HistoryPedia - Внесок користувача [uk]

Комунальна установа Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №23 м.Суми, Сумської області

2015-05-20T13:20:31Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Навчальний заклад сьогодні */

[[Файл:Школа.png|300px|thumb|right|]]

==Повна назва навчального закладу==

Комунальна установа Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №23 м.Суми, Сумської області

==Адреса навчального закладу==
Україна, Сумська область, місто Суми, Зарічний район, проспект Михайла Лушпи, 36, 40034
: (0542)324832, E-mail: sumy.school23@rambler.ru

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===

[[Файл:Будівництво_шкли_м.Суми.jpg|right|thumb|200px|Будівництво школи №23]]Школа. Таке собі невеличке слово із п’яти літер. А який великий зміст криється в ньому! Школа... Велика і мала. Стара і нова. Вона стоїть, мов на перехресті минулого й майбутнього, нашого дитинства й дорослого життя. З неї, школи, починається наше усвідомлене життя. З неї ми виходимо на широкий життєвий шлях…
У житті людини – є дитинство, є юність, є зрілість і загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №23 м.Суми має свою історію, про яку ми говоримо з гордістю.

Сумська загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів №23 м. Суми, Сумської області відкрила свої двері 1 вересня 1988 року завдяки зусиллям і підтримці першого райкому партії Лапіна Євгена Васильовича.

[[Файл:Лапін.jpg |right|thumb|200px|Лапін Є.В.]]
У 1988 році у школі навчалися 3583 учні, яких навчали і виховували 180 учителів. На початку 90 – х років минулого іття в стінах школи навчалися 3650 учнів, працювали 210 педагогів.

[[Файл:Колектив.jpg |right|thumb|200px|Педагогічний колектив школи №23 у 1988 році]]
Першими у доросле життя в 1990 році переступили поріг школи 66 випускників двох одинадцятих класів. Найбільший випуск оинадцятикласників у 1999 році- 217 учнів з восьми одинадцятих класів.

==Директор==
1988-2005 рр.-Кошовий Микола Володимирович-перший директор школи,вчитель фізики і астрономії.З 2005 року займав посаду начальника управління освіти науки і культури Сумської міської ради.

[[Файл:Директор_школи_№23.jpg|right|thumb|200px|Директор КУ СЗОШ №23 м.Суми, Сумської області-Педяш Н.О.]]
З 2005 року- Педяш Наталія Олегівна- нині діючий директор школи, вчитель української мови і літератури. Досвідчений педагог, старший вчитель.Досвідчений,креативний, керівник, який завжди досягає поставленої мети заради успіху та процвітанню школи.

===Кращі вчителі===
До плеяди досвідчених вчителів школи ввійшли: Холодова Надія Анатоліївна (вчитель математики),Крупеня Валентина Петрівна (вчитель української мови і літератури),Глущенко Ольга Леонідівна(вчитель світової літератури),Матовнікова Анжела Аршаківна (вчитель географії),Куцелєпа Світлана Степанівна(вчитель біології),Мельник Галина Анатоліївна(вчитель біології).

===Відомі випускники===
Випускники КУ СЗОШ І-ІІІ ступенів досягли великих успіхів житті, кожен знайшов своє призвання, досягнув вершини слави у житті.Кожен з них не забуває про рідну школу. Беруть участь у різних культурно-масових заходах.
Частим гостем рідної школи є Качанов Олександр-ведучий на радіостанції «Діва-радіо»;спортивної рубрики телеканалу «Відікон».

==Навчальний заклад сьогодні==
Сьогодні школа- це сучасний навчальний заклад, у якому створені всі необхідні умови для навчання, розвитку і виховання підростаючого покоління. Основним напрямком діяльності педагогічного колективу є виховання громадянина-патріота, національно свідомої та духовно багатої людини, яка має міцні знання та сформовані життєві компетенції.
КУ СЗОШ №23, м. Суми впродовж 26 років працює над створенням духу творчості, партнерства, взаємодопомоги та демократії, оновленням діяльності на основі освоєння новітніх технологій, спрямованих на розвиток дитини. Заклад знаходиться в комунальній власності Сумської міської ради. Сьогодні школа- це сучасний навчальний заклад, у якому створені всі необхідні умови для навчання, розвитку і виховання підростаючого покоління. Основним напрямком діяльності педагогічного колективу є виховання громадянина-патріота, національно свідомої та духовно багатої людини, яка має міцні знання та сформовані життєві компетенції.
У 2013 році нашій школі виповнилося 25 років. За віком вона зустріла свій срібний ювілей. Але вік допомагає нашому навчальному закладу рухатися вперед, реалізовувати плани, досягати поставлених ціліей.
Але чого все це варто без людей найгуманнішої у світі професії, які несуть людству знання, навчають жити відкрито і чесно, сіють розумне, добре, вічне, втілюють доброту і правду, справедливість і людяність. Педагогічний колектив нашої школи представлений 74 вчителями – фахівцями своєї справи. Сьогодні 1117 учням нашої школи дають знання 74 учителі.
Учителі закладу впроваджують інноваційні педагогічні технології, здійснюють компетентнісний підхід до формування змісту та організації навчального процесу.
У закладі створена належна матеріально-технічна база, яка відповідає сучасним вимогам. Оформлено 41 затишних навчальних кабінетів, є майстерні обробки дерева й металу, актова зала, спортивний і гімнастичний зали, бібліотека, музейна кімната, де створено шкільний історико–краєзнавчий музей „Спадщина”, який за підсумками огляду міських шкільних музеїв у 2006 році зайняв ІІ місце.
Методичний кабінет школи забезпечений сучасною методичною літературою, має сучасну аудіо і відео техніку, мультимедійну систему, медичний та ічний кабінети, кабінет психологічної служби, їдальня, інші допоміжні приміщення. Працює 2 кабінети інформатики, обладнання яких відповідає вимогам ДсанПін.
Навчання в школі ведеться українською мовою, учні вчать дві іноземні мови-англійську і німецьку. Профільне навчання за математичним, гуманітарним (профіль іноземної філології) й технологічним напрямками. За рахунок варіативної складової ведуться курси за вибором, факультативи з предметів математичного, гуманітарного циклів. З 8-го класу починається поглиблене вивчення математики, англійської мови, у 10-11-х класах профільне навчання здійснюється в математичному, гуманітарному, технологічному класах.
Основні напрямки діяльності школи полягають в тому, щоб створити найбільш сприятливі умови розвитку для всіх дітей: обдарованих. З прихованим потенціалом, тих, хто потребує корекції, з урахуванням розходжень їхніх схильностей та здібностей.
Педагогічний колектив Сумської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №23 ,
м. Суми, Сумської області працює над науково-методичною проблемою «Модернізація навчально-виховного процесу шляхом упровадження компетентнісного підходу».
Виховна система нашої школи-це складна психолого-педагогічна сукупність, яка охоплює весь педагогічний процес, інтегруючи навчальні заняття, позаурочне життя дітей,різноманітну діяльність і спілкування за межами школи. Тому завданням школи як навчально-виховного закладу є не тільки необхідність озброїти учня певною сумою знань, умінь і навичок, а й забезпечення позитивної соціальної адептації молоді до умов існування в сучасному суспільстві.
Цілеспрямована робота педагогічного колективу над науково-методичною проблемою є одним із домінуючих чинників примноження перспективного педагогічного досвіду.Постійно підвищуючи професійний рівень, учителі закладу працюють над підвищенням якості навчально-виховного процесу, свої творчі надбання та досягнення популяризують на різних педагогічних заходах: конкурсах, виставках, конференціях, семінарах міського та обласного рівня, досягаючи при цьому позитивних результатів.Педагогічні працівники беруть участь у фахових конкурсах "Учитель року»,«Класний керівник року», конкурсі педагогічної майстерності серед педагогів-організаторів. Кращі методичні наробки вчителів із досвіду роботи, їх дослідницькі пошуки узагальнюються на міському, обласному рівнях.Школа співпрацює з вищими навчальними закладами. Адміністрація школи стимулює участь педагогів у розробці власних проектів, мультимедійних презентацій, освоєння засобів комунікації, використання інформаційних технологій.
Взаємодія з учнями здійснюється на основі особистісно-орієнтованого підходу, що сприяє глибокому вивченню індивідуальних особливостей і якостей дитини.
Кращі талановиті учні школи беруть участь і здобувають призові місця в конкурсах «Диво калинове»,«Рідна Сумщина», «Молодь обирає здоров’я», у різноманітних обласних та районних турнірах, змаганнях, фестивалях, акціях.Школярі розробили і реалізували значну кількість проектів з різних напрямків виховної роботи.Стабільні результати показують учні нашого закладу у ІІ етапі Всеукраїнських предметних олімпіад. Учениця 11 класу Колесник Вікторія у 2013-2014 навчальному році стала призером ІІ та ІІІ етапів Всеукраїнської олімпіади з фізичної культури, учениця 7-В класу Павловські Софія виборола ІІІ місце в ІІ етапі Всеукраїнської олімпіади з фізики, учень 11-Б класу Бондаренко Юрій зайняв ІІІ місце в комп’ютерній олімпіаді з історії, яка проходила на базі Аграрного університеті.
В школі створені сприятливі умови для пошукової роботи і позитивно-емоційної атмосфери, загальної зацікавленості колективу у дослідницькій діяльності. Велику і корисну роботу виконують учнівські пошукові загони, збагачуючи знання про рідний край. При школі працює «Euroteens», діяльність якого спрямована на вивчення європейських цінностей та виховання лідерських якостей у молоді, а також поглиблення їх знань про Європу, Європейську інтеграцію країн, історію, географію, культуру, мистецтво, науку, мотивацію до вивчення іноземних мов. Традиційним у закладі стало проведення загально шкільного конкурсу «Зоряний простір» для учнів 1-11 класів, конкурсу військово-патріотичної пісні серед учнів 10-11 класів, свята-«Я-першокласник», родинного свята для 5-х класів, сімейного конкурсу «Тато, мама, я-спортивна сім`я», Дня відкритих дверей для класів із поглибленим вивченням предметів, підсумково шкільного фестивалю «Травневий простір», де батьки не лише глядачі, а й активні учасники дійства.
Гордістю школи є спортивні досягнення учнів. У закладі існує спортивний клуб «Олімп-23». Свої творчі здібності та уподобання школярі розвивають у гуртках та спортивних секціях. У 2011-2012 навчальному році в міській спартакіаді школярів учні школи зайняли І місце, у 2012-2013 навчальному році-ІІ місце, у 2013-2014 навчальному році команда стала призером міської спартакіади-ІІ місце, у 2014-2015 навчальному році у спортивному конкурсі «Лелеченя» (обласного рівня)-І місце. В обласному етапі Чемпіонату України з баскетболу 3х3 серед шкільних команд Сумщини збірна команда КУ СЗОШ №23 посіла І місце.
Педагогічний та учнівський колектив КУ СЗОШ №23, яка за результатами рейтингу ввійшла в десятку кращих навчальних закладів м.Суми у 2012-2013 та 2013-2014 навчальних роках, нагороджені Дипломами Управління освіти і науки Сумської міської ради.

Педагогічний колектив школи- це ефективна команда, яка працює творчо й самовіддано, вбачає головним своїм завданням створення дитині умов для її самовизначення й самовираження, максимальне наближення процесу навчання до запитів і потреб сьогодення.
Ми не намагаємося стати кращими за всіх, ми просто працюємо, щоб бути завтра кращими за нас сьогоднішніх.

