HistoryPedia - Внесок користувача [uk]

Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4

2015-12-10T06:40:43Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Навчальний заклад сьогодні */

==Повна назва навчального закладу==
Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4 Роменської міської ради Сумської області

==Адреса навчального закладу==
42000, м.Ромни Сумської області, вулиця Щучки, 2 (2-13-46) Е mail:shkol4@ukr.net

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
У 1912 р. в місті Ромни була заснована приватна жіноча гімназія. Першою завідуючою (директором школи була Жилова Олександра Георгіївна). У газеті «Радянське життя» від 17.06.1932 р. в статті «Зразкові радянські школи» є згадка про школу № 4. 1 січня 1920 р. приватна жіноча гімназія О.Г.Жилової була реорганізована в четверту радянську трудову школу других ступенів. 31 жовтня 1924 року завідуючим директором школи було призначено Барзиловича Олександра Петровича. Бібліотека школи на цей час налічувала 1472 книг. У кінці навчального 1940-1941 року у школі нараховувалося 843 учні, 39 учителів, серед них: Бондаренко-директор, Цейтлін-завуч,Жилов О.Г-учитель математики,Семенчик Ганна Максимівна -учитель географії, Дондиш С.С-учитель фізики,Пащенко П.А. -учитель російської мови, Сидоренко А.К.,Луцький – учителі російської мови. «Прапор Жовтня» №141 від 18.06.1941 р. Після звільнення Роменщини від німецько –фашистської окупації (16 врерсня 1943 року) в місті було відкрито три школи: № 1, 2 ,3. 1 жовтня 1944 р. було відкрито роботу школи №4. Вона почала функціонувати як семирічна чоловіча з російською мовою навчання. Усі класи в школі були відкриті,великі за кількістю дітей, багато з яких були з дитячих будинків,із сімей військово службовців (поруч була розташована військова частина,військове автомобільне училище). Класи розмістилися в приміщенні по вул. Чапаєва, нинішній школі № 6. Через рік за клопотанням батьків школу було розміщено по вул. Луценка, в приміщенні , де на той час знаходилось РАЙВНО (нині стоматологічна поліклініка). Через деякий час школу було переведено в одноповерховий будинок на розі вулиць К.Маркса і Щучки, де до війни була трудова школа №5. Першим директором післявоєнної школи був Вєхов А.І., завучем – Рачок Марфа Микитівна (учитель географії). У 1948 р. спочатку завучем школи, а потім її директором було призначено Петрова Івана Васильовича (учителя історії),завучем – Черняка Миколу Абрамовича (учителя математики).
Петров І.В. як директор зробив величезний внесок у розбудову школи і зміцнення її навчально-матеріальної бази, завдяки його ініціативі,наполегливості вдалося добитися від керівних органів дозволу на добудову двоповерхового корпусу до старої школи, де потім розмістилися майстерні з обробки деревини й металу,а в маленькому флігелі поруч-кулінарія і швейна майстерня. (Школу, чоловічу,-довгий час у місті по доброму називали «непобедимая», « непромокаемая», ще й нині люди старшого покоління пам’ятають її як «петровську»). Школа будувалася значною мірою власними силами і вступила до ладу в 1966 р.- до 50-річчя великої Жовтневої Соціалістичної Революції З 1967р. до 1979 р. школу очолював Гой Микола Терентійович (директор школи,учитель історії та суспільствознавства). Заступником директора школи з навчально-виховної роботи була Кузьменко Анна Фадеївна, учитель фізики. У цей час було здійснено подальші кроки по зміцненню матеріально-технічної бази школи (переведення на газову опалення),початок переходу на кабінетну систему навчання. Наповнюваність класів перевищувала норми, заняття проводились у дві зміни. У 1967 році прийшов у школу вчителем хімії та біології Ласкавий Анатолій Іванович. У 1974 році він був призначений інспектором шкіл,а в 1975 – завідуючим відділом освіти Міськвиконкому, який очолював до 1999 року. Увесь цей час залишався вчителем хімії школи №4. Спеціаліст вищої категорії,старший учитель, відмінник освіти України. 1979 рік директором було призначено Карачевцеву Лідію Олександрівну (в школі з 1968 року-спочатку вихователь групи продовженого дня,а потім учитель математики з 1988 і до 2005 року - завуч). Особливістю роботи школи в цей час було широке впровадження в практику елементів передового педагогічного досвіду кращих учителів міста, області,республіки. Значна увага приділялася диференціації навчання, яка створює можливості для максимального розвитку дітей з різним рівнем здібностей, вирівнювання слабо встигаючих і можливості проводити навчання з тими,хто здатний навчатися з випередженням.З цією метою в школі було створено динамічні групи з основних предметів – математики, фізики, української та російської мов. Обладнано кабінети математики,лінгафонний кабінет. Одним із головних завдань педагогічного колективу було поєднання навчання школярів із суспільною користю,продуктивною працею. На базовому підприємстві-заводі автоматичних телефонних станцій (АТС)-створено робочі місця, в різних цехах,де учні під керівництвом висококваліфікованих фахівців освоювали спеціальності слюсаря-складальника радіотелефонної апаратури,токаря. Школа була однією з найкращих у мсті з питань навчання і виховання. Постійно поліпшувалася матеріально-технічна база. До старого одноповерхового приміщення школи здійснено добудову їдальні на 300 посадочних місць, укомплектовано її необхідним обладнанням. Придбано для майстерні верстати для обробки деревини. Вирішено питання добудови школи шефським підприємством – заводом АТС,яким керував Щербаков Веніамін Семенович. Будівництво розпочато у 1987 році. У 1988 році на конференції представників педагогічного, учнівського,батьківського колективів та громадськості міста директором школи було обрано Ласкаву Юлію Григорівну, учителя української мови та літератури,учителя вищої категорії,учителя - методиста, відмінника освіти України (працювала учителем початкових класів (1978-1979рр.), заступником директора з навчально-виховної роботи (1979-1988рр.), виконуючою обов’язки директора (1985-1986рр.). Увагу педколектива було зосереджено на створенні умов для самовизначенні учнів, оновлення змісту освіти,застосування нових технологій у навчанні. Створено класи з поглибленим навчання англійської мови , організовано факультативи та додаткові заняття з обдарованими дітьми . Укладеними в 1993 році договорами школи та медичного факультету сумського держуніверситету, а також сумського медичного училища на базі 10-11 класів з поглибленим навчанням біології та хімії (здібні учні набиралися з сільських шкіл району та шкіл міста). Старшокласники одержували спеціальну довузівську підготовку й за результатами контрольних зрізів,екзаменів та тестами університету достроково зараховувались до вузу та училища. За час із 1995 року вступили до СумДУ – 40,до медичного училища – 18 випускників. Серед них Волкогон Андрій Дмитрович - знаний у Ромнах лікар-уролог, кандидат медичних наук. Нині – кандидат медичних наук, працює над докторською дисертацією та є викладачем медичного факультету СумДУ. Погорєлов Максим Володимирович-асистент кафедри анатомії людини при СумДу, кандидат медичних наук. Школа продовжувала займати одне з чільних місць серед навчальних закладів міста, за результатами навчання,вступ випускників до вищих і середніх спеціалізованих навчальних закладів,з фізичного та естетичного виховання. Базовим підприємством у 1990 році було завершено двоповерхову добудову школи (майстерні з обробки деревини, тканин,харчових продуктів,6 навчальних кабінетів, спортзал для молодших школярів, у підвальному приміщенні – тир, малий атлетичний зал.); усе укомплектовано відповідним обладнанням, спеціальними меблями,апаратурою,інструментами. Здійснено капітальний ремонт усієї опалювальної системи. Використовуючи досвід білоруських колег м. Слоніма, учителі забезпечили не тільки естетичне оформлення кабінетів,але й наповнення їх дидактичним матеріалом для успішного здійснення навчального процесу.

