опішненську кераміку, але вже для Російського музею імператора Олександра ІІІ в Санкт-Петербурзі. Його зусиллями на берегах Неви знайшли прихисток понад 600 рідкісних виробів, з-поміж яких – 220 мисок (на сьогодні це найбільша в світі збірка мальованих опішненських мисок другої половини ХІХ – початку ХХ століття).
Наприкінці ХIХ — на початку ХХ сторіччя в Опішному працювало близько 1000 гончарів, тобто кожен п’ятий у містечку мав справу з глиною. У ті часи опішнянські майстри мали славу далеко за межами України. Баклаги і макітри «місцевого розливу» масово мандрували до Європи, Азії і навіть Північної Америки. Сьогодні гончарні масштаби Опішні стали скромнішими. Навіть порівняно з радянськими часами. У минулому сторіччі тут працювало три гончарські заводи, сьогодні — тільки одне приватне підприємство займається промисловим виготовленням кераміки, і те — досить скромних масштабів. Утім, директор місцевого Колегіуму мистецтв Людмила Овчаренко стверджує, що попит на глиняну продукцію — і гончарну, і ліплену — є. Більше того, останніми роками він стабільно зростає, зокрема, з огляду на підвищення загального інтересу до фольклору і етнічної культури.

Ідею створення в Опішному національного культурно-мистецького центру виношував всесвітньо відомий кінорежисер і письменник Олександр Довженко. 1954 року він записав у своєму щоденнику: «Увечері перед сном розповів своєму новому сусіду ідею створення в Києві під безпосереднім шефством уряду невеличкої групи художників-монументалістів, архітекторів, різчиків по дереву і керамістів для того, щоб, вибравши село, скажімо Опішню, і завчасно домовившись з колгоспниками, перебудувати його за кілька років так, щоб воно стало зразковим центром уваги всіх будівників, колгоспників, туристів, мистецтвознавців... Я згадав Пікассо і Леже. Що зробив Пікассо в одному глухому керамічному містечку! Се я запропоную урядові...».

968 року вчений-філософ Леонід Сморж уперше обґрунтував необхідність створення в Опішному заповідника народної творчості. Згодом ідея створення гончарного музею відродилася в середовищі самих опішненських гончарів.

[[Файл:Розпис виробів із глини.png|250px|thumb|left|Розпис виробів із глини]]

В Опішному ми відвідали Колегіум мистецтв, що розташувався на вулиці Партизанський. Існує він вже протягом десяти років. Колись на цьому ж місці стояла церква Святої Покрови. Звичайна загальноосвітня школа з часом дещо перепрофілювалася і почала надавати не тільки середню загальну освіту. Особливий освітній акцент тут роблять на уроках гончарства, ліплення, композиції, рисунку та інших мистецьких студіях. Уже з першого класу діти тут мають справу з глиною і гончарним кругом, а вчителі їхні — найвправніші майстри України із безліччю титулів, звань і нагород — Михайло Китриш, Василь Омеляненко, Микола Пошивайло та інші.

На території колегіуму, який також є осередком створення серйозних керамічних виробів (щоправда, не на продаж), є два так званих горна — гончарські печі. Одна з них — більш сучасна, інша — традиційна, вона викопана у землі і за технікою створення копіює прадавні горна. Титулований гончар Микола Пошивайло розповідає, що піч розпалюється протягом 12 годин, нагріваючись до 800—1000 градусів. Протягом цього часу в її нетрях випалюються вироби. «А як ви визначаєте температуру?» — поцікавилися ми, шукаючи очима на зовсім не модерному приладі температурні датчики. «За вогнем», — запевнив приголомшену аудиторію досвідчений майстер. Перед початком обпалювання піч з усіх боків обкурюють спеціальними травами — аби відігнати злих духів. Теж, ясна річ, традиція не модернова, але жива. А витягають готові тарілки - глечики з горна аж через два дні, коли піч і вироби вистигають.

Для розпису кераміки в Опішні використовують органічні фарби, виготовлені з ангобів, тобто тієї ж таки глини. Часом, аби отримати потрібні барви, до ангобів додають інші речовини. Завдяки своєму переважно природному походженню, кольори виявляються досить спокійними і теплими — переважають ніжно-блакитний, бежевий, коричневий, м’який зелений. Основні мотиви декорування опішнянських виробів — рослинні орнаменти, рідше — тваринні образи. Звичайно, кожен із традиційних орнаментів має свою символіку, вгадати яку сьогодні майже неможливо. Про значення символів можна тільки здогадуватися. Опішнянські майстрині припускають, що, до прикладу, зображення птаха на глечиках наші предки використовували як символ жертвоприношення, аби не доводилося вбивати живого птаха.

== Магія глини. ==

У кутку майстерні — ікона. Під нею — електричний гончарний круг, оберти якого забезпечуються ледь помітною педаллю і незначними рухами ноги гончаря. Майстер розповідає, що колись робота на гончарному крузі була значно складнішою, оскільки однією рукою доводилося його крутити. Відповідно, для ліплення виробу давньому гончарю залишалося вдвічі менше робочої сили, ніж сучасному. Сьогодні все значно простіше. Але й досі нелегко. Найскладніше — це виставити глину на центр кола, аби виріб був композиційно правильним і симетричним. Визнаним майстрам — таким, як Микола Пошивайло, це вдається моментально, молодші ж руки витрачають на це більше часу та зусиль. Узагалі процес створення макітри або глечика для непризвичаєного до такого дійства ока видається ледь не магічним: із кавалку глини в майстерних руках буквально за декілька хвилин виростає десятилітрова макітра або стрункий глечик. Нам пощастило спробувати власноручно зліпити горщика на гончарному крузі. Справа видалася нелегкою… А поруч — діточки, які і собі ліплять — хто коників, хто лисичок, хто свистунці. У них — своя магія.

З виправданою гордістю майстри кераміки розповідають про те, як відомим опішнянським майстрам удавалося «витягнути» (суто гончарський термін) макітри на 40 і 60 літрів. Цей процес, відверто кажучи, складно навіть уявити.

[[Файл:Розповідає народний майстер Микола Гаврилович Пошивайло.png|200px|thumb|left|Розповідає народний майстер Микола Гаврилович Пошивайло]]

- Глина — особлива. Ти «тягнеш» її вгору, а вона росте, як дитина... Чим більше витягнеш і чим тоншими будуть стінки виробу, тим швидше нагріватиметься в ньому борщ, а чим товстішими будуть стінки, тим довше страва зберігатиме потрібну температуру, — ділиться секретами гончар з безкінечним переліком заслуг Михайло Китриш. Все своє життя він присвятив гончарству. До авангарду він ставиться негативно, не підтримує і не визнає його.

— Усе те, що створено згідно з народною традицією, усе це підтримує культуру, дає їй життя. А решта — то тільки заробляння грошей, — впевнений гончар.

Михайло Єгорович розповідає і про українську гончарську школу, яка відрізняється від решти світових центрів народною поширеністю, сталими традиціями і канонами, а також доступністю і зрозумілістю.

Гончарством на примітивному рівні можна оволодіти протягом шести місяців. Але йдеться тільки про ази, а майстерність — то вже справа наполегливості і роботи над собою. Це і веселить, і заспокоює майстра. – Часом я роблю горщика, а потім у мені щось як перевернеться... і я починаю ліпити коня з величезною пишною гривою... — захоплено описує Михайло Єгорович, а наприкінці зворушливо додає: — Перш за все, людина повинна любити цю справу. Це найголовніше.

Тим часом майстер розповідає про Міжнародний молодіжний гончарський фестиваль, який проходить тут віднедавна. У конкурсній програмі фестивалю взяло участь 300 робіт з України, Росії, Білорусі, Молдови. Цікаво, що положенням про конкурс обумовлена участь не тільки власне керамічних робіт, а і будь-яких декоративних, які причетні, присвячені або пов’язані з гончарством.

Наукової ваги столиці українського гончарства надає Національний музей-заповідник, при якому існують також Гончарська книгозбірня України, Національний архів українського гончарства та видавництво «Українське народознавство», а також Інститут керамології — відділення Інституту народознавства НАН України. Музей, заснований у 1986 році як музей гончарства, згодом був переформований у музей-заповідник. З того часу він існує вже не тільки для цікавих очей туристів, а і для допитливих науково-дослідницьких умів. «Вітаємо! Ви щаслива людина, бо уже в Опішному»,— зустрів нас написом Національний музей-заповідник українського гончарства. На подвір'ї розкинувся так званий Гончарський етнопарк. Просто неба стоять неймовірні витвори найрізноманітніших розмірів і форм, виконані митцями з різних міст України — переможцями Всеукраїнських гончарських фестивалів, що проводяться в Опішні. Тут і Опішненська мадонна, і янгол із куришкою (підставкою для свічки), й усміхнений вусатий дідуган із люлькою, й традиційні опішнянські фігурки, лелеки, що символізують розмноження роду і є своєрідним оберегом Опішні, й оголена молодичка, що читає журнал «Наталі» і за якою спозирають крізь тин дві цікаві бабці... І хоча глина — матеріал довговічний і здатний зберігати в собі тисячолітні таємниці, все ж таки шкода, що ці дивовижні експонати незахищені від вітрів, дощу та снігу...

Не менш цікаві речі демонструються і в самому музеї. Чого вартий, наприклад, мисник, на полицях якого зібраний посуд із різних куточків України — тут і так звані теракотові (тобто не покриті лискучою поливою) глечики, в яких на диво довго зберігається молоко, і куманці для лікерів, що зодягалися на руку. В музеї ми переглянули виставку унікальних гончарних фото кінця ХІХ століття, ознайомилися із колекціями декоративних тарелей. А ще тут на нас чекали дивовижні практичні заняття з гончарами та малювальниками. Приміром, наших учнів гончарувати вчив лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Нечуя-Левицького, заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки художників Микола Гаврилович Пошивайло. Навряд чи зможу словами передати всю гаму почуттів, що заполонили мою душу після того, як мені самій вдалося виготовити за допомогою гончарного кругу маленького горщика. І навіть глиняні плями, що залишилися на джинсах, ніскілечки не засмутили.

Але виготовити річ на гончарному крузі — це лише половина справи. Витвір треба ще розмалювати і висушити у печі (на все це йде близько двох тижнів). Микола Гаврилович традицію гончарювання перейняв від свого батька, потім навчався на заводі «Художній керамік». Розмальовує майстер свої вироби фляндрівкою — це особливий опішнянський орнамент, який легко впізнати, але важко описати. «Старайся дотримуватися тієї ж форми лінії, що придумали наші предки»,— давав нашому учневі настанови майстер. І ще одне важливе зауваження: в гончарній справі використовується тільки спеціально підготовлена глина — ретельно вимішена і очищена від усіляких камінчиків-корінчиків. Інакше виріб ще під час сушки може дати тріщину.

[[Файл:Як треба ліпити горшика.png|250px|thumb|left|Як треба ліпити горшика]]

Микола Гаврилович сам розписує свої вироби. Але є в Опішні люди, які займаються тільки розписом. Як правило, це жінки, їх називають малювальницями. Так, нас розписувати вчила Ірина Мирко. Вона виводить орнаменти на глечиках настільки впевнено і швидко, що сторонній спостерігач може подумати: та то ж простяцька справа. Але коли ти сам пробуєш повторити щось подібне, то руки починають тремтіти, а фарба, виготовлена, до речі, також із глини та барвників, ніяк не хоче лягати точно по контуру. А кожен, хто потрапляє в Опішню, може сам, подібно до міфологічного Гнума, що створює світ на гончарному крузі, виліпити власний світ або принаймні декілька ліплених історій...
Ось яку історію нам розповіли про опішненські ліплені свищики… Невід’ємною частиною опішненської кераміки була і залишається дитяча іграшка у вигляді лаконічних скульптурних зображень звірів. Були досить поширені і скульптурки людей: барині, куми, кума, козака, вершника. Свищик – оригінальний, самобутній – він прикрашає наш побут, вносить тепло і радість у життя наших дітей, формує їхні естетичні смаки – є витвором мистецтва.

У розписі опішненського свищика, як і у формі, знаходимо відгомін надзвичайно давніх традицій. В древні, язичницькі часи глиняна іграшка була магічним інструментом, який захищає від нечистої сили. Язичництво не пішло в небуття. Недарма чарівні музичні інструменти, в тому числі свистунці, нерідко фігурують в українських казках, як предмети магічного зв’язку героїв з тваринами – помічниками. Кожна свистулька несе у собі певну символіку, а отже і магічний вплив і захист через форму, орнамент, колір, звук та їхнє поєднання, а також власне глину, з якої „не святі горшки ліплять”!

[[Файл:Традиційний Опішнянський свищик.png|200px|thumb|left|Традиційний Опішнянський свищик]]

Система розписів свищиків тварин носить космогонічний характер. Це суто опішненське явище – традиційно та логічно зумовлена система понять і позначень. Складається ця система із трьох мотивів: це „гілка” на спині тварини, „кривулька з накапуванням” (хвиляста лінія, що вється між крапок) по обох боках, а також „сонце” (у вигляді солярного знака, оточеного крапочками, або квітки з різною кількістю пелюсток та вигинистих ліній-променів) на грудях тварин. Розписана в такий спосіб тварина-іграшка становить образ, пов’язаний з давніми уявленнями про світоустрій.

Свищики можуть бути різної форми. Але кожна з них несе в собі якесь символічне значення. З розповіді майстрині ми дізналися, що:
ПТАШКА символ мрії, творчості, якщо з нею гратися і вірити в свою мрію, то вона здійсниться Птахи – істоти, що можуть найвище і наблизитись до світу богів. Також птахів вважають передвісниками весни; КОНИК приносить благословення сонця і удачу для дитини;
ОЛЕНЬ роги Оленя – це земна рослинність, тому Олень є символом землеробства, ремесел, знань (кінь і Олень - символи життя і Сонця; за древніми міфами, Сонце почергово перебуває на землі і на небі, і саме Олень щодня виводить Сонце на своїх рогах на Небо; культ Оленя ще більш древній чим коня); КОРІВКА символ родючості, матеріального достатку, годувальниця; БАРАНЕЦЬ пов’язаний з уявленнями достатку і благополуччя; КОЗЛИК цілеспрямованість, впертість в досягненні мети; РИБКА приносить спасіння людям від біди; ВЕРШНИК символ сили, витривалості, а для дівчини – наречений; БАРИНЯ жіноча чистота, цнотливість.

Ще нам розповіли, що для виготовлення гончарних виробів та творів вжиткового мистецтва опішненські майстри використовують глини, спріснюючі матеріали, плавні, глазурі (велика рецептура хімікатів і речовин) та керамічні фарби. Виготовлення дрібних керамічних виробів, які сушити і випалювати необхідно при дуже лагідному режимі.
Малопластичні глини, як правило, використовуються для виготовлення більш масивних виробів з товщиною стінки 10-15 мм. Такі вироби можна сушити і випалювати теплоносіями з повишеними характеристиками. Щоб запобігти браку та прискорити сушку та випал в масу пластичних глин вводять спріснювачі.

Глину для гончарних виробів, як правило, необхідно добувати в добре вивчених і підготовлених кар’єрах. Добування глини ведеться в весняно-літній період. Із кар’єрної глини без спеціальної підготовки одержати гончарні вироби високої якості дуже важко.
Для одержання якісних виробів із наявної сировини її в першу чергу необхідно гомунізувати шляхом перемішування при добуванні, пошаровому розміщенні в глинозапасниках, при буртуванні на бетонних площадках біля формовочного виробництва. Площадка зберігання глини заповнюється пошарово. Товщина шару 20-25 см. Висота бурта до 1,0 м. В буртах глина зберігається не менше року. За цей час її структура руйнується під впливом сонця, води, вітру та морозу. Підготовлену таким чином глину засипають в бучільні ями. В бучільну яму глина вкладається шаром не більше 30 см. поверх кожного шару глини кладуть шар вогнетривкої глини товщиною 4-5 см в межах 10-12% від об’єму шихти.
Зверху поливають шлікером із розрахунку 100 л шлікеру на 1м.куб. шизти але не більше 10% її об’єму. Зволожена шихта в бучильних ямах видержується до 3 діб. Для приготування шлікера беруть 100 кг склобою, 7 кг вогнетривкої глини, 70 л води. Компоненти загружають в кульовий млин. Процес помолу триває 24 години. Якість помолу контролюється лабораторією. Шлікер повинен бути сметаноподібний. Для використання вологість шлікеру доводиться до 20-22%. Шикта із бучільних ям подається на механічну переробку – двохвалковий змішувач, вальці тонкого помолу (зазор між валками 2-3 мм) і стрічковий прес. Брус одержаний із стрічкового пресу розрізається на “велику” валюшку і складається на вільному місці біля загрузочної горловини преса. “Великої” валюшки заготовляють 1,5-2,0 м.куб. Заготовлену валюшку пропускають через прес ще 2-3 рази. Перероблену таким чином валюшку подають у валюшко - запасник (склад валюшки). Тут вона видержується на протязі 15 діб – складена в штабеля. Кожний штабель, або їх група покриваються поліетиленовою плівкою, або мішковиною для збереження вологого середовища.

Із запасника “велика” валюшка подається у формовочне відділення гончарного цеху в такій кількості, щоб нею забезпечити роботу цеху на протязі двох днів. Перед формовкою “велику” валюшку пропускають через стрічковий прес, брус якого розрізають на пластини такого розміру, які потрібні для формування вибраного виробу.
Формовка гончарних виробів ведеться на вертикальних коліноричажних пресах, гончарних кругах, а дитячі забавки формуються руками.
Для формування гончарних виробів використовують гончарні станки з електроприводом, або станки з ножним приводом. Робочим органом гончарного станка є верхній горизонтальний круг діаметром 250 мм з нанесеними концентричними колами.
Круг обертається проти годинникової стрілки. Гончар бере на центр круга необхідну кількість матеріалу встановлює на центр круга і міцно закріплює її. Приводиться в рух круг, а гончар обтискає глину двома руками в форму півсфери. Далі гончар переносить зусилля пальців рук для формування конічної фігури, витягаючи глину вверх. Одержавши стійкий вертикальний конус, гончар осаджує його до форми півсфери і натиском великого пальця правої руки намічає центр майбутнього виробу. Починаючи з центру лівою рукою з середини, а правою зовні формується вертикальна стінка циліндра майбутнього виробу. Із циліндричної заготовки гончар формує виріб за своїм бажанням або за заданим шаблоном.

Існує спосіб формовки гончарних виробів в основному тарілок, тарелей та неглибоких мисок з допомогою гіпсових форм, що встановлюється замість диска гончарного круга і зовнішнього шаблона.
На вертикальний вал гончарного круга встановлюють гіпсову форму, яка має сформувати внутрішню поверхню виробу, наприклад тарілки. На гіпсову форму ложать заготовку глини в формі паляниці міцно притискаючимасу до гіпсової форми. Зовнішню поверхню (дно перевернутої тарілки і вінця формуються шаблоном). Вироби підсушуються на гіпсових формах.
Для придання гончарним виробам художньо-декоративного виду їх розписують кольоровими ангобами або гравірують.
На лицеву поверхню виробу наносять рисунок виїмки або рельєф. Декорують або весь виріб або лише його частину. Для керамічних виробів характерні прикраси із стрічок глини, джгутиків круглих або плющених часто пальцями, або стеком.[[Файл:У глині, з глиною, скільки віку жили й живемо, від батьків її любимо....png|200px|thumb|left|У глині, з глиною, скільки віку жили й живемо, від батьків її любимо...]]

Використовують різні способи декорування. Декорування по сирому черепку та декорування по сухому або лише підсушеному черепку.
Глину для декорування використовують ту що і для формування виробів, але з введенням фарбуючих окислів, або використовують глини близькі по технологічних характеристиках, але різні по окрасці після їх випалу. Часто ангоби мають дуже складний склад і їх рецептурою займаються спеціально підготовлені спеціалісти разом з підготовленням полив та глазурей.
Спеціалісти розрізняють глазурі прозорі і глухі. А глазурування ведеться або висушених виробів, або після суцільного випалу, нанесення ангобних рисунків.

Глазурі наносяться на весь виріб, або на його зовнішню або лише на внутрішню поверхню. Існують різні способи нанесення глазурі. Випал гончарних виробів ведеться в спеціальних гончарних горнах і вимагають високої майстерності у веденні процесу випалу та охолодження виробів до температури навколишнього середовища.

Гончар працює для того, щоб його виріб приносив людині користь і задоволення потреб споживача.
А ми можемо насолоджуватися витворами гончарного мистецтва в повсякденному житті. Це різноманітні миски, макітри, куманці, глечики, горщики. І для діточок є велике задоволення: різноманітні іграшки-свистунці, за допомогою яких малеча може розважитися.

== Автор статті (посилання на сторінку користувача) ==
[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]]

Чарівний світ кераміки.

2015-12-08T13:46:33Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* "Аби впізнати Україну..." */

== "Аби впізнати Україну..." ==

:::«Не розписи – знаки магічні.

:::В скарбівні – скарби лиш одні…»

::::::::(Антоніна Листопад-Пошивайло»)

Спочатку була Свята Земля-Глина… За тим – Вода… І породили стихії Вселенські у коловороті Творення земну ойкумену… І спалахнув Вогонь, і увічнив Творіння у полум’яному горнилі Буття… І розкрутився небесний круг історичного поступу, й роздмухалося горно людської образо-творчості…

Усе, що рукотворить людина на землі, рано чи пізно зникає у вихорах Хроносу. Найвеличніші її досягнення – духовні та матеріальні, – відтак, не є самоціллю, бо спрямованість їх – естафетна. Вони – віхи певних епох, еволюційних ритмів, духовної невмирущості… Вселенський магнетизм розміщував народи по планеті. Дух нації притягувався до тих місць, де б міг найдієвіше реалізувати свою призначеність. Українців примагнітили найродючіші чорноземи й щедрі поклади глини…

[[Файл:Магія рук гончара.png|250px|thumb|left|Магія рук гончара]]

Звісно, що «не боги горщики обпалюють». Однак, щоб зробити щось вартісне на гончарному крузі, потрібно мати божу іскру. Власне, азів гончарного ремесла в місцевому ліцеї вас навчать за півроку, а на те, щоб стати майстром, потрібно витратити все життя.
Особливої уваги заслуговує глина. Ви думаєте: пішов у глинище, накопав глини, замісив її і ось вже можеш ліпити що завгодно. Не поспішайте. Після того, як ви накопаєте гончарної глини, маєте виморозити її, аби вона розсипалася. Далі – все це потрібно перебрати пучками, щоб позбавитися домішок. Тепер, коли народні промисли повсюдно занепали, все це роблять на власних обійстях вручну – і майстри, і їхні помічники.

Один сучасний український письменник-мрійник-філософ написав, що, аби пізнати Україну, не потрібні детально розроблені маршрути чи путівники. Варто просто «впіймати» першу-ліпшу електричку, поїзд, або автобус і доїхати до того місця, яке видається вам цікавим. Перш за все — на інтуїтивному рівні.

[[Файл:Рисунок3.png|300px|thumb|left]]

Звичайно, якщо для такого «туру вихідного дня» у вас не забракне авантюризму. А там уже — куди б ви врешті-решт не потрапили, гарантовані цікаві пригоди, місця і явища. Теза ця перевірялася нами на практиці вже неодноразово. І маємо ще раз запевнити, що авантюризм у ваших жилах значно важливіший навіть за спроможність орієнтуватися за компасом. Бо під час таких мандрівок пригоди не завжди бувають веселими, а здивування — приємним. Погодьтесь, коли ми їдемо кудись далеко, нам хочеться подивуватися місцевими цікавинками, властивими саме нашій малій батьківщині.

Сьогодні ми вирушаємо в мандрівку до столиці гончарного мистецтва – Опішного.

Виробництво глиняного посуду і культових фігурок на території України відомі з кінця мезолітичної доби (7000-6000 р. до н.е.) і досягло високого розвитку в добу трипільської культури. За княжої доби на Україні гончарство було великим промислом і в 19 столітті стає однією з найважливіших галузей українського кустарного промислу.

Гончарство – одне з найдревніших і найшанованіших занять людства. Не обділено ним і Україну: у нас практично в кожній області були великі й малі гончарні осередки, де натхненно глинописали історію народного буття мудреці-майстри, які своїми безсмертними гончарними витворами уславили Україну в світах. Випалена глина вічна!

Україну нерідко величають гончарною країною, з огляду на величезні родовища глин і майже повсюдне поширення гончарства.

== Місце зустрічі - Опішне. ==

Столицею гончарства називають це місце, яке розташувалося у невеличкому селищі Полтавській області (поблизу легендарної Диканьки). Саме Опішня відома як сучасний центр українського гончарства. Перша писемна згадка про Опішне відноситься до ХІІ століття. На території містечка досліджено городище скіфського часу «Кардашів вал» (IV–ІІІ століття до н.е.), городище роменської археологічної культури (VIIІ століття). Неподалік знаходиться одне з найбільших городищ скіфської доби – Більське. Упродовж другої половини XVII – першої половини ХІХ століття в Опішному функціонував гончарний цех. 1737 року створено першу в Україні й тривалий час найбільшу в Російській імперії Опішненську компанію селітроварних підприємств. Якщо озирнутися в минуле, побачимо, наприклад, Пістинський гончарний центр, що процвітав барвами гуцульської кераміки на Івано-Франківщині кінця ХIХ — початку ХХ століття.

Гончарство у найвищому місті Полтавщини, що стоїть на семи горбах, утворених Ворсклою, і пам’ятає битву зі шведами, розвивається вже впродовж трьох тисячоліть. Попри це — жодних спеціальних пізнавальних гончарських знаків у Опішні немає. Про особливість містечка можна здогадатися хіба завдяки розмальованим глечикам, які місцеві жителі подеколи використовують як елемент, так би мовити, ландшафтного дизайну, влаштовуючи керамічно-квіткові композиції у садках, перед хатами, або завдяки стихійним ринкам, на яких опішняни продають керамічні вироби обабіч дороги.

«Ся опішнянська колонія гончарів, – констатував 1911 року відомий український технолог-кераміст, уродженець Коломиї Осип Білоскурський, – своїми красивими виробами, мусить звернути на себе увагу кожного. Но рівночасно насувається на думку: чому у нас на Украіні, так россійській як і австрійській, є тільки одна така кольонія, котра може заімпонувати навіть західним народам?»

Ще наприкінці ХІХ століття до художнього доробку місцевих майстрів почав пильно придивлятися весь цивілізований світ. Їхні твори почали наввипередки колекціонувати. Відомі випадки, коли посуд у гончарів забирали ще теплим прямо з горна. На початку ХХ століття російський консул у Лондоні повідомляв Зіньківській повітовій земській управі про нечувану популярність опішненської кераміки в Англії й буквально благав збільшити її поставки на європейські ринки. Найбільші музеї Російської імперії, країн Європи та Америки відряджали спеціальні експедиції з метою формування власних колекцій виробів знаменитого Опішного.

У місцевому гончарстві на початку ХХ століття було зайнято більше тисячі осіб. 1894 року в Опішному відкрито першу в Лівобережній Україні земську зразкову гончарну майстерню. Донині зберігся один із будинків майстерні в стилі українського модерну, зведений 1916 року за проектом всесвітньо відомого українського мистця Василя Кричевського. Опішне – єдиний в Україні осередок традиційного гончарства, де вже більше століття розвивається гончарне шкільництво.

Саме в ті далекі часи й народилася ідея заснування Музею гончарства в самому містечку. На жаль, ця своєчасно народжена думка ще майже століття витала над Опішним. Про неї говорили вчені, художники, письменники. І не тільки говорили, а й активно збирали кращі твори гончарів. 1893 року велику колекцію глиняних виробів зібрав відомий археолог і керамолог Іван Зарецький. Вона стала основою для формування збірки кераміки земського природничо-історичного музею (нині – Полтавський краєзнавчий музей). Пізніше Іван Зарецький продовжував збирати опішненську кераміку, але вже для Російського музею імператора Олександра ІІІ в Санкт-Петербурзі. Його зусиллями на берегах Неви знайшли прихисток понад 600 рідкісних виробів, з-поміж яких – 220 мисок (на сьогодні це найбільша в світі збірка мальованих опішненських мисок другої половини ХІХ – початку ХХ століття).
Наприкінці ХIХ — на початку ХХ сторіччя в Опішному працювало близько 1000 гончарів, тобто кожен п’ятий у містечку мав справу з глиною. У ті часи опішнянські майстри мали славу далеко за межами України. Баклаги і макітри «місцевого розливу» масово мандрували до Європи, Азії і навіть Північної Америки. Сьогодні гончарні масштаби Опішні стали скромнішими. Навіть порівняно з радянськими часами. У минулому сторіччі тут працювало три гончарські заводи, сьогодні — тільки одне приватне підприємство займається промисловим виготовленням кераміки, і те — досить скромних масштабів. Утім, директор місцевого Колегіуму мистецтв Людмила Овчаренко стверджує, що попит на глиняну продукцію — і гончарну, і ліплену — є. Більше того, останніми роками він стабільно зростає, зокрема, з огляду на підвищення загального інтересу до фольклору і етнічної культури.

Ідею створення в Опішному національного культурно-мистецького центру виношував всесвітньо відомий кінорежисер і письменник Олександр Довженко. 1954 року він записав у своєму щоденнику: «Увечері перед сном розповів своєму новому сусіду ідею створення в Києві під безпосереднім шефством уряду невеличкої групи художників-монументалістів, архітекторів, різчиків по дереву і керамістів для того, щоб, вибравши село, скажімо Опішню, і завчасно домовившись з колгоспниками, перебудувати його за кілька років так, щоб воно стало зразковим центром уваги всіх будівників, колгоспників, туристів, мистецтвознавців... Я згадав Пікассо і Леже. Що зробив Пікассо в одному глухому керамічному містечку! Се я запропоную урядові...».

968 року вчений-філософ Леонід Сморж уперше обґрунтував необхідність створення в Опішному заповідника народної творчості. Згодом ідея створення гончарного музею відродилася в середовищі самих опішненських гончарів.

[[Файл:Розпис виробів із глини.png|200px|thumb|left|Розпис виробів із глини]]

В Опішному ми відвідали Колегіум мистецтв, що розташувався на вулиці Партизанський. Існує він вже протягом десяти років. Колись на цьому ж місці стояла церква Святої Покрови. Звичайна загальноосвітня школа з часом дещо перепрофілювалася і почала надавати не тільки середню загальну освіту. Особливий освітній акцент тут роблять на уроках гончарства, ліплення, композиції, рисунку та інших мистецьких студіях. Уже з першого класу діти тут мають справу з глиною і гончарним кругом, а вчителі їхні — найвправніші майстри України із безліччю титулів, звань і нагород — Михайло Китриш, Василь Омеляненко, Микола Пошивайло та інші.

На території колегіуму, який також є осередком створення серйозних керамічних виробів (щоправда, не на продаж), є два так званих горна — гончарські печі. Одна з них — більш сучасна, інша — традиційна, вона викопана у землі і за технікою створення копіює прадавні горна. Титулований гончар Микола Пошивайло розповідає, що піч розпалюється протягом 12 годин, нагріваючись до 800—1000 градусів. Протягом цього часу в її нетрях випалюються вироби. «А як ви визначаєте температуру?» — поцікавилися ми, шукаючи очима на зовсім не модерному приладі температурні датчики. «За вогнем», — запевнив приголомшену аудиторію досвідчений майстер. Перед початком обпалювання піч з усіх боків обкурюють спеціальними травами — аби відігнати злих духів. Теж, ясна річ, традиція не модернова, але жива. А витягають готові тарілки - глечики з горна аж через два дні, коли піч і вироби вистигають.

Для розпису кераміки в Опішні використовують органічні фарби, виготовлені з ангобів, тобто тієї ж таки глини. Часом, аби отримати потрібні барви, до ангобів додають інші речовини. Завдяки своєму переважно природному походженню, кольори виявляються досить спокійними і теплими — переважають ніжно-блакитний, бежевий, коричневий, м’який зелений. Основні мотиви декорування опішнянських виробів — рослинні орнаменти, рідше — тваринні образи. Звичайно, кожен із традиційних орнаментів має свою символіку, вгадати яку сьогодні майже неможливо. Про значення символів можна тільки здогадуватися. Опішнянські майстрині припускають, що, до прикладу, зображення птаха на глечиках наші предки використовували як символ жертвоприношення, аби не доводилося вбивати живого птаха.

== Магія глини. ==

У кутку майстерні — ікона. Під нею — електричний гончарний круг, оберти якого забезпечуються ледь помітною педаллю і незначними рухами ноги гончаря. Майстер розповідає, що колись робота на гончарному крузі була значно складнішою, оскільки однією рукою доводилося його крутити. Відповідно, для ліплення виробу давньому гончарю залишалося вдвічі менше робочої сили, ніж сучасному. Сьогодні все значно простіше. Але й досі нелегко. Найскладніше — це виставити глину на центр кола, аби виріб був композиційно правильним і симетричним. Визнаним майстрам — таким, як Микола Пошивайло, це вдається моментально, молодші ж руки витрачають на це більше часу та зусиль. Узагалі процес створення макітри або глечика для непризвичаєного до такого дійства ока видається ледь не магічним: із кавалку глини в майстерних руках буквально за декілька хвилин виростає десятилітрова макітра або стрункий глечик. Нам пощастило спробувати власноручно зліпити горщика на гончарному крузі. Справа видалася нелегкою… А поруч — діточки, які і собі ліплять — хто коників, хто лисичок, хто свистунці. У них — своя магія.

З виправданою гордістю майстри кераміки розповідають про те, як відомим опішнянським майстрам удавалося «витягнути» (суто гончарський термін) макітри на 40 і 60 літрів. Цей процес, відверто кажучи, складно навіть уявити.

[[Файл:Розповідає народний майстер Микола Гаврилович Пошивайло.png|200px|thumb|left|Розповідає народний майстер Микола Гаврилович Пошивайло]]

- Глина — особлива. Ти «тягнеш» її вгору, а вона росте, як дитина... Чим більше витягнеш і чим тоншими будуть стінки виробу, тим швидше нагріватиметься в ньому борщ, а чим товстішими будуть стінки, тим довше страва зберігатиме потрібну температуру, — ділиться секретами гончар з безкінечним переліком заслуг Михайло Китриш. Все своє життя він присвятив гончарству. До авангарду він ставиться негативно, не підтримує і не визнає його.

— Усе те, що створено згідно з народною традицією, усе це підтримує культуру, дає їй життя. А решта — то тільки заробляння грошей, — впевнений гончар.

Михайло Єгорович розповідає і про українську гончарську школу, яка відрізняється від решти світових центрів народною поширеністю, сталими традиціями і канонами, а також доступністю і зрозумілістю.

Гончарством на примітивному рівні можна оволодіти протягом шести місяців. Але йдеться тільки про ази, а майстерність — то вже справа наполегливості і роботи над собою. Це і веселить, і заспокоює майстра. – Часом я роблю горщика, а потім у мені щось як перевернеться... і я починаю ліпити коня з величезною пишною гривою... — захоплено описує Михайло Єгорович, а наприкінці зворушливо додає: — Перш за все, людина повинна любити цю справу. Це найголовніше.

Тим часом майстер розповідає про Міжнародний молодіжний гончарський фестиваль, який проходить тут віднедавна. У конкурсній програмі фестивалю взяло участь 300 робіт з України, Росії, Білорусі, Молдови. Цікаво, що положенням про конкурс обумовлена участь не тільки власне керамічних робіт, а і будь-яких декоративних, які причетні, присвячені або пов’язані з гончарством.

Наукової ваги столиці українського гончарства надає Національний музей-заповідник, при якому існують також Гончарська книгозбірня України, Національний архів українського гончарства та видавництво «Українське народознавство», а також Інститут керамології — відділення Інституту народознавства НАН України. Музей, заснований у 1986 році як музей гончарства, згодом був переформований у музей-заповідник. З того часу він існує вже не тільки для цікавих очей туристів, а і для допитливих науково-дослідницьких умів. «Вітаємо! Ви щаслива людина, бо уже в Опішному»,— зустрів нас написом Національний музей-заповідник українського гончарства. На подвір'ї розкинувся так званий Гончарський етнопарк. Просто неба стоять неймовірні витвори найрізноманітніших розмірів і форм, виконані митцями з різних міст України — переможцями Всеукраїнських гончарських фестивалів, що проводяться в Опішні. Тут і Опішненська мадонна, і янгол із куришкою (підставкою для свічки), й усміхнений вусатий дідуган із люлькою, й традиційні опішнянські фігурки, лелеки, що символізують розмноження роду і є своєрідним оберегом Опішні, й оголена молодичка, що читає журнал «Наталі» і за якою спозирають крізь тин дві цікаві бабці... І хоча глина — матеріал довговічний і здатний зберігати в собі тисячолітні таємниці, все ж таки шкода, що ці дивовижні експонати незахищені від вітрів, дощу та снігу...

Не менш цікаві речі демонструються і в самому музеї. Чого вартий, наприклад, мисник, на полицях якого зібраний посуд із різних куточків України — тут і так звані теракотові (тобто не покриті лискучою поливою) глечики, в яких на диво довго зберігається молоко, і куманці для лікерів, що зодягалися на руку. В музеї ми переглянули виставку унікальних гончарних фото кінця ХІХ століття, ознайомилися із колекціями декоративних тарелей. А ще тут на нас чекали дивовижні практичні заняття з гончарами та малювальниками. Приміром, наших учнів гончарувати вчив лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Нечуя-Левицького, заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки художників Микола Гаврилович Пошивайло. Навряд чи зможу словами передати всю гаму почуттів, що заполонили мою душу після того, як мені самій вдалося виготовити за допомогою гончарного кругу маленького горщика. І навіть глиняні плями, що залишилися на джинсах, ніскілечки не засмутили.

Але виготовити річ на гончарному крузі — це лише половина справи. Витвір треба ще розмалювати і висушити у печі (на все це йде близько двох тижнів). Микола Гаврилович традицію гончарювання перейняв від свого батька, потім навчався на заводі «Художній керамік». Розмальовує майстер свої вироби фляндрівкою — це особливий опішнянський орнамент, який легко впізнати, але важко описати. «Старайся дотримуватися тієї ж форми лінії, що придумали наші предки»,— давав нашому учневі настанови майстер. І ще одне важливе зауваження: в гончарній справі використовується тільки спеціально підготовлена глина — ретельно вимішена і очищена від усіляких камінчиків-корінчиків. Інакше виріб ще під час сушки може дати тріщину.

[[Файл:Як треба ліпити горшика.png|250px|thumb|left|Як треба ліпити горшика]]

Микола Гаврилович сам розписує свої вироби. Але є в Опішні люди, які займаються тільки розписом. Як правило, це жінки, їх називають малювальницями. Так, нас розписувати вчила Ірина Мирко. Вона виводить орнаменти на глечиках настільки впевнено і швидко, що сторонній спостерігач може подумати: та то ж простяцька справа. Але коли ти сам пробуєш повторити щось подібне, то руки починають тремтіти, а фарба, виготовлена, до речі, також із глини та барвників, ніяк не хоче лягати точно по контуру. А кожен, хто потрапляє в Опішню, може сам, подібно до міфологічного Гнума, що створює світ на гончарному крузі, виліпити власний світ або принаймні декілька ліплених історій...
Ось яку історію нам розповіли про опішненські ліплені свищики… Невід’ємною частиною опішненської кераміки була і залишається дитяча іграшка у вигляді лаконічних скульптурних зображень звірів. Були досить поширені і скульптурки людей: барині, куми, кума, козака, вершника. Свищик – оригінальний, самобутній – він прикрашає наш побут, вносить тепло і радість у життя наших дітей, формує їхні естетичні смаки – є витвором мистецтва.

У розписі опішненського свищика, як і у формі, знаходимо відгомін надзвичайно давніх традицій. В древні, язичницькі часи глиняна іграшка була магічним інструментом, який захищає від нечистої сили. Язичництво не пішло в небуття. Недарма чарівні музичні інструменти, в тому числі свистунці, нерідко фігурують в українських казках, як предмети магічного зв’язку героїв з тваринами – помічниками. Кожна свистулька несе у собі певну символіку, а отже і магічний вплив і захист через форму, орнамент, колір, звук та їхнє поєднання, а також власне глину, з якої „не святі горшки ліплять”!

[[Файл:Традиційний Опішнянський свищик.png|200px|thumb|left|Традиційний Опішнянський свищик]]

Система розписів свищиків тварин носить космогонічний характер. Це суто опішненське явище – традиційно та логічно зумовлена система понять і позначень. Складається ця система із трьох мотивів: це „гілка” на спині тварини, „кривулька з накапуванням” (хвиляста лінія, що вється між крапок) по обох боках, а також „сонце” (у вигляді солярного знака, оточеного крапочками, або квітки з різною кількістю пелюсток та вигинистих ліній-променів) на грудях тварин. Розписана в такий спосіб тварина-іграшка становить образ, пов’язаний з давніми уявленнями про світоустрій.

Свищики можуть бути різної форми. Але кожна з них несе в собі якесь символічне значення. З розповіді майстрині ми дізналися, що:
ПТАШКА символ мрії, творчості, якщо з нею гратися і вірити в свою мрію, то вона здійсниться Птахи – істоти, що можуть найвище і наблизитись до світу богів. Також птахів вважають передвісниками весни; КОНИК приносить благословення сонця і удачу для дитини;
ОЛЕНЬ роги Оленя – це земна рослинність, тому Олень є символом землеробства, ремесел, знань (кінь і Олень - символи життя і Сонця; за древніми міфами, Сонце почергово перебуває на землі і на небі, і саме Олень щодня виводить Сонце на своїх рогах на Небо; культ Оленя ще більш древній чим коня); КОРІВКА символ родючості, матеріального достатку, годувальниця; БАРАНЕЦЬ пов’язаний з уявленнями достатку і благополуччя; КОЗЛИК цілеспрямованість, впертість в досягненні мети; РИБКА приносить спасіння людям від біди; ВЕРШНИК символ сили, витривалості, а для дівчини – наречений; БАРИНЯ жіноча чистота, цнотливість.

Ще нам розповіли, що для виготовлення гончарних виробів та творів вжиткового мистецтва опішненські майстри використовують глини, спріснюючі матеріали, плавні, глазурі (велика рецептура хімікатів і речовин) та керамічні фарби. Виготовлення дрібних керамічних виробів, які сушити і випалювати необхідно при дуже лагідному режимі.
Малопластичні глини, як правило, використовуються для виготовлення більш масивних виробів з товщиною стінки 10-15 мм. Такі вироби можна сушити і випалювати теплоносіями з повишеними характеристиками. Щоб запобігти браку та прискорити сушку та випал в масу пластичних глин вводять спріснювачі.

Глину для гончарних виробів, як правило, необхідно добувати в добре вивчених і підготовлених кар’єрах. Добування глини ведеться в весняно-літній період. Із кар’єрної глини без спеціальної підготовки одержати гончарні вироби високої якості дуже важко.
Для одержання якісних виробів із наявної сировини її в першу чергу необхідно гомунізувати шляхом перемішування при добуванні, пошаровому розміщенні в глинозапасниках, при буртуванні на бетонних площадках біля формовочного виробництва. Площадка зберігання глини заповнюється пошарово. Товщина шару 20-25 см. Висота бурта до 1,0 м. В буртах глина зберігається не менше року. За цей час її структура руйнується під впливом сонця, води, вітру та морозу. Підготовлену таким чином глину засипають в бучільні ями. В бучільну яму глина вкладається шаром не більше 30 см. поверх кожного шару глини кладуть шар вогнетривкої глини товщиною 4-5 см в межах 10-12% від об’єму шихти.
Зверху поливають шлікером із розрахунку 100 л шлікеру на 1м.куб. шизти але не більше 10% її об’єму. Зволожена шихта в бучильних ямах видержується до 3 діб. Для приготування шлікера беруть 100 кг склобою, 7 кг вогнетривкої глини, 70 л води. Компоненти загружають в кульовий млин. Процес помолу триває 24 години. Якість помолу контролюється лабораторією. Шлікер повинен бути сметаноподібний. Для використання вологість шлікеру доводиться до 20-22%. Шикта із бучільних ям подається на механічну переробку – двохвалковий змішувач, вальці тонкого помолу (зазор між валками 2-3 мм) і стрічковий прес. Брус одержаний із стрічкового пресу розрізається на “велику” валюшку і складається на вільному місці біля загрузочної горловини преса. “Великої” валюшки заготовляють 1,5-2,0 м.куб. Заготовлену валюшку пропускають через прес ще 2-3 рази. Перероблену таким чином валюшку подають у валюшко - запасник (склад валюшки). Тут вона видержується на протязі 15 діб – складена в штабеля. Кожний штабель, або їх група покриваються поліетиленовою плівкою, або мішковиною для збереження вологого середовища.

Із запасника “велика” валюшка подається у формовочне відділення гончарного цеху в такій кількості, щоб нею забезпечити роботу цеху на протязі двох днів. Перед формовкою “велику” валюшку пропускають через стрічковий прес, брус якого розрізають на пластини такого розміру, які потрібні для формування вибраного виробу.
Формовка гончарних виробів ведеться на вертикальних коліноричажних пресах, гончарних кругах, а дитячі забавки формуються руками.
Для формування гончарних виробів використовують гончарні станки з електроприводом, або станки з ножним приводом. Робочим органом гончарного станка є верхній горизонтальний круг діаметром 250 мм з нанесеними концентричними колами.
Круг обертається проти годинникової стрілки. Гончар бере на центр круга необхідну кількість матеріалу встановлює на центр круга і міцно закріплює її. Приводиться в рух круг, а гончар обтискає глину двома руками в форму півсфери. Далі гончар переносить зусилля пальців рук для формування конічної фігури, витягаючи глину вверх. Одержавши стійкий вертикальний конус, гончар осаджує його до форми півсфери і натиском великого пальця правої руки намічає центр майбутнього виробу. Починаючи з центру лівою рукою з середини, а правою зовні формується вертикальна стінка циліндра майбутнього виробу. Із циліндричної заготовки гончар формує виріб за своїм бажанням або за заданим шаблоном.

Існує спосіб формовки гончарних виробів в основному тарілок, тарелей та неглибоких мисок з допомогою гіпсових форм, що встановлюється замість диска гончарного круга і зовнішнього шаблона.
На вертикальний вал гончарного круга встановлюють гіпсову форму, яка має сформувати внутрішню поверхню виробу, наприклад тарілки. На гіпсову форму ложать заготовку глини в формі паляниці міцно притискаючимасу до гіпсової форми. Зовнішню поверхню (дно перевернутої тарілки і вінця формуються шаблоном). Вироби підсушуються на гіпсових формах.
Для придання гончарним виробам художньо-декоративного виду їх розписують кольоровими ангобами або гравірують.
На лицеву поверхню виробу наносять рисунок виїмки або рельєф. Декорують або весь виріб або лише його частину. Для керамічних виробів характерні прикраси із стрічок глини, джгутиків круглих або плющених часто пальцями, або стеком.[[Файл:У глині, з глиною, скільки віку жили й живемо, від батьків її любимо....png|200px|thumb|left|У глині, з глиною, скільки віку жили й живемо, від батьків її любимо...]]

Використовують різні способи декорування. Декорування по сирому черепку та декорування по сухому або лише підсушеному черепку.
Глину для декорування використовують ту що і для формування виробів, але з введенням фарбуючих окислів, або використовують глини близькі по технологічних характеристиках, але різні по окрасці після їх випалу. Часто ангоби мають дуже складний склад і їх рецептурою займаються спеціально підготовлені спеціалісти разом з підготовленням полив та глазурей.
Спеціалісти розрізняють глазурі прозорі і глухі. А глазурування ведеться або висушених виробів, або після суцільного випалу, нанесення ангобних рисунків.

Глазурі наносяться на весь виріб, або на його зовнішню або лише на внутрішню поверхню. Існують різні способи нанесення глазурі. Випал гончарних виробів ведеться в спеціальних гончарних горнах і вимагають високої майстерності у веденні процесу випалу та охолодження виробів до температури навколишнього середовища.

Гончар працює для того, щоб його виріб приносив людині користь і задоволення потреб споживача.
А ми можемо насолоджуватися витворами гончарного мистецтва в повсякденному житті. Це різноманітні миски, макітри, куманці, глечики, горщики. І для діточок є велике задоволення: різноманітні іграшки-свистунці, за допомогою яких малеча може розважитися.

== Автор статті (посилання на сторінку користувача) ==
[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]]

Чарівний світ кераміки.

2015-12-08T13:45:25Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Магія глини. */

== "Аби впізнати Україну..." ==

:::«Не розписи – знаки магічні.

:::В скарбівні – скарби лиш одні…»

::::::::(Антоніна Листопад-Пошивайло»)

Спочатку була Свята Земля-Глина… За тим – Вода… І породили стихії Вселенські у коловороті Творення земну ойкумену… І спалахнув Вогонь, і увічнив Творіння у полум’яному горнилі Буття… І розкрутився небесний круг історичного поступу, й роздмухалося горно людської образо-творчості…

Усе, що рукотворить людина на землі, рано чи пізно зникає у вихорах Хроносу. Найвеличніші її досягнення – духовні та матеріальні, – відтак, не є самоціллю, бо спрямованість їх – естафетна. Вони – віхи певних епох, еволюційних ритмів, духовної невмирущості… Вселенський магнетизм розміщував народи по планеті. Дух нації притягувався до тих місць, де б міг найдієвіше реалізувати свою призначеність. Українців примагнітили найродючіші чорноземи й щедрі поклади глини…

[[Файл:Магія рук гончара.png|250px|thumb|left|Магія рук гончара]]

Звісно, що «не боги горщики обпалюють». Однак, щоб зробити щось вартісне на гончарному крузі, потрібно мати божу іскру. Власне, азів гончарного ремесла в місцевому ліцеї вас навчать за півроку, а на те, щоб стати майстром, потрібно витратити все життя.
Особливої уваги заслуговує глина. Ви думаєте: пішов у глинище, накопав глини, замісив її і ось вже можеш ліпити що завгодно. Не поспішайте. Після того, як ви накопаєте гончарної глини, маєте виморозити її, аби вона розсипалася. Далі – все це потрібно перебрати пучками, щоб позбавитися домішок. Тепер, коли народні промисли повсюдно занепали, все це роблять на власних обійстях вручну – і майстри, і їхні помічники.

Один сучасний український письменник-мрійник-філософ написав, що, аби пізнати Україну, не потрібні детально розроблені маршрути чи путівники. Варто просто «впіймати» першу-ліпшу електричку, поїзд, або автобус і доїхати до того місця, яке видається вам цікавим. Перш за все — на інтуїтивному рівні.

[[Файл:Рисунок3.png|250px|thumb|left]]

Звичайно, якщо для такого «туру вихідного дня» у вас не забракне авантюризму. А там уже — куди б ви врешті-решт не потрапили, гарантовані цікаві пригоди, місця і явища. Теза ця перевірялася нами на практиці вже неодноразово. І маємо ще раз запевнити, що авантюризм у ваших жилах значно важливіший навіть за спроможність орієнтуватися за компасом. Бо під час таких мандрівок пригоди не завжди бувають веселими, а здивування — приємним. Погодьтесь, коли ми їдемо кудись далеко, нам хочеться подивуватися місцевими цікавинками, властивими саме нашій малій батьківщині.

Сьогодні ми вирушаємо в мандрівку до столиці гончарного мистецтва – Опішного.

Виробництво глиняного посуду і культових фігурок на території України відомі з кінця мезолітичної доби (7000-6000 р. до н.е.) і досягло високого розвитку в добу трипільської культури. За княжої доби на Україні гончарство було великим промислом і в 19 столітті стає однією з найважливіших галузей українського кустарного промислу.

Гончарство – одне з найдревніших і найшанованіших занять людства. Не обділено ним і Україну: у нас практично в кожній області були великі й малі гончарні осередки, де натхненно глинописали історію народного буття мудреці-майстри, які своїми безсмертними гончарними витворами уславили Україну в світах. Випалена глина вічна!

Україну нерідко величають гончарною країною, з огляду на величезні родовища глин і майже повсюдне поширення гончарства.

== Місце зустрічі - Опішне. ==

Столицею гончарства називають це місце, яке розташувалося у невеличкому селищі Полтавській області (поблизу легендарної Диканьки). Саме Опішня відома як сучасний центр українського гончарства. Перша писемна згадка про Опішне відноситься до ХІІ століття. На території містечка досліджено городище скіфського часу «Кардашів вал» (IV–ІІІ століття до н.е.), городище роменської археологічної культури (VIIІ століття). Неподалік знаходиться одне з найбільших городищ скіфської доби – Більське. Упродовж другої половини XVII – першої половини ХІХ століття в Опішному функціонував гончарний цех. 1737 року створено першу в Україні й тривалий час найбільшу в Російській імперії Опішненську компанію селітроварних підприємств. Якщо озирнутися в минуле, побачимо, наприклад, Пістинський гончарний центр, що процвітав барвами гуцульської кераміки на Івано-Франківщині кінця ХIХ — початку ХХ століття.

Гончарство у найвищому місті Полтавщини, що стоїть на семи горбах, утворених Ворсклою, і пам’ятає битву зі шведами, розвивається вже впродовж трьох тисячоліть. Попри це — жодних спеціальних пізнавальних гончарських знаків у Опішні немає. Про особливість містечка можна здогадатися хіба завдяки розмальованим глечикам, які місцеві жителі подеколи використовують як елемент, так би мовити, ландшафтного дизайну, влаштовуючи керамічно-квіткові композиції у садках, перед хатами, або завдяки стихійним ринкам, на яких опішняни продають керамічні вироби обабіч дороги.

«Ся опішнянська колонія гончарів, – констатував 1911 року відомий український технолог-кераміст, уродженець Коломиї Осип Білоскурський, – своїми красивими виробами, мусить звернути на себе увагу кожного. Но рівночасно насувається на думку: чому у нас на Украіні, так россійській як і австрійській, є тільки одна така кольонія, котра може заімпонувати навіть західним народам?»

Ще наприкінці ХІХ століття до художнього доробку місцевих майстрів почав пильно придивлятися весь цивілізований світ. Їхні твори почали наввипередки колекціонувати. Відомі випадки, коли посуд у гончарів забирали ще теплим прямо з горна. На початку ХХ століття російський консул у Лондоні повідомляв Зіньківській повітовій земській управі про нечувану популярність опішненської кераміки в Англії й буквально благав збільшити її поставки на європейські ринки. Найбільші музеї Російської імперії, країн Європи та Америки відряджали спеціальні експедиції з метою формування власних колекцій виробів знаменитого Опішного.

У місцевому гончарстві на початку ХХ століття було зайнято більше тисячі осіб. 1894 року в Опішному відкрито першу в Лівобережній Україні земську зразкову гончарну майстерню. Донині зберігся один із будинків майстерні в стилі українського модерну, зведений 1916 року за проектом всесвітньо відомого українського мистця Василя Кричевського. Опішне – єдиний в Україні осередок традиційного гончарства, де вже більше століття розвивається гончарне шкільництво.

Саме в ті далекі часи й народилася ідея заснування Музею гончарства в самому містечку. На жаль, ця своєчасно народжена думка ще майже століття витала над Опішним. Про неї говорили вчені, художники, письменники. І не тільки говорили, а й активно збирали кращі твори гончарів. 1893 року велику колекцію глиняних виробів зібрав відомий археолог і керамолог Іван Зарецький. Вона стала основою для формування збірки кераміки земського природничо-історичного музею (нині – Полтавський краєзнавчий музей). Пізніше Іван Зарецький продовжував збирати опішненську кераміку, але вже для Російського музею імператора Олександра ІІІ в Санкт-Петербурзі. Його зусиллями на берегах Неви знайшли прихисток понад 600 рідкісних виробів, з-поміж яких – 220 мисок (на сьогодні це найбільша в світі збірка мальованих опішненських мисок другої половини ХІХ – початку ХХ століття).
Наприкінці ХIХ — на початку ХХ сторіччя в Опішному працювало близько 1000 гончарів, тобто кожен п’ятий у містечку мав справу з глиною. У ті часи опішнянські майстри мали славу далеко за межами України. Баклаги і макітри «місцевого розливу» масово мандрували до Європи, Азії і навіть Північної Америки. Сьогодні гончарні масштаби Опішні стали скромнішими. Навіть порівняно з радянськими часами. У минулому сторіччі тут працювало три гончарські заводи, сьогодні — тільки одне приватне підприємство займається промисловим виготовленням кераміки, і те — досить скромних масштабів. Утім, директор місцевого Колегіуму мистецтв Людмила Овчаренко стверджує, що попит на глиняну продукцію — і гончарну, і ліплену — є. Більше того, останніми роками він стабільно зростає, зокрема, з огляду на підвищення загального інтересу до фольклору і етнічної культури.

Ідею створення в Опішному національного культурно-мистецького центру виношував всесвітньо відомий кінорежисер і письменник Олександр Довженко. 1954 року він записав у своєму щоденнику: «Увечері перед сном розповів своєму новому сусіду ідею створення в Києві під безпосереднім шефством уряду невеличкої групи художників-монументалістів, архітекторів, різчиків по дереву і керамістів для того, щоб, вибравши село, скажімо Опішню, і завчасно домовившись з колгоспниками, перебудувати його за кілька років так, щоб воно стало зразковим центром уваги всіх будівників, колгоспників, туристів, мистецтвознавців... Я згадав Пікассо і Леже. Що зробив Пікассо в одному глухому керамічному містечку! Се я запропоную урядові...».

968 року вчений-філософ Леонід Сморж уперше обґрунтував необхідність створення в Опішному заповідника народної творчості. Згодом ідея створення гончарного музею відродилася в середовищі самих опішненських гончарів.

[[Файл:Розпис виробів із глини.png|200px|thumb|left|Розпис виробів із глини]]

В Опішному ми відвідали Колегіум мистецтв, що розташувався на вулиці Партизанський. Існує він вже протягом десяти років. Колись на цьому ж місці стояла церква Святої Покрови. Звичайна загальноосвітня школа з часом дещо перепрофілювалася і почала надавати не тільки середню загальну освіту. Особливий освітній акцент тут роблять на уроках гончарства, ліплення, композиції, рисунку та інших мистецьких студіях. Уже з першого класу діти тут мають справу з глиною і гончарним кругом, а вчителі їхні — найвправніші майстри України із безліччю титулів, звань і нагород — Михайло Китриш, Василь Омеляненко, Микола Пошивайло та інші.

На території колегіуму, який також є осередком створення серйозних керамічних виробів (щоправда, не на продаж), є два так званих горна — гончарські печі. Одна з них — більш сучасна, інша — традиційна, вона викопана у землі і за технікою створення копіює прадавні горна. Титулований гончар Микола Пошивайло розповідає, що піч розпалюється протягом 12 годин, нагріваючись до 800—1000 градусів. Протягом цього часу в її нетрях випалюються вироби. «А як ви визначаєте температуру?» — поцікавилися ми, шукаючи очима на зовсім не модерному приладі температурні датчики. «За вогнем», — запевнив приголомшену аудиторію досвідчений майстер. Перед початком обпалювання піч з усіх боків обкурюють спеціальними травами — аби відігнати злих духів. Теж, ясна річ, традиція не модернова, але жива. А витягають готові тарілки - глечики з горна аж через два дні, коли піч і вироби вистигають.

Для розпису кераміки в Опішні використовують органічні фарби, виготовлені з ангобів, тобто тієї ж таки глини. Часом, аби отримати потрібні барви, до ангобів додають інші речовини. Завдяки своєму переважно природному походженню, кольори виявляються досить спокійними і теплими — переважають ніжно-блакитний, бежевий, коричневий, м’який зелений. Основні мотиви декорування опішнянських виробів — рослинні орнаменти, рідше — тваринні образи. Звичайно, кожен із традиційних орнаментів має свою символіку, вгадати яку сьогодні майже неможливо. Про значення символів можна тільки здогадуватися. Опішнянські майстрині припускають, що, до прикладу, зображення птаха на глечиках наші предки використовували як символ жертвоприношення, аби не доводилося вбивати живого птаха.

== Магія глини. ==

У кутку майстерні — ікона. Під нею — електричний гончарний круг, оберти якого забезпечуються ледь помітною педаллю і незначними рухами ноги гончаря. Майстер розповідає, що колись робота на гончарному крузі була значно складнішою, оскільки однією рукою доводилося його крутити. Відповідно, для ліплення виробу давньому гончарю залишалося вдвічі менше робочої сили, ніж сучасному. Сьогодні все значно простіше. Але й досі нелегко. Найскладніше — це виставити глину на центр кола, аби виріб був композиційно правильним і симетричним. Визнаним майстрам — таким, як Микола Пошивайло, це вдається моментально, молодші ж руки витрачають на це більше часу та зусиль. Узагалі процес створення макітри або глечика для непризвичаєного до такого дійства ока видається ледь не магічним: із кавалку глини в майстерних руках буквально за декілька хвилин виростає десятилітрова макітра або стрункий глечик. Нам пощастило спробувати власноручно зліпити горщика на гончарному крузі. Справа видалася нелегкою… А поруч — діточки, які і собі ліплять — хто коників, хто лисичок, хто свистунці. У них — своя магія.

З виправданою гордістю майстри кераміки розповідають про те, як відомим опішнянським майстрам удавалося «витягнути» (суто гончарський термін) макітри на 40 і 60 літрів. Цей процес, відверто кажучи, складно навіть уявити.

[[Файл:Розповідає народний майстер Микола Гаврилович Пошивайло.png|200px|thumb|left|Розповідає народний майстер Микола Гаврилович Пошивайло]]

- Глина — особлива. Ти «тягнеш» її вгору, а вона росте, як дитина... Чим більше витягнеш і чим тоншими будуть стінки виробу, тим швидше нагріватиметься в ньому борщ, а чим товстішими будуть стінки, тим довше страва зберігатиме потрібну температуру, — ділиться секретами гончар з безкінечним переліком заслуг Михайло Китриш. Все своє життя він присвятив гончарству. До авангарду він ставиться негативно, не підтримує і не визнає його.

— Усе те, що створено згідно з народною традицією, усе це підтримує культуру, дає їй життя. А решта — то тільки заробляння грошей, — впевнений гончар.

Михайло Єгорович розповідає і про українську гончарську школу, яка відрізняється від решти світових центрів народною поширеністю, сталими традиціями і канонами, а також доступністю і зрозумілістю.

Гончарством на примітивному рівні можна оволодіти протягом шести місяців. Але йдеться тільки про ази, а майстерність — то вже справа наполегливості і роботи над собою. Це і веселить, і заспокоює майстра. – Часом я роблю горщика, а потім у мені щось як перевернеться... і я починаю ліпити коня з величезною пишною гривою... — захоплено описує Михайло Єгорович, а наприкінці зворушливо додає: — Перш за все, людина повинна любити цю справу. Це найголовніше.

Тим часом майстер розповідає про Міжнародний молодіжний гончарський фестиваль, який проходить тут віднедавна. У конкурсній програмі фестивалю взяло участь 300 робіт з України, Росії, Білорусі, Молдови. Цікаво, що положенням про конкурс обумовлена участь не тільки власне керамічних робіт, а і будь-яких декоративних, які причетні, присвячені або пов’язані з гончарством.

Наукової ваги столиці українського гончарства надає Національний музей-заповідник, при якому існують також Гончарська книгозбірня України, Національний архів українського гончарства та видавництво «Українське народознавство», а також Інститут керамології — відділення Інституту народознавства НАН України. Музей, заснований у 1986 році як музей гончарства, згодом був переформований у музей-заповідник. З того часу він існує вже не тільки для цікавих очей туристів, а і для допитливих науково-дослідницьких умів. «Вітаємо! Ви щаслива людина, бо уже в Опішному»,— зустрів нас написом Національний музей-заповідник українського гончарства. На подвір'ї розкинувся так званий Гончарський етнопарк. Просто неба стоять неймовірні витвори найрізноманітніших розмірів і форм, виконані митцями з різних міст України — переможцями Всеукраїнських гончарських фестивалів, що проводяться в Опішні. Тут і Опішненська мадонна, і янгол із куришкою (підставкою для свічки), й усміхнений вусатий дідуган із люлькою, й традиційні опішнянські фігурки, лелеки, що символізують розмноження роду і є своєрідним оберегом Опішні, й оголена молодичка, що читає журнал «Наталі» і за якою спозирають крізь тин дві цікаві бабці... І хоча глина — матеріал довговічний і здатний зберігати в собі тисячолітні таємниці, все ж таки шкода, що ці дивовижні експонати незахищені від вітрів, дощу та снігу...

Не менш цікаві речі демонструються і в самому музеї. Чого вартий, наприклад, мисник, на полицях якого зібраний посуд із різних куточків України — тут і так звані теракотові (тобто не покриті лискучою поливою) глечики, в яких на диво довго зберігається молоко, і куманці для лікерів, що зодягалися на руку. В музеї ми переглянули виставку унікальних гончарних фото кінця ХІХ століття, ознайомилися із колекціями декоративних тарелей. А ще тут на нас чекали дивовижні практичні заняття з гончарами та малювальниками. Приміром, наших учнів гончарувати вчив лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Нечуя-Левицького, заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки художників Микола Гаврилович Пошивайло. Навряд чи зможу словами передати всю гаму почуттів, що заполонили мою душу після того, як мені самій вдалося виготовити за допомогою гончарного кругу маленького горщика. І навіть глиняні плями, що залишилися на джинсах, ніскілечки не засмутили.

Але виготовити річ на гончарному крузі — це лише половина справи. Витвір треба ще розмалювати і висушити у печі (на все це йде близько двох тижнів). Микола Гаврилович традицію гончарювання перейняв від свого батька, потім навчався на заводі «Художній керамік». Розмальовує майстер свої вироби фляндрівкою — це особливий опішнянський орнамент, який легко впізнати, але важко описати. «Старайся дотримуватися тієї ж форми лінії, що придумали наші предки»,— давав нашому учневі настанови майстер. І ще одне важливе зауваження: в гончарній справі використовується тільки спеціально підготовлена глина — ретельно вимішена і очищена від усіляких камінчиків-корінчиків. Інакше виріб ще під час сушки може дати тріщину.

[[Файл:Як треба ліпити горшика.png|250px|thumb|left|Як треба ліпити горшика]]

Микола Гаврилович сам розписує свої вироби. Але є в Опішні люди, які займаються тільки розписом. Як правило, це жінки, їх називають малювальницями. Так, нас розписувати вчила Ірина Мирко. Вона виводить орнаменти на глечиках настільки впевнено і швидко, що сторонній спостерігач може подумати: та то ж простяцька справа. Але коли ти сам пробуєш повторити щось подібне, то руки починають тремтіти, а фарба, виготовлена, до речі, також із глини та барвників, ніяк не хоче лягати точно по контуру. А кожен, хто потрапляє в Опішню, може сам, подібно до міфологічного Гнума, що створює світ на гончарному крузі, виліпити власний світ або принаймні декілька ліплених історій...
Ось яку історію нам розповіли про опішненські ліплені свищики… Невід’ємною частиною опішненської кераміки була і залишається дитяча іграшка у вигляді лаконічних скульптурних зображень звірів. Були досить поширені і скульптурки людей: барині, куми, кума, козака, вершника. Свищик – оригінальний, самобутній – він прикрашає наш побут, вносить тепло і радість у життя наших дітей, формує їхні естетичні смаки – є витвором мистецтва.

У розписі опішненського свищика, як і у формі, знаходимо відгомін надзвичайно давніх традицій. В древні, язичницькі часи глиняна іграшка була магічним інструментом, який захищає від нечистої сили. Язичництво не пішло в небуття. Недарма чарівні музичні інструменти, в тому числі свистунці, нерідко фігурують в українських казках, як предмети магічного зв’язку героїв з тваринами – помічниками. Кожна свистулька несе у собі певну символіку, а отже і магічний вплив і захист через форму, орнамент, колір, звук та їхнє поєднання, а також власне глину, з якої „не святі горшки ліплять”!

[[Файл:Традиційний Опішнянський свищик.png|200px|thumb|left|Традиційний Опішнянський свищик]]

Система розписів свищиків тварин носить космогонічний характер. Це суто опішненське явище – традиційно та логічно зумовлена система понять і позначень. Складається ця система із трьох мотивів: це „гілка” на спині тварини, „кривулька з накапуванням” (хвиляста лінія, що вється між крапок) по обох боках, а також „сонце” (у вигляді солярного знака, оточеного крапочками, або квітки з різною кількістю пелюсток та вигинистих ліній-променів) на грудях тварин. Розписана в такий спосіб тварина-іграшка становить образ, пов’язаний з давніми уявленнями про світоустрій.

Свищики можуть бути різної форми. Але кожна з них несе в собі якесь символічне значення. З розповіді майстрині ми дізналися, що:
ПТАШКА символ мрії, творчості, якщо з нею гратися і вірити в свою мрію, то вона здійсниться Птахи – істоти, що можуть найвище і наблизитись до світу богів. Також птахів вважають передвісниками весни; КОНИК приносить благословення сонця і удачу для дитини;
ОЛЕНЬ роги Оленя – це земна рослинність, тому Олень є символом землеробства, ремесел, знань (кінь і Олень - символи життя і Сонця; за древніми міфами, Сонце почергово перебуває на землі і на небі, і саме Олень щодня виводить Сонце на своїх рогах на Небо; культ Оленя ще більш древній чим коня); КОРІВКА символ родючості, матеріального достатку, годувальниця; БАРАНЕЦЬ пов’язаний з уявленнями достатку і благополуччя; КОЗЛИК цілеспрямованість, впертість в досягненні мети; РИБКА приносить спасіння людям від біди; ВЕРШНИК символ сили, витривалості, а для дівчини – наречений; БАРИНЯ жіноча чистота, цнотливість.

Ще нам розповіли, що для виготовлення гончарних виробів та творів вжиткового мистецтва опішненські майстри використовують глини, спріснюючі матеріали, плавні, глазурі (велика рецептура хімікатів і речовин) та керамічні фарби. Виготовлення дрібних керамічних виробів, які сушити і випалювати необхідно при дуже лагідному режимі.
Малопластичні глини, як правило, використовуються для виготовлення більш масивних виробів з товщиною стінки 10-15 мм. Такі вироби можна сушити і випалювати теплоносіями з повишеними характеристиками. Щоб запобігти браку та прискорити сушку та випал в масу пластичних глин вводять спріснювачі.

Глину для гончарних виробів, як правило, необхідно добувати в добре вивчених і підготовлених кар’єрах. Добування глини ведеться в весняно-літній період. Із кар’єрної глини без спеціальної підготовки одержати гончарні вироби високої якості дуже важко.
Для одержання якісних виробів із наявної сировини її в першу чергу необхідно гомунізувати шляхом перемішування при добуванні, пошаровому розміщенні в глинозапасниках, при буртуванні на бетонних площадках біля формовочного виробництва. Площадка зберігання глини заповнюється пошарово. Товщина шару 20-25 см. Висота бурта до 1,0 м. В буртах глина зберігається не менше року. За цей час її структура руйнується під впливом сонця, води, вітру та морозу. Підготовлену таким чином глину засипають в бучільні ями. В бучільну яму глина вкладається шаром не більше 30 см. поверх кожного шару глини кладуть шар вогнетривкої глини товщиною 4-5 см в межах 10-12% від об’єму шихти.
Зверху поливають шлікером із розрахунку 100 л шлікеру на 1м.куб. шизти але не більше 10% її об’єму. Зволожена шихта в бучильних ямах видержується до 3 діб. Для приготування шлікера беруть 100 кг склобою, 7 кг вогнетривкої глини, 70 л води. Компоненти загружають в кульовий млин. Процес помолу триває 24 години. Якість помолу контролюється лабораторією. Шлікер повинен бути сметаноподібний. Для використання вологість шлікеру доводиться до 20-22%. Шикта із бучільних ям подається на механічну переробку – двохвалковий змішувач, вальці тонкого помолу (зазор між валками 2-3 мм) і стрічковий прес. Брус одержаний із стрічкового пресу розрізається на “велику” валюшку і складається на вільному місці біля загрузочної горловини преса. “Великої” валюшки заготовляють 1,5-2,0 м.куб. Заготовлену валюшку пропускають через прес ще 2-3 рази. Перероблену таким чином валюшку подають у валюшко - запасник (склад валюшки). Тут вона видержується на протязі 15 діб – складена в штабеля. Кожний штабель, або їх група покриваються поліетиленовою плівкою, або мішковиною для збереження вологого середовища.

Із запасника “велика” валюшка подається у формовочне відділення гончарного цеху в такій кількості, щоб нею забезпечити роботу цеху на протязі двох днів. Перед формовкою “велику” валюшку пропускають через стрічковий прес, брус якого розрізають на пластини такого розміру, які потрібні для формування вибраного виробу.
Формовка гончарних виробів ведеться на вертикальних коліноричажних пресах, гончарних кругах, а дитячі забавки формуються руками.
Для формування гончарних виробів використовують гончарні станки з електроприводом, або станки з ножним приводом. Робочим органом гончарного станка є верхній горизонтальний круг діаметром 250 мм з нанесеними концентричними колами.
Круг обертається проти годинникової стрілки. Гончар бере на центр круга необхідну кількість матеріалу встановлює на центр круга і міцно закріплює її. Приводиться в рух круг, а гончар обтискає глину двома руками в форму півсфери. Далі гончар переносить зусилля пальців рук для формування конічної фігури, витягаючи глину вверх. Одержавши стійкий вертикальний конус, гончар осаджує його до форми півсфери і натиском великого пальця правої руки намічає центр майбутнього виробу. Починаючи з центру лівою рукою з середини, а правою зовні формується вертикальна стінка циліндра майбутнього виробу. Із циліндричної заготовки гончар формує виріб за своїм бажанням або за заданим шаблоном.

Існує спосіб формовки гончарних виробів в основному тарілок, тарелей та неглибоких мисок з допомогою гіпсових форм, що встановлюється замість диска гончарного круга і зовнішнього шаблона.
На вертикальний вал гончарного круга встановлюють гіпсову форму, яка має сформувати внутрішню поверхню виробу, наприклад тарілки. На гіпсову форму ложать заготовку глини в формі паляниці міцно притискаючимасу до гіпсової форми. Зовнішню поверхню (дно перевернутої тарілки і вінця формуються шаблоном). Вироби підсушуються на гіпсових формах.
Для придання гончарним виробам художньо-декоративного виду їх розписують кольоровими ангобами або гравірують.
На лицеву поверхню виробу наносять рисунок виїмки або рельєф. Декорують або весь виріб або лише його частину. Для керамічних виробів характерні прикраси із стрічок глини, джгутиків круглих або плющених часто пальцями, або стеком.[[Файл:У глині, з глиною, скільки віку жили й живемо, від батьків її любимо....png|200px|thumb|left|У глині, з глиною, скільки віку жили й живемо, від батьків її любимо...]]

Використовують різні способи декорування. Декорування по сирому черепку та декорування по сухому або лише підсушеному черепку.
Глину для декорування використовують ту що і для формування виробів, але з введенням фарбуючих окислів, або використовують глини близькі по технологічних характеристиках, але різні по окрасці після їх випалу. Часто ангоби мають дуже складний склад і їх рецептурою займаються спеціально підготовлені спеціалісти разом з підготовленням полив та глазурей.
Спеціалісти розрізняють глазурі прозорі і глухі. А глазурування ведеться або висушених виробів, або після суцільного випалу, нанесення ангобних рисунків.

Глазурі наносяться на весь виріб, або на його зовнішню або лише на внутрішню поверхню. Існують різні способи нанесення глазурі. Випал гончарних виробів ведеться в спеціальних гончарних горнах і вимагають високої майстерності у веденні процесу випалу та охолодження виробів до температури навколишнього середовища.

Гончар працює для того, щоб його виріб приносив людині користь і задоволення потреб споживача.
А ми можемо насолоджуватися витворами гончарного мистецтва в повсякденному житті. Це різноманітні миски, макітри, куманці, глечики, горщики. І для діточок є велике задоволення: різноманітні іграшки-свистунці, за допомогою яких малеча може розважитися.

== Автор статті (посилання на сторінку користувача) ==
[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]]

Чарівний світ кераміки.

2015-12-08T13:44:59Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* "Аби впізнати Україну..." */

== "Аби впізнати Україну..." ==

:::«Не розписи – знаки магічні.

:::В скарбівні – скарби лиш одні…»

::::::::(Антоніна Листопад-Пошивайло»)

Спочатку була Свята Земля-Глина… За тим – Вода… І породили стихії Вселенські у коловороті Творення земну ойкумену… І спалахнув Вогонь, і увічнив Творіння у полум’яному горнилі Буття… І розкрутився небесний круг історичного поступу, й роздмухалося горно людської образо-творчості…

Усе, що рукотворить людина на землі, рано чи пізно зникає у вихорах Хроносу. Найвеличніші її досягнення – духовні та матеріальні, – відтак, не є самоціллю, бо спрямованість їх – естафетна. Вони – віхи певних епох, еволюційних ритмів, духовної невмирущості… Вселенський магнетизм розміщував народи по планеті. Дух нації притягувався до тих місць, де б міг найдієвіше реалізувати свою призначеність. Українців примагнітили найродючіші чорноземи й щедрі поклади глини…

[[Файл:Магія рук гончара.png|250px|thumb|left|Магія рук гончара]]

Звісно, що «не боги горщики обпалюють». Однак, щоб зробити щось вартісне на гончарному крузі, потрібно мати божу іскру. Власне, азів гончарного ремесла в місцевому ліцеї вас навчать за півроку, а на те, щоб стати майстром, потрібно витратити все життя.
Особливої уваги заслуговує глина. Ви думаєте: пішов у глинище, накопав глини, замісив її і ось вже можеш ліпити що завгодно. Не поспішайте. Після того, як ви накопаєте гончарної глини, маєте виморозити її, аби вона розсипалася. Далі – все це потрібно перебрати пучками, щоб позбавитися домішок. Тепер, коли народні промисли повсюдно занепали, все це роблять на власних обійстях вручну – і майстри, і їхні помічники.

Один сучасний український письменник-мрійник-філософ написав, що, аби пізнати Україну, не потрібні детально розроблені маршрути чи путівники. Варто просто «впіймати» першу-ліпшу електричку, поїзд, або автобус і доїхати до того місця, яке видається вам цікавим. Перш за все — на інтуїтивному рівні.

[[Файл:Рисунок3.png|250px|thumb|left]]

Звичайно, якщо для такого «туру вихідного дня» у вас не забракне авантюризму. А там уже — куди б ви врешті-решт не потрапили, гарантовані цікаві пригоди, місця і явища. Теза ця перевірялася нами на практиці вже неодноразово. І маємо ще раз запевнити, що авантюризм у ваших жилах значно важливіший навіть за спроможність орієнтуватися за компасом. Бо під час таких мандрівок пригоди не завжди бувають веселими, а здивування — приємним. Погодьтесь, коли ми їдемо кудись далеко, нам хочеться подивуватися місцевими цікавинками, властивими саме нашій малій батьківщині.

Сьогодні ми вирушаємо в мандрівку до столиці гончарного мистецтва – Опішного.

Виробництво глиняного посуду і культових фігурок на території України відомі з кінця мезолітичної доби (7000-6000 р. до н.е.) і досягло високого розвитку в добу трипільської культури. За княжої доби на Україні гончарство було великим промислом і в 19 столітті стає однією з найважливіших галузей українського кустарного промислу.

Гончарство – одне з найдревніших і найшанованіших занять людства. Не обділено ним і Україну: у нас практично в кожній області були великі й малі гончарні осередки, де натхненно глинописали історію народного буття мудреці-майстри, які своїми безсмертними гончарними витворами уславили Україну в світах. Випалена глина вічна!

Україну нерідко величають гончарною країною, з огляду на величезні родовища глин і майже повсюдне поширення гончарства.

== Місце зустрічі - Опішне. ==

Столицею гончарства називають це місце, яке розташувалося у невеличкому селищі Полтавській області (поблизу легендарної Диканьки). Саме Опішня відома як сучасний центр українського гончарства. Перша писемна згадка про Опішне відноситься до ХІІ століття. На території містечка досліджено городище скіфського часу «Кардашів вал» (IV–ІІІ століття до н.е.), городище роменської археологічної культури (VIIІ століття). Неподалік знаходиться одне з найбільших городищ скіфської доби – Більське. Упродовж другої половини XVII – першої половини ХІХ століття в Опішному функціонував гончарний цех. 1737 року створено першу в Україні й тривалий час найбільшу в Російській імперії Опішненську компанію селітроварних підприємств. Якщо озирнутися в минуле, побачимо, наприклад, Пістинський гончарний центр, що процвітав барвами гуцульської кераміки на Івано-Франківщині кінця ХIХ — початку ХХ століття.

Гончарство у найвищому місті Полтавщини, що стоїть на семи горбах, утворених Ворсклою, і пам’ятає битву зі шведами, розвивається вже впродовж трьох тисячоліть. Попри це — жодних спеціальних пізнавальних гончарських знаків у Опішні немає. Про особливість містечка можна здогадатися хіба завдяки розмальованим глечикам, які місцеві жителі подеколи використовують як елемент, так би мовити, ландшафтного дизайну, влаштовуючи керамічно-квіткові композиції у садках, перед хатами, або завдяки стихійним ринкам, на яких опішняни продають керамічні вироби обабіч дороги.

«Ся опішнянська колонія гончарів, – констатував 1911 року відомий український технолог-кераміст, уродженець Коломиї Осип Білоскурський, – своїми красивими виробами, мусить звернути на себе увагу кожного. Но рівночасно насувається на думку: чому у нас на Украіні, так россійській як і австрійській, є тільки одна така кольонія, котра може заімпонувати навіть західним народам?»

Ще наприкінці ХІХ століття до художнього доробку місцевих майстрів почав пильно придивлятися весь цивілізований світ. Їхні твори почали наввипередки колекціонувати. Відомі випадки, коли посуд у гончарів забирали ще теплим прямо з горна. На початку ХХ століття російський консул у Лондоні повідомляв Зіньківській повітовій земській управі про нечувану популярність опішненської кераміки в Англії й буквально благав збільшити її поставки на європейські ринки. Найбільші музеї Російської імперії, країн Європи та Америки відряджали спеціальні експедиції з метою формування власних колекцій виробів знаменитого Опішного.

У місцевому гончарстві на початку ХХ століття було зайнято більше тисячі осіб. 1894 року в Опішному відкрито першу в Лівобережній Україні земську зразкову гончарну майстерню. Донині зберігся один із будинків майстерні в стилі українського модерну, зведений 1916 року за проектом всесвітньо відомого українського мистця Василя Кричевського. Опішне – єдиний в Україні осередок традиційного гончарства, де вже більше століття розвивається гончарне шкільництво.

Саме в ті далекі часи й народилася ідея заснування Музею гончарства в самому містечку. На жаль, ця своєчасно народжена думка ще майже століття витала над Опішним. Про неї говорили вчені, художники, письменники. І не тільки говорили, а й активно збирали кращі твори гончарів. 1893 року велику колекцію глиняних виробів зібрав відомий археолог і керамолог Іван Зарецький. Вона стала основою для формування збірки кераміки земського природничо-історичного музею (нині – Полтавський краєзнавчий музей). Пізніше Іван Зарецький продовжував збирати опішненську кераміку, але вже для Російського музею імператора Олександра ІІІ в Санкт-Петербурзі. Його зусиллями на берегах Неви знайшли прихисток понад 600 рідкісних виробів, з-поміж яких – 220 мисок (на сьогодні це найбільша в світі збірка мальованих опішненських мисок другої половини ХІХ – початку ХХ століття).
Наприкінці ХIХ — на початку ХХ сторіччя в Опішному працювало близько 1000 гончарів, тобто кожен п’ятий у містечку мав справу з глиною. У ті часи опішнянські майстри мали славу далеко за межами України. Баклаги і макітри «місцевого розливу» масово мандрували до Європи, Азії і навіть Північної Америки. Сьогодні гончарні масштаби Опішні стали скромнішими. Навіть порівняно з радянськими часами. У минулому сторіччі тут працювало три гончарські заводи, сьогодні — тільки одне приватне підприємство займається промисловим виготовленням кераміки, і те — досить скромних масштабів. Утім, директор місцевого Колегіуму мистецтв Людмила Овчаренко стверджує, що попит на глиняну продукцію — і гончарну, і ліплену — є. Більше того, останніми роками він стабільно зростає, зокрема, з огляду на підвищення загального інтересу до фольклору і етнічної культури.

Ідею створення в Опішному національного культурно-мистецького центру виношував всесвітньо відомий кінорежисер і письменник Олександр Довженко. 1954 року він записав у своєму щоденнику: «Увечері перед сном розповів своєму новому сусіду ідею створення в Києві під безпосереднім шефством уряду невеличкої групи художників-монументалістів, архітекторів, різчиків по дереву і керамістів для того, щоб, вибравши село, скажімо Опішню, і завчасно домовившись з колгоспниками, перебудувати його за кілька років так, щоб воно стало зразковим центром уваги всіх будівників, колгоспників, туристів, мистецтвознавців... Я згадав Пікассо і Леже. Що зробив Пікассо в одному глухому керамічному містечку! Се я запропоную урядові...».

968 року вчений-філософ Леонід Сморж уперше обґрунтував необхідність створення в Опішному заповідника народної творчості. Згодом ідея створення гончарного музею відродилася в середовищі самих опішненських гончарів.

[[Файл:Розпис виробів із глини.png|200px|thumb|left|Розпис виробів із глини]]

В Опішному ми відвідали Колегіум мистецтв, що розташувався на вулиці Партизанський. Існує він вже протягом десяти років. Колись на цьому ж місці стояла церква Святої Покрови. Звичайна загальноосвітня школа з часом дещо перепрофілювалася і почала надавати не тільки середню загальну освіту. Особливий освітній акцент тут роблять на уроках гончарства, ліплення, композиції, рисунку та інших мистецьких студіях. Уже з першого класу діти тут мають справу з глиною і гончарним кругом, а вчителі їхні — найвправніші майстри України із безліччю титулів, звань і нагород — Михайло Китриш, Василь Омеляненко, Микола Пошивайло та інші.

На території колегіуму, який також є осередком створення серйозних керамічних виробів (щоправда, не на продаж), є два так званих горна — гончарські печі. Одна з них — більш сучасна, інша — традиційна, вона викопана у землі і за технікою створення копіює прадавні горна. Титулований гончар Микола Пошивайло розповідає, що піч розпалюється протягом 12 годин, нагріваючись до 800—1000 градусів. Протягом цього часу в її нетрях випалюються вироби. «А як ви визначаєте температуру?» — поцікавилися ми, шукаючи очима на зовсім не модерному приладі температурні датчики. «За вогнем», — запевнив приголомшену аудиторію досвідчений майстер. Перед початком обпалювання піч з усіх боків обкурюють спеціальними травами — аби відігнати злих духів. Теж, ясна річ, традиція не модернова, але жива. А витягають готові тарілки - глечики з горна аж через два дні, коли піч і вироби вистигають.

Для розпису кераміки в Опішні використовують органічні фарби, виготовлені з ангобів, тобто тієї ж таки глини. Часом, аби отримати потрібні барви, до ангобів додають інші речовини. Завдяки своєму переважно природному походженню, кольори виявляються досить спокійними і теплими — переважають ніжно-блакитний, бежевий, коричневий, м’який зелений. Основні мотиви декорування опішнянських виробів — рослинні орнаменти, рідше — тваринні образи. Звичайно, кожен із традиційних орнаментів має свою символіку, вгадати яку сьогодні майже неможливо. Про значення символів можна тільки здогадуватися. Опішнянські майстрині припускають, що, до прикладу, зображення птаха на глечиках наші предки використовували як символ жертвоприношення, аби не доводилося вбивати живого птаха.

== Магія глини. ==

У кутку майстерні — ікона. Під нею — електричний гончарний круг, оберти якого забезпечуються ледь помітною педаллю і незначними рухами ноги гончаря. Майстер розповідає, що колись робота на гончарному крузі була значно складнішою, оскільки однією рукою доводилося його крутити. Відповідно, для ліплення виробу давньому гончарю залишалося вдвічі менше робочої сили, ніж сучасному. Сьогодні все значно простіше. Але й досі нелегко. Найскладніше — це виставити глину на центр кола, аби виріб був композиційно правильним і симетричним. Визнаним майстрам — таким, як Микола Пошивайло, це вдається моментально, молодші ж руки витрачають на це більше часу та зусиль. Узагалі процес створення макітри або глечика для непризвичаєного до такого дійства ока видається ледь не магічним: із кавалку глини в майстерних руках буквально за декілька хвилин виростає десятилітрова макітра або стрункий глечик. Нам пощастило спробувати власноручно зліпити горщика на гончарному крузі. Справа видалася нелегкою… А поруч — діточки, які і собі ліплять — хто коників, хто лисичок, хто свистунці. У них — своя магія.

З виправданою гордістю майстри кераміки розповідають про те, як відомим опішнянським майстрам удавалося «витягнути» (суто гончарський термін) макітри на 40 і 60 літрів. Цей процес, відверто кажучи, складно навіть уявити.

[[Файл:Розповідає народний майстер Микола Гаврилович Пошивайло.png|200px|thumb|left|Розповідає народний майстер Микола Гаврилович Пошивайло]]

- Глина — особлива. Ти «тягнеш» її вгору, а вона росте, як дитина... Чим більше витягнеш і чим тоншими будуть стінки виробу, тим швидше нагріватиметься в ньому борщ, а чим товстішими будуть стінки, тим довше страва зберігатиме потрібну температуру, — ділиться секретами гончар з безкінечним переліком заслуг Михайло Китриш. Все своє життя він присвятив гончарству. До авангарду він ставиться негативно, не підтримує і не визнає його.

— Усе те, що створено згідно з народною традицією, усе це підтримує культуру, дає їй життя. А решта — то тільки заробляння грошей, — впевнений гончар.

Михайло Єгорович розповідає і про українську гончарську школу, яка відрізняється від решти світових центрів народною поширеністю, сталими традиціями і канонами, а також доступністю і зрозумілістю.

Гончарством на примітивному рівні можна оволодіти протягом шести місяців. Але йдеться тільки про ази, а майстерність — то вже справа наполегливості і роботи над собою. Це і веселить, і заспокоює майстра. – Часом я роблю горщика, а потім у мені щось як перевернеться... і я починаю ліпити коня з величезною пишною гривою... — захоплено описує Михайло Єгорович, а наприкінці зворушливо додає: — Перш за все, людина повинна любити цю справу. Це найголовніше.

Тим часом майстер розповідає про Міжнародний молодіжний гончарський фестиваль, який проходить тут віднедавна. У конкурсній програмі фестивалю взяло участь 300 робіт з України, Росії, Білорусі, Молдови. Цікаво, що положенням про конкурс обумовлена участь не тільки власне керамічних робіт, а і будь-яких декоративних, які причетні, присвячені або пов’язані з гончарством.

Наукової ваги столиці українського гончарства надає Національний музей-заповідник, при якому існують також Гончарська книгозбірня України, Національний архів українського гончарства та видавництво «Українське народознавство», а також Інститут керамології — відділення Інституту народознавства НАН України. Музей, заснований у 1986 році як музей гончарства, згодом був переформований у музей-заповідник. З того часу він існує вже не тільки для цікавих очей туристів, а і для допитливих науково-дослідницьких умів. «Вітаємо! Ви щаслива людина, бо уже в Опішному»,— зустрів нас написом Національний музей-заповідник українського гончарства. На подвір'ї розкинувся так званий Гончарський етнопарк. Просто неба стоять неймовірні витвори найрізноманітніших розмірів і форм, виконані митцями з різних міст України — переможцями Всеукраїнських гончарських фестивалів, що проводяться в Опішні. Тут і Опішненська мадонна, і янгол із куришкою (підставкою для свічки), й усміхнений вусатий дідуган із люлькою, й традиційні опішнянські фігурки, лелеки, що символізують розмноження роду і є своєрідним оберегом Опішні, й оголена молодичка, що читає журнал «Наталі» і за якою спозирають крізь тин дві цікаві бабці... І хоча глина — матеріал довговічний і здатний зберігати в собі тисячолітні таємниці, все ж таки шкода, що ці дивовижні експонати незахищені від вітрів, дощу та снігу...

Не менш цікаві речі демонструються і в самому музеї. Чого вартий, наприклад, мисник, на полицях якого зібраний посуд із різних куточків України — тут і так звані теракотові (тобто не покриті лискучою поливою) глечики, в яких на диво довго зберігається молоко, і куманці для лікерів, що зодягалися на руку. В музеї ми переглянули виставку унікальних гончарних фото кінця ХІХ століття, ознайомилися із колекціями декоративних тарелей. А ще тут на нас чекали дивовижні практичні заняття з гончарами та малювальниками. Приміром, наших учнів гончарувати вчив лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Нечуя-Левицького, заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки художників Микола Гаврилович Пошивайло. Навряд чи зможу словами передати всю гаму почуттів, що заполонили мою душу після того, як мені самій вдалося виготовити за допомогою гончарного кругу маленького горщика. І навіть глиняні плями, що залишилися на джинсах, ніскілечки не засмутили.

Але виготовити річ на гончарному крузі — це лише половина справи. Витвір треба ще розмалювати і висушити у печі (на все це йде близько двох тижнів). Микола Гаврилович традицію гончарювання перейняв від свого батька, потім навчався на заводі «Художній керамік». Розмальовує майстер свої вироби фляндрівкою — це особливий опішнянський орнамент, який легко впізнати, але важко описати. «Старайся дотримуватися тієї ж форми лінії, що придумали наші предки»,— давав нашому учневі настанови майстер. І ще одне важливе зауваження: в гончарній справі використовується тільки спеціально підготовлена глина — ретельно вимішена і очищена від усіляких камінчиків-корінчиків. Інакше виріб ще під час сушки може дати тріщину.

[[Файл:Як треба ліпити горшика.png|200px|thumb|left|Як треба ліпити горшика]]

Микола Гаврилович сам розписує свої вироби. Але є в Опішні люди, які займаються тільки розписом. Як правило, це жінки, їх називають малювальницями. Так, нас розписувати вчила Ірина Мирко. Вона виводить орнаменти на глечиках настільки впевнено і швидко, що сторонній спостерігач може подумати: та то ж простяцька справа. Але коли ти сам пробуєш повторити щось подібне, то руки починають тремтіти, а фарба, виготовлена, до речі, також із глини та барвників, ніяк не хоче лягати точно по контуру. А кожен, хто потрапляє в Опішню, може сам, подібно до міфологічного Гнума, що створює світ на гончарному крузі, виліпити власний світ або принаймні декілька ліплених історій...
Ось яку історію нам розповіли про опішненські ліплені свищики… Невід’ємною частиною опішненської кераміки була і залишається дитяча іграшка у вигляді лаконічних скульптурних зображень звірів. Були досить поширені і скульптурки людей: барині, куми, кума, козака, вершника. Свищик – оригінальний, самобутній – він прикрашає наш побут, вносить тепло і радість у життя наших дітей, формує їхні естетичні смаки – є витвором мистецтва.

У розписі опішненського свищика, як і у формі, знаходимо відгомін надзвичайно давніх традицій. В древні, язичницькі часи глиняна іграшка була магічним інструментом, який захищає від нечистої сили. Язичництво не пішло в небуття. Недарма чарівні музичні інструменти, в тому числі свистунці, нерідко фігурують в українських казках, як предмети магічного зв’язку героїв з тваринами – помічниками. Кожна свистулька несе у собі певну символіку, а отже і магічний вплив і захист через форму, орнамент, колір, звук та їхнє поєднання, а також власне глину, з якої „не святі горшки ліплять”!

[[Файл:Традиційний Опішнянський свищик.png|200px|thumb|left|Традиційний Опішнянський свищик]]

Система розписів свищиків тварин носить космогонічний характер. Це суто опішненське явище – традиційно та логічно зумовлена система понять і позначень. Складається ця система із трьох мотивів: це „гілка” на спині тварини, „кривулька з накапуванням” (хвиляста лінія, що вється між крапок) по обох боках, а також „сонце” (у вигляді солярного знака, оточеного крапочками, або квітки з різною кількістю пелюсток та вигинистих ліній-променів) на грудях тварин. Розписана в такий спосіб тварина-іграшка становить образ, пов’язаний з давніми уявленнями про світоустрій.

Свищики можуть бути різної форми. Але кожна з них несе в собі якесь символічне значення. З розповіді майстрині ми дізналися, що:
ПТАШКА символ мрії, творчості, якщо з нею гратися і вірити в свою мрію, то вона здійсниться Птахи – істоти, що можуть найвище і наблизитись до світу богів. Також птахів вважають передвісниками весни; КОНИК приносить благословення сонця і удачу для дитини;
ОЛЕНЬ роги Оленя – це земна рослинність, тому Олень є символом землеробства, ремесел, знань (кінь і Олень - символи життя і Сонця; за древніми міфами, Сонце почергово перебуває на землі і на небі, і саме Олень щодня виводить Сонце на своїх рогах на Небо; культ Оленя ще більш древній чим коня); КОРІВКА символ родючості, матеріального достатку, годувальниця; БАРАНЕЦЬ пов’язаний з уявленнями достатку і благополуччя; КОЗЛИК цілеспрямованість, впертість в досягненні мети; РИБКА приносить спасіння людям від біди; ВЕРШНИК символ сили, витривалості, а для дівчини – наречений; БАРИНЯ жіноча чистота, цнотливість.

Ще нам розповіли, що для виготовлення гончарних виробів та творів вжиткового мистецтва опішненські майстри використовують глини, спріснюючі матеріали, плавні, глазурі (велика рецептура хімікатів і речовин) та керамічні фарби. Виготовлення дрібних керамічних виробів, які сушити і випалювати необхідно при дуже лагідному режимі.
Малопластичні глини, як правило, використовуються для виготовлення більш масивних виробів з товщиною стінки 10-15 мм. Такі вироби можна сушити і випалювати теплоносіями з повишеними характеристиками. Щоб запобігти браку та прискорити сушку та випал в масу пластичних глин вводять спріснювачі.

