HistoryPedia - Внесок користувача [uk]

Користувач:Лебідь Віра Миколаївна

2015-12-09T09:04:26Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Випускний проект */

==Прізвище, ім'я, по-батькові==
Лебідь Віра Миколаївна
[[Файл:Лебідь_В.М..png|200px|thumb|left|Лебідь В.М]]

==Регіон==
Сумський район

==Місце роботи==
Новосічанська ЗОШ I-III ст. Сумської районної ради Сумської області

==Посада==
учитель

==Категорія==
Вища

==Випускний проект==
Історія населених пунктів [[Історія с. Іволжанське]]

Портфоліо Лебідь В.М. [https://drive.google.com/file/d/0B647yw0Oz5dacm1QZ05VSm1ydzA/view?usp=sharing]

Методична розробка уроку: "Люби і знай свій рідний край" [https://drive.google.com/file/d/0B647yw0Oz5daWlUwYXV1Sk84VDA/view?usp=sharing]

Методична розробка уроку: "Слобідська Україна" [https://drive.google.com/file/d/0B647yw0Oz5daSk1VYUlYMVFScFU/view?usp=sharing]

Презентація "Трагедії печальні дати"[https://drive.google.com/file/d/0B647yw0Oz5daNkVZZ1lQLVJrcVE/view?usp=sharing]

[https://drive.google.com/file/d/0B647yw0Oz5dabFgxTWFLOGlZcWM/view?usp=sharing Презентація роботи пошукового загону "Спадщина"]

==Контакти==
'''0666393936'''

[[Спеціальні:Список користувачів|Список користувачів]]

Історія с. Іволжанське

2015-12-09T06:20:49Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Персоналії */

==Назва==

В народі із вуст в уста передаються легенди про походження назви населеного пункта Іволжанське. Одна з них розповідає, що назву селу дали від великої кількості верб, на російській мові - «ив» , звідси і Іволжино. Інша легенда трактує походження назви села від птаха іволги, а українською мовою – вивільги. Часто старенькі люди і по сьогоднішній день називають населений пункт «Виволжено» - можливо, від «вивільга».

Існує ще одна легенда про походження назви села, пов’язана з назвою криниці, нібито збудованої людиною на прізвище Іволгін. Де правда, де вимисел, де легенда - на сьогодні, мабуть, всі точки зору на походження назви села мають право на існування, тож нехай вони передаються і далі з покоління в покоління. Бо тут і верби ростуть, і поселяються вивільги, і є дуже старе джерело з надзвичайно чистою і смачною водою.

==Географія==
===Розташування===

Селище Іволжанське знаходиться за 25 км від м. Суми в напрямку м. Курськ, Росія. Розташований на березі річки Олешня. Вище за течією на відстані 2 км розташоване селище Кияниця, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Писарівка. [[https://uk.wikipedia.org/wiki/Іволжанське]]

===Клімат===
===Ґрунти, рослинний і тваринний світ===

Іволжанський ставок займає на сьогодні загальну площу 27,351га. Безпосередньо під водою- 25,1952га. Заболочені ділянки становлять 1,1080 га. Вода у ставку чиста і відносно холодна, бо живиться водою чисельних підземних джерел. З усіх ставків, що тягнуться по річці Олешня, тільки на Іволжанському ставку можна зустріти рідкісні рослини, занесені до Червоної книги України – біле латаття, калюжницю європейську.

Латаття біле ( Numphaea alba) – одна з найкрасивіших рослин наших водойм. Росте вона в заплавах, старицях, ставках, там,де повільна течія води.

Рано навесні у верхів’ї ставу, по його берегах, можна зустріти не менш красиву рослину з яскраво-золотистими шароподібними квітами – купальницю європейську (Trolius europaeus). Пелюстки закривають внутрішню частину квітки, залишаючи маленький отвір. Часто квіти служать прихистком для маленьких комах, що ховаються в ньому , як у будиночку, від несприятливих погодніх умов і одночасно запилюють квітку. Часто квіти купальниці називають трояндою, бо дійсно, квітка має вигляд маленької жовтої трояндочки. У скандинавських народів є повір’я, що прекрасна квітка купальниці – улюблена квітка лісових духів – тролей. Звідси і походить латинська родова назва – троліус, а за яскраві жовті квіти її називають ліхтариком.

Понад десять років тому Іволжанський став облюбували найграційніші птахи нашої фауни –лебеді. Рано навесні прилітають ці птахи, щоб звити гніздо і дати потомство. На воді з очерету та іншої прибережної рослинності в’ють велике гніздо у тихому, недоступному для ока людини, куточку ставу. Коли лебедиця сидить на кладці, самець охороняє свою подругу від непроханих гостей. Місцеві жителі розповідають, що підпливти на човні до гнізда неможливо і навіть небезпечно. Лебідь-самець розправляє крила, а розмах їх становить більше 2 м, і кидається в атаку на людину, сильно б’ючи крилами по воді та видаючи шипучі загрозливі крики. В 2009 році лебедят було троє, а у 2010 році пара викормила аж п’ятьох нащадків. Для годівлі часто прилітають на сусідні ставки с. Кияниці та с.Писарівки. 2008 року одна з двох пар тривалий час не відлітала у вирій, навіть після замерзання водойми. Тому одного з птахів з обмороженими кінцівками передали до еколого –натуралістського центру у м. Суми. Саме тому з моменту заснування ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ» було оформлено його емблему, на якій, крім інших атрибутів, зображена пара лебедів.

Чарівна природа, затишні місця відпочинку ваблять до себе багатьох городян. Спекотним літнім днем можна покупатися і позасмагати, поплавати на човні, милуючись тихими затоками, білим лататтям, різноголосими піснями багаточисельного птаства.

Після відкриття рибальського сезону можна посидіти з вудочкою на зарослих вербами та вільхою берегах ставу. Тільки для цього треба придбати квиток (прямо на прохідній заводу), бо став орендує ТОВ «Завод «Еко - Продукт» для любительського і спортивного рибальства. В ставку водиться білий та червоний карась, короп, білий амур, товстолобик,окунь, щука, в’юни, піскарі. У ставку живуть також раки, які є індикаторами чистоти водойми. Хто полюбляє зимову рибалку, може спіймати окуня. У верхів’ї ставу видно сліди діяльності бобрів, їхні хатки, повалені дерева. Мисливці полюють на диких качок, водяних курочок, лисух.Зайці, косулі, благородні олені, лосі, лисиці, куниці, єнотовидні собаки, дикі кабани –це тварини, яких можна побачити в лісі Сумського лісгоспу, який межує з селом.

Первозданна краса мішаного лісу на основі дуба черешчатого манить своєю прохолодою, незрівнянною красою. Навесні можна помилуватися проліскою сибірською, рястом Маршала, любкою дволистою, медвежою цибулею (черемшою). Травень наповнює ліс пахощами конвалії, купини, а влітку, якщо пощастить, можна знайти лілію лісову (царські кудрі). якщо хтось любить тихе полювання, можна брати кошик і йти збирати строчки і сморчки, білі гриби, лисички, грузді, маслята, а осінньої пори тут - справжній опеньковий рай. Малина, ожина, суниці, глід, горіхи ліщини, лікарські рослини - ось тільки невеличкий перелік справжніх екологічно чистих дарів природи.

==Історія==
===Давні часи===
===Новий час===

В книзі ''«Россия, полное географическое описание нашего отечества», под редакцией В.П.Семенова т. VІІ. Малороссия издат. Деврина 1903г. Г.С.Петербург»'' є перша історична згадка про хутір Іволжино. ''«Ведомость сколько в Харьковской округе за помещиками состоит по нынешней ревизии во владении крестьян: умершего лейбгвардии корнета Андрея Кондратьева в х. Иволжино -51 человек»''( дані за 1783 рік). Андрій Андрійович Кондратьєв, син Андрія Васильовича та правнук Герасима Кіндратовича ,одного з найбагатших поміщиків Слобідської України, мав у Сумському і Лебединському повіті понад 33тис. десятин землі (села Василівка, Великий і Малий Бобрики, Нижня Верхосулка, Павлівське, Піщане, Попівка, Ситківщина, Хотінь, Яструбине, хутори Дубова Пустош, Іволжин, Кияшківський, Кривцова Пустош, Мороча, Полуботківський, Радковщина), кілька винокурних, цегляних, селітряних заводів, 5113 кріпаків (1795).

Хутір Іволжино переходив з рук в руки однієї і тієї ж сім’ї Кондратьєвих: від Герасима, відомого сумського полковника, землі одержав йог осин Андрій, далі – його син Василь, нарешті, землі та хутір Іволжин перейшли до його правнучки Ганни Андріївни, яка одружилася з Михайлом Івановичем Камбурлеєм, курським губернатором. Їхня донька Ганна одружилася з Бутурліним і передала хутір своїй доньці Ганні Дмитрівні, одруженій з графом Петром Сергійовичем Строгановим, якому навколишні землі з маєтком Хотінь відійшли довічно.

Не тільки підневільна праця кріпаків приносила прибуток поміщикам. У першій половині 19ст. Сумський повіт стає одним з найбільш розвинутих у промисловому відношенні в Харківській губернії, а галузі харчової промисловості набули найбільшого поширення. В умовах низьких цін на зерно, гуральництво давало в 2-4 рази більший прибуток, ніж хліб. Промислові підприємства на той час будувалися в основному в селах, що обумовлено наявністю сировини, дешевої робочої сили. За даними 1861 року, в Сумському повіті працювало 28 винокурень: Могриці, Стецьківці, Битиці, Іволжиному, Кияниці, Біловодах. До 1890 року завершується відокремлення спиртоочисних підприємств від винокурних. За даними Сумського Обласного Державного архіву, ''«…Иволжанський спиртзавод был построен в 1890 году и принадлежал графу Строганову ».''

Своїх дітей подружжя Строганових не мало, тому справи як на заводі, так і в маєтку с.Хотінь змусили продавати майно. Ще в 1911 році Іван Герасимович Харитоненко звертався до графа Строганова по питанню продажу, та граф навіть не прийняв цукрового магната. Через два роки помре Харитоненко і, майже одночасно, 90-річний граф. За відсутністю прямих спадкоємців, суд в результаті тривалого процессу про спадкоємство, затвердив цілу плеяду частково збіднілих далеких родичів, , які продали свою долю спадку єврею Шкопу, а потім маєток і садиба були куплені сумською землевласницею Марією Матвіївною Ліщинською.

===Новітній період===

Станом на 1 вересня 1946 року , згідно довідника «Українська РСР. Адміністративно- територіальний поділ » в Хотінському районі Сумської області до складу Новосічанської сільської ради відноситься "хутір Іволжанський". Згідно штампу в книгах, що були в бібліотеці Іволжанського спиртзаводу Харківського спиртотресту за 1953 року зазначено "Иволжено Хотенский р-н Сумской области". В довіднику «Українська РСР. Адміністративно –територіальний поділ» станом на 1січня 1972 року селище Іволжанське входить до складу Новосічанської сільської ради Сумського району Сумської області.

Історія села невід’ємно пов’язана з історією заводу. Після революції 1917 року завод перейшов у відомство Харківського спиртотресту. Ці дані підтверджують протоколи засідань другої Харківської районної комісії про націоналізацію земель від 1922 року ''«О национализации земель для Иволжанского винокуренного завода».'' На заводі були установлені три схеми виробництва спирту – паточна, картопляна та зернова. В 1941 році у зв язку з окупацією території обладнання було евакуйоване. Після війни завод відбудували, і з 1946 року він став випускати продукцію. Сировиною для отримання спирту була картопля та зерно, а з пуском після відбудови в 1949 році Кияницького цукрового заводу - патока. Спирт, вироблений на Іволжанському заводі, був найвищого у Харківському спиртотресті гатунку. За спогадами Лебідь Валентини Яківни, техніка-хіміка по сировині, що пропрацювала на заводі з 1958 по 1970 рік, якість іволжанського спирту у Харківському спиртотресті відзначали як найкращу. Головне у технологічному процесі виготовлення спирту – це якість води. Перші лабораторні дослідження місцевих фахівців, датовані 1940 роком, підтвердили, що вода має цінний мінеральний склад. У 1960- 61 роках проби цієї води були вперше направлені для детальних аналітичних досліджень до Українського науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології в місто Одесу і одержали позитивні харатеристики, що вода є унікальною гідрокарбонатною, залізистою, кальцієвою, магнієвою. У воді є біологічно-корисні для організму мікроелементи - йод, бром і ряд інших. Але промислового розливу води в той час, на превеликий жаль, так і не було розпочато.

В 1971-1972 роках відбувається реконструкція спиртзаводу на винзавод, що випускав плодово-ягідні вина. Сировиною служили фрукти, зібрані в садах району, області, республіки. Працював завод в одну зміну. Усіх робітників було 56 чоловік. Одне з найдешевших в асортименті плодовоягідних вин Іволжанського винзаводу було вино «Солнцедар».

Після розпаду Радянського Союзу на заводі деякий час розливали паньяк (настоянка на травах) на основі сировини, що завозилася із Одеської області. Антиалкогольна кампанія змусила перепрофілювати Іволжанський винзавод, і підприємство почало випускати фруктові консерви та безалкогольні напої (1987р.)

Наступним етапом роботи заводу і становлення води на виробництво став 1989 рік. Зразки води з Іволжанського родовища знову були направлені в УНДІ медичної реабілітації та курортології м. Одеси. Проведені дослідження знову підтвердили добру стабільність хімічного складу води та мінералізацію її в часі. Згідно бальнеологічної оцінки, воду за складом було віднесено до природної столової води, внесено до республіканського стандарту на мінеральні води та рекомендовано до промислового розливу під назвою «Івожанська». Нині завод працює в стінах будівлі, збудованої ще графом Строгановим. Вода подається зі скважини, яка діє з 19століття.

==Населення==

Загальна чисельність населення станом на 1 жовтня 2015 р. - 208 чоловік.
Кількість дворів - 90.

==Органи влади==

Підпорядковується Кияницькій сільській раді.

==Економіка==

'''ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ»''' в с.Іволжанське засновано 1997 року. Завод став спеціалізуватися на виробництві мінеральної води, пива, безалкогольних напоїв та молочної продукції. Асортимент незбираної молочної продукції був підібраний з урахуванням останніх тенденцій як у нашій країні, так і за кордоном, використовувався у лікувально- профілактичних цілях та в дитячому харчуванні. Великим попитом користувалися :
1. Молоко
2. Кефір
3. Сметана
4. Йогурт «Сімейний»
5. Молоко з какао «Мальвіна»
6. Ряжанка.

З об 'єктивних причин, які склалися в області з сировиною, в червні 2003 року виробництво молочної продукції було припинено.
Виробництво живого пива здійснюється на основі натуральних компонентів за традиційною технологією, згідно індивідуальних рецептур підприємства.
Обладнання для виробництва напоїв було поставлене ізраїльською фірмою «I .E.C. Ingineering », італійською фірмою « B. M. Beraggy» та заводом «Технологія» міста Одеса. Установлене обладнання відповідає комплексній механізації та автоматизації виробничих процесів. Це сучасне малоенергомістке високотехнологічне обладнання закритого способу виробництва , яке дає можливість зберегти натуральність продукції, що виготовляється. З липня 2007 року на підприємстві діє система управління якістю , яка відповідає вимогам ДСТУ ІSО 9001.

Теперішній асортимент продукції:

1.Вода «Іволжанська газована»
2.Вода «Івожанська негазована»
3.Напій «Лимонад»
4.Напій «Дюшес»
5.Напій «Лимон»
6.Напій «Апельсин»
7.Напій «Живинка»
8.Напій «Виноград»
9. Напій «Кола»
10. Пиво «Іволжанське»
11.Вода бутильована (6л та 20л).

Для забезпечення виробничої потреби в тарі установлено дві лінії видуву ПЕТ – пляшок польського та вітчизняного виробництва.
Підприємство постійно бере участь у виставках та конкурсах як місцевого, так і державного рівня. У 2003 році в конкурсі «Українське найсмачніше» другої національної виставки «Регіони України пропонують» підприємство було нагороджене «Золотою медаллю».
Два роки поспіль – 2004 та 2005, підприємство приймало участь в регіональному конкурсі «100 кращих товарів Сумщини». В 2005 році вийшло фіналістом цього конкурсу в номінації «Харчові продукти» по позиції вода мінеральна питна столова сильногазована «Іволжанська».
В 2012р. число працюючих на підприємстві складало 126 чоловік. Планується розширення виробництва та збільшення чисельності виробничого персоналу.

==Медицина==
==Освіта==

Діти навчаються у Новосічанській ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Підвіз здійснюється шкільним автобусом.

==Культура==

Діє сільський клуб.

==Релігія==
==Спорт==
==Пам'ятки архітектури, історії та культури==

На околиці села є одна з 4 братських могил Кияницької сільської ради з похованнями воїнів, що загинули під час оборонних боїв за село на початку жовтня 1941 року (підрозділи 293 стрілецької дивізії 40-ї Армії ) та 8 березня і в другій половині серпня 1943( підрозділи 615 стрілецького полку 167 трілецької дивізії 38-ї Армії). В братській могилі знайшли свій останній пристанок 11 воїнів Радянської Армії - один воїн, що загинув у 1941 році, а решта - під час визвольних боїв 1943 року.
Поряд з братською могилою на початку 2000-х років була побудована дерев’яна капличка. Ініціатором і спонсором побудови культової споруди була родина Мельників - Володимира Петровича та Василини Василівни, що проживають у селі Іволжанське. 10 жовтня 2008 року протоієреєм Віктором каплиця освячена на честь Святого Георгія. Каплиця – це християнська культова споруда, що являє собою невеличку церкву без приміщення для вівтаря. Як правило, каплички будуються на місці поховань, вздовж доріг. Призначена каплиця для відправ та молитов. Кожен, хто бажає, може зайти помолитися, подумати про тлінність життя…

==Персоналії==

Кожне село на Україні може гордитися талановитими працьовитими людьми. Кожне село має і відомих жителів.
'''Олександр Степанович Демиденко.
'''
Народився Олександр Степанович 6 квітня 1940 р. в с. Писарівка ( нині Сумського району Сумської області), а дитячі та юнацькі роки провів в с.Іволжанське, у 1955 році закінчив Новосічанську школу, де і почав писати свої перші поетичні рядки. Закінчив Чернівецький держуніверситет за спеціальністю філолог – викладач української мови та літератури. На другому курсі здобув всеукраїнське визнання як автор тексту пісні «Плаче захмарене небо». Вона здобула таку популярність, що багато хто вважає її народною. А загалом на вірші Олександра Демиденка написано більше 250-ти пісень. Кращі з них увійшли до його пісенних збірок «Плаче захмарене небо», «Калинові дзвони» та «Диво-сон».

Після закінчення вузу Олександр Степанович працював учителем у школах Чернігівщини, в Сумському обласному Будинку народної творчості,
вихователем київських студентських і робітничих гуртожитків, комендантом, начальником УЖКГ.
[http://koonspu.org/index.php/novyny/134-nova-yuvileyna-zbirka-oleksandra-demydenka]

В поезії Олександра Степановича Демиденка сільська тематика – чи не найважливіша. І це не просто данина синівському обов’язку, а щось таке , що неможливо передати звичайними, буденними словами. Треба мати зір справжнього художника і неабияку поетичну уяву, аби побачити, що тіні від гілок смерек нагадують лелечі крила. Поезія Олександра Демиденка - афористична, образна і надзвичайно мелодійна. Неспроста Степан Сабадаш, Анатолій Гайденко, Ярослав Вишиваний, Остап Гавриш та інші українські композитори беруть слова його віршів за основу своїх пісень, які потім співає уся Україна. Перша збірка поезій «На крилах лелек» побачила світ у 2006 році у видавництві «Український письменник», друга, «У сузір’ї внуків», віддрукована видавництвом «Буква» у 2007 року. «Веселі дні на хуторі Григорівка» - це третя книжка талановитого гумориста і поета, видана ТО «Край», видавець Міцінський С.А. у 2007 році. Олександр Демиденко - член Спілки письменників України, на сьогодні проживає разом з дружиною в м.Києві на бульварі Давидова. 10 квітня 2007 року Олександр Степанович побував на малій батьківщині, відвідав Писарівську та Новосічанську школи. Відбулася творча зустріч з учителями та старшокласниками, де приємно поспілкувалися, послухали поезію у виконанні автора, почули відповіді на запитання. 26 січня 2011 року в обласній філармонії відбувся вечір поезії О.Демиденка. Батьківщина і досі тримає письменника тісними родинними узами та вабить до себе.

З-під пера поета вийшли збірки віршів для дорослих «На крилах лелек» (2006), гуморесок «Веселі дні на хуторі Григорівка» та «Я з сонця й роси» (2015), а також для дітей «У сузір′ї внуків» (2006), «Лисиччине дзеркало» (2007), «Україна в нас одна» (2007), «Пори року» (2007), «Місяць-художник» (2008).

'''Геренко Світлана Василівна'''

9 грудня 1945 року в с. Степанівка Сумського району народилася Геренко (Варуха) Світлана Василівна. З 1953 роки родина Василя Варухи проживала в селі Іволжанському на території відгодівельного пункту Кіровського радгоспу. В той час, коли радянські діти мріяли бути космонавтами чи лікарями, Світлана уже знала напевне, що буде журналістом. Школяркою друкувалася в молодіжній газеті, а закінчивши Новосічанську десятирічку, вирушила вступати вчитися на журналістку до Київського університету ім. Шевченка. Та на престижний факультет приймали з дворічним трудовим стажем, тому, щоб не марнувати часу, вступила на заочне відділення філфаку СДПІ ім. А.С.Макаренка. , а працювати пішла в рідну Новосічанську школу вожатою. Життя в школі кипіло: вечори, вікторини, туристичні походи. Світлана Василівна точно знає, що батьківщина КВК – не телебачення, не студенти вузів, а стіни нашої школи. Пропонували Світлані місто секретаря райкому комсомолу, та мрія про журналістику перемогла, і вона пішла працювати в газету «Червоний промінь». Продовжувала друкуватися в журналах «Дніпро», «Перець», «Прапор», газетах «Молодь України», «Літературна Україна». Її гуморески входять до збірника «Одноперчанин», альманаха літераторів Сумщини «Слобожанщина». Вона представлена в Міжнародній асоціації українських гумористів «Весела Січ» як активно-веселий член сумського куреня імені Остапа Вишні. За три десятиліття творчої діяльності Світлана Василівна відома сумчанам і жителям області як один із кращих журналістів області. Працювала в газетах «Сумщина» (до цього «Ленінська правда»), «Червоний промінь», головним редактором «Педагогічної трибуни». Творчий доробок оцінений обласною премією «Золоте перо» 2000 року, званням Заслужений журналіст України. Спілка журналістів присвоїла їй звання «Пані журналістка». В школі юних журналістів допомагає освоювати ази журналістики, продовжує вести рубрику «Рідня». У жовтні 2015 р. побачила світ книга поетеси, журналістки «Прощальне танго моєї журналістики – книга вітання откровенця, відповіді на нестандартні запитання».

==ЗМІ==
===Друковані ЗМІ===
===Електронні ЗМІ===
==Пошта, зв'язок, банківська сфера==
==Цікаві факти==
==Фотогалерея==
{|
|[[Файл:SAM 3446.JPG|thumb|250px|'''Іволжанський ставок.''']]
|[[Файл:Іволжанський_ставок.JPG|thumb|250px|Краєвид на Іволжанський ставок]]
|[[Файл:Колишній_Строганівський_завод.JPG|thumb|250px|Колишній Строганівський завод]]
|[[Файл:Пам'ятник_загиблим_воїнам_с._Іволжанське.JPG|thumb|250px| Пам'ятник загиблим_воїнам с. Іволжанське]]
|-
|[[Файл:Вид_на_завод_Екопродукт.JPG|thumb|250px|Вид на завод Екопродукт]]
|[[Файл:Капличка_с.Іволжанське.JPG|thumb|250px|Капличка с.Іволжанське]]
|[[Файл:Криниця_с.Іволжанське.JPG|thumb|250px|Криниця с.Іволжанське]]
|[[Файл:Місце_відпочинку_с.Іволжанське.JPG|thumb|250px|Місце відпочинку с.Іволжанське]]
|}

==Примітки та посилання==
==Джерела==
==Література==

# Бокотей А. Зустрічаємо пернатих! //Колосок. Науково – популярний природничий журнал для дітей. – 2007. - №2. – с. 2-3
# Геологический очерк Сумской области. Под редакцией проф. Д.Н.Соболева, проф. Л.И.Карякина, доц. И.П.Чернецкого.- Сумы.: Издательство Більшовицька зброя», 19047.– 374с.
# Демиденко О.С. Веселі дні на хуторі Григорівка: гуморески. – Тетіїв: Видавець Міцінький С.А. 2007.- 48с.
# Демиденко О.С. На крилах лелек: Поезії. – К. : Укр. Письменник, 2006. – 70с.
# Державний архів Сумської області. ДАМО РФ, ф. 38А: оп. 9005, спр. 108, арк..42: ф. 1428, оп. 2, спр.17,арк..79.
# Комаров В. Кондратьєвы и Савичи : судеб скрещенье. // Ваш шанс. 2006г. - №44. – с. 21А
# Костина В. Выигрывает тот, кто смеется. // Панорама. – 2005г. - №34. – с. 14
# Литвин М.І. Хотінь – край наш Слобожанський. – Суми: Видавництво «Слобожанщина», 2002р. -229с.
# Мироненко В. Рецепти оптимізму від Світлани Геренко. //Сумщина. – 2000р. - №138. –с.3
# Мій край Слобожанський : Збірник історико – краєзнавчих матеріалів. – К.: Видавничий дім «Фолігрант», 2006. – 356с.
# Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог – справочник. – К. : 1987. – 473с.
# Паспорта військових поховань м. Суми і Сумського району, спр.158, т.1. Облікова картка №43.
# Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. – Суми: Рекламно – видавниче об’єднання «АС - Медіа», Сумський державний університет, 2003р. – 608с.
# Українська РСР. Адміністративно – територіальний поділ. – К.: Українське видавництво політичної літератури, 1947р. – 1063с.
# Українська РСР. Адміністративно – територіальний поділ. – К.: Ордена Трудового Червоного Прапора видавництво політичної літератури України. 1973р. -813с.

==Ресурси інтернету==

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]]

Історія с. Іволжанське

2015-12-09T06:19:46Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Персоналії */

Історія с. Іволжанське

2015-12-08T20:33:36Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Персоналії */

Історія с. Іволжанське

2015-12-08T20:32:50Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Література */

==Назва==

В народі із вуст в уста передаються легенди про походження назви населеного пункта Іволжанське. Одна з них розповідає, що назву селу дали від великої кількості верб, на російській мові - «ив» , звідси і Іволжино. Інша легенда трактує походження назви села від птаха іволги, а українською мовою – вивільги. Часто старенькі люди і по сьогоднішній день називають населений пункт «Виволжено» - можливо, від «вивільга».

Існує ще одна легенда про походження назви села, пов’язана з назвою криниці, нібито збудованої людиною на прізвище Іволгін. Де правда, де вимисел, де легенда - на сьогодні, мабуть, всі точки зору на походження назви села мають право на існування, тож нехай вони передаються і далі з покоління в покоління. Бо тут і верби ростуть, і поселяються вивільги, і є дуже старе джерело з надзвичайно чистою і смачною водою.

==Географія==
===Розташування===

Селище Іволжанське знаходиться за 25 км від м. Суми в напрямку м. Курськ, Росія. Розташований на березі річки Олешня. Вище за течією на відстані 2 км розташоване селище Кияниця, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Писарівка. [[https://uk.wikipedia.org/wiki/Іволжанське]]

===Клімат===
===Ґрунти, рослинний і тваринний світ===

Іволжанський ставок займає на сьогодні загальну площу 27,351га. Безпосередньо під водою- 25,1952га. Заболочені ділянки становлять 1,1080 га. Вода у ставку чиста і відносно холодна, бо живиться водою чисельних підземних джерел. З усіх ставків, що тягнуться по річці Олешня, тільки на Іволжанському ставку можна зустріти рідкісні рослини, занесені до Червоної книги України – біле латаття, калюжницю європейську.

Латаття біле ( Numphaea alba) – одна з найкрасивіших рослин наших водойм. Росте вона в заплавах, старицях, ставках, там,де повільна течія води.

Рано навесні у верхів’ї ставу, по його берегах, можна зустріти не менш красиву рослину з яскраво-золотистими шароподібними квітами – купальницю європейську (Trolius europaeus). Пелюстки закривають внутрішню частину квітки, залишаючи маленький отвір. Часто квіти служать прихистком для маленьких комах, що ховаються в ньому , як у будиночку, від несприятливих погодніх умов і одночасно запилюють квітку. Часто квіти купальниці називають трояндою, бо дійсно, квітка має вигляд маленької жовтої трояндочки. У скандинавських народів є повір’я, що прекрасна квітка купальниці – улюблена квітка лісових духів – тролей. Звідси і походить латинська родова назва – троліус, а за яскраві жовті квіти її називають ліхтариком.

Понад десять років тому Іволжанський став облюбували найграційніші птахи нашої фауни –лебеді. Рано навесні прилітають ці птахи, щоб звити гніздо і дати потомство. На воді з очерету та іншої прибережної рослинності в’ють велике гніздо у тихому, недоступному для ока людини, куточку ставу. Коли лебедиця сидить на кладці, самець охороняє свою подругу від непроханих гостей. Місцеві жителі розповідають, що підпливти на човні до гнізда неможливо і навіть небезпечно. Лебідь-самець розправляє крила, а розмах їх становить більше 2 м, і кидається в атаку на людину, сильно б’ючи крилами по воді та видаючи шипучі загрозливі крики. В 2009 році лебедят було троє, а у 2010 році пара викормила аж п’ятьох нащадків. Для годівлі часто прилітають на сусідні ставки с. Кияниці та с.Писарівки. 2008 року одна з двох пар тривалий час не відлітала у вирій, навіть після замерзання водойми. Тому одного з птахів з обмороженими кінцівками передали до еколого –натуралістського центру у м. Суми. Саме тому з моменту заснування ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ» було оформлено його емблему, на якій, крім інших атрибутів, зображена пара лебедів.

Чарівна природа, затишні місця відпочинку ваблять до себе багатьох городян. Спекотним літнім днем можна покупатися і позасмагати, поплавати на човні, милуючись тихими затоками, білим лататтям, різноголосими піснями багаточисельного птаства.

Після відкриття рибальського сезону можна посидіти з вудочкою на зарослих вербами та вільхою берегах ставу. Тільки для цього треба придбати квиток (прямо на прохідній заводу), бо став орендує ТОВ «Завод «Еко - Продукт» для любительського і спортивного рибальства. В ставку водиться білий та червоний карась, короп, білий амур, товстолобик,окунь, щука, в’юни, піскарі. У ставку живуть також раки, які є індикаторами чистоти водойми. Хто полюбляє зимову рибалку, може спіймати окуня. У верхів’ї ставу видно сліди діяльності бобрів, їхні хатки, повалені дерева. Мисливці полюють на диких качок, водяних курочок, лисух.Зайці, косулі, благородні олені, лосі, лисиці, куниці, єнотовидні собаки, дикі кабани –це тварини, яких можна побачити в лісі Сумського лісгоспу, який межує з селом.

Первозданна краса мішаного лісу на основі дуба черешчатого манить своєю прохолодою, незрівнянною красою. Навесні можна помилуватися проліскою сибірською, рястом Маршала, любкою дволистою, медвежою цибулею (черемшою). Травень наповнює ліс пахощами конвалії, купини, а влітку, якщо пощастить, можна знайти лілію лісову (царські кудрі). якщо хтось любить тихе полювання, можна брати кошик і йти збирати строчки і сморчки, білі гриби, лисички, грузді, маслята, а осінньої пори тут - справжній опеньковий рай. Малина, ожина, суниці, глід, горіхи ліщини, лікарські рослини - ось тільки невеличкий перелік справжніх екологічно чистих дарів природи.

==Історія==
===Давні часи===
===Новий час===

В книзі ''«Россия, полное географическое описание нашего отечества», под редакцией В.П.Семенова т. VІІ. Малороссия издат. Деврина 1903г. Г.С.Петербург»'' є перша історична згадка про хутір Іволжино. ''«Ведомость сколько в Харьковской округе за помещиками состоит по нынешней ревизии во владении крестьян: умершего лейбгвардии корнета Андрея Кондратьева в х. Иволжино -51 человек»''( дані за 1783 рік). Андрій Андрійович Кондратьєв, син Андрія Васильовича та правнук Герасима Кіндратовича ,одного з найбагатших поміщиків Слобідської України, мав у Сумському і Лебединському повіті понад 33тис. десятин землі (села Василівка, Великий і Малий Бобрики, Нижня Верхосулка, Павлівське, Піщане, Попівка, Ситківщина, Хотінь, Яструбине, хутори Дубова Пустош, Іволжин, Кияшківський, Кривцова Пустош, Мороча, Полуботківський, Радковщина), кілька винокурних, цегляних, селітряних заводів, 5113 кріпаків (1795).

Хутір Іволжино переходив з рук в руки однієї і тієї ж сім’ї Кондратьєвих: від Герасима, відомого сумського полковника, землі одержав йог осин Андрій, далі – його син Василь, нарешті, землі та хутір Іволжин перейшли до його правнучки Ганни Андріївни, яка одружилася з Михайлом Івановичем Камбурлеєм, курським губернатором. Їхня донька Ганна одружилася з Бутурліним і передала хутір своїй доньці Ганні Дмитрівні, одруженій з графом Петром Сергійовичем Строгановим, якому навколишні землі з маєтком Хотінь відійшли довічно.

Не тільки підневільна праця кріпаків приносила прибуток поміщикам. У першій половині 19ст. Сумський повіт стає одним з найбільш розвинутих у промисловому відношенні в Харківській губернії, а галузі харчової промисловості набули найбільшого поширення. В умовах низьких цін на зерно, гуральництво давало в 2-4 рази більший прибуток, ніж хліб. Промислові підприємства на той час будувалися в основному в селах, що обумовлено наявністю сировини, дешевої робочої сили. За даними 1861 року, в Сумському повіті працювало 28 винокурень: Могриці, Стецьківці, Битиці, Іволжиному, Кияниці, Біловодах. До 1890 року завершується відокремлення спиртоочисних підприємств від винокурних. За даними Сумського Обласного Державного архіву, ''«…Иволжанський спиртзавод был построен в 1890 году и принадлежал графу Строганову ».''

Своїх дітей подружжя Строганових не мало, тому справи як на заводі, так і в маєтку с.Хотінь змусили продавати майно. Ще в 1911 році Іван Герасимович Харитоненко звертався до графа Строганова по питанню продажу, та граф навіть не прийняв цукрового магната. Через два роки помре Харитоненко і, майже одночасно, 90-річний граф. За відсутністю прямих спадкоємців, суд в результаті тривалого процессу про спадкоємство, затвердив цілу плеяду частково збіднілих далеких родичів, , які продали свою долю спадку єврею Шкопу, а потім маєток і садиба були куплені сумською землевласницею Марією Матвіївною Ліщинською.

===Новітній період===

Станом на 1 вересня 1946 року , згідно довідника «Українська РСР. Адміністративно- територіальний поділ » в Хотінському районі Сумської області до складу Новосічанської сільської ради відноситься "хутір Іволжанський". Згідно штампу в книгах, що були в бібліотеці Іволжанського спиртзаводу Харківського спиртотресту за 1953 року зазначено "Иволжено Хотенский р-н Сумской области". В довіднику «Українська РСР. Адміністративно –територіальний поділ» станом на 1січня 1972 року селище Іволжанське входить до складу Новосічанської сільської ради Сумського району Сумської області.

Історія села невід’ємно пов’язана з історією заводу. Після революції 1917 року завод перейшов у відомство Харківського спиртотресту. Ці дані підтверджують протоколи засідань другої Харківської районної комісії про націоналізацію земель від 1922 року ''«О национализации земель для Иволжанского винокуренного завода».'' На заводі були установлені три схеми виробництва спирту – паточна, картопляна та зернова. В 1941 році у зв язку з окупацією території обладнання було евакуйоване. Після війни завод відбудували, і з 1946 року він став випускати продукцію. Сировиною для отримання спирту була картопля та зерно, а з пуском після відбудови в 1949 році Кияницького цукрового заводу - патока. Спирт, вироблений на Іволжанському заводі, був найвищого у Харківському спиртотресті гатунку. За спогадами Лебідь Валентини Яківни, техніка-хіміка по сировині, що пропрацювала на заводі з 1958 по 1970 рік, якість іволжанського спирту у Харківському спиртотресті відзначали як найкращу. Головне у технологічному процесі виготовлення спирту – це якість води. Перші лабораторні дослідження місцевих фахівців, датовані 1940 роком, підтвердили, що вода має цінний мінеральний склад. У 1960- 61 роках проби цієї води були вперше направлені для детальних аналітичних досліджень до Українського науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології в місто Одесу і одержали позитивні харатеристики, що вода є унікальною гідрокарбонатною, залізистою, кальцієвою, магнієвою. У воді є біологічно-корисні для організму мікроелементи - йод, бром і ряд інших. Але промислового розливу води в той час, на превеликий жаль, так і не було розпочато.

В 1971-1972 роках відбувається реконструкція спиртзаводу на винзавод, що випускав плодово-ягідні вина. Сировиною служили фрукти, зібрані в садах району, області, республіки. Працював завод в одну зміну. Усіх робітників було 56 чоловік. Одне з найдешевших в асортименті плодовоягідних вин Іволжанського винзаводу було вино «Солнцедар».

Після розпаду Радянського Союзу на заводі деякий час розливали паньяк (настоянка на травах) на основі сировини, що завозилася із Одеської області. Антиалкогольна кампанія змусила перепрофілювати Іволжанський винзавод, і підприємство почало випускати фруктові консерви та безалкогольні напої (1987р.)

Наступним етапом роботи заводу і становлення води на виробництво став 1989 рік. Зразки води з Іволжанського родовища знову були направлені в УНДІ медичної реабілітації та курортології м. Одеси. Проведені дослідження знову підтвердили добру стабільність хімічного складу води та мінералізацію її в часі. Згідно бальнеологічної оцінки, воду за складом було віднесено до природної столової води, внесено до республіканського стандарту на мінеральні води та рекомендовано до промислового розливу під назвою «Івожанська». Нині завод працює в стінах будівлі, збудованої ще графом Строгановим. Вода подається зі скважини, яка діє з 19століття.

==Населення==

Загальна чисельність населення станом на 1 жовтня 2015 р. - 208 чоловік.
Кількість дворів - 90.

==Органи влади==

Підпорядковується Кияницькій сільській раді.

==Економіка==

'''ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ»''' в с.Іволжанське засновано 1997 року. Завод став спеціалізуватися на виробництві мінеральної води, пива, безалкогольних напоїв та молочної продукції. Асортимент незбираної молочної продукції був підібраний з урахуванням останніх тенденцій як у нашій країні, так і за кордоном, використовувався у лікувально- профілактичних цілях та в дитячому харчуванні. Великим попитом користувалися :
1. Молоко
2. Кефір
3. Сметана
4. Йогурт «Сімейний»
5. Молоко з какао «Мальвіна»
6. Ряжанка.

З об 'єктивних причин, які склалися в області з сировиною, в червні 2003 року виробництво молочної продукції було припинено.
Виробництво живого пива здійснюється на основі натуральних компонентів за традиційною технологією, згідно індивідуальних рецептур підприємства.
Обладнання для виробництва напоїв було поставлене ізраїльською фірмою «I .E.C. Ingineering », італійською фірмою « B. M. Beraggy» та заводом «Технологія» міста Одеса. Установлене обладнання відповідає комплексній механізації та автоматизації виробничих процесів. Це сучасне малоенергомістке високотехнологічне обладнання закритого способу виробництва , яке дає можливість зберегти натуральність продукції, що виготовляється. З липня 2007 року на підприємстві діє система управління якістю , яка відповідає вимогам ДСТУ ІSО 9001.

Теперішній асортимент продукції:

1.Вода «Іволжанська газована»
2.Вода «Івожанська негазована»
3.Напій «Лимонад»
4.Напій «Дюшес»
5.Напій «Лимон»
6.Напій «Апельсин»
7.Напій «Живинка»
8.Напій «Виноград»
9. Напій «Кола»
10. Пиво «Іволжанське»
11.Вода бутильована (6л та 20л).

Для забезпечення виробничої потреби в тарі установлено дві лінії видуву ПЕТ – пляшок польського та вітчизняного виробництва.
Підприємство постійно бере участь у виставках та конкурсах як місцевого, так і державного рівня. У 2003 році в конкурсі «Українське найсмачніше» другої національної виставки «Регіони України пропонують» підприємство було нагороджене «Золотою медаллю».
Два роки поспіль – 2004 та 2005, підприємство приймало участь в регіональному конкурсі «100 кращих товарів Сумщини». В 2005 році вийшло фіналістом цього конкурсу в номінації «Харчові продукти» по позиції вода мінеральна питна столова сильногазована «Іволжанська».
В 2012р. число працюючих на підприємстві складало 126 чоловік. Планується розширення виробництва та збільшення чисельності виробничого персоналу.

==Медицина==
==Освіта==

Діти навчаються у Новосічанській ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Підвіз здійснюється шкільним автобусом.

==Культура==

Діє сільський клуб.

==Релігія==
==Спорт==
==Пам'ятки архітектури, історії та культури==

На околиці села є одна з 4 братських могил Кияницької сільської ради з похованнями воїнів, що загинули під час оборонних боїв за село на початку жовтня 1941 року (підрозділи 293 стрілецької дивізії 40-ї Армії ) та 8 березня і в другій половині серпня 1943( підрозділи 615 стрілецького полку 167 трілецької дивізії 38-ї Армії). В братській могилі знайшли свій останній пристанок 11 воїнів Радянської Армії - один воїн, що загинув у 1941 році, а решта - під час визвольних боїв 1943 року.
Поряд з братською могилою на початку 2000-х років була побудована дерев’яна капличка. Ініціатором і спонсором побудови культової споруди була родина Мельників - Володимира Петровича та Василини Василівни, що проживають у селі Іволжанське. 10 жовтня 2008 року протоієреєм Віктором каплиця освячена на честь Святого Георгія. Каплиця – це християнська культова споруда, що являє собою невеличку церкву без приміщення для вівтаря. Як правило, каплички будуються на місці поховань, вздовж доріг. Призначена каплиця для відправ та молитов. Кожен, хто бажає, може зайти помолитися, подумати про тлінність життя…

==Персоналії==

Кожне село на Україні може гордитися талановитими працьовитими людьми. Кожне село має і відомих жителів.
'''Олександр Степанович Демиденко.
'''
Народився Олександр Степанович 6 квітня 1940 р. в с. Писарівка ( нині Сумського району Сумської області), а дитячі та юнацькі роки провів в с.Іволжанське, у 1955 році закінчив Новосічанську школу, де і почав писати свої перші поетичні рядки. Закінчив Чернівецький держуніверситет за спеціальністю філолог – викладач української мови та літератури. На другому курсі здобув всеукраїнське визнання як автор тексту пісні «Плаче захмарене небо». Вона здобула таку популярність, що багато хто вважає її народною. А загалом на вірші Олександра Демиденка написано більше 250-ти пісень. Кращі з них увійшли до його пісенних збірок «Плаче захмарене небо», «Калинові дзвони» та «Диво-сон».

Після закінчення вузу Олександр Степанович працював учителем у школах Чернігівщини, в Сумському обласному Будинку народної творчості,
вихователем київських студентських і робітничих гуртожитків, комендантом, начальником УЖКГ.
[http://koonspu.org/index.php/novyny/134-nova-yuvileyna-zbirka-oleksandra-demydenka]

В поезії Олександра Степановича Демиденка сільська тематика – чи не найважливіша. І це не просто данина синівському обов’язку, а щось таке , що неможливо передати звичайними, буденними словами. Треба мати зір справжнього художника і неабияку поетичну уяву, аби побачити, що тіні від гілок смерек нагадують лелечі крила. Поезія Олександра Демиденка - афористична, образна і надзвичайно мелодійна. Неспроста Степан Сабадаш, Анатолій Гайденко, Ярослав Вишиваний, Остап Гавриш та інші українські композитори беруть слова його віршів за основу своїх пісень, які потім співає уся Україна. Перша збірка поезій «На крилах лелек» побачила світ у 2006 році у видавництві «Український письменник», друга, «У сузір’ї внуків», віддрукована видавництвом «Буква» у 2007 року. «Веселі дні на хуторі Григорівка» - це третя книжка талановитого гумориста і поета, видана ТО «Край», видавець Міцінський С.А. у 2007 році. Олександр Демиденко - член Спілки письменників України, на сьогодні проживає разом з дружиною в м.Києві на бульварі Давидова. 10 квітня 2007 року Олександр Степанович побував на малій батьківщині, відвідав Писарівську та Новосічанську школи. Відбулася творча зустріч з учителями та старшокласниками, де приємно поспілкувалися, послухали поезію у виконанні автора, почули відповіді на запитання. 26 січня 2011 року в обласній філармонії відбувся вечір поезії О.Демиденка. Батьківщина і досі тримає письменника тісними родинними узами та вабить до себе.

З-під пера поета вийшли збірки віршів для дорослих «На крилах лелек» (2006), гуморесок «Веселі дні на хуторі Григорівка» та «Я з сонця й роси» (2015), а також для дітей «У сузір′ї внуків» (2006), «Лисиччине дзеркало» (2007), «Україна в нас одна» (2007), «Пори року» (2007), «Місяць-художник» (2008).

'''Геренко Світлана Василівна'''

9 грудня 1945 року в с. Степанівка Сумського району народилася Геренко (Варуха) Світлана Василівна. З 1953 роки родина Василя Варухи проживала в селі Іволжанському на території відгодівельного пункту Кіровського радгоспу. В той час, коли радянські діти мріяли бути космонавтами чи, на худий кінець, лікарями, Світлана уже знала напевне, що буде журналістом. Школяркою друкувалася в молодіжній газеті, а закінчивши Новосічанську десятирічку, вирушила вступати вчитися на журналістку до Київського університету ім. Шевченка. Та на престижний факультет приймали з дворічним трудовим стажем, тому, щоб не марнувати часу, вступила на заочне відділення філфаку СДПІ ім. А.С.Макаренка. , а працювати пішла в рідну Новосічанську школу вожатою. Життя в школі кипіло: вечори, вікторини, туристичні походи. Світлана Василівна точно знає, що батьківщина КВК – не телебачення, не студенти вузів, а стіни нашої школи. Пропонували Світлані місто секретаря райкому комсомолу, та мрія про журналістику перемогла, і вона пішла працювати в газету «Червоний промінь». Продовжувала друкуватися в журналах «Дніпро», «Перець», «Прапор», газетах «Молодь України», «Літературна Україна». Її гуморески входять до збірника «Одноперчанин», альманаха літераторів Сумщини «Слобожанщина». Вона представлена в Міжнародній асоціації українських гумористів «Весела Січ» як активно-веселий член сумського куреня імені Остапа Вишні. За три десятиліття творчої діяльності Світлана Василівна відома сумчанам і жителям області як один із кращих журналістів області. Працювала в газетах «Сумщина» (до цього «Ленінська правда»), «Червоний промінь», головним редактором «Педагогічної трибуни». Творчий доробок оцінений обласною премією «Золоте перо» 2000 року, званням Заслужений журналіст України. Спілка журналістів присвоїла їй звання «Пані журналістка». В школі юних журналістів допомагає освоювати ази журналістики, продовжує вести рубрику «Рідня». У жовтні 2015 р. побачила світ книга поетеси, журналістки «Прощальне танго моєї журналістики – книга вітання откровенця, відповіді на нестандартні запитання».

==ЗМІ==
===Друковані ЗМІ===
===Електронні ЗМІ===
==Пошта, зв'язок, банківська сфера==
==Цікаві факти==
==Фотогалерея==
{|
|[[Файл:SAM 3446.JPG|thumb|250px|'''Іволжанський ставок.''']]
|[[Файл:Іволжанський_ставок.JPG|thumb|250px|Краєвид на Іволжанський ставок]]
|[[Файл:Колишній_Строганівський_завод.JPG|thumb|250px|Колишній Строганівський завод]]
|[[Файл:Пам'ятник_загиблим_воїнам_с._Іволжанське.JPG|thumb|250px| Пам'ятник загиблим_воїнам с. Іволжанське]]
|-
|[[Файл:Вид_на_завод_Екопродукт.JPG|thumb|250px|Вид на завод Екопродукт]]
|[[Файл:Капличка_с.Іволжанське.JPG|thumb|250px|Капличка с.Іволжанське]]
|[[Файл:Криниця_с.Іволжанське.JPG|thumb|250px|Криниця с.Іволжанське]]
|[[Файл:Місце_відпочинку_с.Іволжанське.JPG|thumb|250px|Місце відпочинку с.Іволжанське]]
|}

==Примітки та посилання==
==Джерела==
==Література==

# Бокотей А. Зустрічаємо пернатих! //Колосок. Науково – популярний природничий журнал для дітей. – 2007. - №2. – с. 2-3
# Геологический очерк Сумской области. Под редакцией проф. Д.Н.Соболева, проф. Л.И.Карякина, доц. И.П.Чернецкого.- Сумы.: Издательство Більшовицька зброя», 19047.– 374с.
# Демиденко О.С. Веселі дні на хуторі Григорівка: гуморески. – Тетіїв: Видавець Міцінький С.А. 2007.- 48с.
# Демиденко О.С. На крилах лелек: Поезії. – К. : Укр. Письменник, 2006. – 70с.
# Державний архів Сумської області. ДАМО РФ, ф. 38А: оп. 9005, спр. 108, арк..42: ф. 1428, оп. 2, спр.17,арк..79.
# Комаров В. Кондратьєвы и Савичи : судеб скрещенье. // Ваш шанс. 2006г. - №44. – с. 21А
# Костина В. Выигрывает тот, кто смеется. // Панорама. – 2005г. - №34. – с. 14
# Литвин М.І. Хотінь – край наш Слобожанський. – Суми: Видавництво «Слобожанщина», 2002р. -229с.
# Мироненко В. Рецепти оптимізму від Світлани Геренко. //Сумщина. – 2000р. - №138. –с.3
# Мій край Слобожанський : Збірник історико – краєзнавчих матеріалів. – К.: Видавничий дім «Фолігрант», 2006. – 356с.
# Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог – справочник. – К. : 1987. – 473с.
# Паспорта військових поховань м. Суми і Сумського району, спр.158, т.1. Облікова картка №43.
# Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. – Суми: Рекламно – видавниче об’єднання «АС - Медіа», Сумський державний університет, 2003р. – 608с.
# Українська РСР. Адміністративно – територіальний поділ. – К.: Українське видавництво політичної літератури, 1947р. – 1063с.
# Українська РСР. Адміністративно – територіальний поділ. – К.: Ордена Трудового Червоного Прапора видавництво політичної літератури України. 1973р. -813с.

==Ресурси інтернету==

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]]

Історія с. Іволжанське

2015-12-08T20:31:53Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Література */

==Назва==

В народі із вуст в уста передаються легенди про походження назви населеного пункта Іволжанське. Одна з них розповідає, що назву селу дали від великої кількості верб, на російській мові - «ив» , звідси і Іволжино. Інша легенда трактує походження назви села від птаха іволги, а українською мовою – вивільги. Часто старенькі люди і по сьогоднішній день називають населений пункт «Виволжено» - можливо, від «вивільга».

Існує ще одна легенда про походження назви села, пов’язана з назвою криниці, нібито збудованої людиною на прізвище Іволгін. Де правда, де вимисел, де легенда - на сьогодні, мабуть, всі точки зору на походження назви села мають право на існування, тож нехай вони передаються і далі з покоління в покоління. Бо тут і верби ростуть, і поселяються вивільги, і є дуже старе джерело з надзвичайно чистою і смачною водою.

==Географія==
===Розташування===

Селище Іволжанське знаходиться за 25 км від м. Суми в напрямку м. Курськ, Росія. Розташований на березі річки Олешня. Вище за течією на відстані 2 км розташоване селище Кияниця, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Писарівка. [[https://uk.wikipedia.org/wiki/Іволжанське]]

===Клімат===
===Ґрунти, рослинний і тваринний світ===

Іволжанський ставок займає на сьогодні загальну площу 27,351га. Безпосередньо під водою- 25,1952га. Заболочені ділянки становлять 1,1080 га. Вода у ставку чиста і відносно холодна, бо живиться водою чисельних підземних джерел. З усіх ставків, що тягнуться по річці Олешня, тільки на Іволжанському ставку можна зустріти рідкісні рослини, занесені до Червоної книги України – біле латаття, калюжницю європейську.

Латаття біле ( Numphaea alba) – одна з найкрасивіших рослин наших водойм. Росте вона в заплавах, старицях, ставках, там,де повільна течія води.

Рано навесні у верхів’ї ставу, по його берегах, можна зустріти не менш красиву рослину з яскраво-золотистими шароподібними квітами – купальницю європейську (Trolius europaeus). Пелюстки закривають внутрішню частину квітки, залишаючи маленький отвір. Часто квіти служать прихистком для маленьких комах, що ховаються в ньому , як у будиночку, від несприятливих погодніх умов і одночасно запилюють квітку. Часто квіти купальниці називають трояндою, бо дійсно, квітка має вигляд маленької жовтої трояндочки. У скандинавських народів є повір’я, що прекрасна квітка купальниці – улюблена квітка лісових духів – тролей. Звідси і походить латинська родова назва – троліус, а за яскраві жовті квіти її називають ліхтариком.

Понад десять років тому Іволжанський став облюбували найграційніші птахи нашої фауни –лебеді. Рано навесні прилітають ці птахи, щоб звити гніздо і дати потомство. На воді з очерету та іншої прибережної рослинності в’ють велике гніздо у тихому, недоступному для ока людини, куточку ставу. Коли лебедиця сидить на кладці, самець охороняє свою подругу від непроханих гостей. Місцеві жителі розповідають, що підпливти на човні до гнізда неможливо і навіть небезпечно. Лебідь-самець розправляє крила, а розмах їх становить більше 2 м, і кидається в атаку на людину, сильно б’ючи крилами по воді та видаючи шипучі загрозливі крики. В 2009 році лебедят було троє, а у 2010 році пара викормила аж п’ятьох нащадків. Для годівлі часто прилітають на сусідні ставки с. Кияниці та с.Писарівки. 2008 року одна з двох пар тривалий час не відлітала у вирій, навіть після замерзання водойми. Тому одного з птахів з обмороженими кінцівками передали до еколого –натуралістського центру у м. Суми. Саме тому з моменту заснування ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ» було оформлено його емблему, на якій, крім інших атрибутів, зображена пара лебедів.

Чарівна природа, затишні місця відпочинку ваблять до себе багатьох городян. Спекотним літнім днем можна покупатися і позасмагати, поплавати на човні, милуючись тихими затоками, білим лататтям, різноголосими піснями багаточисельного птаства.

Після відкриття рибальського сезону можна посидіти з вудочкою на зарослих вербами та вільхою берегах ставу. Тільки для цього треба придбати квиток (прямо на прохідній заводу), бо став орендує ТОВ «Завод «Еко - Продукт» для любительського і спортивного рибальства. В ставку водиться білий та червоний карась, короп, білий амур, товстолобик,окунь, щука, в’юни, піскарі. У ставку живуть також раки, які є індикаторами чистоти водойми. Хто полюбляє зимову рибалку, може спіймати окуня. У верхів’ї ставу видно сліди діяльності бобрів, їхні хатки, повалені дерева. Мисливці полюють на диких качок, водяних курочок, лисух.Зайці, косулі, благородні олені, лосі, лисиці, куниці, єнотовидні собаки, дикі кабани –це тварини, яких можна побачити в лісі Сумського лісгоспу, який межує з селом.

Первозданна краса мішаного лісу на основі дуба черешчатого манить своєю прохолодою, незрівнянною красою. Навесні можна помилуватися проліскою сибірською, рястом Маршала, любкою дволистою, медвежою цибулею (черемшою). Травень наповнює ліс пахощами конвалії, купини, а влітку, якщо пощастить, можна знайти лілію лісову (царські кудрі). якщо хтось любить тихе полювання, можна брати кошик і йти збирати строчки і сморчки, білі гриби, лисички, грузді, маслята, а осінньої пори тут - справжній опеньковий рай. Малина, ожина, суниці, глід, горіхи ліщини, лікарські рослини - ось тільки невеличкий перелік справжніх екологічно чистих дарів природи.

==Історія==
===Давні часи===
===Новий час===

В книзі ''«Россия, полное географическое описание нашего отечества», под редакцией В.П.Семенова т. VІІ. Малороссия издат. Деврина 1903г. Г.С.Петербург»'' є перша історична згадка про хутір Іволжино. ''«Ведомость сколько в Харьковской округе за помещиками состоит по нынешней ревизии во владении крестьян: умершего лейбгвардии корнета Андрея Кондратьева в х. Иволжино -51 человек»''( дані за 1783 рік). Андрій Андрійович Кондратьєв, син Андрія Васильовича та правнук Герасима Кіндратовича ,одного з найбагатших поміщиків Слобідської України, мав у Сумському і Лебединському повіті понад 33тис. десятин землі (села Василівка, Великий і Малий Бобрики, Нижня Верхосулка, Павлівське, Піщане, Попівка, Ситківщина, Хотінь, Яструбине, хутори Дубова Пустош, Іволжин, Кияшківський, Кривцова Пустош, Мороча, Полуботківський, Радковщина), кілька винокурних, цегляних, селітряних заводів, 5113 кріпаків (1795).

Хутір Іволжино переходив з рук в руки однієї і тієї ж сім’ї Кондратьєвих: від Герасима, відомого сумського полковника, землі одержав йог осин Андрій, далі – його син Василь, нарешті, землі та хутір Іволжин перейшли до його правнучки Ганни Андріївни, яка одружилася з Михайлом Івановичем Камбурлеєм, курським губернатором. Їхня донька Ганна одружилася з Бутурліним і передала хутір своїй доньці Ганні Дмитрівні, одруженій з графом Петром Сергійовичем Строгановим, якому навколишні землі з маєтком Хотінь відійшли довічно.

Не тільки підневільна праця кріпаків приносила прибуток поміщикам. У першій половині 19ст. Сумський повіт стає одним з найбільш розвинутих у промисловому відношенні в Харківській губернії, а галузі харчової промисловості набули найбільшого поширення. В умовах низьких цін на зерно, гуральництво давало в 2-4 рази більший прибуток, ніж хліб. Промислові підприємства на той час будувалися в основному в селах, що обумовлено наявністю сировини, дешевої робочої сили. За даними 1861 року, в Сумському повіті працювало 28 винокурень: Могриці, Стецьківці, Битиці, Іволжиному, Кияниці, Біловодах. До 1890 року завершується відокремлення спиртоочисних підприємств від винокурних. За даними Сумського Обласного Державного архіву, ''«…Иволжанський спиртзавод был построен в 1890 году и принадлежал графу Строганову ».''