===Директори===

'''Жилова Оександра Георгіївна''' (1912-1924)

'''Барзилович Олександр Петрович''' (1924-1944)

'''Вєхов Анатолій Іванович''' (1944-1948)

'''Петров Іван Васильович''' (1948-1968)

'''Гой Микола Терентійович''' (1968-1979)

'''Караченкцева Лідія Олександрівна''' (1979-1986)

'''Мокрий Валентин Сергійович ''' (1986-1988)

'''Ласкава Юлія Григорівна''' (1988-2000)

'''Климнюк Олександр Андрійович''' (2000-2009)

'''Спичка Лариса Олександрівна''' з 2009 року

===Кращі викладачі===
Браташ Н.Ю.– лауреат ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2004».

Заїкіна Н.В. – переможець І туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2005» в номінації «класний керівник». Нині Заїкіна Н.В. – учитель української мови та літератури, заступник директора з начально-виховної роботи (з 2011 року). Заїкіна Н.В. випускниця нашої школи.

Учителі початкових класів : Матюхіна Н.М.,Репа Л.П.

Учителі української мови та літератури Миколенко Н.І., Ласкава Ю.Г., Спичка Л.О.

Учитель зарубіжної літератури ЦарицинаЛ.О.(випускниця школи № 4)

Учитель англійської мови Пономаренко Т.В.

Учитель математики Касьян Т.Є.

Учитель біології Литвиненко О.М.(випускниця школи №4), яка стала лауреатом ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року -2012».

===Відомі випускники===
'''Добромислова ( Литвиненко) Ольга Петрівна'''
У школі № 4 навчалася протягом 1933-1936 років. Доктор медичних наук, професор кафедри нормальної фізіології Санкт-Петербурзького санітарно-гігієнічного медичного інституту.

'''Бєлявський Олександр Давидович''' у школі №4 навчався протягом 1946-1952 років. Кандидат історичних наук, професор, заслужений учитель РФ, автор понад ста наукових публікацій.

'''Біленко Зіновій Якович''' навчався в трудовій школі у 30-их роках. Український письменник, автор книги "Мої молоді весняні квіти" .

'''Ганул Валентин Леонідович''' навчався у школі №4 в 1936-1938 роках, 1946-1948 роках. Керівник відділення торокальної онкології, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор медичних наук, професор.

'''Голуб Георгій Борисович.''' Закінчив школу з золотою медаллю в 1964 році. Головний лікар Одеської кліники пластичної хірургії та естетичної стоматології, член Міжнародної організації щелепно-лицевих хірургів; професор В'єнтьянського Національного університету (ЛАОС), член-кореспондент, академік
Міжнародної академії холоду (відділ кріохірургії).

'''Костюк Георгій Олександрович''' закінчив школу у 1951 році. Доцент Московського націольно-дослідницького інституту з ракетобудування і космонавтики, доктор наук.

'''Іванов Іван Іванович''' ( 1911-1089).Роменській учитель . Автор повісті " Колима"( 1958-1989).

'''Посисоєв Геннадій Сергійович''' . Закінчив школу №4 в 1961 році. Професор казанського університету.

'''Левада Володимир Степанович.'''Занінчив школу в 1966 році з золотою медаллю.Доцент Запорізького національного технічного університету,кандидат технічних наук.

'''Волкогон Андрій Дмитрович'''.Закінчив школу в 1995 році. Знаний у Ромнах лікар-уролог.

'''Гостик Андрій Валерійович'''. Золотий медаліст, випускник 1996 року. У 2002 році закінчив Каліфорнійський державний університет( м. Хейворд, США), магістр бізнесу, фінансовий аналітик.

'''Близнюк Андрій Володимирович'''. Закінчив школу у 1988 році, золотий медаліст.Кандидат технічних наук, провідний розробник програмного в забезпечення в галузі електронних технологій однієї з фірм Німеччини.

'''Погорєлов Максим Володимирович'''. Закінчив школу № 4в 1995 році. Асистент кафедри анатомії людини при СумДУ, кандидат медичних наук.