Глину для гончарних виробів, як правило, необхідно добувати в добре вивчених і підготовлених кар’єрах. Добування глини ведеться в весняно-літній період. Із кар’єрної глини без спеціальної підготовки одержати гончарні вироби високої якості дуже важко.
Для одержання якісних виробів із наявної сировини її в першу чергу необхідно гомунізувати шляхом перемішування при добуванні, пошаровому розміщенні в глинозапасниках, при буртуванні на бетонних площадках біля формовочного виробництва. Площадка зберігання глини заповнюється пошарово. Товщина шару 20-25 см. Висота бурта до 1,0 м. В буртах глина зберігається не менше року. За цей час її структура руйнується під впливом сонця, води, вітру та морозу. Підготовлену таким чином глину засипають в бучільні ями. В бучільну яму глина вкладається шаром не більше 30 см. поверх кожного шару глини кладуть шар вогнетривкої глини товщиною 4-5 см в межах 10-12% від об’єму шихти.
Зверху поливають шлікером із розрахунку 100 л шлікеру на 1м.куб. шизти але не більше 10% її об’єму. Зволожена шихта в бучильних ямах видержується до 3 діб. Для приготування шлікера беруть 100 кг склобою, 7 кг вогнетривкої глини, 70 л води. Компоненти загружають в кульовий млин. Процес помолу триває 24 години. Якість помолу контролюється лабораторією. Шлікер повинен бути сметаноподібний. Для використання вологість шлікеру доводиться до 20-22%. Шикта із бучільних ям подається на механічну переробку – двохвалковий змішувач, вальці тонкого помолу (зазор між валками 2-3 мм) і стрічковий прес. Брус одержаний із стрічкового пресу розрізається на “велику” валюшку і складається на вільному місці біля загрузочної горловини преса. “Великої” валюшки заготовляють 1,5-2,0 м.куб. Заготовлену валюшку пропускають через прес ще 2-3 рази. Перероблену таким чином валюшку подають у валюшко - запасник (склад валюшки). Тут вона видержується на протязі 15 діб – складена в штабеля. Кожний штабель, або їх група покриваються поліетиленовою плівкою, або мішковиною для збереження вологого середовища.

Із запасника “велика” валюшка подається у формовочне відділення гончарного цеху в такій кількості, щоб нею забезпечити роботу цеху на протязі двох днів. Перед формовкою “велику” валюшку пропускають через стрічковий прес, брус якого розрізають на пластини такого розміру, які потрібні для формування вибраного виробу.
Формовка гончарних виробів ведеться на вертикальних коліноричажних пресах, гончарних кругах, а дитячі забавки формуються руками.
Для формування гончарних виробів використовують гончарні станки з електроприводом, або станки з ножним приводом. Робочим органом гончарного станка є верхній горизонтальний круг діаметром 250 мм з нанесеними концентричними колами.
Круг обертається проти годинникової стрілки. Гончар бере на центр круга необхідну кількість матеріалу встановлює на центр круга і міцно закріплює її. Приводиться в рух круг, а гончар обтискає глину двома руками в форму півсфери. Далі гончар переносить зусилля пальців рук для формування конічної фігури, витягаючи глину вверх. Одержавши стійкий вертикальний конус, гончар осаджує його до форми півсфери і натиском великого пальця правої руки намічає центр майбутнього виробу. Починаючи з центру лівою рукою з середини, а правою зовні формується вертикальна стінка циліндра майбутнього виробу. Із циліндричної заготовки гончар формує виріб за своїм бажанням або за заданим шаблоном.

Існує спосіб формовки гончарних виробів в основному тарілок, тарелей та неглибоких мисок з допомогою гіпсових форм, що встановлюється замість диска гончарного круга і зовнішнього шаблона.
На вертикальний вал гончарного круга встановлюють гіпсову форму, яка має сформувати внутрішню поверхню виробу, наприклад тарілки. На гіпсову форму ложать заготовку глини в формі паляниці міцно притискаючимасу до гіпсової форми. Зовнішню поверхню (дно перевернутої тарілки і вінця формуються шаблоном). Вироби підсушуються на гіпсових формах.
Для придання гончарним виробам художньо-декоративного виду їх розписують кольоровими ангобами або гравірують.
На лицеву поверхню виробу наносять рисунок виїмки або рельєф. Декорують або весь виріб або лише його частину. Для керамічних виробів характерні прикраси із стрічок глини, джгутиків круглих або плющених часто пальцями, або стеком.[[Файл:У глині, з глиною, скільки віку жили й живемо, від батьків її любимо....png|200px|thumb|left|У глині, з глиною, скільки віку жили й живемо, від батьків її любимо...]]

Використовують різні способи декорування. Декорування по сирому черепку та декорування по сухому або лише підсушеному черепку.
Глину для декорування використовують ту що і для формування виробів, але з введенням фарбуючих окислів, або використовують глини близькі по технологічних характеристиках, але різні по окрасці після їх випалу. Часто ангоби мають дуже складний склад і їх рецептурою займаються спеціально підготовлені спеціалісти разом з підготовленням полив та глазурей.
Спеціалісти розрізняють глазурі прозорі і глухі. А глазурування ведеться або висушених виробів, або після суцільного випалу, нанесення ангобних рисунків.

Глазурі наносяться на весь виріб, або на його зовнішню або лише на внутрішню поверхню. Існують різні способи нанесення глазурі. Випал гончарних виробів ведеться в спеціальних гончарних горнах і вимагають високої майстерності у веденні процесу випалу та охолодження виробів до температури навколишнього середовища.

Гончар працює для того, щоб його виріб приносив людині користь і задоволення потреб споживача.
А ми можемо насолоджуватися витворами гончарного мистецтва в повсякденному житті. Це різноманітні миски, макітри, куманці, глечики, горщики. І для діточок є велике задоволення: різноманітні іграшки-свистунці, за допомогою яких малеча може розважитися.

== Автор статті (посилання на сторінку користувача) ==
[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]]

Чарівний світ кераміки.

2015-12-08T13:44:44Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* "Аби впізнати Україну..." */

== "Аби впізнати Україну..." ==

:::«Не розписи – знаки магічні.

:::В скарбівні – скарби лиш одні…»

::::::::(Антоніна Листопад-Пошивайло»)

Спочатку була Свята Земля-Глина… За тим – Вода… І породили стихії Вселенські у коловороті Творення земну ойкумену… І спалахнув Вогонь, і увічнив Творіння у полум’яному горнилі Буття… І розкрутився небесний круг історичного поступу, й роздмухалося горно людської образо-творчості…

Усе, що рукотворить людина на землі, рано чи пізно зникає у вихорах Хроносу. Найвеличніші її досягнення – духовні та матеріальні, – відтак, не є самоціллю, бо спрямованість їх – естафетна. Вони – віхи певних епох, еволюційних ритмів, духовної невмирущості… Вселенський магнетизм розміщував народи по планеті. Дух нації притягувався до тих місць, де б міг найдієвіше реалізувати свою призначеність. Українців примагнітили найродючіші чорноземи й щедрі поклади глини…

[[Файл:Магія рук гончара.png|250px|thumb|left|Магія рук гончара]]

Звісно, що «не боги горщики обпалюють». Однак, щоб зробити щось вартісне на гончарному крузі, потрібно мати божу іскру. Власне, азів гончарного ремесла в місцевому ліцеї вас навчать за півроку, а на те, щоб стати майстром, потрібно витратити все життя.
Особливої уваги заслуговує глина. Ви думаєте: пішов у глинище, накопав глини, замісив її і ось вже можеш ліпити що завгодно. Не поспішайте. Після того, як ви накопаєте гончарної глини, маєте виморозити її, аби вона розсипалася. Далі – все це потрібно перебрати пучками, щоб позбавитися домішок. Тепер, коли народні промисли повсюдно занепали, все це роблять на власних обійстях вручну – і майстри, і їхні помічники.

Один сучасний український письменник-мрійник-філософ написав, що, аби пізнати Україну, не потрібні детально розроблені маршрути чи путівники. Варто просто «впіймати» першу-ліпшу електричку, поїзд, або автобус і доїхати до того місця, яке видається вам цікавим. Перш за все — на інтуїтивному рівні.

[[Файл:Рисунок3.png|200px|thumb|left]]

Звичайно, якщо для такого «туру вихідного дня» у вас не забракне авантюризму. А там уже — куди б ви врешті-решт не потрапили, гарантовані цікаві пригоди, місця і явища. Теза ця перевірялася нами на практиці вже неодноразово. І маємо ще раз запевнити, що авантюризм у ваших жилах значно важливіший навіть за спроможність орієнтуватися за компасом. Бо під час таких мандрівок пригоди не завжди бувають веселими, а здивування — приємним. Погодьтесь, коли ми їдемо кудись далеко, нам хочеться подивуватися місцевими цікавинками, властивими саме нашій малій батьківщині.

Сьогодні ми вирушаємо в мандрівку до столиці гончарного мистецтва – Опішного.

Виробництво глиняного посуду і культових фігурок на території України відомі з кінця мезолітичної доби (7000-6000 р. до н.е.) і досягло високого розвитку в добу трипільської культури. За княжої доби на Україні гончарство було великим промислом і в 19 столітті стає однією з найважливіших галузей українського кустарного промислу.

Гончарство – одне з найдревніших і найшанованіших занять людства. Не обділено ним і Україну: у нас практично в кожній області були великі й малі гончарні осередки, де натхненно глинописали історію народного буття мудреці-майстри, які своїми безсмертними гончарними витворами уславили Україну в світах. Випалена глина вічна!

Україну нерідко величають гончарною країною, з огляду на величезні родовища глин і майже повсюдне поширення гончарства.

== Місце зустрічі - Опішне. ==

Столицею гончарства називають це місце, яке розташувалося у невеличкому селищі Полтавській області (поблизу легендарної Диканьки). Саме Опішня відома як сучасний центр українського гончарства. Перша писемна згадка про Опішне відноситься до ХІІ століття. На території містечка досліджено городище скіфського часу «Кардашів вал» (IV–ІІІ століття до н.е.), городище роменської археологічної культури (VIIІ століття). Неподалік знаходиться одне з найбільших городищ скіфської доби – Більське. Упродовж другої половини XVII – першої половини ХІХ століття в Опішному функціонував гончарний цех. 1737 року створено першу в Україні й тривалий час найбільшу в Російській імперії Опішненську компанію селітроварних підприємств. Якщо озирнутися в минуле, побачимо, наприклад, Пістинський гончарний центр, що процвітав барвами гуцульської кераміки на Івано-Франківщині кінця ХIХ — початку ХХ століття.

Гончарство у найвищому місті Полтавщини, що стоїть на семи горбах, утворених Ворсклою, і пам’ятає битву зі шведами, розвивається вже впродовж трьох тисячоліть. Попри це — жодних спеціальних пізнавальних гончарських знаків у Опішні немає. Про особливість містечка можна здогадатися хіба завдяки розмальованим глечикам, які місцеві жителі подеколи використовують як елемент, так би мовити, ландшафтного дизайну, влаштовуючи керамічно-квіткові композиції у садках, перед хатами, або завдяки стихійним ринкам, на яких опішняни продають керамічні вироби обабіч дороги.

«Ся опішнянська колонія гончарів, – констатував 1911 року відомий український технолог-кераміст, уродженець Коломиї Осип Білоскурський, – своїми красивими виробами, мусить звернути на себе увагу кожного. Но рівночасно насувається на думку: чому у нас на Украіні, так россійській як і австрійській, є тільки одна така кольонія, котра може заімпонувати навіть західним народам?»

Ще наприкінці ХІХ століття до художнього доробку місцевих майстрів почав пильно придивлятися весь цивілізований світ. Їхні твори почали наввипередки колекціонувати. Відомі випадки, коли посуд у гончарів забирали ще теплим прямо з горна. На початку ХХ століття російський консул у Лондоні повідомляв Зіньківській повітовій земській управі про нечувану популярність опішненської кераміки в Англії й буквально благав збільшити її поставки на європейські ринки. Найбільші музеї Російської імперії, країн Європи та Америки відряджали спеціальні експедиції з метою формування власних колекцій виробів знаменитого Опішного.

У місцевому гончарстві на початку ХХ століття було зайнято більше тисячі осіб. 1894 року в Опішному відкрито першу в Лівобережній Україні земську зразкову гончарну майстерню. Донині зберігся один із будинків майстерні в стилі українського модерну, зведений 1916 року за проектом всесвітньо відомого українського мистця Василя Кричевського. Опішне – єдиний в Україні осередок традиційного гончарства, де вже більше століття розвивається гончарне шкільництво.

Саме в ті далекі часи й народилася ідея заснування Музею гончарства в самому містечку. На жаль, ця своєчасно народжена думка ще майже століття витала над Опішним. Про неї говорили вчені, художники, письменники. І не тільки говорили, а й активно збирали кращі твори гончарів. 1893 року велику колекцію глиняних виробів зібрав відомий археолог і керамолог Іван Зарецький. Вона стала основою для формування збірки кераміки земського природничо-історичного музею (нині – Полтавський краєзнавчий музей). Пізніше Іван Зарецький продовжував збирати опішненську кераміку, але вже для Російського музею імператора Олександра ІІІ в Санкт-Петербурзі. Його зусиллями на берегах Неви знайшли прихисток понад 600 рідкісних виробів, з-поміж яких – 220 мисок (на сьогодні це найбільша в світі збірка мальованих опішненських мисок другої половини ХІХ – початку ХХ століття).
Наприкінці ХIХ — на початку ХХ сторіччя в Опішному працювало близько 1000 гончарів, тобто кожен п’ятий у містечку мав справу з глиною. У ті часи опішнянські майстри мали славу далеко за межами України. Баклаги і макітри «місцевого розливу» масово мандрували до Європи, Азії і навіть Північної Америки. Сьогодні гончарні масштаби Опішні стали скромнішими. Навіть порівняно з радянськими часами. У минулому сторіччі тут працювало три гончарські заводи, сьогодні — тільки одне приватне підприємство займається промисловим виготовленням кераміки, і те — досить скромних масштабів. Утім, директор місцевого Колегіуму мистецтв Людмила Овчаренко стверджує, що попит на глиняну продукцію — і гончарну, і ліплену — є. Більше того, останніми роками він стабільно зростає, зокрема, з огляду на підвищення загального інтересу до фольклору і етнічної культури.

Ідею створення в Опішному національного культурно-мистецького центру виношував всесвітньо відомий кінорежисер і письменник Олександр Довженко. 1954 року він записав у своєму щоденнику: «Увечері перед сном розповів своєму новому сусіду ідею створення в Києві під безпосереднім шефством уряду невеличкої групи художників-монументалістів, архітекторів, різчиків по дереву і керамістів для того, щоб, вибравши село, скажімо Опішню, і завчасно домовившись з колгоспниками, перебудувати його за кілька років так, щоб воно стало зразковим центром уваги всіх будівників, колгоспників, туристів, мистецтвознавців... Я згадав Пікассо і Леже. Що зробив Пікассо в одному глухому керамічному містечку! Се я запропоную урядові...».

968 року вчений-філософ Леонід Сморж уперше обґрунтував необхідність створення в Опішному заповідника народної творчості. Згодом ідея створення гончарного музею відродилася в середовищі самих опішненських гончарів.

[[Файл:Розпис виробів із глини.png|200px|thumb|left|Розпис виробів із глини]]

В Опішному ми відвідали Колегіум мистецтв, що розташувався на вулиці Партизанський. Існує він вже протягом десяти років. Колись на цьому ж місці стояла церква Святої Покрови. Звичайна загальноосвітня школа з часом дещо перепрофілювалася і почала надавати не тільки середню загальну освіту. Особливий освітній акцент тут роблять на уроках гончарства, ліплення, композиції, рисунку та інших мистецьких студіях. Уже з першого класу діти тут мають справу з глиною і гончарним кругом, а вчителі їхні — найвправніші майстри України із безліччю титулів, звань і нагород — Михайло Китриш, Василь Омеляненко, Микола Пошивайло та інші.

На території колегіуму, який також є осередком створення серйозних керамічних виробів (щоправда, не на продаж), є два так званих горна — гончарські печі. Одна з них — більш сучасна, інша — традиційна, вона викопана у землі і за технікою створення копіює прадавні горна. Титулований гончар Микола Пошивайло розповідає, що піч розпалюється протягом 12 годин, нагріваючись до 800—1000 градусів. Протягом цього часу в її нетрях випалюються вироби. «А як ви визначаєте температуру?» — поцікавилися ми, шукаючи очима на зовсім не модерному приладі температурні датчики. «За вогнем», — запевнив приголомшену аудиторію досвідчений майстер. Перед початком обпалювання піч з усіх боків обкурюють спеціальними травами — аби відігнати злих духів. Теж, ясна річ, традиція не модернова, але жива. А витягають готові тарілки - глечики з горна аж через два дні, коли піч і вироби вистигають.

Для розпису кераміки в Опішні використовують органічні фарби, виготовлені з ангобів, тобто тієї ж таки глини. Часом, аби отримати потрібні барви, до ангобів додають інші речовини. Завдяки своєму переважно природному походженню, кольори виявляються досить спокійними і теплими — переважають ніжно-блакитний, бежевий, коричневий, м’який зелений. Основні мотиви декорування опішнянських виробів — рослинні орнаменти, рідше — тваринні образи. Звичайно, кожен із традиційних орнаментів має свою символіку, вгадати яку сьогодні майже неможливо. Про значення символів можна тільки здогадуватися. Опішнянські майстрині припускають, що, до прикладу, зображення птаха на глечиках наші предки використовували як символ жертвоприношення, аби не доводилося вбивати живого птаха.

== Магія глини. ==

У кутку майстерні — ікона. Під нею — електричний гончарний круг, оберти якого забезпечуються ледь помітною педаллю і незначними рухами ноги гончаря. Майстер розповідає, що колись робота на гончарному крузі була значно складнішою, оскільки однією рукою доводилося його крутити. Відповідно, для ліплення виробу давньому гончарю залишалося вдвічі менше робочої сили, ніж сучасному. Сьогодні все значно простіше. Але й досі нелегко. Найскладніше — це виставити глину на центр кола, аби виріб був композиційно правильним і симетричним. Визнаним майстрам — таким, як Микола Пошивайло, це вдається моментально, молодші ж руки витрачають на це більше часу та зусиль. Узагалі процес створення макітри або глечика для непризвичаєного до такого дійства ока видається ледь не магічним: із кавалку глини в майстерних руках буквально за декілька хвилин виростає десятилітрова макітра або стрункий глечик. Нам пощастило спробувати власноручно зліпити горщика на гончарному крузі. Справа видалася нелегкою… А поруч — діточки, які і собі ліплять — хто коників, хто лисичок, хто свистунці. У них — своя магія.

З виправданою гордістю майстри кераміки розповідають про те, як відомим опішнянським майстрам удавалося «витягнути» (суто гончарський термін) макітри на 40 і 60 літрів. Цей процес, відверто кажучи, складно навіть уявити.

[[Файл:Розповідає народний майстер Микола Гаврилович Пошивайло.png|200px|thumb|left|Розповідає народний майстер Микола Гаврилович Пошивайло]]

- Глина — особлива. Ти «тягнеш» її вгору, а вона росте, як дитина... Чим більше витягнеш і чим тоншими будуть стінки виробу, тим швидше нагріватиметься в ньому борщ, а чим товстішими будуть стінки, тим довше страва зберігатиме потрібну температуру, — ділиться секретами гончар з безкінечним переліком заслуг Михайло Китриш. Все своє життя він присвятив гончарству. До авангарду він ставиться негативно, не підтримує і не визнає його.

— Усе те, що створено згідно з народною традицією, усе це підтримує культуру, дає їй життя. А решта — то тільки заробляння грошей, — впевнений гончар.

Михайло Єгорович розповідає і про українську гончарську школу, яка відрізняється від решти світових центрів народною поширеністю, сталими традиціями і канонами, а також доступністю і зрозумілістю.

Гончарством на примітивному рівні можна оволодіти протягом шести місяців. Але йдеться тільки про ази, а майстерність — то вже справа наполегливості і роботи над собою. Це і веселить, і заспокоює майстра. – Часом я роблю горщика, а потім у мені щось як перевернеться... і я починаю ліпити коня з величезною пишною гривою... — захоплено описує Михайло Єгорович, а наприкінці зворушливо додає: — Перш за все, людина повинна любити цю справу. Це найголовніше.

Тим часом майстер розповідає про Міжнародний молодіжний гончарський фестиваль, який проходить тут віднедавна. У конкурсній програмі фестивалю взяло участь 300 робіт з України, Росії, Білорусі, Молдови. Цікаво, що положенням про конкурс обумовлена участь не тільки власне керамічних робіт, а і будь-яких декоративних, які причетні, присвячені або пов’язані з гончарством.

Наукової ваги столиці українського гончарства надає Національний музей-заповідник, при якому існують також Гончарська книгозбірня України, Національний архів українського гончарства та видавництво «Українське народознавство», а також Інститут керамології — відділення Інституту народознавства НАН України. Музей, заснований у 1986 році як музей гончарства, згодом був переформований у музей-заповідник. З того часу він існує вже не тільки для цікавих очей туристів, а і для допитливих науково-дослідницьких умів. «Вітаємо! Ви щаслива людина, бо уже в Опішному»,— зустрів нас написом Національний музей-заповідник українського гончарства. На подвір'ї розкинувся так званий Гончарський етнопарк. Просто неба стоять неймовірні витвори найрізноманітніших розмірів і форм, виконані митцями з різних міст України — переможцями Всеукраїнських гончарських фестивалів, що проводяться в Опішні. Тут і Опішненська мадонна, і янгол із куришкою (підставкою для свічки), й усміхнений вусатий дідуган із люлькою, й традиційні опішнянські фігурки, лелеки, що символізують розмноження роду і є своєрідним оберегом Опішні, й оголена молодичка, що читає журнал «Наталі» і за якою спозирають крізь тин дві цікаві бабці... І хоча глина — матеріал довговічний і здатний зберігати в собі тисячолітні таємниці, все ж таки шкода, що ці дивовижні експонати незахищені від вітрів, дощу та снігу...

Не менш цікаві речі демонструються і в самому музеї. Чого вартий, наприклад, мисник, на полицях якого зібраний посуд із різних куточків України — тут і так звані теракотові (тобто не покриті лискучою поливою) глечики, в яких на диво довго зберігається молоко, і куманці для лікерів, що зодягалися на руку. В музеї ми переглянули виставку унікальних гончарних фото кінця ХІХ століття, ознайомилися із колекціями декоративних тарелей. А ще тут на нас чекали дивовижні практичні заняття з гончарами та малювальниками. Приміром, наших учнів гончарувати вчив лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Нечуя-Левицького, заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки художників Микола Гаврилович Пошивайло. Навряд чи зможу словами передати всю гаму почуттів, що заполонили мою душу після того, як мені самій вдалося виготовити за допомогою гончарного кругу маленького горщика. І навіть глиняні плями, що залишилися на джинсах, ніскілечки не засмутили.

Але виготовити річ на гончарному крузі — це лише половина справи. Витвір треба ще розмалювати і висушити у печі (на все це йде близько двох тижнів). Микола Гаврилович традицію гончарювання перейняв від свого батька, потім навчався на заводі «Художній керамік». Розмальовує майстер свої вироби фляндрівкою — це особливий опішнянський орнамент, який легко впізнати, але важко описати. «Старайся дотримуватися тієї ж форми лінії, що придумали наші предки»,— давав нашому учневі настанови майстер. І ще одне важливе зауваження: в гончарній справі використовується тільки спеціально підготовлена глина — ретельно вимішена і очищена від усіляких камінчиків-корінчиків. Інакше виріб ще під час сушки може дати тріщину.

[[Файл:Як треба ліпити горшика.png|200px|thumb|left|Як треба ліпити горшика]]

Микола Гаврилович сам розписує свої вироби. Але є в Опішні люди, які займаються тільки розписом. Як правило, це жінки, їх називають малювальницями. Так, нас розписувати вчила Ірина Мирко. Вона виводить орнаменти на глечиках настільки впевнено і швидко, що сторонній спостерігач може подумати: та то ж простяцька справа. Але коли ти сам пробуєш повторити щось подібне, то руки починають тремтіти, а фарба, виготовлена, до речі, також із глини та барвників, ніяк не хоче лягати точно по контуру. А кожен, хто потрапляє в Опішню, може сам, подібно до міфологічного Гнума, що створює світ на гончарному крузі, виліпити власний світ або принаймні декілька ліплених історій...
Ось яку історію нам розповіли про опішненські ліплені свищики… Невід’ємною частиною опішненської кераміки була і залишається дитяча іграшка у вигляді лаконічних скульптурних зображень звірів. Були досить поширені і скульптурки людей: барині, куми, кума, козака, вершника. Свищик – оригінальний, самобутній – він прикрашає наш побут, вносить тепло і радість у життя наших дітей, формує їхні естетичні смаки – є витвором мистецтва.

У розписі опішненського свищика, як і у формі, знаходимо відгомін надзвичайно давніх традицій. В древні, язичницькі часи глиняна іграшка була магічним інструментом, який захищає від нечистої сили. Язичництво не пішло в небуття. Недарма чарівні музичні інструменти, в тому числі свистунці, нерідко фігурують в українських казках, як предмети магічного зв’язку героїв з тваринами – помічниками. Кожна свистулька несе у собі певну символіку, а отже і магічний вплив і захист через форму, орнамент, колір, звук та їхнє поєднання, а також власне глину, з якої „не святі горшки ліплять”!

[[Файл:Традиційний Опішнянський свищик.png|200px|thumb|left|Традиційний Опішнянський свищик]]

Система розписів свищиків тварин носить космогонічний характер. Це суто опішненське явище – традиційно та логічно зумовлена система понять і позначень. Складається ця система із трьох мотивів: це „гілка” на спині тварини, „кривулька з накапуванням” (хвиляста лінія, що вється між крапок) по обох боках, а також „сонце” (у вигляді солярного знака, оточеного крапочками, або квітки з різною кількістю пелюсток та вигинистих ліній-променів) на грудях тварин. Розписана в такий спосіб тварина-іграшка становить образ, пов’язаний з давніми уявленнями про світоустрій.

Свищики можуть бути різної форми. Але кожна з них несе в собі якесь символічне значення. З розповіді майстрині ми дізналися, що:
ПТАШКА символ мрії, творчості, якщо з нею гратися і вірити в свою мрію, то вона здійсниться Птахи – істоти, що можуть найвище і наблизитись до світу богів. Також птахів вважають передвісниками весни; КОНИК приносить благословення сонця і удачу для дитини;
ОЛЕНЬ роги Оленя – це земна рослинність, тому Олень є символом землеробства, ремесел, знань (кінь і Олень - символи життя і Сонця; за древніми міфами, Сонце почергово перебуває на землі і на небі, і саме Олень щодня виводить Сонце на своїх рогах на Небо; культ Оленя ще більш древній чим коня); КОРІВКА символ родючості, матеріального достатку, годувальниця; БАРАНЕЦЬ пов’язаний з уявленнями достатку і благополуччя; КОЗЛИК цілеспрямованість, впертість в досягненні мети; РИБКА приносить спасіння людям від біди; ВЕРШНИК символ сили, витривалості, а для дівчини – наречений; БАРИНЯ жіноча чистота, цнотливість.

Ще нам розповіли, що для виготовлення гончарних виробів та творів вжиткового мистецтва опішненські майстри використовують глини, спріснюючі матеріали, плавні, глазурі (велика рецептура хімікатів і речовин) та керамічні фарби. Виготовлення дрібних керамічних виробів, які сушити і випалювати необхідно при дуже лагідному режимі.
Малопластичні глини, як правило, використовуються для виготовлення більш масивних виробів з товщиною стінки 10-15 мм. Такі вироби можна сушити і випалювати теплоносіями з повишеними характеристиками. Щоб запобігти браку та прискорити сушку та випал в масу пластичних глин вводять спріснювачі.

Глину для гончарних виробів, як правило, необхідно добувати в добре вивчених і підготовлених кар’єрах. Добування глини ведеться в весняно-літній період. Із кар’єрної глини без спеціальної підготовки одержати гончарні вироби високої якості дуже важко.
Для одержання якісних виробів із наявної сировини її в першу чергу необхідно гомунізувати шляхом перемішування при добуванні, пошаровому розміщенні в глинозапасниках, при буртуванні на бетонних площадках біля формовочного виробництва. Площадка зберігання глини заповнюється пошарово. Товщина шару 20-25 см. Висота бурта до 1,0 м. В буртах глина зберігається не менше року. За цей час її структура руйнується під впливом сонця, води, вітру та морозу. Підготовлену таким чином глину засипають в бучільні ями. В бучільну яму глина вкладається шаром не більше 30 см. поверх кожного шару глини кладуть шар вогнетривкої глини товщиною 4-5 см в межах 10-12% від об’єму шихти.
Зверху поливають шлікером із розрахунку 100 л шлікеру на 1м.куб. шизти але не більше 10% її об’єму. Зволожена шихта в бучильних ямах видержується до 3 діб. Для приготування шлікера беруть 100 кг склобою, 7 кг вогнетривкої глини, 70 л води. Компоненти загружають в кульовий млин. Процес помолу триває 24 години. Якість помолу контролюється лабораторією. Шлікер повинен бути сметаноподібний. Для використання вологість шлікеру доводиться до 20-22%. Шикта із бучільних ям подається на механічну переробку – двохвалковий змішувач, вальці тонкого помолу (зазор між валками 2-3 мм) і стрічковий прес. Брус одержаний із стрічкового пресу розрізається на “велику” валюшку і складається на вільному місці біля загрузочної горловини преса. “Великої” валюшки заготовляють 1,5-2,0 м.куб. Заготовлену валюшку пропускають через прес ще 2-3 рази. Перероблену таким чином валюшку подають у валюшко - запасник (склад валюшки). Тут вона видержується на протязі 15 діб – складена в штабеля. Кожний штабель, або їх група покриваються поліетиленовою плівкою, або мішковиною для збереження вологого середовища.

Із запасника “велика” валюшка подається у формовочне відділення гончарного цеху в такій кількості, щоб нею забезпечити роботу цеху на протязі двох днів. Перед формовкою “велику” валюшку пропускають через стрічковий прес, брус якого розрізають на пластини такого розміру, які потрібні для формування вибраного виробу.
Формовка гончарних виробів ведеться на вертикальних коліноричажних пресах, гончарних кругах, а дитячі забавки формуються руками.
Для формування гончарних виробів використовують гончарні станки з електроприводом, або станки з ножним приводом. Робочим органом гончарного станка є верхній горизонтальний круг діаметром 250 мм з нанесеними концентричними колами.
Круг обертається проти годинникової стрілки. Гончар бере на центр круга необхідну кількість матеріалу встановлює на центр круга і міцно закріплює її. Приводиться в рух круг, а гончар обтискає глину двома руками в форму півсфери. Далі гончар переносить зусилля пальців рук для формування конічної фігури, витягаючи глину вверх. Одержавши стійкий вертикальний конус, гончар осаджує його до форми півсфери і натиском великого пальця правої руки намічає центр майбутнього виробу. Починаючи з центру лівою рукою з середини, а правою зовні формується вертикальна стінка циліндра майбутнього виробу. Із циліндричної заготовки гончар формує виріб за своїм бажанням або за заданим шаблоном.

Існує спосіб формовки гончарних виробів в основному тарілок, тарелей та неглибоких мисок з допомогою гіпсових форм, що встановлюється замість диска гончарного круга і зовнішнього шаблона.
На вертикальний вал гончарного круга встановлюють гіпсову форму, яка має сформувати внутрішню поверхню виробу, наприклад тарілки. На гіпсову форму ложать заготовку глини в формі паляниці міцно притискаючимасу до гіпсової форми. Зовнішню поверхню (дно перевернутої тарілки і вінця формуються шаблоном). Вироби підсушуються на гіпсових формах.
Для придання гончарним виробам художньо-декоративного виду їх розписують кольоровими ангобами або гравірують.
На лицеву поверхню виробу наносять рисунок виїмки або рельєф. Декорують або весь виріб або лише його частину. Для керамічних виробів характерні прикраси із стрічок глини, джгутиків круглих або плющених часто пальцями, або стеком.[[Файл:У глині, з глиною, скільки віку жили й живемо, від батьків її любимо....png|200px|thumb|left|У глині, з глиною, скільки віку жили й живемо, від батьків її любимо...]]

Використовують різні способи декорування. Декорування по сирому черепку та декорування по сухому або лише підсушеному черепку.
Глину для декорування використовують ту що і для формування виробів, але з введенням фарбуючих окислів, або використовують глини близькі по технологічних характеристиках, але різні по окрасці після їх випалу. Часто ангоби мають дуже складний склад і їх рецептурою займаються спеціально підготовлені спеціалісти разом з підготовленням полив та глазурей.
Спеціалісти розрізняють глазурі прозорі і глухі. А глазурування ведеться або висушених виробів, або після суцільного випалу, нанесення ангобних рисунків.

Глазурі наносяться на весь виріб, або на його зовнішню або лише на внутрішню поверхню. Існують різні способи нанесення глазурі. Випал гончарних виробів ведеться в спеціальних гончарних горнах і вимагають високої майстерності у веденні процесу випалу та охолодження виробів до температури навколишнього середовища.

Гончар працює для того, щоб його виріб приносив людині користь і задоволення потреб споживача.
А ми можемо насолоджуватися витворами гончарного мистецтва в повсякденному житті. Це різноманітні миски, макітри, куманці, глечики, горщики. І для діточок є велике задоволення: різноманітні іграшки-свистунці, за допомогою яких малеча може розважитися.

== Автор статті (посилання на сторінку користувача) ==
[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]]

Чарівний світ кераміки.

2015-12-08T13:43:38Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* "Аби впізнати Україну..." */

== "Аби впізнати Україну..." ==

:::«Не розписи – знаки магічні.

:::В скарбівні – скарби лиш одні…»

::::::::(Антоніна Листопад-Пошивайло»)

Спочатку була Свята Земля-Глина… За тим – Вода… І породили стихії Вселенські у коловороті Творення земну ойкумену… І спалахнув Вогонь, і увічнив Творіння у полум’яному горнилі Буття… І розкрутився небесний круг історичного поступу, й роздмухалося горно людської образо-творчості…

Усе, що рукотворить людина на землі, рано чи пізно зникає у вихорах Хроносу. Найвеличніші її досягнення – духовні та матеріальні, – відтак, не є самоціллю, бо спрямованість їх – естафетна. Вони – віхи певних епох, еволюційних ритмів, духовної невмирущості… Вселенський магнетизм розміщував народи по планеті. Дух нації притягувався до тих місць, де б міг найдієвіше реалізувати свою призначеність. Українців примагнітили найродючіші чорноземи й щедрі поклади глини…

[[Файл:Магія рук гончара.png|200px|thumb|left|Магія рук гончара]]

Звісно, що «не боги горщики обпалюють». Однак, щоб зробити щось вартісне на гончарному крузі, потрібно мати божу іскру. Власне, азів гончарного ремесла в місцевому ліцеї вас навчать за півроку, а на те, щоб стати майстром, потрібно витратити все життя.
Особливої уваги заслуговує глина. Ви думаєте: пішов у глинище, накопав глини, замісив її і ось вже можеш ліпити що завгодно. Не поспішайте. Після того, як ви накопаєте гончарної глини, маєте виморозити її, аби вона розсипалася. Далі – все це потрібно перебрати пучками, щоб позбавитися домішок. Тепер, коли народні промисли повсюдно занепали, все це роблять на власних обійстях вручну – і майстри, і їхні помічники.

Один сучасний український письменник-мрійник-філософ написав, що, аби пізнати Україну, не потрібні детально розроблені маршрути чи путівники. Варто просто «впіймати» першу-ліпшу електричку, поїзд, або автобус і доїхати до того місця, яке видається вам цікавим. Перш за все — на інтуїтивному рівні.

[[Файл:Рисунок3.png|200px|thumb|left]]

Звичайно, якщо для такого «туру вихідного дня» у вас не забракне авантюризму. А там уже — куди б ви врешті-решт не потрапили, гарантовані цікаві пригоди, місця і явища. Теза ця перевірялася нами на практиці вже неодноразово. І маємо ще раз запевнити, що авантюризм у ваших жилах значно важливіший навіть за спроможність орієнтуватися за компасом. Бо під час таких мандрівок пригоди не завжди бувають веселими, а здивування — приємним. Погодьтесь, коли ми їдемо кудись далеко, нам хочеться подивуватися місцевими цікавинками, властивими саме нашій малій батьківщині.

Сьогодні ми вирушаємо в мандрівку до столиці гончарного мистецтва – Опішного.

Виробництво глиняного посуду і культових фігурок на території України відомі з кінця мезолітичної доби (7000-6000 р. до н.е.) і досягло високого розвитку в добу трипільської культури. За княжої доби на Україні гончарство було великим промислом і в 19 столітті стає однією з найважливіших галузей українського кустарного промислу.

Гончарство – одне з найдревніших і найшанованіших занять людства. Не обділено ним і Україну: у нас практично в кожній області були великі й малі гончарні осередки, де натхненно глинописали історію народного буття мудреці-майстри, які своїми безсмертними гончарними витворами уславили Україну в світах. Випалена глина вічна!

Україну нерідко величають гончарною країною, з огляду на величезні родовища глин і майже повсюдне поширення гончарства.

== Місце зустрічі - Опішне. ==

Столицею гончарства називають це місце, яке розташувалося у невеличкому селищі Полтавській області (поблизу легендарної Диканьки). Саме Опішня відома як сучасний центр українського гончарства. Перша писемна згадка про Опішне відноситься до ХІІ століття. На території містечка досліджено городище скіфського часу «Кардашів вал» (IV–ІІІ століття до н.е.), городище роменської археологічної культури (VIIІ століття). Неподалік знаходиться одне з найбільших городищ скіфської доби – Більське. Упродовж другої половини XVII – першої половини ХІХ століття в Опішному функціонував гончарний цех. 1737 року створено першу в Україні й тривалий час найбільшу в Російській імперії Опішненську компанію селітроварних підприємств. Якщо озирнутися в минуле, побачимо, наприклад, Пістинський гончарний центр, що процвітав барвами гуцульської кераміки на Івано-Франківщині кінця ХIХ — початку ХХ століття.

Гончарство у найвищому місті Полтавщини, що стоїть на семи горбах, утворених Ворсклою, і пам’ятає битву зі шведами, розвивається вже впродовж трьох тисячоліть. Попри це — жодних спеціальних пізнавальних гончарських знаків у Опішні немає. Про особливість містечка можна здогадатися хіба завдяки розмальованим глечикам, які місцеві жителі подеколи використовують як елемент, так би мовити, ландшафтного дизайну, влаштовуючи керамічно-квіткові композиції у садках, перед хатами, або завдяки стихійним ринкам, на яких опішняни продають керамічні вироби обабіч дороги.

«Ся опішнянська колонія гончарів, – констатував 1911 року відомий український технолог-кераміст, уродженець Коломиї Осип Білоскурський, – своїми красивими виробами, мусить звернути на себе увагу кожного. Но рівночасно насувається на думку: чому у нас на Украіні, так россійській як і австрійській, є тільки одна така кольонія, котра може заімпонувати навіть західним народам?»

Ще наприкінці ХІХ століття до художнього доробку місцевих майстрів почав пильно придивлятися весь цивілізований світ. Їхні твори почали наввипередки колекціонувати. Відомі випадки, коли посуд у гончарів забирали ще теплим прямо з горна. На початку ХХ століття російський консул у Лондоні повідомляв Зіньківській повітовій земській управі про нечувану популярність опішненської кераміки в Англії й буквально благав збільшити її поставки на європейські ринки. Найбільші музеї Російської імперії, країн Європи та Америки відряджали спеціальні експедиції з метою формування власних колекцій виробів знаменитого Опішного.

У місцевому гончарстві на початку ХХ століття було зайнято більше тисячі осіб. 1894 року в Опішному відкрито першу в Лівобережній Україні земську зразкову гончарну майстерню. Донині зберігся один із будинків майстерні в стилі українського модерну, зведений 1916 року за проектом всесвітньо відомого українського мистця Василя Кричевського. Опішне – єдиний в Україні осередок традиційного гончарства, де вже більше століття розвивається гончарне шкільництво.

Саме в ті далекі часи й народилася ідея заснування Музею гончарства в самому містечку. На жаль, ця своєчасно народжена думка ще майже століття витала над Опішним. Про неї говорили вчені, художники, письменники. І не тільки говорили, а й активно збирали кращі твори гончарів. 1893 року велику колекцію глиняних виробів зібрав відомий археолог і керамолог Іван Зарецький. Вона стала основою для формування збірки кераміки земського природничо-історичного музею (нині – Полтавський краєзнавчий музей). Пізніше Іван Зарецький продовжував збирати опішненську кераміку, але вже для Російського музею імператора Олександра ІІІ в Санкт-Петербурзі. Його зусиллями на берегах Неви знайшли прихисток понад 600 рідкісних виробів, з-поміж яких – 220 мисок (на сьогодні це найбільша в світі збірка мальованих опішненських мисок другої половини ХІХ – початку ХХ століття).
Наприкінці ХIХ — на початку ХХ сторіччя в Опішному працювало близько 1000 гончарів, тобто кожен п’ятий у містечку мав справу з глиною. У ті часи опішнянські майстри мали славу далеко за межами України. Баклаги і макітри «місцевого розливу» масово мандрували до Європи, Азії і навіть Північної Америки. Сьогодні гончарні масштаби Опішні стали скромнішими. Навіть порівняно з радянськими часами. У минулому сторіччі тут працювало три гончарські заводи, сьогодні — тільки одне приватне підприємство займається промисловим виготовленням кераміки, і те — досить скромних масштабів. Утім, директор місцевого Колегіуму мистецтв Людмила Овчаренко стверджує, що попит на глиняну продукцію — і гончарну, і ліплену — є. Більше того, останніми роками він стабільно зростає, зокрема, з огляду на підвищення загального інтересу до фольклору і етнічної культури.

Ідею створення в Опішному національного культурно-мистецького центру виношував всесвітньо відомий кінорежисер і письменник Олександр Довженко. 1954 року він записав у своєму щоденнику: «Увечері перед сном розповів своєму новому сусіду ідею створення в Києві під безпосереднім шефством уряду невеличкої групи художників-монументалістів, архітекторів, різчиків по дереву і керамістів для того, щоб, вибравши село, скажімо Опішню, і завчасно домовившись з колгоспниками, перебудувати його за кілька років так, щоб воно стало зразковим центром уваги всіх будівників, колгоспників, туристів, мистецтвознавців... Я згадав Пікассо і Леже. Що зробив Пікассо в одному глухому керамічному містечку! Се я запропоную урядові...».

968 року вчений-філософ Леонід Сморж уперше обґрунтував необхідність створення в Опішному заповідника народної творчості. Згодом ідея створення гончарного музею відродилася в середовищі самих опішненських гончарів.

[[Файл:Розпис виробів із глини.png|200px|thumb|left|Розпис виробів із глини]]

В Опішному ми відвідали Колегіум мистецтв, що розташувався на вулиці Партизанський. Існує він вже протягом десяти років. Колись на цьому ж місці стояла церква Святої Покрови. Звичайна загальноосвітня школа з часом дещо перепрофілювалася і почала надавати не тільки середню загальну освіту. Особливий освітній акцент тут роблять на уроках гончарства, ліплення, композиції, рисунку та інших мистецьких студіях. Уже з першого класу діти тут мають справу з глиною і гончарним кругом, а вчителі їхні — найвправніші майстри України із безліччю титулів, звань і нагород — Михайло Китриш, Василь Омеляненко, Микола Пошивайло та інші.

На території колегіуму, який також є осередком створення серйозних керамічних виробів (щоправда, не на продаж), є два так званих горна — гончарські печі. Одна з них — більш сучасна, інша — традиційна, вона викопана у землі і за технікою створення копіює прадавні горна. Титулований гончар Микола Пошивайло розповідає, що піч розпалюється протягом 12 годин, нагріваючись до 800—1000 градусів. Протягом цього часу в її нетрях випалюються вироби. «А як ви визначаєте температуру?» — поцікавилися ми, шукаючи очима на зовсім не модерному приладі температурні датчики. «За вогнем», — запевнив приголомшену аудиторію досвідчений майстер. Перед початком обпалювання піч з усіх боків обкурюють спеціальними травами — аби відігнати злих духів. Теж, ясна річ, традиція не модернова, але жива. А витягають готові тарілки - глечики з горна аж через два дні, коли піч і вироби вистигають.

Для розпису кераміки в Опішні використовують органічні фарби, виготовлені з ангобів, тобто тієї ж таки глини. Часом, аби отримати потрібні барви, до ангобів додають інші речовини. Завдяки своєму переважно природному походженню, кольори виявляються досить спокійними і теплими — переважають ніжно-блакитний, бежевий, коричневий, м’який зелений. Основні мотиви декорування опішнянських виробів — рослинні орнаменти, рідше — тваринні образи. Звичайно, кожен із традиційних орнаментів має свою символіку, вгадати яку сьогодні майже неможливо. Про значення символів можна тільки здогадуватися. Опішнянські майстрині припускають, що, до прикладу, зображення птаха на глечиках наші предки використовували як символ жертвоприношення, аби не доводилося вбивати живого птаха.

== Магія глини. ==

У кутку майстерні — ікона. Під нею — електричний гончарний круг, оберти якого забезпечуються ледь помітною педаллю і незначними рухами ноги гончаря. Майстер розповідає, що колись робота на гончарному крузі була значно складнішою, оскільки однією рукою доводилося його крутити. Відповідно, для ліплення виробу давньому гончарю залишалося вдвічі менше робочої сили, ніж сучасному. Сьогодні все значно простіше. Але й досі нелегко. Найскладніше — це виставити глину на центр кола, аби виріб був композиційно правильним і симетричним. Визнаним майстрам — таким, як Микола Пошивайло, це вдається моментально, молодші ж руки витрачають на це більше часу та зусиль. Узагалі процес створення макітри або глечика для непризвичаєного до такого дійства ока видається ледь не магічним: із кавалку глини в майстерних руках буквально за декілька хвилин виростає десятилітрова макітра або стрункий глечик. Нам пощастило спробувати власноручно зліпити горщика на гончарному крузі. Справа видалася нелегкою… А поруч — діточки, які і собі ліплять — хто коників, хто лисичок, хто свистунці. У них — своя магія.

З виправданою гордістю майстри кераміки розповідають про те, як відомим опішнянським майстрам удавалося «витягнути» (суто гончарський термін) макітри на 40 і 60 літрів. Цей процес, відверто кажучи, складно навіть уявити.

[[Файл:Розповідає народний майстер Микола Гаврилович Пошивайло.png|200px|thumb|left|Розповідає народний майстер Микола Гаврилович Пошивайло]]

- Глина — особлива. Ти «тягнеш» її вгору, а вона росте, як дитина... Чим більше витягнеш і чим тоншими будуть стінки виробу, тим швидше нагріватиметься в ньому борщ, а чим товстішими будуть стінки, тим довше страва зберігатиме потрібну температуру, — ділиться секретами гончар з безкінечним переліком заслуг Михайло Китриш. Все своє життя він присвятив гончарству. До авангарду він ставиться негативно, не підтримує і не визнає його.

— Усе те, що створено згідно з народною традицією, усе це підтримує культуру, дає їй життя. А решта — то тільки заробляння грошей, — впевнений гончар.

Михайло Єгорович розповідає і про українську гончарську школу, яка відрізняється від решти світових центрів народною поширеністю, сталими традиціями і канонами, а також доступністю і зрозумілістю.

Гончарством на примітивному рівні можна оволодіти протягом шести місяців. Але йдеться тільки про ази, а майстерність — то вже справа наполегливості і роботи над собою. Це і веселить, і заспокоює майстра. – Часом я роблю горщика, а потім у мені щось як перевернеться... і я починаю ліпити коня з величезною пишною гривою... — захоплено описує Михайло Єгорович, а наприкінці зворушливо додає: — Перш за все, людина повинна любити цю справу. Це найголовніше.

Тим часом майстер розповідає про Міжнародний молодіжний гончарський фестиваль, який проходить тут віднедавна. У конкурсній програмі фестивалю взяло участь 300 робіт з України, Росії, Білорусі, Молдови. Цікаво, що положенням про конкурс обумовлена участь не тільки власне керамічних робіт, а і будь-яких декоративних, які причетні, присвячені або пов’язані з гончарством.

Наукової ваги столиці українського гончарства надає Національний музей-заповідник, при якому існують також Гончарська книгозбірня України, Національний архів українського гончарства та видавництво «Українське народознавство», а також Інститут керамології — відділення Інституту народознавства НАН України. Музей, заснований у 1986 році як музей гончарства, згодом був переформований у музей-заповідник. З того часу він існує вже не тільки для цікавих очей туристів, а і для допитливих науково-дослідницьких умів. «Вітаємо! Ви щаслива людина, бо уже в Опішному»,— зустрів нас написом Національний музей-заповідник українського гончарства. На подвір'ї розкинувся так званий Гончарський етнопарк. Просто неба стоять неймовірні витвори найрізноманітніших розмірів і форм, виконані митцями з різних міст України — переможцями Всеукраїнських гончарських фестивалів, що проводяться в Опішні. Тут і Опішненська мадонна, і янгол із куришкою (підставкою для свічки), й усміхнений вусатий дідуган із люлькою, й традиційні опішнянські фігурки, лелеки, що символізують розмноження роду і є своєрідним оберегом Опішні, й оголена молодичка, що читає журнал «Наталі» і за якою спозирають крізь тин дві цікаві бабці... І хоча глина — матеріал довговічний і здатний зберігати в собі тисячолітні таємниці, все ж таки шкода, що ці дивовижні експонати незахищені від вітрів, дощу та снігу...

Не менш цікаві речі демонструються і в самому музеї. Чого вартий, наприклад, мисник, на полицях якого зібраний посуд із різних куточків України — тут і так звані теракотові (тобто не покриті лискучою поливою) глечики, в яких на диво довго зберігається молоко, і куманці для лікерів, що зодягалися на руку. В музеї ми переглянули виставку унікальних гончарних фото кінця ХІХ століття, ознайомилися із колекціями декоративних тарелей. А ще тут на нас чекали дивовижні практичні заняття з гончарами та малювальниками. Приміром, наших учнів гончарувати вчив лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Нечуя-Левицького, заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки художників Микола Гаврилович Пошивайло. Навряд чи зможу словами передати всю гаму почуттів, що заполонили мою душу після того, як мені самій вдалося виготовити за допомогою гончарного кругу маленького горщика. І навіть глиняні плями, що залишилися на джинсах, ніскілечки не засмутили.

Але виготовити річ на гончарному крузі — це лише половина справи. Витвір треба ще розмалювати і висушити у печі (на все це йде близько двох тижнів). Микола Гаврилович традицію гончарювання перейняв від свого батька, потім навчався на заводі «Художній керамік». Розмальовує майстер свої вироби фляндрівкою — це особливий опішнянський орнамент, який легко впізнати, але важко описати. «Старайся дотримуватися тієї ж форми лінії, що придумали наші предки»,— давав нашому учневі настанови майстер. І ще одне важливе зауваження: в гончарній справі використовується тільки спеціально підготовлена глина — ретельно вимішена і очищена від усіляких камінчиків-корінчиків. Інакше виріб ще під час сушки може дати тріщину.

[[Файл:Як треба ліпити горшика.png|200px|thumb|left|Як треба ліпити горшика]]

Микола Гаврилович сам розписує свої вироби. Але є в Опішні люди, які займаються тільки розписом. Як правило, це жінки, їх називають малювальницями. Так, нас розписувати вчила Ірина Мирко. Вона виводить орнаменти на глечиках настільки впевнено і швидко, що сторонній спостерігач може подумати: та то ж простяцька справа. Але коли ти сам пробуєш повторити щось подібне, то руки починають тремтіти, а фарба, виготовлена, до речі, також із глини та барвників, ніяк не хоче лягати точно по контуру. А кожен, хто потрапляє в Опішню, може сам, подібно до міфологічного Гнума, що створює світ на гончарному крузі, виліпити власний світ або принаймні декілька ліплених історій...
Ось яку історію нам розповіли про опішненські ліплені свищики… Невід’ємною частиною опішненської кераміки була і залишається дитяча іграшка у вигляді лаконічних скульптурних зображень звірів. Були досить поширені і скульптурки людей: барині, куми, кума, козака, вершника. Свищик – оригінальний, самобутній – він прикрашає наш побут, вносить тепло і радість у життя наших дітей, формує їхні естетичні смаки – є витвором мистецтва.

У розписі опішненського свищика, як і у формі, знаходимо відгомін надзвичайно давніх традицій. В древні, язичницькі часи глиняна іграшка була магічним інструментом, який захищає від нечистої сили. Язичництво не пішло в небуття. Недарма чарівні музичні інструменти, в тому числі свистунці, нерідко фігурують в українських казках, як предмети магічного зв’язку героїв з тваринами – помічниками. Кожна свистулька несе у собі певну символіку, а отже і магічний вплив і захист через форму, орнамент, колір, звук та їхнє поєднання, а також власне глину, з якої „не святі горшки ліплять”!

[[Файл:Традиційний Опішнянський свищик.png|200px|thumb|left|Традиційний Опішнянський свищик]]

Система розписів свищиків тварин носить космогонічний характер. Це суто опішненське явище – традиційно та логічно зумовлена система понять і позначень. Складається ця система із трьох мотивів: це „гілка” на спині тварини, „кривулька з накапуванням” (хвиляста лінія, що вється між крапок) по обох боках, а також „сонце” (у вигляді солярного знака, оточеного крапочками, або квітки з різною кількістю пелюсток та вигинистих ліній-променів) на грудях тварин. Розписана в такий спосіб тварина-іграшка становить образ, пов’язаний з давніми уявленнями про світоустрій.

Свищики можуть бути різної форми. Але кожна з них несе в собі якесь символічне значення. З розповіді майстрині ми дізналися, що:
ПТАШКА символ мрії, творчості, якщо з нею гратися і вірити в свою мрію, то вона здійсниться Птахи – істоти, що можуть найвище і наблизитись до світу богів. Також птахів вважають передвісниками весни; КОНИК приносить благословення сонця і удачу для дитини;
ОЛЕНЬ роги Оленя – це земна рослинність, тому Олень є символом землеробства, ремесел, знань (кінь і Олень - символи життя і Сонця; за древніми міфами, Сонце почергово перебуває на землі і на небі, і саме Олень щодня виводить Сонце на своїх рогах на Небо; культ Оленя ще більш древній чим коня); КОРІВКА символ родючості, матеріального достатку, годувальниця; БАРАНЕЦЬ пов’язаний з уявленнями достатку і благополуччя; КОЗЛИК цілеспрямованість, впертість в досягненні мети; РИБКА приносить спасіння людям від біди; ВЕРШНИК символ сили, витривалості, а для дівчини – наречений; БАРИНЯ жіноча чистота, цнотливість.

Ще нам розповіли, що для виготовлення гончарних виробів та творів вжиткового мистецтва опішненські майстри використовують глини, спріснюючі матеріали, плавні, глазурі (велика рецептура хімікатів і речовин) та керамічні фарби. Виготовлення дрібних керамічних виробів, які сушити і випалювати необхідно при дуже лагідному режимі.
Малопластичні глини, як правило, використовуються для виготовлення більш масивних виробів з товщиною стінки 10-15 мм. Такі вироби можна сушити і випалювати теплоносіями з повишеними характеристиками. Щоб запобігти браку та прискорити сушку та випал в масу пластичних глин вводять спріснювачі.

Глину для гончарних виробів, як правило, необхідно добувати в добре вивчених і підготовлених кар’єрах. Добування глини ведеться в весняно-літній період. Із кар’єрної глини без спеціальної підготовки одержати гончарні вироби високої якості дуже важко.
Для одержання якісних виробів із наявної сировини її в першу чергу необхідно гомунізувати шляхом перемішування при добуванні, пошаровому розміщенні в глинозапасниках, при буртуванні на бетонних площадках біля формовочного виробництва. Площадка зберігання глини заповнюється пошарово. Товщина шару 20-25 см. Висота бурта до 1,0 м. В буртах глина зберігається не менше року. За цей час її структура руйнується під впливом сонця, води, вітру та морозу. Підготовлену таким чином глину засипають в бучільні ями. В бучільну яму глина вкладається шаром не більше 30 см. поверх кожного шару глини кладуть шар вогнетривкої глини товщиною 4-5 см в межах 10-12% від об’єму шихти.
Зверху поливають шлікером із розрахунку 100 л шлікеру на 1м.куб. шизти але не більше 10% її об’єму. Зволожена шихта в бучильних ямах видержується до 3 діб. Для приготування шлікера беруть 100 кг склобою, 7 кг вогнетривкої глини, 70 л води. Компоненти загружають в кульовий млин. Процес помолу триває 24 години. Якість помолу контролюється лабораторією. Шлікер повинен бути сметаноподібний. Для використання вологість шлікеру доводиться до 20-22%. Шикта із бучільних ям подається на механічну переробку – двохвалковий змішувач, вальці тонкого помолу (зазор між валками 2-3 мм) і стрічковий прес. Брус одержаний із стрічкового пресу розрізається на “велику” валюшку і складається на вільному місці біля загрузочної горловини преса. “Великої” валюшки заготовляють 1,5-2,0 м.куб. Заготовлену валюшку пропускають через прес ще 2-3 рази. Перероблену таким чином валюшку подають у валюшко - запасник (склад валюшки). Тут вона видержується на протязі 15 діб – складена в штабеля. Кожний штабель, або їх група покриваються поліетиленовою плівкою, або мішковиною для збереження вологого середовища.

Із запасника “велика” валюшка подається у формовочне відділення гончарного цеху в такій кількості, щоб нею забезпечити роботу цеху на протязі двох днів. Перед формовкою “велику” валюшку пропускають через стрічковий прес, брус якого розрізають на пластини такого розміру, які потрібні для формування вибраного виробу.
Формовка гончарних виробів ведеться на вертикальних коліноричажних пресах, гончарних кругах, а дитячі забавки формуються руками.
Для формування гончарних виробів використовують гончарні станки з електроприводом, або станки з ножним приводом. Робочим органом гончарного станка є верхній горизонтальний круг діаметром 250 мм з нанесеними концентричними колами.
Круг обертається проти годинникової стрілки. Гончар бере на центр круга необхідну кількість матеріалу встановлює на центр круга і міцно закріплює її. Приводиться в рух круг, а гончар обтискає глину двома руками в форму півсфери. Далі гончар переносить зусилля пальців рук для формування конічної фігури, витягаючи глину вверх. Одержавши стійкий вертикальний конус, гончар осаджує його до форми півсфери і натиском великого пальця правої руки намічає центр майбутнього виробу. Починаючи з центру лівою рукою з середини, а правою зовні формується вертикальна стінка циліндра майбутнього виробу. Із циліндричної заготовки гончар формує виріб за своїм бажанням або за заданим шаблоном.

Існує спосіб формовки гончарних виробів в основному тарілок, тарелей та неглибоких мисок з допомогою гіпсових форм, що встановлюється замість диска гончарного круга і зовнішнього шаблона.
На вертикальний вал гончарного круга встановлюють гіпсову форму, яка має сформувати внутрішню поверхню виробу, наприклад тарілки. На гіпсову форму ложать заготовку глини в формі паляниці міцно притискаючимасу до гіпсової форми. Зовнішню поверхню (дно перевернутої тарілки і вінця формуються шаблоном). Вироби підсушуються на гіпсових формах.
Для придання гончарним виробам художньо-декоративного виду їх розписують кольоровими ангобами або гравірують.
На лицеву поверхню виробу наносять рисунок виїмки або рельєф. Декорують або весь виріб або лише його частину. Для керамічних виробів характерні прикраси із стрічок глини, джгутиків круглих або плющених часто пальцями, або стеком.[[Файл:У глині, з глиною, скільки віку жили й живемо, від батьків її любимо....png|200px|thumb|left|У глині, з глиною, скільки віку жили й живемо, від батьків її любимо...]]

Використовують різні способи декорування. Декорування по сирому черепку та декорування по сухому або лише підсушеному черепку.
Глину для декорування використовують ту що і для формування виробів, але з введенням фарбуючих окислів, або використовують глини близькі по технологічних характеристиках, але різні по окрасці після їх випалу. Часто ангоби мають дуже складний склад і їх рецептурою займаються спеціально підготовлені спеціалісти разом з підготовленням полив та глазурей.
Спеціалісти розрізняють глазурі прозорі і глухі. А глазурування ведеться або висушених виробів, або після суцільного випалу, нанесення ангобних рисунків.

Глазурі наносяться на весь виріб, або на його зовнішню або лише на внутрішню поверхню. Існують різні способи нанесення глазурі. Випал гончарних виробів ведеться в спеціальних гончарних горнах і вимагають високої майстерності у веденні процесу випалу та охолодження виробів до температури навколишнього середовища.

Гончар працює для того, щоб його виріб приносив людині користь і задоволення потреб споживача.
А ми можемо насолоджуватися витворами гончарного мистецтва в повсякденному житті. Це різноманітні миски, макітри, куманці, глечики, горщики. І для діточок є велике задоволення: різноманітні іграшки-свистунці, за допомогою яких малеча може розважитися.

== Автор статті (посилання на сторінку користувача) ==
[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]]

Чарівний світ кераміки.

2015-12-08T13:43:23Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* "Аби впізнати Україну..." */

== "Аби впізнати Україну..." ==

:::«Не розписи – знаки магічні.

:::В скарбівні – скарби лиш одні…»

(Антоніна Листопад-Пошивайло»)

Спочатку була Свята Земля-Глина… За тим – Вода… І породили стихії Вселенські у коловороті Творення земну ойкумену… І спалахнув Вогонь, і увічнив Творіння у полум’яному горнилі Буття… І розкрутився небесний круг історичного поступу, й роздмухалося горно людської образо-творчості…

Усе, що рукотворить людина на землі, рано чи пізно зникає у вихорах Хроносу. Найвеличніші її досягнення – духовні та матеріальні, – відтак, не є самоціллю, бо спрямованість їх – естафетна. Вони – віхи певних епох, еволюційних ритмів, духовної невмирущості… Вселенський магнетизм розміщував народи по планеті. Дух нації притягувався до тих місць, де б міг найдієвіше реалізувати свою призначеність. Українців примагнітили найродючіші чорноземи й щедрі поклади глини…

[[Файл:Магія рук гончара.png|200px|thumb|left|Магія рук гончара]]

Звісно, що «не боги горщики обпалюють». Однак, щоб зробити щось вартісне на гончарному крузі, потрібно мати божу іскру. Власне, азів гончарного ремесла в місцевому ліцеї вас навчать за півроку, а на те, щоб стати майстром, потрібно витратити все життя.
Особливої уваги заслуговує глина. Ви думаєте: пішов у глинище, накопав глини, замісив її і ось вже можеш ліпити що завгодно. Не поспішайте. Після того, як ви накопаєте гончарної глини, маєте виморозити її, аби вона розсипалася. Далі – все це потрібно перебрати пучками, щоб позбавитися домішок. Тепер, коли народні промисли повсюдно занепали, все це роблять на власних обійстях вручну – і майстри, і їхні помічники.

Один сучасний український письменник-мрійник-філософ написав, що, аби пізнати Україну, не потрібні детально розроблені маршрути чи путівники. Варто просто «впіймати» першу-ліпшу електричку, поїзд, або автобус і доїхати до того місця, яке видається вам цікавим. Перш за все — на інтуїтивному рівні.

[[Файл:Рисунок3.png|200px|thumb|left]]

Звичайно, якщо для такого «туру вихідного дня» у вас не забракне авантюризму. А там уже — куди б ви врешті-решт не потрапили, гарантовані цікаві пригоди, місця і явища. Теза ця перевірялася нами на практиці вже неодноразово. І маємо ще раз запевнити, що авантюризм у ваших жилах значно важливіший навіть за спроможність орієнтуватися за компасом. Бо під час таких мандрівок пригоди не завжди бувають веселими, а здивування — приємним. Погодьтесь, коли ми їдемо кудись далеко, нам хочеться подивуватися місцевими цікавинками, властивими саме нашій малій батьківщині.

Сьогодні ми вирушаємо в мандрівку до столиці гончарного мистецтва – Опішного.

Виробництво глиняного посуду і культових фігурок на території України відомі з кінця мезолітичної доби (7000-6000 р. до н.е.) і досягло високого розвитку в добу трипільської культури. За княжої доби на Україні гончарство було великим промислом і в 19 столітті стає однією з найважливіших галузей українського кустарного промислу.

Гончарство – одне з найдревніших і найшанованіших занять людства. Не обділено ним і Україну: у нас практично в кожній області були великі й малі гончарні осередки, де натхненно глинописали історію народного буття мудреці-майстри, які своїми безсмертними гончарними витворами уславили Україну в світах. Випалена глина вічна!

Україну нерідко величають гончарною країною, з огляду на величезні родовища глин і майже повсюдне поширення гончарства.

== Місце зустрічі - Опішне. ==

Столицею гончарства називають це місце, яке розташувалося у невеличкому селищі Полтавській області (поблизу легендарної Диканьки). Саме Опішня відома як сучасний центр українського гончарства. Перша писемна згадка про Опішне відноситься до ХІІ століття. На території містечка досліджено городище скіфського часу «Кардашів вал» (IV–ІІІ століття до н.е.), городище роменської археологічної культури (VIIІ століття). Неподалік знаходиться одне з найбільших городищ скіфської доби – Більське. Упродовж другої половини XVII – першої половини ХІХ століття в Опішному функціонував гончарний цех. 1737 року створено першу в Україні й тривалий час найбільшу в Російській імперії Опішненську компанію селітроварних підприємств. Якщо озирнутися в минуле, побачимо, наприклад, Пістинський гончарний центр, що процвітав барвами гуцульської кераміки на Івано-Франківщині кінця ХIХ — початку ХХ століття.

Гончарство у найвищому місті Полтавщини, що стоїть на семи горбах, утворених Ворсклою, і пам’ятає битву зі шведами, розвивається вже впродовж трьох тисячоліть. Попри це — жодних спеціальних пізнавальних гончарських знаків у Опішні немає. Про особливість містечка можна здогадатися хіба завдяки розмальованим глечикам, які місцеві жителі подеколи використовують як елемент, так би мовити, ландшафтного дизайну, влаштовуючи керамічно-квіткові композиції у садках, перед хатами, або завдяки стихійним ринкам, на яких опішняни продають керамічні вироби обабіч дороги.

«Ся опішнянська колонія гончарів, – констатував 1911 року відомий український технолог-кераміст, уродженець Коломиї Осип Білоскурський, – своїми красивими виробами, мусить звернути на себе увагу кожного. Но рівночасно насувається на думку: чому у нас на Украіні, так россійській як і австрійській, є тільки одна така кольонія, котра може заімпонувати навіть західним народам?»

Ще наприкінці ХІХ століття до художнього доробку місцевих майстрів почав пильно придивлятися весь цивілізований світ. Їхні твори почали наввипередки колекціонувати. Відомі випадки, коли посуд у гончарів забирали ще теплим прямо з горна. На початку ХХ століття російський консул у Лондоні повідомляв Зіньківській повітовій земській управі про нечувану популярність опішненської кераміки в Англії й буквально благав збільшити її поставки на європейські ринки. Найбільші музеї Російської імперії, країн Європи та Америки відряджали спеціальні експедиції з метою формування власних колекцій виробів знаменитого Опішного.

У місцевому гончарстві на початку ХХ століття було зайнято більше тисячі осіб. 1894 року в Опішному відкрито першу в Лівобережній Україні земську зразкову гончарну майстерню. Донині зберігся один із будинків майстерні в стилі українського модерну, зведений 1916 року за проектом всесвітньо відомого українського мистця Василя Кричевського. Опішне – єдиний в Україні осередок традиційного гончарства, де вже більше століття розвивається гончарне шкільництво.

Саме в ті далекі часи й народилася ідея заснування Музею гончарства в самому містечку. На жаль, ця своєчасно народжена думка ще майже століття витала над Опішним. Про неї говорили вчені, художники, письменники. І не тільки говорили, а й активно збирали кращі твори гончарів. 1893 року велику колекцію глиняних виробів зібрав відомий археолог і керамолог Іван Зарецький. Вона стала основою для формування збірки кераміки земського природничо-історичного музею (нині – Полтавський краєзнавчий музей). Пізніше Іван Зарецький продовжував збирати опішненську кераміку, але вже для Російського музею імператора Олександра ІІІ в Санкт-Петербурзі. Його зусиллями на берегах Неви знайшли прихисток понад 600 рідкісних виробів, з-поміж яких – 220 мисок (на сьогодні це найбільша в світі збірка мальованих опішненських мисок другої половини ХІХ – початку ХХ століття).
Наприкінці ХIХ — на початку ХХ сторіччя в Опішному працювало близько 1000 гончарів, тобто кожен п’ятий у містечку мав справу з глиною. У ті часи опішнянські майстри мали славу далеко за межами України. Баклаги і макітри «місцевого розливу» масово мандрували до Європи, Азії і навіть Північної Америки. Сьогодні гончарні масштаби Опішні стали скромнішими. Навіть порівняно з радянськими часами. У минулому сторіччі тут працювало три гончарські заводи, сьогодні — тільки одне приватне підприємство займається промисловим виготовленням кераміки, і те — досить скромних масштабів. Утім, директор місцевого Колегіуму мистецтв Людмила Овчаренко стверджує, що попит на глиняну продукцію — і гончарну, і ліплену — є. Більше того, останніми роками він стабільно зростає, зокрема, з огляду на підвищення загального інтересу до фольклору і етнічної культури.

Ідею створення в Опішному національного культурно-мистецького центру виношував всесвітньо відомий кінорежисер і письменник Олександр Довженко. 1954 року він записав у своєму щоденнику: «Увечері перед сном розповів своєму новому сусіду ідею створення в Києві під безпосереднім шефством уряду невеличкої групи художників-монументалістів, архітекторів, різчиків по дереву і керамістів для того, щоб, вибравши село, скажімо Опішню, і завчасно домовившись з колгоспниками, перебудувати його за кілька років так, щоб воно стало зразковим центром уваги всіх будівників, колгоспників, туристів, мистецтвознавців... Я згадав Пікассо і Леже. Що зробив Пікассо в одному глухому керамічному містечку! Се я запропоную урядові...».

968 року вчений-філософ Леонід Сморж уперше обґрунтував необхідність створення в Опішному заповідника народної творчості. Згодом ідея створення гончарного музею відродилася в середовищі самих опішненських гончарів.

[[Файл:Розпис виробів із глини.png|200px|thumb|left|Розпис виробів із глини]]

В Опішному ми відвідали Колегіум мистецтв, що розташувався на вулиці Партизанський. Існує він вже протягом десяти років. Колись на цьому ж місці стояла церква Святої Покрови. Звичайна загальноосвітня школа з часом дещо перепрофілювалася і почала надавати не тільки середню загальну освіту. Особливий освітній акцент тут роблять на уроках гончарства, ліплення, композиції, рисунку та інших мистецьких студіях. Уже з першого класу діти тут мають справу з глиною і гончарним кругом, а вчителі їхні — найвправніші майстри України із безліччю титулів, звань і нагород — Михайло Китриш, Василь Омеляненко, Микола Пошивайло та інші.

На території колегіуму, який також є осередком створення серйозних керамічних виробів (щоправда, не на продаж), є два так званих горна — гончарські печі. Одна з них — більш сучасна, інша — традиційна, вона викопана у землі і за технікою створення копіює прадавні горна. Титулований гончар Микола Пошивайло розповідає, що піч розпалюється протягом 12 годин, нагріваючись до 800—1000 градусів. Протягом цього часу в її нетрях випалюються вироби. «А як ви визначаєте температуру?» — поцікавилися ми, шукаючи очима на зовсім не модерному приладі температурні датчики. «За вогнем», — запевнив приголомшену аудиторію досвідчений майстер. Перед початком обпалювання піч з усіх боків обкурюють спеціальними травами — аби відігнати злих духів. Теж, ясна річ, традиція не модернова, але жива. А витягають готові тарілки - глечики з горна аж через два дні, коли піч і вироби вистигають.

Для розпису кераміки в Опішні використовують органічні фарби, виготовлені з ангобів, тобто тієї ж таки глини. Часом, аби отримати потрібні барви, до ангобів додають інші речовини. Завдяки своєму переважно природному походженню, кольори виявляються досить спокійними і теплими — переважають ніжно-блакитний, бежевий, коричневий, м’який зелений. Основні мотиви декорування опішнянських виробів — рослинні орнаменти, рідше — тваринні образи. Звичайно, кожен із традиційних орнаментів має свою символіку, вгадати яку сьогодні майже неможливо. Про значення символів можна тільки здогадуватися. Опішнянські майстрині припускають, що, до прикладу, зображення птаха на глечиках наші предки використовували як символ жертвоприношення, аби не доводилося вбивати живого птаха.

== Магія глини. ==

У кутку майстерні — ікона. Під нею — електричний гончарний круг, оберти якого забезпечуються ледь помітною педаллю і незначними рухами ноги гончаря. Майстер розповідає, що колись робота на гончарному крузі була значно складнішою, оскільки однією рукою доводилося його крутити. Відповідно, для ліплення виробу давньому гончарю залишалося вдвічі менше робочої сили, ніж сучасному. Сьогодні все значно простіше. Але й досі нелегко. Найскладніше — це виставити глину на центр кола, аби виріб був композиційно правильним і симетричним. Визнаним майстрам — таким, як Микола Пошивайло, це вдається моментально, молодші ж руки витрачають на це більше часу та зусиль. Узагалі процес створення макітри або глечика для непризвичаєного до такого дійства ока видається ледь не магічним: із кавалку глини в майстерних руках буквально за декілька хвилин виростає десятилітрова макітра або стрункий глечик. Нам пощастило спробувати власноручно зліпити горщика на гончарному крузі. Справа видалася нелегкою… А поруч — діточки, які і собі ліплять — хто коників, хто лисичок, хто свистунці. У них — своя магія.

З виправданою гордістю майстри кераміки розповідають про те, як відомим опішнянським майстрам удавалося «витягнути» (суто гончарський термін) макітри на 40 і 60 літрів. Цей процес, відверто кажучи, складно навіть уявити.

[[Файл:Розповідає народний майстер Микола Гаврилович Пошивайло.png|200px|thumb|left|Розповідає народний майстер Микола Гаврилович Пошивайло]]

- Глина — особлива. Ти «тягнеш» її вгору, а вона росте, як дитина... Чим більше витягнеш і чим тоншими будуть стінки виробу, тим швидше нагріватиметься в ньому борщ, а чим товстішими будуть стінки, тим довше страва зберігатиме потрібну температуру, — ділиться секретами гончар з безкінечним переліком заслуг Михайло Китриш. Все своє життя він присвятив гончарству. До авангарду він ставиться негативно, не підтримує і не визнає його.

— Усе те, що створено згідно з народною традицією, усе це підтримує культуру, дає їй життя. А решта — то тільки заробляння грошей, — впевнений гончар.

Михайло Єгорович розповідає і про українську гончарську школу, яка відрізняється від решти світових центрів народною поширеністю, сталими традиціями і канонами, а також доступністю і зрозумілістю.

Гончарством на примітивному рівні можна оволодіти протягом шести місяців. Але йдеться тільки про ази, а майстерність — то вже справа наполегливості і роботи над собою. Це і веселить, і заспокоює майстра. – Часом я роблю горщика, а потім у мені щось як перевернеться... і я починаю ліпити коня з величезною пишною гривою... — захоплено описує Михайло Єгорович, а наприкінці зворушливо додає: — Перш за все, людина повинна любити цю справу. Це найголовніше.

Тим часом майстер розповідає про Міжнародний молодіжний гончарський фестиваль, який проходить тут віднедавна. У конкурсній програмі фестивалю взяло участь 300 робіт з України, Росії, Білорусі, Молдови. Цікаво, що положенням про конкурс обумовлена участь не тільки власне керамічних робіт, а і будь-яких декоративних, які причетні, присвячені або пов’язані з гончарством.

Наукової ваги столиці українського гончарства надає Національний музей-заповідник, при якому існують також Гончарська книгозбірня України, Національний архів українського гончарства та видавництво «Українське народознавство», а також Інститут керамології — відділення Інституту народознавства НАН України. Музей, заснований у 1986 році як музей гончарства, згодом був переформований у музей-заповідник. З того часу він існує вже не тільки для цікавих очей туристів, а і для допитливих науково-дослідницьких умів. «Вітаємо! Ви щаслива людина, бо уже в Опішному»,— зустрів нас написом Національний музей-заповідник українського гончарства. На подвір'ї розкинувся так званий Гончарський етнопарк. Просто неба стоять неймовірні витвори найрізноманітніших розмірів і форм, виконані митцями з різних міст України — переможцями Всеукраїнських гончарських фестивалів, що проводяться в Опішні. Тут і Опішненська мадонна, і янгол із куришкою (підставкою для свічки), й усміхнений вусатий дідуган із люлькою, й традиційні опішнянські фігурки, лелеки, що символізують розмноження роду і є своєрідним оберегом Опішні, й оголена молодичка, що читає журнал «Наталі» і за якою спозирають крізь тин дві цікаві бабці... І хоча глина — матеріал довговічний і здатний зберігати в собі тисячолітні таємниці, все ж таки шкода, що ці дивовижні експонати незахищені від вітрів, дощу та снігу...

Не менш цікаві речі демонструються і в самому музеї. Чого вартий, наприклад, мисник, на полицях якого зібраний посуд із різних куточків України — тут і так звані теракотові (тобто не покриті лискучою поливою) глечики, в яких на диво довго зберігається молоко, і куманці для лікерів, що зодягалися на руку. В музеї ми переглянули виставку унікальних гончарних фото кінця ХІХ століття, ознайомилися із колекціями декоративних тарелей. А ще тут на нас чекали дивовижні практичні заняття з гончарами та малювальниками. Приміром, наших учнів гончарувати вчив лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Нечуя-Левицького, заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки художників Микола Гаврилович Пошивайло. Навряд чи зможу словами передати всю гаму почуттів, що заполонили мою душу після того, як мені самій вдалося виготовити за допомогою гончарного кругу маленького горщика. І навіть глиняні плями, що залишилися на джинсах, ніскілечки не засмутили.

Але виготовити річ на гончарному крузі — це лише половина справи. Витвір треба ще розмалювати і висушити у печі (на все це йде близько двох тижнів). Микола Гаврилович традицію гончарювання перейняв від свого батька, потім навчався на заводі «Художній керамік». Розмальовує майстер свої вироби фляндрівкою — це особливий опішнянський орнамент, який легко впізнати, але важко описати. «Старайся дотримуватися тієї ж форми лінії, що придумали наші предки»,— давав нашому учневі настанови майстер. І ще одне важливе зауваження: в гончарній справі використовується тільки спеціально підготовлена глина — ретельно вимішена і очищена від усіляких камінчиків-корінчиків. Інакше виріб ще під час сушки може дати тріщину.

[[Файл:Як треба ліпити горшика.png|200px|thumb|left|Як треба ліпити горшика]]

Микола Гаврилович сам розписує свої вироби. Але є в Опішні люди, які займаються тільки розписом. Як правило, це жінки, їх називають малювальницями. Так, нас розписувати вчила Ірина Мирко. Вона виводить орнаменти на глечиках настільки впевнено і швидко, що сторонній спостерігач може подумати: та то ж простяцька справа. Але коли ти сам пробуєш повторити щось подібне, то руки починають тремтіти, а фарба, виготовлена, до речі, також із глини та барвників, ніяк не хоче лягати точно по контуру. А кожен, хто потрапляє в Опішню, може сам, подібно до міфологічного Гнума, що створює світ на гончарному крузі, виліпити власний світ або принаймні декілька ліплених історій...
Ось яку історію нам розповіли про опішненські ліплені свищики… Невід’ємною частиною опішненської кераміки була і залишається дитяча іграшка у вигляді лаконічних скульптурних зображень звірів. Були досить поширені і скульптурки людей: барині, куми, кума, козака, вершника. Свищик – оригінальний, самобутній – він прикрашає наш побут, вносить тепло і радість у життя наших дітей, формує їхні естетичні смаки – є витвором мистецтва.

У розписі опішненського свищика, як і у формі, знаходимо відгомін надзвичайно давніх традицій. В древні, язичницькі часи глиняна іграшка була магічним інструментом, який захищає від нечистої сили. Язичництво не пішло в небуття. Недарма чарівні музичні інструменти, в тому числі свистунці, нерідко фігурують в українських казках, як предмети магічного зв’язку героїв з тваринами – помічниками. Кожна свистулька несе у собі певну символіку, а отже і магічний вплив і захист через форму, орнамент, колір, звук та їхнє поєднання, а також власне глину, з якої „не святі горшки ліплять”!

[[Файл:Традиційний Опішнянський свищик.png|200px|thumb|left|Традиційний Опішнянський свищик]]

Система розписів свищиків тварин носить космогонічний характер. Це суто опішненське явище – традиційно та логічно зумовлена система понять і позначень. Складається ця система із трьох мотивів: це „гілка” на спині тварини, „кривулька з накапуванням” (хвиляста лінія, що вється між крапок) по обох боках, а також „сонце” (у вигляді солярного знака, оточеного крапочками, або квітки з різною кількістю пелюсток та вигинистих ліній-променів) на грудях тварин. Розписана в такий спосіб тварина-іграшка становить образ, пов’язаний з давніми уявленнями про світоустрій.

Свищики можуть бути різної форми. Але кожна з них несе в собі якесь символічне значення. З розповіді майстрині ми дізналися, що:
ПТАШКА символ мрії, творчості, якщо з нею гратися і вірити в свою мрію, то вона здійсниться Птахи – істоти, що можуть найвище і наблизитись до світу богів. Також птахів вважають передвісниками весни; КОНИК приносить благословення сонця і удачу для дитини;
ОЛЕНЬ роги Оленя – це земна рослинність, тому Олень є символом землеробства, ремесел, знань (кінь і Олень - символи життя і Сонця; за древніми міфами, Сонце почергово перебуває на землі і на небі, і саме Олень щодня виводить Сонце на своїх рогах на Небо; культ Оленя ще більш древній чим коня); КОРІВКА символ родючості, матеріального достатку, годувальниця; БАРАНЕЦЬ пов’язаний з уявленнями достатку і благополуччя; КОЗЛИК цілеспрямованість, впертість в досягненні мети; РИБКА приносить спасіння людям від біди; ВЕРШНИК символ сили, витривалості, а для дівчини – наречений; БАРИНЯ жіноча чистота, цнотливість.

Ще нам розповіли, що для виготовлення гончарних виробів та творів вжиткового мистецтва опішненські майстри використовують глини, спріснюючі матеріали, плавні, глазурі (велика рецептура хімікатів і речовин) та керамічні фарби. Виготовлення дрібних керамічних виробів, які сушити і випалювати необхідно при дуже лагідному режимі.
Малопластичні глини, як правило, використовуються для виготовлення більш масивних виробів з товщиною стінки 10-15 мм. Такі вироби можна сушити і випалювати теплоносіями з повишеними характеристиками. Щоб запобігти браку та прискорити сушку та випал в масу пластичних глин вводять спріснювачі.

Глину для гончарних виробів, як правило, необхідно добувати в добре вивчених і підготовлених кар’єрах. Добування глини ведеться в весняно-літній період. Із кар’єрної глини без спеціальної підготовки одержати гончарні вироби високої якості дуже важко.
Для одержання якісних виробів із наявної сировини її в першу чергу необхідно гомунізувати шляхом перемішування при добуванні, пошаровому розміщенні в глинозапасниках, при буртуванні на бетонних площадках біля формовочного виробництва. Площадка зберігання глини заповнюється пошарово. Товщина шару 20-25 см. Висота бурта до 1,0 м. В буртах глина зберігається не менше року. За цей час її структура руйнується під впливом сонця, води, вітру та морозу. Підготовлену таким чином глину засипають в бучільні ями. В бучільну яму глина вкладається шаром не більше 30 см. поверх кожного шару глини кладуть шар вогнетривкої глини товщиною 4-5 см в межах 10-12% від об’єму шихти.
Зверху поливають шлікером із розрахунку 100 л шлікеру на 1м.куб. шизти але не більше 10% її об’єму. Зволожена шихта в бучильних ямах видержується до 3 діб. Для приготування шлікера беруть 100 кг склобою, 7 кг вогнетривкої глини, 70 л води. Компоненти загружають в кульовий млин. Процес помолу триває 24 години. Якість помолу контролюється лабораторією. Шлікер повинен бути сметаноподібний. Для використання вологість шлікеру доводиться до 20-22%. Шикта із бучільних ям подається на механічну переробку – двохвалковий змішувач, вальці тонкого помолу (зазор між валками 2-3 мм) і стрічковий прес. Брус одержаний із стрічкового пресу розрізається на “велику” валюшку і складається на вільному місці біля загрузочної горловини преса. “Великої” валюшки заготовляють 1,5-2,0 м.куб. Заготовлену валюшку пропускають через прес ще 2-3 рази. Перероблену таким чином валюшку подають у валюшко - запасник (склад валюшки). Тут вона видержується на протязі 15 діб – складена в штабеля. Кожний штабель, або їх група покриваються поліетиленовою плівкою, або мішковиною для збереження вологого середовища.

Із запасника “велика” валюшка подається у формовочне відділення гончарного цеху в такій кількості, щоб нею забезпечити роботу цеху на протязі двох днів. Перед формовкою “велику” валюшку пропускають через стрічковий прес, брус якого розрізають на пластини такого розміру, які потрібні для формування вибраного виробу.
Формовка гончарних виробів ведеться на вертикальних коліноричажних пресах, гончарних кругах, а дитячі забавки формуються руками.
Для формування гончарних виробів використовують гончарні станки з електроприводом, або станки з ножним приводом. Робочим органом гончарного станка є верхній горизонтальний круг діаметром 250 мм з нанесеними концентричними колами.
Круг обертається проти годинникової стрілки. Гончар бере на центр круга необхідну кількість матеріалу встановлює на центр круга і міцно закріплює її. Приводиться в рух круг, а гончар обтискає глину двома руками в форму півсфери. Далі гончар переносить зусилля пальців рук для формування конічної фігури, витягаючи глину вверх. Одержавши стійкий вертикальний конус, гончар осаджує його до форми півсфери і натиском великого пальця правої руки намічає центр майбутнього виробу. Починаючи з центру лівою рукою з середини, а правою зовні формується вертикальна стінка циліндра майбутнього виробу. Із циліндричної заготовки гончар формує виріб за своїм бажанням або за заданим шаблоном.

Існує спосіб формовки гончарних виробів в основному тарілок, тарелей та неглибоких мисок з допомогою гіпсових форм, що встановлюється замість диска гончарного круга і зовнішнього шаблона.
На вертикальний вал гончарного круга встановлюють гіпсову форму, яка має сформувати внутрішню поверхню виробу, наприклад тарілки. На гіпсову форму ложать заготовку глини в формі паляниці міцно притискаючимасу до гіпсової форми. Зовнішню поверхню (дно перевернутої тарілки і вінця формуються шаблоном). Вироби підсушуються на гіпсових формах.
Для придання гончарним виробам художньо-декоративного виду їх розписують кольоровими ангобами або гравірують.
На лицеву поверхню виробу наносять рисунок виїмки або рельєф. Декорують або весь виріб або лише його частину. Для керамічних виробів характерні прикраси із стрічок глини, джгутиків круглих або плющених часто пальцями, або стеком.[[Файл:У глині, з глиною, скільки віку жили й живемо, від батьків її любимо....png|200px|thumb|left|У глині, з глиною, скільки віку жили й живемо, від батьків її любимо...]]

Використовують різні способи декорування. Декорування по сирому черепку та декорування по сухому або лише підсушеному черепку.
Глину для декорування використовують ту що і для формування виробів, але з введенням фарбуючих окислів, або використовують глини близькі по технологічних характеристиках, але різні по окрасці після їх випалу. Часто ангоби мають дуже складний склад і їх рецептурою займаються спеціально підготовлені спеціалісти разом з підготовленням полив та глазурей.
Спеціалісти розрізняють глазурі прозорі і глухі. А глазурування ведеться або висушених виробів, або після суцільного випалу, нанесення ангобних рисунків.

Глазурі наносяться на весь виріб, або на його зовнішню або лише на внутрішню поверхню. Існують різні способи нанесення глазурі. Випал гончарних виробів ведеться в спеціальних гончарних горнах і вимагають високої майстерності у веденні процесу випалу та охолодження виробів до температури навколишнього середовища.

Гончар працює для того, щоб його виріб приносив людині користь і задоволення потреб споживача.
А ми можемо насолоджуватися витворами гончарного мистецтва в повсякденному житті. Це різноманітні миски, макітри, куманці, глечики, горщики. І для діточок є велике задоволення: різноманітні іграшки-свистунці, за допомогою яких малеча може розважитися.

== Автор статті (посилання на сторінку користувача) ==
[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]]

Користувач:Івах Тетяна Миколаївна

2015-12-08T13:42:44Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Випускний проект */

==Прізвище, ім'я, по-батькові==
'''Івах Тетяна Миколаївна'''

[[Файл:Івах_Т.М..jpg|300px|thumb|left|Івах Т.М.]]

==Регіон==
'''м.Охтирка'''

==Місце роботи==
Охтирська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №5 імені Р.К.Рапія

==Посада==
Заступник директора з навчально-виховної роботи

==Категорія==
вища

==Випускний проект==
Творчі проекти. [[Чарівний світ кераміки.]]

==Контакти==
tatyana_ivah@mail.ru

[[Спеціальні:Список користувачів|Список користувачів]]

Психологія управління Івах Т.М.

2015-12-08T13:39:51Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Прошу опрацювати тему 1 [https://drive.google.com/file/d/0B6NM_YV1ly5caFVSbjBFZ0tacjg/view?usp=sharing "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій."] та дати відповіді на наступні питання:
# Дайте визначення поняття '''"управлінська діяльність керівників освітніх організацій"'''
# Визначте основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
# Які основні складові входять до управління педагогічними працівниками?
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 12:31, 9 червня 2015 (EEST)
----
Мої відповіді:
#Управлінська діяльність керівника освітньої організації визначається як різновид професійної діяльності, яка здатна: поєднувати різні стилі управління залежно від ситуації; організовувати спільну діяльність керівника та працівників на засадах партнерства; врахувати мотиви професійної діяльності працівників і створювати умови для їх особистісного та професійного самовдосконалення; визначати психологічні умови вдосконалення особистості та діяльності керівника освітньої організації.
#Два основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій:
– власне управлінська діяльність;
– управління педагогічними працівниками.
#Основними складовими є планування є планування, організація роботи,створення оптимальних умов (делегування, координація, керування змінними) для здійснення управління, контроль з метою перевірки виконання обраної мети і результатів діяльності. --[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:59, 13 липня 2015 (EEST)

Доброго дня. Продовжуємо опрацювати тему 1 "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій." Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Вчені, якого підходу вважають, що для ефективного здійснення управлінської діяльності керівник освітньої організації повинен володіти не тільки професіоналізмом діяльності, а й професіоналізмом особистості. Розкрийте сутність даного підходу.
2. Які основні завдання передбачає вирішення організаційно-управлінський компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
3. Визначте та розкрийте зміст основних складових організаційно-управлінського компоненту власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
Ваші відповіді:
1.
2.
3.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 14:52, 18 червня 2015 (EEST)

Мої відповіді:
1. Цей підхід, за визначенням учених, вважається акмеологічним: особистісний розвиток керівника освітньої організації у професійній діяльності грунтується на прагненні до професійного вдосконалення особистісного і духовного зростання, готовності до самозмін і самоствердження у професійній сфері.

2. Основними завданнями організаційно-управлінського компоненту є такі: -визначення стратегії освітньої організації - складання плану роботи - узгодження взаємодії між усіма суб'єктами навчально-виховного процесу через чіткий розподіл повноважень та встановлений термін виконання - створення умов для делегування повноважень, координації, керування змінними, гнучкий контроль.

3. Визначення мети: встановлення узгоджених, реалістичних цілей і вмінні визначати та передбачати бажаний кінцевий результат; планування: визначає логічний порядок дій, спрямований на досягнення визначеної мети; організація: визначення місця і ролі кожного учасника діяльності для досягнення поставленої мети; реалізація, яка передбачає створення оптимальних умов для здійснення управління, відповідно до встановлених процедур; контроль або перевірка виконання обраної мети і результатів діяльності.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 09:18, 6 грудня 2015 (EET)

Доброго дня. Продовжуємо опрацювати тему 1 "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій." Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Який компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій полягає у створенні сприятливих умов для обміну інформацією, конструктивної взаємодії між всіма учасниками освітнього процесу, вибору альтернативних рішень для вирішення завдань освітньої організації. Розкрийте сутність даного компоненту.
2. Визначте та охарактеризуйте основні етапи прийняття управлінських рішень управління.
3. Дайте визначення та розкрийте зміст основних складових комунікації.
4. Розкрийте зміст основних структурних елементів стилю керівництва.
Мої відповіді:
1.На мою думку, сукупність умінь та управлінського досвіду керівників освітніх організацій, що забезпечує успішну роботу з педагогічними працівниками, відображає операційний компонент психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління. Це комплекс умінь та навичок, які забезпечують успішність здійснення управління. Дані уміння та навички можна систематизувати згідно з двома рівнями аналізу управлінського процесу — управлінським та психологічним. Відповідно до основних елементів управління, виділених на основі першого рівня аналізу (планування, організація та контроль), можна виділити такі управлінські уміння та навички: діагностико-прогностичні (проективні); організаційно-регулятивні; контрольно-коригуючі. Група діагностично-прогностичних умінь та навичок (проективних) включає такі уміння та навички: визначати цілі своєї діяльності (стратегічні й тактичні), прогнозувати діяльність; визначати специфіку та основні завдання закладу, яким здійснюєтьсякерівництво; висувати нові ідеї та впроваджувати їх у життя (розробляти нові Власне управлінські уміння та навички Група контрольно-коригуючих умінь та навичок включає такі уміння та навички: здійснювати контроль за навчально-виховним процесом; надавати відповідну допомогу педагогічним працівникам; здійснювати контроль за фінансово-господарською діяльністю та ін. Окрім названих груп умінь та навичок, керівник повинен володіти ще і психолого-управлінськими уміннями та навичками, які пов'язані з психологічним забезпеченням управлінського процесу (другий рівень аналізу процесу управління). Ця група включає такі уміння та навички: - самостійно приймати доцільні управлінські рішення з урахуванням психологічних особливостей управлінської ситуації; розуміти учнів, батьків, уміти спілкуватися з ними; уміти ефективно спілкуватися з працівниками, вибираючи, залежно від ситуації, необхідний стиль спілкування; забезпечувати співробітництво між адміністрацією та працівниками, між вчителями та учнями; попереджувати та розв'язувати конфлікти у колективі; створювати сприятливий соціально-психологічний клімат у колективі; орієнтувати навчально-виховний процес на забезпечення поваги до кожного учня, врахування його індивідуально-психологічних особливостей (інтересів, нахилів тощо); орієнтувати навчально-виховний процес на формування творчих здібностей учнів, всебічний розвиток їх особистості; вести індивідуальну роботу з працівниками з урахуванням їх індивідуально-психологічних особливостей, творчих можливостей. Поряд із уміннями та навичками, які забезпечують ефективну взаємодію керівника з учасниками управлінського та навчально-виховного процесу, група психолого-управлінських умінь включає ще уміння та навички, які «спрямовані» на самого керівника. Це і такі уміння та навички: критично аналізувати свою діяльність; володіти собою в будь-якій ситуації; забезпечувати розвиток власної особистості, створювати умови для постійного професійного вдосконалення та ін.