Своїх дітей подружжя Строганових не мало, тому справи як на заводі, так і в маєтку с.Хотінь змусили продавати майно. Ще в 1911 році Іван Герасимович Харитоненко звертався до графа Строганова по питанню продажу, та граф навіть не прийняв цукрового магната. Через два роки помре Харитоненко і, майже одночасно, 90-річний граф. За відсутністю прямих спадкоємців, суд в результаті тривалого процессу про спадкоємство, затвердив цілу плеяду частково збіднілих далеких родичів, , які продали свою долю спадку єврею Шкопу, а потім маєток і садиба були куплені сумською землевласницею Марією Матвіївною Ліщинською.

===Новітній період===

Станом на 1 вересня 1946 року , згідно довідника «Українська РСР. Адміністративно- територіальний поділ » в Хотінському районі Сумської області до складу Новосічанської сільської ради відноситься "хутір Іволжанський". Згідно штампу в книгах, що були в бібліотеці Іволжанського спиртзаводу Харківського спиртотресту за 1953 року зазначено "Иволжено Хотенский р-н Сумской области". В довіднику «Українська РСР. Адміністративно –територіальний поділ» станом на 1січня 1972 року селище Іволжанське входить до складу Новосічанської сільської ради Сумського району Сумської області.

Історія села невід’ємно пов’язана з історією заводу. Після революції 1917 року завод перейшов у відомство Харківського спиртотресту. Ці дані підтверджують протоколи засідань другої Харківської районної комісії про націоналізацію земель від 1922 року ''«О национализации земель для Иволжанского винокуренного завода».'' На заводі були установлені три схеми виробництва спирту – паточна, картопляна та зернова. В 1941 році у зв язку з окупацією території обладнання було евакуйоване. Після війни завод відбудували, і з 1946 року він став випускати продукцію. Сировиною для отримання спирту була картопля та зерно, а з пуском після відбудови в 1949 році Кияницького цукрового заводу - патока. Спирт, вироблений на Іволжанському заводі, був найвищого у Харківському спиртотресті гатунку. За спогадами Лебідь Валентини Яківни, техніка-хіміка по сировині, що пропрацювала на заводі з 1958 по 1970 рік, якість іволжанського спирту у Харківському спиртотресті відзначали як найкращу. Головне у технологічному процесі виготовлення спирту – це якість води. Перші лабораторні дослідження місцевих фахівців, датовані 1940 роком, підтвердили, що вода має цінний мінеральний склад. У 1960- 61 роках проби цієї води були вперше направлені для детальних аналітичних досліджень до Українського науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології в місто Одесу і одержали позитивні харатеристики, що вода є унікальною гідрокарбонатною, залізистою, кальцієвою, магнієвою. У воді є біологічно-корисні для організму мікроелементи - йод, бром і ряд інших. Але промислового розливу води в той час, на превеликий жаль, так і не було розпочато.

В 1971-1972 роках відбувається реконструкція спиртзаводу на винзавод, що випускав плодово-ягідні вина. Сировиною служили фрукти, зібрані в садах району, області, республіки. Працював завод в одну зміну. Усіх робітників було 56 чоловік. Одне з найдешевших в асортименті плодовоягідних вин Іволжанського винзаводу було вино «Солнцедар».

Після розпаду Радянського Союзу на заводі деякий час розливали паньяк (настоянка на травах) на основі сировини, що завозилася із Одеської області. Антиалкогольна кампанія змусила перепрофілювати Іволжанський винзавод, і підприємство почало випускати фруктові консерви та безалкогольні напої (1987р.)

Наступним етапом роботи заводу і становлення води на виробництво став 1989 рік. Зразки води з Іволжанського родовища знову були направлені в УНДІ медичної реабілітації та курортології м. Одеси. Проведені дослідження знову підтвердили добру стабільність хімічного складу води та мінералізацію її в часі. Згідно бальнеологічної оцінки, воду за складом було віднесено до природної столової води, внесено до республіканського стандарту на мінеральні води та рекомендовано до промислового розливу під назвою «Івожанська». Нині завод працює в стінах будівлі, збудованої ще графом Строгановим. Вода подається зі скважини, яка діє з 19століття.

==Населення==

Загальна чисельність населення станом на 1 жовтня 2015 р. - 208 чоловік.
Кількість дворів - 90.

==Органи влади==

Підпорядковується Кияницькій сільській раді.

==Економіка==

'''ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ»''' в с.Іволжанське засновано 1997 року. Завод став спеціалізуватися на виробництві мінеральної води, пива, безалкогольних напоїв та молочної продукції. Асортимент незбираної молочної продукції був підібраний з урахуванням останніх тенденцій як у нашій країні, так і за кордоном, використовувався у лікувально- профілактичних цілях та в дитячому харчуванні. Великим попитом користувалися :
1. Молоко
2. Кефір
3. Сметана
4. Йогурт «Сімейний»
5. Молоко з какао «Мальвіна»
6. Ряжанка.

З об 'єктивних причин, які склалися в області з сировиною, в червні 2003 року виробництво молочної продукції було припинено.
Виробництво живого пива здійснюється на основі натуральних компонентів за традиційною технологією, згідно індивідуальних рецептур підприємства.
Обладнання для виробництва напоїв було поставлене ізраїльською фірмою «I .E.C. Ingineering », італійською фірмою « B. M. Beraggy» та заводом «Технологія» міста Одеса. Установлене обладнання відповідає комплексній механізації та автоматизації виробничих процесів. Це сучасне малоенергомістке високотехнологічне обладнання закритого способу виробництва , яке дає можливість зберегти натуральність продукції, що виготовляється. З липня 2007 року на підприємстві діє система управління якістю , яка відповідає вимогам ДСТУ ІSО 9001.

Теперішній асортимент продукції:

1.Вода «Іволжанська газована»
2.Вода «Івожанська негазована»
3.Напій «Лимонад»
4.Напій «Дюшес»
5.Напій «Лимон»
6.Напій «Апельсин»
7.Напій «Живинка»
8.Напій «Виноград»
9. Напій «Кола»
10. Пиво «Іволжанське»
11.Вода бутильована (6л та 20л).

Для забезпечення виробничої потреби в тарі установлено дві лінії видуву ПЕТ – пляшок польського та вітчизняного виробництва.
Підприємство постійно бере участь у виставках та конкурсах як місцевого, так і державного рівня. У 2003 році в конкурсі «Українське найсмачніше» другої національної виставки «Регіони України пропонують» підприємство було нагороджене «Золотою медаллю».
Два роки поспіль – 2004 та 2005, підприємство приймало участь в регіональному конкурсі «100 кращих товарів Сумщини». В 2005 році вийшло фіналістом цього конкурсу в номінації «Харчові продукти» по позиції вода мінеральна питна столова сильногазована «Іволжанська».
В 2012р. число працюючих на підприємстві складало 126 чоловік. Планується розширення виробництва та збільшення чисельності виробничого персоналу.

==Медицина==
==Освіта==

Діти навчаються у Новосічанській ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Підвіз здійснюється шкільним автобусом.

==Культура==

Діє сільський клуб.

==Релігія==
==Спорт==
==Пам'ятки архітектури, історії та культури==

На околиці села є одна з 4 братських могил Кияницької сільської ради з похованнями воїнів, що загинули під час оборонних боїв за село на початку жовтня 1941 року (підрозділи 293 стрілецької дивізії 40-ї Армії ) та 8 березня і в другій половині серпня 1943( підрозділи 615 стрілецького полку 167 трілецької дивізії 38-ї Армії). В братській могилі знайшли свій останній пристанок 11 воїнів Радянської Армії - один воїн, що загинув у 1941 році, а решта - під час визвольних боїв 1943 року.
Поряд з братською могилою на початку 2000-х років була побудована дерев’яна капличка. Ініціатором і спонсором побудови культової споруди була родина Мельників - Володимира Петровича та Василини Василівни, що проживають у селі Іволжанське. 10 жовтня 2008 року протоієреєм Віктором каплиця освячена на честь Святого Георгія. Каплиця – це християнська культова споруда, що являє собою невеличку церкву без приміщення для вівтаря. Як правило, каплички будуються на місці поховань, вздовж доріг. Призначена каплиця для відправ та молитов. Кожен, хто бажає, може зайти помолитися, подумати про тлінність життя…

==Персоналії==

Кожне село на Україні може гордитися талановитими працьовитими людьми. Кожне село має і відомих жителів.
'''Олександр Степанович Демиденко.
'''
Народився Олександр Степанович 6 квітня 1940 р. в с. Писарівка ( нині Сумського району Сумської області), а дитячі та юнацькі роки провів в с.Іволжанське, у 1955 році закінчив Новосічанську школу, де і почав писати свої перші поетичні рядки. Закінчив Чернівецький держуніверситет за спеціальністю філолог – викладач української мови та літератури. На другому курсі здобув всеукраїнське визнання як автор тексту пісні «Плаче захмарене небо». Вона здобула таку популярність, що багато хто вважає її народною. А загалом на вірші Олександра Демиденка написано більше 250-ти пісень. Кращі з них увійшли до його пісенних збірок «Плаче захмарене небо», «Калинові дзвони» та «Диво-сон».

Після закінчення вузу Олександр Степанович працював учителем у школах Чернігівщини, в Сумському обласному Будинку народної творчості,
вихователем київських студентських і робітничих гуртожитків, комендантом, начальником УЖКГ.
[http://koonspu.org/index.php/novyny/134-nova-yuvileyna-zbirka-oleksandra-demydenka]

В поезії Олександра Степановича Демиденка сільська тематика – чи не найважливіша. І це не просто данина синівському обов’язку, а щось таке , що неможливо передати звичайними, буденними словами. Треба мати зір справжнього художника і неабияку поетичну уяву, аби побачити, що тіні від гілок смерек нагадують лелечі крила. Поезія Олександра Демиденка - афористична, образна і надзвичайно мелодійна. Неспроста Степан Сабадаш, Анатолій Гайденко, Ярослав Вишиваний, Остап Гавриш та інші українські композитори беруть слова його віршів за основу своїх пісень, які потім співає уся Україна. Перша збірка поезій «На крилах лелек» побачила світ у 2006 році у видавництві «Український письменник», друга, «У сузір’ї внуків», віддрукована видавництвом «Буква» у 2007 року. «Веселі дні на хуторі Григорівка» - це третя книжка талановитого гумориста і поета, видана ТО «Край», видавець Міцінський С.А. у 2007 році. Олександр Демиденко - член Спілки письменників України, на сьогодні проживає разом з дружиною в м.Києві на бульварі Давидова. 10 квітня 2007 року Олександр Степанович побував на малій батьківщині, відвідав Писарівську та Новосічанську школи. Відбулася творча зустріч з учителями та старшокласниками, де приємно поспілкувалися, послухали поезію у виконанні автора, почули відповіді на запитання. 26 січня 2011 року в обласній філармонії відбувся вечір поезії О.Демиденка. Батьківщина і досі тримає письменника тісними родинними узами та вабить до себе.

З-під пера поета вийшли збірки віршів для дорослих «На крилах лелек» (2006), гуморесок «Веселі дні на хуторі Григорівка» та «Я з сонця й роси» (2015), а також для дітей «У сузір′ї внуків» (2006), «Лисиччине дзеркало» (2007), «Україна в нас одна» (2007), «Пори року» (2007), «Місяць-художник» (2008).

'''Геренко Світлана Василівна'''

9 грудня 1945 року в с. Степанівка Сумського району народилася Геренко (Варуха) Світлана Василівна. З 1953 роки родина Василя Варухи проживала в селі Іволжанському на території відгодівельного пункту Кіровського радгоспу. В той час, коли радянські діти мріяли бути космонавтами чи, на худий кінець, лікарями, Світлана уже знала напевне, що буде журналістом. Школяркою друкувалася в молодіжній газеті, а закінчивши Новосічанську десятирічку, вирушила вступати вчитися на журналістку до Київського університету ім. Шевченка. Та на престижний факультет приймали з дворічним трудовим стажем, тому, щоб не марнувати часу, вступила на заочне відділення філфаку СДПІ ім. А.С.Макаренка. , а працювати пішла в рідну Новосічанську школу вожатою. Життя в школі кипіло: вечори, вікторини, туристичні походи. Світлана Василівна точно знає, що батьківщина КВК – не телебачення, не студенти вузів, а стіни нашої школи. Пропонували Світлані місто секретаря райкому комсомолу, та мрія про журналістику перемогла, і вона пішла працювати в газету «Червоний промінь». Продовжувала друкуватися в журналах «Дніпро», «Перець», «Прапор», газетах «Молодь України», «Літературна Україна». Її гуморески входять до збірника «Одноперчанин», альманаха літераторів Сумщини «Слобожанщина». Вона представлена в Міжнародній асоціації українських гумористів «Весела Січ» як активно-веселий член сумського куреня імені Остапа Вишні. За три десятиліття творчої діяльності Світлана Василівна відома сумчанам і жителям області як один із кращих журналістів області. Працювала в газетах «Сумщина» (до цього «Ленінська правда»), «Червоний промінь», головним редактором «Педагогічної трибуни». Творчий доробок оцінений обласною премією «Золоте перо» 2000 року, званням Заслужений журналіст України. Спілка журналістів присвоїла їй звання «Пані журналістка». В школі юних журналістів допомагає освоювати ази журналістики, продовжує вести рубрику «Рідня». У жовтні 2015 р. побачила світ книга поетеси, журналістки «Прощальне танго моєї журналістики – книга вітання откровенця, відповіді на нестандартні запитання».

==ЗМІ==
===Друковані ЗМІ===
===Електронні ЗМІ===
==Пошта, зв'язок, банківська сфера==
==Цікаві факти==
==Фотогалерея==
{|
|[[Файл:SAM 3446.JPG|thumb|250px|'''Іволжанський ставок.''']]
|[[Файл:Іволжанський_ставок.JPG|thumb|250px|Краєвид на Іволжанський ставок]]
|[[Файл:Колишній_Строганівський_завод.JPG|thumb|250px|Колишній Строганівський завод]]
|[[Файл:Пам'ятник_загиблим_воїнам_с._Іволжанське.JPG|thumb|250px| Пам'ятник загиблим_воїнам с. Іволжанське]]
|-
|[[Файл:Вид_на_завод_Екопродукт.JPG|thumb|250px|Вид на завод Екопродукт]]
|[[Файл:Капличка_с.Іволжанське.JPG|thumb|250px|Капличка с.Іволжанське]]
|[[Файл:Криниця_с.Іволжанське.JPG|thumb|250px|Криниця с.Іволжанське]]
|[[Файл:Місце_відпочинку_с.Іволжанське.JPG|thumb|250px|Місце відпочинку с.Іволжанське]]
|}

==Примітки та посилання==
==Джерела==
==Література==

# Бокотей А. Зустрічаємо пернатих! //Колосок. Науково – популярний природничий журнал для дітей. – 2007. - №2. – с. 2-3
# Геологический очерк Сумской области. Под редакцией проф. Д.Н.Соболева, проф. Л.И.Карякина, доц. И.П.Чернецкого.- Сумы.: Издательство Більшовицька зброя», 19047.– 374с.
# Демиденко О.С. Веселі дні на хуторі Григорівка: гуморески. – Тетіїв: Видавець Міцінький С.А. 2007.- 48с.
# Демиденко О.С. На крилах лелек: Поезії. – К. : Укр. Письменник, 2006. – 70с.
# Державний архів Сумської області. ДАМО РФ, ф. 38А: оп. 9005, спр. 108, арк..42: ф. 1428, оп. 2, спр.17,арк..79.
# Комаров В. Кондратьєвы и Савичи : судеб скрещенье. // Ваш шанс. 2006г. - №44. – с. 21А
# Костина В. Выигрывает тот, кто смеется. // Панорама. – 2005г. - №34. – с. 14
# Литвин М.І. Хотінь – край наш Слобожанський. – Суми: Видавництво «Слобожанщина», 2002р. -229с.
# Мироненко В. Рецепти оптимізму від Світлани Геренко. //Сумщина. – 2000р. - №138. –с.3
# Мій край Слобожанський : Збірник історико – краєзнавчих матеріалів. – К.: Видавничий дім «Фолігрант», 2006. – 356с.
# Обласний Державний архів : справа Р – 3431.
# Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог – справочник. – К. : 1987. – 473с.
# Паспорта військових поховань м. Суми і Сумського району, спр.158, т.1. Облікова картка №43.
# Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. – Суми: Рекламно – видавниче об’єднання «АС - Медіа», Сумський державний університет, 2003р. – 608с.
# Українська РСР. Адміністративно – територіальний поділ. – К.: Українське видавництво політичної літератури, 1947р. – 1063с.
# Українська РСР. Адміністративно – територіальний поділ. – К.: Ордена Трудового Червоного Прапора видавництво політичної літератури України. 1973р. -813с.

==Ресурси інтернету==

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]]

Педагогічна інноватика Лебідь В.М.

2015-12-08T20:25:35Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Індивідуальні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Добрий день, шановні колеги! Вітаю з початком нового навчального року! Здоров'я, щастя, здійснення бажань, впевненості у своїх силах!

Сьогодні ми розпочинаємо наші заняття в цьому навчальному році. Опрацюйте теоретичний матеріал на моїй сторінці обговорення та дайте відповідь на питання:
*У чому суть технологічності в освіті?
--[[Користувач:Матковська Марина Вікторівна|Матковська Марина Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Матковська Марина Вікторівна|обговорення]]) 13:08, 2 вересня 2015 (EEST)
Технологія освіти - це цілеспрямоване використання, у комплексі чи окремо, предметів, прийомів, засобів, подій чи відносин для підвищення ефективності навчального процесу ( визначення за М.Вулманом).
А С.Сполдинг визначає , що технологія навчання включає цілісний процес постановки мети, постійне поновлення навчальних планів і програм, тестування альтернативних стратегій і навчальних матеріалів, оцінювання педагогічних систем вцілому і встановлення мети заново щойно надходить нова інформація про ефективність системи.

Добрий день! Продовжуємо працювати. Прочитайте теоретичний матеріал на моїй сторінці обговорення та простежте еволюцію поняття "педагогічна технологія".--[[Користувач:Матковська Марина Вікторівна|Матковська Марина Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Матковська Марина Вікторівна|обговорення]]) 11:52, 9 вересня 2015 (EEST)
До цього часу точаться дискусії стосовно поняття "педагогічна технологія". У зарубіжній педагогіці існує низка визначень цього поняття:
1."Педагогічна технологія є удосконалювання, застосування й оцінювання систем, способів і засобів для поліпшення процесу засвоєння знань" (Рада з педагогічної технології, Велика Британія).
2. "Педагогічна технологія є додаток до наукового знання про засвоєння й умови засвоєння навчального матеріалу для поліпшення ефективності і корисності навчання і практичної підготовки..." (Національний центр програмованого навчання, Велика Британія).
3. "Педагогічна технологія є система дій з планування, забезпечення й оцінювання всього процесу навчання, обумовлена специфічною метою, заснована на дослідженнях процесу засвоєння знань і комунікації, а також використання людських і матеріальних ресурсів для досягнення ефективнішого навчання" (Комісія з технології навчання, США).
Найбільш повно вивчив проблему П. Д. Мітчелл. Він пише в Енциклопедії педагогічних засобів, комунікацій і технології (Лондон, 1978): «Не будучи синонімом "засобу навчання", педагогічна технологія являє собою міждисциплінарний конгломерат, що має зв'язки (відносини) фактично з усіма аспектами освіти — від короткого навчального фрагмента до національної системи з усіма її функціями».
--[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Лебідь Віра Миколаївна|обговорення]]) 12:10, 29 листопада 2015 (EET)

==== Індивідуальні заняття ====
Добрий день! На моїй сторінці обговорення Ви знайдете тему та завдання індивідуального заняття. --[[Користувач:Матковська Марина Вікторівна|Матковська Марина Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Матковська Марина Вікторівна|обговорення]]) 11:24, 11 вересня 2015 (EEST)

Технологія навчання - це обгрунтована дидактична система, яка гарантує досягнення певної навчальної мети через чітко визначену послідовність дій,спроектованих на розвязання проміжних цілей і наперед визначених кінцевих результатів. Перед учителем постає завдання зацікавити учнів, відучити від "зубріння". При традиційних методиках вчитель звик давати і вимагати певні знання, а при використанні інтерактивних форм навчання учень сам відкриває шлях до пізнання. Учень головною діючою фігурою. Учитель стає за цих умов активним помічником, його головна функція - організація й стимулювання навчального процесу.
--[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Лебідь Віра Миколаївна|обговорення]]) 22:25, 8 грудня 2015 (EET)

==== Консультації ====
Тема консультації: "Особливості впровадження педагогічних технологій у навчальнл-виховний процес ЗНЗ"--[[Користувач:Матковська Марина Вікторівна|Матковська Марина Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Матковська Марина Вікторівна|обговорення]]) 11:07, 20 жовтня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Дайте відповідь на тестові питання:

1. Сутність особистісно орієнтованої освіти полягає у :
*а) вивченні індивідуально-психологічних особливостей учнів;
*б) збагаченні суб‘єктного досвіду учнів, задоволенні їх освітніх інтересів та запитів;
*в) організації індивідуального навчання;
*г) всі відповіді правильні;
*д) правильна відповідь відсутня.
2. Як суб‘єкт навчальної діяльності учень відрізняється такими характеристиками (вилучіть зайве):
*а) бажання діяти за аналогією, одержувати готову інформацію;
*б) ініціативність та активність;
*в) високі пізнавальні мотиви;
*г) уміння планувати й організовувати діяльність;
*д) критичне мислення.
3. Педагогічна технологія – це:
*а) сукупність методів та прийомів навчання, котрі забезпечують одержання певної освіти;
*б) засоби, за допомогою яких вчитель розв‘язує поставлені перед ним задачі по навчанню та вихованню учнів;
*в) цілісна педагогічна система як синтез мети, змісту, необхідних форм, методів та засобів навчання й діагностики, яка забезпечує досягнення спрогнозованих результатів;
*г) всі відповіді правильні;
*д) правильна відповідь відсутня.
4. Інноваційний процес в освіті характеризується як:
*а) цілеспрямована зміна в системі освіти, що полягає у появі нової теорії, технології, змісту та форм освіти або у заміні принципів, на яких ґрунтується функціонування системи освіти;
*б) діяльність з апробації нових форм та методів навчання чи виховання;
*в) діяльність із запровадження сучасних педагогічних технологій з метою підвищення ефективності шкільної освіти;
*г) усі відповіді вірні.
5. Інтерактивними методами навчання є:
*а) пізнавально-пошукова діяльність: робота з текстом, географічними картами, пошук інформації і Інтернеті;
*б) проблемна лекція, оглядова лекція, контрольна робота, пояснення;
*в) самостійна робота учня;
*г) евристична бесіда, мозковий штурм, диспут, дискусія, тренінг, сюжетно-рольова гра;
*д) всі відповіді правильні.
6. Сутність дослідницького методу навчання у тому, що:
*а) учні самі здобувають знання в процесі розв‘язання проблеми та самостійного здійснення пошуку засобів для її розв‘язання;
*б) вчитель визначає проблему та демонструє шлях її дослідження та розв‘язання;
*в) учні під керівництвом вчителя визначають проблему та здійснюють керований пошук шляхів її розв‘язання;
*г) всі відповіді правильні;
*д) правильна відповідь відсутня.
7. Пізнавальний інтерес розвивається за допомогою таких прийомів (вилучіть зайве):
*а) зацікавлення змістом навчального матеріалу;
*б) зацікавлення процесом навчання;
*в) включення учнів у творчу діяльність;
*г) постановка проблемної задачі;
*д) пред‘явлення дидактичних вимог;
8. У чому полягає суть професійної компетентності вчителя? Оберіть найбільш повну відповідь:
*а) у знаннях закономірностей розвитку особистості;
*б) в єдність теоретичної і практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності;
*в) у знаннях цілей, завдань і технологій навчання і виховання;
*г) у наявності аналітичних, прогностичних, проективних, рефлексивних умінь
*д) у володінні різноманітними педагогічними техніками.
--[[Користувач:Матковська Марина Вікторівна|Матковська Марина Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Матковська Марина Вікторівна|обговорення]]) 14:21, 26 листопада 2015 (EET)

Доброго вечора! Відповіді на тестові запитання:
1. б)
2. а)
3. в)
4. г)
5. г)
6. в)
7. д)
8. г)
--[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Лебідь Віра Миколаївна|обговорення]]) 20:46, 5 грудня 2015 (EET)

Обговорення користувача:Матковська Марина Вікторівна

2015-12-08T20:24:46Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Індивідуальні заняття */

==Педагогічна інноватика==

===Інтерактивні практичні заняття===
[https://drive.google.com/file/d/0ByyeNZF7634zNU5hZnBXUm8zcjg/edit?usp=sharing Лекція 1 Загальні засади педагогічної інноватики]

===Індивідуальні заняття===

Шановні колеги! Опрацюйте наведену нижче літературу та виконайте завдання:

:1.Баханов К.О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання в школі: Монографія. —Запоріжжя: Просвіта, 2000. — 160 с.
:2. Освітні технологи: Навч.-метод, посіб. / О. М. Пехота, А. 3. Кіктенко, О.М. Любарська та ін.; За заг. ред. О.М. Пєхоти. —К: А.С.К.,2001.— 256с.

*Завдвння № 1. Дайте відповідь на питання : Чому «технологія» є більш ефективним засобом освіти, розвитку і виховання учнів ніж «методика»?

Педагогічна інноватика полягає у постійному пошуку і впровадженні нових максимально ефективних технологій навчання і виховання, результатом яких має бути формування високоадаптованої до змінних умов, активної діяльної, творчої особистості, яка вміє аналізувати, долати будь-які труднощі, бо вона ще в юному віці з допомогою вчителя пізнала, створила себе, навчилася володіти собою. Орієнтація на нове, пошук і впровадження нового не є самоціллю педагогічної інноватики. Передусім вона спрямована на забезпечення адекватності навчально-виховного процесу і його результатів вимогам суспільства. А в динамічно змінюваному соціумі це спонукатиме до постійного оновлення змісту і форм навчання та виховання, максимально уважного і водночас критичного ставлення до всього нового.
Отже, інтерес як учених, так і практиків до педагогічної технологіївикликано різними причинами. Для когось це модний напрям. Інші вважають педагогічну технологію засобом вирішення більшості педагогічних проблем. Ми ж схильні вважати, що це об'єктивний процес, новий етап в еволюції освіти, на якому будуть переглянуті підходи до супроводу і забезпечення процесу природного розвитку дитини.

--[[Користувач:Кашина Наталія Іванівна|Кашина Наталія Іванівна]] ([[Обговорення користувача:Кашина Наталія Іванівна|обговорення]]) 12:22, 30 листопада 2015 (EET)

===Консультації===
Колеги! Тема нашої консультації "Особливості педагогічних технологій та впровадження їх у навчально-виховний процес". Якщо Ви маєте питання, прошу звертайтесь.

===Тематичні дискусії(інтернет-семінари)===

Історія с. Іволжанське

2015-12-08T11:13:01Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Фотогалерея */

==Назва==

В народі із вуст в уста передаються легенди про походження назви населеного пункта Іволжанське. Одна з них розповідає, що назву селу дали від великої кількості верб, на російській мові - «ив» , звідси і Іволжино. Інша легенда трактує походження назви села від птаха іволги, а українською мовою – вивільги. Часто старенькі люди і по сьогоднішній день називають населений пункт «Виволжено» - можливо, від «вивільга».

Існує ще одна легенда про походження назви села, пов’язана з назвою криниці, нібито збудованої людиною на прізвище Іволгін. Де правда, де вимисел, де легенда - на сьогодні, мабуть, всі точки зору на походження назви села мають право на існування, тож нехай вони передаються і далі з покоління в покоління. Бо тут і верби ростуть, і поселяються вивільги, і є дуже старе джерело з надзвичайно чистою і смачною водою.

==Географія==
===Розташування===

Селище Іволжанське знаходиться за 25 км від м. Суми в напрямку м. Курськ, Росія. Розташований на березі річки Олешня. Вище за течією на відстані 2 км розташоване селище Кияниця, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Писарівка. [[https://uk.wikipedia.org/wiki/Іволжанське]]

===Клімат===
===Ґрунти, рослинний і тваринний світ===

Іволжанський ставок займає на сьогодні загальну площу 27,351га. Безпосередньо під водою- 25,1952га. Заболочені ділянки становлять 1,1080 га. Вода у ставку чиста і відносно холодна, бо живиться водою чисельних підземних джерел. З усіх ставків, що тягнуться по річці Олешня, тільки на Іволжанському ставку можна зустріти рідкісні рослини, занесені до Червоної книги України – біле латаття, калюжницю європейську.

Латаття біле ( Numphaea alba) – одна з найкрасивіших рослин наших водойм. Росте вона в заплавах, старицях, ставках, там,де повільна течія води.

Рано навесні у верхів’ї ставу, по його берегах, можна зустріти не менш красиву рослину з яскраво-золотистими шароподібними квітами – купальницю європейську (Trolius europaeus). Пелюстки закривають внутрішню частину квітки, залишаючи маленький отвір. Часто квіти служать прихистком для маленьких комах, що ховаються в ньому , як у будиночку, від несприятливих погодніх умов і одночасно запилюють квітку. Часто квіти купальниці називають трояндою, бо дійсно, квітка має вигляд маленької жовтої трояндочки. У скандинавських народів є повір’я, що прекрасна квітка купальниці – улюблена квітка лісових духів – тролей. Звідси і походить латинська родова назва – троліус, а за яскраві жовті квіти її називають ліхтариком.

Понад десять років тому Іволжанський став облюбували найграційніші птахи нашої фауни –лебеді. Рано навесні прилітають ці птахи, щоб звити гніздо і дати потомство. На воді з очерету та іншої прибережної рослинності в’ють велике гніздо у тихому, недоступному для ока людини, куточку ставу. Коли лебедиця сидить на кладці, самець охороняє свою подругу від непроханих гостей. Місцеві жителі розповідають, що підпливти на човні до гнізда неможливо і навіть небезпечно. Лебідь-самець розправляє крила, а розмах їх становить більше 2 м, і кидається в атаку на людину, сильно б’ючи крилами по воді та видаючи шипучі загрозливі крики. В 2009 році лебедят було троє, а у 2010 році пара викормила аж п’ятьох нащадків. Для годівлі часто прилітають на сусідні ставки с. Кияниці та с.Писарівки. 2008 року одна з двох пар тривалий час не відлітала у вирій, навіть після замерзання водойми. Тому одного з птахів з обмороженими кінцівками передали до еколого –натуралістського центру у м. Суми. Саме тому з моменту заснування ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ» було оформлено його емблему, на якій, крім інших атрибутів, зображена пара лебедів.

Чарівна природа, затишні місця відпочинку ваблять до себе багатьох городян. Спекотним літнім днем можна покупатися і позасмагати, поплавати на човні, милуючись тихими затоками, білим лататтям, різноголосими піснями багаточисельного птаства.

Після відкриття рибальського сезону можна посидіти з вудочкою на зарослих вербами та вільхою берегах ставу. Тільки для цього треба придбати квиток (прямо на прохідній заводу), бо став орендує ТОВ «Завод «Еко - Продукт» для любительського і спортивного рибальства. В ставку водиться білий та червоний карась, короп, білий амур, товстолобик,окунь, щука, в’юни, піскарі. У ставку живуть також раки, які є індикаторами чистоти водойми. Хто полюбляє зимову рибалку, може спіймати окуня. У верхів’ї ставу видно сліди діяльності бобрів, їхні хатки, повалені дерева. Мисливці полюють на диких качок, водяних курочок, лисух.Зайці, косулі, благородні олені, лосі, лисиці, куниці, єнотовидні собаки, дикі кабани –це тварини, яких можна побачити в лісі Сумського лісгоспу, який межує з селом.

Первозданна краса мішаного лісу на основі дуба черешчатого манить своєю прохолодою, незрівнянною красою. Навесні можна помилуватися проліскою сибірською, рястом Маршала, любкою дволистою, медвежою цибулею (черемшою). Травень наповнює ліс пахощами конвалії, купини, а влітку, якщо пощастить, можна знайти лілію лісову (царські кудрі). якщо хтось любить тихе полювання, можна брати кошик і йти збирати строчки і сморчки, білі гриби, лисички, грузді, маслята, а осінньої пори тут - справжній опеньковий рай. Малина, ожина, суниці, глід, горіхи ліщини, лікарські рослини - ось тільки невеличкий перелік справжніх екологічно чистих дарів природи.

==Історія==
===Давні часи===
===Новий час===

В книзі ''«Россия, полное географическое описание нашего отечества», под редакцией В.П.Семенова т. VІІ. Малороссия издат. Деврина 1903г. Г.С.Петербург»'' є перша історична згадка про хутір Іволжино. ''«Ведомость сколько в Харьковской округе за помещиками состоит по нынешней ревизии во владении крестьян: умершего лейбгвардии корнета Андрея Кондратьева в х. Иволжино -51 человек»''( дані за 1783 рік). Андрій Андрійович Кондратьєв, син Андрія Васильовича та правнук Герасима Кіндратовича ,одного з найбагатших поміщиків Слобідської України, мав у Сумському і Лебединському повіті понад 33тис. десятин землі (села Василівка, Великий і Малий Бобрики, Нижня Верхосулка, Павлівське, Піщане, Попівка, Ситківщина, Хотінь, Яструбине, хутори Дубова Пустош, Іволжин, Кияшківський, Кривцова Пустош, Мороча, Полуботківський, Радковщина), кілька винокурних, цегляних, селітряних заводів, 5113 кріпаків (1795).

Хутір Іволжино переходив з рук в руки однієї і тієї ж сім’ї Кондратьєвих: від Герасима, відомого сумського полковника, землі одержав йог осин Андрій, далі – його син Василь, нарешті, землі та хутір Іволжин перейшли до його правнучки Ганни Андріївни, яка одружилася з Михайлом Івановичем Камбурлеєм, курським губернатором. Їхня донька Ганна одружилася з Бутурліним і передала хутір своїй доньці Ганні Дмитрівні, одруженій з графом Петром Сергійовичем Строгановим, якому навколишні землі з маєтком Хотінь відійшли довічно.

Не тільки підневільна праця кріпаків приносила прибуток поміщикам. У першій половині 19ст. Сумський повіт стає одним з найбільш розвинутих у промисловому відношенні в Харківській губернії, а галузі харчової промисловості набули найбільшого поширення. В умовах низьких цін на зерно, гуральництво давало в 2-4 рази більший прибуток, ніж хліб. Промислові підприємства на той час будувалися в основному в селах, що обумовлено наявністю сировини, дешевої робочої сили. За даними 1861 року, в Сумському повіті працювало 28 винокурень: Могриці, Стецьківці, Битиці, Іволжиному, Кияниці, Біловодах. До 1890 року завершується відокремлення спиртоочисних підприємств від винокурних. За даними Сумського Обласного Державного архіву, ''«…Иволжанський спиртзавод был построен в 1890 году и принадлежал графу Строганову ».''

Своїх дітей подружжя Строганових не мало, тому справи як на заводі, так і в маєтку с.Хотінь змусили продавати майно. Ще в 1911 році Іван Герасимович Харитоненко звертався до графа Строганова по питанню продажу, та граф навіть не прийняв цукрового магната. Через два роки помре Харитоненко і, майже одночасно, 90-річний граф. За відсутністю прямих спадкоємців, суд в результаті тривалого процессу про спадкоємство, затвердив цілу плеяду частково збіднілих далеких родичів, , які продали свою долю спадку єврею Шкопу, а потім маєток і садиба були куплені сумською землевласницею Марією Матвіївною Ліщинською.

===Новітній період===

Станом на 1 вересня 1946 року , згідно довідника «Українська РСР. Адміністративно- територіальний поділ » в Хотінському районі Сумської області до складу Новосічанської сільської ради відноситься "хутір Іволжанський". Згідно штампу в книгах, що були в бібліотеці Іволжанського спиртзаводу Харківського спиртотресту за 1953 року зазначено "Иволжено Хотенский р-н Сумской области". В довіднику «Українська РСР. Адміністративно –територіальний поділ» станом на 1січня 1972 року селище Іволжанське входить до складу Новосічанської сільської ради Сумського району Сумської області.

Історія села невід’ємно пов’язана з історією заводу. Після революції 1917 року завод перейшов у відомство Харківського спиртотресту. Ці дані підтверджують протоколи засідань другої Харківської районної комісії про націоналізацію земель від 1922 року ''«О национализации земель для Иволжанского винокуренного завода».'' На заводі були установлені три схеми виробництва спирту – паточна, картопляна та зернова. В 1941 році у зв язку з окупацією території обладнання було евакуйоване. Після війни завод відбудували, і з 1946 року він став випускати продукцію. Сировиною для отримання спирту була картопля та зерно, а з пуском після відбудови в 1949 році Кияницького цукрового заводу - патока. Спирт, вироблений на Іволжанському заводі, був найвищого у Харківському спиртотресті гатунку. За спогадами Лебідь Валентини Яківни, техніка-хіміка по сировині, що пропрацювала на заводі з 1958 по 1970 рік, якість іволжанського спирту у Харківському спиртотресті відзначали як найкращу. Головне у технологічному процесі виготовлення спирту – це якість води. Перші лабораторні дослідження місцевих фахівців, датовані 1940 роком, підтвердили, що вода має цінний мінеральний склад. У 1960- 61 роках проби цієї води були вперше направлені для детальних аналітичних досліджень до Українського науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології в місто Одесу і одержали позитивні харатеристики, що вода є унікальною гідрокарбонатною, залізистою, кальцієвою, магнієвою. У воді є біологічно-корисні для організму мікроелементи - йод, бром і ряд інших. Але промислового розливу води в той час, на превеликий жаль, так і не було розпочато.

В 1971-1972 роках відбувається реконструкція спиртзаводу на винзавод, що випускав плодово-ягідні вина. Сировиною служили фрукти, зібрані в садах району, області, республіки. Працював завод в одну зміну. Усіх робітників було 56 чоловік. Одне з найдешевших в асортименті плодовоягідних вин Іволжанського винзаводу було вино «Солнцедар».

Після розпаду Радянського Союзу на заводі деякий час розливали паньяк (настоянка на травах) на основі сировини, що завозилася із Одеської області. Антиалкогольна кампанія змусила перепрофілювати Іволжанський винзавод, і підприємство почало випускати фруктові консерви та безалкогольні напої (1987р.)

Наступним етапом роботи заводу і становлення води на виробництво став 1989 рік. Зразки води з Іволжанського родовища знову були направлені в УНДІ медичної реабілітації та курортології м. Одеси. Проведені дослідження знову підтвердили добру стабільність хімічного складу води та мінералізацію її в часі. Згідно бальнеологічної оцінки, воду за складом було віднесено до природної столової води, внесено до республіканського стандарту на мінеральні води та рекомендовано до промислового розливу під назвою «Івожанська». Нині завод працює в стінах будівлі, збудованої ще графом Строгановим. Вода подається зі скважини, яка діє з 19століття.

==Населення==

Загальна чисельність населення станом на 1 жовтня 2015 р. - 208 чоловік.
Кількість дворів - 90.

==Органи влади==

Підпорядковується Кияницькій сільській раді.

==Економіка==

'''ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ»''' в с.Іволжанське засновано 1997 року. Завод став спеціалізуватися на виробництві мінеральної води, пива, безалкогольних напоїв та молочної продукції. Асортимент незбираної молочної продукції був підібраний з урахуванням останніх тенденцій як у нашій країні, так і за кордоном, використовувався у лікувально- профілактичних цілях та в дитячому харчуванні. Великим попитом користувалися :
1. Молоко
2. Кефір
3. Сметана
4. Йогурт «Сімейний»
5. Молоко з какао «Мальвіна»
6. Ряжанка.

З об 'єктивних причин, які склалися в області з сировиною, в червні 2003 року виробництво молочної продукції було припинено.
Виробництво живого пива здійснюється на основі натуральних компонентів за традиційною технологією, згідно індивідуальних рецептур підприємства.
Обладнання для виробництва напоїв було поставлене ізраїльською фірмою «I .E.C. Ingineering », італійською фірмою « B. M. Beraggy» та заводом «Технологія» міста Одеса. Установлене обладнання відповідає комплексній механізації та автоматизації виробничих процесів. Це сучасне малоенергомістке високотехнологічне обладнання закритого способу виробництва , яке дає можливість зберегти натуральність продукції, що виготовляється. З липня 2007 року на підприємстві діє система управління якістю , яка відповідає вимогам ДСТУ ІSО 9001.

Теперішній асортимент продукції:

1.Вода «Іволжанська газована»
2.Вода «Івожанська негазована»
3.Напій «Лимонад»
4.Напій «Дюшес»
5.Напій «Лимон»
6.Напій «Апельсин»
7.Напій «Живинка»
8.Напій «Виноград»
9. Напій «Кола»
10. Пиво «Іволжанське»
11.Вода бутильована (6л та 20л).

Для забезпечення виробничої потреби в тарі установлено дві лінії видуву ПЕТ – пляшок польського та вітчизняного виробництва.
Підприємство постійно бере участь у виставках та конкурсах як місцевого, так і державного рівня. У 2003 році в конкурсі «Українське найсмачніше» другої національної виставки «Регіони України пропонують» підприємство було нагороджене «Золотою медаллю».
Два роки поспіль – 2004 та 2005, підприємство приймало участь в регіональному конкурсі «100 кращих товарів Сумщини». В 2005 році вийшло фіналістом цього конкурсу в номінації «Харчові продукти» по позиції вода мінеральна питна столова сильногазована «Іволжанська».
В 2012р. число працюючих на підприємстві складало 126 чоловік. Планується розширення виробництва та збільшення чисельності виробничого персоналу.

==Медицина==
==Освіта==

Діти навчаються у Новосічанській ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Підвіз здійснюється шкільним автобусом.

==Культура==

Діє сільський клуб.

==Релігія==
==Спорт==
==Пам'ятки архітектури, історії та культури==

На околиці села є одна з 4 братських могил Кияницької сільської ради з похованнями воїнів, що загинули під час оборонних боїв за село на початку жовтня 1941 року (підрозділи 293 стрілецької дивізії 40-ї Армії ) та 8 березня і в другій половині серпня 1943( підрозділи 615 стрілецького полку 167 трілецької дивізії 38-ї Армії). В братській могилі знайшли свій останній пристанок 11 воїнів Радянської Армії - один воїн, що загинув у 1941 році, а решта - під час визвольних боїв 1943 року.
Поряд з братською могилою на початку 2000-х років була побудована дерев’яна капличка. Ініціатором і спонсором побудови культової споруди була родина Мельників - Володимира Петровича та Василини Василівни, що проживають у селі Іволжанське. 10 жовтня 2008 року протоієреєм Віктором каплиця освячена на честь Святого Георгія. Каплиця – це християнська культова споруда, що являє собою невеличку церкву без приміщення для вівтаря. Як правило, каплички будуються на місці поховань, вздовж доріг. Призначена каплиця для відправ та молитов. Кожен, хто бажає, може зайти помолитися, подумати про тлінність життя…

==Персоналії==

Кожне село на Україні може гордитися талановитими працьовитими людьми. Кожне село має і відомих жителів.
'''Олександр Степанович Демиденко.
'''
Народився Олександр Степанович 6 квітня 1940 р. в с. Писарівка ( нині Сумського району Сумської області), а дитячі та юнацькі роки провів в с.Іволжанське, у 1955 році закінчив Новосічанську школу, де і почав писати свої перші поетичні рядки. Закінчив Чернівецький держуніверситет за спеціальністю філолог – викладач української мови та літератури. На другому курсі здобув всеукраїнське визнання як автор тексту пісні «Плаче захмарене небо». Вона здобула таку популярність, що багато хто вважає її народною. А загалом на вірші Олександра Демиденка написано більше 250-ти пісень. Кращі з них увійшли до його пісенних збірок «Плаче захмарене небо», «Калинові дзвони» та «Диво-сон».

Після закінчення вузу Олександр Степанович працював учителем у школах Чернігівщини, в Сумському обласному Будинку народної творчості,
вихователем київських студентських і робітничих гуртожитків, комендантом, начальником УЖКГ.
[http://koonspu.org/index.php/novyny/134-nova-yuvileyna-zbirka-oleksandra-demydenka]

В поезії Олександра Степановича Демиденка сільська тематика – чи не найважливіша. І це не просто данина синівському обов’язку, а щось таке , що неможливо передати звичайними, буденними словами. Треба мати зір справжнього художника і неабияку поетичну уяву, аби побачити, що тіні від гілок смерек нагадують лелечі крила. Поезія Олександра Демиденка - афористична, образна і надзвичайно мелодійна. Неспроста Степан Сабадаш, Анатолій Гайденко, Ярослав Вишиваний, Остап Гавриш та інші українські композитори беруть слова його віршів за основу своїх пісень, які потім співає уся Україна. Перша збірка поезій «На крилах лелек» побачила світ у 2006 році у видавництві «Український письменник», друга, «У сузір’ї внуків», віддрукована видавництвом «Буква» у 2007 року. «Веселі дні на хуторі Григорівка» - це третя книжка талановитого гумориста і поета, видана ТО «Край», видавець Міцінський С.А. у 2007 році. Олександр Демиденко - член Спілки письменників України, на сьогодні проживає разом з дружиною в м.Києві на бульварі Давидова. 10 квітня 2007 року Олександр Степанович побував на малій батьківщині, відвідав Писарівську та Новосічанську школи. Відбулася творча зустріч з учителями та старшокласниками, де приємно поспілкувалися, послухали поезію у виконанні автора, почули відповіді на запитання. 26 січня 2011 року в обласній філармонії відбувся вечір поезії О.Демиденка. Батьківщина і досі тримає письменника тісними родинними узами та вабить до себе.

З-під пера поета вийшли збірки віршів для дорослих «На крилах лелек» (2006), гуморесок «Веселі дні на хуторі Григорівка» та «Я з сонця й роси» (2015), а також для дітей «У сузір′ї внуків» (2006), «Лисиччине дзеркало» (2007), «Україна в нас одна» (2007), «Пори року» (2007), «Місяць-художник» (2008).

'''Геренко Світлана Василівна'''

9 грудня 1945 року в с. Степанівка Сумського району народилася Геренко (Варуха) Світлана Василівна. З 1953 роки родина Василя Варухи проживала в селі Іволжанському на території відгодівельного пункту Кіровського радгоспу. В той час, коли радянські діти мріяли бути космонавтами чи, на худий кінець, лікарями, Світлана уже знала напевне, що буде журналістом. Школяркою друкувалася в молодіжній газеті, а закінчивши Новосічанську десятирічку, вирушила вступати вчитися на журналістку до Київського університету ім. Шевченка. Та на престижний факультет приймали з дворічним трудовим стажем, тому, щоб не марнувати часу, вступила на заочне відділення філфаку СДПІ ім. А.С.Макаренка. , а працювати пішла в рідну Новосічанську школу вожатою. Життя в школі кипіло: вечори, вікторини, туристичні походи. Світлана Василівна точно знає, що батьківщина КВК – не телебачення, не студенти вузів, а стіни нашої школи. Пропонували Світлані місто секретаря райкому комсомолу, та мрія про журналістику перемогла, і вона пішла працювати в газету «Червоний промінь». Продовжувала друкуватися в журналах «Дніпро», «Перець», «Прапор», газетах «Молодь України», «Літературна Україна». Її гуморески входять до збірника «Одноперчанин», альманаха літераторів Сумщини «Слобожанщина». Вона представлена в Міжнародній асоціації українських гумористів «Весела Січ» як активно-веселий член сумського куреня імені Остапа Вишні. За три десятиліття творчої діяльності Світлана Василівна відома сумчанам і жителям області як один із кращих журналістів області. Працювала в газетах «Сумщина» (до цього «Ленінська правда»), «Червоний промінь», головним редактором «Педагогічної трибуни». Творчий доробок оцінений обласною премією «Золоте перо» 2000 року, званням Заслужений журналіст України. Спілка журналістів присвоїла їй звання «Пані журналістка». В школі юних журналістів допомагає освоювати ази журналістики, продовжує вести рубрику «Рідня». У жовтні 2015 р. побачила світ книга поетеси, журналістки «Прощальне танго моєї журналістики – книга вітання откровенця, відповіді на нестандартні запитання».

==ЗМІ==
===Друковані ЗМІ===
===Електронні ЗМІ===
==Пошта, зв'язок, банківська сфера==
==Цікаві факти==
==Фотогалерея==
{|
|[[Файл:SAM 3446.JPG|thumb|250px|'''Іволжанський ставок.''']]
|[[Файл:Іволжанський_ставок.JPG|thumb|250px|Краєвид на Іволжанський ставок]]
|[[Файл:Колишній_Строганівський_завод.JPG|thumb|250px|Колишній Строганівський завод]]
|[[Файл:Пам'ятник_загиблим_воїнам_с._Іволжанське.JPG|thumb|250px| Пам'ятник загиблим_воїнам с. Іволжанське]]
|-
|[[Файл:Вид_на_завод_Екопродукт.JPG|thumb|250px|Вид на завод Екопродукт]]
|[[Файл:Капличка_с.Іволжанське.JPG|thumb|250px|Капличка с.Іволжанське]]
|[[Файл:Криниця_с.Іволжанське.JPG|thumb|250px|Криниця с.Іволжанське]]
|[[Файл:Місце_відпочинку_с.Іволжанське.JPG|thumb|250px|Місце відпочинку с.Іволжанське]]
|}

==Примітки та посилання==
==Джерела==
==Література==

# Бокотей А. Зустрічаємо пернатих! //Колосок. Науково – популярний природничий журнал для дітей. – 2007. - №2. – с. 2-3
# Геологический очерк Сумской области. Под редакцией проф. Д.Н.Соболева, проф. Л.И.Карякина, доц. И.П.Чернецкого.- Сумы.: Издательство Більшовицька зброя», 19047.– 374с.
# Демиденко О.С. Веселі дні на хуторі Григорівка: гуморески. – Тетіїв: Видавець Міцінький С.А. 2007.- 48с.
# Демиденко О.С. На крилах лелек: Поезії. – К. : Укр. Письменник, 2006. – 70с.
# Державний архів Сумської області. ДАМО РФ, ф. 38А: оп. 9005, спр. 108, арк..42: ф. 1428, оп. 2, спр.17,арк..79.
# Комаров В. Кондратьєвы и Савичи : судеб скрещенье. // Ваш шанс. 2006г. - №44. – с. 21А
# Костина В. Выигрывает тот, кто смеется. // Панорама. – 2005г. - №34. – с. 14
# Литвин М.І. Хотінь – край наш Слобожанський. – Суми: Видавництво «Слобожанщина», 2002р. -229с.
# Мироненко В. Рецепти оптимізму від Світлани Геренко. //Сумщина. – 2000р. - №138. –с.3
# Мій край Слобожанський : Збірник історико – краєзнавчих матеріалів. – К.: Видавничий дім «Фолігрант», 2006. – 356с. Обласний Державний архів : справа Р – 3431.
# Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог – справочник. – К. : 1987. – 473с.
# Паспорта військових поховань м. Суми і Сумського району, спр.158, т.1. Облікова картка №43.
# Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. – Суми: Рекламно – видавниче об’єднання «АС - Медіа», Сумський державний університет, 2003р. – 608с.
# Українська РСР. Адміністративно – територіальний поділ. – К.: Українське видавництво політичної літератури, 1947р. – 1063с.
# Українська РСР. Адміністративно – територіальний поділ. – К.: Ордена Трудового Червоного Прапора видавництво політичної літератури України. 1973р. -813с.

==Ресурси інтернету==

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]]

Історія с. Іволжанське

2015-12-08T11:12:19Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Фотогалерея */

==Назва==

В народі із вуст в уста передаються легенди про походження назви населеного пункта Іволжанське. Одна з них розповідає, що назву селу дали від великої кількості верб, на російській мові - «ив» , звідси і Іволжино. Інша легенда трактує походження назви села від птаха іволги, а українською мовою – вивільги. Часто старенькі люди і по сьогоднішній день називають населений пункт «Виволжено» - можливо, від «вивільга».

Існує ще одна легенда про походження назви села, пов’язана з назвою криниці, нібито збудованої людиною на прізвище Іволгін. Де правда, де вимисел, де легенда - на сьогодні, мабуть, всі точки зору на походження назви села мають право на існування, тож нехай вони передаються і далі з покоління в покоління. Бо тут і верби ростуть, і поселяються вивільги, і є дуже старе джерело з надзвичайно чистою і смачною водою.

==Географія==
===Розташування===

Селище Іволжанське знаходиться за 25 км від м. Суми в напрямку м. Курськ, Росія. Розташований на березі річки Олешня. Вище за течією на відстані 2 км розташоване селище Кияниця, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Писарівка. [[https://uk.wikipedia.org/wiki/Іволжанське]]

===Клімат===
===Ґрунти, рослинний і тваринний світ===

Іволжанський ставок займає на сьогодні загальну площу 27,351га. Безпосередньо під водою- 25,1952га. Заболочені ділянки становлять 1,1080 га. Вода у ставку чиста і відносно холодна, бо живиться водою чисельних підземних джерел. З усіх ставків, що тягнуться по річці Олешня, тільки на Іволжанському ставку можна зустріти рідкісні рослини, занесені до Червоної книги України – біле латаття, калюжницю європейську.

Латаття біле ( Numphaea alba) – одна з найкрасивіших рослин наших водойм. Росте вона в заплавах, старицях, ставках, там,де повільна течія води.

Рано навесні у верхів’ї ставу, по його берегах, можна зустріти не менш красиву рослину з яскраво-золотистими шароподібними квітами – купальницю європейську (Trolius europaeus). Пелюстки закривають внутрішню частину квітки, залишаючи маленький отвір. Часто квіти служать прихистком для маленьких комах, що ховаються в ньому , як у будиночку, від несприятливих погодніх умов і одночасно запилюють квітку. Часто квіти купальниці називають трояндою, бо дійсно, квітка має вигляд маленької жовтої трояндочки. У скандинавських народів є повір’я, що прекрасна квітка купальниці – улюблена квітка лісових духів – тролей. Звідси і походить латинська родова назва – троліус, а за яскраві жовті квіти її називають ліхтариком.

Понад десять років тому Іволжанський став облюбували найграційніші птахи нашої фауни –лебеді. Рано навесні прилітають ці птахи, щоб звити гніздо і дати потомство. На воді з очерету та іншої прибережної рослинності в’ють велике гніздо у тихому, недоступному для ока людини, куточку ставу. Коли лебедиця сидить на кладці, самець охороняє свою подругу від непроханих гостей. Місцеві жителі розповідають, що підпливти на човні до гнізда неможливо і навіть небезпечно. Лебідь-самець розправляє крила, а розмах їх становить більше 2 м, і кидається в атаку на людину, сильно б’ючи крилами по воді та видаючи шипучі загрозливі крики. В 2009 році лебедят було троє, а у 2010 році пара викормила аж п’ятьох нащадків. Для годівлі часто прилітають на сусідні ставки с. Кияниці та с.Писарівки. 2008 року одна з двох пар тривалий час не відлітала у вирій, навіть після замерзання водойми. Тому одного з птахів з обмороженими кінцівками передали до еколого –натуралістського центру у м. Суми. Саме тому з моменту заснування ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ» було оформлено його емблему, на якій, крім інших атрибутів, зображена пара лебедів.

Чарівна природа, затишні місця відпочинку ваблять до себе багатьох городян. Спекотним літнім днем можна покупатися і позасмагати, поплавати на човні, милуючись тихими затоками, білим лататтям, різноголосими піснями багаточисельного птаства.

Після відкриття рибальського сезону можна посидіти з вудочкою на зарослих вербами та вільхою берегах ставу. Тільки для цього треба придбати квиток (прямо на прохідній заводу), бо став орендує ТОВ «Завод «Еко - Продукт» для любительського і спортивного рибальства. В ставку водиться білий та червоний карась, короп, білий амур, товстолобик,окунь, щука, в’юни, піскарі. У ставку живуть також раки, які є індикаторами чистоти водойми. Хто полюбляє зимову рибалку, може спіймати окуня. У верхів’ї ставу видно сліди діяльності бобрів, їхні хатки, повалені дерева. Мисливці полюють на диких качок, водяних курочок, лисух.Зайці, косулі, благородні олені, лосі, лисиці, куниці, єнотовидні собаки, дикі кабани –це тварини, яких можна побачити в лісі Сумського лісгоспу, який межує з селом.

Первозданна краса мішаного лісу на основі дуба черешчатого манить своєю прохолодою, незрівнянною красою. Навесні можна помилуватися проліскою сибірською, рястом Маршала, любкою дволистою, медвежою цибулею (черемшою). Травень наповнює ліс пахощами конвалії, купини, а влітку, якщо пощастить, можна знайти лілію лісову (царські кудрі). якщо хтось любить тихе полювання, можна брати кошик і йти збирати строчки і сморчки, білі гриби, лисички, грузді, маслята, а осінньої пори тут - справжній опеньковий рай. Малина, ожина, суниці, глід, горіхи ліщини, лікарські рослини - ось тільки невеличкий перелік справжніх екологічно чистих дарів природи.

==Історія==
===Давні часи===
===Новий час===

В книзі ''«Россия, полное географическое описание нашего отечества», под редакцией В.П.Семенова т. VІІ. Малороссия издат. Деврина 1903г. Г.С.Петербург»'' є перша історична згадка про хутір Іволжино. ''«Ведомость сколько в Харьковской округе за помещиками состоит по нынешней ревизии во владении крестьян: умершего лейбгвардии корнета Андрея Кондратьева в х. Иволжино -51 человек»''( дані за 1783 рік). Андрій Андрійович Кондратьєв, син Андрія Васильовича та правнук Герасима Кіндратовича ,одного з найбагатших поміщиків Слобідської України, мав у Сумському і Лебединському повіті понад 33тис. десятин землі (села Василівка, Великий і Малий Бобрики, Нижня Верхосулка, Павлівське, Піщане, Попівка, Ситківщина, Хотінь, Яструбине, хутори Дубова Пустош, Іволжин, Кияшківський, Кривцова Пустош, Мороча, Полуботківський, Радковщина), кілька винокурних, цегляних, селітряних заводів, 5113 кріпаків (1795).

Хутір Іволжино переходив з рук в руки однієї і тієї ж сім’ї Кондратьєвих: від Герасима, відомого сумського полковника, землі одержав йог осин Андрій, далі – його син Василь, нарешті, землі та хутір Іволжин перейшли до його правнучки Ганни Андріївни, яка одружилася з Михайлом Івановичем Камбурлеєм, курським губернатором. Їхня донька Ганна одружилася з Бутурліним і передала хутір своїй доньці Ганні Дмитрівні, одруженій з графом Петром Сергійовичем Строгановим, якому навколишні землі з маєтком Хотінь відійшли довічно.