== Навчальний заклад сьогодні==
[[Файл:Визитка 4 школа.jpg|200px|thumb|left|Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4]]
Школа сьогодні-це навчальний заклад, який відвідують 671 учень, що навчаються в одну зміну в 24-х світлих класах. Знання учням дають 45 педагогів,які працюють над питанням упровадження особистісно зорієнтованого навчання. Із них 17 -вчителі вищої категорії, серед яких 10 мають педагогічне звання «Старший учитель».
11-педагогів мають першу кваліфікаційну категорію,4-другу,7-спеціалісти (молодь,яка в останні роки поповнила педагогічний колектив),7 учителів нагородженні знаком"Відмінник освіти України", 5 – грамотами Міністерства науки і освіти України. Школа славиться своїми досягненнями у навчання та вихованні дітей . Протягом 1957 – 2015 років 119 учнів закінчили школу із золотою медаллю, 60 учнів – із срібною.
Якість знань школярі підтверджують участю у Всеукраїнських учнівських предметних олімпіадах, конкурсах, турнірах. У 2014-2015 навчальному році 8 учнів стали призерами ІІ етапу учнівських олімпіад, 1 учениця – призер ІІІ етапу, 3 учнів – призери міського етапу Х міжнародного конкурсу знавців української мови імені П.Яцика. учні школи стали переможцями у міському етапі Всеукраїнського конкурсу науково-дослідницьких робіт «Юний науковець», «Мирний космос», «Пізнай свою країну», «Здорове життя - успіх буття», «Проба пера», «Шляхами подвигу і слави», «Історія міст і сіл країни», конкурсу ерудитів серед старшокласників шкіл міста та інші. Учень школи Кущ Родіон Вячеславович став призером міського конкурсу «Учень року-2015». Серед учнів є учасники і переможці Міжнародного математичного конкурсу «Кенгуру», міського етапу конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Традиційно вихованці школи займають призові місця в ІІ та ІІІ турах Всеукраїнських олімпад з базових дисциплін. Щороку наші спортсмени під керівництвом учителя фізкультури Москаленка Г.В. та Черевка С.В. стають призерами міської спартакіади школярів. Робота школи спрямована на виконання загальнодержавних завдань: виховання громадянина України, залучення учнів до культурної спадщини, збереження морального,фізичного та психічного здоров’я дітей,створення умов для розвитку особистості, формування, усвідомлення причетності до європейської спільноти,сприйняття загальнолюдських цінностей та прагнення рівноправності в європейському співтоваристві,утвердження високих моральних цінностей,виховання патріотизму, любові до родини,рідної землі. У освітньому закладі працюють 12 гуртків різного спрямування: вокального співу, спортивні секції, театрального мистецтва, декоративно-прикладного мистецтва, літературна студія та інші. Патріотичне та громадянське виховання школярів здійснюється в процесі підготовки та проведення шкільних свят, участі у святкування дня визволення міста та дня перемоги над німецько-фашистськими загарбниками. У ці дні проводяться зустрічі з ветеранами війни, уроки мужності,заходи « Ніхто не забутий,ніщо не забуте». Уроки пам’яті приурочені вшануванню пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років, створені пошукові загони відбулися зустрічі з очевидцями цих подій, складені списки жертв та постраждалих від Голодомору. Велика увага приділяється морально-правовому вихованню, пропагуванню здорового способу життя. Учні беруть участь у конкурсах агітбригад «За здоровий спосіб життя», «Юних інспекторів дорожнього руху», «Юних пожежних», і займають призові місця. Результативною є робота з художньо-естетичного виховання школярів. Працює літературно-драматичний гурток Білосорочка А.М. Гурток підготував інсценізації уривків «За двома зайцями», «Мартин Боруля», «Сватання на Гончарівці» , «Фараони». Колективно щорічно бере участь у міському конкурсі дитячої театральної творчості і займає призові місця. Щорічно учні беруть участь у літературно – мистецькому конкурсі «Юні таланти Роменщини». Неодноразово в журналі «Відродження Роменщини» друкувалися вірші наших учнів Щербакової Світлани та Бірюк Юлії. Велика увага приділяється родинному вихованню. У школі організована робота батьківського всеобучу, батьківські збори проводяться два рази на семестр. До правової освіти залучаються працівники правоохоронних органів. Участь школярів в діяльності дитячої організації – це основна умова становлення соціальної особистості. У школі існує та активно діє дитяча громадська організація «Сузір’я». Улітку на базі школи працює пришкільний оздоровчий табір «Сонечко», де зусиллями учителів початкових класів створюються всі умови для цікавого та змістовного відпочинку дітей. З 2009 року директором школи є Спичка Лариса Олексанрівна, учитель української мови та літератури, спеціаліст вищої категорії, «старший учитель». Під її керівництвом школа продовжує зміцнювати матеріально-технічну базу,розвиватися,особливого значення набула методична та виховна робота засобами музейної педагогіки, про що хочеться сказати окремо. Музей історії школи створений 2009 року згідно з Законом України «Про музей та музейну справу» на основі зібраних матеріалів у результаті великої пошукової роботи педагогічного та учнівського колективів. Ідейним натхненником , координатором, екскурсоводом та керівником музею є Ласкава Ю.Г. Тематико-експозиційний план музею історії школи складено відповідно до профілю . Експозиції естетично оформлені, постійно оновлюються та доповнюються, у роботі використовується мультимедійний проектор.
На базі музею проводиться методична робота . Так 15 жовтня 2009 року було проведено методичне об’єднання класних керівників шкіл міста, 6 травня 2010 – семінар заступників директорів шкіл міста,21 жовтня 2010 – семінар директорів шкіл міста, 5 травня 2011 року – методичне об’єднання практичних шкільних психологів міста,5 жовтня 2011 року-обласний семінар заступників директорів шкіл з виховної роботи. А 26 квітня 2012 року – обласний семінар учителів з історії, де був показаний виховний захід на тему «Пам’ятати минуле заради майбутнього» із використанням засобів музейної педагогіки.В 2014-2015 навчальному році відкрито експозицію "Вічна пам'ять загиблим на майдані". У 2015-2016 навчальному році експозицію було поповнено стендом "Маю честь захищати Україну"-- ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 15:05, 3 грудня 2015 (EET)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[ Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4

2015-12-10T06:36:51Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Навчальний заклад сьогодні */

==Повна назва навчального закладу==
Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4 Роменської міської ради Сумської області

==Адреса навчального закладу==
42000, м.Ромни Сумської області, вулиця Щучки, 2 (2-13-46) Е mail:shkol4@ukr.net