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

[[Користувач:Кузьменко Світлана Петрівна|Кузьменко Світлана Петрівна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Користувач:Кузьменко Світлана Петрівна

2015-05-20T13:00:17Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Випускний проект */

==Прізвище, ім'я, по-батькові==
'''Кузьменко Світлана Петрівна'''
[[Файл:Кузьменко_С.П..JPG|200px|thumb|left|Кузьменко С.П.]]

==Регіон==
м.Суми, Сумська область
[http://www.вікіпедія]

==Місце роботи==
КУ СЗОШ №23 м.Суми, Сумської області

==Посада==
учитель історії

==Категорія==
ІІ категорія

==Випускний проект==
Історія навчальних закладів

[[Комунальна установа Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №23 м.Суми, Сумської області]]

[https://drive.google.com/file/d/0B77ypZ31FvzwNUU4Z0I4MzlwYjQ/view?usp=sharing "Античні олімпійські ігри"]

[https://drive.google.com/file/d/0B77ypZ31FvzwQlZZRXB4YWxhdEU/view?usp=sharing "Велика грецька колонізація"]

[https://drive.google.com/file/d/0B77ypZ31FvzweUFFb0JjQS0xcUU/view?usp=sharing "Храми та ікони. Софіївський собор і Києво-Печерська лавра"]

==Контакти==
svetlana.kuzmenko.78@list.ru

0669412615
[[Спеціальні:Список користувачів|Список користувачів]]

Користувач:Кузьменко Світлана Петрівна

2015-05-20T12:54:10Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Випускний проект */

==Прізвище, ім'я, по-батькові==
'''Кузьменко Світлана Петрівна'''
[[Файл:Кузьменко_С.П..JPG|200px|thumb|left|Кузьменко С.П.]]

==Регіон==
м.Суми, Сумська область
[http://www.вікіпедія]

==Місце роботи==
КУ СЗОШ №23 м.Суми, Сумської області

==Посада==
учитель історії

==Категорія==
ІІ категорія

==Випускний проект==
Історія навчальних закладів

[[Комунальна установа Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №23 м.Суми, Сумської області]]

[https://drive.google.com/file/d/0B77ypZ31FvzwNUU4Z0I4MzlwYjQ/view?usp=sharing "Античні олімпійські ігри"]

[https://drive.google.com/file/d/0B77ypZ31FvzwQlZZRXB4YWxhdEU/view?usp=sharing "Велика грецька колонізація"]

==Контакти==
svetlana.kuzmenko.78@list.ru

0669412615
[[Спеціальні:Список користувачів|Список користувачів]]

Користувач:Кузьменко Світлана Петрівна

2015-05-20T12:52:42Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Випускний проект */

==Прізвище, ім'я, по-батькові==
'''Кузьменко Світлана Петрівна'''
[[Файл:Кузьменко_С.П..JPG|200px|thumb|left|Кузьменко С.П.]]

==Регіон==
м.Суми, Сумська область
[http://www.вікіпедія]

==Місце роботи==
КУ СЗОШ №23 м.Суми, Сумської області

==Посада==
учитель історії

==Категорія==
ІІ категорія

==Випускний проект==
Історія навчальних закладів

[[Комунальна установа Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №23 м.Суми, Сумської області]]

[https://drive.google.com/file/d/0B77ypZ31FvzwNUU4Z0I4MzlwYjQ/view?usp=sharing "Античні олімпійські ігри"]

[https://drive.google.com/file/d/0B77ypZ31FvzwQlZZRXB4YWxhdEU/view?usp=sharing]

==Контакти==
svetlana.kuzmenko.78@list.ru

0669412615
[[Спеціальні:Список користувачів|Список користувачів]]

Користувач:Кузьменко Світлана Петрівна

2015-05-20T12:49:22Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Випускний проект */

==Прізвище, ім'я, по-батькові==
'''Кузьменко Світлана Петрівна'''
[[Файл:Кузьменко_С.П..JPG|200px|thumb|left|Кузьменко С.П.]]

==Регіон==
м.Суми, Сумська область
[http://www.вікіпедія]

==Місце роботи==
КУ СЗОШ №23 м.Суми, Сумської області

==Посада==
учитель історії

==Категорія==
ІІ категорія

==Випускний проект==
Історія навчальних закладів

[[Комунальна установа Сумська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №23 м.Суми, Сумської області]]

[https://drive.google.com/file/d/0B77ypZ31FvzwNUU4Z0I4MzlwYjQ/view?usp=sharing "Античні олімпійські ігри"]

==Контакти==
svetlana.kuzmenko.78@list.ru

0669412615
[[Спеціальні:Список користувачів|Список користувачів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T12:37:45Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Кращі викладачі */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області

[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|300px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Також працювала вечірня школа.
[[Файл:Перший_випуск_завод.jpg|200px|thumb|right|Перший випуск вечірньої школи]]
Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
[[Файл:Відкриття_школи.jpg|200px|thumb|left|Відкриття школи. Вручення символічного
ключа директору школи Кибі О.Г.]]
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою.
[[Файл:Швейна_справа.jpg|200px|thumb|right|На уроці швейної справи. Перша справа учитель Голобородько Т.Г.]]
У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|190px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|230px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|180px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|190px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|330px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.

10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.

У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.

1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.

10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.

8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.

З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.

з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.

Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.

У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.

На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.

26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П., який нині займає цю посаду.

===Кращі викладачі===

Вагомий внесок для Заводської школи мають : заслужений учитель України Одража В.В.,Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Педагоги,які отримали звання : учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К.
Молоді педагоги, які працюють в Заводській школі також є гідними представниками освітянської спільноти.

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
'''Рябоконь Олександр Петрович''' – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
'''Комісар Олександр Данилович''' - кандидат біологічних наук.
'''Проценко Євгенія Григорівна''' – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
'''Савченко Борис Якович''' закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
'''Пазініч Борис Сергійович''' закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них '''Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович''' закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
'''Сторожик Микола Петрович.''' Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
'''Гавриленко Микола Олексійович.''' Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
'''Шевченко Микола Олександрович.''' Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
'''Павлюк Сергій Іванович.''' Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу '''Морозов Владислав Миколайович''' – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
'''Володимир Васильович Березовець.''' Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
[[Файл:Доброта.jpg|200px|thumb|left|Виховний захід "Доброта-частина нас" 8 клас]]
[[Файл:Новий_рік_2014_завод.jpg|200px|thumb|right|Святкування Нового року]]
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T12:37:17Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Кращі викладачі */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області

[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|300px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Також працювала вечірня школа.
[[Файл:Перший_випуск_завод.jpg|200px|thumb|right|Перший випуск вечірньої школи]]
Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
[[Файл:Відкриття_школи.jpg|200px|thumb|left|Відкриття школи. Вручення символічного
ключа директору школи Кибі О.Г.]]
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою.
[[Файл:Швейна_справа.jpg|200px|thumb|right|На уроці швейної справи. Перша справа учитель Голобородько Т.Г.]]
У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|190px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|230px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|180px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|190px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|330px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.

10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.

У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.

1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.

10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.

8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.

З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.

з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.

Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.

У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.

На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.

26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П., який нині займає цю посаду.

===Кращі викладачі===

Вагомий внесок для Заводської школи мають : заслужений учитель України Одража В.В.,Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І Педагоги,які отримали звання : учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К.
Молоді педагоги, які працюють в Заводській школі також є гідними представниками освітянської спільноти.

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
'''Рябоконь Олександр Петрович''' – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
'''Комісар Олександр Данилович''' - кандидат біологічних наук.
'''Проценко Євгенія Григорівна''' – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
'''Савченко Борис Якович''' закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
'''Пазініч Борис Сергійович''' закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них '''Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович''' закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
'''Сторожик Микола Петрович.''' Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
'''Гавриленко Микола Олексійович.''' Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
'''Шевченко Микола Олександрович.''' Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
'''Павлюк Сергій Іванович.''' Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу '''Морозов Владислав Миколайович''' – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
'''Володимир Васильович Березовець.''' Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
[[Файл:Доброта.jpg|200px|thumb|left|Виховний захід "Доброта-частина нас" 8 клас]]
[[Файл:Новий_рік_2014_завод.jpg|200px|thumb|right|Святкування Нового року]]
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T12:34:34Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Повна назва навчального закладу */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області

[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|300px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Також працювала вечірня школа.
[[Файл:Перший_випуск_завод.jpg|200px|thumb|right|Перший випуск вечірньої школи]]
Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
[[Файл:Відкриття_школи.jpg|200px|thumb|left|Відкриття школи. Вручення символічного
ключа директору школи Кибі О.Г.]]
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою.
[[Файл:Швейна_справа.jpg|200px|thumb|right|На уроці швейної справи. Перша справа учитель Голобородько Т.Г.]]
У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|190px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|230px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|180px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|190px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|330px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.

10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.

У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.

1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.

10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.

8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.

З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.

з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.

Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.

У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.

На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.

26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П., який нині займає цю посаду.

===Кращі викладачі===

Найкращими учителями нашої школи є Заслужений учитель України Одража В.В.,Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І Педагоги,які отримали звання : учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К.
Молоді педагоги, які працюють в Заводській школі також є гідними представниками освітянської спільноти.

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
'''Рябоконь Олександр Петрович''' – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
'''Комісар Олександр Данилович''' - кандидат біологічних наук.
'''Проценко Євгенія Григорівна''' – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
'''Савченко Борис Якович''' закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
'''Пазініч Борис Сергійович''' закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них '''Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович''' закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
'''Сторожик Микола Петрович.''' Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
'''Гавриленко Микола Олексійович.''' Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
'''Шевченко Микола Олександрович.''' Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
'''Павлюк Сергій Іванович.''' Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу '''Морозов Владислав Миколайович''' – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
'''Володимир Васильович Березовець.''' Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
[[Файл:Доброта.jpg|200px|thumb|left|Виховний захід "Доброта-частина нас" 8 клас]]
[[Файл:Новий_рік_2014_завод.jpg|200px|thumb|right|Святкування Нового року]]
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T12:33:34Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|300px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Також працювала вечірня школа.
[[Файл:Перший_випуск_завод.jpg|200px|thumb|right|Перший випуск вечірньої школи]]
Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
[[Файл:Відкриття_школи.jpg|200px|thumb|left|Відкриття школи. Вручення символічного
ключа директору школи Кибі О.Г.]]
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою.
[[Файл:Швейна_справа.jpg|200px|thumb|right|На уроці швейної справи. Перша справа учитель Голобородько Т.Г.]]
У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|190px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|230px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|180px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|190px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|330px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.

10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.

У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.

1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.

10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.

8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.

З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.

з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.

Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.

У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.

На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.

26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П., який нині займає цю посаду.

===Кращі викладачі===

Найкращими учителями нашої школи є Заслужений учитель України Одража В.В.,Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І Педагоги,які отримали звання : учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К.
Молоді педагоги, які працюють в Заводській школі також є гідними представниками освітянської спільноти.