Не тільки підневільна праця кріпаків приносила прибуток поміщикам. У першій половині 19ст. Сумський повіт стає одним з найбільш розвинутих у промисловому відношенні в Харківській губернії, а галузі харчової промисловості набули найбільшого поширення. В умовах низьких цін на зерно, гуральництво давало в 2-4 рази більший прибуток, ніж хліб. Промислові підприємства на той час будувалися в основному в селах, що обумовлено наявністю сировини, дешевої робочої сили. За даними 1861 року, в Сумському повіті працювало 28 винокурень: Могриці, Стецьківці, Битиці, Іволжиному, Кияниці, Біловодах. До 1890 року завершується відокремлення спиртоочисних підприємств від винокурних. За даними Сумського Обласного Державного архіву, ''«…Иволжанський спиртзавод был построен в 1890 году и принадлежал графу Строганову ».''

Своїх дітей подружжя Строганових не мало, тому справи як на заводі, так і в маєтку с.Хотінь змусили продавати майно. Ще в 1911 році Іван Герасимович Харитоненко звертався до графа Строганова по питанню продажу, та граф навіть не прийняв цукрового магната. Через два роки помре Харитоненко і, майже одночасно, 90-річний граф. За відсутністю прямих спадкоємців, суд в результаті тривалого процессу про спадкоємство, затвердив цілу плеяду частково збіднілих далеких родичів, , які продали свою долю спадку єврею Шкопу, а потім маєток і садиба були куплені сумською землевласницею Марією Матвіївною Ліщинською.

===Новітній період===

Станом на 1 вересня 1946 року , згідно довідника «Українська РСР. Адміністративно- територіальний поділ » в Хотінському районі Сумської області до складу Новосічанської сільської ради відноситься "хутір Іволжанський". Згідно штампу в книгах, що були в бібліотеці Іволжанського спиртзаводу Харківського спиртотресту за 1953 року зазначено "Иволжено Хотенский р-н Сумской области". В довіднику «Українська РСР. Адміністративно –територіальний поділ» станом на 1січня 1972 року селище Іволжанське входить до складу Новосічанської сільської ради Сумського району Сумської області.

Історія села невід’ємно пов’язана з історією заводу. Після революції 1917 року завод перейшов у відомство Харківського спиртотресту. Ці дані підтверджують протоколи засідань другої Харківської районної комісії про націоналізацію земель від 1922 року ''«О национализации земель для Иволжанского винокуренного завода».'' На заводі були установлені три схеми виробництва спирту – паточна, картопляна та зернова. В 1941 році у зв язку з окупацією території обладнання було евакуйоване. Після війни завод відбудували, і з 1946 року він став випускати продукцію. Сировиною для отримання спирту була картопля та зерно, а з пуском після відбудови в 1949 році Кияницького цукрового заводу - патока. Спирт, вироблений на Іволжанському заводі, був найвищого у Харківському спиртотресті гатунку. За спогадами Лебідь Валентини Яківни, техніка-хіміка по сировині, що пропрацювала на заводі з 1958 по 1970 рік, якість іволжанського спирту у Харківському спиртотресті відзначали як найкращу. Головне у технологічному процесі виготовлення спирту – це якість води. Перші лабораторні дослідження місцевих фахівців, датовані 1940 роком, підтвердили, що вода має цінний мінеральний склад. У 1960- 61 роках проби цієї води були вперше направлені для детальних аналітичних досліджень до Українського науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології в місто Одесу і одержали позитивні харатеристики, що вода є унікальною гідрокарбонатною, залізистою, кальцієвою, магнієвою. У воді є біологічно-корисні для організму мікроелементи - йод, бром і ряд інших. Але промислового розливу води в той час, на превеликий жаль, так і не було розпочато.

В 1971-1972 роках відбувається реконструкція спиртзаводу на винзавод, що випускав плодово-ягідні вина. Сировиною служили фрукти, зібрані в садах району, області, республіки. Працював завод в одну зміну. Усіх робітників було 56 чоловік. Одне з найдешевших в асортименті плодовоягідних вин Іволжанського винзаводу було вино «Солнцедар».

Після розпаду Радянського Союзу на заводі деякий час розливали паньяк (настоянка на травах) на основі сировини, що завозилася із Одеської області. Антиалкогольна кампанія змусила перепрофілювати Іволжанський винзавод, і підприємство почало випускати фруктові консерви та безалкогольні напої (1987р.)

Наступним етапом роботи заводу і становлення води на виробництво став 1989 рік. Зразки води з Іволжанського родовища знову були направлені в УНДІ медичної реабілітації та курортології м. Одеси. Проведені дослідження знову підтвердили добру стабільність хімічного складу води та мінералізацію її в часі. Згідно бальнеологічної оцінки, воду за складом було віднесено до природної столової води, внесено до республіканського стандарту на мінеральні води та рекомендовано до промислового розливу під назвою «Івожанська». Нині завод працює в стінах будівлі, збудованої ще графом Строгановим. Вода подається зі скважини, яка діє з 19століття.

==Населення==

Загальна чисельність населення станом на 1 жовтня 2015 р. - 208 чоловік.
Кількість дворів - 90.

==Органи влади==

Підпорядковується Кияницькій сільській раді.

==Економіка==

'''ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ»''' в с.Іволжанське засновано 1997 року. Завод став спеціалізуватися на виробництві мінеральної води, пива, безалкогольних напоїв та молочної продукції. Асортимент незбираної молочної продукції був підібраний з урахуванням останніх тенденцій як у нашій країні, так і за кордоном, використовувався у лікувально- профілактичних цілях та в дитячому харчуванні. Великим попитом користувалися :
1. Молоко
2. Кефір
3. Сметана
4. Йогурт «Сімейний»
5. Молоко з какао «Мальвіна»
6. Ряжанка.

З об 'єктивних причин, які склалися в області з сировиною, в червні 2003 року виробництво молочної продукції було припинено.
Виробництво живого пива здійснюється на основі натуральних компонентів за традиційною технологією, згідно індивідуальних рецептур підприємства.
Обладнання для виробництва напоїв було поставлене ізраїльською фірмою «I .E.C. Ingineering », італійською фірмою « B. M. Beraggy» та заводом «Технологія» міста Одеса. Установлене обладнання відповідає комплексній механізації та автоматизації виробничих процесів. Це сучасне малоенергомістке високотехнологічне обладнання закритого способу виробництва , яке дає можливість зберегти натуральність продукції, що виготовляється. З липня 2007 року на підприємстві діє система управління якістю , яка відповідає вимогам ДСТУ ІSО 9001.

Теперішній асортимент продукції:

1.Вода «Іволжанська газована»
2.Вода «Івожанська негазована»
3.Напій «Лимонад»
4.Напій «Дюшес»
5.Напій «Лимон»
6.Напій «Апельсин»
7.Напій «Живинка»
8.Напій «Виноград»
9. Напій «Кола»
10. Пиво «Іволжанське»
11.Вода бутильована (6л та 20л).

Для забезпечення виробничої потреби в тарі установлено дві лінії видуву ПЕТ – пляшок польського та вітчизняного виробництва.
Підприємство постійно бере участь у виставках та конкурсах як місцевого, так і державного рівня. У 2003 році в конкурсі «Українське найсмачніше» другої національної виставки «Регіони України пропонують» підприємство було нагороджене «Золотою медаллю».
Два роки поспіль – 2004 та 2005, підприємство приймало участь в регіональному конкурсі «100 кращих товарів Сумщини». В 2005 році вийшло фіналістом цього конкурсу в номінації «Харчові продукти» по позиції вода мінеральна питна столова сильногазована «Іволжанська».
В 2012р. число працюючих на підприємстві складало 126 чоловік. Планується розширення виробництва та збільшення чисельності виробничого персоналу.

==Медицина==
==Освіта==

Діти навчаються у Новосічанській ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Підвіз здійснюється шкільним автобусом.

==Культура==

Діє сільський клуб.

==Релігія==
==Спорт==
==Пам'ятки архітектури, історії та культури==

На околиці села є одна з 4 братських могил Кияницької сільської ради з похованнями воїнів, що загинули під час оборонних боїв за село на початку жовтня 1941 року (підрозділи 293 стрілецької дивізії 40-ї Армії ) та 8 березня і в другій половині серпня 1943( підрозділи 615 стрілецького полку 167 трілецької дивізії 38-ї Армії). В братській могилі знайшли свій останній пристанок 11 воїнів Радянської Армії - один воїн, що загинув у 1941 році, а решта - під час визвольних боїв 1943 року.
Поряд з братською могилою на початку 2000-х років була побудована дерев’яна капличка. Ініціатором і спонсором побудови культової споруди була родина Мельників - Володимира Петровича та Василини Василівни, що проживають у селі Іволжанське. 10 жовтня 2008 року протоієреєм Віктором каплиця освячена на честь Святого Георгія. Каплиця – це християнська культова споруда, що являє собою невеличку церкву без приміщення для вівтаря. Як правило, каплички будуються на місці поховань, вздовж доріг. Призначена каплиця для відправ та молитов. Кожен, хто бажає, може зайти помолитися, подумати про тлінність життя…

==Персоналії==

Кожне село на Україні може гордитися талановитими працьовитими людьми. Кожне село має і відомих жителів.
'''Олександр Степанович Демиденко.
'''
Народився Олександр Степанович 6 квітня 1940 р. в с. Писарівка ( нині Сумського району Сумської області), а дитячі та юнацькі роки провів в с.Іволжанське, у 1955 році закінчив Новосічанську школу, де і почав писати свої перші поетичні рядки. Закінчив Чернівецький держуніверситет за спеціальністю філолог – викладач української мови та літератури. На другому курсі здобув всеукраїнське визнання як автор тексту пісні «Плаче захмарене небо». Вона здобула таку популярність, що багато хто вважає її народною. А загалом на вірші Олександра Демиденка написано більше 250-ти пісень. Кращі з них увійшли до його пісенних збірок «Плаче захмарене небо», «Калинові дзвони» та «Диво-сон».

Після закінчення вузу Олександр Степанович працював учителем у школах Чернігівщини, в Сумському обласному Будинку народної творчості,
вихователем київських студентських і робітничих гуртожитків, комендантом, начальником УЖКГ.
[http://koonspu.org/index.php/novyny/134-nova-yuvileyna-zbirka-oleksandra-demydenka]

В поезії Олександра Степановича Демиденка сільська тематика – чи не найважливіша. І це не просто данина синівському обов’язку, а щось таке , що неможливо передати звичайними, буденними словами. Треба мати зір справжнього художника і неабияку поетичну уяву, аби побачити, що тіні від гілок смерек нагадують лелечі крила. Поезія Олександра Демиденка - афористична, образна і надзвичайно мелодійна. Неспроста Степан Сабадаш, Анатолій Гайденко, Ярослав Вишиваний, Остап Гавриш та інші українські композитори беруть слова його віршів за основу своїх пісень, які потім співає уся Україна. Перша збірка поезій «На крилах лелек» побачила світ у 2006 році у видавництві «Український письменник», друга, «У сузір’ї внуків», віддрукована видавництвом «Буква» у 2007 року. «Веселі дні на хуторі Григорівка» - це третя книжка талановитого гумориста і поета, видана ТО «Край», видавець Міцінський С.А. у 2007 році. Олександр Демиденко - член Спілки письменників України, на сьогодні проживає разом з дружиною в м.Києві на бульварі Давидова. 10 квітня 2007 року Олександр Степанович побував на малій батьківщині, відвідав Писарівську та Новосічанську школи. Відбулася творча зустріч з учителями та старшокласниками, де приємно поспілкувалися, послухали поезію у виконанні автора, почули відповіді на запитання. 26 січня 2011 року в обласній філармонії відбувся вечір поезії О.Демиденка. Батьківщина і досі тримає письменника тісними родинними узами та вабить до себе.

З-під пера поета вийшли збірки віршів для дорослих «На крилах лелек» (2006), гуморесок «Веселі дні на хуторі Григорівка» та «Я з сонця й роси» (2015), а також для дітей «У сузір′ї внуків» (2006), «Лисиччине дзеркало» (2007), «Україна в нас одна» (2007), «Пори року» (2007), «Місяць-художник» (2008).

'''Геренко Світлана Василівна'''

9 грудня 1945 року в с. Степанівка Сумського району народилася Геренко (Варуха) Світлана Василівна. З 1953 роки родина Василя Варухи проживала в селі Іволжанському на території відгодівельного пункту Кіровського радгоспу. В той час, коли радянські діти мріяли бути космонавтами чи, на худий кінець, лікарями, Світлана уже знала напевне, що буде журналістом. Школяркою друкувалася в молодіжній газеті, а закінчивши Новосічанську десятирічку, вирушила вступати вчитися на журналістку до Київського університету ім. Шевченка. Та на престижний факультет приймали з дворічним трудовим стажем, тому, щоб не марнувати часу, вступила на заочне відділення філфаку СДПІ ім. А.С.Макаренка. , а працювати пішла в рідну Новосічанську школу вожатою. Життя в школі кипіло: вечори, вікторини, туристичні походи. Світлана Василівна точно знає, що батьківщина КВК – не телебачення, не студенти вузів, а стіни нашої школи. Пропонували Світлані місто секретаря райкому комсомолу, та мрія про журналістику перемогла, і вона пішла працювати в газету «Червоний промінь». Продовжувала друкуватися в журналах «Дніпро», «Перець», «Прапор», газетах «Молодь України», «Літературна Україна». Її гуморески входять до збірника «Одноперчанин», альманаха літераторів Сумщини «Слобожанщина». Вона представлена в Міжнародній асоціації українських гумористів «Весела Січ» як активно-веселий член сумського куреня імені Остапа Вишні. За три десятиліття творчої діяльності Світлана Василівна відома сумчанам і жителям області як один із кращих журналістів області. Працювала в газетах «Сумщина» (до цього «Ленінська правда»), «Червоний промінь», головним редактором «Педагогічної трибуни». Творчий доробок оцінений обласною премією «Золоте перо» 2000 року, званням Заслужений журналіст України. Спілка журналістів присвоїла їй звання «Пані журналістка». В школі юних журналістів допомагає освоювати ази журналістики, продовжує вести рубрику «Рідня». У жовтні 2015 р. побачила світ книга поетеси, журналістки «Прощальне танго моєї журналістики – книга вітання откровенця, відповіді на нестандартні запитання».

==ЗМІ==
===Друковані ЗМІ===
===Електронні ЗМІ===
==Пошта, зв'язок, банківська сфера==
==Цікаві факти==
==Фотогалерея==
{|
|[[Файл:SAM 3446.JPG|thumb|300px|'''Іволжанський ставок.''']]
|[[Файл:Іволжанський_ставок.JPG|thumb|300px|Краєвид на Іволжанський ставок]]
|[[Файл:Колишній_Строганівський_завод.JPG|thumb|300px|Колишній Строганівський завод]]
|[[Файл:Пам'ятник_загиблим_воїнам_с._Іволжанське.JPG|thumb|300px| Пам'ятник загиблим_воїнам с. Іволжанське]]
|-
|[[Файл:Вид_на_завод_Екопродукт.JPG|thumb|300px|Вид на завод Екопродукт]]
|[[Файл:Капличка_с.Іволжанське.JPG|thumb|300px|Капличка с.Іволжанське]]
|[[Файл:Криниця_с.Іволжанське.JPG|thumb|300px|Криниця с.Іволжанське]]
|[[Файл:Місце_відпочинку_с.Іволжанське.JPG|thumb|300px|Місце відпочинку с.Іволжанське]]
|}

==Примітки та посилання==
==Джерела==
==Література==

# Бокотей А. Зустрічаємо пернатих! //Колосок. Науково – популярний природничий журнал для дітей. – 2007. - №2. – с. 2-3
# Геологический очерк Сумской области. Под редакцией проф. Д.Н.Соболева, проф. Л.И.Карякина, доц. И.П.Чернецкого.- Сумы.: Издательство Більшовицька зброя», 19047.– 374с.
# Демиденко О.С. Веселі дні на хуторі Григорівка: гуморески. – Тетіїв: Видавець Міцінький С.А. 2007.- 48с.
# Демиденко О.С. На крилах лелек: Поезії. – К. : Укр. Письменник, 2006. – 70с.
# Державний архів Сумської області. ДАМО РФ, ф. 38А: оп. 9005, спр. 108, арк..42: ф. 1428, оп. 2, спр.17,арк..79.
# Комаров В. Кондратьєвы и Савичи : судеб скрещенье. // Ваш шанс. 2006г. - №44. – с. 21А
# Костина В. Выигрывает тот, кто смеется. // Панорама. – 2005г. - №34. – с. 14
# Литвин М.І. Хотінь – край наш Слобожанський. – Суми: Видавництво «Слобожанщина», 2002р. -229с.
# Мироненко В. Рецепти оптимізму від Світлани Геренко. //Сумщина. – 2000р. - №138. –с.3
# Мій край Слобожанський : Збірник історико – краєзнавчих матеріалів. – К.: Видавничий дім «Фолігрант», 2006. – 356с. Обласний Державний архів : справа Р – 3431.
# Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог – справочник. – К. : 1987. – 473с.
# Паспорта військових поховань м. Суми і Сумського району, спр.158, т.1. Облікова картка №43.
# Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. – Суми: Рекламно – видавниче об’єднання «АС - Медіа», Сумський державний університет, 2003р. – 608с.
# Українська РСР. Адміністративно – територіальний поділ. – К.: Українське видавництво політичної літератури, 1947р. – 1063с.
# Українська РСР. Адміністративно – територіальний поділ. – К.: Ордена Трудового Червоного Прапора видавництво політичної літератури України. 1973р. -813с.

==Ресурси інтернету==

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]]

Файл:Місце відпочинку с.Іволжанське.JPG

2015-12-08T11:10:50Z

Лебідь Віра Миколаївна:

Файл:Криниця с.Іволжанське.JPG

2015-12-08T11:10:36Z

Лебідь Віра Миколаївна:

Файл:Капличка с.Іволжанське.JPG

2015-12-08T11:10:19Z

Лебідь Віра Миколаївна:

Файл:Вид на завод Екопродукт.JPG

2015-12-08T11:09:58Z

Лебідь Віра Миколаївна:

Історія с. Іволжанське

2015-12-08T11:09:20Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Фотогалерея */

==Назва==

В народі із вуст в уста передаються легенди про походження назви населеного пункта Іволжанське. Одна з них розповідає, що назву селу дали від великої кількості верб, на російській мові - «ив» , звідси і Іволжино. Інша легенда трактує походження назви села від птаха іволги, а українською мовою – вивільги. Часто старенькі люди і по сьогоднішній день називають населений пункт «Виволжено» - можливо, від «вивільга».

Існує ще одна легенда про походження назви села, пов’язана з назвою криниці, нібито збудованої людиною на прізвище Іволгін. Де правда, де вимисел, де легенда - на сьогодні, мабуть, всі точки зору на походження назви села мають право на існування, тож нехай вони передаються і далі з покоління в покоління. Бо тут і верби ростуть, і поселяються вивільги, і є дуже старе джерело з надзвичайно чистою і смачною водою.

==Географія==
===Розташування===

Селище Іволжанське знаходиться за 25 км від м. Суми в напрямку м. Курськ, Росія. Розташований на березі річки Олешня. Вище за течією на відстані 2 км розташоване селище Кияниця, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Писарівка. [[https://uk.wikipedia.org/wiki/Іволжанське]]

===Клімат===
===Ґрунти, рослинний і тваринний світ===

Іволжанський ставок займає на сьогодні загальну площу 27,351га. Безпосередньо під водою- 25,1952га. Заболочені ділянки становлять 1,1080 га. Вода у ставку чиста і відносно холодна, бо живиться водою чисельних підземних джерел. З усіх ставків, що тягнуться по річці Олешня, тільки на Іволжанському ставку можна зустріти рідкісні рослини, занесені до Червоної книги України – біле латаття, калюжницю європейську.

Латаття біле ( Numphaea alba) – одна з найкрасивіших рослин наших водойм. Росте вона в заплавах, старицях, ставках, там,де повільна течія води.

Рано навесні у верхів’ї ставу, по його берегах, можна зустріти не менш красиву рослину з яскраво-золотистими шароподібними квітами – купальницю європейську (Trolius europaeus). Пелюстки закривають внутрішню частину квітки, залишаючи маленький отвір. Часто квіти служать прихистком для маленьких комах, що ховаються в ньому , як у будиночку, від несприятливих погодніх умов і одночасно запилюють квітку. Часто квіти купальниці називають трояндою, бо дійсно, квітка має вигляд маленької жовтої трояндочки. У скандинавських народів є повір’я, що прекрасна квітка купальниці – улюблена квітка лісових духів – тролей. Звідси і походить латинська родова назва – троліус, а за яскраві жовті квіти її називають ліхтариком.

Понад десять років тому Іволжанський став облюбували найграційніші птахи нашої фауни –лебеді. Рано навесні прилітають ці птахи, щоб звити гніздо і дати потомство. На воді з очерету та іншої прибережної рослинності в’ють велике гніздо у тихому, недоступному для ока людини, куточку ставу. Коли лебедиця сидить на кладці, самець охороняє свою подругу від непроханих гостей. Місцеві жителі розповідають, що підпливти на човні до гнізда неможливо і навіть небезпечно. Лебідь-самець розправляє крила, а розмах їх становить більше 2 м, і кидається в атаку на людину, сильно б’ючи крилами по воді та видаючи шипучі загрозливі крики. В 2009 році лебедят було троє, а у 2010 році пара викормила аж п’ятьох нащадків. Для годівлі часто прилітають на сусідні ставки с. Кияниці та с.Писарівки. 2008 року одна з двох пар тривалий час не відлітала у вирій, навіть після замерзання водойми. Тому одного з птахів з обмороженими кінцівками передали до еколого –натуралістського центру у м. Суми. Саме тому з моменту заснування ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ» було оформлено його емблему, на якій, крім інших атрибутів, зображена пара лебедів.

Чарівна природа, затишні місця відпочинку ваблять до себе багатьох городян. Спекотним літнім днем можна покупатися і позасмагати, поплавати на човні, милуючись тихими затоками, білим лататтям, різноголосими піснями багаточисельного птаства.

Після відкриття рибальського сезону можна посидіти з вудочкою на зарослих вербами та вільхою берегах ставу. Тільки для цього треба придбати квиток (прямо на прохідній заводу), бо став орендує ТОВ «Завод «Еко - Продукт» для любительського і спортивного рибальства. В ставку водиться білий та червоний карась, короп, білий амур, товстолобик,окунь, щука, в’юни, піскарі. У ставку живуть також раки, які є індикаторами чистоти водойми. Хто полюбляє зимову рибалку, може спіймати окуня. У верхів’ї ставу видно сліди діяльності бобрів, їхні хатки, повалені дерева. Мисливці полюють на диких качок, водяних курочок, лисух.Зайці, косулі, благородні олені, лосі, лисиці, куниці, єнотовидні собаки, дикі кабани –це тварини, яких можна побачити в лісі Сумського лісгоспу, який межує з селом.

Первозданна краса мішаного лісу на основі дуба черешчатого манить своєю прохолодою, незрівнянною красою. Навесні можна помилуватися проліскою сибірською, рястом Маршала, любкою дволистою, медвежою цибулею (черемшою). Травень наповнює ліс пахощами конвалії, купини, а влітку, якщо пощастить, можна знайти лілію лісову (царські кудрі). якщо хтось любить тихе полювання, можна брати кошик і йти збирати строчки і сморчки, білі гриби, лисички, грузді, маслята, а осінньої пори тут - справжній опеньковий рай. Малина, ожина, суниці, глід, горіхи ліщини, лікарські рослини - ось тільки невеличкий перелік справжніх екологічно чистих дарів природи.

==Історія==
===Давні часи===
===Новий час===

В книзі ''«Россия, полное географическое описание нашего отечества», под редакцией В.П.Семенова т. VІІ. Малороссия издат. Деврина 1903г. Г.С.Петербург»'' є перша історична згадка про хутір Іволжино. ''«Ведомость сколько в Харьковской округе за помещиками состоит по нынешней ревизии во владении крестьян: умершего лейбгвардии корнета Андрея Кондратьева в х. Иволжино -51 человек»''( дані за 1783 рік). Андрій Андрійович Кондратьєв, син Андрія Васильовича та правнук Герасима Кіндратовича ,одного з найбагатших поміщиків Слобідської України, мав у Сумському і Лебединському повіті понад 33тис. десятин землі (села Василівка, Великий і Малий Бобрики, Нижня Верхосулка, Павлівське, Піщане, Попівка, Ситківщина, Хотінь, Яструбине, хутори Дубова Пустош, Іволжин, Кияшківський, Кривцова Пустош, Мороча, Полуботківський, Радковщина), кілька винокурних, цегляних, селітряних заводів, 5113 кріпаків (1795).

Хутір Іволжино переходив з рук в руки однієї і тієї ж сім’ї Кондратьєвих: від Герасима, відомого сумського полковника, землі одержав йог осин Андрій, далі – його син Василь, нарешті, землі та хутір Іволжин перейшли до його правнучки Ганни Андріївни, яка одружилася з Михайлом Івановичем Камбурлеєм, курським губернатором. Їхня донька Ганна одружилася з Бутурліним і передала хутір своїй доньці Ганні Дмитрівні, одруженій з графом Петром Сергійовичем Строгановим, якому навколишні землі з маєтком Хотінь відійшли довічно.

Не тільки підневільна праця кріпаків приносила прибуток поміщикам. У першій половині 19ст. Сумський повіт стає одним з найбільш розвинутих у промисловому відношенні в Харківській губернії, а галузі харчової промисловості набули найбільшого поширення. В умовах низьких цін на зерно, гуральництво давало в 2-4 рази більший прибуток, ніж хліб. Промислові підприємства на той час будувалися в основному в селах, що обумовлено наявністю сировини, дешевої робочої сили. За даними 1861 року, в Сумському повіті працювало 28 винокурень: Могриці, Стецьківці, Битиці, Іволжиному, Кияниці, Біловодах. До 1890 року завершується відокремлення спиртоочисних підприємств від винокурних. За даними Сумського Обласного Державного архіву, ''«…Иволжанський спиртзавод был построен в 1890 году и принадлежал графу Строганову ».''

Своїх дітей подружжя Строганових не мало, тому справи як на заводі, так і в маєтку с.Хотінь змусили продавати майно. Ще в 1911 році Іван Герасимович Харитоненко звертався до графа Строганова по питанню продажу, та граф навіть не прийняв цукрового магната. Через два роки помре Харитоненко і, майже одночасно, 90-річний граф. За відсутністю прямих спадкоємців, суд в результаті тривалого процессу про спадкоємство, затвердив цілу плеяду частково збіднілих далеких родичів, , які продали свою долю спадку єврею Шкопу, а потім маєток і садиба були куплені сумською землевласницею Марією Матвіївною Ліщинською.

===Новітній період===

Станом на 1 вересня 1946 року , згідно довідника «Українська РСР. Адміністративно- територіальний поділ » в Хотінському районі Сумської області до складу Новосічанської сільської ради відноситься "хутір Іволжанський". Згідно штампу в книгах, що були в бібліотеці Іволжанського спиртзаводу Харківського спиртотресту за 1953 року зазначено "Иволжено Хотенский р-н Сумской области". В довіднику «Українська РСР. Адміністративно –територіальний поділ» станом на 1січня 1972 року селище Іволжанське входить до складу Новосічанської сільської ради Сумського району Сумської області.

Історія села невід’ємно пов’язана з історією заводу. Після революції 1917 року завод перейшов у відомство Харківського спиртотресту. Ці дані підтверджують протоколи засідань другої Харківської районної комісії про націоналізацію земель від 1922 року ''«О национализации земель для Иволжанского винокуренного завода».'' На заводі були установлені три схеми виробництва спирту – паточна, картопляна та зернова. В 1941 році у зв язку з окупацією території обладнання було евакуйоване. Після війни завод відбудували, і з 1946 року він став випускати продукцію. Сировиною для отримання спирту була картопля та зерно, а з пуском після відбудови в 1949 році Кияницького цукрового заводу - патока. Спирт, вироблений на Іволжанському заводі, був найвищого у Харківському спиртотресті гатунку. За спогадами Лебідь Валентини Яківни, техніка-хіміка по сировині, що пропрацювала на заводі з 1958 по 1970 рік, якість іволжанського спирту у Харківському спиртотресті відзначали як найкращу. Головне у технологічному процесі виготовлення спирту – це якість води. Перші лабораторні дослідження місцевих фахівців, датовані 1940 роком, підтвердили, що вода має цінний мінеральний склад. У 1960- 61 роках проби цієї води були вперше направлені для детальних аналітичних досліджень до Українського науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології в місто Одесу і одержали позитивні харатеристики, що вода є унікальною гідрокарбонатною, залізистою, кальцієвою, магнієвою. У воді є біологічно-корисні для організму мікроелементи - йод, бром і ряд інших. Але промислового розливу води в той час, на превеликий жаль, так і не було розпочато.

В 1971-1972 роках відбувається реконструкція спиртзаводу на винзавод, що випускав плодово-ягідні вина. Сировиною служили фрукти, зібрані в садах району, області, республіки. Працював завод в одну зміну. Усіх робітників було 56 чоловік. Одне з найдешевших в асортименті плодовоягідних вин Іволжанського винзаводу було вино «Солнцедар».

Після розпаду Радянського Союзу на заводі деякий час розливали паньяк (настоянка на травах) на основі сировини, що завозилася із Одеської області. Антиалкогольна кампанія змусила перепрофілювати Іволжанський винзавод, і підприємство почало випускати фруктові консерви та безалкогольні напої (1987р.)

Наступним етапом роботи заводу і становлення води на виробництво став 1989 рік. Зразки води з Іволжанського родовища знову були направлені в УНДІ медичної реабілітації та курортології м. Одеси. Проведені дослідження знову підтвердили добру стабільність хімічного складу води та мінералізацію її в часі. Згідно бальнеологічної оцінки, воду за складом було віднесено до природної столової води, внесено до республіканського стандарту на мінеральні води та рекомендовано до промислового розливу під назвою «Івожанська». Нині завод працює в стінах будівлі, збудованої ще графом Строгановим. Вода подається зі скважини, яка діє з 19століття.

==Населення==

Загальна чисельність населення станом на 1 жовтня 2015 р. - 208 чоловік.
Кількість дворів - 90.

==Органи влади==

Підпорядковується Кияницькій сільській раді.

==Економіка==

'''ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ»''' в с.Іволжанське засновано 1997 року. Завод став спеціалізуватися на виробництві мінеральної води, пива, безалкогольних напоїв та молочної продукції. Асортимент незбираної молочної продукції був підібраний з урахуванням останніх тенденцій як у нашій країні, так і за кордоном, використовувався у лікувально- профілактичних цілях та в дитячому харчуванні. Великим попитом користувалися :
1. Молоко
2. Кефір
3. Сметана
4. Йогурт «Сімейний»
5. Молоко з какао «Мальвіна»
6. Ряжанка.

З об 'єктивних причин, які склалися в області з сировиною, в червні 2003 року виробництво молочної продукції було припинено.
Виробництво живого пива здійснюється на основі натуральних компонентів за традиційною технологією, згідно індивідуальних рецептур підприємства.
Обладнання для виробництва напоїв було поставлене ізраїльською фірмою «I .E.C. Ingineering », італійською фірмою « B. M. Beraggy» та заводом «Технологія» міста Одеса. Установлене обладнання відповідає комплексній механізації та автоматизації виробничих процесів. Це сучасне малоенергомістке високотехнологічне обладнання закритого способу виробництва , яке дає можливість зберегти натуральність продукції, що виготовляється. З липня 2007 року на підприємстві діє система управління якістю , яка відповідає вимогам ДСТУ ІSО 9001.

Теперішній асортимент продукції:

1.Вода «Іволжанська газована»
2.Вода «Івожанська негазована»
3.Напій «Лимонад»
4.Напій «Дюшес»
5.Напій «Лимон»
6.Напій «Апельсин»
7.Напій «Живинка»
8.Напій «Виноград»
9. Напій «Кола»
10. Пиво «Іволжанське»
11.Вода бутильована (6л та 20л).

Для забезпечення виробничої потреби в тарі установлено дві лінії видуву ПЕТ – пляшок польського та вітчизняного виробництва.
Підприємство постійно бере участь у виставках та конкурсах як місцевого, так і державного рівня. У 2003 році в конкурсі «Українське найсмачніше» другої національної виставки «Регіони України пропонують» підприємство було нагороджене «Золотою медаллю».
Два роки поспіль – 2004 та 2005, підприємство приймало участь в регіональному конкурсі «100 кращих товарів Сумщини». В 2005 році вийшло фіналістом цього конкурсу в номінації «Харчові продукти» по позиції вода мінеральна питна столова сильногазована «Іволжанська».
В 2012р. число працюючих на підприємстві складало 126 чоловік. Планується розширення виробництва та збільшення чисельності виробничого персоналу.

==Медицина==
==Освіта==

Діти навчаються у Новосічанській ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Підвіз здійснюється шкільним автобусом.

==Культура==

Діє сільський клуб.

==Релігія==
==Спорт==
==Пам'ятки архітектури, історії та культури==

На околиці села є одна з 4 братських могил Кияницької сільської ради з похованнями воїнів, що загинули під час оборонних боїв за село на початку жовтня 1941 року (підрозділи 293 стрілецької дивізії 40-ї Армії ) та 8 березня і в другій половині серпня 1943( підрозділи 615 стрілецького полку 167 трілецької дивізії 38-ї Армії). В братській могилі знайшли свій останній пристанок 11 воїнів Радянської Армії - один воїн, що загинув у 1941 році, а решта - під час визвольних боїв 1943 року.
Поряд з братською могилою на початку 2000-х років була побудована дерев’яна капличка. Ініціатором і спонсором побудови культової споруди була родина Мельників - Володимира Петровича та Василини Василівни, що проживають у селі Іволжанське. 10 жовтня 2008 року протоієреєм Віктором каплиця освячена на честь Святого Георгія. Каплиця – це християнська культова споруда, що являє собою невеличку церкву без приміщення для вівтаря. Як правило, каплички будуються на місці поховань, вздовж доріг. Призначена каплиця для відправ та молитов. Кожен, хто бажає, може зайти помолитися, подумати про тлінність життя…

==Персоналії==

Кожне село на Україні може гордитися талановитими працьовитими людьми. Кожне село має і відомих жителів.
'''Олександр Степанович Демиденко.
'''
Народився Олександр Степанович 6 квітня 1940 р. в с. Писарівка ( нині Сумського району Сумської області), а дитячі та юнацькі роки провів в с.Іволжанське, у 1955 році закінчив Новосічанську школу, де і почав писати свої перші поетичні рядки. Закінчив Чернівецький держуніверситет за спеціальністю філолог – викладач української мови та літератури. На другому курсі здобув всеукраїнське визнання як автор тексту пісні «Плаче захмарене небо». Вона здобула таку популярність, що багато хто вважає її народною. А загалом на вірші Олександра Демиденка написано більше 250-ти пісень. Кращі з них увійшли до його пісенних збірок «Плаче захмарене небо», «Калинові дзвони» та «Диво-сон».

Після закінчення вузу Олександр Степанович працював учителем у школах Чернігівщини, в Сумському обласному Будинку народної творчості,
вихователем київських студентських і робітничих гуртожитків, комендантом, начальником УЖКГ.
[http://koonspu.org/index.php/novyny/134-nova-yuvileyna-zbirka-oleksandra-demydenka]

В поезії Олександра Степановича Демиденка сільська тематика – чи не найважливіша. І це не просто данина синівському обов’язку, а щось таке , що неможливо передати звичайними, буденними словами. Треба мати зір справжнього художника і неабияку поетичну уяву, аби побачити, що тіні від гілок смерек нагадують лелечі крила. Поезія Олександра Демиденка - афористична, образна і надзвичайно мелодійна. Неспроста Степан Сабадаш, Анатолій Гайденко, Ярослав Вишиваний, Остап Гавриш та інші українські композитори беруть слова його віршів за основу своїх пісень, які потім співає уся Україна. Перша збірка поезій «На крилах лелек» побачила світ у 2006 році у видавництві «Український письменник», друга, «У сузір’ї внуків», віддрукована видавництвом «Буква» у 2007 року. «Веселі дні на хуторі Григорівка» - це третя книжка талановитого гумориста і поета, видана ТО «Край», видавець Міцінський С.А. у 2007 році. Олександр Демиденко - член Спілки письменників України, на сьогодні проживає разом з дружиною в м.Києві на бульварі Давидова. 10 квітня 2007 року Олександр Степанович побував на малій батьківщині, відвідав Писарівську та Новосічанську школи. Відбулася творча зустріч з учителями та старшокласниками, де приємно поспілкувалися, послухали поезію у виконанні автора, почули відповіді на запитання. 26 січня 2011 року в обласній філармонії відбувся вечір поезії О.Демиденка. Батьківщина і досі тримає письменника тісними родинними узами та вабить до себе.

З-під пера поета вийшли збірки віршів для дорослих «На крилах лелек» (2006), гуморесок «Веселі дні на хуторі Григорівка» та «Я з сонця й роси» (2015), а також для дітей «У сузір′ї внуків» (2006), «Лисиччине дзеркало» (2007), «Україна в нас одна» (2007), «Пори року» (2007), «Місяць-художник» (2008).

'''Геренко Світлана Василівна'''

9 грудня 1945 року в с. Степанівка Сумського району народилася Геренко (Варуха) Світлана Василівна. З 1953 роки родина Василя Варухи проживала в селі Іволжанському на території відгодівельного пункту Кіровського радгоспу. В той час, коли радянські діти мріяли бути космонавтами чи, на худий кінець, лікарями, Світлана уже знала напевне, що буде журналістом. Школяркою друкувалася в молодіжній газеті, а закінчивши Новосічанську десятирічку, вирушила вступати вчитися на журналістку до Київського університету ім. Шевченка. Та на престижний факультет приймали з дворічним трудовим стажем, тому, щоб не марнувати часу, вступила на заочне відділення філфаку СДПІ ім. А.С.Макаренка. , а працювати пішла в рідну Новосічанську школу вожатою. Життя в школі кипіло: вечори, вікторини, туристичні походи. Світлана Василівна точно знає, що батьківщина КВК – не телебачення, не студенти вузів, а стіни нашої школи. Пропонували Світлані місто секретаря райкому комсомолу, та мрія про журналістику перемогла, і вона пішла працювати в газету «Червоний промінь». Продовжувала друкуватися в журналах «Дніпро», «Перець», «Прапор», газетах «Молодь України», «Літературна Україна». Її гуморески входять до збірника «Одноперчанин», альманаха літераторів Сумщини «Слобожанщина». Вона представлена в Міжнародній асоціації українських гумористів «Весела Січ» як активно-веселий член сумського куреня імені Остапа Вишні. За три десятиліття творчої діяльності Світлана Василівна відома сумчанам і жителям області як один із кращих журналістів області. Працювала в газетах «Сумщина» (до цього «Ленінська правда»), «Червоний промінь», головним редактором «Педагогічної трибуни». Творчий доробок оцінений обласною премією «Золоте перо» 2000 року, званням Заслужений журналіст України. Спілка журналістів присвоїла їй звання «Пані журналістка». В школі юних журналістів допомагає освоювати ази журналістики, продовжує вести рубрику «Рідня». У жовтні 2015 р. побачила світ книга поетеси, журналістки «Прощальне танго моєї журналістики – книга вітання откровенця, відповіді на нестандартні запитання».

==ЗМІ==
===Друковані ЗМІ===
===Електронні ЗМІ===
==Пошта, зв'язок, банківська сфера==
==Цікаві факти==
==Фотогалерея==
{|
|[[Файл:SAM 3446.JPG|thumb|300px|'''Іволжанський ставок.''']]
|[[Файл:Іволжанський_ставок.JPG|300px|Краєвид на Іволжанський ставок]]
|[[Файл:Колишній_Строганівський_завод.JPG|300px|Колишній Строганівський завод]]
|[[Файл:Пам'ятник_загиблим_воїнам_с._Іволжанське.JPG|300px| Пам'ятник загиблим_воїнам с. Іволжанське]]
|-
|
|
|
|
|}

==Примітки та посилання==
==Джерела==
==Література==

# Бокотей А. Зустрічаємо пернатих! //Колосок. Науково – популярний природничий журнал для дітей. – 2007. - №2. – с. 2-3
# Геологический очерк Сумской области. Под редакцией проф. Д.Н.Соболева, проф. Л.И.Карякина, доц. И.П.Чернецкого.- Сумы.: Издательство Більшовицька зброя», 19047.– 374с.
# Демиденко О.С. Веселі дні на хуторі Григорівка: гуморески. – Тетіїв: Видавець Міцінький С.А. 2007.- 48с.
# Демиденко О.С. На крилах лелек: Поезії. – К. : Укр. Письменник, 2006. – 70с.
# Державний архів Сумської області. ДАМО РФ, ф. 38А: оп. 9005, спр. 108, арк..42: ф. 1428, оп. 2, спр.17,арк..79.
# Комаров В. Кондратьєвы и Савичи : судеб скрещенье. // Ваш шанс. 2006г. - №44. – с. 21А
# Костина В. Выигрывает тот, кто смеется. // Панорама. – 2005г. - №34. – с. 14
# Литвин М.І. Хотінь – край наш Слобожанський. – Суми: Видавництво «Слобожанщина», 2002р. -229с.
# Мироненко В. Рецепти оптимізму від Світлани Геренко. //Сумщина. – 2000р. - №138. –с.3
# Мій край Слобожанський : Збірник історико – краєзнавчих матеріалів. – К.: Видавничий дім «Фолігрант», 2006. – 356с. Обласний Державний архів : справа Р – 3431.
# Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог – справочник. – К. : 1987. – 473с.
# Паспорта військових поховань м. Суми і Сумського району, спр.158, т.1. Облікова картка №43.
# Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. – Суми: Рекламно – видавниче об’єднання «АС - Медіа», Сумський державний університет, 2003р. – 608с.
# Українська РСР. Адміністративно – територіальний поділ. – К.: Українське видавництво політичної літератури, 1947р. – 1063с.
# Українська РСР. Адміністративно – територіальний поділ. – К.: Ордена Трудового Червоного Прапора видавництво політичної літератури України. 1973р. -813с.

==Ресурси інтернету==

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]]

Історія с. Іволжанське

2015-12-08T11:08:47Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Фотогалерея */

==Назва==

В народі із вуст в уста передаються легенди про походження назви населеного пункта Іволжанське. Одна з них розповідає, що назву селу дали від великої кількості верб, на російській мові - «ив» , звідси і Іволжино. Інша легенда трактує походження назви села від птаха іволги, а українською мовою – вивільги. Часто старенькі люди і по сьогоднішній день називають населений пункт «Виволжено» - можливо, від «вивільга».

Існує ще одна легенда про походження назви села, пов’язана з назвою криниці, нібито збудованої людиною на прізвище Іволгін. Де правда, де вимисел, де легенда - на сьогодні, мабуть, всі точки зору на походження назви села мають право на існування, тож нехай вони передаються і далі з покоління в покоління. Бо тут і верби ростуть, і поселяються вивільги, і є дуже старе джерело з надзвичайно чистою і смачною водою.

==Географія==
===Розташування===

Селище Іволжанське знаходиться за 25 км від м. Суми в напрямку м. Курськ, Росія. Розташований на березі річки Олешня. Вище за течією на відстані 2 км розташоване селище Кияниця, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Писарівка. [[https://uk.wikipedia.org/wiki/Іволжанське]]

===Клімат===
===Ґрунти, рослинний і тваринний світ===

Іволжанський ставок займає на сьогодні загальну площу 27,351га. Безпосередньо під водою- 25,1952га. Заболочені ділянки становлять 1,1080 га. Вода у ставку чиста і відносно холодна, бо живиться водою чисельних підземних джерел. З усіх ставків, що тягнуться по річці Олешня, тільки на Іволжанському ставку можна зустріти рідкісні рослини, занесені до Червоної книги України – біле латаття, калюжницю європейську.

Латаття біле ( Numphaea alba) – одна з найкрасивіших рослин наших водойм. Росте вона в заплавах, старицях, ставках, там,де повільна течія води.

Рано навесні у верхів’ї ставу, по його берегах, можна зустріти не менш красиву рослину з яскраво-золотистими шароподібними квітами – купальницю європейську (Trolius europaeus). Пелюстки закривають внутрішню частину квітки, залишаючи маленький отвір. Часто квіти служать прихистком для маленьких комах, що ховаються в ньому , як у будиночку, від несприятливих погодніх умов і одночасно запилюють квітку. Часто квіти купальниці називають трояндою, бо дійсно, квітка має вигляд маленької жовтої трояндочки. У скандинавських народів є повір’я, що прекрасна квітка купальниці – улюблена квітка лісових духів – тролей. Звідси і походить латинська родова назва – троліус, а за яскраві жовті квіти її називають ліхтариком.

Понад десять років тому Іволжанський став облюбували найграційніші птахи нашої фауни –лебеді. Рано навесні прилітають ці птахи, щоб звити гніздо і дати потомство. На воді з очерету та іншої прибережної рослинності в’ють велике гніздо у тихому, недоступному для ока людини, куточку ставу. Коли лебедиця сидить на кладці, самець охороняє свою подругу від непроханих гостей. Місцеві жителі розповідають, що підпливти на човні до гнізда неможливо і навіть небезпечно. Лебідь-самець розправляє крила, а розмах їх становить більше 2 м, і кидається в атаку на людину, сильно б’ючи крилами по воді та видаючи шипучі загрозливі крики. В 2009 році лебедят було троє, а у 2010 році пара викормила аж п’ятьох нащадків. Для годівлі часто прилітають на сусідні ставки с. Кияниці та с.Писарівки. 2008 року одна з двох пар тривалий час не відлітала у вирій, навіть після замерзання водойми. Тому одного з птахів з обмороженими кінцівками передали до еколого –натуралістського центру у м. Суми. Саме тому з моменту заснування ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ» було оформлено його емблему, на якій, крім інших атрибутів, зображена пара лебедів.

Чарівна природа, затишні місця відпочинку ваблять до себе багатьох городян. Спекотним літнім днем можна покупатися і позасмагати, поплавати на човні, милуючись тихими затоками, білим лататтям, різноголосими піснями багаточисельного птаства.

Після відкриття рибальського сезону можна посидіти з вудочкою на зарослих вербами та вільхою берегах ставу. Тільки для цього треба придбати квиток (прямо на прохідній заводу), бо став орендує ТОВ «Завод «Еко - Продукт» для любительського і спортивного рибальства. В ставку водиться білий та червоний карась, короп, білий амур, товстолобик,окунь, щука, в’юни, піскарі. У ставку живуть також раки, які є індикаторами чистоти водойми. Хто полюбляє зимову рибалку, може спіймати окуня. У верхів’ї ставу видно сліди діяльності бобрів, їхні хатки, повалені дерева. Мисливці полюють на диких качок, водяних курочок, лисух.Зайці, косулі, благородні олені, лосі, лисиці, куниці, єнотовидні собаки, дикі кабани –це тварини, яких можна побачити в лісі Сумського лісгоспу, який межує з селом.

Первозданна краса мішаного лісу на основі дуба черешчатого манить своєю прохолодою, незрівнянною красою. Навесні можна помилуватися проліскою сибірською, рястом Маршала, любкою дволистою, медвежою цибулею (черемшою). Травень наповнює ліс пахощами конвалії, купини, а влітку, якщо пощастить, можна знайти лілію лісову (царські кудрі). якщо хтось любить тихе полювання, можна брати кошик і йти збирати строчки і сморчки, білі гриби, лисички, грузді, маслята, а осінньої пори тут - справжній опеньковий рай. Малина, ожина, суниці, глід, горіхи ліщини, лікарські рослини - ось тільки невеличкий перелік справжніх екологічно чистих дарів природи.

==Історія==
===Давні часи===
===Новий час===

В книзі ''«Россия, полное географическое описание нашего отечества», под редакцией В.П.Семенова т. VІІ. Малороссия издат. Деврина 1903г. Г.С.Петербург»'' є перша історична згадка про хутір Іволжино. ''«Ведомость сколько в Харьковской округе за помещиками состоит по нынешней ревизии во владении крестьян: умершего лейбгвардии корнета Андрея Кондратьева в х. Иволжино -51 человек»''( дані за 1783 рік). Андрій Андрійович Кондратьєв, син Андрія Васильовича та правнук Герасима Кіндратовича ,одного з найбагатших поміщиків Слобідської України, мав у Сумському і Лебединському повіті понад 33тис. десятин землі (села Василівка, Великий і Малий Бобрики, Нижня Верхосулка, Павлівське, Піщане, Попівка, Ситківщина, Хотінь, Яструбине, хутори Дубова Пустош, Іволжин, Кияшківський, Кривцова Пустош, Мороча, Полуботківський, Радковщина), кілька винокурних, цегляних, селітряних заводів, 5113 кріпаків (1795).

Хутір Іволжино переходив з рук в руки однієї і тієї ж сім’ї Кондратьєвих: від Герасима, відомого сумського полковника, землі одержав йог осин Андрій, далі – його син Василь, нарешті, землі та хутір Іволжин перейшли до його правнучки Ганни Андріївни, яка одружилася з Михайлом Івановичем Камбурлеєм, курським губернатором. Їхня донька Ганна одружилася з Бутурліним і передала хутір своїй доньці Ганні Дмитрівні, одруженій з графом Петром Сергійовичем Строгановим, якому навколишні землі з маєтком Хотінь відійшли довічно.

Не тільки підневільна праця кріпаків приносила прибуток поміщикам. У першій половині 19ст. Сумський повіт стає одним з найбільш розвинутих у промисловому відношенні в Харківській губернії, а галузі харчової промисловості набули найбільшого поширення. В умовах низьких цін на зерно, гуральництво давало в 2-4 рази більший прибуток, ніж хліб. Промислові підприємства на той час будувалися в основному в селах, що обумовлено наявністю сировини, дешевої робочої сили. За даними 1861 року, в Сумському повіті працювало 28 винокурень: Могриці, Стецьківці, Битиці, Іволжиному, Кияниці, Біловодах. До 1890 року завершується відокремлення спиртоочисних підприємств від винокурних. За даними Сумського Обласного Державного архіву, ''«…Иволжанський спиртзавод был построен в 1890 году и принадлежал графу Строганову ».''

Своїх дітей подружжя Строганових не мало, тому справи як на заводі, так і в маєтку с.Хотінь змусили продавати майно. Ще в 1911 році Іван Герасимович Харитоненко звертався до графа Строганова по питанню продажу, та граф навіть не прийняв цукрового магната. Через два роки помре Харитоненко і, майже одночасно, 90-річний граф. За відсутністю прямих спадкоємців, суд в результаті тривалого процессу про спадкоємство, затвердив цілу плеяду частково збіднілих далеких родичів, , які продали свою долю спадку єврею Шкопу, а потім маєток і садиба були куплені сумською землевласницею Марією Матвіївною Ліщинською.

===Новітній період===

Станом на 1 вересня 1946 року , згідно довідника «Українська РСР. Адміністративно- територіальний поділ » в Хотінському районі Сумської області до складу Новосічанської сільської ради відноситься "хутір Іволжанський". Згідно штампу в книгах, що були в бібліотеці Іволжанського спиртзаводу Харківського спиртотресту за 1953 року зазначено "Иволжено Хотенский р-н Сумской области". В довіднику «Українська РСР. Адміністративно –територіальний поділ» станом на 1січня 1972 року селище Іволжанське входить до складу Новосічанської сільської ради Сумського району Сумської області.

Історія села невід’ємно пов’язана з історією заводу. Після революції 1917 року завод перейшов у відомство Харківського спиртотресту. Ці дані підтверджують протоколи засідань другої Харківської районної комісії про націоналізацію земель від 1922 року ''«О национализации земель для Иволжанского винокуренного завода».'' На заводі були установлені три схеми виробництва спирту – паточна, картопляна та зернова. В 1941 році у зв язку з окупацією території обладнання було евакуйоване. Після війни завод відбудували, і з 1946 року він став випускати продукцію. Сировиною для отримання спирту була картопля та зерно, а з пуском після відбудови в 1949 році Кияницького цукрового заводу - патока. Спирт, вироблений на Іволжанському заводі, був найвищого у Харківському спиртотресті гатунку. За спогадами Лебідь Валентини Яківни, техніка-хіміка по сировині, що пропрацювала на заводі з 1958 по 1970 рік, якість іволжанського спирту у Харківському спиртотресті відзначали як найкращу. Головне у технологічному процесі виготовлення спирту – це якість води. Перші лабораторні дослідження місцевих фахівців, датовані 1940 роком, підтвердили, що вода має цінний мінеральний склад. У 1960- 61 роках проби цієї води були вперше направлені для детальних аналітичних досліджень до Українського науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології в місто Одесу і одержали позитивні харатеристики, що вода є унікальною гідрокарбонатною, залізистою, кальцієвою, магнієвою. У воді є біологічно-корисні для організму мікроелементи - йод, бром і ряд інших. Але промислового розливу води в той час, на превеликий жаль, так і не було розпочато.

В 1971-1972 роках відбувається реконструкція спиртзаводу на винзавод, що випускав плодово-ягідні вина. Сировиною служили фрукти, зібрані в садах району, області, республіки. Працював завод в одну зміну. Усіх робітників було 56 чоловік. Одне з найдешевших в асортименті плодовоягідних вин Іволжанського винзаводу було вино «Солнцедар».

Після розпаду Радянського Союзу на заводі деякий час розливали паньяк (настоянка на травах) на основі сировини, що завозилася із Одеської області. Антиалкогольна кампанія змусила перепрофілювати Іволжанський винзавод, і підприємство почало випускати фруктові консерви та безалкогольні напої (1987р.)

Наступним етапом роботи заводу і становлення води на виробництво став 1989 рік. Зразки води з Іволжанського родовища знову були направлені в УНДІ медичної реабілітації та курортології м. Одеси. Проведені дослідження знову підтвердили добру стабільність хімічного складу води та мінералізацію її в часі. Згідно бальнеологічної оцінки, воду за складом було віднесено до природної столової води, внесено до республіканського стандарту на мінеральні води та рекомендовано до промислового розливу під назвою «Івожанська». Нині завод працює в стінах будівлі, збудованої ще графом Строгановим. Вода подається зі скважини, яка діє з 19століття.

==Населення==

Загальна чисельність населення станом на 1 жовтня 2015 р. - 208 чоловік.
Кількість дворів - 90.

==Органи влади==

Підпорядковується Кияницькій сільській раді.

==Економіка==

'''ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ»''' в с.Іволжанське засновано 1997 року. Завод став спеціалізуватися на виробництві мінеральної води, пива, безалкогольних напоїв та молочної продукції. Асортимент незбираної молочної продукції був підібраний з урахуванням останніх тенденцій як у нашій країні, так і за кордоном, використовувався у лікувально- профілактичних цілях та в дитячому харчуванні. Великим попитом користувалися :
1. Молоко
2. Кефір
3. Сметана
4. Йогурт «Сімейний»
5. Молоко з какао «Мальвіна»
6. Ряжанка.

З об 'єктивних причин, які склалися в області з сировиною, в червні 2003 року виробництво молочної продукції було припинено.
Виробництво живого пива здійснюється на основі натуральних компонентів за традиційною технологією, згідно індивідуальних рецептур підприємства.
Обладнання для виробництва напоїв було поставлене ізраїльською фірмою «I .E.C. Ingineering », італійською фірмою « B. M. Beraggy» та заводом «Технологія» міста Одеса. Установлене обладнання відповідає комплексній механізації та автоматизації виробничих процесів. Це сучасне малоенергомістке високотехнологічне обладнання закритого способу виробництва , яке дає можливість зберегти натуральність продукції, що виготовляється. З липня 2007 року на підприємстві діє система управління якістю , яка відповідає вимогам ДСТУ ІSО 9001.

Теперішній асортимент продукції:

1.Вода «Іволжанська газована»
2.Вода «Івожанська негазована»
3.Напій «Лимонад»
4.Напій «Дюшес»
5.Напій «Лимон»
6.Напій «Апельсин»
7.Напій «Живинка»
8.Напій «Виноград»
9. Напій «Кола»
10. Пиво «Іволжанське»
11.Вода бутильована (6л та 20л).

Для забезпечення виробничої потреби в тарі установлено дві лінії видуву ПЕТ – пляшок польського та вітчизняного виробництва.
Підприємство постійно бере участь у виставках та конкурсах як місцевого, так і державного рівня. У 2003 році в конкурсі «Українське найсмачніше» другої національної виставки «Регіони України пропонують» підприємство було нагороджене «Золотою медаллю».
Два роки поспіль – 2004 та 2005, підприємство приймало участь в регіональному конкурсі «100 кращих товарів Сумщини». В 2005 році вийшло фіналістом цього конкурсу в номінації «Харчові продукти» по позиції вода мінеральна питна столова сильногазована «Іволжанська».
В 2012р. число працюючих на підприємстві складало 126 чоловік. Планується розширення виробництва та збільшення чисельності виробничого персоналу.

==Медицина==
==Освіта==

Діти навчаються у Новосічанській ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Підвіз здійснюється шкільним автобусом.

==Культура==

Діє сільський клуб.

==Релігія==
==Спорт==
==Пам'ятки архітектури, історії та культури==

На околиці села є одна з 4 братських могил Кияницької сільської ради з похованнями воїнів, що загинули під час оборонних боїв за село на початку жовтня 1941 року (підрозділи 293 стрілецької дивізії 40-ї Армії ) та 8 березня і в другій половині серпня 1943( підрозділи 615 стрілецького полку 167 трілецької дивізії 38-ї Армії). В братській могилі знайшли свій останній пристанок 11 воїнів Радянської Армії - один воїн, що загинув у 1941 році, а решта - під час визвольних боїв 1943 року.
Поряд з братською могилою на початку 2000-х років була побудована дерев’яна капличка. Ініціатором і спонсором побудови культової споруди була родина Мельників - Володимира Петровича та Василини Василівни, що проживають у селі Іволжанське. 10 жовтня 2008 року протоієреєм Віктором каплиця освячена на честь Святого Георгія. Каплиця – це християнська культова споруда, що являє собою невеличку церкву без приміщення для вівтаря. Як правило, каплички будуються на місці поховань, вздовж доріг. Призначена каплиця для відправ та молитов. Кожен, хто бажає, може зайти помолитися, подумати про тлінність життя…

==Персоналії==

Кожне село на Україні може гордитися талановитими працьовитими людьми. Кожне село має і відомих жителів.
'''Олександр Степанович Демиденко.
'''
Народився Олександр Степанович 6 квітня 1940 р. в с. Писарівка ( нині Сумського району Сумської області), а дитячі та юнацькі роки провів в с.Іволжанське, у 1955 році закінчив Новосічанську школу, де і почав писати свої перші поетичні рядки. Закінчив Чернівецький держуніверситет за спеціальністю філолог – викладач української мови та літератури. На другому курсі здобув всеукраїнське визнання як автор тексту пісні «Плаче захмарене небо». Вона здобула таку популярність, що багато хто вважає її народною. А загалом на вірші Олександра Демиденка написано більше 250-ти пісень. Кращі з них увійшли до його пісенних збірок «Плаче захмарене небо», «Калинові дзвони» та «Диво-сон».