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
У 1912 р. в місті Ромни була заснована приватна жіноча гімназія. Першою завідуючою (директором школи була Жилова Олександра Георгіївна). У газеті «Радянське життя» від 17.06.1932 р. в статті «Зразкові радянські школи» є згадка про школу № 4. 1 січня 1920 р. приватна жіноча гімназія О.Г.Жилової була реорганізована в четверту радянську трудову школу других ступенів. 31 жовтня 1924 року завідуючим директором школи було призначено Барзиловича Олександра Петровича. Бібліотека школи на цей час налічувала 1472 книг. У кінці навчального 1940-1941 року у школі нараховувалося 843 учні, 39 учителів, серед них: Бондаренко-директор, Цейтлін-завуч,Жилов О.Г-учитель математики,Семенчик Ганна Максимівна -учитель географії, Дондиш С.С-учитель фізики,Пащенко П.А. -учитель російської мови, Сидоренко А.К.,Луцький – учителі російської мови. «Прапор Жовтня» №141 від 18.06.1941 р. Після звільнення Роменщини від німецько –фашистської окупації (16 врерсня 1943 року) в місті було відкрито три школи: № 1, 2 ,3. 1 жовтня 1944 р. було відкрито роботу школи №4. Вона почала функціонувати як семирічна чоловіча з російською мовою навчання. Усі класи в школі були відкриті,великі за кількістю дітей, багато з яких були з дитячих будинків,із сімей військово службовців (поруч була розташована військова частина,військове автомобільне училище). Класи розмістилися в приміщенні по вул. Чапаєва, нинішній школі № 6. Через рік за клопотанням батьків школу було розміщено по вул. Луценка, в приміщенні , де на той час знаходилось РАЙВНО (нині стоматологічна поліклініка). Через деякий час школу було переведено в одноповерховий будинок на розі вулиць К.Маркса і Щучки, де до війни була трудова школа №5. Першим директором післявоєнної школи був Вєхов А.І., завучем – Рачок Марфа Микитівна (учитель географії). У 1948 р. спочатку завучем школи, а потім її директором було призначено Петрова Івана Васильовича (учителя історії),завучем – Черняка Миколу Абрамовича (учителя математики).
Петров І.В. як директор зробив величезний внесок у розбудову школи і зміцнення її навчально-матеріальної бази, завдяки його ініціативі,наполегливості вдалося добитися від керівних органів дозволу на добудову двоповерхового корпусу до старої школи, де потім розмістилися майстерні з обробки деревини й металу,а в маленькому флігелі поруч-кулінарія і швейна майстерня. (Школу, чоловічу,-довгий час у місті по доброму називали «непобедимая», « непромокаемая», ще й нині люди старшого покоління пам’ятають її як «петровську»). Школа будувалася значною мірою власними силами і вступила до ладу в 1966 р.- до 50-річчя великої Жовтневої Соціалістичної Революції З 1967р. до 1979 р. школу очолював Гой Микола Терентійович (директор школи,учитель історії та суспільствознавства). Заступником директора школи з навчально-виховної роботи була Кузьменко Анна Фадеївна, учитель фізики. У цей час було здійснено подальші кроки по зміцненню матеріально-технічної бази школи (переведення на газову опалення),початок переходу на кабінетну систему навчання. Наповнюваність класів перевищувала норми, заняття проводились у дві зміни. У 1967 році прийшов у школу вчителем хімії та біології Ласкавий Анатолій Іванович. У 1974 році він був призначений інспектором шкіл,а в 1975 – завідуючим відділом освіти Міськвиконкому, який очолював до 1999 року. Увесь цей час залишався вчителем хімії школи №4. Спеціаліст вищої категорії,старший учитель, відмінник освіти України. 1979 рік директором було призначено Карачевцеву Лідію Олександрівну (в школі з 1968 року-спочатку вихователь групи продовженого дня,а потім учитель математики з 1988 і до 2005 року - завуч). Особливістю роботи школи в цей час було широке впровадження в практику елементів передового педагогічного досвіду кращих учителів міста, області,республіки. Значна увага приділялася диференціації навчання, яка створює можливості для максимального розвитку дітей з різним рівнем здібностей, вирівнювання слабо встигаючих і можливості проводити навчання з тими,хто здатний навчатися з випередженням.З цією метою в школі було створено динамічні групи з основних предметів – математики, фізики, української та російської мов. Обладнано кабінети математики,лінгафонний кабінет. Одним із головних завдань педагогічного колективу було поєднання навчання школярів із суспільною користю,продуктивною працею. На базовому підприємстві-заводі автоматичних телефонних станцій (АТС)-створено робочі місця, в різних цехах,де учні під керівництвом висококваліфікованих фахівців освоювали спеціальності слюсаря-складальника радіотелефонної апаратури,токаря. Школа була однією з найкращих у мсті з питань навчання і виховання. Постійно поліпшувалася матеріально-технічна база. До старого одноповерхового приміщення школи здійснено добудову їдальні на 300 посадочних місць, укомплектовано її необхідним обладнанням. Придбано для майстерні верстати для обробки деревини. Вирішено питання добудови школи шефським підприємством – заводом АТС,яким керував Щербаков Веніамін Семенович. Будівництво розпочато у 1987 році. У 1988 році на конференції представників педагогічного, учнівського,батьківського колективів та громадськості міста директором школи було обрано Ласкаву Юлію Григорівну, учителя української мови та літератури,учителя вищої категорії,учителя - методиста, відмінника освіти України (працювала учителем початкових класів (1978-1979рр.), заступником директора з навчально-виховної роботи (1979-1988рр.), виконуючою обов’язки директора (1985-1986рр.). Увагу педколектива було зосереджено на створенні умов для самовизначенні учнів, оновлення змісту освіти,застосування нових технологій у навчанні. Створено класи з поглибленим навчання англійської мови , організовано факультативи та додаткові заняття з обдарованими дітьми . Укладеними в 1993 році договорами школи та медичного факультету сумського держуніверситету, а також сумського медичного училища на базі 10-11 класів з поглибленим навчанням біології та хімії (здібні учні набиралися з сільських шкіл району та шкіл міста). Старшокласники одержували спеціальну довузівську підготовку й за результатами контрольних зрізів,екзаменів та тестами університету достроково зараховувались до вузу та училища. За час із 1995 року вступили до СумДУ – 40,до медичного училища – 18 випускників. Серед них Волкогон Андрій Дмитрович - знаний у Ромнах лікар-уролог, кандидат медичних наук. Нині – кандидат медичних наук, працює над докторською дисертацією та є викладачем медичного факультету СумДУ. Погорєлов Максим Володимирович-асистент кафедри анатомії людини при СумДу, кандидат медичних наук. Школа продовжувала займати одне з чільних місць серед навчальних закладів міста, за результатами навчання,вступ випускників до вищих і середніх спеціалізованих навчальних закладів,з фізичного та естетичного виховання. Базовим підприємством у 1990 році було завершено двоповерхову добудову школи (майстерні з обробки деревини, тканин,харчових продуктів,6 навчальних кабінетів, спортзал для молодших школярів, у підвальному приміщенні – тир, малий атлетичний зал.); усе укомплектовано відповідним обладнанням, спеціальними меблями,апаратурою,інструментами. Здійснено капітальний ремонт усієї опалювальної системи. Використовуючи досвід білоруських колег м. Слоніма, учителі забезпечили не тільки естетичне оформлення кабінетів,але й наповнення їх дидактичним матеріалом для успішного здійснення навчального процесу.