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
'''Рябоконь Олександр Петрович''' – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
'''Комісар Олександр Данилович''' - кандидат біологічних наук.
'''Проценко Євгенія Григорівна''' – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
'''Савченко Борис Якович''' закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
'''Пазініч Борис Сергійович''' закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них '''Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович''' закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
'''Сторожик Микола Петрович.''' Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
'''Гавриленко Микола Олексійович.''' Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
'''Шевченко Микола Олександрович.''' Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
'''Павлюк Сергій Іванович.''' Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу '''Морозов Владислав Миколайович''' – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
'''Володимир Васильович Березовець.''' Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
[[Файл:Доброта.jpg|200px|thumb|left|Виховний захід "Доброта-частина нас" 8 клас]]
[[Файл:Новий_рік_2014_завод.jpg|200px|thumb|right|Святкування Нового року]]
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T12:33:10Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Також працювала вечірня школа.
[[Файл:Перший_випуск_завод.jpg|200px|thumb|right|Перший випуск вечірньої школи]]
Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
[[Файл:Відкриття_школи.jpg|200px|thumb|left|Відкриття школи. Вручення символічного
ключа директору школи Кибі О.Г.]]
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою.
[[Файл:Швейна_справа.jpg|200px|thumb|right|На уроці швейної справи. Перша справа учитель Голобородько Т.Г.]]
У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|190px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|230px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|180px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|190px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|330px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.

10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.

У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.

1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.

10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.

8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.

З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.

з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.

Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.

У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.

На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.

26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П., який нині займає цю посаду.

===Кращі викладачі===

Найкращими учителями нашої школи є Заслужений учитель України Одража В.В.,Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І Педагоги,які отримали звання : учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К.
Молоді педагоги, які працюють в Заводській школі також є гідними представниками освітянської спільноти.

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
'''Рябоконь Олександр Петрович''' – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
'''Комісар Олександр Данилович''' - кандидат біологічних наук.
'''Проценко Євгенія Григорівна''' – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
'''Савченко Борис Якович''' закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
'''Пазініч Борис Сергійович''' закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них '''Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович''' закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
'''Сторожик Микола Петрович.''' Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
'''Гавриленко Микола Олексійович.''' Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
'''Шевченко Микола Олександрович.''' Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
'''Павлюк Сергій Іванович.''' Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу '''Морозов Владислав Миколайович''' – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
'''Володимир Васильович Березовець.''' Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
[[Файл:Доброта.jpg|200px|thumb|left|Виховний захід "Доброта-частина нас" 8 клас]]
[[Файл:Новий_рік_2014_завод.jpg|200px|thumb|right|Святкування Нового року]]
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Файл:Перший випуск завод.jpg

2015-05-20T12:33:05Z

Обуховська Юлія Миколаївна:

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T12:26:35Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Навчальний заклад сьогодні */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
[[Файл:Відкриття_школи.jpg|200px|thumb|left|Відкриття школи. Вручення символічного
ключа директору школи Кибі О.Г.]]
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою.
[[Файл:Швейна_справа.jpg|200px|thumb|right|На уроці швейної справи. Перша справа учитель Голобородько Т.Г.]]
У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|190px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|230px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|180px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|190px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|330px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.

10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.

У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.

1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.

10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.

8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.

З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.

з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.

Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.

У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.

На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.

26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П., який нині займає цю посаду.

===Кращі викладачі===

Найкращими учителями нашої школи є Заслужений учитель України Одража В.В.,Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І Педагоги,які отримали звання : учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К.
Молоді педагоги, які працюють в Заводській школі також є гідними представниками освітянської спільноти.

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
'''Рябоконь Олександр Петрович''' – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
'''Комісар Олександр Данилович''' - кандидат біологічних наук.
'''Проценко Євгенія Григорівна''' – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
'''Савченко Борис Якович''' закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
'''Пазініч Борис Сергійович''' закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них '''Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович''' закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
'''Сторожик Микола Петрович.''' Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
'''Гавриленко Микола Олексійович.''' Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
'''Шевченко Микола Олександрович.''' Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
'''Павлюк Сергій Іванович.''' Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу '''Морозов Владислав Миколайович''' – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
'''Володимир Васильович Березовець.''' Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
[[Файл:Доброта.jpg|200px|thumb|left|Виховний захід "Доброта-частина нас" 8 клас]]
[[Файл:Новий_рік_2014_завод.jpg|200px|thumb|right|Святкування Нового року]]
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T12:26:19Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Навчальний заклад сьогодні */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
[[Файл:Відкриття_школи.jpg|200px|thumb|left|Відкриття школи. Вручення символічного
ключа директору школи Кибі О.Г.]]
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою.
[[Файл:Швейна_справа.jpg|200px|thumb|right|На уроці швейної справи. Перша справа учитель Голобородько Т.Г.]]
У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|190px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|230px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|180px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|190px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|330px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.

10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.

У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.

1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.

10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.

8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.

З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.

з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.

Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.

У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.

На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.

26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П., який нині займає цю посаду.

===Кращі викладачі===

Найкращими учителями нашої школи є Заслужений учитель України Одража В.В.,Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І Педагоги,які отримали звання : учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К.
Молоді педагоги, які працюють в Заводській школі також є гідними представниками освітянської спільноти.

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
'''Рябоконь Олександр Петрович''' – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
'''Комісар Олександр Данилович''' - кандидат біологічних наук.
'''Проценко Євгенія Григорівна''' – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
'''Савченко Борис Якович''' закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
'''Пазініч Борис Сергійович''' закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них '''Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович''' закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
'''Сторожик Микола Петрович.''' Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
'''Гавриленко Микола Олексійович.''' Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
'''Шевченко Микола Олександрович.''' Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
'''Павлюк Сергій Іванович.''' Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу '''Морозов Владислав Миколайович''' – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
'''Володимир Васильович Березовець.''' Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
[[Файл:Доброта.jpg|200px|thumb|left|Виховний захід "Доброта-частина нас" 8 клас]]
[[Файл:Новий_рік_2014_завод.jpg|200px|thumb|right|Святкування Нового року]]
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T12:25:53Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Навчальний заклад сьогодні */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
[[Файл:Відкриття_школи.jpg|200px|thumb|left|Відкриття школи. Вручення символічного
ключа директору школи Кибі О.Г.]]
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою.
[[Файл:Швейна_справа.jpg|200px|thumb|right|На уроці швейної справи. Перша справа учитель Голобородько Т.Г.]]
У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|190px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|230px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|180px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|190px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|330px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.

10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.

У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.

1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.

10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.

8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.

З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.

з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.

Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.

У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.

На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.

26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П., який нині займає цю посаду.

===Кращі викладачі===

Найкращими учителями нашої школи є Заслужений учитель України Одража В.В.,Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І Педагоги,які отримали звання : учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К.
Молоді педагоги, які працюють в Заводській школі також є гідними представниками освітянської спільноти.

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
'''Рябоконь Олександр Петрович''' – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
'''Комісар Олександр Данилович''' - кандидат біологічних наук.
'''Проценко Євгенія Григорівна''' – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
'''Савченко Борис Якович''' закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
'''Пазініч Борис Сергійович''' закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них '''Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович''' закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
'''Сторожик Микола Петрович.''' Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
'''Гавриленко Микола Олексійович.''' Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
'''Шевченко Микола Олександрович.''' Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
'''Павлюк Сергій Іванович.''' Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу '''Морозов Владислав Миколайович''' – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
'''Володимир Васильович Березовець.''' Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
[[Файл:Доброта.jpg|200px|thumb|left|Виховний захід "Доброта-частина нас" 8 клас]]
[[Файл:Новий_рік_2014_завод.jpg|200px|thumb|right|Святкування Нового року]]
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T12:25:13Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Кращі викладачі */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
[[Файл:Відкриття_школи.jpg|200px|thumb|left|Відкриття школи. Вручення символічного
ключа директору школи Кибі О.Г.]]
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою.
[[Файл:Швейна_справа.jpg|200px|thumb|right|На уроці швейної справи. Перша справа учитель Голобородько Т.Г.]]
У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|190px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|230px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|180px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|190px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|330px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.

10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.

У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.

1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.

10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.

8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.

З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.

з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.

Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.

У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.

На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.

26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П., який нині займає цю посаду.

===Кращі викладачі===

Найкращими учителями нашої школи є Заслужений учитель України Одража В.В.,Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І Педагоги,які отримали звання : учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К.
Молоді педагоги, які працюють в Заводській школі також є гідними представниками освітянської спільноти.

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
'''Рябоконь Олександр Петрович''' – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
'''Комісар Олександр Данилович''' - кандидат біологічних наук.
'''Проценко Євгенія Григорівна''' – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
'''Савченко Борис Якович''' закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
'''Пазініч Борис Сергійович''' закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них '''Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович''' закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
'''Сторожик Микола Петрович.''' Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
'''Гавриленко Микола Олексійович.''' Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
'''Шевченко Микола Олександрович.''' Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
'''Павлюк Сергій Іванович.''' Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу '''Морозов Владислав Миколайович''' – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
'''Володимир Васильович Березовець.''' Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8. За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
[[Файл:Доброта.jpg|200px|thumb|left|Виховний захід "Доброта-частина нас" 8 клас]]
[[Файл:Новий_рік_2014_завод.jpg|200px|thumb|right|Святкування Нового року]]
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T12:18:55Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Директори */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
[[Файл:Відкриття_школи.jpg|200px|thumb|left|Відкриття школи. Вручення символічного
ключа директору школи Кибі О.Г.]]
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою.
[[Файл:Швейна_справа.jpg|200px|thumb|right|На уроці швейної справи. Перша справа учитель Голобородько Т.Г.]]
У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|190px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|230px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|180px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|190px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|330px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.

10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.

У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.

1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.

10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.

8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.

З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.

з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.

Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.

У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.

На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.

26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П., який нині займає цю посаду.

===Кращі викладачі===

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
'''Рябоконь Олександр Петрович''' – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
'''Комісар Олександр Данилович''' - кандидат біологічних наук.
'''Проценко Євгенія Григорівна''' – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
'''Савченко Борис Якович''' закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
'''Пазініч Борис Сергійович''' закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них '''Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович''' закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
'''Сторожик Микола Петрович.''' Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
'''Гавриленко Микола Олексійович.''' Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
'''Шевченко Микола Олександрович.''' Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
'''Павлюк Сергій Іванович.''' Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу '''Морозов Владислав Миколайович''' – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
'''Володимир Васильович Березовець.''' Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8. За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
[[Файл:Доброта.jpg|200px|thumb|left|Виховний захід "Доброта-частина нас" 8 клас]]
[[Файл:Новий_рік_2014_завод.jpg|200px|thumb|right|Святкування Нового року]]
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T12:18:24Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Директори */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
[[Файл:Відкриття_школи.jpg|200px|thumb|left|Відкриття школи. Вручення символічного
ключа директору школи Кибі О.Г.]]
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою.
[[Файл:Швейна_справа.jpg|200px|thumb|right|На уроці швейної справи. Перша справа учитель Голобородько Т.Г.]]
У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|190px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|230px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|180px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|190px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|330px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.

10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.

У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.

1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.

10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.

8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.

З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.

з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.

Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.

У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.

На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.

26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П., який нині займає цю посаду.