Після закінчення вузу Олександр Степанович працював учителем у школах Чернігівщини, в Сумському обласному Будинку народної творчості,
вихователем київських студентських і робітничих гуртожитків, комендантом, начальником УЖКГ.
[http://koonspu.org/index.php/novyny/134-nova-yuvileyna-zbirka-oleksandra-demydenka]

В поезії Олександра Степановича Демиденка сільська тематика – чи не найважливіша. І це не просто данина синівському обов’язку, а щось таке , що неможливо передати звичайними, буденними словами. Треба мати зір справжнього художника і неабияку поетичну уяву, аби побачити, що тіні від гілок смерек нагадують лелечі крила. Поезія Олександра Демиденка - афористична, образна і надзвичайно мелодійна. Неспроста Степан Сабадаш, Анатолій Гайденко, Ярослав Вишиваний, Остап Гавриш та інші українські композитори беруть слова його віршів за основу своїх пісень, які потім співає уся Україна. Перша збірка поезій «На крилах лелек» побачила світ у 2006 році у видавництві «Український письменник», друга, «У сузір’ї внуків», віддрукована видавництвом «Буква» у 2007 року. «Веселі дні на хуторі Григорівка» - це третя книжка талановитого гумориста і поета, видана ТО «Край», видавець Міцінський С.А. у 2007 році. Олександр Демиденко - член Спілки письменників України, на сьогодні проживає разом з дружиною в м.Києві на бульварі Давидова. 10 квітня 2007 року Олександр Степанович побував на малій батьківщині, відвідав Писарівську та Новосічанську школи. Відбулася творча зустріч з учителями та старшокласниками, де приємно поспілкувалися, послухали поезію у виконанні автора, почули відповіді на запитання. 26 січня 2011 року в обласній філармонії відбувся вечір поезії О.Демиденка. Батьківщина і досі тримає письменника тісними родинними узами та вабить до себе.

З-під пера поета вийшли збірки віршів для дорослих «На крилах лелек» (2006), гуморесок «Веселі дні на хуторі Григорівка» та «Я з сонця й роси» (2015), а також для дітей «У сузір′ї внуків» (2006), «Лисиччине дзеркало» (2007), «Україна в нас одна» (2007), «Пори року» (2007), «Місяць-художник» (2008).

'''Геренко Світлана Василівна'''

9 грудня 1945 року в с. Степанівка Сумського району народилася Геренко (Варуха) Світлана Василівна. З 1953 роки родина Василя Варухи проживала в селі Іволжанському на території відгодівельного пункту Кіровського радгоспу. В той час, коли радянські діти мріяли бути космонавтами чи, на худий кінець, лікарями, Світлана уже знала напевне, що буде журналістом. Школяркою друкувалася в молодіжній газеті, а закінчивши Новосічанську десятирічку, вирушила вступати вчитися на журналістку до Київського університету ім. Шевченка. Та на престижний факультет приймали з дворічним трудовим стажем, тому, щоб не марнувати часу, вступила на заочне відділення філфаку СДПІ ім. А.С.Макаренка. , а працювати пішла в рідну Новосічанську школу вожатою. Життя в школі кипіло: вечори, вікторини, туристичні походи. Світлана Василівна точно знає, що батьківщина КВК – не телебачення, не студенти вузів, а стіни нашої школи. Пропонували Світлані місто секретаря райкому комсомолу, та мрія про журналістику перемогла, і вона пішла працювати в газету «Червоний промінь». Продовжувала друкуватися в журналах «Дніпро», «Перець», «Прапор», газетах «Молодь України», «Літературна Україна». Її гуморески входять до збірника «Одноперчанин», альманаха літераторів Сумщини «Слобожанщина». Вона представлена в Міжнародній асоціації українських гумористів «Весела Січ» як активно-веселий член сумського куреня імені Остапа Вишні. За три десятиліття творчої діяльності Світлана Василівна відома сумчанам і жителям області як один із кращих журналістів області. Працювала в газетах «Сумщина» (до цього «Ленінська правда»), «Червоний промінь», головним редактором «Педагогічної трибуни». Творчий доробок оцінений обласною премією «Золоте перо» 2000 року, званням Заслужений журналіст України. Спілка журналістів присвоїла їй звання «Пані журналістка». В школі юних журналістів допомагає освоювати ази журналістики, продовжує вести рубрику «Рідня». У жовтні 2015 р. побачила світ книга поетеси, журналістки «Прощальне танго моєї журналістики – книга вітання откровенця, відповіді на нестандартні запитання».

==ЗМІ==
===Друковані ЗМІ===
===Електронні ЗМІ===
==Пошта, зв'язок, банківська сфера==
==Цікаві факти==
==Фотогалерея==
{|
|[[Файл:SAM 3446.JPG|300px|'''Іволжанський ставок.''']]
|[[Файл:Іволжанський_ставок.JPG|300px|Краєвид на Іволжанський ставок]]
|[[Файл:Колишній_Строганівський_завод.JPG|300px|Колишній Строганівський завод]]
|[[Файл:Пам'ятник_загиблим_воїнам_с._Іволжанське.JPG|300px| Пам'ятник загиблим_воїнам с. Іволжанське]]
|-
|
|
|
|
|}

==Примітки та посилання==
==Джерела==
==Література==

# Бокотей А. Зустрічаємо пернатих! //Колосок. Науково – популярний природничий журнал для дітей. – 2007. - №2. – с. 2-3
# Геологический очерк Сумской области. Под редакцией проф. Д.Н.Соболева, проф. Л.И.Карякина, доц. И.П.Чернецкого.- Сумы.: Издательство Більшовицька зброя», 19047.– 374с.
# Демиденко О.С. Веселі дні на хуторі Григорівка: гуморески. – Тетіїв: Видавець Міцінький С.А. 2007.- 48с.
# Демиденко О.С. На крилах лелек: Поезії. – К. : Укр. Письменник, 2006. – 70с.
# Державний архів Сумської області. ДАМО РФ, ф. 38А: оп. 9005, спр. 108, арк..42: ф. 1428, оп. 2, спр.17,арк..79.
# Комаров В. Кондратьєвы и Савичи : судеб скрещенье. // Ваш шанс. 2006г. - №44. – с. 21А
# Костина В. Выигрывает тот, кто смеется. // Панорама. – 2005г. - №34. – с. 14
# Литвин М.І. Хотінь – край наш Слобожанський. – Суми: Видавництво «Слобожанщина», 2002р. -229с.
# Мироненко В. Рецепти оптимізму від Світлани Геренко. //Сумщина. – 2000р. - №138. –с.3
# Мій край Слобожанський : Збірник історико – краєзнавчих матеріалів. – К.: Видавничий дім «Фолігрант», 2006. – 356с. Обласний Державний архів : справа Р – 3431.
# Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог – справочник. – К. : 1987. – 473с.
# Паспорта військових поховань м. Суми і Сумського району, спр.158, т.1. Облікова картка №43.
# Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. – Суми: Рекламно – видавниче об’єднання «АС - Медіа», Сумський державний університет, 2003р. – 608с.
# Українська РСР. Адміністративно – територіальний поділ. – К.: Українське видавництво політичної літератури, 1947р. – 1063с.
# Українська РСР. Адміністративно – територіальний поділ. – К.: Ордена Трудового Червоного Прапора видавництво політичної літератури України. 1973р. -813с.

==Ресурси інтернету==

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]]

Файл:Пам'ятник загиблим воїнам с. Іволжанське.JPG

2015-12-08T11:08:11Z

Лебідь Віра Миколаївна:

Файл:Колишній Строганівський завод.JPG

2015-12-08T11:07:27Z

Лебідь Віра Миколаївна:

Файл:Іволжанський ставок.JPG

2015-12-08T11:06:40Z

Лебідь Віра Миколаївна:

Історія с. Іволжанське

2015-12-08T10:50:57Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Фотогалерея */

==Назва==

В народі із вуст в уста передаються легенди про походження назви населеного пункта Іволжанське. Одна з них розповідає, що назву селу дали від великої кількості верб, на російській мові - «ив» , звідси і Іволжино. Інша легенда трактує походження назви села від птаха іволги, а українською мовою – вивільги. Часто старенькі люди і по сьогоднішній день називають населений пункт «Виволжено» - можливо, від «вивільга».

Існує ще одна легенда про походження назви села, пов’язана з назвою криниці, нібито збудованої людиною на прізвище Іволгін. Де правда, де вимисел, де легенда - на сьогодні, мабуть, всі точки зору на походження назви села мають право на існування, тож нехай вони передаються і далі з покоління в покоління. Бо тут і верби ростуть, і поселяються вивільги, і є дуже старе джерело з надзвичайно чистою і смачною водою.

==Географія==
===Розташування===

Селище Іволжанське знаходиться за 25 км від м. Суми в напрямку м. Курськ, Росія. Розташований на березі річки Олешня. Вище за течією на відстані 2 км розташоване селище Кияниця, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Писарівка. [[https://uk.wikipedia.org/wiki/Іволжанське]]

===Клімат===
===Ґрунти, рослинний і тваринний світ===

Іволжанський ставок займає на сьогодні загальну площу 27,351га. Безпосередньо під водою- 25,1952га. Заболочені ділянки становлять 1,1080 га. Вода у ставку чиста і відносно холодна, бо живиться водою чисельних підземних джерел. З усіх ставків, що тягнуться по річці Олешня, тільки на Іволжанському ставку можна зустріти рідкісні рослини, занесені до Червоної книги України – біле латаття, калюжницю європейську.

Латаття біле ( Numphaea alba) – одна з найкрасивіших рослин наших водойм. Росте вона в заплавах, старицях, ставках, там,де повільна течія води.

Рано навесні у верхів’ї ставу, по його берегах, можна зустріти не менш красиву рослину з яскраво-золотистими шароподібними квітами – купальницю європейську (Trolius europaeus). Пелюстки закривають внутрішню частину квітки, залишаючи маленький отвір. Часто квіти служать прихистком для маленьких комах, що ховаються в ньому , як у будиночку, від несприятливих погодніх умов і одночасно запилюють квітку. Часто квіти купальниці називають трояндою, бо дійсно, квітка має вигляд маленької жовтої трояндочки. У скандинавських народів є повір’я, що прекрасна квітка купальниці – улюблена квітка лісових духів – тролей. Звідси і походить латинська родова назва – троліус, а за яскраві жовті квіти її називають ліхтариком.

Понад десять років тому Іволжанський став облюбували найграційніші птахи нашої фауни –лебеді. Рано навесні прилітають ці птахи, щоб звити гніздо і дати потомство. На воді з очерету та іншої прибережної рослинності в’ють велике гніздо у тихому, недоступному для ока людини, куточку ставу. Коли лебедиця сидить на кладці, самець охороняє свою подругу від непроханих гостей. Місцеві жителі розповідають, що підпливти на човні до гнізда неможливо і навіть небезпечно. Лебідь-самець розправляє крила, а розмах їх становить більше 2 м, і кидається в атаку на людину, сильно б’ючи крилами по воді та видаючи шипучі загрозливі крики. В 2009 році лебедят було троє, а у 2010 році пара викормила аж п’ятьох нащадків. Для годівлі часто прилітають на сусідні ставки с. Кияниці та с.Писарівки. 2008 року одна з двох пар тривалий час не відлітала у вирій, навіть після замерзання водойми. Тому одного з птахів з обмороженими кінцівками передали до еколого –натуралістського центру у м. Суми. Саме тому з моменту заснування ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ» було оформлено його емблему, на якій, крім інших атрибутів, зображена пара лебедів.

Чарівна природа, затишні місця відпочинку ваблять до себе багатьох городян. Спекотним літнім днем можна покупатися і позасмагати, поплавати на човні, милуючись тихими затоками, білим лататтям, різноголосими піснями багаточисельного птаства.

Після відкриття рибальського сезону можна посидіти з вудочкою на зарослих вербами та вільхою берегах ставу. Тільки для цього треба придбати квиток (прямо на прохідній заводу), бо став орендує ТОВ «Завод «Еко - Продукт» для любительського і спортивного рибальства. В ставку водиться білий та червоний карась, короп, білий амур, товстолобик,окунь, щука, в’юни, піскарі. У ставку живуть також раки, які є індикаторами чистоти водойми. Хто полюбляє зимову рибалку, може спіймати окуня. У верхів’ї ставу видно сліди діяльності бобрів, їхні хатки, повалені дерева. Мисливці полюють на диких качок, водяних курочок, лисух.Зайці, косулі, благородні олені, лосі, лисиці, куниці, єнотовидні собаки, дикі кабани –це тварини, яких можна побачити в лісі Сумського лісгоспу, який межує з селом.

Первозданна краса мішаного лісу на основі дуба черешчатого манить своєю прохолодою, незрівнянною красою. Навесні можна помилуватися проліскою сибірською, рястом Маршала, любкою дволистою, медвежою цибулею (черемшою). Травень наповнює ліс пахощами конвалії, купини, а влітку, якщо пощастить, можна знайти лілію лісову (царські кудрі). якщо хтось любить тихе полювання, можна брати кошик і йти збирати строчки і сморчки, білі гриби, лисички, грузді, маслята, а осінньої пори тут - справжній опеньковий рай. Малина, ожина, суниці, глід, горіхи ліщини, лікарські рослини - ось тільки невеличкий перелік справжніх екологічно чистих дарів природи.

==Історія==
===Давні часи===
===Новий час===

В книзі ''«Россия, полное географическое описание нашего отечества», под редакцией В.П.Семенова т. VІІ. Малороссия издат. Деврина 1903г. Г.С.Петербург»'' є перша історична згадка про хутір Іволжино. ''«Ведомость сколько в Харьковской округе за помещиками состоит по нынешней ревизии во владении крестьян: умершего лейбгвардии корнета Андрея Кондратьева в х. Иволжино -51 человек»''( дані за 1783 рік). Андрій Андрійович Кондратьєв, син Андрія Васильовича та правнук Герасима Кіндратовича ,одного з найбагатших поміщиків Слобідської України, мав у Сумському і Лебединському повіті понад 33тис. десятин землі (села Василівка, Великий і Малий Бобрики, Нижня Верхосулка, Павлівське, Піщане, Попівка, Ситківщина, Хотінь, Яструбине, хутори Дубова Пустош, Іволжин, Кияшківський, Кривцова Пустош, Мороча, Полуботківський, Радковщина), кілька винокурних, цегляних, селітряних заводів, 5113 кріпаків (1795).

Хутір Іволжино переходив з рук в руки однієї і тієї ж сім’ї Кондратьєвих: від Герасима, відомого сумського полковника, землі одержав йог осин Андрій, далі – його син Василь, нарешті, землі та хутір Іволжин перейшли до його правнучки Ганни Андріївни, яка одружилася з Михайлом Івановичем Камбурлеєм, курським губернатором. Їхня донька Ганна одружилася з Бутурліним і передала хутір своїй доньці Ганні Дмитрівні, одруженій з графом Петром Сергійовичем Строгановим, якому навколишні землі з маєтком Хотінь відійшли довічно.

Не тільки підневільна праця кріпаків приносила прибуток поміщикам. У першій половині 19ст. Сумський повіт стає одним з найбільш розвинутих у промисловому відношенні в Харківській губернії, а галузі харчової промисловості набули найбільшого поширення. В умовах низьких цін на зерно, гуральництво давало в 2-4 рази більший прибуток, ніж хліб. Промислові підприємства на той час будувалися в основному в селах, що обумовлено наявністю сировини, дешевої робочої сили. За даними 1861 року, в Сумському повіті працювало 28 винокурень: Могриці, Стецьківці, Битиці, Іволжиному, Кияниці, Біловодах. До 1890 року завершується відокремлення спиртоочисних підприємств від винокурних. За даними Сумського Обласного Державного архіву, ''«…Иволжанський спиртзавод был построен в 1890 году и принадлежал графу Строганову ».''

Своїх дітей подружжя Строганових не мало, тому справи як на заводі, так і в маєтку с.Хотінь змусили продавати майно. Ще в 1911 році Іван Герасимович Харитоненко звертався до графа Строганова по питанню продажу, та граф навіть не прийняв цукрового магната. Через два роки помре Харитоненко і, майже одночасно, 90-річний граф. За відсутністю прямих спадкоємців, суд в результаті тривалого процессу про спадкоємство, затвердив цілу плеяду частково збіднілих далеких родичів, , які продали свою долю спадку єврею Шкопу, а потім маєток і садиба були куплені сумською землевласницею Марією Матвіївною Ліщинською.

===Новітній період===

Станом на 1 вересня 1946 року , згідно довідника «Українська РСР. Адміністративно- територіальний поділ » в Хотінському районі Сумської області до складу Новосічанської сільської ради відноситься "хутір Іволжанський". Згідно штампу в книгах, що були в бібліотеці Іволжанського спиртзаводу Харківського спиртотресту за 1953 року зазначено "Иволжено Хотенский р-н Сумской области". В довіднику «Українська РСР. Адміністративно –територіальний поділ» станом на 1січня 1972 року селище Іволжанське входить до складу Новосічанської сільської ради Сумського району Сумської області.

Історія села невід’ємно пов’язана з історією заводу. Після революції 1917 року завод перейшов у відомство Харківського спиртотресту. Ці дані підтверджують протоколи засідань другої Харківської районної комісії про націоналізацію земель від 1922 року ''«О национализации земель для Иволжанского винокуренного завода».'' На заводі були установлені три схеми виробництва спирту – паточна, картопляна та зернова. В 1941 році у зв язку з окупацією території обладнання було евакуйоване. Після війни завод відбудували, і з 1946 року він став випускати продукцію. Сировиною для отримання спирту була картопля та зерно, а з пуском після відбудови в 1949 році Кияницького цукрового заводу - патока. Спирт, вироблений на Іволжанському заводі, був найвищого у Харківському спиртотресті гатунку. За спогадами Лебідь Валентини Яківни, техніка-хіміка по сировині, що пропрацювала на заводі з 1958 по 1970 рік, якість іволжанського спирту у Харківському спиртотресті відзначали як найкращу. Головне у технологічному процесі виготовлення спирту – це якість води. Перші лабораторні дослідження місцевих фахівців, датовані 1940 роком, підтвердили, що вода має цінний мінеральний склад. У 1960- 61 роках проби цієї води були вперше направлені для детальних аналітичних досліджень до Українського науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології в місто Одесу і одержали позитивні харатеристики, що вода є унікальною гідрокарбонатною, залізистою, кальцієвою, магнієвою. У воді є біологічно-корисні для організму мікроелементи - йод, бром і ряд інших. Але промислового розливу води в той час, на превеликий жаль, так і не було розпочато.

В 1971-1972 роках відбувається реконструкція спиртзаводу на винзавод, що випускав плодово-ягідні вина. Сировиною служили фрукти, зібрані в садах району, області, республіки. Працював завод в одну зміну. Усіх робітників було 56 чоловік. Одне з найдешевших в асортименті плодовоягідних вин Іволжанського винзаводу було вино «Солнцедар».

Після розпаду Радянського Союзу на заводі деякий час розливали паньяк (настоянка на травах) на основі сировини, що завозилася із Одеської області. Антиалкогольна кампанія змусила перепрофілювати Іволжанський винзавод, і підприємство почало випускати фруктові консерви та безалкогольні напої (1987р.)

Наступним етапом роботи заводу і становлення води на виробництво став 1989 рік. Зразки води з Іволжанського родовища знову були направлені в УНДІ медичної реабілітації та курортології м. Одеси. Проведені дослідження знову підтвердили добру стабільність хімічного складу води та мінералізацію її в часі. Згідно бальнеологічної оцінки, воду за складом було віднесено до природної столової води, внесено до республіканського стандарту на мінеральні води та рекомендовано до промислового розливу під назвою «Івожанська». Нині завод працює в стінах будівлі, збудованої ще графом Строгановим. Вода подається зі скважини, яка діє з 19століття.

==Населення==

Загальна чисельність населення станом на 1 жовтня 2015 р. - 208 чоловік.
Кількість дворів - 90.

==Органи влади==

Підпорядковується Кияницькій сільській раді.

==Економіка==

'''ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ»''' в с.Іволжанське засновано 1997 року. Завод став спеціалізуватися на виробництві мінеральної води, пива, безалкогольних напоїв та молочної продукції. Асортимент незбираної молочної продукції був підібраний з урахуванням останніх тенденцій як у нашій країні, так і за кордоном, використовувався у лікувально- профілактичних цілях та в дитячому харчуванні. Великим попитом користувалися :
1. Молоко
2. Кефір
3. Сметана
4. Йогурт «Сімейний»
5. Молоко з какао «Мальвіна»
6. Ряжанка.

З об 'єктивних причин, які склалися в області з сировиною, в червні 2003 року виробництво молочної продукції було припинено.
Виробництво живого пива здійснюється на основі натуральних компонентів за традиційною технологією, згідно індивідуальних рецептур підприємства.
Обладнання для виробництва напоїв було поставлене ізраїльською фірмою «I .E.C. Ingineering », італійською фірмою « B. M. Beraggy» та заводом «Технологія» міста Одеса. Установлене обладнання відповідає комплексній механізації та автоматизації виробничих процесів. Це сучасне малоенергомістке високотехнологічне обладнання закритого способу виробництва , яке дає можливість зберегти натуральність продукції, що виготовляється. З липня 2007 року на підприємстві діє система управління якістю , яка відповідає вимогам ДСТУ ІSО 9001.

Теперішній асортимент продукції:

1.Вода «Іволжанська газована»
2.Вода «Івожанська негазована»
3.Напій «Лимонад»
4.Напій «Дюшес»
5.Напій «Лимон»
6.Напій «Апельсин»
7.Напій «Живинка»
8.Напій «Виноград»
9. Напій «Кола»
10. Пиво «Іволжанське»
11.Вода бутильована (6л та 20л).

Для забезпечення виробничої потреби в тарі установлено дві лінії видуву ПЕТ – пляшок польського та вітчизняного виробництва.
Підприємство постійно бере участь у виставках та конкурсах як місцевого, так і державного рівня. У 2003 році в конкурсі «Українське найсмачніше» другої національної виставки «Регіони України пропонують» підприємство було нагороджене «Золотою медаллю».
Два роки поспіль – 2004 та 2005, підприємство приймало участь в регіональному конкурсі «100 кращих товарів Сумщини». В 2005 році вийшло фіналістом цього конкурсу в номінації «Харчові продукти» по позиції вода мінеральна питна столова сильногазована «Іволжанська».
В 2012р. число працюючих на підприємстві складало 126 чоловік. Планується розширення виробництва та збільшення чисельності виробничого персоналу.

==Медицина==
==Освіта==

Діти навчаються у Новосічанській ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Підвіз здійснюється шкільним автобусом.

==Культура==

Діє сільський клуб.

==Релігія==
==Спорт==
==Пам'ятки архітектури, історії та культури==

На околиці села є одна з 4 братських могил Кияницької сільської ради з похованнями воїнів, що загинули під час оборонних боїв за село на початку жовтня 1941 року (підрозділи 293 стрілецької дивізії 40-ї Армії ) та 8 березня і в другій половині серпня 1943( підрозділи 615 стрілецького полку 167 трілецької дивізії 38-ї Армії). В братській могилі знайшли свій останній пристанок 11 воїнів Радянської Армії - один воїн, що загинув у 1941 році, а решта - під час визвольних боїв 1943 року.
Поряд з братською могилою на початку 2000-х років була побудована дерев’яна капличка. Ініціатором і спонсором побудови культової споруди була родина Мельників - Володимира Петровича та Василини Василівни, що проживають у селі Іволжанське. 10 жовтня 2008 року протоієреєм Віктором каплиця освячена на честь Святого Георгія. Каплиця – це християнська культова споруда, що являє собою невеличку церкву без приміщення для вівтаря. Як правило, каплички будуються на місці поховань, вздовж доріг. Призначена каплиця для відправ та молитов. Кожен, хто бажає, може зайти помолитися, подумати про тлінність життя…

==Персоналії==

Кожне село на Україні може гордитися талановитими працьовитими людьми. Кожне село має і відомих жителів.
'''Олександр Степанович Демиденко.
'''
Народився Олександр Степанович 6 квітня 1940 р. в с. Писарівка ( нині Сумського району Сумської області), а дитячі та юнацькі роки провів в с.Іволжанське, у 1955 році закінчив Новосічанську школу, де і почав писати свої перші поетичні рядки. Закінчив Чернівецький держуніверситет за спеціальністю філолог – викладач української мови та літератури. На другому курсі здобув всеукраїнське визнання як автор тексту пісні «Плаче захмарене небо». Вона здобула таку популярність, що багато хто вважає її народною. А загалом на вірші Олександра Демиденка написано більше 250-ти пісень. Кращі з них увійшли до його пісенних збірок «Плаче захмарене небо», «Калинові дзвони» та «Диво-сон».

Після закінчення вузу Олександр Степанович працював учителем у школах Чернігівщини, в Сумському обласному Будинку народної творчості,
вихователем київських студентських і робітничих гуртожитків, комендантом, начальником УЖКГ.
[http://koonspu.org/index.php/novyny/134-nova-yuvileyna-zbirka-oleksandra-demydenka]

В поезії Олександра Степановича Демиденка сільська тематика – чи не найважливіша. І це не просто данина синівському обов’язку, а щось таке , що неможливо передати звичайними, буденними словами. Треба мати зір справжнього художника і неабияку поетичну уяву, аби побачити, що тіні від гілок смерек нагадують лелечі крила. Поезія Олександра Демиденка - афористична, образна і надзвичайно мелодійна. Неспроста Степан Сабадаш, Анатолій Гайденко, Ярослав Вишиваний, Остап Гавриш та інші українські композитори беруть слова його віршів за основу своїх пісень, які потім співає уся Україна. Перша збірка поезій «На крилах лелек» побачила світ у 2006 році у видавництві «Український письменник», друга, «У сузір’ї внуків», віддрукована видавництвом «Буква» у 2007 року. «Веселі дні на хуторі Григорівка» - це третя книжка талановитого гумориста і поета, видана ТО «Край», видавець Міцінський С.А. у 2007 році. Олександр Демиденко - член Спілки письменників України, на сьогодні проживає разом з дружиною в м.Києві на бульварі Давидова. 10 квітня 2007 року Олександр Степанович побував на малій батьківщині, відвідав Писарівську та Новосічанську школи. Відбулася творча зустріч з учителями та старшокласниками, де приємно поспілкувалися, послухали поезію у виконанні автора, почули відповіді на запитання. 26 січня 2011 року в обласній філармонії відбувся вечір поезії О.Демиденка. Батьківщина і досі тримає письменника тісними родинними узами та вабить до себе.

З-під пера поета вийшли збірки віршів для дорослих «На крилах лелек» (2006), гуморесок «Веселі дні на хуторі Григорівка» та «Я з сонця й роси» (2015), а також для дітей «У сузір′ї внуків» (2006), «Лисиччине дзеркало» (2007), «Україна в нас одна» (2007), «Пори року» (2007), «Місяць-художник» (2008).

'''Геренко Світлана Василівна'''

9 грудня 1945 року в с. Степанівка Сумського району народилася Геренко (Варуха) Світлана Василівна. З 1953 роки родина Василя Варухи проживала в селі Іволжанському на території відгодівельного пункту Кіровського радгоспу. В той час, коли радянські діти мріяли бути космонавтами чи, на худий кінець, лікарями, Світлана уже знала напевне, що буде журналістом. Школяркою друкувалася в молодіжній газеті, а закінчивши Новосічанську десятирічку, вирушила вступати вчитися на журналістку до Київського університету ім. Шевченка. Та на престижний факультет приймали з дворічним трудовим стажем, тому, щоб не марнувати часу, вступила на заочне відділення філфаку СДПІ ім. А.С.Макаренка. , а працювати пішла в рідну Новосічанську школу вожатою. Життя в школі кипіло: вечори, вікторини, туристичні походи. Світлана Василівна точно знає, що батьківщина КВК – не телебачення, не студенти вузів, а стіни нашої школи. Пропонували Світлані місто секретаря райкому комсомолу, та мрія про журналістику перемогла, і вона пішла працювати в газету «Червоний промінь». Продовжувала друкуватися в журналах «Дніпро», «Перець», «Прапор», газетах «Молодь України», «Літературна Україна». Її гуморески входять до збірника «Одноперчанин», альманаха літераторів Сумщини «Слобожанщина». Вона представлена в Міжнародній асоціації українських гумористів «Весела Січ» як активно-веселий член сумського куреня імені Остапа Вишні. За три десятиліття творчої діяльності Світлана Василівна відома сумчанам і жителям області як один із кращих журналістів області. Працювала в газетах «Сумщина» (до цього «Ленінська правда»), «Червоний промінь», головним редактором «Педагогічної трибуни». Творчий доробок оцінений обласною премією «Золоте перо» 2000 року, званням Заслужений журналіст України. Спілка журналістів присвоїла їй звання «Пані журналістка». В школі юних журналістів допомагає освоювати ази журналістики, продовжує вести рубрику «Рідня». У жовтні 2015 р. побачила світ книга поетеси, журналістки «Прощальне танго моєї журналістики – книга вітання откровенця, відповіді на нестандартні запитання».

==ЗМІ==
===Друковані ЗМІ===
===Електронні ЗМІ===
==Пошта, зв'язок, банківська сфера==
==Цікаві факти==
==Фотогалерея==

[[Файл:SAM 3446.JPG|300px]]

'''Іволжанський ставок.'''

==Примітки та посилання==
==Джерела==
==Література==

# Бокотей А. Зустрічаємо пернатих! //Колосок. Науково – популярний природничий журнал для дітей. – 2007. - №2. – с. 2-3
# Геологический очерк Сумской области. Под редакцией проф. Д.Н.Соболева, проф. Л.И.Карякина, доц. И.П.Чернецкого.- Сумы.: Издательство Більшовицька зброя», 19047.– 374с.
# Демиденко О.С. Веселі дні на хуторі Григорівка: гуморески. – Тетіїв: Видавець Міцінький С.А. 2007.- 48с.
# Демиденко О.С. На крилах лелек: Поезії. – К. : Укр. Письменник, 2006. – 70с.
# Державний архів Сумської області. ДАМО РФ, ф. 38А: оп. 9005, спр. 108, арк..42: ф. 1428, оп. 2, спр.17,арк..79.
# Комаров В. Кондратьєвы и Савичи : судеб скрещенье. // Ваш шанс. 2006г. - №44. – с. 21А
# Костина В. Выигрывает тот, кто смеется. // Панорама. – 2005г. - №34. – с. 14
# Литвин М.І. Хотінь – край наш Слобожанський. – Суми: Видавництво «Слобожанщина», 2002р. -229с.
# Мироненко В. Рецепти оптимізму від Світлани Геренко. //Сумщина. – 2000р. - №138. –с.3
# Мій край Слобожанський : Збірник історико – краєзнавчих матеріалів. – К.: Видавничий дім «Фолігрант», 2006. – 356с. Обласний Державний архів : справа Р – 3431.
# Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог – справочник. – К. : 1987. – 473с.
# Паспорта військових поховань м. Суми і Сумського району, спр.158, т.1. Облікова картка №43.
# Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. – Суми: Рекламно – видавниче об’єднання «АС - Медіа», Сумський державний університет, 2003р. – 608с.
# Українська РСР. Адміністративно – територіальний поділ. – К.: Українське видавництво політичної літератури, 1947р. – 1063с.
# Українська РСР. Адміністративно – територіальний поділ. – К.: Ордена Трудового Червоного Прапора видавництво політичної літератури України. 1973р. -813с.

==Ресурси інтернету==

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]]

Історія с. Іволжанське

2015-12-08T10:50:44Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Фотогалерея */

==Назва==

В народі із вуст в уста передаються легенди про походження назви населеного пункта Іволжанське. Одна з них розповідає, що назву селу дали від великої кількості верб, на російській мові - «ив» , звідси і Іволжино. Інша легенда трактує походження назви села від птаха іволги, а українською мовою – вивільги. Часто старенькі люди і по сьогоднішній день називають населений пункт «Виволжено» - можливо, від «вивільга».

Існує ще одна легенда про походження назви села, пов’язана з назвою криниці, нібито збудованої людиною на прізвище Іволгін. Де правда, де вимисел, де легенда - на сьогодні, мабуть, всі точки зору на походження назви села мають право на існування, тож нехай вони передаються і далі з покоління в покоління. Бо тут і верби ростуть, і поселяються вивільги, і є дуже старе джерело з надзвичайно чистою і смачною водою.

==Географія==
===Розташування===

Селище Іволжанське знаходиться за 25 км від м. Суми в напрямку м. Курськ, Росія. Розташований на березі річки Олешня. Вище за течією на відстані 2 км розташоване селище Кияниця, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Писарівка. [[https://uk.wikipedia.org/wiki/Іволжанське]]

===Клімат===
===Ґрунти, рослинний і тваринний світ===

Іволжанський ставок займає на сьогодні загальну площу 27,351га. Безпосередньо під водою- 25,1952га. Заболочені ділянки становлять 1,1080 га. Вода у ставку чиста і відносно холодна, бо живиться водою чисельних підземних джерел. З усіх ставків, що тягнуться по річці Олешня, тільки на Іволжанському ставку можна зустріти рідкісні рослини, занесені до Червоної книги України – біле латаття, калюжницю європейську.

Латаття біле ( Numphaea alba) – одна з найкрасивіших рослин наших водойм. Росте вона в заплавах, старицях, ставках, там,де повільна течія води.

Рано навесні у верхів’ї ставу, по його берегах, можна зустріти не менш красиву рослину з яскраво-золотистими шароподібними квітами – купальницю європейську (Trolius europaeus). Пелюстки закривають внутрішню частину квітки, залишаючи маленький отвір. Часто квіти служать прихистком для маленьких комах, що ховаються в ньому , як у будиночку, від несприятливих погодніх умов і одночасно запилюють квітку. Часто квіти купальниці називають трояндою, бо дійсно, квітка має вигляд маленької жовтої трояндочки. У скандинавських народів є повір’я, що прекрасна квітка купальниці – улюблена квітка лісових духів – тролей. Звідси і походить латинська родова назва – троліус, а за яскраві жовті квіти її називають ліхтариком.

Понад десять років тому Іволжанський став облюбували найграційніші птахи нашої фауни –лебеді. Рано навесні прилітають ці птахи, щоб звити гніздо і дати потомство. На воді з очерету та іншої прибережної рослинності в’ють велике гніздо у тихому, недоступному для ока людини, куточку ставу. Коли лебедиця сидить на кладці, самець охороняє свою подругу від непроханих гостей. Місцеві жителі розповідають, що підпливти на човні до гнізда неможливо і навіть небезпечно. Лебідь-самець розправляє крила, а розмах їх становить більше 2 м, і кидається в атаку на людину, сильно б’ючи крилами по воді та видаючи шипучі загрозливі крики. В 2009 році лебедят було троє, а у 2010 році пара викормила аж п’ятьох нащадків. Для годівлі часто прилітають на сусідні ставки с. Кияниці та с.Писарівки. 2008 року одна з двох пар тривалий час не відлітала у вирій, навіть після замерзання водойми. Тому одного з птахів з обмороженими кінцівками передали до еколого –натуралістського центру у м. Суми. Саме тому з моменту заснування ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ» було оформлено його емблему, на якій, крім інших атрибутів, зображена пара лебедів.

Чарівна природа, затишні місця відпочинку ваблять до себе багатьох городян. Спекотним літнім днем можна покупатися і позасмагати, поплавати на човні, милуючись тихими затоками, білим лататтям, різноголосими піснями багаточисельного птаства.

Після відкриття рибальського сезону можна посидіти з вудочкою на зарослих вербами та вільхою берегах ставу. Тільки для цього треба придбати квиток (прямо на прохідній заводу), бо став орендує ТОВ «Завод «Еко - Продукт» для любительського і спортивного рибальства. В ставку водиться білий та червоний карась, короп, білий амур, товстолобик,окунь, щука, в’юни, піскарі. У ставку живуть також раки, які є індикаторами чистоти водойми. Хто полюбляє зимову рибалку, може спіймати окуня. У верхів’ї ставу видно сліди діяльності бобрів, їхні хатки, повалені дерева. Мисливці полюють на диких качок, водяних курочок, лисух.Зайці, косулі, благородні олені, лосі, лисиці, куниці, єнотовидні собаки, дикі кабани –це тварини, яких можна побачити в лісі Сумського лісгоспу, який межує з селом.

Первозданна краса мішаного лісу на основі дуба черешчатого манить своєю прохолодою, незрівнянною красою. Навесні можна помилуватися проліскою сибірською, рястом Маршала, любкою дволистою, медвежою цибулею (черемшою). Травень наповнює ліс пахощами конвалії, купини, а влітку, якщо пощастить, можна знайти лілію лісову (царські кудрі). якщо хтось любить тихе полювання, можна брати кошик і йти збирати строчки і сморчки, білі гриби, лисички, грузді, маслята, а осінньої пори тут - справжній опеньковий рай. Малина, ожина, суниці, глід, горіхи ліщини, лікарські рослини - ось тільки невеличкий перелік справжніх екологічно чистих дарів природи.

==Історія==
===Давні часи===
===Новий час===

В книзі ''«Россия, полное географическое описание нашего отечества», под редакцией В.П.Семенова т. VІІ. Малороссия издат. Деврина 1903г. Г.С.Петербург»'' є перша історична згадка про хутір Іволжино. ''«Ведомость сколько в Харьковской округе за помещиками состоит по нынешней ревизии во владении крестьян: умершего лейбгвардии корнета Андрея Кондратьева в х. Иволжино -51 человек»''( дані за 1783 рік). Андрій Андрійович Кондратьєв, син Андрія Васильовича та правнук Герасима Кіндратовича ,одного з найбагатших поміщиків Слобідської України, мав у Сумському і Лебединському повіті понад 33тис. десятин землі (села Василівка, Великий і Малий Бобрики, Нижня Верхосулка, Павлівське, Піщане, Попівка, Ситківщина, Хотінь, Яструбине, хутори Дубова Пустош, Іволжин, Кияшківський, Кривцова Пустош, Мороча, Полуботківський, Радковщина), кілька винокурних, цегляних, селітряних заводів, 5113 кріпаків (1795).

Хутір Іволжино переходив з рук в руки однієї і тієї ж сім’ї Кондратьєвих: від Герасима, відомого сумського полковника, землі одержав йог осин Андрій, далі – його син Василь, нарешті, землі та хутір Іволжин перейшли до його правнучки Ганни Андріївни, яка одружилася з Михайлом Івановичем Камбурлеєм, курським губернатором. Їхня донька Ганна одружилася з Бутурліним і передала хутір своїй доньці Ганні Дмитрівні, одруженій з графом Петром Сергійовичем Строгановим, якому навколишні землі з маєтком Хотінь відійшли довічно.

Не тільки підневільна праця кріпаків приносила прибуток поміщикам. У першій половині 19ст. Сумський повіт стає одним з найбільш розвинутих у промисловому відношенні в Харківській губернії, а галузі харчової промисловості набули найбільшого поширення. В умовах низьких цін на зерно, гуральництво давало в 2-4 рази більший прибуток, ніж хліб. Промислові підприємства на той час будувалися в основному в селах, що обумовлено наявністю сировини, дешевої робочої сили. За даними 1861 року, в Сумському повіті працювало 28 винокурень: Могриці, Стецьківці, Битиці, Іволжиному, Кияниці, Біловодах. До 1890 року завершується відокремлення спиртоочисних підприємств від винокурних. За даними Сумського Обласного Державного архіву, ''«…Иволжанський спиртзавод был построен в 1890 году и принадлежал графу Строганову ».''

Своїх дітей подружжя Строганових не мало, тому справи як на заводі, так і в маєтку с.Хотінь змусили продавати майно. Ще в 1911 році Іван Герасимович Харитоненко звертався до графа Строганова по питанню продажу, та граф навіть не прийняв цукрового магната. Через два роки помре Харитоненко і, майже одночасно, 90-річний граф. За відсутністю прямих спадкоємців, суд в результаті тривалого процессу про спадкоємство, затвердив цілу плеяду частково збіднілих далеких родичів, , які продали свою долю спадку єврею Шкопу, а потім маєток і садиба були куплені сумською землевласницею Марією Матвіївною Ліщинською.

===Новітній період===

Станом на 1 вересня 1946 року , згідно довідника «Українська РСР. Адміністративно- територіальний поділ » в Хотінському районі Сумської області до складу Новосічанської сільської ради відноситься "хутір Іволжанський". Згідно штампу в книгах, що були в бібліотеці Іволжанського спиртзаводу Харківського спиртотресту за 1953 року зазначено "Иволжено Хотенский р-н Сумской области". В довіднику «Українська РСР. Адміністративно –територіальний поділ» станом на 1січня 1972 року селище Іволжанське входить до складу Новосічанської сільської ради Сумського району Сумської області.

Історія села невід’ємно пов’язана з історією заводу. Після революції 1917 року завод перейшов у відомство Харківського спиртотресту. Ці дані підтверджують протоколи засідань другої Харківської районної комісії про націоналізацію земель від 1922 року ''«О национализации земель для Иволжанского винокуренного завода».'' На заводі були установлені три схеми виробництва спирту – паточна, картопляна та зернова. В 1941 році у зв язку з окупацією території обладнання було евакуйоване. Після війни завод відбудували, і з 1946 року він став випускати продукцію. Сировиною для отримання спирту була картопля та зерно, а з пуском після відбудови в 1949 році Кияницького цукрового заводу - патока. Спирт, вироблений на Іволжанському заводі, був найвищого у Харківському спиртотресті гатунку. За спогадами Лебідь Валентини Яківни, техніка-хіміка по сировині, що пропрацювала на заводі з 1958 по 1970 рік, якість іволжанського спирту у Харківському спиртотресті відзначали як найкращу. Головне у технологічному процесі виготовлення спирту – це якість води. Перші лабораторні дослідження місцевих фахівців, датовані 1940 роком, підтвердили, що вода має цінний мінеральний склад. У 1960- 61 роках проби цієї води були вперше направлені для детальних аналітичних досліджень до Українського науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології в місто Одесу і одержали позитивні харатеристики, що вода є унікальною гідрокарбонатною, залізистою, кальцієвою, магнієвою. У воді є біологічно-корисні для організму мікроелементи - йод, бром і ряд інших. Але промислового розливу води в той час, на превеликий жаль, так і не було розпочато.

В 1971-1972 роках відбувається реконструкція спиртзаводу на винзавод, що випускав плодово-ягідні вина. Сировиною служили фрукти, зібрані в садах району, області, республіки. Працював завод в одну зміну. Усіх робітників було 56 чоловік. Одне з найдешевших в асортименті плодовоягідних вин Іволжанського винзаводу було вино «Солнцедар».

Після розпаду Радянського Союзу на заводі деякий час розливали паньяк (настоянка на травах) на основі сировини, що завозилася із Одеської області. Антиалкогольна кампанія змусила перепрофілювати Іволжанський винзавод, і підприємство почало випускати фруктові консерви та безалкогольні напої (1987р.)

Наступним етапом роботи заводу і становлення води на виробництво став 1989 рік. Зразки води з Іволжанського родовища знову були направлені в УНДІ медичної реабілітації та курортології м. Одеси. Проведені дослідження знову підтвердили добру стабільність хімічного складу води та мінералізацію її в часі. Згідно бальнеологічної оцінки, воду за складом було віднесено до природної столової води, внесено до республіканського стандарту на мінеральні води та рекомендовано до промислового розливу під назвою «Івожанська». Нині завод працює в стінах будівлі, збудованої ще графом Строгановим. Вода подається зі скважини, яка діє з 19століття.

==Населення==

Загальна чисельність населення станом на 1 жовтня 2015 р. - 208 чоловік.
Кількість дворів - 90.

==Органи влади==

Підпорядковується Кияницькій сільській раді.

==Економіка==

'''ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ»''' в с.Іволжанське засновано 1997 року. Завод став спеціалізуватися на виробництві мінеральної води, пива, безалкогольних напоїв та молочної продукції. Асортимент незбираної молочної продукції був підібраний з урахуванням останніх тенденцій як у нашій країні, так і за кордоном, використовувався у лікувально- профілактичних цілях та в дитячому харчуванні. Великим попитом користувалися :
1. Молоко
2. Кефір
3. Сметана
4. Йогурт «Сімейний»
5. Молоко з какао «Мальвіна»
6. Ряжанка.

З об 'єктивних причин, які склалися в області з сировиною, в червні 2003 року виробництво молочної продукції було припинено.
Виробництво живого пива здійснюється на основі натуральних компонентів за традиційною технологією, згідно індивідуальних рецептур підприємства.
Обладнання для виробництва напоїв було поставлене ізраїльською фірмою «I .E.C. Ingineering », італійською фірмою « B. M. Beraggy» та заводом «Технологія» міста Одеса. Установлене обладнання відповідає комплексній механізації та автоматизації виробничих процесів. Це сучасне малоенергомістке високотехнологічне обладнання закритого способу виробництва , яке дає можливість зберегти натуральність продукції, що виготовляється. З липня 2007 року на підприємстві діє система управління якістю , яка відповідає вимогам ДСТУ ІSО 9001.

Теперішній асортимент продукції:

1.Вода «Іволжанська газована»
2.Вода «Івожанська негазована»
3.Напій «Лимонад»
4.Напій «Дюшес»
5.Напій «Лимон»
6.Напій «Апельсин»
7.Напій «Живинка»
8.Напій «Виноград»
9. Напій «Кола»
10. Пиво «Іволжанське»
11.Вода бутильована (6л та 20л).

Для забезпечення виробничої потреби в тарі установлено дві лінії видуву ПЕТ – пляшок польського та вітчизняного виробництва.
Підприємство постійно бере участь у виставках та конкурсах як місцевого, так і державного рівня. У 2003 році в конкурсі «Українське найсмачніше» другої національної виставки «Регіони України пропонують» підприємство було нагороджене «Золотою медаллю».
Два роки поспіль – 2004 та 2005, підприємство приймало участь в регіональному конкурсі «100 кращих товарів Сумщини». В 2005 році вийшло фіналістом цього конкурсу в номінації «Харчові продукти» по позиції вода мінеральна питна столова сильногазована «Іволжанська».
В 2012р. число працюючих на підприємстві складало 126 чоловік. Планується розширення виробництва та збільшення чисельності виробничого персоналу.

==Медицина==
==Освіта==

Діти навчаються у Новосічанській ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Підвіз здійснюється шкільним автобусом.

==Культура==

Діє сільський клуб.

==Релігія==
==Спорт==
==Пам'ятки архітектури, історії та культури==

На околиці села є одна з 4 братських могил Кияницької сільської ради з похованнями воїнів, що загинули під час оборонних боїв за село на початку жовтня 1941 року (підрозділи 293 стрілецької дивізії 40-ї Армії ) та 8 березня і в другій половині серпня 1943( підрозділи 615 стрілецького полку 167 трілецької дивізії 38-ї Армії). В братській могилі знайшли свій останній пристанок 11 воїнів Радянської Армії - один воїн, що загинув у 1941 році, а решта - під час визвольних боїв 1943 року.
Поряд з братською могилою на початку 2000-х років була побудована дерев’яна капличка. Ініціатором і спонсором побудови культової споруди була родина Мельників - Володимира Петровича та Василини Василівни, що проживають у селі Іволжанське. 10 жовтня 2008 року протоієреєм Віктором каплиця освячена на честь Святого Георгія. Каплиця – це християнська культова споруда, що являє собою невеличку церкву без приміщення для вівтаря. Як правило, каплички будуються на місці поховань, вздовж доріг. Призначена каплиця для відправ та молитов. Кожен, хто бажає, може зайти помолитися, подумати про тлінність життя…

==Персоналії==

Кожне село на Україні може гордитися талановитими працьовитими людьми. Кожне село має і відомих жителів.
'''Олександр Степанович Демиденко.
'''
Народився Олександр Степанович 6 квітня 1940 р. в с. Писарівка ( нині Сумського району Сумської області), а дитячі та юнацькі роки провів в с.Іволжанське, у 1955 році закінчив Новосічанську школу, де і почав писати свої перші поетичні рядки. Закінчив Чернівецький держуніверситет за спеціальністю філолог – викладач української мови та літератури. На другому курсі здобув всеукраїнське визнання як автор тексту пісні «Плаче захмарене небо». Вона здобула таку популярність, що багато хто вважає її народною. А загалом на вірші Олександра Демиденка написано більше 250-ти пісень. Кращі з них увійшли до його пісенних збірок «Плаче захмарене небо», «Калинові дзвони» та «Диво-сон».

Після закінчення вузу Олександр Степанович працював учителем у школах Чернігівщини, в Сумському обласному Будинку народної творчості,
вихователем київських студентських і робітничих гуртожитків, комендантом, начальником УЖКГ.
[http://koonspu.org/index.php/novyny/134-nova-yuvileyna-zbirka-oleksandra-demydenka]

В поезії Олександра Степановича Демиденка сільська тематика – чи не найважливіша. І це не просто данина синівському обов’язку, а щось таке , що неможливо передати звичайними, буденними словами. Треба мати зір справжнього художника і неабияку поетичну уяву, аби побачити, що тіні від гілок смерек нагадують лелечі крила. Поезія Олександра Демиденка - афористична, образна і надзвичайно мелодійна. Неспроста Степан Сабадаш, Анатолій Гайденко, Ярослав Вишиваний, Остап Гавриш та інші українські композитори беруть слова його віршів за основу своїх пісень, які потім співає уся Україна. Перша збірка поезій «На крилах лелек» побачила світ у 2006 році у видавництві «Український письменник», друга, «У сузір’ї внуків», віддрукована видавництвом «Буква» у 2007 року. «Веселі дні на хуторі Григорівка» - це третя книжка талановитого гумориста і поета, видана ТО «Край», видавець Міцінський С.А. у 2007 році. Олександр Демиденко - член Спілки письменників України, на сьогодні проживає разом з дружиною в м.Києві на бульварі Давидова. 10 квітня 2007 року Олександр Степанович побував на малій батьківщині, відвідав Писарівську та Новосічанську школи. Відбулася творча зустріч з учителями та старшокласниками, де приємно поспілкувалися, послухали поезію у виконанні автора, почули відповіді на запитання. 26 січня 2011 року в обласній філармонії відбувся вечір поезії О.Демиденка. Батьківщина і досі тримає письменника тісними родинними узами та вабить до себе.

З-під пера поета вийшли збірки віршів для дорослих «На крилах лелек» (2006), гуморесок «Веселі дні на хуторі Григорівка» та «Я з сонця й роси» (2015), а також для дітей «У сузір′ї внуків» (2006), «Лисиччине дзеркало» (2007), «Україна в нас одна» (2007), «Пори року» (2007), «Місяць-художник» (2008).

'''Геренко Світлана Василівна'''

9 грудня 1945 року в с. Степанівка Сумського району народилася Геренко (Варуха) Світлана Василівна. З 1953 роки родина Василя Варухи проживала в селі Іволжанському на території відгодівельного пункту Кіровського радгоспу. В той час, коли радянські діти мріяли бути космонавтами чи, на худий кінець, лікарями, Світлана уже знала напевне, що буде журналістом. Школяркою друкувалася в молодіжній газеті, а закінчивши Новосічанську десятирічку, вирушила вступати вчитися на журналістку до Київського університету ім. Шевченка. Та на престижний факультет приймали з дворічним трудовим стажем, тому, щоб не марнувати часу, вступила на заочне відділення філфаку СДПІ ім. А.С.Макаренка. , а працювати пішла в рідну Новосічанську школу вожатою. Життя в школі кипіло: вечори, вікторини, туристичні походи. Світлана Василівна точно знає, що батьківщина КВК – не телебачення, не студенти вузів, а стіни нашої школи. Пропонували Світлані місто секретаря райкому комсомолу, та мрія про журналістику перемогла, і вона пішла працювати в газету «Червоний промінь». Продовжувала друкуватися в журналах «Дніпро», «Перець», «Прапор», газетах «Молодь України», «Літературна Україна». Її гуморески входять до збірника «Одноперчанин», альманаха літераторів Сумщини «Слобожанщина». Вона представлена в Міжнародній асоціації українських гумористів «Весела Січ» як активно-веселий член сумського куреня імені Остапа Вишні. За три десятиліття творчої діяльності Світлана Василівна відома сумчанам і жителям області як один із кращих журналістів області. Працювала в газетах «Сумщина» (до цього «Ленінська правда»), «Червоний промінь», головним редактором «Педагогічної трибуни». Творчий доробок оцінений обласною премією «Золоте перо» 2000 року, званням Заслужений журналіст України. Спілка журналістів присвоїла їй звання «Пані журналістка». В школі юних журналістів допомагає освоювати ази журналістики, продовжує вести рубрику «Рідня». У жовтні 2015 р. побачила світ книга поетеси, журналістки «Прощальне танго моєї журналістики – книга вітання откровенця, відповіді на нестандартні запитання».

==ЗМІ==
===Друковані ЗМІ===
===Електронні ЗМІ===
==Пошта, зв'язок, банківська сфера==
==Цікаві факти==
==Фотогалерея==

[[Файл:SAM 3446.JPG|250px]]

'''Іволжанський ставок.'''

==Примітки та посилання==
==Джерела==
==Література==

# Бокотей А. Зустрічаємо пернатих! //Колосок. Науково – популярний природничий журнал для дітей. – 2007. - №2. – с. 2-3
# Геологический очерк Сумской области. Под редакцией проф. Д.Н.Соболева, проф. Л.И.Карякина, доц. И.П.Чернецкого.- Сумы.: Издательство Більшовицька зброя», 19047.– 374с.
# Демиденко О.С. Веселі дні на хуторі Григорівка: гуморески. – Тетіїв: Видавець Міцінький С.А. 2007.- 48с.
# Демиденко О.С. На крилах лелек: Поезії. – К. : Укр. Письменник, 2006. – 70с.
# Державний архів Сумської області. ДАМО РФ, ф. 38А: оп. 9005, спр. 108, арк..42: ф. 1428, оп. 2, спр.17,арк..79.
# Комаров В. Кондратьєвы и Савичи : судеб скрещенье. // Ваш шанс. 2006г. - №44. – с. 21А
# Костина В. Выигрывает тот, кто смеется. // Панорама. – 2005г. - №34. – с. 14
# Литвин М.І. Хотінь – край наш Слобожанський. – Суми: Видавництво «Слобожанщина», 2002р. -229с.
# Мироненко В. Рецепти оптимізму від Світлани Геренко. //Сумщина. – 2000р. - №138. –с.3
# Мій край Слобожанський : Збірник історико – краєзнавчих матеріалів. – К.: Видавничий дім «Фолігрант», 2006. – 356с. Обласний Державний архів : справа Р – 3431.
# Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог – справочник. – К. : 1987. – 473с.
# Паспорта військових поховань м. Суми і Сумського району, спр.158, т.1. Облікова картка №43.
# Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. – Суми: Рекламно – видавниче об’єднання «АС - Медіа», Сумський державний університет, 2003р. – 608с.
# Українська РСР. Адміністративно – територіальний поділ. – К.: Українське видавництво політичної літератури, 1947р. – 1063с.
# Українська РСР. Адміністративно – територіальний поділ. – К.: Ордена Трудового Червоного Прапора видавництво політичної літератури України. 1973р. -813с.

==Ресурси інтернету==

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]]

Соціально-гуманітарний кредитний модуль Лебідь В.М.

2015-12-08T08:43:50Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня, Віра Миколаївна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням [https://drive.google.com/open?id=0B7Zy9RBTRleUbEp0SFJRQWdtblE&authuser=0 інтерактивного практичного заняття №1] Філософія і соціологія освіти. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання:

#Обґрунтуйте, чому необхідне філософське дослідження освіти?
#Визначте основні завдання філософії та соціології освіти?

З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.

--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 13:25, 12 червня 2015 (EEST)
----
Ваші відповіді:
Перше питання. Лише філософія в змозі узагальнити всі знання про освітній процес і звести їх у систему, хоча освіту досліджує багато наук: педагогіка, психологія, соціологія та ін. Лише завдяки філософії можна зробити загальні висновки зі стану освіти на даний період і намітити шляхи її вдосконалення. Філософія, формуючи загальну картину освіти, тим самим здатна розкрити в повноті її функціональний прояв в інформаційному суспільстві. Завдяки філософському поясненню місця і ролі освіти в наш час, стає зрозумілою її провідна роль в усіх сферах існування людства, його матеріальному, соціальному та духовному розвитку.
Філософія також переконливо доводить, що освіта є дійовим засобом вирішення решти глобальних проблем сучасності: війни та миру, екології, продовольства, техногенних загроз тощо. Крім того, філософський аналіз освіти свідчить, що без подальшої демократизації та гуманізації суспільне життя безперспективне, оскільки воно втрачає сенс свого існування.

Друге питання. Основнізавдання філософії освіти:
• аналіз й осмислення сучасного стану систем освіти та дослідження спрямованості стратегічних змін у сфері освіти;
• вивчення способів систематизації й структуризації педагогічних знань та виявлення найбільш оптимальних критеріїв і способів структуризації педагогічного знання.
Сучасні вчені називають такі завдання соціології освіти:
• вивчення потреб в освіті, розуміння й оцінка її ролі в житті суспільства та особистому житті людини;
• оцінка рівня і якості знань у контексті їх соціальної значущості;
• аналіз ставлення суспільства і тих, хто навчається, до освіти, виявлення її соціальної цінності;
• виявлення ролі освіти як чинника соціального статусу;
• визначення міри впливу освіти на динаміку моральних потреб і інтересів.

--[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Лебідь Віра Миколаївна|обговорення]]) 08:57, 29 листопада 2015 (EET)
Доброго дня, Віра Миколаївна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням [https://drive.google.com/file/d/0B7Zy9RBTRleUMUhDd1A0UTBpdzQ/view?usp=sharing інтерактивного практичного заняття №2] Освіта в Україні та країнах світу. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання:

# Визначте зміст стратегії освіти і місце в ній освітньої парадигми?
# Назвіть сучасні зарубіжні підходи до освіти?

З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.
--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 09:54, 16 червня 2015 (EEST)
----
Ваші відповіді:
Доброго дня, Людмило Олександрівно!
Даю відповідь на перше питання.
Зміст стратегії освіти має складати її мета, означення сил для реалізації відповідних освітніх програм і завдань, соціально-політичне, матеріально-фінансове та наукове забезпечення всіх її потреб, а також бажані результати реалізації стратегічних завдань. Стратегія освіти повинна передбачати вплив розвитку освіти на всі клітини суспільства, на всі галузі господарства, суспільний стан, рівні духовного життя тощо.
поняття «парадигма освіти» вужче ніж «стратегія освіти». Річ у тім, що парадигма освіти стосується лише освітнього процесу, о стратегія – всього суспільного життя. Стратегія є глибоким аналізом з доцільними висновками впливу певної галузі життєдіяльності суспільства (для нас – освіти) на його нинішній стан і перспективу розвитку.
За своєю суттю стратегія освіти являє собою наукове передбачення розвитку країни на підставі розгорнення освітнього процесу та всебічного забезпечення його практичної реалізації. В ній має бути визначений генеральний напрям прилучення всіх верств населення до новітніх наукових знань з відповідним вихованням громадянської відповідальності та патріотизму.
Друге питання. Сучасні зарубіжні підходи до освіти: американський (США); азійський (Японія, Китай); європейський (Велика Британія, Франція, Німеччина).
--[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Лебідь Віра Миколаївна|обговорення]]) 09:04, 29 листопада 2015 (EET)

Доброго дня, Віра Миколаївна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням [https://drive.google.com/file/d/0B7Zy9RBTRleUd1ItZnRQa2JLaXc/view?usp=sharing інтерактивного практичного заняття №3] Освіта в інформаційному суспільстві. Опрацювавши матеріал дайте відповідь на запитання.
Які позитивні моменти можна виділити в інформатизації освіти?