===Директори===

'''Жилова Оександра Георгіївна''' (1912-1924)

'''Барзилович Олександр Петрович''' (1924-1944)

'''Вєхов Анатолій Іванович''' (1944-1948)

'''Петров Іван Васильович''' (1948-1968)

'''Гой Микола Терентійович''' (1968-1979)

'''Караченкцева Лідія Олександрівна''' (1979-1986)

'''Мокрий Валентин Сергійович ''' (1986-1988)

'''Ласкава Юлія Григорівна''' (1988-2000)

'''Климнюк Олександр Андрійович''' (2000-2009)

'''Спичка Лариса Олександрівна''' з 2009 року

===Кращі викладачі===
Браташ Н.Ю.– лауреат ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2004».

Заїкіна Н.В. – переможець І туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2005» в номінації «класний керівник». Нині Заїкіна Н.В. – учитель української мови та літератури, заступник директора з начально-виховної роботи (з 2011 року). Заїкіна Н.В. випускниця нашої школи.

Учителі початкових класів : Матюхіна Н.М.,Репа Л.П.

Учителі української мови та літератури Миколенко Н.І., Ласкава Ю.Г., Спичка Л.О.

Учитель зарубіжної літератури ЦарицинаЛ.О.(випускниця школи № 4)

Учитель англійської мови Пономаренко Т.В.

Учитель математики Касьян Т.Є.

Учитель біології Литвиненко О.М.(випускниця школи №4), яка стала лауреатом ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року -2012».

===Відомі випускники===
'''Добромислова ( Литвиненко) Ольга Петрівна'''
У школі № 4 навчалася протягом 1933-1936 років. Доктор медичних наук, професор кафедри нормальної фізіології Санкт-Петербурзького санітарно-гігієнічного медичного інституту.

'''Бєлявський Олександр Давидович''' у школі №4 навчався протягом 1946-1952 років. Кандидат історичних наук, професор, заслужений учитель РФ, автор понад ста наукових публікацій.

'''Біленко Зіновій Якович''' навчався в трудовій школі у 30-их роках. Український письменник, автор книги "Мої молоді весняні квіти" .

'''Ганул Валентин Леонідович''' навчався у школі №4 в 1936-1938 роках, 1946-1948 роках. Керівник відділення торокальної онкології, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор медичних наук, професор.

'''Голуб Георгій Борисович.''' Закінчив школу з золотою медаллю в 1964 році. Головний лікар Одеської кліники пластичної хірургії та естетичної стоматології, член Міжнародної організації щелепно-лицевих хірургів; професор В'єнтьянського Національного університету (ЛАОС), член-кореспондент, академік
Міжнародної академії холоду (відділ кріохірургії).

'''Костюк Георгій Олександрович''' закінчив школу у 1951 році. Доцент Московського націольно-дослідницького інституту з ракетобудування і космонавтики, доктор наук.

'''Іванов Іван Іванович''' ( 1911-1089).Роменській учитель . Автор повісті " Колима"( 1958-1989).

'''Посисоєв Геннадій Сергійович''' . Закінчив школу №4 в 1961 році. Професор казанського університету.

'''Левада Володимир Степанович.'''Занінчив школу в 1966 році з золотою медаллю.Доцент Запорізького національного технічного університету,кандидат технічних наук.

'''Волкогон Андрій Дмитрович'''.Закінчив школу в 1995 році. Знаний у Ромнах лікар-уролог.

'''Гостик Андрій Валерійович'''. Золотий медаліст, випускник 1996 року. У 2002 році закінчив Каліфорнійський державний університет( м. Хейворд, США), магістр бізнесу, фінансовий аналітик.

'''Близнюк Андрій Володимирович'''. Закінчив школу у 1988 році, золотий медаліст.Кандидат технічних наук, провідний розробник програмного в забезпечення в галузі електронних технологій однієї з фірм Німеччини.

'''Погорєлов Максим Володимирович'''. Закінчив школу № 4в 1995 році. Асистент кафедри анатомії людини при СумДУ, кандидат медичних наук.