2.Етапи прийняття управлінських рішень: 1) діагноз проблеми; 2) накопичення інформації з проблеми; 3) розробка альтернативних варіантів; 4) прийняття рішень; 5) реалізація рішення. Діагноз проблеми включає такі під етапи:
— виявлення та опис проблемної ситуації (означає усвідомлення та відбиття у будь-якій формі протиріччя між змінами у середовищі функціонування організації та її можливостями забезпечити за таких умов досягнення своєї мети);
— встановлення мети вирішення проблемної ситуації (визначення бажаного кінцевого результату вирішення проблемної ситуації);
— ідентифікацію критеріїв прийняття рішення (визначення ознак, на основі яких буде проводитись оцінка вирішення проблемної ситуації, а також упорядкування цих ознак за ступенем важливості).
Накопичення інформації про проблему означає збирання й обробку різноманітних відомостей щодо проблеми, яка розглядається. Якість вирішення проблеми залежить від якості інформації про неї.
Розробка альтернативних варіантів означає розробку, опис та складання переліку всіх можливих варіантів дій, що забезпечують вирішення проблемної ситуації.
Прийняття рішення. На цьому етапі здійснюється порівняння альтернатив за очікуваними ефектами їх реалізації та вибір кращої альтернативи на основі критеріїв, ідентифікованих на етапі діагнозу проблеми. При цьому слід зауважити, що на етапі прийняття рішення суб'єкт управління має доповнити результат формалізованого аналізу (найкращий варіант) неформальними знаннями про об'єкт управління. Ці знання випливають з досвіду та інтуїції суб'єкта управління.Коли критичним фактором є час — рішення повинно бути прийнято індивідуально у формі наказу. Менеджер самостійно приймає рішення та повідомляє підлеглим про його зміст.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 19:45, 22 вересня 2015 (EEST)

3.Основні складові комунікації:
- Відправник - особа, яка генерує ідею або збирає, опрацьовує інформацію та передає її.
- Повідомлення - інформація, закодована певним чином за допомогою символів.
- Отримувач - особа, яка генерує ідею або збирає, опрацьовує інформацію та передає її.
- Зворотний зв'язок (реакція)- цей елемент часто залишається поза увагою, а одностороннє спілкування є, як правило, малоефективним, хоча загальновизнано, що будь-яка система функціонує ефективно за умови існування налагодженого зворотного зв'язку.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 19:45, 22 вересня 2015 (EEST)

4.У кожного керівника складаються певні стереотипи управлінської діяльності, які в управлінні називають стилем керівництва.Стиль керівництва — це система принципів, норм, методів і прийомів впливу на підлеглих з метою ефективного здійснення управлінської діяльності та досягнення поставлених цілей.
Згідно з однією із класифікацій виокремлюють такі стилі керівництва:
— авторитарний. Його характеризують жорсткі методи управління, визначення стратегії діяльності групи, обмеження ініціативи й можливості обговорення прийнятих рішень, одноосібне прийняття рішення та ін.;
— демократичний. Основні його ознаки — колегіальність, заохочення ініціативи тощо;
— ліберальний. В основі його — відмова від прямого керування.
Стиль керівництва має як об'єктивну, так і суб'єктивну основу. Він залежить від моральних норм, соціально-економічних та політичних чинників, сформованої системи відносин, а також від особистісних рис керівника. З огляду на співвідношення суб'єктивного і об'єктивного в процесі управління, сформувалися такі підходи до аналізу стилів керівництва:
1. Орієнтація на структуру особистісно-ділових якостей керівника. Він базується на тому, що кожний керівник є індивідуальністю, неповторно поєднує в собі структурні компоненти особистісно-ділових якостей. Залежно від поєднання компонентів окреслюються такі структури: а) “керівник — політичний лідер”, “спеціаліст”, “організатор”, “наставник”, “товариш”, які гармонійно поєднуються в ідеальній системі управління; б) поєднання в процесі управління авторитарного, колегіального і ліберального стилів керівництва. Вважається, що задля досягнення управлінського ефекту керівник повинен застосовувати адекватний ситуації стиль.
2. Орієнтація на об'єктивні чинники в управлінні. На цій підставі розрізняють діловий, компанійський та кабінетний стилі. Компанійському стилю властиве прагнення до встановлення дружніх стосунків, а кабінетному — зосередженість уваги на виконанні постанов, резолюцій та ін.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 19:45, 22 вересня 2015 (EEST)

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 09:56, 2 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня. Прошу опрацювати тему 2 «Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника" та дати відповіді на питання: 1. Що таке психологічна готовність 2. Назвіть основні компоненти психологічної готовності 3. Які чинники впливають на психологічну готовність.
Мої відповіді:
Психологічна готовність керівників закладів середньої освіти до прийняття управлінських рішень - це комплекс знань,умінь та навичок, особистісних якостей та мотивів, які забезпечують прийняття керівником ефективних управлінських рішень на базі успішної взаємодії з учасниками управлінського процесу з метою успішного вирішення управлінських проблем. Ефективність управління закладами середньої освіти залежить від психологічної готовності керівників до прийняття управлінських рішень. В сучасній психології існують два основних підходи до визначення змісту та структури психологічної готовності особистості до здійснення діяльності: функіональний та особистісний. З точки зору функціонального підходу психологічна готовність до діяльності визначіється як певний стан психічних функцій, що забезпечує високий рівень досягнень при виконанні того чи іншого виду діяльності. В рамках особистісного підходу психологічна готовність розглядається як результат підготовленості до певної діяльності. Тобто, готовність – це стійке, богатоаспектне та ієрархізоване утворення особистості, яке включає ряд компонентів, адекватних вимогам, змісту та умовам діяльності, які в своїй сукупності дозволяють суб’єкту більш або менш успішно здійснювати діяльність.
Психологiчна готовнiсть керівників до управлiння включає основні складовi компоненти, якi тiсно пов'язанi з основними структурними елементами управлiнського процесу, в основнi показники психiчної активностi керiвника (мотиви, знання, умiння, навички та особистiснi якостi).
Розрізняють такі компоненти психологічної готовності:
1.Загальна психологiчна готовнiсть до управлiння - це комплекс психологiчних характеристик, якi необхiднi керiвниковi для успiшного здiйснення управлiння в цiлому;
є першоосновою для здiйснення ефективного управлiння, на яку нiби "нанизуються" рiзного виду спецiальнi види психологiчнi готовностi.
2.Спецiальна психологічна готовнiсть до управлiння - це психологiчнi характеристики, якi забезпечують успiшнiсть здiйснення керiвником окремих складових управлiння (забезпечення гуманiзацiї управлiння, здiйснення управлiнського спiлкування, попередження та розв'язання конфлiктiв, забезпечення психiчного здоров'я особистостi тощо).--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 19:45, 22 вересня 2015 (EEST)

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 08:43, 7 вересня 2015 (EEST)

==== Індивідуальні заняття ====
Доброго дня! Продовжуємо опрацювати тему 2 "Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника". Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання: 1. Який компонент відображає сукупність умінь та управлінського досвіду керівників освітніх організацій, що забезпечує успішну роботу з педагогічними працівниками. Розкрийте сутність даного компоненту. 2. Виокреміть основні особистісні характеристики, які пов’язані зі ставленням керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками в цілому. 3. Дайте визначення та розкрийте зміст основних складових мотиваційного компоненту психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками.
Ваші відповіді:

Мої відповіді:
1. Це комплекс умінь та навичок, які забезпечують успішність здійснення управління. Дані уміння та навички можна систематизувати згідно з двома рівнями аналізу управлінського процесу — управлінським та психологічним. Відповідно до основних елементів управління, виділених на основі першого рівня аналізу (планування, організація та контроль), можна виділити такі управлінські уміння та навички: діагностико-прогностичні (проективні); організаційно-регулятивні; контрольно-коригуючі. Група діагностично-прогностичних умінь та навичок (проективних) включає такі уміння та навички: визначати цілі своєї діяльності (стратегічні й тактичні), прогнозувати діяльність; визначати специфіку та основні завдання закладу, яким здійснюєтьсякерівництво; висувати нові ідеї та впроваджувати їх у життя (розробляти нові Власне управлінські уміння та навички Група контрольно-коригуючих умінь та навичок включає такі уміння та навички: здійснювати контроль за навчально-виховним процесом; надавати відповідну допомогу педагогічним працівникам; здійснювати контроль за фінансово-господарською діяльністю та ін. Керівник повинен володіти ще і психолого-управлінськими уміннями та навичками, які пов'язані з психологічним забезпеченням управлінського процесу (другий рівень аналізу процесу управління). Ця група включає такі уміння та навички: - самостійно приймати доцільні управлінські рішення з урахуванням психологічних особливостей управлінської ситуації; розуміти учнів, батьків, уміти спілкуватися з ними; уміти ефективно спілкуватися з працівниками, вибираючи, залежно від ситуації, необхідний стиль спілкування; забезпечувати співробітництво між адміністрацією та працівниками, між вчителями та учнями; попереджувати та розв'язувати конфлікти у колективі; створювати сприятливий соціально-психологічний клімат у колективі; орієнтувати навчально-виховний процес на забезпечення поваги до кожного учня, врахування його індивідуально-психологічних особливостей (інтересів, нахилів тощо); орієнтувати навчально-виховний процес на формування творчих здібностей учнів, всебічний розвиток їх особистості; вести індивідуальну роботу з працівниками з урахуванням їх індивідуально-психологічних особливостей, творчих можливостей. Поряд із уміннями та навичками, які забезпечують ефективну взаємодію керівника з учасниками управлінського та навчально-виховного процесу, група психолого-управлінських умінь включає ще уміння та навички, які «спрямовані» на самого керівника. Це і такі уміння критично аналізувати свою діяльність;володіти собою в будь-якій ситуації; забезпечувати розвиток власної особистості, створювати умови для постійного професійного вдосконалення.

2.Основні особистісні характеристики це ті, які формуються в процесі діяльності та спілкування між людьми, розвитку особистості. Всі характеристики, які входять до особистісного компоненту, можна об'єднати в п'ять основних груп, які пов'язані зі ставленням керівників освітніх організацій до: предмету управлінської діяльності; виконання управлінської діяльності; інших учасників управлінського діяльності; керівника до самого себе; держави, в якій здійснюється функціонування освітнього закладу і самого керівника. До характеристик, які пов'язані із ставленням до предмету управлінської діяльності, належать: компетентність; високий інтелектуальний рівень; творчий потенціал; організаторські здібності. Група характеристик, які відображають ставлення до виконання управлінської діяльності, включає: відповідальність; відданість роботі; єдність слова та діла; вимогливість (до інших). Ставлення до учасників управлінської діяльності представлено такими характеристиками: любов до дітей; порядність; справедливість; демократизм; гуманність. До характеристик, які відображають ставлення керівника до самого себе, належать такі: самокритичність; вимогливість (до себе); здатність володіти собою в будь-якій ситуації (самовладання); орієнтація на особистісний розвиток, професійне вдосконалення.

3. Під мотиваційним компонентом психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками розуміємо сукупність мотивів (потреб) та мотиваційних орієнтирів, які впливають на успішне вирішення завдань щодо управління педагогічними працівниками.Мотиваційний компонент психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками містить такі складові: 1) потреби керівників освітніх організацій в успішному управлінні педагогічними працівниками;
2) мотиваційні орієнтири керівників освітніх організацій на успішне управління педагогічними працівниками. У свою чергу, потреби, які визначають психологічну готовність керівників до успішного здійснення процесу управління педагогічними працівниками, було об’єднано у дві підгрупи: – перша група потреб відображає прагнення до задоволення власних потреб керівників освітніх організацій при здійсненні ними управлінської діяльності;– друга група розкриває потреби у ефективній взаємодії керівників з педагогічними працівниками освітніх організацій. Перша група потреб поділяється на дві підгрупи: потреби, які відображають задоволення власних потреб керівників освітніх організацій при здійсненні управлінської діяльності; потреби, які спрямовані на професійне та творче зростання керівників освітніх організацій при здійсненні управлінської діяльності. Щодо другої групи потреб, слід наголосити, що вони також поділяються на дві підгрупи, а саме: – потреби, які відображають взаємодію керівника освітньої організації з працівниками
через чіткий розподіл обов’язків та своєчасний контроль за їх виконанням; – потреби, які спрямовані на взаємодію керівника освітньої організації з працівниками з урахуванням професійних можливостей, бажань останніх та їх професійного розвитку.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 09:12, 6 грудня 2015 (EET)

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:01, 7 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня! Продовжуємо опрацювати тему 2 "Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника". Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Дайте визначення та охарактеризуйте специфічні ознаки позитивної організаційної культури освітньої організації.
2. Визначте основні показники позитивного соціально-психологічного клімату в колективі.
3. Виокреміть психологічні вимоги, що впливають на ефективність управлінського спілкування в процесі управління педагогічними працівниками. Ваші відповіді: 1. 2. 3.

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:03, 26 жовтня 2015 (EEST)

1. Специфічні ознаки позитивної організаційної культури освітньої організації.
Організаційна культура являє собою сукупність поведінки, символів, ритуалів, міфів, які відповідають спільним цінностям певного колективу.
Поняття організаційної культури включає до себе набір уявлень про засоби діяльності, норми поведінки, набір звичок, писаних та неписаних правил, заборонів, цінностей, очікувань, уявлень про майбутнє та теперішнє та ін., які осмислено чи неосмислено поділяє більшість членів організації.
Показники соціально-психологічного клімату в колективі:
- як члени колективу ставляться один до одного;
- який моральний клімат в організації;
- залежність якості виконання роботи персоналом і організації контролю за роботою з боку адміністрації;
- як вирішуються стратегічні проблеми, приймаються стратегічні рішення;
- етичні норми та цінності організації;
- наявність традицій.
2. Основні показники позитивного соціально-психологічного клімату в колективі.
Соціально-психологічний клімат — якісний бік стосунків, що виявляється у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності та всебічному розвитку особистості в групі. Такий клімат може бути сприятливим, несприятливим, нейтральним, позитивно чи негативно впливати на самопочуття людини. До основних показників позитивного соціально-психологічного клімату в колективі належать: рівень згуртованості та організованості; узгодженість дій та вчинків; переважаючий емоційний настрій; ступінь психологічної підтримки; довіра до кожного члену колективу; взаємоповага та взаємосприйняття; психологічна сумісність; психологічна культура.
Основні показники сприятливого соціально-психологічного клімату колективу:
• довіра та взємовимогливість членів групи один до одного;
• доброзичливість і ділові претензії;
• вільне висловлювання думок щодо справ колективу чи поведінки окремих осіб;
• відсутність тиску з боку керівництва на підлеглих і визнання за ними права приймати рішення, значущі для справ колективу;
• достатня поінформованість членів колективу про завдання та стан справ у колективі;
• високий ступінь емоційного включення та взаємодопомоги у ситуаціях, якщо є у цьому потреба;
• усвідомлення і взяття відповідальності на себе за стан справ у групі кожним із її членів.
• високі показники результатів діяльності;
• низька плинність кадрів;
• високий рівень трудової дисципліни;
• відсутність напруженості й конфліктності в колективі тощо.
3. Психологічні вимоги, що впливають на ефективність управлінського спілкування в процесі управління педагогічними працівниками.
Процес формування психологічної готовності керівників до ефективного управління педагогічними працівниками пов’язаний із специфікою ділового спілкування. Ефективність ділового спілкування в процесі управління педагогічними працівниками передбачає врахування певних психологічних вимог: застосування раціональних та емоційних звернень; розроблення шляхів обміну інформацією; дотримання діалогової та партнерської взаємодії; встановлення психологічного контакту та втілення психологічної рівноправності; виявлення емпатії (співпереживання) та симпатії; взаємне розуміння думок та ін. Врахування визначених психологічних чинників буде певним чином впливати на становлення психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 19:26, 26 жовтня 2015 (EET)

==== Консультації ====
Доброго дня, шановні колеги! Сьогодні з 9.30 по 10.50 у нас з Вами час для консультації. Якщо у Вас виникли запитання, я буду рада відповісти на них.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 09:42, 21 вересня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====
Шановні колеги, вітаю! Тема нашої дискусії є «Управління навчальним закладом в умовах реформування освіти». Визначте, будь ласка, з якими психологічними проблемами Ви найбільше стикаєтесь під час здійснення управлінської діяльності навчальним закладом. Поділіться досвідом, щодо вирішення означених проблем. Дякую. Бажаю успіху.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:12, 14 вересня 2015 (EEST)

Шановні колеги, вітаю! Тема нашої дискусії є «Управління навчальним закладом в умовах реформування освіти». Визначте, будь ласка, з якими психологічними проблемами Ви найбільше стикаєтесь під час роботи з педагогічними працівниками Поділіться досвідом, щодо вирішення означених проблем. Дякую. Бажаю успіху.

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 09:56, 2 листопада 2015 (EEST)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Доброго дня, шановні колеги! Модульний контроль з психології управління буде здійснюватися на основі вивчення лекційних занять про сутність і специфіку управлінської діяльності керівників освітніх організацій. Текст до лекційних занять та рекомендована література розташовані на моїй сторінці обговорення. Відповіді Ви розташовуєте на своїй сторінці обговорення (не забувайте за свій підпис під ними).
Питання до модульного контролю:
1. Які є загальні та специфічні особливості управлінської діяльності керівників освітніх організацій порівняно з іншими видами діяльності?
2. Виберіть, за значущістю для Вас виокремлені складові управлінської діяльності та обгрунтуйте визначену позицію?
3. Які чинники, на Вашу думку, можуть впливати на психологічну готовність керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками?

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 08:29, 21 вересня 2015 (EEST)

1. До загальних особливостей управлінської діяльності керівників освітніх організацій, порівняно з іншими видами професійної діяльності, належать такі, як:
- управлінська діяльність відноситься до класу професій¬ної діяльності, здійсненої в особливих умовах, має гетеро хронічний, соціотехнічний характер, який постійно ускладнюється;
- управлінська діяльність має творчий характер через домінування нестандартних ситуацій;
- управлінська діяльність висуває дуже жорсткі вимоги до індивідуально-професійних якостей суб’єкта діяльності і його професіоналізму;
- характерним для управлінської діяльності є її висока інформативна насиченість, генерація нової інформації у вигляді управлінського рішення;
- управлінська діяльність супроводжується високою психі¬чною напруженістю, має високу психологічну ціну через персональну відповідальність за результати діяльності.
До специфічних особливостей управлінської діяльності керівників освітніх організацій відносяться такі, як:
- по-перше, стосуються керівника як особистості (сам має бути зразком для особистості, яку він прагне виховувати у підростаючих поколінь; має бути одночасно і чудовим організатором, і прекрасним учителем-предметником – тобто, підвищуються вимоги до знання змісту праці порівняно з менеджерами в інших галузях; повинен бути дослідником, для якого сучасні управлінські знання і вміння – керівництво і контроль поступаються місцем прогнозу, моніторингу, аналізу тощо;
- по-друге, – управлінської діяльності в цілому (повинна розглядати об’єкт управління – освітню організацію – як відкриту, соціально-педагогічну систему, яка взаємодіє з соціумом; повинна забезпечувати розвиток освітньої організації, яка б відповідала запитам часу і створювала передумови для формування розвивального середовища учня, в конкретному середовищі; громадська, культурно-просвітницька, пропагандистка діяльність керівника повинна бути пов’язана з активною громадською позицією школи, пошуком можливостей надання освітніх послуг тощо; передбачає організацію взаємодії з учасниками навчально-виховного процесу, які мають різний ступінь підпорядкування керівникові (вчителі, учні, їх батьки, громадськість), різні вікові, соціальні, гендерні характеристики.
2. Велике значення в діяльності професійного керівника має особистий досвід, уміння імпровізувати в своїй діяльності, знаходити творчі і оптимальні рішення, адаптуватися до будь-яких змін. Ефективність управлінської діяльності керівника залежить від доцільності, чіткості і раціональності розподілу обов'язків представників адміністрації освітньої установи. Одне з правил успішного керівника – «навчайте тому, що знаєте самі». Хороший керівник повинен приділяти багато часу розвитку навиків своїх підлеглих, передавати їм свої знання, щоб вони теж могли підвищувати свою кваліфікацію. Зазвичай потрібно менше часу, щоб зробити самому, чим пояснювати іншому, як це треба робити. АЛЕ КРАЩЕ ПОЯСНИТИ ОДИН РАЗ, ЧИМ РОБИТИ САМОМУ БАГАТО РАЗІВ.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:01, 20 жовтня 2015 (EEST)

Доброго дня, Тетяно Миколаївно! Ви успішно виконали інтерактивне практичне заняття № 1, №3 та № 4, але необхідно також відповісти на питання щодо заняття № 2. Ви правильно відповіли на всі питання індивідуального заняття №2. Зверніть, будь ласка, увагу на завдання індивідуального заняття № 1. Ви активно прийняли участь проведенні тематичної дискусії № 1, вчасно виконали завдання щодо проведення модульного контролю. Вам необхідно виконати завдання тематичної дискусії № 2. З повагою до Вас, викладач Алла Вікторівна Вознюк. Бажаю Вам успіхів. Зустрінемося на екзаменаційній сесії для підведення підсумків.

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:39, 16 листопада 2015 (EEST)

Соціально-гуманітарний кредитний модуль Івах Т.М.

2015-12-08T11:21:58Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Дайте відповідь на запитання:
1. Встановіть зв’язок між модернізацією системи освіти і розвитком сучасного суспільства.
2. Ознайомтеся з рейтингами українських університетів (можна скористатися джерелом: http://dou.ua/lenta/articles/ukrainian-universities-2014/) і встановіть, які показники визначають якість освітніх послуг, опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :[[Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В.]]

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:35, 12 червня 2015 (EEST)

_--Доброго дня.Відповіді: 1. "Освіта і наука є стратегічно пріоритетними, базовими для соціально-економічного розвитку суспільства…" , освіта "нерозривно пов'язана з розвитком суспільства й повинна бути активатором всіх суспільних змін" . А нашому суспільству потрібно змінюватися , розвиватися . Отже, модернізація системи освіти зумовлена тим , що саме освіта, у першу чергу, сприяє змінам , які відбуваються в суспільстві. Дослідженнями встановлено, що чим вищий рівень освіти працівників, тим вищі при одних і тих самих розряді й стажі виконання норм виробітку і результати праці. В умовах ринкової економіки, очевидно, рівень загальної освіти членів суспільства є необхідною умовою успіху. З розвитком суспільства змінюються й цілі освіти , на даному етапі головна мета освіти - дати знання людині , яка застосовуючи їх, буде конкурентоспроможною в усіх сферах діяльності держави на світовому ринку, адже сучасне суспільство вимагає людини освіченою, активної . Щоб реалізувати цю мету ( дати суспільству тих людей , які використають свій інтелект ( найцінніше надбання кожної нації ) , знання , досвід , піднімуть рівень економіки країни, тобто рівень нашого життя , сприятимуть прогресу суспільства в усіх його сферах ) і потрібно модернізувати освіту. Ми можемо й повинні використовувати досвід інших країн з цього питання , але не повинні забувати «про національний менталітет» (згодна , бо є свої національні відмінності , хоча загальнолюдські цінності спільні), створити свою освітню модель ( розвиток освіти й суспільства в кожної країни зі своїми особливостями, рівнем) , яка допоможе розвиватися саме нашому суспільству в потрібному напрямі , а наш досвід і результати позитивних перетворень стануть світовими надбаннями.

2. Аналіз рейтингу українських університетів та Ваші матеріали допомогли мені зробити наступні висновки. Якість освітніх послуг визначають в основному такі показники: 1.Рівень викладацького складу , якість надання ним освітніх послуг : «продукування нових знань, підходів, технологій» ; 2. Рівень студентів : вуз може мати найкращу сучасну матеріально- технічну базу ,як приклад , Комп'ютерна Академія "ШАГ" , а студенти "слабкі" , тобто до навчального закладу зараховані випускники шкіл з низьким рівнем знань (яких зараховують на платне навчання, хоч при цьому освітні послуги викладацького складу є на високому рівні – зв'язок між середньою й вищою освітою ) ;3. Повнота отриманих знань, які можна буде в подальшому застосувати на практиці; 4.Програми навчання; 5.Мотивація студентів до навчання 6.Сучасне обладнання ; 7.Престижність й цінність диплому. 8.Забезпечення вузом співпраці з роботодавцями ( багатьом випускникам українських вузів просто неможливо влаштуватися на роботу за спеціальністю ). Усе це визначає рейтинг вузів , а "рейтинги стають впливовим фактором розбудови глобальної освітньої системи. І практично повна відсутність серед кращих світових університетів українських – тривожний сигнал того, що в нас є всі шанси лишитися поза межами цієї системи".--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:02, 8 грудня 2015 (EET)

_______________

Доброго дня. Дайте відповідь на запитання: 1. Розкрийте, що включає в себе поняття «двоступенева система вищої освіти»? 2. Складіть хронологічну таблицю із найважливіших (на вашу думку) подій Болонського процесу (до 10 подій). Відповідь аргументуйте,

опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В. --[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:20, 16 червня 2015 (EEST)

Відповіді: 1.За кордоном запроваджена двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5 – 2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, повинен спочатку отримати ступінь магістра, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Наші вищі навчальні заклади на сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. Болонський процес спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах європейського регіону, спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці.
2. Хронологічна таблиця із найважливіших подій Болонського процесу:
1. 18 вересня 1988 рік м. Болонья, Італія –підписана "Велика Хартія університетів"- розпочалася співдружність провідних європейських університетів.
2.1997 рік - під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено й прийнято Лісабонську конвенцію - визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни , Україна в тому числі ( більшість з положень конвенції і сформулювали згодом принципи Болонської декларації).
3. 1998 р. підписано Сорбонську декларацію (Франція, Італія, Великобританія, Німеччина) - створення відкритого європейського простору вищої освіти: покращення міжнародної прозорості навчальних програм (курсів) і визнанні кваліфікацій шляхом поступового узгодження циклів підготовки (навчання) та наближення до рамки кваліфікацій ЄПВО; сприяння мобільності студентів, викладачів та наукових працівників;• розроблення загальної системи ступенів - першого циклу (ступінь бакалавра) та другого циклу (ступінь магістра).
4.19 червня 1999 року в Болонья , Італія - підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документа, який назвали "Болонська декларація" ( було узгоджено єдину систему освіти з єдиними критеріями та стандартами до 2010 року).
5. 19 травня 2001 року - представниками 33-х країн Європи підписано Празьке комюніке - підтверджено позиції щодо цілей, визначених Болонською декларацією, висловлено зауваження щодо подальшої реалізації процесу.
6. 18-19 вересня 2003 року в Берліні відбувся третій етап Болонського процесу, де було підписано відповідне комюніке ( поширення загальноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені ; установлено, що в країнах-учасницях Болонського процесу має бути один докторський ступінь – «доктор філософії» у відповідних сферах знань (природничі науки, соціогуманітарні, економічні та інші; була запропонована формула триступеневої освіти (3-5-8), згідно з якою: – не менше трьох років відводиться для отримання освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр", – не менше 5 років – для отримання рівня «магістр», – не менше 8 років для отримання вченого ступеня "доктор філософії").
7.19 травня 2005 рік, Норвегія, Берген( конференція) – Україна офіційно приєдналася до Болонського процесу (перспективи для України - це передусім нові можливості, пов'язані з перспективою входження до загальноєвропейського освітнього простору, а саме: - визнання українських дипломів на міжнародному рівні; - більша мобільність у європросторі для студентів та викладачів; - спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами; - конкурентоспроможність на європейському і світовому ринку праці.
8. 28-29 квітня 2009 рік , м.Левен, Бельгія - відбулася конференція – порушувалися важливі питання : суспільний контроль освіти; безперервне навчання; працевлаштування випускників; міжнародна відкритість;мобільність студентів і освіти в цілому, наукових досліджень і інновацій, інформації та методів прозорості в освіті .Розкриті нові напрями співпраці учасників Болонського процесу.
9.26-28 квітня 2012 рік , м. Бухарест, Румунія –Міністерська Бухарестська конференція та Третій Болонський Форум з питань освітньої політики – підписане Бухарестське комюніке "Використання нашого потенціалу з найбільшою користю : консолідація Європейського простору вищої освіти"- аналізувалися досягнення Болонського процесу та визначалися пріоритети на майбутнє ( на 2012-2015 рр.)--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:08, 8 грудня 2015 (EET)
________________________________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №3-4
СВІТОВІ ОСВІТНІ СИСТЕМИ, ЇХ РІЗНОВИДИ ТА УНІФІКАЦІЯ
(4 год.)
Інститут освіти нині переживає кризу в масштабі людства. «Криза університету» є предметом національної дискусії в Німеччині, Франції, США, Канаді та інших країнах. Питання в тому, чи повинна освітня система готувати фахівців, які мають досить конкретний набір знань і вмінь, за замовленням (і за гроші) професійних спільнот нації, чи вона має виховувати передовсім компетентних і відповідальних громадян. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів.
Українська вища освіта (як і середня) поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Західні освітні системи орієнтуються на пошук власних рішень, бо отримані розв’язки, навіть слабкі, примітивні цінуються значно вище, аніж запозичення чи повторення. Тобто, світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Молодий спеціаліст, закінчивши ВНЗ, має бути готовим до діяльності за фахом.
У зв’язку з тим, що США є лідером на ринку освітніх послуг, варто хоча б побіжно розглянути їхню освітню систему. Перші кроки до становлення системи вищої освіти у США було зроблено ще на початку XVII ст., коли засновувалися коледжі вільних мистецтв, які створювались на зразок англійських технологічних. Згодом майже в усіх Штатах з’явилися сільськогосподарські коледжі. Однак, якщо в Європі вищі професійні школи існували самостійно, то в США зазвичай включалися до складу університету поряд з коледжами вільних наук та мистецтв. Одночасно зі ступенем бакалавра вони почали присвоювати ступінь магістра і доктора. Таким чином, до початку XX ст. еволюція установ американської вищої школи привела до створення великих університетів, які стали основними осередками фундаментальної науки в США. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити.
За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи:
– заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів;
– місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії;
– коледжі вільних мистецтв, що є істотною особливістю системи вищої освіти США, з присудженням диплома бакалавра з домінуючим академічним і мінімальним професійним наповненням. Однак, на заключних роках 4-річної програми є тенденція додавати професійні курси, що розширює можливості випускників;
– загальноосвітні коледжі з присвоєнням диплома як бакалавра, так і магістра;
– незалежні професійні школи з бакалаврським (часто й магістерським) рівнем дипломів у сферах технології, мистецтв тощо;
– університети з правом підготовки докторів і всіма циклами навчання.
Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Набули популярності оригінальні програми з освіти і виховання, які започаткував Джун Рі (радник Дж. Буша з гуманітарного циклу освіти). Зокрема, його програму морально-фізичного виховання під назвою «Народжений бути щасливим» визнано доцільною для впровадження як обов’язкової в систему загальної освіти Америки. Щоб стати щасливим, на думку розробника програми, необхідно дотримуватися девізу: розум у голові, чесність у серці, сила у тілі. У США існує відзнака – «За компетентність, чесність, відданість у роботі».
Розробку нових стандартів започаткувала адміністрація Президента Б. Клінтона спільно з конгресом США. Програмою передбачено приєднання кожної школи і шкільного класу в США до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів, якісне навчання в майбутніх школах тощо.
У США значна увага приділяється дослідженням у галузі філософії освіти, зокрема педагогічної. Саме такий підхід забезпечує аналіз дійсного стану та з’ясування напрямів розвитку системи освіти та її придатності забезпечувати потребу економіки держави у висококваліфікованих фахівцях.
Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою. Вартість одного навчального року не є сталою і залежить від штату, рівня престижності вищого навчального закладу, його належності до державного чи приватного сектора. Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам, окрім того, діє система підтримки кращих студентів (стипендії, гранти).
Із книги У. Айзексона «Стив Джобс» бачимо результат реформ освітньої системи США, що вивели освіту країни на лідерські позиції. США здійснювали пошук талановитої молоді для всіх галузей економіки на багаточисленних конкурсах, в одному з яких взяв участь С. Джобс: «Изобретение получило первый приз на городском конкурсе, который проводили ВВС США, несмотря на то, что среди конкурсантов попадались даже двенадцатиклассники». Зв’язок школи і держави через конкурси забезпечував формування майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки.
Оскільки система освіти американського континенту в сфері надання освітянських послуг є передовою у порівнянні з Європою, то є смисл розглянути канадський досвід роботи вищих навчальних закладів.
Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. У Канаді функціонує 98 університетів та університетських коледжів. Провідними у системі вищої освіти є 58 університетів. Навчання в університетах Канади платне. Оплата за навчання варіюється залежно від місця розташування навчального закладу та програми. Водночас середня оплата університетського курсу за рік досить невисока і дорівнює мінімальній заробітній платі. У середньому навчання для студента коштує від 3500 до 20 000 канадських доларів за рік. Крім того, старанні студенти можуть отримати грант на освіту.
Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені:
1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша.
2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки.
3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки.
Прикро, що український диплом про вищу освіту в Канаді оцінюється на рівні бакалавр. Набір студентів на денну форму навчання в університетах варіюється від 350 до 1000, а в деяких університетах на курс набирають лише 11 осіб (наприклад університет Бішоп). Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов.
У 61 ВНЗ навчання здійснюється англійською мовою, у 17 – французькою, лише 5 університетів є двомовними. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. У країні відсутній єдиний центральний орган щодо управління вищою школою. Детальнішу інформацію про вищі навчальні заклади Канади можна знайти за адресою на сайті: gc.ca.ru Toronto.ca.
Поза сумнівом, значний внесок до соціальних та економічних успіхів належить освітньо-науковому комплексу Німеччини. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів, що виявила себе фактично з 1990-х років. Враховуючи заклади університетського рівня кількість студентів коливається в інтервалі 1,8-1,9 млн. осіб. Із найновіших інтернет-даних про вищу освіту Німеччини бачимо, що країна має в усіх наявних закладах трохи більше 2 млн. студентів, з яких лише 65 тис навчається у недержавних ВНЗ. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Цей феномен не можна пояснити браком коштів на освіту – освітній бюджет Німеччини спроможний забезпечити надання освітніх послуг більшому відсотку молоді. Т. Коваль пояснює це менталітетом нації.
Тривалість навчання відрізняється не лише у різних типах ВНЗ, а й серед закладів однієї групи. Так, підготовка математика триває у Берлінському університетів 18 семестрів, а в окремих периферійних університетах – 12 чи навіть менше. Середній вік випускників – 28-30 років.
Навчання у вищих навчальних закладах триває 5 років (10 семестрів). Винятком є медична (триваліша) і вища педагогічна (3 роки) освіта. Після навчання передбачається стажування (18 місяців), а потім – складання іспитів, підготовка та захист дипломів.
Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Особливістю цієї моделі є спрямованість на «просвітницьку» діяльність, що має на увазі оволодіння необхідною сумою знань, умінь і навичок. Зміст програм навчання природно включає результати дослідницької роботи викладацького корпусу, які використовуються як матеріал для навчальних програм. І викладачі, і студенти взаємодіють на основі науково-дослідної кооперативної праці як пошукувачі. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль.
Найбільш відомим і престижним вищим навчальним закладом Німеччини є Гейдельбергський університет (заснований у 1386 році за зразком паризької Сорбони), серед викладачів якого були філософи Гегель і Ясперс, хімік Геймсгольц, 8 лауреатів Нобелівської премії. Сьогодні, коли англійська мова практично є мовою міжнародного спілкування, освіта, отримана у Великій Британії, дає значні переваги й розкриває більші можливості для випускників англійських шкіл, коледжів та університетів. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою.
Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Але, поряд із цим, діти 3-4 років можуть ходити в дитячий садок, а ті, кому виповнилося 16 років, і закінчили школу, продовжують навчання в коледжах й університетах.
Система освіти Великої Британії складна. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор».
Вчені ступені у Великій Британії присвоюються студентам, які успішно завершили курс навчання. Формально ступені одного рівня, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються одне від одного, але на практиці їх «вага» визначається репутацією університету, що їх присвоїв.
Національна рада професійних кваліфікацій Великої Британії (NCVQ) представила нову структуру професійних кваліфікацій Англії, Уельсу та Північної Ірландії. Вона базується на національних стандартах, що визначають навички, уміння, знання та компетентність працівників, яких вимагає роботодавець, відповідно потребам сучасної економіки, політики та суспільних відносин.
Реформа освіти почалася у Великій Британії з прийняттям Закону «Про освіту» в 1988 році. Її проведення, було обумовлено стурбованістю правлячих кіл зниженням конкурентоздатності країни в порівнянні з іншими державами Заходу. У травні 1997 року, з приходом до влади лейбористського уряду Т. Блера, прем’єр-міністр уже в одній із перших промов проголосив: «Трьома головними національними пріоритетами є: освіта, освіта, освіта». Важливими завданнями в цій сфері були названі не тільки поліпшення обов’язкової освіти, а і професійної, а також реформа фінансування університетської системи. Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація.
Генрі Джейн у доповіді «Суспільна освітня політика» на семінарі проголосив початок створення й імплементації визначених, чітких освітніх орієнтирів, які б стали поштовхом розвитку професійної освіти та знайшли білі плями і недоробки в цій галузі, що вимагає свого дослідження та шляхів його поліпшення. У резолюції міністрів освіти на зустрічі ради освіти у Програмі для сфери освіти були проголошені основні положення, що впроваджувалися в освітню політику суспільства:
1. Підвищити рівень технічного й наукового забезпечення освіти та навчання нації, з огляду на всі освітні рівні: шкільна освіта, вища та професійна, як для громадян країни, так і для іноземців.
2. Налагодити постійні зв’язки та забезпечити кваліфікаційну відповідність із системою освіти Європи.
3. Компілювати та накопичувати документацію і статистичний матеріал з питань освіти.
4. Співробітництво в сфері вищої освіти.
5. Вивчати іноземні мови.
6. Демократизувати освіту, впроваджувати однакові вимоги для вільного доступу до усіх видів освіти [40].
Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Але копіювання гасел систем освіти інших держав ще не означає, що ми здійснюємо розвиток нашої системи освіти у відповідності до кращих взірців освітніх систем. Важливо, спираючись на власний досвід, переборюючи традиційне гальмування всього нового, рухатися до створення власної системи освіти, яка була б модерною та індивідуальною.
Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.
Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. У цій країні раніше, ніж в Україні почалися реформи в освіті та суспільстві, тому досвід Польщі міг би бути дуже корисним для України.
До Європейського Союзу Польща приєдналася у 2004 році, що дало країні визнання польських дипломів у всіх країнах Європи, при цьому додаткового підтвердження не потрібно.
Освітня реформа в Польщі почалася з кінця 80-х р.р. ХХ ст. За ці роки Польща домоглася значних показників за рівнем дорослого населення – вона ввійшла в число країн, що мають найвищій індекс охоплення населення вищою освітою – 95 (до 30% дорослого населення мають вищу освіту). Частка студентів ВНЗ у населенні країни складає 5,4 % від числа громадян (2 млн. студентів при чисельності населення 38 млн. осіб) – за цим параметром Польща демонструє один із найвищих показників у світі.
В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. За всієї універсальності ці принципи відображали специфіку країни. Цими принципами були:
• принцип загальності освіти, що виражається в демократизації освіти і повної реалізації загального права на освіту (дошкільну і повну середню);
• принцип наступності, що пов’язаний з відсутністю яких-небудь перешкод при переході з одного навчального закладу в інший, погодженістю навчальних планів і програм;
• принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти;
• принцип єдності і диференціації системи освіти означає єдність цілей виховання і базового змісту освіти, що гарантує усім доступ до школи вищого рівня;
• заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним;
• принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів гарантує формування повноцінної особистості;
• принцип виховання за допомогою праці і для праці передбачає наповнення всього навчально-виховного процесу проблематикою праці, політехнізму, професійними знаннями і вміннями, що відповідають етапові і типові освіти, проблемам шкільної і професійної орієнтації;
• принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги;
• принцип гнучкості освіти і її реформувань;
• принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти;
• принцип науковості і економічності освіти.
Ці принципи знайшли своє відображення у «Законі про систему освіти».
Ще одним фундаментальним процесом, що передував польській освітній реформі, був процес напрацювання польськими вченими освітньої парадигми, яка мала б можливість задовольнити запити суспільства, що сформувалися в результаті суспільної трансформації. Більшістю польських педагогів як пріоритетна була обрана критично-креативна доктрина, тому що саме вона була здатна сформувати вільну людину, обмежено залежну від зовнішніх факторів, заповзятливу, ініціативну, тобто повноцінного суб’єкта і свого життя, і своєї діяльності. Критично-креативна доктрина, модель якої практично відповідає західному розумінню освіти і ґрунтується на демократичному суспільному устрої, вивільненні і розвитку потенційних здібностей людини.
Пріоритетна цільова спрямованість цієї політики передбачає:
1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини.
2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути).
3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації.
4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі.
5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%).
Реалізація освітньої реформи в Польщі знайшла вираження у структурній перебудові всієї системи освіти.
Як і в інших країнах Європи, найпрестижнішими серед ВНЗ є університети. Найбільша кількість ВНЗ міститься у Варшаві, Кракові, Бреславі, Познані. Усі державні ВНЗ установами освіти на рівні університету і, як правило, зберігають магістерську структуру навчання. Організація йзміст навчання у ВНЗ, як і щорічний прийом студентів, раніше регулювалися державою. Із 1990 н.р. ВНЗ отримали гарантоване законом право самим приймати рішення з даних питань, визначати критерії відбору і правила прийому абітурієнтів. Платня на одного студента в рік у недержавних ВНЗ складає до 2500 доларів. У ВНЗ існує денна, вечірня і заочна форми навчання, а також екстернат.
Із аналізу світових освітніх систем можна зробити висновок, що нашій державі потрібно провести цілий ряд заходів, які б відповідали пріоритетним напрямкам розвитку освіти Європейського континенту та світу. Кожна з розглянутих систем в основу свого розвитку ставила, перш за все, демократизацію освітньої діяльності і відповідність навчальної парадигми запитам суспільства. Проглядається універсальний принцип підготовки у ВНЗ – формування фахівця, здатного до діяльності у змінних умовах праці, ініціативного, творчого.
Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу.
Завдання.
Пояснити, у чому полягають особливості системи освіти США / Канади / Німеччини / Великої Британії / Польщі? Вказати, що може перейняти українська система освіти?--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:37, 4 вересня 2015 (EEST)

Відповідь: Світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити. Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою . Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам і це правильно , адже розумного студента , майбутнього висококласного спеціаліста , втрачати не можна тільки через те , що він не в змозі повністю оплатити своє навчання. Заслуговує на увагу й той факт ,що зв’язок школи й держави забезпечується конкурсами , що допомагає формуванню майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки. Дипломи канадських вузів визнаються за своєю авторитетністю на одному рівні з дипломами США .Треба відмітити, що отримати роботу для випускника досить легко, особливо після успішного проходження стажування під час навчання у канадській компанії. Найбільш привабливою особливістю навчання в Канаді є гнучкість освітньої системи. Для студентів, які хочуть якнайшвидше розпочати свою кар’єру, існує дуже багато практичних професійних програм. Вже за 1 рік тут можна здобути міжнародний сертифікат по спеціальності, що дозволяє працювати в Канаді один рік після закінчення навчання. Для тих, хто хоче отримати бакалаврську ступінь, навчання триває 4 роки. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала.Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою. «Закон про освіту», прийнятий у 1944, у цілому впорядкував систему освіти у Великій Британії. Вона є обов'язковою для всіх громадян у віці від 5 до 16 років. Акт Бейкера, прийнятий у 1988 ввів національні навчальні програми, рівні навчальних досягнень учнів кожного класу з кожного предмета, національні тести з англійської мови, математики та природничих наук для учнів 7, 11, 14, 16- річного віку. Були визначені предмети «ядра» — математика, англійська мова, природознавство, а також географія, технологія, мистецтво, на освоєння яких відводиться до трьох чвертей навчального часу. Найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі. Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. 5 випускників 11-х класів нашої школи 2015 року продовжили навчання саме в Польщі , адже польські дипломи визнаються у всіх країнах Європи.  Пріоритетна цільова спрямованість освітньої парадигми, напрацьованої польськими вченими, передбачає: 1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини. 2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути). 3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації. 4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі. 5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%). Система освіти України поступово переймає досвід надання освіти в різних країнах світу : запровадження Болонського процесу, ДПА та ЗНО, структура освіти охоплює також широкий вибір допоміжних та приватних навчальних закладів. Ми практикуємо приєднання кожної школи і шкільного класу так , як США , до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів. --[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:12, 8 грудня 2015 (EET)
________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №5
РОЗВИТОК ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
На сьогодні 45 європейських країн, включно з Україною, підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці в забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб’єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності європейської системи освіти.
А. Похресник зазначає, що аналіз сучасних праць провідних українських філософів і керівників освітньої системи – В. Кременя, В. Андрущенка, Є. Суліми, Д. Табачника, С. Ніколаєнка – дає змогу виявити різноманітність та полярність поглядів і уявлень про стратегію освітнього процесу України в найближчому майбутньому.
Українська система освіти сьогодні не повною мірою відповідає актуальним вимогам суспільства, й тому можна спостерігати стійку тенденцію щодо неспроможності задовольнити зростаючі потреби її споживачів. Серед найважливіших проблем сучасної української системи освіти можна виокремити наступні: зниження якості навчання, системні втрати і нестачу педагогічних працівників, консервативність у змісті й технологіях навчання. І найголовніше – необхідні суттєві зміни у підготовці майбутніх фахівців-освітян та перепідготовки практикуючих педагогів.
Особливо гостро ці проблеми окреслилися тоді, коли Україна заявила про намір приєднатися до Болонського процесу. П. Ю. Буряк та О. Г. Гупало зазначають, що для України європейська інтеграція – це, в першу чергу, модернізація економіки та освіти, впровадження новітніх технологій, залучення іноземних інвестицій та інше. У культурно-цивілізаційному аспекті, на думку вчених, євроінтеграція – це шлях до активного взаємовигідного культурного обміну між українською та європейськими культурами, становлення України як одного з членів глобального суспільства. Бо глобалізація як явище сучасної дійсності здійснює суттєвий вплив всі сфери життя людства і на освіту як на особливий соціальний інститут.
Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, наполегливо працює над практичним приєднанням до Болонського процесу. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року з моменту підписання декларації на Бергенській конференції.
Приєднання України до Болонського процесу – це передусім нові можливості розвитку української системи освіти, а саме:
1. Визнання українських дипломів на міжнародному рівні.
2. Більша мобільність в європейському просторі для студентів та викладачів.
3. Спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами.
4. Конкурентоспроможність на європейському і світовому ринках праці.
Для України Болонський процес став не лише передумовою входження в європейський освітній простір, а насамперед значним імпульсом оновлення власної системи освіти. Трактуючи Болонський процес не як рух стандартизації, а як процес пошуку консенсусу, освітні реформи в Україні слід спрямовувати не на радикальні зміни, втрату кращих тенденцій та зниження національних стандартів якості освіти, а на розвиток і набуття якісно нових ознак.
Щоб входження України до Болонського процесу стало реальністю, потрібно провести серйозні реформи в галузі освіти, тому що українська вища освіта відрізняється від європейської. У Європейському Союзі прийняті і діють інші стандарти. Престиж освіти, високої кваліфікації у Європі традиційно дуже високий. За кордоном визнають, що отримати освіту здатна не кожна людина.
За матеріалами сайту www.europeans.org.ua, вищу освіту спроможний здобути заледве один з десяти тих, хто навчався у школі, а до вищих студій (на магістерському і докторському рівнях) доходить не більше 10-15 % випускників бакалаврату. У Європі завершують середню освіту на високому рівні лише тільки ті випускники, які мають намір вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 % до 25 % усіх учнів середніх шкіл. Сьогодні вищі навчальні заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл, тобто у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту. Сьогодні український диплом не визнається у Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. І хоча вони за багатьма показниками – за розвитком, ерудованістю, спеціальною підготовленістю – перевершують зарубіжних фахівців, дискредитація українського диплома триває.
Найбільше, що не влаштовує закордонних працедавців у підготовці наших фахівців, – низька дієвість знань. Дієвість знань – це здатність використовувати набуті знання, уміння на практиці. За експертними оцінками, цим параметром ми поступаємося найбільше [9].
За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки. Приймаючи фахівця на роботу, організація впевнена, що він підготовлений на належному рівні. Гарантія цього – високе резюме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином, і організація матиме до нього претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг серйозно постраждає.
Як уже зазначалося, за кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5-2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Українські вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади І-ІІ рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах ІІІ-V рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном така система освіти не визнається.
Отже, у зв’язку з приєднанням до Болонського процесу, Україні необхідно уніфікувати освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів. Необхідна трансформація існуючої в Україні системи вищої освіти відповідно до європейських вимог, що полягає у впровадженні нових підходів та технологій організації навчально-виховного процесу. Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців. Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського процесу.
Інтеграційні процеси необхідно пов’язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту й форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи.
Перш за все слід зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, пов’язані зі збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни, тому цей процес у жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, навпаки, спрямований на їх взаємне узгодження та гармонізацію.
Не випадково саме «гармонізація» виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно містким, адже головною метою виховання та навчання є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і шляхом пізнання цього світу, вміти визначити своє місце, опанувати певну професію. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю підготовки сучасного фахівця.
З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями.
Багатий український досвід слугуватиме надійним «стартовим майданчиком» для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвитку освітніх впливів.
Не зважаючи на значні досягнення української освіти, на думку ректора НТУУ «КПІ» М.З. Згуровського, існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:
1. Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.
2. Недостатнє визнання в суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою.
3. Загрозлива в масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.
4. Збільшення розриву зв’язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
5. Невиправдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста й магістра. З одного боку, можна помітити близькість програм підготовки спеціаліста й магістра, їхню еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.
6. Українська система наукових ступенів складніша, порівняно із загальноєвропейською, і це перешкоджає мобільності викладачів і науковців в Європі.
7. Неадекватно до потреб суспільства й ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі в чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
8. Відійшла в минуле колись добре організована система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип «освіта протягом життя» поки що в умовах нашої держави не може бути повною мірою реалізований.
9. Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних центрів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.
З метою прискорення процесу реформування освітньої галузі на виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» на урядовому рівні прийнято низку надзвичайно важливих для освіти державних цільових програм: розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року; розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року; підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року; розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки; впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»; Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів на 2012-2020 роки.
Визнанням позитивних якісних змін у забезпеченні розвитку національної освіти став Форум міністрів освіти європейських країн «Школа ХХІ століття: Київські ініціативи», на якому проголошено сім напрямів євроінтеграції середньої освіти і проекти практичних дій по кожному з них («Дошкільна освіта»; «Спільна історія без розділових ліній»; «Толерантність»; «Через мову до взаєморозуміння»; «ІКТ – освіта без кордонів»; «Від шкіл-партнерів до партнерів-країн»; «Новій освіті Європи – новий європейський учитель»).
Водночас глибина освітніх реформ, якість і ефективність роботи навчальних закладів і установ системи національної освіти не можуть повною мірою задовольнити сучасні потреби особистості та суспільства. Задекларовані у попередні роки стратегічні завдання щодо забезпечення рівного доступу дітей і молоді до освіти, забезпечення її сталого розвитку і нової якості, демократизації управління не набули повної реалізації. Зміст і організація національної освіти до цього часу недостатньо переорієнтовані на особистість дитини, на формування у дітей і молоді життєво важливих компетентностей, активної їх соціалізації. Викликає тривогу низький рівень здоров’я, морального, культурного і духовного розвитку молоді. Залишається критичним стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти, низький рівень оплати праці працівників освіти і науки.
Інтеграція України у світовий освітній простір вимагає постійного вдосконалення національної системи освіти, пошуку ефективних шляхів підвищення якості освітніх послуг, апробації та впровадження інноваційних педагогічних систем, реального забезпечення рівного доступу всіх її громадян до якісної освіти, модернізації змісту освіти і організації її адекватно світовим тенденціям і вимогам ринку праці, забезпечення безперервності освіти та навчання протягом усього життя, розвитку державно-громадської моделі управління.
Одним із визначальних факторів, що потужно вплине на правове забезпечення діяльності освітянських закладів України у наш час є Закон України «Про вищу освіту», ухвалений Верховною Радою України 1 липня 2014 р. і підписаний Президентом України 1 серпня 2014 р. До основних новацій Закону України «Про вищу освіту» можна віднести:
1. Для виведення системи освіти України на нові показники якості освітянських послуг буде створено окремий колегіальний орган – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.
2. Суттєво будуть посилені антиплагіатні норми і відповідальність за них (обов’язкове оприлюднення наукових робіт).
3. Створюватиметься новий механізм виборів ректорів вищих навчальних закладів (участь всього викладацького складу та збільшено у відповідній пропорції (не більше 15%) кількість студентів, які братимуть участь у голосуванні). Зазначено, що вибори будуть відбуватися в один тур за системою «перехідного голосу». Таким чином, трудовому колективу ВНЗ надається право самостійно обирати ректора, тоді як Міністерство освіти і науки лише фіксуватиме факт вибору.
4. Для ректорів, деканів і завідуючих кафедрами прописано обмеження перебування на посаді – не більше двох строків (5+5). Ця вимога зможе забезпечити ротацію та оновлення керівного складу ВНЗ, сприятиме притоку талановитої молоді до управління освітянськими закладами.
5. Усі виші отримають право остаточного присудження наукових ступенів (у Нацагентстві залишаються лише питання акредитації спецрад і розгляд апеляцій на їх рішення).
6. Державні ВНЗ зможуть розміщувати власні надходження від своєї освітньої, наукової та навчально-виробничої діяльності на рахунках установ державних банків. Позитивне нововведення, спрямоване на розширення фінансової автономі навчальних закладів. Накопичення фінансових ресурсів надасть можливість ВНЗ застосовувати їх для свого стратегічного розвитку.
7. Зменшено кількість годин навчального навантаження викладачів – одна ставка становитиме не 900, а 600 навчальних годин. Зменшено навантаження на студентів – кількість годин в одному навчальному кредиті змінено з 36 до 30 навчальних годин. Завдяки цьому викладачі зможуть більше уваги приділяти науковим дослідженням і підготовці сучасних навчально-методичних матеріалів.
8. З 2016 року запроваджуватиметься новий механізм електронного вступу до ВНЗ і автоматичного розміщення місць державного замовлення. Це нововведення може стати ефективним механізмом зменшення корупції на етапі вступу до ВНЗ (звичайно, якщо до 2016 року до Закону не будуть внесені зміни). І, що найголовніше, розшириться доступ усіх прошарків населення до престижних вузів та спеціальностей.
9. Створюватимуться умови для збільшення мобільності студентів і викладачів . Кількість навчальних дисциплін стане меншою, при цьому студенти будуть обирати 25% курсів. Саме ця вимога наблизить нашу систему освіти до країн, чиї дипломи відповідають принципам та стандартам Болонського процесу.
10. Протягом визначеного у законопроекті перехідного періоду із системи вищої освіти буде вилучено рівень молодшого спеціаліста та запроваджено ступінь молодшого бакалавра як скорочений цикл підготовки бакалаврів. Законом також скасовується ступінь кандидата наук, натомість запроваджуються такі ступені вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук. При цьому ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вищою радою навчального закладу або наукової установи у разі успішного виконання відповідної наукової програми та публічного захисту дисертації. Надвелика кількість освітніх рівнів, що зберігається у вищій освіті України, даним законом зменшилася. Але, вона і досі не відповідає прийнятій більшістю держав-учасниць Болонського процесу, трьохрівневій освіті (бакалавр, магістр, доктор філософії).
11. Закон розширює автономію університетів та надає громадськості більше важелів для контролю за його діяльністю. Університети, згідно закону, впроваджуватимуть внутрішній публічний моніторинг якості, а його результати будуть розміщені на сайті вузу.
12. Українські ВНЗ зможуть вільно наймати випускників та професорів закордонних університетів.
Відзначені новації майже повністю відповідають вимогам Болонського процесу. Реалізація їх в освітянському просторі наблизить українську освіту до принципів Болонського процесу Європейського простору вищої освіти. Це ще один важливий крок України у напрямку до Євросоюзу.

Завдання:
Розкрийте, яким чином зміни та реформи, що проходять в українській системі освіти, позначилися на роботі вашого навчального закладу. Коротко проаналізуйте, як змінився річний план роботи вашого навчального закладу за останні 5-10 років.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:17, 11 вересня 2015 (EEST)

Моя відповідь:
Зміни та реформи, що проходять в українській системі освіти,однозначно позначилися на роботі нашого навчального закладу. Слід зазначити, що наш заклад пройшов певні етапи свого становлення й розвитку .Відкрито заклад як загальноосвітню школу І – ІІІ ступенів №17 у 1982 році , працював заклад з 1998 по 2001 рік як загальноосвітня школа з ліцейними класами, у 2004 році школа отримала статус НВК : середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 17 , функціонує як Сумська спеціалізована школа І – ІІІ ступенів №17, м. Суми, Сумської області з 2004 року ( створення шкіл нового типу) . У закладі створені класи фізико-математичного, технологічного профілів та іноземної філології. Поглиблено вивчаються предмети: англійська мова, математика 9 профілізація). Останні 10 років значна увага приділяється науково-методичному забезпеченню діяльності закладу: науково- методична робота передбачає не тільки підвищення фахової майстерності вчителів, але й участь педагогів у науковій діяльності ( участь у міжнародних проектах , телемости з іншими закладами держави, області – обмін досвідом тощо). З минулого навчального року заклад бере участь у міжнародному проекті «Відкрита Польща». Серед 520 зареєстрованих шкіл - претендентів на участь у конкурсі міжнародною комісією було обрано 100 шкіл, яким запропоновано партнерство в рамках проекту. Серед цих шкіл – наш заклад, ми є партнерами Фундації СЕАSС у рамках проекту. З 2008 року в школі створено євроклуб «Вектор» , члени якого мають досвід співпраці з волонтерами з Європи та неодноразово брали участь у міжнародних проектах для молоді. Школярі усвідомлюють, що Україна - це центр Європи, українці завжди сповідують принципи свободи й незалежності. Члени євроклубу та педагоги - координатори відвідали такі країни, як: Польща, Німеччина. Шкільний євроклуб – це свого роду творча лабораторія, учасники якої шукають нестандартні форми й методи для організації дозвілля молоді в позаурочний час (один із проявів такого процесу , як інтеграція в Європу) . З метою національно-патріотичного виховання в закладі створений великий музейний комплекс, до якого входять три музеї: музей бойової слави «Солдатська пам’ять», народознавчий музей «Світлиця», історико-краєзнавчий музей «Моє місто, моя школа». У 2009 році музей «Моє місто, моя школа» нагороджений Дипломом Академії педагогічних наук України за перемогу у Всеукраїнському конкурсі «Музейна палітра України».Також до комплексу входить «Галерея слави», адже школа ніколи не забуває про своїх випускників, саме на їх честь створена ця галерея, де розміщені портрети найкращих учнів - випускників, які зробили вагомий внесок у розбудову міста, області та держави( фізичне й патріотичне виховання – один із основних напрямів роботи на сьогодні в усіх закладах). Інформатизація освіти є однією з найважливіших складових Державної програми розбудови інформаційного суспільства на основі впровадження новітніх інформаційних технологій, це одне із завдань Комплексної міської програми «Освіта м. Суми на 2011 – 2015 роки». У ній зазначається, що «проблема інформатизації не обмежується вивченням предмета інформатика, а передбачає використання інформаційно-комунікативних технологій при викладанні інших предметів». Тому цей пункт державної та міської програм ми повністю виконали: 90% навчальних кабінетів нашого закладу забезпечені телекомунікаційними засобами навчання (телевізори, комп’ютери, екрани) .Це одне із стратегічних завдань упровадження Державного стандарту в частині базової загальної середньої освіти. Усі педагоги школи володіють ( різному ріні) комп’ютером , використовують у своїй роботі інформаційно - комунікаційні технології ( Державна цільова програми впровадження в навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»). Активізована робота в закладі виявлення й розвитку інтелектуально й творчо обдарованих дітей, створена чітка система роботи з обдарованими та здібними учнями, сприятливі умови для розвитку їхнього творчого потенціалу, система стимулювання інтелектуально й творчо обдарованих дітей. Про це свідчать результати з даного напряму роботи. Так за останні три роки вчителі нашої школи підготували 168 переможців ІІ- ІV етапів Всеукраїнських учнівських олімпіад, із них: ІІ етапу -116, ІІІ етапу - 44, ІV етапу - 11. Серед наших учнів - стипендіати Президента України, голови Сумської обласної державної адміністрації, міського голови. Учитель економіки та географії Філатова С.Ю. в 2014 , 2015 роках визнана кращим учителем по роботі з обдарованими учнями, у 2014 році була відзначена щорічною премією Верховної Ради України. --Бабій Лариса Михайлівна (обговорення) 17:08, 3 жовтня 2015 (EEST)
2.Річний план роботи нашого навчального закладу за останні 5-10 років змінився. Виходячи з вищезазначеного ( попередньому питанні) : у річному плані виокремлено розділи «Методична робота», «Забезпечення прав молоді на освіту та підвищення ефективності педагогічного процесу», у 2015-2016 навчальному році - розділ « Національно-патріотичне виховання» . У розділ VІІ. Управління діяльністю педагогічного колективу та координація внутрішньошкільного контролю внесені нові питання для контролю ( ДПА, ЗНО …)--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:14, 8 грудня 2015 (EET)

==== Індивідуальні заняття ====
Індивідуальне заняття №1.
Тема. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс (2 год)
Мета: довести важливість впровадження інформаційних технологій у навчально-виховний процес; розкрити вдосконалення педагогічного дискурсу через використання телекомунікаційних мереж з інтерактивними та мультимедійними технологіями; довести необхідність підвищення інформаційної грамотності і культури всіх учасників освітнього процесу.

Розкрийте унікальний внесок ІКТ у навчально-виховний процес.
Література:
1. Блага О.В. Інформаційні технології як невід’ємна складова новітнього освітнього процесу [Електронний ресурс] /О.В. Брага // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Філософія. Психологія. Педагогіка. – 2007. – №2. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VKPI_fpp/2007-2-2/09_Blaga.pdf
2. Колин К.К. Информатизация образования: новые приоритеты // Информатика и образование. – 2001. – № 10.
3. Вишинська Г. Інформатизація як дійсність та перспективна тенденція розвитку освіти / Г.Вишинська // Філософські абриси сучасної освіти : монограф.; [за заг.ред. І. Предборовської]. – Суми :ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 148-189
4. Гендина Н.И. Информационная культура учителя: концепция формирования и региональный опыт / Н.И.Гендина // Образование. Карьера. Общество. - №1. – 2003. – С. 20-23
5. Склейнов Е.Л. Интеграция интерактивных и Интернет-технологий как новое направление информатизации образования [Электронный ресурс] / Е.Л.Склейнов // Информационная среда образования и науки. – Вып.9. – 2012. - Режим доступа: http://www.iiorao.ru/iio/pages/izdat/ison/publication/ison_2012/num_9_2012/Sklejnov.pdf.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:35, 15 вересня 2015 (EEST)

Моя відповідь: Нині комп’ютеризація навчального процесу розглядається як один з найбільш перспективних напрямів підвищення якості освіти. Цій проблемі приділяється значна увага як на рівні центральних органів управління освітою, так і на рівні навчальних закладів освіти, у тому числі й нашого. Проте масштабна комп’ютеризація навчального процесу у ЗНЗ – складна проблема, яка потребує тривалої цілеспрямованої роботи. Усі педагоги вже пересвідчилися , що використання комп’ютерних програм, електронних засобів навчального призначення значно підвищують якість навчання, активізують пізнавальну активність . Нові інформаційні технології відкривають учням доступ до нетрадиційних джерел інформації, підвищують ефективність самостійної роботи, дають нові можливості для творчості, знаходження й закріплення будь-яких професійних навичок, дозволяють реалізовувати принципово нові форми й методи навчання. Разом з тим при використанні ІКТ в навчально-виховному процесі в школі виникають проблеми: • не завжди є недостатнє матеріально-технічне та науково-методичне забезпечення з навчальних предметів; • недостатньо розроблені методики використання сучасних інформаційних технологій навчання у навчальному процесі під час вивчення усіх навчальних предметів; • кабінети забезпечені тільки одним комп'ютером ( в учителя), програма « Один учень - один комп'ютер» реалізована тільки для кабінетів інформатики.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:20, 8 грудня 2015 (EET)

____________________________

Індивідуальне заняття №2.
Вплив нових інформаційних технологій на професійну компетентність вчителя (2 год).
Опрацюйте наведену літературу та 1) розкрийте вплив інформатизації освіти на зміну ролі вчителя у навчально-виховному процесі; 2) вкажіть ті, цифрові навички, якими, на вашу думку, повинен володіти вчитель в ХХІ столітті.
Рекомендована література:
1. Биков В.Ю. Сучасні інноваційні ІКТ-інструменти розвитку систем відкритої освіти / В.Ю. Биков, А.М. Гуржій // Педагогічна і психологічна науки в Україні : зб. наук. праць : в 5 т. – Т. 4 : Професійна освіта і освіта дорослих. – К. : Педагогічна думка, 2012. – С. 44-62.
2. Данільян В.О. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально-філософський аналіз): автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09.00.03 / В.О. Данільян. – Х., 2006. – 20 с.
3. Еляков А.Д. Современная информационная революция / А.Д. Еляков // Социологические исследования. – 2003. – № 10. – С. 29-38.
4. Журналістика : словник-довідник / авт.-уклад. І.Л. Михайлин. – К.: Академвидав, 2013. – 320 с. – (Серія «Nota bene»).
5. Захар О.І. Використання інтернет-технологій у процесі підвищення кваліфікації вчителів / О.І. Захар // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 7-9.
6. Карчевський М.В. Соціальні передумови правових заходів інформаційної безпеки / М.В. Карчевський // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Є.О. Дідоренка. – 2011. – № 1. – С. 35-55.
7. Кочарян А.Б. Вимоги до професійної компетентності науково-педагогічних працівників університету за умов створення електронного освітнього середовища / А.Б. Кочарян // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 16-18.
8. Логвиненко Ю.В. Вплив інформаційних технологій на сучасний педагогічний дискурс / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Вісник Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка: [зб. наук. праць. Вип. 23.] / редкол. О.І. Курок (відп. ред.) [та ін.]. – Глухів : ГНПУ ім. О. Довженка, 2013. – С. 68-76.
9. Логвиненко Ю.В. Зміни в українському освітньому дискурсі під впливом інформаційного суспільства / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Освіта Сумщини. – №1 (21). – С. 42-47.
10. Логвиненко Ю. В. Освіта ХХІ століття: виклики, пошуки відповідей: [навч.-метод. посіб.] / Ю. В. Логвиненко, В.О. Мазуренко, Т.Г. Стукалова. – Суми: РВВ СОІППО, 2012. – 104 с.
11. Медведєв І.А. Інформатизація освіти як шлях підвищення її якості та доступності (на прикладі Сумської області) / І.А. Медведєв, Л.Г. Петрова, С.П. Ніколаєнко // Комп'ютер у школі та сім’ї. – 2013. – № 6 (110). – С. 3-7.
12. Модели управления процессами комплексной информации общего среднего образования / Г.Д. Дылян, Э.С. Работыльская, М.С. Цветков. – М.: Бином. Лаборатория знаний, 2005. – 111 с.
13. Морозов В. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс / В. Морозов // Вища освіта України. – 2013. – №2. – С. 54-58.
14. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
15. Чубарук О.В. Управління розвитком інформаційно-комунікаційної компетентності вчителів української мови і літератури в системі післядипломної освіти / О.В. Чубарук // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 11-15.
Інтернет-ресурси:
16. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості: аналіт. доп. / Д. В. Дубов, О. А. Ожеван, С.Л. Гнатюк. – К. : НІСД. – 2010. – 64 с. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/dubov_infsus-31058.pdf
17. Закон України Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, № 12, ст.102 ) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/537-16
18. Комендант О.В. Стан України у світових ІТ-рейтингах в аспекті впровадження економіки знань [Електронний ресурс] / О.В. Комендант. – Режим доступу: http://sophus.at.ua/publ/2013_05_30_31_kampodilsk/ekonomichnij_blok_doslidzhen/stan_ukrajini_u_svitovikh_it_rejtingakh_v_aspekti_vprovadzhennja_ekonomiki_znan/31-1-0-649
19. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні: [Електронний ресурс] // Президія НАПН України. Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. – Режим доступу: http://www.ispp.org.ua/news_44.htm. Назва з екрану.
20. Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії, інформація, ідеологія та утопія. / Д. Лайон : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/lajon.html.
21. Малицька І.Д. Роль і місце ІКТ в системах освіти зарубіжних країн: [Електронний ресурс] / І.Д.Малицька. – Режим доступу: http://www.ime.edu-ua.net/em10/content/09midcfo.htm
22. Могилев А.М. Принципы системной информатизации в системе образования [Электронный ресурс] / А.М. Могилев – Режим доступа: znamenvs.chat.ru ELBR./1htm.
23. Онкович Г.В. Медіаосвіта (Загальний курс) // Програма навчального курсу для студентів вищих навчальних закладів :[Електронний ресурс] / Г.В. Онкович. – К.: ІВО НАПН України. – 2010. – 24 с.– Режим доступу: http://edu.of.ru/attach/17/82978/doc
24. Писаренко О.Л. Сутність інституту освіти в інформаційному суспільстві: соціально-філософський аналіз. / О.Л. Писаренко. – [Електронний ресурс]. –:Режим доступу: http://www.google.com.ua/url// nbuv.gov.ua/portal/natura/vkpi/fpp/2009-2/24_Pisarenko.
25. Рамський Ю.С. Зміни в професійній діяльності вчителя в епоху інформатизації освіти / Ю.С. Рамський. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ii.npu.edu.ua/files/Zbirnik_KOSN/12/2.pdf
26. Чекман І. С. Конвергентні технології – нанобіомедичний аспект / І.С. Чекман, Т.Ю. Небесная, А.М. Дорошенко // Український медичний часопис. – 2011. – №2 (82) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://www.umj.com.ua/article/8865/konvergentni-texnologii-nanobiomedichnij-aspekt.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:36, 29 жовтня 2015 (EET)

Моя відповідь : На сучасному етапі розвитку суспільства інформаційні технології стали невід’ємною частиною життя людини, у тому числі й сучасного шкільного життя в усіх його напрямах : навчально- виховний процес, управлінська діяльність, фінансово-господарська діяльність ( у кожній школі введені посади бухгалтера ).Звичайно , використання ІКТ на сучасному етапі розвитку освіти в нашій професійній діяльності просто необхідно як учителю , так і адміністратору. Одним із головних завдань освіти сьогодні є підготовка учнів до швидкого свідомого сприйняття й опрацювання великих обсягів інформації, озброєння їх сучасними засобами та технологіями навчання, формування в них інформаційної культури, предметних та ключових компетентностей.
Провідна місія у виконанні цих завдань належить учителю, адже , щоб реалізувати їх, педагог повинен сам досконало володіти своїм предметом, бути ерудованим, постійно працювати над власним самовдосконаленням, тому ми намагаємося залучати учителів у систему методичної роботи, яка покликана формувати предметні, ключові та інформаційні компетентності вчителя згідно з вимогами нового Державного стандарту. Діагностичне анкетування, проведене в закладі , показало, що найбільш ефективними формами роботи, які сприяють формуванню інформаційної культури, предметно-методичних компетентностей педагогів є курсова перепідготовка, навчання в межах програми Intel, реалізація Державної цільової програми впровадження в навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків», участь у методичних заходах області та міста, які орієнтовані на ознайомлення та впровадження сучасних технологій навчання. З метою надання допомоги вчителям - предметникам в організації комп’ютерної підтримки уроку, роботи в мережі Інтернет, у кабінеті інформатики школи діє консультаційний пункт, педагоги можуть отримати професійну пораду вчителів інформатики, підвищити рівень своєї інформаційної культури.
Інформатизація освіти змінила суттєво роль учителя в навчально-виховному процесі. Учителю застосування ІКТ дозволяє економити час і максимально ефективно вирішувати повсякденні справи і обов’язки як фахівця: готуватися до уроків (складати конспекти, добирати дидактичні матеріали тощо), батьківських зборів, виховних годин, різноманітних виступів на педрадах, засіданнях МО, семінарах тощо.
Комп'ютерами та мультимедійними проекторами обладнані 70% навчальних кабінетів школи. Бібліотека школи обладнана трьома комп'ютерами, підключеними до мережі Інтернет, що дає змогу всім учасникам навчально-виховного процесу залучитися до світового інформаційного простору. Учні та вчителі школи спілкуються в комп’ютерній мережі, підтримують зв’язок з іншими навчальними закладами, беруть участь у Всеукраїнських конкурсах та акціях. До мережі Інтернет підключена приймальня директора , кабінет заступника . Таким чином, упровадження ІКТ полегшує роботу вчителя , а навчання дітей робить більш цікавим і ефективним, підвищується результативність навчально- виховного процесу.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:19, 8 грудня 2015 (EET)

==== Консультації ====
Консультація (2 год.)
Євроінтеграційна стратегія України: науково-освітні перспективи
Програми допомоги ЄС у сфері вищої освіти України. Відставання української освітньої системи з ряду параметрів від освіти в країнах ЄС. Заходи у сфері освіти в України рамках програм зовнішньої допомоги Європейської Комісії. Програма Tempus. Програма Erasmus Mundus. Вікно зовнішньої співпраці Erasmus Mundus. Програма Жана Моне.

Рекомендована література:
1. Актуальні проблеми євроінтеграції : [зб. статей з пит. євроінтегр. та права / За ред. Д. Ягунова, вступ ст. В. Вишнякова. – Вип. 7.]. – Суми: ПП Кочубей Н.В., 2011. – 276 с.
2. Андрущенко В. Проблема входження української університетської освіти в європейський освітній простір / В. Андрущенко, І. Гамерська // Рідна школа. – 2012. – № 1-2 (січень-лютий). – С. 3-8.
3. Андрущенко В. Модернізація педагогічної освіти України в контексті Болонського процесу / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2004. – № 1. – С. 4-6.
4. Андрущенко В. Освіта України в системі цінностей «розколотого світу» / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2009. – №3. – С. 31-37.
5. Буряк П.Ю. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності: Навчальний посібник / П. Ю. Буряк, О. Г. Гупало. – К. : Хай-тек прес, 2007. – 336 с.
6. Дарійчук Л. Система освіти в Україні: реформування чи оновлення? / Л. Дарійчук // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 6.
7. Дмитриченко М.Ф. Вища освіта і Болонський процес: [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / М.Ф. Дмитриченко, Б.І. Хорошун, О.М. Язвінська, В.Д. Данчук. – К.: Знання України, 2006. – 440 с.
8. Ерохин А. К. К вопросу об изменении целей высшего образования / А.К. Ерохин // Alma mater. – 2008. – №10. – С. 21-25.
9. Євроінтеграція – крок до заможної України // Вісник пенсійного фонду України. – 2013. – №9 (135). – С. 4-5.
10. Журавський В. Основні завдання вищої школи щодо реалізації в Україні принципів і завдань Болонського процесу / В. Журавський // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 12-16.
11. Журавський В.С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти / В. С. Журавський, М. З. Згуровський. – К.: Вища школа, 2003. – 196 с.
12. Кордон М.В. Європейська та євроатлантична інтеграція України: [навч. посіб.; 2-е видання] / М.В.ґ Кордон. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 172 с.
13. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / В.Г. Кремень. – К.: Грамота, 2005. – 448 с.
14. Майер Б.О. Об онтологии качества образования в обществе знания / Б.О. Майер, Н.В. Наливайко // Философия образования. – 2008. – №3. – С. 4-18.
15. Майер Б.О. Образование в условиях глобальных изменений: методологическая функция философии образования / Б.О. Майер // Философия образования. – 2012. – №6 (45). – С. 117-124.
16. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
17. Похресник А. Стратегічна роль цілісного освітньо-наукового комплексу / А. Похресник // Вища освіта України. – 2011. – № 4. – C.30-36.
18. Соколов В. Євроінтеграційні прагнення України: досягнення та перспективи / В. Соколов // Віче. – 2010. – №22 (283). – С. 25-28.
19. Ціватий В. Завершення періоду євроромантизму / В. Ціватий // Зовнішні справи. – 2011. – №7-8. – С. 14-17.
Інтернет-ресурси:
20. Болонський процес в Україні: перспективи та проблеми [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.loippo.lg.ua/reforma_bolon_dekl.htm.
21. У Європу Знань через Болонський процес [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://studprofcom.ntu-kpi/kiev/ua.
22. http://ec.europa.eu/education/lifelonglearning-programme/doc88_en.htm
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:38, 21 жовтня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====

СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Вивчаємо джерела:
1. http://vnz.org.ua/zakonodavstvo/111-zakon-ukrayiny-pro-vyschu-osvitu;
2. mon.gov.ua/img/zstored/files/project_30102014.doc

'''Обговорюємо''':
• Закон України «Про вищу освіту»;
• Проект Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років Що, на вашу думку, у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» вказує на трансформації української системи освіти? Чи, навпаки, свідчить про те, що стан української освіти, її нормативно-законодавчої бази, не відповідає запитам суспільства?
• Які протиріччя містяться у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років»? Як це може позначитися на розвитку освіти України?
• Чи можете ви назвати Закон України «Про вищу освіту» та Проект «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» перспективними для розвитку України? Чому?--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:39, 15 вересня 2015 (EEST)

Відповідь:1. На мою думку, Закон України «Про вищу освіту» та Проект «Концепції розвитку освіти України на період 2015-2025 років» - це справді ті документи, що мають трансформувати українську систему освіти й вивести її на європейський шлях розвитку: зміцнити позиції українських вищих навчальних закладів на світовому ринку освіти та інновацій, підвищити якість освіти й зробити українських випускників більш конкурентоспроможними на ринку праці. Тривалий час навколо законопроекту України «Про вищу освіту» точились запеклі дебати. І зараз до цього державного документа залишається чимало питань. І це перспективними не зважаючи на те, що над його розробкою працювало чимало людей: понад 4 тисяч пропозицій надійшло від фахівців у галузі освіти, науки, державного управління та бізнесу (принаймні так стверджується у пояснювальній записці, що додавалася до законопроекту).Та перш ніж критикувати чи схвалювати, потрібно знати й розуміти всі нюанси у сфері вищої освіти . Безперечно, ці нові закони перспективні для розвитку вищої освіти України , проте протиріч у них багато , і як розумію, у представників різних вищих навчальних закладів свої погляди на зміни, а також є питання щодо реалізації цих змін. Надання вищим навчальним закладам академічної, організаційної та фінансової автономії - це добре: виші мають можливість самостійно розпоряджатися власними коштами, розподіляти години, курси і спеціалізації. У планах і скорочення навчального навантаження з 900 годин до 600. Це дасть можливість студентам і викладачам більше займатися науковою роботою (хоча оплата праці -?). Упроваджуватимуться дипломи нового зразка. До речі, їх дизайн у кожного навчального закладу може бути різний. Чималу роль у навчально-виховному процесі вишу відіграє студентське самоврядування. Воно також повинно мати стартовий бюджет, аби брати участь в освітніх програмах та грантових перегонах. І на це теж потрібне фінансування. Виникають і інші питання в представників вишів: оновлення матеріально-технічної бази ( конкретні рекомендації по знаходженню додаткового фінансування), фінансування Національного агентства з якості вищої освіти та фінансування наукових досліджень для аспірантів і докторантів денної форми навчання; хвилюють також питання, пов’язані з зарахуванням та відрахуванням студентів, умовами їх навчання за бюджетні кошти та на контрактній основі, дехто вважає доцільною «двохступеневу систему підготовки фахівців з повною вищою освітою: спеціаліст (5-5,5 років навчання) і магістр (1-1,5 року навчання тільки після отримання кваліфікації спеціаліста)», вважають доцільним замінити одні конкурсні предмети на інші , більш чітко визначити можливості поєднання екстернатної форми і денної форми навчання. Тому зараз визначити однозначно , чи є перспективними Закон України «Про вищу освіту» та Проект «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» для розвитку України, не можу . Думаю, що будуть ще зміни , роз’яснення й уточнення. Однозначно можу тільки сказати, що механізм змін запущений, і ці зміни повинні бути позитивними.--Бабій Лариса Михайлівна (обговорення) 23:39, 14 жовтня 2015 (EEST) 2.Учитель 21-го століття повинен уміти ( цифрові навички) : 1. Створювати і застосовувати відео і презентації. 2. Використовувати цифрові інструменти для створення тестів, інтерактивних завдань . 3. Використовувати програмне забезпечення для проведення опитування в класі. --[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:21, 8 грудня 2015 (EET)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
доброго дня. вам слід виконати ВСІ завдання, що пропонувалися протягом вивчення модуля.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:26, 23 вересня 2015 (EEST)

----
доброго дня. вивчення модулю Вам не зараховано.Вам слід виконати всі запропоновані завдання. --[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:50, 18 листопада 2015 (EET)

Соціально-гуманітарний кредитний модуль Івах Т.М.

2015-12-08T11:20:27Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Індивідуальні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Дайте відповідь на запитання:
1. Встановіть зв’язок між модернізацією системи освіти і розвитком сучасного суспільства.
2. Ознайомтеся з рейтингами українських університетів (можна скористатися джерелом: http://dou.ua/lenta/articles/ukrainian-universities-2014/) і встановіть, які показники визначають якість освітніх послуг, опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :[[Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В.]]

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:35, 12 червня 2015 (EEST)

_--Доброго дня.Відповіді: 1. "Освіта і наука є стратегічно пріоритетними, базовими для соціально-економічного розвитку суспільства…" , освіта "нерозривно пов'язана з розвитком суспільства й повинна бути активатором всіх суспільних змін" . А нашому суспільству потрібно змінюватися , розвиватися . Отже, модернізація системи освіти зумовлена тим , що саме освіта, у першу чергу, сприяє змінам , які відбуваються в суспільстві. Дослідженнями встановлено, що чим вищий рівень освіти працівників, тим вищі при одних і тих самих розряді й стажі виконання норм виробітку і результати праці. В умовах ринкової економіки, очевидно, рівень загальної освіти членів суспільства є необхідною умовою успіху. З розвитком суспільства змінюються й цілі освіти , на даному етапі головна мета освіти - дати знання людині , яка застосовуючи їх, буде конкурентоспроможною в усіх сферах діяльності держави на світовому ринку, адже сучасне суспільство вимагає людини освіченою, активної . Щоб реалізувати цю мету ( дати суспільству тих людей , які використають свій інтелект ( найцінніше надбання кожної нації ) , знання , досвід , піднімуть рівень економіки країни, тобто рівень нашого життя , сприятимуть прогресу суспільства в усіх його сферах ) і потрібно модернізувати освіту. Ми можемо й повинні використовувати досвід інших країн з цього питання , але не повинні забувати «про національний менталітет» (згодна , бо є свої національні відмінності , хоча загальнолюдські цінності спільні), створити свою освітню модель ( розвиток освіти й суспільства в кожної країни зі своїми особливостями, рівнем) , яка допоможе розвиватися саме нашому суспільству в потрібному напрямі , а наш досвід і результати позитивних перетворень стануть світовими надбаннями.

2. Аналіз рейтингу українських університетів та Ваші матеріали допомогли мені зробити наступні висновки. Якість освітніх послуг визначають в основному такі показники: 1.Рівень викладацького складу , якість надання ним освітніх послуг : «продукування нових знань, підходів, технологій» ; 2. Рівень студентів : вуз може мати найкращу сучасну матеріально- технічну базу ,як приклад , Комп'ютерна Академія "ШАГ" , а студенти "слабкі" , тобто до навчального закладу зараховані випускники шкіл з низьким рівнем знань (яких зараховують на платне навчання, хоч при цьому освітні послуги викладацького складу є на високому рівні – зв'язок між середньою й вищою освітою ) ;3. Повнота отриманих знань, які можна буде в подальшому застосувати на практиці; 4.Програми навчання; 5.Мотивація студентів до навчання 6.Сучасне обладнання ; 7.Престижність й цінність диплому. 8.Забезпечення вузом співпраці з роботодавцями ( багатьом випускникам українських вузів просто неможливо влаштуватися на роботу за спеціальністю ). Усе це визначає рейтинг вузів , а "рейтинги стають впливовим фактором розбудови глобальної освітньої системи. І практично повна відсутність серед кращих світових університетів українських – тривожний сигнал того, що в нас є всі шанси лишитися поза межами цієї системи".--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:02, 8 грудня 2015 (EET)

_______________

Доброго дня. Дайте відповідь на запитання: 1. Розкрийте, що включає в себе поняття «двоступенева система вищої освіти»? 2. Складіть хронологічну таблицю із найважливіших (на вашу думку) подій Болонського процесу (до 10 подій). Відповідь аргументуйте,

опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В. --[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:20, 16 червня 2015 (EEST)

Відповіді: 1.За кордоном запроваджена двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5 – 2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, повинен спочатку отримати ступінь магістра, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Наші вищі навчальні заклади на сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. Болонський процес спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах європейського регіону, спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці.
2. Хронологічна таблиця із найважливіших подій Болонського процесу:
1. 18 вересня 1988 рік м. Болонья, Італія –підписана "Велика Хартія університетів"- розпочалася співдружність провідних європейських університетів.
2.1997 рік - під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено й прийнято Лісабонську конвенцію - визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни , Україна в тому числі ( більшість з положень конвенції і сформулювали згодом принципи Болонської декларації).
3. 1998 р. підписано Сорбонську декларацію (Франція, Італія, Великобританія, Німеччина) - створення відкритого європейського простору вищої освіти: покращення міжнародної прозорості навчальних програм (курсів) і визнанні кваліфікацій шляхом поступового узгодження циклів підготовки (навчання) та наближення до рамки кваліфікацій ЄПВО; сприяння мобільності студентів, викладачів та наукових працівників;• розроблення загальної системи ступенів - першого циклу (ступінь бакалавра) та другого циклу (ступінь магістра).
4.19 червня 1999 року в Болонья , Італія - підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документа, який назвали "Болонська декларація" ( було узгоджено єдину систему освіти з єдиними критеріями та стандартами до 2010 року).
5. 19 травня 2001 року - представниками 33-х країн Європи підписано Празьке комюніке - підтверджено позиції щодо цілей, визначених Болонською декларацією, висловлено зауваження щодо подальшої реалізації процесу.
6. 18-19 вересня 2003 року в Берліні відбувся третій етап Болонського процесу, де було підписано відповідне комюніке ( поширення загальноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені ; установлено, що в країнах-учасницях Болонського процесу має бути один докторський ступінь – «доктор філософії» у відповідних сферах знань (природничі науки, соціогуманітарні, економічні та інші; була запропонована формула триступеневої освіти (3-5-8), згідно з якою: – не менше трьох років відводиться для отримання освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр", – не менше 5 років – для отримання рівня «магістр», – не менше 8 років для отримання вченого ступеня "доктор філософії").
7.19 травня 2005 рік, Норвегія, Берген( конференція) – Україна офіційно приєдналася до Болонського процесу (перспективи для України - це передусім нові можливості, пов'язані з перспективою входження до загальноєвропейського освітнього простору, а саме: - визнання українських дипломів на міжнародному рівні; - більша мобільність у європросторі для студентів та викладачів; - спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами; - конкурентоспроможність на європейському і світовому ринку праці.
8. 28-29 квітня 2009 рік , м.Левен, Бельгія - відбулася конференція – порушувалися важливі питання : суспільний контроль освіти; безперервне навчання; працевлаштування випускників; міжнародна відкритість;мобільність студентів і освіти в цілому, наукових досліджень і інновацій, інформації та методів прозорості в освіті .Розкриті нові напрями співпраці учасників Болонського процесу.
9.26-28 квітня 2012 рік , м. Бухарест, Румунія –Міністерська Бухарестська конференція та Третій Болонський Форум з питань освітньої політики – підписане Бухарестське комюніке "Використання нашого потенціалу з найбільшою користю : консолідація Європейського простору вищої освіти"- аналізувалися досягнення Болонського процесу та визначалися пріоритети на майбутнє ( на 2012-2015 рр.)--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:08, 8 грудня 2015 (EET)
________________________________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №3-4
СВІТОВІ ОСВІТНІ СИСТЕМИ, ЇХ РІЗНОВИДИ ТА УНІФІКАЦІЯ
(4 год.)
Інститут освіти нині переживає кризу в масштабі людства. «Криза університету» є предметом національної дискусії в Німеччині, Франції, США, Канаді та інших країнах. Питання в тому, чи повинна освітня система готувати фахівців, які мають досить конкретний набір знань і вмінь, за замовленням (і за гроші) професійних спільнот нації, чи вона має виховувати передовсім компетентних і відповідальних громадян. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів.
Українська вища освіта (як і середня) поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Західні освітні системи орієнтуються на пошук власних рішень, бо отримані розв’язки, навіть слабкі, примітивні цінуються значно вище, аніж запозичення чи повторення. Тобто, світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Молодий спеціаліст, закінчивши ВНЗ, має бути готовим до діяльності за фахом.
У зв’язку з тим, що США є лідером на ринку освітніх послуг, варто хоча б побіжно розглянути їхню освітню систему. Перші кроки до становлення системи вищої освіти у США було зроблено ще на початку XVII ст., коли засновувалися коледжі вільних мистецтв, які створювались на зразок англійських технологічних. Згодом майже в усіх Штатах з’явилися сільськогосподарські коледжі. Однак, якщо в Європі вищі професійні школи існували самостійно, то в США зазвичай включалися до складу університету поряд з коледжами вільних наук та мистецтв. Одночасно зі ступенем бакалавра вони почали присвоювати ступінь магістра і доктора. Таким чином, до початку XX ст. еволюція установ американської вищої школи привела до створення великих університетів, які стали основними осередками фундаментальної науки в США. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити.
За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи:
– заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів;
– місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії;
– коледжі вільних мистецтв, що є істотною особливістю системи вищої освіти США, з присудженням диплома бакалавра з домінуючим академічним і мінімальним професійним наповненням. Однак, на заключних роках 4-річної програми є тенденція додавати професійні курси, що розширює можливості випускників;
– загальноосвітні коледжі з присвоєнням диплома як бакалавра, так і магістра;
– незалежні професійні школи з бакалаврським (часто й магістерським) рівнем дипломів у сферах технології, мистецтв тощо;
– університети з правом підготовки докторів і всіма циклами навчання.
Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Набули популярності оригінальні програми з освіти і виховання, які започаткував Джун Рі (радник Дж. Буша з гуманітарного циклу освіти). Зокрема, його програму морально-фізичного виховання під назвою «Народжений бути щасливим» визнано доцільною для впровадження як обов’язкової в систему загальної освіти Америки. Щоб стати щасливим, на думку розробника програми, необхідно дотримуватися девізу: розум у голові, чесність у серці, сила у тілі. У США існує відзнака – «За компетентність, чесність, відданість у роботі».
Розробку нових стандартів започаткувала адміністрація Президента Б. Клінтона спільно з конгресом США. Програмою передбачено приєднання кожної школи і шкільного класу в США до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів, якісне навчання в майбутніх школах тощо.
У США значна увага приділяється дослідженням у галузі філософії освіти, зокрема педагогічної. Саме такий підхід забезпечує аналіз дійсного стану та з’ясування напрямів розвитку системи освіти та її придатності забезпечувати потребу економіки держави у висококваліфікованих фахівцях.
Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою. Вартість одного навчального року не є сталою і залежить від штату, рівня престижності вищого навчального закладу, його належності до державного чи приватного сектора. Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам, окрім того, діє система підтримки кращих студентів (стипендії, гранти).
Із книги У. Айзексона «Стив Джобс» бачимо результат реформ освітньої системи США, що вивели освіту країни на лідерські позиції. США здійснювали пошук талановитої молоді для всіх галузей економіки на багаточисленних конкурсах, в одному з яких взяв участь С. Джобс: «Изобретение получило первый приз на городском конкурсе, который проводили ВВС США, несмотря на то, что среди конкурсантов попадались даже двенадцатиклассники». Зв’язок школи і держави через конкурси забезпечував формування майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки.
Оскільки система освіти американського континенту в сфері надання освітянських послуг є передовою у порівнянні з Європою, то є смисл розглянути канадський досвід роботи вищих навчальних закладів.
Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. У Канаді функціонує 98 університетів та університетських коледжів. Провідними у системі вищої освіти є 58 університетів. Навчання в університетах Канади платне. Оплата за навчання варіюється залежно від місця розташування навчального закладу та програми. Водночас середня оплата університетського курсу за рік досить невисока і дорівнює мінімальній заробітній платі. У середньому навчання для студента коштує від 3500 до 20 000 канадських доларів за рік. Крім того, старанні студенти можуть отримати грант на освіту.
Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені:
1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша.
2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки.
3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки.
Прикро, що український диплом про вищу освіту в Канаді оцінюється на рівні бакалавр. Набір студентів на денну форму навчання в університетах варіюється від 350 до 1000, а в деяких університетах на курс набирають лише 11 осіб (наприклад університет Бішоп). Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов.
У 61 ВНЗ навчання здійснюється англійською мовою, у 17 – французькою, лише 5 університетів є двомовними. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. У країні відсутній єдиний центральний орган щодо управління вищою школою. Детальнішу інформацію про вищі навчальні заклади Канади можна знайти за адресою на сайті: gc.ca.ru Toronto.ca.
Поза сумнівом, значний внесок до соціальних та економічних успіхів належить освітньо-науковому комплексу Німеччини. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів, що виявила себе фактично з 1990-х років. Враховуючи заклади університетського рівня кількість студентів коливається в інтервалі 1,8-1,9 млн. осіб. Із найновіших інтернет-даних про вищу освіту Німеччини бачимо, що країна має в усіх наявних закладах трохи більше 2 млн. студентів, з яких лише 65 тис навчається у недержавних ВНЗ. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Цей феномен не можна пояснити браком коштів на освіту – освітній бюджет Німеччини спроможний забезпечити надання освітніх послуг більшому відсотку молоді. Т. Коваль пояснює це менталітетом нації.
Тривалість навчання відрізняється не лише у різних типах ВНЗ, а й серед закладів однієї групи. Так, підготовка математика триває у Берлінському університетів 18 семестрів, а в окремих периферійних університетах – 12 чи навіть менше. Середній вік випускників – 28-30 років.
Навчання у вищих навчальних закладах триває 5 років (10 семестрів). Винятком є медична (триваліша) і вища педагогічна (3 роки) освіта. Після навчання передбачається стажування (18 місяців), а потім – складання іспитів, підготовка та захист дипломів.
Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Особливістю цієї моделі є спрямованість на «просвітницьку» діяльність, що має на увазі оволодіння необхідною сумою знань, умінь і навичок. Зміст програм навчання природно включає результати дослідницької роботи викладацького корпусу, які використовуються як матеріал для навчальних програм. І викладачі, і студенти взаємодіють на основі науково-дослідної кооперативної праці як пошукувачі. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль.
Найбільш відомим і престижним вищим навчальним закладом Німеччини є Гейдельбергський університет (заснований у 1386 році за зразком паризької Сорбони), серед викладачів якого були філософи Гегель і Ясперс, хімік Геймсгольц, 8 лауреатів Нобелівської премії. Сьогодні, коли англійська мова практично є мовою міжнародного спілкування, освіта, отримана у Великій Британії, дає значні переваги й розкриває більші можливості для випускників англійських шкіл, коледжів та університетів. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою.
Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Але, поряд із цим, діти 3-4 років можуть ходити в дитячий садок, а ті, кому виповнилося 16 років, і закінчили школу, продовжують навчання в коледжах й університетах.
Система освіти Великої Британії складна. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор».
Вчені ступені у Великій Британії присвоюються студентам, які успішно завершили курс навчання. Формально ступені одного рівня, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються одне від одного, але на практиці їх «вага» визначається репутацією університету, що їх присвоїв.
Національна рада професійних кваліфікацій Великої Британії (NCVQ) представила нову структуру професійних кваліфікацій Англії, Уельсу та Північної Ірландії. Вона базується на національних стандартах, що визначають навички, уміння, знання та компетентність працівників, яких вимагає роботодавець, відповідно потребам сучасної економіки, політики та суспільних відносин.
Реформа освіти почалася у Великій Британії з прийняттям Закону «Про освіту» в 1988 році. Її проведення, було обумовлено стурбованістю правлячих кіл зниженням конкурентоздатності країни в порівнянні з іншими державами Заходу. У травні 1997 року, з приходом до влади лейбористського уряду Т. Блера, прем’єр-міністр уже в одній із перших промов проголосив: «Трьома головними національними пріоритетами є: освіта, освіта, освіта». Важливими завданнями в цій сфері були названі не тільки поліпшення обов’язкової освіти, а і професійної, а також реформа фінансування університетської системи. Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація.
Генрі Джейн у доповіді «Суспільна освітня політика» на семінарі проголосив початок створення й імплементації визначених, чітких освітніх орієнтирів, які б стали поштовхом розвитку професійної освіти та знайшли білі плями і недоробки в цій галузі, що вимагає свого дослідження та шляхів його поліпшення. У резолюції міністрів освіти на зустрічі ради освіти у Програмі для сфери освіти були проголошені основні положення, що впроваджувалися в освітню політику суспільства:
1. Підвищити рівень технічного й наукового забезпечення освіти та навчання нації, з огляду на всі освітні рівні: шкільна освіта, вища та професійна, як для громадян країни, так і для іноземців.
2. Налагодити постійні зв’язки та забезпечити кваліфікаційну відповідність із системою освіти Європи.
3. Компілювати та накопичувати документацію і статистичний матеріал з питань освіти.
4. Співробітництво в сфері вищої освіти.
5. Вивчати іноземні мови.
6. Демократизувати освіту, впроваджувати однакові вимоги для вільного доступу до усіх видів освіти [40].
Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Але копіювання гасел систем освіти інших держав ще не означає, що ми здійснюємо розвиток нашої системи освіти у відповідності до кращих взірців освітніх систем. Важливо, спираючись на власний досвід, переборюючи традиційне гальмування всього нового, рухатися до створення власної системи освіти, яка була б модерною та індивідуальною.
Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.
Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. У цій країні раніше, ніж в Україні почалися реформи в освіті та суспільстві, тому досвід Польщі міг би бути дуже корисним для України.
До Європейського Союзу Польща приєдналася у 2004 році, що дало країні визнання польських дипломів у всіх країнах Європи, при цьому додаткового підтвердження не потрібно.
Освітня реформа в Польщі почалася з кінця 80-х р.р. ХХ ст. За ці роки Польща домоглася значних показників за рівнем дорослого населення – вона ввійшла в число країн, що мають найвищій індекс охоплення населення вищою освітою – 95 (до 30% дорослого населення мають вищу освіту). Частка студентів ВНЗ у населенні країни складає 5,4 % від числа громадян (2 млн. студентів при чисельності населення 38 млн. осіб) – за цим параметром Польща демонструє один із найвищих показників у світі.
В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. За всієї універсальності ці принципи відображали специфіку країни. Цими принципами були:
• принцип загальності освіти, що виражається в демократизації освіти і повної реалізації загального права на освіту (дошкільну і повну середню);
• принцип наступності, що пов’язаний з відсутністю яких-небудь перешкод при переході з одного навчального закладу в інший, погодженістю навчальних планів і програм;
• принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти;
• принцип єдності і диференціації системи освіти означає єдність цілей виховання і базового змісту освіти, що гарантує усім доступ до школи вищого рівня;
• заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним;
• принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів гарантує формування повноцінної особистості;
• принцип виховання за допомогою праці і для праці передбачає наповнення всього навчально-виховного процесу проблематикою праці, політехнізму, професійними знаннями і вміннями, що відповідають етапові і типові освіти, проблемам шкільної і професійної орієнтації;
• принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги;
• принцип гнучкості освіти і її реформувань;
• принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти;
• принцип науковості і економічності освіти.
Ці принципи знайшли своє відображення у «Законі про систему освіти».
Ще одним фундаментальним процесом, що передував польській освітній реформі, був процес напрацювання польськими вченими освітньої парадигми, яка мала б можливість задовольнити запити суспільства, що сформувалися в результаті суспільної трансформації. Більшістю польських педагогів як пріоритетна була обрана критично-креативна доктрина, тому що саме вона була здатна сформувати вільну людину, обмежено залежну від зовнішніх факторів, заповзятливу, ініціативну, тобто повноцінного суб’єкта і свого життя, і своєї діяльності. Критично-креативна доктрина, модель якої практично відповідає західному розумінню освіти і ґрунтується на демократичному суспільному устрої, вивільненні і розвитку потенційних здібностей людини.
Пріоритетна цільова спрямованість цієї політики передбачає:
1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини.
2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути).
3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації.
4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі.
5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%).
Реалізація освітньої реформи в Польщі знайшла вираження у структурній перебудові всієї системи освіти.
Як і в інших країнах Європи, найпрестижнішими серед ВНЗ є університети. Найбільша кількість ВНЗ міститься у Варшаві, Кракові, Бреславі, Познані. Усі державні ВНЗ установами освіти на рівні університету і, як правило, зберігають магістерську структуру навчання. Організація йзміст навчання у ВНЗ, як і щорічний прийом студентів, раніше регулювалися державою. Із 1990 н.р. ВНЗ отримали гарантоване законом право самим приймати рішення з даних питань, визначати критерії відбору і правила прийому абітурієнтів. Платня на одного студента в рік у недержавних ВНЗ складає до 2500 доларів. У ВНЗ існує денна, вечірня і заочна форми навчання, а також екстернат.
Із аналізу світових освітніх систем можна зробити висновок, що нашій державі потрібно провести цілий ряд заходів, які б відповідали пріоритетним напрямкам розвитку освіти Європейського континенту та світу. Кожна з розглянутих систем в основу свого розвитку ставила, перш за все, демократизацію освітньої діяльності і відповідність навчальної парадигми запитам суспільства. Проглядається універсальний принцип підготовки у ВНЗ – формування фахівця, здатного до діяльності у змінних умовах праці, ініціативного, творчого.
Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу.
Завдання.
Пояснити, у чому полягають особливості системи освіти США / Канади / Німеччини / Великої Британії / Польщі? Вказати, що може перейняти українська система освіти?--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:37, 4 вересня 2015 (EEST)