===Кращі викладачі===

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
'''Рябоконь Олександр Петрович''' – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
'''Комісар Олександр Данилович''' - кандидат біологічних наук.
'''Проценко Євгенія Григорівна''' – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
'''Савченко Борис Якович''' закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
'''Пазініч Борис Сергійович''' закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них '''Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович''' закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
'''Сторожик Микола Петрович.''' Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
'''Гавриленко Микола Олексійович.''' Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
'''Шевченко Микола Олександрович.''' Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
'''Павлюк Сергій Іванович.''' Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу '''Морозов Владислав Миколайович''' – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
'''Володимир Васильович Березовець.''' Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8. За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
[[Файл:Доброта.jpg|200px|thumb|left|Виховний захід "Доброта-частина нас" 8 клас]]
[[Файл:Новий_рік_2014_завод.jpg|200px|thumb|right|Святкування Нового року]]
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T12:16:27Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Директори */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
[[Файл:Відкриття_школи.jpg|200px|thumb|left|Відкриття школи. Вручення символічного
ключа директору школи Кибі О.Г.]]
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою.
[[Файл:Швейна_справа.jpg|200px|thumb|right|На уроці швейної справи. Перша справа учитель Голобородько Т.Г.]]
У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|190px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|230px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|180px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|190px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|330px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.
10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.
У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.
10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.
8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.
З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.
з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.
Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.
У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.

===Кращі викладачі===

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
'''Рябоконь Олександр Петрович''' – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
'''Комісар Олександр Данилович''' - кандидат біологічних наук.
'''Проценко Євгенія Григорівна''' – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
'''Савченко Борис Якович''' закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
'''Пазініч Борис Сергійович''' закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них '''Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович''' закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
'''Сторожик Микола Петрович.''' Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
'''Гавриленко Микола Олексійович.''' Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
'''Шевченко Микола Олександрович.''' Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
'''Павлюк Сергій Іванович.''' Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу '''Морозов Владислав Миколайович''' – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
'''Володимир Васильович Березовець.''' Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8. За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
[[Файл:Доброта.jpg|200px|thumb|left|Виховний захід "Доброта-частина нас" 8 клас]]
[[Файл:Новий_рік_2014_завод.jpg|200px|thumb|right|Святкування Нового року]]
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T12:16:11Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Директори */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
[[Файл:Відкриття_школи.jpg|200px|thumb|left|Відкриття школи. Вручення символічного
ключа директору школи Кибі О.Г.]]
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою.
[[Файл:Швейна_справа.jpg|200px|thumb|right|На уроці швейної справи. Перша справа учитель Голобородько Т.Г.]]
У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|190px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|230px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|180px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|180px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|330px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.
10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.
У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.
10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.
8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.
З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.
з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.
Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.
У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.

===Кращі викладачі===

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
'''Рябоконь Олександр Петрович''' – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
'''Комісар Олександр Данилович''' - кандидат біологічних наук.
'''Проценко Євгенія Григорівна''' – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
'''Савченко Борис Якович''' закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
'''Пазініч Борис Сергійович''' закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них '''Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович''' закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
'''Сторожик Микола Петрович.''' Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
'''Гавриленко Микола Олексійович.''' Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
'''Шевченко Микола Олександрович.''' Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
'''Павлюк Сергій Іванович.''' Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу '''Морозов Владислав Миколайович''' – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
'''Володимир Васильович Березовець.''' Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8. За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
[[Файл:Доброта.jpg|200px|thumb|left|Виховний захід "Доброта-частина нас" 8 клас]]
[[Файл:Новий_рік_2014_завод.jpg|200px|thumb|right|Святкування Нового року]]
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T12:15:40Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Директори */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
[[Файл:Відкриття_школи.jpg|200px|thumb|left|Відкриття школи. Вручення символічного
ключа директору школи Кибі О.Г.]]
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою.
[[Файл:Швейна_справа.jpg|200px|thumb|right|На уроці швейної справи. Перша справа учитель Голобородько Т.Г.]]
У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|190px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|230px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|170px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|200px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|350px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.
10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.
У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.
10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.
8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.
З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.
з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.
Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.
У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.

===Кращі викладачі===

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
'''Рябоконь Олександр Петрович''' – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
'''Комісар Олександр Данилович''' - кандидат біологічних наук.
'''Проценко Євгенія Григорівна''' – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
'''Савченко Борис Якович''' закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
'''Пазініч Борис Сергійович''' закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них '''Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович''' закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
'''Сторожик Микола Петрович.''' Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
'''Гавриленко Микола Олексійович.''' Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
'''Шевченко Микола Олександрович.''' Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
'''Павлюк Сергій Іванович.''' Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу '''Морозов Владислав Миколайович''' – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
'''Володимир Васильович Березовець.''' Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8. За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
[[Файл:Доброта.jpg|200px|thumb|left|Виховний захід "Доброта-частина нас" 8 клас]]
[[Файл:Новий_рік_2014_завод.jpg|200px|thumb|right|Святкування Нового року]]
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T12:15:24Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Директори */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
[[Файл:Відкриття_школи.jpg|200px|thumb|left|Відкриття школи. Вручення символічного
ключа директору школи Кибі О.Г.]]
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою.
[[Файл:Швейна_справа.jpg|200px|thumb|right|На уроці швейної справи. Перша справа учитель Голобородько Т.Г.]]
У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|200px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|230px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|170px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|200px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|350px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.
10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.
У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.
10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.
8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.
З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.
з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.
Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.
У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.

===Кращі викладачі===

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
'''Рябоконь Олександр Петрович''' – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
'''Комісар Олександр Данилович''' - кандидат біологічних наук.
'''Проценко Євгенія Григорівна''' – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
'''Савченко Борис Якович''' закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
'''Пазініч Борис Сергійович''' закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них '''Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович''' закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
'''Сторожик Микола Петрович.''' Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
'''Гавриленко Микола Олексійович.''' Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
'''Шевченко Микола Олександрович.''' Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
'''Павлюк Сергій Іванович.''' Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу '''Морозов Владислав Миколайович''' – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
'''Володимир Васильович Березовець.''' Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8. За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
[[Файл:Доброта.jpg|200px|thumb|left|Виховний захід "Доброта-частина нас" 8 клас]]
[[Файл:Новий_рік_2014_завод.jpg|200px|thumb|right|Святкування Нового року]]
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T12:15:00Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Директори */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
[[Файл:Відкриття_школи.jpg|200px|thumb|left|Відкриття школи. Вручення символічного
ключа директору школи Кибі О.Г.]]
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою.
[[Файл:Швейна_справа.jpg|200px|thumb|right|На уроці швейної справи. Перша справа учитель Голобородько Т.Г.]]
У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|200px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|230px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|200px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|200px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|350px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.
10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.
У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.
10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.
8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.
З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.
з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.
Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.
У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.

===Кращі викладачі===

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
'''Рябоконь Олександр Петрович''' – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
'''Комісар Олександр Данилович''' - кандидат біологічних наук.
'''Проценко Євгенія Григорівна''' – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
'''Савченко Борис Якович''' закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
'''Пазініч Борис Сергійович''' закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них '''Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович''' закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
'''Сторожик Микола Петрович.''' Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
'''Гавриленко Микола Олексійович.''' Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
'''Шевченко Микола Олександрович.''' Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
'''Павлюк Сергій Іванович.''' Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу '''Морозов Владислав Миколайович''' – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
'''Володимир Васильович Березовець.''' Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8. За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
[[Файл:Доброта.jpg|200px|thumb|left|Виховний захід "Доброта-частина нас" 8 клас]]
[[Файл:Новий_рік_2014_завод.jpg|200px|thumb|right|Святкування Нового року]]
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T12:14:39Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Директори */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
[[Файл:Відкриття_школи.jpg|200px|thumb|left|Відкриття школи. Вручення символічного
ключа директору школи Кибі О.Г.]]
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою.
[[Файл:Швейна_справа.jpg|200px|thumb|right|На уроці швейної справи. Перша справа учитель Голобородько Т.Г.]]
У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|200px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|250px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|200px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|200px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|350px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.
10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.
У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.
10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.
8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.
З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.
з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.
Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.
У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.

===Кращі викладачі===

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
'''Рябоконь Олександр Петрович''' – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
'''Комісар Олександр Данилович''' - кандидат біологічних наук.
'''Проценко Євгенія Григорівна''' – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
'''Савченко Борис Якович''' закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
'''Пазініч Борис Сергійович''' закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них '''Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович''' закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
'''Сторожик Микола Петрович.''' Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
'''Гавриленко Микола Олексійович.''' Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
'''Шевченко Микола Олександрович.''' Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
'''Павлюк Сергій Іванович.''' Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу '''Морозов Владислав Миколайович''' – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
'''Володимир Васильович Березовець.''' Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8. За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
[[Файл:Доброта.jpg|200px|thumb|left|Виховний захід "Доброта-частина нас" 8 клас]]
[[Файл:Новий_рік_2014_завод.jpg|200px|thumb|right|Святкування Нового року]]
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T12:14:18Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Директори */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
[[Файл:Відкриття_школи.jpg|200px|thumb|left|Відкриття школи. Вручення символічного
ключа директору школи Кибі О.Г.]]
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою.
[[Файл:Швейна_справа.jpg|200px|thumb|right|На уроці швейної справи. Перша справа учитель Голобородько Т.Г.]]
У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|200px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|300px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|200px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|200px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|400px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.
10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.
У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.
10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.
8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.
З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.
з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.
Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.
У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.

===Кращі викладачі===

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
'''Рябоконь Олександр Петрович''' – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
'''Комісар Олександр Данилович''' - кандидат біологічних наук.
'''Проценко Євгенія Григорівна''' – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
'''Савченко Борис Якович''' закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
'''Пазініч Борис Сергійович''' закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них '''Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович''' закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
'''Сторожик Микола Петрович.''' Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
'''Гавриленко Микола Олексійович.''' Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
'''Шевченко Микола Олександрович.''' Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
'''Павлюк Сергій Іванович.''' Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу '''Морозов Владислав Миколайович''' – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
'''Володимир Васильович Березовець.''' Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8. За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
[[Файл:Доброта.jpg|200px|thumb|left|Виховний захід "Доброта-частина нас" 8 клас]]
[[Файл:Новий_рік_2014_завод.jpg|200px|thumb|right|Святкування Нового року]]
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T12:12:30Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
[[Файл:Відкриття_школи.jpg|200px|thumb|left|Відкриття школи. Вручення символічного
ключа директору школи Кибі О.Г.]]
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою.
[[Файл:Швейна_справа.jpg|200px|thumb|right|На уроці швейної справи. Перша справа учитель Голобородько Т.Г.]]
У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|200px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|200px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|200px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|200px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|200px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.
10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.
У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.
10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.
8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.
З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.
з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.
Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.
У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.

===Кращі викладачі===

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
'''Рябоконь Олександр Петрович''' – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
'''Комісар Олександр Данилович''' - кандидат біологічних наук.
'''Проценко Євгенія Григорівна''' – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
'''Савченко Борис Якович''' закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
'''Пазініч Борис Сергійович''' закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них '''Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович''' закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
'''Сторожик Микола Петрович.''' Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
'''Гавриленко Микола Олексійович.''' Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
'''Шевченко Микола Олександрович.''' Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
'''Павлюк Сергій Іванович.''' Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу '''Морозов Владислав Миколайович''' – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
'''Володимир Васильович Березовець.''' Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8. За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
[[Файл:Доброта.jpg|200px|thumb|left|Виховний захід "Доброта-частина нас" 8 клас]]
[[Файл:Новий_рік_2014_завод.jpg|200px|thumb|right|Святкування Нового року]]
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Файл:Швейна справа.jpg

2015-05-20T12:12:25Z

Обуховська Юлія Миколаївна:

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T12:07:17Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
[[Файл:Відкриття_школи.jpg|200px|thumb|left|Відкриття школи. Вручення символічного
ключа директору школи Кибі О.Г.]]
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою. У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|200px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|200px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|200px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|200px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|200px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.
10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.
У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.
10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.
8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.
З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.
з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.
Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.
У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.