== Навчальний заклад сьогодні==
[[Файл:Визитка 4 школа.jpg|200px|thumb|left|Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4]]
Школа сьогодні-це навчальний заклад, який відвідують 671 учень, що навчаються в одну зміну в 24-х світлих класах. Знання учням дають 45 педагогів,які працюють над питанням упровадження особистісно зорієнтованого навчання. Із них 17 -вчителі вищої категорії, серед яких 10 мають педагогічне звання «Старший учитель».
11-педагогів мають першу кваліфікаційну категорію,4-другу,7-спеціалісти (молодь,яка в останні роки поповнила педагогічний колектив),7 учителів нагородженні знаком"Відмінник освіти України", 5 – грамотами Міністерства науки і освіти України. Школа славиться своїми досягненнями у навчання та вихованні дітей . Протягом 1957 – 2015 років 119 учнів закінчили школу із золотою медаллю, 60 учнів – із срібною.
Якість знань школярі підтверджують участю у Всеукраїнських учнівських предметних олімпіадах, конкурсах, турнірах. У 2014-2015 навчальному році 8 учнів стали призерами ІІ етапу учнівських олімпіад, 1 учениця – призер ІІІ етапу, 3 учнів – призери міського етапу Х міжнародного конкурсу знавців української мови імені П.Яцика. учні школи стали переможцями у міському етапі Всеукраїнського конкурсу науково-дослідницьких робіт «Юний науковець», «Мирний космос», «Пізнай свою країну», «Здорове життя - успіх буття», «Проба пера», «Шляхами подвигу і слави», «Історія міст і сіл країни», конкурсу ерудитів серед старшокласників шкіл міста та інші. Учень школи Кущ Родіон Вячеславович став призером міського конкурсу «Учень року-2015». Серед учнів є учасники і переможці Міжнародного математичного конкурсу «Кенгуру», міського етапу конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Традиційно вихованці школи займають призові місця в ІІ та ІІІ турах Всеукраїнських олімпад з базових дисциплін. Щороку наші спортсмени під керівництвом учителя фізкультури Москаленка Г.В. та Черевка С.В. стають призерами міської спартакіади школярів. Робота школи спрямована на виконання загальнодержавних завдань: виховання громадянина України, залучення учнів до культурної спадщини, збереження морального,фізичного та психічного здоров’я дітей,створення умов для розвитку особистості, формування, усвідомлення причетності до європейської спільноти,сприйняття загальнолюдських цінностей та прагнення рівноправності в європейському співтоваристві,утвердження високих моральних цінностей,виховання патріотизму, любові до родини,рідної землі. У освітньому закладі працюють 12 гуртків різного спрямування: вокального співу, спортивні секції, театрального мистецтва, декоративно-прикладного мистецтва, літературна студія та інші. Патріотичне та громадянське виховання школярів здійснюється в процесі підготовки та проведення шкільних свят, участі у святкування дня визволення міста та дня перемоги над німецько-фашистськими загарбниками. У ці дні проводяться зустрічі з ветеранами війни, уроки мужності,заходи « Ніхто не забутий,ніщо не забуте». Уроки пам’яті приурочені вшануванню пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років, створені пошукові загони відбулися зустрічі з очевидцями цих подій, складені списки жертв та постраждалих від Голодомору. Велика увага приділяється морально-правовому вихованню, пропагуванню здорового способу життя. Учні беруть участь у конкурсах агітбригад «За здоровий спосіб життя», «Юних інспекторів дорожнього руху», «Юних пожежних», і займають призові місця. Результативною є робота з художньо-естетичного виховання школярів. Працює літературно-драматичний гурток Білосорочка А.М. Гурток підготував інсценізації уривків «За двома зайцями», «Мартин Боруля», «Сватання на Гончарівці» , «Фараони». Колективно щорічно бере участь у міському конкурсі дитячої театральної творчості і займає призові місця. Щорічно учні беруть участь у літературно – мистецькому конкурсі «Юні таланти Роменщини». Неодноразово в журналі «Відродження Роменщини» друкувалися вірші наших учнів Щербакової Світлани та Бірюк Юлії. Велика увага приділяється родинному вихованню. У школі організована робота батьківського всеобучу, батьківські збори проводяться два рази на семестр. До правової освіти залучаються працівники правоохоронних органів. Участь школярів в діяльності дитячої організації – це основна умова становлення соціальної особистості. У школі існує та активно діє дитяча громадська організація «Сузір’я». Улітку на базі школи працює пришкільний оздоровчий табір «Сонечко», де зусиллями учителів початкових класів створюються всі умови для цікавого та змістовного відпочинку дітей. З 2009 року директором школи є Спичка Лариса Олексанрівна, учитель української мови та літератури, спеціаліст вищої категорії, «старший учитель». Під її керівництвом школа продовжує зміцнювати матеріально-технічну базу,розвиватися,особливого значення набула методична та виховна робота засобами музейної педагогіки, про що хочеться сказати окремо. Музей історії школи створений 2009 року згідно з Законом України «Про музей та музейну справу» на основі зібраних матеріалів у результаті великої пошукової роботи педагогічного та учнівського колективів. Ідейним натхненником , координатором, екскурсоводом та керівником музею є Ласкава Ю.Г. Тематико-експозиційний план музею історії школи складено відповідно до профілю . Експозиції естетично оформлені, постійно оновлюються та доповнюються, у роботі використовується мультимедійний проектор.
На базі музею проводиться методична робота . Так 15 жовтня 2009 року було проведено методичне об’єднання класних керівників шкіл міста, 6 травня 2010 – семінар заступників директорів шкіл міста,21 жовтня 2010 – семінар директорів шкіл міста, 5 травня 2011 року – методичне об’єднання практичних шкільних психологів міста,5 жовтня 2011 року-обласний семінар заступників директорів шкіл з виховної роботи. А 26 квітня 2012 року – обласний семінар учителів з історії, де був показаний виховний захід на тему «Пам’ятати минуле заради майбутнього» із використанням засобів музейної педагогіки.В 2014-2015 навчальному році відкрито експозицію "Вічна пам'ять загиблим на майдані". у 2015-2016 навчальному році експозицію було поповнено стендом "Маю честь захищати Україну"-- ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 15:05, 3 грудня 2015 (EET)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[ Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4

2015-12-10T06:26:04Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Навчальний заклад сьогодні */

==Повна назва навчального закладу==
Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4 Роменської міської ради Сумської області

==Адреса навчального закладу==
42000, м.Ромни Сумської області, вулиця Щучки, 2 (2-13-46) Е mail:shkol4@ukr.net