Відповідь: Світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити. Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою . Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам і це правильно , адже розумного студента , майбутнього висококласного спеціаліста , втрачати не можна тільки через те , що він не в змозі повністю оплатити своє навчання. Заслуговує на увагу й той факт ,що зв’язок школи й держави забезпечується конкурсами , що допомагає формуванню майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки. Дипломи канадських вузів визнаються за своєю авторитетністю на одному рівні з дипломами США .Треба відмітити, що отримати роботу для випускника досить легко, особливо після успішного проходження стажування під час навчання у канадській компанії. Найбільш привабливою особливістю навчання в Канаді є гнучкість освітньої системи. Для студентів, які хочуть якнайшвидше розпочати свою кар’єру, існує дуже багато практичних професійних програм. Вже за 1 рік тут можна здобути міжнародний сертифікат по спеціальності, що дозволяє працювати в Канаді один рік після закінчення навчання. Для тих, хто хоче отримати бакалаврську ступінь, навчання триває 4 роки. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала.Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою. «Закон про освіту», прийнятий у 1944, у цілому впорядкував систему освіти у Великій Британії. Вона є обов'язковою для всіх громадян у віці від 5 до 16 років. Акт Бейкера, прийнятий у 1988 ввів національні навчальні програми, рівні навчальних досягнень учнів кожного класу з кожного предмета, національні тести з англійської мови, математики та природничих наук для учнів 7, 11, 14, 16- річного віку. Були визначені предмети «ядра» — математика, англійська мова, природознавство, а також географія, технологія, мистецтво, на освоєння яких відводиться до трьох чвертей навчального часу. Найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі. Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. 5 випускників 11-х класів нашої школи 2015 року продовжили навчання саме в Польщі , адже польські дипломи визнаються у всіх країнах Європи.  Пріоритетна цільова спрямованість освітньої парадигми, напрацьованої польськими вченими, передбачає: 1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини. 2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути). 3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації. 4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі. 5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%). Система освіти України поступово переймає досвід надання освіти в різних країнах світу : запровадження Болонського процесу, ДПА та ЗНО, структура освіти охоплює також широкий вибір допоміжних та приватних навчальних закладів. Ми практикуємо приєднання кожної школи і шкільного класу так , як США , до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів. --[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:12, 8 грудня 2015 (EET)
________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №5
РОЗВИТОК ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
На сьогодні 45 європейських країн, включно з Україною, підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці в забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб’єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності європейської системи освіти.
А. Похресник зазначає, що аналіз сучасних праць провідних українських філософів і керівників освітньої системи – В. Кременя, В. Андрущенка, Є. Суліми, Д. Табачника, С. Ніколаєнка – дає змогу виявити різноманітність та полярність поглядів і уявлень про стратегію освітнього процесу України в найближчому майбутньому.
Українська система освіти сьогодні не повною мірою відповідає актуальним вимогам суспільства, й тому можна спостерігати стійку тенденцію щодо неспроможності задовольнити зростаючі потреби її споживачів. Серед найважливіших проблем сучасної української системи освіти можна виокремити наступні: зниження якості навчання, системні втрати і нестачу педагогічних працівників, консервативність у змісті й технологіях навчання. І найголовніше – необхідні суттєві зміни у підготовці майбутніх фахівців-освітян та перепідготовки практикуючих педагогів.
Особливо гостро ці проблеми окреслилися тоді, коли Україна заявила про намір приєднатися до Болонського процесу. П. Ю. Буряк та О. Г. Гупало зазначають, що для України європейська інтеграція – це, в першу чергу, модернізація економіки та освіти, впровадження новітніх технологій, залучення іноземних інвестицій та інше. У культурно-цивілізаційному аспекті, на думку вчених, євроінтеграція – це шлях до активного взаємовигідного культурного обміну між українською та європейськими культурами, становлення України як одного з членів глобального суспільства. Бо глобалізація як явище сучасної дійсності здійснює суттєвий вплив всі сфери життя людства і на освіту як на особливий соціальний інститут.
Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, наполегливо працює над практичним приєднанням до Болонського процесу. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року з моменту підписання декларації на Бергенській конференції.
Приєднання України до Болонського процесу – це передусім нові можливості розвитку української системи освіти, а саме:
1. Визнання українських дипломів на міжнародному рівні.
2. Більша мобільність в європейському просторі для студентів та викладачів.
3. Спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами.
4. Конкурентоспроможність на європейському і світовому ринках праці.
Для України Болонський процес став не лише передумовою входження в європейський освітній простір, а насамперед значним імпульсом оновлення власної системи освіти. Трактуючи Болонський процес не як рух стандартизації, а як процес пошуку консенсусу, освітні реформи в Україні слід спрямовувати не на радикальні зміни, втрату кращих тенденцій та зниження національних стандартів якості освіти, а на розвиток і набуття якісно нових ознак.
Щоб входження України до Болонського процесу стало реальністю, потрібно провести серйозні реформи в галузі освіти, тому що українська вища освіта відрізняється від європейської. У Європейському Союзі прийняті і діють інші стандарти. Престиж освіти, високої кваліфікації у Європі традиційно дуже високий. За кордоном визнають, що отримати освіту здатна не кожна людина.
За матеріалами сайту www.europeans.org.ua, вищу освіту спроможний здобути заледве один з десяти тих, хто навчався у школі, а до вищих студій (на магістерському і докторському рівнях) доходить не більше 10-15 % випускників бакалаврату. У Європі завершують середню освіту на високому рівні лише тільки ті випускники, які мають намір вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 % до 25 % усіх учнів середніх шкіл. Сьогодні вищі навчальні заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл, тобто у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту. Сьогодні український диплом не визнається у Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. І хоча вони за багатьма показниками – за розвитком, ерудованістю, спеціальною підготовленістю – перевершують зарубіжних фахівців, дискредитація українського диплома триває.
Найбільше, що не влаштовує закордонних працедавців у підготовці наших фахівців, – низька дієвість знань. Дієвість знань – це здатність використовувати набуті знання, уміння на практиці. За експертними оцінками, цим параметром ми поступаємося найбільше [9].
За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки. Приймаючи фахівця на роботу, організація впевнена, що він підготовлений на належному рівні. Гарантія цього – високе резюме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином, і організація матиме до нього претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг серйозно постраждає.
Як уже зазначалося, за кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5-2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Українські вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади І-ІІ рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах ІІІ-V рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном така система освіти не визнається.
Отже, у зв’язку з приєднанням до Болонського процесу, Україні необхідно уніфікувати освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів. Необхідна трансформація існуючої в Україні системи вищої освіти відповідно до європейських вимог, що полягає у впровадженні нових підходів та технологій організації навчально-виховного процесу. Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців. Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського процесу.
Інтеграційні процеси необхідно пов’язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту й форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи.
Перш за все слід зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, пов’язані зі збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни, тому цей процес у жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, навпаки, спрямований на їх взаємне узгодження та гармонізацію.
Не випадково саме «гармонізація» виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно містким, адже головною метою виховання та навчання є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і шляхом пізнання цього світу, вміти визначити своє місце, опанувати певну професію. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю підготовки сучасного фахівця.
З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями.
Багатий український досвід слугуватиме надійним «стартовим майданчиком» для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвитку освітніх впливів.
Не зважаючи на значні досягнення української освіти, на думку ректора НТУУ «КПІ» М.З. Згуровського, існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:
1. Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.
2. Недостатнє визнання в суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою.
3. Загрозлива в масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.
4. Збільшення розриву зв’язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
5. Невиправдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста й магістра. З одного боку, можна помітити близькість програм підготовки спеціаліста й магістра, їхню еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.
6. Українська система наукових ступенів складніша, порівняно із загальноєвропейською, і це перешкоджає мобільності викладачів і науковців в Європі.
7. Неадекватно до потреб суспільства й ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі в чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
8. Відійшла в минуле колись добре організована система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип «освіта протягом життя» поки що в умовах нашої держави не може бути повною мірою реалізований.
9. Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних центрів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.
З метою прискорення процесу реформування освітньої галузі на виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» на урядовому рівні прийнято низку надзвичайно важливих для освіти державних цільових програм: розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року; розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року; підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року; розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки; впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»; Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів на 2012-2020 роки.
Визнанням позитивних якісних змін у забезпеченні розвитку національної освіти став Форум міністрів освіти європейських країн «Школа ХХІ століття: Київські ініціативи», на якому проголошено сім напрямів євроінтеграції середньої освіти і проекти практичних дій по кожному з них («Дошкільна освіта»; «Спільна історія без розділових ліній»; «Толерантність»; «Через мову до взаєморозуміння»; «ІКТ – освіта без кордонів»; «Від шкіл-партнерів до партнерів-країн»; «Новій освіті Європи – новий європейський учитель»).
Водночас глибина освітніх реформ, якість і ефективність роботи навчальних закладів і установ системи національної освіти не можуть повною мірою задовольнити сучасні потреби особистості та суспільства. Задекларовані у попередні роки стратегічні завдання щодо забезпечення рівного доступу дітей і молоді до освіти, забезпечення її сталого розвитку і нової якості, демократизації управління не набули повної реалізації. Зміст і організація національної освіти до цього часу недостатньо переорієнтовані на особистість дитини, на формування у дітей і молоді життєво важливих компетентностей, активної їх соціалізації. Викликає тривогу низький рівень здоров’я, морального, культурного і духовного розвитку молоді. Залишається критичним стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти, низький рівень оплати праці працівників освіти і науки.
Інтеграція України у світовий освітній простір вимагає постійного вдосконалення національної системи освіти, пошуку ефективних шляхів підвищення якості освітніх послуг, апробації та впровадження інноваційних педагогічних систем, реального забезпечення рівного доступу всіх її громадян до якісної освіти, модернізації змісту освіти і організації її адекватно світовим тенденціям і вимогам ринку праці, забезпечення безперервності освіти та навчання протягом усього життя, розвитку державно-громадської моделі управління.
Одним із визначальних факторів, що потужно вплине на правове забезпечення діяльності освітянських закладів України у наш час є Закон України «Про вищу освіту», ухвалений Верховною Радою України 1 липня 2014 р. і підписаний Президентом України 1 серпня 2014 р. До основних новацій Закону України «Про вищу освіту» можна віднести:
1. Для виведення системи освіти України на нові показники якості освітянських послуг буде створено окремий колегіальний орган – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.
2. Суттєво будуть посилені антиплагіатні норми і відповідальність за них (обов’язкове оприлюднення наукових робіт).
3. Створюватиметься новий механізм виборів ректорів вищих навчальних закладів (участь всього викладацького складу та збільшено у відповідній пропорції (не більше 15%) кількість студентів, які братимуть участь у голосуванні). Зазначено, що вибори будуть відбуватися в один тур за системою «перехідного голосу». Таким чином, трудовому колективу ВНЗ надається право самостійно обирати ректора, тоді як Міністерство освіти і науки лише фіксуватиме факт вибору.
4. Для ректорів, деканів і завідуючих кафедрами прописано обмеження перебування на посаді – не більше двох строків (5+5). Ця вимога зможе забезпечити ротацію та оновлення керівного складу ВНЗ, сприятиме притоку талановитої молоді до управління освітянськими закладами.
5. Усі виші отримають право остаточного присудження наукових ступенів (у Нацагентстві залишаються лише питання акредитації спецрад і розгляд апеляцій на їх рішення).
6. Державні ВНЗ зможуть розміщувати власні надходження від своєї освітньої, наукової та навчально-виробничої діяльності на рахунках установ державних банків. Позитивне нововведення, спрямоване на розширення фінансової автономі навчальних закладів. Накопичення фінансових ресурсів надасть можливість ВНЗ застосовувати їх для свого стратегічного розвитку.
7. Зменшено кількість годин навчального навантаження викладачів – одна ставка становитиме не 900, а 600 навчальних годин. Зменшено навантаження на студентів – кількість годин в одному навчальному кредиті змінено з 36 до 30 навчальних годин. Завдяки цьому викладачі зможуть більше уваги приділяти науковим дослідженням і підготовці сучасних навчально-методичних матеріалів.
8. З 2016 року запроваджуватиметься новий механізм електронного вступу до ВНЗ і автоматичного розміщення місць державного замовлення. Це нововведення може стати ефективним механізмом зменшення корупції на етапі вступу до ВНЗ (звичайно, якщо до 2016 року до Закону не будуть внесені зміни). І, що найголовніше, розшириться доступ усіх прошарків населення до престижних вузів та спеціальностей.
9. Створюватимуться умови для збільшення мобільності студентів і викладачів . Кількість навчальних дисциплін стане меншою, при цьому студенти будуть обирати 25% курсів. Саме ця вимога наблизить нашу систему освіти до країн, чиї дипломи відповідають принципам та стандартам Болонського процесу.
10. Протягом визначеного у законопроекті перехідного періоду із системи вищої освіти буде вилучено рівень молодшого спеціаліста та запроваджено ступінь молодшого бакалавра як скорочений цикл підготовки бакалаврів. Законом також скасовується ступінь кандидата наук, натомість запроваджуються такі ступені вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук. При цьому ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вищою радою навчального закладу або наукової установи у разі успішного виконання відповідної наукової програми та публічного захисту дисертації. Надвелика кількість освітніх рівнів, що зберігається у вищій освіті України, даним законом зменшилася. Але, вона і досі не відповідає прийнятій більшістю держав-учасниць Болонського процесу, трьохрівневій освіті (бакалавр, магістр, доктор філософії).
11. Закон розширює автономію університетів та надає громадськості більше важелів для контролю за його діяльністю. Університети, згідно закону, впроваджуватимуть внутрішній публічний моніторинг якості, а його результати будуть розміщені на сайті вузу.
12. Українські ВНЗ зможуть вільно наймати випускників та професорів закордонних університетів.
Відзначені новації майже повністю відповідають вимогам Болонського процесу. Реалізація їх в освітянському просторі наблизить українську освіту до принципів Болонського процесу Європейського простору вищої освіти. Це ще один важливий крок України у напрямку до Євросоюзу.

Завдання:
Розкрийте, яким чином зміни та реформи, що проходять в українській системі освіти, позначилися на роботі вашого навчального закладу. Коротко проаналізуйте, як змінився річний план роботи вашого навчального закладу за останні 5-10 років.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:17, 11 вересня 2015 (EEST)

Моя відповідь:
Зміни та реформи, що проходять в українській системі освіти,однозначно позначилися на роботі нашого навчального закладу. Слід зазначити, що наш заклад пройшов певні етапи свого становлення й розвитку .Відкрито заклад як загальноосвітню школу І – ІІІ ступенів №17 у 1982 році , працював заклад з 1998 по 2001 рік як загальноосвітня школа з ліцейними класами, у 2004 році школа отримала статус НВК : середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 17 , функціонує як Сумська спеціалізована школа І – ІІІ ступенів №17, м. Суми, Сумської області з 2004 року ( створення шкіл нового типу) . У закладі створені класи фізико-математичного, технологічного профілів та іноземної філології. Поглиблено вивчаються предмети: англійська мова, математика 9 профілізація). Останні 10 років значна увага приділяється науково-методичному забезпеченню діяльності закладу: науково- методична робота передбачає не тільки підвищення фахової майстерності вчителів, але й участь педагогів у науковій діяльності ( участь у міжнародних проектах , телемости з іншими закладами держави, області – обмін досвідом тощо). З минулого навчального року заклад бере участь у міжнародному проекті «Відкрита Польща». Серед 520 зареєстрованих шкіл - претендентів на участь у конкурсі міжнародною комісією було обрано 100 шкіл, яким запропоновано партнерство в рамках проекту. Серед цих шкіл – наш заклад, ми є партнерами Фундації СЕАSС у рамках проекту. З 2008 року в школі створено євроклуб «Вектор» , члени якого мають досвід співпраці з волонтерами з Європи та неодноразово брали участь у міжнародних проектах для молоді. Школярі усвідомлюють, що Україна - це центр Європи, українці завжди сповідують принципи свободи й незалежності. Члени євроклубу та педагоги - координатори відвідали такі країни, як: Польща, Німеччина. Шкільний євроклуб – це свого роду творча лабораторія, учасники якої шукають нестандартні форми й методи для організації дозвілля молоді в позаурочний час (один із проявів такого процесу , як інтеграція в Європу) . З метою національно-патріотичного виховання в закладі створений великий музейний комплекс, до якого входять три музеї: музей бойової слави «Солдатська пам’ять», народознавчий музей «Світлиця», історико-краєзнавчий музей «Моє місто, моя школа». У 2009 році музей «Моє місто, моя школа» нагороджений Дипломом Академії педагогічних наук України за перемогу у Всеукраїнському конкурсі «Музейна палітра України».Також до комплексу входить «Галерея слави», адже школа ніколи не забуває про своїх випускників, саме на їх честь створена ця галерея, де розміщені портрети найкращих учнів - випускників, які зробили вагомий внесок у розбудову міста, області та держави( фізичне й патріотичне виховання – один із основних напрямів роботи на сьогодні в усіх закладах). Інформатизація освіти є однією з найважливіших складових Державної програми розбудови інформаційного суспільства на основі впровадження новітніх інформаційних технологій, це одне із завдань Комплексної міської програми «Освіта м. Суми на 2011 – 2015 роки». У ній зазначається, що «проблема інформатизації не обмежується вивченням предмета інформатика, а передбачає використання інформаційно-комунікативних технологій при викладанні інших предметів». Тому цей пункт державної та міської програм ми повністю виконали: 90% навчальних кабінетів нашого закладу забезпечені телекомунікаційними засобами навчання (телевізори, комп’ютери, екрани) .Це одне із стратегічних завдань упровадження Державного стандарту в частині базової загальної середньої освіти. Усі педагоги школи володіють ( різному ріні) комп’ютером , використовують у своїй роботі інформаційно - комунікаційні технології ( Державна цільова програми впровадження в навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»). Активізована робота в закладі виявлення й розвитку інтелектуально й творчо обдарованих дітей, створена чітка система роботи з обдарованими та здібними учнями, сприятливі умови для розвитку їхнього творчого потенціалу, система стимулювання інтелектуально й творчо обдарованих дітей. Про це свідчать результати з даного напряму роботи. Так за останні три роки вчителі нашої школи підготували 168 переможців ІІ- ІV етапів Всеукраїнських учнівських олімпіад, із них: ІІ етапу -116, ІІІ етапу - 44, ІV етапу - 11. Серед наших учнів - стипендіати Президента України, голови Сумської обласної державної адміністрації, міського голови. Учитель економіки та географії Філатова С.Ю. в 2014 , 2015 роках визнана кращим учителем по роботі з обдарованими учнями, у 2014 році була відзначена щорічною премією Верховної Ради України. --Бабій Лариса Михайлівна (обговорення) 17:08, 3 жовтня 2015 (EEST)
2.Річний план роботи нашого навчального закладу за останні 5-10 років змінився. Виходячи з вищезазначеного ( попередньому питанні) : у річному плані виокремлено розділи «Методична робота», «Забезпечення прав молоді на освіту та підвищення ефективності педагогічного процесу», у 2015-2016 навчальному році - розділ « Національно-патріотичне виховання» . У розділ VІІ. Управління діяльністю педагогічного колективу та координація внутрішньошкільного контролю внесені нові питання для контролю ( ДПА, ЗНО …)--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:14, 8 грудня 2015 (EET)

==== Індивідуальні заняття ====
Індивідуальне заняття №1.
Тема. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс (2 год)
Мета: довести важливість впровадження інформаційних технологій у навчально-виховний процес; розкрити вдосконалення педагогічного дискурсу через використання телекомунікаційних мереж з інтерактивними та мультимедійними технологіями; довести необхідність підвищення інформаційної грамотності і культури всіх учасників освітнього процесу.

Розкрийте унікальний внесок ІКТ у навчально-виховний процес.
Література:
1. Блага О.В. Інформаційні технології як невід’ємна складова новітнього освітнього процесу [Електронний ресурс] /О.В. Брага // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Філософія. Психологія. Педагогіка. – 2007. – №2. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VKPI_fpp/2007-2-2/09_Blaga.pdf
2. Колин К.К. Информатизация образования: новые приоритеты // Информатика и образование. – 2001. – № 10.
3. Вишинська Г. Інформатизація як дійсність та перспективна тенденція розвитку освіти / Г.Вишинська // Філософські абриси сучасної освіти : монограф.; [за заг.ред. І. Предборовської]. – Суми :ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 148-189
4. Гендина Н.И. Информационная культура учителя: концепция формирования и региональный опыт / Н.И.Гендина // Образование. Карьера. Общество. - №1. – 2003. – С. 20-23
5. Склейнов Е.Л. Интеграция интерактивных и Интернет-технологий как новое направление информатизации образования [Электронный ресурс] / Е.Л.Склейнов // Информационная среда образования и науки. – Вып.9. – 2012. - Режим доступа: http://www.iiorao.ru/iio/pages/izdat/ison/publication/ison_2012/num_9_2012/Sklejnov.pdf.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:35, 15 вересня 2015 (EEST)

Моя відповідь: Нині комп’ютеризація навчального процесу розглядається як один з найбільш перспективних напрямів підвищення якості освіти. Цій проблемі приділяється значна увага як на рівні центральних органів управління освітою, так і на рівні навчальних закладів освіти, у тому числі й нашого. Проте масштабна комп’ютеризація навчального процесу у ЗНЗ – складна проблема, яка потребує тривалої цілеспрямованої роботи. Усі педагоги вже пересвідчилися , що використання комп’ютерних програм, електронних засобів навчального призначення значно підвищують якість навчання, активізують пізнавальну активність . Нові інформаційні технології відкривають учням доступ до нетрадиційних джерел інформації, підвищують ефективність самостійної роботи, дають нові можливості для творчості, знаходження й закріплення будь-яких професійних навичок, дозволяють реалізовувати принципово нові форми й методи навчання. Разом з тим при використанні ІКТ в навчально-виховному процесі в школі виникають проблеми: • не завжди є недостатнє матеріально-технічне та науково-методичне забезпечення з навчальних предметів; • недостатньо розроблені методики використання сучасних інформаційних технологій навчання у навчальному процесі під час вивчення усіх навчальних предметів; • кабінети забезпечені тільки одним комп'ютером ( в учителя), програма « Один учень - один комп'ютер» реалізована тільки для кабінетів інформатики.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:20, 8 грудня 2015 (EET)

____________________________

Індивідуальне заняття №2.
Вплив нових інформаційних технологій на професійну компетентність вчителя (2 год).
Опрацюйте наведену літературу та 1) розкрийте вплив інформатизації освіти на зміну ролі вчителя у навчально-виховному процесі; 2) вкажіть ті, цифрові навички, якими, на вашу думку, повинен володіти вчитель в ХХІ столітті.
Рекомендована література:
1. Биков В.Ю. Сучасні інноваційні ІКТ-інструменти розвитку систем відкритої освіти / В.Ю. Биков, А.М. Гуржій // Педагогічна і психологічна науки в Україні : зб. наук. праць : в 5 т. – Т. 4 : Професійна освіта і освіта дорослих. – К. : Педагогічна думка, 2012. – С. 44-62.
2. Данільян В.О. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально-філософський аналіз): автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09.00.03 / В.О. Данільян. – Х., 2006. – 20 с.
3. Еляков А.Д. Современная информационная революция / А.Д. Еляков // Социологические исследования. – 2003. – № 10. – С. 29-38.
4. Журналістика : словник-довідник / авт.-уклад. І.Л. Михайлин. – К.: Академвидав, 2013. – 320 с. – (Серія «Nota bene»).
5. Захар О.І. Використання інтернет-технологій у процесі підвищення кваліфікації вчителів / О.І. Захар // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 7-9.
6. Карчевський М.В. Соціальні передумови правових заходів інформаційної безпеки / М.В. Карчевський // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Є.О. Дідоренка. – 2011. – № 1. – С. 35-55.
7. Кочарян А.Б. Вимоги до професійної компетентності науково-педагогічних працівників університету за умов створення електронного освітнього середовища / А.Б. Кочарян // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 16-18.
8. Логвиненко Ю.В. Вплив інформаційних технологій на сучасний педагогічний дискурс / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Вісник Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка: [зб. наук. праць. Вип. 23.] / редкол. О.І. Курок (відп. ред.) [та ін.]. – Глухів : ГНПУ ім. О. Довженка, 2013. – С. 68-76.
9. Логвиненко Ю.В. Зміни в українському освітньому дискурсі під впливом інформаційного суспільства / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Освіта Сумщини. – №1 (21). – С. 42-47.
10. Логвиненко Ю. В. Освіта ХХІ століття: виклики, пошуки відповідей: [навч.-метод. посіб.] / Ю. В. Логвиненко, В.О. Мазуренко, Т.Г. Стукалова. – Суми: РВВ СОІППО, 2012. – 104 с.
11. Медведєв І.А. Інформатизація освіти як шлях підвищення її якості та доступності (на прикладі Сумської області) / І.А. Медведєв, Л.Г. Петрова, С.П. Ніколаєнко // Комп'ютер у школі та сім’ї. – 2013. – № 6 (110). – С. 3-7.
12. Модели управления процессами комплексной информации общего среднего образования / Г.Д. Дылян, Э.С. Работыльская, М.С. Цветков. – М.: Бином. Лаборатория знаний, 2005. – 111 с.
13. Морозов В. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс / В. Морозов // Вища освіта України. – 2013. – №2. – С. 54-58.
14. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
15. Чубарук О.В. Управління розвитком інформаційно-комунікаційної компетентності вчителів української мови і літератури в системі післядипломної освіти / О.В. Чубарук // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 11-15.
Інтернет-ресурси:
16. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості: аналіт. доп. / Д. В. Дубов, О. А. Ожеван, С.Л. Гнатюк. – К. : НІСД. – 2010. – 64 с. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/dubov_infsus-31058.pdf
17. Закон України Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, № 12, ст.102 ) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/537-16
18. Комендант О.В. Стан України у світових ІТ-рейтингах в аспекті впровадження економіки знань [Електронний ресурс] / О.В. Комендант. – Режим доступу: http://sophus.at.ua/publ/2013_05_30_31_kampodilsk/ekonomichnij_blok_doslidzhen/stan_ukrajini_u_svitovikh_it_rejtingakh_v_aspekti_vprovadzhennja_ekonomiki_znan/31-1-0-649
19. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні: [Електронний ресурс] // Президія НАПН України. Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. – Режим доступу: http://www.ispp.org.ua/news_44.htm. Назва з екрану.
20. Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії, інформація, ідеологія та утопія. / Д. Лайон : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/lajon.html.
21. Малицька І.Д. Роль і місце ІКТ в системах освіти зарубіжних країн: [Електронний ресурс] / І.Д.Малицька. – Режим доступу: http://www.ime.edu-ua.net/em10/content/09midcfo.htm
22. Могилев А.М. Принципы системной информатизации в системе образования [Электронный ресурс] / А.М. Могилев – Режим доступа: znamenvs.chat.ru ELBR./1htm.
23. Онкович Г.В. Медіаосвіта (Загальний курс) // Програма навчального курсу для студентів вищих навчальних закладів :[Електронний ресурс] / Г.В. Онкович. – К.: ІВО НАПН України. – 2010. – 24 с.– Режим доступу: http://edu.of.ru/attach/17/82978/doc
24. Писаренко О.Л. Сутність інституту освіти в інформаційному суспільстві: соціально-філософський аналіз. / О.Л. Писаренко. – [Електронний ресурс]. –:Режим доступу: http://www.google.com.ua/url// nbuv.gov.ua/portal/natura/vkpi/fpp/2009-2/24_Pisarenko.
25. Рамський Ю.С. Зміни в професійній діяльності вчителя в епоху інформатизації освіти / Ю.С. Рамський. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ii.npu.edu.ua/files/Zbirnik_KOSN/12/2.pdf
26. Чекман І. С. Конвергентні технології – нанобіомедичний аспект / І.С. Чекман, Т.Ю. Небесная, А.М. Дорошенко // Український медичний часопис. – 2011. – №2 (82) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://www.umj.com.ua/article/8865/konvergentni-texnologii-nanobiomedichnij-aspekt.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:36, 29 жовтня 2015 (EET)

Моя відповідь : На сучасному етапі розвитку суспільства інформаційні технології стали невід’ємною частиною життя людини, у тому числі й сучасного шкільного життя в усіх його напрямах : навчально- виховний процес, управлінська діяльність, фінансово-господарська діяльність ( у кожній школі введені посади бухгалтера ).Звичайно , використання ІКТ на сучасному етапі розвитку освіти в нашій професійній діяльності просто необхідно як учителю , так і адміністратору. Одним із головних завдань освіти сьогодні є підготовка учнів до швидкого свідомого сприйняття й опрацювання великих обсягів інформації, озброєння їх сучасними засобами та технологіями навчання, формування в них інформаційної культури, предметних та ключових компетентностей.
Провідна місія у виконанні цих завдань належить учителю, адже , щоб реалізувати їх, педагог повинен сам досконало володіти своїм предметом, бути ерудованим, постійно працювати над власним самовдосконаленням, тому ми намагаємося залучати учителів у систему методичної роботи, яка покликана формувати предметні, ключові та інформаційні компетентності вчителя згідно з вимогами нового Державного стандарту. Діагностичне анкетування, проведене в закладі , показало, що найбільш ефективними формами роботи, які сприяють формуванню інформаційної культури, предметно-методичних компетентностей педагогів є курсова перепідготовка, навчання в межах програми Intel, реалізація Державної цільової програми впровадження в навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків», участь у методичних заходах області та міста, які орієнтовані на ознайомлення та впровадження сучасних технологій навчання. З метою надання допомоги вчителям - предметникам в організації комп’ютерної підтримки уроку, роботи в мережі Інтернет, у кабінеті інформатики школи діє консультаційний пункт, педагоги можуть отримати професійну пораду вчителів інформатики, підвищити рівень своєї інформаційної культури.
Інформатизація освіти змінила суттєво роль учителя в навчально-виховному процесі. Учителю застосування ІКТ дозволяє економити час і максимально ефективно вирішувати повсякденні справи і обов’язки як фахівця: готуватися до уроків (складати конспекти, добирати дидактичні матеріали тощо), батьківських зборів, виховних годин, різноманітних виступів на педрадах, засіданнях МО, семінарах тощо.
Комп'ютерами та мультимедійними проекторами обладнані 70% навчальних кабінетів школи. Бібліотека школи обладнана трьома комп'ютерами, підключеними до мережі Інтернет, що дає змогу всім учасникам навчально-виховного процесу залучитися до світового інформаційного простору. Учні та вчителі школи спілкуються в комп’ютерній мережі, підтримують зв’язок з іншими навчальними закладами, беруть участь у Всеукраїнських конкурсах та акціях. До мережі Інтернет підключена приймальня директора , кабінет заступника . Таким чином, упровадження ІКТ полегшує роботу вчителя , а навчання дітей робить більш цікавим і ефективним, підвищується результативність навчально- виховного процесу.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:19, 8 грудня 2015 (EET)

==== Консультації ====
Консультація (2 год.)
Євроінтеграційна стратегія України: науково-освітні перспективи
Програми допомоги ЄС у сфері вищої освіти України. Відставання української освітньої системи з ряду параметрів від освіти в країнах ЄС. Заходи у сфері освіти в України рамках програм зовнішньої допомоги Європейської Комісії. Програма Tempus. Програма Erasmus Mundus. Вікно зовнішньої співпраці Erasmus Mundus. Програма Жана Моне.

Рекомендована література:
1. Актуальні проблеми євроінтеграції : [зб. статей з пит. євроінтегр. та права / За ред. Д. Ягунова, вступ ст. В. Вишнякова. – Вип. 7.]. – Суми: ПП Кочубей Н.В., 2011. – 276 с.
2. Андрущенко В. Проблема входження української університетської освіти в європейський освітній простір / В. Андрущенко, І. Гамерська // Рідна школа. – 2012. – № 1-2 (січень-лютий). – С. 3-8.
3. Андрущенко В. Модернізація педагогічної освіти України в контексті Болонського процесу / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2004. – № 1. – С. 4-6.
4. Андрущенко В. Освіта України в системі цінностей «розколотого світу» / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2009. – №3. – С. 31-37.
5. Буряк П.Ю. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності: Навчальний посібник / П. Ю. Буряк, О. Г. Гупало. – К. : Хай-тек прес, 2007. – 336 с.
6. Дарійчук Л. Система освіти в Україні: реформування чи оновлення? / Л. Дарійчук // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 6.
7. Дмитриченко М.Ф. Вища освіта і Болонський процес: [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / М.Ф. Дмитриченко, Б.І. Хорошун, О.М. Язвінська, В.Д. Данчук. – К.: Знання України, 2006. – 440 с.
8. Ерохин А. К. К вопросу об изменении целей высшего образования / А.К. Ерохин // Alma mater. – 2008. – №10. – С. 21-25.
9. Євроінтеграція – крок до заможної України // Вісник пенсійного фонду України. – 2013. – №9 (135). – С. 4-5.
10. Журавський В. Основні завдання вищої школи щодо реалізації в Україні принципів і завдань Болонського процесу / В. Журавський // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 12-16.
11. Журавський В.С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти / В. С. Журавський, М. З. Згуровський. – К.: Вища школа, 2003. – 196 с.
12. Кордон М.В. Європейська та євроатлантична інтеграція України: [навч. посіб.; 2-е видання] / М.В.ґ Кордон. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 172 с.
13. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / В.Г. Кремень. – К.: Грамота, 2005. – 448 с.
14. Майер Б.О. Об онтологии качества образования в обществе знания / Б.О. Майер, Н.В. Наливайко // Философия образования. – 2008. – №3. – С. 4-18.
15. Майер Б.О. Образование в условиях глобальных изменений: методологическая функция философии образования / Б.О. Майер // Философия образования. – 2012. – №6 (45). – С. 117-124.
16. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
17. Похресник А. Стратегічна роль цілісного освітньо-наукового комплексу / А. Похресник // Вища освіта України. – 2011. – № 4. – C.30-36.
18. Соколов В. Євроінтеграційні прагнення України: досягнення та перспективи / В. Соколов // Віче. – 2010. – №22 (283). – С. 25-28.
19. Ціватий В. Завершення періоду євроромантизму / В. Ціватий // Зовнішні справи. – 2011. – №7-8. – С. 14-17.
Інтернет-ресурси:
20. Болонський процес в Україні: перспективи та проблеми [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.loippo.lg.ua/reforma_bolon_dekl.htm.
21. У Європу Знань через Болонський процес [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://studprofcom.ntu-kpi/kiev/ua.
22. http://ec.europa.eu/education/lifelonglearning-programme/doc88_en.htm
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:38, 21 жовтня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====

СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Вивчаємо джерела:
1. http://vnz.org.ua/zakonodavstvo/111-zakon-ukrayiny-pro-vyschu-osvitu;
2. mon.gov.ua/img/zstored/files/project_30102014.doc

'''Обговорюємо''':
• Закон України «Про вищу освіту»;
• Проект Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років Що, на вашу думку, у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» вказує на трансформації української системи освіти? Чи, навпаки, свідчить про те, що стан української освіти, її нормативно-законодавчої бази, не відповідає запитам суспільства?
• Які протиріччя містяться у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років»? Як це може позначитися на розвитку освіти України?
• Чи можете ви назвати Закон України «Про вищу освіту» та Проект «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» перспективними для розвитку України? Чому?--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:39, 15 вересня 2015 (EEST)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
доброго дня. вам слід виконати ВСІ завдання, що пропонувалися протягом вивчення модуля.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:26, 23 вересня 2015 (EEST)

----
доброго дня. вивчення модулю Вам не зараховано.Вам слід виконати всі запропоновані завдання. --[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:50, 18 листопада 2015 (EET)

Соціально-гуманітарний кредитний модуль Івах Т.М.

2015-12-08T11:19:50Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Індивідуальні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Дайте відповідь на запитання:
1. Встановіть зв’язок між модернізацією системи освіти і розвитком сучасного суспільства.
2. Ознайомтеся з рейтингами українських університетів (можна скористатися джерелом: http://dou.ua/lenta/articles/ukrainian-universities-2014/) і встановіть, які показники визначають якість освітніх послуг, опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :[[Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В.]]

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:35, 12 червня 2015 (EEST)

_--Доброго дня.Відповіді: 1. "Освіта і наука є стратегічно пріоритетними, базовими для соціально-економічного розвитку суспільства…" , освіта "нерозривно пов'язана з розвитком суспільства й повинна бути активатором всіх суспільних змін" . А нашому суспільству потрібно змінюватися , розвиватися . Отже, модернізація системи освіти зумовлена тим , що саме освіта, у першу чергу, сприяє змінам , які відбуваються в суспільстві. Дослідженнями встановлено, що чим вищий рівень освіти працівників, тим вищі при одних і тих самих розряді й стажі виконання норм виробітку і результати праці. В умовах ринкової економіки, очевидно, рівень загальної освіти членів суспільства є необхідною умовою успіху. З розвитком суспільства змінюються й цілі освіти , на даному етапі головна мета освіти - дати знання людині , яка застосовуючи їх, буде конкурентоспроможною в усіх сферах діяльності держави на світовому ринку, адже сучасне суспільство вимагає людини освіченою, активної . Щоб реалізувати цю мету ( дати суспільству тих людей , які використають свій інтелект ( найцінніше надбання кожної нації ) , знання , досвід , піднімуть рівень економіки країни, тобто рівень нашого життя , сприятимуть прогресу суспільства в усіх його сферах ) і потрібно модернізувати освіту. Ми можемо й повинні використовувати досвід інших країн з цього питання , але не повинні забувати «про національний менталітет» (згодна , бо є свої національні відмінності , хоча загальнолюдські цінності спільні), створити свою освітню модель ( розвиток освіти й суспільства в кожної країни зі своїми особливостями, рівнем) , яка допоможе розвиватися саме нашому суспільству в потрібному напрямі , а наш досвід і результати позитивних перетворень стануть світовими надбаннями.

2. Аналіз рейтингу українських університетів та Ваші матеріали допомогли мені зробити наступні висновки. Якість освітніх послуг визначають в основному такі показники: 1.Рівень викладацького складу , якість надання ним освітніх послуг : «продукування нових знань, підходів, технологій» ; 2. Рівень студентів : вуз може мати найкращу сучасну матеріально- технічну базу ,як приклад , Комп'ютерна Академія "ШАГ" , а студенти "слабкі" , тобто до навчального закладу зараховані випускники шкіл з низьким рівнем знань (яких зараховують на платне навчання, хоч при цьому освітні послуги викладацького складу є на високому рівні – зв'язок між середньою й вищою освітою ) ;3. Повнота отриманих знань, які можна буде в подальшому застосувати на практиці; 4.Програми навчання; 5.Мотивація студентів до навчання 6.Сучасне обладнання ; 7.Престижність й цінність диплому. 8.Забезпечення вузом співпраці з роботодавцями ( багатьом випускникам українських вузів просто неможливо влаштуватися на роботу за спеціальністю ). Усе це визначає рейтинг вузів , а "рейтинги стають впливовим фактором розбудови глобальної освітньої системи. І практично повна відсутність серед кращих світових університетів українських – тривожний сигнал того, що в нас є всі шанси лишитися поза межами цієї системи".--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:02, 8 грудня 2015 (EET)

_______________

Доброго дня. Дайте відповідь на запитання: 1. Розкрийте, що включає в себе поняття «двоступенева система вищої освіти»? 2. Складіть хронологічну таблицю із найважливіших (на вашу думку) подій Болонського процесу (до 10 подій). Відповідь аргументуйте,

опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В. --[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:20, 16 червня 2015 (EEST)

Відповіді: 1.За кордоном запроваджена двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5 – 2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, повинен спочатку отримати ступінь магістра, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Наші вищі навчальні заклади на сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. Болонський процес спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах європейського регіону, спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці.
2. Хронологічна таблиця із найважливіших подій Болонського процесу:
1. 18 вересня 1988 рік м. Болонья, Італія –підписана "Велика Хартія університетів"- розпочалася співдружність провідних європейських університетів.
2.1997 рік - під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено й прийнято Лісабонську конвенцію - визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни , Україна в тому числі ( більшість з положень конвенції і сформулювали згодом принципи Болонської декларації).
3. 1998 р. підписано Сорбонську декларацію (Франція, Італія, Великобританія, Німеччина) - створення відкритого європейського простору вищої освіти: покращення міжнародної прозорості навчальних програм (курсів) і визнанні кваліфікацій шляхом поступового узгодження циклів підготовки (навчання) та наближення до рамки кваліфікацій ЄПВО; сприяння мобільності студентів, викладачів та наукових працівників;• розроблення загальної системи ступенів - першого циклу (ступінь бакалавра) та другого циклу (ступінь магістра).
4.19 червня 1999 року в Болонья , Італія - підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документа, який назвали "Болонська декларація" ( було узгоджено єдину систему освіти з єдиними критеріями та стандартами до 2010 року).
5. 19 травня 2001 року - представниками 33-х країн Європи підписано Празьке комюніке - підтверджено позиції щодо цілей, визначених Болонською декларацією, висловлено зауваження щодо подальшої реалізації процесу.
6. 18-19 вересня 2003 року в Берліні відбувся третій етап Болонського процесу, де було підписано відповідне комюніке ( поширення загальноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені ; установлено, що в країнах-учасницях Болонського процесу має бути один докторський ступінь – «доктор філософії» у відповідних сферах знань (природничі науки, соціогуманітарні, економічні та інші; була запропонована формула триступеневої освіти (3-5-8), згідно з якою: – не менше трьох років відводиться для отримання освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр", – не менше 5 років – для отримання рівня «магістр», – не менше 8 років для отримання вченого ступеня "доктор філософії").
7.19 травня 2005 рік, Норвегія, Берген( конференція) – Україна офіційно приєдналася до Болонського процесу (перспективи для України - це передусім нові можливості, пов'язані з перспективою входження до загальноєвропейського освітнього простору, а саме: - визнання українських дипломів на міжнародному рівні; - більша мобільність у європросторі для студентів та викладачів; - спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами; - конкурентоспроможність на європейському і світовому ринку праці.
8. 28-29 квітня 2009 рік , м.Левен, Бельгія - відбулася конференція – порушувалися важливі питання : суспільний контроль освіти; безперервне навчання; працевлаштування випускників; міжнародна відкритість;мобільність студентів і освіти в цілому, наукових досліджень і інновацій, інформації та методів прозорості в освіті .Розкриті нові напрями співпраці учасників Болонського процесу.
9.26-28 квітня 2012 рік , м. Бухарест, Румунія –Міністерська Бухарестська конференція та Третій Болонський Форум з питань освітньої політики – підписане Бухарестське комюніке "Використання нашого потенціалу з найбільшою користю : консолідація Європейського простору вищої освіти"- аналізувалися досягнення Болонського процесу та визначалися пріоритети на майбутнє ( на 2012-2015 рр.)--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:08, 8 грудня 2015 (EET)
________________________________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №3-4
СВІТОВІ ОСВІТНІ СИСТЕМИ, ЇХ РІЗНОВИДИ ТА УНІФІКАЦІЯ
(4 год.)
Інститут освіти нині переживає кризу в масштабі людства. «Криза університету» є предметом національної дискусії в Німеччині, Франції, США, Канаді та інших країнах. Питання в тому, чи повинна освітня система готувати фахівців, які мають досить конкретний набір знань і вмінь, за замовленням (і за гроші) професійних спільнот нації, чи вона має виховувати передовсім компетентних і відповідальних громадян. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів.
Українська вища освіта (як і середня) поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Західні освітні системи орієнтуються на пошук власних рішень, бо отримані розв’язки, навіть слабкі, примітивні цінуються значно вище, аніж запозичення чи повторення. Тобто, світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Молодий спеціаліст, закінчивши ВНЗ, має бути готовим до діяльності за фахом.
У зв’язку з тим, що США є лідером на ринку освітніх послуг, варто хоча б побіжно розглянути їхню освітню систему. Перші кроки до становлення системи вищої освіти у США було зроблено ще на початку XVII ст., коли засновувалися коледжі вільних мистецтв, які створювались на зразок англійських технологічних. Згодом майже в усіх Штатах з’явилися сільськогосподарські коледжі. Однак, якщо в Європі вищі професійні школи існували самостійно, то в США зазвичай включалися до складу університету поряд з коледжами вільних наук та мистецтв. Одночасно зі ступенем бакалавра вони почали присвоювати ступінь магістра і доктора. Таким чином, до початку XX ст. еволюція установ американської вищої школи привела до створення великих університетів, які стали основними осередками фундаментальної науки в США. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити.
За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи:
– заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів;
– місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії;
– коледжі вільних мистецтв, що є істотною особливістю системи вищої освіти США, з присудженням диплома бакалавра з домінуючим академічним і мінімальним професійним наповненням. Однак, на заключних роках 4-річної програми є тенденція додавати професійні курси, що розширює можливості випускників;
– загальноосвітні коледжі з присвоєнням диплома як бакалавра, так і магістра;
– незалежні професійні школи з бакалаврським (часто й магістерським) рівнем дипломів у сферах технології, мистецтв тощо;
– університети з правом підготовки докторів і всіма циклами навчання.
Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Набули популярності оригінальні програми з освіти і виховання, які започаткував Джун Рі (радник Дж. Буша з гуманітарного циклу освіти). Зокрема, його програму морально-фізичного виховання під назвою «Народжений бути щасливим» визнано доцільною для впровадження як обов’язкової в систему загальної освіти Америки. Щоб стати щасливим, на думку розробника програми, необхідно дотримуватися девізу: розум у голові, чесність у серці, сила у тілі. У США існує відзнака – «За компетентність, чесність, відданість у роботі».
Розробку нових стандартів започаткувала адміністрація Президента Б. Клінтона спільно з конгресом США. Програмою передбачено приєднання кожної школи і шкільного класу в США до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів, якісне навчання в майбутніх школах тощо.
У США значна увага приділяється дослідженням у галузі філософії освіти, зокрема педагогічної. Саме такий підхід забезпечує аналіз дійсного стану та з’ясування напрямів розвитку системи освіти та її придатності забезпечувати потребу економіки держави у висококваліфікованих фахівцях.
Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою. Вартість одного навчального року не є сталою і залежить від штату, рівня престижності вищого навчального закладу, його належності до державного чи приватного сектора. Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам, окрім того, діє система підтримки кращих студентів (стипендії, гранти).
Із книги У. Айзексона «Стив Джобс» бачимо результат реформ освітньої системи США, що вивели освіту країни на лідерські позиції. США здійснювали пошук талановитої молоді для всіх галузей економіки на багаточисленних конкурсах, в одному з яких взяв участь С. Джобс: «Изобретение получило первый приз на городском конкурсе, который проводили ВВС США, несмотря на то, что среди конкурсантов попадались даже двенадцатиклассники». Зв’язок школи і держави через конкурси забезпечував формування майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки.
Оскільки система освіти американського континенту в сфері надання освітянських послуг є передовою у порівнянні з Європою, то є смисл розглянути канадський досвід роботи вищих навчальних закладів.
Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. У Канаді функціонує 98 університетів та університетських коледжів. Провідними у системі вищої освіти є 58 університетів. Навчання в університетах Канади платне. Оплата за навчання варіюється залежно від місця розташування навчального закладу та програми. Водночас середня оплата університетського курсу за рік досить невисока і дорівнює мінімальній заробітній платі. У середньому навчання для студента коштує від 3500 до 20 000 канадських доларів за рік. Крім того, старанні студенти можуть отримати грант на освіту.
Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені:
1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша.
2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки.
3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки.
Прикро, що український диплом про вищу освіту в Канаді оцінюється на рівні бакалавр. Набір студентів на денну форму навчання в університетах варіюється від 350 до 1000, а в деяких університетах на курс набирають лише 11 осіб (наприклад університет Бішоп). Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов.
У 61 ВНЗ навчання здійснюється англійською мовою, у 17 – французькою, лише 5 університетів є двомовними. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. У країні відсутній єдиний центральний орган щодо управління вищою школою. Детальнішу інформацію про вищі навчальні заклади Канади можна знайти за адресою на сайті: gc.ca.ru Toronto.ca.
Поза сумнівом, значний внесок до соціальних та економічних успіхів належить освітньо-науковому комплексу Німеччини. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів, що виявила себе фактично з 1990-х років. Враховуючи заклади університетського рівня кількість студентів коливається в інтервалі 1,8-1,9 млн. осіб. Із найновіших інтернет-даних про вищу освіту Німеччини бачимо, що країна має в усіх наявних закладах трохи більше 2 млн. студентів, з яких лише 65 тис навчається у недержавних ВНЗ. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Цей феномен не можна пояснити браком коштів на освіту – освітній бюджет Німеччини спроможний забезпечити надання освітніх послуг більшому відсотку молоді. Т. Коваль пояснює це менталітетом нації.
Тривалість навчання відрізняється не лише у різних типах ВНЗ, а й серед закладів однієї групи. Так, підготовка математика триває у Берлінському університетів 18 семестрів, а в окремих периферійних університетах – 12 чи навіть менше. Середній вік випускників – 28-30 років.
Навчання у вищих навчальних закладах триває 5 років (10 семестрів). Винятком є медична (триваліша) і вища педагогічна (3 роки) освіта. Після навчання передбачається стажування (18 місяців), а потім – складання іспитів, підготовка та захист дипломів.
Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Особливістю цієї моделі є спрямованість на «просвітницьку» діяльність, що має на увазі оволодіння необхідною сумою знань, умінь і навичок. Зміст програм навчання природно включає результати дослідницької роботи викладацького корпусу, які використовуються як матеріал для навчальних програм. І викладачі, і студенти взаємодіють на основі науково-дослідної кооперативної праці як пошукувачі. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль.
Найбільш відомим і престижним вищим навчальним закладом Німеччини є Гейдельбергський університет (заснований у 1386 році за зразком паризької Сорбони), серед викладачів якого були філософи Гегель і Ясперс, хімік Геймсгольц, 8 лауреатів Нобелівської премії. Сьогодні, коли англійська мова практично є мовою міжнародного спілкування, освіта, отримана у Великій Британії, дає значні переваги й розкриває більші можливості для випускників англійських шкіл, коледжів та університетів. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою.
Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Але, поряд із цим, діти 3-4 років можуть ходити в дитячий садок, а ті, кому виповнилося 16 років, і закінчили школу, продовжують навчання в коледжах й університетах.
Система освіти Великої Британії складна. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор».
Вчені ступені у Великій Британії присвоюються студентам, які успішно завершили курс навчання. Формально ступені одного рівня, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються одне від одного, але на практиці їх «вага» визначається репутацією університету, що їх присвоїв.
Національна рада професійних кваліфікацій Великої Британії (NCVQ) представила нову структуру професійних кваліфікацій Англії, Уельсу та Північної Ірландії. Вона базується на національних стандартах, що визначають навички, уміння, знання та компетентність працівників, яких вимагає роботодавець, відповідно потребам сучасної економіки, політики та суспільних відносин.
Реформа освіти почалася у Великій Британії з прийняттям Закону «Про освіту» в 1988 році. Її проведення, було обумовлено стурбованістю правлячих кіл зниженням конкурентоздатності країни в порівнянні з іншими державами Заходу. У травні 1997 року, з приходом до влади лейбористського уряду Т. Блера, прем’єр-міністр уже в одній із перших промов проголосив: «Трьома головними національними пріоритетами є: освіта, освіта, освіта». Важливими завданнями в цій сфері були названі не тільки поліпшення обов’язкової освіти, а і професійної, а також реформа фінансування університетської системи. Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація.
Генрі Джейн у доповіді «Суспільна освітня політика» на семінарі проголосив початок створення й імплементації визначених, чітких освітніх орієнтирів, які б стали поштовхом розвитку професійної освіти та знайшли білі плями і недоробки в цій галузі, що вимагає свого дослідження та шляхів його поліпшення. У резолюції міністрів освіти на зустрічі ради освіти у Програмі для сфери освіти були проголошені основні положення, що впроваджувалися в освітню політику суспільства:
1. Підвищити рівень технічного й наукового забезпечення освіти та навчання нації, з огляду на всі освітні рівні: шкільна освіта, вища та професійна, як для громадян країни, так і для іноземців.
2. Налагодити постійні зв’язки та забезпечити кваліфікаційну відповідність із системою освіти Європи.
3. Компілювати та накопичувати документацію і статистичний матеріал з питань освіти.
4. Співробітництво в сфері вищої освіти.
5. Вивчати іноземні мови.
6. Демократизувати освіту, впроваджувати однакові вимоги для вільного доступу до усіх видів освіти [40].
Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Але копіювання гасел систем освіти інших держав ще не означає, що ми здійснюємо розвиток нашої системи освіти у відповідності до кращих взірців освітніх систем. Важливо, спираючись на власний досвід, переборюючи традиційне гальмування всього нового, рухатися до створення власної системи освіти, яка була б модерною та індивідуальною.
Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.
Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. У цій країні раніше, ніж в Україні почалися реформи в освіті та суспільстві, тому досвід Польщі міг би бути дуже корисним для України.
До Європейського Союзу Польща приєдналася у 2004 році, що дало країні визнання польських дипломів у всіх країнах Європи, при цьому додаткового підтвердження не потрібно.
Освітня реформа в Польщі почалася з кінця 80-х р.р. ХХ ст. За ці роки Польща домоглася значних показників за рівнем дорослого населення – вона ввійшла в число країн, що мають найвищій індекс охоплення населення вищою освітою – 95 (до 30% дорослого населення мають вищу освіту). Частка студентів ВНЗ у населенні країни складає 5,4 % від числа громадян (2 млн. студентів при чисельності населення 38 млн. осіб) – за цим параметром Польща демонструє один із найвищих показників у світі.
В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. За всієї універсальності ці принципи відображали специфіку країни. Цими принципами були:
• принцип загальності освіти, що виражається в демократизації освіти і повної реалізації загального права на освіту (дошкільну і повну середню);
• принцип наступності, що пов’язаний з відсутністю яких-небудь перешкод при переході з одного навчального закладу в інший, погодженістю навчальних планів і програм;
• принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти;
• принцип єдності і диференціації системи освіти означає єдність цілей виховання і базового змісту освіти, що гарантує усім доступ до школи вищого рівня;
• заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним;
• принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів гарантує формування повноцінної особистості;
• принцип виховання за допомогою праці і для праці передбачає наповнення всього навчально-виховного процесу проблематикою праці, політехнізму, професійними знаннями і вміннями, що відповідають етапові і типові освіти, проблемам шкільної і професійної орієнтації;
• принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги;
• принцип гнучкості освіти і її реформувань;
• принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти;
• принцип науковості і економічності освіти.
Ці принципи знайшли своє відображення у «Законі про систему освіти».
Ще одним фундаментальним процесом, що передував польській освітній реформі, був процес напрацювання польськими вченими освітньої парадигми, яка мала б можливість задовольнити запити суспільства, що сформувалися в результаті суспільної трансформації. Більшістю польських педагогів як пріоритетна була обрана критично-креативна доктрина, тому що саме вона була здатна сформувати вільну людину, обмежено залежну від зовнішніх факторів, заповзятливу, ініціативну, тобто повноцінного суб’єкта і свого життя, і своєї діяльності. Критично-креативна доктрина, модель якої практично відповідає західному розумінню освіти і ґрунтується на демократичному суспільному устрої, вивільненні і розвитку потенційних здібностей людини.
Пріоритетна цільова спрямованість цієї політики передбачає:
1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини.
2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути).
3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації.
4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі.
5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%).
Реалізація освітньої реформи в Польщі знайшла вираження у структурній перебудові всієї системи освіти.
Як і в інших країнах Європи, найпрестижнішими серед ВНЗ є університети. Найбільша кількість ВНЗ міститься у Варшаві, Кракові, Бреславі, Познані. Усі державні ВНЗ установами освіти на рівні університету і, як правило, зберігають магістерську структуру навчання. Організація йзміст навчання у ВНЗ, як і щорічний прийом студентів, раніше регулювалися державою. Із 1990 н.р. ВНЗ отримали гарантоване законом право самим приймати рішення з даних питань, визначати критерії відбору і правила прийому абітурієнтів. Платня на одного студента в рік у недержавних ВНЗ складає до 2500 доларів. У ВНЗ існує денна, вечірня і заочна форми навчання, а також екстернат.
Із аналізу світових освітніх систем можна зробити висновок, що нашій державі потрібно провести цілий ряд заходів, які б відповідали пріоритетним напрямкам розвитку освіти Європейського континенту та світу. Кожна з розглянутих систем в основу свого розвитку ставила, перш за все, демократизацію освітньої діяльності і відповідність навчальної парадигми запитам суспільства. Проглядається універсальний принцип підготовки у ВНЗ – формування фахівця, здатного до діяльності у змінних умовах праці, ініціативного, творчого.
Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу.
Завдання.
Пояснити, у чому полягають особливості системи освіти США / Канади / Німеччини / Великої Британії / Польщі? Вказати, що може перейняти українська система освіти?--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:37, 4 вересня 2015 (EEST)

Відповідь: Світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити. Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою . Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам і це правильно , адже розумного студента , майбутнього висококласного спеціаліста , втрачати не можна тільки через те , що він не в змозі повністю оплатити своє навчання. Заслуговує на увагу й той факт ,що зв’язок школи й держави забезпечується конкурсами , що допомагає формуванню майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки. Дипломи канадських вузів визнаються за своєю авторитетністю на одному рівні з дипломами США .Треба відмітити, що отримати роботу для випускника досить легко, особливо після успішного проходження стажування під час навчання у канадській компанії. Найбільш привабливою особливістю навчання в Канаді є гнучкість освітньої системи. Для студентів, які хочуть якнайшвидше розпочати свою кар’єру, існує дуже багато практичних професійних програм. Вже за 1 рік тут можна здобути міжнародний сертифікат по спеціальності, що дозволяє працювати в Канаді один рік після закінчення навчання. Для тих, хто хоче отримати бакалаврську ступінь, навчання триває 4 роки. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала.Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою. «Закон про освіту», прийнятий у 1944, у цілому впорядкував систему освіти у Великій Британії. Вона є обов'язковою для всіх громадян у віці від 5 до 16 років. Акт Бейкера, прийнятий у 1988 ввів національні навчальні програми, рівні навчальних досягнень учнів кожного класу з кожного предмета, національні тести з англійської мови, математики та природничих наук для учнів 7, 11, 14, 16- річного віку. Були визначені предмети «ядра» — математика, англійська мова, природознавство, а також географія, технологія, мистецтво, на освоєння яких відводиться до трьох чвертей навчального часу. Найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі. Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. 5 випускників 11-х класів нашої школи 2015 року продовжили навчання саме в Польщі , адже польські дипломи визнаються у всіх країнах Європи.  Пріоритетна цільова спрямованість освітньої парадигми, напрацьованої польськими вченими, передбачає: 1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини. 2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути). 3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації. 4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі. 5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%). Система освіти України поступово переймає досвід надання освіти в різних країнах світу : запровадження Болонського процесу, ДПА та ЗНО, структура освіти охоплює також широкий вибір допоміжних та приватних навчальних закладів. Ми практикуємо приєднання кожної школи і шкільного класу так , як США , до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів. --[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:12, 8 грудня 2015 (EET)
________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №5
РОЗВИТОК ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
На сьогодні 45 європейських країн, включно з Україною, підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці в забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб’єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності європейської системи освіти.
А. Похресник зазначає, що аналіз сучасних праць провідних українських філософів і керівників освітньої системи – В. Кременя, В. Андрущенка, Є. Суліми, Д. Табачника, С. Ніколаєнка – дає змогу виявити різноманітність та полярність поглядів і уявлень про стратегію освітнього процесу України в найближчому майбутньому.
Українська система освіти сьогодні не повною мірою відповідає актуальним вимогам суспільства, й тому можна спостерігати стійку тенденцію щодо неспроможності задовольнити зростаючі потреби її споживачів. Серед найважливіших проблем сучасної української системи освіти можна виокремити наступні: зниження якості навчання, системні втрати і нестачу педагогічних працівників, консервативність у змісті й технологіях навчання. І найголовніше – необхідні суттєві зміни у підготовці майбутніх фахівців-освітян та перепідготовки практикуючих педагогів.
Особливо гостро ці проблеми окреслилися тоді, коли Україна заявила про намір приєднатися до Болонського процесу. П. Ю. Буряк та О. Г. Гупало зазначають, що для України європейська інтеграція – це, в першу чергу, модернізація економіки та освіти, впровадження новітніх технологій, залучення іноземних інвестицій та інше. У культурно-цивілізаційному аспекті, на думку вчених, євроінтеграція – це шлях до активного взаємовигідного культурного обміну між українською та європейськими культурами, становлення України як одного з членів глобального суспільства. Бо глобалізація як явище сучасної дійсності здійснює суттєвий вплив всі сфери життя людства і на освіту як на особливий соціальний інститут.
Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, наполегливо працює над практичним приєднанням до Болонського процесу. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року з моменту підписання декларації на Бергенській конференції.
Приєднання України до Болонського процесу – це передусім нові можливості розвитку української системи освіти, а саме:
1. Визнання українських дипломів на міжнародному рівні.
2. Більша мобільність в європейському просторі для студентів та викладачів.
3. Спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами.
4. Конкурентоспроможність на європейському і світовому ринках праці.
Для України Болонський процес став не лише передумовою входження в європейський освітній простір, а насамперед значним імпульсом оновлення власної системи освіти. Трактуючи Болонський процес не як рух стандартизації, а як процес пошуку консенсусу, освітні реформи в Україні слід спрямовувати не на радикальні зміни, втрату кращих тенденцій та зниження національних стандартів якості освіти, а на розвиток і набуття якісно нових ознак.
Щоб входження України до Болонського процесу стало реальністю, потрібно провести серйозні реформи в галузі освіти, тому що українська вища освіта відрізняється від європейської. У Європейському Союзі прийняті і діють інші стандарти. Престиж освіти, високої кваліфікації у Європі традиційно дуже високий. За кордоном визнають, що отримати освіту здатна не кожна людина.
За матеріалами сайту www.europeans.org.ua, вищу освіту спроможний здобути заледве один з десяти тих, хто навчався у школі, а до вищих студій (на магістерському і докторському рівнях) доходить не більше 10-15 % випускників бакалаврату. У Європі завершують середню освіту на високому рівні лише тільки ті випускники, які мають намір вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 % до 25 % усіх учнів середніх шкіл. Сьогодні вищі навчальні заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл, тобто у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту. Сьогодні український диплом не визнається у Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. І хоча вони за багатьма показниками – за розвитком, ерудованістю, спеціальною підготовленістю – перевершують зарубіжних фахівців, дискредитація українського диплома триває.
Найбільше, що не влаштовує закордонних працедавців у підготовці наших фахівців, – низька дієвість знань. Дієвість знань – це здатність використовувати набуті знання, уміння на практиці. За експертними оцінками, цим параметром ми поступаємося найбільше [9].
За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки. Приймаючи фахівця на роботу, організація впевнена, що він підготовлений на належному рівні. Гарантія цього – високе резюме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином, і організація матиме до нього претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг серйозно постраждає.
Як уже зазначалося, за кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5-2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Українські вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади І-ІІ рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах ІІІ-V рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном така система освіти не визнається.
Отже, у зв’язку з приєднанням до Болонського процесу, Україні необхідно уніфікувати освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів. Необхідна трансформація існуючої в Україні системи вищої освіти відповідно до європейських вимог, що полягає у впровадженні нових підходів та технологій організації навчально-виховного процесу. Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців. Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського процесу.
Інтеграційні процеси необхідно пов’язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту й форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи.
Перш за все слід зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, пов’язані зі збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни, тому цей процес у жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, навпаки, спрямований на їх взаємне узгодження та гармонізацію.
Не випадково саме «гармонізація» виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно містким, адже головною метою виховання та навчання є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і шляхом пізнання цього світу, вміти визначити своє місце, опанувати певну професію. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю підготовки сучасного фахівця.
З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями.
Багатий український досвід слугуватиме надійним «стартовим майданчиком» для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвитку освітніх впливів.
Не зважаючи на значні досягнення української освіти, на думку ректора НТУУ «КПІ» М.З. Згуровського, існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:
1. Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.
2. Недостатнє визнання в суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою.
3. Загрозлива в масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.
4. Збільшення розриву зв’язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
5. Невиправдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста й магістра. З одного боку, можна помітити близькість програм підготовки спеціаліста й магістра, їхню еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.
6. Українська система наукових ступенів складніша, порівняно із загальноєвропейською, і це перешкоджає мобільності викладачів і науковців в Європі.
7. Неадекватно до потреб суспільства й ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі в чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
8. Відійшла в минуле колись добре організована система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип «освіта протягом життя» поки що в умовах нашої держави не може бути повною мірою реалізований.
9. Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних центрів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.
З метою прискорення процесу реформування освітньої галузі на виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» на урядовому рівні прийнято низку надзвичайно важливих для освіти державних цільових програм: розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року; розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року; підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року; розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки; впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»; Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів на 2012-2020 роки.
Визнанням позитивних якісних змін у забезпеченні розвитку національної освіти став Форум міністрів освіти європейських країн «Школа ХХІ століття: Київські ініціативи», на якому проголошено сім напрямів євроінтеграції середньої освіти і проекти практичних дій по кожному з них («Дошкільна освіта»; «Спільна історія без розділових ліній»; «Толерантність»; «Через мову до взаєморозуміння»; «ІКТ – освіта без кордонів»; «Від шкіл-партнерів до партнерів-країн»; «Новій освіті Європи – новий європейський учитель»).
Водночас глибина освітніх реформ, якість і ефективність роботи навчальних закладів і установ системи національної освіти не можуть повною мірою задовольнити сучасні потреби особистості та суспільства. Задекларовані у попередні роки стратегічні завдання щодо забезпечення рівного доступу дітей і молоді до освіти, забезпечення її сталого розвитку і нової якості, демократизації управління не набули повної реалізації. Зміст і організація національної освіти до цього часу недостатньо переорієнтовані на особистість дитини, на формування у дітей і молоді життєво важливих компетентностей, активної їх соціалізації. Викликає тривогу низький рівень здоров’я, морального, культурного і духовного розвитку молоді. Залишається критичним стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти, низький рівень оплати праці працівників освіти і науки.
Інтеграція України у світовий освітній простір вимагає постійного вдосконалення національної системи освіти, пошуку ефективних шляхів підвищення якості освітніх послуг, апробації та впровадження інноваційних педагогічних систем, реального забезпечення рівного доступу всіх її громадян до якісної освіти, модернізації змісту освіти і організації її адекватно світовим тенденціям і вимогам ринку праці, забезпечення безперервності освіти та навчання протягом усього життя, розвитку державно-громадської моделі управління.
Одним із визначальних факторів, що потужно вплине на правове забезпечення діяльності освітянських закладів України у наш час є Закон України «Про вищу освіту», ухвалений Верховною Радою України 1 липня 2014 р. і підписаний Президентом України 1 серпня 2014 р. До основних новацій Закону України «Про вищу освіту» можна віднести:
1. Для виведення системи освіти України на нові показники якості освітянських послуг буде створено окремий колегіальний орган – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.
2. Суттєво будуть посилені антиплагіатні норми і відповідальність за них (обов’язкове оприлюднення наукових робіт).
3. Створюватиметься новий механізм виборів ректорів вищих навчальних закладів (участь всього викладацького складу та збільшено у відповідній пропорції (не більше 15%) кількість студентів, які братимуть участь у голосуванні). Зазначено, що вибори будуть відбуватися в один тур за системою «перехідного голосу». Таким чином, трудовому колективу ВНЗ надається право самостійно обирати ректора, тоді як Міністерство освіти і науки лише фіксуватиме факт вибору.
4. Для ректорів, деканів і завідуючих кафедрами прописано обмеження перебування на посаді – не більше двох строків (5+5). Ця вимога зможе забезпечити ротацію та оновлення керівного складу ВНЗ, сприятиме притоку талановитої молоді до управління освітянськими закладами.
5. Усі виші отримають право остаточного присудження наукових ступенів (у Нацагентстві залишаються лише питання акредитації спецрад і розгляд апеляцій на їх рішення).
6. Державні ВНЗ зможуть розміщувати власні надходження від своєї освітньої, наукової та навчально-виробничої діяльності на рахунках установ державних банків. Позитивне нововведення, спрямоване на розширення фінансової автономі навчальних закладів. Накопичення фінансових ресурсів надасть можливість ВНЗ застосовувати їх для свого стратегічного розвитку.
7. Зменшено кількість годин навчального навантаження викладачів – одна ставка становитиме не 900, а 600 навчальних годин. Зменшено навантаження на студентів – кількість годин в одному навчальному кредиті змінено з 36 до 30 навчальних годин. Завдяки цьому викладачі зможуть більше уваги приділяти науковим дослідженням і підготовці сучасних навчально-методичних матеріалів.
8. З 2016 року запроваджуватиметься новий механізм електронного вступу до ВНЗ і автоматичного розміщення місць державного замовлення. Це нововведення може стати ефективним механізмом зменшення корупції на етапі вступу до ВНЗ (звичайно, якщо до 2016 року до Закону не будуть внесені зміни). І, що найголовніше, розшириться доступ усіх прошарків населення до престижних вузів та спеціальностей.
9. Створюватимуться умови для збільшення мобільності студентів і викладачів . Кількість навчальних дисциплін стане меншою, при цьому студенти будуть обирати 25% курсів. Саме ця вимога наблизить нашу систему освіти до країн, чиї дипломи відповідають принципам та стандартам Болонського процесу.
10. Протягом визначеного у законопроекті перехідного періоду із системи вищої освіти буде вилучено рівень молодшого спеціаліста та запроваджено ступінь молодшого бакалавра як скорочений цикл підготовки бакалаврів. Законом також скасовується ступінь кандидата наук, натомість запроваджуються такі ступені вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук. При цьому ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вищою радою навчального закладу або наукової установи у разі успішного виконання відповідної наукової програми та публічного захисту дисертації. Надвелика кількість освітніх рівнів, що зберігається у вищій освіті України, даним законом зменшилася. Але, вона і досі не відповідає прийнятій більшістю держав-учасниць Болонського процесу, трьохрівневій освіті (бакалавр, магістр, доктор філософії).
11. Закон розширює автономію університетів та надає громадськості більше важелів для контролю за його діяльністю. Університети, згідно закону, впроваджуватимуть внутрішній публічний моніторинг якості, а його результати будуть розміщені на сайті вузу.
12. Українські ВНЗ зможуть вільно наймати випускників та професорів закордонних університетів.
Відзначені новації майже повністю відповідають вимогам Болонського процесу. Реалізація їх в освітянському просторі наблизить українську освіту до принципів Болонського процесу Європейського простору вищої освіти. Це ще один важливий крок України у напрямку до Євросоюзу.

Завдання:
Розкрийте, яким чином зміни та реформи, що проходять в українській системі освіти, позначилися на роботі вашого навчального закладу. Коротко проаналізуйте, як змінився річний план роботи вашого навчального закладу за останні 5-10 років.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:17, 11 вересня 2015 (EEST)

Моя відповідь:
Зміни та реформи, що проходять в українській системі освіти,однозначно позначилися на роботі нашого навчального закладу. Слід зазначити, що наш заклад пройшов певні етапи свого становлення й розвитку .Відкрито заклад як загальноосвітню школу І – ІІІ ступенів №17 у 1982 році , працював заклад з 1998 по 2001 рік як загальноосвітня школа з ліцейними класами, у 2004 році школа отримала статус НВК : середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 17 , функціонує як Сумська спеціалізована школа І – ІІІ ступенів №17, м. Суми, Сумської області з 2004 року ( створення шкіл нового типу) . У закладі створені класи фізико-математичного, технологічного профілів та іноземної філології. Поглиблено вивчаються предмети: англійська мова, математика 9 профілізація). Останні 10 років значна увага приділяється науково-методичному забезпеченню діяльності закладу: науково- методична робота передбачає не тільки підвищення фахової майстерності вчителів, але й участь педагогів у науковій діяльності ( участь у міжнародних проектах , телемости з іншими закладами держави, області – обмін досвідом тощо). З минулого навчального року заклад бере участь у міжнародному проекті «Відкрита Польща». Серед 520 зареєстрованих шкіл - претендентів на участь у конкурсі міжнародною комісією було обрано 100 шкіл, яким запропоновано партнерство в рамках проекту. Серед цих шкіл – наш заклад, ми є партнерами Фундації СЕАSС у рамках проекту. З 2008 року в школі створено євроклуб «Вектор» , члени якого мають досвід співпраці з волонтерами з Європи та неодноразово брали участь у міжнародних проектах для молоді. Школярі усвідомлюють, що Україна - це центр Європи, українці завжди сповідують принципи свободи й незалежності. Члени євроклубу та педагоги - координатори відвідали такі країни, як: Польща, Німеччина. Шкільний євроклуб – це свого роду творча лабораторія, учасники якої шукають нестандартні форми й методи для організації дозвілля молоді в позаурочний час (один із проявів такого процесу , як інтеграція в Європу) . З метою національно-патріотичного виховання в закладі створений великий музейний комплекс, до якого входять три музеї: музей бойової слави «Солдатська пам’ять», народознавчий музей «Світлиця», історико-краєзнавчий музей «Моє місто, моя школа». У 2009 році музей «Моє місто, моя школа» нагороджений Дипломом Академії педагогічних наук України за перемогу у Всеукраїнському конкурсі «Музейна палітра України».Також до комплексу входить «Галерея слави», адже школа ніколи не забуває про своїх випускників, саме на їх честь створена ця галерея, де розміщені портрети найкращих учнів - випускників, які зробили вагомий внесок у розбудову міста, області та держави( фізичне й патріотичне виховання – один із основних напрямів роботи на сьогодні в усіх закладах). Інформатизація освіти є однією з найважливіших складових Державної програми розбудови інформаційного суспільства на основі впровадження новітніх інформаційних технологій, це одне із завдань Комплексної міської програми «Освіта м. Суми на 2011 – 2015 роки». У ній зазначається, що «проблема інформатизації не обмежується вивченням предмета інформатика, а передбачає використання інформаційно-комунікативних технологій при викладанні інших предметів». Тому цей пункт державної та міської програм ми повністю виконали: 90% навчальних кабінетів нашого закладу забезпечені телекомунікаційними засобами навчання (телевізори, комп’ютери, екрани) .Це одне із стратегічних завдань упровадження Державного стандарту в частині базової загальної середньої освіти. Усі педагоги школи володіють ( різному ріні) комп’ютером , використовують у своїй роботі інформаційно - комунікаційні технології ( Державна цільова програми впровадження в навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»). Активізована робота в закладі виявлення й розвитку інтелектуально й творчо обдарованих дітей, створена чітка система роботи з обдарованими та здібними учнями, сприятливі умови для розвитку їхнього творчого потенціалу, система стимулювання інтелектуально й творчо обдарованих дітей. Про це свідчать результати з даного напряму роботи. Так за останні три роки вчителі нашої школи підготували 168 переможців ІІ- ІV етапів Всеукраїнських учнівських олімпіад, із них: ІІ етапу -116, ІІІ етапу - 44, ІV етапу - 11. Серед наших учнів - стипендіати Президента України, голови Сумської обласної державної адміністрації, міського голови. Учитель економіки та географії Філатова С.Ю. в 2014 , 2015 роках визнана кращим учителем по роботі з обдарованими учнями, у 2014 році була відзначена щорічною премією Верховної Ради України. --Бабій Лариса Михайлівна (обговорення) 17:08, 3 жовтня 2015 (EEST)
2.Річний план роботи нашого навчального закладу за останні 5-10 років змінився. Виходячи з вищезазначеного ( попередньому питанні) : у річному плані виокремлено розділи «Методична робота», «Забезпечення прав молоді на освіту та підвищення ефективності педагогічного процесу», у 2015-2016 навчальному році - розділ « Національно-патріотичне виховання» . У розділ VІІ. Управління діяльністю педагогічного колективу та координація внутрішньошкільного контролю внесені нові питання для контролю ( ДПА, ЗНО …)--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:14, 8 грудня 2015 (EET)

==== Індивідуальні заняття ====
Індивідуальне заняття №1.
Тема. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс (2 год)
Мета: довести важливість впровадження інформаційних технологій у навчально-виховний процес; розкрити вдосконалення педагогічного дискурсу через використання телекомунікаційних мереж з інтерактивними та мультимедійними технологіями; довести необхідність підвищення інформаційної грамотності і культури всіх учасників освітнього процесу.

Розкрийте унікальний внесок ІКТ у навчально-виховний процес.
Література:
1. Блага О.В. Інформаційні технології як невід’ємна складова новітнього освітнього процесу [Електронний ресурс] /О.В. Брага // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Філософія. Психологія. Педагогіка. – 2007. – №2. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VKPI_fpp/2007-2-2/09_Blaga.pdf
2. Колин К.К. Информатизация образования: новые приоритеты // Информатика и образование. – 2001. – № 10.
3. Вишинська Г. Інформатизація як дійсність та перспективна тенденція розвитку освіти / Г.Вишинська // Філософські абриси сучасної освіти : монограф.; [за заг.ред. І. Предборовської]. – Суми :ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 148-189
4. Гендина Н.И. Информационная культура учителя: концепция формирования и региональный опыт / Н.И.Гендина // Образование. Карьера. Общество. - №1. – 2003. – С. 20-23
5. Склейнов Е.Л. Интеграция интерактивных и Интернет-технологий как новое направление информатизации образования [Электронный ресурс] / Е.Л.Склейнов // Информационная среда образования и науки. – Вып.9. – 2012. - Режим доступа: http://www.iiorao.ru/iio/pages/izdat/ison/publication/ison_2012/num_9_2012/Sklejnov.pdf.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:35, 15 вересня 2015 (EEST)

Моя відповідь: Нині комп’ютеризація навчального процесу розглядається як один з найбільш перспективних напрямів підвищення якості освіти. Цій проблемі приділяється значна увага як на рівні центральних органів управління освітою, так і на рівні навчальних закладів освіти, у тому числі й нашого. Проте масштабна комп’ютеризація навчального процесу у ЗНЗ – складна проблема, яка потребує тривалої цілеспрямованої роботи. Усі педагоги вже пересвідчилися , що використання комп’ютерних програм, електронних засобів навчального призначення значно підвищують якість навчання, активізують пізнавальну активність . Нові інформаційні технології відкривають учням доступ до нетрадиційних джерел інформації, підвищують ефективність самостійної роботи, дають нові можливості для творчості, знаходження й закріплення будь-яких професійних навичок, дозволяють реалізовувати принципово нові форми й методи навчання. Разом з тим при використанні ІКТ в навчально-виховному процесі в школі виникають проблеми: • не завжди є недостатнє матеріально-технічне та науково-методичне забезпечення з навчальних предметів; • недостатньо розроблені методики використання сучасних інформаційних технологій навчання у навчальному процесі під час вивчення усіх навчальних предметів; • кабінети забезпечені тільки одним комп'ютером ( в учителя), програма « Один учень - один комп'ютер» реалізована тільки для кабінетів інформатики.

____________________________

Індивідуальне заняття №2.
Вплив нових інформаційних технологій на професійну компетентність вчителя (2 год).
Опрацюйте наведену літературу та 1) розкрийте вплив інформатизації освіти на зміну ролі вчителя у навчально-виховному процесі; 2) вкажіть ті, цифрові навички, якими, на вашу думку, повинен володіти вчитель в ХХІ столітті.
Рекомендована література:
1. Биков В.Ю. Сучасні інноваційні ІКТ-інструменти розвитку систем відкритої освіти / В.Ю. Биков, А.М. Гуржій // Педагогічна і психологічна науки в Україні : зб. наук. праць : в 5 т. – Т. 4 : Професійна освіта і освіта дорослих. – К. : Педагогічна думка, 2012. – С. 44-62.
2. Данільян В.О. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально-філософський аналіз): автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09.00.03 / В.О. Данільян. – Х., 2006. – 20 с.
3. Еляков А.Д. Современная информационная революция / А.Д. Еляков // Социологические исследования. – 2003. – № 10. – С. 29-38.
4. Журналістика : словник-довідник / авт.-уклад. І.Л. Михайлин. – К.: Академвидав, 2013. – 320 с. – (Серія «Nota bene»).
5. Захар О.І. Використання інтернет-технологій у процесі підвищення кваліфікації вчителів / О.І. Захар // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 7-9.
6. Карчевський М.В. Соціальні передумови правових заходів інформаційної безпеки / М.В. Карчевський // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Є.О. Дідоренка. – 2011. – № 1. – С. 35-55.
7. Кочарян А.Б. Вимоги до професійної компетентності науково-педагогічних працівників університету за умов створення електронного освітнього середовища / А.Б. Кочарян // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 16-18.
8. Логвиненко Ю.В. Вплив інформаційних технологій на сучасний педагогічний дискурс / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Вісник Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка: [зб. наук. праць. Вип. 23.] / редкол. О.І. Курок (відп. ред.) [та ін.]. – Глухів : ГНПУ ім. О. Довженка, 2013. – С. 68-76.
9. Логвиненко Ю.В. Зміни в українському освітньому дискурсі під впливом інформаційного суспільства / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Освіта Сумщини. – №1 (21). – С. 42-47.
10. Логвиненко Ю. В. Освіта ХХІ століття: виклики, пошуки відповідей: [навч.-метод. посіб.] / Ю. В. Логвиненко, В.О. Мазуренко, Т.Г. Стукалова. – Суми: РВВ СОІППО, 2012. – 104 с.
11. Медведєв І.А. Інформатизація освіти як шлях підвищення її якості та доступності (на прикладі Сумської області) / І.А. Медведєв, Л.Г. Петрова, С.П. Ніколаєнко // Комп'ютер у школі та сім’ї. – 2013. – № 6 (110). – С. 3-7.
12. Модели управления процессами комплексной информации общего среднего образования / Г.Д. Дылян, Э.С. Работыльская, М.С. Цветков. – М.: Бином. Лаборатория знаний, 2005. – 111 с.
13. Морозов В. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс / В. Морозов // Вища освіта України. – 2013. – №2. – С. 54-58.
14. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
15. Чубарук О.В. Управління розвитком інформаційно-комунікаційної компетентності вчителів української мови і літератури в системі післядипломної освіти / О.В. Чубарук // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 11-15.
Інтернет-ресурси:
16. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості: аналіт. доп. / Д. В. Дубов, О. А. Ожеван, С.Л. Гнатюк. – К. : НІСД. – 2010. – 64 с. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/dubov_infsus-31058.pdf
17. Закон України Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, № 12, ст.102 ) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/537-16
18. Комендант О.В. Стан України у світових ІТ-рейтингах в аспекті впровадження економіки знань [Електронний ресурс] / О.В. Комендант. – Режим доступу: http://sophus.at.ua/publ/2013_05_30_31_kampodilsk/ekonomichnij_blok_doslidzhen/stan_ukrajini_u_svitovikh_it_rejtingakh_v_aspekti_vprovadzhennja_ekonomiki_znan/31-1-0-649
19. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні: [Електронний ресурс] // Президія НАПН України. Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. – Режим доступу: http://www.ispp.org.ua/news_44.htm. Назва з екрану.
20. Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії, інформація, ідеологія та утопія. / Д. Лайон : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/lajon.html.
21. Малицька І.Д. Роль і місце ІКТ в системах освіти зарубіжних країн: [Електронний ресурс] / І.Д.Малицька. – Режим доступу: http://www.ime.edu-ua.net/em10/content/09midcfo.htm
22. Могилев А.М. Принципы системной информатизации в системе образования [Электронный ресурс] / А.М. Могилев – Режим доступа: znamenvs.chat.ru ELBR./1htm.
23. Онкович Г.В. Медіаосвіта (Загальний курс) // Програма навчального курсу для студентів вищих навчальних закладів :[Електронний ресурс] / Г.В. Онкович. – К.: ІВО НАПН України. – 2010. – 24 с.– Режим доступу: http://edu.of.ru/attach/17/82978/doc
24. Писаренко О.Л. Сутність інституту освіти в інформаційному суспільстві: соціально-філософський аналіз. / О.Л. Писаренко. – [Електронний ресурс]. –:Режим доступу: http://www.google.com.ua/url// nbuv.gov.ua/portal/natura/vkpi/fpp/2009-2/24_Pisarenko.
25. Рамський Ю.С. Зміни в професійній діяльності вчителя в епоху інформатизації освіти / Ю.С. Рамський. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ii.npu.edu.ua/files/Zbirnik_KOSN/12/2.pdf
26. Чекман І. С. Конвергентні технології – нанобіомедичний аспект / І.С. Чекман, Т.Ю. Небесная, А.М. Дорошенко // Український медичний часопис. – 2011. – №2 (82) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://www.umj.com.ua/article/8865/konvergentni-texnologii-nanobiomedichnij-aspekt.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:36, 29 жовтня 2015 (EET)

Моя відповідь : На сучасному етапі розвитку суспільства інформаційні технології стали невід’ємною частиною життя людини, у тому числі й сучасного шкільного життя в усіх його напрямах : навчально- виховний процес, управлінська діяльність, фінансово-господарська діяльність ( у кожній школі введені посади бухгалтера ).Звичайно , використання ІКТ на сучасному етапі розвитку освіти в нашій професійній діяльності просто необхідно як учителю , так і адміністратору. Одним із головних завдань освіти сьогодні є підготовка учнів до швидкого свідомого сприйняття й опрацювання великих обсягів інформації, озброєння їх сучасними засобами та технологіями навчання, формування в них інформаційної культури, предметних та ключових компетентностей.
Провідна місія у виконанні цих завдань належить учителю, адже , щоб реалізувати їх, педагог повинен сам досконало володіти своїм предметом, бути ерудованим, постійно працювати над власним самовдосконаленням, тому ми намагаємося залучати учителів у систему методичної роботи, яка покликана формувати предметні, ключові та інформаційні компетентності вчителя згідно з вимогами нового Державного стандарту. Діагностичне анкетування, проведене в закладі , показало, що найбільш ефективними формами роботи, які сприяють формуванню інформаційної культури, предметно-методичних компетентностей педагогів є курсова перепідготовка, навчання в межах програми Intel, реалізація Державної цільової програми впровадження в навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків», участь у методичних заходах області та міста, які орієнтовані на ознайомлення та впровадження сучасних технологій навчання. З метою надання допомоги вчителям - предметникам в організації комп’ютерної підтримки уроку, роботи в мережі Інтернет, у кабінеті інформатики школи діє консультаційний пункт, педагоги можуть отримати професійну пораду вчителів інформатики, підвищити рівень своєї інформаційної культури.
Інформатизація освіти змінила суттєво роль учителя в навчально-виховному процесі. Учителю застосування ІКТ дозволяє економити час і максимально ефективно вирішувати повсякденні справи і обов’язки як фахівця: готуватися до уроків (складати конспекти, добирати дидактичні матеріали тощо), батьківських зборів, виховних годин, різноманітних виступів на педрадах, засіданнях МО, семінарах тощо.
Комп'ютерами та мультимедійними проекторами обладнані 70% навчальних кабінетів школи. Бібліотека школи обладнана трьома комп'ютерами, підключеними до мережі Інтернет, що дає змогу всім учасникам навчально-виховного процесу залучитися до світового інформаційного простору. Учні та вчителі школи спілкуються в комп’ютерній мережі, підтримують зв’язок з іншими навчальними закладами, беруть участь у Всеукраїнських конкурсах та акціях. До мережі Інтернет підключена приймальня директора , кабінет заступника . Таким чином, упровадження ІКТ полегшує роботу вчителя , а навчання дітей робить більш цікавим і ефективним, підвищується результативність навчально- виховного процесу.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:19, 8 грудня 2015 (EET)

==== Консультації ====
Консультація (2 год.)
Євроінтеграційна стратегія України: науково-освітні перспективи
Програми допомоги ЄС у сфері вищої освіти України. Відставання української освітньої системи з ряду параметрів від освіти в країнах ЄС. Заходи у сфері освіти в України рамках програм зовнішньої допомоги Європейської Комісії. Програма Tempus. Програма Erasmus Mundus. Вікно зовнішньої співпраці Erasmus Mundus. Програма Жана Моне.

Рекомендована література:
1. Актуальні проблеми євроінтеграції : [зб. статей з пит. євроінтегр. та права / За ред. Д. Ягунова, вступ ст. В. Вишнякова. – Вип. 7.]. – Суми: ПП Кочубей Н.В., 2011. – 276 с.
2. Андрущенко В. Проблема входження української університетської освіти в європейський освітній простір / В. Андрущенко, І. Гамерська // Рідна школа. – 2012. – № 1-2 (січень-лютий). – С. 3-8.
3. Андрущенко В. Модернізація педагогічної освіти України в контексті Болонського процесу / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2004. – № 1. – С. 4-6.
4. Андрущенко В. Освіта України в системі цінностей «розколотого світу» / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2009. – №3. – С. 31-37.
5. Буряк П.Ю. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності: Навчальний посібник / П. Ю. Буряк, О. Г. Гупало. – К. : Хай-тек прес, 2007. – 336 с.
6. Дарійчук Л. Система освіти в Україні: реформування чи оновлення? / Л. Дарійчук // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 6.
7. Дмитриченко М.Ф. Вища освіта і Болонський процес: [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / М.Ф. Дмитриченко, Б.І. Хорошун, О.М. Язвінська, В.Д. Данчук. – К.: Знання України, 2006. – 440 с.
8. Ерохин А. К. К вопросу об изменении целей высшего образования / А.К. Ерохин // Alma mater. – 2008. – №10. – С. 21-25.
9. Євроінтеграція – крок до заможної України // Вісник пенсійного фонду України. – 2013. – №9 (135). – С. 4-5.
10. Журавський В. Основні завдання вищої школи щодо реалізації в Україні принципів і завдань Болонського процесу / В. Журавський // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 12-16.
11. Журавський В.С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти / В. С. Журавський, М. З. Згуровський. – К.: Вища школа, 2003. – 196 с.
12. Кордон М.В. Європейська та євроатлантична інтеграція України: [навч. посіб.; 2-е видання] / М.В.ґ Кордон. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 172 с.
13. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / В.Г. Кремень. – К.: Грамота, 2005. – 448 с.
14. Майер Б.О. Об онтологии качества образования в обществе знания / Б.О. Майер, Н.В. Наливайко // Философия образования. – 2008. – №3. – С. 4-18.
15. Майер Б.О. Образование в условиях глобальных изменений: методологическая функция философии образования / Б.О. Майер // Философия образования. – 2012. – №6 (45). – С. 117-124.
16. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
17. Похресник А. Стратегічна роль цілісного освітньо-наукового комплексу / А. Похресник // Вища освіта України. – 2011. – № 4. – C.30-36.
18. Соколов В. Євроінтеграційні прагнення України: досягнення та перспективи / В. Соколов // Віче. – 2010. – №22 (283). – С. 25-28.
19. Ціватий В. Завершення періоду євроромантизму / В. Ціватий // Зовнішні справи. – 2011. – №7-8. – С. 14-17.
Інтернет-ресурси:
20. Болонський процес в Україні: перспективи та проблеми [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.loippo.lg.ua/reforma_bolon_dekl.htm.
21. У Європу Знань через Болонський процес [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://studprofcom.ntu-kpi/kiev/ua.
22. http://ec.europa.eu/education/lifelonglearning-programme/doc88_en.htm
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:38, 21 жовтня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====

СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Вивчаємо джерела:
1. http://vnz.org.ua/zakonodavstvo/111-zakon-ukrayiny-pro-vyschu-osvitu;
2. mon.gov.ua/img/zstored/files/project_30102014.doc

'''Обговорюємо''':
• Закон України «Про вищу освіту»;
• Проект Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років Що, на вашу думку, у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» вказує на трансформації української системи освіти? Чи, навпаки, свідчить про те, що стан української освіти, її нормативно-законодавчої бази, не відповідає запитам суспільства?
• Які протиріччя містяться у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років»? Як це може позначитися на розвитку освіти України?
• Чи можете ви назвати Закон України «Про вищу освіту» та Проект «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» перспективними для розвитку України? Чому?--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:39, 15 вересня 2015 (EEST)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
доброго дня. вам слід виконати ВСІ завдання, що пропонувалися протягом вивчення модуля.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:26, 23 вересня 2015 (EEST)

----
доброго дня. вивчення модулю Вам не зараховано.Вам слід виконати всі запропоновані завдання. --[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:50, 18 листопада 2015 (EET)

Соціально-гуманітарний кредитний модуль Івах Т.М.

2015-12-08T11:14:08Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Дайте відповідь на запитання:
1. Встановіть зв’язок між модернізацією системи освіти і розвитком сучасного суспільства.
2. Ознайомтеся з рейтингами українських університетів (можна скористатися джерелом: http://dou.ua/lenta/articles/ukrainian-universities-2014/) і встановіть, які показники визначають якість освітніх послуг, опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :[[Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В.]]

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:35, 12 червня 2015 (EEST)

_--Доброго дня.Відповіді: 1. "Освіта і наука є стратегічно пріоритетними, базовими для соціально-економічного розвитку суспільства…" , освіта "нерозривно пов'язана з розвитком суспільства й повинна бути активатором всіх суспільних змін" . А нашому суспільству потрібно змінюватися , розвиватися . Отже, модернізація системи освіти зумовлена тим , що саме освіта, у першу чергу, сприяє змінам , які відбуваються в суспільстві. Дослідженнями встановлено, що чим вищий рівень освіти працівників, тим вищі при одних і тих самих розряді й стажі виконання норм виробітку і результати праці. В умовах ринкової економіки, очевидно, рівень загальної освіти членів суспільства є необхідною умовою успіху. З розвитком суспільства змінюються й цілі освіти , на даному етапі головна мета освіти - дати знання людині , яка застосовуючи їх, буде конкурентоспроможною в усіх сферах діяльності держави на світовому ринку, адже сучасне суспільство вимагає людини освіченою, активної . Щоб реалізувати цю мету ( дати суспільству тих людей , які використають свій інтелект ( найцінніше надбання кожної нації ) , знання , досвід , піднімуть рівень економіки країни, тобто рівень нашого життя , сприятимуть прогресу суспільства в усіх його сферах ) і потрібно модернізувати освіту. Ми можемо й повинні використовувати досвід інших країн з цього питання , але не повинні забувати «про національний менталітет» (згодна , бо є свої національні відмінності , хоча загальнолюдські цінності спільні), створити свою освітню модель ( розвиток освіти й суспільства в кожної країни зі своїми особливостями, рівнем) , яка допоможе розвиватися саме нашому суспільству в потрібному напрямі , а наш досвід і результати позитивних перетворень стануть світовими надбаннями.