З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.
--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 10:04, 2 вересня 2015 (EEST)
----
Ваша відповідь:
Доброго дня Людмило Олександрівно! Інформаційна культура людини – тільки один зріз культури, який формується в процесі освоєння людиною нових інформаційних технологій, у тому числі комп'ютерів. Засобом її досягнення виступає інформатизація системи освіти. Це важливий етап, який в освіті передбачає впровадження комп'ютерних технологій в усі типи освіти на всіх її етапах. Мета інформатизації навчального процесу – підвищення якості освітньої і професійної підготовки фахівця, забезпечення доступу його до культури всього людства. Одним з найважливіших механізмів, що впливають на всі основні напрями реформування освітньої системи України, є її інформатизація, яка розглядається як необхідна умова і найважливіший етап інформатизації країни в цілому. Основою переходу від індустріального етапу розвитку суспільства до інформаційного є нові інформаційні технології. Інформатизація освіти дозволить ефективно використати наступні переваги нових інформаційних технологій: - можливість створення відкритої системи освіти, що забезпечує кожному індивідові власну траєкторію самонавчання; - зміна організації процесу пізнання шляхом зміщення його у бік синергетичного мислення; - створення ефективної системи управління інформаційно-методичним забезпеченням освіти; - використання специфічних властивостей комп'ютерної техніки, найважливішими з яких є: індивідуалізація навчального процесу при збереженні його цілісності за рахунок програмованості і динамічної адаптації автоматизованих навчальних програм; можливість використання й організації принципово нових пізнавальних засобів, аж до моделей «віртуальної реальності». Інформатизація освіти дозволить забезпечити її фундаментальність, тобто орієнтацію на виявлення глибинних сутнісних підстав і зв'язків між різноманітними процесами навколишнього світу; цілісність, що припускає впровадження в освіту єдиних циклів фундаментальних дисциплін, об'єднаних загальною цільовою функцією і орієнтованих на міждисциплінарні зв'язки та інтереси особистості. Інформаційні технології навчання відкривають нові можливості для учнів і викладачів. Це передусім доступ до нетрадиційних джерел інформації, підвищення ефективності самостійної роботи, нові можливості для творчості, надбання і закріплення професійних навичок, реалізація принципово нових форм і методів навчання із застосуванням засобів концептуального і математичного моделювання явищ і процесів.

--[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Лебідь Віра Миколаївна|обговорення]]) 09:13, 29 листопада 2015 (EET)

Доброго дня, Віра Миколаївна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням [https://drive.google.com/file/d/0B7Zy9RBTRleUR04wRTJpdVFaSEk/view?usp=sharing інтерактивного практичного заняття №4] Євроінтеграційна стратегія України: науково-освітні перспективи. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання:
#У чому полягає сутність Болонського процесу?
#Коли і ким було започатковано Болонський процес?

З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 08:27, 4 вересня 2015 (EEST)
----
Ваші відповіді:

Перше питання. Болонський процес – процес зближення і гармонізації систем освіти країн Європи з метою створення єдиного європейського простору вищої освіти.

Друге питання.У середині 70-х років ХХ ст. Радою міністрів Європейського Співтовариства (з 1993 р. – Європейський союз) була прийнята резолюція про першу програму співробітництва у сфері освіти. Формально Болонський процес започаткували два документи: Сорбоннська декларація «Про гармонізацію європейської системи вищої освіти», підписана 25 травня 1998 року міністрами освіти Великої Британії, Італії, Німеччини і Франції, та Спільна декларація міністрів освіти Європи «Європейський простір у сфері вищої освіти» (Болонська декларація), прийнята 19 червня 1999 року на спеціальній конференції в м. Болонья міністрами освіти 29 європейських держав. Надалі міжурядові зустрічі відбувалися у Празі (2001), Берліні (2003), Лондоні (2007), Лувені (2009). Болонська декларація відкрита для приєднання інших держав. У травні 2005 року в Бергені Болонську декларацію підписав міністр освіти України. За місцем прийняття декларації було названо відповідний інтегративний освітній процес. Болонський процес об’єднує 47 держав (2011 рік).

--[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Лебідь Віра Миколаївна|обговорення]]) 09:22, 29 листопада 2015 (EET)
----
Доброго дня, Віра Миколаївна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням [https://drive.google.com/file/d/0B7Zy9RBTRleUTXRoUEdvb0ZESDg/view?usp=sharing інтерактивного практичного заняття №5] Сучасні наукові дослідження. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання.
#Як Ви розумієте термін квазінаука?
#Назвіть основні елементи дослідницької системи?

З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.

--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 09:48, 22 вересня 2015 (EEST)
----
Ваші відповіді:
1. Квазінаука – це наукова форма діяльності, яка породжена жорстко ієрархізованим науковим співтовариством. Тоді в ньому виникають відособлені школи та наукові напрями, очолені відомими в свій час ученими, які вже вичерпали свої таланти, але цього не визнають. Дотримуючись власних застарілих ідей, вони вперто не допускають у «свою» наукову галузь свіжих думок молодих учених, ідей своїх «противників»
2.Основними елементами дослідницької системи є:

1. Тема дослідження. Вона має не лише охоплювати весь вузол проблем, які слід вирішити в науковій роботі, а й чітко зазначати межі наукового завдання. Введення в тему додаткових рішень або недоопрацювання визначених завдань – позбавляє роботу якісної достовірності.
2. Мета. Це мисленне, ідеальне визначення наперед результатів роботи. Зміст мети залежить від знання об’єктивних законів реальності (не створення «вічного двигуна»), від реальних можливостей науковця (не реально студенту готувати докторську дисертацію), наявних засобів дослідження, фінансування роботи тощо.
3. Об’єкт – чітко визначена ділянка реальності, на яку спрямована дослідницька діяльність (педагогіка, освіта, фізика, соціально-гуманітарна сфера і т.п.).
4. Предмет. Певні стани, властивості, можливості, параметри, характеристики і т.п. об’єкта дослідження, на що безпосередньо спрямований науковий пошук.
5. Завдання. Чітко визначена послідовність проблем, які слід вирішити.
6. Гіпотеза (латиною – «здогад»). Передбачуване вирішення висунутих проблем, але не перевірене практикою.
7. Принципи (латиною – «початок», «основа»). Керівні положення, вимоги, завдяки яким здобувається вірне рішення проблеми, перетворення гіпотези в теорію, тобто в достовірні знання. Головними принципами наукового дослідження є, насамперед, об’єктивність і повторюваність.
8. Методи – шляхи, способи наукового дослідження. Вони є емпіричного та теоретичного рівнів (про що вже йшла мова). У кожній галузі наукового дослідження вони в комплексі формують дослідницькі методики.
9. Критерії (грецькою – «засоби для судження»). Найкращим критерієм перевірки достовірності результатів дослідження є практика. Приміняється ще й верифікація – перевірка досягнутого в лабораторних умовах. Можливий і конвенціалізм – домовленість учених щодо істинності результатів (коли відсутня можливість перевірки практикою).
10. Результати – кінцеве явище в дослідженні, практичній діяльності, освіті, мисленні тощо.
11. Класифікація результатів. Систематизація доведеного, відповідно до сфери знань, ієрархії науки, аргументів тощо.
12. Оцінка досягнутих результатів, виявлення їх повноти, недоліків і т.п.
13. Висновки з досягнутого, відповідно поставленій меті, та вирішенню завдань дослідження.
14. Визначення наступних проблем, що витікають з результатів дослідження.
15. Оформлення досягнутих результатів (про це піде мова в наступній темі).
--[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Лебідь Віра Миколаївна|обговорення]]) 09:29, 29 листопада 2015 (EET)

==== Індивідуальні заняття ====
Доброго дня! Запрошую Вас до індивідуального заняття. Прошу ознайомитися з матеріалами [https://drive.google.com/file/d/0B7Zy9RBTRleUZjBDWm5HWUhneXM/view?usp=sharing Індивідуального заняття №1] Сутність і співвідношення парадигми та стратегії освіти. Після опрацювання матеріалу дайте відповідь на запитання:

Як співвідносяться поняття «парадигма освіти» та «стратегія освіти»?

--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 10:02, 14 вересня 2015 (EEST)
----
Ваша відповідь:

Парадигма освіти є теоретично обґрунтована реорганізація освітньої системи на підставі нових методологічних підходів в практичній реалізації інноваційних педагогічних технологій.Стратегія освіти є наукове передбачення розвитку країни на підставі розгорнення освітнього процесу та всебічного забезпечення його практичної реалізації. Отже, парадигма освіти стосується лише освітнього процесу, а стратегія – всього суспільного життя

Доброго дня! Запрошую Вас до індивідуального заняття №2. Прошу ознайомитися з джерелами: 1. Василь Шинкарук Забезпечення якісної освіти впродовж життя. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukraine2015.org.ua/tsil2 . 2. Здіорук С.І., Іщенко А.Ю., Карпенко М.М. Аналітична доповідь. Формування єдиного відкритого освітньо-наукового простору України: оптимальне використання засобів забезпечення випереджального розвитку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/Science_educational-e2f67.pdf . 3. Карпенко М.М. Перспективи реалізації в Україні концепції освіти протягом життя: чинники і механізм [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/sp/2011_4/045-051.pdf . 4. Карпенко М. Аналітична записка. Освіта протягом життя: світовий досвід і Українська практика [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/252/ . 5. Ничкало Н. Г. Неперервна професійна освіта як філософська та педагогічна категорія / Н. Никало // Неперервна професійна освіта: теорія і практика. – 2001. – Вип. 1. – С. 9–22. 6. Сігаєва Л. Е. Розвиток освіти дорослих в Україні (друга половина ХХ ст. – початок ХХІ) : монографія / за ред. С. О. Сисоєвої. – К. : ТОВ «ЕКМО», 2010. – С. 318; та дайте відповіді на запитання: 1) назвіть три основні форми освіти?; 2) як Ви розумієте термін "відкрита освіта"?.

--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 10:26, 27 жовтня 2015 (EET)
----
Ваші відповіді:
Перше питання.
Три основні форми освіти:
1.формальна освіта – початкова, загальна середня освіта, середня професійна освіта, вища освіта, освіта після закінчення ВНЗ (аспірантура й докторантура), підвищення кваліфікації й перепідготовка фахівців і керівників з вищою і середньою професійною освітою в інститутах, на факультетах і курсах підвищення кваліфікації й професійної перепідготовки;
2.неформальна освіта – професійно спрямовані й загальнокультурні курси навчання в центрах освіти дорослих, у лекторіях товариства „Знання”, по телебаченню, на різних курсах інтенсивного навчання;
3.інформальна освіта є загальним терміном для освіти за межами стандартного освітнього середовища – індивідуальна пізнавальна діяльність, що супроводжує повсякденне життя, реалізується за рахунок власної активності індивідів в оточуючому культурно-освітньому середовищі; спілкування, читання, відвідування установ культури, подорожі, засоби масової інформації тощо. При цьому людина перетворює освітні потенціали суспільства в дієві чинники свого розвитку.

Друге питання.
Відкрита освіта – збірний термін, що позначає різні види освітньої діяльності, у яких знання, ідеї і важливі аспекти методики та організації
навчання і викладання вільно поширюються і використовуються за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій.
--[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Лебідь Віра Миколаївна|обговорення]]) 09:44, 29 листопада 2015 (EET)

Читати більше - http://www.niss.gov.ua/articles/252/
© Національний інститут стратегічних досліджень

==== Консультації ====
Доброго дня, сьогодні з 09.30 по 10.50 у нас з Вами час для консультації. Якщо у Вас виникли запитання, я буду рада дати на них відповіді.

--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 09:47, 21 жовтня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====
Доброго дня, Віра Миколаївна! Сьогодні за розкладом маємо Тематичні дискусії (Інтернет - семінари). Прошу співпрацювати за темою "Стратегічні зміни в сучасній системі освіти України". На Вашу думку, чи потребує змін та доповнень сучасна система освіти України? Що з традиційного навчання треба зберегти і чому?

--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 10:17, 23 вересня 2015 (EEST)
----
Ваші відповіді:Сучасна школа повинна підготувати свідомого громадянина,який володіє практичними навичка,орієнтується в ринкових умовах.
Школа разом з батьками повинна готувати дітей до сімейного життя.Молоді люди повинні усвідомлювать необхідність навичок,які вони набувають,і важливість тих предметів ,які вони вивчають.Сучасні шкільні програми перенасичені матеріалом ,який немає практичного примінення. Із староі системи освіти слід залишити класно-урочну систему навчання ,бо саме в колективі дитина формується як громадянин.--[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Лебідь Віра Миколаївна|обговорення]]) 10:43, 8 грудня 2015 (EET)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Доброго дня, Шановні колеги! На сьогоднішньому занятті ваше завдання полягає у наступному: Вам потрібно перейти за наступним посиланням [https://docs.google.com/forms/d/1U_kIbCGiJa2TtCgWoMQobJ0yabJ7nksuYRAVUpnqPR0/viewform Проведення та перевірка модульного контролю],ознайомтесь з запитаннями та дайте на них відповіді. Бажаю успіхів!

--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 09:38, 9 жовтня 2015 (EEST)
--[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Лебідь Віра Миколаївна|обговорення]]) 09:50, 29 листопада 2015 (EET)
----
----
Доброго дня, Віра Миколаївна! Переглянула всю Вашу роботу в модулі. Дякую за активну участь у роботі над матеріалом. Але Ви не дали відповіді на запитання до тематичної дискусії №1.

З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.

Психологія Лебідь В.М.

2015-12-07T22:55:47Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня! Сьогодні обговорюємо тему гендерних аспектів навчання та виховання. Дайте, будь ласка, стислі відповіді на запитання: 1. Розкрийте поняття "гендер" 2. Які гендерні стереотипи зустрічаються в педагогічній діяльності? 3. Яку роль в становленні особистості відіграє статева ідентифікація? 4. Як в навчально-виховному процесі враховуються відмінноісті у навчанні, спілкуванні хлопців та дівчат?--[[Користувач:Троіцька Марина Євгенівна|Троіцька Марина Євгенівна]] ([[Обговорення користувача:Троіцька Марина Євгенівна|обговорення]]) 12:42, 9 червня 2015 (EEST)

Перше запитання.Гендер (англ. Gender, від лат. Gender «стать») - це соціальна стать, що визначає поведінку людини в суспільстві і те, як це поведінка сприймається.Поняття "гендер" полягає перш за все в ідеї соціального моделювання чи конструювання статі. Соціально-біологічна характеристика, через яку визначаються поняття «чоловік» і «жінка», психосоціальні, соціо-культурні ролі чоловіка і жінки як особистостей, на відміну від статі, яка позначає біоло-гічні відмінності, цілісна психічна репрезентація статі, сповнена неповторним динамічним глибинним, когнітивним та поведінковим поняттям жіночого та чоловічого, здобута індивідом у результаті набуття індивідуального ґендерного досвіду. Тобто деякий соціальний конструктор, що визначає соціальну стать людини. На відміну від біологічної статі, гендер виступає набором соціально рольових самоідентифікацій (самовизначень), які можуть збігатися з суто біологічними статево-рольовими стереотипами або суперечити їм. Друге запитання.Гендерні стереотипи - культурно і соціально обумовлені уявлення про якості і нормах поведінки чоловіків і жінок.Починаючи з дитячого садка і до аспірантури, всі відносини всередині освітніх установ відтворюють закладені в культурі уявлення про жінок як підлеглих, залежних, шанобливих і не прагнуть до досягнень, а про чоловіків як домінуючих, незалежних і "досяжних".освітні установи відображають гендерну стратифікацію суспільства та культури в цілому, демонструючи на своєму прикладі нерівний статус жінок і чоловіків. Цей процес не є явною або умисною метою освіти, і мало хто викладачі усвідомлюють, що він відбувається. Тим не менш, освітні установи підносять дуже впливові уроки гендерних відносин.У суспільній свідомості гендерні стереотипи функціонують у вигляді стандартизованих уявлень про моделі поведінки і риси характеру, що відповідають поняттям „чоловіче” і „жіноче”.Гендерні стереотипи -це культурно і соціально обумовлені уявлення про якості і нормах поведінки чоловіків і жінок.Починаючи з дитячого садка і до аспірантури, всі відносини всередині освітніх установ відтворюють закладені в культурі уявлення про жінок як підлеглих, залежних, шанобливих і не прагнуть до досягнень, а про чоловіків як домінуючих, незалежних і "досяжних".освітні установи відображають гендерну стратифікацію суспільства та культури в цілому, демонструючи на своєму прикладі нерівний статус жінок і чоловіків. Цей процес не є явною або умисною метою освіти, і мало хто викладачі усвідомлюють, що він відбувається. Тим не менш, освітні установи підносять дуже впливові уроки гендерних відносин. Справа в тому, що крім явно вираженого навчального плану, існує так званий прихований навчальний план, який зміцнює сексистські визначення жінок і чоловіків.Третє запитання.Статева ідентифікація - ототожнення себе з фізичною і психологічною статтю чоловіка чи жінки і прагнення відповідати тим прийнятим у культурі, насамперед у сім'ї, стереотипам чоловічої і жіночої поведінки.Відіграє важливу роль у встановленні особистості.Статева ідентифікація - несе в собі ціннісні орієнтації людини на свою стать як соціальную роль, як сексуальну потенцію і сексуальну поведінку, а також включає психологічне визнання своєї ідентичності зі своєю статтю у фізичному, соціальному і психологічному плані.Ще до школи діти проявляють знання про гендерні відмінності в іграшках, одязі, заняттях.За спостереженнями ряду дослідників хлопчики вибирають для гри машинки, іграшкову зброю, маленькі інструменти, конструктори, дівчатка — ляльки, наряди для ляльок або іграшки, пов'язані з домашнім господарством.Дослідження по віковій динаміці статевої ідентифікації свідчать про наявність двох кризисів в її розвиткові, один з яких припадає на 3-5 років, а другий – на підлітковий вік. Психологічне набуття статі відбувається з раннього віку до дорослості. Вже в дитинстві людина представляє себе серед інших людей як майбутній чоловік або як майбутня жінка, як хлопчик чи як дівчинка. Ідентифікація зі своєю статтю, що має таке глибоке проникнення в самосвідомість особистості, що вона інтегрувала по всіх ланках самосвідомості (неправильне визначення домінуючої статі у гермафродитів та ін), - важка травма для людини, вимагає тонкого психологічного супроводу. Статева ідентифікація - єдність самосвідомості, мотивів поведінки, вчинків у повсякденному житті людини, які зараховують себе до певної статі і приймає на себе визначену традиціями відповідну статеву роль.
Четверте запитання. Педагоги України мають (але не використовують) широкі можливості реалізації державної політики забезпечення ґендерної рівності в суспільстві через відповідно організований в цьому напрямку навчально-виховний процес. Для того, щоб педагогічні працівники враховували ґендерні особливості своїх вихованців, вчені-педагоги та психологи рекомендують, по-перше, знати свою ґендерну домінанту, по-друге, розуміти, яка вона є у кожного з дітей. Російський вчений В.Симонов під ґендерною домінантою розуміє перевагу або фемінних, або маскулінних якостей конкретної особистості, що далеко не завжди співпадає з її статтю . Навчально-виховна робота повинна будуватись з врахуванням того, чи колектив жіночий, чи чоловічий, чи змішаний, що, на його погляд, сприяє якісному засвоєнню навчального матеріалу та ефективності виховних дій педагога. На думку В.Симонова, в колективах, де кількісно переважають діти з маскулінною домінантою необхідно використовувати візуальну інформацію, розташовану стовпчиками, обов΄язково робити узагальнення і висновки в кінці заняття, проводити самооцінку і взаємооцінку діяльності. В фемінно-зорієнтованих групах дослідник рекомендує розташовувати візуальну інформацію в горизонтальному напрямку, замість самооцінки, яка, скоріш за все буде необ΄єктивною, корисніше наполягати на коментуванні результатів навчально-пізнавальної діяльності. Насправді, організувати навчально-виховний процес з врахуванням хоча б вказаних рекомендацій дуже нелегка справа. Але в ґендерній педагогіці враховуються всі фактори навчально-виховного процесу (зміст, форми, методи, засоби навчання та спілкування, набір шкільних навчальних курсів, організація позакласної роботи тощо). Саме ґендерна педагогіка сприяє проведенню корекції негативного впливу ґендерних стереотипів, в результаті чого дитина виявляє і розвиває особисті, а не нав΄язані суспільством, схильності. Таким чином, врахування ґендерних особливостей в період навчання дітей в школі допоможе їм відчувати себе комфортно, упоратися з проблемами соціалізації, а саме ідентифікувати себе як хлопчика чи дівчинку.

--[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Лебідь Віра Миколаївна|обговорення]]) 11:43, 29 листопада 2015 (EET)

Доброго дня! Наша наступна тема "Психологічні аспекти роботи з обдарованими дітьми". Після опрацювання тексту на моїй сторінці дайте стислі відповіді на запитання. 1.Як визначають поняття "обдарованість"? 2.Які типи обдарованості описують в психологічній науці? 3. Назвіть види обдарованості. 4. З якими психологічними проблемами обдарованих дітей Ви зустрічались в педагогічній діяльності?--[[Користувач:Троіцька Марина Євгенівна|Троіцька Марина Євгенівна]] ([[Обговорення користувача:Троіцька Марина Євгенівна|обговорення]]) 09:44, 24 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня! Даю відповіді на поставлені запитання:

1.Обдарованість  це сукупність здібностей, які дозволяють індивіду досягти вагомих результатів в одному або декількох видах діяльності.
2.
а. Здібності орієнтуватись у просторі й часі: ретроспективні (консерватизм); кон’юктурні (кмітливість); перспективність (передбачливість). б. Здібності до потреб і вольових (естетичних) переживань: песимістичні (критичність); амбівалентність (урівноваженість); оптимістичність (життєрадісність). в. Здібності до змісту (профілів, видів) діяльності: трудові (ділові); комунікативні; самодіяльні (особистісні). г. Здібності до рівнів оволодіння людською діяльністю: o навчальні (адаптивні); відтворювальні (виконавчі); творчі (інноваційні). д. Здібності до форм реалізації людської діяльності: моторні (рухові); перцептивні (зосередженість); мовленнєво-розумові (розумові).

3.Психологічні особливості, які характеризують обдаровану дитину: Обсяг і гострота сприймання, надзвичайна допитливість стосовно розташування предметів, їм цікаво, чому світ влаштований так, а не інакше, і що було б, якби змінились ті чи інші умови. Вони можуть слідкувати за декількома процесами водночас, активно досліджувати все, що їх оточує. • Здатність сприймати зв’язки між предметами та явищами, їхніми властивостями, особливостями. • Відмінна пам'ять у поєднанні з раннім мовним розвитком та можливістю класифікувати й зводити до категорій, які допомагають накопичувати власний обсяг інформації та інтенсивно використовувати її. • Великий запас слів, що дозволяє вільно та виразно викладати свої думки. Але часом цього не вистачає, і діти придумують слова для позначення понятих конструкцій. • Здатність розуміти смислові неточності, із задоволенням займатися складними й заплутаними завданнями; при цьому вихованці вкрай негативно підходять до підказок, готових відповідей. • Тривала концентрація уваги й велика наполегливість у розв’язанні задач, вирішення мисленнєвих завдань. • Захоплення завданням одночасно із відсутністю досвіду може призводити до того, що дитина ставить перед собою непосильні цілі. • Розвинене почуття справедливості; прискорений моральний розвиток; гостре реагування на несправедливість; високі моральні вимоги до себе та оточуючих; чутливість до доброзичливості, доброчинності, порядності, благородства. • Живе виявлення, що включає елементи гри в мисленнєву діяльність, творчість, фантазування. • Чудове почуття гумору, схильність до смішних невідповідностей, гри слів, жартів. • Підвищення страхів і вразливість. • Специфічні прояви егоцентризму, які породжують комунікативні труднощі. Усе ще побутує думка, навіть серед вчителів, що обдаровані діти не потребують якоїсь особливої підтримки. Мовляв, талант так чи інакше само реалізується, він швидко й ефектно забезпечує здобуття знань, формування умінь і навичок, необхідних для потужного самоствердження, самореалізації.

4. У своїй педагогічній роботі я зустрічалася з такими психологічними проблемами обдарованих дітей:

недостатні лідерські здібності;
погані міжособистісні стосунки, недовіра до інших у колективі класу;
коливання настрою, депресія через нереалізованість мети.
--[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Лебідь Віра Миколаївна|обговорення]]) 11:43, 29 листопада 2015 (EET)

Доброго дня! Тема нашого вивчення – «Профілактика професійного вигорання». Після опрацювання відповідної літератури дайте стислі відповіді на запитання. 1. Що таке «професійне та емоційне вигорання»? 2. Які фактори впливають на виникнення синдрому «вигорання»? 3. Які ознаки та симптоми професійного вигорання педагогів? 4. Назвіть ефективні засоби профілактики професійного вигорання вчителів---[[Користувач:Троіцька Марина Євгенівна|Троіцька Марина Євгенівна]] ([[Обговорення користувача:Троіцька Марина Євгенівна|обговорення]]) 09:49, 24 вересня 2015 (EEST)

Відповідь на перше запитання:
Сьогодні під професійним вигоранням розуміють захисну поведінку, спрямовану на уникнення або зменшення витрачання сил та емоцій. Емоції незаперечно можна назвати одним із основних інструментів у роботі педагогів. Емоційне вигорання – це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового вимкнення емоцій у відповідь на психотравматичний вплив.

Відповідь на друге запитання: Фактори, що впливають на виникнення синдрому «вигорання»:
- напруженість і конфлікти у професійному оточенні, недостатня підтримка колег;
- погані умови для самовираження, експериментування та інновацій;
- одноманітність діяльності й невміння творчо підійти до виконання роботи;
- вкладення в роботу значних ресурсів за недостатнього визнання і відсутності позитивного оцінювання керівництва;
- робота без перспективи, неможливість побудувати професійну кар’єру;
- невмотивованість учнів, результати роботи з якими «непомітні»;
- невирішені особистісні конфлікти.

Відповідь на третє запитання.
Основні ознаки та симптоми професійного вигорання:
- швидка втомлюваність;
- негативізм у спілкуванні з учнями та колегами;
- безсоння;
- почуття провини;
- зниження самооцінки;
- порушення пам’яті, уваги;
- підвищення дратівливості;
- розвиток тривожного й депресивних розладів;
- потреба у психостимуляторах;
- порушення у харчуванні;
- соматичні захворювання;
- головний біль;
- тахікардія, аритмія, гіпертонія.

Відповідь на четверте запитання:
Засоби профілактики професійного вигорання вчителів

Профілактика синдрому «професійного вигорання» розпочинається з аналізу професійної ситуації. Вона полягає в когнітивній оцінці ситуації (виявлення стрес-факторів, аналіз власної стресової реактивності чи толерантності тощо) та зниження впливу стресорів. Це передбачає застосування системи спеціальних прийомів, які є бар`єрами на шляху до стресу. До таких прийомів належить: 1) розпізнавання стресу. З цією метою слід навчитися ідентифікувати деякі сигнали, які попереджають про стрес; 2) здійснення глибшої когнітивної оцінки ситуації, а саме з’ясування основних стрес-факторів у професійній ситуації людини та здійснення спроб «усунути» їх; 3) ведення «Щоденника стресових подій», де збирається інформація за 7 компонентами щоденно (стреси цього дня, реакції на кожен стресор, що з’явився, способи адаптації до стресора, кращі способи адаптації, прийоми релаксації, які використовувалися Вами в цей день, ефективність цих прийомів релаксації, відчуття, які були в цей день); 4) аналіз того, чи мають місце в конкретній ситуації глобальні професійні (життєві) зміни (наприклад, реорганізація на роботі; зміна місця проживання та ін.); 5) Визначення основних стрес-факторів, які викликають емоційне вигорання, та укладення контракту із самим собою щодо використання певних прийомів подолання стресу протягом певного часу та визначення певної системи винагород або покарань для самого себе; 6) визначення основних мотивів здійснення людиною професійної діяльності. Для цього необхідно скласти перелік усіх причин (реальних та абстрактних), які спонукають працівника виконували дану роботу; 7) прийняття рішення про те, чи продовжувати працівнику працювати на даному робочому місці; 8) тимчасове зниження навантаження та опанування навичок раціональним управлінням своїм часом; 9) за допомогою спеціальних прийомів та засобів здійснення спроби змінити свій імідж «трудоголіка»; 10) складання списку під назвою «Я дійсно хочу цим займатися»; 11) демонстрація асертивної (впевненої) поведінки, адже впевненість у собі – це здатність виражати себе та задовольняти свої власні потреби; 12) визначення свого розуміння успіху в житті (що для людини означає успіх?); 13) створення групи соціальної підтримки. Соціальна підтримка – це почуття причетності, почуття того, що тебе приймають та люблять таким, яким ти є, а не тому, що ти можеш що-небудь зробити для когось; 14) турбота про правильне харчування. Визначення для себе збалансованої дієти.
II. На фазі сприймання професійної ситуації як стресової (такої, що викликає стурбованість) слід використовувати прийоми, котрі виступатимуть бар’єрами на шляху до стресу: 1) стратегія вибіркового сприймання; 2) сприйняття життя як свята; 3) використання гумору як буфера між стресовою ситуацією та людиною; 4) визначення типу поведінки в ситуації стресу, який притаманний для людини; 5) аналіз впевненості у собі та своїх рішеннях, оскільки це уможливлює успішний контроль за власним життям; 6) аналіз локусу контролю в управлінні стресом (локус контролю – це ступінь контролю, який дає можливість людині керувати подіями її життя); 7) застосування різних технік медитації та аутогенного тренування, а також фізичних вправ, які слід вибирати та використовувати із врахуванням індивідуально-психологічних особливостей

--[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Лебідь Віра Миколаївна|обговорення]]) 11:43, 29 листопада 2015 (EET)

Індивідуальні заняття ====
Шановна Віро Миколаївно, завдання з деяких розділів не збереглися. Тому перегляньте та дайте, будь ласка відповіді. Тема нашого індивідуального заняття - "Сучасні підходи у визначенні здатності учнів до навчання". 1. Коротко охарактеризуйте пізнавальні процеси школярів основної та старшої школи. 2.Яким чином здійснюється індивідуальний підхід до навчання учнів?--Троіцька Марина Євгенівна ====

1. '''Основна школа.'''
Основним видом діяльності підлітка, є вчення, але зміст і характер навчальної діяльності в цьому віці істотно змінюється. Підліток приступає до систематичного оволодіння основами наук. Навчання стає багатопредметності, місце одного вчителя займає колектив педагогів. До підлітку пред'являються більш високі вимоги. Це призводить до зміни ставлення до навчання. Для школяра середнього віку навчальні заняття стали звичною справою. Учні інколи схильні не обтяжувати себе зайвими вправами, виконують уроки в межах заданого або навіть менше. Нерідко відбувається зниження успішності. Те, що спонукало молодшого школяра активно навчатися, не грає тепер такої ролі, а нові спонукання до навчання (установка на майбутнє, далекі перспективи) ще не з'явилися .

Підліток не завжди усвідомлює роль теоретичних знань, частіше за все він пов'язує їх з особистими, вузько практичними цілями. Наприклад, часто семикласник не знає і не хоче вчити правила граматики, так як «переконаний», що і без цих знань можна писати грамотно. Молодший школяр всі вказівки вчителя приймає на віру - підліток ж повинен знати, навіщо потрібно виконувати те чи інше завдання. Нерідко на уроках можна чути: «Для чого це робити?», «Навіщо?» У цих питаннях прозирає і здивування, і деяке невдоволення, і деколи навіть недовіру до вимог вчителя.

У той же час підлітки схильні до виконання самостійних завдань і практичних робіт на уроках. Вони охоче беруться за виготовлення наочного приладдя, жваво відгукуються на пропозицію зробити найпростіший прилад. Навіть учні з низькою успішністю та дисципліною активно проявляють себе в подібній ситуації .

Особливо яскраво виявляє себе підліток у позанавчальній діяльності. Крім уроків, у нього багато інших справ, які займають його час і сили, часом відволікаючи від навчальних занять. Школярам середніх класів властиво раптом захопитися яких-небудь заняттям: колекціонуванням марок, збором метеликів чи рослин, конструюванням і т. д.

У шкільному навчанні навчальні предмети починають виступати для підлітків як особлива область теоретичних знань. Вони знайомляться з безліччю фактів, готові розповісти про них або навіть виступити з короткими повідомленнями на уроці. Однак підлітків починають цікавити не факти самі по собі, а їх сутність, причини їх виникнення, а проникнення в сутність не завжди відрізняється глибиною. Образи, уявлення продовжують займати велике місце в розумовій діяльності підлітка. Часто деталі, дрібні факти, подробиці заважають виділити головне, істотне і зробити необхідне узагальнення. Для підлітків, як і для молодших школярів, характерна установка скоріше на запам'ятовування матеріалу, ніж на обмірковування й глибоке осмислення.

'''Старша школа'''

У ранній юності вчення продовжує залишатися одним з головних видів діяльності старшокласників. У зв'язку з тим, що в старших класах розширюється коло знань, що ці знання учні застосовують при поясненні багатьох фактів дійсності, вони більш усвідомлено починають ставитися до навчання. У цьому віці зустрічаються два типи учнів: для одних характерна наявність рівномірно розподілених інтересів, інші відрізняються яскраво вираженим інтересом до однієї науці.

Різниця в ставленні до навчання визначається характером мотивів. На перше місце висуваються мотиви, пов'язані з життєвими планами учнів, їх намірами в майбутньому, світоглядом і самовизначенням. За своєю будовою мотиви старших школярів характеризуються наявністю ведучих, цінних для особистості спонукань. Старшокласники вказують на такі мотиви, як близькість закінчення школи і вибір життєвого шляху, подальше продовження освіти або робота за обраною професією, потреба проявити свої здібності у зв'язку з розвитком інтелектуальних сил. Все частіше старший школяр починає керуватися свідомо поставленою метою, з'являється прагнення поглибити знання у певній галузі, виникає прагнення до самоосвіти. Учні починають систематично працювати з додатковою літературою, відвідувати лекції, працювати в додаткових школах.

У старшому шкільному віці встановлюється досить міцний зв'язок між професійними і навчальними інтересами. У підлітка навчальні інтереси визначають вибір професії, у старших же школярів спостерігається зворотне: вибір професії сприяє формуванню навчальних інтересів, зміни ставлення до навчальної діяльності. У зв'язку з необхідністю самовизначення у школярів виникає потреба розібратися в навколишньому і в самому собі, знайти сенс того, що відбувається. У старших класах учні переходять до засвоєння теоретичних, методологічних основ, різних навчальних дисциплін.

Характерним для навчального процесу є систематизація знань з різних предметів, встановлення міжпредметних зв'язків. Все це створює грунт для оволодіння загальними законами природи і суспільного життя, що призводить до формування наукового світогляду. Старший школяр у своїй навчальній роботі упевнено користується різними розумовими операціями, міркує логічно, запам'ятовує осмислено. У той же час пізнавальна діяльність старшокласників має свої особливості. Якщо підліток хоче знати, що собою являє те чи інше явище, то старший школяр прагне розібратися в різних точках зору на це питання, скласти думку, встановити істину. Старшим школярам стає нудно, якщо немає завдань для розуму. Вони люблять досліджувати та експериментувати, творити і створювати нове, оригінальне.

Старших школярів цікавлять не тільки питання теорії, але самий хід аналізу, способи докази. Їм подобається, коли викладач змушує вибирати рішення між різними точками зору, потребує обгрунтування тих чи інших тверджень, вони з готовністю, навіть з радістю вступають в суперечку і наполегливо захищають свою позицію

Друге питання.

Сутність принципу індивідуального підходу в навчанні полягає у вивченні і врахуванні в навчальному процесі індивідуальних і віковихособливостей кожного учня з метою максимального розвитку позитивних і подолання негативних індивідуальних особливостей, забезпеченні на цій основі підвищення якості його навчальної роботи, всебічного розвитку.

Реалізація принципу здійснюється в таких напрямах: а) психологічному—врахування психічних особливостей індивіда, які впливають на навчально-пізнавальну діяльність, що обумовлює наслідки навчання; б) дидактичному—організація такої взаємодії викладача і учнів, яка б максимально задовольняла потреби та інтереси кожного учня, визначення адекватної системи прийомів педагогічного впливу на особистість школяра.

Ці напрями визначають конкретні шляхи індивідуального підходу в навчанні:

1. Глибоке вивчення особистості дитини:

— характеру протікання розумових процесів (гнучкість розуму, швидкість засвоєння, критичність);

— навичок навчально-пізнавальної діяльності (вміння виділяти головне в навчальному матеріалі, планувати навчальну діяльність, здійснювати самоконтроль у навчальній роботі тощо);

— рівня пізнавальних здібностей (спостережливість, увага, пам'ять, мова);

2. Розробка системи впливу на учня з урахуванням індивідуальних і вікових особливостей. Тут може бути попереджувальна, виправляюча, заохочувальна робота. Важливо визначити, на що здатний кожен учень у даний момент навчальної діяльності, як розвивати його розумові здібності, яким шляхом, «з якими уповільненнями і труднощами кожен учень зможе підійти до рівня, передбаченого програмою», і який індивідуальний шлях «успіху в навчанні і розумовій праці» (В.О. Сухомлинський). Наприклад, індивідуальний підхід до дитини може знайти вияв у тому, що вчитель:

— пропонує виконувати певну кількість вправ до конкретно визначеного часу;

— радить щоденно читати підібраний вчителем текст, усвідомлювати його, запам'ятовувати головні думки і розповідати однокласникам, другу або вчителю;

— певний час на кожному уроці викликає для відповіді, потім пропонує інші різні види дії: короткі письмові відповіді або формування висновків, висування гіпотез, розв'язання проблем та ін;

— здійснює диференційовану допомогу: одному лише коротенько підказує, як підійти до розв'язання задачі, висвітлення питань у творі, а іншому дає більш детальні пояснення, а то і план розповіді тощо.

Головне, щоб дуже обережно підводити школярів до усвідомлення своїх особистих труднощів, спонукати до самостійної роботи, спрямованої на подолання труднощів. Для цього слід використовувати різні дидактичні засоби.

3.Аналіз одержаних результатіві коригування при необхідності дій педагога на основі того положення, що всі діти без відхилень у психічному, фізичному розвитку здатні одержати середню освіту, більш або менш успішно засвоївши навчальний матеріал умежах шкільних програм, а талановиті вимагають знаходження шляхів розвитку їх здібностей.

— рівня знань і вмінь (повнота, глибина, дієвість);
— ставлення до навчання, до успіхів, невдач; мотивів навчання;

— працездатності;

— вольового розвитку, ступеня наполегливості, терпіння;

— з яких предметів відчуває труднощі, з яких — встигає;

— рівня научуваності учня та ін.
--[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Лебідь Віра Миколаївна|обговорення]]) 00:55, 8 грудня 2015 (EET)

==== Консультації ====
Якщо у вас є запитання з актуальних проблем психології, то можете розміщувати їх тут - я дам відповідь--Троіцька Марина Євгенівна

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====
Доброго дня! Маємо можливість набути цікавого досвіду - провести тематичну дискусію в режимі інтернет-семінару. Пропоную в цьому розділі розмістити своє бачення проблеми тестування як засобу психолого-педагогічного оцінювання. Які переваги і ризики ви в цьому вбачаєте? По завершенні роботи я спробую узагальнити наші думки.--[[Користувач:Троіцька Марина Євгенівна|Троіцька Марина Євгенівна]] ([[Обговорення користувача:Троіцька Марина Євгенівна|обговорення]]) 09:53, 24 вересня 2015 (EEST)

Доброго вечора!
Переваги.
#Тестування є якіснішим і об'єктивнішим способом оцінювання, його об'єктивність досягається шляхом стандартизації процедури проведення, перевірки показників якості завдань і тестів у цілому.
#Тестування — справедливіший метод, який ставить усіх учнів в однакові умови, як у процесі контролю, так і в процесі оцінювання, практично усуваючи суб'єктивізм викладача.
#Тести — це об'ємніший інструмент, оскільки тестування може включати в себе завдання по усіх темах курсу, тоді як на усний екзамен зазвичай виноситься 2-4 теми, а на письмовий — 3-5. Це дозволяє діагностувати знання учня по усьому курсу, виключаючи елемент випадковості при витягуванні екзаменаційного білета. За допомогою тестування можна встановити рівень знань учня по дисципліні у цілому і по окремих її розділах.
#Тестування — це найбільш м'який інструмент, вони ставлять всіх учнів в однакові умови, використовуючи єдину процедуру і єдині критерії оцінки, що приводить до зниження передекзаменаційних нервових напружень.

Недоліки.
#Розробка якісного тестового інструментарію — тривалий, трудомісткий і затратний процес. Стандартні набори тестів для більшості дисциплін ще не розроблені, а розроблені зазвичай мають низьку якість.
#Дані, що отримує викладач в результаті тестування, хоча і включають інформацію про недостатність підготовки по конкретних розділах, але не дозволяють судити про причини цих недоліків.
#Тест не дозволяє перевіряти і оцінювати високі, продуктивні рівні знань, пов'язані з творчістю, тобто імовірнісні, абстрактні і методологічні знання.
#Широта охоплення тем у тестуванні має і зворотний бік. Учень при тестуванні, на відміну від усного або письмового іспиту, не має достатньо часу для скільки-небудь глибокого аналізу теми.
#У тестуванні присутній елемент випадковості. Наприклад, учень, що не відповів на просте запитання, може дати правильну відповідь на складніше.
--[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Лебідь Віра Миколаївна|обговорення]]) 23:20, 7 грудня 2015 (EET)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Доброго дня! Переходимо до модульного контролю з актуальних проблем обдарованості. Дайте відповіді на запитання та тестові завдання: 1. У чому проявляється готовність педагога до роботи з обдарованими дітьми? 2. Які засоби є ефективними для формування й розвитку професійної готовності педагогічних працівників до роботи з обдарованими дітьми? 3. Потяг, прагнення, хист до певного виду діяльності, бажання дитини займатися ним — це: а) допитливість; б) талант; в) схильність. 4. До діапазону академічних здібностей не відносять: а) здібності до природознавчих наук; б) здібності до читання; в) образотворчі здібності. 5. Творчість — це: а) розумова й практична діяльність, результатом якої є створення оригінальних, неповторних виробів, виявлення нових фактів, властивостей, закономірностей; б) схильність до занять певним видом діяльності; в) здатність дитини до перетворення навколишнього середовища й самої себе на основі засвоєння матеріальної й духовної культури--Троіцька Марина Євгенівна

'''Перше питання'''. Готовність педагога до роботи з обдарованими учнями проявляється у
-наявності знань про те, що таке обдарованість та обдаровані діти, у чому особливості їхнього навчання й розвитку;
- володінні основними організаційними формами, психологічними і дидактичними методами практичної роботи з обдарованими дітьми;
- вмінні використовувати різні форми, методи, прийоми виявлення, навчання й розвитку обдарованих дітей у різних (часом нестандартних) умовах;
- особистісному ставленні до обдарованого (як і до будь-якого іншого) учня не як до об’єкта педагогічного впливу, а як до суб’єкта спільно конструйованої педагогічної взаємодії, під час якої відбувається навчання й розвиток учнів.

У педагогічному колективі до вчителя, його професійних та особистісних рис і якостей висуваються такі вимоги: • педагогічна майстерність; • педагогічна тактовність; • висока теоретична підготовка; • науково-методична діяльність; • наявність особистої педагогічної концепції; • толерантність і доброзичливість; • творчі здібності; • володіння іноземними мовами; • робота в мережі Інтернет.

'''Друге питання.''' Для ефективної підготовки педагогічних кадрів до навчання і виховання обдарованих школярів необхідна система цілеспрямованих заходів, у якій рівноцінно використовуються різноманітні форми методичної роботи: проходження курсової підготовки в інституті післядипломної освіти; заходи міжкурсової роботи, самостійне засвоєння знань, набуття досвіду роботи в ході практичних занять, тренінгів, відвідування навчальних закладів, ознайомлення з досвідом роботи окремих педагогів

3.-в)
4. -б)
5. -а)

Психологія Лебідь В.М.

2015-12-07T22:54:34Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня! Сьогодні обговорюємо тему гендерних аспектів навчання та виховання. Дайте, будь ласка, стислі відповіді на запитання: 1. Розкрийте поняття "гендер" 2. Які гендерні стереотипи зустрічаються в педагогічній діяльності? 3. Яку роль в становленні особистості відіграє статева ідентифікація? 4. Як в навчально-виховному процесі враховуються відмінноісті у навчанні, спілкуванні хлопців та дівчат?--[[Користувач:Троіцька Марина Євгенівна|Троіцька Марина Євгенівна]] ([[Обговорення користувача:Троіцька Марина Євгенівна|обговорення]]) 12:42, 9 червня 2015 (EEST)

Перше запитання.Гендер (англ. Gender, від лат. Gender «стать») - це соціальна стать, що визначає поведінку людини в суспільстві і те, як це поведінка сприймається.Поняття "гендер" полягає перш за все в ідеї соціального моделювання чи конструювання статі. Соціально-біологічна характеристика, через яку визначаються поняття «чоловік» і «жінка», психосоціальні, соціо-культурні ролі чоловіка і жінки як особистостей, на відміну від статі, яка позначає біоло-гічні відмінності, цілісна психічна репрезентація статі, сповнена неповторним динамічним глибинним, когнітивним та поведінковим поняттям жіночого та чоловічого, здобута індивідом у результаті набуття індивідуального ґендерного досвіду. Тобто деякий соціальний конструктор, що визначає соціальну стать людини. На відміну від біологічної статі, гендер виступає набором соціально рольових самоідентифікацій (самовизначень), які можуть збігатися з суто біологічними статево-рольовими стереотипами або суперечити їм. Друге запитання.Гендерні стереотипи - культурно і соціально обумовлені уявлення про якості і нормах поведінки чоловіків і жінок.Починаючи з дитячого садка і до аспірантури, всі відносини всередині освітніх установ відтворюють закладені в культурі уявлення про жінок як підлеглих, залежних, шанобливих і не прагнуть до досягнень, а про чоловіків як домінуючих, незалежних і "досяжних".освітні установи відображають гендерну стратифікацію суспільства та культури в цілому, демонструючи на своєму прикладі нерівний статус жінок і чоловіків. Цей процес не є явною або умисною метою освіти, і мало хто викладачі усвідомлюють, що він відбувається. Тим не менш, освітні установи підносять дуже впливові уроки гендерних відносин.У суспільній свідомості гендерні стереотипи функціонують у вигляді стандартизованих уявлень про моделі поведінки і риси характеру, що відповідають поняттям „чоловіче” і „жіноче”.Гендерні стереотипи -це культурно і соціально обумовлені уявлення про якості і нормах поведінки чоловіків і жінок.Починаючи з дитячого садка і до аспірантури, всі відносини всередині освітніх установ відтворюють закладені в культурі уявлення про жінок як підлеглих, залежних, шанобливих і не прагнуть до досягнень, а про чоловіків як домінуючих, незалежних і "досяжних".освітні установи відображають гендерну стратифікацію суспільства та культури в цілому, демонструючи на своєму прикладі нерівний статус жінок і чоловіків. Цей процес не є явною або умисною метою освіти, і мало хто викладачі усвідомлюють, що він відбувається. Тим не менш, освітні установи підносять дуже впливові уроки гендерних відносин. Справа в тому, що крім явно вираженого навчального плану, існує так званий прихований навчальний план, який зміцнює сексистські визначення жінок і чоловіків.Третє запитання.Статева ідентифікація - ототожнення себе з фізичною і психологічною статтю чоловіка чи жінки і прагнення відповідати тим прийнятим у культурі, насамперед у сім'ї, стереотипам чоловічої і жіночої поведінки.Відіграє важливу роль у встановленні особистості.Статева ідентифікація - несе в собі ціннісні орієнтації людини на свою стать як соціальную роль, як сексуальну потенцію і сексуальну поведінку, а також включає психологічне визнання своєї ідентичності зі своєю статтю у фізичному, соціальному і психологічному плані.Ще до школи діти проявляють знання про гендерні відмінності в іграшках, одязі, заняттях.За спостереженнями ряду дослідників хлопчики вибирають для гри машинки, іграшкову зброю, маленькі інструменти, конструктори, дівчатка — ляльки, наряди для ляльок або іграшки, пов'язані з домашнім господарством.Дослідження по віковій динаміці статевої ідентифікації свідчать про наявність двох кризисів в її розвиткові, один з яких припадає на 3-5 років, а другий – на підлітковий вік. Психологічне набуття статі відбувається з раннього віку до дорослості. Вже в дитинстві людина представляє себе серед інших людей як майбутній чоловік або як майбутня жінка, як хлопчик чи як дівчинка. Ідентифікація зі своєю статтю, що має таке глибоке проникнення в самосвідомість особистості, що вона інтегрувала по всіх ланках самосвідомості (неправильне визначення домінуючої статі у гермафродитів та ін), - важка травма для людини, вимагає тонкого психологічного супроводу. Статева ідентифікація - єдність самосвідомості, мотивів поведінки, вчинків у повсякденному житті людини, які зараховують себе до певної статі і приймає на себе визначену традиціями відповідну статеву роль.
Четверте запитання. Педагоги України мають (але не використовують) широкі можливості реалізації державної політики забезпечення ґендерної рівності в суспільстві через відповідно організований в цьому напрямку навчально-виховний процес. Для того, щоб педагогічні працівники враховували ґендерні особливості своїх вихованців, вчені-педагоги та психологи рекомендують, по-перше, знати свою ґендерну домінанту, по-друге, розуміти, яка вона є у кожного з дітей. Російський вчений В.Симонов під ґендерною домінантою розуміє перевагу або фемінних, або маскулінних якостей конкретної особистості, що далеко не завжди співпадає з її статтю . Навчально-виховна робота повинна будуватись з врахуванням того, чи колектив жіночий, чи чоловічий, чи змішаний, що, на його погляд, сприяє якісному засвоєнню навчального матеріалу та ефективності виховних дій педагога. На думку В.Симонова, в колективах, де кількісно переважають діти з маскулінною домінантою необхідно використовувати візуальну інформацію, розташовану стовпчиками, обов΄язково робити узагальнення і висновки в кінці заняття, проводити самооцінку і взаємооцінку діяльності. В фемінно-зорієнтованих групах дослідник рекомендує розташовувати візуальну інформацію в горизонтальному напрямку, замість самооцінки, яка, скоріш за все буде необ΄єктивною, корисніше наполягати на коментуванні результатів навчально-пізнавальної діяльності. Насправді, організувати навчально-виховний процес з врахуванням хоча б вказаних рекомендацій дуже нелегка справа. Але в ґендерній педагогіці враховуються всі фактори навчально-виховного процесу (зміст, форми, методи, засоби навчання та спілкування, набір шкільних навчальних курсів, організація позакласної роботи тощо). Саме ґендерна педагогіка сприяє проведенню корекції негативного впливу ґендерних стереотипів, в результаті чого дитина виявляє і розвиває особисті, а не нав΄язані суспільством, схильності. Таким чином, врахування ґендерних особливостей в період навчання дітей в школі допоможе їм відчувати себе комфортно, упоратися з проблемами соціалізації, а саме ідентифікувати себе як хлопчика чи дівчинку.

--[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Лебідь Віра Миколаївна|обговорення]]) 11:43, 29 листопада 2015 (EET)

Доброго дня! Наша наступна тема "Психологічні аспекти роботи з обдарованими дітьми". Після опрацювання тексту на моїй сторінці дайте стислі відповіді на запитання. 1.Як визначають поняття "обдарованість"? 2.Які типи обдарованості описують в психологічній науці? 3. Назвіть види обдарованості. 4. З якими психологічними проблемами обдарованих дітей Ви зустрічались в педагогічній діяльності?--[[Користувач:Троіцька Марина Євгенівна|Троіцька Марина Євгенівна]] ([[Обговорення користувача:Троіцька Марина Євгенівна|обговорення]]) 09:44, 24 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня! Даю відповіді на поставлені запитання:

1.Обдарованість  це сукупність здібностей, які дозволяють індивіду досягти вагомих результатів в одному або декількох видах діяльності.
2.
а. Здібності орієнтуватись у просторі й часі: ретроспективні (консерватизм); кон’юктурні (кмітливість); перспективність (передбачливість). б. Здібності до потреб і вольових (естетичних) переживань: песимістичні (критичність); амбівалентність (урівноваженість); оптимістичність (життєрадісність). в. Здібності до змісту (профілів, видів) діяльності: трудові (ділові); комунікативні; самодіяльні (особистісні). г. Здібності до рівнів оволодіння людською діяльністю: o навчальні (адаптивні); відтворювальні (виконавчі); творчі (інноваційні). д. Здібності до форм реалізації людської діяльності: моторні (рухові); перцептивні (зосередженість); мовленнєво-розумові (розумові).

3.Психологічні особливості, які характеризують обдаровану дитину: Обсяг і гострота сприймання, надзвичайна допитливість стосовно розташування предметів, їм цікаво, чому світ влаштований так, а не інакше, і що було б, якби змінились ті чи інші умови. Вони можуть слідкувати за декількома процесами водночас, активно досліджувати все, що їх оточує. • Здатність сприймати зв’язки між предметами та явищами, їхніми властивостями, особливостями. • Відмінна пам'ять у поєднанні з раннім мовним розвитком та можливістю класифікувати й зводити до категорій, які допомагають накопичувати власний обсяг інформації та інтенсивно використовувати її. • Великий запас слів, що дозволяє вільно та виразно викладати свої думки. Але часом цього не вистачає, і діти придумують слова для позначення понятих конструкцій. • Здатність розуміти смислові неточності, із задоволенням займатися складними й заплутаними завданнями; при цьому вихованці вкрай негативно підходять до підказок, готових відповідей. • Тривала концентрація уваги й велика наполегливість у розв’язанні задач, вирішення мисленнєвих завдань. • Захоплення завданням одночасно із відсутністю досвіду може призводити до того, що дитина ставить перед собою непосильні цілі. • Розвинене почуття справедливості; прискорений моральний розвиток; гостре реагування на несправедливість; високі моральні вимоги до себе та оточуючих; чутливість до доброзичливості, доброчинності, порядності, благородства. • Живе виявлення, що включає елементи гри в мисленнєву діяльність, творчість, фантазування. • Чудове почуття гумору, схильність до смішних невідповідностей, гри слів, жартів. • Підвищення страхів і вразливість. • Специфічні прояви егоцентризму, які породжують комунікативні труднощі. Усе ще побутує думка, навіть серед вчителів, що обдаровані діти не потребують якоїсь особливої підтримки. Мовляв, талант так чи інакше само реалізується, він швидко й ефектно забезпечує здобуття знань, формування умінь і навичок, необхідних для потужного самоствердження, самореалізації.

4. У своїй педагогічній роботі я зустрічалася з такими психологічними проблемами обдарованих дітей:

недостатні лідерські здібності;
погані міжособистісні стосунки, недовіра до інших у колективі класу;
коливання настрою, депресія через нереалізованість мети.
--[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Лебідь Віра Миколаївна|обговорення]]) 11:43, 29 листопада 2015 (EET)

Доброго дня! Тема нашого вивчення – «Профілактика професійного вигорання». Після опрацювання відповідної літератури дайте стислі відповіді на запитання. 1. Що таке «професійне та емоційне вигорання»? 2. Які фактори впливають на виникнення синдрому «вигорання»? 3. Які ознаки та симптоми професійного вигорання педагогів? 4. Назвіть ефективні засоби профілактики професійного вигорання вчителів---[[Користувач:Троіцька Марина Євгенівна|Троіцька Марина Євгенівна]] ([[Обговорення користувача:Троіцька Марина Євгенівна|обговорення]]) 09:49, 24 вересня 2015 (EEST)

Відповідь на перше запитання:
Сьогодні під професійним вигоранням розуміють захисну поведінку, спрямовану на уникнення або зменшення витрачання сил та емоцій. Емоції незаперечно можна назвати одним із основних інструментів у роботі педагогів. Емоційне вигорання – це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового вимкнення емоцій у відповідь на психотравматичний вплив.

Відповідь на друге запитання: Фактори, що впливають на виникнення синдрому «вигорання»:
- напруженість і конфлікти у професійному оточенні, недостатня підтримка колег;
- погані умови для самовираження, експериментування та інновацій;
- одноманітність діяльності й невміння творчо підійти до виконання роботи;
- вкладення в роботу значних ресурсів за недостатнього визнання і відсутності позитивного оцінювання керівництва;
- робота без перспективи, неможливість побудувати професійну кар’єру;
- невмотивованість учнів, результати роботи з якими «непомітні»;
- невирішені особистісні конфлікти.

Відповідь на третє запитання.
Основні ознаки та симптоми професійного вигорання:
- швидка втомлюваність;
- негативізм у спілкуванні з учнями та колегами;
- безсоння;
- почуття провини;
- зниження самооцінки;
- порушення пам’яті, уваги;
- підвищення дратівливості;
- розвиток тривожного й депресивних розладів;
- потреба у психостимуляторах;
- порушення у харчуванні;
- соматичні захворювання;
- головний біль;
- тахікардія, аритмія, гіпертонія.