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
У 1912 р. в місті Ромни була заснована приватна жіноча гімназія. Першою завідуючою (директором школи була Жилова Олександра Георгіївна). У газеті «Радянське життя» від 17.06.1932 р. в статті «Зразкові радянські школи» є згадка про школу № 4. 1 січня 1920 р. приватна жіноча гімназія О.Г.Жилової була реорганізована в четверту радянську трудову школу других ступенів. 31 жовтня 1924 року завідуючим директором школи було призначено Барзиловича Олександра Петровича. Бібліотека школи на цей час налічувала 1472 книг. У кінці навчального 1940-1941 року у школі нараховувалося 843 учні, 39 учителів, серед них: Бондаренко-директор, Цейтлін-завуч,Жилов О.Г-учитель математики,Семенчик Ганна Максимівна -учитель географії, Дондиш С.С-учитель фізики,Пащенко П.А. -учитель російської мови, Сидоренко А.К.,Луцький – учителі російської мови. «Прапор Жовтня» №141 від 18.06.1941 р. Після звільнення Роменщини від німецько –фашистської окупації (16 врерсня 1943 року) в місті було відкрито три школи: № 1, 2 ,3. 1 жовтня 1944 р. було відкрито роботу школи №4. Вона почала функціонувати як семирічна чоловіча з російською мовою навчання. Усі класи в школі були відкриті,великі за кількістю дітей, багато з яких були з дитячих будинків,із сімей військово службовців (поруч була розташована військова частина,військове автомобільне училище). Класи розмістилися в приміщенні по вул. Чапаєва, нинішній школі № 6. Через рік за клопотанням батьків школу було розміщено по вул. Луценка, в приміщенні , де на той час знаходилось РАЙВНО (нині стоматологічна поліклініка). Через деякий час школу було переведено в одноповерховий будинок на розі вулиць К.Маркса і Щучки, де до війни була трудова школа №5. Першим директором післявоєнної школи був Вєхов А.І., завучем – Рачок Марфа Микитівна (учитель географії). У 1948 р. спочатку завучем школи, а потім її директором було призначено Петрова Івана Васильовича (учителя історії),завучем – Черняка Миколу Абрамовича (учителя математики).
Петров І.В. як директор зробив величезний внесок у розбудову школи і зміцнення її навчально-матеріальної бази, завдяки його ініціативі,наполегливості вдалося добитися від керівних органів дозволу на добудову двоповерхового корпусу до старої школи, де потім розмістилися майстерні з обробки деревини й металу,а в маленькому флігелі поруч-кулінарія і швейна майстерня. (Школу, чоловічу,-довгий час у місті по доброму називали «непобедимая», « непромокаемая», ще й нині люди старшого покоління пам’ятають її як «петровську»). Школа будувалася значною мірою власними силами і вступила до ладу в 1966 р.- до 50-річчя великої Жовтневої Соціалістичної Революції З 1967р. до 1979 р. школу очолював Гой Микола Терентійович (директор школи,учитель історії та суспільствознавства). Заступником директора школи з навчально-виховної роботи була Кузьменко Анна Фадеївна, учитель фізики. У цей час було здійснено подальші кроки по зміцненню матеріально-технічної бази школи (переведення на газову опалення),початок переходу на кабінетну систему навчання. Наповнюваність класів перевищувала норми, заняття проводились у дві зміни. У 1967 році прийшов у школу вчителем хімії та біології Ласкавий Анатолій Іванович. У 1974 році він був призначений інспектором шкіл,а в 1975 – завідуючим відділом освіти Міськвиконкому, який очолював до 1999 року. Увесь цей час залишався вчителем хімії школи №4. Спеціаліст вищої категорії,старший учитель, відмінник освіти України. 1979 рік директором було призначено Карачевцеву Лідію Олександрівну (в школі з 1968 року-спочатку вихователь групи продовженого дня,а потім учитель математики з 1988 і до 2005 року - завуч). Особливістю роботи школи в цей час було широке впровадження в практику елементів передового педагогічного досвіду кращих учителів міста, області,республіки. Значна увага приділялася диференціації навчання, яка створює можливості для максимального розвитку дітей з різним рівнем здібностей, вирівнювання слабо встигаючих і можливості проводити навчання з тими,хто здатний навчатися з випередженням.З цією метою в школі було створено динамічні групи з основних предметів – математики, фізики, української та російської мов. Обладнано кабінети математики,лінгафонний кабінет. Одним із головних завдань педагогічного колективу було поєднання навчання школярів із суспільною користю,продуктивною працею. На базовому підприємстві-заводі автоматичних телефонних станцій (АТС)-створено робочі місця, в різних цехах,де учні під керівництвом висококваліфікованих фахівців освоювали спеціальності слюсаря-складальника радіотелефонної апаратури,токаря. Школа була однією з найкращих у мсті з питань навчання і виховання. Постійно поліпшувалася матеріально-технічна база. До старого одноповерхового приміщення школи здійснено добудову їдальні на 300 посадочних місць, укомплектовано її необхідним обладнанням. Придбано для майстерні верстати для обробки деревини. Вирішено питання добудови школи шефським підприємством – заводом АТС,яким керував Щербаков Веніамін Семенович. Будівництво розпочато у 1987 році. У 1988 році на конференції представників педагогічного, учнівського,батьківського колективів та громадськості міста директором школи було обрано Ласкаву Юлію Григорівну, учителя української мови та літератури,учителя вищої категорії,учителя - методиста, відмінника освіти України (працювала учителем початкових класів (1978-1979рр.), заступником директора з навчально-виховної роботи (1979-1988рр.), виконуючою обов’язки директора (1985-1986рр.). Увагу педколектива було зосереджено на створенні умов для самовизначенні учнів, оновлення змісту освіти,застосування нових технологій у навчанні. Створено класи з поглибленим навчання англійської мови , організовано факультативи та додаткові заняття з обдарованими дітьми . Укладеними в 1993 році договорами школи та медичного факультету сумського держуніверситету, а також сумського медичного училища на базі 10-11 класів з поглибленим навчанням біології та хімії (здібні учні набиралися з сільських шкіл району та шкіл міста). Старшокласники одержували спеціальну довузівську підготовку й за результатами контрольних зрізів,екзаменів та тестами університету достроково зараховувались до вузу та училища. За час із 1995 року вступили до СумДУ – 40,до медичного училища – 18 випускників. Серед них Волкогон Андрій Дмитрович - знаний у Ромнах лікар-уролог, кандидат медичних наук. Нині – кандидат медичних наук, працює над докторською дисертацією та є викладачем медичного факультету СумДУ. Погорєлов Максим Володимирович-асистент кафедри анатомії людини при СумДу, кандидат медичних наук. Школа продовжувала займати одне з чільних місць серед навчальних закладів міста, за результатами навчання,вступ випускників до вищих і середніх спеціалізованих навчальних закладів,з фізичного та естетичного виховання. Базовим підприємством у 1990 році було завершено двоповерхову добудову школи (майстерні з обробки деревини, тканин,харчових продуктів,6 навчальних кабінетів, спортзал для молодших школярів, у підвальному приміщенні – тир, малий атлетичний зал.); усе укомплектовано відповідним обладнанням, спеціальними меблями,апаратурою,інструментами. Здійснено капітальний ремонт усієї опалювальної системи. Використовуючи досвід білоруських колег м. Слоніма, учителі забезпечили не тільки естетичне оформлення кабінетів,але й наповнення їх дидактичним матеріалом для успішного здійснення навчального процесу.

===Директори===

'''Жилова Оександра Георгіївна''' (1912-1924)

'''Барзилович Олександр Петрович''' (1924-1944)

'''Вєхов Анатолій Іванович''' (1944-1948)

'''Петров Іван Васильович''' (1948-1968)

'''Гой Микола Терентійович''' (1968-1979)

'''Караченкцева Лідія Олександрівна''' (1979-1986)

'''Мокрий Валентин Сергійович ''' (1986-1988)

'''Ласкава Юлія Григорівна''' (1988-2000)

'''Климнюк Олександр Андрійович''' (2000-2009)

'''Спичка Лариса Олександрівна''' з 2009 року

===Кращі викладачі===
Браташ Н.Ю.– лауреат ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2004».

Заїкіна Н.В. – переможець І туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2005» в номінації «класний керівник». Нині Заїкіна Н.В. – учитель української мови та літератури, заступник директора з начально-виховної роботи (з 2011 року). Заїкіна Н.В. випускниця нашої школи.

Учителі початкових класів : Матюхіна Н.М.,Репа Л.П.