2. Аналіз рейтингу українських університетів та Ваші матеріали допомогли мені зробити наступні висновки. Якість освітніх послуг визначають в основному такі показники: 1.Рівень викладацького складу , якість надання ним освітніх послуг : «продукування нових знань, підходів, технологій» ; 2. Рівень студентів : вуз може мати найкращу сучасну матеріально- технічну базу ,як приклад , Комп'ютерна Академія "ШАГ" , а студенти "слабкі" , тобто до навчального закладу зараховані випускники шкіл з низьким рівнем знань (яких зараховують на платне навчання, хоч при цьому освітні послуги викладацького складу є на високому рівні – зв'язок між середньою й вищою освітою ) ;3. Повнота отриманих знань, які можна буде в подальшому застосувати на практиці; 4.Програми навчання; 5.Мотивація студентів до навчання 6.Сучасне обладнання ; 7.Престижність й цінність диплому. 8.Забезпечення вузом співпраці з роботодавцями ( багатьом випускникам українських вузів просто неможливо влаштуватися на роботу за спеціальністю ). Усе це визначає рейтинг вузів , а "рейтинги стають впливовим фактором розбудови глобальної освітньої системи. І практично повна відсутність серед кращих світових університетів українських – тривожний сигнал того, що в нас є всі шанси лишитися поза межами цієї системи".--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:02, 8 грудня 2015 (EET)

_______________

Доброго дня. Дайте відповідь на запитання: 1. Розкрийте, що включає в себе поняття «двоступенева система вищої освіти»? 2. Складіть хронологічну таблицю із найважливіших (на вашу думку) подій Болонського процесу (до 10 подій). Відповідь аргументуйте,

опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В. --[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:20, 16 червня 2015 (EEST)

Відповіді: 1.За кордоном запроваджена двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5 – 2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, повинен спочатку отримати ступінь магістра, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Наші вищі навчальні заклади на сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. Болонський процес спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах європейського регіону, спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці.
2. Хронологічна таблиця із найважливіших подій Болонського процесу:
1. 18 вересня 1988 рік м. Болонья, Італія –підписана "Велика Хартія університетів"- розпочалася співдружність провідних європейських університетів.
2.1997 рік - під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено й прийнято Лісабонську конвенцію - визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни , Україна в тому числі ( більшість з положень конвенції і сформулювали згодом принципи Болонської декларації).
3. 1998 р. підписано Сорбонську декларацію (Франція, Італія, Великобританія, Німеччина) - створення відкритого європейського простору вищої освіти: покращення міжнародної прозорості навчальних програм (курсів) і визнанні кваліфікацій шляхом поступового узгодження циклів підготовки (навчання) та наближення до рамки кваліфікацій ЄПВО; сприяння мобільності студентів, викладачів та наукових працівників;• розроблення загальної системи ступенів - першого циклу (ступінь бакалавра) та другого циклу (ступінь магістра).
4.19 червня 1999 року в Болонья , Італія - підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документа, який назвали "Болонська декларація" ( було узгоджено єдину систему освіти з єдиними критеріями та стандартами до 2010 року).
5. 19 травня 2001 року - представниками 33-х країн Європи підписано Празьке комюніке - підтверджено позиції щодо цілей, визначених Болонською декларацією, висловлено зауваження щодо подальшої реалізації процесу.
6. 18-19 вересня 2003 року в Берліні відбувся третій етап Болонського процесу, де було підписано відповідне комюніке ( поширення загальноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені ; установлено, що в країнах-учасницях Болонського процесу має бути один докторський ступінь – «доктор філософії» у відповідних сферах знань (природничі науки, соціогуманітарні, економічні та інші; була запропонована формула триступеневої освіти (3-5-8), згідно з якою: – не менше трьох років відводиться для отримання освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр", – не менше 5 років – для отримання рівня «магістр», – не менше 8 років для отримання вченого ступеня "доктор філософії").
7.19 травня 2005 рік, Норвегія, Берген( конференція) – Україна офіційно приєдналася до Болонського процесу (перспективи для України - це передусім нові можливості, пов'язані з перспективою входження до загальноєвропейського освітнього простору, а саме: - визнання українських дипломів на міжнародному рівні; - більша мобільність у європросторі для студентів та викладачів; - спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами; - конкурентоспроможність на європейському і світовому ринку праці.
8. 28-29 квітня 2009 рік , м.Левен, Бельгія - відбулася конференція – порушувалися важливі питання : суспільний контроль освіти; безперервне навчання; працевлаштування випускників; міжнародна відкритість;мобільність студентів і освіти в цілому, наукових досліджень і інновацій, інформації та методів прозорості в освіті .Розкриті нові напрями співпраці учасників Болонського процесу.
9.26-28 квітня 2012 рік , м. Бухарест, Румунія –Міністерська Бухарестська конференція та Третій Болонський Форум з питань освітньої політики – підписане Бухарестське комюніке "Використання нашого потенціалу з найбільшою користю : консолідація Європейського простору вищої освіти"- аналізувалися досягнення Болонського процесу та визначалися пріоритети на майбутнє ( на 2012-2015 рр.)--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:08, 8 грудня 2015 (EET)
________________________________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №3-4
СВІТОВІ ОСВІТНІ СИСТЕМИ, ЇХ РІЗНОВИДИ ТА УНІФІКАЦІЯ
(4 год.)
Інститут освіти нині переживає кризу в масштабі людства. «Криза університету» є предметом національної дискусії в Німеччині, Франції, США, Канаді та інших країнах. Питання в тому, чи повинна освітня система готувати фахівців, які мають досить конкретний набір знань і вмінь, за замовленням (і за гроші) професійних спільнот нації, чи вона має виховувати передовсім компетентних і відповідальних громадян. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів.
Українська вища освіта (як і середня) поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Західні освітні системи орієнтуються на пошук власних рішень, бо отримані розв’язки, навіть слабкі, примітивні цінуються значно вище, аніж запозичення чи повторення. Тобто, світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Молодий спеціаліст, закінчивши ВНЗ, має бути готовим до діяльності за фахом.
У зв’язку з тим, що США є лідером на ринку освітніх послуг, варто хоча б побіжно розглянути їхню освітню систему. Перші кроки до становлення системи вищої освіти у США було зроблено ще на початку XVII ст., коли засновувалися коледжі вільних мистецтв, які створювались на зразок англійських технологічних. Згодом майже в усіх Штатах з’явилися сільськогосподарські коледжі. Однак, якщо в Європі вищі професійні школи існували самостійно, то в США зазвичай включалися до складу університету поряд з коледжами вільних наук та мистецтв. Одночасно зі ступенем бакалавра вони почали присвоювати ступінь магістра і доктора. Таким чином, до початку XX ст. еволюція установ американської вищої школи привела до створення великих університетів, які стали основними осередками фундаментальної науки в США. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити.
За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи:
– заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів;
– місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії;
– коледжі вільних мистецтв, що є істотною особливістю системи вищої освіти США, з присудженням диплома бакалавра з домінуючим академічним і мінімальним професійним наповненням. Однак, на заключних роках 4-річної програми є тенденція додавати професійні курси, що розширює можливості випускників;
– загальноосвітні коледжі з присвоєнням диплома як бакалавра, так і магістра;
– незалежні професійні школи з бакалаврським (часто й магістерським) рівнем дипломів у сферах технології, мистецтв тощо;
– університети з правом підготовки докторів і всіма циклами навчання.
Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Набули популярності оригінальні програми з освіти і виховання, які започаткував Джун Рі (радник Дж. Буша з гуманітарного циклу освіти). Зокрема, його програму морально-фізичного виховання під назвою «Народжений бути щасливим» визнано доцільною для впровадження як обов’язкової в систему загальної освіти Америки. Щоб стати щасливим, на думку розробника програми, необхідно дотримуватися девізу: розум у голові, чесність у серці, сила у тілі. У США існує відзнака – «За компетентність, чесність, відданість у роботі».
Розробку нових стандартів започаткувала адміністрація Президента Б. Клінтона спільно з конгресом США. Програмою передбачено приєднання кожної школи і шкільного класу в США до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів, якісне навчання в майбутніх школах тощо.
У США значна увага приділяється дослідженням у галузі філософії освіти, зокрема педагогічної. Саме такий підхід забезпечує аналіз дійсного стану та з’ясування напрямів розвитку системи освіти та її придатності забезпечувати потребу економіки держави у висококваліфікованих фахівцях.
Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою. Вартість одного навчального року не є сталою і залежить від штату, рівня престижності вищого навчального закладу, його належності до державного чи приватного сектора. Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам, окрім того, діє система підтримки кращих студентів (стипендії, гранти).
Із книги У. Айзексона «Стив Джобс» бачимо результат реформ освітньої системи США, що вивели освіту країни на лідерські позиції. США здійснювали пошук талановитої молоді для всіх галузей економіки на багаточисленних конкурсах, в одному з яких взяв участь С. Джобс: «Изобретение получило первый приз на городском конкурсе, который проводили ВВС США, несмотря на то, что среди конкурсантов попадались даже двенадцатиклассники». Зв’язок школи і держави через конкурси забезпечував формування майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки.
Оскільки система освіти американського континенту в сфері надання освітянських послуг є передовою у порівнянні з Європою, то є смисл розглянути канадський досвід роботи вищих навчальних закладів.
Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. У Канаді функціонує 98 університетів та університетських коледжів. Провідними у системі вищої освіти є 58 університетів. Навчання в університетах Канади платне. Оплата за навчання варіюється залежно від місця розташування навчального закладу та програми. Водночас середня оплата університетського курсу за рік досить невисока і дорівнює мінімальній заробітній платі. У середньому навчання для студента коштує від 3500 до 20 000 канадських доларів за рік. Крім того, старанні студенти можуть отримати грант на освіту.
Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені:
1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша.
2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки.
3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки.
Прикро, що український диплом про вищу освіту в Канаді оцінюється на рівні бакалавр. Набір студентів на денну форму навчання в університетах варіюється від 350 до 1000, а в деяких університетах на курс набирають лише 11 осіб (наприклад університет Бішоп). Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов.
У 61 ВНЗ навчання здійснюється англійською мовою, у 17 – французькою, лише 5 університетів є двомовними. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. У країні відсутній єдиний центральний орган щодо управління вищою школою. Детальнішу інформацію про вищі навчальні заклади Канади можна знайти за адресою на сайті: gc.ca.ru Toronto.ca.
Поза сумнівом, значний внесок до соціальних та економічних успіхів належить освітньо-науковому комплексу Німеччини. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів, що виявила себе фактично з 1990-х років. Враховуючи заклади університетського рівня кількість студентів коливається в інтервалі 1,8-1,9 млн. осіб. Із найновіших інтернет-даних про вищу освіту Німеччини бачимо, що країна має в усіх наявних закладах трохи більше 2 млн. студентів, з яких лише 65 тис навчається у недержавних ВНЗ. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Цей феномен не можна пояснити браком коштів на освіту – освітній бюджет Німеччини спроможний забезпечити надання освітніх послуг більшому відсотку молоді. Т. Коваль пояснює це менталітетом нації.
Тривалість навчання відрізняється не лише у різних типах ВНЗ, а й серед закладів однієї групи. Так, підготовка математика триває у Берлінському університетів 18 семестрів, а в окремих периферійних університетах – 12 чи навіть менше. Середній вік випускників – 28-30 років.
Навчання у вищих навчальних закладах триває 5 років (10 семестрів). Винятком є медична (триваліша) і вища педагогічна (3 роки) освіта. Після навчання передбачається стажування (18 місяців), а потім – складання іспитів, підготовка та захист дипломів.
Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Особливістю цієї моделі є спрямованість на «просвітницьку» діяльність, що має на увазі оволодіння необхідною сумою знань, умінь і навичок. Зміст програм навчання природно включає результати дослідницької роботи викладацького корпусу, які використовуються як матеріал для навчальних програм. І викладачі, і студенти взаємодіють на основі науково-дослідної кооперативної праці як пошукувачі. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль.
Найбільш відомим і престижним вищим навчальним закладом Німеччини є Гейдельбергський університет (заснований у 1386 році за зразком паризької Сорбони), серед викладачів якого були філософи Гегель і Ясперс, хімік Геймсгольц, 8 лауреатів Нобелівської премії. Сьогодні, коли англійська мова практично є мовою міжнародного спілкування, освіта, отримана у Великій Британії, дає значні переваги й розкриває більші можливості для випускників англійських шкіл, коледжів та університетів. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою.
Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Але, поряд із цим, діти 3-4 років можуть ходити в дитячий садок, а ті, кому виповнилося 16 років, і закінчили школу, продовжують навчання в коледжах й університетах.
Система освіти Великої Британії складна. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор».
Вчені ступені у Великій Британії присвоюються студентам, які успішно завершили курс навчання. Формально ступені одного рівня, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються одне від одного, але на практиці їх «вага» визначається репутацією університету, що їх присвоїв.
Національна рада професійних кваліфікацій Великої Британії (NCVQ) представила нову структуру професійних кваліфікацій Англії, Уельсу та Північної Ірландії. Вона базується на національних стандартах, що визначають навички, уміння, знання та компетентність працівників, яких вимагає роботодавець, відповідно потребам сучасної економіки, політики та суспільних відносин.
Реформа освіти почалася у Великій Британії з прийняттям Закону «Про освіту» в 1988 році. Її проведення, було обумовлено стурбованістю правлячих кіл зниженням конкурентоздатності країни в порівнянні з іншими державами Заходу. У травні 1997 року, з приходом до влади лейбористського уряду Т. Блера, прем’єр-міністр уже в одній із перших промов проголосив: «Трьома головними національними пріоритетами є: освіта, освіта, освіта». Важливими завданнями в цій сфері були названі не тільки поліпшення обов’язкової освіти, а і професійної, а також реформа фінансування університетської системи. Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація.
Генрі Джейн у доповіді «Суспільна освітня політика» на семінарі проголосив початок створення й імплементації визначених, чітких освітніх орієнтирів, які б стали поштовхом розвитку професійної освіти та знайшли білі плями і недоробки в цій галузі, що вимагає свого дослідження та шляхів його поліпшення. У резолюції міністрів освіти на зустрічі ради освіти у Програмі для сфери освіти були проголошені основні положення, що впроваджувалися в освітню політику суспільства:
1. Підвищити рівень технічного й наукового забезпечення освіти та навчання нації, з огляду на всі освітні рівні: шкільна освіта, вища та професійна, як для громадян країни, так і для іноземців.
2. Налагодити постійні зв’язки та забезпечити кваліфікаційну відповідність із системою освіти Європи.
3. Компілювати та накопичувати документацію і статистичний матеріал з питань освіти.
4. Співробітництво в сфері вищої освіти.
5. Вивчати іноземні мови.
6. Демократизувати освіту, впроваджувати однакові вимоги для вільного доступу до усіх видів освіти [40].
Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Але копіювання гасел систем освіти інших держав ще не означає, що ми здійснюємо розвиток нашої системи освіти у відповідності до кращих взірців освітніх систем. Важливо, спираючись на власний досвід, переборюючи традиційне гальмування всього нового, рухатися до створення власної системи освіти, яка була б модерною та індивідуальною.
Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.
Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. У цій країні раніше, ніж в Україні почалися реформи в освіті та суспільстві, тому досвід Польщі міг би бути дуже корисним для України.
До Європейського Союзу Польща приєдналася у 2004 році, що дало країні визнання польських дипломів у всіх країнах Європи, при цьому додаткового підтвердження не потрібно.
Освітня реформа в Польщі почалася з кінця 80-х р.р. ХХ ст. За ці роки Польща домоглася значних показників за рівнем дорослого населення – вона ввійшла в число країн, що мають найвищій індекс охоплення населення вищою освітою – 95 (до 30% дорослого населення мають вищу освіту). Частка студентів ВНЗ у населенні країни складає 5,4 % від числа громадян (2 млн. студентів при чисельності населення 38 млн. осіб) – за цим параметром Польща демонструє один із найвищих показників у світі.
В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. За всієї універсальності ці принципи відображали специфіку країни. Цими принципами були:
• принцип загальності освіти, що виражається в демократизації освіти і повної реалізації загального права на освіту (дошкільну і повну середню);
• принцип наступності, що пов’язаний з відсутністю яких-небудь перешкод при переході з одного навчального закладу в інший, погодженістю навчальних планів і програм;
• принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти;
• принцип єдності і диференціації системи освіти означає єдність цілей виховання і базового змісту освіти, що гарантує усім доступ до школи вищого рівня;
• заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним;
• принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів гарантує формування повноцінної особистості;
• принцип виховання за допомогою праці і для праці передбачає наповнення всього навчально-виховного процесу проблематикою праці, політехнізму, професійними знаннями і вміннями, що відповідають етапові і типові освіти, проблемам шкільної і професійної орієнтації;
• принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги;
• принцип гнучкості освіти і її реформувань;
• принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти;
• принцип науковості і економічності освіти.
Ці принципи знайшли своє відображення у «Законі про систему освіти».
Ще одним фундаментальним процесом, що передував польській освітній реформі, був процес напрацювання польськими вченими освітньої парадигми, яка мала б можливість задовольнити запити суспільства, що сформувалися в результаті суспільної трансформації. Більшістю польських педагогів як пріоритетна була обрана критично-креативна доктрина, тому що саме вона була здатна сформувати вільну людину, обмежено залежну від зовнішніх факторів, заповзятливу, ініціативну, тобто повноцінного суб’єкта і свого життя, і своєї діяльності. Критично-креативна доктрина, модель якої практично відповідає західному розумінню освіти і ґрунтується на демократичному суспільному устрої, вивільненні і розвитку потенційних здібностей людини.
Пріоритетна цільова спрямованість цієї політики передбачає:
1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини.
2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути).
3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації.
4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі.
5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%).
Реалізація освітньої реформи в Польщі знайшла вираження у структурній перебудові всієї системи освіти.
Як і в інших країнах Європи, найпрестижнішими серед ВНЗ є університети. Найбільша кількість ВНЗ міститься у Варшаві, Кракові, Бреславі, Познані. Усі державні ВНЗ установами освіти на рівні університету і, як правило, зберігають магістерську структуру навчання. Організація йзміст навчання у ВНЗ, як і щорічний прийом студентів, раніше регулювалися державою. Із 1990 н.р. ВНЗ отримали гарантоване законом право самим приймати рішення з даних питань, визначати критерії відбору і правила прийому абітурієнтів. Платня на одного студента в рік у недержавних ВНЗ складає до 2500 доларів. У ВНЗ існує денна, вечірня і заочна форми навчання, а також екстернат.
Із аналізу світових освітніх систем можна зробити висновок, що нашій державі потрібно провести цілий ряд заходів, які б відповідали пріоритетним напрямкам розвитку освіти Європейського континенту та світу. Кожна з розглянутих систем в основу свого розвитку ставила, перш за все, демократизацію освітньої діяльності і відповідність навчальної парадигми запитам суспільства. Проглядається універсальний принцип підготовки у ВНЗ – формування фахівця, здатного до діяльності у змінних умовах праці, ініціативного, творчого.
Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу.
Завдання.
Пояснити, у чому полягають особливості системи освіти США / Канади / Німеччини / Великої Британії / Польщі? Вказати, що може перейняти українська система освіти?--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:37, 4 вересня 2015 (EEST)

Відповідь: Світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити. Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою . Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам і це правильно , адже розумного студента , майбутнього висококласного спеціаліста , втрачати не можна тільки через те , що він не в змозі повністю оплатити своє навчання. Заслуговує на увагу й той факт ,що зв’язок школи й держави забезпечується конкурсами , що допомагає формуванню майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки. Дипломи канадських вузів визнаються за своєю авторитетністю на одному рівні з дипломами США .Треба відмітити, що отримати роботу для випускника досить легко, особливо після успішного проходження стажування під час навчання у канадській компанії. Найбільш привабливою особливістю навчання в Канаді є гнучкість освітньої системи. Для студентів, які хочуть якнайшвидше розпочати свою кар’єру, існує дуже багато практичних професійних програм. Вже за 1 рік тут можна здобути міжнародний сертифікат по спеціальності, що дозволяє працювати в Канаді один рік після закінчення навчання. Для тих, хто хоче отримати бакалаврську ступінь, навчання триває 4 роки. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала.Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою. «Закон про освіту», прийнятий у 1944, у цілому впорядкував систему освіти у Великій Британії. Вона є обов'язковою для всіх громадян у віці від 5 до 16 років. Акт Бейкера, прийнятий у 1988 ввів національні навчальні програми, рівні навчальних досягнень учнів кожного класу з кожного предмета, національні тести з англійської мови, математики та природничих наук для учнів 7, 11, 14, 16- річного віку. Були визначені предмети «ядра» — математика, англійська мова, природознавство, а також географія, технологія, мистецтво, на освоєння яких відводиться до трьох чвертей навчального часу. Найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі. Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. 5 випускників 11-х класів нашої школи 2015 року продовжили навчання саме в Польщі , адже польські дипломи визнаються у всіх країнах Європи.  Пріоритетна цільова спрямованість освітньої парадигми, напрацьованої польськими вченими, передбачає: 1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини. 2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути). 3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації. 4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі. 5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%). Система освіти України поступово переймає досвід надання освіти в різних країнах світу : запровадження Болонського процесу, ДПА та ЗНО, структура освіти охоплює також широкий вибір допоміжних та приватних навчальних закладів. Ми практикуємо приєднання кожної школи і шкільного класу так , як США , до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів. --[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:12, 8 грудня 2015 (EET)
________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №5
РОЗВИТОК ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
На сьогодні 45 європейських країн, включно з Україною, підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці в забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб’єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності європейської системи освіти.
А. Похресник зазначає, що аналіз сучасних праць провідних українських філософів і керівників освітньої системи – В. Кременя, В. Андрущенка, Є. Суліми, Д. Табачника, С. Ніколаєнка – дає змогу виявити різноманітність та полярність поглядів і уявлень про стратегію освітнього процесу України в найближчому майбутньому.
Українська система освіти сьогодні не повною мірою відповідає актуальним вимогам суспільства, й тому можна спостерігати стійку тенденцію щодо неспроможності задовольнити зростаючі потреби її споживачів. Серед найважливіших проблем сучасної української системи освіти можна виокремити наступні: зниження якості навчання, системні втрати і нестачу педагогічних працівників, консервативність у змісті й технологіях навчання. І найголовніше – необхідні суттєві зміни у підготовці майбутніх фахівців-освітян та перепідготовки практикуючих педагогів.
Особливо гостро ці проблеми окреслилися тоді, коли Україна заявила про намір приєднатися до Болонського процесу. П. Ю. Буряк та О. Г. Гупало зазначають, що для України європейська інтеграція – це, в першу чергу, модернізація економіки та освіти, впровадження новітніх технологій, залучення іноземних інвестицій та інше. У культурно-цивілізаційному аспекті, на думку вчених, євроінтеграція – це шлях до активного взаємовигідного культурного обміну між українською та європейськими культурами, становлення України як одного з членів глобального суспільства. Бо глобалізація як явище сучасної дійсності здійснює суттєвий вплив всі сфери життя людства і на освіту як на особливий соціальний інститут.
Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, наполегливо працює над практичним приєднанням до Болонського процесу. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року з моменту підписання декларації на Бергенській конференції.
Приєднання України до Болонського процесу – це передусім нові можливості розвитку української системи освіти, а саме:
1. Визнання українських дипломів на міжнародному рівні.
2. Більша мобільність в європейському просторі для студентів та викладачів.
3. Спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами.
4. Конкурентоспроможність на європейському і світовому ринках праці.
Для України Болонський процес став не лише передумовою входження в європейський освітній простір, а насамперед значним імпульсом оновлення власної системи освіти. Трактуючи Болонський процес не як рух стандартизації, а як процес пошуку консенсусу, освітні реформи в Україні слід спрямовувати не на радикальні зміни, втрату кращих тенденцій та зниження національних стандартів якості освіти, а на розвиток і набуття якісно нових ознак.
Щоб входження України до Болонського процесу стало реальністю, потрібно провести серйозні реформи в галузі освіти, тому що українська вища освіта відрізняється від європейської. У Європейському Союзі прийняті і діють інші стандарти. Престиж освіти, високої кваліфікації у Європі традиційно дуже високий. За кордоном визнають, що отримати освіту здатна не кожна людина.
За матеріалами сайту www.europeans.org.ua, вищу освіту спроможний здобути заледве один з десяти тих, хто навчався у школі, а до вищих студій (на магістерському і докторському рівнях) доходить не більше 10-15 % випускників бакалаврату. У Європі завершують середню освіту на високому рівні лише тільки ті випускники, які мають намір вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 % до 25 % усіх учнів середніх шкіл. Сьогодні вищі навчальні заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл, тобто у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту. Сьогодні український диплом не визнається у Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. І хоча вони за багатьма показниками – за розвитком, ерудованістю, спеціальною підготовленістю – перевершують зарубіжних фахівців, дискредитація українського диплома триває.
Найбільше, що не влаштовує закордонних працедавців у підготовці наших фахівців, – низька дієвість знань. Дієвість знань – це здатність використовувати набуті знання, уміння на практиці. За експертними оцінками, цим параметром ми поступаємося найбільше [9].
За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки. Приймаючи фахівця на роботу, організація впевнена, що він підготовлений на належному рівні. Гарантія цього – високе резюме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином, і організація матиме до нього претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг серйозно постраждає.
Як уже зазначалося, за кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5-2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Українські вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади І-ІІ рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах ІІІ-V рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном така система освіти не визнається.
Отже, у зв’язку з приєднанням до Болонського процесу, Україні необхідно уніфікувати освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів. Необхідна трансформація існуючої в Україні системи вищої освіти відповідно до європейських вимог, що полягає у впровадженні нових підходів та технологій організації навчально-виховного процесу. Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців. Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського процесу.
Інтеграційні процеси необхідно пов’язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту й форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи.
Перш за все слід зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, пов’язані зі збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни, тому цей процес у жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, навпаки, спрямований на їх взаємне узгодження та гармонізацію.
Не випадково саме «гармонізація» виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно містким, адже головною метою виховання та навчання є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і шляхом пізнання цього світу, вміти визначити своє місце, опанувати певну професію. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю підготовки сучасного фахівця.
З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями.
Багатий український досвід слугуватиме надійним «стартовим майданчиком» для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвитку освітніх впливів.
Не зважаючи на значні досягнення української освіти, на думку ректора НТУУ «КПІ» М.З. Згуровського, існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:
1. Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.
2. Недостатнє визнання в суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою.
3. Загрозлива в масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.
4. Збільшення розриву зв’язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
5. Невиправдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста й магістра. З одного боку, можна помітити близькість програм підготовки спеціаліста й магістра, їхню еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.
6. Українська система наукових ступенів складніша, порівняно із загальноєвропейською, і це перешкоджає мобільності викладачів і науковців в Європі.
7. Неадекватно до потреб суспільства й ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі в чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
8. Відійшла в минуле колись добре організована система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип «освіта протягом життя» поки що в умовах нашої держави не може бути повною мірою реалізований.
9. Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних центрів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.
З метою прискорення процесу реформування освітньої галузі на виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» на урядовому рівні прийнято низку надзвичайно важливих для освіти державних цільових програм: розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року; розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року; підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року; розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки; впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»; Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів на 2012-2020 роки.
Визнанням позитивних якісних змін у забезпеченні розвитку національної освіти став Форум міністрів освіти європейських країн «Школа ХХІ століття: Київські ініціативи», на якому проголошено сім напрямів євроінтеграції середньої освіти і проекти практичних дій по кожному з них («Дошкільна освіта»; «Спільна історія без розділових ліній»; «Толерантність»; «Через мову до взаєморозуміння»; «ІКТ – освіта без кордонів»; «Від шкіл-партнерів до партнерів-країн»; «Новій освіті Європи – новий європейський учитель»).
Водночас глибина освітніх реформ, якість і ефективність роботи навчальних закладів і установ системи національної освіти не можуть повною мірою задовольнити сучасні потреби особистості та суспільства. Задекларовані у попередні роки стратегічні завдання щодо забезпечення рівного доступу дітей і молоді до освіти, забезпечення її сталого розвитку і нової якості, демократизації управління не набули повної реалізації. Зміст і організація національної освіти до цього часу недостатньо переорієнтовані на особистість дитини, на формування у дітей і молоді життєво важливих компетентностей, активної їх соціалізації. Викликає тривогу низький рівень здоров’я, морального, культурного і духовного розвитку молоді. Залишається критичним стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти, низький рівень оплати праці працівників освіти і науки.
Інтеграція України у світовий освітній простір вимагає постійного вдосконалення національної системи освіти, пошуку ефективних шляхів підвищення якості освітніх послуг, апробації та впровадження інноваційних педагогічних систем, реального забезпечення рівного доступу всіх її громадян до якісної освіти, модернізації змісту освіти і організації її адекватно світовим тенденціям і вимогам ринку праці, забезпечення безперервності освіти та навчання протягом усього життя, розвитку державно-громадської моделі управління.
Одним із визначальних факторів, що потужно вплине на правове забезпечення діяльності освітянських закладів України у наш час є Закон України «Про вищу освіту», ухвалений Верховною Радою України 1 липня 2014 р. і підписаний Президентом України 1 серпня 2014 р. До основних новацій Закону України «Про вищу освіту» можна віднести:
1. Для виведення системи освіти України на нові показники якості освітянських послуг буде створено окремий колегіальний орган – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.
2. Суттєво будуть посилені антиплагіатні норми і відповідальність за них (обов’язкове оприлюднення наукових робіт).
3. Створюватиметься новий механізм виборів ректорів вищих навчальних закладів (участь всього викладацького складу та збільшено у відповідній пропорції (не більше 15%) кількість студентів, які братимуть участь у голосуванні). Зазначено, що вибори будуть відбуватися в один тур за системою «перехідного голосу». Таким чином, трудовому колективу ВНЗ надається право самостійно обирати ректора, тоді як Міністерство освіти і науки лише фіксуватиме факт вибору.
4. Для ректорів, деканів і завідуючих кафедрами прописано обмеження перебування на посаді – не більше двох строків (5+5). Ця вимога зможе забезпечити ротацію та оновлення керівного складу ВНЗ, сприятиме притоку талановитої молоді до управління освітянськими закладами.
5. Усі виші отримають право остаточного присудження наукових ступенів (у Нацагентстві залишаються лише питання акредитації спецрад і розгляд апеляцій на їх рішення).
6. Державні ВНЗ зможуть розміщувати власні надходження від своєї освітньої, наукової та навчально-виробничої діяльності на рахунках установ державних банків. Позитивне нововведення, спрямоване на розширення фінансової автономі навчальних закладів. Накопичення фінансових ресурсів надасть можливість ВНЗ застосовувати їх для свого стратегічного розвитку.
7. Зменшено кількість годин навчального навантаження викладачів – одна ставка становитиме не 900, а 600 навчальних годин. Зменшено навантаження на студентів – кількість годин в одному навчальному кредиті змінено з 36 до 30 навчальних годин. Завдяки цьому викладачі зможуть більше уваги приділяти науковим дослідженням і підготовці сучасних навчально-методичних матеріалів.
8. З 2016 року запроваджуватиметься новий механізм електронного вступу до ВНЗ і автоматичного розміщення місць державного замовлення. Це нововведення може стати ефективним механізмом зменшення корупції на етапі вступу до ВНЗ (звичайно, якщо до 2016 року до Закону не будуть внесені зміни). І, що найголовніше, розшириться доступ усіх прошарків населення до престижних вузів та спеціальностей.
9. Створюватимуться умови для збільшення мобільності студентів і викладачів . Кількість навчальних дисциплін стане меншою, при цьому студенти будуть обирати 25% курсів. Саме ця вимога наблизить нашу систему освіти до країн, чиї дипломи відповідають принципам та стандартам Болонського процесу.
10. Протягом визначеного у законопроекті перехідного періоду із системи вищої освіти буде вилучено рівень молодшого спеціаліста та запроваджено ступінь молодшого бакалавра як скорочений цикл підготовки бакалаврів. Законом також скасовується ступінь кандидата наук, натомість запроваджуються такі ступені вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук. При цьому ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вищою радою навчального закладу або наукової установи у разі успішного виконання відповідної наукової програми та публічного захисту дисертації. Надвелика кількість освітніх рівнів, що зберігається у вищій освіті України, даним законом зменшилася. Але, вона і досі не відповідає прийнятій більшістю держав-учасниць Болонського процесу, трьохрівневій освіті (бакалавр, магістр, доктор філософії).
11. Закон розширює автономію університетів та надає громадськості більше важелів для контролю за його діяльністю. Університети, згідно закону, впроваджуватимуть внутрішній публічний моніторинг якості, а його результати будуть розміщені на сайті вузу.
12. Українські ВНЗ зможуть вільно наймати випускників та професорів закордонних університетів.
Відзначені новації майже повністю відповідають вимогам Болонського процесу. Реалізація їх в освітянському просторі наблизить українську освіту до принципів Болонського процесу Європейського простору вищої освіти. Це ще один важливий крок України у напрямку до Євросоюзу.

Завдання:
Розкрийте, яким чином зміни та реформи, що проходять в українській системі освіти, позначилися на роботі вашого навчального закладу. Коротко проаналізуйте, як змінився річний план роботи вашого навчального закладу за останні 5-10 років.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:17, 11 вересня 2015 (EEST)

Моя відповідь:
Зміни та реформи, що проходять в українській системі освіти,однозначно позначилися на роботі нашого навчального закладу. Слід зазначити, що наш заклад пройшов певні етапи свого становлення й розвитку .Відкрито заклад як загальноосвітню школу І – ІІІ ступенів №17 у 1982 році , працював заклад з 1998 по 2001 рік як загальноосвітня школа з ліцейними класами, у 2004 році школа отримала статус НВК : середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 17 , функціонує як Сумська спеціалізована школа І – ІІІ ступенів №17, м. Суми, Сумської області з 2004 року ( створення шкіл нового типу) . У закладі створені класи фізико-математичного, технологічного профілів та іноземної філології. Поглиблено вивчаються предмети: англійська мова, математика 9 профілізація). Останні 10 років значна увага приділяється науково-методичному забезпеченню діяльності закладу: науково- методична робота передбачає не тільки підвищення фахової майстерності вчителів, але й участь педагогів у науковій діяльності ( участь у міжнародних проектах , телемости з іншими закладами держави, області – обмін досвідом тощо). З минулого навчального року заклад бере участь у міжнародному проекті «Відкрита Польща». Серед 520 зареєстрованих шкіл - претендентів на участь у конкурсі міжнародною комісією було обрано 100 шкіл, яким запропоновано партнерство в рамках проекту. Серед цих шкіл – наш заклад, ми є партнерами Фундації СЕАSС у рамках проекту. З 2008 року в школі створено євроклуб «Вектор» , члени якого мають досвід співпраці з волонтерами з Європи та неодноразово брали участь у міжнародних проектах для молоді. Школярі усвідомлюють, що Україна - це центр Європи, українці завжди сповідують принципи свободи й незалежності. Члени євроклубу та педагоги - координатори відвідали такі країни, як: Польща, Німеччина. Шкільний євроклуб – це свого роду творча лабораторія, учасники якої шукають нестандартні форми й методи для організації дозвілля молоді в позаурочний час (один із проявів такого процесу , як інтеграція в Європу) . З метою національно-патріотичного виховання в закладі створений великий музейний комплекс, до якого входять три музеї: музей бойової слави «Солдатська пам’ять», народознавчий музей «Світлиця», історико-краєзнавчий музей «Моє місто, моя школа». У 2009 році музей «Моє місто, моя школа» нагороджений Дипломом Академії педагогічних наук України за перемогу у Всеукраїнському конкурсі «Музейна палітра України».Також до комплексу входить «Галерея слави», адже школа ніколи не забуває про своїх випускників, саме на їх честь створена ця галерея, де розміщені портрети найкращих учнів - випускників, які зробили вагомий внесок у розбудову міста, області та держави( фізичне й патріотичне виховання – один із основних напрямів роботи на сьогодні в усіх закладах). Інформатизація освіти є однією з найважливіших складових Державної програми розбудови інформаційного суспільства на основі впровадження новітніх інформаційних технологій, це одне із завдань Комплексної міської програми «Освіта м. Суми на 2011 – 2015 роки». У ній зазначається, що «проблема інформатизації не обмежується вивченням предмета інформатика, а передбачає використання інформаційно-комунікативних технологій при викладанні інших предметів». Тому цей пункт державної та міської програм ми повністю виконали: 90% навчальних кабінетів нашого закладу забезпечені телекомунікаційними засобами навчання (телевізори, комп’ютери, екрани) .Це одне із стратегічних завдань упровадження Державного стандарту в частині базової загальної середньої освіти. Усі педагоги школи володіють ( різному ріні) комп’ютером , використовують у своїй роботі інформаційно - комунікаційні технології ( Державна цільова програми впровадження в навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»). Активізована робота в закладі виявлення й розвитку інтелектуально й творчо обдарованих дітей, створена чітка система роботи з обдарованими та здібними учнями, сприятливі умови для розвитку їхнього творчого потенціалу, система стимулювання інтелектуально й творчо обдарованих дітей. Про це свідчать результати з даного напряму роботи. Так за останні три роки вчителі нашої школи підготували 168 переможців ІІ- ІV етапів Всеукраїнських учнівських олімпіад, із них: ІІ етапу -116, ІІІ етапу - 44, ІV етапу - 11. Серед наших учнів - стипендіати Президента України, голови Сумської обласної державної адміністрації, міського голови. Учитель економіки та географії Філатова С.Ю. в 2014 , 2015 роках визнана кращим учителем по роботі з обдарованими учнями, у 2014 році була відзначена щорічною премією Верховної Ради України. --Бабій Лариса Михайлівна (обговорення) 17:08, 3 жовтня 2015 (EEST)
2.Річний план роботи нашого навчального закладу за останні 5-10 років змінився. Виходячи з вищезазначеного ( попередньому питанні) : у річному плані виокремлено розділи «Методична робота», «Забезпечення прав молоді на освіту та підвищення ефективності педагогічного процесу», у 2015-2016 навчальному році - розділ « Національно-патріотичне виховання» . У розділ VІІ. Управління діяльністю педагогічного колективу та координація внутрішньошкільного контролю внесені нові питання для контролю ( ДПА, ЗНО …)--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:14, 8 грудня 2015 (EET)

==== Індивідуальні заняття ====
Індивідуальне заняття №1.
Тема. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс (2 год)
Мета: довести важливість впровадження інформаційних технологій у навчально-виховний процес; розкрити вдосконалення педагогічного дискурсу через використання телекомунікаційних мереж з інтерактивними та мультимедійними технологіями; довести необхідність підвищення інформаційної грамотності і культури всіх учасників освітнього процесу.

Розкрийте унікальний внесок ІКТ у навчально-виховний процес.
Література:
1. Блага О.В. Інформаційні технології як невід’ємна складова новітнього освітнього процесу [Електронний ресурс] /О.В. Брага // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Філософія. Психологія. Педагогіка. – 2007. – №2. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VKPI_fpp/2007-2-2/09_Blaga.pdf
2. Колин К.К. Информатизация образования: новые приоритеты // Информатика и образование. – 2001. – № 10.
3. Вишинська Г. Інформатизація як дійсність та перспективна тенденція розвитку освіти / Г.Вишинська // Філософські абриси сучасної освіти : монограф.; [за заг.ред. І. Предборовської]. – Суми :ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 148-189
4. Гендина Н.И. Информационная культура учителя: концепция формирования и региональный опыт / Н.И.Гендина // Образование. Карьера. Общество. - №1. – 2003. – С. 20-23
5. Склейнов Е.Л. Интеграция интерактивных и Интернет-технологий как новое направление информатизации образования [Электронный ресурс] / Е.Л.Склейнов // Информационная среда образования и науки. – Вып.9. – 2012. - Режим доступа: http://www.iiorao.ru/iio/pages/izdat/ison/publication/ison_2012/num_9_2012/Sklejnov.pdf.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:35, 15 вересня 2015 (EEST)

____________________________

Індивідуальне заняття №2.
Вплив нових інформаційних технологій на професійну компетентність вчителя (2 год).
Опрацюйте наведену літературу та 1) розкрийте вплив інформатизації освіти на зміну ролі вчителя у навчально-виховному процесі; 2) вкажіть ті, цифрові навички, якими, на вашу думку, повинен володіти вчитель в ХХІ столітті.
Рекомендована література:
1. Биков В.Ю. Сучасні інноваційні ІКТ-інструменти розвитку систем відкритої освіти / В.Ю. Биков, А.М. Гуржій // Педагогічна і психологічна науки в Україні : зб. наук. праць : в 5 т. – Т. 4 : Професійна освіта і освіта дорослих. – К. : Педагогічна думка, 2012. – С. 44-62.
2. Данільян В.О. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально-філософський аналіз): автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09.00.03 / В.О. Данільян. – Х., 2006. – 20 с.
3. Еляков А.Д. Современная информационная революция / А.Д. Еляков // Социологические исследования. – 2003. – № 10. – С. 29-38.
4. Журналістика : словник-довідник / авт.-уклад. І.Л. Михайлин. – К.: Академвидав, 2013. – 320 с. – (Серія «Nota bene»).
5. Захар О.І. Використання інтернет-технологій у процесі підвищення кваліфікації вчителів / О.І. Захар // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 7-9.
6. Карчевський М.В. Соціальні передумови правових заходів інформаційної безпеки / М.В. Карчевський // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Є.О. Дідоренка. – 2011. – № 1. – С. 35-55.
7. Кочарян А.Б. Вимоги до професійної компетентності науково-педагогічних працівників університету за умов створення електронного освітнього середовища / А.Б. Кочарян // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 16-18.
8. Логвиненко Ю.В. Вплив інформаційних технологій на сучасний педагогічний дискурс / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Вісник Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка: [зб. наук. праць. Вип. 23.] / редкол. О.І. Курок (відп. ред.) [та ін.]. – Глухів : ГНПУ ім. О. Довженка, 2013. – С. 68-76.
9. Логвиненко Ю.В. Зміни в українському освітньому дискурсі під впливом інформаційного суспільства / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Освіта Сумщини. – №1 (21). – С. 42-47.
10. Логвиненко Ю. В. Освіта ХХІ століття: виклики, пошуки відповідей: [навч.-метод. посіб.] / Ю. В. Логвиненко, В.О. Мазуренко, Т.Г. Стукалова. – Суми: РВВ СОІППО, 2012. – 104 с.
11. Медведєв І.А. Інформатизація освіти як шлях підвищення її якості та доступності (на прикладі Сумської області) / І.А. Медведєв, Л.Г. Петрова, С.П. Ніколаєнко // Комп'ютер у школі та сім’ї. – 2013. – № 6 (110). – С. 3-7.
12. Модели управления процессами комплексной информации общего среднего образования / Г.Д. Дылян, Э.С. Работыльская, М.С. Цветков. – М.: Бином. Лаборатория знаний, 2005. – 111 с.
13. Морозов В. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс / В. Морозов // Вища освіта України. – 2013. – №2. – С. 54-58.
14. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
15. Чубарук О.В. Управління розвитком інформаційно-комунікаційної компетентності вчителів української мови і літератури в системі післядипломної освіти / О.В. Чубарук // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 11-15.
Інтернет-ресурси:
16. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості: аналіт. доп. / Д. В. Дубов, О. А. Ожеван, С.Л. Гнатюк. – К. : НІСД. – 2010. – 64 с. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/dubov_infsus-31058.pdf
17. Закон України Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, № 12, ст.102 ) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/537-16
18. Комендант О.В. Стан України у світових ІТ-рейтингах в аспекті впровадження економіки знань [Електронний ресурс] / О.В. Комендант. – Режим доступу: http://sophus.at.ua/publ/2013_05_30_31_kampodilsk/ekonomichnij_blok_doslidzhen/stan_ukrajini_u_svitovikh_it_rejtingakh_v_aspekti_vprovadzhennja_ekonomiki_znan/31-1-0-649
19. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні: [Електронний ресурс] // Президія НАПН України. Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. – Режим доступу: http://www.ispp.org.ua/news_44.htm. Назва з екрану.
20. Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії, інформація, ідеологія та утопія. / Д. Лайон : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/lajon.html.
21. Малицька І.Д. Роль і місце ІКТ в системах освіти зарубіжних країн: [Електронний ресурс] / І.Д.Малицька. – Режим доступу: http://www.ime.edu-ua.net/em10/content/09midcfo.htm
22. Могилев А.М. Принципы системной информатизации в системе образования [Электронный ресурс] / А.М. Могилев – Режим доступа: znamenvs.chat.ru ELBR./1htm.
23. Онкович Г.В. Медіаосвіта (Загальний курс) // Програма навчального курсу для студентів вищих навчальних закладів :[Електронний ресурс] / Г.В. Онкович. – К.: ІВО НАПН України. – 2010. – 24 с.– Режим доступу: http://edu.of.ru/attach/17/82978/doc
24. Писаренко О.Л. Сутність інституту освіти в інформаційному суспільстві: соціально-філософський аналіз. / О.Л. Писаренко. – [Електронний ресурс]. –:Режим доступу: http://www.google.com.ua/url// nbuv.gov.ua/portal/natura/vkpi/fpp/2009-2/24_Pisarenko.
25. Рамський Ю.С. Зміни в професійній діяльності вчителя в епоху інформатизації освіти / Ю.С. Рамський. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ii.npu.edu.ua/files/Zbirnik_KOSN/12/2.pdf
26. Чекман І. С. Конвергентні технології – нанобіомедичний аспект / І.С. Чекман, Т.Ю. Небесная, А.М. Дорошенко // Український медичний часопис. – 2011. – №2 (82) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://www.umj.com.ua/article/8865/konvergentni-texnologii-nanobiomedichnij-aspekt.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:36, 29 жовтня 2015 (EET)

==== Консультації ====
Консультація (2 год.)
Євроінтеграційна стратегія України: науково-освітні перспективи
Програми допомоги ЄС у сфері вищої освіти України. Відставання української освітньої системи з ряду параметрів від освіти в країнах ЄС. Заходи у сфері освіти в України рамках програм зовнішньої допомоги Європейської Комісії. Програма Tempus. Програма Erasmus Mundus. Вікно зовнішньої співпраці Erasmus Mundus. Програма Жана Моне.

Рекомендована література:
1. Актуальні проблеми євроінтеграції : [зб. статей з пит. євроінтегр. та права / За ред. Д. Ягунова, вступ ст. В. Вишнякова. – Вип. 7.]. – Суми: ПП Кочубей Н.В., 2011. – 276 с.
2. Андрущенко В. Проблема входження української університетської освіти в європейський освітній простір / В. Андрущенко, І. Гамерська // Рідна школа. – 2012. – № 1-2 (січень-лютий). – С. 3-8.
3. Андрущенко В. Модернізація педагогічної освіти України в контексті Болонського процесу / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2004. – № 1. – С. 4-6.
4. Андрущенко В. Освіта України в системі цінностей «розколотого світу» / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2009. – №3. – С. 31-37.
5. Буряк П.Ю. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності: Навчальний посібник / П. Ю. Буряк, О. Г. Гупало. – К. : Хай-тек прес, 2007. – 336 с.
6. Дарійчук Л. Система освіти в Україні: реформування чи оновлення? / Л. Дарійчук // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 6.
7. Дмитриченко М.Ф. Вища освіта і Болонський процес: [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / М.Ф. Дмитриченко, Б.І. Хорошун, О.М. Язвінська, В.Д. Данчук. – К.: Знання України, 2006. – 440 с.
8. Ерохин А. К. К вопросу об изменении целей высшего образования / А.К. Ерохин // Alma mater. – 2008. – №10. – С. 21-25.
9. Євроінтеграція – крок до заможної України // Вісник пенсійного фонду України. – 2013. – №9 (135). – С. 4-5.
10. Журавський В. Основні завдання вищої школи щодо реалізації в Україні принципів і завдань Болонського процесу / В. Журавський // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 12-16.
11. Журавський В.С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти / В. С. Журавський, М. З. Згуровський. – К.: Вища школа, 2003. – 196 с.
12. Кордон М.В. Європейська та євроатлантична інтеграція України: [навч. посіб.; 2-е видання] / М.В.ґ Кордон. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 172 с.
13. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / В.Г. Кремень. – К.: Грамота, 2005. – 448 с.
14. Майер Б.О. Об онтологии качества образования в обществе знания / Б.О. Майер, Н.В. Наливайко // Философия образования. – 2008. – №3. – С. 4-18.
15. Майер Б.О. Образование в условиях глобальных изменений: методологическая функция философии образования / Б.О. Майер // Философия образования. – 2012. – №6 (45). – С. 117-124.
16. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
17. Похресник А. Стратегічна роль цілісного освітньо-наукового комплексу / А. Похресник // Вища освіта України. – 2011. – № 4. – C.30-36.
18. Соколов В. Євроінтеграційні прагнення України: досягнення та перспективи / В. Соколов // Віче. – 2010. – №22 (283). – С. 25-28.
19. Ціватий В. Завершення періоду євроромантизму / В. Ціватий // Зовнішні справи. – 2011. – №7-8. – С. 14-17.
Інтернет-ресурси:
20. Болонський процес в Україні: перспективи та проблеми [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.loippo.lg.ua/reforma_bolon_dekl.htm.
21. У Європу Знань через Болонський процес [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://studprofcom.ntu-kpi/kiev/ua.
22. http://ec.europa.eu/education/lifelonglearning-programme/doc88_en.htm
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:38, 21 жовтня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====

СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Вивчаємо джерела:
1. http://vnz.org.ua/zakonodavstvo/111-zakon-ukrayiny-pro-vyschu-osvitu;
2. mon.gov.ua/img/zstored/files/project_30102014.doc

'''Обговорюємо''':
• Закон України «Про вищу освіту»;
• Проект Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років Що, на вашу думку, у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» вказує на трансформації української системи освіти? Чи, навпаки, свідчить про те, що стан української освіти, її нормативно-законодавчої бази, не відповідає запитам суспільства?
• Які протиріччя містяться у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років»? Як це може позначитися на розвитку освіти України?
• Чи можете ви назвати Закон України «Про вищу освіту» та Проект «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» перспективними для розвитку України? Чому?--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:39, 15 вересня 2015 (EEST)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
доброго дня. вам слід виконати ВСІ завдання, що пропонувалися протягом вивчення модуля.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:26, 23 вересня 2015 (EEST)

----
доброго дня. вивчення модулю Вам не зараховано.Вам слід виконати всі запропоновані завдання. --[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:50, 18 листопада 2015 (EET)

Соціально-гуманітарний кредитний модуль Івах Т.М.

2015-12-08T11:12:43Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Дайте відповідь на запитання:
1. Встановіть зв’язок між модернізацією системи освіти і розвитком сучасного суспільства.
2. Ознайомтеся з рейтингами українських університетів (можна скористатися джерелом: http://dou.ua/lenta/articles/ukrainian-universities-2014/) і встановіть, які показники визначають якість освітніх послуг, опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :[[Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В.]]

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:35, 12 червня 2015 (EEST)

_--Доброго дня.Відповіді: 1. "Освіта і наука є стратегічно пріоритетними, базовими для соціально-економічного розвитку суспільства…" , освіта "нерозривно пов'язана з розвитком суспільства й повинна бути активатором всіх суспільних змін" . А нашому суспільству потрібно змінюватися , розвиватися . Отже, модернізація системи освіти зумовлена тим , що саме освіта, у першу чергу, сприяє змінам , які відбуваються в суспільстві. Дослідженнями встановлено, що чим вищий рівень освіти працівників, тим вищі при одних і тих самих розряді й стажі виконання норм виробітку і результати праці. В умовах ринкової економіки, очевидно, рівень загальної освіти членів суспільства є необхідною умовою успіху. З розвитком суспільства змінюються й цілі освіти , на даному етапі головна мета освіти - дати знання людині , яка застосовуючи їх, буде конкурентоспроможною в усіх сферах діяльності держави на світовому ринку, адже сучасне суспільство вимагає людини освіченою, активної . Щоб реалізувати цю мету ( дати суспільству тих людей , які використають свій інтелект ( найцінніше надбання кожної нації ) , знання , досвід , піднімуть рівень економіки країни, тобто рівень нашого життя , сприятимуть прогресу суспільства в усіх його сферах ) і потрібно модернізувати освіту. Ми можемо й повинні використовувати досвід інших країн з цього питання , але не повинні забувати «про національний менталітет» (згодна , бо є свої національні відмінності , хоча загальнолюдські цінності спільні), створити свою освітню модель ( розвиток освіти й суспільства в кожної країни зі своїми особливостями, рівнем) , яка допоможе розвиватися саме нашому суспільству в потрібному напрямі , а наш досвід і результати позитивних перетворень стануть світовими надбаннями.

2. Аналіз рейтингу українських університетів та Ваші матеріали допомогли мені зробити наступні висновки. Якість освітніх послуг визначають в основному такі показники: 1.Рівень викладацького складу , якість надання ним освітніх послуг : «продукування нових знань, підходів, технологій» ; 2. Рівень студентів : вуз може мати найкращу сучасну матеріально- технічну базу ,як приклад , Комп'ютерна Академія "ШАГ" , а студенти "слабкі" , тобто до навчального закладу зараховані випускники шкіл з низьким рівнем знань (яких зараховують на платне навчання, хоч при цьому освітні послуги викладацького складу є на високому рівні – зв'язок між середньою й вищою освітою ) ;3. Повнота отриманих знань, які можна буде в подальшому застосувати на практиці; 4.Програми навчання; 5.Мотивація студентів до навчання 6.Сучасне обладнання ; 7.Престижність й цінність диплому. 8.Забезпечення вузом співпраці з роботодавцями ( багатьом випускникам українських вузів просто неможливо влаштуватися на роботу за спеціальністю ). Усе це визначає рейтинг вузів , а "рейтинги стають впливовим фактором розбудови глобальної освітньої системи. І практично повна відсутність серед кращих світових університетів українських – тривожний сигнал того, що в нас є всі шанси лишитися поза межами цієї системи".--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:02, 8 грудня 2015 (EET)

_______________

Доброго дня. Дайте відповідь на запитання: 1. Розкрийте, що включає в себе поняття «двоступенева система вищої освіти»? 2. Складіть хронологічну таблицю із найважливіших (на вашу думку) подій Болонського процесу (до 10 подій). Відповідь аргументуйте,

опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В. --[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:20, 16 червня 2015 (EEST)

Відповіді: 1.За кордоном запроваджена двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5 – 2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, повинен спочатку отримати ступінь магістра, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Наші вищі навчальні заклади на сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. Болонський процес спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах європейського регіону, спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці.
2. Хронологічна таблиця із найважливіших подій Болонського процесу:
1. 18 вересня 1988 рік м. Болонья, Італія –підписана "Велика Хартія університетів"- розпочалася співдружність провідних європейських університетів.
2.1997 рік - під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено й прийнято Лісабонську конвенцію - визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни , Україна в тому числі ( більшість з положень конвенції і сформулювали згодом принципи Болонської декларації).
3. 1998 р. підписано Сорбонську декларацію (Франція, Італія, Великобританія, Німеччина) - створення відкритого європейського простору вищої освіти: покращення міжнародної прозорості навчальних програм (курсів) і визнанні кваліфікацій шляхом поступового узгодження циклів підготовки (навчання) та наближення до рамки кваліфікацій ЄПВО; сприяння мобільності студентів, викладачів та наукових працівників;• розроблення загальної системи ступенів - першого циклу (ступінь бакалавра) та другого циклу (ступінь магістра).
4.19 червня 1999 року в Болонья , Італія - підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документа, який назвали "Болонська декларація" ( було узгоджено єдину систему освіти з єдиними критеріями та стандартами до 2010 року).
5. 19 травня 2001 року - представниками 33-х країн Європи підписано Празьке комюніке - підтверджено позиції щодо цілей, визначених Болонською декларацією, висловлено зауваження щодо подальшої реалізації процесу.
6. 18-19 вересня 2003 року в Берліні відбувся третій етап Болонського процесу, де було підписано відповідне комюніке ( поширення загальноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені ; установлено, що в країнах-учасницях Болонського процесу має бути один докторський ступінь – «доктор філософії» у відповідних сферах знань (природничі науки, соціогуманітарні, економічні та інші; була запропонована формула триступеневої освіти (3-5-8), згідно з якою: – не менше трьох років відводиться для отримання освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр", – не менше 5 років – для отримання рівня «магістр», – не менше 8 років для отримання вченого ступеня "доктор філософії").
7.19 травня 2005 рік, Норвегія, Берген( конференція) – Україна офіційно приєдналася до Болонського процесу (перспективи для України - це передусім нові можливості, пов'язані з перспективою входження до загальноєвропейського освітнього простору, а саме: - визнання українських дипломів на міжнародному рівні; - більша мобільність у європросторі для студентів та викладачів; - спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами; - конкурентоспроможність на європейському і світовому ринку праці.
8. 28-29 квітня 2009 рік , м.Левен, Бельгія - відбулася конференція – порушувалися важливі питання : суспільний контроль освіти; безперервне навчання; працевлаштування випускників; міжнародна відкритість;мобільність студентів і освіти в цілому, наукових досліджень і інновацій, інформації та методів прозорості в освіті .Розкриті нові напрями співпраці учасників Болонського процесу.
9.26-28 квітня 2012 рік , м. Бухарест, Румунія –Міністерська Бухарестська конференція та Третій Болонський Форум з питань освітньої політики – підписане Бухарестське комюніке "Використання нашого потенціалу з найбільшою користю : консолідація Європейського простору вищої освіти"- аналізувалися досягнення Болонського процесу та визначалися пріоритети на майбутнє ( на 2012-2015 рр.)--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:08, 8 грудня 2015 (EET)
________________________________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №3-4
СВІТОВІ ОСВІТНІ СИСТЕМИ, ЇХ РІЗНОВИДИ ТА УНІФІКАЦІЯ
(4 год.)
Інститут освіти нині переживає кризу в масштабі людства. «Криза університету» є предметом національної дискусії в Німеччині, Франції, США, Канаді та інших країнах. Питання в тому, чи повинна освітня система готувати фахівців, які мають досить конкретний набір знань і вмінь, за замовленням (і за гроші) професійних спільнот нації, чи вона має виховувати передовсім компетентних і відповідальних громадян. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів.
Українська вища освіта (як і середня) поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Західні освітні системи орієнтуються на пошук власних рішень, бо отримані розв’язки, навіть слабкі, примітивні цінуються значно вище, аніж запозичення чи повторення. Тобто, світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Молодий спеціаліст, закінчивши ВНЗ, має бути готовим до діяльності за фахом.
У зв’язку з тим, що США є лідером на ринку освітніх послуг, варто хоча б побіжно розглянути їхню освітню систему. Перші кроки до становлення системи вищої освіти у США було зроблено ще на початку XVII ст., коли засновувалися коледжі вільних мистецтв, які створювались на зразок англійських технологічних. Згодом майже в усіх Штатах з’явилися сільськогосподарські коледжі. Однак, якщо в Європі вищі професійні школи існували самостійно, то в США зазвичай включалися до складу університету поряд з коледжами вільних наук та мистецтв. Одночасно зі ступенем бакалавра вони почали присвоювати ступінь магістра і доктора. Таким чином, до початку XX ст. еволюція установ американської вищої школи привела до створення великих університетів, які стали основними осередками фундаментальної науки в США. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити.
За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи:
– заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів;
– місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії;
– коледжі вільних мистецтв, що є істотною особливістю системи вищої освіти США, з присудженням диплома бакалавра з домінуючим академічним і мінімальним професійним наповненням. Однак, на заключних роках 4-річної програми є тенденція додавати професійні курси, що розширює можливості випускників;
– загальноосвітні коледжі з присвоєнням диплома як бакалавра, так і магістра;
– незалежні професійні школи з бакалаврським (часто й магістерським) рівнем дипломів у сферах технології, мистецтв тощо;
– університети з правом підготовки докторів і всіма циклами навчання.
Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Набули популярності оригінальні програми з освіти і виховання, які започаткував Джун Рі (радник Дж. Буша з гуманітарного циклу освіти). Зокрема, його програму морально-фізичного виховання під назвою «Народжений бути щасливим» визнано доцільною для впровадження як обов’язкової в систему загальної освіти Америки. Щоб стати щасливим, на думку розробника програми, необхідно дотримуватися девізу: розум у голові, чесність у серці, сила у тілі. У США існує відзнака – «За компетентність, чесність, відданість у роботі».
Розробку нових стандартів започаткувала адміністрація Президента Б. Клінтона спільно з конгресом США. Програмою передбачено приєднання кожної школи і шкільного класу в США до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів, якісне навчання в майбутніх школах тощо.
У США значна увага приділяється дослідженням у галузі філософії освіти, зокрема педагогічної. Саме такий підхід забезпечує аналіз дійсного стану та з’ясування напрямів розвитку системи освіти та її придатності забезпечувати потребу економіки держави у висококваліфікованих фахівцях.
Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою. Вартість одного навчального року не є сталою і залежить від штату, рівня престижності вищого навчального закладу, його належності до державного чи приватного сектора. Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам, окрім того, діє система підтримки кращих студентів (стипендії, гранти).
Із книги У. Айзексона «Стив Джобс» бачимо результат реформ освітньої системи США, що вивели освіту країни на лідерські позиції. США здійснювали пошук талановитої молоді для всіх галузей економіки на багаточисленних конкурсах, в одному з яких взяв участь С. Джобс: «Изобретение получило первый приз на городском конкурсе, который проводили ВВС США, несмотря на то, что среди конкурсантов попадались даже двенадцатиклассники». Зв’язок школи і держави через конкурси забезпечував формування майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки.
Оскільки система освіти американського континенту в сфері надання освітянських послуг є передовою у порівнянні з Європою, то є смисл розглянути канадський досвід роботи вищих навчальних закладів.
Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. У Канаді функціонує 98 університетів та університетських коледжів. Провідними у системі вищої освіти є 58 університетів. Навчання в університетах Канади платне. Оплата за навчання варіюється залежно від місця розташування навчального закладу та програми. Водночас середня оплата університетського курсу за рік досить невисока і дорівнює мінімальній заробітній платі. У середньому навчання для студента коштує від 3500 до 20 000 канадських доларів за рік. Крім того, старанні студенти можуть отримати грант на освіту.
Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені:
1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша.
2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки.
3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки.
Прикро, що український диплом про вищу освіту в Канаді оцінюється на рівні бакалавр. Набір студентів на денну форму навчання в університетах варіюється від 350 до 1000, а в деяких університетах на курс набирають лише 11 осіб (наприклад університет Бішоп). Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов.
У 61 ВНЗ навчання здійснюється англійською мовою, у 17 – французькою, лише 5 університетів є двомовними. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. У країні відсутній єдиний центральний орган щодо управління вищою школою. Детальнішу інформацію про вищі навчальні заклади Канади можна знайти за адресою на сайті: gc.ca.ru Toronto.ca.
Поза сумнівом, значний внесок до соціальних та економічних успіхів належить освітньо-науковому комплексу Німеччини. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів, що виявила себе фактично з 1990-х років. Враховуючи заклади університетського рівня кількість студентів коливається в інтервалі 1,8-1,9 млн. осіб. Із найновіших інтернет-даних про вищу освіту Німеччини бачимо, що країна має в усіх наявних закладах трохи більше 2 млн. студентів, з яких лише 65 тис навчається у недержавних ВНЗ. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Цей феномен не можна пояснити браком коштів на освіту – освітній бюджет Німеччини спроможний забезпечити надання освітніх послуг більшому відсотку молоді. Т. Коваль пояснює це менталітетом нації.
Тривалість навчання відрізняється не лише у різних типах ВНЗ, а й серед закладів однієї групи. Так, підготовка математика триває у Берлінському університетів 18 семестрів, а в окремих периферійних університетах – 12 чи навіть менше. Середній вік випускників – 28-30 років.
Навчання у вищих навчальних закладах триває 5 років (10 семестрів). Винятком є медична (триваліша) і вища педагогічна (3 роки) освіта. Після навчання передбачається стажування (18 місяців), а потім – складання іспитів, підготовка та захист дипломів.
Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Особливістю цієї моделі є спрямованість на «просвітницьку» діяльність, що має на увазі оволодіння необхідною сумою знань, умінь і навичок. Зміст програм навчання природно включає результати дослідницької роботи викладацького корпусу, які використовуються як матеріал для навчальних програм. І викладачі, і студенти взаємодіють на основі науково-дослідної кооперативної праці як пошукувачі. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль.
Найбільш відомим і престижним вищим навчальним закладом Німеччини є Гейдельбергський університет (заснований у 1386 році за зразком паризької Сорбони), серед викладачів якого були філософи Гегель і Ясперс, хімік Геймсгольц, 8 лауреатів Нобелівської премії. Сьогодні, коли англійська мова практично є мовою міжнародного спілкування, освіта, отримана у Великій Британії, дає значні переваги й розкриває більші можливості для випускників англійських шкіл, коледжів та університетів. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою.
Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Але, поряд із цим, діти 3-4 років можуть ходити в дитячий садок, а ті, кому виповнилося 16 років, і закінчили школу, продовжують навчання в коледжах й університетах.
Система освіти Великої Британії складна. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор».
Вчені ступені у Великій Британії присвоюються студентам, які успішно завершили курс навчання. Формально ступені одного рівня, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються одне від одного, але на практиці їх «вага» визначається репутацією університету, що їх присвоїв.
Національна рада професійних кваліфікацій Великої Британії (NCVQ) представила нову структуру професійних кваліфікацій Англії, Уельсу та Північної Ірландії. Вона базується на національних стандартах, що визначають навички, уміння, знання та компетентність працівників, яких вимагає роботодавець, відповідно потребам сучасної економіки, політики та суспільних відносин.
Реформа освіти почалася у Великій Британії з прийняттям Закону «Про освіту» в 1988 році. Її проведення, було обумовлено стурбованістю правлячих кіл зниженням конкурентоздатності країни в порівнянні з іншими державами Заходу. У травні 1997 року, з приходом до влади лейбористського уряду Т. Блера, прем’єр-міністр уже в одній із перших промов проголосив: «Трьома головними національними пріоритетами є: освіта, освіта, освіта». Важливими завданнями в цій сфері були названі не тільки поліпшення обов’язкової освіти, а і професійної, а також реформа фінансування університетської системи. Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація.
Генрі Джейн у доповіді «Суспільна освітня політика» на семінарі проголосив початок створення й імплементації визначених, чітких освітніх орієнтирів, які б стали поштовхом розвитку професійної освіти та знайшли білі плями і недоробки в цій галузі, що вимагає свого дослідження та шляхів його поліпшення. У резолюції міністрів освіти на зустрічі ради освіти у Програмі для сфери освіти були проголошені основні положення, що впроваджувалися в освітню політику суспільства:
1. Підвищити рівень технічного й наукового забезпечення освіти та навчання нації, з огляду на всі освітні рівні: шкільна освіта, вища та професійна, як для громадян країни, так і для іноземців.
2. Налагодити постійні зв’язки та забезпечити кваліфікаційну відповідність із системою освіти Європи.
3. Компілювати та накопичувати документацію і статистичний матеріал з питань освіти.
4. Співробітництво в сфері вищої освіти.
5. Вивчати іноземні мови.
6. Демократизувати освіту, впроваджувати однакові вимоги для вільного доступу до усіх видів освіти [40].
Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Але копіювання гасел систем освіти інших держав ще не означає, що ми здійснюємо розвиток нашої системи освіти у відповідності до кращих взірців освітніх систем. Важливо, спираючись на власний досвід, переборюючи традиційне гальмування всього нового, рухатися до створення власної системи освіти, яка була б модерною та індивідуальною.
Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.
Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. У цій країні раніше, ніж в Україні почалися реформи в освіті та суспільстві, тому досвід Польщі міг би бути дуже корисним для України.
До Європейського Союзу Польща приєдналася у 2004 році, що дало країні визнання польських дипломів у всіх країнах Європи, при цьому додаткового підтвердження не потрібно.
Освітня реформа в Польщі почалася з кінця 80-х р.р. ХХ ст. За ці роки Польща домоглася значних показників за рівнем дорослого населення – вона ввійшла в число країн, що мають найвищій індекс охоплення населення вищою освітою – 95 (до 30% дорослого населення мають вищу освіту). Частка студентів ВНЗ у населенні країни складає 5,4 % від числа громадян (2 млн. студентів при чисельності населення 38 млн. осіб) – за цим параметром Польща демонструє один із найвищих показників у світі.
В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. За всієї універсальності ці принципи відображали специфіку країни. Цими принципами були:
• принцип загальності освіти, що виражається в демократизації освіти і повної реалізації загального права на освіту (дошкільну і повну середню);
• принцип наступності, що пов’язаний з відсутністю яких-небудь перешкод при переході з одного навчального закладу в інший, погодженістю навчальних планів і програм;
• принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти;
• принцип єдності і диференціації системи освіти означає єдність цілей виховання і базового змісту освіти, що гарантує усім доступ до школи вищого рівня;
• заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним;
• принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів гарантує формування повноцінної особистості;
• принцип виховання за допомогою праці і для праці передбачає наповнення всього навчально-виховного процесу проблематикою праці, політехнізму, професійними знаннями і вміннями, що відповідають етапові і типові освіти, проблемам шкільної і професійної орієнтації;
• принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги;
• принцип гнучкості освіти і її реформувань;
• принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти;
• принцип науковості і економічності освіти.
Ці принципи знайшли своє відображення у «Законі про систему освіти».
Ще одним фундаментальним процесом, що передував польській освітній реформі, був процес напрацювання польськими вченими освітньої парадигми, яка мала б можливість задовольнити запити суспільства, що сформувалися в результаті суспільної трансформації. Більшістю польських педагогів як пріоритетна була обрана критично-креативна доктрина, тому що саме вона була здатна сформувати вільну людину, обмежено залежну від зовнішніх факторів, заповзятливу, ініціативну, тобто повноцінного суб’єкта і свого життя, і своєї діяльності. Критично-креативна доктрина, модель якої практично відповідає західному розумінню освіти і ґрунтується на демократичному суспільному устрої, вивільненні і розвитку потенційних здібностей людини.
Пріоритетна цільова спрямованість цієї політики передбачає:
1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини.
2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути).
3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації.
4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі.
5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%).
Реалізація освітньої реформи в Польщі знайшла вираження у структурній перебудові всієї системи освіти.
Як і в інших країнах Європи, найпрестижнішими серед ВНЗ є університети. Найбільша кількість ВНЗ міститься у Варшаві, Кракові, Бреславі, Познані. Усі державні ВНЗ установами освіти на рівні університету і, як правило, зберігають магістерську структуру навчання. Організація йзміст навчання у ВНЗ, як і щорічний прийом студентів, раніше регулювалися державою. Із 1990 н.р. ВНЗ отримали гарантоване законом право самим приймати рішення з даних питань, визначати критерії відбору і правила прийому абітурієнтів. Платня на одного студента в рік у недержавних ВНЗ складає до 2500 доларів. У ВНЗ існує денна, вечірня і заочна форми навчання, а також екстернат.
Із аналізу світових освітніх систем можна зробити висновок, що нашій державі потрібно провести цілий ряд заходів, які б відповідали пріоритетним напрямкам розвитку освіти Європейського континенту та світу. Кожна з розглянутих систем в основу свого розвитку ставила, перш за все, демократизацію освітньої діяльності і відповідність навчальної парадигми запитам суспільства. Проглядається універсальний принцип підготовки у ВНЗ – формування фахівця, здатного до діяльності у змінних умовах праці, ініціативного, творчого.
Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу.
Завдання.
Пояснити, у чому полягають особливості системи освіти США / Канади / Німеччини / Великої Британії / Польщі? Вказати, що може перейняти українська система освіти?--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:37, 4 вересня 2015 (EEST)

Відповідь: Світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити. Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою . Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам і це правильно , адже розумного студента , майбутнього висококласного спеціаліста , втрачати не можна тільки через те , що він не в змозі повністю оплатити своє навчання. Заслуговує на увагу й той факт ,що зв’язок школи й держави забезпечується конкурсами , що допомагає формуванню майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки. Дипломи канадських вузів визнаються за своєю авторитетністю на одному рівні з дипломами США .Треба відмітити, що отримати роботу для випускника досить легко, особливо після успішного проходження стажування під час навчання у канадській компанії. Найбільш привабливою особливістю навчання в Канаді є гнучкість освітньої системи. Для студентів, які хочуть якнайшвидше розпочати свою кар’єру, існує дуже багато практичних професійних програм. Вже за 1 рік тут можна здобути міжнародний сертифікат по спеціальності, що дозволяє працювати в Канаді один рік після закінчення навчання. Для тих, хто хоче отримати бакалаврську ступінь, навчання триває 4 роки. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала.Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою. «Закон про освіту», прийнятий у 1944, у цілому впорядкував систему освіти у Великій Британії. Вона є обов'язковою для всіх громадян у віці від 5 до 16 років. Акт Бейкера, прийнятий у 1988 ввів національні навчальні програми, рівні навчальних досягнень учнів кожного класу з кожного предмета, національні тести з англійської мови, математики та природничих наук для учнів 7, 11, 14, 16- річного віку. Були визначені предмети «ядра» — математика, англійська мова, природознавство, а також географія, технологія, мистецтво, на освоєння яких відводиться до трьох чвертей навчального часу. Найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі. Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. 5 випускників 11-х класів нашої школи 2015 року продовжили навчання саме в Польщі , адже польські дипломи визнаються у всіх країнах Європи.  Пріоритетна цільова спрямованість освітньої парадигми, напрацьованої польськими вченими, передбачає: 1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини. 2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути). 3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації. 4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі. 5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%). Система освіти України поступово переймає досвід надання освіти в різних країнах світу : запровадження Болонського процесу, ДПА та ЗНО, структура освіти охоплює також широкий вибір допоміжних та приватних навчальних закладів. Ми практикуємо приєднання кожної школи і шкільного класу так , як США , до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів. --[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:12, 8 грудня 2015 (EET)
________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №5
РОЗВИТОК ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
На сьогодні 45 європейських країн, включно з Україною, підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці в забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб’єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності європейської системи освіти.
А. Похресник зазначає, що аналіз сучасних праць провідних українських філософів і керівників освітньої системи – В. Кременя, В. Андрущенка, Є. Суліми, Д. Табачника, С. Ніколаєнка – дає змогу виявити різноманітність та полярність поглядів і уявлень про стратегію освітнього процесу України в найближчому майбутньому.
Українська система освіти сьогодні не повною мірою відповідає актуальним вимогам суспільства, й тому можна спостерігати стійку тенденцію щодо неспроможності задовольнити зростаючі потреби її споживачів. Серед найважливіших проблем сучасної української системи освіти можна виокремити наступні: зниження якості навчання, системні втрати і нестачу педагогічних працівників, консервативність у змісті й технологіях навчання. І найголовніше – необхідні суттєві зміни у підготовці майбутніх фахівців-освітян та перепідготовки практикуючих педагогів.
Особливо гостро ці проблеми окреслилися тоді, коли Україна заявила про намір приєднатися до Болонського процесу. П. Ю. Буряк та О. Г. Гупало зазначають, що для України європейська інтеграція – це, в першу чергу, модернізація економіки та освіти, впровадження новітніх технологій, залучення іноземних інвестицій та інше. У культурно-цивілізаційному аспекті, на думку вчених, євроінтеграція – це шлях до активного взаємовигідного культурного обміну між українською та європейськими культурами, становлення України як одного з членів глобального суспільства. Бо глобалізація як явище сучасної дійсності здійснює суттєвий вплив всі сфери життя людства і на освіту як на особливий соціальний інститут.
Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, наполегливо працює над практичним приєднанням до Болонського процесу. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року з моменту підписання декларації на Бергенській конференції.
Приєднання України до Болонського процесу – це передусім нові можливості розвитку української системи освіти, а саме:
1. Визнання українських дипломів на міжнародному рівні.
2. Більша мобільність в європейському просторі для студентів та викладачів.
3. Спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами.
4. Конкурентоспроможність на європейському і світовому ринках праці.
Для України Болонський процес став не лише передумовою входження в європейський освітній простір, а насамперед значним імпульсом оновлення власної системи освіти. Трактуючи Болонський процес не як рух стандартизації, а як процес пошуку консенсусу, освітні реформи в Україні слід спрямовувати не на радикальні зміни, втрату кращих тенденцій та зниження національних стандартів якості освіти, а на розвиток і набуття якісно нових ознак.
Щоб входження України до Болонського процесу стало реальністю, потрібно провести серйозні реформи в галузі освіти, тому що українська вища освіта відрізняється від європейської. У Європейському Союзі прийняті і діють інші стандарти. Престиж освіти, високої кваліфікації у Європі традиційно дуже високий. За кордоном визнають, що отримати освіту здатна не кожна людина.
За матеріалами сайту www.europeans.org.ua, вищу освіту спроможний здобути заледве один з десяти тих, хто навчався у школі, а до вищих студій (на магістерському і докторському рівнях) доходить не більше 10-15 % випускників бакалаврату. У Європі завершують середню освіту на високому рівні лише тільки ті випускники, які мають намір вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 % до 25 % усіх учнів середніх шкіл. Сьогодні вищі навчальні заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл, тобто у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту. Сьогодні український диплом не визнається у Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. І хоча вони за багатьма показниками – за розвитком, ерудованістю, спеціальною підготовленістю – перевершують зарубіжних фахівців, дискредитація українського диплома триває.
Найбільше, що не влаштовує закордонних працедавців у підготовці наших фахівців, – низька дієвість знань. Дієвість знань – це здатність використовувати набуті знання, уміння на практиці. За експертними оцінками, цим параметром ми поступаємося найбільше [9].
За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки. Приймаючи фахівця на роботу, організація впевнена, що він підготовлений на належному рівні. Гарантія цього – високе резюме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином, і організація матиме до нього претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг серйозно постраждає.
Як уже зазначалося, за кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5-2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Українські вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади І-ІІ рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах ІІІ-V рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном така система освіти не визнається.
Отже, у зв’язку з приєднанням до Болонського процесу, Україні необхідно уніфікувати освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів. Необхідна трансформація існуючої в Україні системи вищої освіти відповідно до європейських вимог, що полягає у впровадженні нових підходів та технологій організації навчально-виховного процесу. Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців. Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського процесу.
Інтеграційні процеси необхідно пов’язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту й форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи.
Перш за все слід зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, пов’язані зі збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни, тому цей процес у жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, навпаки, спрямований на їх взаємне узгодження та гармонізацію.
Не випадково саме «гармонізація» виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно містким, адже головною метою виховання та навчання є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і шляхом пізнання цього світу, вміти визначити своє місце, опанувати певну професію. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю підготовки сучасного фахівця.
З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями.
Багатий український досвід слугуватиме надійним «стартовим майданчиком» для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвитку освітніх впливів.
Не зважаючи на значні досягнення української освіти, на думку ректора НТУУ «КПІ» М.З. Згуровського, існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:
1. Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.
2. Недостатнє визнання в суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою.
3. Загрозлива в масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.
4. Збільшення розриву зв’язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
5. Невиправдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста й магістра. З одного боку, можна помітити близькість програм підготовки спеціаліста й магістра, їхню еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.
6. Українська система наукових ступенів складніша, порівняно із загальноєвропейською, і це перешкоджає мобільності викладачів і науковців в Європі.
7. Неадекватно до потреб суспільства й ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі в чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
8. Відійшла в минуле колись добре організована система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип «освіта протягом життя» поки що в умовах нашої держави не може бути повною мірою реалізований.
9. Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних центрів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.
З метою прискорення процесу реформування освітньої галузі на виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» на урядовому рівні прийнято низку надзвичайно важливих для освіти державних цільових програм: розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року; розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року; підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року; розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки; впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»; Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів на 2012-2020 роки.
Визнанням позитивних якісних змін у забезпеченні розвитку національної освіти став Форум міністрів освіти європейських країн «Школа ХХІ століття: Київські ініціативи», на якому проголошено сім напрямів євроінтеграції середньої освіти і проекти практичних дій по кожному з них («Дошкільна освіта»; «Спільна історія без розділових ліній»; «Толерантність»; «Через мову до взаєморозуміння»; «ІКТ – освіта без кордонів»; «Від шкіл-партнерів до партнерів-країн»; «Новій освіті Європи – новий європейський учитель»).
Водночас глибина освітніх реформ, якість і ефективність роботи навчальних закладів і установ системи національної освіти не можуть повною мірою задовольнити сучасні потреби особистості та суспільства. Задекларовані у попередні роки стратегічні завдання щодо забезпечення рівного доступу дітей і молоді до освіти, забезпечення її сталого розвитку і нової якості, демократизації управління не набули повної реалізації. Зміст і організація національної освіти до цього часу недостатньо переорієнтовані на особистість дитини, на формування у дітей і молоді життєво важливих компетентностей, активної їх соціалізації. Викликає тривогу низький рівень здоров’я, морального, культурного і духовного розвитку молоді. Залишається критичним стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти, низький рівень оплати праці працівників освіти і науки.
Інтеграція України у світовий освітній простір вимагає постійного вдосконалення національної системи освіти, пошуку ефективних шляхів підвищення якості освітніх послуг, апробації та впровадження інноваційних педагогічних систем, реального забезпечення рівного доступу всіх її громадян до якісної освіти, модернізації змісту освіти і організації її адекватно світовим тенденціям і вимогам ринку праці, забезпечення безперервності освіти та навчання протягом усього життя, розвитку державно-громадської моделі управління.
Одним із визначальних факторів, що потужно вплине на правове забезпечення діяльності освітянських закладів України у наш час є Закон України «Про вищу освіту», ухвалений Верховною Радою України 1 липня 2014 р. і підписаний Президентом України 1 серпня 2014 р. До основних новацій Закону України «Про вищу освіту» можна віднести:
1. Для виведення системи освіти України на нові показники якості освітянських послуг буде створено окремий колегіальний орган – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.
2. Суттєво будуть посилені антиплагіатні норми і відповідальність за них (обов’язкове оприлюднення наукових робіт).
3. Створюватиметься новий механізм виборів ректорів вищих навчальних закладів (участь всього викладацького складу та збільшено у відповідній пропорції (не більше 15%) кількість студентів, які братимуть участь у голосуванні). Зазначено, що вибори будуть відбуватися в один тур за системою «перехідного голосу». Таким чином, трудовому колективу ВНЗ надається право самостійно обирати ректора, тоді як Міністерство освіти і науки лише фіксуватиме факт вибору.
4. Для ректорів, деканів і завідуючих кафедрами прописано обмеження перебування на посаді – не більше двох строків (5+5). Ця вимога зможе забезпечити ротацію та оновлення керівного складу ВНЗ, сприятиме притоку талановитої молоді до управління освітянськими закладами.
5. Усі виші отримають право остаточного присудження наукових ступенів (у Нацагентстві залишаються лише питання акредитації спецрад і розгляд апеляцій на їх рішення).
6. Державні ВНЗ зможуть розміщувати власні надходження від своєї освітньої, наукової та навчально-виробничої діяльності на рахунках установ державних банків. Позитивне нововведення, спрямоване на розширення фінансової автономі навчальних закладів. Накопичення фінансових ресурсів надасть можливість ВНЗ застосовувати їх для свого стратегічного розвитку.
7. Зменшено кількість годин навчального навантаження викладачів – одна ставка становитиме не 900, а 600 навчальних годин. Зменшено навантаження на студентів – кількість годин в одному навчальному кредиті змінено з 36 до 30 навчальних годин. Завдяки цьому викладачі зможуть більше уваги приділяти науковим дослідженням і підготовці сучасних навчально-методичних матеріалів.
8. З 2016 року запроваджуватиметься новий механізм електронного вступу до ВНЗ і автоматичного розміщення місць державного замовлення. Це нововведення може стати ефективним механізмом зменшення корупції на етапі вступу до ВНЗ (звичайно, якщо до 2016 року до Закону не будуть внесені зміни). І, що найголовніше, розшириться доступ усіх прошарків населення до престижних вузів та спеціальностей.
9. Створюватимуться умови для збільшення мобільності студентів і викладачів . Кількість навчальних дисциплін стане меншою, при цьому студенти будуть обирати 25% курсів. Саме ця вимога наблизить нашу систему освіти до країн, чиї дипломи відповідають принципам та стандартам Болонського процесу.
10. Протягом визначеного у законопроекті перехідного періоду із системи вищої освіти буде вилучено рівень молодшого спеціаліста та запроваджено ступінь молодшого бакалавра як скорочений цикл підготовки бакалаврів. Законом також скасовується ступінь кандидата наук, натомість запроваджуються такі ступені вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук. При цьому ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вищою радою навчального закладу або наукової установи у разі успішного виконання відповідної наукової програми та публічного захисту дисертації. Надвелика кількість освітніх рівнів, що зберігається у вищій освіті України, даним законом зменшилася. Але, вона і досі не відповідає прийнятій більшістю держав-учасниць Болонського процесу, трьохрівневій освіті (бакалавр, магістр, доктор філософії).
11. Закон розширює автономію університетів та надає громадськості більше важелів для контролю за його діяльністю. Університети, згідно закону, впроваджуватимуть внутрішній публічний моніторинг якості, а його результати будуть розміщені на сайті вузу.
12. Українські ВНЗ зможуть вільно наймати випускників та професорів закордонних університетів.
Відзначені новації майже повністю відповідають вимогам Болонського процесу. Реалізація їх в освітянському просторі наблизить українську освіту до принципів Болонського процесу Європейського простору вищої освіти. Це ще один важливий крок України у напрямку до Євросоюзу.

Завдання:
Розкрийте, яким чином зміни та реформи, що проходять в українській системі освіти, позначилися на роботі вашого навчального закладу. Коротко проаналізуйте, як змінився річний план роботи вашого навчального закладу за останні 5-10 років.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:17, 11 вересня 2015 (EEST)

Моя відповідь:
Світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити. Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою . Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам і це правильно , адже розумного студента , майбутнього висококласного спеціаліста , втрачати не можна тільки через те , що він не в змозі повністю оплатити своє навчання. Заслуговує на увагу й той факт ,що зв’язок школи й держави забезпечується конкурсами , що допомагає формуванню майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки. Дипломи канадських вузів визнаються за своєю авторитетністю на одному рівні з дипломами США .Треба відмітити, що отримати роботу для випускника досить легко, особливо після успішного проходження стажування під час навчання у канадській компанії. Найбільш привабливою особливістю навчання в Канаді є гнучкість освітньої системи. Для студентів, які хочуть якнайшвидше розпочати свою кар’єру, існує дуже багато практичних професійних програм. Вже за 1 рік тут можна здобути міжнародний сертифікат по спеціальності, що дозволяє працювати в Канаді один рік після закінчення навчання. Для тих, хто хоче отримати бакалаврську ступінь, навчання триває 4 роки. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала.Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою. «Закон про освіту», прийнятий у 1944, у цілому впорядкував систему освіти у Великій Британії. Вона є обов'язковою для всіх громадян у віці від 5 до 16 років. Акт Бейкера, прийнятий у 1988 ввів національні навчальні програми, рівні навчальних досягнень учнів кожного класу з кожного предмета, національні тести з англійської мови, математики та природничих наук для учнів 7, 11, 14, 16- річного віку. Були визначені предмети «ядра» — математика, англійська мова, природознавство, а також географія, технологія, мистецтво, на освоєння яких відводиться до трьох чвертей навчального часу. Найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі. Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. 5 випускників 11-х класів нашої школи 2015 року продовжили навчання саме в Польщі , адже польські дипломи визнаються у всіх країнах Європи.  Пріоритетна цільова спрямованість освітньої парадигми, напрацьованої польськими вченими, передбачає: 1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини. 2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути). 3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації. 4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі. 5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%). Система освіти України поступово переймає досвід надання освіти в різних країнах світу : запровадження Болонського процесу, ДПА та ЗНО, структура освіти охоплює також широкий вибір допоміжних та приватних навчальних закладів. Ми практикуємо приєднання кожної школи і шкільного класу так , як США , до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:08, 8 грудня 2015 (EET)

==== Індивідуальні заняття ====
Індивідуальне заняття №1.
Тема. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс (2 год)
Мета: довести важливість впровадження інформаційних технологій у навчально-виховний процес; розкрити вдосконалення педагогічного дискурсу через використання телекомунікаційних мереж з інтерактивними та мультимедійними технологіями; довести необхідність підвищення інформаційної грамотності і культури всіх учасників освітнього процесу.

Розкрийте унікальний внесок ІКТ у навчально-виховний процес.
Література:
1. Блага О.В. Інформаційні технології як невід’ємна складова новітнього освітнього процесу [Електронний ресурс] /О.В. Брага // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Філософія. Психологія. Педагогіка. – 2007. – №2. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VKPI_fpp/2007-2-2/09_Blaga.pdf
2. Колин К.К. Информатизация образования: новые приоритеты // Информатика и образование. – 2001. – № 10.
3. Вишинська Г. Інформатизація як дійсність та перспективна тенденція розвитку освіти / Г.Вишинська // Філософські абриси сучасної освіти : монограф.; [за заг.ред. І. Предборовської]. – Суми :ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 148-189
4. Гендина Н.И. Информационная культура учителя: концепция формирования и региональный опыт / Н.И.Гендина // Образование. Карьера. Общество. - №1. – 2003. – С. 20-23
5. Склейнов Е.Л. Интеграция интерактивных и Интернет-технологий как новое направление информатизации образования [Электронный ресурс] / Е.Л.Склейнов // Информационная среда образования и науки. – Вып.9. – 2012. - Режим доступа: http://www.iiorao.ru/iio/pages/izdat/ison/publication/ison_2012/num_9_2012/Sklejnov.pdf.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:35, 15 вересня 2015 (EEST)

____________________________

Індивідуальне заняття №2.
Вплив нових інформаційних технологій на професійну компетентність вчителя (2 год).
Опрацюйте наведену літературу та 1) розкрийте вплив інформатизації освіти на зміну ролі вчителя у навчально-виховному процесі; 2) вкажіть ті, цифрові навички, якими, на вашу думку, повинен володіти вчитель в ХХІ столітті.
Рекомендована література:
1. Биков В.Ю. Сучасні інноваційні ІКТ-інструменти розвитку систем відкритої освіти / В.Ю. Биков, А.М. Гуржій // Педагогічна і психологічна науки в Україні : зб. наук. праць : в 5 т. – Т. 4 : Професійна освіта і освіта дорослих. – К. : Педагогічна думка, 2012. – С. 44-62.
2. Данільян В.О. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально-філософський аналіз): автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09.00.03 / В.О. Данільян. – Х., 2006. – 20 с.
3. Еляков А.Д. Современная информационная революция / А.Д. Еляков // Социологические исследования. – 2003. – № 10. – С. 29-38.
4. Журналістика : словник-довідник / авт.-уклад. І.Л. Михайлин. – К.: Академвидав, 2013. – 320 с. – (Серія «Nota bene»).
5. Захар О.І. Використання інтернет-технологій у процесі підвищення кваліфікації вчителів / О.І. Захар // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 7-9.
6. Карчевський М.В. Соціальні передумови правових заходів інформаційної безпеки / М.В. Карчевський // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Є.О. Дідоренка. – 2011. – № 1. – С. 35-55.
7. Кочарян А.Б. Вимоги до професійної компетентності науково-педагогічних працівників університету за умов створення електронного освітнього середовища / А.Б. Кочарян // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 16-18.
8. Логвиненко Ю.В. Вплив інформаційних технологій на сучасний педагогічний дискурс / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Вісник Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка: [зб. наук. праць. Вип. 23.] / редкол. О.І. Курок (відп. ред.) [та ін.]. – Глухів : ГНПУ ім. О. Довженка, 2013. – С. 68-76.
9. Логвиненко Ю.В. Зміни в українському освітньому дискурсі під впливом інформаційного суспільства / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Освіта Сумщини. – №1 (21). – С. 42-47.
10. Логвиненко Ю. В. Освіта ХХІ століття: виклики, пошуки відповідей: [навч.-метод. посіб.] / Ю. В. Логвиненко, В.О. Мазуренко, Т.Г. Стукалова. – Суми: РВВ СОІППО, 2012. – 104 с.
11. Медведєв І.А. Інформатизація освіти як шлях підвищення її якості та доступності (на прикладі Сумської області) / І.А. Медведєв, Л.Г. Петрова, С.П. Ніколаєнко // Комп'ютер у школі та сім’ї. – 2013. – № 6 (110). – С. 3-7.
12. Модели управления процессами комплексной информации общего среднего образования / Г.Д. Дылян, Э.С. Работыльская, М.С. Цветков. – М.: Бином. Лаборатория знаний, 2005. – 111 с.
13. Морозов В. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс / В. Морозов // Вища освіта України. – 2013. – №2. – С. 54-58.
14. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
15. Чубарук О.В. Управління розвитком інформаційно-комунікаційної компетентності вчителів української мови і літератури в системі післядипломної освіти / О.В. Чубарук // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 11-15.
Інтернет-ресурси:
16. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості: аналіт. доп. / Д. В. Дубов, О. А. Ожеван, С.Л. Гнатюк. – К. : НІСД. – 2010. – 64 с. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/dubov_infsus-31058.pdf
17. Закон України Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, № 12, ст.102 ) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/537-16
18. Комендант О.В. Стан України у світових ІТ-рейтингах в аспекті впровадження економіки знань [Електронний ресурс] / О.В. Комендант. – Режим доступу: http://sophus.at.ua/publ/2013_05_30_31_kampodilsk/ekonomichnij_blok_doslidzhen/stan_ukrajini_u_svitovikh_it_rejtingakh_v_aspekti_vprovadzhennja_ekonomiki_znan/31-1-0-649
19. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні: [Електронний ресурс] // Президія НАПН України. Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. – Режим доступу: http://www.ispp.org.ua/news_44.htm. Назва з екрану.
20. Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії, інформація, ідеологія та утопія. / Д. Лайон : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/lajon.html.
21. Малицька І.Д. Роль і місце ІКТ в системах освіти зарубіжних країн: [Електронний ресурс] / І.Д.Малицька. – Режим доступу: http://www.ime.edu-ua.net/em10/content/09midcfo.htm
22. Могилев А.М. Принципы системной информатизации в системе образования [Электронный ресурс] / А.М. Могилев – Режим доступа: znamenvs.chat.ru ELBR./1htm.
23. Онкович Г.В. Медіаосвіта (Загальний курс) // Програма навчального курсу для студентів вищих навчальних закладів :[Електронний ресурс] / Г.В. Онкович. – К.: ІВО НАПН України. – 2010. – 24 с.– Режим доступу: http://edu.of.ru/attach/17/82978/doc
24. Писаренко О.Л. Сутність інституту освіти в інформаційному суспільстві: соціально-філософський аналіз. / О.Л. Писаренко. – [Електронний ресурс]. –:Режим доступу: http://www.google.com.ua/url// nbuv.gov.ua/portal/natura/vkpi/fpp/2009-2/24_Pisarenko.
25. Рамський Ю.С. Зміни в професійній діяльності вчителя в епоху інформатизації освіти / Ю.С. Рамський. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ii.npu.edu.ua/files/Zbirnik_KOSN/12/2.pdf
26. Чекман І. С. Конвергентні технології – нанобіомедичний аспект / І.С. Чекман, Т.Ю. Небесная, А.М. Дорошенко // Український медичний часопис. – 2011. – №2 (82) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://www.umj.com.ua/article/8865/konvergentni-texnologii-nanobiomedichnij-aspekt.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:36, 29 жовтня 2015 (EET)

==== Консультації ====
Консультація (2 год.)
Євроінтеграційна стратегія України: науково-освітні перспективи
Програми допомоги ЄС у сфері вищої освіти України. Відставання української освітньої системи з ряду параметрів від освіти в країнах ЄС. Заходи у сфері освіти в України рамках програм зовнішньої допомоги Європейської Комісії. Програма Tempus. Програма Erasmus Mundus. Вікно зовнішньої співпраці Erasmus Mundus. Програма Жана Моне.

Рекомендована література:
1. Актуальні проблеми євроінтеграції : [зб. статей з пит. євроінтегр. та права / За ред. Д. Ягунова, вступ ст. В. Вишнякова. – Вип. 7.]. – Суми: ПП Кочубей Н.В., 2011. – 276 с.
2. Андрущенко В. Проблема входження української університетської освіти в європейський освітній простір / В. Андрущенко, І. Гамерська // Рідна школа. – 2012. – № 1-2 (січень-лютий). – С. 3-8.
3. Андрущенко В. Модернізація педагогічної освіти України в контексті Болонського процесу / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2004. – № 1. – С. 4-6.
4. Андрущенко В. Освіта України в системі цінностей «розколотого світу» / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2009. – №3. – С. 31-37.
5. Буряк П.Ю. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності: Навчальний посібник / П. Ю. Буряк, О. Г. Гупало. – К. : Хай-тек прес, 2007. – 336 с.
6. Дарійчук Л. Система освіти в Україні: реформування чи оновлення? / Л. Дарійчук // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 6.
7. Дмитриченко М.Ф. Вища освіта і Болонський процес: [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / М.Ф. Дмитриченко, Б.І. Хорошун, О.М. Язвінська, В.Д. Данчук. – К.: Знання України, 2006. – 440 с.
8. Ерохин А. К. К вопросу об изменении целей высшего образования / А.К. Ерохин // Alma mater. – 2008. – №10. – С. 21-25.
9. Євроінтеграція – крок до заможної України // Вісник пенсійного фонду України. – 2013. – №9 (135). – С. 4-5.
10. Журавський В. Основні завдання вищої школи щодо реалізації в Україні принципів і завдань Болонського процесу / В. Журавський // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 12-16.
11. Журавський В.С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти / В. С. Журавський, М. З. Згуровський. – К.: Вища школа, 2003. – 196 с.
12. Кордон М.В. Європейська та євроатлантична інтеграція України: [навч. посіб.; 2-е видання] / М.В.ґ Кордон. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 172 с.
13. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / В.Г. Кремень. – К.: Грамота, 2005. – 448 с.
14. Майер Б.О. Об онтологии качества образования в обществе знания / Б.О. Майер, Н.В. Наливайко // Философия образования. – 2008. – №3. – С. 4-18.
15. Майер Б.О. Образование в условиях глобальных изменений: методологическая функция философии образования / Б.О. Майер // Философия образования. – 2012. – №6 (45). – С. 117-124.
16. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
17. Похресник А. Стратегічна роль цілісного освітньо-наукового комплексу / А. Похресник // Вища освіта України. – 2011. – № 4. – C.30-36.
18. Соколов В. Євроінтеграційні прагнення України: досягнення та перспективи / В. Соколов // Віче. – 2010. – №22 (283). – С. 25-28.
19. Ціватий В. Завершення періоду євроромантизму / В. Ціватий // Зовнішні справи. – 2011. – №7-8. – С. 14-17.
Інтернет-ресурси:
20. Болонський процес в Україні: перспективи та проблеми [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.loippo.lg.ua/reforma_bolon_dekl.htm.
21. У Європу Знань через Болонський процес [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://studprofcom.ntu-kpi/kiev/ua.
22. http://ec.europa.eu/education/lifelonglearning-programme/doc88_en.htm
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:38, 21 жовтня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====

СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Вивчаємо джерела:
1. http://vnz.org.ua/zakonodavstvo/111-zakon-ukrayiny-pro-vyschu-osvitu;
2. mon.gov.ua/img/zstored/files/project_30102014.doc

'''Обговорюємо''':
• Закон України «Про вищу освіту»;
• Проект Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років Що, на вашу думку, у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» вказує на трансформації української системи освіти? Чи, навпаки, свідчить про те, що стан української освіти, її нормативно-законодавчої бази, не відповідає запитам суспільства?
• Які протиріччя містяться у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років»? Як це може позначитися на розвитку освіти України?
• Чи можете ви назвати Закон України «Про вищу освіту» та Проект «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» перспективними для розвитку України? Чому?--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:39, 15 вересня 2015 (EEST)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
доброго дня. вам слід виконати ВСІ завдання, що пропонувалися протягом вивчення модуля.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:26, 23 вересня 2015 (EEST)

----
доброго дня. вивчення модулю Вам не зараховано.Вам слід виконати всі запропоновані завдання. --[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:50, 18 листопада 2015 (EET)

Соціально-гуманітарний кредитний модуль Івах Т.М.

2015-12-08T11:08:14Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Дайте відповідь на запитання:
1. Встановіть зв’язок між модернізацією системи освіти і розвитком сучасного суспільства.
2. Ознайомтеся з рейтингами українських університетів (можна скористатися джерелом: http://dou.ua/lenta/articles/ukrainian-universities-2014/) і встановіть, які показники визначають якість освітніх послуг, опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :[[Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В.]]