Відповідь на четверте запитання:
Засоби профілактики професійного вигорання вчителів

Профілактика синдрому «професійного вигорання» розпочинається з аналізу професійної ситуації. Вона полягає в когнітивній оцінці ситуації (виявлення стрес-факторів, аналіз власної стресової реактивності чи толерантності тощо) та зниження впливу стресорів. Це передбачає застосування системи спеціальних прийомів, які є бар`єрами на шляху до стресу. До таких прийомів належить: 1) розпізнавання стресу. З цією метою слід навчитися ідентифікувати деякі сигнали, які попереджають про стрес; 2) здійснення глибшої когнітивної оцінки ситуації, а саме з’ясування основних стрес-факторів у професійній ситуації людини та здійснення спроб «усунути» їх; 3) ведення «Щоденника стресових подій», де збирається інформація за 7 компонентами щоденно (стреси цього дня, реакції на кожен стресор, що з’явився, способи адаптації до стресора, кращі способи адаптації, прийоми релаксації, які використовувалися Вами в цей день, ефективність цих прийомів релаксації, відчуття, які були в цей день); 4) аналіз того, чи мають місце в конкретній ситуації глобальні професійні (життєві) зміни (наприклад, реорганізація на роботі; зміна місця проживання та ін.); 5) Визначення основних стрес-факторів, які викликають емоційне вигорання, та укладення контракту із самим собою щодо використання певних прийомів подолання стресу протягом певного часу та визначення певної системи винагород або покарань для самого себе; 6) визначення основних мотивів здійснення людиною професійної діяльності. Для цього необхідно скласти перелік усіх причин (реальних та абстрактних), які спонукають працівника виконували дану роботу; 7) прийняття рішення про те, чи продовжувати працівнику працювати на даному робочому місці; 8) тимчасове зниження навантаження та опанування навичок раціональним управлінням своїм часом; 9) за допомогою спеціальних прийомів та засобів здійснення спроби змінити свій імідж «трудоголіка»; 10) складання списку під назвою «Я дійсно хочу цим займатися»; 11) демонстрація асертивної (впевненої) поведінки, адже впевненість у собі – це здатність виражати себе та задовольняти свої власні потреби; 12) визначення свого розуміння успіху в житті (що для людини означає успіх?); 13) створення групи соціальної підтримки. Соціальна підтримка – це почуття причетності, почуття того, що тебе приймають та люблять таким, яким ти є, а не тому, що ти можеш що-небудь зробити для когось; 14) турбота про правильне харчування. Визначення для себе збалансованої дієти.
II. На фазі сприймання професійної ситуації як стресової (такої, що викликає стурбованість) слід використовувати прийоми, котрі виступатимуть бар’єрами на шляху до стресу: 1) стратегія вибіркового сприймання; 2) сприйняття життя як свята; 3) використання гумору як буфера між стресовою ситуацією та людиною; 4) визначення типу поведінки в ситуації стресу, який притаманний для людини; 5) аналіз впевненості у собі та своїх рішеннях, оскільки це уможливлює успішний контроль за власним життям; 6) аналіз локусу контролю в управлінні стресом (локус контролю – це ступінь контролю, який дає можливість людині керувати подіями її життя); 7) застосування різних технік медитації та аутогенного тренування, а також фізичних вправ, які слід вибирати та використовувати із врахуванням індивідуально-психологічних особливостей

--[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Лебідь Віра Миколаївна|обговорення]]) 11:43, 29 листопада 2015 (EET)

Індивідуальні заняття ====
Шановна Віро Миколаївно, завдання з деяких розділів не збереглися. Тому перегляньте та дайте, будь ласка відповіді. Тема нашого індивідуального заняття - "Сучасні підходи у визначенні здатності учнів до навчання". 1. Коротко охарактеризуйте пізнавальні процеси школярів основної та старшої школи. 2.Яким чином здійснюється індивідуальний підхід до навчання учнів?--Троіцька Марина Євгенівна ====

1. '''Основна школа.'''
Основним видом діяльності підлітка, є вчення, але зміст і характер навчальної діяльності в цьому віці істотно змінюється. Підліток приступає до систематичного оволодіння основами наук. Навчання стає багатопредметності, місце одного вчителя займає колектив педагогів. До підлітку пред'являються більш високі вимоги. Це призводить до зміни ставлення до навчання. Для школяра середнього віку навчальні заняття стали звичною справою. Учні інколи схильні не обтяжувати себе зайвими вправами, виконують уроки в межах заданого або навіть менше. Нерідко відбувається зниження успішності. Те, що спонукало молодшого школяра активно навчатися, не грає тепер такої ролі, а нові спонукання до навчання (установка на майбутнє, далекі перспективи) ще не з'явилися .

Підліток не завжди усвідомлює роль теоретичних знань, частіше за все він пов'язує їх з особистими, вузько практичними цілями. Наприклад, часто семикласник не знає і не хоче вчити правила граматики, так як «переконаний», що і без цих знань можна писати грамотно. Молодший школяр всі вказівки вчителя приймає на віру - підліток ж повинен знати, навіщо потрібно виконувати те чи інше завдання. Нерідко на уроках можна чути: «Для чого це робити?», «Навіщо?» У цих питаннях прозирає і здивування, і деяке невдоволення, і деколи навіть недовіру до вимог вчителя.

У той же час підлітки схильні до виконання самостійних завдань і практичних робіт на уроках. Вони охоче беруться за виготовлення наочного приладдя, жваво відгукуються на пропозицію зробити найпростіший прилад. Навіть учні з низькою успішністю та дисципліною активно проявляють себе в подібній ситуації .

Особливо яскраво виявляє себе підліток у позанавчальній діяльності. Крім уроків, у нього багато інших справ, які займають його час і сили, часом відволікаючи від навчальних занять. Школярам середніх класів властиво раптом захопитися яких-небудь заняттям: колекціонуванням марок, збором метеликів чи рослин, конструюванням і т. д.

У шкільному навчанні навчальні предмети починають виступати для підлітків як особлива область теоретичних знань. Вони знайомляться з безліччю фактів, готові розповісти про них або навіть виступити з короткими повідомленнями на уроці. Однак підлітків починають цікавити не факти самі по собі, а їх сутність, причини їх виникнення, а проникнення в сутність не завжди відрізняється глибиною. Образи, уявлення продовжують займати велике місце в розумовій діяльності підлітка. Часто деталі, дрібні факти, подробиці заважають виділити головне, істотне і зробити необхідне узагальнення. Для підлітків, як і для молодших школярів, характерна установка скоріше на запам'ятовування матеріалу, ніж на обмірковування й глибоке осмислення.

'''Старша школа'''

У ранній юності вчення продовжує залишатися одним з головних видів діяльності старшокласників. У зв'язку з тим, що в старших класах розширюється коло знань, що ці знання учні застосовують при поясненні багатьох фактів дійсності, вони більш усвідомлено починають ставитися до навчання. У цьому віці зустрічаються два типи учнів: для одних характерна наявність рівномірно розподілених інтересів, інші відрізняються яскраво вираженим інтересом до однієї науці.

Різниця в ставленні до навчання визначається характером мотивів. На перше місце висуваються мотиви, пов'язані з життєвими планами учнів, їх намірами в майбутньому, світоглядом і самовизначенням. За своєю будовою мотиви старших школярів характеризуються наявністю ведучих, цінних для особистості спонукань. Старшокласники вказують на такі мотиви, як близькість закінчення школи і вибір життєвого шляху, подальше продовження освіти або робота за обраною професією, потреба проявити свої здібності у зв'язку з розвитком інтелектуальних сил. Все частіше старший школяр починає керуватися свідомо поставленою метою, з'являється прагнення поглибити знання у певній галузі, виникає прагнення до самоосвіти. Учні починають систематично працювати з додатковою літературою, відвідувати лекції, працювати в додаткових школах.

У старшому шкільному віці встановлюється досить міцний зв'язок між професійними і навчальними інтересами. У підлітка навчальні інтереси визначають вибір професії, у старших же школярів спостерігається зворотне: вибір професії сприяє формуванню навчальних інтересів, зміни ставлення до навчальної діяльності. У зв'язку з необхідністю самовизначення у школярів виникає потреба розібратися в навколишньому і в самому собі, знайти сенс того, що відбувається. У старших класах учні переходять до засвоєння теоретичних, методологічних основ, різних навчальних дисциплін.

Характерним для навчального процесу є систематизація знань з різних предметів, встановлення міжпредметних зв'язків. Все це створює грунт для оволодіння загальними законами природи і суспільного життя, що призводить до формування наукового світогляду. Старший школяр у своїй навчальній роботі упевнено користується різними розумовими операціями, міркує логічно, запам'ятовує осмислено. У той же час пізнавальна діяльність старшокласників має свої особливості. Якщо підліток хоче знати, що собою являє те чи інше явище, то старший школяр прагне розібратися в різних точках зору на це питання, скласти думку, встановити істину. Старшим школярам стає нудно, якщо немає завдань для розуму. Вони люблять досліджувати та експериментувати, творити і створювати нове, оригінальне.

Старших школярів цікавлять не тільки питання теорії, але самий хід аналізу, способи докази. Їм подобається, коли викладач змушує вибирати рішення між різними точками зору, потребує обгрунтування тих чи інших тверджень, вони з готовністю, навіть з радістю вступають в суперечку і наполегливо захищають свою позицію

Друге питання.

Сутність принципу індивідуального підходу в навчанні полягає у вивченні і врахуванні в навчальному процесі індивідуальних і віковихособливостей кожного учня з метою максимального розвитку позитивних і подолання негативних індивідуальних особливостей, забезпеченні на цій основі підвищення якості його навчальної роботи, всебічного розвитку.

Реалізація принципу здійснюється в таких напрямах: а) психологічному—врахування психічних особливостей індивіда, які впливають на навчально-пізнавальну діяльність, що обумовлює наслідки навчання; б) дидактичному—організація такої взаємодії викладача і учнів, яка б максимально задовольняла потреби та інтереси кожного учня, визначення адекватної системи прийомів педагогічного впливу на особистість школяра.

Ці напрями визначають конкретні шляхи індивідуального підходу в навчанні:

1. Глибоке вивчення особистості дитини:

— характеру протікання розумових процесів (гнучкість розуму, швидкість засвоєння, критичність);

— навичок навчально-пізнавальної діяльності (вміння виділяти головне в навчальному матеріалі, планувати навчальну діяльність, здійснювати самоконтроль у навчальній роботі тощо);

— рівня пізнавальних здібностей (спостережливість, увага, пам'ять, мова);

2. Розробка системи впливу на учня з урахуванням індивідуальних і вікових особливостей. Тут може бути попереджувальна, виправляюча, заохочувальна робота. Важливо визначити, на що здатний кожен учень у даний момент навчальної діяльності, як розвивати його розумові здібності, яким шляхом, «з якими уповільненнями і труднощами кожен учень зможе підійти до рівня, передбаченого програмою», і який індивідуальний шлях «успіху в навчанні і розумовій праці» (В.О. Сухомлинський). Наприклад, індивідуальний підхід до дитини може знайти вияв у тому, що вчитель:

— пропонує виконувати певну кількість вправ до конкретно визначеного часу;

— радить щоденно читати підібраний вчителем текст, усвідомлювати його, запам'ятовувати головні думки і розповідати однокласникам, другу або вчителю;

— певний час на кожному уроці викликає для відповіді, потім пропонує інші різні види дії: короткі письмові відповіді або формування висновків, висування гіпотез, розв'язання проблем та ін;

— здійснює диференційовану допомогу: одному лише коротенько підказує, як підійти до розв'язання задачі, висвітлення питань у творі, а іншому дає більш детальні пояснення, а то і план розповіді тощо.

Головне, щоб дуже обережно підводити школярів до усвідомлення своїх особистих труднощів, спонукати до самостійної роботи, спрямованої на подолання труднощів. Для цього слід використовувати різні дидактичні засоби.

3.Аналіз одержаних результатіві коригування при необхідності дій педагога на основі того положення, що всі діти без відхилень у психічному, фізичному розвитку здатні одержати середню освіту, більш або менш успішно засвоївши навчальний матеріал умежах шкільних програм, а талановиті вимагають знаходження шляхів розвитку їх здібностей.

— рівня знань і вмінь (повнота, глибина, дієвість);
--[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Лебідь Віра Миколаївна|обговорення]]) 00:54, 8 грудня 2015 (EET)

— ставлення до навчання, до успіхів, невдач; мотивів навчання;

— працездатності;

— вольового розвитку, ступеня наполегливості, терпіння;

— з яких предметів відчуває труднощі, з яких — встигає;

— рівня научуваності учня та ін.

==== Консультації ====
Якщо у вас є запитання з актуальних проблем психології, то можете розміщувати їх тут - я дам відповідь--Троіцька Марина Євгенівна

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====
Доброго дня! Маємо можливість набути цікавого досвіду - провести тематичну дискусію в режимі інтернет-семінару. Пропоную в цьому розділі розмістити своє бачення проблеми тестування як засобу психолого-педагогічного оцінювання. Які переваги і ризики ви в цьому вбачаєте? По завершенні роботи я спробую узагальнити наші думки.--[[Користувач:Троіцька Марина Євгенівна|Троіцька Марина Євгенівна]] ([[Обговорення користувача:Троіцька Марина Євгенівна|обговорення]]) 09:53, 24 вересня 2015 (EEST)

Доброго вечора!
Переваги.
#Тестування є якіснішим і об'єктивнішим способом оцінювання, його об'єктивність досягається шляхом стандартизації процедури проведення, перевірки показників якості завдань і тестів у цілому.
#Тестування — справедливіший метод, який ставить усіх учнів в однакові умови, як у процесі контролю, так і в процесі оцінювання, практично усуваючи суб'єктивізм викладача.
#Тести — це об'ємніший інструмент, оскільки тестування може включати в себе завдання по усіх темах курсу, тоді як на усний екзамен зазвичай виноситься 2-4 теми, а на письмовий — 3-5. Це дозволяє діагностувати знання учня по усьому курсу, виключаючи елемент випадковості при витягуванні екзаменаційного білета. За допомогою тестування можна встановити рівень знань учня по дисципліні у цілому і по окремих її розділах.
#Тестування — це найбільш м'який інструмент, вони ставлять всіх учнів в однакові умови, використовуючи єдину процедуру і єдині критерії оцінки, що приводить до зниження передекзаменаційних нервових напружень.

Недоліки.
#Розробка якісного тестового інструментарію — тривалий, трудомісткий і затратний процес. Стандартні набори тестів для більшості дисциплін ще не розроблені, а розроблені зазвичай мають низьку якість.
#Дані, що отримує викладач в результаті тестування, хоча і включають інформацію про недостатність підготовки по конкретних розділах, але не дозволяють судити про причини цих недоліків.
#Тест не дозволяє перевіряти і оцінювати високі, продуктивні рівні знань, пов'язані з творчістю, тобто імовірнісні, абстрактні і методологічні знання.
#Широта охоплення тем у тестуванні має і зворотний бік. Учень при тестуванні, на відміну від усного або письмового іспиту, не має достатньо часу для скільки-небудь глибокого аналізу теми.
#У тестуванні присутній елемент випадковості. Наприклад, учень, що не відповів на просте запитання, може дати правильну відповідь на складніше.
--[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Лебідь Віра Миколаївна|обговорення]]) 23:20, 7 грудня 2015 (EET)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Доброго дня! Переходимо до модульного контролю з актуальних проблем обдарованості. Дайте відповіді на запитання та тестові завдання: 1. У чому проявляється готовність педагога до роботи з обдарованими дітьми? 2. Які засоби є ефективними для формування й розвитку професійної готовності педагогічних працівників до роботи з обдарованими дітьми? 3. Потяг, прагнення, хист до певного виду діяльності, бажання дитини займатися ним — це: а) допитливість; б) талант; в) схильність. 4. До діапазону академічних здібностей не відносять: а) здібності до природознавчих наук; б) здібності до читання; в) образотворчі здібності. 5. Творчість — це: а) розумова й практична діяльність, результатом якої є створення оригінальних, неповторних виробів, виявлення нових фактів, властивостей, закономірностей; б) схильність до занять певним видом діяльності; в) здатність дитини до перетворення навколишнього середовища й самої себе на основі засвоєння матеріальної й духовної культури--Троіцька Марина Євгенівна

'''Перше питання'''. Готовність педагога до роботи з обдарованими учнями проявляється у
-наявності знань про те, що таке обдарованість та обдаровані діти, у чому особливості їхнього навчання й розвитку;
- володінні основними організаційними формами, психологічними і дидактичними методами практичної роботи з обдарованими дітьми;
- вмінні використовувати різні форми, методи, прийоми виявлення, навчання й розвитку обдарованих дітей у різних (часом нестандартних) умовах;
- особистісному ставленні до обдарованого (як і до будь-якого іншого) учня не як до об’єкта педагогічного впливу, а як до суб’єкта спільно конструйованої педагогічної взаємодії, під час якої відбувається навчання й розвиток учнів.

У педагогічному колективі до вчителя, його професійних та особистісних рис і якостей висуваються такі вимоги: • педагогічна майстерність; • педагогічна тактовність; • висока теоретична підготовка; • науково-методична діяльність; • наявність особистої педагогічної концепції; • толерантність і доброзичливість; • творчі здібності; • володіння іноземними мовами; • робота в мережі Інтернет.

'''Друге питання.''' Для ефективної підготовки педагогічних кадрів до навчання і виховання обдарованих школярів необхідна система цілеспрямованих заходів, у якій рівноцінно використовуються різноманітні форми методичної роботи: проходження курсової підготовки в інституті післядипломної освіти; заходи міжкурсової роботи, самостійне засвоєння знань, набуття досвіду роботи в ході практичних занять, тренінгів, відвідування навчальних закладів, ознайомлення з досвідом роботи окремих педагогів

3.-в)
4. -б)
5. -а)

Психологія Лебідь В.М.

2015-12-07T22:38:31Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Проведення та перевірка модульного контролю */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня! Сьогодні обговорюємо тему гендерних аспектів навчання та виховання. Дайте, будь ласка, стислі відповіді на запитання: 1. Розкрийте поняття "гендер" 2. Які гендерні стереотипи зустрічаються в педагогічній діяльності? 3. Яку роль в становленні особистості відіграє статева ідентифікація? 4. Як в навчально-виховному процесі враховуються відмінноісті у навчанні, спілкуванні хлопців та дівчат?--[[Користувач:Троіцька Марина Євгенівна|Троіцька Марина Євгенівна]] ([[Обговорення користувача:Троіцька Марина Євгенівна|обговорення]]) 12:42, 9 червня 2015 (EEST)

Перше запитання.Гендер (англ. Gender, від лат. Gender «стать») - це соціальна стать, що визначає поведінку людини в суспільстві і те, як це поведінка сприймається.Поняття "гендер" полягає перш за все в ідеї соціального моделювання чи конструювання статі. Соціально-біологічна характеристика, через яку визначаються поняття «чоловік» і «жінка», психосоціальні, соціо-культурні ролі чоловіка і жінки як особистостей, на відміну від статі, яка позначає біоло-гічні відмінності, цілісна психічна репрезентація статі, сповнена неповторним динамічним глибинним, когнітивним та поведінковим поняттям жіночого та чоловічого, здобута індивідом у результаті набуття індивідуального ґендерного досвіду. Тобто деякий соціальний конструктор, що визначає соціальну стать людини. На відміну від біологічної статі, гендер виступає набором соціально рольових самоідентифікацій (самовизначень), які можуть збігатися з суто біологічними статево-рольовими стереотипами або суперечити їм. Друге запитання.Гендерні стереотипи - культурно і соціально обумовлені уявлення про якості і нормах поведінки чоловіків і жінок.Починаючи з дитячого садка і до аспірантури, всі відносини всередині освітніх установ відтворюють закладені в культурі уявлення про жінок як підлеглих, залежних, шанобливих і не прагнуть до досягнень, а про чоловіків як домінуючих, незалежних і "досяжних".освітні установи відображають гендерну стратифікацію суспільства та культури в цілому, демонструючи на своєму прикладі нерівний статус жінок і чоловіків. Цей процес не є явною або умисною метою освіти, і мало хто викладачі усвідомлюють, що він відбувається. Тим не менш, освітні установи підносять дуже впливові уроки гендерних відносин.У суспільній свідомості гендерні стереотипи функціонують у вигляді стандартизованих уявлень про моделі поведінки і риси характеру, що відповідають поняттям „чоловіче” і „жіноче”.Гендерні стереотипи -це культурно і соціально обумовлені уявлення про якості і нормах поведінки чоловіків і жінок.Починаючи з дитячого садка і до аспірантури, всі відносини всередині освітніх установ відтворюють закладені в культурі уявлення про жінок як підлеглих, залежних, шанобливих і не прагнуть до досягнень, а про чоловіків як домінуючих, незалежних і "досяжних".освітні установи відображають гендерну стратифікацію суспільства та культури в цілому, демонструючи на своєму прикладі нерівний статус жінок і чоловіків. Цей процес не є явною або умисною метою освіти, і мало хто викладачі усвідомлюють, що він відбувається. Тим не менш, освітні установи підносять дуже впливові уроки гендерних відносин. Справа в тому, що крім явно вираженого навчального плану, існує так званий прихований навчальний план, який зміцнює сексистські визначення жінок і чоловіків.Третє запитання.Статева ідентифікація - ототожнення себе з фізичною і психологічною статтю чоловіка чи жінки і прагнення відповідати тим прийнятим у культурі, насамперед у сім'ї, стереотипам чоловічої і жіночої поведінки.Відіграє важливу роль у встановленні особистості.Статева ідентифікація - несе в собі ціннісні орієнтації людини на свою стать як соціальную роль, як сексуальну потенцію і сексуальну поведінку, а також включає психологічне визнання своєї ідентичності зі своєю статтю у фізичному, соціальному і психологічному плані.Ще до школи діти проявляють знання про гендерні відмінності в іграшках, одязі, заняттях.За спостереженнями ряду дослідників хлопчики вибирають для гри машинки, іграшкову зброю, маленькі інструменти, конструктори, дівчатка — ляльки, наряди для ляльок або іграшки, пов'язані з домашнім господарством.Дослідження по віковій динаміці статевої ідентифікації свідчать про наявність двох кризисів в її розвиткові, один з яких припадає на 3-5 років, а другий – на підлітковий вік. Психологічне набуття статі відбувається з раннього віку до дорослості. Вже в дитинстві людина представляє себе серед інших людей як майбутній чоловік або як майбутня жінка, як хлопчик чи як дівчинка. Ідентифікація зі своєю статтю, що має таке глибоке проникнення в самосвідомість особистості, що вона інтегрувала по всіх ланках самосвідомості (неправильне визначення домінуючої статі у гермафродитів та ін), - важка травма для людини, вимагає тонкого психологічного супроводу. Статева ідентифікація - єдність самосвідомості, мотивів поведінки, вчинків у повсякденному житті людини, які зараховують себе до певної статі і приймає на себе визначену традиціями відповідну статеву роль.
Четверте запитання. Педагоги України мають (але не використовують) широкі можливості реалізації державної політики забезпечення ґендерної рівності в суспільстві через відповідно організований в цьому напрямку навчально-виховний процес. Для того, щоб педагогічні працівники враховували ґендерні особливості своїх вихованців, вчені-педагоги та психологи рекомендують, по-перше, знати свою ґендерну домінанту, по-друге, розуміти, яка вона є у кожного з дітей. Російський вчений В.Симонов під ґендерною домінантою розуміє перевагу або фемінних, або маскулінних якостей конкретної особистості, що далеко не завжди співпадає з її статтю . Навчально-виховна робота повинна будуватись з врахуванням того, чи колектив жіночий, чи чоловічий, чи змішаний, що, на його погляд, сприяє якісному засвоєнню навчального матеріалу та ефективності виховних дій педагога. На думку В.Симонова, в колективах, де кількісно переважають діти з маскулінною домінантою необхідно використовувати візуальну інформацію, розташовану стовпчиками, обов΄язково робити узагальнення і висновки в кінці заняття, проводити самооцінку і взаємооцінку діяльності. В фемінно-зорієнтованих групах дослідник рекомендує розташовувати візуальну інформацію в горизонтальному напрямку, замість самооцінки, яка, скоріш за все буде необ΄єктивною, корисніше наполягати на коментуванні результатів навчально-пізнавальної діяльності. Насправді, організувати навчально-виховний процес з врахуванням хоча б вказаних рекомендацій дуже нелегка справа. Але в ґендерній педагогіці враховуються всі фактори навчально-виховного процесу (зміст, форми, методи, засоби навчання та спілкування, набір шкільних навчальних курсів, організація позакласної роботи тощо). Саме ґендерна педагогіка сприяє проведенню корекції негативного впливу ґендерних стереотипів, в результаті чого дитина виявляє і розвиває особисті, а не нав΄язані суспільством, схильності. Таким чином, врахування ґендерних особливостей в період навчання дітей в школі допоможе їм відчувати себе комфортно, упоратися з проблемами соціалізації, а саме ідентифікувати себе як хлопчика чи дівчинку.

--[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Лебідь Віра Миколаївна|обговорення]]) 11:43, 29 листопада 2015 (EET)

Доброго дня! Наша наступна тема "Психологічні аспекти роботи з обдарованими дітьми". Після опрацювання тексту на моїй сторінці дайте стислі відповіді на запитання. 1.Як визначають поняття "обдарованість"? 2.Які типи обдарованості описують в психологічній науці? 3. Назвіть види обдарованості. 4. З якими психологічними проблемами обдарованих дітей Ви зустрічались в педагогічній діяльності?--[[Користувач:Троіцька Марина Євгенівна|Троіцька Марина Євгенівна]] ([[Обговорення користувача:Троіцька Марина Євгенівна|обговорення]]) 09:44, 24 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня! Даю відповіді на поставлені запитання:

1.Обдарованість  це сукупність здібностей, які дозволяють індивіду досягти вагомих результатів в одному або декількох видах діяльності.
2.
а. Здібності орієнтуватись у просторі й часі: ретроспективні (консерватизм); кон’юктурні (кмітливість); перспективність (передбачливість). б. Здібності до потреб і вольових (естетичних) переживань: песимістичні (критичність); амбівалентність (урівноваженість); оптимістичність (життєрадісність). в. Здібності до змісту (профілів, видів) діяльності: трудові (ділові); комунікативні; самодіяльні (особистісні). г. Здібності до рівнів оволодіння людською діяльністю: o навчальні (адаптивні); відтворювальні (виконавчі); творчі (інноваційні). д. Здібності до форм реалізації людської діяльності: моторні (рухові); перцептивні (зосередженість); мовленнєво-розумові (розумові).

3.Психологічні особливості, які характеризують обдаровану дитину: Обсяг і гострота сприймання, надзвичайна допитливість стосовно розташування предметів, їм цікаво, чому світ влаштований так, а не інакше, і що було б, якби змінились ті чи інші умови. Вони можуть слідкувати за декількома процесами водночас, активно досліджувати все, що їх оточує. • Здатність сприймати зв’язки між предметами та явищами, їхніми властивостями, особливостями. • Відмінна пам'ять у поєднанні з раннім мовним розвитком та можливістю класифікувати й зводити до категорій, які допомагають накопичувати власний обсяг інформації та інтенсивно використовувати її. • Великий запас слів, що дозволяє вільно та виразно викладати свої думки. Але часом цього не вистачає, і діти придумують слова для позначення понятих конструкцій. • Здатність розуміти смислові неточності, із задоволенням займатися складними й заплутаними завданнями; при цьому вихованці вкрай негативно підходять до підказок, готових відповідей. • Тривала концентрація уваги й велика наполегливість у розв’язанні задач, вирішення мисленнєвих завдань. • Захоплення завданням одночасно із відсутністю досвіду може призводити до того, що дитина ставить перед собою непосильні цілі. • Розвинене почуття справедливості; прискорений моральний розвиток; гостре реагування на несправедливість; високі моральні вимоги до себе та оточуючих; чутливість до доброзичливості, доброчинності, порядності, благородства. • Живе виявлення, що включає елементи гри в мисленнєву діяльність, творчість, фантазування. • Чудове почуття гумору, схильність до смішних невідповідностей, гри слів, жартів. • Підвищення страхів і вразливість. • Специфічні прояви егоцентризму, які породжують комунікативні труднощі. Усе ще побутує думка, навіть серед вчителів, що обдаровані діти не потребують якоїсь особливої підтримки. Мовляв, талант так чи інакше само реалізується, він швидко й ефектно забезпечує здобуття знань, формування умінь і навичок, необхідних для потужного самоствердження, самореалізації.

4. У своїй педагогічній роботі я зустрічалася з такими психологічними проблемами обдарованих дітей:

недостатні лідерські здібності;
погані міжособистісні стосунки, недовіра до інших у колективі класу;
коливання настрою, депресія через нереалізованість мети.
--[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Лебідь Віра Миколаївна|обговорення]]) 11:43, 29 листопада 2015 (EET)

Доброго дня! Тема нашого вивчення – «Профілактика професійного вигорання». Після опрацювання відповідної літератури дайте стислі відповіді на запитання. 1. Що таке «професійне та емоційне вигорання»? 2. Які фактори впливають на виникнення синдрому «вигорання»? 3. Які ознаки та симптоми професійного вигорання педагогів? 4. Назвіть ефективні засоби профілактики професійного вигорання вчителів---[[Користувач:Троіцька Марина Євгенівна|Троіцька Марина Євгенівна]] ([[Обговорення користувача:Троіцька Марина Євгенівна|обговорення]]) 09:49, 24 вересня 2015 (EEST)

Відповідь на перше запитання:
Сьогодні під професійним вигоранням розуміють захисну поведінку, спрямовану на уникнення або зменшення витрачання сил та емоцій. Емоції незаперечно можна назвати одним із основних інструментів у роботі педагогів. Емоційне вигорання – це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового вимкнення емоцій у відповідь на психотравматичний вплив.

Відповідь на друге запитання: Фактори, що впливають на виникнення синдрому «вигорання»:
- напруженість і конфлікти у професійному оточенні, недостатня підтримка колег;
- погані умови для самовираження, експериментування та інновацій;
- одноманітність діяльності й невміння творчо підійти до виконання роботи;
- вкладення в роботу значних ресурсів за недостатнього визнання і відсутності позитивного оцінювання керівництва;
- робота без перспективи, неможливість побудувати професійну кар’єру;
- невмотивованість учнів, результати роботи з якими «непомітні»;
- невирішені особистісні конфлікти.

Відповідь на третє запитання.
Основні ознаки та симптоми професійного вигорання:
- швидка втомлюваність;
- негативізм у спілкуванні з учнями та колегами;
- безсоння;
- почуття провини;
- зниження самооцінки;
- порушення пам’яті, уваги;
- підвищення дратівливості;
- розвиток тривожного й депресивних розладів;
- потреба у психостимуляторах;
- порушення у харчуванні;
- соматичні захворювання;
- головний біль;
- тахікардія, аритмія, гіпертонія.

Відповідь на четверте запитання:
Засоби профілактики професійного вигорання вчителів

Профілактика синдрому «професійного вигорання» розпочинається з аналізу професійної ситуації. Вона полягає в когнітивній оцінці ситуації (виявлення стрес-факторів, аналіз власної стресової реактивності чи толерантності тощо) та зниження впливу стресорів. Це передбачає застосування системи спеціальних прийомів, які є бар`єрами на шляху до стресу. До таких прийомів належить: 1) розпізнавання стресу. З цією метою слід навчитися ідентифікувати деякі сигнали, які попереджають про стрес; 2) здійснення глибшої когнітивної оцінки ситуації, а саме з’ясування основних стрес-факторів у професійній ситуації людини та здійснення спроб «усунути» їх; 3) ведення «Щоденника стресових подій», де збирається інформація за 7 компонентами щоденно (стреси цього дня, реакції на кожен стресор, що з’явився, способи адаптації до стресора, кращі способи адаптації, прийоми релаксації, які використовувалися Вами в цей день, ефективність цих прийомів релаксації, відчуття, які були в цей день); 4) аналіз того, чи мають місце в конкретній ситуації глобальні професійні (життєві) зміни (наприклад, реорганізація на роботі; зміна місця проживання та ін.); 5) Визначення основних стрес-факторів, які викликають емоційне вигорання, та укладення контракту із самим собою щодо використання певних прийомів подолання стресу протягом певного часу та визначення певної системи винагород або покарань для самого себе; 6) визначення основних мотивів здійснення людиною професійної діяльності. Для цього необхідно скласти перелік усіх причин (реальних та абстрактних), які спонукають працівника виконували дану роботу; 7) прийняття рішення про те, чи продовжувати працівнику працювати на даному робочому місці; 8) тимчасове зниження навантаження та опанування навичок раціональним управлінням своїм часом; 9) за допомогою спеціальних прийомів та засобів здійснення спроби змінити свій імідж «трудоголіка»; 10) складання списку під назвою «Я дійсно хочу цим займатися»; 11) демонстрація асертивної (впевненої) поведінки, адже впевненість у собі – це здатність виражати себе та задовольняти свої власні потреби; 12) визначення свого розуміння успіху в житті (що для людини означає успіх?); 13) створення групи соціальної підтримки. Соціальна підтримка – це почуття причетності, почуття того, що тебе приймають та люблять таким, яким ти є, а не тому, що ти можеш що-небудь зробити для когось; 14) турбота про правильне харчування. Визначення для себе збалансованої дієти.
II. На фазі сприймання професійної ситуації як стресової (такої, що викликає стурбованість) слід використовувати прийоми, котрі виступатимуть бар’єрами на шляху до стресу: 1) стратегія вибіркового сприймання; 2) сприйняття життя як свята; 3) використання гумору як буфера між стресовою ситуацією та людиною; 4) визначення типу поведінки в ситуації стресу, який притаманний для людини; 5) аналіз впевненості у собі та своїх рішеннях, оскільки це уможливлює успішний контроль за власним життям; 6) аналіз локусу контролю в управлінні стресом (локус контролю – це ступінь контролю, який дає можливість людині керувати подіями її життя); 7) застосування різних технік медитації та аутогенного тренування, а також фізичних вправ, які слід вибирати та використовувати із врахуванням індивідуально-психологічних особливостей

--[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Лебідь Віра Миколаївна|обговорення]]) 11:43, 29 листопада 2015 (EET)

Індивідуальні заняття ====
Шановна Віро Миколаївно, завдання з деяких розділів не збереглися. Тому перегляньте та дайте, будь ласка відповіді. Тема нашого індивідуального заняття - "Сучасні підходи у визначенні здатності учнів до навчання". 1. Коротко охарактеризуйте пізнавальні процеси школярів основної та старшої школи. 2.Яким чином здійснюється індивідуальний підхід до навчання учнів?--Троіцька Марина Євгенівна ====

==== Консультації ====
Якщо у вас є запитання з актуальних проблем психології, то можете розміщувати їх тут - я дам відповідь--Троіцька Марина Євгенівна

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====
Доброго дня! Маємо можливість набути цікавого досвіду - провести тематичну дискусію в режимі інтернет-семінару. Пропоную в цьому розділі розмістити своє бачення проблеми тестування як засобу психолого-педагогічного оцінювання. Які переваги і ризики ви в цьому вбачаєте? По завершенні роботи я спробую узагальнити наші думки.--[[Користувач:Троіцька Марина Євгенівна|Троіцька Марина Євгенівна]] ([[Обговорення користувача:Троіцька Марина Євгенівна|обговорення]]) 09:53, 24 вересня 2015 (EEST)

Доброго вечора!
Переваги.
#Тестування є якіснішим і об'єктивнішим способом оцінювання, його об'єктивність досягається шляхом стандартизації процедури проведення, перевірки показників якості завдань і тестів у цілому.
#Тестування — справедливіший метод, який ставить усіх учнів в однакові умови, як у процесі контролю, так і в процесі оцінювання, практично усуваючи суб'єктивізм викладача.
#Тести — це об'ємніший інструмент, оскільки тестування може включати в себе завдання по усіх темах курсу, тоді як на усний екзамен зазвичай виноситься 2-4 теми, а на письмовий — 3-5. Це дозволяє діагностувати знання учня по усьому курсу, виключаючи елемент випадковості при витягуванні екзаменаційного білета. За допомогою тестування можна встановити рівень знань учня по дисципліні у цілому і по окремих її розділах.
#Тестування — це найбільш м'який інструмент, вони ставлять всіх учнів в однакові умови, використовуючи єдину процедуру і єдині критерії оцінки, що приводить до зниження передекзаменаційних нервових напружень.

Недоліки.
#Розробка якісного тестового інструментарію — тривалий, трудомісткий і затратний процес. Стандартні набори тестів для більшості дисциплін ще не розроблені, а розроблені зазвичай мають низьку якість.
#Дані, що отримує викладач в результаті тестування, хоча і включають інформацію про недостатність підготовки по конкретних розділах, але не дозволяють судити про причини цих недоліків.
#Тест не дозволяє перевіряти і оцінювати високі, продуктивні рівні знань, пов'язані з творчістю, тобто імовірнісні, абстрактні і методологічні знання.
#Широта охоплення тем у тестуванні має і зворотний бік. Учень при тестуванні, на відміну від усного або письмового іспиту, не має достатньо часу для скільки-небудь глибокого аналізу теми.
#У тестуванні присутній елемент випадковості. Наприклад, учень, що не відповів на просте запитання, може дати правильну відповідь на складніше.
--[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Лебідь Віра Миколаївна|обговорення]]) 23:20, 7 грудня 2015 (EET)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Доброго дня! Переходимо до модульного контролю з актуальних проблем обдарованості. Дайте відповіді на запитання та тестові завдання: 1. У чому проявляється готовність педагога до роботи з обдарованими дітьми? 2. Які засоби є ефективними для формування й розвитку професійної готовності педагогічних працівників до роботи з обдарованими дітьми? 3. Потяг, прагнення, хист до певного виду діяльності, бажання дитини займатися ним — це: а) допитливість; б) талант; в) схильність. 4. До діапазону академічних здібностей не відносять: а) здібності до природознавчих наук; б) здібності до читання; в) образотворчі здібності. 5. Творчість — це: а) розумова й практична діяльність, результатом якої є створення оригінальних, неповторних виробів, виявлення нових фактів, властивостей, закономірностей; б) схильність до занять певним видом діяльності; в) здатність дитини до перетворення навколишнього середовища й самої себе на основі засвоєння матеріальної й духовної культури--Троіцька Марина Євгенівна

'''Перше питання'''. Готовність педагога до роботи з обдарованими учнями проявляється у
-наявності знань про те, що таке обдарованість та обдаровані діти, у чому особливості їхнього навчання й розвитку;
- володінні основними організаційними формами, психологічними і дидактичними методами практичної роботи з обдарованими дітьми;
- вмінні використовувати різні форми, методи, прийоми виявлення, навчання й розвитку обдарованих дітей у різних (часом нестандартних) умовах;
- особистісному ставленні до обдарованого (як і до будь-якого іншого) учня не як до об’єкта педагогічного впливу, а як до суб’єкта спільно конструйованої педагогічної взаємодії, під час якої відбувається навчання й розвиток учнів.

У педагогічному колективі до вчителя, його професійних та особистісних рис і якостей висуваються такі вимоги: • педагогічна майстерність; • педагогічна тактовність; • висока теоретична підготовка; • науково-методична діяльність; • наявність особистої педагогічної концепції; • толерантність і доброзичливість; • творчі здібності; • володіння іноземними мовами; • робота в мережі Інтернет.

'''Друге питання.''' Для ефективної підготовки педагогічних кадрів до навчання і виховання обдарованих школярів необхідна система цілеспрямованих заходів, у якій рівноцінно використовуються різноманітні форми методичної роботи: проходження курсової підготовки в інституті післядипломної освіти; заходи міжкурсової роботи, самостійне засвоєння знань, набуття досвіду роботи в ході практичних занять, тренінгів, відвідування навчальних закладів, ознайомлення з досвідом роботи окремих педагогів

3.-в)
4. -б)
5. -а)

Користувач:Лебідь Віра Миколаївна

2015-12-07T22:11:53Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Випускний проект */

==Прізвище, ім'я, по-батькові==
Лебідь Віра Миколаївна
[[Файл:Лебідь_В.М..png|200px|thumb|left|Лебідь В.М]]

==Регіон==
Сумський район

==Місце роботи==
Новосічанська ЗОШ I-III ст. Сумської районної ради Сумської області

==Посада==
учитель

==Категорія==
Вища

==Випускний проект==
Історія населених пунктів [[Історія с. Іволжанське]]

Портфоліо Лебідь В.М. [https://drive.google.com/file/d/0B647yw0Oz5dacm1QZ05VSm1ydzA/view?usp=sharing]

Методична розробка уроку: "Люби і знай свій рідний край" [https://drive.google.com/file/d/0B647yw0Oz5daWlUwYXV1Sk84VDA/view?usp=sharing]

Методична розробка уроку: "Слобідська Україна" [https://drive.google.com/file/d/0B647yw0Oz5daSk1VYUlYMVFScFU/view?usp=sharing]

Презентація "Трагедії печальні дати"[https://drive.google.com/file/d/0B647yw0Oz5daNkVZZ1lQLVJrcVE/view?usp=sharing]

==Контакти==
'''0666393936'''

[[Спеціальні:Список користувачів|Список користувачів]]

Користувач:Лебідь Віра Миколаївна

2015-12-07T22:09:37Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Випускний проект */

==Прізвище, ім'я, по-батькові==
Лебідь Віра Миколаївна
[[Файл:Лебідь_В.М..png|200px|thumb|left|Лебідь В.М]]

==Регіон==
Сумський район

==Місце роботи==
Новосічанська ЗОШ I-III ст. Сумської районної ради Сумської області

==Посада==
учитель

==Категорія==
Вища

==Випускний проект==
Історія населених пунктів [[Історія с. Іволжанське]]

Портфоліо Лебідь В.М. [https://drive.google.com/file/d/0B647yw0Oz5dacm1QZ05VSm1ydzA/view?usp=sharing]

Методична розробка уроку: "Люби і знай свій рідний край" [https://drive.google.com/file/d/0B647yw0Oz5daWlUwYXV1Sk84VDA/view?usp=sharing]

Методична розробка уроку: "Слобідська Україна" [https://drive.google.com/file/d/0B647yw0Oz5daSk1VYUlYMVFScFU/view?usp=sharing]

==Контакти==
'''0666393936'''

[[Спеціальні:Список користувачів|Список користувачів]]

Користувач:Лебідь Віра Миколаївна

2015-12-07T22:06:18Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Випускний проект */

Психологія Лебідь В.М.

2015-12-07T21:20:19Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) */

Психологія Лебідь В.М.

2015-12-07T21:19:53Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) */

Обговорення користувача:Матковська Марина Вікторівна

2015-12-07T21:02:28Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Індивідуальні заняття */

==Педагогічна інноватика==

===Інтерактивні практичні заняття===
[https://drive.google.com/file/d/0ByyeNZF7634zNU5hZnBXUm8zcjg/edit?usp=sharing Лекція 1 Загальні засади педагогічної інноватики]

===Індивідуальні заняття===

Шановні колеги! Опрацюйте наведену нижче літературу та виконайте завдання:

:1.Баханов К.О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання в школі: Монографія. —Запоріжжя: Просвіта, 2000. — 160 с.
:2. Освітні технологи: Навч.-метод, посіб. / О. М. Пехота, А. 3. Кіктенко, О.М. Любарська та ін.; За заг. ред. О.М. Пєхоти. —К: А.С.К.,2001.— 256с.

*Завдвння № 1. Дайте відповідь на питання : Чому «технологія» є більш ефективним засобом освіти, розвитку і виховання учнів ніж «методика»?

Педагогічна інноватика полягає у постійному пошуку і впровадженні нових максимально ефективних технологій навчання і виховання, результатом яких має бути формування високоадаптованої до змінних умов, активної діяльної, творчої особистості, яка вміє аналізувати, долати будь-які труднощі, бо вона ще в юному віці з допомогою вчителя пізнала, створила себе, навчилася володіти собою. Орієнтація на нове, пошук і впровадження нового не є самоціллю педагогічної інноватики. Передусім вона спрямована на забезпечення адекватності навчально-виховного процесу і його результатів вимогам суспільства. А в динамічно змінюваному соціумі це спонукатиме до постійного оновлення змісту і форм навчання та виховання, максимально уважного і водночас критичного ставлення до всього нового.
Отже, інтерес як учених, так і практиків до педагогічної технологіївикликано різними причинами. Для когось це модний напрям. Інші вважають педагогічну технологію засобом вирішення більшості педагогічних проблем. Ми ж схильні вважати, що це об'єктивний процес, новий етап в еволюції освіти, на якому будуть переглянуті підходи до супроводу і забезпечення процесу природного розвитку дитини.

--[[Користувач:Кашина Наталія Іванівна|Кашина Наталія Іванівна]] ([[Обговорення користувача:Кашина Наталія Іванівна|обговорення]]) 12:22, 30 листопада 2015 (EET)

Технологія навчання - це обгрунтована дидактична система, яка гарантує досягнення певної навчальної мети через чітко визначену послідовність дій,спроектованих на розвязання проміжних цілей і наперед визначених кінцевих результатів. Перед учителем постає завдання зацікавити учнів, відучити від "зубріння". При традиційних методиках вчитель звик давати і вимагати певні знання, а при використанні інтерактивних форм навчання учень сам відкриває шлях до пізнання. Учень головною діючою фігурою. Учитель стає за цих умов активним помічником, його головна функція - організація й стимулювання навчального процесу.--[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Лебідь Віра Миколаївна|обговорення]]) 23:02, 7 грудня 2015 (EET)

===Консультації===
Колеги! Тема нашої консультації "Особливості педагогічних технологій та впровадження їх у навчально-виховний процес". Якщо Ви маєте питання, прошу звертайтесь.

===Тематичні дискусії(інтернет-семінари)===

Обговорення користувача:Матковська Марина Вікторівна

2015-12-07T21:02:05Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Індивідуальні заняття */

==Педагогічна інноватика==

===Інтерактивні практичні заняття===
[https://drive.google.com/file/d/0ByyeNZF7634zNU5hZnBXUm8zcjg/edit?usp=sharing Лекція 1 Загальні засади педагогічної інноватики]

===Індивідуальні заняття===

Шановні колеги! Опрацюйте наведену нижче літературу та виконайте завдання:

:1.Баханов К.О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання в школі: Монографія. —Запоріжжя: Просвіта, 2000. — 160 с.
:2. Освітні технологи: Навч.-метод, посіб. / О. М. Пехота, А. 3. Кіктенко, О.М. Любарська та ін.; За заг. ред. О.М. Пєхоти. —К: А.С.К.,2001.— 256с.

*Завдвння № 1. Дайте відповідь на питання : Чому «технологія» є більш ефективним засобом освіти, розвитку і виховання учнів ніж «методика»?

Педагогічна інноватика полягає у постійному пошуку і впровадженні нових максимально ефективних технологій навчання і виховання, результатом яких має бути формування високоадаптованої до змінних умов, активної діяльної, творчої особистості, яка вміє аналізувати, долати будь-які труднощі, бо вона ще в юному віці з допомогою вчителя пізнала, створила себе, навчилася володіти собою. Орієнтація на нове, пошук і впровадження нового не є самоціллю педагогічної інноватики. Передусім вона спрямована на забезпечення адекватності навчально-виховного процесу і його результатів вимогам суспільства. А в динамічно змінюваному соціумі це спонукатиме до постійного оновлення змісту і форм навчання та виховання, максимально уважного і водночас критичного ставлення до всього нового.
Отже, інтерес як учених, так і практиків до педагогічної технологіївикликано різними причинами. Для когось це модний напрям. Інші вважають педагогічну технологію засобом вирішення більшості педагогічних проблем. Ми ж схильні вважати, що це об'єктивний процес, новий етап в еволюції освіти, на якому будуть переглянуті підходи до супроводу і забезпечення процесу природного розвитку дитини.

--[[Користувач:Кашина Наталія Іванівна|Кашина Наталія Іванівна]] ([[Обговорення користувача:Кашина Наталія Іванівна|обговорення]]) 12:22, 30 листопада 2015 (EET)

Технологія навчання - це обгрунтована дидактична система, яка гарантує досягнення певної навчальної мети через чітко визначену послідовність дій,спроектованих на розвязання проміжних цілей і наперед визначених кінцевих результатів. Перед учителем постає завдання зацікавити учнів, відучити від "зубріння". При традиційних методиках вчитель звик давати і вимагати певні знання, а при використанні інтерактивних форм навчання учень сам відкриває шлях до пізнання. Учень головною діючою фігурою. Учитель стає за цих умов активним помічником, його головна функція - організація й стимулювання навчального процесу.

===Консультації===
Колеги! Тема нашої консультації "Особливості педагогічних технологій та впровадження їх у навчально-виховний процес". Якщо Ви маєте питання, прошу звертайтесь.

===Тематичні дискусії(інтернет-семінари)===

Історія с. Іволжанське

2015-12-07T20:54:28Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Література */

==Назва==

В народі із вуст в уста передаються легенди про походження назви населеного пункта Іволжанське. Одна з них розповідає, що назву селу дали від великої кількості верб, на російській мові - «ив» , звідси і Іволжино. Інша легенда трактує походження назви села від птаха іволги, а українською мовою – вивільги. Часто старенькі люди і по сьогоднішній день називають населений пункт «Виволжено» - можливо, від «вивільга».

Існує ще одна легенда про походження назви села, пов’язана з назвою криниці, нібито збудованої людиною на прізвище Іволгін. Де правда, де вимисел, де легенда - на сьогодні, мабуть, всі точки зору на походження назви села мають право на існування, тож нехай вони передаються і далі з покоління в покоління. Бо тут і верби ростуть, і поселяються вивільги, і є дуже старе джерело з надзвичайно чистою і смачною водою.

==Географія==
===Розташування===

Селище Іволжанське знаходиться за 25 км від м. Суми в напрямку м. Курськ, Росія. Розташований на березі річки Олешня. Вище за течією на відстані 2 км розташоване селище Кияниця, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Писарівка. [[https://uk.wikipedia.org/wiki/Іволжанське]]

===Клімат===
===Ґрунти, рослинний і тваринний світ===

Іволжанський ставок займає на сьогодні загальну площу 27,351га. Безпосередньо під водою- 25,1952га. Заболочені ділянки становлять 1,1080 га. Вода у ставку чиста і відносно холодна, бо живиться водою чисельних підземних джерел. З усіх ставків, що тягнуться по річці Олешня, тільки на Іволжанському ставку можна зустріти рідкісні рослини, занесені до Червоної книги України – біле латаття, калюжницю європейську.

Латаття біле ( Numphaea alba) – одна з найкрасивіших рослин наших водойм. Росте вона в заплавах, старицях, ставках, там,де повільна течія води.

Рано навесні у верхів’ї ставу, по його берегах, можна зустріти не менш красиву рослину з яскраво-золотистими шароподібними квітами – купальницю європейську (Trolius europaeus). Пелюстки закривають внутрішню частину квітки, залишаючи маленький отвір. Часто квіти служать прихистком для маленьких комах, що ховаються в ньому , як у будиночку, від несприятливих погодніх умов і одночасно запилюють квітку. Часто квіти купальниці називають трояндою, бо дійсно, квітка має вигляд маленької жовтої трояндочки. У скандинавських народів є повір’я, що прекрасна квітка купальниці – улюблена квітка лісових духів – тролей. Звідси і походить латинська родова назва – троліус, а за яскраві жовті квіти її називають ліхтариком.

Понад десять років тому Іволжанський став облюбували найграційніші птахи нашої фауни –лебеді. Рано навесні прилітають ці птахи, щоб звити гніздо і дати потомство. На воді з очерету та іншої прибережної рослинності в’ють велике гніздо у тихому, недоступному для ока людини, куточку ставу. Коли лебедиця сидить на кладці, самець охороняє свою подругу від непроханих гостей. Місцеві жителі розповідають, що підпливти на човні до гнізда неможливо і навіть небезпечно. Лебідь-самець розправляє крила, а розмах їх становить більше 2 м, і кидається в атаку на людину, сильно б’ючи крилами по воді та видаючи шипучі загрозливі крики. В 2009 році лебедят було троє, а у 2010 році пара викормила аж п’ятьох нащадків. Для годівлі часто прилітають на сусідні ставки с. Кияниці та с.Писарівки. 2008 року одна з двох пар тривалий час не відлітала у вирій, навіть після замерзання водойми. Тому одного з птахів з обмороженими кінцівками передали до еколого –натуралістського центру у м. Суми. Саме тому з моменту заснування ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ» було оформлено його емблему, на якій, крім інших атрибутів, зображена пара лебедів.

Чарівна природа, затишні місця відпочинку ваблять до себе багатьох городян. Спекотним літнім днем можна покупатися і позасмагати, поплавати на човні, милуючись тихими затоками, білим лататтям, різноголосими піснями багаточисельного птаства.

Після відкриття рибальського сезону можна посидіти з вудочкою на зарослих вербами та вільхою берегах ставу. Тільки для цього треба придбати квиток (прямо на прохідній заводу), бо став орендує ТОВ «Завод «Еко - Продукт» для любительського і спортивного рибальства. В ставку водиться білий та червоний карась, короп, білий амур, товстолобик,окунь, щука, в’юни, піскарі. У ставку живуть також раки, які є індикаторами чистоти водойми. Хто полюбляє зимову рибалку, може спіймати окуня. У верхів’ї ставу видно сліди діяльності бобрів, їхні хатки, повалені дерева. Мисливці полюють на диких качок, водяних курочок, лисух.Зайці, косулі, благородні олені, лосі, лисиці, куниці, єнотовидні собаки, дикі кабани –це тварини, яких можна побачити в лісі Сумського лісгоспу, який межує з селом.

Первозданна краса мішаного лісу на основі дуба черешчатого манить своєю прохолодою, незрівнянною красою. Навесні можна помилуватися проліскою сибірською, рястом Маршала, любкою дволистою, медвежою цибулею (черемшою). Травень наповнює ліс пахощами конвалії, купини, а влітку, якщо пощастить, можна знайти лілію лісову (царські кудрі). якщо хтось любить тихе полювання, можна брати кошик і йти збирати строчки і сморчки, білі гриби, лисички, грузді, маслята, а осінньої пори тут - справжній опеньковий рай. Малина, ожина, суниці, глід, горіхи ліщини, лікарські рослини - ось тільки невеличкий перелік справжніх екологічно чистих дарів природи.

==Історія==
===Давні часи===
===Новий час===

В книзі ''«Россия, полное географическое описание нашего отечества», под редакцией В.П.Семенова т. VІІ. Малороссия издат. Деврина 1903г. Г.С.Петербург»'' є перша історична згадка про хутір Іволжино. ''«Ведомость сколько в Харьковской округе за помещиками состоит по нынешней ревизии во владении крестьян: умершего лейбгвардии корнета Андрея Кондратьева в х. Иволжино -51 человек»''( дані за 1783 рік). Андрій Андрійович Кондратьєв, син Андрія Васильовича та правнук Герасима Кіндратовича ,одного з найбагатших поміщиків Слобідської України, мав у Сумському і Лебединському повіті понад 33тис. десятин землі (села Василівка, Великий і Малий Бобрики, Нижня Верхосулка, Павлівське, Піщане, Попівка, Ситківщина, Хотінь, Яструбине, хутори Дубова Пустош, Іволжин, Кияшківський, Кривцова Пустош, Мороча, Полуботківський, Радковщина), кілька винокурних, цегляних, селітряних заводів, 5113 кріпаків (1795).

Хутір Іволжино переходив з рук в руки однієї і тієї ж сім’ї Кондратьєвих: від Герасима, відомого сумського полковника, землі одержав йог осин Андрій, далі – його син Василь, нарешті, землі та хутір Іволжин перейшли до його правнучки Ганни Андріївни, яка одружилася з Михайлом Івановичем Камбурлеєм, курським губернатором. Їхня донька Ганна одружилася з Бутурліним і передала хутір своїй доньці Ганні Дмитрівні, одруженій з графом Петром Сергійовичем Строгановим, якому навколишні землі з маєтком Хотінь відійшли довічно.

Не тільки підневільна праця кріпаків приносила прибуток поміщикам. У першій половині 19ст. Сумський повіт стає одним з найбільш розвинутих у промисловому відношенні в Харківській губернії, а галузі харчової промисловості набули найбільшого поширення. В умовах низьких цін на зерно, гуральництво давало в 2-4 рази більший прибуток, ніж хліб. Промислові підприємства на той час будувалися в основному в селах, що обумовлено наявністю сировини, дешевої робочої сили. За даними 1861 року, в Сумському повіті працювало 28 винокурень: Могриці, Стецьківці, Битиці, Іволжиному, Кияниці, Біловодах. До 1890 року завершується відокремлення спиртоочисних підприємств від винокурних. За даними Сумського Обласного Державного архіву, ''«…Иволжанський спиртзавод был построен в 1890 году и принадлежал графу Строганову ».''

Своїх дітей подружжя Строганових не мало, тому справи як на заводі, так і в маєтку с.Хотінь змусили продавати майно. Ще в 1911 році Іван Герасимович Харитоненко звертався до графа Строганова по питанню продажу, та граф навіть не прийняв цукрового магната. Через два роки помре Харитоненко і, майже одночасно, 90-річний граф. За відсутністю прямих спадкоємців, суд в результаті тривалого процессу про спадкоємство, затвердив цілу плеяду частково збіднілих далеких родичів, , які продали свою долю спадку єврею Шкопу, а потім маєток і садиба були куплені сумською землевласницею Марією Матвіївною Ліщинською.

===Новітній період===

Станом на 1 вересня 1946 року , згідно довідника «Українська РСР. Адміністративно- територіальний поділ » в Хотінському районі Сумської області до складу Новосічанської сільської ради відноситься "хутір Іволжанський". Згідно штампу в книгах, що були в бібліотеці Іволжанського спиртзаводу Харківського спиртотресту за 1953 року зазначено "Иволжено Хотенский р-н Сумской области". В довіднику «Українська РСР. Адміністративно –територіальний поділ» станом на 1січня 1972 року селище Іволжанське входить до складу Новосічанської сільської ради Сумського району Сумської області.

Історія села невід’ємно пов’язана з історією заводу. Після революції 1917 року завод перейшов у відомство Харківського спиртотресту. Ці дані підтверджують протоколи засідань другої Харківської районної комісії про націоналізацію земель від 1922 року ''«О национализации земель для Иволжанского винокуренного завода».'' На заводі були установлені три схеми виробництва спирту – паточна, картопляна та зернова. В 1941 році у зв язку з окупацією території обладнання було евакуйоване. Після війни завод відбудували, і з 1946 року він став випускати продукцію. Сировиною для отримання спирту була картопля та зерно, а з пуском після відбудови в 1949 році Кияницького цукрового заводу - патока. Спирт, вироблений на Іволжанському заводі, був найвищого у Харківському спиртотресті гатунку. За спогадами Лебідь Валентини Яківни, техніка-хіміка по сировині, що пропрацювала на заводі з 1958 по 1970 рік, якість іволжанського спирту у Харківському спиртотресті відзначали як найкращу. Головне у технологічному процесі виготовлення спирту – це якість води. Перші лабораторні дослідження місцевих фахівців, датовані 1940 роком, підтвердили, що вода має цінний мінеральний склад. У 1960- 61 роках проби цієї води були вперше направлені для детальних аналітичних досліджень до Українського науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології в місто Одесу і одержали позитивні харатеристики, що вода є унікальною гідрокарбонатною, залізистою, кальцієвою, магнієвою. У воді є біологічно-корисні для організму мікроелементи - йод, бром і ряд інших. Але промислового розливу води в той час, на превеликий жаль, так і не було розпочато.

В 1971-1972 роках відбувається реконструкція спиртзаводу на винзавод, що випускав плодово-ягідні вина. Сировиною служили фрукти, зібрані в садах району, області, республіки. Працював завод в одну зміну. Усіх робітників було 56 чоловік. Одне з найдешевших в асортименті плодовоягідних вин Іволжанського винзаводу було вино «Солнцедар».