===Кращі викладачі===

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
'''Рябоконь Олександр Петрович''' – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
'''Комісар Олександр Данилович''' - кандидат біологічних наук.
'''Проценко Євгенія Григорівна''' – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
'''Савченко Борис Якович''' закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
'''Пазініч Борис Сергійович''' закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них '''Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович''' закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
'''Сторожик Микола Петрович.''' Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
'''Гавриленко Микола Олексійович.''' Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
'''Шевченко Микола Олександрович.''' Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
'''Павлюк Сергій Іванович.''' Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу '''Морозов Владислав Миколайович''' – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
'''Володимир Васильович Березовець.''' Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8. За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
[[Файл:Доброта.jpg|200px|thumb|left|Виховний захід "Доброта-частина нас" 8 клас]]
[[Файл:Новий_рік_2014_завод.jpg|200px|thumb|right|Святкування Нового року]]
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Файл:Відкриття школи.jpg

2015-05-20T12:07:11Z

Обуховська Юлія Миколаївна: Обуховська Юлія Миколаївна завантажив нову версію Файл:Відкриття школи.jpg

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T12:00:36Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Відомі випускники */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою. У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|200px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|200px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|200px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|200px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|200px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.
10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.
У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.
10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.
8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.
З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.
з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.
Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.
У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.

===Кращі викладачі===

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
'''Рябоконь Олександр Петрович''' – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
'''Комісар Олександр Данилович''' - кандидат біологічних наук.
'''Проценко Євгенія Григорівна''' – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
'''Савченко Борис Якович''' закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
'''Пазініч Борис Сергійович''' закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них '''Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович''' закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
'''Сторожик Микола Петрович.''' Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
'''Гавриленко Микола Олексійович.''' Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
'''Шевченко Микола Олександрович.''' Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
'''Павлюк Сергій Іванович.''' Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу '''Морозов Владислав Миколайович''' – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
'''Володимир Васильович Березовець.''' Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8. За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
[[Файл:Доброта.jpg|200px|thumb|left|Виховний захід "Доброта-частина нас" 8 клас]]
[[Файл:Новий_рік_2014_завод.jpg|200px|thumb|right|Святкування Нового року]]
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T11:58:33Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Відомі випускники */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою. У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|200px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|200px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|200px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|200px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|200px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.
10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.
У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.
10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.
8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.
З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.
з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.
Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.
У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.

===Кращі викладачі===

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
'''Рябоконь Олександр Петрович''' – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
'''Комісар Олександр Данилович''' - кандидат біологічних наук.
'''Проценко Євгенія Григорівна''' – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
'''Савченко Борис Якович''' закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, '''орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
Пазініч Борис Сергійович''' закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них '''Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович''' закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
'''Сторожик Микола Петрович.''' Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився '''у званні підполковника. Має багато нагород.
Гавриленко Микола Олексійович.''' Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
'''Шевченко Микола Олександрович.''' Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
'''Павлюк Сергій Іванович.''' Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу '''Морозов Владислав Миколайович''' – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
'''Володимир Васильович Березовець.''' Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8. За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
[[Файл:Доброта.jpg|200px|thumb|left|Виховний захід "Доброта-частина нас" 8 клас]]
[[Файл:Новий_рік_2014_завод.jpg|200px|thumb|right|Святкування Нового року]]
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T11:54:24Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Автор статті(посилання на сторінку користувача) */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою. У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|200px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|200px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|200px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|200px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|200px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.
10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.
У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.
10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.
8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.
З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.
з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.
Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.
У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.

===Кращі викладачі===

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
Рябоконь Олександр Петрович – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
Комісар Олександр Данилович - кандидат біологічних наук.
Проценко Євгенія Григорівна – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
Савченко Борис Якович закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
Пазініч Борис Сергійович закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
Сторожик Микола Петрович. Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
Гавриленко Микола Олексійович. Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
Шевченко Микола Олександрович. Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
Павлюк Сергій Іванович. Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу Морозов Владислав Миколайович – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
Володимир Васильович Березовець. Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8. За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
[[Файл:Доброта.jpg|200px|thumb|left|Виховний захід "Доброта-частина нас" 8 клас]]
[[Файл:Новий_рік_2014_завод.jpg|200px|thumb|right|Святкування Нового року]]
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Файл:Новий рік 2014 завод.jpg

2015-05-20T11:53:57Z

Обуховська Юлія Миколаївна:

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T11:52:10Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Навчальний заклад сьогодні */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою. У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|200px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|200px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|200px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|200px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|200px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.
10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.
У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.
10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.
8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.
З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.
з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.
Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.
У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.

===Кращі викладачі===

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
Рябоконь Олександр Петрович – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
Комісар Олександр Данилович - кандидат біологічних наук.
Проценко Євгенія Григорівна – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
Савченко Борис Якович закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
Пазініч Борис Сергійович закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
Сторожик Микола Петрович. Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
Гавриленко Микола Олексійович. Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
Шевченко Микола Олександрович. Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
Павлюк Сергій Іванович. Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу Морозов Владислав Миколайович – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
Володимир Васильович Березовець. Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8. За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
[[Файл:Доброта.jpg|200px|thumb|left|Виховний захід "Доброта-частина нас" 8 клас]]
[[Файл:Новий_рік_2014_завод.jpg|200px|thumb|right|Святкування Нового року]]
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:26, 19 травня 2015 (EEST)

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Файл:Новий рік.jpg

2015-05-20T11:47:36Z

Обуховська Юлія Миколаївна:

Файл:Доброта.jpg

2015-05-20T11:42:46Z

Обуховська Юлія Миколаївна: Обуховська Юлія Миколаївна завантажив нову версію Файл:Доброта.jpg

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T11:42:31Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Навчальний заклад сьогодні */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою. У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|200px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|200px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|200px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|200px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|200px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.
10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.
У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.
10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.
8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.
З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.
з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.
Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.
У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.

===Кращі викладачі===

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
Рябоконь Олександр Петрович – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
Комісар Олександр Данилович - кандидат біологічних наук.
Проценко Євгенія Григорівна – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
Савченко Борис Якович закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
Пазініч Борис Сергійович закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
Сторожик Микола Петрович. Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
Гавриленко Микола Олексійович. Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
Шевченко Микола Олександрович. Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
Павлюк Сергій Іванович. Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу Морозов Владислав Миколайович – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
Володимир Васильович Березовець. Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8. За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
[[Файл:Доброта.jpg|200px|thumb|left|Виховний захід "Доброта-частина нас" 8 клас]]
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:26, 19 травня 2015 (EEST)

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T11:37:12Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Навчальний заклад сьогодні */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою. У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|200px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|200px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|200px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|200px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|200px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.
10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.
У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.
10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.
8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.
З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.
з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.
Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.
У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.

===Кращі викладачі===

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
Рябоконь Олександр Петрович – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
Комісар Олександр Данилович - кандидат біологічних наук.
Проценко Євгенія Григорівна – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
Савченко Борис Якович закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
Пазініч Борис Сергійович закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
Сторожик Микола Петрович. Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
Гавриленко Микола Олексійович. Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
Шевченко Микола Олександрович. Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
Павлюк Сергій Іванович. Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу Морозов Владислав Миколайович – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
Володимир Васильович Березовець. Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8. За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:26, 19 травня 2015 (EEST)

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T11:36:17Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Відомі випускники */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою. У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|200px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|200px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|200px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|200px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|200px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.
10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.
У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.
10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.
8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.
З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.
з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.
Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.
У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.

===Кращі викладачі===

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
Рябоконь Олександр Петрович – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
Комісар Олександр Данилович - кандидат біологічних наук.
Проценко Євгенія Григорівна – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
Савченко Борис Якович закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
Пазініч Борис Сергійович закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
Сторожик Микола Петрович. Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
Гавриленко Микола Олексійович. Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
Шевченко Микола Олександрович. Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
Павлюк Сергій Іванович. Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу Морозов Владислав Миколайович – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
Володимир Васильович Березовець. Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8. За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:26, 19 травня 2015 (EEST)

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T11:35:30Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Директори */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою. У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|200px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|200px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|200px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|200px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|200px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.
10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.
У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.
10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.
8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.
З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.
з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.
Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.
У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.

===Кращі викладачі===

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
Рябоконь Олександр Петрович – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
Комісар Олександр Данилович - кандидат біологічних наук.
Проценко Євгенія Григорівна – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
Савченко Борис Якович закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
Пазініч Борис Сергійович закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
Сторожик Микола Петрович. Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
Гавриленко Микола Олексійович. Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
Шевченко Микола Олександрович. Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
Павлюк Сергій Іванович. Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу Морозов Владислав Миколайович – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
Володимир Васильович Березовець. Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються. Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8. За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:26, 19 травня 2015 (EEST)

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Файл:Киба.jpg

2015-05-20T11:35:21Z

Обуховська Юлія Миколаївна: Обуховська Юлія Миколаївна завантажив нову версію Файл:Киба.jpg

Файл:Яглинська.jpg

2015-05-20T11:32:13Z

Обуховська Юлія Миколаївна:

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T11:32:10Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Директори */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою. У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|200px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Назва_зображення.png|200px|thumb|left|Підпис під зображенням]]
|[[Файл:Яглинська.jpg|200px|thumb|left|Яглинська Т.Д.- директор школи]]
|-
|[[Файл:Гречковська.jpg|200px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|200px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|200px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.
10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.
У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.
10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.
8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.
З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.
з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.
Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.
У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.

===Кращі викладачі===

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
Рябоконь Олександр Петрович – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
Комісар Олександр Данилович - кандидат біологічних наук.
Проценко Євгенія Григорівна – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
Савченко Борис Якович закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
Пазініч Борис Сергійович закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
Сторожик Микола Петрович. Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
Гавриленко Микола Олексійович. Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
Шевченко Микола Олександрович. Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
Павлюк Сергій Іванович. Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу Морозов Владислав Миколайович – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
Володимир Васильович Березовець. Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються. Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8. За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:26, 19 травня 2015 (EEST)

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T11:23:49Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Навчальний заклад сьогодні */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою. У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|200px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Гречковська.jpg|200px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|-
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|200px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|200px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.
10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.
У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.
10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.
8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.
З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.
з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.
Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.
У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.

===Кращі викладачі===

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
Рябоконь Олександр Петрович – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
Комісар Олександр Данилович - кандидат біологічних наук.
Проценко Євгенія Григорівна – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
Савченко Борис Якович закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
Пазініч Борис Сергійович закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
Сторожик Микола Петрович. Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
Гавриленко Микола Олексійович. Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
Шевченко Микола Олександрович. Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
Павлюк Сергій Іванович. Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу Морозов Владислав Миколайович – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
Володимир Васильович Березовець. Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються. Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). Значна увага приділяється спортивній підготовці школярів. Постійні тренування, участь у змаганнях дають свої результати. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське, на сьогодні - Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8. За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:26, 19 травня 2015 (EEST)

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T11:17:13Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Навчальний заклад сьогодні */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою. У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|200px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Гречковська.jpg|200px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|-
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|200px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|200px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.
10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.
У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.
10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.
8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.
З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.
з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.
Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.
У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.