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:35, 12 червня 2015 (EEST)

_--Доброго дня.Відповіді: 1. "Освіта і наука є стратегічно пріоритетними, базовими для соціально-економічного розвитку суспільства…" , освіта "нерозривно пов'язана з розвитком суспільства й повинна бути активатором всіх суспільних змін" . А нашому суспільству потрібно змінюватися , розвиватися . Отже, модернізація системи освіти зумовлена тим , що саме освіта, у першу чергу, сприяє змінам , які відбуваються в суспільстві. Дослідженнями встановлено, що чим вищий рівень освіти працівників, тим вищі при одних і тих самих розряді й стажі виконання норм виробітку і результати праці. В умовах ринкової економіки, очевидно, рівень загальної освіти членів суспільства є необхідною умовою успіху. З розвитком суспільства змінюються й цілі освіти , на даному етапі головна мета освіти - дати знання людині , яка застосовуючи їх, буде конкурентоспроможною в усіх сферах діяльності держави на світовому ринку, адже сучасне суспільство вимагає людини освіченою, активної . Щоб реалізувати цю мету ( дати суспільству тих людей , які використають свій інтелект ( найцінніше надбання кожної нації ) , знання , досвід , піднімуть рівень економіки країни, тобто рівень нашого життя , сприятимуть прогресу суспільства в усіх його сферах ) і потрібно модернізувати освіту. Ми можемо й повинні використовувати досвід інших країн з цього питання , але не повинні забувати «про національний менталітет» (згодна , бо є свої національні відмінності , хоча загальнолюдські цінності спільні), створити свою освітню модель ( розвиток освіти й суспільства в кожної країни зі своїми особливостями, рівнем) , яка допоможе розвиватися саме нашому суспільству в потрібному напрямі , а наш досвід і результати позитивних перетворень стануть світовими надбаннями.

2. Аналіз рейтингу українських університетів та Ваші матеріали допомогли мені зробити наступні висновки. Якість освітніх послуг визначають в основному такі показники: 1.Рівень викладацького складу , якість надання ним освітніх послуг : «продукування нових знань, підходів, технологій» ; 2. Рівень студентів : вуз може мати найкращу сучасну матеріально- технічну базу ,як приклад , Комп'ютерна Академія "ШАГ" , а студенти "слабкі" , тобто до навчального закладу зараховані випускники шкіл з низьким рівнем знань (яких зараховують на платне навчання, хоч при цьому освітні послуги викладацького складу є на високому рівні – зв'язок між середньою й вищою освітою ) ;3. Повнота отриманих знань, які можна буде в подальшому застосувати на практиці; 4.Програми навчання; 5.Мотивація студентів до навчання 6.Сучасне обладнання ; 7.Престижність й цінність диплому. 8.Забезпечення вузом співпраці з роботодавцями ( багатьом випускникам українських вузів просто неможливо влаштуватися на роботу за спеціальністю ). Усе це визначає рейтинг вузів , а "рейтинги стають впливовим фактором розбудови глобальної освітньої системи. І практично повна відсутність серед кращих світових університетів українських – тривожний сигнал того, що в нас є всі шанси лишитися поза межами цієї системи".--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:02, 8 грудня 2015 (EET)

_______________

Доброго дня. Дайте відповідь на запитання: 1. Розкрийте, що включає в себе поняття «двоступенева система вищої освіти»? 2. Складіть хронологічну таблицю із найважливіших (на вашу думку) подій Болонського процесу (до 10 подій). Відповідь аргументуйте,

опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В. --[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:20, 16 червня 2015 (EEST)

Відповіді: 1.За кордоном запроваджена двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5 – 2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, повинен спочатку отримати ступінь магістра, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Наші вищі навчальні заклади на сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. Болонський процес спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах європейського регіону, спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці.
2. Хронологічна таблиця із найважливіших подій Болонського процесу:
1. 18 вересня 1988 рік м. Болонья, Італія –підписана "Велика Хартія університетів"- розпочалася співдружність провідних європейських університетів.
2.1997 рік - під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено й прийнято Лісабонську конвенцію - визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни , Україна в тому числі ( більшість з положень конвенції і сформулювали згодом принципи Болонської декларації).
3. 1998 р. підписано Сорбонську декларацію (Франція, Італія, Великобританія, Німеччина) - створення відкритого європейського простору вищої освіти: покращення міжнародної прозорості навчальних програм (курсів) і визнанні кваліфікацій шляхом поступового узгодження циклів підготовки (навчання) та наближення до рамки кваліфікацій ЄПВО; сприяння мобільності студентів, викладачів та наукових працівників;• розроблення загальної системи ступенів - першого циклу (ступінь бакалавра) та другого циклу (ступінь магістра).
4.19 червня 1999 року в Болонья , Італія - підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документа, який назвали "Болонська декларація" ( було узгоджено єдину систему освіти з єдиними критеріями та стандартами до 2010 року).
5. 19 травня 2001 року - представниками 33-х країн Європи підписано Празьке комюніке - підтверджено позиції щодо цілей, визначених Болонською декларацією, висловлено зауваження щодо подальшої реалізації процесу.
6. 18-19 вересня 2003 року в Берліні відбувся третій етап Болонського процесу, де було підписано відповідне комюніке ( поширення загальноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені ; установлено, що в країнах-учасницях Болонського процесу має бути один докторський ступінь – «доктор філософії» у відповідних сферах знань (природничі науки, соціогуманітарні, економічні та інші; була запропонована формула триступеневої освіти (3-5-8), згідно з якою: – не менше трьох років відводиться для отримання освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр", – не менше 5 років – для отримання рівня «магістр», – не менше 8 років для отримання вченого ступеня "доктор філософії").
7.19 травня 2005 рік, Норвегія, Берген( конференція) – Україна офіційно приєдналася до Болонського процесу (перспективи для України - це передусім нові можливості, пов'язані з перспективою входження до загальноєвропейського освітнього простору, а саме: - визнання українських дипломів на міжнародному рівні; - більша мобільність у європросторі для студентів та викладачів; - спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами; - конкурентоспроможність на європейському і світовому ринку праці.
8. 28-29 квітня 2009 рік , м.Левен, Бельгія - відбулася конференція – порушувалися важливі питання : суспільний контроль освіти; безперервне навчання; працевлаштування випускників; міжнародна відкритість;мобільність студентів і освіти в цілому, наукових досліджень і інновацій, інформації та методів прозорості в освіті .Розкриті нові напрями співпраці учасників Болонського процесу.
9.26-28 квітня 2012 рік , м. Бухарест, Румунія –Міністерська Бухарестська конференція та Третій Болонський Форум з питань освітньої політики – підписане Бухарестське комюніке "Використання нашого потенціалу з найбільшою користю : консолідація Європейського простору вищої освіти"- аналізувалися досягнення Болонського процесу та визначалися пріоритети на майбутнє ( на 2012-2015 рр.)--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:08, 8 грудня 2015 (EET)
________________________________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №3-4
СВІТОВІ ОСВІТНІ СИСТЕМИ, ЇХ РІЗНОВИДИ ТА УНІФІКАЦІЯ
(4 год.)
Інститут освіти нині переживає кризу в масштабі людства. «Криза університету» є предметом національної дискусії в Німеччині, Франції, США, Канаді та інших країнах. Питання в тому, чи повинна освітня система готувати фахівців, які мають досить конкретний набір знань і вмінь, за замовленням (і за гроші) професійних спільнот нації, чи вона має виховувати передовсім компетентних і відповідальних громадян. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів.
Українська вища освіта (як і середня) поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Західні освітні системи орієнтуються на пошук власних рішень, бо отримані розв’язки, навіть слабкі, примітивні цінуються значно вище, аніж запозичення чи повторення. Тобто, світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Молодий спеціаліст, закінчивши ВНЗ, має бути готовим до діяльності за фахом.
У зв’язку з тим, що США є лідером на ринку освітніх послуг, варто хоча б побіжно розглянути їхню освітню систему. Перші кроки до становлення системи вищої освіти у США було зроблено ще на початку XVII ст., коли засновувалися коледжі вільних мистецтв, які створювались на зразок англійських технологічних. Згодом майже в усіх Штатах з’явилися сільськогосподарські коледжі. Однак, якщо в Європі вищі професійні школи існували самостійно, то в США зазвичай включалися до складу університету поряд з коледжами вільних наук та мистецтв. Одночасно зі ступенем бакалавра вони почали присвоювати ступінь магістра і доктора. Таким чином, до початку XX ст. еволюція установ американської вищої школи привела до створення великих університетів, які стали основними осередками фундаментальної науки в США. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити.
За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи:
– заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів;
– місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії;
– коледжі вільних мистецтв, що є істотною особливістю системи вищої освіти США, з присудженням диплома бакалавра з домінуючим академічним і мінімальним професійним наповненням. Однак, на заключних роках 4-річної програми є тенденція додавати професійні курси, що розширює можливості випускників;
– загальноосвітні коледжі з присвоєнням диплома як бакалавра, так і магістра;
– незалежні професійні школи з бакалаврським (часто й магістерським) рівнем дипломів у сферах технології, мистецтв тощо;
– університети з правом підготовки докторів і всіма циклами навчання.
Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Набули популярності оригінальні програми з освіти і виховання, які започаткував Джун Рі (радник Дж. Буша з гуманітарного циклу освіти). Зокрема, його програму морально-фізичного виховання під назвою «Народжений бути щасливим» визнано доцільною для впровадження як обов’язкової в систему загальної освіти Америки. Щоб стати щасливим, на думку розробника програми, необхідно дотримуватися девізу: розум у голові, чесність у серці, сила у тілі. У США існує відзнака – «За компетентність, чесність, відданість у роботі».
Розробку нових стандартів започаткувала адміністрація Президента Б. Клінтона спільно з конгресом США. Програмою передбачено приєднання кожної школи і шкільного класу в США до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів, якісне навчання в майбутніх школах тощо.
У США значна увага приділяється дослідженням у галузі філософії освіти, зокрема педагогічної. Саме такий підхід забезпечує аналіз дійсного стану та з’ясування напрямів розвитку системи освіти та її придатності забезпечувати потребу економіки держави у висококваліфікованих фахівцях.
Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою. Вартість одного навчального року не є сталою і залежить від штату, рівня престижності вищого навчального закладу, його належності до державного чи приватного сектора. Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам, окрім того, діє система підтримки кращих студентів (стипендії, гранти).
Із книги У. Айзексона «Стив Джобс» бачимо результат реформ освітньої системи США, що вивели освіту країни на лідерські позиції. США здійснювали пошук талановитої молоді для всіх галузей економіки на багаточисленних конкурсах, в одному з яких взяв участь С. Джобс: «Изобретение получило первый приз на городском конкурсе, который проводили ВВС США, несмотря на то, что среди конкурсантов попадались даже двенадцатиклассники». Зв’язок школи і держави через конкурси забезпечував формування майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки.
Оскільки система освіти американського континенту в сфері надання освітянських послуг є передовою у порівнянні з Європою, то є смисл розглянути канадський досвід роботи вищих навчальних закладів.
Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. У Канаді функціонує 98 університетів та університетських коледжів. Провідними у системі вищої освіти є 58 університетів. Навчання в університетах Канади платне. Оплата за навчання варіюється залежно від місця розташування навчального закладу та програми. Водночас середня оплата університетського курсу за рік досить невисока і дорівнює мінімальній заробітній платі. У середньому навчання для студента коштує від 3500 до 20 000 канадських доларів за рік. Крім того, старанні студенти можуть отримати грант на освіту.
Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені:
1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша.
2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки.
3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки.
Прикро, що український диплом про вищу освіту в Канаді оцінюється на рівні бакалавр. Набір студентів на денну форму навчання в університетах варіюється від 350 до 1000, а в деяких університетах на курс набирають лише 11 осіб (наприклад університет Бішоп). Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов.
У 61 ВНЗ навчання здійснюється англійською мовою, у 17 – французькою, лише 5 університетів є двомовними. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. У країні відсутній єдиний центральний орган щодо управління вищою школою. Детальнішу інформацію про вищі навчальні заклади Канади можна знайти за адресою на сайті: gc.ca.ru Toronto.ca.
Поза сумнівом, значний внесок до соціальних та економічних успіхів належить освітньо-науковому комплексу Німеччини. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів, що виявила себе фактично з 1990-х років. Враховуючи заклади університетського рівня кількість студентів коливається в інтервалі 1,8-1,9 млн. осіб. Із найновіших інтернет-даних про вищу освіту Німеччини бачимо, що країна має в усіх наявних закладах трохи більше 2 млн. студентів, з яких лише 65 тис навчається у недержавних ВНЗ. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Цей феномен не можна пояснити браком коштів на освіту – освітній бюджет Німеччини спроможний забезпечити надання освітніх послуг більшому відсотку молоді. Т. Коваль пояснює це менталітетом нації.
Тривалість навчання відрізняється не лише у різних типах ВНЗ, а й серед закладів однієї групи. Так, підготовка математика триває у Берлінському університетів 18 семестрів, а в окремих периферійних університетах – 12 чи навіть менше. Середній вік випускників – 28-30 років.
Навчання у вищих навчальних закладах триває 5 років (10 семестрів). Винятком є медична (триваліша) і вища педагогічна (3 роки) освіта. Після навчання передбачається стажування (18 місяців), а потім – складання іспитів, підготовка та захист дипломів.
Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Особливістю цієї моделі є спрямованість на «просвітницьку» діяльність, що має на увазі оволодіння необхідною сумою знань, умінь і навичок. Зміст програм навчання природно включає результати дослідницької роботи викладацького корпусу, які використовуються як матеріал для навчальних програм. І викладачі, і студенти взаємодіють на основі науково-дослідної кооперативної праці як пошукувачі. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль.
Найбільш відомим і престижним вищим навчальним закладом Німеччини є Гейдельбергський університет (заснований у 1386 році за зразком паризької Сорбони), серед викладачів якого були філософи Гегель і Ясперс, хімік Геймсгольц, 8 лауреатів Нобелівської премії. Сьогодні, коли англійська мова практично є мовою міжнародного спілкування, освіта, отримана у Великій Британії, дає значні переваги й розкриває більші можливості для випускників англійських шкіл, коледжів та університетів. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою.
Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Але, поряд із цим, діти 3-4 років можуть ходити в дитячий садок, а ті, кому виповнилося 16 років, і закінчили школу, продовжують навчання в коледжах й університетах.
Система освіти Великої Британії складна. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор».
Вчені ступені у Великій Британії присвоюються студентам, які успішно завершили курс навчання. Формально ступені одного рівня, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються одне від одного, але на практиці їх «вага» визначається репутацією університету, що їх присвоїв.
Національна рада професійних кваліфікацій Великої Британії (NCVQ) представила нову структуру професійних кваліфікацій Англії, Уельсу та Північної Ірландії. Вона базується на національних стандартах, що визначають навички, уміння, знання та компетентність працівників, яких вимагає роботодавець, відповідно потребам сучасної економіки, політики та суспільних відносин.
Реформа освіти почалася у Великій Британії з прийняттям Закону «Про освіту» в 1988 році. Її проведення, було обумовлено стурбованістю правлячих кіл зниженням конкурентоздатності країни в порівнянні з іншими державами Заходу. У травні 1997 року, з приходом до влади лейбористського уряду Т. Блера, прем’єр-міністр уже в одній із перших промов проголосив: «Трьома головними національними пріоритетами є: освіта, освіта, освіта». Важливими завданнями в цій сфері були названі не тільки поліпшення обов’язкової освіти, а і професійної, а також реформа фінансування університетської системи. Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація.
Генрі Джейн у доповіді «Суспільна освітня політика» на семінарі проголосив початок створення й імплементації визначених, чітких освітніх орієнтирів, які б стали поштовхом розвитку професійної освіти та знайшли білі плями і недоробки в цій галузі, що вимагає свого дослідження та шляхів його поліпшення. У резолюції міністрів освіти на зустрічі ради освіти у Програмі для сфери освіти були проголошені основні положення, що впроваджувалися в освітню політику суспільства:
1. Підвищити рівень технічного й наукового забезпечення освіти та навчання нації, з огляду на всі освітні рівні: шкільна освіта, вища та професійна, як для громадян країни, так і для іноземців.
2. Налагодити постійні зв’язки та забезпечити кваліфікаційну відповідність із системою освіти Європи.
3. Компілювати та накопичувати документацію і статистичний матеріал з питань освіти.
4. Співробітництво в сфері вищої освіти.
5. Вивчати іноземні мови.
6. Демократизувати освіту, впроваджувати однакові вимоги для вільного доступу до усіх видів освіти [40].
Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Але копіювання гасел систем освіти інших держав ще не означає, що ми здійснюємо розвиток нашої системи освіти у відповідності до кращих взірців освітніх систем. Важливо, спираючись на власний досвід, переборюючи традиційне гальмування всього нового, рухатися до створення власної системи освіти, яка була б модерною та індивідуальною.
Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.
Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. У цій країні раніше, ніж в Україні почалися реформи в освіті та суспільстві, тому досвід Польщі міг би бути дуже корисним для України.
До Європейського Союзу Польща приєдналася у 2004 році, що дало країні визнання польських дипломів у всіх країнах Європи, при цьому додаткового підтвердження не потрібно.
Освітня реформа в Польщі почалася з кінця 80-х р.р. ХХ ст. За ці роки Польща домоглася значних показників за рівнем дорослого населення – вона ввійшла в число країн, що мають найвищій індекс охоплення населення вищою освітою – 95 (до 30% дорослого населення мають вищу освіту). Частка студентів ВНЗ у населенні країни складає 5,4 % від числа громадян (2 млн. студентів при чисельності населення 38 млн. осіб) – за цим параметром Польща демонструє один із найвищих показників у світі.
В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. За всієї універсальності ці принципи відображали специфіку країни. Цими принципами були:
• принцип загальності освіти, що виражається в демократизації освіти і повної реалізації загального права на освіту (дошкільну і повну середню);
• принцип наступності, що пов’язаний з відсутністю яких-небудь перешкод при переході з одного навчального закладу в інший, погодженістю навчальних планів і програм;
• принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти;
• принцип єдності і диференціації системи освіти означає єдність цілей виховання і базового змісту освіти, що гарантує усім доступ до школи вищого рівня;
• заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним;
• принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів гарантує формування повноцінної особистості;
• принцип виховання за допомогою праці і для праці передбачає наповнення всього навчально-виховного процесу проблематикою праці, політехнізму, професійними знаннями і вміннями, що відповідають етапові і типові освіти, проблемам шкільної і професійної орієнтації;
• принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги;
• принцип гнучкості освіти і її реформувань;
• принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти;
• принцип науковості і економічності освіти.
Ці принципи знайшли своє відображення у «Законі про систему освіти».
Ще одним фундаментальним процесом, що передував польській освітній реформі, був процес напрацювання польськими вченими освітньої парадигми, яка мала б можливість задовольнити запити суспільства, що сформувалися в результаті суспільної трансформації. Більшістю польських педагогів як пріоритетна була обрана критично-креативна доктрина, тому що саме вона була здатна сформувати вільну людину, обмежено залежну від зовнішніх факторів, заповзятливу, ініціативну, тобто повноцінного суб’єкта і свого життя, і своєї діяльності. Критично-креативна доктрина, модель якої практично відповідає західному розумінню освіти і ґрунтується на демократичному суспільному устрої, вивільненні і розвитку потенційних здібностей людини.
Пріоритетна цільова спрямованість цієї політики передбачає:
1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини.
2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути).
3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації.
4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі.
5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%).
Реалізація освітньої реформи в Польщі знайшла вираження у структурній перебудові всієї системи освіти.
Як і в інших країнах Європи, найпрестижнішими серед ВНЗ є університети. Найбільша кількість ВНЗ міститься у Варшаві, Кракові, Бреславі, Познані. Усі державні ВНЗ установами освіти на рівні університету і, як правило, зберігають магістерську структуру навчання. Організація йзміст навчання у ВНЗ, як і щорічний прийом студентів, раніше регулювалися державою. Із 1990 н.р. ВНЗ отримали гарантоване законом право самим приймати рішення з даних питань, визначати критерії відбору і правила прийому абітурієнтів. Платня на одного студента в рік у недержавних ВНЗ складає до 2500 доларів. У ВНЗ існує денна, вечірня і заочна форми навчання, а також екстернат.
Із аналізу світових освітніх систем можна зробити висновок, що нашій державі потрібно провести цілий ряд заходів, які б відповідали пріоритетним напрямкам розвитку освіти Європейського континенту та світу. Кожна з розглянутих систем в основу свого розвитку ставила, перш за все, демократизацію освітньої діяльності і відповідність навчальної парадигми запитам суспільства. Проглядається універсальний принцип підготовки у ВНЗ – формування фахівця, здатного до діяльності у змінних умовах праці, ініціативного, творчого.
Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу.
Завдання.
Пояснити, у чому полягають особливості системи освіти США / Канади / Німеччини / Великої Британії / Польщі? Вказати, що може перейняти українська система освіти?--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:37, 4 вересня 2015 (EEST)

________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №5
РОЗВИТОК ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
На сьогодні 45 європейських країн, включно з Україною, підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці в забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб’єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності європейської системи освіти.
А. Похресник зазначає, що аналіз сучасних праць провідних українських філософів і керівників освітньої системи – В. Кременя, В. Андрущенка, Є. Суліми, Д. Табачника, С. Ніколаєнка – дає змогу виявити різноманітність та полярність поглядів і уявлень про стратегію освітнього процесу України в найближчому майбутньому.
Українська система освіти сьогодні не повною мірою відповідає актуальним вимогам суспільства, й тому можна спостерігати стійку тенденцію щодо неспроможності задовольнити зростаючі потреби її споживачів. Серед найважливіших проблем сучасної української системи освіти можна виокремити наступні: зниження якості навчання, системні втрати і нестачу педагогічних працівників, консервативність у змісті й технологіях навчання. І найголовніше – необхідні суттєві зміни у підготовці майбутніх фахівців-освітян та перепідготовки практикуючих педагогів.
Особливо гостро ці проблеми окреслилися тоді, коли Україна заявила про намір приєднатися до Болонського процесу. П. Ю. Буряк та О. Г. Гупало зазначають, що для України європейська інтеграція – це, в першу чергу, модернізація економіки та освіти, впровадження новітніх технологій, залучення іноземних інвестицій та інше. У культурно-цивілізаційному аспекті, на думку вчених, євроінтеграція – це шлях до активного взаємовигідного культурного обміну між українською та європейськими культурами, становлення України як одного з членів глобального суспільства. Бо глобалізація як явище сучасної дійсності здійснює суттєвий вплив всі сфери життя людства і на освіту як на особливий соціальний інститут.
Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, наполегливо працює над практичним приєднанням до Болонського процесу. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року з моменту підписання декларації на Бергенській конференції.
Приєднання України до Болонського процесу – це передусім нові можливості розвитку української системи освіти, а саме:
1. Визнання українських дипломів на міжнародному рівні.
2. Більша мобільність в європейському просторі для студентів та викладачів.
3. Спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами.
4. Конкурентоспроможність на європейському і світовому ринках праці.
Для України Болонський процес став не лише передумовою входження в європейський освітній простір, а насамперед значним імпульсом оновлення власної системи освіти. Трактуючи Болонський процес не як рух стандартизації, а як процес пошуку консенсусу, освітні реформи в Україні слід спрямовувати не на радикальні зміни, втрату кращих тенденцій та зниження національних стандартів якості освіти, а на розвиток і набуття якісно нових ознак.
Щоб входження України до Болонського процесу стало реальністю, потрібно провести серйозні реформи в галузі освіти, тому що українська вища освіта відрізняється від європейської. У Європейському Союзі прийняті і діють інші стандарти. Престиж освіти, високої кваліфікації у Європі традиційно дуже високий. За кордоном визнають, що отримати освіту здатна не кожна людина.
За матеріалами сайту www.europeans.org.ua, вищу освіту спроможний здобути заледве один з десяти тих, хто навчався у школі, а до вищих студій (на магістерському і докторському рівнях) доходить не більше 10-15 % випускників бакалаврату. У Європі завершують середню освіту на високому рівні лише тільки ті випускники, які мають намір вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 % до 25 % усіх учнів середніх шкіл. Сьогодні вищі навчальні заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл, тобто у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту. Сьогодні український диплом не визнається у Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. І хоча вони за багатьма показниками – за розвитком, ерудованістю, спеціальною підготовленістю – перевершують зарубіжних фахівців, дискредитація українського диплома триває.
Найбільше, що не влаштовує закордонних працедавців у підготовці наших фахівців, – низька дієвість знань. Дієвість знань – це здатність використовувати набуті знання, уміння на практиці. За експертними оцінками, цим параметром ми поступаємося найбільше [9].
За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки. Приймаючи фахівця на роботу, організація впевнена, що він підготовлений на належному рівні. Гарантія цього – високе резюме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином, і організація матиме до нього претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг серйозно постраждає.
Як уже зазначалося, за кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5-2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Українські вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади І-ІІ рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах ІІІ-V рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном така система освіти не визнається.
Отже, у зв’язку з приєднанням до Болонського процесу, Україні необхідно уніфікувати освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів. Необхідна трансформація існуючої в Україні системи вищої освіти відповідно до європейських вимог, що полягає у впровадженні нових підходів та технологій організації навчально-виховного процесу. Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців. Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського процесу.
Інтеграційні процеси необхідно пов’язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту й форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи.
Перш за все слід зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, пов’язані зі збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни, тому цей процес у жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, навпаки, спрямований на їх взаємне узгодження та гармонізацію.
Не випадково саме «гармонізація» виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно містким, адже головною метою виховання та навчання є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і шляхом пізнання цього світу, вміти визначити своє місце, опанувати певну професію. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю підготовки сучасного фахівця.
З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями.
Багатий український досвід слугуватиме надійним «стартовим майданчиком» для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвитку освітніх впливів.
Не зважаючи на значні досягнення української освіти, на думку ректора НТУУ «КПІ» М.З. Згуровського, існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:
1. Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.
2. Недостатнє визнання в суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою.
3. Загрозлива в масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.
4. Збільшення розриву зв’язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
5. Невиправдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста й магістра. З одного боку, можна помітити близькість програм підготовки спеціаліста й магістра, їхню еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.
6. Українська система наукових ступенів складніша, порівняно із загальноєвропейською, і це перешкоджає мобільності викладачів і науковців в Європі.
7. Неадекватно до потреб суспільства й ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі в чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
8. Відійшла в минуле колись добре організована система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип «освіта протягом життя» поки що в умовах нашої держави не може бути повною мірою реалізований.
9. Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних центрів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.
З метою прискорення процесу реформування освітньої галузі на виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» на урядовому рівні прийнято низку надзвичайно важливих для освіти державних цільових програм: розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року; розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року; підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року; розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки; впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»; Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів на 2012-2020 роки.
Визнанням позитивних якісних змін у забезпеченні розвитку національної освіти став Форум міністрів освіти європейських країн «Школа ХХІ століття: Київські ініціативи», на якому проголошено сім напрямів євроінтеграції середньої освіти і проекти практичних дій по кожному з них («Дошкільна освіта»; «Спільна історія без розділових ліній»; «Толерантність»; «Через мову до взаєморозуміння»; «ІКТ – освіта без кордонів»; «Від шкіл-партнерів до партнерів-країн»; «Новій освіті Європи – новий європейський учитель»).
Водночас глибина освітніх реформ, якість і ефективність роботи навчальних закладів і установ системи національної освіти не можуть повною мірою задовольнити сучасні потреби особистості та суспільства. Задекларовані у попередні роки стратегічні завдання щодо забезпечення рівного доступу дітей і молоді до освіти, забезпечення її сталого розвитку і нової якості, демократизації управління не набули повної реалізації. Зміст і організація національної освіти до цього часу недостатньо переорієнтовані на особистість дитини, на формування у дітей і молоді життєво важливих компетентностей, активної їх соціалізації. Викликає тривогу низький рівень здоров’я, морального, культурного і духовного розвитку молоді. Залишається критичним стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти, низький рівень оплати праці працівників освіти і науки.
Інтеграція України у світовий освітній простір вимагає постійного вдосконалення національної системи освіти, пошуку ефективних шляхів підвищення якості освітніх послуг, апробації та впровадження інноваційних педагогічних систем, реального забезпечення рівного доступу всіх її громадян до якісної освіти, модернізації змісту освіти і організації її адекватно світовим тенденціям і вимогам ринку праці, забезпечення безперервності освіти та навчання протягом усього життя, розвитку державно-громадської моделі управління.
Одним із визначальних факторів, що потужно вплине на правове забезпечення діяльності освітянських закладів України у наш час є Закон України «Про вищу освіту», ухвалений Верховною Радою України 1 липня 2014 р. і підписаний Президентом України 1 серпня 2014 р. До основних новацій Закону України «Про вищу освіту» можна віднести:
1. Для виведення системи освіти України на нові показники якості освітянських послуг буде створено окремий колегіальний орган – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.
2. Суттєво будуть посилені антиплагіатні норми і відповідальність за них (обов’язкове оприлюднення наукових робіт).
3. Створюватиметься новий механізм виборів ректорів вищих навчальних закладів (участь всього викладацького складу та збільшено у відповідній пропорції (не більше 15%) кількість студентів, які братимуть участь у голосуванні). Зазначено, що вибори будуть відбуватися в один тур за системою «перехідного голосу». Таким чином, трудовому колективу ВНЗ надається право самостійно обирати ректора, тоді як Міністерство освіти і науки лише фіксуватиме факт вибору.
4. Для ректорів, деканів і завідуючих кафедрами прописано обмеження перебування на посаді – не більше двох строків (5+5). Ця вимога зможе забезпечити ротацію та оновлення керівного складу ВНЗ, сприятиме притоку талановитої молоді до управління освітянськими закладами.
5. Усі виші отримають право остаточного присудження наукових ступенів (у Нацагентстві залишаються лише питання акредитації спецрад і розгляд апеляцій на їх рішення).
6. Державні ВНЗ зможуть розміщувати власні надходження від своєї освітньої, наукової та навчально-виробничої діяльності на рахунках установ державних банків. Позитивне нововведення, спрямоване на розширення фінансової автономі навчальних закладів. Накопичення фінансових ресурсів надасть можливість ВНЗ застосовувати їх для свого стратегічного розвитку.
7. Зменшено кількість годин навчального навантаження викладачів – одна ставка становитиме не 900, а 600 навчальних годин. Зменшено навантаження на студентів – кількість годин в одному навчальному кредиті змінено з 36 до 30 навчальних годин. Завдяки цьому викладачі зможуть більше уваги приділяти науковим дослідженням і підготовці сучасних навчально-методичних матеріалів.
8. З 2016 року запроваджуватиметься новий механізм електронного вступу до ВНЗ і автоматичного розміщення місць державного замовлення. Це нововведення може стати ефективним механізмом зменшення корупції на етапі вступу до ВНЗ (звичайно, якщо до 2016 року до Закону не будуть внесені зміни). І, що найголовніше, розшириться доступ усіх прошарків населення до престижних вузів та спеціальностей.
9. Створюватимуться умови для збільшення мобільності студентів і викладачів . Кількість навчальних дисциплін стане меншою, при цьому студенти будуть обирати 25% курсів. Саме ця вимога наблизить нашу систему освіти до країн, чиї дипломи відповідають принципам та стандартам Болонського процесу.
10. Протягом визначеного у законопроекті перехідного періоду із системи вищої освіти буде вилучено рівень молодшого спеціаліста та запроваджено ступінь молодшого бакалавра як скорочений цикл підготовки бакалаврів. Законом також скасовується ступінь кандидата наук, натомість запроваджуються такі ступені вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук. При цьому ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вищою радою навчального закладу або наукової установи у разі успішного виконання відповідної наукової програми та публічного захисту дисертації. Надвелика кількість освітніх рівнів, що зберігається у вищій освіті України, даним законом зменшилася. Але, вона і досі не відповідає прийнятій більшістю держав-учасниць Болонського процесу, трьохрівневій освіті (бакалавр, магістр, доктор філософії).
11. Закон розширює автономію університетів та надає громадськості більше важелів для контролю за його діяльністю. Університети, згідно закону, впроваджуватимуть внутрішній публічний моніторинг якості, а його результати будуть розміщені на сайті вузу.
12. Українські ВНЗ зможуть вільно наймати випускників та професорів закордонних університетів.
Відзначені новації майже повністю відповідають вимогам Болонського процесу. Реалізація їх в освітянському просторі наблизить українську освіту до принципів Болонського процесу Європейського простору вищої освіти. Це ще один важливий крок України у напрямку до Євросоюзу.

Завдання:
Розкрийте, яким чином зміни та реформи, що проходять в українській системі освіти, позначилися на роботі вашого навчального закладу. Коротко проаналізуйте, як змінився річний план роботи вашого навчального закладу за останні 5-10 років.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:17, 11 вересня 2015 (EEST)

Моя відповідь:
Світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити. Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою . Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам і це правильно , адже розумного студента , майбутнього висококласного спеціаліста , втрачати не можна тільки через те , що він не в змозі повністю оплатити своє навчання. Заслуговує на увагу й той факт ,що зв’язок школи й держави забезпечується конкурсами , що допомагає формуванню майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки. Дипломи канадських вузів визнаються за своєю авторитетністю на одному рівні з дипломами США .Треба відмітити, що отримати роботу для випускника досить легко, особливо після успішного проходження стажування під час навчання у канадській компанії. Найбільш привабливою особливістю навчання в Канаді є гнучкість освітньої системи. Для студентів, які хочуть якнайшвидше розпочати свою кар’єру, існує дуже багато практичних професійних програм. Вже за 1 рік тут можна здобути міжнародний сертифікат по спеціальності, що дозволяє працювати в Канаді один рік після закінчення навчання. Для тих, хто хоче отримати бакалаврську ступінь, навчання триває 4 роки. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала.Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою. «Закон про освіту», прийнятий у 1944, у цілому впорядкував систему освіти у Великій Британії. Вона є обов'язковою для всіх громадян у віці від 5 до 16 років. Акт Бейкера, прийнятий у 1988 ввів національні навчальні програми, рівні навчальних досягнень учнів кожного класу з кожного предмета, національні тести з англійської мови, математики та природничих наук для учнів 7, 11, 14, 16- річного віку. Були визначені предмети «ядра» — математика, англійська мова, природознавство, а також географія, технологія, мистецтво, на освоєння яких відводиться до трьох чвертей навчального часу. Найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі. Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. 5 випускників 11-х класів нашої школи 2015 року продовжили навчання саме в Польщі , адже польські дипломи визнаються у всіх країнах Європи.  Пріоритетна цільова спрямованість освітньої парадигми, напрацьованої польськими вченими, передбачає: 1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини. 2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути). 3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації. 4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі. 5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%). Система освіти України поступово переймає досвід надання освіти в різних країнах світу : запровадження Болонського процесу, ДПА та ЗНО, структура освіти охоплює також широкий вибір допоміжних та приватних навчальних закладів. Ми практикуємо приєднання кожної школи і шкільного класу так , як США , до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:08, 8 грудня 2015 (EET)

==== Індивідуальні заняття ====
Індивідуальне заняття №1.
Тема. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс (2 год)
Мета: довести важливість впровадження інформаційних технологій у навчально-виховний процес; розкрити вдосконалення педагогічного дискурсу через використання телекомунікаційних мереж з інтерактивними та мультимедійними технологіями; довести необхідність підвищення інформаційної грамотності і культури всіх учасників освітнього процесу.

Розкрийте унікальний внесок ІКТ у навчально-виховний процес.
Література:
1. Блага О.В. Інформаційні технології як невід’ємна складова новітнього освітнього процесу [Електронний ресурс] /О.В. Брага // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Філософія. Психологія. Педагогіка. – 2007. – №2. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VKPI_fpp/2007-2-2/09_Blaga.pdf
2. Колин К.К. Информатизация образования: новые приоритеты // Информатика и образование. – 2001. – № 10.
3. Вишинська Г. Інформатизація як дійсність та перспективна тенденція розвитку освіти / Г.Вишинська // Філософські абриси сучасної освіти : монограф.; [за заг.ред. І. Предборовської]. – Суми :ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 148-189
4. Гендина Н.И. Информационная культура учителя: концепция формирования и региональный опыт / Н.И.Гендина // Образование. Карьера. Общество. - №1. – 2003. – С. 20-23
5. Склейнов Е.Л. Интеграция интерактивных и Интернет-технологий как новое направление информатизации образования [Электронный ресурс] / Е.Л.Склейнов // Информационная среда образования и науки. – Вып.9. – 2012. - Режим доступа: http://www.iiorao.ru/iio/pages/izdat/ison/publication/ison_2012/num_9_2012/Sklejnov.pdf.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:35, 15 вересня 2015 (EEST)

____________________________

Індивідуальне заняття №2.
Вплив нових інформаційних технологій на професійну компетентність вчителя (2 год).
Опрацюйте наведену літературу та 1) розкрийте вплив інформатизації освіти на зміну ролі вчителя у навчально-виховному процесі; 2) вкажіть ті, цифрові навички, якими, на вашу думку, повинен володіти вчитель в ХХІ столітті.
Рекомендована література:
1. Биков В.Ю. Сучасні інноваційні ІКТ-інструменти розвитку систем відкритої освіти / В.Ю. Биков, А.М. Гуржій // Педагогічна і психологічна науки в Україні : зб. наук. праць : в 5 т. – Т. 4 : Професійна освіта і освіта дорослих. – К. : Педагогічна думка, 2012. – С. 44-62.
2. Данільян В.О. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально-філософський аналіз): автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09.00.03 / В.О. Данільян. – Х., 2006. – 20 с.
3. Еляков А.Д. Современная информационная революция / А.Д. Еляков // Социологические исследования. – 2003. – № 10. – С. 29-38.
4. Журналістика : словник-довідник / авт.-уклад. І.Л. Михайлин. – К.: Академвидав, 2013. – 320 с. – (Серія «Nota bene»).
5. Захар О.І. Використання інтернет-технологій у процесі підвищення кваліфікації вчителів / О.І. Захар // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 7-9.
6. Карчевський М.В. Соціальні передумови правових заходів інформаційної безпеки / М.В. Карчевський // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Є.О. Дідоренка. – 2011. – № 1. – С. 35-55.
7. Кочарян А.Б. Вимоги до професійної компетентності науково-педагогічних працівників університету за умов створення електронного освітнього середовища / А.Б. Кочарян // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 16-18.
8. Логвиненко Ю.В. Вплив інформаційних технологій на сучасний педагогічний дискурс / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Вісник Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка: [зб. наук. праць. Вип. 23.] / редкол. О.І. Курок (відп. ред.) [та ін.]. – Глухів : ГНПУ ім. О. Довженка, 2013. – С. 68-76.
9. Логвиненко Ю.В. Зміни в українському освітньому дискурсі під впливом інформаційного суспільства / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Освіта Сумщини. – №1 (21). – С. 42-47.
10. Логвиненко Ю. В. Освіта ХХІ століття: виклики, пошуки відповідей: [навч.-метод. посіб.] / Ю. В. Логвиненко, В.О. Мазуренко, Т.Г. Стукалова. – Суми: РВВ СОІППО, 2012. – 104 с.
11. Медведєв І.А. Інформатизація освіти як шлях підвищення її якості та доступності (на прикладі Сумської області) / І.А. Медведєв, Л.Г. Петрова, С.П. Ніколаєнко // Комп'ютер у школі та сім’ї. – 2013. – № 6 (110). – С. 3-7.
12. Модели управления процессами комплексной информации общего среднего образования / Г.Д. Дылян, Э.С. Работыльская, М.С. Цветков. – М.: Бином. Лаборатория знаний, 2005. – 111 с.
13. Морозов В. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс / В. Морозов // Вища освіта України. – 2013. – №2. – С. 54-58.
14. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
15. Чубарук О.В. Управління розвитком інформаційно-комунікаційної компетентності вчителів української мови і літератури в системі післядипломної освіти / О.В. Чубарук // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 11-15.
Інтернет-ресурси:
16. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості: аналіт. доп. / Д. В. Дубов, О. А. Ожеван, С.Л. Гнатюк. – К. : НІСД. – 2010. – 64 с. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/dubov_infsus-31058.pdf
17. Закон України Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, № 12, ст.102 ) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/537-16
18. Комендант О.В. Стан України у світових ІТ-рейтингах в аспекті впровадження економіки знань [Електронний ресурс] / О.В. Комендант. – Режим доступу: http://sophus.at.ua/publ/2013_05_30_31_kampodilsk/ekonomichnij_blok_doslidzhen/stan_ukrajini_u_svitovikh_it_rejtingakh_v_aspekti_vprovadzhennja_ekonomiki_znan/31-1-0-649
19. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні: [Електронний ресурс] // Президія НАПН України. Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. – Режим доступу: http://www.ispp.org.ua/news_44.htm. Назва з екрану.
20. Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії, інформація, ідеологія та утопія. / Д. Лайон : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/lajon.html.
21. Малицька І.Д. Роль і місце ІКТ в системах освіти зарубіжних країн: [Електронний ресурс] / І.Д.Малицька. – Режим доступу: http://www.ime.edu-ua.net/em10/content/09midcfo.htm
22. Могилев А.М. Принципы системной информатизации в системе образования [Электронный ресурс] / А.М. Могилев – Режим доступа: znamenvs.chat.ru ELBR./1htm.
23. Онкович Г.В. Медіаосвіта (Загальний курс) // Програма навчального курсу для студентів вищих навчальних закладів :[Електронний ресурс] / Г.В. Онкович. – К.: ІВО НАПН України. – 2010. – 24 с.– Режим доступу: http://edu.of.ru/attach/17/82978/doc
24. Писаренко О.Л. Сутність інституту освіти в інформаційному суспільстві: соціально-філософський аналіз. / О.Л. Писаренко. – [Електронний ресурс]. –:Режим доступу: http://www.google.com.ua/url// nbuv.gov.ua/portal/natura/vkpi/fpp/2009-2/24_Pisarenko.
25. Рамський Ю.С. Зміни в професійній діяльності вчителя в епоху інформатизації освіти / Ю.С. Рамський. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ii.npu.edu.ua/files/Zbirnik_KOSN/12/2.pdf
26. Чекман І. С. Конвергентні технології – нанобіомедичний аспект / І.С. Чекман, Т.Ю. Небесная, А.М. Дорошенко // Український медичний часопис. – 2011. – №2 (82) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://www.umj.com.ua/article/8865/konvergentni-texnologii-nanobiomedichnij-aspekt.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:36, 29 жовтня 2015 (EET)

==== Консультації ====
Консультація (2 год.)
Євроінтеграційна стратегія України: науково-освітні перспективи
Програми допомоги ЄС у сфері вищої освіти України. Відставання української освітньої системи з ряду параметрів від освіти в країнах ЄС. Заходи у сфері освіти в України рамках програм зовнішньої допомоги Європейської Комісії. Програма Tempus. Програма Erasmus Mundus. Вікно зовнішньої співпраці Erasmus Mundus. Програма Жана Моне.

Рекомендована література:
1. Актуальні проблеми євроінтеграції : [зб. статей з пит. євроінтегр. та права / За ред. Д. Ягунова, вступ ст. В. Вишнякова. – Вип. 7.]. – Суми: ПП Кочубей Н.В., 2011. – 276 с.
2. Андрущенко В. Проблема входження української університетської освіти в європейський освітній простір / В. Андрущенко, І. Гамерська // Рідна школа. – 2012. – № 1-2 (січень-лютий). – С. 3-8.
3. Андрущенко В. Модернізація педагогічної освіти України в контексті Болонського процесу / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2004. – № 1. – С. 4-6.
4. Андрущенко В. Освіта України в системі цінностей «розколотого світу» / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2009. – №3. – С. 31-37.
5. Буряк П.Ю. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності: Навчальний посібник / П. Ю. Буряк, О. Г. Гупало. – К. : Хай-тек прес, 2007. – 336 с.
6. Дарійчук Л. Система освіти в Україні: реформування чи оновлення? / Л. Дарійчук // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 6.
7. Дмитриченко М.Ф. Вища освіта і Болонський процес: [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / М.Ф. Дмитриченко, Б.І. Хорошун, О.М. Язвінська, В.Д. Данчук. – К.: Знання України, 2006. – 440 с.
8. Ерохин А. К. К вопросу об изменении целей высшего образования / А.К. Ерохин // Alma mater. – 2008. – №10. – С. 21-25.
9. Євроінтеграція – крок до заможної України // Вісник пенсійного фонду України. – 2013. – №9 (135). – С. 4-5.
10. Журавський В. Основні завдання вищої школи щодо реалізації в Україні принципів і завдань Болонського процесу / В. Журавський // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 12-16.
11. Журавський В.С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти / В. С. Журавський, М. З. Згуровський. – К.: Вища школа, 2003. – 196 с.
12. Кордон М.В. Європейська та євроатлантична інтеграція України: [навч. посіб.; 2-е видання] / М.В.ґ Кордон. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 172 с.
13. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / В.Г. Кремень. – К.: Грамота, 2005. – 448 с.
14. Майер Б.О. Об онтологии качества образования в обществе знания / Б.О. Майер, Н.В. Наливайко // Философия образования. – 2008. – №3. – С. 4-18.
15. Майер Б.О. Образование в условиях глобальных изменений: методологическая функция философии образования / Б.О. Майер // Философия образования. – 2012. – №6 (45). – С. 117-124.
16. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
17. Похресник А. Стратегічна роль цілісного освітньо-наукового комплексу / А. Похресник // Вища освіта України. – 2011. – № 4. – C.30-36.
18. Соколов В. Євроінтеграційні прагнення України: досягнення та перспективи / В. Соколов // Віче. – 2010. – №22 (283). – С. 25-28.
19. Ціватий В. Завершення періоду євроромантизму / В. Ціватий // Зовнішні справи. – 2011. – №7-8. – С. 14-17.
Інтернет-ресурси:
20. Болонський процес в Україні: перспективи та проблеми [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.loippo.lg.ua/reforma_bolon_dekl.htm.
21. У Європу Знань через Болонський процес [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://studprofcom.ntu-kpi/kiev/ua.
22. http://ec.europa.eu/education/lifelonglearning-programme/doc88_en.htm
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:38, 21 жовтня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====

СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Вивчаємо джерела:
1. http://vnz.org.ua/zakonodavstvo/111-zakon-ukrayiny-pro-vyschu-osvitu;
2. mon.gov.ua/img/zstored/files/project_30102014.doc

'''Обговорюємо''':
• Закон України «Про вищу освіту»;
• Проект Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років Що, на вашу думку, у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» вказує на трансформації української системи освіти? Чи, навпаки, свідчить про те, що стан української освіти, її нормативно-законодавчої бази, не відповідає запитам суспільства?
• Які протиріччя містяться у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років»? Як це може позначитися на розвитку освіти України?
• Чи можете ви назвати Закон України «Про вищу освіту» та Проект «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» перспективними для розвитку України? Чому?--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:39, 15 вересня 2015 (EEST)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
доброго дня. вам слід виконати ВСІ завдання, що пропонувалися протягом вивчення модуля.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:26, 23 вересня 2015 (EEST)

----
доброго дня. вивчення модулю Вам не зараховано.Вам слід виконати всі запропоновані завдання. --[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:50, 18 листопада 2015 (EET)

Соціально-гуманітарний кредитний модуль Івах Т.М.

2015-12-08T11:02:25Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Дайте відповідь на запитання:
1. Встановіть зв’язок між модернізацією системи освіти і розвитком сучасного суспільства.
2. Ознайомтеся з рейтингами українських університетів (можна скористатися джерелом: http://dou.ua/lenta/articles/ukrainian-universities-2014/) і встановіть, які показники визначають якість освітніх послуг, опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :[[Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В.]]

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:35, 12 червня 2015 (EEST)

_--Доброго дня.Відповіді: 1. "Освіта і наука є стратегічно пріоритетними, базовими для соціально-економічного розвитку суспільства…" , освіта "нерозривно пов'язана з розвитком суспільства й повинна бути активатором всіх суспільних змін" . А нашому суспільству потрібно змінюватися , розвиватися . Отже, модернізація системи освіти зумовлена тим , що саме освіта, у першу чергу, сприяє змінам , які відбуваються в суспільстві. Дослідженнями встановлено, що чим вищий рівень освіти працівників, тим вищі при одних і тих самих розряді й стажі виконання норм виробітку і результати праці. В умовах ринкової економіки, очевидно, рівень загальної освіти членів суспільства є необхідною умовою успіху. З розвитком суспільства змінюються й цілі освіти , на даному етапі головна мета освіти - дати знання людині , яка застосовуючи їх, буде конкурентоспроможною в усіх сферах діяльності держави на світовому ринку, адже сучасне суспільство вимагає людини освіченою, активної . Щоб реалізувати цю мету ( дати суспільству тих людей , які використають свій інтелект ( найцінніше надбання кожної нації ) , знання , досвід , піднімуть рівень економіки країни, тобто рівень нашого життя , сприятимуть прогресу суспільства в усіх його сферах ) і потрібно модернізувати освіту. Ми можемо й повинні використовувати досвід інших країн з цього питання , але не повинні забувати «про національний менталітет» (згодна , бо є свої національні відмінності , хоча загальнолюдські цінності спільні), створити свою освітню модель ( розвиток освіти й суспільства в кожної країни зі своїми особливостями, рівнем) , яка допоможе розвиватися саме нашому суспільству в потрібному напрямі , а наш досвід і результати позитивних перетворень стануть світовими надбаннями.

2. Аналіз рейтингу українських університетів та Ваші матеріали допомогли мені зробити наступні висновки. Якість освітніх послуг визначають в основному такі показники: 1.Рівень викладацького складу , якість надання ним освітніх послуг : «продукування нових знань, підходів, технологій» ; 2. Рівень студентів : вуз може мати найкращу сучасну матеріально- технічну базу ,як приклад , Комп'ютерна Академія "ШАГ" , а студенти "слабкі" , тобто до навчального закладу зараховані випускники шкіл з низьким рівнем знань (яких зараховують на платне навчання, хоч при цьому освітні послуги викладацького складу є на високому рівні – зв'язок між середньою й вищою освітою ) ;3. Повнота отриманих знань, які можна буде в подальшому застосувати на практиці; 4.Програми навчання; 5.Мотивація студентів до навчання 6.Сучасне обладнання ; 7.Престижність й цінність диплому. 8.Забезпечення вузом співпраці з роботодавцями ( багатьом випускникам українських вузів просто неможливо влаштуватися на роботу за спеціальністю ). Усе це визначає рейтинг вузів , а "рейтинги стають впливовим фактором розбудови глобальної освітньої системи. І практично повна відсутність серед кращих світових університетів українських – тривожний сигнал того, що в нас є всі шанси лишитися поза межами цієї системи".--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 13:02, 8 грудня 2015 (EET)

_______________

Доброго дня. Дайте відповідь на запитання: 1. Розкрийте, що включає в себе поняття «двоступенева система вищої освіти»? 2. Складіть хронологічну таблицю із найважливіших (на вашу думку) подій Болонського процесу (до 10 подій). Відповідь аргументуйте,

опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В. --[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:20, 16 червня 2015 (EEST)
________________________________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №3-4
СВІТОВІ ОСВІТНІ СИСТЕМИ, ЇХ РІЗНОВИДИ ТА УНІФІКАЦІЯ
(4 год.)
Інститут освіти нині переживає кризу в масштабі людства. «Криза університету» є предметом національної дискусії в Німеччині, Франції, США, Канаді та інших країнах. Питання в тому, чи повинна освітня система готувати фахівців, які мають досить конкретний набір знань і вмінь, за замовленням (і за гроші) професійних спільнот нації, чи вона має виховувати передовсім компетентних і відповідальних громадян. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів.
Українська вища освіта (як і середня) поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Західні освітні системи орієнтуються на пошук власних рішень, бо отримані розв’язки, навіть слабкі, примітивні цінуються значно вище, аніж запозичення чи повторення. Тобто, світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Молодий спеціаліст, закінчивши ВНЗ, має бути готовим до діяльності за фахом.
У зв’язку з тим, що США є лідером на ринку освітніх послуг, варто хоча б побіжно розглянути їхню освітню систему. Перші кроки до становлення системи вищої освіти у США було зроблено ще на початку XVII ст., коли засновувалися коледжі вільних мистецтв, які створювались на зразок англійських технологічних. Згодом майже в усіх Штатах з’явилися сільськогосподарські коледжі. Однак, якщо в Європі вищі професійні школи існували самостійно, то в США зазвичай включалися до складу університету поряд з коледжами вільних наук та мистецтв. Одночасно зі ступенем бакалавра вони почали присвоювати ступінь магістра і доктора. Таким чином, до початку XX ст. еволюція установ американської вищої школи привела до створення великих університетів, які стали основними осередками фундаментальної науки в США. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити.
За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи:
– заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів;
– місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії;
– коледжі вільних мистецтв, що є істотною особливістю системи вищої освіти США, з присудженням диплома бакалавра з домінуючим академічним і мінімальним професійним наповненням. Однак, на заключних роках 4-річної програми є тенденція додавати професійні курси, що розширює можливості випускників;
– загальноосвітні коледжі з присвоєнням диплома як бакалавра, так і магістра;
– незалежні професійні школи з бакалаврським (часто й магістерським) рівнем дипломів у сферах технології, мистецтв тощо;
– університети з правом підготовки докторів і всіма циклами навчання.
Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Набули популярності оригінальні програми з освіти і виховання, які започаткував Джун Рі (радник Дж. Буша з гуманітарного циклу освіти). Зокрема, його програму морально-фізичного виховання під назвою «Народжений бути щасливим» визнано доцільною для впровадження як обов’язкової в систему загальної освіти Америки. Щоб стати щасливим, на думку розробника програми, необхідно дотримуватися девізу: розум у голові, чесність у серці, сила у тілі. У США існує відзнака – «За компетентність, чесність, відданість у роботі».
Розробку нових стандартів започаткувала адміністрація Президента Б. Клінтона спільно з конгресом США. Програмою передбачено приєднання кожної школи і шкільного класу в США до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів, якісне навчання в майбутніх школах тощо.
У США значна увага приділяється дослідженням у галузі філософії освіти, зокрема педагогічної. Саме такий підхід забезпечує аналіз дійсного стану та з’ясування напрямів розвитку системи освіти та її придатності забезпечувати потребу економіки держави у висококваліфікованих фахівцях.
Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою. Вартість одного навчального року не є сталою і залежить від штату, рівня престижності вищого навчального закладу, його належності до державного чи приватного сектора. Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам, окрім того, діє система підтримки кращих студентів (стипендії, гранти).
Із книги У. Айзексона «Стив Джобс» бачимо результат реформ освітньої системи США, що вивели освіту країни на лідерські позиції. США здійснювали пошук талановитої молоді для всіх галузей економіки на багаточисленних конкурсах, в одному з яких взяв участь С. Джобс: «Изобретение получило первый приз на городском конкурсе, который проводили ВВС США, несмотря на то, что среди конкурсантов попадались даже двенадцатиклассники». Зв’язок школи і держави через конкурси забезпечував формування майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки.
Оскільки система освіти американського континенту в сфері надання освітянських послуг є передовою у порівнянні з Європою, то є смисл розглянути канадський досвід роботи вищих навчальних закладів.
Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. У Канаді функціонує 98 університетів та університетських коледжів. Провідними у системі вищої освіти є 58 університетів. Навчання в університетах Канади платне. Оплата за навчання варіюється залежно від місця розташування навчального закладу та програми. Водночас середня оплата університетського курсу за рік досить невисока і дорівнює мінімальній заробітній платі. У середньому навчання для студента коштує від 3500 до 20 000 канадських доларів за рік. Крім того, старанні студенти можуть отримати грант на освіту.
Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені:
1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша.
2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки.
3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки.
Прикро, що український диплом про вищу освіту в Канаді оцінюється на рівні бакалавр. Набір студентів на денну форму навчання в університетах варіюється від 350 до 1000, а в деяких університетах на курс набирають лише 11 осіб (наприклад університет Бішоп). Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов.
У 61 ВНЗ навчання здійснюється англійською мовою, у 17 – французькою, лише 5 університетів є двомовними. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. У країні відсутній єдиний центральний орган щодо управління вищою школою. Детальнішу інформацію про вищі навчальні заклади Канади можна знайти за адресою на сайті: gc.ca.ru Toronto.ca.
Поза сумнівом, значний внесок до соціальних та економічних успіхів належить освітньо-науковому комплексу Німеччини. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів, що виявила себе фактично з 1990-х років. Враховуючи заклади університетського рівня кількість студентів коливається в інтервалі 1,8-1,9 млн. осіб. Із найновіших інтернет-даних про вищу освіту Німеччини бачимо, що країна має в усіх наявних закладах трохи більше 2 млн. студентів, з яких лише 65 тис навчається у недержавних ВНЗ. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Цей феномен не можна пояснити браком коштів на освіту – освітній бюджет Німеччини спроможний забезпечити надання освітніх послуг більшому відсотку молоді. Т. Коваль пояснює це менталітетом нації.
Тривалість навчання відрізняється не лише у різних типах ВНЗ, а й серед закладів однієї групи. Так, підготовка математика триває у Берлінському університетів 18 семестрів, а в окремих периферійних університетах – 12 чи навіть менше. Середній вік випускників – 28-30 років.
Навчання у вищих навчальних закладах триває 5 років (10 семестрів). Винятком є медична (триваліша) і вища педагогічна (3 роки) освіта. Після навчання передбачається стажування (18 місяців), а потім – складання іспитів, підготовка та захист дипломів.
Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Особливістю цієї моделі є спрямованість на «просвітницьку» діяльність, що має на увазі оволодіння необхідною сумою знань, умінь і навичок. Зміст програм навчання природно включає результати дослідницької роботи викладацького корпусу, які використовуються як матеріал для навчальних програм. І викладачі, і студенти взаємодіють на основі науково-дослідної кооперативної праці як пошукувачі. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль.
Найбільш відомим і престижним вищим навчальним закладом Німеччини є Гейдельбергський університет (заснований у 1386 році за зразком паризької Сорбони), серед викладачів якого були філософи Гегель і Ясперс, хімік Геймсгольц, 8 лауреатів Нобелівської премії. Сьогодні, коли англійська мова практично є мовою міжнародного спілкування, освіта, отримана у Великій Британії, дає значні переваги й розкриває більші можливості для випускників англійських шкіл, коледжів та університетів. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою.
Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Але, поряд із цим, діти 3-4 років можуть ходити в дитячий садок, а ті, кому виповнилося 16 років, і закінчили школу, продовжують навчання в коледжах й університетах.
Система освіти Великої Британії складна. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор».
Вчені ступені у Великій Британії присвоюються студентам, які успішно завершили курс навчання. Формально ступені одного рівня, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються одне від одного, але на практиці їх «вага» визначається репутацією університету, що їх присвоїв.
Національна рада професійних кваліфікацій Великої Британії (NCVQ) представила нову структуру професійних кваліфікацій Англії, Уельсу та Північної Ірландії. Вона базується на національних стандартах, що визначають навички, уміння, знання та компетентність працівників, яких вимагає роботодавець, відповідно потребам сучасної економіки, політики та суспільних відносин.
Реформа освіти почалася у Великій Британії з прийняттям Закону «Про освіту» в 1988 році. Її проведення, було обумовлено стурбованістю правлячих кіл зниженням конкурентоздатності країни в порівнянні з іншими державами Заходу. У травні 1997 року, з приходом до влади лейбористського уряду Т. Блера, прем’єр-міністр уже в одній із перших промов проголосив: «Трьома головними національними пріоритетами є: освіта, освіта, освіта». Важливими завданнями в цій сфері були названі не тільки поліпшення обов’язкової освіти, а і професійної, а також реформа фінансування університетської системи. Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація.
Генрі Джейн у доповіді «Суспільна освітня політика» на семінарі проголосив початок створення й імплементації визначених, чітких освітніх орієнтирів, які б стали поштовхом розвитку професійної освіти та знайшли білі плями і недоробки в цій галузі, що вимагає свого дослідження та шляхів його поліпшення. У резолюції міністрів освіти на зустрічі ради освіти у Програмі для сфери освіти були проголошені основні положення, що впроваджувалися в освітню політику суспільства:
1. Підвищити рівень технічного й наукового забезпечення освіти та навчання нації, з огляду на всі освітні рівні: шкільна освіта, вища та професійна, як для громадян країни, так і для іноземців.
2. Налагодити постійні зв’язки та забезпечити кваліфікаційну відповідність із системою освіти Європи.
3. Компілювати та накопичувати документацію і статистичний матеріал з питань освіти.
4. Співробітництво в сфері вищої освіти.
5. Вивчати іноземні мови.
6. Демократизувати освіту, впроваджувати однакові вимоги для вільного доступу до усіх видів освіти [40].
Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Але копіювання гасел систем освіти інших держав ще не означає, що ми здійснюємо розвиток нашої системи освіти у відповідності до кращих взірців освітніх систем. Важливо, спираючись на власний досвід, переборюючи традиційне гальмування всього нового, рухатися до створення власної системи освіти, яка була б модерною та індивідуальною.
Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.
Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. У цій країні раніше, ніж в Україні почалися реформи в освіті та суспільстві, тому досвід Польщі міг би бути дуже корисним для України.
До Європейського Союзу Польща приєдналася у 2004 році, що дало країні визнання польських дипломів у всіх країнах Європи, при цьому додаткового підтвердження не потрібно.
Освітня реформа в Польщі почалася з кінця 80-х р.р. ХХ ст. За ці роки Польща домоглася значних показників за рівнем дорослого населення – вона ввійшла в число країн, що мають найвищій індекс охоплення населення вищою освітою – 95 (до 30% дорослого населення мають вищу освіту). Частка студентів ВНЗ у населенні країни складає 5,4 % від числа громадян (2 млн. студентів при чисельності населення 38 млн. осіб) – за цим параметром Польща демонструє один із найвищих показників у світі.
В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. За всієї універсальності ці принципи відображали специфіку країни. Цими принципами були:
• принцип загальності освіти, що виражається в демократизації освіти і повної реалізації загального права на освіту (дошкільну і повну середню);
• принцип наступності, що пов’язаний з відсутністю яких-небудь перешкод при переході з одного навчального закладу в інший, погодженістю навчальних планів і програм;
• принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти;
• принцип єдності і диференціації системи освіти означає єдність цілей виховання і базового змісту освіти, що гарантує усім доступ до школи вищого рівня;
• заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним;
• принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів гарантує формування повноцінної особистості;
• принцип виховання за допомогою праці і для праці передбачає наповнення всього навчально-виховного процесу проблематикою праці, політехнізму, професійними знаннями і вміннями, що відповідають етапові і типові освіти, проблемам шкільної і професійної орієнтації;
• принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги;
• принцип гнучкості освіти і її реформувань;
• принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти;
• принцип науковості і економічності освіти.
Ці принципи знайшли своє відображення у «Законі про систему освіти».
Ще одним фундаментальним процесом, що передував польській освітній реформі, був процес напрацювання польськими вченими освітньої парадигми, яка мала б можливість задовольнити запити суспільства, що сформувалися в результаті суспільної трансформації. Більшістю польських педагогів як пріоритетна була обрана критично-креативна доктрина, тому що саме вона була здатна сформувати вільну людину, обмежено залежну від зовнішніх факторів, заповзятливу, ініціативну, тобто повноцінного суб’єкта і свого життя, і своєї діяльності. Критично-креативна доктрина, модель якої практично відповідає західному розумінню освіти і ґрунтується на демократичному суспільному устрої, вивільненні і розвитку потенційних здібностей людини.
Пріоритетна цільова спрямованість цієї політики передбачає:
1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини.
2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути).
3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації.
4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі.
5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%).
Реалізація освітньої реформи в Польщі знайшла вираження у структурній перебудові всієї системи освіти.
Як і в інших країнах Європи, найпрестижнішими серед ВНЗ є університети. Найбільша кількість ВНЗ міститься у Варшаві, Кракові, Бреславі, Познані. Усі державні ВНЗ установами освіти на рівні університету і, як правило, зберігають магістерську структуру навчання. Організація йзміст навчання у ВНЗ, як і щорічний прийом студентів, раніше регулювалися державою. Із 1990 н.р. ВНЗ отримали гарантоване законом право самим приймати рішення з даних питань, визначати критерії відбору і правила прийому абітурієнтів. Платня на одного студента в рік у недержавних ВНЗ складає до 2500 доларів. У ВНЗ існує денна, вечірня і заочна форми навчання, а також екстернат.
Із аналізу світових освітніх систем можна зробити висновок, що нашій державі потрібно провести цілий ряд заходів, які б відповідали пріоритетним напрямкам розвитку освіти Європейського континенту та світу. Кожна з розглянутих систем в основу свого розвитку ставила, перш за все, демократизацію освітньої діяльності і відповідність навчальної парадигми запитам суспільства. Проглядається універсальний принцип підготовки у ВНЗ – формування фахівця, здатного до діяльності у змінних умовах праці, ініціативного, творчого.
Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу.
Завдання.
Пояснити, у чому полягають особливості системи освіти США / Канади / Німеччини / Великої Британії / Польщі? Вказати, що може перейняти українська система освіти?--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:37, 4 вересня 2015 (EEST)

________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №5
РОЗВИТОК ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
На сьогодні 45 європейських країн, включно з Україною, підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці в забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб’єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності європейської системи освіти.
А. Похресник зазначає, що аналіз сучасних праць провідних українських філософів і керівників освітньої системи – В. Кременя, В. Андрущенка, Є. Суліми, Д. Табачника, С. Ніколаєнка – дає змогу виявити різноманітність та полярність поглядів і уявлень про стратегію освітнього процесу України в найближчому майбутньому.
Українська система освіти сьогодні не повною мірою відповідає актуальним вимогам суспільства, й тому можна спостерігати стійку тенденцію щодо неспроможності задовольнити зростаючі потреби її споживачів. Серед найважливіших проблем сучасної української системи освіти можна виокремити наступні: зниження якості навчання, системні втрати і нестачу педагогічних працівників, консервативність у змісті й технологіях навчання. І найголовніше – необхідні суттєві зміни у підготовці майбутніх фахівців-освітян та перепідготовки практикуючих педагогів.
Особливо гостро ці проблеми окреслилися тоді, коли Україна заявила про намір приєднатися до Болонського процесу. П. Ю. Буряк та О. Г. Гупало зазначають, що для України європейська інтеграція – це, в першу чергу, модернізація економіки та освіти, впровадження новітніх технологій, залучення іноземних інвестицій та інше. У культурно-цивілізаційному аспекті, на думку вчених, євроінтеграція – це шлях до активного взаємовигідного культурного обміну між українською та європейськими культурами, становлення України як одного з членів глобального суспільства. Бо глобалізація як явище сучасної дійсності здійснює суттєвий вплив всі сфери життя людства і на освіту як на особливий соціальний інститут.
Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, наполегливо працює над практичним приєднанням до Болонського процесу. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року з моменту підписання декларації на Бергенській конференції.
Приєднання України до Болонського процесу – це передусім нові можливості розвитку української системи освіти, а саме:
1. Визнання українських дипломів на міжнародному рівні.
2. Більша мобільність в європейському просторі для студентів та викладачів.
3. Спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами.
4. Конкурентоспроможність на європейському і світовому ринках праці.
Для України Болонський процес став не лише передумовою входження в європейський освітній простір, а насамперед значним імпульсом оновлення власної системи освіти. Трактуючи Болонський процес не як рух стандартизації, а як процес пошуку консенсусу, освітні реформи в Україні слід спрямовувати не на радикальні зміни, втрату кращих тенденцій та зниження національних стандартів якості освіти, а на розвиток і набуття якісно нових ознак.
Щоб входження України до Болонського процесу стало реальністю, потрібно провести серйозні реформи в галузі освіти, тому що українська вища освіта відрізняється від європейської. У Європейському Союзі прийняті і діють інші стандарти. Престиж освіти, високої кваліфікації у Європі традиційно дуже високий. За кордоном визнають, що отримати освіту здатна не кожна людина.
За матеріалами сайту www.europeans.org.ua, вищу освіту спроможний здобути заледве один з десяти тих, хто навчався у школі, а до вищих студій (на магістерському і докторському рівнях) доходить не більше 10-15 % випускників бакалаврату. У Європі завершують середню освіту на високому рівні лише тільки ті випускники, які мають намір вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 % до 25 % усіх учнів середніх шкіл. Сьогодні вищі навчальні заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл, тобто у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту. Сьогодні український диплом не визнається у Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. І хоча вони за багатьма показниками – за розвитком, ерудованістю, спеціальною підготовленістю – перевершують зарубіжних фахівців, дискредитація українського диплома триває.
Найбільше, що не влаштовує закордонних працедавців у підготовці наших фахівців, – низька дієвість знань. Дієвість знань – це здатність використовувати набуті знання, уміння на практиці. За експертними оцінками, цим параметром ми поступаємося найбільше [9].
За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки. Приймаючи фахівця на роботу, організація впевнена, що він підготовлений на належному рівні. Гарантія цього – високе резюме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином, і організація матиме до нього претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг серйозно постраждає.
Як уже зазначалося, за кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5-2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Українські вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади І-ІІ рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах ІІІ-V рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном така система освіти не визнається.
Отже, у зв’язку з приєднанням до Болонського процесу, Україні необхідно уніфікувати освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів. Необхідна трансформація існуючої в Україні системи вищої освіти відповідно до європейських вимог, що полягає у впровадженні нових підходів та технологій організації навчально-виховного процесу. Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців. Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського процесу.
Інтеграційні процеси необхідно пов’язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту й форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи.
Перш за все слід зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, пов’язані зі збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни, тому цей процес у жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, навпаки, спрямований на їх взаємне узгодження та гармонізацію.
Не випадково саме «гармонізація» виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно містким, адже головною метою виховання та навчання є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і шляхом пізнання цього світу, вміти визначити своє місце, опанувати певну професію. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю підготовки сучасного фахівця.
З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями.
Багатий український досвід слугуватиме надійним «стартовим майданчиком» для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвитку освітніх впливів.
Не зважаючи на значні досягнення української освіти, на думку ректора НТУУ «КПІ» М.З. Згуровського, існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:
1. Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.
2. Недостатнє визнання в суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою.
3. Загрозлива в масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.
4. Збільшення розриву зв’язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
5. Невиправдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста й магістра. З одного боку, можна помітити близькість програм підготовки спеціаліста й магістра, їхню еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.
6. Українська система наукових ступенів складніша, порівняно із загальноєвропейською, і це перешкоджає мобільності викладачів і науковців в Європі.
7. Неадекватно до потреб суспільства й ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі в чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
8. Відійшла в минуле колись добре організована система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип «освіта протягом життя» поки що в умовах нашої держави не може бути повною мірою реалізований.
9. Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних центрів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.
З метою прискорення процесу реформування освітньої галузі на виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» на урядовому рівні прийнято низку надзвичайно важливих для освіти державних цільових програм: розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року; розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року; підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року; розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки; впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»; Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів на 2012-2020 роки.
Визнанням позитивних якісних змін у забезпеченні розвитку національної освіти став Форум міністрів освіти європейських країн «Школа ХХІ століття: Київські ініціативи», на якому проголошено сім напрямів євроінтеграції середньої освіти і проекти практичних дій по кожному з них («Дошкільна освіта»; «Спільна історія без розділових ліній»; «Толерантність»; «Через мову до взаєморозуміння»; «ІКТ – освіта без кордонів»; «Від шкіл-партнерів до партнерів-країн»; «Новій освіті Європи – новий європейський учитель»).
Водночас глибина освітніх реформ, якість і ефективність роботи навчальних закладів і установ системи національної освіти не можуть повною мірою задовольнити сучасні потреби особистості та суспільства. Задекларовані у попередні роки стратегічні завдання щодо забезпечення рівного доступу дітей і молоді до освіти, забезпечення її сталого розвитку і нової якості, демократизації управління не набули повної реалізації. Зміст і організація національної освіти до цього часу недостатньо переорієнтовані на особистість дитини, на формування у дітей і молоді життєво важливих компетентностей, активної їх соціалізації. Викликає тривогу низький рівень здоров’я, морального, культурного і духовного розвитку молоді. Залишається критичним стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти, низький рівень оплати праці працівників освіти і науки.
Інтеграція України у світовий освітній простір вимагає постійного вдосконалення національної системи освіти, пошуку ефективних шляхів підвищення якості освітніх послуг, апробації та впровадження інноваційних педагогічних систем, реального забезпечення рівного доступу всіх її громадян до якісної освіти, модернізації змісту освіти і організації її адекватно світовим тенденціям і вимогам ринку праці, забезпечення безперервності освіти та навчання протягом усього життя, розвитку державно-громадської моделі управління.
Одним із визначальних факторів, що потужно вплине на правове забезпечення діяльності освітянських закладів України у наш час є Закон України «Про вищу освіту», ухвалений Верховною Радою України 1 липня 2014 р. і підписаний Президентом України 1 серпня 2014 р. До основних новацій Закону України «Про вищу освіту» можна віднести:
1. Для виведення системи освіти України на нові показники якості освітянських послуг буде створено окремий колегіальний орган – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.
2. Суттєво будуть посилені антиплагіатні норми і відповідальність за них (обов’язкове оприлюднення наукових робіт).
3. Створюватиметься новий механізм виборів ректорів вищих навчальних закладів (участь всього викладацького складу та збільшено у відповідній пропорції (не більше 15%) кількість студентів, які братимуть участь у голосуванні). Зазначено, що вибори будуть відбуватися в один тур за системою «перехідного голосу». Таким чином, трудовому колективу ВНЗ надається право самостійно обирати ректора, тоді як Міністерство освіти і науки лише фіксуватиме факт вибору.
4. Для ректорів, деканів і завідуючих кафедрами прописано обмеження перебування на посаді – не більше двох строків (5+5). Ця вимога зможе забезпечити ротацію та оновлення керівного складу ВНЗ, сприятиме притоку талановитої молоді до управління освітянськими закладами.
5. Усі виші отримають право остаточного присудження наукових ступенів (у Нацагентстві залишаються лише питання акредитації спецрад і розгляд апеляцій на їх рішення).
6. Державні ВНЗ зможуть розміщувати власні надходження від своєї освітньої, наукової та навчально-виробничої діяльності на рахунках установ державних банків. Позитивне нововведення, спрямоване на розширення фінансової автономі навчальних закладів. Накопичення фінансових ресурсів надасть можливість ВНЗ застосовувати їх для свого стратегічного розвитку.
7. Зменшено кількість годин навчального навантаження викладачів – одна ставка становитиме не 900, а 600 навчальних годин. Зменшено навантаження на студентів – кількість годин в одному навчальному кредиті змінено з 36 до 30 навчальних годин. Завдяки цьому викладачі зможуть більше уваги приділяти науковим дослідженням і підготовці сучасних навчально-методичних матеріалів.
8. З 2016 року запроваджуватиметься новий механізм електронного вступу до ВНЗ і автоматичного розміщення місць державного замовлення. Це нововведення може стати ефективним механізмом зменшення корупції на етапі вступу до ВНЗ (звичайно, якщо до 2016 року до Закону не будуть внесені зміни). І, що найголовніше, розшириться доступ усіх прошарків населення до престижних вузів та спеціальностей.
9. Створюватимуться умови для збільшення мобільності студентів і викладачів . Кількість навчальних дисциплін стане меншою, при цьому студенти будуть обирати 25% курсів. Саме ця вимога наблизить нашу систему освіти до країн, чиї дипломи відповідають принципам та стандартам Болонського процесу.
10. Протягом визначеного у законопроекті перехідного періоду із системи вищої освіти буде вилучено рівень молодшого спеціаліста та запроваджено ступінь молодшого бакалавра як скорочений цикл підготовки бакалаврів. Законом також скасовується ступінь кандидата наук, натомість запроваджуються такі ступені вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук. При цьому ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вищою радою навчального закладу або наукової установи у разі успішного виконання відповідної наукової програми та публічного захисту дисертації. Надвелика кількість освітніх рівнів, що зберігається у вищій освіті України, даним законом зменшилася. Але, вона і досі не відповідає прийнятій більшістю держав-учасниць Болонського процесу, трьохрівневій освіті (бакалавр, магістр, доктор філософії).
11. Закон розширює автономію університетів та надає громадськості більше важелів для контролю за його діяльністю. Університети, згідно закону, впроваджуватимуть внутрішній публічний моніторинг якості, а його результати будуть розміщені на сайті вузу.
12. Українські ВНЗ зможуть вільно наймати випускників та професорів закордонних університетів.
Відзначені новації майже повністю відповідають вимогам Болонського процесу. Реалізація їх в освітянському просторі наблизить українську освіту до принципів Болонського процесу Європейського простору вищої освіти. Це ще один важливий крок України у напрямку до Євросоюзу.

Завдання:
Розкрийте, яким чином зміни та реформи, що проходять в українській системі освіти, позначилися на роботі вашого навчального закладу. Коротко проаналізуйте, як змінився річний план роботи вашого навчального закладу за останні 5-10 років.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:17, 11 вересня 2015 (EEST)

==== Індивідуальні заняття ====
Індивідуальне заняття №1.
Тема. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс (2 год)
Мета: довести важливість впровадження інформаційних технологій у навчально-виховний процес; розкрити вдосконалення педагогічного дискурсу через використання телекомунікаційних мереж з інтерактивними та мультимедійними технологіями; довести необхідність підвищення інформаційної грамотності і культури всіх учасників освітнього процесу.

Розкрийте унікальний внесок ІКТ у навчально-виховний процес.
Література:
1. Блага О.В. Інформаційні технології як невід’ємна складова новітнього освітнього процесу [Електронний ресурс] /О.В. Брага // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Філософія. Психологія. Педагогіка. – 2007. – №2. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VKPI_fpp/2007-2-2/09_Blaga.pdf
2. Колин К.К. Информатизация образования: новые приоритеты // Информатика и образование. – 2001. – № 10.
3. Вишинська Г. Інформатизація як дійсність та перспективна тенденція розвитку освіти / Г.Вишинська // Філософські абриси сучасної освіти : монограф.; [за заг.ред. І. Предборовської]. – Суми :ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 148-189
4. Гендина Н.И. Информационная культура учителя: концепция формирования и региональный опыт / Н.И.Гендина // Образование. Карьера. Общество. - №1. – 2003. – С. 20-23
5. Склейнов Е.Л. Интеграция интерактивных и Интернет-технологий как новое направление информатизации образования [Электронный ресурс] / Е.Л.Склейнов // Информационная среда образования и науки. – Вып.9. – 2012. - Режим доступа: http://www.iiorao.ru/iio/pages/izdat/ison/publication/ison_2012/num_9_2012/Sklejnov.pdf.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:35, 15 вересня 2015 (EEST)

____________________________

Індивідуальне заняття №2.
Вплив нових інформаційних технологій на професійну компетентність вчителя (2 год).
Опрацюйте наведену літературу та 1) розкрийте вплив інформатизації освіти на зміну ролі вчителя у навчально-виховному процесі; 2) вкажіть ті, цифрові навички, якими, на вашу думку, повинен володіти вчитель в ХХІ столітті.
Рекомендована література:
1. Биков В.Ю. Сучасні інноваційні ІКТ-інструменти розвитку систем відкритої освіти / В.Ю. Биков, А.М. Гуржій // Педагогічна і психологічна науки в Україні : зб. наук. праць : в 5 т. – Т. 4 : Професійна освіта і освіта дорослих. – К. : Педагогічна думка, 2012. – С. 44-62.
2. Данільян В.О. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально-філософський аналіз): автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09.00.03 / В.О. Данільян. – Х., 2006. – 20 с.
3. Еляков А.Д. Современная информационная революция / А.Д. Еляков // Социологические исследования. – 2003. – № 10. – С. 29-38.
4. Журналістика : словник-довідник / авт.-уклад. І.Л. Михайлин. – К.: Академвидав, 2013. – 320 с. – (Серія «Nota bene»).
5. Захар О.І. Використання інтернет-технологій у процесі підвищення кваліфікації вчителів / О.І. Захар // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 7-9.
6. Карчевський М.В. Соціальні передумови правових заходів інформаційної безпеки / М.В. Карчевський // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Є.О. Дідоренка. – 2011. – № 1. – С. 35-55.
7. Кочарян А.Б. Вимоги до професійної компетентності науково-педагогічних працівників університету за умов створення електронного освітнього середовища / А.Б. Кочарян // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 16-18.
8. Логвиненко Ю.В. Вплив інформаційних технологій на сучасний педагогічний дискурс / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Вісник Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка: [зб. наук. праць. Вип. 23.] / редкол. О.І. Курок (відп. ред.) [та ін.]. – Глухів : ГНПУ ім. О. Довженка, 2013. – С. 68-76.
9. Логвиненко Ю.В. Зміни в українському освітньому дискурсі під впливом інформаційного суспільства / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Освіта Сумщини. – №1 (21). – С. 42-47.
10. Логвиненко Ю. В. Освіта ХХІ століття: виклики, пошуки відповідей: [навч.-метод. посіб.] / Ю. В. Логвиненко, В.О. Мазуренко, Т.Г. Стукалова. – Суми: РВВ СОІППО, 2012. – 104 с.
11. Медведєв І.А. Інформатизація освіти як шлях підвищення її якості та доступності (на прикладі Сумської області) / І.А. Медведєв, Л.Г. Петрова, С.П. Ніколаєнко // Комп'ютер у школі та сім’ї. – 2013. – № 6 (110). – С. 3-7.
12. Модели управления процессами комплексной информации общего среднего образования / Г.Д. Дылян, Э.С. Работыльская, М.С. Цветков. – М.: Бином. Лаборатория знаний, 2005. – 111 с.
13. Морозов В. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс / В. Морозов // Вища освіта України. – 2013. – №2. – С. 54-58.
14. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
15. Чубарук О.В. Управління розвитком інформаційно-комунікаційної компетентності вчителів української мови і літератури в системі післядипломної освіти / О.В. Чубарук // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 11-15.
Інтернет-ресурси:
16. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості: аналіт. доп. / Д. В. Дубов, О. А. Ожеван, С.Л. Гнатюк. – К. : НІСД. – 2010. – 64 с. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/dubov_infsus-31058.pdf
17. Закон України Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, № 12, ст.102 ) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/537-16
18. Комендант О.В. Стан України у світових ІТ-рейтингах в аспекті впровадження економіки знань [Електронний ресурс] / О.В. Комендант. – Режим доступу: http://sophus.at.ua/publ/2013_05_30_31_kampodilsk/ekonomichnij_blok_doslidzhen/stan_ukrajini_u_svitovikh_it_rejtingakh_v_aspekti_vprovadzhennja_ekonomiki_znan/31-1-0-649
19. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні: [Електронний ресурс] // Президія НАПН України. Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. – Режим доступу: http://www.ispp.org.ua/news_44.htm. Назва з екрану.
20. Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії, інформація, ідеологія та утопія. / Д. Лайон : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/lajon.html.
21. Малицька І.Д. Роль і місце ІКТ в системах освіти зарубіжних країн: [Електронний ресурс] / І.Д.Малицька. – Режим доступу: http://www.ime.edu-ua.net/em10/content/09midcfo.htm
22. Могилев А.М. Принципы системной информатизации в системе образования [Электронный ресурс] / А.М. Могилев – Режим доступа: znamenvs.chat.ru ELBR./1htm.
23. Онкович Г.В. Медіаосвіта (Загальний курс) // Програма навчального курсу для студентів вищих навчальних закладів :[Електронний ресурс] / Г.В. Онкович. – К.: ІВО НАПН України. – 2010. – 24 с.– Режим доступу: http://edu.of.ru/attach/17/82978/doc
24. Писаренко О.Л. Сутність інституту освіти в інформаційному суспільстві: соціально-філософський аналіз. / О.Л. Писаренко. – [Електронний ресурс]. –:Режим доступу: http://www.google.com.ua/url// nbuv.gov.ua/portal/natura/vkpi/fpp/2009-2/24_Pisarenko.
25. Рамський Ю.С. Зміни в професійній діяльності вчителя в епоху інформатизації освіти / Ю.С. Рамський. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ii.npu.edu.ua/files/Zbirnik_KOSN/12/2.pdf
26. Чекман І. С. Конвергентні технології – нанобіомедичний аспект / І.С. Чекман, Т.Ю. Небесная, А.М. Дорошенко // Український медичний часопис. – 2011. – №2 (82) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://www.umj.com.ua/article/8865/konvergentni-texnologii-nanobiomedichnij-aspekt.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:36, 29 жовтня 2015 (EET)

==== Консультації ====
Консультація (2 год.)
Євроінтеграційна стратегія України: науково-освітні перспективи
Програми допомоги ЄС у сфері вищої освіти України. Відставання української освітньої системи з ряду параметрів від освіти в країнах ЄС. Заходи у сфері освіти в України рамках програм зовнішньої допомоги Європейської Комісії. Програма Tempus. Програма Erasmus Mundus. Вікно зовнішньої співпраці Erasmus Mundus. Програма Жана Моне.

Рекомендована література:
1. Актуальні проблеми євроінтеграції : [зб. статей з пит. євроінтегр. та права / За ред. Д. Ягунова, вступ ст. В. Вишнякова. – Вип. 7.]. – Суми: ПП Кочубей Н.В., 2011. – 276 с.
2. Андрущенко В. Проблема входження української університетської освіти в європейський освітній простір / В. Андрущенко, І. Гамерська // Рідна школа. – 2012. – № 1-2 (січень-лютий). – С. 3-8.
3. Андрущенко В. Модернізація педагогічної освіти України в контексті Болонського процесу / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2004. – № 1. – С. 4-6.
4. Андрущенко В. Освіта України в системі цінностей «розколотого світу» / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2009. – №3. – С. 31-37.
5. Буряк П.Ю. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності: Навчальний посібник / П. Ю. Буряк, О. Г. Гупало. – К. : Хай-тек прес, 2007. – 336 с.
6. Дарійчук Л. Система освіти в Україні: реформування чи оновлення? / Л. Дарійчук // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 6.
7. Дмитриченко М.Ф. Вища освіта і Болонський процес: [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / М.Ф. Дмитриченко, Б.І. Хорошун, О.М. Язвінська, В.Д. Данчук. – К.: Знання України, 2006. – 440 с.
8. Ерохин А. К. К вопросу об изменении целей высшего образования / А.К. Ерохин // Alma mater. – 2008. – №10. – С. 21-25.
9. Євроінтеграція – крок до заможної України // Вісник пенсійного фонду України. – 2013. – №9 (135). – С. 4-5.
10. Журавський В. Основні завдання вищої школи щодо реалізації в Україні принципів і завдань Болонського процесу / В. Журавський // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 12-16.
11. Журавський В.С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти / В. С. Журавський, М. З. Згуровський. – К.: Вища школа, 2003. – 196 с.
12. Кордон М.В. Європейська та євроатлантична інтеграція України: [навч. посіб.; 2-е видання] / М.В.ґ Кордон. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 172 с.
13. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / В.Г. Кремень. – К.: Грамота, 2005. – 448 с.
14. Майер Б.О. Об онтологии качества образования в обществе знания / Б.О. Майер, Н.В. Наливайко // Философия образования. – 2008. – №3. – С. 4-18.
15. Майер Б.О. Образование в условиях глобальных изменений: методологическая функция философии образования / Б.О. Майер // Философия образования. – 2012. – №6 (45). – С. 117-124.
16. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
17. Похресник А. Стратегічна роль цілісного освітньо-наукового комплексу / А. Похресник // Вища освіта України. – 2011. – № 4. – C.30-36.
18. Соколов В. Євроінтеграційні прагнення України: досягнення та перспективи / В. Соколов // Віче. – 2010. – №22 (283). – С. 25-28.
19. Ціватий В. Завершення періоду євроромантизму / В. Ціватий // Зовнішні справи. – 2011. – №7-8. – С. 14-17.
Інтернет-ресурси:
20. Болонський процес в Україні: перспективи та проблеми [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.loippo.lg.ua/reforma_bolon_dekl.htm.
21. У Європу Знань через Болонський процес [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://studprofcom.ntu-kpi/kiev/ua.
22. http://ec.europa.eu/education/lifelonglearning-programme/doc88_en.htm
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:38, 21 жовтня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====

СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Вивчаємо джерела:
1. http://vnz.org.ua/zakonodavstvo/111-zakon-ukrayiny-pro-vyschu-osvitu;
2. mon.gov.ua/img/zstored/files/project_30102014.doc

'''Обговорюємо''':
• Закон України «Про вищу освіту»;
• Проект Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років Що, на вашу думку, у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» вказує на трансформації української системи освіти? Чи, навпаки, свідчить про те, що стан української освіти, її нормативно-законодавчої бази, не відповідає запитам суспільства?
• Які протиріччя містяться у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років»? Як це може позначитися на розвитку освіти України?
• Чи можете ви назвати Закон України «Про вищу освіту» та Проект «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» перспективними для розвитку України? Чому?--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:39, 15 вересня 2015 (EEST)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
доброго дня. вам слід виконати ВСІ завдання, що пропонувалися протягом вивчення модуля.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:26, 23 вересня 2015 (EEST)

----
доброго дня. вивчення модулю Вам не зараховано.Вам слід виконати всі запропоновані завдання. --[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:50, 18 листопада 2015 (EET)

Психологія управління Івах Т.М.

2015-12-06T07:18:30Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Прошу опрацювати тему 1 [https://drive.google.com/file/d/0B6NM_YV1ly5caFVSbjBFZ0tacjg/view?usp=sharing "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій."] та дати відповіді на наступні питання:
# Дайте визначення поняття '''"управлінська діяльність керівників освітніх організацій"'''
# Визначте основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
# Які основні складові входять до управління педагогічними працівниками?
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 12:31, 9 червня 2015 (EEST)
----
Мої відповіді:
#Управлінська діяльність керівника освітньої організації визначається як різновид професійної діяльності, яка здатна: поєднувати різні стилі управління залежно від ситуації; організовувати спільну діяльність керівника та працівників на засадах партнерства; врахувати мотиви професійної діяльності працівників і створювати умови для їх особистісного та професійного самовдосконалення; визначати психологічні умови вдосконалення особистості та діяльності керівника освітньої організації.
#Два основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій:
– власне управлінська діяльність;
– управління педагогічними працівниками.
#Основними складовими є планування є планування, організація роботи,створення оптимальних умов (делегування, координація, керування змінними) для здійснення управління, контроль з метою перевірки виконання обраної мети і результатів діяльності. --[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:59, 13 липня 2015 (EEST)

Доброго дня. Продовжуємо опрацювати тему 1 "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій." Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Вчені, якого підходу вважають, що для ефективного здійснення управлінської діяльності керівник освітньої організації повинен володіти не тільки професіоналізмом діяльності, а й професіоналізмом особистості. Розкрийте сутність даного підходу.
2. Які основні завдання передбачає вирішення організаційно-управлінський компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
3. Визначте та розкрийте зміст основних складових організаційно-управлінського компоненту власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
Ваші відповіді:
1.
2.
3.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 14:52, 18 червня 2015 (EEST)

Мої відповіді:
1. Цей підхід, за визначенням учених, вважається акмеологічним: особистісний розвиток керівника освітньої організації у професійній діяльності грунтується на прагненні до професійного вдосконалення особистісного і духовного зростання, готовності до самозмін і самоствердження у професійній сфері.

2. Основними завданнями організаційно-управлінського компоненту є такі: -визначення стратегії освітньої організації - складання плану роботи - узгодження взаємодії між усіма суб'єктами навчально-виховного процесу через чіткий розподіл повноважень та встановлений термін виконання - створення умов для делегування повноважень, координації, керування змінними, гнучкий контроль.

3. Визначення мети: встановлення узгоджених, реалістичних цілей і вмінні визначати та передбачати бажаний кінцевий результат; планування: визначає логічний порядок дій, спрямований на досягнення визначеної мети; організація: визначення місця і ролі кожного учасника діяльності для досягнення поставленої мети; реалізація, яка передбачає створення оптимальних умов для здійснення управління, відповідно до встановлених процедур; контроль або перевірка виконання обраної мети і результатів діяльності.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 09:18, 6 грудня 2015 (EET)

Доброго дня. Продовжуємо опрацювати тему 1 "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій." Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Який компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій полягає у створенні сприятливих умов для обміну інформацією, конструктивної взаємодії між всіма учасниками освітнього процесу, вибору альтернативних рішень для вирішення завдань освітньої організації. Розкрийте сутність даного компоненту.
2. Визначте та охарактеризуйте основні етапи прийняття управлінських рішень управління.
3. Дайте визначення та розкрийте зміст основних складових комунікації.
4. Розкрийте зміст основних структурних елементів стилю керівництва.
Ваші відповіді:
1.

2.Етапи прийняття управлінських рішень: 1) діагноз проблеми; 2) накопичення інформації з проблеми; 3) розробка альтернативних варіантів; 4) прийняття рішень; 5) реалізація рішення. Діагноз проблеми включає такі під етапи:
— виявлення та опис проблемної ситуації (означає усвідомлення та відбиття у будь-якій формі протиріччя між змінами у середовищі функціонування організації та її можливостями забезпечити за таких умов досягнення своєї мети);
— встановлення мети вирішення проблемної ситуації (визначення бажаного кінцевого результату вирішення проблемної ситуації);
— ідентифікацію критеріїв прийняття рішення (визначення ознак, на основі яких буде проводитись оцінка вирішення проблемної ситуації, а також упорядкування цих ознак за ступенем важливості).
Накопичення інформації про проблему означає збирання й обробку різноманітних відомостей щодо проблеми, яка розглядається. Якість вирішення проблеми залежить від якості інформації про неї.
Розробка альтернативних варіантів означає розробку, опис та складання переліку всіх можливих варіантів дій, що забезпечують вирішення проблемної ситуації.
Прийняття рішення. На цьому етапі здійснюється порівняння альтернатив за очікуваними ефектами їх реалізації та вибір кращої альтернативи на основі критеріїв, ідентифікованих на етапі діагнозу проблеми. При цьому слід зауважити, що на етапі прийняття рішення суб'єкт управління має доповнити результат формалізованого аналізу (найкращий варіант) неформальними знаннями про об'єкт управління. Ці знання випливають з досвіду та інтуїції суб'єкта управління.Коли критичним фактором є час — рішення повинно бути прийнято індивідуально у формі наказу. Менеджер самостійно приймає рішення та повідомляє підлеглим про його зміст.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 19:45, 22 вересня 2015 (EEST)

3.Основні складові комунікації:
- Відправник - особа, яка генерує ідею або збирає, опрацьовує інформацію та передає її.
- Повідомлення - інформація, закодована певним чином за допомогою символів.
- Отримувач - особа, яка генерує ідею або збирає, опрацьовує інформацію та передає її.
- Зворотний зв'язок (реакція)- цей елемент часто залишається поза увагою, а одностороннє спілкування є, як правило, малоефективним, хоча загальновизнано, що будь-яка система функціонує ефективно за умови існування налагодженого зворотного зв'язку.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 19:45, 22 вересня 2015 (EEST)

4.У кожного керівника складаються певні стереотипи управлінської діяльності, які в управлінні називають стилем керівництва.Стиль керівництва — це система принципів, норм, методів і прийомів впливу на підлеглих з метою ефективного здійснення управлінської діяльності та досягнення поставлених цілей.
Згідно з однією із класифікацій виокремлюють такі стилі керівництва:
— авторитарний. Його характеризують жорсткі методи управління, визначення стратегії діяльності групи, обмеження ініціативи й можливості обговорення прийнятих рішень, одноосібне прийняття рішення та ін.;
— демократичний. Основні його ознаки — колегіальність, заохочення ініціативи тощо;
— ліберальний. В основі його — відмова від прямого керування.
Стиль керівництва має як об'єктивну, так і суб'єктивну основу. Він залежить від моральних норм, соціально-економічних та політичних чинників, сформованої системи відносин, а також від особистісних рис керівника. З огляду на співвідношення суб'єктивного і об'єктивного в процесі управління, сформувалися такі підходи до аналізу стилів керівництва:
1. Орієнтація на структуру особистісно-ділових якостей керівника. Він базується на тому, що кожний керівник є індивідуальністю, неповторно поєднує в собі структурні компоненти особистісно-ділових якостей. Залежно від поєднання компонентів окреслюються такі структури: а) “керівник — політичний лідер”, “спеціаліст”, “організатор”, “наставник”, “товариш”, які гармонійно поєднуються в ідеальній системі управління; б) поєднання в процесі управління авторитарного, колегіального і ліберального стилів керівництва. Вважається, що задля досягнення управлінського ефекту керівник повинен застосовувати адекватний ситуації стиль.
2. Орієнтація на об'єктивні чинники в управлінні. На цій підставі розрізняють діловий, компанійський та кабінетний стилі. Компанійському стилю властиве прагнення до встановлення дружніх стосунків, а кабінетному — зосередженість уваги на виконанні постанов, резолюцій та ін.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 19:45, 22 вересня 2015 (EEST)

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 09:56, 2 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня. Прошу опрацювати тему 2 «Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника" та дати відповіді на питання: 1. Що таке психологічна готовність 2. Назвіть основні компоненти психологічної готовності 3. Які чинники впливають на психологічну готовність.
Мої відповіді:
Психологічна готовність керівників закладів середньої освіти до прийняття управлінських рішень - це комплекс знань,умінь та навичок, особистісних якостей та мотивів, які забезпечують прийняття керівником ефективних управлінських рішень на базі успішної взаємодії з учасниками управлінського процесу з метою успішного вирішення управлінських проблем. Ефективність управління закладами середньої освіти залежить від психологічної готовності керівників до прийняття управлінських рішень. В сучасній психології існують два основних підходи до визначення змісту та структури психологічної готовності особистості до здійснення діяльності: функіональний та особистісний. З точки зору функціонального підходу психологічна готовність до діяльності визначіється як певний стан психічних функцій, що забезпечує високий рівень досягнень при виконанні того чи іншого виду діяльності. В рамках особистісного підходу психологічна готовність розглядається як результат підготовленості до певної діяльності. Тобто, готовність – це стійке, богатоаспектне та ієрархізоване утворення особистості, яке включає ряд компонентів, адекватних вимогам, змісту та умовам діяльності, які в своїй сукупності дозволяють суб’єкту більш або менш успішно здійснювати діяльність.
Психологiчна готовнiсть керівників до управлiння включає основні складовi компоненти, якi тiсно пов'язанi з основними структурними елементами управлiнського процесу, в основнi показники психiчної активностi керiвника (мотиви, знання, умiння, навички та особистiснi якостi).
Розрізняють такі компоненти психологічної готовності:
1.Загальна психологiчна готовнiсть до управлiння - це комплекс психологiчних характеристик, якi необхiднi керiвниковi для успiшного здiйснення управлiння в цiлому;
є першоосновою для здiйснення ефективного управлiння, на яку нiби "нанизуються" рiзного виду спецiальнi види психологiчнi готовностi.
2.Спецiальна психологічна готовнiсть до управлiння - це психологiчнi характеристики, якi забезпечують успiшнiсть здiйснення керiвником окремих складових управлiння (забезпечення гуманiзацiї управлiння, здiйснення управлiнського спiлкування, попередження та розв'язання конфлiктiв, забезпечення психiчного здоров'я особистостi тощо).--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 19:45, 22 вересня 2015 (EEST)

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 08:43, 7 вересня 2015 (EEST)

==== Індивідуальні заняття ====
Доброго дня! Продовжуємо опрацювати тему 2 "Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника". Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання: 1. Який компонент відображає сукупність умінь та управлінського досвіду керівників освітніх організацій, що забезпечує успішну роботу з педагогічними працівниками. Розкрийте сутність даного компоненту. 2. Виокреміть основні особистісні характеристики, які пов’язані зі ставленням керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками в цілому. 3. Дайте визначення та розкрийте зміст основних складових мотиваційного компоненту психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками.
Ваші відповіді:

Мої відповіді:
1. Це комплекс умінь та навичок, які забезпечують успішність здійснення управління. Дані уміння та навички можна систематизувати згідно з двома рівнями аналізу управлінського процесу — управлінським та психологічним. Відповідно до основних елементів управління, виділених на основі першого рівня аналізу (планування, організація та контроль), можна виділити такі управлінські уміння та навички: діагностико-прогностичні (проективні); організаційно-регулятивні; контрольно-коригуючі. Група діагностично-прогностичних умінь та навичок (проективних) включає такі уміння та навички: визначати цілі своєї діяльності (стратегічні й тактичні), прогнозувати діяльність; визначати специфіку та основні завдання закладу, яким здійснюєтьсякерівництво; висувати нові ідеї та впроваджувати їх у життя (розробляти нові Власне управлінські уміння та навички Група контрольно-коригуючих умінь та навичок включає такі уміння та навички: здійснювати контроль за навчально-виховним процесом; надавати відповідну допомогу педагогічним працівникам; здійснювати контроль за фінансово-господарською діяльністю та ін. Керівник повинен володіти ще і психолого-управлінськими уміннями та навичками, які пов'язані з психологічним забезпеченням управлінського процесу (другий рівень аналізу процесу управління). Ця група включає такі уміння та навички: - самостійно приймати доцільні управлінські рішення з урахуванням психологічних особливостей управлінської ситуації; розуміти учнів, батьків, уміти спілкуватися з ними; уміти ефективно спілкуватися з працівниками, вибираючи, залежно від ситуації, необхідний стиль спілкування; забезпечувати співробітництво між адміністрацією та працівниками, між вчителями та учнями; попереджувати та розв'язувати конфлікти у колективі; створювати сприятливий соціально-психологічний клімат у колективі; орієнтувати навчально-виховний процес на забезпечення поваги до кожного учня, врахування його індивідуально-психологічних особливостей (інтересів, нахилів тощо); орієнтувати навчально-виховний процес на формування творчих здібностей учнів, всебічний розвиток їх особистості; вести індивідуальну роботу з працівниками з урахуванням їх індивідуально-психологічних особливостей, творчих можливостей. Поряд із уміннями та навичками, які забезпечують ефективну взаємодію керівника з учасниками управлінського та навчально-виховного процесу, група психолого-управлінських умінь включає ще уміння та навички, які «спрямовані» на самого керівника. Це і такі уміння критично аналізувати свою діяльність;володіти собою в будь-якій ситуації; забезпечувати розвиток власної особистості, створювати умови для постійного професійного вдосконалення.