Після розпаду Радянського Союзу на заводі деякий час розливали паньяк (настоянка на травах) на основі сировини, що завозилася із Одеської області. Антиалкогольна кампанія змусила перепрофілювати Іволжанський винзавод, і підприємство почало випускати фруктові консерви та безалкогольні напої (1987р.)

Наступним етапом роботи заводу і становлення води на виробництво став 1989 рік. Зразки води з Іволжанського родовища знову були направлені в УНДІ медичної реабілітації та курортології м. Одеси. Проведені дослідження знову підтвердили добру стабільність хімічного складу води та мінералізацію її в часі. Згідно бальнеологічної оцінки, воду за складом було віднесено до природної столової води, внесено до республіканського стандарту на мінеральні води та рекомендовано до промислового розливу під назвою «Івожанська». Нині завод працює в стінах будівлі, збудованої ще графом Строгановим. Вода подається зі скважини, яка діє з 19століття.

==Населення==

Загальна чисельність населення станом на 1 жовтня 2015 р. - 208 чоловік.
Кількість дворів - 90.

==Органи влади==

Підпорядковується Кияницькій сільській раді.

==Економіка==

'''ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ»''' в с.Іволжанське засновано 1997 року. Завод став спеціалізуватися на виробництві мінеральної води, пива, безалкогольних напоїв та молочної продукції. Асортимент незбираної молочної продукції був підібраний з урахуванням останніх тенденцій як у нашій країні, так і за кордоном, використовувався у лікувально- профілактичних цілях та в дитячому харчуванні. Великим попитом користувалися :
1. Молоко
2. Кефір
3. Сметана
4. Йогурт «Сімейний»
5. Молоко з какао «Мальвіна»
6. Ряжанка.

З об 'єктивних причин, які склалися в області з сировиною, в червні 2003 року виробництво молочної продукції було припинено.
Виробництво живого пива здійснюється на основі натуральних компонентів за традиційною технологією, згідно індивідуальних рецептур підприємства.
Обладнання для виробництва напоїв було поставлене ізраїльською фірмою «I .E.C. Ingineering », італійською фірмою « B. M. Beraggy» та заводом «Технологія» міста Одеса. Установлене обладнання відповідає комплексній механізації та автоматизації виробничих процесів. Це сучасне малоенергомістке високотехнологічне обладнання закритого способу виробництва , яке дає можливість зберегти натуральність продукції, що виготовляється. З липня 2007 року на підприємстві діє система управління якістю , яка відповідає вимогам ДСТУ ІSО 9001.

Теперішній асортимент продукції:

1.Вода «Іволжанська газована»
2.Вода «Івожанська негазована»
3.Напій «Лимонад»
4.Напій «Дюшес»
5.Напій «Лимон»
6.Напій «Апельсин»
7.Напій «Живинка»
8.Напій «Виноград»
9. Напій «Кола»
10. Пиво «Іволжанське»
11.Вода бутильована (6л та 20л).

Для забезпечення виробничої потреби в тарі установлено дві лінії видуву ПЕТ – пляшок польського та вітчизняного виробництва.
Підприємство постійно бере участь у виставках та конкурсах як місцевого, так і державного рівня. У 2003 році в конкурсі «Українське найсмачніше» другої національної виставки «Регіони України пропонують» підприємство було нагороджене «Золотою медаллю».
Два роки поспіль – 2004 та 2005, підприємство приймало участь в регіональному конкурсі «100 кращих товарів Сумщини». В 2005 році вийшло фіналістом цього конкурсу в номінації «Харчові продукти» по позиції вода мінеральна питна столова сильногазована «Іволжанська».
В 2012р. число працюючих на підприємстві складало 126 чоловік. Планується розширення виробництва та збільшення чисельності виробничого персоналу.

==Медицина==
==Освіта==

Діти навчаються у Новосічанській ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Підвіз здійснюється шкільним автобусом.

==Культура==

Діє сільський клуб.

==Релігія==
==Спорт==
==Пам'ятки архітектури, історії та культури==

На околиці села є одна з 4 братських могил Кияницької сільської ради з похованнями воїнів, що загинули під час оборонних боїв за село на початку жовтня 1941 року (підрозділи 293 стрілецької дивізії 40-ї Армії ) та 8 березня і в другій половині серпня 1943( підрозділи 615 стрілецького полку 167 трілецької дивізії 38-ї Армії). В братській могилі знайшли свій останній пристанок 11 воїнів Радянської Армії - один воїн, що загинув у 1941 році, а решта - під час визвольних боїв 1943 року.
Поряд з братською могилою на початку 2000-х років була побудована дерев’яна капличка. Ініціатором і спонсором побудови культової споруди була родина Мельників - Володимира Петровича та Василини Василівни, що проживають у селі Іволжанське. 10 жовтня 2008 року протоієреєм Віктором каплиця освячена на честь Святого Георгія. Каплиця – це християнська культова споруда, що являє собою невеличку церкву без приміщення для вівтаря. Як правило, каплички будуються на місці поховань, вздовж доріг. Призначена каплиця для відправ та молитов. Кожен, хто бажає, може зайти помолитися, подумати про тлінність життя…

==Персоналії==

Кожне село на Україні може гордитися талановитими працьовитими людьми. Кожне село має і відомих жителів.
'''Олександр Степанович Демиденко.
'''
Народився Олександр Степанович 6 квітня 1940 р. в с. Писарівка ( нині Сумського району Сумської області), а дитячі та юнацькі роки провів в с.Іволжанське, у 1955 році закінчив Новосічанську школу, де і почав писати свої перші поетичні рядки. Закінчив Чернівецький держуніверситет за спеціальністю філолог – викладач української мови та літератури. На другому курсі здобув всеукраїнське визнання як автор тексту пісні «Плаче захмарене небо». Вона здобула таку популярність, що багато хто вважає її народною. А загалом на вірші Олександра Демиденка написано більше 250-ти пісень. Кращі з них увійшли до його пісенних збірок «Плаче захмарене небо», «Калинові дзвони» та «Диво-сон».

Після закінчення вузу Олександр Степанович працював учителем у школах Чернігівщини, в Сумському обласному Будинку народної творчості,
вихователем київських студентських і робітничих гуртожитків, комендантом, начальником УЖКГ.
[http://koonspu.org/index.php/novyny/134-nova-yuvileyna-zbirka-oleksandra-demydenka]

В поезії Олександра Степановича Демиденка сільська тематика – чи не найважливіша. І це не просто данина синівському обов’язку, а щось таке , що неможливо передати звичайними, буденними словами. Треба мати зір справжнього художника і неабияку поетичну уяву, аби побачити, що тіні від гілок смерек нагадують лелечі крила. Поезія Олександра Демиденка - афористична, образна і надзвичайно мелодійна. Неспроста Степан Сабадаш, Анатолій Гайденко, Ярослав Вишиваний, Остап Гавриш та інші українські композитори беруть слова його віршів за основу своїх пісень, які потім співає уся Україна. Перша збірка поезій «На крилах лелек» побачила світ у 2006 році у видавництві «Український письменник», друга, «У сузір’ї внуків», віддрукована видавництвом «Буква» у 2007 року. «Веселі дні на хуторі Григорівка» - це третя книжка талановитого гумориста і поета, видана ТО «Край», видавець Міцінський С.А. у 2007 році. Олександр Демиденко - член Спілки письменників України, на сьогодні проживає разом з дружиною в м.Києві на бульварі Давидова. 10 квітня 2007 року Олександр Степанович побував на малій батьківщині, відвідав Писарівську та Новосічанську школи. Відбулася творча зустріч з учителями та старшокласниками, де приємно поспілкувалися, послухали поезію у виконанні автора, почули відповіді на запитання. 26 січня 2011 року в обласній філармонії відбувся вечір поезії О.Демиденка. Батьківщина і досі тримає письменника тісними родинними узами та вабить до себе.

З-під пера поета вийшли збірки віршів для дорослих «На крилах лелек» (2006), гуморесок «Веселі дні на хуторі Григорівка» та «Я з сонця й роси» (2015), а також для дітей «У сузір′ї внуків» (2006), «Лисиччине дзеркало» (2007), «Україна в нас одна» (2007), «Пори року» (2007), «Місяць-художник» (2008).

'''Геренко Світлана Василівна'''

9 грудня 1945 року в с. Степанівка Сумського району народилася Геренко (Варуха) Світлана Василівна. З 1953 роки родина Василя Варухи проживала в селі Іволжанському на території відгодівельного пункту Кіровського радгоспу. В той час, коли радянські діти мріяли бути космонавтами чи, на худий кінець, лікарями, Світлана уже знала напевне, що буде журналістом. Школяркою друкувалася в молодіжній газеті, а закінчивши Новосічанську десятирічку, вирушила вступати вчитися на журналістку до Київського університету ім. Шевченка. Та на престижний факультет приймали з дворічним трудовим стажем, тому, щоб не марнувати часу, вступила на заочне відділення філфаку СДПІ ім. А.С.Макаренка. , а працювати пішла в рідну Новосічанську школу вожатою. Життя в школі кипіло: вечори, вікторини, туристичні походи. Світлана Василівна точно знає, що батьківщина КВК – не телебачення, не студенти вузів, а стіни нашої школи. Пропонували Світлані місто секретаря райкому комсомолу, та мрія про журналістику перемогла, і вона пішла працювати в газету «Червоний промінь». Продовжувала друкуватися в журналах «Дніпро», «Перець», «Прапор», газетах «Молодь України», «Літературна Україна». Її гуморески входять до збірника «Одноперчанин», альманаха літераторів Сумщини «Слобожанщина». Вона представлена в Міжнародній асоціації українських гумористів «Весела Січ» як активно-веселий член сумського куреня імені Остапа Вишні. За три десятиліття творчої діяльності Світлана Василівна відома сумчанам і жителям області як один із кращих журналістів області. Працювала в газетах «Сумщина» (до цього «Ленінська правда»), «Червоний промінь», головним редактором «Педагогічної трибуни». Творчий доробок оцінений обласною премією «Золоте перо» 2000 року, званням Заслужений журналіст України. Спілка журналістів присвоїла їй звання «Пані журналістка». В школі юних журналістів допомагає освоювати ази журналістики, продовжує вести рубрику «Рідня». У жовтні 2015 р. побачила світ книга поетеси, журналістки «Прощальне танго моєї журналістики – книга вітання откровенця, відповіді на нестандартні запитання».

==ЗМІ==
===Друковані ЗМІ===
===Електронні ЗМІ===
==Пошта, зв'язок, банківська сфера==
==Цікаві факти==
==Фотогалерея==

[[Файл:SAM 3446.JPG]]

'''Іволжанський ставок.'''

==Примітки та посилання==
==Джерела==
==Література==

# Бокотей А. Зустрічаємо пернатих! //Колосок. Науково – популярний природничий журнал для дітей. – 2007. - №2. – с. 2-3
# Геологический очерк Сумской области. Под редакцией проф. Д.Н.Соболева, проф. Л.И.Карякина, доц. И.П.Чернецкого.- Сумы.: Издательство Більшовицька зброя», 19047.– 374с.
# Демиденко О.С. Веселі дні на хуторі Григорівка: гуморески. – Тетіїв: Видавець Міцінький С.А. 2007.- 48с.
# Демиденко О.С. На крилах лелек: Поезії. – К. : Укр. Письменник, 2006. – 70с.
# Державний архів Сумської області. ДАМО РФ, ф. 38А: оп. 9005, спр. 108, арк..42: ф. 1428, оп. 2, спр.17,арк..79.
# Комаров В. Кондратьєвы и Савичи : судеб скрещенье. // Ваш шанс. 2006г. - №44. – с. 21А
# Костина В. Выигрывает тот, кто смеется. // Панорама. – 2005г. - №34. – с. 14
# Литвин М.І. Хотінь – край наш Слобожанський. – Суми: Видавництво «Слобожанщина», 2002р. -229с.
# Мироненко В. Рецепти оптимізму від Світлани Геренко. //Сумщина. – 2000р. - №138. –с.3
# Мій край Слобожанський : Збірник історико – краєзнавчих матеріалів. – К.: Видавничий дім «Фолігрант», 2006. – 356с. Обласний Державний архів : справа Р – 3431.
# Памятники истории и культуры Украинской ССР: Каталог – справочник. – К. : 1987. – 473с.
# Паспорта військових поховань м. Суми і Сумського району, спр.158, т.1. Облікова картка №43.
# Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. – Суми: Рекламно – видавниче об’єднання «АС - Медіа», Сумський державний університет, 2003р. – 608с.
# Українська РСР. Адміністративно – територіальний поділ. – К.: Українське видавництво політичної літератури, 1947р. – 1063с.
# Українська РСР. Адміністративно – територіальний поділ. – К.: Ордена Трудового Червоного Прапора видавництво політичної літератури України. 1973р. -813с.

==Ресурси інтернету==

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]]

Історія с. Іволжанське

2015-12-07T20:44:57Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Фотогалерея */

==Назва==

В народі із вуст в уста передаються легенди про походження назви населеного пункта Іволжанське. Одна з них розповідає, що назву селу дали від великої кількості верб, на російській мові - «ив» , звідси і Іволжино. Інша легенда трактує походження назви села від птаха іволги, а українською мовою – вивільги. Часто старенькі люди і по сьогоднішній день називають населений пункт «Виволжено» - можливо, від «вивільга».

Існує ще одна легенда про походження назви села, пов’язана з назвою криниці, нібито збудованої людиною на прізвище Іволгін. Де правда, де вимисел, де легенда - на сьогодні, мабуть, всі точки зору на походження назви села мають право на існування, тож нехай вони передаються і далі з покоління в покоління. Бо тут і верби ростуть, і поселяються вивільги, і є дуже старе джерело з надзвичайно чистою і смачною водою.

==Географія==
===Розташування===

Селище Іволжанське знаходиться за 25 км від м. Суми в напрямку м. Курськ, Росія. Розташований на березі річки Олешня. Вище за течією на відстані 2 км розташоване селище Кияниця, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Писарівка. [[https://uk.wikipedia.org/wiki/Іволжанське]]

===Клімат===
===Ґрунти, рослинний і тваринний світ===

Іволжанський ставок займає на сьогодні загальну площу 27,351га. Безпосередньо під водою- 25,1952га. Заболочені ділянки становлять 1,1080 га. Вода у ставку чиста і відносно холодна, бо живиться водою чисельних підземних джерел. З усіх ставків, що тягнуться по річці Олешня, тільки на Іволжанському ставку можна зустріти рідкісні рослини, занесені до Червоної книги України – біле латаття, калюжницю європейську.

Латаття біле ( Numphaea alba) – одна з найкрасивіших рослин наших водойм. Росте вона в заплавах, старицях, ставках, там,де повільна течія води.

Рано навесні у верхів’ї ставу, по його берегах, можна зустріти не менш красиву рослину з яскраво-золотистими шароподібними квітами – купальницю європейську (Trolius europaeus). Пелюстки закривають внутрішню частину квітки, залишаючи маленький отвір. Часто квіти служать прихистком для маленьких комах, що ховаються в ньому , як у будиночку, від несприятливих погодніх умов і одночасно запилюють квітку. Часто квіти купальниці називають трояндою, бо дійсно, квітка має вигляд маленької жовтої трояндочки. У скандинавських народів є повір’я, що прекрасна квітка купальниці – улюблена квітка лісових духів – тролей. Звідси і походить латинська родова назва – троліус, а за яскраві жовті квіти її називають ліхтариком.

Понад десять років тому Іволжанський став облюбували найграційніші птахи нашої фауни –лебеді. Рано навесні прилітають ці птахи, щоб звити гніздо і дати потомство. На воді з очерету та іншої прибережної рослинності в’ють велике гніздо у тихому, недоступному для ока людини, куточку ставу. Коли лебедиця сидить на кладці, самець охороняє свою подругу від непроханих гостей. Місцеві жителі розповідають, що підпливти на човні до гнізда неможливо і навіть небезпечно. Лебідь-самець розправляє крила, а розмах їх становить більше 2 м, і кидається в атаку на людину, сильно б’ючи крилами по воді та видаючи шипучі загрозливі крики. В 2009 році лебедят було троє, а у 2010 році пара викормила аж п’ятьох нащадків. Для годівлі часто прилітають на сусідні ставки с. Кияниці та с.Писарівки. 2008 року одна з двох пар тривалий час не відлітала у вирій, навіть після замерзання водойми. Тому одного з птахів з обмороженими кінцівками передали до еколого –натуралістського центру у м. Суми. Саме тому з моменту заснування ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ» було оформлено його емблему, на якій, крім інших атрибутів, зображена пара лебедів.

Чарівна природа, затишні місця відпочинку ваблять до себе багатьох городян. Спекотним літнім днем можна покупатися і позасмагати, поплавати на човні, милуючись тихими затоками, білим лататтям, різноголосими піснями багаточисельного птаства.

Після відкриття рибальського сезону можна посидіти з вудочкою на зарослих вербами та вільхою берегах ставу. Тільки для цього треба придбати квиток (прямо на прохідній заводу), бо став орендує ТОВ «Завод «Еко - Продукт» для любительського і спортивного рибальства. В ставку водиться білий та червоний карась, короп, білий амур, товстолобик,окунь, щука, в’юни, піскарі. У ставку живуть також раки, які є індикаторами чистоти водойми. Хто полюбляє зимову рибалку, може спіймати окуня. У верхів’ї ставу видно сліди діяльності бобрів, їхні хатки, повалені дерева. Мисливці полюють на диких качок, водяних курочок, лисух.Зайці, косулі, благородні олені, лосі, лисиці, куниці, єнотовидні собаки, дикі кабани –це тварини, яких можна побачити в лісі Сумського лісгоспу, який межує з селом.

Первозданна краса мішаного лісу на основі дуба черешчатого манить своєю прохолодою, незрівнянною красою. Навесні можна помилуватися проліскою сибірською, рястом Маршала, любкою дволистою, медвежою цибулею (черемшою). Травень наповнює ліс пахощами конвалії, купини, а влітку, якщо пощастить, можна знайти лілію лісову (царські кудрі). якщо хтось любить тихе полювання, можна брати кошик і йти збирати строчки і сморчки, білі гриби, лисички, грузді, маслята, а осінньої пори тут - справжній опеньковий рай. Малина, ожина, суниці, глід, горіхи ліщини, лікарські рослини - ось тільки невеличкий перелік справжніх екологічно чистих дарів природи.

==Історія==
===Давні часи===
===Новий час===

В книзі ''«Россия, полное географическое описание нашего отечества», под редакцией В.П.Семенова т. VІІ. Малороссия издат. Деврина 1903г. Г.С.Петербург»'' є перша історична згадка про хутір Іволжино. ''«Ведомость сколько в Харьковской округе за помещиками состоит по нынешней ревизии во владении крестьян: умершего лейбгвардии корнета Андрея Кондратьева в х. Иволжино -51 человек»''( дані за 1783 рік). Андрій Андрійович Кондратьєв, син Андрія Васильовича та правнук Герасима Кіндратовича ,одного з найбагатших поміщиків Слобідської України, мав у Сумському і Лебединському повіті понад 33тис. десятин землі (села Василівка, Великий і Малий Бобрики, Нижня Верхосулка, Павлівське, Піщане, Попівка, Ситківщина, Хотінь, Яструбине, хутори Дубова Пустош, Іволжин, Кияшківський, Кривцова Пустош, Мороча, Полуботківський, Радковщина), кілька винокурних, цегляних, селітряних заводів, 5113 кріпаків (1795).

Хутір Іволжино переходив з рук в руки однієї і тієї ж сім’ї Кондратьєвих: від Герасима, відомого сумського полковника, землі одержав йог осин Андрій, далі – його син Василь, нарешті, землі та хутір Іволжин перейшли до його правнучки Ганни Андріївни, яка одружилася з Михайлом Івановичем Камбурлеєм, курським губернатором. Їхня донька Ганна одружилася з Бутурліним і передала хутір своїй доньці Ганні Дмитрівні, одруженій з графом Петром Сергійовичем Строгановим, якому навколишні землі з маєтком Хотінь відійшли довічно.

Не тільки підневільна праця кріпаків приносила прибуток поміщикам. У першій половині 19ст. Сумський повіт стає одним з найбільш розвинутих у промисловому відношенні в Харківській губернії, а галузі харчової промисловості набули найбільшого поширення. В умовах низьких цін на зерно, гуральництво давало в 2-4 рази більший прибуток, ніж хліб. Промислові підприємства на той час будувалися в основному в селах, що обумовлено наявністю сировини, дешевої робочої сили. За даними 1861 року, в Сумському повіті працювало 28 винокурень: Могриці, Стецьківці, Битиці, Іволжиному, Кияниці, Біловодах. До 1890 року завершується відокремлення спиртоочисних підприємств від винокурних. За даними Сумського Обласного Державного архіву, ''«…Иволжанський спиртзавод был построен в 1890 году и принадлежал графу Строганову ».''

Своїх дітей подружжя Строганових не мало, тому справи як на заводі, так і в маєтку с.Хотінь змусили продавати майно. Ще в 1911 році Іван Герасимович Харитоненко звертався до графа Строганова по питанню продажу, та граф навіть не прийняв цукрового магната. Через два роки помре Харитоненко і, майже одночасно, 90-річний граф. За відсутністю прямих спадкоємців, суд в результаті тривалого процессу про спадкоємство, затвердив цілу плеяду частково збіднілих далеких родичів, , які продали свою долю спадку єврею Шкопу, а потім маєток і садиба були куплені сумською землевласницею Марією Матвіївною Ліщинською.

===Новітній період===

Станом на 1 вересня 1946 року , згідно довідника «Українська РСР. Адміністративно- територіальний поділ » в Хотінському районі Сумської області до складу Новосічанської сільської ради відноситься "хутір Іволжанський". Згідно штампу в книгах, що були в бібліотеці Іволжанського спиртзаводу Харківського спиртотресту за 1953 року зазначено "Иволжено Хотенский р-н Сумской области". В довіднику «Українська РСР. Адміністративно –територіальний поділ» станом на 1січня 1972 року селище Іволжанське входить до складу Новосічанської сільської ради Сумського району Сумської області.

Історія села невід’ємно пов’язана з історією заводу. Після революції 1917 року завод перейшов у відомство Харківського спиртотресту. Ці дані підтверджують протоколи засідань другої Харківської районної комісії про націоналізацію земель від 1922 року ''«О национализации земель для Иволжанского винокуренного завода».'' На заводі були установлені три схеми виробництва спирту – паточна, картопляна та зернова. В 1941 році у зв язку з окупацією території обладнання було евакуйоване. Після війни завод відбудували, і з 1946 року він став випускати продукцію. Сировиною для отримання спирту була картопля та зерно, а з пуском після відбудови в 1949 році Кияницького цукрового заводу - патока. Спирт, вироблений на Іволжанському заводі, був найвищого у Харківському спиртотресті гатунку. За спогадами Лебідь Валентини Яківни, техніка-хіміка по сировині, що пропрацювала на заводі з 1958 по 1970 рік, якість іволжанського спирту у Харківському спиртотресті відзначали як найкращу. Головне у технологічному процесі виготовлення спирту – це якість води. Перші лабораторні дослідження місцевих фахівців, датовані 1940 роком, підтвердили, що вода має цінний мінеральний склад. У 1960- 61 роках проби цієї води були вперше направлені для детальних аналітичних досліджень до Українського науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології в місто Одесу і одержали позитивні харатеристики, що вода є унікальною гідрокарбонатною, залізистою, кальцієвою, магнієвою. У воді є біологічно-корисні для організму мікроелементи - йод, бром і ряд інших. Але промислового розливу води в той час, на превеликий жаль, так і не було розпочато.

В 1971-1972 роках відбувається реконструкція спиртзаводу на винзавод, що випускав плодово-ягідні вина. Сировиною служили фрукти, зібрані в садах району, області, республіки. Працював завод в одну зміну. Усіх робітників було 56 чоловік. Одне з найдешевших в асортименті плодовоягідних вин Іволжанського винзаводу було вино «Солнцедар».

Після розпаду Радянського Союзу на заводі деякий час розливали паньяк (настоянка на травах) на основі сировини, що завозилася із Одеської області. Антиалкогольна кампанія змусила перепрофілювати Іволжанський винзавод, і підприємство почало випускати фруктові консерви та безалкогольні напої (1987р.)

Наступним етапом роботи заводу і становлення води на виробництво став 1989 рік. Зразки води з Іволжанського родовища знову були направлені в УНДІ медичної реабілітації та курортології м. Одеси. Проведені дослідження знову підтвердили добру стабільність хімічного складу води та мінералізацію її в часі. Згідно бальнеологічної оцінки, воду за складом було віднесено до природної столової води, внесено до республіканського стандарту на мінеральні води та рекомендовано до промислового розливу під назвою «Івожанська». Нині завод працює в стінах будівлі, збудованої ще графом Строгановим. Вода подається зі скважини, яка діє з 19століття.

==Населення==

Загальна чисельність населення станом на 1 жовтня 2015 р. - 208 чоловік.
Кількість дворів - 90.

==Органи влади==

Підпорядковується Кияницькій сільській раді.

==Економіка==

'''ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ»''' в с.Іволжанське засновано 1997 року. Завод став спеціалізуватися на виробництві мінеральної води, пива, безалкогольних напоїв та молочної продукції. Асортимент незбираної молочної продукції був підібраний з урахуванням останніх тенденцій як у нашій країні, так і за кордоном, використовувався у лікувально- профілактичних цілях та в дитячому харчуванні. Великим попитом користувалися :
1. Молоко
2. Кефір
3. Сметана
4. Йогурт «Сімейний»
5. Молоко з какао «Мальвіна»
6. Ряжанка.

З об 'єктивних причин, які склалися в області з сировиною, в червні 2003 року виробництво молочної продукції було припинено.
Виробництво живого пива здійснюється на основі натуральних компонентів за традиційною технологією, згідно індивідуальних рецептур підприємства.
Обладнання для виробництва напоїв було поставлене ізраїльською фірмою «I .E.C. Ingineering », італійською фірмою « B. M. Beraggy» та заводом «Технологія» міста Одеса. Установлене обладнання відповідає комплексній механізації та автоматизації виробничих процесів. Це сучасне малоенергомістке високотехнологічне обладнання закритого способу виробництва , яке дає можливість зберегти натуральність продукції, що виготовляється. З липня 2007 року на підприємстві діє система управління якістю , яка відповідає вимогам ДСТУ ІSО 9001.

Теперішній асортимент продукції:

1.Вода «Іволжанська газована»
2.Вода «Івожанська негазована»
3.Напій «Лимонад»
4.Напій «Дюшес»
5.Напій «Лимон»
6.Напій «Апельсин»
7.Напій «Живинка»
8.Напій «Виноград»
9. Напій «Кола»
10. Пиво «Іволжанське»
11.Вода бутильована (6л та 20л).

Для забезпечення виробничої потреби в тарі установлено дві лінії видуву ПЕТ – пляшок польського та вітчизняного виробництва.
Підприємство постійно бере участь у виставках та конкурсах як місцевого, так і державного рівня. У 2003 році в конкурсі «Українське найсмачніше» другої національної виставки «Регіони України пропонують» підприємство було нагороджене «Золотою медаллю».
Два роки поспіль – 2004 та 2005, підприємство приймало участь в регіональному конкурсі «100 кращих товарів Сумщини». В 2005 році вийшло фіналістом цього конкурсу в номінації «Харчові продукти» по позиції вода мінеральна питна столова сильногазована «Іволжанська».
В 2012р. число працюючих на підприємстві складало 126 чоловік. Планується розширення виробництва та збільшення чисельності виробничого персоналу.

==Медицина==
==Освіта==

Діти навчаються у Новосічанській ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Підвіз здійснюється шкільним автобусом.

==Культура==

Діє сільський клуб.

==Релігія==
==Спорт==
==Пам'ятки архітектури, історії та культури==

На околиці села є одна з 4 братських могил Кияницької сільської ради з похованнями воїнів, що загинули під час оборонних боїв за село на початку жовтня 1941 року (підрозділи 293 стрілецької дивізії 40-ї Армії ) та 8 березня і в другій половині серпня 1943( підрозділи 615 стрілецького полку 167 трілецької дивізії 38-ї Армії). В братській могилі знайшли свій останній пристанок 11 воїнів Радянської Армії - один воїн, що загинув у 1941 році, а решта - під час визвольних боїв 1943 року.
Поряд з братською могилою на початку 2000-х років була побудована дерев’яна капличка. Ініціатором і спонсором побудови культової споруди була родина Мельників - Володимира Петровича та Василини Василівни, що проживають у селі Іволжанське. 10 жовтня 2008 року протоієреєм Віктором каплиця освячена на честь Святого Георгія. Каплиця – це християнська культова споруда, що являє собою невеличку церкву без приміщення для вівтаря. Як правило, каплички будуються на місці поховань, вздовж доріг. Призначена каплиця для відправ та молитов. Кожен, хто бажає, може зайти помолитися, подумати про тлінність життя…

==Персоналії==

Кожне село на Україні може гордитися талановитими працьовитими людьми. Кожне село має і відомих жителів.
'''Олександр Степанович Демиденко.
'''
Народився Олександр Степанович 6 квітня 1940 р. в с. Писарівка ( нині Сумського району Сумської області), а дитячі та юнацькі роки провів в с.Іволжанське, у 1955 році закінчив Новосічанську школу, де і почав писати свої перші поетичні рядки. Закінчив Чернівецький держуніверситет за спеціальністю філолог – викладач української мови та літератури. На другому курсі здобув всеукраїнське визнання як автор тексту пісні «Плаче захмарене небо». Вона здобула таку популярність, що багато хто вважає її народною. А загалом на вірші Олександра Демиденка написано більше 250-ти пісень. Кращі з них увійшли до його пісенних збірок «Плаче захмарене небо», «Калинові дзвони» та «Диво-сон».

Після закінчення вузу Олександр Степанович працював учителем у школах Чернігівщини, в Сумському обласному Будинку народної творчості,
вихователем київських студентських і робітничих гуртожитків, комендантом, начальником УЖКГ.
[http://koonspu.org/index.php/novyny/134-nova-yuvileyna-zbirka-oleksandra-demydenka]

В поезії Олександра Степановича Демиденка сільська тематика – чи не найважливіша. І це не просто данина синівському обов’язку, а щось таке , що неможливо передати звичайними, буденними словами. Треба мати зір справжнього художника і неабияку поетичну уяву, аби побачити, що тіні від гілок смерек нагадують лелечі крила. Поезія Олександра Демиденка - афористична, образна і надзвичайно мелодійна. Неспроста Степан Сабадаш, Анатолій Гайденко, Ярослав Вишиваний, Остап Гавриш та інші українські композитори беруть слова його віршів за основу своїх пісень, які потім співає уся Україна. Перша збірка поезій «На крилах лелек» побачила світ у 2006 році у видавництві «Український письменник», друга, «У сузір’ї внуків», віддрукована видавництвом «Буква» у 2007 року. «Веселі дні на хуторі Григорівка» - це третя книжка талановитого гумориста і поета, видана ТО «Край», видавець Міцінський С.А. у 2007 році. Олександр Демиденко - член Спілки письменників України, на сьогодні проживає разом з дружиною в м.Києві на бульварі Давидова. 10 квітня 2007 року Олександр Степанович побував на малій батьківщині, відвідав Писарівську та Новосічанську школи. Відбулася творча зустріч з учителями та старшокласниками, де приємно поспілкувалися, послухали поезію у виконанні автора, почули відповіді на запитання. 26 січня 2011 року в обласній філармонії відбувся вечір поезії О.Демиденка. Батьківщина і досі тримає письменника тісними родинними узами та вабить до себе.

З-під пера поета вийшли збірки віршів для дорослих «На крилах лелек» (2006), гуморесок «Веселі дні на хуторі Григорівка» та «Я з сонця й роси» (2015), а також для дітей «У сузір′ї внуків» (2006), «Лисиччине дзеркало» (2007), «Україна в нас одна» (2007), «Пори року» (2007), «Місяць-художник» (2008).

'''Геренко Світлана Василівна'''

9 грудня 1945 року в с. Степанівка Сумського району народилася Геренко (Варуха) Світлана Василівна. З 1953 роки родина Василя Варухи проживала в селі Іволжанському на території відгодівельного пункту Кіровського радгоспу. В той час, коли радянські діти мріяли бути космонавтами чи, на худий кінець, лікарями, Світлана уже знала напевне, що буде журналістом. Школяркою друкувалася в молодіжній газеті, а закінчивши Новосічанську десятирічку, вирушила вступати вчитися на журналістку до Київського університету ім. Шевченка. Та на престижний факультет приймали з дворічним трудовим стажем, тому, щоб не марнувати часу, вступила на заочне відділення філфаку СДПІ ім. А.С.Макаренка. , а працювати пішла в рідну Новосічанську школу вожатою. Життя в школі кипіло: вечори, вікторини, туристичні походи. Світлана Василівна точно знає, що батьківщина КВК – не телебачення, не студенти вузів, а стіни нашої школи. Пропонували Світлані місто секретаря райкому комсомолу, та мрія про журналістику перемогла, і вона пішла працювати в газету «Червоний промінь». Продовжувала друкуватися в журналах «Дніпро», «Перець», «Прапор», газетах «Молодь України», «Літературна Україна». Її гуморески входять до збірника «Одноперчанин», альманаха літераторів Сумщини «Слобожанщина». Вона представлена в Міжнародній асоціації українських гумористів «Весела Січ» як активно-веселий член сумського куреня імені Остапа Вишні. За три десятиліття творчої діяльності Світлана Василівна відома сумчанам і жителям області як один із кращих журналістів області. Працювала в газетах «Сумщина» (до цього «Ленінська правда»), «Червоний промінь», головним редактором «Педагогічної трибуни». Творчий доробок оцінений обласною премією «Золоте перо» 2000 року, званням Заслужений журналіст України. Спілка журналістів присвоїла їй звання «Пані журналістка». В школі юних журналістів допомагає освоювати ази журналістики, продовжує вести рубрику «Рідня». У жовтні 2015 р. побачила світ книга поетеси, журналістки «Прощальне танго моєї журналістики – книга вітання откровенця, відповіді на нестандартні запитання».

==ЗМІ==
===Друковані ЗМІ===
===Електронні ЗМІ===
==Пошта, зв'язок, банківська сфера==
==Цікаві факти==
==Фотогалерея==

[[Файл:SAM 3446.JPG]]

'''Іволжанський ставок.'''

==Примітки та посилання==
==Джерела==
==Література==
==Ресурси інтернету==

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]]

Історія с. Іволжанське

2015-12-07T20:32:05Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Фотогалерея */

==Назва==

В народі із вуст в уста передаються легенди про походження назви населеного пункта Іволжанське. Одна з них розповідає, що назву селу дали від великої кількості верб, на російській мові - «ив» , звідси і Іволжино. Інша легенда трактує походження назви села від птаха іволги, а українською мовою – вивільги. Часто старенькі люди і по сьогоднішній день називають населений пункт «Виволжено» - можливо, від «вивільга».

Існує ще одна легенда про походження назви села, пов’язана з назвою криниці, нібито збудованої людиною на прізвище Іволгін. Де правда, де вимисел, де легенда - на сьогодні, мабуть, всі точки зору на походження назви села мають право на існування, тож нехай вони передаються і далі з покоління в покоління. Бо тут і верби ростуть, і поселяються вивільги, і є дуже старе джерело з надзвичайно чистою і смачною водою.

==Географія==
===Розташування===

Селище Іволжанське знаходиться за 25 км від м. Суми в напрямку м. Курськ, Росія. Розташований на березі річки Олешня. Вище за течією на відстані 2 км розташоване селище Кияниця, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Писарівка. [[https://uk.wikipedia.org/wiki/Іволжанське]]

===Клімат===
===Ґрунти, рослинний і тваринний світ===

Іволжанський ставок займає на сьогодні загальну площу 27,351га. Безпосередньо під водою- 25,1952га. Заболочені ділянки становлять 1,1080 га. Вода у ставку чиста і відносно холодна, бо живиться водою чисельних підземних джерел. З усіх ставків, що тягнуться по річці Олешня, тільки на Іволжанському ставку можна зустріти рідкісні рослини, занесені до Червоної книги України – біле латаття, калюжницю європейську.

Латаття біле ( Numphaea alba) – одна з найкрасивіших рослин наших водойм. Росте вона в заплавах, старицях, ставках, там,де повільна течія води.

Рано навесні у верхів’ї ставу, по його берегах, можна зустріти не менш красиву рослину з яскраво-золотистими шароподібними квітами – купальницю європейську (Trolius europaeus). Пелюстки закривають внутрішню частину квітки, залишаючи маленький отвір. Часто квіти служать прихистком для маленьких комах, що ховаються в ньому , як у будиночку, від несприятливих погодніх умов і одночасно запилюють квітку. Часто квіти купальниці називають трояндою, бо дійсно, квітка має вигляд маленької жовтої трояндочки. У скандинавських народів є повір’я, що прекрасна квітка купальниці – улюблена квітка лісових духів – тролей. Звідси і походить латинська родова назва – троліус, а за яскраві жовті квіти її називають ліхтариком.

Понад десять років тому Іволжанський став облюбували найграційніші птахи нашої фауни –лебеді. Рано навесні прилітають ці птахи, щоб звити гніздо і дати потомство. На воді з очерету та іншої прибережної рослинності в’ють велике гніздо у тихому, недоступному для ока людини, куточку ставу. Коли лебедиця сидить на кладці, самець охороняє свою подругу від непроханих гостей. Місцеві жителі розповідають, що підпливти на човні до гнізда неможливо і навіть небезпечно. Лебідь-самець розправляє крила, а розмах їх становить більше 2 м, і кидається в атаку на людину, сильно б’ючи крилами по воді та видаючи шипучі загрозливі крики. В 2009 році лебедят було троє, а у 2010 році пара викормила аж п’ятьох нащадків. Для годівлі часто прилітають на сусідні ставки с. Кияниці та с.Писарівки. 2008 року одна з двох пар тривалий час не відлітала у вирій, навіть після замерзання водойми. Тому одного з птахів з обмороженими кінцівками передали до еколого –натуралістського центру у м. Суми. Саме тому з моменту заснування ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ» було оформлено його емблему, на якій, крім інших атрибутів, зображена пара лебедів.

Чарівна природа, затишні місця відпочинку ваблять до себе багатьох городян. Спекотним літнім днем можна покупатися і позасмагати, поплавати на човні, милуючись тихими затоками, білим лататтям, різноголосими піснями багаточисельного птаства.

Після відкриття рибальського сезону можна посидіти з вудочкою на зарослих вербами та вільхою берегах ставу. Тільки для цього треба придбати квиток (прямо на прохідній заводу), бо став орендує ТОВ «Завод «Еко - Продукт» для любительського і спортивного рибальства. В ставку водиться білий та червоний карась, короп, білий амур, товстолобик,окунь, щука, в’юни, піскарі. У ставку живуть також раки, які є індикаторами чистоти водойми. Хто полюбляє зимову рибалку, може спіймати окуня. У верхів’ї ставу видно сліди діяльності бобрів, їхні хатки, повалені дерева. Мисливці полюють на диких качок, водяних курочок, лисух.Зайці, косулі, благородні олені, лосі, лисиці, куниці, єнотовидні собаки, дикі кабани –це тварини, яких можна побачити в лісі Сумського лісгоспу, який межує з селом.

Первозданна краса мішаного лісу на основі дуба черешчатого манить своєю прохолодою, незрівнянною красою. Навесні можна помилуватися проліскою сибірською, рястом Маршала, любкою дволистою, медвежою цибулею (черемшою). Травень наповнює ліс пахощами конвалії, купини, а влітку, якщо пощастить, можна знайти лілію лісову (царські кудрі). якщо хтось любить тихе полювання, можна брати кошик і йти збирати строчки і сморчки, білі гриби, лисички, грузді, маслята, а осінньої пори тут - справжній опеньковий рай. Малина, ожина, суниці, глід, горіхи ліщини, лікарські рослини - ось тільки невеличкий перелік справжніх екологічно чистих дарів природи.

==Історія==
===Давні часи===
===Новий час===

В книзі ''«Россия, полное географическое описание нашего отечества», под редакцией В.П.Семенова т. VІІ. Малороссия издат. Деврина 1903г. Г.С.Петербург»'' є перша історична згадка про хутір Іволжино. ''«Ведомость сколько в Харьковской округе за помещиками состоит по нынешней ревизии во владении крестьян: умершего лейбгвардии корнета Андрея Кондратьева в х. Иволжино -51 человек»''( дані за 1783 рік). Андрій Андрійович Кондратьєв, син Андрія Васильовича та правнук Герасима Кіндратовича ,одного з найбагатших поміщиків Слобідської України, мав у Сумському і Лебединському повіті понад 33тис. десятин землі (села Василівка, Великий і Малий Бобрики, Нижня Верхосулка, Павлівське, Піщане, Попівка, Ситківщина, Хотінь, Яструбине, хутори Дубова Пустош, Іволжин, Кияшківський, Кривцова Пустош, Мороча, Полуботківський, Радковщина), кілька винокурних, цегляних, селітряних заводів, 5113 кріпаків (1795).

Хутір Іволжино переходив з рук в руки однієї і тієї ж сім’ї Кондратьєвих: від Герасима, відомого сумського полковника, землі одержав йог осин Андрій, далі – його син Василь, нарешті, землі та хутір Іволжин перейшли до його правнучки Ганни Андріївни, яка одружилася з Михайлом Івановичем Камбурлеєм, курським губернатором. Їхня донька Ганна одружилася з Бутурліним і передала хутір своїй доньці Ганні Дмитрівні, одруженій з графом Петром Сергійовичем Строгановим, якому навколишні землі з маєтком Хотінь відійшли довічно.

Не тільки підневільна праця кріпаків приносила прибуток поміщикам. У першій половині 19ст. Сумський повіт стає одним з найбільш розвинутих у промисловому відношенні в Харківській губернії, а галузі харчової промисловості набули найбільшого поширення. В умовах низьких цін на зерно, гуральництво давало в 2-4 рази більший прибуток, ніж хліб. Промислові підприємства на той час будувалися в основному в селах, що обумовлено наявністю сировини, дешевої робочої сили. За даними 1861 року, в Сумському повіті працювало 28 винокурень: Могриці, Стецьківці, Битиці, Іволжиному, Кияниці, Біловодах. До 1890 року завершується відокремлення спиртоочисних підприємств від винокурних. За даними Сумського Обласного Державного архіву, ''«…Иволжанський спиртзавод был построен в 1890 году и принадлежал графу Строганову ».''

Своїх дітей подружжя Строганових не мало, тому справи як на заводі, так і в маєтку с.Хотінь змусили продавати майно. Ще в 1911 році Іван Герасимович Харитоненко звертався до графа Строганова по питанню продажу, та граф навіть не прийняв цукрового магната. Через два роки помре Харитоненко і, майже одночасно, 90-річний граф. За відсутністю прямих спадкоємців, суд в результаті тривалого процессу про спадкоємство, затвердив цілу плеяду частково збіднілих далеких родичів, , які продали свою долю спадку єврею Шкопу, а потім маєток і садиба були куплені сумською землевласницею Марією Матвіївною Ліщинською.

===Новітній період===

Станом на 1 вересня 1946 року , згідно довідника «Українська РСР. Адміністративно- територіальний поділ » в Хотінському районі Сумської області до складу Новосічанської сільської ради відноситься "хутір Іволжанський". Згідно штампу в книгах, що були в бібліотеці Іволжанського спиртзаводу Харківського спиртотресту за 1953 року зазначено "Иволжено Хотенский р-н Сумской области". В довіднику «Українська РСР. Адміністративно –територіальний поділ» станом на 1січня 1972 року селище Іволжанське входить до складу Новосічанської сільської ради Сумського району Сумської області.

Історія села невід’ємно пов’язана з історією заводу. Після революції 1917 року завод перейшов у відомство Харківського спиртотресту. Ці дані підтверджують протоколи засідань другої Харківської районної комісії про націоналізацію земель від 1922 року ''«О национализации земель для Иволжанского винокуренного завода».'' На заводі були установлені три схеми виробництва спирту – паточна, картопляна та зернова. В 1941 році у зв язку з окупацією території обладнання було евакуйоване. Після війни завод відбудували, і з 1946 року він став випускати продукцію. Сировиною для отримання спирту була картопля та зерно, а з пуском після відбудови в 1949 році Кияницького цукрового заводу - патока. Спирт, вироблений на Іволжанському заводі, був найвищого у Харківському спиртотресті гатунку. За спогадами Лебідь Валентини Яківни, техніка-хіміка по сировині, що пропрацювала на заводі з 1958 по 1970 рік, якість іволжанського спирту у Харківському спиртотресті відзначали як найкращу. Головне у технологічному процесі виготовлення спирту – це якість води. Перші лабораторні дослідження місцевих фахівців, датовані 1940 роком, підтвердили, що вода має цінний мінеральний склад. У 1960- 61 роках проби цієї води були вперше направлені для детальних аналітичних досліджень до Українського науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології в місто Одесу і одержали позитивні харатеристики, що вода є унікальною гідрокарбонатною, залізистою, кальцієвою, магнієвою. У воді є біологічно-корисні для організму мікроелементи - йод, бром і ряд інших. Але промислового розливу води в той час, на превеликий жаль, так і не було розпочато.

В 1971-1972 роках відбувається реконструкція спиртзаводу на винзавод, що випускав плодово-ягідні вина. Сировиною служили фрукти, зібрані в садах району, області, республіки. Працював завод в одну зміну. Усіх робітників було 56 чоловік. Одне з найдешевших в асортименті плодовоягідних вин Іволжанського винзаводу було вино «Солнцедар».

Після розпаду Радянського Союзу на заводі деякий час розливали паньяк (настоянка на травах) на основі сировини, що завозилася із Одеської області. Антиалкогольна кампанія змусила перепрофілювати Іволжанський винзавод, і підприємство почало випускати фруктові консерви та безалкогольні напої (1987р.)

Наступним етапом роботи заводу і становлення води на виробництво став 1989 рік. Зразки води з Іволжанського родовища знову були направлені в УНДІ медичної реабілітації та курортології м. Одеси. Проведені дослідження знову підтвердили добру стабільність хімічного складу води та мінералізацію її в часі. Згідно бальнеологічної оцінки, воду за складом було віднесено до природної столової води, внесено до республіканського стандарту на мінеральні води та рекомендовано до промислового розливу під назвою «Івожанська». Нині завод працює в стінах будівлі, збудованої ще графом Строгановим. Вода подається зі скважини, яка діє з 19століття.

==Населення==

Загальна чисельність населення станом на 1 жовтня 2015 р. - 208 чоловік.
Кількість дворів - 90.

==Органи влади==

Підпорядковується Кияницькій сільській раді.

==Економіка==

'''ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ»''' в с.Іволжанське засновано 1997 року. Завод став спеціалізуватися на виробництві мінеральної води, пива, безалкогольних напоїв та молочної продукції. Асортимент незбираної молочної продукції був підібраний з урахуванням останніх тенденцій як у нашій країні, так і за кордоном, використовувався у лікувально- профілактичних цілях та в дитячому харчуванні. Великим попитом користувалися :
1. Молоко
2. Кефір
3. Сметана
4. Йогурт «Сімейний»
5. Молоко з какао «Мальвіна»
6. Ряжанка.

З об 'єктивних причин, які склалися в області з сировиною, в червні 2003 року виробництво молочної продукції було припинено.
Виробництво живого пива здійснюється на основі натуральних компонентів за традиційною технологією, згідно індивідуальних рецептур підприємства.
Обладнання для виробництва напоїв було поставлене ізраїльською фірмою «I .E.C. Ingineering », італійською фірмою « B. M. Beraggy» та заводом «Технологія» міста Одеса. Установлене обладнання відповідає комплексній механізації та автоматизації виробничих процесів. Це сучасне малоенергомістке високотехнологічне обладнання закритого способу виробництва , яке дає можливість зберегти натуральність продукції, що виготовляється. З липня 2007 року на підприємстві діє система управління якістю , яка відповідає вимогам ДСТУ ІSО 9001.

Теперішній асортимент продукції:

1.Вода «Іволжанська газована»
2.Вода «Івожанська негазована»
3.Напій «Лимонад»
4.Напій «Дюшес»
5.Напій «Лимон»
6.Напій «Апельсин»
7.Напій «Живинка»
8.Напій «Виноград»
9. Напій «Кола»
10. Пиво «Іволжанське»
11.Вода бутильована (6л та 20л).

Для забезпечення виробничої потреби в тарі установлено дві лінії видуву ПЕТ – пляшок польського та вітчизняного виробництва.
Підприємство постійно бере участь у виставках та конкурсах як місцевого, так і державного рівня. У 2003 році в конкурсі «Українське найсмачніше» другої національної виставки «Регіони України пропонують» підприємство було нагороджене «Золотою медаллю».
Два роки поспіль – 2004 та 2005, підприємство приймало участь в регіональному конкурсі «100 кращих товарів Сумщини». В 2005 році вийшло фіналістом цього конкурсу в номінації «Харчові продукти» по позиції вода мінеральна питна столова сильногазована «Іволжанська».
В 2012р. число працюючих на підприємстві складало 126 чоловік. Планується розширення виробництва та збільшення чисельності виробничого персоналу.

==Медицина==
==Освіта==

Діти навчаються у Новосічанській ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Підвіз здійснюється шкільним автобусом.

==Культура==

Діє сільський клуб.

==Релігія==
==Спорт==
==Пам'ятки архітектури, історії та культури==

На околиці села є одна з 4 братських могил Кияницької сільської ради з похованнями воїнів, що загинули під час оборонних боїв за село на початку жовтня 1941 року (підрозділи 293 стрілецької дивізії 40-ї Армії ) та 8 березня і в другій половині серпня 1943( підрозділи 615 стрілецького полку 167 трілецької дивізії 38-ї Армії). В братській могилі знайшли свій останній пристанок 11 воїнів Радянської Армії - один воїн, що загинув у 1941 році, а решта - під час визвольних боїв 1943 року.
Поряд з братською могилою на початку 2000-х років була побудована дерев’яна капличка. Ініціатором і спонсором побудови культової споруди була родина Мельників - Володимира Петровича та Василини Василівни, що проживають у селі Іволжанське. 10 жовтня 2008 року протоієреєм Віктором каплиця освячена на честь Святого Георгія. Каплиця – це християнська культова споруда, що являє собою невеличку церкву без приміщення для вівтаря. Як правило, каплички будуються на місці поховань, вздовж доріг. Призначена каплиця для відправ та молитов. Кожен, хто бажає, може зайти помолитися, подумати про тлінність життя…

==Персоналії==

Кожне село на Україні може гордитися талановитими працьовитими людьми. Кожне село має і відомих жителів.
'''Олександр Степанович Демиденко.
'''
Народився Олександр Степанович 6 квітня 1940 р. в с. Писарівка ( нині Сумського району Сумської області), а дитячі та юнацькі роки провів в с.Іволжанське, у 1955 році закінчив Новосічанську школу, де і почав писати свої перші поетичні рядки. Закінчив Чернівецький держуніверситет за спеціальністю філолог – викладач української мови та літератури. На другому курсі здобув всеукраїнське визнання як автор тексту пісні «Плаче захмарене небо». Вона здобула таку популярність, що багато хто вважає її народною. А загалом на вірші Олександра Демиденка написано більше 250-ти пісень. Кращі з них увійшли до його пісенних збірок «Плаче захмарене небо», «Калинові дзвони» та «Диво-сон».

Після закінчення вузу Олександр Степанович працював учителем у школах Чернігівщини, в Сумському обласному Будинку народної творчості,
вихователем київських студентських і робітничих гуртожитків, комендантом, начальником УЖКГ.
[http://koonspu.org/index.php/novyny/134-nova-yuvileyna-zbirka-oleksandra-demydenka]

В поезії Олександра Степановича Демиденка сільська тематика – чи не найважливіша. І це не просто данина синівському обов’язку, а щось таке , що неможливо передати звичайними, буденними словами. Треба мати зір справжнього художника і неабияку поетичну уяву, аби побачити, що тіні від гілок смерек нагадують лелечі крила. Поезія Олександра Демиденка - афористична, образна і надзвичайно мелодійна. Неспроста Степан Сабадаш, Анатолій Гайденко, Ярослав Вишиваний, Остап Гавриш та інші українські композитори беруть слова його віршів за основу своїх пісень, які потім співає уся Україна. Перша збірка поезій «На крилах лелек» побачила світ у 2006 році у видавництві «Український письменник», друга, «У сузір’ї внуків», віддрукована видавництвом «Буква» у 2007 року. «Веселі дні на хуторі Григорівка» - це третя книжка талановитого гумориста і поета, видана ТО «Край», видавець Міцінський С.А. у 2007 році. Олександр Демиденко - член Спілки письменників України, на сьогодні проживає разом з дружиною в м.Києві на бульварі Давидова. 10 квітня 2007 року Олександр Степанович побував на малій батьківщині, відвідав Писарівську та Новосічанську школи. Відбулася творча зустріч з учителями та старшокласниками, де приємно поспілкувалися, послухали поезію у виконанні автора, почули відповіді на запитання. 26 січня 2011 року в обласній філармонії відбувся вечір поезії О.Демиденка. Батьківщина і досі тримає письменника тісними родинними узами та вабить до себе.

З-під пера поета вийшли збірки віршів для дорослих «На крилах лелек» (2006), гуморесок «Веселі дні на хуторі Григорівка» та «Я з сонця й роси» (2015), а також для дітей «У сузір′ї внуків» (2006), «Лисиччине дзеркало» (2007), «Україна в нас одна» (2007), «Пори року» (2007), «Місяць-художник» (2008).

'''Геренко Світлана Василівна'''

9 грудня 1945 року в с. Степанівка Сумського району народилася Геренко (Варуха) Світлана Василівна. З 1953 роки родина Василя Варухи проживала в селі Іволжанському на території відгодівельного пункту Кіровського радгоспу. В той час, коли радянські діти мріяли бути космонавтами чи, на худий кінець, лікарями, Світлана уже знала напевне, що буде журналістом. Школяркою друкувалася в молодіжній газеті, а закінчивши Новосічанську десятирічку, вирушила вступати вчитися на журналістку до Київського університету ім. Шевченка. Та на престижний факультет приймали з дворічним трудовим стажем, тому, щоб не марнувати часу, вступила на заочне відділення філфаку СДПІ ім. А.С.Макаренка. , а працювати пішла в рідну Новосічанську школу вожатою. Життя в школі кипіло: вечори, вікторини, туристичні походи. Світлана Василівна точно знає, що батьківщина КВК – не телебачення, не студенти вузів, а стіни нашої школи. Пропонували Світлані місто секретаря райкому комсомолу, та мрія про журналістику перемогла, і вона пішла працювати в газету «Червоний промінь». Продовжувала друкуватися в журналах «Дніпро», «Перець», «Прапор», газетах «Молодь України», «Літературна Україна». Її гуморески входять до збірника «Одноперчанин», альманаха літераторів Сумщини «Слобожанщина». Вона представлена в Міжнародній асоціації українських гумористів «Весела Січ» як активно-веселий член сумського куреня імені Остапа Вишні. За три десятиліття творчої діяльності Світлана Василівна відома сумчанам і жителям області як один із кращих журналістів області. Працювала в газетах «Сумщина» (до цього «Ленінська правда»), «Червоний промінь», головним редактором «Педагогічної трибуни». Творчий доробок оцінений обласною премією «Золоте перо» 2000 року, званням Заслужений журналіст України. Спілка журналістів присвоїла їй звання «Пані журналістка». В школі юних журналістів допомагає освоювати ази журналістики, продовжує вести рубрику «Рідня». У жовтні 2015 р. побачила світ книга поетеси, журналістки «Прощальне танго моєї журналістики – книга вітання откровенця, відповіді на нестандартні запитання».

==ЗМІ==
===Друковані ЗМІ===
===Електронні ЗМІ===
==Пошта, зв'язок, банківська сфера==
==Цікаві факти==
==Фотогалерея==

[[Файл:SAM 3446.JPG]]

==Примітки та посилання==
==Джерела==
==Література==
==Ресурси інтернету==

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]]

Файл:SAM 3446.JPG

2015-12-07T20:30:04Z

Лебідь Віра Миколаївна: Іволжанське. Став.

Іволжанське. Став.

Історія с. Іволжанське

2015-12-07T20:27:15Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Фотогалерея */

==Назва==

В народі із вуст в уста передаються легенди про походження назви населеного пункта Іволжанське. Одна з них розповідає, що назву селу дали від великої кількості верб, на російській мові - «ив» , звідси і Іволжино. Інша легенда трактує походження назви села від птаха іволги, а українською мовою – вивільги. Часто старенькі люди і по сьогоднішній день називають населений пункт «Виволжено» - можливо, від «вивільга».

Існує ще одна легенда про походження назви села, пов’язана з назвою криниці, нібито збудованої людиною на прізвище Іволгін. Де правда, де вимисел, де легенда - на сьогодні, мабуть, всі точки зору на походження назви села мають право на існування, тож нехай вони передаються і далі з покоління в покоління. Бо тут і верби ростуть, і поселяються вивільги, і є дуже старе джерело з надзвичайно чистою і смачною водою.

==Географія==
===Розташування===

Селище Іволжанське знаходиться за 25 км від м. Суми в напрямку м. Курськ, Росія. Розташований на березі річки Олешня. Вище за течією на відстані 2 км розташоване селище Кияниця, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Писарівка. [[https://uk.wikipedia.org/wiki/Іволжанське]]

===Клімат===
===Ґрунти, рослинний і тваринний світ===

Іволжанський ставок займає на сьогодні загальну площу 27,351га. Безпосередньо під водою- 25,1952га. Заболочені ділянки становлять 1,1080 га. Вода у ставку чиста і відносно холодна, бо живиться водою чисельних підземних джерел. З усіх ставків, що тягнуться по річці Олешня, тільки на Іволжанському ставку можна зустріти рідкісні рослини, занесені до Червоної книги України – біле латаття, калюжницю європейську.

Латаття біле ( Numphaea alba) – одна з найкрасивіших рослин наших водойм. Росте вона в заплавах, старицях, ставках, там,де повільна течія води.

Рано навесні у верхів’ї ставу, по його берегах, можна зустріти не менш красиву рослину з яскраво-золотистими шароподібними квітами – купальницю європейську (Trolius europaeus). Пелюстки закривають внутрішню частину квітки, залишаючи маленький отвір. Часто квіти служать прихистком для маленьких комах, що ховаються в ньому , як у будиночку, від несприятливих погодніх умов і одночасно запилюють квітку. Часто квіти купальниці називають трояндою, бо дійсно, квітка має вигляд маленької жовтої трояндочки. У скандинавських народів є повір’я, що прекрасна квітка купальниці – улюблена квітка лісових духів – тролей. Звідси і походить латинська родова назва – троліус, а за яскраві жовті квіти її називають ліхтариком.