===Кращі викладачі===

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
Рябоконь Олександр Петрович – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
Комісар Олександр Данилович - кандидат біологічних наук.
Проценко Євгенія Григорівна – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
Савченко Борис Якович закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
Пазініч Борис Сергійович закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
Сторожик Микола Петрович. Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
Гавриленко Микола Олексійович. Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
Шевченко Микола Олександрович. Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
Павлюк Сергій Іванович. Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу Морозов Владислав Миколайович – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
Володимир Васильович Березовець. Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються. Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу. За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське. Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8. За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.
На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). 29 вересня 1999 року футболісти школи Дробітько Р., Дробітько А., Середа О., Шкафенко С. взяли участь у змаганнях з першості України, які проходили у м. Кременчуці. У жовтні цього ж року шкільна футбольна команда в кількості 18 чоловік бере участь у першості з футболу у районних змаганнях.
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:26, 19 травня 2015 (EEST)

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T11:16:17Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою. У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|200px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Гречковська.jpg|200px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|-
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|200px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|200px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.
10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.
У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.
10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.
8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.
З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.
з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.
Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.
У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.

===Кращі викладачі===

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
Рябоконь Олександр Петрович – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
Комісар Олександр Данилович - кандидат біологічних наук.
Проценко Євгенія Григорівна – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
Савченко Борис Якович закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
Пазініч Борис Сергійович закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
Сторожик Микола Петрович. Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
Гавриленко Микола Олексійович. Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
Шевченко Микола Олександрович. Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
Павлюк Сергій Іванович. Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу Морозов Владислав Миколайович – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
Володимир Васильович Березовець. Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються. Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу. За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське. Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8. За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:26, 19 травня 2015 (EEST)

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T11:14:49Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Директори */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою. У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). 29 вересня 1999 року футболісти школи Дробітько Р., Дробітько А., Середа О., Шкафенко С. взяли участь у змаганнях з першості України, які проходили у м. Кременчуці. У жовтні цього ж року шкільна футбольна команда в кількості 18 чоловік бере участь у першості з футболу у районних змаганнях.
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.
У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Юхименко.png|200px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Гречковська.jpg|200px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|-
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|200px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|200px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.
10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.
У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.
10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.
8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.
З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна.
з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н.
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.
Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.
У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г.
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.

===Кращі викладачі===

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
Рябоконь Олександр Петрович – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
Комісар Олександр Данилович - кандидат біологічних наук.
Проценко Євгенія Григорівна – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
Савченко Борис Якович закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
Пазініч Борис Сергійович закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
Сторожик Микола Петрович. Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
Гавриленко Микола Олексійович. Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
Шевченко Микола Олександрович. Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
Павлюк Сергій Іванович. Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу Морозов Владислав Миколайович – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
Володимир Васильович Березовець. Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються. Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу. За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське. Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8. За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:26, 19 травня 2015 (EEST)

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Заводська загальноосвітня школа I-III ступенів, Великописарівської районної ради, Сумської області

2015-05-20T11:12:02Z

Обуховська Юлія Миколаївна: /* Директори */

==Повна назва навчального закладу==
Заводська загальноосвітня школа I-IIIступенів Великописарівської районної ради, Сумської області
[[Файл:Заводська школа.jpg|400px|thumb|Сучасний вигляд школи]]

==Адреса навчального закладу==

смт. Кириківка, вул. Правдинська, 26, Великописарівського району Сумської області, 42831, тел. 05457-5-32-36,

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
Історія виникнення та розвитку Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великописарівського району Сумської області бере свої витоки ще з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Її формування тісно переплітається з розвитком цукроваріння в с. Янків Ріг.
Янківський цукрозавод був збудований у 1831 році. Належала цукроварня генералу Шрейдеру, суворому та педантичному власнику. Працювали там кріпосні села. Продуктивність праці була низькою. У 1870 – 1880 роках компанія, яка володіла заводом, продала його Харитоненку Івану Герасимовичу. Новий власник здійснив переоснащення , розширив поля посіву цукрових буряків, що дало можливість підняти продуктивність цукроваріння.
Життя вимагало освічених кадрів, але до 1896 року в селі школи не було. Початкову освіту селяни отримували в церковній школі, де учителями були священник та дяк. За рахунок церкви наймали у селян хату, де й навчали 10-15 дітей із забезпечених родин та ще й за згодою попа, кого не бажали – того й не вчили.
У 1897 році була побудована трьохкласна школа. Навчали дітей кваліфікованих робітників та заможних селян, решта населення залишалася неграмотними.
У 1877 році повз наше селище проклали залізницю Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, а потім вузькоколійку Кириківка – Охтирка. Перші потяги через станцію Кириківка пройшли у 1895 році. Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн. пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні. На цукроварні тоді працювало 300 робітників. Читати й писати могли лише одиниці. Перевезення вантажів гужовим транспортом ставало дедалі невигідним та дорогим. Тому Харитоненко приймає рішення перенести цукрозавод поближче до станції Кириківка. 21 травня 1912 року була закладена перша цеглина у будівництво нового заводу, який носив назву Янківський – “Харитоненка Павла Івановича і сина при станції Кириківка”. Завод обладнувався найновішим устаткуванням по тих часах. У 1914 році закінчилося оснащення новобудови, завод запрацював на повну потужність. На підприємстві працювало уже 520 робітників. Підвищення освітнього рівня робітників вимагало організації шкільного навчання, але до Жовтневої революції на території селища це питання так і не було вирішено. Освіту здобували у початкових школах села Кириківки та сусідніх сіл.
Після Жовтневого перевороту у січні 1918 року завод був націоналізований. Громадянська війна перервала заходи, спрямовані на відродження цукрозаводу. Лише 4 грудня 1919 року територія заводу і населених пунктів, що були навколо заводу, була звільнена від білогвардійців.
Першим та невідкладним завданням нової влади стало питання підвищення грамотності. У цей час на прилеглій до заводу території розбудовується і робітниче селище. Ще в 1912 – 1914 роках разом із побудовою цукроварні починає зводитися житло для робітників та інженерно – технічних працівників. Першим був збудований теперішній будинок № 28 для кваліфікованих робітників. Його ще й сьогодні називають старою назвою “будинок майстрових”, також були зведені будинки з теперішніми номерами 12, 16, 20, 22, 24, 26 та будинок директора заводу на території парку. Зводиться і будинок для тих, хто приїздив у відрядження до цукрозаводу. Разом із житлом розбиваються два парки та 4 сади.
Питання про відкриття школи стало життєво необхідним. Значна частина технічних та комерційних керівників заводу залишила територію й свої посади разом із відступаючою армією Денікіна. Будинок, де проживав директор заводу Кривцун, залишився порожнім. Тому подальшу його долю вирішували робітники цукрозаводу. На загальних зборах було прийнято рішення звернутися до губернського відділу освіти про відкриття в ньому школи. Прохання було задоволене. Так у 1920 році була не тільки відкрита, а прийняла перших учнів Янківська трудова школа – таку назву носила наша школа на час відкриття. Термін навчання був семирічний. Школа була розрахована на 120-150 учнів. Щодня - по 4 уроки. Викладалось читання, письмо, арифметика, рідна та російська мова, географія, малювання, креслення, фізкультура, музика, праця, геометрія, фізика, хімія.[[Файл:1920р.-школа.png|200px|thumb|left|Двоповерховий будинок директора цукрозаводу, з 1920 року - школа]]
З початком Великої Вітчизняної війни нависла загроза захоплення селища німцями, тому на схід було евакуйоване обладнання цукрового заводу, спеціалісти та частина жителів. Серед евакуйованих була й родина Войтюшкевичів , Дзбановська В.Г. 17 жовтня 1941 року гітлерівські загарбники захопили село. Приміщення школи використовувалось ними для власних потреб, школа не працювала. На першому поверсі німці утримували коней, як і в деяких житлових приміщеннях села.
Сума збитків післі війни була величезною, лише на цукрозаводі вона становила 6,8 млн. крб. (Охтирський райдержархів, ф.1, оп.1, спр.3, арк. 8). Протягом 1943 – 1944 рр. весь тягар відбудовних робіт ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку. Відбудова заводу завершилася в 1946р. Відроджується і школа. З евакуації повертається учителька початкових класів Войтюшкевич Клавдія Станіславівна, яка з 25 серпня 1944 року приступає до навчання дітей. Поступово відроджується чотирикласна освіта. У 1948-1949 навчальному році у школі працювало 4 вчителі початкових класів: Войтюшкевич К.С., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Сидорова В.А. У наступному навчальному році відбувся перший післявоєнний набір до 5 класу.
В умовах боротьби з неграмотністю при заводі працювала школа лікнепу. Заводський комітет організував професійні гуртки, велося викладання природничих дисциплін і грамоти. Для підготовки фахівців для сільського господарства з грудня 1925 року працювала сільськогосподарська школа.
25 липня 1930 р. ЦКВКП(б) прийняв постанову “Про загальне обов’язкове навчання.” Цією постановою було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання, визрівали передумови для переходу до обов’язкової семирічної освіти у сільській місцевості. У нашій школі цей перехід почався в 1934 р.,У цьому році учні не пішли навчатися до сусідніх шкіл , а залишилися продовжувати навчання в стінах рідної школи - 5 клас прийняв перших п’ятикласників. З переходом на семирічне навчання в школі сформувалася піонерська організація імені В.І. Леніна. Першою піонервожатою в школі була Вінницька Агнеса Йосипівна. У день сьомих роковин Великого Жовтня Янківський цукрозавод перейменовано на завод імені газети “Правда”. Школа теж стала носити назву Правдинська. До Великої Вітчизняної війни вона ще залишалась семирічною. У селі Янківка була лише початкова школа, а тому по її закінченню учні початкової школи продовжували навчання в Правдинській.
У 1950 році в повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл.
Зростання кількості учнів у школі потребувало збільшення педагогів. У 1949 році вчителем географії починає працювати Василенко Василь Порфирович, математики – Кохан Іван Кіндратович, української мови та літератури – Клименко Ніна Антонівна. У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
При школі були створені гуртки: натуралістичний, мови та історії ВКП(б). У 1951 році гуртки з української та російської мови працювали у вівторок, історії ВКП(б) – середу. Час занять із 17 до 19 години. Працювали й гуртки художньої самодіяльності. У школі працювала система заохочень та покарань.
У 1951 році в школі працювало 11 учителів: Кохан І.К., Яглинська Т.Д., Василенко В.П., Клименко Н.Д., Тітова Г.М. (викладала німецьку мову), Маньківська О.К., Масюк І.К., Скиба Г.І., Меншикова Н.А., Роман В.Ю., Войтюшкевич К.С.
У 1951 році в школі навчалося 202 учні. 1 клас – 19, 2-й – 16, 3-й – 31, 4-й – 29, 5-й – 48, 6 – й 28, 7-й – 31. Зростає кількість гуртків. Під час проведення батьківських зборів започатковується така форма роботи як виставки учнівських робіт, виступи художньої самодіяльності.
У квітні 1952 року учні школи беруть участь у ІІІ турі 7-ї республіканської олімпіади юних фізиків та хіміків.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.Навчання у 8 класі було платним. Сплачували 150 крб. за навчальний рік. За перше півріччя плату вносили до кінця листопада, за ІІ півріччя – у лютому місяці.Від сплати за навчання у 8 класі звільнялися діти, батьки яких загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, та діти вчителів. Плата за навчання була скасована у ІІ півріччі 1955 року.
Перші випуски показали високий рівень підготовки учнів. Срібними медалями за успіхи у навчанні та поведінці були нагороджені Проценко Євгенія Григорівна, Савченко Борис Якович, Ігнатко Володимир Пантелеймонович.
На 1 вересня 1955 року Правдинська середня школа мала 13 повноцінних класів. Усього в школі навчалося 317 учнів.Навчаються у цей час у середній школі і вихованці Правдинського дитбудинку.
29 січня 1956 року з метою популяризації лижного спорту та організації масової здачі норм на значок БГПО були проведені перші внутрішкільні змагання з лижного спорту. Учням, що зайняли призові місця, були видані премії. У 1960 році вперше разом із атестатом зрілості вручаються свідоцтва про набуття спеціальності електрика-монтажника – 19 учнів.
Школу в 1962році закінчили 359 учнів. Щороку кількість дітей зростала, а класів не вистачало.
Директор школи , щоб вийти із скрутного становища, звертається до адміністрації цукрозаводу з проханням виділити приміщення для проживання дітей із віддалених сіл. Так з літа 1962 року при школі з’являється інтернат. Місце було виділене у житловому будинку № 12 (теперішня квартира Калмикової Т.М.) дві кімнати.
На 1964 рік у школі навчалося близько 400 дітей. Надзвичайно гострою була проблема розміщення класів. Школа працювала у дві зміни, була й третя – вечірня школа робітничої молоді.
За 10 років існування Прадинської середньої школи було випущено 373 випускника. Нагороджено Золотими медалями: Мірошниченко Зінаїду, срібними: Проценко Євгенію, Савченка Бориса, Ігнатка Володимира, Кобзар Лідію, Маркову Віру, Іваненка В’ячеслава, Проценка Володимира, Роговенко Людмилу, Спицю Віру, Малежик Ніну, Клець Ольгу.
Дітей у школі було з кожним роком все більше, а класів не вистачало. Тому почалося будування нового приміщення школи.Будівництво тривало три роки.
У червні 1966 року випускникам школи, поряд із отриманням атестату про середню освіту, були вручені свідоцтва про присвоєння кваліфікації токаря та слюсаря-ремонтника автосправи ( 22 учні) .Викладачам виробничого навчання Голобородько В.С., Шахову В.С., Яценко В.Й. за якісну підготовку учнів була оголошена подяка. Чотири учні були нагороджені золотою медаллю, шість – срібною. Всього випущено в цей рік зі школи 56 учнів.
Починається заселення приміщень, переобладнаних під квартири, сім’ями учителів. При будівництві майстерні крайнє приміщення було збудоване квартирою. Першою житло отримала Голобородько Т.Г. З одруженням Мартищенко О.Г. з Кучковим В.Д., їм теж було надано квартиру в цьому ж приміщенні. Родині Мірошниченків теж виділили квартиру . Колектив учителів та вихователів становив 32 особи.
У 1968 році зі школи було випущено 49 восьмикласників, чотири випускники були нагороджені Похвальними грамотами: Самотой Алла, Шмигаренко Людмила, Кузьменко Віра, Мірошниченко Надія. Із 43 випускників 10 класу двоє були нагороджені медалями. 1969 рік ознаменувався появою у школі автомобіля та посадою шофера-інструктора, яким був призначений Доля Іван Петрович. У цей рік школа починає перехід на оволодіння учнями лише однією спеціальністю – автосправа.
Проходили роки, мінялось і життя в школі. З 1971 року у підготовці учнів до праці сталися певні зміни. Виробниче навчання стало двопрофільним. Дівчата оволодівали швейною справою, хлопці – автосправою. У школі були свої викладачі з теоретичних знань та практики, а літню виробничу практику школярі проходили безпосередньо на виробництві. 1972 рік приніс кадрові зміни у школі. Учителі російської мови та літератури йдуть зі школи. Яглинська Т.Д. розраховується за станом здоров`я, пропрацювавши у школі 23 роки, Баличева В.Е. виходить на пенсію. Звільняється з посади директора згідно поданої заяви, в зв’язку з виходом на пенсію Киба О.Г., залишившись учителем математики та вихователем інтернату при школі з 4 вересня 1972 року. Цим же наказом директором школи була призначена Гречковська В.Н.10 лютого 1981 року в школі була відкрита Ленінська кімната, яка стала центром виховної роботи на прикладах життя і діяльності В.І. Леніна.
З настанням весни 1982 року розпочинаються підготовчі роботи з будівництва типової їдальні на 120 посадочних місць. У грудні, січні 1985 року учні 5-10 класів брали участь в районних предметних олімпіадах.
Перше місце з української мови (учитель Павлюк К.М.) зайняли учні 6 класу.
У 1989 році відбувається перехід до дев’ятирічки та одинадцятирічки. Тому учні 7 класів переводяться відразу до 9 класу, а учні 9 класу – до одинадцятого.Йде процес розвантаження учнів у період екзаменів. У 1990-1991 роках від здачі екзаменів з мови та математики (саме ці два предмети тепер здавалися у перехідних класах) звільняються учні, які мали “5” за рік. У відповідності до наказу Міністерства освіти “Про зміни у підготовці та проведенні екзаменів” (1989 рік).
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії.
З 1993 року вносяться зміни у назву школи: відтепер вона називається Правдинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів с. Заводське. Учительський колектив налічує 47 працівників. Школа продовжує зберігати статус високої педагогічної майстерності вчителів та школи з глибокими та міцними знаннями учнів. При школі продовжує працювати п’ять груп продовженого дня. Діти з багатодітних сімей звільняються від сплати за харчування, а також діти з ослабленим здоров’ям.
1995 рік став часом, коли кількість переможців у ІІ етапі предметних олімпіад школярів зросла.Проходження учителями атестації у 1998 році поповнює кількість учителів-методистів. Звання “учитель вищої категорії” та “учитель-методист” отримали: учитель хімії Вінницький В.П., біології Вінницька В.С., учитель початкових класів Кучкова О.Г. Звання “старший учитель” присвоєно Мірошниченко Г.І., І категорію здобули учителі англійської мови Іванов Г.В., Іванова Н.Г., Грива С.В. та вчитель української мови Гладченко Н.О.
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.
На 2000 рік відчувається значне скорочення дітей. Цього року в школі навчалося 388 учнів (у 80-90-х роках їх було понад 500). 29 вересня 1999 року футболісти школи Дробітько Р., Дробітько А., Середа О., Шкафенко С. взяли участь у змаганнях з першості України, які проходили у м. Кременчуці. У жовтні цього ж року шкільна футбольна команда в кількості 18 чоловік бере участь у першості з футболу у районних змаганнях.
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах.
У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу.
За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське.
Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8.
За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.