2.Основні особистісні характеристики це ті, які формуються в процесі діяльності та спілкування між людьми, розвитку особистості. Всі характеристики, які входять до особистісного компоненту, можна об'єднати в п'ять основних груп, які пов'язані зі ставленням керівників освітніх організацій до: предмету управлінської діяльності; виконання управлінської діяльності; інших учасників управлінського діяльності; керівника до самого себе; держави, в якій здійснюється функціонування освітнього закладу і самого керівника. До характеристик, які пов'язані із ставленням до предмету управлінської діяльності, належать: компетентність; високий інтелектуальний рівень; творчий потенціал; організаторські здібності. Група характеристик, які відображають ставлення до виконання управлінської діяльності, включає: відповідальність; відданість роботі; єдність слова та діла; вимогливість (до інших). Ставлення до учасників управлінської діяльності представлено такими характеристиками: любов до дітей; порядність; справедливість; демократизм; гуманність. До характеристик, які відображають ставлення керівника до самого себе, належать такі: самокритичність; вимогливість (до себе); здатність володіти собою в будь-якій ситуації (самовладання); орієнтація на особистісний розвиток, професійне вдосконалення.

3. Під мотиваційним компонентом психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками розуміємо сукупність мотивів (потреб) та мотиваційних орієнтирів, які впливають на успішне вирішення завдань щодо управління педагогічними працівниками.Мотиваційний компонент психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками містить такі складові: 1) потреби керівників освітніх організацій в успішному управлінні педагогічними працівниками;
2) мотиваційні орієнтири керівників освітніх організацій на успішне управління педагогічними працівниками. У свою чергу, потреби, які визначають психологічну готовність керівників до успішного здійснення процесу управління педагогічними працівниками, було об’єднано у дві підгрупи: – перша група потреб відображає прагнення до задоволення власних потреб керівників освітніх організацій при здійсненні ними управлінської діяльності;– друга група розкриває потреби у ефективній взаємодії керівників з педагогічними працівниками освітніх організацій. Перша група потреб поділяється на дві підгрупи: потреби, які відображають задоволення власних потреб керівників освітніх організацій при здійсненні управлінської діяльності; потреби, які спрямовані на професійне та творче зростання керівників освітніх організацій при здійсненні управлінської діяльності. Щодо другої групи потреб, слід наголосити, що вони також поділяються на дві підгрупи, а саме: – потреби, які відображають взаємодію керівника освітньої організації з працівниками
через чіткий розподіл обов’язків та своєчасний контроль за їх виконанням; – потреби, які спрямовані на взаємодію керівника освітньої організації з працівниками з урахуванням професійних можливостей, бажань останніх та їх професійного розвитку.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 09:12, 6 грудня 2015 (EET)

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:01, 7 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня! Продовжуємо опрацювати тему 2 "Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника". Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Дайте визначення та охарактеризуйте специфічні ознаки позитивної організаційної культури освітньої організації.
2. Визначте основні показники позитивного соціально-психологічного клімату в колективі.
3. Виокреміть психологічні вимоги, що впливають на ефективність управлінського спілкування в процесі управління педагогічними працівниками. Ваші відповіді: 1. 2. 3.

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:03, 26 жовтня 2015 (EEST)

1. Специфічні ознаки позитивної організаційної культури освітньої організації.
Організаційна культура являє собою сукупність поведінки, символів, ритуалів, міфів, які відповідають спільним цінностям певного колективу.
Поняття організаційної культури включає до себе набір уявлень про засоби діяльності, норми поведінки, набір звичок, писаних та неписаних правил, заборонів, цінностей, очікувань, уявлень про майбутнє та теперішнє та ін., які осмислено чи неосмислено поділяє більшість членів організації.
Показники соціально-психологічного клімату в колективі:
- як члени колективу ставляться один до одного;
- який моральний клімат в організації;
- залежність якості виконання роботи персоналом і організації контролю за роботою з боку адміністрації;
- як вирішуються стратегічні проблеми, приймаються стратегічні рішення;
- етичні норми та цінності організації;
- наявність традицій.
2. Основні показники позитивного соціально-психологічного клімату в колективі.
Соціально-психологічний клімат — якісний бік стосунків, що виявляється у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності та всебічному розвитку особистості в групі. Такий клімат може бути сприятливим, несприятливим, нейтральним, позитивно чи негативно впливати на самопочуття людини. До основних показників позитивного соціально-психологічного клімату в колективі належать: рівень згуртованості та організованості; узгодженість дій та вчинків; переважаючий емоційний настрій; ступінь психологічної підтримки; довіра до кожного члену колективу; взаємоповага та взаємосприйняття; психологічна сумісність; психологічна культура.
Основні показники сприятливого соціально-психологічного клімату колективу:
• довіра та взємовимогливість членів групи один до одного;
• доброзичливість і ділові претензії;
• вільне висловлювання думок щодо справ колективу чи поведінки окремих осіб;
• відсутність тиску з боку керівництва на підлеглих і визнання за ними права приймати рішення, значущі для справ колективу;
• достатня поінформованість членів колективу про завдання та стан справ у колективі;
• високий ступінь емоційного включення та взаємодопомоги у ситуаціях, якщо є у цьому потреба;
• усвідомлення і взяття відповідальності на себе за стан справ у групі кожним із її членів.
• високі показники результатів діяльності;
• низька плинність кадрів;
• високий рівень трудової дисципліни;
• відсутність напруженості й конфліктності в колективі тощо.
3. Психологічні вимоги, що впливають на ефективність управлінського спілкування в процесі управління педагогічними працівниками.
Процес формування психологічної готовності керівників до ефективного управління педагогічними працівниками пов’язаний із специфікою ділового спілкування. Ефективність ділового спілкування в процесі управління педагогічними працівниками передбачає врахування певних психологічних вимог: застосування раціональних та емоційних звернень; розроблення шляхів обміну інформацією; дотримання діалогової та партнерської взаємодії; встановлення психологічного контакту та втілення психологічної рівноправності; виявлення емпатії (співпереживання) та симпатії; взаємне розуміння думок та ін. Врахування визначених психологічних чинників буде певним чином впливати на становлення психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 19:26, 26 жовтня 2015 (EET)

==== Консультації ====
Доброго дня, шановні колеги! Сьогодні з 9.30 по 10.50 у нас з Вами час для консультації. Якщо у Вас виникли запитання, я буду рада відповісти на них.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 09:42, 21 вересня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====
Шановні колеги, вітаю! Тема нашої дискусії є «Управління навчальним закладом в умовах реформування освіти». Визначте, будь ласка, з якими психологічними проблемами Ви найбільше стикаєтесь під час здійснення управлінської діяльності навчальним закладом. Поділіться досвідом, щодо вирішення означених проблем. Дякую. Бажаю успіху.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:12, 14 вересня 2015 (EEST)

Шановні колеги, вітаю! Тема нашої дискусії є «Управління навчальним закладом в умовах реформування освіти». Визначте, будь ласка, з якими психологічними проблемами Ви найбільше стикаєтесь під час роботи з педагогічними працівниками Поділіться досвідом, щодо вирішення означених проблем. Дякую. Бажаю успіху.

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 09:56, 2 листопада 2015 (EEST)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Доброго дня, шановні колеги! Модульний контроль з психології управління буде здійснюватися на основі вивчення лекційних занять про сутність і специфіку управлінської діяльності керівників освітніх організацій. Текст до лекційних занять та рекомендована література розташовані на моїй сторінці обговорення. Відповіді Ви розташовуєте на своїй сторінці обговорення (не забувайте за свій підпис під ними).
Питання до модульного контролю:
1. Які є загальні та специфічні особливості управлінської діяльності керівників освітніх організацій порівняно з іншими видами діяльності?
2. Виберіть, за значущістю для Вас виокремлені складові управлінської діяльності та обгрунтуйте визначену позицію?
3. Які чинники, на Вашу думку, можуть впливати на психологічну готовність керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками?

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 08:29, 21 вересня 2015 (EEST)

1. До загальних особливостей управлінської діяльності керівників освітніх організацій, порівняно з іншими видами професійної діяльності, належать такі, як:
- управлінська діяльність відноситься до класу професій¬ної діяльності, здійсненої в особливих умовах, має гетеро хронічний, соціотехнічний характер, який постійно ускладнюється;
- управлінська діяльність має творчий характер через домінування нестандартних ситуацій;
- управлінська діяльність висуває дуже жорсткі вимоги до індивідуально-професійних якостей суб’єкта діяльності і його професіоналізму;
- характерним для управлінської діяльності є її висока інформативна насиченість, генерація нової інформації у вигляді управлінського рішення;
- управлінська діяльність супроводжується високою психі¬чною напруженістю, має високу психологічну ціну через персональну відповідальність за результати діяльності.
До специфічних особливостей управлінської діяльності керівників освітніх організацій відносяться такі, як:
- по-перше, стосуються керівника як особистості (сам має бути зразком для особистості, яку він прагне виховувати у підростаючих поколінь; має бути одночасно і чудовим організатором, і прекрасним учителем-предметником – тобто, підвищуються вимоги до знання змісту праці порівняно з менеджерами в інших галузях; повинен бути дослідником, для якого сучасні управлінські знання і вміння – керівництво і контроль поступаються місцем прогнозу, моніторингу, аналізу тощо;
- по-друге, – управлінської діяльності в цілому (повинна розглядати об’єкт управління – освітню організацію – як відкриту, соціально-педагогічну систему, яка взаємодіє з соціумом; повинна забезпечувати розвиток освітньої організації, яка б відповідала запитам часу і створювала передумови для формування розвивального середовища учня, в конкретному середовищі; громадська, культурно-просвітницька, пропагандистка діяльність керівника повинна бути пов’язана з активною громадською позицією школи, пошуком можливостей надання освітніх послуг тощо; передбачає організацію взаємодії з учасниками навчально-виховного процесу, які мають різний ступінь підпорядкування керівникові (вчителі, учні, їх батьки, громадськість), різні вікові, соціальні, гендерні характеристики.
2. Велике значення в діяльності професійного керівника має особистий досвід, уміння імпровізувати в своїй діяльності, знаходити творчі і оптимальні рішення, адаптуватися до будь-яких змін. Ефективність управлінської діяльності керівника залежить від доцільності, чіткості і раціональності розподілу обов'язків представників адміністрації освітньої установи. Одне з правил успішного керівника – «навчайте тому, що знаєте самі». Хороший керівник повинен приділяти багато часу розвитку навиків своїх підлеглих, передавати їм свої знання, щоб вони теж могли підвищувати свою кваліфікацію. Зазвичай потрібно менше часу, щоб зробити самому, чим пояснювати іншому, як це треба робити. АЛЕ КРАЩЕ ПОЯСНИТИ ОДИН РАЗ, ЧИМ РОБИТИ САМОМУ БАГАТО РАЗІВ.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:01, 20 жовтня 2015 (EEST)

Доброго дня, Тетяно Миколаївно! Ви успішно виконали інтерактивне практичне заняття № 1, №3 та № 4, але необхідно також відповісти на питання щодо заняття № 2. Ви правильно відповіли на всі питання індивідуального заняття №2. Зверніть, будь ласка, увагу на завдання індивідуального заняття № 1. Ви активно прийняли участь проведенні тематичної дискусії № 1, вчасно виконали завдання щодо проведення модульного контролю. Вам необхідно виконати завдання тематичної дискусії № 2. З повагою до Вас, викладач Алла Вікторівна Вознюк. Бажаю Вам успіхів. Зустрінемося на екзаменаційній сесії для підведення підсумків.

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:39, 16 листопада 2015 (EEST)

Психологія управління Івах Т.М.

2015-12-06T07:12:08Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Індивідуальні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Прошу опрацювати тему 1 [https://drive.google.com/file/d/0B6NM_YV1ly5caFVSbjBFZ0tacjg/view?usp=sharing "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій."] та дати відповіді на наступні питання:
# Дайте визначення поняття '''"управлінська діяльність керівників освітніх організацій"'''
# Визначте основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
# Які основні складові входять до управління педагогічними працівниками?
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 12:31, 9 червня 2015 (EEST)
----
Мої відповіді:
#Управлінська діяльність керівника освітньої організації визначається як різновид професійної діяльності, яка здатна: поєднувати різні стилі управління залежно від ситуації; організовувати спільну діяльність керівника та працівників на засадах партнерства; врахувати мотиви професійної діяльності працівників і створювати умови для їх особистісного та професійного самовдосконалення; визначати психологічні умови вдосконалення особистості та діяльності керівника освітньої організації.
#Два основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій:
– власне управлінська діяльність;
– управління педагогічними працівниками.
#Основними складовими є планування є планування, організація роботи,створення оптимальних умов (делегування, координація, керування змінними) для здійснення управління, контроль з метою перевірки виконання обраної мети і результатів діяльності. --[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:59, 13 липня 2015 (EEST)

Доброго дня. Продовжуємо опрацювати тему 1 "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій." Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Вчені, якого підходу вважають, що для ефективного здійснення управлінської діяльності керівник освітньої організації повинен володіти не тільки професіоналізмом діяльності, а й професіоналізмом особистості. Розкрийте сутність даного підходу.
2. Які основні завдання передбачає вирішення організаційно-управлінський компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
3. Визначте та розкрийте зміст основних складових організаційно-управлінського компоненту власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
Ваші відповіді:
1.
2.
3.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 14:52, 18 червня 2015 (EEST)

Доброго дня. Продовжуємо опрацювати тему 1 "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій." Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Який компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій полягає у створенні сприятливих умов для обміну інформацією, конструктивної взаємодії між всіма учасниками освітнього процесу, вибору альтернативних рішень для вирішення завдань освітньої організації. Розкрийте сутність даного компоненту.
2. Визначте та охарактеризуйте основні етапи прийняття управлінських рішень управління.
3. Дайте визначення та розкрийте зміст основних складових комунікації.
4. Розкрийте зміст основних структурних елементів стилю керівництва.
Ваші відповіді:
1.

2.Етапи прийняття управлінських рішень: 1) діагноз проблеми; 2) накопичення інформації з проблеми; 3) розробка альтернативних варіантів; 4) прийняття рішень; 5) реалізація рішення. Діагноз проблеми включає такі під етапи:
— виявлення та опис проблемної ситуації (означає усвідомлення та відбиття у будь-якій формі протиріччя між змінами у середовищі функціонування організації та її можливостями забезпечити за таких умов досягнення своєї мети);
— встановлення мети вирішення проблемної ситуації (визначення бажаного кінцевого результату вирішення проблемної ситуації);
— ідентифікацію критеріїв прийняття рішення (визначення ознак, на основі яких буде проводитись оцінка вирішення проблемної ситуації, а також упорядкування цих ознак за ступенем важливості).
Накопичення інформації про проблему означає збирання й обробку різноманітних відомостей щодо проблеми, яка розглядається. Якість вирішення проблеми залежить від якості інформації про неї.
Розробка альтернативних варіантів означає розробку, опис та складання переліку всіх можливих варіантів дій, що забезпечують вирішення проблемної ситуації.
Прийняття рішення. На цьому етапі здійснюється порівняння альтернатив за очікуваними ефектами їх реалізації та вибір кращої альтернативи на основі критеріїв, ідентифікованих на етапі діагнозу проблеми. При цьому слід зауважити, що на етапі прийняття рішення суб'єкт управління має доповнити результат формалізованого аналізу (найкращий варіант) неформальними знаннями про об'єкт управління. Ці знання випливають з досвіду та інтуїції суб'єкта управління.Коли критичним фактором є час — рішення повинно бути прийнято індивідуально у формі наказу. Менеджер самостійно приймає рішення та повідомляє підлеглим про його зміст.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 19:45, 22 вересня 2015 (EEST)

3.Основні складові комунікації:
- Відправник - особа, яка генерує ідею або збирає, опрацьовує інформацію та передає її.
- Повідомлення - інформація, закодована певним чином за допомогою символів.
- Отримувач - особа, яка генерує ідею або збирає, опрацьовує інформацію та передає її.
- Зворотний зв'язок (реакція)- цей елемент часто залишається поза увагою, а одностороннє спілкування є, як правило, малоефективним, хоча загальновизнано, що будь-яка система функціонує ефективно за умови існування налагодженого зворотного зв'язку.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 19:45, 22 вересня 2015 (EEST)

4.У кожного керівника складаються певні стереотипи управлінської діяльності, які в управлінні називають стилем керівництва.Стиль керівництва — це система принципів, норм, методів і прийомів впливу на підлеглих з метою ефективного здійснення управлінської діяльності та досягнення поставлених цілей.
Згідно з однією із класифікацій виокремлюють такі стилі керівництва:
— авторитарний. Його характеризують жорсткі методи управління, визначення стратегії діяльності групи, обмеження ініціативи й можливості обговорення прийнятих рішень, одноосібне прийняття рішення та ін.;
— демократичний. Основні його ознаки — колегіальність, заохочення ініціативи тощо;
— ліберальний. В основі його — відмова від прямого керування.
Стиль керівництва має як об'єктивну, так і суб'єктивну основу. Він залежить від моральних норм, соціально-економічних та політичних чинників, сформованої системи відносин, а також від особистісних рис керівника. З огляду на співвідношення суб'єктивного і об'єктивного в процесі управління, сформувалися такі підходи до аналізу стилів керівництва:
1. Орієнтація на структуру особистісно-ділових якостей керівника. Він базується на тому, що кожний керівник є індивідуальністю, неповторно поєднує в собі структурні компоненти особистісно-ділових якостей. Залежно від поєднання компонентів окреслюються такі структури: а) “керівник — політичний лідер”, “спеціаліст”, “організатор”, “наставник”, “товариш”, які гармонійно поєднуються в ідеальній системі управління; б) поєднання в процесі управління авторитарного, колегіального і ліберального стилів керівництва. Вважається, що задля досягнення управлінського ефекту керівник повинен застосовувати адекватний ситуації стиль.
2. Орієнтація на об'єктивні чинники в управлінні. На цій підставі розрізняють діловий, компанійський та кабінетний стилі. Компанійському стилю властиве прагнення до встановлення дружніх стосунків, а кабінетному — зосередженість уваги на виконанні постанов, резолюцій та ін.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 19:45, 22 вересня 2015 (EEST)

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 09:56, 2 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня. Прошу опрацювати тему 2 «Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника" та дати відповіді на питання: 1. Що таке психологічна готовність 2. Назвіть основні компоненти психологічної готовності 3. Які чинники впливають на психологічну готовність.
Мої відповіді:
Психологічна готовність керівників закладів середньої освіти до прийняття управлінських рішень - це комплекс знань,умінь та навичок, особистісних якостей та мотивів, які забезпечують прийняття керівником ефективних управлінських рішень на базі успішної взаємодії з учасниками управлінського процесу з метою успішного вирішення управлінських проблем. Ефективність управління закладами середньої освіти залежить від психологічної готовності керівників до прийняття управлінських рішень. В сучасній психології існують два основних підходи до визначення змісту та структури психологічної готовності особистості до здійснення діяльності: функіональний та особистісний. З точки зору функціонального підходу психологічна готовність до діяльності визначіється як певний стан психічних функцій, що забезпечує високий рівень досягнень при виконанні того чи іншого виду діяльності. В рамках особистісного підходу психологічна готовність розглядається як результат підготовленості до певної діяльності. Тобто, готовність – це стійке, богатоаспектне та ієрархізоване утворення особистості, яке включає ряд компонентів, адекватних вимогам, змісту та умовам діяльності, які в своїй сукупності дозволяють суб’єкту більш або менш успішно здійснювати діяльність.
Психологiчна готовнiсть керівників до управлiння включає основні складовi компоненти, якi тiсно пов'язанi з основними структурними елементами управлiнського процесу, в основнi показники психiчної активностi керiвника (мотиви, знання, умiння, навички та особистiснi якостi).
Розрізняють такі компоненти психологічної готовності:
1.Загальна психологiчна готовнiсть до управлiння - це комплекс психологiчних характеристик, якi необхiднi керiвниковi для успiшного здiйснення управлiння в цiлому;
є першоосновою для здiйснення ефективного управлiння, на яку нiби "нанизуються" рiзного виду спецiальнi види психологiчнi готовностi.
2.Спецiальна психологічна готовнiсть до управлiння - це психологiчнi характеристики, якi забезпечують успiшнiсть здiйснення керiвником окремих складових управлiння (забезпечення гуманiзацiї управлiння, здiйснення управлiнського спiлкування, попередження та розв'язання конфлiктiв, забезпечення психiчного здоров'я особистостi тощо).--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 19:45, 22 вересня 2015 (EEST)

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 08:43, 7 вересня 2015 (EEST)

==== Індивідуальні заняття ====
Доброго дня! Продовжуємо опрацювати тему 2 "Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника". Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання: 1. Який компонент відображає сукупність умінь та управлінського досвіду керівників освітніх організацій, що забезпечує успішну роботу з педагогічними працівниками. Розкрийте сутність даного компоненту. 2. Виокреміть основні особистісні характеристики, які пов’язані зі ставленням керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками в цілому. 3. Дайте визначення та розкрийте зміст основних складових мотиваційного компоненту психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками.
Ваші відповіді:

Мої відповіді:
1. Це комплекс умінь та навичок, які забезпечують успішність здійснення управління. Дані уміння та навички можна систематизувати згідно з двома рівнями аналізу управлінського процесу — управлінським та психологічним. Відповідно до основних елементів управління, виділених на основі першого рівня аналізу (планування, організація та контроль), можна виділити такі управлінські уміння та навички: діагностико-прогностичні (проективні); організаційно-регулятивні; контрольно-коригуючі. Група діагностично-прогностичних умінь та навичок (проективних) включає такі уміння та навички: визначати цілі своєї діяльності (стратегічні й тактичні), прогнозувати діяльність; визначати специфіку та основні завдання закладу, яким здійснюєтьсякерівництво; висувати нові ідеї та впроваджувати їх у життя (розробляти нові Власне управлінські уміння та навички Група контрольно-коригуючих умінь та навичок включає такі уміння та навички: здійснювати контроль за навчально-виховним процесом; надавати відповідну допомогу педагогічним працівникам; здійснювати контроль за фінансово-господарською діяльністю та ін. Керівник повинен володіти ще і психолого-управлінськими уміннями та навичками, які пов'язані з психологічним забезпеченням управлінського процесу (другий рівень аналізу процесу управління). Ця група включає такі уміння та навички: - самостійно приймати доцільні управлінські рішення з урахуванням психологічних особливостей управлінської ситуації; розуміти учнів, батьків, уміти спілкуватися з ними; уміти ефективно спілкуватися з працівниками, вибираючи, залежно від ситуації, необхідний стиль спілкування; забезпечувати співробітництво між адміністрацією та працівниками, між вчителями та учнями; попереджувати та розв'язувати конфлікти у колективі; створювати сприятливий соціально-психологічний клімат у колективі; орієнтувати навчально-виховний процес на забезпечення поваги до кожного учня, врахування його індивідуально-психологічних особливостей (інтересів, нахилів тощо); орієнтувати навчально-виховний процес на формування творчих здібностей учнів, всебічний розвиток їх особистості; вести індивідуальну роботу з працівниками з урахуванням їх індивідуально-психологічних особливостей, творчих можливостей. Поряд із уміннями та навичками, які забезпечують ефективну взаємодію керівника з учасниками управлінського та навчально-виховного процесу, група психолого-управлінських умінь включає ще уміння та навички, які «спрямовані» на самого керівника. Це і такі уміння критично аналізувати свою діяльність;володіти собою в будь-якій ситуації; забезпечувати розвиток власної особистості, створювати умови для постійного професійного вдосконалення.

2.Основні особистісні характеристики це ті, які формуються в процесі діяльності та спілкування між людьми, розвитку особистості. Всі характеристики, які входять до особистісного компоненту, можна об'єднати в п'ять основних груп, які пов'язані зі ставленням керівників освітніх організацій до: предмету управлінської діяльності; виконання управлінської діяльності; інших учасників управлінського діяльності; керівника до самого себе; держави, в якій здійснюється функціонування освітнього закладу і самого керівника. До характеристик, які пов'язані із ставленням до предмету управлінської діяльності, належать: компетентність; високий інтелектуальний рівень; творчий потенціал; організаторські здібності. Група характеристик, які відображають ставлення до виконання управлінської діяльності, включає: відповідальність; відданість роботі; єдність слова та діла; вимогливість (до інших). Ставлення до учасників управлінської діяльності представлено такими характеристиками: любов до дітей; порядність; справедливість; демократизм; гуманність. До характеристик, які відображають ставлення керівника до самого себе, належать такі: самокритичність; вимогливість (до себе); здатність володіти собою в будь-якій ситуації (самовладання); орієнтація на особистісний розвиток, професійне вдосконалення.

3. Під мотиваційним компонентом психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками розуміємо сукупність мотивів (потреб) та мотиваційних орієнтирів, які впливають на успішне вирішення завдань щодо управління педагогічними працівниками.Мотиваційний компонент психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками містить такі складові: 1) потреби керівників освітніх організацій в успішному управлінні педагогічними працівниками;
2) мотиваційні орієнтири керівників освітніх організацій на успішне управління педагогічними працівниками. У свою чергу, потреби, які визначають психологічну готовність керівників до успішного здійснення процесу управління педагогічними працівниками, було об’єднано у дві підгрупи: – перша група потреб відображає прагнення до задоволення власних потреб керівників освітніх організацій при здійсненні ними управлінської діяльності;– друга група розкриває потреби у ефективній взаємодії керівників з педагогічними працівниками освітніх організацій. Перша група потреб поділяється на дві підгрупи: потреби, які відображають задоволення власних потреб керівників освітніх організацій при здійсненні управлінської діяльності; потреби, які спрямовані на професійне та творче зростання керівників освітніх організацій при здійсненні управлінської діяльності. Щодо другої групи потреб, слід наголосити, що вони також поділяються на дві підгрупи, а саме: – потреби, які відображають взаємодію керівника освітньої організації з працівниками
через чіткий розподіл обов’язків та своєчасний контроль за їх виконанням; – потреби, які спрямовані на взаємодію керівника освітньої організації з працівниками з урахуванням професійних можливостей, бажань останніх та їх професійного розвитку.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 09:12, 6 грудня 2015 (EET)

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:01, 7 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня! Продовжуємо опрацювати тему 2 "Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника". Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Дайте визначення та охарактеризуйте специфічні ознаки позитивної організаційної культури освітньої організації.
2. Визначте основні показники позитивного соціально-психологічного клімату в колективі.
3. Виокреміть психологічні вимоги, що впливають на ефективність управлінського спілкування в процесі управління педагогічними працівниками. Ваші відповіді: 1. 2. 3.

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:03, 26 жовтня 2015 (EEST)

1. Специфічні ознаки позитивної організаційної культури освітньої організації.
Організаційна культура являє собою сукупність поведінки, символів, ритуалів, міфів, які відповідають спільним цінностям певного колективу.
Поняття організаційної культури включає до себе набір уявлень про засоби діяльності, норми поведінки, набір звичок, писаних та неписаних правил, заборонів, цінностей, очікувань, уявлень про майбутнє та теперішнє та ін., які осмислено чи неосмислено поділяє більшість членів організації.
Показники соціально-психологічного клімату в колективі:
- як члени колективу ставляться один до одного;
- який моральний клімат в організації;
- залежність якості виконання роботи персоналом і організації контролю за роботою з боку адміністрації;
- як вирішуються стратегічні проблеми, приймаються стратегічні рішення;
- етичні норми та цінності організації;
- наявність традицій.
2. Основні показники позитивного соціально-психологічного клімату в колективі.
Соціально-психологічний клімат — якісний бік стосунків, що виявляється у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності та всебічному розвитку особистості в групі. Такий клімат може бути сприятливим, несприятливим, нейтральним, позитивно чи негативно впливати на самопочуття людини. До основних показників позитивного соціально-психологічного клімату в колективі належать: рівень згуртованості та організованості; узгодженість дій та вчинків; переважаючий емоційний настрій; ступінь психологічної підтримки; довіра до кожного члену колективу; взаємоповага та взаємосприйняття; психологічна сумісність; психологічна культура.
Основні показники сприятливого соціально-психологічного клімату колективу:
• довіра та взємовимогливість членів групи один до одного;
• доброзичливість і ділові претензії;
• вільне висловлювання думок щодо справ колективу чи поведінки окремих осіб;
• відсутність тиску з боку керівництва на підлеглих і визнання за ними права приймати рішення, значущі для справ колективу;
• достатня поінформованість членів колективу про завдання та стан справ у колективі;
• високий ступінь емоційного включення та взаємодопомоги у ситуаціях, якщо є у цьому потреба;
• усвідомлення і взяття відповідальності на себе за стан справ у групі кожним із її членів.
• високі показники результатів діяльності;
• низька плинність кадрів;
• високий рівень трудової дисципліни;
• відсутність напруженості й конфліктності в колективі тощо.
3. Психологічні вимоги, що впливають на ефективність управлінського спілкування в процесі управління педагогічними працівниками.
Процес формування психологічної готовності керівників до ефективного управління педагогічними працівниками пов’язаний із специфікою ділового спілкування. Ефективність ділового спілкування в процесі управління педагогічними працівниками передбачає врахування певних психологічних вимог: застосування раціональних та емоційних звернень; розроблення шляхів обміну інформацією; дотримання діалогової та партнерської взаємодії; встановлення психологічного контакту та втілення психологічної рівноправності; виявлення емпатії (співпереживання) та симпатії; взаємне розуміння думок та ін. Врахування визначених психологічних чинників буде певним чином впливати на становлення психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 19:26, 26 жовтня 2015 (EET)

==== Консультації ====
Доброго дня, шановні колеги! Сьогодні з 9.30 по 10.50 у нас з Вами час для консультації. Якщо у Вас виникли запитання, я буду рада відповісти на них.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 09:42, 21 вересня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====
Шановні колеги, вітаю! Тема нашої дискусії є «Управління навчальним закладом в умовах реформування освіти». Визначте, будь ласка, з якими психологічними проблемами Ви найбільше стикаєтесь під час здійснення управлінської діяльності навчальним закладом. Поділіться досвідом, щодо вирішення означених проблем. Дякую. Бажаю успіху.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:12, 14 вересня 2015 (EEST)

Шановні колеги, вітаю! Тема нашої дискусії є «Управління навчальним закладом в умовах реформування освіти». Визначте, будь ласка, з якими психологічними проблемами Ви найбільше стикаєтесь під час роботи з педагогічними працівниками Поділіться досвідом, щодо вирішення означених проблем. Дякую. Бажаю успіху.

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 09:56, 2 листопада 2015 (EEST)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Доброго дня, шановні колеги! Модульний контроль з психології управління буде здійснюватися на основі вивчення лекційних занять про сутність і специфіку управлінської діяльності керівників освітніх організацій. Текст до лекційних занять та рекомендована література розташовані на моїй сторінці обговорення. Відповіді Ви розташовуєте на своїй сторінці обговорення (не забувайте за свій підпис під ними).
Питання до модульного контролю:
1. Які є загальні та специфічні особливості управлінської діяльності керівників освітніх організацій порівняно з іншими видами діяльності?
2. Виберіть, за значущістю для Вас виокремлені складові управлінської діяльності та обгрунтуйте визначену позицію?
3. Які чинники, на Вашу думку, можуть впливати на психологічну готовність керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками?

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 08:29, 21 вересня 2015 (EEST)

1. До загальних особливостей управлінської діяльності керівників освітніх організацій, порівняно з іншими видами професійної діяльності, належать такі, як:
- управлінська діяльність відноситься до класу професій¬ної діяльності, здійсненої в особливих умовах, має гетеро хронічний, соціотехнічний характер, який постійно ускладнюється;
- управлінська діяльність має творчий характер через домінування нестандартних ситуацій;
- управлінська діяльність висуває дуже жорсткі вимоги до індивідуально-професійних якостей суб’єкта діяльності і його професіоналізму;
- характерним для управлінської діяльності є її висока інформативна насиченість, генерація нової інформації у вигляді управлінського рішення;
- управлінська діяльність супроводжується високою психі¬чною напруженістю, має високу психологічну ціну через персональну відповідальність за результати діяльності.
До специфічних особливостей управлінської діяльності керівників освітніх організацій відносяться такі, як:
- по-перше, стосуються керівника як особистості (сам має бути зразком для особистості, яку він прагне виховувати у підростаючих поколінь; має бути одночасно і чудовим організатором, і прекрасним учителем-предметником – тобто, підвищуються вимоги до знання змісту праці порівняно з менеджерами в інших галузях; повинен бути дослідником, для якого сучасні управлінські знання і вміння – керівництво і контроль поступаються місцем прогнозу, моніторингу, аналізу тощо;
- по-друге, – управлінської діяльності в цілому (повинна розглядати об’єкт управління – освітню організацію – як відкриту, соціально-педагогічну систему, яка взаємодіє з соціумом; повинна забезпечувати розвиток освітньої організації, яка б відповідала запитам часу і створювала передумови для формування розвивального середовища учня, в конкретному середовищі; громадська, культурно-просвітницька, пропагандистка діяльність керівника повинна бути пов’язана з активною громадською позицією школи, пошуком можливостей надання освітніх послуг тощо; передбачає організацію взаємодії з учасниками навчально-виховного процесу, які мають різний ступінь підпорядкування керівникові (вчителі, учні, їх батьки, громадськість), різні вікові, соціальні, гендерні характеристики.
2. Велике значення в діяльності професійного керівника має особистий досвід, уміння імпровізувати в своїй діяльності, знаходити творчі і оптимальні рішення, адаптуватися до будь-яких змін. Ефективність управлінської діяльності керівника залежить від доцільності, чіткості і раціональності розподілу обов'язків представників адміністрації освітньої установи. Одне з правил успішного керівника – «навчайте тому, що знаєте самі». Хороший керівник повинен приділяти багато часу розвитку навиків своїх підлеглих, передавати їм свої знання, щоб вони теж могли підвищувати свою кваліфікацію. Зазвичай потрібно менше часу, щоб зробити самому, чим пояснювати іншому, як це треба робити. АЛЕ КРАЩЕ ПОЯСНИТИ ОДИН РАЗ, ЧИМ РОБИТИ САМОМУ БАГАТО РАЗІВ.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:01, 20 жовтня 2015 (EEST)

Доброго дня, Тетяно Миколаївно! Ви успішно виконали інтерактивне практичне заняття № 1, №3 та № 4, але необхідно також відповісти на питання щодо заняття № 2. Ви правильно відповіли на всі питання індивідуального заняття №2. Зверніть, будь ласка, увагу на завдання індивідуального заняття № 1. Ви активно прийняли участь проведенні тематичної дискусії № 1, вчасно виконали завдання щодо проведення модульного контролю. Вам необхідно виконати завдання тематичної дискусії № 2. З повагою до Вас, викладач Алла Вікторівна Вознюк. Бажаю Вам успіхів. Зустрінемося на екзаменаційній сесії для підведення підсумків.

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:39, 16 листопада 2015 (EEST)

Користувач:Івах Тетяна Миколаївна

2015-11-28T11:32:00Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Контакти */

==Прізвище, ім'я, по-батькові==
'''Івах Тетяна Миколаївна'''

[[Файл:Івах_Т.М..jpg|300px|thumb|left|Івах Т.М.]]

==Регіон==
'''м.Охтирка'''

==Місце роботи==
Охтирська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №5 імені Р.К.Рапія

==Посада==
Заступник директора з навчально-виховної роботи

==Категорія==
вища

==Випускний проект==
Творчі проекти. [[Чарівний світ кераміки.]]

[https://drive.google.com/file/d/0B2Y0PEXQoFLjSW9UUGh4cEt0YjQ/view?usp=sharing Документ]

[https://drive.google.com/file/d/0B2Y0PEXQoFLjb3c2NzJVYUI5Wkk/view?usp=sharing Документ 1]

==Контакти==
tatyana_ivah@mail.ru

[[Спеціальні:Список користувачів|Список користувачів]]

Психологія управління Івах Т.М.

2015-10-26T17:26:38Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Індивідуальні заняття */

Психологія управління Івах Т.М.

2015-10-20T17:01:43Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Проведення та перевірка модульного контролю */

Психологія Вознюк А.В.

2015-10-14T16:16:43Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
'Доброго дня. Прошу опрацювати тему 2 «Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника" та дати відповіді на питання:
1. Що таке психологічна готовність
2. Назвіть основні компоненти психологічної готовності
3. Які чинники впливають на психологічну готовність

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 14:39, 26 червня 2015 (EEST)

Поняття «психологічна готовність до управління» визначається як комплекс взаємопов’язаних та взаємозумовлених психологічних якостей, які забезпечують успішність управління, можливість прийняття керівником нестандартних, оригінальних управлінських рішень. Психологічна готовність керівника до управління трудовим колективом передбачає врахування усіх психологічних особливостей управлінської діяльності як такої. Психологічна готовність особистості керівника – це соціально детермінований і психічно зумовлений потребами людини мотивований процес, який виявляється в позитивному емоційно-вольовому ставленні до управлінської діяльності; сконцентрований показник професіоналізму; можливості людини, які характеризують її здатність досягти вершин майстерності; реальні вчинки особистості, що сприяють оптимальному й успішному функціонуванню та розвитку організації.
Основні компоненти психологічної готовності:
1. Загальна психологiчна готовнiсть до управлiння - це комплекс психологiчних характеристик, якi необхiднi керiвниковi для успiшного здiйснення управлiння в цiлому; є першоосновою для здiйснення ефективного управлiння, на яку нiби "нанизуються" рiзного виду спецiальнi види психологiчнi готовностi.
2. Спецiальна психологічна готовнiсть до управлiння - це психологiчнi характеристики, якi забезпечують успiшнiсть здiйснення керiвником окремих складових управлiння (забезпечення гуманiзацiї управлiння, здiйснення управлiнського спiлкування, попередження та розв'язання конфлiктiв, забезпечення психiчного здоров'я особистостi тощо).
Чинники, які впливають на психологічну готовність.
На ефективність прийняття управлінських рішень впливає низка психологічних чинників. Л.М. Карамушка на прикладі аналізу діяльності освітніх організацій виділила дві групи таких чинників:
• об´єктивні (зовнішні) чинники;
• суб´єктивні (внутрішні) чинники.
Об´єктивні (зовнішні) чинники — це чинники, пов´язані з управлінською ситуацією як такою і не залежать безпосередньо від самого керівника. Основні зовнішні чинники обумовлені:
• особливостями розвитку суспільства у певний період;
• особливостями функціонування організації у певній соціальній галузі;
• управлінським статусом самого керівника й учасників управлінської взаємодії;
• типом організації;
• характером управлінської ситуації, в якій іноді опиняється керівник;
• рівнем технічного та матеріально-економічного забезпечення;
• умовами розв´язання управлінської проблеми;
• ступенем компетентності персоналу;
• особливістю соціально-психологічного клімату в колективі тощо.
Суб´єктивні (внутрішні) чинники, які визначають особливості прийняття управлінських рішень керівниками організацій, — це чинники, обумовлені індивідуально-психологічними характеристиками самого керівника. Автор пропонує наступну класифікацію суб´єктивних чинників:
• група чинників, пов´язаних зі змістом управлінської діяльності керівника (рівень його компетентності, творчий потенціал, організаторські здібності ставлення керівника до управлінської проблеми, яку необхідно вирішити тощо)
• група чинників, які характеризують особливості виконання керівником управлінських обов´язків (рівень домагань керівника - міра складності тю завдань, які керівник ставить перед собою, схильність керівника до ризику його готовність брати на себе відповідальність за наслідки розв´язання тих чи інших проблем, тип темпераменту керівника, що визначає активність, динаміку і тонус прийняття управлінського рішення, психофізіологічний стан керівника у момент прийняття ним рішення тощо);
• група чинників, що відображає особливості спілкування керівника з іншими учасниками управлінської взаємодії (стиль керівництва, ставлення керівника до окремих виконавців, ступінь довіри керівника до підлеглих тощо);
• група чинників, пов´язаних із саморегуляцією керівником своєї діяльності та поведінки (особливості самооцінки керівника, самовладання тощо).--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 19:16, 14 жовтня 2015 (EEST)

Доброго дня. Продовжуємо опрацювати тему 1 "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій." Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Вчені, якого підходу вважають, що для ефективного здійснення управлінської діяльності керівник освітньої організації повинен володіти не тільки професіоналізмом діяльності, а й професіоналізмом особистості. Розкрийте сутність даного підходу.
2. Які основні завдання передбачає вирішення організаційно-управлінський компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
3. Визначте та розкрийте зміст основних складових організаційно-управлінського компоненту власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 08:40, 7 вересня 2015 (EEST)

==== Індивідуальні заняття ====

==== Консультації ====

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====

Менеджмент інновацій Івах Т.М.

2015-10-09T16:06:01Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Індивідуальні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
'''''Шановна пані Тетяна''!'''
Пропоную Вам перейти на мою сторінку обговорення та познайомитись з теоретичним матеріалом з теми "УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ". Маю надію, що пропрацювавши матеріал, Ви зможе дати відповідь на запитання:

1. Як Ви вважаєте, чи є досконалою нормативно - правова база з інноваційної освітянської діяльності в Україні? На що треба звернути увагу державі для якісного забезпечення інноваційного розвитку навчального закладу?

Вважаю, що нормативно-правова база з інноваційної освітянської діяльності в Україні є достатньою. Інноваційна освітня діяльність – це дійсно дуже складний процес.Але державі треба звернути увагу на фінансове забезпечення навчальних закладів. Можна впроваджувати інноваційну діяльність, якщо школа оснащена і навчальними посібниками, і мультимедійними комплексами, і доступом до мережі Інтернет, і новими компьютерами і таке інше.Але коли по школах в кращому випадку компьютери 10-15 річної давності, а про мультимедійне обладнання лише мріють, то в цьому випадку про інновації лише говорять та мріють. Адже за останні мабуть уже багато років фінансування освіти здійснюється тільки на окремі статті.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:38, 16 вересня 2015 (EEST)

2. Яким чином реалізуються у Вашому закладі управління інноваційними процесами? Наведіть приклади.--[[Користувач:Луценко Світлана Миколаївна|Луценко Світлана Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Луценко Світлана Миколаївна|обговорення]]) 11:38, 8 вересня 2015 (EEST)

Наш навчальний заклад є єдиним у місті Охтирка, що понад 20 років працює за педагогічною технологією "Росток".Маємо кваліфікованих спеціалістів, які працюють в класах за педагогічною технологією "Росток". Відстежуємо результативність роботи вчителів, якість знань учнів як правило значно вища у порінянні з тими класами, які працюють за традиційною програмою.Також широко використовуються в навчально- виховному процесі інтерактивні методи навчання з використанням інформаційних технологій. Проводяться відкриті уроки у вигляді "Тете-мосту" з Америкою, Англією, Німеччиною.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:38, 16 вересня 2015 (EEST)

Вітаю! Продовжуємо працювати далі. Я маю надію, що Ви познайомившись з текстом лекції, повернулись на свою сторінку обговорення та дали відповіді на питання. Дякую за Вашу роботу. Наступна тема, яку ми з Вами розглянемо, стосується загальних засад педагогічної інноватики.

1. Чим інноваційна технологія відрізняється від нововведень?

Слово інновація має латинське походження і в перекладі означає оновлення, зміну, введення нового. У педагогічній інтерпретації інновація означає нововведення, що поліпшує хід і результати навчально-виховного процесу. Інноваційні педагогічні технології як процес - це «цілеспрямоване, систематичне й послідовне впровадження в практику оригінальних, новаторських способів, прийомів педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний навчальний процес від визначення його мети до очікуваних результатів.
Нововведення може впроваджуватися на більш коротнкий термін. Інновація - більш глибоке поняття.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:56, 16 вересня 2015 (EEST)
2. Чи можна вважати інновацією будь - яке нововведення в освіті?

Не кожне нововведення можна вважати інновацією.Інноваціями можна вважати тільки такі, що істотно поліпшують структуру та якість в освітньому процесі.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:56, 16 вересня 2015 (EEST)

Дякую. Бажаю успіху. --[[Користувач:Луценко Світлана Миколаївна|Луценко Світлана Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Луценко Світлана Миколаївна|обговорення]]) 15:38, 15 червня 2015 (EEST)

'''''Шановні колеги!'''

Від щирого серця прийміть вітання з початком нового навчального року. Хай він принесе Вам тільки приємні події, радості й задоволення від результатів Вашої нелегкої праці. успіхів та наснаги в усіх Ваших починаннях.''

Назважаючи на свято, ми сьогодні продовжуємо працювати. Я маю надію, що Ви налаштовані на навчання. Сьогодні ми працюємо дві пари. Прошу Вас перейти на мою сторінку обговорення та після ознайомлення з теоретичним матеріалом з теми: «Сучасні інноваційні технології навчання, виховання, управління у навчальному закладі» дайте відповіді на питання:

1.Визначте форми запровадження педагогічних технологій у навчально - виховний процес.

Цілісну систему навчальної діяльності учнів на занятті становлять фронтальна, індивідуальна та групова діяльність.Групова форма навчальної діяльності в порівнянні з іншими організаційними формами має низку значних переваг:за той самий проміжок часу обсяг виконаної роботи набагато більший;висока результативність у засвоєнні знань і формуванні
формується вміння співпрацювати;формуються мотиви навчання, розвиваються гуманні стосунки між дітьми;розвивається навчальна діяльність (планування, рефлексія, самокон-троль, взаємоконтроль). Групова форма, вважаю,є найбільш ефективною в навчально-виховному процесі.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:07, 16 вересня 2015 (EEST)

2. Чи можна вважати педагогічну майстерність - інноваційною технологією? Свою думку обгрунтуйте.

Шановна Світлана Миколаївна! Теоретичний матеріал я опрацювала. Вважаю, що якщо технологія – це, насамперед , форма реалізації людського інтелекту, в якій відображаються вміння людини використовувати сукупність знань про методи і засоби проведення певного виробничого процесу, в результаті якого відбувається якісна зміна того, хто є суб’єктом технології, а педагогічна майстерність передбачає високу педагогічну техніку, що є сукупністю прийомів і засобів, спрямованих на чітку і ефективну організацію навчально – виховного процесу, то педагогічну майстерність можна вважати інноваційною технологією.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:07, 16 вересня 2015 (EEST)

Дякую за Вашу роботу. Бажаю успіхів. --[[Користувач:Луценко Світлана Миколаївна|Луценко Світлана Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Луценко Світлана Миколаївна|обговорення]]) 12:58, 2 вервесня 2015 (EEST)

==== Індивідуальні заняття ====
Шановна пані Тетяна!

На індивідуальних заняттях ми будемо вести мову безпосередньо про застосування інновацій у Вашому закладі. В чому Ви вбачаєте труднощі запровадження інноваційних змін у січасній школі. Запропонуйте, будь ласка, Ваші шляхи вирішення цієї проблеми. Дякую. Бажаю наснаги. --[[Користувач:Луценко Світлана Миколаївна|Луценко Світлана Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Луценко Світлана Миколаївна|обговорення]]) 12:38, 8 вересня 2015 (EEST)

Слово інновація має латинське походження і в перекладі означає оновлення, зміну, введення нового. У педагогічній інтерпретації інновація означає нововведення, що поліпшує хід і результати навчально-виховного процесу.Інноваційні педагогічні технології як процес - це «цілеспрямоване, систематичне й послідовне впровадження в практику оригінальних, новаторських способів, прийомів педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний навчальний процес від визначення його мети до очікуваних результатів.Інноваційна діяльність є специфічною і досить складною, потребує особливих знань, навичок, здібностей. Впровадження інновацій неможливе без педагога-дослідника, який володіє системним мисленням, розвиненою здатністю до творчості, сформованою й усвідомленою готовністю до інновацій. Педагогів-новаторів такого типу називають педагогами інноваційного спрямування, їм властиві чітка мотивація інноваційної діяльності та викристалізувана інноваційна позиція, здатність не лише включатися в інноваційні процеси, але й бути їх ініціатором. Наша школа є єдиною в місті, яка працює за педагогічною технологією "Росток". 25 років тому все починалося саме як інновація. Програма називалася "Екологія та діалектика", потім науково-педагогічний проект "Росток, тепер "Педагогічна технологія "Росток". З практики можу сказати, що рівень знаь учнів, які навчалися чи навчаютьсяза цією програмою, значно вищий від тих учнів, які навчаються за традиційною програмою. Нажаль, навчання за цими програмами здійснюється тільки у початковій школі. Оскільки підручники для цієї програми батьки купують за власні кошти, то коли діти йдуть у п*ятий клас, платити за підручники батьки вже відмовляються, бо дуже дорого обходиться закупівля цих книжок.
Труднощі запровадження інноваційних змін у січасній школі я вбачаю саме у недостатньому фінансуванні освіти.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 19:06, 9 жовтня 2015 (EEST)

==== Консультації ====

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари)====
''Шановні колеги, вітаю!''
Тема нашої дискусії досить цікава та актуальна: [[Управління навчальним закладом в умовах реформування освіти]].
Висловіть , будь ласка, Ваші думки щодо запропонованої тематики. Дякую. Бажаю успіху.--[[Користувач:Луценко Світлана Миколаївна|Луценко Світлана Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Луценко Світлана Миколаївна|обговорення]]) 11:38, 8 вересня 2015 (EEST)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====

Управління навчальним закладом в умовах реформування освіти

2015-10-05T17:23:32Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Обговорюємо */

== Соціально-гуманітарний модуль ==

===Вивчаємо джерела===

* ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ базової і повної загальної середньої освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1392 // [Електронний ресурс] Доступ до матеріалу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1392-2011-%D0%BF#n241

* ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ СУЧАСНОЮ ШКОЛОЮ У КОНТЕКСТІ ОСВІТИ ДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ // [Електронний ресурс] Доступ до матеріалу: http://klasnaocinka.com.ua/ru/article/osoblivosti-upravlinnya-suchasnoiu-shkoloiu-u-kont.html

===Обговорюємо===

===Підводимо підсумки===

== Менеджмет освіти ==

===Вивчаємо джерела===

* ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ базової і повної загальної середньої освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1392 // [Електронний ресурс] Доступ до матеріалу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1392-2011-%D0%BF#n241
*УПРАВЛІННЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНІМ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ //[Електронний ресурс] Доступ до матеріалу: http://www.nenc.gov.ua/doc/vvv/12_2009/L_zag_pedag/L_osnovi_shkolozn.pdf[http://www.example.com]

===Обговорюємо===

===Підводимо підсумки===

== ІКТ в управлінській діяльності ==

===Вивчаємо джерела===
* ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ базової і повної загальної середньої освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1392 // Доступ до матеріалу: [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1392-2011-%D0%BF#n241 Електронний ресурс.]

* Нові підходи до управління сучасної школи // Доступ до матеріалу:[http://seminar1312.blogspot.com/p/blog-page_13.html Електронний ресурс.]

*Тарасюк Л.В. Інформаційне забезпечення навчально-виховного процесу як одна з соціально-педагогічних умов управління загальноосвітнім навчальним закладом // Доступ до матеріалу: [http://www.virtual.ks.ua/students/6432-innovative-approaches-to-the-management-of-schools.html Електронний ресурс]

===Обговорюємо===
Шановні колеги! Висловіть свою думку з питання:'''"Чи мають місце ІКТ у вашій професійній діяльності?"''' Відповідь обгрунтуйте.
--[[Користувач:Герасименко Наталія Вікторівна|Герасименко Наталія Вікторівна, ст. викладач кафедри ІКТ]] ([[Обговорення користувача:Герасименко Наталія Вікторівна|обговорення]]) 09:42, 1 жовтня 2015 (EEST)

----
1 Шановні колеги! Раніше не думала, що буду опановувати й використовувати ІКТ після 55 років, хоча наша Грунська ЗОШ І-ІІІ ступенів Охтирського району ще у 80-х роках була пілотною з освоєння комп'ютерів та обчислювальної техніки, вивчення основ інформатики з 5 класу. На посаді ЗДНВР працюю 35 років. За цей період усе перепробувала: ведення всієї документації кульковою ручкою, з допомогою друкарської машинки "Ятрань". Сучасні вимоги до ведення й оформлення документації, необхідність швидкого аналізу зібраних даних навчального процесу для ефективного ним управління приводять до того, що оволодіння ІКТ стає необхідністю в роботі. Заохочую колег старшого покоління працювати хоча б на рівні стандартних програм MS Office: Word, Excel, Power Point. Програму MS Word використовую для складання документів у стандартному вигляді, форматування і редагування їх, друку та відправки по електронній пошті. Табличний процесор MS Excel дає можливість обробки великого об'єму даних, дозволяє здійснити їх графічний аналіз, зробити його наглядним і зручним для сприймання. Роблю графіки, діаграми, що необхідні в аналітичній діяльності, звіти, а також розклад уроків тощо. MS Power Point допомагає зробити наглядним виступ перед аудиторією, створити ефект доступності, зрозумілості з застосуванням мультимедійної дошки. Цікавіше й змістовніше проходять педагогічні ради, психолого-педагогічні семінари та інші форми роботи з педагогічними кадрами, творчі звіти з портфоліо, презентації. Також новизну в управлінську діяльність внесло використання шкільної освітньої мережі Щоденник.ua. Працюю з освітніми ресурсами, порталами мережі Інтернет. Чинність законодавчих актів перевіряю на порталі Верховної Ради України. У роботі використовую електронну базу "Учні", "Вчителі", освітній портал ЄДЕБО (Єдину державну електронну базу з питань освіти). Три роки підряд беру участь в інтерактивному конкурсі "Соняшник-учитель". Останнім часом працюю над створенням інтерактивної літературної карти "Рідний край Остапа Вишні". Спілкуюся з колегами через соціальні мережі "Однокласники", ВКонтакті.
Опановувати ІКТ ніколи не пізно! Особливо в період реформування освіти ІКТ - необхідність. Інформаційне забезпечення навчально-виховного процесу - одна з соціально-педагогічних умов управління загальноосвітнім навчальним закладом.
Без ІКТ сьогодні, як без рук? З цікавістю і толерантністю ознайомлюся з Вашими думками.--[[Користувач:Лавриненко Валентина Яківна|Лавриненко Валентина Яківна]] ([[Обговорення користувача:Лавриненко Валентина Яківна|обговорення]]) 19:29, 3 жовтня 2015 (EEST)

2 Доброго дня , шановні колеги !Згодна , що на сучасному етапі розвитку суспільства інформаційні технології стали невід’ємною частиною життя людини, у тому числі й сучасного шкільного життя в усіх його напрямах : навчально- виховний процес, управлінська діяльність, фінансово-господарська діяльність ( у кожній школі введені посади бухгалтера ).Звичайно , використання ІКТ на сучасному етапі розвитку освіти в нашій професійній діяльності просто необхідно як учителю , так і адміністратору. Одним із головних завдань освіти сьогодні є підготовка учнів до швидкого свідомого сприйняття й опрацювання великих обсягів інформації, озброєння їх сучасними засобами та технологіями навчання, формування в них інформаційної культури, предметних та ключових компетентностей.
Провідна місія у виконанні цих завдань належить учителю, адже , щоб реалізувати їх, педагог повинен сам досконало володіти своїм предметом, бути ерудованим, постійно працювати над власним самовдосконаленням, тому ми намагаємося залучати учителів у систему методичної роботи, яка покликана формувати предметні, ключові та інформаційні компетентності вчителя згідно з вимогами нового Державного стандарту.
Діагностичне анкетування, проведене в закладі , показало, що найбільш ефективними формами роботи, які сприяють формуванню інформаційної культури, предметно-методичних компетентностей педагогів є курсова перепідготовка, навчання в межах програми Intel, реалізація Державної цільової програми впровадження в навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків», участь у методичних заходах області та міста, які орієнтовані на ознайомлення та впровадження сучасних технологій навчання.
З метою надання допомоги вчителям - предметникам в організації комп’ютерної підтримки уроку, роботи в мережі Інтернет, у кабінеті інформатики школи діє консультаційний пункт, педагоги можуть отримати професійну пораду вчителів інформатики, підвищити рівень своєї інформаційної культури.
Мені , як учителю , застосування ІКТ дозволяє економити час і максимально ефективно вирішувати повсякденні справи й обов’язки як фахівця: готуватися до уроків (складати конспекти, добирати дидактичні матеріали тощо), батьківських зборів, різноманітних виступів на педрадах, засіданнях МО, семінарах тощо. Як адміністратору та вчителю допомагає оформлювати документацію; в оперативному режимі відслідковувати результати навчальної діяльності учнів; налагоджувати спілкування з батьками ; обмінюватися з колегами досвідом роботи, власними методичними надбаннями, обговорювати з ними актуальні питання навчання і виховання школярів, швидко отримувати й систематизувати потрібну інформацію.
Комп'ютерами та мультимедійними проекторами обладнані 70% навчальних кабінетів школи. Бібліотека школи обладнана трьома комп'ютерами, підключеними до мережі Інтернет, що дає змогу всім учасникам навчально-виховного процесу( у тому числі й мені) залучатися до світового інформаційного простору. Учні та вчителі школи спілкуються в комп’ютерній мережі, підтримують зв’язок з іншими навчальними закладами. До мережі Інтернет підключена приймальня директора , кабінет заступника . Таким чином, упровадження ІКТ полегшує мою роботу як адміністратора ,так і вчителя ,значно економить мій час, а навчання моїх учнів робить більш цікавим і ефективним,врешті- решт , підвищується результативність навчально- виховного процесу.--[[Користувач:Бабій Лариса Михайлівна|Бабій Лариса Михайлівна]] ([[Обговорення користувача:Бабій Лариса Михайлівна|обговорення]]) 20:43, 3 жовтня 2015 (EEST)

----
3. Доброго вечора, шановні колеги! Чи мають місце ІКТ у моїй професійній діяльності? Звісно, що мають. І, мабуть, скажу так, що навіть не уявляю зараз свою роботу без ІКТ. Вміння працювати з різними програмами дає змогу якісно підгогуватися до уроку, вчасно і якісно виконати роботу адміністратора. Програма MS Word допомагає зробити будь-який документ, чи то наказ, чи то графік чергування вчителів. Під час роботи з тарифікацією педагогічних працівників у програмі Excel програма сама рахує загальну кількість годин. Головне - уважно та правильно внести дані. При підготовці розкладу занять на затвердження у РайСЕС знову ця програма допомагає швидко, без зайвих зусиль створити діаграми тижневого навантаження учнів 1-11 класів. Часто користуюсь програмами Power Point та Publisher для виготовлення презентацій та Буклетів. Семінари, відкриті заходи, педагогічні ради, методичні дні у школі не обходяться без використання ІКТ. У шашій школі директор школи, кожен заступник директора (їх три) мають комп*ютери. Школа підключена до мережі Інтернет, кабінети директора та заступників теж підключені до мережі Інтернет, у класах працює Wi-Fi. А завдяки кредитно-модульній системі курсів підвищенні кваліфікації ми тепер можемо спілкуватися та обговорювати різні питання на сторінці "Сумські літописи". Важко, але цікаво. І додаткові вміння та навички з*явилися. Можливості дуже великі. Бажання та вміння є. Головне - щоб здоров*я вистачило, та терпіння було.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:18, 5 жовтня 2015 (EEST)

--
4
----
5
----
6
----
7
----

8
----
9
----
10
----
11

----

===Підводимо підсумки===

== Менеджмент інновацій ==

===Вивчаємо джерела===

* Управління освітою: нові пріоритети. Гаєвська Л. А. // [Електронний ресурс] Доступ до матеріалу: http://pidruchniki.ws/16701214/pedagogika/osnovi_upravlinnya_zagalnoosvitnim_navchalnim_zakladom

* ІННОВАЦІЇ В ОСВІТІ – ОСНОВА МОДЕРНІЗАЦІЇ ГАЛУЗІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ// [Електронний ресурс] Доступ до матеріалу: http://innovosvita.com.ua/index.php/ru/results/catalogue/24

* Інноваційні підходи до управління навчальними закладами//[Електронний ресурс]Доступ до матеріалу:http://www

*Навроцька М.М. СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ // [Електронний ресурс]Доступ до матеріалу: http://www.virtual.ks.ua/students/6432-innovative-approaches-to-the-management-of-schools.html

* Основи управління загальноосвітнім навчальним закладом // [Електронний ресурс] Доступ до матеріалу: http://pidruchniki.ws/16701214/pedagogika/osnovi_upravlinnya_zagalnoosvitnim_navchalnim_zakladom

* Хриков Є. М. Управління навчальним закладом: Навч посіб// [Електронний ресурс] Доступ до матеріалу: http://ua.convdocs.org/docs/index-46708.html?page=11

* Методичні рекомендації // [Електронний ресурс] Доступ до матеріалу: http://osvita-dnepr.com/index.php/metodichni-rekomendatsiji

* Формування позитивного іміджу сучасного навчального закладу // [Електронний ресурс] Доступ до матеріалу: http://pedvistavka.at.ua/publ/tekhnologiji_ta_upravlinnja/tekhnologiji_ta_upravlinnja/formuvannja_pozitivnogo_imidzhu_suchasnogo_navchalnogo_zakladu

* Риси сучасного керівника // [Електронний ресурс] Доступ до матеріалу: http://osvita.ua/school/lessons_summary/administration/36357/

===Обговорюємо===

'' Доброго дня, шановні колеги!'' Ознайомтесь, будь ласка, із запропонованими джерелами.
Зверніть увагу на особливості реалізаціїї інноваційних підходів до управління освітою в Україні. На мою думку система запровадження інновацій в освіті більш спрямована на педагогічні інновації, при цьому організаційні (управлінські) інновації дуже обмежені.Так, педагогічні інновації, як вид освітніх інновацій, передбачається в навчально - виховному процесі (і то на розгляд, занання, вміння та навички вчителя), а організаційні інновації є чимось зовсім новим та не характерним для української освіти (тобто майже не застосовуються). Тому можливо треба відмовитись від управлінських інновацій та більше звернути увагу на педагогічні інновації.
Як вважаєте Ви?
Чи потрібні сучасному керівнику навчального закладу організаційні інновації?
Чи потрібно в сучасній освіті взагалі розглядати питання управлінських інновацій? Аргументуйте ваші роздуми на цю тему.

===Підводимо підсумки===

== Психологія управління ==

===Вивчаємо джерела===

* Карамушка Л.М. Психологія управління закладами середньої освіти // [Електронний ресурс] Доступ до матеріалу: http://gendocs.ru/v34657/%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BC%D1%83%D1%88%D0%BA%D0%B0_%D0%BB.%D0%BC._%D0%BF%D1%81%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F_%D1%83%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B0%D0%BC%D0%B8_%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D1%97_%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B8

===Обговорюємо===

===Підводимо підсумки===

Управління навчальним закладом в умовах реформування освіти

2015-10-05T17:18:32Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Обговорюємо */

== Соціально-гуманітарний модуль ==

===Вивчаємо джерела===

* ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ базової і повної загальної середньої освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1392 // [Електронний ресурс] Доступ до матеріалу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1392-2011-%D0%BF#n241

* ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ СУЧАСНОЮ ШКОЛОЮ У КОНТЕКСТІ ОСВІТИ ДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ // [Електронний ресурс] Доступ до матеріалу: http://klasnaocinka.com.ua/ru/article/osoblivosti-upravlinnya-suchasnoiu-shkoloiu-u-kont.html

===Обговорюємо===

===Підводимо підсумки===

== Менеджмет освіти ==

===Вивчаємо джерела===

* ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ базової і повної загальної середньої освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1392 // [Електронний ресурс] Доступ до матеріалу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1392-2011-%D0%BF#n241
*УПРАВЛІННЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНІМ НАВЧАЛЬНИМ ЗАКЛАДОМ //[Електронний ресурс] Доступ до матеріалу: http://www.nenc.gov.ua/doc/vvv/12_2009/L_zag_pedag/L_osnovi_shkolozn.pdf[http://www.example.com]

===Обговорюємо===

===Підводимо підсумки===

== ІКТ в управлінській діяльності ==

===Вивчаємо джерела===
* ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ базової і повної загальної середньої освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1392 // Доступ до матеріалу: [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1392-2011-%D0%BF#n241 Електронний ресурс.]

* Нові підходи до управління сучасної школи // Доступ до матеріалу:[http://seminar1312.blogspot.com/p/blog-page_13.html Електронний ресурс.]

*Тарасюк Л.В. Інформаційне забезпечення навчально-виховного процесу як одна з соціально-педагогічних умов управління загальноосвітнім навчальним закладом // Доступ до матеріалу: [http://www.virtual.ks.ua/students/6432-innovative-approaches-to-the-management-of-schools.html Електронний ресурс]

===Обговорюємо===
Шановні колеги! Висловіть свою думку з питання:'''"Чи мають місце ІКТ у вашій професійній діяльності?"''' Відповідь обгрунтуйте.
--[[Користувач:Герасименко Наталія Вікторівна|Герасименко Наталія Вікторівна, ст. викладач кафедри ІКТ]] ([[Обговорення користувача:Герасименко Наталія Вікторівна|обговорення]]) 09:42, 1 жовтня 2015 (EEST)

----
1 Шановні колеги! Раніше не думала, що буду опановувати й використовувати ІКТ після 55 років, хоча наша Грунська ЗОШ І-ІІІ ступенів Охтирського району ще у 80-х роках була пілотною з освоєння комп'ютерів та обчислювальної техніки, вивчення основ інформатики з 5 класу. На посаді ЗДНВР працюю 35 років. За цей період усе перепробувала: ведення всієї документації кульковою ручкою, з допомогою друкарської машинки "Ятрань". Сучасні вимоги до ведення й оформлення документації, необхідність швидкого аналізу зібраних даних навчального процесу для ефективного ним управління приводять до того, що оволодіння ІКТ стає необхідністю в роботі. Заохочую колег старшого покоління працювати хоча б на рівні стандартних програм MS Office: Word, Excel, Power Point. Програму MS Word використовую для складання документів у стандартному вигляді, форматування і редагування їх, друку та відправки по електронній пошті. Табличний процесор MS Excel дає можливість обробки великого об'єму даних, дозволяє здійснити їх графічний аналіз, зробити його наглядним і зручним для сприймання. Роблю графіки, діаграми, що необхідні в аналітичній діяльності, звіти, а також розклад уроків тощо. MS Power Point допомагає зробити наглядним виступ перед аудиторією, створити ефект доступності, зрозумілості з застосуванням мультимедійної дошки. Цікавіше й змістовніше проходять педагогічні ради, психолого-педагогічні семінари та інші форми роботи з педагогічними кадрами, творчі звіти з портфоліо, презентації. Також новизну в управлінську діяльність внесло використання шкільної освітньої мережі Щоденник.ua. Працюю з освітніми ресурсами, порталами мережі Інтернет. Чинність законодавчих актів перевіряю на порталі Верховної Ради України. У роботі використовую електронну базу "Учні", "Вчителі", освітній портал ЄДЕБО (Єдину державну електронну базу з питань освіти). Три роки підряд беру участь в інтерактивному конкурсі "Соняшник-учитель". Останнім часом працюю над створенням інтерактивної літературної карти "Рідний край Остапа Вишні". Спілкуюся з колегами через соціальні мережі "Однокласники", ВКонтакті.
Опановувати ІКТ ніколи не пізно! Особливо в період реформування освіти ІКТ - необхідність. Інформаційне забезпечення навчально-виховного процесу - одна з соціально-педагогічних умов управління загальноосвітнім навчальним закладом.
Без ІКТ сьогодні, як без рук? З цікавістю і толерантністю ознайомлюся з Вашими думками.--[[Користувач:Лавриненко Валентина Яківна|Лавриненко Валентина Яківна]] ([[Обговорення користувача:Лавриненко Валентина Яківна|обговорення]]) 19:29, 3 жовтня 2015 (EEST)

2 Доброго дня , шановні колеги !Згодна , що на сучасному етапі розвитку суспільства інформаційні технології стали невід’ємною частиною життя людини, у тому числі й сучасного шкільного життя в усіх його напрямах : навчально- виховний процес, управлінська діяльність, фінансово-господарська діяльність ( у кожній школі введені посади бухгалтера ).Звичайно , використання ІКТ на сучасному етапі розвитку освіти в нашій професійній діяльності просто необхідно як учителю , так і адміністратору. Одним із головних завдань освіти сьогодні є підготовка учнів до швидкого свідомого сприйняття й опрацювання великих обсягів інформації, озброєння їх сучасними засобами та технологіями навчання, формування в них інформаційної культури, предметних та ключових компетентностей.
Провідна місія у виконанні цих завдань належить учителю, адже , щоб реалізувати їх, педагог повинен сам досконало володіти своїм предметом, бути ерудованим, постійно працювати над власним самовдосконаленням, тому ми намагаємося залучати учителів у систему методичної роботи, яка покликана формувати предметні, ключові та інформаційні компетентності вчителя згідно з вимогами нового Державного стандарту.
Діагностичне анкетування, проведене в закладі , показало, що найбільш ефективними формами роботи, які сприяють формуванню інформаційної культури, предметно-методичних компетентностей педагогів є курсова перепідготовка, навчання в межах програми Intel, реалізація Державної цільової програми впровадження в навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків», участь у методичних заходах області та міста, які орієнтовані на ознайомлення та впровадження сучасних технологій навчання.
З метою надання допомоги вчителям - предметникам в організації комп’ютерної підтримки уроку, роботи в мережі Інтернет, у кабінеті інформатики школи діє консультаційний пункт, педагоги можуть отримати професійну пораду вчителів інформатики, підвищити рівень своєї інформаційної культури.
Мені , як учителю , застосування ІКТ дозволяє економити час і максимально ефективно вирішувати повсякденні справи й обов’язки як фахівця: готуватися до уроків (складати конспекти, добирати дидактичні матеріали тощо), батьківських зборів, різноманітних виступів на педрадах, засіданнях МО, семінарах тощо. Як адміністратору та вчителю допомагає оформлювати документацію; в оперативному режимі відслідковувати результати навчальної діяльності учнів; налагоджувати спілкування з батьками ; обмінюватися з колегами досвідом роботи, власними методичними надбаннями, обговорювати з ними актуальні питання навчання і виховання школярів, швидко отримувати й систематизувати потрібну інформацію.
Комп'ютерами та мультимедійними проекторами обладнані 70% навчальних кабінетів школи. Бібліотека школи обладнана трьома комп'ютерами, підключеними до мережі Інтернет, що дає змогу всім учасникам навчально-виховного процесу( у тому числі й мені) залучатися до світового інформаційного простору. Учні та вчителі школи спілкуються в комп’ютерній мережі, підтримують зв’язок з іншими навчальними закладами. До мережі Інтернет підключена приймальня директора , кабінет заступника . Таким чином, упровадження ІКТ полегшує мою роботу як адміністратора ,так і вчителя ,значно економить мій час, а навчання моїх учнів робить більш цікавим і ефективним,врешті- решт , підвищується результативність навчально- виховного процесу.--[[Користувач:Бабій Лариса Михайлівна|Бабій Лариса Михайлівна]] ([[Обговорення користувача:Бабій Лариса Михайлівна|обговорення]]) 20:43, 3 жовтня 2015 (EEST)

----
3. Чи мають місце ІКТ у моїй професійній діяльності? Звісно, що мають. І, мабуть, скажу так, що навіть не уявляю зараз свою роботу без ІКТ. Вміння працювати з різними програмами дає змогу якісно підгогуватися до уроку, вчасно і якісно виконати роботу адміністратора. Програма MS Word допомагає зробити будь-який документ, чи то наказ, чи то графік чергування вчителів. Під час роботи з тарифікацією педагогічних працівників у програмі Excel програма сама рахує загальну кількість годин. Головне - уважно та правильно внести дані. При підготовці розкладу занять на затвердження у РайСЕС знову ця програма допомагає швидко, без зайвих зусиль створити діаграми тижневого навантаження учнів 1-11 класів. Часто користуюсь програмами Power Point та Publisher для виготовлення презентацій та Буклетів. Семінари, відкриті заходи, педагогічні ради, методичні дні у школі не обходяться без використання ІКТ. У шашій школі директор школи, кожен заступник директора (їх три) мають комп*ютери. Школа підключена до мережі Інтернет, кабінети директора та заступників теж підключені до мережі Інтернет, у класах працює Wi-Fi. Можливоті дуже великі. Бажання та вміння є. Головне - щоб здоров*я вистачило, та терпіння було.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:18, 5 жовтня 2015 (EEST)

--
4
----
5
----
6
----
7
----

8
----
9
----
10
----
11

----

===Підводимо підсумки===

== Менеджмент інновацій ==

===Вивчаємо джерела===

* Управління освітою: нові пріоритети. Гаєвська Л. А. // [Електронний ресурс] Доступ до матеріалу: http://pidruchniki.ws/16701214/pedagogika/osnovi_upravlinnya_zagalnoosvitnim_navchalnim_zakladom

* ІННОВАЦІЇ В ОСВІТІ – ОСНОВА МОДЕРНІЗАЦІЇ ГАЛУЗІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ// [Електронний ресурс] Доступ до матеріалу: http://innovosvita.com.ua/index.php/ru/results/catalogue/24

* Інноваційні підходи до управління навчальними закладами//[Електронний ресурс]Доступ до матеріалу:http://www

*Навроцька М.М. СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ // [Електронний ресурс]Доступ до матеріалу: http://www.virtual.ks.ua/students/6432-innovative-approaches-to-the-management-of-schools.html

* Основи управління загальноосвітнім навчальним закладом // [Електронний ресурс] Доступ до матеріалу: http://pidruchniki.ws/16701214/pedagogika/osnovi_upravlinnya_zagalnoosvitnim_navchalnim_zakladom

* Хриков Є. М. Управління навчальним закладом: Навч посіб// [Електронний ресурс] Доступ до матеріалу: http://ua.convdocs.org/docs/index-46708.html?page=11

* Методичні рекомендації // [Електронний ресурс] Доступ до матеріалу: http://osvita-dnepr.com/index.php/metodichni-rekomendatsiji

* Формування позитивного іміджу сучасного навчального закладу // [Електронний ресурс] Доступ до матеріалу: http://pedvistavka.at.ua/publ/tekhnologiji_ta_upravlinnja/tekhnologiji_ta_upravlinnja/formuvannja_pozitivnogo_imidzhu_suchasnogo_navchalnogo_zakladu

* Риси сучасного керівника // [Електронний ресурс] Доступ до матеріалу: http://osvita.ua/school/lessons_summary/administration/36357/

===Обговорюємо===

'' Доброго дня, шановні колеги!'' Ознайомтесь, будь ласка, із запропонованими джерелами.
Зверніть увагу на особливості реалізаціїї інноваційних підходів до управління освітою в Україні. На мою думку система запровадження інновацій в освіті більш спрямована на педагогічні інновації, при цьому організаційні (управлінські) інновації дуже обмежені.Так, педагогічні інновації, як вид освітніх інновацій, передбачається в навчально - виховному процесі (і то на розгляд, занання, вміння та навички вчителя), а організаційні інновації є чимось зовсім новим та не характерним для української освіти (тобто майже не застосовуються). Тому можливо треба відмовитись від управлінських інновацій та більше звернути увагу на педагогічні інновації.
Як вважаєте Ви?
Чи потрібні сучасному керівнику навчального закладу організаційні інновації?
Чи потрібно в сучасній освіті взагалі розглядати питання управлінських інновацій? Аргументуйте ваші роздуми на цю тему.

===Підводимо підсумки===

== Психологія управління ==

===Вивчаємо джерела===

* Карамушка Л.М. Психологія управління закладами середньої освіти // [Електронний ресурс] Доступ до матеріалу: http://gendocs.ru/v34657/%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BC%D1%83%D1%88%D0%BA%D0%B0_%D0%BB.%D0%BC._%D0%BF%D1%81%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F_%D1%83%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B0%D0%BC%D0%B8_%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D1%97_%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B8

===Обговорюємо===

===Підводимо підсумки===

Менеджмент інновацій Івах Т.М.

2015-10-05T16:41:20Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Індивідуальні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
'''''Шановна пані Тетяна''!'''
Пропоную Вам перейти на мою сторінку обговорення та познайомитись з теоретичним матеріалом з теми "УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ". Маю надію, що пропрацювавши матеріал, Ви зможе дати відповідь на запитання:

1. Як Ви вважаєте, чи є досконалою нормативно - правова база з інноваційної освітянської діяльності в Україні? На що треба звернути увагу державі для якісного забезпечення інноваційного розвитку навчального закладу?

Вважаю, що нормативно-правова база з інноваційної освітянської діяльності в Україні є достатньою. Інноваційна освітня діяльність – це дійсно дуже складний процес.Але державі треба звернути увагу на фінансове забезпечення навчальних закладів. Можна впроваджувати інноваційну діяльність, якщо школа оснащена і навчальними посібниками, і мультимедійними комплексами, і доступом до мережі Інтернет, і новими компьютерами і таке інше.Але коли по школах в кращому випадку компьютери 10-15 річної давності, а про мультимедійне обладнання лише мріють, то в цьому випадку про інновації лише говорять та мріють. Адже за останні мабуть уже багато років фінансування освіти здійснюється тільки на окремі статті.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:38, 16 вересня 2015 (EEST)

2. Яким чином реалізуються у Вашому закладі управління інноваційними процесами? Наведіть приклади.--[[Користувач:Луценко Світлана Миколаївна|Луценко Світлана Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Луценко Світлана Миколаївна|обговорення]]) 11:38, 8 вересня 2015 (EEST)

Наш навчальний заклад є єдиним у місті Охтирка, що понад 20 років працює за педагогічною технологією "Росток".Маємо кваліфікованих спеціалістів, які працюють в класах за педагогічною технологією "Росток". Відстежуємо результативність роботи вчителів, якість знань учнів як правило значно вища у порінянні з тими класами, які працюють за традиційною програмою.Також широко використовуються в навчально- виховному процесі інтерактивні методи навчання з використанням інформаційних технологій. Проводяться відкриті уроки у вигляді "Тете-мосту" з Америкою, Англією, Німеччиною.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:38, 16 вересня 2015 (EEST)

Вітаю! Продовжуємо працювати далі. Я маю надію, що Ви познайомившись з текстом лекції, повернулись на свою сторінку обговорення та дали відповіді на питання. Дякую за Вашу роботу. Наступна тема, яку ми з Вами розглянемо, стосується загальних засад педагогічної інноватики.

1. Чим інноваційна технологія відрізняється від нововведень?

Слово інновація має латинське походження і в перекладі означає оновлення, зміну, введення нового. У педагогічній інтерпретації інновація означає нововведення, що поліпшує хід і результати навчально-виховного процесу. Інноваційні педагогічні технології як процес - це «цілеспрямоване, систематичне й послідовне впровадження в практику оригінальних, новаторських способів, прийомів педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний навчальний процес від визначення його мети до очікуваних результатів.
Нововведення може впроваджуватися на більш коротнкий термін. Інновація - більш глибоке поняття.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:56, 16 вересня 2015 (EEST)
2. Чи можна вважати інновацією будь - яке нововведення в освіті?

Не кожне нововведення можна вважати інновацією.Інноваціями можна вважати тільки такі, що істотно поліпшують структуру та якість в освітньому процесі.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:56, 16 вересня 2015 (EEST)

Дякую. Бажаю успіху. --[[Користувач:Луценко Світлана Миколаївна|Луценко Світлана Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Луценко Світлана Миколаївна|обговорення]]) 15:38, 15 червня 2015 (EEST)

'''''Шановні колеги!'''

Від щирого серця прийміть вітання з початком нового навчального року. Хай він принесе Вам тільки приємні події, радості й задоволення від результатів Вашої нелегкої праці. успіхів та наснаги в усіх Ваших починаннях.''

Назважаючи на свято, ми сьогодні продовжуємо працювати. Я маю надію, що Ви налаштовані на навчання. Сьогодні ми працюємо дві пари. Прошу Вас перейти на мою сторінку обговорення та після ознайомлення з теоретичним матеріалом з теми: «Сучасні інноваційні технології навчання, виховання, управління у навчальному закладі» дайте відповіді на питання:

1.Визначте форми запровадження педагогічних технологій у навчально - виховний процес.

Цілісну систему навчальної діяльності учнів на занятті становлять фронтальна, індивідуальна та групова діяльність.Групова форма навчальної діяльності в порівнянні з іншими організаційними формами має низку значних переваг:за той самий проміжок часу обсяг виконаної роботи набагато більший;висока результативність у засвоєнні знань і формуванні
формується вміння співпрацювати;формуються мотиви навчання, розвиваються гуманні стосунки між дітьми;розвивається навчальна діяльність (планування, рефлексія, самокон-троль, взаємоконтроль). Групова форма, вважаю,є найбільш ефективною в навчально-виховному процесі.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:07, 16 вересня 2015 (EEST)

2. Чи можна вважати педагогічну майстерність - інноваційною технологією? Свою думку обгрунтуйте.

Шановна Світлана Миколаївна! Теоретичний матеріал я опрацювала. Вважаю, що якщо технологія – це, насамперед , форма реалізації людського інтелекту, в якій відображаються вміння людини використовувати сукупність знань про методи і засоби проведення певного виробничого процесу, в результаті якого відбувається якісна зміна того, хто є суб’єктом технології, а педагогічна майстерність передбачає високу педагогічну техніку, що є сукупністю прийомів і засобів, спрямованих на чітку і ефективну організацію навчально – виховного процесу, то педагогічну майстерність можна вважати інноваційною технологією.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:07, 16 вересня 2015 (EEST)

Дякую за Вашу роботу. Бажаю успіхів. --[[Користувач:Луценко Світлана Миколаївна|Луценко Світлана Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Луценко Світлана Миколаївна|обговорення]]) 12:58, 2 вервесня 2015 (EEST)

==== Індивідуальні заняття ====
Шановна пані Тетяна!

На індивідуальних заняттях ми будемо вести мову безпосередньо про застосування інновацій у Вашому закладі. В чому Ви вбачаєте труднощі запровадження інноваційних змін у січасній школі. Запропонуйте, будь ласка, Ваші шляхи вирішення цієї проблеми. Дякую. Бажаю наснаги. --[[Користувач:Луценко Світлана Миколаївна|Луценко Світлана Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Луценко Світлана Миколаївна|обговорення]]) 12:38, 8 вересня 2015 (EEST)

Слово інновація має латинське походження і в перекладі означає оновлення, зміну, введення нового. У педагогічній інтерпретації інновація означає нововведення, що поліпшує хід і результати навчально-виховного процесу.Інноваційні педагогічні технології як процес - це «цілеспрямоване, систематичне й послідовне впровадження в практику оригінальних, новаторських способів, прийомів педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний навчальний процес від визначення його мети до очікуваних результатів.Інноваційна діяльність є специфічною і досить складною, потребує особливих знань, навичок, здібностей. Впровадження інновацій неможливе без педагога-дослідника, який володіє системним мисленням, розвиненою здатністю до творчості, сформованою й усвідомленою готовністю до інновацій. Педагогів-новаторів такого типу називають педагогами інноваційного спрямування, їм властиві чітка мотивація інноваційної діяльності та викристалізувана інноваційна позиція, здатність не лише включатися в інноваційні процеси, але й бути їх ініціатором. Наша школа є єдиною в місті, яка працює за педагогічною технологією "Росток". 25 років тому все починалося саме як інновація. Програма називалася "Екологія та діалектика", потім науково-педагогічний проект "Росток, тепер "Педагогічна технологія "Росток". З практики можу сказати, що рівень знаь учнів, які навчалися чи навчаютьсяза цією програмою, значно вищий від тих учнів, які навчаються за традиційною програмою. Нажаль, навчання за цими програмами здійснюється тільки у початковій школі. Оскільки підручники для цієї програми батьки купують за власні кошти, то коли діти йдуть у п*ятий клас, платити за підручники батьки вже відмовляються, бо дуже дорого обходиться закупівля цих книжок.
Труднощі запровадження інноваційних змін у січасній школі я вбачаю саме у недостатньому фінансуванні освіти.

==== Консультації ====

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари)====
''Шановні колеги, вітаю!''
Тема нашої дискусії досить цікава та актуальна: [[Управління навчальним закладом в умовах реформування освіти]].
Висловіть , будь ласка, Ваші думки щодо запропонованої тематики. Дякую. Бажаю успіху.--[[Користувач:Луценко Світлана Миколаївна|Луценко Світлана Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Луценко Світлана Миколаївна|обговорення]]) 11:38, 8 вересня 2015 (EEST)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====

Освітній менеджмент Івах Т.М.

2015-10-05T16:19:40Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Індивідуальні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня, пані Івах,рада Вас вітати в розділі "Освітній менеджмент". Тема заняття - Лідер в освіті. Зверніть увагу на теоретичний матеріал та дайте відповідь на питання.
- Охарактеризуйте поняття "лідер"
- Розкрийте сутність формального та неформального лідерства в освітній організації. Наведіть приклад.
Дякую, чекаю на відповідь. З повагою Атрощенко Н.М.--[[Користувач:Атрощенко Наталія Миколаївна|Атрощенко Наталія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Атрощенко Наталія Миколаївна|обговорення]]) 13:12, 10 червня 2015 (EEST)

Доброго дня, Наталіє Миколаївно! Лідер - це член групи, за яким є право приймати відповідальні рішення в значущих для нього ситуаціях. Але лідера не висуває група на відповідну посаду, він спонтанно займає лідерську позицію з відкритої чи прихованої згоди групи.Для того, щоб стати лідером групи, людина повинна мати певну сукупність особистісних, соціально-психологічних рис, зокрема, досить високий рівень ініціативності й активності, досвід та навички організаторської діяльності, зацікавленість у досягненні групової мети, бути поінформованим щодо справ групи, товариським і привабливим, а також вирізнятися високим рівнем престижу й авторитетом у групі.
Формальне лідерство - процес впливу на людей з позиції посади.
Неформальне лідерство - процес впливу на людей за допомогою своїх здібностей, вміння або інших ресурсів.
«Неформальне» лідерство виникає на основі особистих взаємин учасників. На відміну від керівника, якого іноді цілеспрямовано обирають, а частіше призначають і який, будучи відповідальним за стан справ в очолюваному ним колективі, має у своєму розпорядженні офіційним правом заохочення і покарання учасників спільної діяльності, неформальний лідер висувається стихійно. Він не володіє ніякими визнаними поза групою владними повноваженнями і на нього не покладені ніякі офіційні обов'язки.
Тому офіційний лідер, який посідає керівні посади, не завжди буває самим авторитетною людиною в колективі. Якщо ж керівник не буде одночасно і «неформальним» лідером, то людина, що користується великим авторитетом у підлеглих, буде розкладати колектив і ефективність організації та самої результативності діяльності впаде. Цілком може статися таке, що виникне конфлікт між формальним і неформальним лідером. З повагою Івах Т.М.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 19:26, 13 липня 2015 (EEST)--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 19:26, 13 липня 2015 (EEST)

Доброго дня, рада Вас вітати. Те ма сьгодні заняття "Стратегічний менеджмент". Зверніть увагу на теоретичний матеріал та дайте відповідь на питання.
* Для чого потрібне стратегічне планування в школі. Наведіть приклад.
* Які види стратегічного планування Ви використовуєте в роботі.
* Дайте визначення поняття "планування".
З повагою --[[Користувач:Атрощенко Наталія Миколаївна|Атрощенко Наталія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Атрощенко Наталія Миколаївна|обговорення]]) 12:58, 16 червня 2015 (EEST)
Чекаю відповідь!

Доброго дня, Наталіє Миколаївно! Важаю, що без стратегічного планування навчальний заклад не може існувати та розвиватись. Стратегічний план - це письмовий документ, який визначає стратегію навчального закладу у довгостроковій перспективі (на 3-5 років)(це перспективний план школи). Він базується на результатах зовнішнього та внутрішнього оцінювання, містить бачення майбутнього школи, розробленого шляхом консенсусу, включає конкретні цілі та завдання, описані конкретними термінами - що повинно бути зроблено, коли, ким, яким чином. У навчальному закладі є перспективний план роботи школи, в якому є прогнозування розвитку матеріально-технічної бази, кадрового забезпечення та навчально-виховного процесу загальноосвітнього навчального закладу А відповідно до перспективного плану складається річний план роботи школи, в якому враховуються цілі та очікувані результати перспективного плану. У своїй роботі я використовую як перспективний так і річний план роботи школи.
Планування — це обґрунтований вибір мети, визначення політики й основних підходів і засад діяльності, розробляння заходів, методи досягнення мети. Планування — це підготовчий стан кожного управлінського циклу. Розробити план — означає передбачити комплекс заходів, спрямованих на поліпшення навчально-виховної роботи та її результативності. Можна сказати, що планування — обґрунтований вибір мети,визначення послідовності дій, розробляння заходів і методів досягнення цієї мети. Діяльність будь-якої системи без планування неможлива. З повагою Івах Т.М.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:04, 13 липня 2015 (EEST)

Доброго дня, тема нашої зустрічі "методи та моделі прийняття управлінських рішень в управлінні навчальним закладом". Подумайте та дайте відповідь на запитання.
* Що таке оптимальне рішення, прийняте кевіником навчального закладу.
* Опишіть, які моделі прийняття управлінських рішень, Ви, використовуєте у своїй діяльності. Наведіть приклад.
Дякую. Чекаю відповіді.--[[Користувач:Пінчук Діана Миколаївна|Пінчук Діана Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Пінчук Діана Миколаївна|обговорення]]) 11:46, 30 вересня 2015 (EEST)

Шановна Діана Миколаївна! На жаль, проходячи до обговорення теми, лекції Вашої немає. Тому мої відповіді дані після вивчення різних джерел у Інтернеті. Вибачте, якщо мої відповіді, можливо не зовсім вірні. Дякую!
Мої відповіді:
1. Що таке оптимальне рішення, прийняте кевіником навчального закладу.
Будь-яке управлінське рішення містить у собі певні причини, які визначають його завдання, його необхідність і доцільність. За причинними наслідками рішення можуть бути:
- за пропозицією чи розпорядженням вищестоящих органів освіти;
- планові рішення;
- рішення за ініціативою;
- рішення за рекомендацією;
- ситуативні рішення.
Якщо у закладі освіти не приймаються ініціативні, рекомендаційні рішення, то це свідчить про формальний, безініціативний стиль керівництва директора школи; якщо в практиці роботи школи переважають ситуативні рішення, то це говорить про певну недосконалість, нестабільність як управлінської так і педагогічної та методичної роботи учасників навчально-виховної діяльності, які в своїй професійній роботі допустили ряд певних відхилень від стандартів освіти, від нормативно-директивних вимог. Щоб знайти правильні шляхи вирішення цієї проблеми, директор школи не повинен прагнути до її термінового вирішення, а повинен прикласти зусилля для виявлення, вивчення причин виникнення проблеми на основі достовірної інформації. У підготовці проекту управлінського рішення директору школи необхідно глибоко проаналізувати інформацію і зрозуміти причини проблеми. Оптимальне рішення - це результат вибору одного з великої кількості альтернативних варіантів, пропозицій, напрямків дій.
2. Опишіть, які моделі прийняття управлінських рішень, Ви, використовуєте у своїй діяльності.
У своїй діяльності я використовую класичну модель прийняття управлінських рішень, яка спирається на поняття “раціональності” в прийнятті рішень. Під час прийняття рішення намагаюся бути максимально об’єктивною і логічною, мати чітку мету, усі дії в процесі прийняття рішень спрямовані на вибір найкращої альтернативи. Основні характеристики класичної моделі полягають в тому, що особа, яка приймає рішення:
- має чітку мету прийняття рішення;
- має повну інформацію щодо ситуації прийняття рішення;
- має повну інформацію щодо всіх можливих альтернатив і наслідків їх реалізації;
- має раціональну систему впорядкування переваг за ступенем їх важливості.
Оскільки в мої обов*язки входить організація навчального процесу, складання розкладу, заміна уроків, та інше, то управлінське рішення необхідно приймати щодня,щоб навчальний процес відбувався у звичному режимі та у повному обсязі, незважаючи на причини та відсутність окремих педагогів (чи це із-за хвороби педагога чи це через відрядження).Під час складання розкладу навчальних занять учнів школи раціонально добираю предмети на кожен день, враховуючи їх складність протягом робочого дня. --[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 18:44, 5 жовтня 2015 (EEST)

==== Індивідуальні заняття ====
Доброго ранку, Ви, успішно опрацьовуєте теми вищезазначених питань. Сьогодні наша зустріч присвячена проблемі "Якісне надання освітніх послуг". Дайте відповідь на запитання.
* Опишіть процес моніторингу якості освіти як педагогічної проблеми.
* Визначте, що розуміють під наданням якістних освітніх послуг в системі управління освітою.
Дякую за увагу. Чекаю на відповідь. --[[Користувач:Пінчук Діана Миколаївна|Пінчук Діана Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Пінчук Діана Миколаївна|обговорення]]) 10:14, 2 жовтня 2015 (EEST)

1. Процес моніторингу якості освіти як педагогічної проблеми.
У сучасному розумінні моніторинг виконує роль процесу діагностування. Якість освіти : ступінь відповідності змісту та рівня підготовки випускників освітніх закладів очікуванням і потребам особистості, держави, суспільства (стандартам освіти). Monitoring (англ.) – “старанне спостереження, нагляд за процесом та змінами, що відбуваються”. Моніторинг якості загальної середньої освіти – спеціальна система збору, обробки, зберігання та розповсюдження інформації про стан змісту освіти, інтерпретація зібраних фактів та прогнозування на їх підставі динаміки і основних тенденцій її розвитку та розробка науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень стосовно підвищення ефективності функціонування освітньої галузі.Оцінювання якості освіти здійснюється шляхом зовнішнього оцінювання навчальних досягнень випускників середніх загальноосвітніх навчальних закладів, за результатами якого проводиться їх державна підсумкова атестація та конкурсний відбір для навчання у вищих навчальних закладах; участі учнів у міжнародних обстеженнях якості освіти; збирання, аналізу та поширення інформації щодо соціально-економічних і педагогічних показників, які визначають стан функціонування системи освіти на локальному, регіональному , державному і міжнародному рівні; підготовки узагальнених аналітичних матеріалів про якість освіти в Україні на різних освітніх рівнях і з різних предметних галузей, визначення стану функціонування системи загальної середньої освіти та прогнозування її подальшого розвитку.Моніторинг якості освіти проводиться на основі обстеження об’єктів освітньої діяльності шляхом оцінки певних показників та проведення аналізу результатів визначення стану функціонування освітньої системи, здійснення обґрунтованого прогнозу її розвитку, зокрема,на локальному рівні – системного аналізу діяльності навчального закладу щодо досягнення поставленої перед ним мети, успішності випускників , які вступили до вищих навчальних закладів, прогнозування психолого-педагогічних результатів, а також стану функціонування муніципальної системи освіти в цілому та її порівнянних елементів з урахуванням специфіки функціонування кожного суб’єкта освітньої системи, прогнозування діяльності навчальних закладів;на регіональному рівні – аналізу стану функціонування регіональної системи освіти, її специфіки та завдань інтеграції з урахуванням державної політики в галузі освіти;на загальнодержавному рівні - аналізу стану функціонування освітньої системи в цілому, визначення перспектив її розвитку , які враховуються у процесі формування державної політики в галузі освіти;на міжнародному рівні – визначення рівня функціонування освітньої системи в контексті міжнародних стандартів, який враховується у процесі формування державної політики в галузі освіти.