Понад десять років тому Іволжанський став облюбували найграційніші птахи нашої фауни –лебеді. Рано навесні прилітають ці птахи, щоб звити гніздо і дати потомство. На воді з очерету та іншої прибережної рослинності в’ють велике гніздо у тихому, недоступному для ока людини, куточку ставу. Коли лебедиця сидить на кладці, самець охороняє свою подругу від непроханих гостей. Місцеві жителі розповідають, що підпливти на човні до гнізда неможливо і навіть небезпечно. Лебідь-самець розправляє крила, а розмах їх становить більше 2 м, і кидається в атаку на людину, сильно б’ючи крилами по воді та видаючи шипучі загрозливі крики. В 2009 році лебедят було троє, а у 2010 році пара викормила аж п’ятьох нащадків. Для годівлі часто прилітають на сусідні ставки с. Кияниці та с.Писарівки. 2008 року одна з двох пар тривалий час не відлітала у вирій, навіть після замерзання водойми. Тому одного з птахів з обмороженими кінцівками передали до еколого –натуралістського центру у м. Суми. Саме тому з моменту заснування ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ» було оформлено його емблему, на якій, крім інших атрибутів, зображена пара лебедів.

Чарівна природа, затишні місця відпочинку ваблять до себе багатьох городян. Спекотним літнім днем можна покупатися і позасмагати, поплавати на човні, милуючись тихими затоками, білим лататтям, різноголосими піснями багаточисельного птаства.

Після відкриття рибальського сезону можна посидіти з вудочкою на зарослих вербами та вільхою берегах ставу. Тільки для цього треба придбати квиток (прямо на прохідній заводу), бо став орендує ТОВ «Завод «Еко - Продукт» для любительського і спортивного рибальства. В ставку водиться білий та червоний карась, короп, білий амур, товстолобик,окунь, щука, в’юни, піскарі. У ставку живуть також раки, які є індикаторами чистоти водойми. Хто полюбляє зимову рибалку, може спіймати окуня. У верхів’ї ставу видно сліди діяльності бобрів, їхні хатки, повалені дерева. Мисливці полюють на диких качок, водяних курочок, лисух.Зайці, косулі, благородні олені, лосі, лисиці, куниці, єнотовидні собаки, дикі кабани –це тварини, яких можна побачити в лісі Сумського лісгоспу, який межує з селом.

Первозданна краса мішаного лісу на основі дуба черешчатого манить своєю прохолодою, незрівнянною красою. Навесні можна помилуватися проліскою сибірською, рястом Маршала, любкою дволистою, медвежою цибулею (черемшою). Травень наповнює ліс пахощами конвалії, купини, а влітку, якщо пощастить, можна знайти лілію лісову (царські кудрі). якщо хтось любить тихе полювання, можна брати кошик і йти збирати строчки і сморчки, білі гриби, лисички, грузді, маслята, а осінньої пори тут - справжній опеньковий рай. Малина, ожина, суниці, глід, горіхи ліщини, лікарські рослини - ось тільки невеличкий перелік справжніх екологічно чистих дарів природи.

==Історія==
===Давні часи===
===Новий час===

В книзі ''«Россия, полное географическое описание нашего отечества», под редакцией В.П.Семенова т. VІІ. Малороссия издат. Деврина 1903г. Г.С.Петербург»'' є перша історична згадка про хутір Іволжино. ''«Ведомость сколько в Харьковской округе за помещиками состоит по нынешней ревизии во владении крестьян: умершего лейбгвардии корнета Андрея Кондратьева в х. Иволжино -51 человек»''( дані за 1783 рік). Андрій Андрійович Кондратьєв, син Андрія Васильовича та правнук Герасима Кіндратовича ,одного з найбагатших поміщиків Слобідської України, мав у Сумському і Лебединському повіті понад 33тис. десятин землі (села Василівка, Великий і Малий Бобрики, Нижня Верхосулка, Павлівське, Піщане, Попівка, Ситківщина, Хотінь, Яструбине, хутори Дубова Пустош, Іволжин, Кияшківський, Кривцова Пустош, Мороча, Полуботківський, Радковщина), кілька винокурних, цегляних, селітряних заводів, 5113 кріпаків (1795).

Хутір Іволжино переходив з рук в руки однієї і тієї ж сім’ї Кондратьєвих: від Герасима, відомого сумського полковника, землі одержав йог осин Андрій, далі – його син Василь, нарешті, землі та хутір Іволжин перейшли до його правнучки Ганни Андріївни, яка одружилася з Михайлом Івановичем Камбурлеєм, курським губернатором. Їхня донька Ганна одружилася з Бутурліним і передала хутір своїй доньці Ганні Дмитрівні, одруженій з графом Петром Сергійовичем Строгановим, якому навколишні землі з маєтком Хотінь відійшли довічно.

Не тільки підневільна праця кріпаків приносила прибуток поміщикам. У першій половині 19ст. Сумський повіт стає одним з найбільш розвинутих у промисловому відношенні в Харківській губернії, а галузі харчової промисловості набули найбільшого поширення. В умовах низьких цін на зерно, гуральництво давало в 2-4 рази більший прибуток, ніж хліб. Промислові підприємства на той час будувалися в основному в селах, що обумовлено наявністю сировини, дешевої робочої сили. За даними 1861 року, в Сумському повіті працювало 28 винокурень: Могриці, Стецьківці, Битиці, Іволжиному, Кияниці, Біловодах. До 1890 року завершується відокремлення спиртоочисних підприємств від винокурних. За даними Сумського Обласного Державного архіву, ''«…Иволжанський спиртзавод был построен в 1890 году и принадлежал графу Строганову ».''

Своїх дітей подружжя Строганових не мало, тому справи як на заводі, так і в маєтку с.Хотінь змусили продавати майно. Ще в 1911 році Іван Герасимович Харитоненко звертався до графа Строганова по питанню продажу, та граф навіть не прийняв цукрового магната. Через два роки помре Харитоненко і, майже одночасно, 90-річний граф. За відсутністю прямих спадкоємців, суд в результаті тривалого процессу про спадкоємство, затвердив цілу плеяду частково збіднілих далеких родичів, , які продали свою долю спадку єврею Шкопу, а потім маєток і садиба були куплені сумською землевласницею Марією Матвіївною Ліщинською.

===Новітній період===

Станом на 1 вересня 1946 року , згідно довідника «Українська РСР. Адміністративно- територіальний поділ » в Хотінському районі Сумської області до складу Новосічанської сільської ради відноситься "хутір Іволжанський". Згідно штампу в книгах, що були в бібліотеці Іволжанського спиртзаводу Харківського спиртотресту за 1953 року зазначено "Иволжено Хотенский р-н Сумской области". В довіднику «Українська РСР. Адміністративно –територіальний поділ» станом на 1січня 1972 року селище Іволжанське входить до складу Новосічанської сільської ради Сумського району Сумської області.

Історія села невід’ємно пов’язана з історією заводу. Після революції 1917 року завод перейшов у відомство Харківського спиртотресту. Ці дані підтверджують протоколи засідань другої Харківської районної комісії про націоналізацію земель від 1922 року ''«О национализации земель для Иволжанского винокуренного завода».'' На заводі були установлені три схеми виробництва спирту – паточна, картопляна та зернова. В 1941 році у зв язку з окупацією території обладнання було евакуйоване. Після війни завод відбудували, і з 1946 року він став випускати продукцію. Сировиною для отримання спирту була картопля та зерно, а з пуском після відбудови в 1949 році Кияницького цукрового заводу - патока. Спирт, вироблений на Іволжанському заводі, був найвищого у Харківському спиртотресті гатунку. За спогадами Лебідь Валентини Яківни, техніка-хіміка по сировині, що пропрацювала на заводі з 1958 по 1970 рік, якість іволжанського спирту у Харківському спиртотресті відзначали як найкращу. Головне у технологічному процесі виготовлення спирту – це якість води. Перші лабораторні дослідження місцевих фахівців, датовані 1940 роком, підтвердили, що вода має цінний мінеральний склад. У 1960- 61 роках проби цієї води були вперше направлені для детальних аналітичних досліджень до Українського науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології в місто Одесу і одержали позитивні харатеристики, що вода є унікальною гідрокарбонатною, залізистою, кальцієвою, магнієвою. У воді є біологічно-корисні для організму мікроелементи - йод, бром і ряд інших. Але промислового розливу води в той час, на превеликий жаль, так і не було розпочато.

В 1971-1972 роках відбувається реконструкція спиртзаводу на винзавод, що випускав плодово-ягідні вина. Сировиною служили фрукти, зібрані в садах району, області, республіки. Працював завод в одну зміну. Усіх робітників було 56 чоловік. Одне з найдешевших в асортименті плодовоягідних вин Іволжанського винзаводу було вино «Солнцедар».

Після розпаду Радянського Союзу на заводі деякий час розливали паньяк (настоянка на травах) на основі сировини, що завозилася із Одеської області. Антиалкогольна кампанія змусила перепрофілювати Іволжанський винзавод, і підприємство почало випускати фруктові консерви та безалкогольні напої (1987р.)

Наступним етапом роботи заводу і становлення води на виробництво став 1989 рік. Зразки води з Іволжанського родовища знову були направлені в УНДІ медичної реабілітації та курортології м. Одеси. Проведені дослідження знову підтвердили добру стабільність хімічного складу води та мінералізацію її в часі. Згідно бальнеологічної оцінки, воду за складом було віднесено до природної столової води, внесено до республіканського стандарту на мінеральні води та рекомендовано до промислового розливу під назвою «Івожанська». Нині завод працює в стінах будівлі, збудованої ще графом Строгановим. Вода подається зі скважини, яка діє з 19століття.

==Населення==

Загальна чисельність населення станом на 1 жовтня 2015 р. - 208 чоловік.
Кількість дворів - 90.

==Органи влади==

Підпорядковується Кияницькій сільській раді.

==Економіка==

'''ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ»''' в с.Іволжанське засновано 1997 року. Завод став спеціалізуватися на виробництві мінеральної води, пива, безалкогольних напоїв та молочної продукції. Асортимент незбираної молочної продукції був підібраний з урахуванням останніх тенденцій як у нашій країні, так і за кордоном, використовувався у лікувально- профілактичних цілях та в дитячому харчуванні. Великим попитом користувалися :
1. Молоко
2. Кефір
3. Сметана
4. Йогурт «Сімейний»
5. Молоко з какао «Мальвіна»
6. Ряжанка.

З об 'єктивних причин, які склалися в області з сировиною, в червні 2003 року виробництво молочної продукції було припинено.
Виробництво живого пива здійснюється на основі натуральних компонентів за традиційною технологією, згідно індивідуальних рецептур підприємства.
Обладнання для виробництва напоїв було поставлене ізраїльською фірмою «I .E.C. Ingineering », італійською фірмою « B. M. Beraggy» та заводом «Технологія» міста Одеса. Установлене обладнання відповідає комплексній механізації та автоматизації виробничих процесів. Це сучасне малоенергомістке високотехнологічне обладнання закритого способу виробництва , яке дає можливість зберегти натуральність продукції, що виготовляється. З липня 2007 року на підприємстві діє система управління якістю , яка відповідає вимогам ДСТУ ІSО 9001.

Теперішній асортимент продукції:

1.Вода «Іволжанська газована»
2.Вода «Івожанська негазована»
3.Напій «Лимонад»
4.Напій «Дюшес»
5.Напій «Лимон»
6.Напій «Апельсин»
7.Напій «Живинка»
8.Напій «Виноград»
9. Напій «Кола»
10. Пиво «Іволжанське»
11.Вода бутильована (6л та 20л).

Для забезпечення виробничої потреби в тарі установлено дві лінії видуву ПЕТ – пляшок польського та вітчизняного виробництва.
Підприємство постійно бере участь у виставках та конкурсах як місцевого, так і державного рівня. У 2003 році в конкурсі «Українське найсмачніше» другої національної виставки «Регіони України пропонують» підприємство було нагороджене «Золотою медаллю».
Два роки поспіль – 2004 та 2005, підприємство приймало участь в регіональному конкурсі «100 кращих товарів Сумщини». В 2005 році вийшло фіналістом цього конкурсу в номінації «Харчові продукти» по позиції вода мінеральна питна столова сильногазована «Іволжанська».
В 2012р. число працюючих на підприємстві складало 126 чоловік. Планується розширення виробництва та збільшення чисельності виробничого персоналу.

==Медицина==
==Освіта==

Діти навчаються у Новосічанській ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Підвіз здійснюється шкільним автобусом.

==Культура==

Діє сільський клуб.

==Релігія==
==Спорт==
==Пам'ятки архітектури, історії та культури==

На околиці села є одна з 4 братських могил Кияницької сільської ради з похованнями воїнів, що загинули під час оборонних боїв за село на початку жовтня 1941 року (підрозділи 293 стрілецької дивізії 40-ї Армії ) та 8 березня і в другій половині серпня 1943( підрозділи 615 стрілецького полку 167 трілецької дивізії 38-ї Армії). В братській могилі знайшли свій останній пристанок 11 воїнів Радянської Армії - один воїн, що загинув у 1941 році, а решта - під час визвольних боїв 1943 року.
Поряд з братською могилою на початку 2000-х років була побудована дерев’яна капличка. Ініціатором і спонсором побудови культової споруди була родина Мельників - Володимира Петровича та Василини Василівни, що проживають у селі Іволжанське. 10 жовтня 2008 року протоієреєм Віктором каплиця освячена на честь Святого Георгія. Каплиця – це християнська культова споруда, що являє собою невеличку церкву без приміщення для вівтаря. Як правило, каплички будуються на місці поховань, вздовж доріг. Призначена каплиця для відправ та молитов. Кожен, хто бажає, може зайти помолитися, подумати про тлінність життя…

==Персоналії==

Кожне село на Україні може гордитися талановитими працьовитими людьми. Кожне село має і відомих жителів.
'''Олександр Степанович Демиденко.
'''
Народився Олександр Степанович 6 квітня 1940 р. в с. Писарівка ( нині Сумського району Сумської області), а дитячі та юнацькі роки провів в с.Іволжанське, у 1955 році закінчив Новосічанську школу, де і почав писати свої перші поетичні рядки. Закінчив Чернівецький держуніверситет за спеціальністю філолог – викладач української мови та літератури. На другому курсі здобув всеукраїнське визнання як автор тексту пісні «Плаче захмарене небо». Вона здобула таку популярність, що багато хто вважає її народною. А загалом на вірші Олександра Демиденка написано більше 250-ти пісень. Кращі з них увійшли до його пісенних збірок «Плаче захмарене небо», «Калинові дзвони» та «Диво-сон».

Після закінчення вузу Олександр Степанович працював учителем у школах Чернігівщини, в Сумському обласному Будинку народної творчості,
вихователем київських студентських і робітничих гуртожитків, комендантом, начальником УЖКГ.
[http://koonspu.org/index.php/novyny/134-nova-yuvileyna-zbirka-oleksandra-demydenka]

В поезії Олександра Степановича Демиденка сільська тематика – чи не найважливіша. І це не просто данина синівському обов’язку, а щось таке , що неможливо передати звичайними, буденними словами. Треба мати зір справжнього художника і неабияку поетичну уяву, аби побачити, що тіні від гілок смерек нагадують лелечі крила. Поезія Олександра Демиденка - афористична, образна і надзвичайно мелодійна. Неспроста Степан Сабадаш, Анатолій Гайденко, Ярослав Вишиваний, Остап Гавриш та інші українські композитори беруть слова його віршів за основу своїх пісень, які потім співає уся Україна. Перша збірка поезій «На крилах лелек» побачила світ у 2006 році у видавництві «Український письменник», друга, «У сузір’ї внуків», віддрукована видавництвом «Буква» у 2007 року. «Веселі дні на хуторі Григорівка» - це третя книжка талановитого гумориста і поета, видана ТО «Край», видавець Міцінський С.А. у 2007 році. Олександр Демиденко - член Спілки письменників України, на сьогодні проживає разом з дружиною в м.Києві на бульварі Давидова. 10 квітня 2007 року Олександр Степанович побував на малій батьківщині, відвідав Писарівську та Новосічанську школи. Відбулася творча зустріч з учителями та старшокласниками, де приємно поспілкувалися, послухали поезію у виконанні автора, почули відповіді на запитання. 26 січня 2011 року в обласній філармонії відбувся вечір поезії О.Демиденка. Батьківщина і досі тримає письменника тісними родинними узами та вабить до себе.

З-під пера поета вийшли збірки віршів для дорослих «На крилах лелек» (2006), гуморесок «Веселі дні на хуторі Григорівка» та «Я з сонця й роси» (2015), а також для дітей «У сузір′ї внуків» (2006), «Лисиччине дзеркало» (2007), «Україна в нас одна» (2007), «Пори року» (2007), «Місяць-художник» (2008).

'''Геренко Світлана Василівна'''

9 грудня 1945 року в с. Степанівка Сумського району народилася Геренко (Варуха) Світлана Василівна. З 1953 роки родина Василя Варухи проживала в селі Іволжанському на території відгодівельного пункту Кіровського радгоспу. В той час, коли радянські діти мріяли бути космонавтами чи, на худий кінець, лікарями, Світлана уже знала напевне, що буде журналістом. Школяркою друкувалася в молодіжній газеті, а закінчивши Новосічанську десятирічку, вирушила вступати вчитися на журналістку до Київського університету ім. Шевченка. Та на престижний факультет приймали з дворічним трудовим стажем, тому, щоб не марнувати часу, вступила на заочне відділення філфаку СДПІ ім. А.С.Макаренка. , а працювати пішла в рідну Новосічанську школу вожатою. Життя в школі кипіло: вечори, вікторини, туристичні походи. Світлана Василівна точно знає, що батьківщина КВК – не телебачення, не студенти вузів, а стіни нашої школи. Пропонували Світлані місто секретаря райкому комсомолу, та мрія про журналістику перемогла, і вона пішла працювати в газету «Червоний промінь». Продовжувала друкуватися в журналах «Дніпро», «Перець», «Прапор», газетах «Молодь України», «Літературна Україна». Її гуморески входять до збірника «Одноперчанин», альманаха літераторів Сумщини «Слобожанщина». Вона представлена в Міжнародній асоціації українських гумористів «Весела Січ» як активно-веселий член сумського куреня імені Остапа Вишні. За три десятиліття творчої діяльності Світлана Василівна відома сумчанам і жителям області як один із кращих журналістів області. Працювала в газетах «Сумщина» (до цього «Ленінська правда»), «Червоний промінь», головним редактором «Педагогічної трибуни». Творчий доробок оцінений обласною премією «Золоте перо» 2000 року, званням Заслужений журналіст України. Спілка журналістів присвоїла їй звання «Пані журналістка». В школі юних журналістів допомагає освоювати ази журналістики, продовжує вести рубрику «Рідня». У жовтні 2015 р. побачила світ книга поетеси, журналістки «Прощальне танго моєї журналістики – книга вітання откровенця, відповіді на нестандартні запитання».

==ЗМІ==
===Друковані ЗМІ===
===Електронні ЗМІ===
==Пошта, зв'язок, банківська сфера==
==Цікаві факти==
==Фотогалерея==

[[Файл:Іволжанське 1.jpg]]

==Примітки та посилання==
==Джерела==
==Література==
==Ресурси інтернету==

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]]

Історія с. Іволжанське

2015-12-07T19:44:08Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Ґрунти, рослинний і тваринний світ */

==Назва==

В народі із вуст в уста передаються легенди про походження назви населеного пункта Іволжанське. Одна з них розповідає, що назву селу дали від великої кількості верб, на російській мові - «ив» , звідси і Іволжино. Інша легенда трактує походження назви села від птаха іволги, а українською мовою – вивільги. Часто старенькі люди і по сьогоднішній день називають населений пункт «Виволжено» - можливо, від «вивільга».

Існує ще одна легенда про походження назви села, пов’язана з назвою криниці, нібито збудованої людиною на прізвище Іволгін. Де правда, де вимисел, де легенда - на сьогодні, мабуть, всі точки зору на походження назви села мають право на існування, тож нехай вони передаються і далі з покоління в покоління. Бо тут і верби ростуть, і поселяються вивільги, і є дуже старе джерело з надзвичайно чистою і смачною водою.

==Географія==
===Розташування===

Селище Іволжанське знаходиться за 25 км від м. Суми в напрямку м. Курськ, Росія. Розташований на березі річки Олешня. Вище за течією на відстані 2 км розташоване селище Кияниця, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Писарівка. [[https://uk.wikipedia.org/wiki/Іволжанське]]

===Клімат===
===Ґрунти, рослинний і тваринний світ===

Іволжанський ставок займає на сьогодні загальну площу 27,351га. Безпосередньо під водою- 25,1952га. Заболочені ділянки становлять 1,1080 га. Вода у ставку чиста і відносно холодна, бо живиться водою чисельних підземних джерел. З усіх ставків, що тягнуться по річці Олешня, тільки на Іволжанському ставку можна зустріти рідкісні рослини, занесені до Червоної книги України – біле латаття, калюжницю європейську.

Латаття біле ( Numphaea alba) – одна з найкрасивіших рослин наших водойм. Росте вона в заплавах, старицях, ставках, там,де повільна течія води.

Рано навесні у верхів’ї ставу, по його берегах, можна зустріти не менш красиву рослину з яскраво-золотистими шароподібними квітами – купальницю європейську (Trolius europaeus). Пелюстки закривають внутрішню частину квітки, залишаючи маленький отвір. Часто квіти служать прихистком для маленьких комах, що ховаються в ньому , як у будиночку, від несприятливих погодніх умов і одночасно запилюють квітку. Часто квіти купальниці називають трояндою, бо дійсно, квітка має вигляд маленької жовтої трояндочки. У скандинавських народів є повір’я, що прекрасна квітка купальниці – улюблена квітка лісових духів – тролей. Звідси і походить латинська родова назва – троліус, а за яскраві жовті квіти її називають ліхтариком.

Понад десять років тому Іволжанський став облюбували найграційніші птахи нашої фауни –лебеді. Рано навесні прилітають ці птахи, щоб звити гніздо і дати потомство. На воді з очерету та іншої прибережної рослинності в’ють велике гніздо у тихому, недоступному для ока людини, куточку ставу. Коли лебедиця сидить на кладці, самець охороняє свою подругу від непроханих гостей. Місцеві жителі розповідають, що підпливти на човні до гнізда неможливо і навіть небезпечно. Лебідь-самець розправляє крила, а розмах їх становить більше 2 м, і кидається в атаку на людину, сильно б’ючи крилами по воді та видаючи шипучі загрозливі крики. В 2009 році лебедят було троє, а у 2010 році пара викормила аж п’ятьох нащадків. Для годівлі часто прилітають на сусідні ставки с. Кияниці та с.Писарівки. 2008 року одна з двох пар тривалий час не відлітала у вирій, навіть після замерзання водойми. Тому одного з птахів з обмороженими кінцівками передали до еколого –натуралістського центру у м. Суми. Саме тому з моменту заснування ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ» було оформлено його емблему, на якій, крім інших атрибутів, зображена пара лебедів.

Чарівна природа, затишні місця відпочинку ваблять до себе багатьох городян. Спекотним літнім днем можна покупатися і позасмагати, поплавати на човні, милуючись тихими затоками, білим лататтям, різноголосими піснями багаточисельного птаства.

Після відкриття рибальського сезону можна посидіти з вудочкою на зарослих вербами та вільхою берегах ставу. Тільки для цього треба придбати квиток (прямо на прохідній заводу), бо став орендує ТОВ «Завод «Еко - Продукт» для любительського і спортивного рибальства. В ставку водиться білий та червоний карась, короп, білий амур, товстолобик,окунь, щука, в’юни, піскарі. У ставку живуть також раки, які є індикаторами чистоти водойми. Хто полюбляє зимову рибалку, може спіймати окуня. У верхів’ї ставу видно сліди діяльності бобрів, їхні хатки, повалені дерева. Мисливці полюють на диких качок, водяних курочок, лисух.Зайці, косулі, благородні олені, лосі, лисиці, куниці, єнотовидні собаки, дикі кабани –це тварини, яких можна побачити в лісі Сумського лісгоспу, який межує з селом.

Первозданна краса мішаного лісу на основі дуба черешчатого манить своєю прохолодою, незрівнянною красою. Навесні можна помилуватися проліскою сибірською, рястом Маршала, любкою дволистою, медвежою цибулею (черемшою). Травень наповнює ліс пахощами конвалії, купини, а влітку, якщо пощастить, можна знайти лілію лісову (царські кудрі). якщо хтось любить тихе полювання, можна брати кошик і йти збирати строчки і сморчки, білі гриби, лисички, грузді, маслята, а осінньої пори тут - справжній опеньковий рай. Малина, ожина, суниці, глід, горіхи ліщини, лікарські рослини - ось тільки невеличкий перелік справжніх екологічно чистих дарів природи.

==Історія==
===Давні часи===
===Новий час===

В книзі ''«Россия, полное географическое описание нашего отечества», под редакцией В.П.Семенова т. VІІ. Малороссия издат. Деврина 1903г. Г.С.Петербург»'' є перша історична згадка про хутір Іволжино. ''«Ведомость сколько в Харьковской округе за помещиками состоит по нынешней ревизии во владении крестьян: умершего лейбгвардии корнета Андрея Кондратьева в х. Иволжино -51 человек»''( дані за 1783 рік). Андрій Андрійович Кондратьєв, син Андрія Васильовича та правнук Герасима Кіндратовича ,одного з найбагатших поміщиків Слобідської України, мав у Сумському і Лебединському повіті понад 33тис. десятин землі (села Василівка, Великий і Малий Бобрики, Нижня Верхосулка, Павлівське, Піщане, Попівка, Ситківщина, Хотінь, Яструбине, хутори Дубова Пустош, Іволжин, Кияшківський, Кривцова Пустош, Мороча, Полуботківський, Радковщина), кілька винокурних, цегляних, селітряних заводів, 5113 кріпаків (1795).

Хутір Іволжино переходив з рук в руки однієї і тієї ж сім’ї Кондратьєвих: від Герасима, відомого сумського полковника, землі одержав йог осин Андрій, далі – його син Василь, нарешті, землі та хутір Іволжин перейшли до його правнучки Ганни Андріївни, яка одружилася з Михайлом Івановичем Камбурлеєм, курським губернатором. Їхня донька Ганна одружилася з Бутурліним і передала хутір своїй доньці Ганні Дмитрівні, одруженій з графом Петром Сергійовичем Строгановим, якому навколишні землі з маєтком Хотінь відійшли довічно.

Не тільки підневільна праця кріпаків приносила прибуток поміщикам. У першій половині 19ст. Сумський повіт стає одним з найбільш розвинутих у промисловому відношенні в Харківській губернії, а галузі харчової промисловості набули найбільшого поширення. В умовах низьких цін на зерно, гуральництво давало в 2-4 рази більший прибуток, ніж хліб. Промислові підприємства на той час будувалися в основному в селах, що обумовлено наявністю сировини, дешевої робочої сили. За даними 1861 року, в Сумському повіті працювало 28 винокурень: Могриці, Стецьківці, Битиці, Іволжиному, Кияниці, Біловодах. До 1890 року завершується відокремлення спиртоочисних підприємств від винокурних. За даними Сумського Обласного Державного архіву, ''«…Иволжанський спиртзавод был построен в 1890 году и принадлежал графу Строганову ».''

Своїх дітей подружжя Строганових не мало, тому справи як на заводі, так і в маєтку с.Хотінь змусили продавати майно. Ще в 1911 році Іван Герасимович Харитоненко звертався до графа Строганова по питанню продажу, та граф навіть не прийняв цукрового магната. Через два роки помре Харитоненко і, майже одночасно, 90-річний граф. За відсутністю прямих спадкоємців, суд в результаті тривалого процессу про спадкоємство, затвердив цілу плеяду частково збіднілих далеких родичів, , які продали свою долю спадку єврею Шкопу, а потім маєток і садиба були куплені сумською землевласницею Марією Матвіївною Ліщинською.

===Новітній період===

Станом на 1 вересня 1946 року , згідно довідника «Українська РСР. Адміністративно- територіальний поділ » в Хотінському районі Сумської області до складу Новосічанської сільської ради відноситься "хутір Іволжанський". Згідно штампу в книгах, що були в бібліотеці Іволжанського спиртзаводу Харківського спиртотресту за 1953 року зазначено "Иволжено Хотенский р-н Сумской области". В довіднику «Українська РСР. Адміністративно –територіальний поділ» станом на 1січня 1972 року селище Іволжанське входить до складу Новосічанської сільської ради Сумського району Сумської області.

Історія села невід’ємно пов’язана з історією заводу. Після революції 1917 року завод перейшов у відомство Харківського спиртотресту. Ці дані підтверджують протоколи засідань другої Харківської районної комісії про націоналізацію земель від 1922 року ''«О национализации земель для Иволжанского винокуренного завода».'' На заводі були установлені три схеми виробництва спирту – паточна, картопляна та зернова. В 1941 році у зв язку з окупацією території обладнання було евакуйоване. Після війни завод відбудували, і з 1946 року він став випускати продукцію. Сировиною для отримання спирту була картопля та зерно, а з пуском після відбудови в 1949 році Кияницького цукрового заводу - патока. Спирт, вироблений на Іволжанському заводі, був найвищого у Харківському спиртотресті гатунку. За спогадами Лебідь Валентини Яківни, техніка-хіміка по сировині, що пропрацювала на заводі з 1958 по 1970 рік, якість іволжанського спирту у Харківському спиртотресті відзначали як найкращу. Головне у технологічному процесі виготовлення спирту – це якість води. Перші лабораторні дослідження місцевих фахівців, датовані 1940 роком, підтвердили, що вода має цінний мінеральний склад. У 1960- 61 роках проби цієї води були вперше направлені для детальних аналітичних досліджень до Українського науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології в місто Одесу і одержали позитивні харатеристики, що вода є унікальною гідрокарбонатною, залізистою, кальцієвою, магнієвою. У воді є біологічно-корисні для організму мікроелементи - йод, бром і ряд інших. Але промислового розливу води в той час, на превеликий жаль, так і не було розпочато.

В 1971-1972 роках відбувається реконструкція спиртзаводу на винзавод, що випускав плодово-ягідні вина. Сировиною служили фрукти, зібрані в садах району, області, республіки. Працював завод в одну зміну. Усіх робітників було 56 чоловік. Одне з найдешевших в асортименті плодовоягідних вин Іволжанського винзаводу було вино «Солнцедар».

Після розпаду Радянського Союзу на заводі деякий час розливали паньяк (настоянка на травах) на основі сировини, що завозилася із Одеської області. Антиалкогольна кампанія змусила перепрофілювати Іволжанський винзавод, і підприємство почало випускати фруктові консерви та безалкогольні напої (1987р.)

Наступним етапом роботи заводу і становлення води на виробництво став 1989 рік. Зразки води з Іволжанського родовища знову були направлені в УНДІ медичної реабілітації та курортології м. Одеси. Проведені дослідження знову підтвердили добру стабільність хімічного складу води та мінералізацію її в часі. Згідно бальнеологічної оцінки, воду за складом було віднесено до природної столової води, внесено до республіканського стандарту на мінеральні води та рекомендовано до промислового розливу під назвою «Івожанська». Нині завод працює в стінах будівлі, збудованої ще графом Строгановим. Вода подається зі скважини, яка діє з 19століття.

==Населення==

Загальна чисельність населення станом на 1 жовтня 2015 р. - 208 чоловік.
Кількість дворів - 90.

==Органи влади==

Підпорядковується Кияницькій сільській раді.

==Економіка==

'''ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ»''' в с.Іволжанське засновано 1997 року. Завод став спеціалізуватися на виробництві мінеральної води, пива, безалкогольних напоїв та молочної продукції. Асортимент незбираної молочної продукції був підібраний з урахуванням останніх тенденцій як у нашій країні, так і за кордоном, використовувався у лікувально- профілактичних цілях та в дитячому харчуванні. Великим попитом користувалися :
1. Молоко
2. Кефір
3. Сметана
4. Йогурт «Сімейний»
5. Молоко з какао «Мальвіна»
6. Ряжанка.

З об 'єктивних причин, які склалися в області з сировиною, в червні 2003 року виробництво молочної продукції було припинено.
Виробництво живого пива здійснюється на основі натуральних компонентів за традиційною технологією, згідно індивідуальних рецептур підприємства.
Обладнання для виробництва напоїв було поставлене ізраїльською фірмою «I .E.C. Ingineering », італійською фірмою « B. M. Beraggy» та заводом «Технологія» міста Одеса. Установлене обладнання відповідає комплексній механізації та автоматизації виробничих процесів. Це сучасне малоенергомістке високотехнологічне обладнання закритого способу виробництва , яке дає можливість зберегти натуральність продукції, що виготовляється. З липня 2007 року на підприємстві діє система управління якістю , яка відповідає вимогам ДСТУ ІSО 9001.

Теперішній асортимент продукції:

1.Вода «Іволжанська газована»
2.Вода «Івожанська негазована»
3.Напій «Лимонад»
4.Напій «Дюшес»
5.Напій «Лимон»
6.Напій «Апельсин»
7.Напій «Живинка»
8.Напій «Виноград»
9. Напій «Кола»
10. Пиво «Іволжанське»
11.Вода бутильована (6л та 20л).

Для забезпечення виробничої потреби в тарі установлено дві лінії видуву ПЕТ – пляшок польського та вітчизняного виробництва.
Підприємство постійно бере участь у виставках та конкурсах як місцевого, так і державного рівня. У 2003 році в конкурсі «Українське найсмачніше» другої національної виставки «Регіони України пропонують» підприємство було нагороджене «Золотою медаллю».
Два роки поспіль – 2004 та 2005, підприємство приймало участь в регіональному конкурсі «100 кращих товарів Сумщини». В 2005 році вийшло фіналістом цього конкурсу в номінації «Харчові продукти» по позиції вода мінеральна питна столова сильногазована «Іволжанська».
В 2012р. число працюючих на підприємстві складало 126 чоловік. Планується розширення виробництва та збільшення чисельності виробничого персоналу.

==Медицина==
==Освіта==

Діти навчаються у Новосічанській ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Підвіз здійснюється шкільним автобусом.

==Культура==

Діє сільський клуб.

==Релігія==
==Спорт==
==Пам'ятки архітектури, історії та культури==

На околиці села є одна з 4 братських могил Кияницької сільської ради з похованнями воїнів, що загинули під час оборонних боїв за село на початку жовтня 1941 року (підрозділи 293 стрілецької дивізії 40-ї Армії ) та 8 березня і в другій половині серпня 1943( підрозділи 615 стрілецького полку 167 трілецької дивізії 38-ї Армії). В братській могилі знайшли свій останній пристанок 11 воїнів Радянської Армії - один воїн, що загинув у 1941 році, а решта - під час визвольних боїв 1943 року.
Поряд з братською могилою на початку 2000-х років була побудована дерев’яна капличка. Ініціатором і спонсором побудови культової споруди була родина Мельників - Володимира Петровича та Василини Василівни, що проживають у селі Іволжанське. 10 жовтня 2008 року протоієреєм Віктором каплиця освячена на честь Святого Георгія. Каплиця – це християнська культова споруда, що являє собою невеличку церкву без приміщення для вівтаря. Як правило, каплички будуються на місці поховань, вздовж доріг. Призначена каплиця для відправ та молитов. Кожен, хто бажає, може зайти помолитися, подумати про тлінність життя…

==Персоналії==

Кожне село на Україні може гордитися талановитими працьовитими людьми. Кожне село має і відомих жителів.
'''Олександр Степанович Демиденко.
'''
Народився Олександр Степанович 6 квітня 1940 р. в с. Писарівка ( нині Сумського району Сумської області), а дитячі та юнацькі роки провів в с.Іволжанське, у 1955 році закінчив Новосічанську школу, де і почав писати свої перші поетичні рядки. Закінчив Чернівецький держуніверситет за спеціальністю філолог – викладач української мови та літератури. На другому курсі здобув всеукраїнське визнання як автор тексту пісні «Плаче захмарене небо». Вона здобула таку популярність, що багато хто вважає її народною. А загалом на вірші Олександра Демиденка написано більше 250-ти пісень. Кращі з них увійшли до його пісенних збірок «Плаче захмарене небо», «Калинові дзвони» та «Диво-сон».

Після закінчення вузу Олександр Степанович працював учителем у школах Чернігівщини, в Сумському обласному Будинку народної творчості,
вихователем київських студентських і робітничих гуртожитків, комендантом, начальником УЖКГ.
[http://koonspu.org/index.php/novyny/134-nova-yuvileyna-zbirka-oleksandra-demydenka]

В поезії Олександра Степановича Демиденка сільська тематика – чи не найважливіша. І це не просто данина синівському обов’язку, а щось таке , що неможливо передати звичайними, буденними словами. Треба мати зір справжнього художника і неабияку поетичну уяву, аби побачити, що тіні від гілок смерек нагадують лелечі крила. Поезія Олександра Демиденка - афористична, образна і надзвичайно мелодійна. Неспроста Степан Сабадаш, Анатолій Гайденко, Ярослав Вишиваний, Остап Гавриш та інші українські композитори беруть слова його віршів за основу своїх пісень, які потім співає уся Україна. Перша збірка поезій «На крилах лелек» побачила світ у 2006 році у видавництві «Український письменник», друга, «У сузір’ї внуків», віддрукована видавництвом «Буква» у 2007 року. «Веселі дні на хуторі Григорівка» - це третя книжка талановитого гумориста і поета, видана ТО «Край», видавець Міцінський С.А. у 2007 році. Олександр Демиденко - член Спілки письменників України, на сьогодні проживає разом з дружиною в м.Києві на бульварі Давидова. 10 квітня 2007 року Олександр Степанович побував на малій батьківщині, відвідав Писарівську та Новосічанську школи. Відбулася творча зустріч з учителями та старшокласниками, де приємно поспілкувалися, послухали поезію у виконанні автора, почули відповіді на запитання. 26 січня 2011 року в обласній філармонії відбувся вечір поезії О.Демиденка. Батьківщина і досі тримає письменника тісними родинними узами та вабить до себе.

З-під пера поета вийшли збірки віршів для дорослих «На крилах лелек» (2006), гуморесок «Веселі дні на хуторі Григорівка» та «Я з сонця й роси» (2015), а також для дітей «У сузір′ї внуків» (2006), «Лисиччине дзеркало» (2007), «Україна в нас одна» (2007), «Пори року» (2007), «Місяць-художник» (2008).

'''Геренко Світлана Василівна'''

9 грудня 1945 року в с. Степанівка Сумського району народилася Геренко (Варуха) Світлана Василівна. З 1953 роки родина Василя Варухи проживала в селі Іволжанському на території відгодівельного пункту Кіровського радгоспу. В той час, коли радянські діти мріяли бути космонавтами чи, на худий кінець, лікарями, Світлана уже знала напевне, що буде журналістом. Школяркою друкувалася в молодіжній газеті, а закінчивши Новосічанську десятирічку, вирушила вступати вчитися на журналістку до Київського університету ім. Шевченка. Та на престижний факультет приймали з дворічним трудовим стажем, тому, щоб не марнувати часу, вступила на заочне відділення філфаку СДПІ ім. А.С.Макаренка. , а працювати пішла в рідну Новосічанську школу вожатою. Життя в школі кипіло: вечори, вікторини, туристичні походи. Світлана Василівна точно знає, що батьківщина КВК – не телебачення, не студенти вузів, а стіни нашої школи. Пропонували Світлані місто секретаря райкому комсомолу, та мрія про журналістику перемогла, і вона пішла працювати в газету «Червоний промінь». Продовжувала друкуватися в журналах «Дніпро», «Перець», «Прапор», газетах «Молодь України», «Літературна Україна». Її гуморески входять до збірника «Одноперчанин», альманаха літераторів Сумщини «Слобожанщина». Вона представлена в Міжнародній асоціації українських гумористів «Весела Січ» як активно-веселий член сумського куреня імені Остапа Вишні. За три десятиліття творчої діяльності Світлана Василівна відома сумчанам і жителям області як один із кращих журналістів області. Працювала в газетах «Сумщина» (до цього «Ленінська правда»), «Червоний промінь», головним редактором «Педагогічної трибуни». Творчий доробок оцінений обласною премією «Золоте перо» 2000 року, званням Заслужений журналіст України. Спілка журналістів присвоїла їй звання «Пані журналістка». В школі юних журналістів допомагає освоювати ази журналістики, продовжує вести рубрику «Рідня». У жовтні 2015 р. побачила світ книга поетеси, журналістки «Прощальне танго моєї журналістики – книга вітання откровенця, відповіді на нестандартні запитання».

==ЗМІ==
===Друковані ЗМІ===
===Електронні ЗМІ===
==Пошта, зв'язок, банківська сфера==
==Цікаві факти==
==Фотогалерея==
==Примітки та посилання==
==Джерела==
==Література==
==Ресурси інтернету==

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]]

Історія с. Іволжанське

2015-12-07T19:37:23Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Економіка */

==Назва==

В народі із вуст в уста передаються легенди про походження назви населеного пункта Іволжанське. Одна з них розповідає, що назву селу дали від великої кількості верб, на російській мові - «ив» , звідси і Іволжино. Інша легенда трактує походження назви села від птаха іволги, а українською мовою – вивільги. Часто старенькі люди і по сьогоднішній день називають населений пункт «Виволжено» - можливо, від «вивільга».

Існує ще одна легенда про походження назви села, пов’язана з назвою криниці, нібито збудованої людиною на прізвище Іволгін. Де правда, де вимисел, де легенда - на сьогодні, мабуть, всі точки зору на походження назви села мають право на існування, тож нехай вони передаються і далі з покоління в покоління. Бо тут і верби ростуть, і поселяються вивільги, і є дуже старе джерело з надзвичайно чистою і смачною водою.

==Географія==
===Розташування===

Селище Іволжанське знаходиться за 25 км від м. Суми в напрямку м. Курськ, Росія. Розташований на березі річки Олешня. Вище за течією на відстані 2 км розташоване селище Кияниця, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Писарівка. [[https://uk.wikipedia.org/wiki/Іволжанське]]

===Клімат===
===Ґрунти, рослинний і тваринний світ===
==Історія==
===Давні часи===
===Новий час===

В книзі ''«Россия, полное географическое описание нашего отечества», под редакцией В.П.Семенова т. VІІ. Малороссия издат. Деврина 1903г. Г.С.Петербург»'' є перша історична згадка про хутір Іволжино. ''«Ведомость сколько в Харьковской округе за помещиками состоит по нынешней ревизии во владении крестьян: умершего лейбгвардии корнета Андрея Кондратьева в х. Иволжино -51 человек»''( дані за 1783 рік). Андрій Андрійович Кондратьєв, син Андрія Васильовича та правнук Герасима Кіндратовича ,одного з найбагатших поміщиків Слобідської України, мав у Сумському і Лебединському повіті понад 33тис. десятин землі (села Василівка, Великий і Малий Бобрики, Нижня Верхосулка, Павлівське, Піщане, Попівка, Ситківщина, Хотінь, Яструбине, хутори Дубова Пустош, Іволжин, Кияшківський, Кривцова Пустош, Мороча, Полуботківський, Радковщина), кілька винокурних, цегляних, селітряних заводів, 5113 кріпаків (1795).

Хутір Іволжино переходив з рук в руки однієї і тієї ж сім’ї Кондратьєвих: від Герасима, відомого сумського полковника, землі одержав йог осин Андрій, далі – його син Василь, нарешті, землі та хутір Іволжин перейшли до його правнучки Ганни Андріївни, яка одружилася з Михайлом Івановичем Камбурлеєм, курським губернатором. Їхня донька Ганна одружилася з Бутурліним і передала хутір своїй доньці Ганні Дмитрівні, одруженій з графом Петром Сергійовичем Строгановим, якому навколишні землі з маєтком Хотінь відійшли довічно.

Не тільки підневільна праця кріпаків приносила прибуток поміщикам. У першій половині 19ст. Сумський повіт стає одним з найбільш розвинутих у промисловому відношенні в Харківській губернії, а галузі харчової промисловості набули найбільшого поширення. В умовах низьких цін на зерно, гуральництво давало в 2-4 рази більший прибуток, ніж хліб. Промислові підприємства на той час будувалися в основному в селах, що обумовлено наявністю сировини, дешевої робочої сили. За даними 1861 року, в Сумському повіті працювало 28 винокурень: Могриці, Стецьківці, Битиці, Іволжиному, Кияниці, Біловодах. До 1890 року завершується відокремлення спиртоочисних підприємств від винокурних. За даними Сумського Обласного Державного архіву, ''«…Иволжанський спиртзавод был построен в 1890 году и принадлежал графу Строганову ».''

Своїх дітей подружжя Строганових не мало, тому справи як на заводі, так і в маєтку с.Хотінь змусили продавати майно. Ще в 1911 році Іван Герасимович Харитоненко звертався до графа Строганова по питанню продажу, та граф навіть не прийняв цукрового магната. Через два роки помре Харитоненко і, майже одночасно, 90-річний граф. За відсутністю прямих спадкоємців, суд в результаті тривалого процессу про спадкоємство, затвердив цілу плеяду частково збіднілих далеких родичів, , які продали свою долю спадку єврею Шкопу, а потім маєток і садиба були куплені сумською землевласницею Марією Матвіївною Ліщинською.

===Новітній період===

Станом на 1 вересня 1946 року , згідно довідника «Українська РСР. Адміністративно- територіальний поділ » в Хотінському районі Сумської області до складу Новосічанської сільської ради відноситься "хутір Іволжанський". Згідно штампу в книгах, що були в бібліотеці Іволжанського спиртзаводу Харківського спиртотресту за 1953 року зазначено "Иволжено Хотенский р-н Сумской области". В довіднику «Українська РСР. Адміністративно –територіальний поділ» станом на 1січня 1972 року селище Іволжанське входить до складу Новосічанської сільської ради Сумського району Сумської області.

Історія села невід’ємно пов’язана з історією заводу. Після революції 1917 року завод перейшов у відомство Харківського спиртотресту. Ці дані підтверджують протоколи засідань другої Харківської районної комісії про націоналізацію земель від 1922 року ''«О национализации земель для Иволжанского винокуренного завода».'' На заводі були установлені три схеми виробництва спирту – паточна, картопляна та зернова. В 1941 році у зв язку з окупацією території обладнання було евакуйоване. Після війни завод відбудували, і з 1946 року він став випускати продукцію. Сировиною для отримання спирту була картопля та зерно, а з пуском після відбудови в 1949 році Кияницького цукрового заводу - патока. Спирт, вироблений на Іволжанському заводі, був найвищого у Харківському спиртотресті гатунку. За спогадами Лебідь Валентини Яківни, техніка-хіміка по сировині, що пропрацювала на заводі з 1958 по 1970 рік, якість іволжанського спирту у Харківському спиртотресті відзначали як найкращу. Головне у технологічному процесі виготовлення спирту – це якість води. Перші лабораторні дослідження місцевих фахівців, датовані 1940 роком, підтвердили, що вода має цінний мінеральний склад. У 1960- 61 роках проби цієї води були вперше направлені для детальних аналітичних досліджень до Українського науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології в місто Одесу і одержали позитивні харатеристики, що вода є унікальною гідрокарбонатною, залізистою, кальцієвою, магнієвою. У воді є біологічно-корисні для організму мікроелементи - йод, бром і ряд інших. Але промислового розливу води в той час, на превеликий жаль, так і не було розпочато.

В 1971-1972 роках відбувається реконструкція спиртзаводу на винзавод, що випускав плодово-ягідні вина. Сировиною служили фрукти, зібрані в садах району, області, республіки. Працював завод в одну зміну. Усіх робітників було 56 чоловік. Одне з найдешевших в асортименті плодовоягідних вин Іволжанського винзаводу було вино «Солнцедар».

Після розпаду Радянського Союзу на заводі деякий час розливали паньяк (настоянка на травах) на основі сировини, що завозилася із Одеської області. Антиалкогольна кампанія змусила перепрофілювати Іволжанський винзавод, і підприємство почало випускати фруктові консерви та безалкогольні напої (1987р.)

Наступним етапом роботи заводу і становлення води на виробництво став 1989 рік. Зразки води з Іволжанського родовища знову були направлені в УНДІ медичної реабілітації та курортології м. Одеси. Проведені дослідження знову підтвердили добру стабільність хімічного складу води та мінералізацію її в часі. Згідно бальнеологічної оцінки, воду за складом було віднесено до природної столової води, внесено до республіканського стандарту на мінеральні води та рекомендовано до промислового розливу під назвою «Івожанська». Нині завод працює в стінах будівлі, збудованої ще графом Строгановим. Вода подається зі скважини, яка діє з 19століття.

==Населення==

Загальна чисельність населення станом на 1 жовтня 2015 р. - 208 чоловік.
Кількість дворів - 90.

==Органи влади==

Підпорядковується Кияницькій сільській раді.

==Економіка==

'''ТОВ «Завод «ЕКО-ПРОДУКТ»''' в с.Іволжанське засновано 1997 року. Завод став спеціалізуватися на виробництві мінеральної води, пива, безалкогольних напоїв та молочної продукції. Асортимент незбираної молочної продукції був підібраний з урахуванням останніх тенденцій як у нашій країні, так і за кордоном, використовувався у лікувально- профілактичних цілях та в дитячому харчуванні. Великим попитом користувалися :
1. Молоко
2. Кефір
3. Сметана
4. Йогурт «Сімейний»
5. Молоко з какао «Мальвіна»
6. Ряжанка.

З об 'єктивних причин, які склалися в області з сировиною, в червні 2003 року виробництво молочної продукції було припинено.
Виробництво живого пива здійснюється на основі натуральних компонентів за традиційною технологією, згідно індивідуальних рецептур підприємства.
Обладнання для виробництва напоїв було поставлене ізраїльською фірмою «I .E.C. Ingineering », італійською фірмою « B. M. Beraggy» та заводом «Технологія» міста Одеса. Установлене обладнання відповідає комплексній механізації та автоматизації виробничих процесів. Це сучасне малоенергомістке високотехнологічне обладнання закритого способу виробництва , яке дає можливість зберегти натуральність продукції, що виготовляється. З липня 2007 року на підприємстві діє система управління якістю , яка відповідає вимогам ДСТУ ІSО 9001.

Теперішній асортимент продукції:

1.Вода «Іволжанська газована»
2.Вода «Івожанська негазована»
3.Напій «Лимонад»
4.Напій «Дюшес»
5.Напій «Лимон»
6.Напій «Апельсин»
7.Напій «Живинка»
8.Напій «Виноград»
9. Напій «Кола»
10. Пиво «Іволжанське»
11.Вода бутильована (6л та 20л).

Для забезпечення виробничої потреби в тарі установлено дві лінії видуву ПЕТ – пляшок польського та вітчизняного виробництва.
Підприємство постійно бере участь у виставках та конкурсах як місцевого, так і державного рівня. У 2003 році в конкурсі «Українське найсмачніше» другої національної виставки «Регіони України пропонують» підприємство було нагороджене «Золотою медаллю».
Два роки поспіль – 2004 та 2005, підприємство приймало участь в регіональному конкурсі «100 кращих товарів Сумщини». В 2005 році вийшло фіналістом цього конкурсу в номінації «Харчові продукти» по позиції вода мінеральна питна столова сильногазована «Іволжанська».
В 2012р. число працюючих на підприємстві складало 126 чоловік. Планується розширення виробництва та збільшення чисельності виробничого персоналу.

==Медицина==
==Освіта==

Діти навчаються у Новосічанській ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Підвіз здійснюється шкільним автобусом.

==Культура==

Діє сільський клуб.

==Релігія==
==Спорт==
==Пам'ятки архітектури, історії та культури==

На околиці села є одна з 4 братських могил Кияницької сільської ради з похованнями воїнів, що загинули під час оборонних боїв за село на початку жовтня 1941 року (підрозділи 293 стрілецької дивізії 40-ї Армії ) та 8 березня і в другій половині серпня 1943( підрозділи 615 стрілецького полку 167 трілецької дивізії 38-ї Армії). В братській могилі знайшли свій останній пристанок 11 воїнів Радянської Армії - один воїн, що загинув у 1941 році, а решта - під час визвольних боїв 1943 року.
Поряд з братською могилою на початку 2000-х років була побудована дерев’яна капличка. Ініціатором і спонсором побудови культової споруди була родина Мельників - Володимира Петровича та Василини Василівни, що проживають у селі Іволжанське. 10 жовтня 2008 року протоієреєм Віктором каплиця освячена на честь Святого Георгія. Каплиця – це християнська культова споруда, що являє собою невеличку церкву без приміщення для вівтаря. Як правило, каплички будуються на місці поховань, вздовж доріг. Призначена каплиця для відправ та молитов. Кожен, хто бажає, може зайти помолитися, подумати про тлінність життя…

==Персоналії==

Кожне село на Україні може гордитися талановитими працьовитими людьми. Кожне село має і відомих жителів.
'''Олександр Степанович Демиденко.
'''
Народився Олександр Степанович 6 квітня 1940 р. в с. Писарівка ( нині Сумського району Сумської області), а дитячі та юнацькі роки провів в с.Іволжанське, у 1955 році закінчив Новосічанську школу, де і почав писати свої перші поетичні рядки. Закінчив Чернівецький держуніверситет за спеціальністю філолог – викладач української мови та літератури. На другому курсі здобув всеукраїнське визнання як автор тексту пісні «Плаче захмарене небо». Вона здобула таку популярність, що багато хто вважає її народною. А загалом на вірші Олександра Демиденка написано більше 250-ти пісень. Кращі з них увійшли до його пісенних збірок «Плаче захмарене небо», «Калинові дзвони» та «Диво-сон».

Після закінчення вузу Олександр Степанович працював учителем у школах Чернігівщини, в Сумському обласному Будинку народної творчості,
вихователем київських студентських і робітничих гуртожитків, комендантом, начальником УЖКГ.
[http://koonspu.org/index.php/novyny/134-nova-yuvileyna-zbirka-oleksandra-demydenka]

В поезії Олександра Степановича Демиденка сільська тематика – чи не найважливіша. І це не просто данина синівському обов’язку, а щось таке , що неможливо передати звичайними, буденними словами. Треба мати зір справжнього художника і неабияку поетичну уяву, аби побачити, що тіні від гілок смерек нагадують лелечі крила. Поезія Олександра Демиденка - афористична, образна і надзвичайно мелодійна. Неспроста Степан Сабадаш, Анатолій Гайденко, Ярослав Вишиваний, Остап Гавриш та інші українські композитори беруть слова його віршів за основу своїх пісень, які потім співає уся Україна. Перша збірка поезій «На крилах лелек» побачила світ у 2006 році у видавництві «Український письменник», друга, «У сузір’ї внуків», віддрукована видавництвом «Буква» у 2007 року. «Веселі дні на хуторі Григорівка» - це третя книжка талановитого гумориста і поета, видана ТО «Край», видавець Міцінський С.А. у 2007 році. Олександр Демиденко - член Спілки письменників України, на сьогодні проживає разом з дружиною в м.Києві на бульварі Давидова. 10 квітня 2007 року Олександр Степанович побував на малій батьківщині, відвідав Писарівську та Новосічанську школи. Відбулася творча зустріч з учителями та старшокласниками, де приємно поспілкувалися, послухали поезію у виконанні автора, почули відповіді на запитання. 26 січня 2011 року в обласній філармонії відбувся вечір поезії О.Демиденка. Батьківщина і досі тримає письменника тісними родинними узами та вабить до себе.

З-під пера поета вийшли збірки віршів для дорослих «На крилах лелек» (2006), гуморесок «Веселі дні на хуторі Григорівка» та «Я з сонця й роси» (2015), а також для дітей «У сузір′ї внуків» (2006), «Лисиччине дзеркало» (2007), «Україна в нас одна» (2007), «Пори року» (2007), «Місяць-художник» (2008).

'''Геренко Світлана Василівна'''

9 грудня 1945 року в с. Степанівка Сумського району народилася Геренко (Варуха) Світлана Василівна. З 1953 роки родина Василя Варухи проживала в селі Іволжанському на території відгодівельного пункту Кіровського радгоспу. В той час, коли радянські діти мріяли бути космонавтами чи, на худий кінець, лікарями, Світлана уже знала напевне, що буде журналістом. Школяркою друкувалася в молодіжній газеті, а закінчивши Новосічанську десятирічку, вирушила вступати вчитися на журналістку до Київського університету ім. Шевченка. Та на престижний факультет приймали з дворічним трудовим стажем, тому, щоб не марнувати часу, вступила на заочне відділення філфаку СДПІ ім. А.С.Макаренка. , а працювати пішла в рідну Новосічанську школу вожатою. Життя в школі кипіло: вечори, вікторини, туристичні походи. Світлана Василівна точно знає, що батьківщина КВК – не телебачення, не студенти вузів, а стіни нашої школи. Пропонували Світлані місто секретаря райкому комсомолу, та мрія про журналістику перемогла, і вона пішла працювати в газету «Червоний промінь». Продовжувала друкуватися в журналах «Дніпро», «Перець», «Прапор», газетах «Молодь України», «Літературна Україна». Її гуморески входять до збірника «Одноперчанин», альманаха літераторів Сумщини «Слобожанщина». Вона представлена в Міжнародній асоціації українських гумористів «Весела Січ» як активно-веселий член сумського куреня імені Остапа Вишні. За три десятиліття творчої діяльності Світлана Василівна відома сумчанам і жителям області як один із кращих журналістів області. Працювала в газетах «Сумщина» (до цього «Ленінська правда»), «Червоний промінь», головним редактором «Педагогічної трибуни». Творчий доробок оцінений обласною премією «Золоте перо» 2000 року, званням Заслужений журналіст України. Спілка журналістів присвоїла їй звання «Пані журналістка». В школі юних журналістів допомагає освоювати ази журналістики, продовжує вести рубрику «Рідня». У жовтні 2015 р. побачила світ книга поетеси, журналістки «Прощальне танго моєї журналістики – книга вітання откровенця, відповіді на нестандартні запитання».

==ЗМІ==
===Друковані ЗМІ===
===Електронні ЗМІ===
==Пошта, зв'язок, банківська сфера==
==Цікаві факти==
==Фотогалерея==
==Примітки та посилання==
==Джерела==
==Література==
==Ресурси інтернету==

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[Користувач:Лебідь Віра Миколаївна|Лебідь Віра Миколаївна]]

Історія с. Іволжанське

2015-12-07T19:31:54Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Персоналії */

Історія с. Іволжанське

2015-12-07T19:24:54Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Персоналії */

Історія с. Іволжанське

2015-12-07T19:22:08Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Персоналії */

Історія с. Іволжанське

2015-12-07T19:02:17Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Новітній період */

Історія с. Іволжанське

2015-12-07T18:51:57Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Пам'ятки архітектури, історії та культури */

Історія с. Іволжанське

2015-12-07T18:45:06Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Новітній період */

Історія с. Іволжанське

2015-12-07T18:41:09Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Культура */

Історія с. Іволжанське

2015-12-07T18:40:26Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Освіта */

Історія с. Іволжанське

2015-12-07T18:38:45Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Органи влади */

Історія с. Іволжанське

2015-12-07T18:35:31Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Населення */

Історія с. Іволжанське

2015-12-07T18:08:09Z

Лебідь Віра Миколаївна: /* Новий час */