===Директори===

{|border=1
|[[Файл:Кохан.png|200px|thumb|left|Директор школи Кохан І.К.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
|[[Файл:Гречковська.jpg|200px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
|-
|[[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|200px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
|[[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
|[[Файл:Вінницький.jpg|200px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]
|
|}

Першим директором школи був призначений Сисоєв Микола Павлович.
10 січня 1949 року завідуючою була призначена Яглинська Т.Д.
У травні 1950 року змінюється директор школи. 17 травня на цю посаду був призначений Кохан І.К.
1 вересня 1952 року в школі сталися дві визначні події: школа стала восьмирічною, директором школи був призначений Юхименко Іван Олексійович.[[Файл:Юхименко.png|200px|thumb|right|Юхименко І.О.]]
10 серпня 1955 року наказом Охтирського райвно директором школи був призначений Іващенко Петро Маркович, Юхименко І.О. був переведений директором Хухрянської школи.
8 січня 1959 року директором школи був призначений Стрєльніков Петро Федорович.
З 1 вересня 1960 року починається нова ера в історії Правдинської середньої школи. Наказом Сумського облВНО і Великописарівського райвно директором школи була призначена Киба Ольга Григорівна. [[Файл:Киба.jpg|200px|thumb|left|Директор школи Киба О.Г.]]
з 4 вересня 1972 року директором школи була призначена Гречковська В.Н. [[Файл:Гречковська.jpg|200px|thumb|left|Гречковська В.Н. ]]
За час перебування на посаді директора школи Гречковської В.Н. йшов процес подальшого зміцнення матеріальної бази школи. Був збудований шкільний гараж, овочесховище, перекритий дах над гімнастичним залом школи.
Багато часу Гречковська В.Н. віддає поліпшенню роботи в початковій ланці. Відвідуючи уроки вчителів та надаючи їм методичну допомогу, добилася високої майстерності учителів Кучкової О.Г., Шарко К.К. Не обходила увагою учителів мови. Багато чому навчила, передала свій багатий досвід учителям російської мови та літератури Скочко К.О., Мірошниченко Г.І., Поливаній А.Є, учителям української мови та літератури Строколіс (Дорошенко) Л.І., Дорошенко Г.В., Дубовику І.В. Дякуючи Валентині Назарівні, великих успіхів добилися учитель географії Куликова О.Ф.
Директором школи призначається учитель фізики Мірошниченко В.Є. (з 4 грудня 1979 р. виконуючий обов’язки директора).
У лютому 1987 року з посади директора звільняється Мірошниченко В.Є. Час перебування Віктора Єгоровича на цій посаді відзначений, як період побудови у школі нової, типової їдальні, теплиці, завідуючою якою була призначена Вінницька В.С.
У лютому 1987 року колектив обирає директором школи з наступним призначенням Великописарівського райвно і Сумським облвно випускницю школи 1957 року, учителя історії та суспільствознавства Голобородько Т.Г. [[Файл:Гоглобородько_тамара.jpg|200px|thumb|left|Голобородько Т.Г. директор школи]]
На 1993 рік всього із стін школи було випущено 1025 випускників. Із 1993 року колектив очолює Ісайкін М.Л - вчитель історії. [[Файл:Ісайкін.jpg|200px|thumb|left|Ісайкін М.Л. – директор школи ]]
26 серпня 1998 року Ісайкін М.Л. звільняється за власним бажанням із посади директора школи та переходить працювати вчителем історії. Директором школи призначається учитель хімії Вінницький В.П.[[Файл:Вінницький.jpg|200px|thumb|left|Вінницький В.П. – директор школи ]]