2. Що розуміють під наданням якістних освітніх послуг в системі управління освітою.
Якісна освіта передбачає наступні складові:
- учнів, які добре харчуються, є здоровими і готові брати участь в освітньому процесі й навчатися за підтримки сім'ї і суспільства;
- освітнє середовище – здорове, безпечне, забезпечене необхідними ресурсами і сприятливими умовами;
- зміст освіти, який відображено у відповідних навчальних програмах і матеріалах для оволодіння базовими знаннями, уміннями і навичками, а також знаннями таких понять, як «гендер», «здоров'я», «світове співіснування»;
- навчальний процес, спрямований на розвиток і формування особистості;
- результати, які включають знання, вміння й особистісну позицію, а також пов'язані з національними завданнями у галузі освіти та участю у суспільному житті.
Отже, якість освіти – це показник розвитку суспільства в певному часовому вимірі. Якість освіти не може бути предметом міждержавних змагань чи політичним аргументом в оцінці розвитку держави на конкретному етапі її становлення; це – суспільна характеристика. Оскільки освітні послуги нематеріальні і невідчутні, то маркетинг рекомендує «продавцям» формалізувати найбільш значущі для покупця параметри послуг і представити їх за можливості наочно. Це й освітні стандарти, і навчальні плани та програми, інформація про методи, форми та умови навчання, сертифікати, ліцензії, дипломи тощо.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 19:19, 5 жовтня 2015 (EEST)

==== Консультації ====
Доброго дня, шановний керівник!
Дякую всім тим хто вже встиг зробити повномірні відповіді на опрацьовані теми. Всіх останніх прошу опрацюйте зазначені питання з тем. Зверніть увагу, що наступного тижня у нас по розкладу заняття,з новими темами. Якщо є питання звертайтесь.
Дякую. Чекаю на зустріч. --[[Користувач:Пінчук Діана Миколаївна|Пінчук Діана Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Пінчук Діана Миколаївна|обговорення]]) 11:18, 2 жовтня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====

Освітній менеджмент Івах Т.М.

2015-10-05T15:44:18Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

Психологія управління Івах Т.М.

2015-09-22T16:45:31Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

Психологія управління Івах Т.М.

2015-09-22T16:06:47Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

Психологія управління Івах Т.М.

2015-09-18T17:22:19Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

ІКТ в управлінській діяльності Івах Т.М.

2015-09-18T17:19:33Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Опрацюйте матеріал на [[Обговорення користувача:Герасименко Наталія Вікторівна|сторінці обговорення]] та дайте відповідь на запитання:

Чи можуть одночасно користувачі вносити зміни до однієї вікі-сторінки?

--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 11:41, 11 червня 2015 (EEST)
----
Моя відповідь: користувачі не можуть одночасно вносити зміни до однієї вікі-сторінки.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 21:20, 13 липня 2015 (EEST)

----
----
Доброго дня. Опрацюйте матеріал на [[Обговорення користувача:Герасименко Наталія Вікторівна|сторінці обговорення]] та дайте відповідь на запитання:

Що дозволяє відредагувати кнопка [ред.]?

--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 11:17, 17 червня 2015 (EEST)
----
Моя відповідь: Кнопка [ред.] дозволяє внести зміни в тексті або доповнення у відповідному розділі, чи написати повідомлення чи відповідь на поставлене запитання. При цьому слід зберегти сторінку. --[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:15, 13 липня 2015 (EEST)

==== Індивідуальні заняття ====

==== Консультації ====

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====

Менеджмент інновацій Івах Т.М.

2015-09-16T17:56:23Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
'''''Шановна пані Тетяна''!'''
Пропоную Вам перейти на мою сторінку обговорення та познайомитись з теоретичним матеріалом з теми "УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ". Маю надію, що пропрацювавши матеріал, Ви зможе дати відповідь на запитання:

1. Як Ви вважаєте, чи є досконалою нормативно - правова база з інноваційної освітянської діяльності в Україні? На що треба звернути увагу державі для якісного забезпечення інноваційного розвитку навчального закладу?

Вважаю, що нормативно-правова база з інноваційної освітянської діяльності в Україні є достатньою. Інноваційна освітня діяльність – це дійсно дуже складний процес.Але державі треба звернути увагу на фінансове забезпечення навчальних закладів. Можна впроваджувати інноваційну діяльність, якщо школа оснащена і навчальними посібниками, і мультимедійними комплексами, і доступом до мережі Інтернет, і новими компьютерами і таке інше.Але коли по школах в кращому випадку компьютери 10-15 річної давності, а про мультимедійне обладнання лише мріють, то в цьому випадку про інновації лише говорять та мріють. Адже за останні мабуть уже багато років фінансування освіти здійснюється тільки на окремі статті.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:38, 16 вересня 2015 (EEST)

2. Яким чином реалізуються у Вашому закладі управління інноваційними процесами? Наведіть приклади.--[[Користувач:Луценко Світлана Миколаївна|Луценко Світлана Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Луценко Світлана Миколаївна|обговорення]]) 11:38, 8 вересня 2015 (EEST)

Наш навчальний заклад є єдиним у місті Охтирка, що понад 20 років працює за педагогічною технологією "Росток".Маємо кваліфікованих спеціалістів, які працюють в класах за педагогічною технологією "Росток". Відстежуємо результативність роботи вчителів, якість знань учнів як правило значно вища у порінянні з тими класами, які працюють за традиційною програмою.Також широко використовуються в навчально- виховному процесі інтерактивні методи навчання з використанням інформаційних технологій. Проводяться відкриті уроки у вигляді "Тете-мосту" з Америкою, Англією, Німеччиною.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:38, 16 вересня 2015 (EEST)

Вітаю! Продовжуємо працювати далі. Я маю надію, що Ви познайомившись з текстом лекції, повернулись на свою сторінку обговорення та дали відповіді на питання. Дякую за Вашу роботу. Наступна тема, яку ми з Вами розглянемо, стосується загальних засад педагогічної інноватики.

1. Чим інноваційна технологія відрізняється від нововведень?

Слово інновація має латинське походження і в перекладі означає оновлення, зміну, введення нового. У педагогічній інтерпретації інновація означає нововведення, що поліпшує хід і результати навчально-виховного процесу. Інноваційні педагогічні технології як процес - це «цілеспрямоване, систематичне й послідовне впровадження в практику оригінальних, новаторських способів, прийомів педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний навчальний процес від визначення його мети до очікуваних результатів.
Нововведення може впроваджуватися на більш коротнкий термін. Інновація - більш глибоке поняття.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:56, 16 вересня 2015 (EEST)
2. Чи можна вважати інновацією будь - яке нововведення в освіті?

Не кожне нововведення можна вважати інновацією.Інноваціями можна вважати тільки такі, що істотно поліпшують структуру та якість в освітньому процесі.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:56, 16 вересня 2015 (EEST)

Дякую. Бажаю успіху. --[[Користувач:Луценко Світлана Миколаївна|Луценко Світлана Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Луценко Світлана Миколаївна|обговорення]]) 15:38, 15 червня 2015 (EEST)

'''''Шановні колеги!'''

Від щирого серця прийміть вітання з початком нового навчального року. Хай він принесе Вам тільки приємні події, радості й задоволення від результатів Вашої нелегкої праці. успіхів та наснаги в усіх Ваших починаннях.''

Назважаючи на свято, ми сьогодні продовжуємо працювати. Я маю надію, що Ви налаштовані на навчання. Сьогодні ми працюємо дві пари. Прошу Вас перейти на мою сторінку обговорення та після ознайомлення з теоретичним матеріалом з теми: «Сучасні інноваційні технології навчання, виховання, управління у навчальному закладі» дайте відповіді на питання:

1.Визначте форми запровадження педагогічних технологій у навчально - виховний процес.

Цілісну систему навчальної діяльності учнів на занятті становлять фронтальна, індивідуальна та групова діяльність.Групова форма навчальної діяльності в порівнянні з іншими організаційними формами має низку значних переваг:за той самий проміжок часу обсяг виконаної роботи набагато більший;висока результативність у засвоєнні знань і формуванні
формується вміння співпрацювати;формуються мотиви навчання, розвиваються гуманні стосунки між дітьми;розвивається навчальна діяльність (планування, рефлексія, самокон-троль, взаємоконтроль). Групова форма, вважаю,є найбільш ефективною в навчально-виховному процесі.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:07, 16 вересня 2015 (EEST)

2. Чи можна вважати педагогічну майстерність - інноваційною технологією? Свою думку обгрунтуйте.

Шановна Світлана Миколаївна! Теоретичний матеріал я опрацювала. Вважаю, що якщо технологія – це, насамперед , форма реалізації людського інтелекту, в якій відображаються вміння людини використовувати сукупність знань про методи і засоби проведення певного виробничого процесу, в результаті якого відбувається якісна зміна того, хто є суб’єктом технології, а педагогічна майстерність передбачає високу педагогічну техніку, що є сукупністю прийомів і засобів, спрямованих на чітку і ефективну організацію навчально – виховного процесу, то педагогічну майстерність можна вважати інноваційною технологією.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:07, 16 вересня 2015 (EEST)

Дякую за Вашу роботу. Бажаю успіхів. --[[Користувач:Луценко Світлана Миколаївна|Луценко Світлана Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Луценко Світлана Миколаївна|обговорення]]) 12:58, 2 вервесня 2015 (EEST)

==== Індивідуальні заняття ====
Шановна пані Тетяна!

На індивідуальних заняттях ми будемо вести мову безпосередньо про застосування інновацій у Вашому закладі. В чому Ви вбачаєте труднощі запровадження інноваційних змін у січасній школі. Запропонуйте, будь ласка, Ваші шляхи вирішення цієї проблеми. Дякую. Бажаю наснаги. --[[Користувач:Луценко Світлана Миколаївна|Луценко Світлана Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Луценко Світлана Миколаївна|обговорення]]) 12:38, 8 вересня 2015 (EEST)

==== Консультації ====

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари)====
''Шановні колеги, вітаю!''
Тема нашої дискусії досить цікава та актуальна: [[Управління навчальним закладом в умовах реформування освіти]].
Висловіть , будь ласка, Ваші думки щодо запропонованої тематики. Дякую. Бажаю успіху.--[[Користувач:Луценко Світлана Миколаївна|Луценко Світлана Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Луценко Світлана Миколаївна|обговорення]]) 11:38, 8 вересня 2015 (EEST)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====

Менеджмент інновацій Івах Т.М.

2015-09-16T17:38:50Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

Менеджмент інновацій Івах Т.М.

2015-09-16T17:07:36Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

ІКТ в управлінській діяльності Івах Т.М.

2015-07-13T18:20:31Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Опрацюйте матеріал на [[Обговорення користувача:Герасименко Наталія Вікторівна|сторінці обговорення]] та дайте відповідь на запитання:

Чи можуть одночасно користувачі вносити зміни до однієї вікі-сторінки?

--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 11:41, 11 червня 2015 (EEST)
----
Ваша відповідь: користувачі не можуть одночасно вносити зміни до однієї вікі-сторінки.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 21:20, 13 липня 2015 (EEST)

----
----
Доброго дня. Опрацюйте матеріал на [[Обговорення користувача:Герасименко Наталія Вікторівна|сторінці обговорення]] та дайте відповідь на запитання:

Що дозволяє відредагувати кнопка [ред.]?

--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 11:17, 17 червня 2015 (EEST)
----
Ваша відповідь: Кнопка [ред.] дозволяє внести зміни в тексті або доповнення у відповідному розділі, чи написати повідомлення чи відповідь на поставлене запитання. При цьому слід зберегти сторінку. --[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:15, 13 липня 2015 (EEST)

==== Індивідуальні заняття ====

==== Консультації ====

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====

Психологія управління Івах Т.М.

2015-07-13T18:18:53Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Індивідуальні заняття */

Психологія управління Івах Т.М.

2015-07-13T17:59:08Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

ІКТ в управлінській діяльності Івах Т.М.

2015-07-13T17:31:55Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Опрацюйте матеріал на [[Обговорення користувача:Герасименко Наталія Вікторівна|сторінці обговорення]] та дайте відповідь на запитання:

Чи можуть одночасно користувачі вносити зміни до однієї вікі-сторінки?

--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 11:41, 11 червня 2015 (EEST)
----
Ваша відповідь: користувачі можуть одночасно вносити зміни до однієї вікі-сторінки.--[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:31, 13 липня 2015 (EEST)

----
----
Доброго дня. Опрацюйте матеріал на [[Обговорення користувача:Герасименко Наталія Вікторівна|сторінці обговорення]] та дайте відповідь на запитання:

Що дозволяє відредагувати кнопка [ред.]?

--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 11:17, 17 червня 2015 (EEST)
----
Ваша відповідь: Кнопка [ред.] дозволяє внести зміни в тексті або доповнення у відповідному розділі, чи написати повідомлення чи відповідь на поставлене запитання. При цьому слід зберегти сторінку. --[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:15, 13 липня 2015 (EEST)

==== Індивідуальні заняття ====

==== Консультації ====

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====

ІКТ в управлінській діяльності Івах Т.М.

2015-07-13T17:15:05Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Опрацюйте матеріал на [[Обговорення користувача:Герасименко Наталія Вікторівна|сторінці обговорення]] та дайте відповідь на запитання:

Чи можуть одночасно користувачі вносити зміни до однієї вікі-сторінки?

--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 11:41, 11 червня 2015 (EEST)
----
Ваша відповідь:

----
----
Доброго дня. Опрацюйте матеріал на [[Обговорення користувача:Герасименко Наталія Вікторівна|сторінці обговорення]] та дайте відповідь на запитання:

Що дозволяє відредагувати кнопка [ред.]?

--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 11:17, 17 червня 2015 (EEST)
----
Ваша відповідь: Кнопка [ред.] дозволяє внести зміни в тексті або доповнення у відповідному розділі, чи написати повідомлення чи відповідь на поставлене запитання. При цьому слід зберегти сторінку. --[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Івах Тетяна Миколаївна|обговорення]]) 20:15, 13 липня 2015 (EEST)

==== Індивідуальні заняття ====

==== Консультації ====

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====

Освітній менеджмент Івах Т.М.

2015-07-13T17:04:52Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

Освітній менеджмент Івах Т.М.

2015-07-13T16:26:28Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

Чарівний світ кераміки.

2015-06-09T17:20:44Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Магія глини. */

== "Аби впізнати Україну..." ==

«Не розписи – знаки магічні.
В скарбівні – скарби лиш одні…»
(Антоніна Листопад-Пошивайло»)

Спочатку була Свята Земля-Глина… За тим – Вода… І породили стихії Вселенські у коловороті Творення земну ойкумену… І спалахнув Вогонь, і увічнив Творіння у полум’яному горнилі Буття… І розкрутився небесний круг історичного поступу, й роздмухалося горно людської образо-творчості…

Усе, що рукотворить людина на землі, рано чи пізно зникає у вихорах Хроносу. Найвеличніші її досягнення – духовні та матеріальні, – відтак, не є самоціллю, бо спрямованість їх – естафетна. Вони – віхи певних епох, еволюційних ритмів, духовної невмирущості… Вселенський магнетизм розміщував народи по планеті. Дух нації притягувався до тих місць, де б міг найдієвіше реалізувати свою призначеність. Українців примагнітили найродючіші чорноземи й щедрі поклади глини…

[[Файл:Магія рук гончара.png|200px|thumb|left|Магія рук гончара]]

Звісно, що «не боги горщики обпалюють». Однак, щоб зробити щось вартісне на гончарному крузі, потрібно мати божу іскру. Власне, азів гончарного ремесла в місцевому ліцеї вас навчать за півроку, а на те, щоб стати майстром, потрібно витратити все життя.
Особливої уваги заслуговує глина. Ви думаєте: пішов у глинище, накопав глини, замісив її і ось вже можеш ліпити що завгодно. Не поспішайте. Після того, як ви накопаєте гончарної глини, маєте виморозити її, аби вона розсипалася. Далі – все це потрібно перебрати пучками, щоб позбавитися домішок. Тепер, коли народні промисли повсюдно занепали, все це роблять на власних обійстях вручну – і майстри, і їхні помічники.

Один сучасний український письменник-мрійник-філософ написав, що, аби пізнати Україну, не потрібні детально розроблені маршрути чи путівники. Варто просто «впіймати» першу-ліпшу електричку, поїзд, або автобус і доїхати до того місця, яке видається вам цікавим. Перш за все — на інтуїтивному рівні.

[[Файл:Рисунок3.png|200px|thumb|left]]

Звичайно, якщо для такого «туру вихідного дня» у вас не забракне авантюризму. А там уже — куди б ви врешті-решт не потрапили, гарантовані цікаві пригоди, місця і явища. Теза ця перевірялася нами на практиці вже неодноразово. І маємо ще раз запевнити, що авантюризм у ваших жилах значно важливіший навіть за спроможність орієнтуватися за компасом. Бо під час таких мандрівок пригоди не завжди бувають веселими, а здивування — приємним. Погодьтесь, коли ми їдемо кудись далеко, нам хочеться подивуватися місцевими цікавинками, властивими саме нашій малій батьківщині.

Сьогодні ми вирушаємо в мандрівку до столиці гончарного мистецтва – Опішного.

Виробництво глиняного посуду і культових фігурок на території України відомі з кінця мезолітичної доби (7000-6000 р. до н.е.) і досягло високого розвитку в добу трипільської культури. За княжої доби на Україні гончарство було великим промислом і в 19 столітті стає однією з найважливіших галузей українського кустарного промислу.

Гончарство – одне з найдревніших і найшанованіших занять людства. Не обділено ним і Україну: у нас практично в кожній області були великі й малі гончарні осередки, де натхненно глинописали історію народного буття мудреці-майстри, які своїми безсмертними гончарними витворами уславили Україну в світах. Випалена глина вічна!

Україну нерідко величають гончарною країною, з огляду на величезні родовища глин і майже повсюдне поширення гончарства.

== Місце зустрічі - Опішне. ==

Столицею гончарства називають це місце, яке розташувалося у невеличкому селищі Полтавській області (поблизу легендарної Диканьки). Саме Опішня відома як сучасний центр українського гончарства. Перша писемна згадка про Опішне відноситься до ХІІ століття. На території містечка досліджено городище скіфського часу «Кардашів вал» (IV–ІІІ століття до н.е.), городище роменської археологічної культури (VIIІ століття). Неподалік знаходиться одне з найбільших городищ скіфської доби – Більське. Упродовж другої половини XVII – першої половини ХІХ століття в Опішному функціонував гончарний цех. 1737 року створено першу в Україні й тривалий час найбільшу в Російській імперії Опішненську компанію селітроварних підприємств. Якщо озирнутися в минуле, побачимо, наприклад, Пістинський гончарний центр, що процвітав барвами гуцульської кераміки на Івано-Франківщині кінця ХIХ — початку ХХ століття.

Гончарство у найвищому місті Полтавщини, що стоїть на семи горбах, утворених Ворсклою, і пам’ятає битву зі шведами, розвивається вже впродовж трьох тисячоліть. Попри це — жодних спеціальних пізнавальних гончарських знаків у Опішні немає. Про особливість містечка можна здогадатися хіба завдяки розмальованим глечикам, які місцеві жителі подеколи використовують як елемент, так би мовити, ландшафтного дизайну, влаштовуючи керамічно-квіткові композиції у садках, перед хатами, або завдяки стихійним ринкам, на яких опішняни продають керамічні вироби обабіч дороги.

«Ся опішнянська колонія гончарів, – констатував 1911 року відомий український технолог-кераміст, уродженець Коломиї Осип Білоскурський, – своїми красивими виробами, мусить звернути на себе увагу кожного. Но рівночасно насувається на думку: чому у нас на Украіні, так россійській як і австрійській, є тільки одна така кольонія, котра може заімпонувати навіть західним народам?»

Ще наприкінці ХІХ століття до художнього доробку місцевих майстрів почав пильно придивлятися весь цивілізований світ. Їхні твори почали наввипередки колекціонувати. Відомі випадки, коли посуд у гончарів забирали ще теплим прямо з горна. На початку ХХ століття російський консул у Лондоні повідомляв Зіньківській повітовій земській управі про нечувану популярність опішненської кераміки в Англії й буквально благав збільшити її поставки на європейські ринки. Найбільші музеї Російської імперії, країн Європи та Америки відряджали спеціальні експедиції з метою формування власних колекцій виробів знаменитого Опішного.

У місцевому гончарстві на початку ХХ століття було зайнято більше тисячі осіб. 1894 року в Опішному відкрито першу в Лівобережній Україні земську зразкову гончарну майстерню. Донині зберігся один із будинків майстерні в стилі українського модерну, зведений 1916 року за проектом всесвітньо відомого українського мистця Василя Кричевського. Опішне – єдиний в Україні осередок традиційного гончарства, де вже більше століття розвивається гончарне шкільництво.

Саме в ті далекі часи й народилася ідея заснування Музею гончарства в самому містечку. На жаль, ця своєчасно народжена думка ще майже століття витала над Опішним. Про неї говорили вчені, художники, письменники. І не тільки говорили, а й активно збирали кращі твори гончарів. 1893 року велику колекцію глиняних виробів зібрав відомий археолог і керамолог Іван Зарецький. Вона стала основою для формування збірки кераміки земського природничо-історичного музею (нині – Полтавський краєзнавчий музей). Пізніше Іван Зарецький продовжував збирати опішненську кераміку, але вже для Російського музею імператора Олександра ІІІ в Санкт-Петербурзі. Його зусиллями на берегах Неви знайшли прихисток понад 600 рідкісних виробів, з-поміж яких – 220 мисок (на сьогодні це найбільша в світі збірка мальованих опішненських мисок другої половини ХІХ – початку ХХ століття).
Наприкінці ХIХ — на початку ХХ сторіччя в Опішному працювало близько 1000 гончарів, тобто кожен п’ятий у містечку мав справу з глиною. У ті часи опішнянські майстри мали славу далеко за межами України. Баклаги і макітри «місцевого розливу» масово мандрували до Європи, Азії і навіть Північної Америки. Сьогодні гончарні масштаби Опішні стали скромнішими. Навіть порівняно з радянськими часами. У минулому сторіччі тут працювало три гончарські заводи, сьогодні — тільки одне приватне підприємство займається промисловим виготовленням кераміки, і те — досить скромних масштабів. Утім, директор місцевого Колегіуму мистецтв Людмила Овчаренко стверджує, що попит на глиняну продукцію — і гончарну, і ліплену — є. Більше того, останніми роками він стабільно зростає, зокрема, з огляду на підвищення загального інтересу до фольклору і етнічної культури.

Ідею створення в Опішному національного культурно-мистецького центру виношував всесвітньо відомий кінорежисер і письменник Олександр Довженко. 1954 року він записав у своєму щоденнику: «Увечері перед сном розповів своєму новому сусіду ідею створення в Києві під безпосереднім шефством уряду невеличкої групи художників-монументалістів, архітекторів, різчиків по дереву і керамістів для того, щоб, вибравши село, скажімо Опішню, і завчасно домовившись з колгоспниками, перебудувати його за кілька років так, щоб воно стало зразковим центром уваги всіх будівників, колгоспників, туристів, мистецтвознавців... Я згадав Пікассо і Леже. Що зробив Пікассо в одному глухому керамічному містечку! Се я запропоную урядові...».

968 року вчений-філософ Леонід Сморж уперше обґрунтував необхідність створення в Опішному заповідника народної творчості. Згодом ідея створення гончарного музею відродилася в середовищі самих опішненських гончарів.

[[Файл:Розпис виробів із глини.png|200px|thumb|left|Розпис виробів із глини]]

В Опішному ми відвідали Колегіум мистецтв, що розташувався на вулиці Партизанський. Існує він вже протягом десяти років. Колись на цьому ж місці стояла церква Святої Покрови. Звичайна загальноосвітня школа з часом дещо перепрофілювалася і почала надавати не тільки середню загальну освіту. Особливий освітній акцент тут роблять на уроках гончарства, ліплення, композиції, рисунку та інших мистецьких студіях. Уже з першого класу діти тут мають справу з глиною і гончарним кругом, а вчителі їхні — найвправніші майстри України із безліччю титулів, звань і нагород — Михайло Китриш, Василь Омеляненко, Микола Пошивайло та інші.

На території колегіуму, який також є осередком створення серйозних керамічних виробів (щоправда, не на продаж), є два так званих горна — гончарські печі. Одна з них — більш сучасна, інша — традиційна, вона викопана у землі і за технікою створення копіює прадавні горна. Титулований гончар Микола Пошивайло розповідає, що піч розпалюється протягом 12 годин, нагріваючись до 800—1000 градусів. Протягом цього часу в її нетрях випалюються вироби. «А як ви визначаєте температуру?» — поцікавилися ми, шукаючи очима на зовсім не модерному приладі температурні датчики. «За вогнем», — запевнив приголомшену аудиторію досвідчений майстер. Перед початком обпалювання піч з усіх боків обкурюють спеціальними травами — аби відігнати злих духів. Теж, ясна річ, традиція не модернова, але жива. А витягають готові тарілки - глечики з горна аж через два дні, коли піч і вироби вистигають.

Для розпису кераміки в Опішні використовують органічні фарби, виготовлені з ангобів, тобто тієї ж таки глини. Часом, аби отримати потрібні барви, до ангобів додають інші речовини. Завдяки своєму переважно природному походженню, кольори виявляються досить спокійними і теплими — переважають ніжно-блакитний, бежевий, коричневий, м’який зелений. Основні мотиви декорування опішнянських виробів — рослинні орнаменти, рідше — тваринні образи. Звичайно, кожен із традиційних орнаментів має свою символіку, вгадати яку сьогодні майже неможливо. Про значення символів можна тільки здогадуватися. Опішнянські майстрині припускають, що, до прикладу, зображення птаха на глечиках наші предки використовували як символ жертвоприношення, аби не доводилося вбивати живого птаха.

== Магія глини. ==

У кутку майстерні — ікона. Під нею — електричний гончарний круг, оберти якого забезпечуються ледь помітною педаллю і незначними рухами ноги гончаря. Майстер розповідає, що колись робота на гончарному крузі була значно складнішою, оскільки однією рукою доводилося його крутити. Відповідно, для ліплення виробу давньому гончарю залишалося вдвічі менше робочої сили, ніж сучасному. Сьогодні все значно простіше. Але й досі нелегко. Найскладніше — це виставити глину на центр кола, аби виріб був композиційно правильним і симетричним. Визнаним майстрам — таким, як Микола Пошивайло, це вдається моментально, молодші ж руки витрачають на це більше часу та зусиль. Узагалі процес створення макітри або глечика для непризвичаєного до такого дійства ока видається ледь не магічним: із кавалку глини в майстерних руках буквально за декілька хвилин виростає десятилітрова макітра або стрункий глечик. Нам пощастило спробувати власноручно зліпити горщика на гончарному крузі. Справа видалася нелегкою… А поруч — діточки, які і собі ліплять — хто коників, хто лисичок, хто свистунці. У них — своя магія.

З виправданою гордістю майстри кераміки розповідають про те, як відомим опішнянським майстрам удавалося «витягнути» (суто гончарський термін) макітри на 40 і 60 літрів. Цей процес, відверто кажучи, складно навіть уявити.

[[Файл:Розповідає народний майстер Микола Гаврилович Пошивайло.png|200px|thumb|left|Розповідає народний майстер Микола Гаврилович Пошивайло]]

- Глина — особлива. Ти «тягнеш» її вгору, а вона росте, як дитина... Чим більше витягнеш і чим тоншими будуть стінки виробу, тим швидше нагріватиметься в ньому борщ, а чим товстішими будуть стінки, тим довше страва зберігатиме потрібну температуру, — ділиться секретами гончар з безкінечним переліком заслуг Михайло Китриш. Все своє життя він присвятив гончарству. До авангарду він ставиться негативно, не підтримує і не визнає його.

— Усе те, що створено згідно з народною традицією, усе це підтримує культуру, дає їй життя. А решта — то тільки заробляння грошей, — впевнений гончар.

Михайло Єгорович розповідає і про українську гончарську школу, яка відрізняється від решти світових центрів народною поширеністю, сталими традиціями і канонами, а також доступністю і зрозумілістю.

Гончарством на примітивному рівні можна оволодіти протягом шести місяців. Але йдеться тільки про ази, а майстерність — то вже справа наполегливості і роботи над собою. Це і веселить, і заспокоює майстра. – Часом я роблю горщика, а потім у мені щось як перевернеться... і я починаю ліпити коня з величезною пишною гривою... — захоплено описує Михайло Єгорович, а наприкінці зворушливо додає: — Перш за все, людина повинна любити цю справу. Це найголовніше.

Тим часом майстер розповідає про Міжнародний молодіжний гончарський фестиваль, який проходить тут віднедавна. У конкурсній програмі фестивалю взяло участь 300 робіт з України, Росії, Білорусі, Молдови. Цікаво, що положенням про конкурс обумовлена участь не тільки власне керамічних робіт, а і будь-яких декоративних, які причетні, присвячені або пов’язані з гончарством.

Наукової ваги столиці українського гончарства надає Національний музей-заповідник, при якому існують також Гончарська книгозбірня України, Національний архів українського гончарства та видавництво «Українське народознавство», а також Інститут керамології — відділення Інституту народознавства НАН України. Музей, заснований у 1986 році як музей гончарства, згодом був переформований у музей-заповідник. З того часу він існує вже не тільки для цікавих очей туристів, а і для допитливих науково-дослідницьких умів. «Вітаємо! Ви щаслива людина, бо уже в Опішному»,— зустрів нас написом Національний музей-заповідник українського гончарства. На подвір'ї розкинувся так званий Гончарський етнопарк. Просто неба стоять неймовірні витвори найрізноманітніших розмірів і форм, виконані митцями з різних міст України — переможцями Всеукраїнських гончарських фестивалів, що проводяться в Опішні. Тут і Опішненська мадонна, і янгол із куришкою (підставкою для свічки), й усміхнений вусатий дідуган із люлькою, й традиційні опішнянські фігурки, лелеки, що символізують розмноження роду і є своєрідним оберегом Опішні, й оголена молодичка, що читає журнал «Наталі» і за якою спозирають крізь тин дві цікаві бабці... І хоча глина — матеріал довговічний і здатний зберігати в собі тисячолітні таємниці, все ж таки шкода, що ці дивовижні експонати незахищені від вітрів, дощу та снігу...

Не менш цікаві речі демонструються і в самому музеї. Чого вартий, наприклад, мисник, на полицях якого зібраний посуд із різних куточків України — тут і так звані теракотові (тобто не покриті лискучою поливою) глечики, в яких на диво довго зберігається молоко, і куманці для лікерів, що зодягалися на руку. В музеї ми переглянули виставку унікальних гончарних фото кінця ХІХ століття, ознайомилися із колекціями декоративних тарелей. А ще тут на нас чекали дивовижні практичні заняття з гончарами та малювальниками. Приміром, наших учнів гончарувати вчив лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Нечуя-Левицького, заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки художників Микола Гаврилович Пошивайло. Навряд чи зможу словами передати всю гаму почуттів, що заполонили мою душу після того, як мені самій вдалося виготовити за допомогою гончарного кругу маленького горщика. І навіть глиняні плями, що залишилися на джинсах, ніскілечки не засмутили.

Але виготовити річ на гончарному крузі — це лише половина справи. Витвір треба ще розмалювати і висушити у печі (на все це йде близько двох тижнів). Микола Гаврилович традицію гончарювання перейняв від свого батька, потім навчався на заводі «Художній керамік». Розмальовує майстер свої вироби фляндрівкою — це особливий опішнянський орнамент, який легко впізнати, але важко описати. «Старайся дотримуватися тієї ж форми лінії, що придумали наші предки»,— давав нашому учневі настанови майстер. І ще одне важливе зауваження: в гончарній справі використовується тільки спеціально підготовлена глина — ретельно вимішена і очищена від усіляких камінчиків-корінчиків. Інакше виріб ще під час сушки може дати тріщину.

[[Файл:Як треба ліпити горшика.png|200px|thumb|left|Як треба ліпити горшика]]

Микола Гаврилович сам розписує свої вироби. Але є в Опішні люди, які займаються тільки розписом. Як правило, це жінки, їх називають малювальницями. Так, нас розписувати вчила Ірина Мирко. Вона виводить орнаменти на глечиках настільки впевнено і швидко, що сторонній спостерігач може подумати: та то ж простяцька справа. Але коли ти сам пробуєш повторити щось подібне, то руки починають тремтіти, а фарба, виготовлена, до речі, також із глини та барвників, ніяк не хоче лягати точно по контуру. А кожен, хто потрапляє в Опішню, може сам, подібно до міфологічного Гнума, що створює світ на гончарному крузі, виліпити власний світ або принаймні декілька ліплених історій...
Ось яку історію нам розповіли про опішненські ліплені свищики… Невід’ємною частиною опішненської кераміки була і залишається дитяча іграшка у вигляді лаконічних скульптурних зображень звірів. Були досить поширені і скульптурки людей: барині, куми, кума, козака, вершника. Свищик – оригінальний, самобутній – він прикрашає наш побут, вносить тепло і радість у життя наших дітей, формує їхні естетичні смаки – є витвором мистецтва.

У розписі опішненського свищика, як і у формі, знаходимо відгомін надзвичайно давніх традицій. В древні, язичницькі часи глиняна іграшка була магічним інструментом, який захищає від нечистої сили. Язичництво не пішло в небуття. Недарма чарівні музичні інструменти, в тому числі свистунці, нерідко фігурують в українських казках, як предмети магічного зв’язку героїв з тваринами – помічниками. Кожна свистулька несе у собі певну символіку, а отже і магічний вплив і захист через форму, орнамент, колір, звук та їхнє поєднання, а також власне глину, з якої „не святі горшки ліплять”!

[[Файл:Традиційний Опішнянський свищик.png|200px|thumb|left|Традиційний Опішнянський свищик]]

Система розписів свищиків тварин носить космогонічний характер. Це суто опішненське явище – традиційно та логічно зумовлена система понять і позначень. Складається ця система із трьох мотивів: це „гілка” на спині тварини, „кривулька з накапуванням” (хвиляста лінія, що вється між крапок) по обох боках, а також „сонце” (у вигляді солярного знака, оточеного крапочками, або квітки з різною кількістю пелюсток та вигинистих ліній-променів) на грудях тварин. Розписана в такий спосіб тварина-іграшка становить образ, пов’язаний з давніми уявленнями про світоустрій.

Свищики можуть бути різної форми. Але кожна з них несе в собі якесь символічне значення. З розповіді майстрині ми дізналися, що:
ПТАШКА символ мрії, творчості, якщо з нею гратися і вірити в свою мрію, то вона здійсниться Птахи – істоти, що можуть найвище і наблизитись до світу богів. Також птахів вважають передвісниками весни; КОНИК приносить благословення сонця і удачу для дитини;
ОЛЕНЬ роги Оленя – це земна рослинність, тому Олень є символом землеробства, ремесел, знань (кінь і Олень - символи життя і Сонця; за древніми міфами, Сонце почергово перебуває на землі і на небі, і саме Олень щодня виводить Сонце на своїх рогах на Небо; культ Оленя ще більш древній чим коня); КОРІВКА символ родючості, матеріального достатку, годувальниця; БАРАНЕЦЬ пов’язаний з уявленнями достатку і благополуччя; КОЗЛИК цілеспрямованість, впертість в досягненні мети; РИБКА приносить спасіння людям від біди; ВЕРШНИК символ сили, витривалості, а для дівчини – наречений; БАРИНЯ жіноча чистота, цнотливість.

Ще нам розповіли, що для виготовлення гончарних виробів та творів вжиткового мистецтва опішненські майстри використовують глини, спріснюючі матеріали, плавні, глазурі (велика рецептура хімікатів і речовин) та керамічні фарби. Виготовлення дрібних керамічних виробів, які сушити і випалювати необхідно при дуже лагідному режимі.
Малопластичні глини, як правило, використовуються для виготовлення більш масивних виробів з товщиною стінки 10-15 мм. Такі вироби можна сушити і випалювати теплоносіями з повишеними характеристиками. Щоб запобігти браку та прискорити сушку та випал в масу пластичних глин вводять спріснювачі.

Глину для гончарних виробів, як правило, необхідно добувати в добре вивчених і підготовлених кар’єрах. Добування глини ведеться в весняно-літній період. Із кар’єрної глини без спеціальної підготовки одержати гончарні вироби високої якості дуже важко.
Для одержання якісних виробів із наявної сировини її в першу чергу необхідно гомунізувати шляхом перемішування при добуванні, пошаровому розміщенні в глинозапасниках, при буртуванні на бетонних площадках біля формовочного виробництва. Площадка зберігання глини заповнюється пошарово. Товщина шару 20-25 см. Висота бурта до 1,0 м. В буртах глина зберігається не менше року. За цей час її структура руйнується під впливом сонця, води, вітру та морозу. Підготовлену таким чином глину засипають в бучільні ями. В бучільну яму глина вкладається шаром не більше 30 см. поверх кожного шару глини кладуть шар вогнетривкої глини товщиною 4-5 см в межах 10-12% від об’єму шихти.
Зверху поливають шлікером із розрахунку 100 л шлікеру на 1м.куб. шизти але не більше 10% її об’єму. Зволожена шихта в бучильних ямах видержується до 3 діб. Для приготування шлікера беруть 100 кг склобою, 7 кг вогнетривкої глини, 70 л води. Компоненти загружають в кульовий млин. Процес помолу триває 24 години. Якість помолу контролюється лабораторією. Шлікер повинен бути сметаноподібний. Для використання вологість шлікеру доводиться до 20-22%. Шикта із бучільних ям подається на механічну переробку – двохвалковий змішувач, вальці тонкого помолу (зазор між валками 2-3 мм) і стрічковий прес. Брус одержаний із стрічкового пресу розрізається на “велику” валюшку і складається на вільному місці біля загрузочної горловини преса. “Великої” валюшки заготовляють 1,5-2,0 м.куб. Заготовлену валюшку пропускають через прес ще 2-3 рази. Перероблену таким чином валюшку подають у валюшко - запасник (склад валюшки). Тут вона видержується на протязі 15 діб – складена в штабеля. Кожний штабель, або їх група покриваються поліетиленовою плівкою, або мішковиною для збереження вологого середовища.

Із запасника “велика” валюшка подається у формовочне відділення гончарного цеху в такій кількості, щоб нею забезпечити роботу цеху на протязі двох днів. Перед формовкою “велику” валюшку пропускають через стрічковий прес, брус якого розрізають на пластини такого розміру, які потрібні для формування вибраного виробу.
Формовка гончарних виробів ведеться на вертикальних коліноричажних пресах, гончарних кругах, а дитячі забавки формуються руками.
Для формування гончарних виробів використовують гончарні станки з електроприводом, або станки з ножним приводом. Робочим органом гончарного станка є верхній горизонтальний круг діаметром 250 мм з нанесеними концентричними колами.
Круг обертається проти годинникової стрілки. Гончар бере на центр круга необхідну кількість матеріалу встановлює на центр круга і міцно закріплює її. Приводиться в рух круг, а гончар обтискає глину двома руками в форму півсфери. Далі гончар переносить зусилля пальців рук для формування конічної фігури, витягаючи глину вверх. Одержавши стійкий вертикальний конус, гончар осаджує його до форми півсфери і натиском великого пальця правої руки намічає центр майбутнього виробу. Починаючи з центру лівою рукою з середини, а правою зовні формується вертикальна стінка циліндра майбутнього виробу. Із циліндричної заготовки гончар формує виріб за своїм бажанням або за заданим шаблоном.

Існує спосіб формовки гончарних виробів в основному тарілок, тарелей та неглибоких мисок з допомогою гіпсових форм, що встановлюється замість диска гончарного круга і зовнішнього шаблона.
На вертикальний вал гончарного круга встановлюють гіпсову форму, яка має сформувати внутрішню поверхню виробу, наприклад тарілки. На гіпсову форму ложать заготовку глини в формі паляниці міцно притискаючимасу до гіпсової форми. Зовнішню поверхню (дно перевернутої тарілки і вінця формуються шаблоном). Вироби підсушуються на гіпсових формах.
Для придання гончарним виробам художньо-декоративного виду їх розписують кольоровими ангобами або гравірують.
На лицеву поверхню виробу наносять рисунок виїмки або рельєф. Декорують або весь виріб або лише його частину. Для керамічних виробів характерні прикраси із стрічок глини, джгутиків круглих або плющених часто пальцями, або стеком.[[Файл:У глині, з глиною, скільки віку жили й живемо, від батьків її любимо....png|200px|thumb|left|У глині, з глиною, скільки віку жили й живемо, від батьків її любимо...]]

Використовують різні способи декорування. Декорування по сирому черепку та декорування по сухому або лише підсушеному черепку.
Глину для декорування використовують ту що і для формування виробів, але з введенням фарбуючих окислів, або використовують глини близькі по технологічних характеристиках, але різні по окрасці після їх випалу. Часто ангоби мають дуже складний склад і їх рецептурою займаються спеціально підготовлені спеціалісти разом з підготовленням полив та глазурей.
Спеціалісти розрізняють глазурі прозорі і глухі. А глазурування ведеться або висушених виробів, або після суцільного випалу, нанесення ангобних рисунків.

Глазурі наносяться на весь виріб, або на його зовнішню або лише на внутрішню поверхню. Існують різні способи нанесення глазурі. Випал гончарних виробів ведеться в спеціальних гончарних горнах і вимагають високої майстерності у веденні процесу випалу та охолодження виробів до температури навколишнього середовища.

Гончар працює для того, щоб його виріб приносив людині користь і задоволення потреб споживача.
А ми можемо насолоджуватися витворами гончарного мистецтва в повсякденному житті. Це різноманітні миски, макітри, куманці, глечики, горщики. І для діточок є велике задоволення: різноманітні іграшки-свистунці, за допомогою яких малеча може розважитися.

== Автор статті (посилання на сторінку користувача) ==
[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]]

Чарівний світ кераміки.

2015-06-09T17:20:08Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* Магія глини. */

== "Аби впізнати Україну..." ==

«Не розписи – знаки магічні.
В скарбівні – скарби лиш одні…»
(Антоніна Листопад-Пошивайло»)

Спочатку була Свята Земля-Глина… За тим – Вода… І породили стихії Вселенські у коловороті Творення земну ойкумену… І спалахнув Вогонь, і увічнив Творіння у полум’яному горнилі Буття… І розкрутився небесний круг історичного поступу, й роздмухалося горно людської образо-творчості…

Усе, що рукотворить людина на землі, рано чи пізно зникає у вихорах Хроносу. Найвеличніші її досягнення – духовні та матеріальні, – відтак, не є самоціллю, бо спрямованість їх – естафетна. Вони – віхи певних епох, еволюційних ритмів, духовної невмирущості… Вселенський магнетизм розміщував народи по планеті. Дух нації притягувався до тих місць, де б міг найдієвіше реалізувати свою призначеність. Українців примагнітили найродючіші чорноземи й щедрі поклади глини…

[[Файл:Магія рук гончара.png|200px|thumb|left|Магія рук гончара]]

Звісно, що «не боги горщики обпалюють». Однак, щоб зробити щось вартісне на гончарному крузі, потрібно мати божу іскру. Власне, азів гончарного ремесла в місцевому ліцеї вас навчать за півроку, а на те, щоб стати майстром, потрібно витратити все життя.
Особливої уваги заслуговує глина. Ви думаєте: пішов у глинище, накопав глини, замісив її і ось вже можеш ліпити що завгодно. Не поспішайте. Після того, як ви накопаєте гончарної глини, маєте виморозити її, аби вона розсипалася. Далі – все це потрібно перебрати пучками, щоб позбавитися домішок. Тепер, коли народні промисли повсюдно занепали, все це роблять на власних обійстях вручну – і майстри, і їхні помічники.

Один сучасний український письменник-мрійник-філософ написав, що, аби пізнати Україну, не потрібні детально розроблені маршрути чи путівники. Варто просто «впіймати» першу-ліпшу електричку, поїзд, або автобус і доїхати до того місця, яке видається вам цікавим. Перш за все — на інтуїтивному рівні.

[[Файл:Рисунок3.png|200px|thumb|left]]

Звичайно, якщо для такого «туру вихідного дня» у вас не забракне авантюризму. А там уже — куди б ви врешті-решт не потрапили, гарантовані цікаві пригоди, місця і явища. Теза ця перевірялася нами на практиці вже неодноразово. І маємо ще раз запевнити, що авантюризм у ваших жилах значно важливіший навіть за спроможність орієнтуватися за компасом. Бо під час таких мандрівок пригоди не завжди бувають веселими, а здивування — приємним. Погодьтесь, коли ми їдемо кудись далеко, нам хочеться подивуватися місцевими цікавинками, властивими саме нашій малій батьківщині.

Сьогодні ми вирушаємо в мандрівку до столиці гончарного мистецтва – Опішного.

Виробництво глиняного посуду і культових фігурок на території України відомі з кінця мезолітичної доби (7000-6000 р. до н.е.) і досягло високого розвитку в добу трипільської культури. За княжої доби на Україні гончарство було великим промислом і в 19 столітті стає однією з найважливіших галузей українського кустарного промислу.

Гончарство – одне з найдревніших і найшанованіших занять людства. Не обділено ним і Україну: у нас практично в кожній області були великі й малі гончарні осередки, де натхненно глинописали історію народного буття мудреці-майстри, які своїми безсмертними гончарними витворами уславили Україну в світах. Випалена глина вічна!

Україну нерідко величають гончарною країною, з огляду на величезні родовища глин і майже повсюдне поширення гончарства.

== Місце зустрічі - Опішне. ==

Столицею гончарства називають це місце, яке розташувалося у невеличкому селищі Полтавській області (поблизу легендарної Диканьки). Саме Опішня відома як сучасний центр українського гончарства. Перша писемна згадка про Опішне відноситься до ХІІ століття. На території містечка досліджено городище скіфського часу «Кардашів вал» (IV–ІІІ століття до н.е.), городище роменської археологічної культури (VIIІ століття). Неподалік знаходиться одне з найбільших городищ скіфської доби – Більське. Упродовж другої половини XVII – першої половини ХІХ століття в Опішному функціонував гончарний цех. 1737 року створено першу в Україні й тривалий час найбільшу в Російській імперії Опішненську компанію селітроварних підприємств. Якщо озирнутися в минуле, побачимо, наприклад, Пістинський гончарний центр, що процвітав барвами гуцульської кераміки на Івано-Франківщині кінця ХIХ — початку ХХ століття.

Гончарство у найвищому місті Полтавщини, що стоїть на семи горбах, утворених Ворсклою, і пам’ятає битву зі шведами, розвивається вже впродовж трьох тисячоліть. Попри це — жодних спеціальних пізнавальних гончарських знаків у Опішні немає. Про особливість містечка можна здогадатися хіба завдяки розмальованим глечикам, які місцеві жителі подеколи використовують як елемент, так би мовити, ландшафтного дизайну, влаштовуючи керамічно-квіткові композиції у садках, перед хатами, або завдяки стихійним ринкам, на яких опішняни продають керамічні вироби обабіч дороги.

«Ся опішнянська колонія гончарів, – констатував 1911 року відомий український технолог-кераміст, уродженець Коломиї Осип Білоскурський, – своїми красивими виробами, мусить звернути на себе увагу кожного. Но рівночасно насувається на думку: чому у нас на Украіні, так россійській як і австрійській, є тільки одна така кольонія, котра може заімпонувати навіть західним народам?»

Ще наприкінці ХІХ століття до художнього доробку місцевих майстрів почав пильно придивлятися весь цивілізований світ. Їхні твори почали наввипередки колекціонувати. Відомі випадки, коли посуд у гончарів забирали ще теплим прямо з горна. На початку ХХ століття російський консул у Лондоні повідомляв Зіньківській повітовій земській управі про нечувану популярність опішненської кераміки в Англії й буквально благав збільшити її поставки на європейські ринки. Найбільші музеї Російської імперії, країн Європи та Америки відряджали спеціальні експедиції з метою формування власних колекцій виробів знаменитого Опішного.

У місцевому гончарстві на початку ХХ століття було зайнято більше тисячі осіб. 1894 року в Опішному відкрито першу в Лівобережній Україні земську зразкову гончарну майстерню. Донині зберігся один із будинків майстерні в стилі українського модерну, зведений 1916 року за проектом всесвітньо відомого українського мистця Василя Кричевського. Опішне – єдиний в Україні осередок традиційного гончарства, де вже більше століття розвивається гончарне шкільництво.

Саме в ті далекі часи й народилася ідея заснування Музею гончарства в самому містечку. На жаль, ця своєчасно народжена думка ще майже століття витала над Опішним. Про неї говорили вчені, художники, письменники. І не тільки говорили, а й активно збирали кращі твори гончарів. 1893 року велику колекцію глиняних виробів зібрав відомий археолог і керамолог Іван Зарецький. Вона стала основою для формування збірки кераміки земського природничо-історичного музею (нині – Полтавський краєзнавчий музей). Пізніше Іван Зарецький продовжував збирати опішненську кераміку, але вже для Російського музею імператора Олександра ІІІ в Санкт-Петербурзі. Його зусиллями на берегах Неви знайшли прихисток понад 600 рідкісних виробів, з-поміж яких – 220 мисок (на сьогодні це найбільша в світі збірка мальованих опішненських мисок другої половини ХІХ – початку ХХ століття).
Наприкінці ХIХ — на початку ХХ сторіччя в Опішному працювало близько 1000 гончарів, тобто кожен п’ятий у містечку мав справу з глиною. У ті часи опішнянські майстри мали славу далеко за межами України. Баклаги і макітри «місцевого розливу» масово мандрували до Європи, Азії і навіть Північної Америки. Сьогодні гончарні масштаби Опішні стали скромнішими. Навіть порівняно з радянськими часами. У минулому сторіччі тут працювало три гончарські заводи, сьогодні — тільки одне приватне підприємство займається промисловим виготовленням кераміки, і те — досить скромних масштабів. Утім, директор місцевого Колегіуму мистецтв Людмила Овчаренко стверджує, що попит на глиняну продукцію — і гончарну, і ліплену — є. Більше того, останніми роками він стабільно зростає, зокрема, з огляду на підвищення загального інтересу до фольклору і етнічної культури.

Ідею створення в Опішному національного культурно-мистецького центру виношував всесвітньо відомий кінорежисер і письменник Олександр Довженко. 1954 року він записав у своєму щоденнику: «Увечері перед сном розповів своєму новому сусіду ідею створення в Києві під безпосереднім шефством уряду невеличкої групи художників-монументалістів, архітекторів, різчиків по дереву і керамістів для того, щоб, вибравши село, скажімо Опішню, і завчасно домовившись з колгоспниками, перебудувати його за кілька років так, щоб воно стало зразковим центром уваги всіх будівників, колгоспників, туристів, мистецтвознавців... Я згадав Пікассо і Леже. Що зробив Пікассо в одному глухому керамічному містечку! Се я запропоную урядові...».

968 року вчений-філософ Леонід Сморж уперше обґрунтував необхідність створення в Опішному заповідника народної творчості. Згодом ідея створення гончарного музею відродилася в середовищі самих опішненських гончарів.

[[Файл:Розпис виробів із глини.png|200px|thumb|left|Розпис виробів із глини]]

В Опішному ми відвідали Колегіум мистецтв, що розташувався на вулиці Партизанський. Існує він вже протягом десяти років. Колись на цьому ж місці стояла церква Святої Покрови. Звичайна загальноосвітня школа з часом дещо перепрофілювалася і почала надавати не тільки середню загальну освіту. Особливий освітній акцент тут роблять на уроках гончарства, ліплення, композиції, рисунку та інших мистецьких студіях. Уже з першого класу діти тут мають справу з глиною і гончарним кругом, а вчителі їхні — найвправніші майстри України із безліччю титулів, звань і нагород — Михайло Китриш, Василь Омеляненко, Микола Пошивайло та інші.

На території колегіуму, який також є осередком створення серйозних керамічних виробів (щоправда, не на продаж), є два так званих горна — гончарські печі. Одна з них — більш сучасна, інша — традиційна, вона викопана у землі і за технікою створення копіює прадавні горна. Титулований гончар Микола Пошивайло розповідає, що піч розпалюється протягом 12 годин, нагріваючись до 800—1000 градусів. Протягом цього часу в її нетрях випалюються вироби. «А як ви визначаєте температуру?» — поцікавилися ми, шукаючи очима на зовсім не модерному приладі температурні датчики. «За вогнем», — запевнив приголомшену аудиторію досвідчений майстер. Перед початком обпалювання піч з усіх боків обкурюють спеціальними травами — аби відігнати злих духів. Теж, ясна річ, традиція не модернова, але жива. А витягають готові тарілки - глечики з горна аж через два дні, коли піч і вироби вистигають.

Для розпису кераміки в Опішні використовують органічні фарби, виготовлені з ангобів, тобто тієї ж таки глини. Часом, аби отримати потрібні барви, до ангобів додають інші речовини. Завдяки своєму переважно природному походженню, кольори виявляються досить спокійними і теплими — переважають ніжно-блакитний, бежевий, коричневий, м’який зелений. Основні мотиви декорування опішнянських виробів — рослинні орнаменти, рідше — тваринні образи. Звичайно, кожен із традиційних орнаментів має свою символіку, вгадати яку сьогодні майже неможливо. Про значення символів можна тільки здогадуватися. Опішнянські майстрині припускають, що, до прикладу, зображення птаха на глечиках наші предки використовували як символ жертвоприношення, аби не доводилося вбивати живого птаха.

== Магія глини. ==

У кутку майстерні — ікона. Під нею — електричний гончарний круг, оберти якого забезпечуються ледь помітною педаллю і незначними рухами ноги гончаря. Майстер розповідає, що колись робота на гончарному крузі була значно складнішою, оскільки однією рукою доводилося його крутити. Відповідно, для ліплення виробу давньому гончарю залишалося вдвічі менше робочої сили, ніж сучасному. Сьогодні все значно простіше. Але й досі нелегко. Найскладніше — це виставити глину на центр кола, аби виріб був композиційно правильним і симетричним. Визнаним майстрам — таким, як Микола Пошивайло, це вдається моментально, молодші ж руки витрачають на це більше часу та зусиль. Узагалі процес створення макітри або глечика для непризвичаєного до такого дійства ока видається ледь не магічним: із кавалку глини в майстерних руках буквально за декілька хвилин виростає десятилітрова макітра або стрункий глечик. Нам пощастило спробувати власноручно зліпити горщика на гончарному крузі. Справа видалася нелегкою… А поруч — діточки, які і собі ліплять — хто коників, хто лисичок, хто свистунці. У них — своя магія.

З виправданою гордістю майстри кераміки розповідають про те, як відомим опішнянським майстрам удавалося «витягнути» (суто гончарський термін) макітри на 40 і 60 літрів. Цей процес, відверто кажучи, складно навіть уявити. [[Файл:Розповідає народний майстер Микола Гаврилович Пошивайло.png|200px|thumb|left|Розповідає народний майстер Микола Гаврилович Пошивайло]]

- Глина — особлива. Ти «тягнеш» її вгору, а вона росте, як дитина... Чим більше витягнеш і чим тоншими будуть стінки виробу, тим швидше нагріватиметься в ньому борщ, а чим товстішими будуть стінки, тим довше страва зберігатиме потрібну температуру, — ділиться секретами гончар з безкінечним переліком заслуг Михайло Китриш. Все своє життя він присвятив гончарству. До авангарду він ставиться негативно, не підтримує і не визнає його.

— Усе те, що створено згідно з народною традицією, усе це підтримує культуру, дає їй життя. А решта — то тільки заробляння грошей, — впевнений гончар.

Михайло Єгорович розповідає і про українську гончарську школу, яка відрізняється від решти світових центрів народною поширеністю, сталими традиціями і канонами, а також доступністю і зрозумілістю.

Гончарством на примітивному рівні можна оволодіти протягом шести місяців. Але йдеться тільки про ази, а майстерність — то вже справа наполегливості і роботи над собою. Це і веселить, і заспокоює майстра. – Часом я роблю горщика, а потім у мені щось як перевернеться... і я починаю ліпити коня з величезною пишною гривою... — захоплено описує Михайло Єгорович, а наприкінці зворушливо додає: — Перш за все, людина повинна любити цю справу. Це найголовніше.

Тим часом майстер розповідає про Міжнародний молодіжний гончарський фестиваль, який проходить тут віднедавна. У конкурсній програмі фестивалю взяло участь 300 робіт з України, Росії, Білорусі, Молдови. Цікаво, що положенням про конкурс обумовлена участь не тільки власне керамічних робіт, а і будь-яких декоративних, які причетні, присвячені або пов’язані з гончарством.

Наукової ваги столиці українського гончарства надає Національний музей-заповідник, при якому існують також Гончарська книгозбірня України, Національний архів українського гончарства та видавництво «Українське народознавство», а також Інститут керамології — відділення Інституту народознавства НАН України. Музей, заснований у 1986 році як музей гончарства, згодом був переформований у музей-заповідник. З того часу він існує вже не тільки для цікавих очей туристів, а і для допитливих науково-дослідницьких умів. «Вітаємо! Ви щаслива людина, бо уже в Опішному»,— зустрів нас написом Національний музей-заповідник українського гончарства. На подвір'ї розкинувся так званий Гончарський етнопарк. Просто неба стоять неймовірні витвори найрізноманітніших розмірів і форм, виконані митцями з різних міст України — переможцями Всеукраїнських гончарських фестивалів, що проводяться в Опішні. Тут і Опішненська мадонна, і янгол із куришкою (підставкою для свічки), й усміхнений вусатий дідуган із люлькою, й традиційні опішнянські фігурки, лелеки, що символізують розмноження роду і є своєрідним оберегом Опішні, й оголена молодичка, що читає журнал «Наталі» і за якою спозирають крізь тин дві цікаві бабці... І хоча глина — матеріал довговічний і здатний зберігати в собі тисячолітні таємниці, все ж таки шкода, що ці дивовижні експонати незахищені від вітрів, дощу та снігу...

Не менш цікаві речі демонструються і в самому музеї. Чого вартий, наприклад, мисник, на полицях якого зібраний посуд із різних куточків України — тут і так звані теракотові (тобто не покриті лискучою поливою) глечики, в яких на диво довго зберігається молоко, і куманці для лікерів, що зодягалися на руку. В музеї ми переглянули виставку унікальних гончарних фото кінця ХІХ століття, ознайомилися із колекціями декоративних тарелей. А ще тут на нас чекали дивовижні практичні заняття з гончарами та малювальниками. Приміром, наших учнів гончарувати вчив лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Нечуя-Левицького, заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки художників Микола Гаврилович Пошивайло. Навряд чи зможу словами передати всю гаму почуттів, що заполонили мою душу після того, як мені самій вдалося виготовити за допомогою гончарного кругу маленького горщика. І навіть глиняні плями, що залишилися на джинсах, ніскілечки не засмутили.

Але виготовити річ на гончарному крузі — це лише половина справи. Витвір треба ще розмалювати і висушити у печі (на все це йде близько двох тижнів). Микола Гаврилович традицію гончарювання перейняв від свого батька, потім навчався на заводі «Художній керамік». Розмальовує майстер свої вироби фляндрівкою — це особливий опішнянський орнамент, який легко впізнати, але важко описати. «Старайся дотримуватися тієї ж форми лінії, що придумали наші предки»,— давав нашому учневі настанови майстер. І ще одне важливе зауваження: в гончарній справі використовується тільки спеціально підготовлена глина — ретельно вимішена і очищена від усіляких камінчиків-корінчиків. Інакше виріб ще під час сушки може дати тріщину.

[[Файл:Як треба ліпити горшика.png|200px|thumb|left|Як треба ліпити горшика]]

Микола Гаврилович сам розписує свої вироби. Але є в Опішні люди, які займаються тільки розписом. Як правило, це жінки, їх називають малювальницями. Так, нас розписувати вчила Ірина Мирко. Вона виводить орнаменти на глечиках настільки впевнено і швидко, що сторонній спостерігач може подумати: та то ж простяцька справа. Але коли ти сам пробуєш повторити щось подібне, то руки починають тремтіти, а фарба, виготовлена, до речі, також із глини та барвників, ніяк не хоче лягати точно по контуру. А кожен, хто потрапляє в Опішню, може сам, подібно до міфологічного Гнума, що створює світ на гончарному крузі, виліпити власний світ або принаймні декілька ліплених історій...
Ось яку історію нам розповіли про опішненські ліплені свищики… Невід’ємною частиною опішненської кераміки була і залишається дитяча іграшка у вигляді лаконічних скульптурних зображень звірів. Були досить поширені і скульптурки людей: барині, куми, кума, козака, вершника. Свищик – оригінальний, самобутній – він прикрашає наш побут, вносить тепло і радість у життя наших дітей, формує їхні естетичні смаки – є витвором мистецтва.

У розписі опішненського свищика, як і у формі, знаходимо відгомін надзвичайно давніх традицій. В древні, язичницькі часи глиняна іграшка була магічним інструментом, який захищає від нечистої сили. Язичництво не пішло в небуття. Недарма чарівні музичні інструменти, в тому числі свистунці, нерідко фігурують в українських казках, як предмети магічного зв’язку героїв з тваринами – помічниками. Кожна свистулька несе у собі певну символіку, а отже і магічний вплив і захист через форму, орнамент, колір, звук та їхнє поєднання, а також власне глину, з якої „не святі горшки ліплять”!

[[Файл:Традиційний Опішнянський свищик.png|200px|thumb|left|Традиційний Опішнянський свищик]]

Система розписів свищиків тварин носить космогонічний характер. Це суто опішненське явище – традиційно та логічно зумовлена система понять і позначень. Складається ця система із трьох мотивів: це „гілка” на спині тварини, „кривулька з накапуванням” (хвиляста лінія, що вється між крапок) по обох боках, а також „сонце” (у вигляді солярного знака, оточеного крапочками, або квітки з різною кількістю пелюсток та вигинистих ліній-променів) на грудях тварин. Розписана в такий спосіб тварина-іграшка становить образ, пов’язаний з давніми уявленнями про світоустрій.

Свищики можуть бути різної форми. Але кожна з них несе в собі якесь символічне значення. З розповіді майстрині ми дізналися, що:
ПТАШКА символ мрії, творчості, якщо з нею гратися і вірити в свою мрію, то вона здійсниться Птахи – істоти, що можуть найвище і наблизитись до світу богів. Також птахів вважають передвісниками весни; КОНИК приносить благословення сонця і удачу для дитини;
ОЛЕНЬ роги Оленя – це земна рослинність, тому Олень є символом землеробства, ремесел, знань (кінь і Олень - символи життя і Сонця; за древніми міфами, Сонце почергово перебуває на землі і на небі, і саме Олень щодня виводить Сонце на своїх рогах на Небо; культ Оленя ще більш древній чим коня); КОРІВКА символ родючості, матеріального достатку, годувальниця; БАРАНЕЦЬ пов’язаний з уявленнями достатку і благополуччя; КОЗЛИК цілеспрямованість, впертість в досягненні мети; РИБКА приносить спасіння людям від біди; ВЕРШНИК символ сили, витривалості, а для дівчини – наречений; БАРИНЯ жіноча чистота, цнотливість.

Ще нам розповіли, що для виготовлення гончарних виробів та творів вжиткового мистецтва опішненські майстри використовують глини, спріснюючі матеріали, плавні, глазурі (велика рецептура хімікатів і речовин) та керамічні фарби. Виготовлення дрібних керамічних виробів, які сушити і випалювати необхідно при дуже лагідному режимі.
Малопластичні глини, як правило, використовуються для виготовлення більш масивних виробів з товщиною стінки 10-15 мм. Такі вироби можна сушити і випалювати теплоносіями з повишеними характеристиками. Щоб запобігти браку та прискорити сушку та випал в масу пластичних глин вводять спріснювачі.

Глину для гончарних виробів, як правило, необхідно добувати в добре вивчених і підготовлених кар’єрах. Добування глини ведеться в весняно-літній період. Із кар’єрної глини без спеціальної підготовки одержати гончарні вироби високої якості дуже важко.
Для одержання якісних виробів із наявної сировини її в першу чергу необхідно гомунізувати шляхом перемішування при добуванні, пошаровому розміщенні в глинозапасниках, при буртуванні на бетонних площадках біля формовочного виробництва. Площадка зберігання глини заповнюється пошарово. Товщина шару 20-25 см. Висота бурта до 1,0 м. В буртах глина зберігається не менше року. За цей час її структура руйнується під впливом сонця, води, вітру та морозу. Підготовлену таким чином глину засипають в бучільні ями. В бучільну яму глина вкладається шаром не більше 30 см. поверх кожного шару глини кладуть шар вогнетривкої глини товщиною 4-5 см в межах 10-12% від об’єму шихти.
Зверху поливають шлікером із розрахунку 100 л шлікеру на 1м.куб. шизти але не більше 10% її об’єму. Зволожена шихта в бучильних ямах видержується до 3 діб. Для приготування шлікера беруть 100 кг склобою, 7 кг вогнетривкої глини, 70 л води. Компоненти загружають в кульовий млин. Процес помолу триває 24 години. Якість помолу контролюється лабораторією. Шлікер повинен бути сметаноподібний. Для використання вологість шлікеру доводиться до 20-22%. Шикта із бучільних ям подається на механічну переробку – двохвалковий змішувач, вальці тонкого помолу (зазор між валками 2-3 мм) і стрічковий прес. Брус одержаний із стрічкового пресу розрізається на “велику” валюшку і складається на вільному місці біля загрузочної горловини преса. “Великої” валюшки заготовляють 1,5-2,0 м.куб. Заготовлену валюшку пропускають через прес ще 2-3 рази. Перероблену таким чином валюшку подають у валюшко - запасник (склад валюшки). Тут вона видержується на протязі 15 діб – складена в штабеля. Кожний штабель, або їх група покриваються поліетиленовою плівкою, або мішковиною для збереження вологого середовища.

Із запасника “велика” валюшка подається у формовочне відділення гончарного цеху в такій кількості, щоб нею забезпечити роботу цеху на протязі двох днів. Перед формовкою “велику” валюшку пропускають через стрічковий прес, брус якого розрізають на пластини такого розміру, які потрібні для формування вибраного виробу.
Формовка гончарних виробів ведеться на вертикальних коліноричажних пресах, гончарних кругах, а дитячі забавки формуються руками.
Для формування гончарних виробів використовують гончарні станки з електроприводом, або станки з ножним приводом. Робочим органом гончарного станка є верхній горизонтальний круг діаметром 250 мм з нанесеними концентричними колами.
Круг обертається проти годинникової стрілки. Гончар бере на центр круга необхідну кількість матеріалу встановлює на центр круга і міцно закріплює її. Приводиться в рух круг, а гончар обтискає глину двома руками в форму півсфери. Далі гончар переносить зусилля пальців рук для формування конічної фігури, витягаючи глину вверх. Одержавши стійкий вертикальний конус, гончар осаджує його до форми півсфери і натиском великого пальця правої руки намічає центр майбутнього виробу. Починаючи з центру лівою рукою з середини, а правою зовні формується вертикальна стінка циліндра майбутнього виробу. Із циліндричної заготовки гончар формує виріб за своїм бажанням або за заданим шаблоном.

Існує спосіб формовки гончарних виробів в основному тарілок, тарелей та неглибоких мисок з допомогою гіпсових форм, що встановлюється замість диска гончарного круга і зовнішнього шаблона.
На вертикальний вал гончарного круга встановлюють гіпсову форму, яка має сформувати внутрішню поверхню виробу, наприклад тарілки. На гіпсову форму ложать заготовку глини в формі паляниці міцно притискаючимасу до гіпсової форми. Зовнішню поверхню (дно перевернутої тарілки і вінця формуються шаблоном). Вироби підсушуються на гіпсових формах.
Для придання гончарним виробам художньо-декоративного виду їх розписують кольоровими ангобами або гравірують.
На лицеву поверхню виробу наносять рисунок виїмки або рельєф. Декорують або весь виріб або лише його частину. Для керамічних виробів характерні прикраси із стрічок глини, джгутиків круглих або плющених часто пальцями, або стеком.

[[Файл:У глині, з глиною, скільки віку жили й живемо, від батьків її любимо....png|200px|thumb|left|У глині, з глиною, скільки віку жили й живемо, від батьків її любимо...]]

Використовують різні способи декорування. Декорування по сирому черепку та декорування по сухому або лише підсушеному черепку.
Глину для декорування використовують ту що і для формування виробів, але з введенням фарбуючих окислів, або використовують глини близькі по технологічних характеристиках, але різні по окрасці після їх випалу. Часто ангоби мають дуже складний склад і їх рецептурою займаються спеціально підготовлені спеціалісти разом з підготовленням полив та глазурей.
Спеціалісти розрізняють глазурі прозорі і глухі. А глазурування ведеться або висушених виробів, або після суцільного випалу, нанесення ангобних рисунків.

Глазурі наносяться на весь виріб, або на його зовнішню або лише на внутрішню поверхню. Існують різні способи нанесення глазурі. Випал гончарних виробів ведеться в спеціальних гончарних горнах і вимагають високої майстерності у веденні процесу випалу та охолодження виробів до температури навколишнього середовища.

Гончар працює для того, щоб його виріб приносив людині користь і задоволення потреб споживача.
А ми можемо насолоджуватися витворами гончарного мистецтва в повсякденному житті. Це різноманітні миски, макітри, куманці, глечики, горщики. І для діточок є велике задоволення: різноманітні іграшки-свистунці, за допомогою яких малеча може розважитися.

== Автор статті (посилання на сторінку користувача) ==
[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]]

Чарівний світ кераміки.

2015-06-09T17:19:38Z

Івах Тетяна Миколаївна: /* 3. Магія глини. */

== "Аби впізнати Україну..." ==

«Не розписи – знаки магічні.
В скарбівні – скарби лиш одні…»
(Антоніна Листопад-Пошивайло»)

Спочатку була Свята Земля-Глина… За тим – Вода… І породили стихії Вселенські у коловороті Творення земну ойкумену… І спалахнув Вогонь, і увічнив Творіння у полум’яному горнилі Буття… І розкрутився небесний круг історичного поступу, й роздмухалося горно людської образо-творчості…

Усе, що рукотворить людина на землі, рано чи пізно зникає у вихорах Хроносу. Найвеличніші її досягнення – духовні та матеріальні, – відтак, не є самоціллю, бо спрямованість їх – естафетна. Вони – віхи певних епох, еволюційних ритмів, духовної невмирущості… Вселенський магнетизм розміщував народи по планеті. Дух нації притягувався до тих місць, де б міг найдієвіше реалізувати свою призначеність. Українців примагнітили найродючіші чорноземи й щедрі поклади глини…

[[Файл:Магія рук гончара.png|200px|thumb|left|Магія рук гончара]]

Звісно, що «не боги горщики обпалюють». Однак, щоб зробити щось вартісне на гончарному крузі, потрібно мати божу іскру. Власне, азів гончарного ремесла в місцевому ліцеї вас навчать за півроку, а на те, щоб стати майстром, потрібно витратити все життя.
Особливої уваги заслуговує глина. Ви думаєте: пішов у глинище, накопав глини, замісив її і ось вже можеш ліпити що завгодно. Не поспішайте. Після того, як ви накопаєте гончарної глини, маєте виморозити її, аби вона розсипалася. Далі – все це потрібно перебрати пучками, щоб позбавитися домішок. Тепер, коли народні промисли повсюдно занепали, все це роблять на власних обійстях вручну – і майстри, і їхні помічники.

Один сучасний український письменник-мрійник-філософ написав, що, аби пізнати Україну, не потрібні детально розроблені маршрути чи путівники. Варто просто «впіймати» першу-ліпшу електричку, поїзд, або автобус і доїхати до того місця, яке видається вам цікавим. Перш за все — на інтуїтивному рівні.

[[Файл:Рисунок3.png|200px|thumb|left]]

Звичайно, якщо для такого «туру вихідного дня» у вас не забракне авантюризму. А там уже — куди б ви врешті-решт не потрапили, гарантовані цікаві пригоди, місця і явища. Теза ця перевірялася нами на практиці вже неодноразово. І маємо ще раз запевнити, що авантюризм у ваших жилах значно важливіший навіть за спроможність орієнтуватися за компасом. Бо під час таких мандрівок пригоди не завжди бувають веселими, а здивування — приємним. Погодьтесь, коли ми їдемо кудись далеко, нам хочеться подивуватися місцевими цікавинками, властивими саме нашій малій батьківщині.

Сьогодні ми вирушаємо в мандрівку до столиці гончарного мистецтва – Опішного.

Виробництво глиняного посуду і культових фігурок на території України відомі з кінця мезолітичної доби (7000-6000 р. до н.е.) і досягло високого розвитку в добу трипільської культури. За княжої доби на Україні гончарство було великим промислом і в 19 столітті стає однією з найважливіших галузей українського кустарного промислу.

Гончарство – одне з найдревніших і найшанованіших занять людства. Не обділено ним і Україну: у нас практично в кожній області були великі й малі гончарні осередки, де натхненно глинописали історію народного буття мудреці-майстри, які своїми безсмертними гончарними витворами уславили Україну в світах. Випалена глина вічна!

Україну нерідко величають гончарною країною, з огляду на величезні родовища глин і майже повсюдне поширення гончарства.

== Місце зустрічі - Опішне. ==

Столицею гончарства називають це місце, яке розташувалося у невеличкому селищі Полтавській області (поблизу легендарної Диканьки). Саме Опішня відома як сучасний центр українського гончарства. Перша писемна згадка про Опішне відноситься до ХІІ століття. На території містечка досліджено городище скіфського часу «Кардашів вал» (IV–ІІІ століття до н.е.), городище роменської археологічної культури (VIIІ століття). Неподалік знаходиться одне з найбільших городищ скіфської доби – Більське. Упродовж другої половини XVII – першої половини ХІХ століття в Опішному функціонував гончарний цех. 1737 року створено першу в Україні й тривалий час найбільшу в Російській імперії Опішненську компанію селітроварних підприємств. Якщо озирнутися в минуле, побачимо, наприклад, Пістинський гончарний центр, що процвітав барвами гуцульської кераміки на Івано-Франківщині кінця ХIХ — початку ХХ століття.

Гончарство у найвищому місті Полтавщини, що стоїть на семи горбах, утворених Ворсклою, і пам’ятає битву зі шведами, розвивається вже впродовж трьох тисячоліть. Попри це — жодних спеціальних пізнавальних гончарських знаків у Опішні немає. Про особливість містечка можна здогадатися хіба завдяки розмальованим глечикам, які місцеві жителі подеколи використовують як елемент, так би мовити, ландшафтного дизайну, влаштовуючи керамічно-квіткові композиції у садках, перед хатами, або завдяки стихійним ринкам, на яких опішняни продають керамічні вироби обабіч дороги.

«Ся опішнянська колонія гончарів, – констатував 1911 року відомий український технолог-кераміст, уродженець Коломиї Осип Білоскурський, – своїми красивими виробами, мусить звернути на себе увагу кожного. Но рівночасно насувається на думку: чому у нас на Украіні, так россійській як і австрійській, є тільки одна така кольонія, котра може заімпонувати навіть західним народам?»

Ще наприкінці ХІХ століття до художнього доробку місцевих майстрів почав пильно придивлятися весь цивілізований світ. Їхні твори почали наввипередки колекціонувати. Відомі випадки, коли посуд у гончарів забирали ще теплим прямо з горна. На початку ХХ століття російський консул у Лондоні повідомляв Зіньківській повітовій земській управі про нечувану популярність опішненської кераміки в Англії й буквально благав збільшити її поставки на європейські ринки. Найбільші музеї Російської імперії, країн Європи та Америки відряджали спеціальні експедиції з метою формування власних колекцій виробів знаменитого Опішного.

У місцевому гончарстві на початку ХХ століття було зайнято більше тисячі осіб. 1894 року в Опішному відкрито першу в Лівобережній Україні земську зразкову гончарну майстерню. Донині зберігся один із будинків майстерні в стилі українського модерну, зведений 1916 року за проектом всесвітньо відомого українського мистця Василя Кричевського. Опішне – єдиний в Україні осередок традиційного гончарства, де вже більше століття розвивається гончарне шкільництво.

Саме в ті далекі часи й народилася ідея заснування Музею гончарства в самому містечку. На жаль, ця своєчасно народжена думка ще майже століття витала над Опішним. Про неї говорили вчені, художники, письменники. І не тільки говорили, а й активно збирали кращі твори гончарів. 1893 року велику колекцію глиняних виробів зібрав відомий археолог і керамолог Іван Зарецький. Вона стала основою для формування збірки кераміки земського природничо-історичного музею (нині – Полтавський краєзнавчий музей). Пізніше Іван Зарецький продовжував збирати опішненську кераміку, але вже для Російського музею імператора Олександра ІІІ в Санкт-Петербурзі. Його зусиллями на берегах Неви знайшли прихисток понад 600 рідкісних виробів, з-поміж яких – 220 мисок (на сьогодні це найбільша в світі збірка мальованих опішненських мисок другої половини ХІХ – початку ХХ століття).
Наприкінці ХIХ — на початку ХХ сторіччя в Опішному працювало близько 1000 гончарів, тобто кожен п’ятий у містечку мав справу з глиною. У ті часи опішнянські майстри мали славу далеко за межами України. Баклаги і макітри «місцевого розливу» масово мандрували до Європи, Азії і навіть Північної Америки. Сьогодні гончарні масштаби Опішні стали скромнішими. Навіть порівняно з радянськими часами. У минулому сторіччі тут працювало три гончарські заводи, сьогодні — тільки одне приватне підприємство займається промисловим виготовленням кераміки, і те — досить скромних масштабів. Утім, директор місцевого Колегіуму мистецтв Людмила Овчаренко стверджує, що попит на глиняну продукцію — і гончарну, і ліплену — є. Більше того, останніми роками він стабільно зростає, зокрема, з огляду на підвищення загального інтересу до фольклору і етнічної культури.

Ідею створення в Опішному національного культурно-мистецького центру виношував всесвітньо відомий кінорежисер і письменник Олександр Довженко. 1954 року він записав у своєму щоденнику: «Увечері перед сном розповів своєму новому сусіду ідею створення в Києві під безпосереднім шефством уряду невеличкої групи художників-монументалістів, архітекторів, різчиків по дереву і керамістів для того, щоб, вибравши село, скажімо Опішню, і завчасно домовившись з колгоспниками, перебудувати його за кілька років так, щоб воно стало зразковим центром уваги всіх будівників, колгоспників, туристів, мистецтвознавців... Я згадав Пікассо і Леже. Що зробив Пікассо в одному глухому керамічному містечку! Се я запропоную урядові...».

968 року вчений-філософ Леонід Сморж уперше обґрунтував необхідність створення в Опішному заповідника народної творчості. Згодом ідея створення гончарного музею відродилася в середовищі самих опішненських гончарів.

[[Файл:Розпис виробів із глини.png|200px|thumb|left|Розпис виробів із глини]]

В Опішному ми відвідали Колегіум мистецтв, що розташувався на вулиці Партизанський. Існує він вже протягом десяти років. Колись на цьому ж місці стояла церква Святої Покрови. Звичайна загальноосвітня школа з часом дещо перепрофілювалася і почала надавати не тільки середню загальну освіту. Особливий освітній акцент тут роблять на уроках гончарства, ліплення, композиції, рисунку та інших мистецьких студіях. Уже з першого класу діти тут мають справу з глиною і гончарним кругом, а вчителі їхні — найвправніші майстри України із безліччю титулів, звань і нагород — Михайло Китриш, Василь Омеляненко, Микола Пошивайло та інші.

На території колегіуму, який також є осередком створення серйозних керамічних виробів (щоправда, не на продаж), є два так званих горна — гончарські печі. Одна з них — більш сучасна, інша — традиційна, вона викопана у землі і за технікою створення копіює прадавні горна. Титулований гончар Микола Пошивайло розповідає, що піч розпалюється протягом 12 годин, нагріваючись до 800—1000 градусів. Протягом цього часу в її нетрях випалюються вироби. «А як ви визначаєте температуру?» — поцікавилися ми, шукаючи очима на зовсім не модерному приладі температурні датчики. «За вогнем», — запевнив приголомшену аудиторію досвідчений майстер. Перед початком обпалювання піч з усіх боків обкурюють спеціальними травами — аби відігнати злих духів. Теж, ясна річ, традиція не модернова, але жива. А витягають готові тарілки - глечики з горна аж через два дні, коли піч і вироби вистигають.

Для розпису кераміки в Опішні використовують органічні фарби, виготовлені з ангобів, тобто тієї ж таки глини. Часом, аби отримати потрібні барви, до ангобів додають інші речовини. Завдяки своєму переважно природному походженню, кольори виявляються досить спокійними і теплими — переважають ніжно-блакитний, бежевий, коричневий, м’який зелений. Основні мотиви декорування опішнянських виробів — рослинні орнаменти, рідше — тваринні образи. Звичайно, кожен із традиційних орнаментів має свою символіку, вгадати яку сьогодні майже неможливо. Про значення символів можна тільки здогадуватися. Опішнянські майстрині припускають, що, до прикладу, зображення птаха на глечиках наші предки використовували як символ жертвоприношення, аби не доводилося вбивати живого птаха.

== Магія глини. ==

У кутку майстерні — ікона. Під нею — електричний гончарний круг, оберти якого забезпечуються ледь помітною педаллю і незначними рухами ноги гончаря. Майстер розповідає, що колись робота на гончарному крузі була значно складнішою, оскільки однією рукою доводилося його крутити. Відповідно, для ліплення виробу давньому гончарю залишалося вдвічі менше робочої сили, ніж сучасному. Сьогодні все значно простіше. Але й досі нелегко. Найскладніше — це виставити глину на центр кола, аби виріб був композиційно правильним і симетричним. Визнаним майстрам — таким, як Микола Пошивайло, це вдається моментально, молодші ж руки витрачають на це більше часу та зусиль. Узагалі процес створення макітри або глечика для непризвичаєного до такого дійства ока видається ледь не магічним: із кавалку глини в майстерних руках буквально за декілька хвилин виростає десятилітрова макітра або стрункий глечик. Нам пощастило спробувати власноручно зліпити горщика на гончарному крузі. Справа видалася нелегкою… А поруч — діточки, які і собі ліплять — хто коників, хто лисичок, хто свистунці. У них — своя магія.

З виправданою гордістю майстри кераміки розповідають про те, як відомим опішнянським майстрам удавалося «витягнути» (суто гончарський термін) макітри на 40 і 60 літрів. Цей процес, відверто кажучи, складно навіть уявити.

[[Файл:Розповідає народний майстер Микола Гаврилович Пошивайло.png|200px|thumb|left|Розповідає народний майстер Микола Гаврилович Пошивайло]]

- Глина — особлива. Ти «тягнеш» її вгору, а вона росте, як дитина... Чим більше витягнеш і чим тоншими будуть стінки виробу, тим швидше нагріватиметься в ньому борщ, а чим товстішими будуть стінки, тим довше страва зберігатиме потрібну температуру, — ділиться секретами гончар з безкінечним переліком заслуг Михайло Китриш. Все своє життя він присвятив гончарству. До авангарду він ставиться негативно, не підтримує і не визнає його.

— Усе те, що створено згідно з народною традицією, усе це підтримує культуру, дає їй життя. А решта — то тільки заробляння грошей, — впевнений гончар.

Михайло Єгорович розповідає і про українську гончарську школу, яка відрізняється від решти світових центрів народною поширеністю, сталими традиціями і канонами, а також доступністю і зрозумілістю.

Гончарством на примітивному рівні можна оволодіти протягом шести місяців. Але йдеться тільки про ази, а майстерність — то вже справа наполегливості і роботи над собою. Це і веселить, і заспокоює майстра. – Часом я роблю горщика, а потім у мені щось як перевернеться... і я починаю ліпити коня з величезною пишною гривою... — захоплено описує Михайло Єгорович, а наприкінці зворушливо додає: — Перш за все, людина повинна любити цю справу. Це найголовніше.

Тим часом майстер розповідає про Міжнародний молодіжний гончарський фестиваль, який проходить тут віднедавна. У конкурсній програмі фестивалю взяло участь 300 робіт з України, Росії, Білорусі, Молдови. Цікаво, що положенням про конкурс обумовлена участь не тільки власне керамічних робіт, а і будь-яких декоративних, які причетні, присвячені або пов’язані з гончарством.

Наукової ваги столиці українського гончарства надає Національний музей-заповідник, при якому існують також Гончарська книгозбірня України, Національний архів українського гончарства та видавництво «Українське народознавство», а також Інститут керамології — відділення Інституту народознавства НАН України. Музей, заснований у 1986 році як музей гончарства, згодом був переформований у музей-заповідник. З того часу він існує вже не тільки для цікавих очей туристів, а і для допитливих науково-дослідницьких умів. «Вітаємо! Ви щаслива людина, бо уже в Опішному»,— зустрів нас написом Національний музей-заповідник українського гончарства. На подвір'ї розкинувся так званий Гончарський етнопарк. Просто неба стоять неймовірні витвори найрізноманітніших розмірів і форм, виконані митцями з різних міст України — переможцями Всеукраїнських гончарських фестивалів, що проводяться в Опішні. Тут і Опішненська мадонна, і янгол із куришкою (підставкою для свічки), й усміхнений вусатий дідуган із люлькою, й традиційні опішнянські фігурки, лелеки, що символізують розмноження роду і є своєрідним оберегом Опішні, й оголена молодичка, що читає журнал «Наталі» і за якою спозирають крізь тин дві цікаві бабці... І хоча глина — матеріал довговічний і здатний зберігати в собі тисячолітні таємниці, все ж таки шкода, що ці дивовижні експонати незахищені від вітрів, дощу та снігу...

Не менш цікаві речі демонструються і в самому музеї. Чого вартий, наприклад, мисник, на полицях якого зібраний посуд із різних куточків України — тут і так звані теракотові (тобто не покриті лискучою поливою) глечики, в яких на диво довго зберігається молоко, і куманці для лікерів, що зодягалися на руку. В музеї ми переглянули виставку унікальних гончарних фото кінця ХІХ століття, ознайомилися із колекціями декоративних тарелей. А ще тут на нас чекали дивовижні практичні заняття з гончарами та малювальниками. Приміром, наших учнів гончарувати вчив лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Нечуя-Левицького, заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки художників Микола Гаврилович Пошивайло. Навряд чи зможу словами передати всю гаму почуттів, що заполонили мою душу після того, як мені самій вдалося виготовити за допомогою гончарного кругу маленького горщика. І навіть глиняні плями, що залишилися на джинсах, ніскілечки не засмутили.

Але виготовити річ на гончарному крузі — це лише половина справи. Витвір треба ще розмалювати і висушити у печі (на все це йде близько двох тижнів). Микола Гаврилович традицію гончарювання перейняв від свого батька, потім навчався на заводі «Художній керамік». Розмальовує майстер свої вироби фляндрівкою — це особливий опішнянський орнамент, який легко впізнати, але важко описати. «Старайся дотримуватися тієї ж форми лінії, що придумали наші предки»,— давав нашому учневі настанови майстер. І ще одне важливе зауваження: в гончарній справі використовується тільки спеціально підготовлена глина — ретельно вимішена і очищена від усіляких камінчиків-корінчиків. Інакше виріб ще під час сушки може дати тріщину.

[[Файл:Як треба ліпити горшика.png|200px|thumb|left|Як треба ліпити горшика]]

Микола Гаврилович сам розписує свої вироби. Але є в Опішні люди, які займаються тільки розписом. Як правило, це жінки, їх називають малювальницями. Так, нас розписувати вчила Ірина Мирко. Вона виводить орнаменти на глечиках настільки впевнено і швидко, що сторонній спостерігач може подумати: та то ж простяцька справа. Але коли ти сам пробуєш повторити щось подібне, то руки починають тремтіти, а фарба, виготовлена, до речі, також із глини та барвників, ніяк не хоче лягати точно по контуру. А кожен, хто потрапляє в Опішню, може сам, подібно до міфологічного Гнума, що створює світ на гончарному крузі, виліпити власний світ або принаймні декілька ліплених історій...
Ось яку історію нам розповіли про опішненські ліплені свищики… Невід’ємною частиною опішненської кераміки була і залишається дитяча іграшка у вигляді лаконічних скульптурних зображень звірів. Були досить поширені і скульптурки людей: барині, куми, кума, козака, вершника. Свищик – оригінальний, самобутній – він прикрашає наш побут, вносить тепло і радість у життя наших дітей, формує їхні естетичні смаки – є витвором мистецтва.

У розписі опішненського свищика, як і у формі, знаходимо відгомін надзвичайно давніх традицій. В древні, язичницькі часи глиняна іграшка була магічним інструментом, який захищає від нечистої сили. Язичництво не пішло в небуття. Недарма чарівні музичні інструменти, в тому числі свистунці, нерідко фігурують в українських казках, як предмети магічного зв’язку героїв з тваринами – помічниками. Кожна свистулька несе у собі певну символіку, а отже і магічний вплив і захист через форму, орнамент, колір, звук та їхнє поєднання, а також власне глину, з якої „не святі горшки ліплять”!

[[Файл:Традиційний Опішнянський свищик.png|200px|thumb|left|Традиційний Опішнянський свищик]]

Система розписів свищиків тварин носить космогонічний характер. Це суто опішненське явище – традиційно та логічно зумовлена система понять і позначень. Складається ця система із трьох мотивів: це „гілка” на спині тварини, „кривулька з накапуванням” (хвиляста лінія, що вється між крапок) по обох боках, а також „сонце” (у вигляді солярного знака, оточеного крапочками, або квітки з різною кількістю пелюсток та вигинистих ліній-променів) на грудях тварин. Розписана в такий спосіб тварина-іграшка становить образ, пов’язаний з давніми уявленнями про світоустрій.

Свищики можуть бути різної форми. Але кожна з них несе в собі якесь символічне значення. З розповіді майстрині ми дізналися, що:
ПТАШКА символ мрії, творчості, якщо з нею гратися і вірити в свою мрію, то вона здійсниться Птахи – істоти, що можуть найвище і наблизитись до світу богів. Також птахів вважають передвісниками весни; КОНИК приносить благословення сонця і удачу для дитини;
ОЛЕНЬ роги Оленя – це земна рослинність, тому Олень є символом землеробства, ремесел, знань (кінь і Олень - символи життя і Сонця; за древніми міфами, Сонце почергово перебуває на землі і на небі, і саме Олень щодня виводить Сонце на своїх рогах на Небо; культ Оленя ще більш древній чим коня); КОРІВКА символ родючості, матеріального достатку, годувальниця; БАРАНЕЦЬ пов’язаний з уявленнями достатку і благополуччя; КОЗЛИК цілеспрямованість, впертість в досягненні мети; РИБКА приносить спасіння людям від біди; ВЕРШНИК символ сили, витривалості, а для дівчини – наречений; БАРИНЯ жіноча чистота, цнотливість.

Ще нам розповіли, що для виготовлення гончарних виробів та творів вжиткового мистецтва опішненські майстри використовують глини, спріснюючі матеріали, плавні, глазурі (велика рецептура хімікатів і речовин) та керамічні фарби. Виготовлення дрібних керамічних виробів, які сушити і випалювати необхідно при дуже лагідному режимі.
Малопластичні глини, як правило, використовуються для виготовлення більш масивних виробів з товщиною стінки 10-15 мм. Такі вироби можна сушити і випалювати теплоносіями з повишеними характеристиками. Щоб запобігти браку та прискорити сушку та випал в масу пластичних глин вводять спріснювачі.

Глину для гончарних виробів, як правило, необхідно добувати в добре вивчених і підготовлених кар’єрах. Добування глини ведеться в весняно-літній період. Із кар’єрної глини без спеціальної підготовки одержати гончарні вироби високої якості дуже важко.
Для одержання якісних виробів із наявної сировини її в першу чергу необхідно гомунізувати шляхом перемішування при добуванні, пошаровому розміщенні в глинозапасниках, при буртуванні на бетонних площадках біля формовочного виробництва. Площадка зберігання глини заповнюється пошарово. Товщина шару 20-25 см. Висота бурта до 1,0 м. В буртах глина зберігається не менше року. За цей час її структура руйнується під впливом сонця, води, вітру та морозу. Підготовлену таким чином глину засипають в бучільні ями. В бучільну яму глина вкладається шаром не більше 30 см. поверх кожного шару глини кладуть шар вогнетривкої глини товщиною 4-5 см в межах 10-12% від об’єму шихти.
Зверху поливають шлікером із розрахунку 100 л шлікеру на 1м.куб. шизти але не більше 10% її об’єму. Зволожена шихта в бучильних ямах видержується до 3 діб. Для приготування шлікера беруть 100 кг склобою, 7 кг вогнетривкої глини, 70 л води. Компоненти загружають в кульовий млин. Процес помолу триває 24 години. Якість помолу контролюється лабораторією. Шлікер повинен бути сметаноподібний. Для використання вологість шлікеру доводиться до 20-22%. Шикта із бучільних ям подається на механічну переробку – двохвалковий змішувач, вальці тонкого помолу (зазор між валками 2-3 мм) і стрічковий прес. Брус одержаний із стрічкового пресу розрізається на “велику” валюшку і складається на вільному місці біля загрузочної горловини преса. “Великої” валюшки заготовляють 1,5-2,0 м.куб. Заготовлену валюшку пропускають через прес ще 2-3 рази. Перероблену таким чином валюшку подають у валюшко - запасник (склад валюшки). Тут вона видержується на протязі 15 діб – складена в штабеля. Кожний штабель, або їх група покриваються поліетиленовою плівкою, або мішковиною для збереження вологого середовища.

Із запасника “велика” валюшка подається у формовочне відділення гончарного цеху в такій кількості, щоб нею забезпечити роботу цеху на протязі двох днів. Перед формовкою “велику” валюшку пропускають через стрічковий прес, брус якого розрізають на пластини такого розміру, які потрібні для формування вибраного виробу.
Формовка гончарних виробів ведеться на вертикальних коліноричажних пресах, гончарних кругах, а дитячі забавки формуються руками.
Для формування гончарних виробів використовують гончарні станки з електроприводом, або станки з ножним приводом. Робочим органом гончарного станка є верхній горизонтальний круг діаметром 250 мм з нанесеними концентричними колами.
Круг обертається проти годинникової стрілки. Гончар бере на центр круга необхідну кількість матеріалу встановлює на центр круга і міцно закріплює її. Приводиться в рух круг, а гончар обтискає глину двома руками в форму півсфери. Далі гончар переносить зусилля пальців рук для формування конічної фігури, витягаючи глину вверх. Одержавши стійкий вертикальний конус, гончар осаджує його до форми півсфери і натиском великого пальця правої руки намічає центр майбутнього виробу. Починаючи з центру лівою рукою з середини, а правою зовні формується вертикальна стінка циліндра майбутнього виробу. Із циліндричної заготовки гончар формує виріб за своїм бажанням або за заданим шаблоном.

Існує спосіб формовки гончарних виробів в основному тарілок, тарелей та неглибоких мисок з допомогою гіпсових форм, що встановлюється замість диска гончарного круга і зовнішнього шаблона.
На вертикальний вал гончарного круга встановлюють гіпсову форму, яка має сформувати внутрішню поверхню виробу, наприклад тарілки. На гіпсову форму ложать заготовку глини в формі паляниці міцно притискаючимасу до гіпсової форми. Зовнішню поверхню (дно перевернутої тарілки і вінця формуються шаблоном). Вироби підсушуються на гіпсових формах.
Для придання гончарним виробам художньо-декоративного виду їх розписують кольоровими ангобами або гравірують.
На лицеву поверхню виробу наносять рисунок виїмки або рельєф. Декорують або весь виріб або лише його частину. Для керамічних виробів характерні прикраси із стрічок глини, джгутиків круглих або плющених часто пальцями, або стеком.

[[Файл:У глині, з глиною, скільки віку жили й живемо, від батьків її любимо....png|200px|thumb|left|У глині, з глиною, скільки віку жили й живемо, від батьків її любимо...]]

Використовують різні способи декорування. Декорування по сирому черепку та декорування по сухому або лише підсушеному черепку.
Глину для декорування використовують ту що і для формування виробів, але з введенням фарбуючих окислів, або використовують глини близькі по технологічних характеристиках, але різні по окрасці після їх випалу. Часто ангоби мають дуже складний склад і їх рецептурою займаються спеціально підготовлені спеціалісти разом з підготовленням полив та глазурей.
Спеціалісти розрізняють глазурі прозорі і глухі. А глазурування ведеться або висушених виробів, або після суцільного випалу, нанесення ангобних рисунків.

Глазурі наносяться на весь виріб, або на його зовнішню або лише на внутрішню поверхню. Існують різні способи нанесення глазурі. Випал гончарних виробів ведеться в спеціальних гончарних горнах і вимагають високої майстерності у веденні процесу випалу та охолодження виробів до температури навколишнього середовища.

Гончар працює для того, щоб його виріб приносив людині користь і задоволення потреб споживача.
А ми можемо насолоджуватися витворами гончарного мистецтва в повсякденному житті. Це різноманітні миски, макітри, куманці, глечики, горщики. І для діточок є велике задоволення: різноманітні іграшки-свистунці, за допомогою яких малеча може розважитися.

== Автор статті (посилання на сторінку користувача) ==
[[Користувач:Івах Тетяна Миколаївна|Івах Тетяна Миколаївна]]