===Кращі викладачі===

===Кращі майстри===

===Відомі випускники===
Рябоконь Олександр Петрович – кандидат сільськогосподарських наук, має нагороди. Починаючи з ІІІ курсу навчання у Марійському політехнічному інституті, розпочав дослідження на тему “Динаміка змін та взаємозв’язку таксаційних показників і будови соснового деревостою”. Успішно захистив дипломний проект у 1970 році. Розпочаті дослідження довів до завершення. Закінчивши у 1970 році факультет інженерів лісового господарства, двадцять років проводив наукові дослідження по темі “Лісове господарство”. У 2000 році зареєстрував два винаходи “Спосіб вирощування деревостоїв сосни на баланси або копальний стояк” та “Спосіб сільгоспкористування на силових землях” в Українському ордена “Знак пошани” науково-дослідному інституті лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького у м. Харкові.
Комісар Олександр Данилович - кандидат біологічних наук.
Проценко Євгенія Григорівна – старший науковий співробітник Харківського інституту монокристалів, ведучий редактор наукового журналу “Functional matcrials”, який видає інститут монокристалів англійською мовою. Має 36 наукових праць.
Проценко Володимир Григорович після закінчення Харківського державного університету фізичного факультету працював на кафедрі в університеті, через 2 роки перейшов в інститут монокристалів.
У 1995 році фірма “Siemens” купила ліцензію в інституті на право вирощування великогабаритних монокристалів. Володимир поїхав у відрядження для налагодження установки і консультацій. Їхав на 3 місяці, але фірма запропонувала йому залишитись там працювати, де він і працює по теперішній час.
Савченко Борис Якович закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “інженер-будівельник”. Був направлений на роботу до м. Челябінська (РРСФР). З 1978 року був переведений на роботу в Міністерство будівництва СРСР м. Москви, на посаду начальника відділу та заступника Головного планово-економічного управління
З жовтня 1986 року переведений в Державний будівельний комітет. З листопада 1995 року – в Міністерстві по атомній енергетиці – “Атомпром”. Із серпня 2000 року – головний спеціаліст по проектуванню і будівництву об’єктів закритого акціонерного товариства “Березовське”. Нагороджений знаком “Відмінник військового будівництва”, ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І. Леніна”, орденом “Знак пошани” – за будівництво Прикаспійського гірничо-збагачувального комбінату”, орденом “Трудового Червоного Прапора”. Проживає в м. Москві.
Пазініч Борис Сергійович закінчив Ужгородський державний університет, математичний факультет. Працював учителем математики, директором школи. У 1975 році у Москві захистив кандидатську дисертацію. “Всім, чого домігся, завдячую педколективу Правдинської середньої школи і рідній мамі. То були найкращі роки життя,” – пише у своїх спогадах Борис Сергійович. Проживає в Ужгороді.
Велика кількість випускників обрала професію військового. Серед них Москаленко Іван Якович, Ждан Іван. Андрущенко Григорій Миколайович закінчив Вище командне прикордонне училище в м. Алма-Аті у 1970. 33 роки віддав військовій службі в різних військових частинах СРСР, полковник, військовий пенсіонер, нагороджений медалями “За відзнаку в охороні Державних кордонів СРСР”, “За сумлінну службу” 1, 2, 3 ступенів, “60-років Збройних сил СРСР”, “70-років Збройних сил СРСР”, “70-років Прикордонних військ КГБ”, багатьма знаками, грамотами, цінними подарунками, іменними годинниками як від Президента, так і уряду Киргизії. Проживає в м. Тольятті.
Сторожик Микола Петрович. Вступив до Сумського військово-технічного училища. У 1960 році перевівся у Північно-Кавказьке військово-технічне училище, яке закінчив із відзнакою у 1962 році по спеціальності “експлуатація і ремонт спецрадіотехніки”. Служив на випробувальному полігоні в Астраханській області м. Капустин Яр. Вся служба пройшла у відділі використання ракет.
Прослужив у лавах Збройних сил з 1962 до 1988 року від лейтенанта до старшого інженера-випробувача ракет ПВО країни. Звільнився у званні підполковника. Має багато нагород.
Гавриленко Микола Олексійович. Закінчив військове училище в м. Полтаві по спеціальності “експлуатація радіотехнічних засобів” із присвоєнням звання лейтенант. Служив в м. Лісозаводську, Німеччині, військовому комісаріаті м. Стерметамак, Республіки Башкортостан. Має військове звання підполковник, нагороджений медалями СРСР “70-років Збройних сил СРСР”, “За сумлінну службу 3 ступеня”, “За відзнаку у військовій службі 2 ступеня”, “За отличие в воинской службе 1 степени”, нагрудним знаком “Ветеран війни і військової служби”. Проживає в м. Стерметамак.
Шевченко Микола Олександрович. Закінчив Сумське вище артилерійське двічі орденів Червоного Прапора командне училище, Військову артилерійську академію ім. М.І. Калініна . Військову службу проходив у Групі радянських військ у Німеччині, Київському, Забайкальському, Прикарпатському військових округах, військовому двічі орденів Червоного Прапора інституті ракетних військ і артилерії ім. Б. Хмельницького Сумського державного університету.
Павлюк Сергій Іванович. Закінчив Челябінське вище танкове командне училище імені 50-річчя Великого Жовтня. Офіцер відділу штабу армії. Нагороджений двома орденами “Красная звезда”, медалями “70 років СРСР”, “Воїну-інтернаціоналісту”, “Жукова”, “За безупречную службу” трьох ступенів, “300 років Російському флоту”, “За військову доблесть”, “300 років Балтійському флоту”.
Радченко Ігор Валерійович. Закінчив вище військово-морське училище радіоелектроніки ім. Попова, Військово-морську академію ім. С. Кузнєцова. Капітан ІІ рангу. Нагороджений медалями: “За військову доблесть” ІІ та ІІІ ступенів, “За заслуги перед Батьківщиною ІІ ступеня”, Почесним знаком губернатора Мурманської області.
Плідно та самовіддано працює у м. Києві Місчанчук Борис Григорович, добре знаний у колах науковців та винахідників, конструкторських бюро.
Прославив школу і випускник 9 класу Морозов Владислав Миколайович – майстер спорту України міжнародного класу. Одного разу до Харківського технікуму для інвалідів приїхали тренери для набору спортсменів-інвалідів до збірної Параолімпійської команди. Владиславу запропонували займатися біатлоном. На спортивних зборах у Карпатах Морозов пройшов відбір і був зарахований до збірної команди параолімпійців.
У 2002 році Морозов брав участь у 8-й зимовій Параолімпіаді в Солт-Лейк-Сіті (США) у змаганнях з гонок і біатлоні. Зайняв 9 місце.
Учасник чемпіонатів Європи та Світу з лижних гонок та біатлону..
У 25 років, 2005 році, завоював Кубок абсолютного чемпіона світу з біатлону, 2 золоті та 1 бронзову медалі.
У 2006 році брав участь у IX зимових Параолімпійських іграх у Турині (Італія). Став бронзовим призером. Сьогодні – спортсмен-інструктор штатної збірної команди інвалідів України.
Нагороджений медаллю “За працю і звитягу” (2002 р.) та орденом “За мужність” ІІІ ступеня (2006 р.). проживає у м. Харкові.
Володимир Васильович Березовець. Закінчив Харківський електромеханічний технікум, паралельно зі службою в окремому червонопрапорному Кремлівському полку навчався і успішно закінчив Центральний інститут фізичної культури ім. Леніна. Майстер спорту по багатоборству, неодноразово брав участь у локальних війнах.
У 1988 році В.В. Березовець В.В. створив військово-політичне об'єднання воїнів-інтернаціоналістів.
У 1993 році в Москві була зареєстрована охоронна фірма “Альфа-Профі”. Президентом одноголосно був обраний член ради Асоціації ветеранів підрозділу антитерору “Альфа” В.В. Березовець.
Випускникам 2008 року є з кого брати приклад у вирішенні життєвих проблем та у виборі майбутньої професії.2008 рік є дуже складним для випускників. Вперше їм потрібно проходити незалежне тестування та отримати сертифікати якості знань, який є основою для вступу до вищих навчальних закладів. Життя не стоїть на місці, вимоги до освіти та науки теж змінюються. Маю надію, що наступні покоління випускників Правдинської – Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з гідністю продовжать справу попередніх поколінь.

==Навчальний заклад сьогодні==

[[Файл:Наша_школа_сьогодні.jpg|400px|thumb|left|Наша школа сьогодні]]
Невпинно спливає час, минають роки, а з ними щороку проходить зміна поколінь у Правдинській – Заводській школі, але історія школи, її слава залишається в рідних стінах. У 2003-2005 роках ряд юних футболісток школи: Карлашова Оксана, Доценко Анжела, Пашкова Анна - входили до складу збірних команд з футболу та захищали честь області на Всеукраїнських спортивних іграх та чемпіонатах України з футболу та футзалу. У 2005 році стали срібними призерами Всеукраїнських ігор, бронзовими призерами Чемпіонату України 2004 року з футболу та футзалу. За час свого більше ніж півстолітнього існування як середня школа, з 1953 року, перший випуск -1955 рік, Правдинська середня школа змінювала свою назву у відповідності до тих змін, які вносила і ставила держава перед системою освіти. Носила вона назву від Правдинської середньої школи, Правдинської трудової, політехнічної школи з виробничим навчанням, школи з поглибленим вивченням математики, хімії, середньої школи с. Заводське. Із 47 педагогів, що працювали у школі, звання Заслужений учитель України має Одража В.В.Гречковська В.Н. нагороджена орденом “Знак пошани” та ювілейною медаллю “За сумлінну працю на честь 100-річчя від дня народження В.І. Леніна”. Таку ж ювілейну медаль отримала працівник школи Дорошенко К.І. Учителів-методистів – 3: Голобородько Т.Г., Вінницька В.С., Логвиненко Н.І., старших вчителів – 6: Вінницький В.П., Ісайкін М.Л., Гладченко Н.О., Мірошниченко Г.І., Кучкова О.Г., Шарко К.К., відмінників освіти України – 13, учителів вищої категорії – 13, першої – 7, другої – 8. За цей час із стін школи випущено 2272 випускника, 74 медаліста.
В останні два роки відродилася і краєзнавчо-туристична робота. Велика заслуга в цьому заступника директора по виховній роботі Долі Л.Б. Хоч і за власні кошти, але діти змогли відвідати пам’ятні та історичні місця рідного краю. Побували в м. Охтирці, Сумах, Києві, Полтаві, Сковородинівці, Диканьці, Опішні.
[[Файл:киев.jpg|200px|thumb|left|Екскурсія до м.Київ]] [[Файл:Криниця.jpg|200px|thumb|right|Біля криниці]]
Значну роботу проводять учителі української мови та літератури з обдарованими дітьми: Доля Л.Б., Логвиненко Н.І. Починаючи з 2004 року їхні учні виборюють призові місця. Кожушко Ольга (учитель Логвиненко Н.І.), виборовши перше місце на районній олімпіаді, зайняла ІІ місце на обласній.
Продовжують традиційно займати призові місця вихованці учителя математики Похващева В.І. Дудинський Олександр останні роки впевнено посідає перше місце в районних олімпіадах з математики та інформатики, підтверджуючи призові місця на обласних олімпіадах.
Свій внесок в роботу з обдарованими дітьми зробили й вчителі хімії та біології Вінницький В.П. та Вінницька В.С. Вихованці цих учителів Ісайкін Максим з хімії та Пономаренко Микола з біології, посівши в районі перші місця, зайняли призові місця на обласних олімпіадах: Ісайкін М. – ІІІ місце у 2005 році, Пономаренко М. – ІІІ місце у 2008.
У 2010-2015роках у школі зберігаються всі традиції святкування свят, вшанування пам'яті загиблим на війнах, створено куточок пам'яті загибломув АТО випускнику школи Марченко О.
За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.
Традиційно щороку в школі проходять – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.
Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.
Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості.

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:24, 19 травня 2015 (EEST)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==

--[[Користувач:Обуховська Юлія Миколаївна|Обуховська Юлія Миколаївна]] ([[Обговорення користувача:Обуховська Юлія Миколаївна|обговорення]]) 22:26, 19 травня 2015 (EEST)

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]