Учителі української мови та літератури Миколенко Н.І., Ласкава Ю.Г., Спичка Л.О.

Учитель зарубіжної літератури ЦарицинаЛ.О.(випускниця школи № 4)

Учитель англійської мови Пономаренко Т.В.

Учитель математики Касьян Т.Є.

Учитель біології Литвиненко О.М.(випускниця школи №4), яка стала лауреатом ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року -2012».

===Відомі випускники===
'''Добромислова ( Литвиненко) Ольга Петрівна'''
У школі № 4 навчалася протягом 1933-1936 років. Доктор медичних наук, професор кафедри нормальної фізіології Санкт-Петербурзького санітарно-гігієнічного медичного інституту.

'''Бєлявський Олександр Давидович''' у школі №4 навчався протягом 1946-1952 років. Кандидат історичних наук, професор, заслужений учитель РФ, автор понад ста наукових публікацій.

'''Біленко Зіновій Якович''' навчався в трудовій школі у 30-их роках. Український письменник, автор книги "Мої молоді весняні квіти" .

'''Ганул Валентин Леонідович''' навчався у школі №4 в 1936-1938 роках, 1946-1948 роках. Керівник відділення торокальної онкології, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор медичних наук, професор.

'''Голуб Георгій Борисович.''' Закінчив школу з золотою медаллю в 1964 році. Головний лікар Одеської кліники пластичної хірургії та естетичної стоматології, член Міжнародної організації щелепно-лицевих хірургів; професор В'єнтьянського Національного університету (ЛАОС), член-кореспондент, академік
Міжнародної академії холоду (відділ кріохірургії).

'''Костюк Георгій Олександрович''' закінчив школу у 1951 році. Доцент Московського націольно-дослідницького інституту з ракетобудування і космонавтики, доктор наук.

'''Іванов Іван Іванович''' ( 1911-1089).Роменській учитель . Автор повісті " Колима"( 1958-1989).

'''Посисоєв Геннадій Сергійович''' . Закінчив школу №4 в 1961 році. Професор казанського університету.

'''Левада Володимир Степанович.'''Занінчив школу в 1966 році з золотою медаллю.Доцент Запорізького національного технічного університету,кандидат технічних наук.

'''Волкогон Андрій Дмитрович'''.Закінчив школу в 1995 році. Знаний у Ромнах лікар-уролог.

'''Гостик Андрій Валерійович'''. Золотий медаліст, випускник 1996 року. У 2002 році закінчив Каліфорнійський державний університет( м. Хейворд, США), магістр бізнесу, фінансовий аналітик.

'''Близнюк Андрій Володимирович'''. Закінчив школу у 1988 році, золотий медаліст.Кандидат технічних наук, провідний розробник програмного в забезпечення в галузі електронних технологій однієї з фірм Німеччини.

'''Погорєлов Максим Володимирович'''. Закінчив школу № 4в 1995 році. Асистент кафедри анатомії людини при СумДУ, кандидат медичних наук.

== Навчальний заклад сьогодні==
[[Файл:Визитка 4 школа.jpg|200px|thumb|left|Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4]]
Школа сьогодні-це навчальний заклад, який відвідують 671 учень, що навчаються в одну зміну в 24-х світлих класах. Знання учням дають 45 педагогів,які працюють над питанням упровадження особистісно зорієнтованого навчання. Із них 17 -вчителі вищої категорії, серед яких 10 мають педагогічне звання «Старший учитель».
11-педагогів мають першу кваліфікаційну категорію,4-другу,7-спеціалісти (молодь,яка в останні роки поповнила педагогічний колектив),7 учителів нагородженні знаком"Відмінник освіти України", 5 – грамотами Міністерства науки і освіти України. Школа славиться своїми досягненнями у навчання та вихованні дітей . Протягом 1957 – 2015 років 119 учнів закінчили школу із золотою медаллю, 60 учнів – із срібною.
Якість знань школярі підтверджують участю у Всеукраїнських учнівських предметних олімпіадах, конкурсах, турнірах. У 2014-2015 навчальному році 8 учнів стали призерами ІІ етапу учнівських олімпіад, 1 учениця – призер ІІІ етапу, 3 учнів – призери міського етапу Х міжнародного конкурсу знавців української мови імені П.Яцика. учні школи стали переможцями у міському етапі Всеукраїнського конкурсу науково-дослідницьких робіт «Юний науковець», «Мирний космос», «Пізнай свою країну», «Здорове життя - успіх буття», «Проба пера», «Шляхами подвигу і слави», «Історія міст і сіл країни», конкурсу ерудитів серед старшокласників шкіл міста та інші. Учень школи Кущ Родіон Вячеславович став призером міського конкурсу «Учень року-2015». Серед учнів є учасники і переможці Міжнародного математичного конкурсу «Кенгуру», міського етапу конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Традиційно вихованці школи займають призові місця в ІІ та ІІІ турах Всеукраїнських олімпад з базових дисциплін. Щороку наші спортсмени під керівництвом учителя фізкультури Москаленка Г.В. та Черевка С.В. стають призерами міської спартакіади школярів. Робота школи спрямована на виконання загальнодержавних завдань: виховання громадянина України, залучення учнів до культурної спадщини, збереження морального,фізичного та психічного здоров’я дітей,створення умов для розвитку особистості, формування, усвідомлення причетності до європейської спільноти,сприйняття загальнолюдських цінностей та прагнення рівноправності в європейському співтоваристві,утвердження високих моральних цінностей,виховання патріотизму, любові до родини,рідної землі. У освітньому закладі працюють 12 гуртків різного спрямування: вокального співу, спортивні секції, театрального мистецтва, декоративно-прикладного мистецтва, літературна студія та інші. Патріотичне та громадянське виховання школярів здійснюється в процесі підготовки та проведення шкільних свят, участі у святкування дня визволення міста та дня перемоги над німецько-фашистськими загарбниками. У ці дні проводяться зустрічі з ветеранами війни, уроки мужності,заходи « Ніхто не забутий,ніщо не забуте». Уроки пам’яті приурочені вшануванню пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років, створені пошукові загони відбулися зустрічі з очевидцями цих подій, складені списки жертв та постраждалих від Голодомору. Велика увага приділяється морально-правовому вихованню, пропагуванню здорового способу життя. Учні беруть участь у конкурсах агітбригад «За здоровий спосіб життя», «Юних інспекторів дорожнього руху», «Юних пожежних», і займають призові місця. Результативною є робота з художньо-естетичного виховання школярів. Працює літературно-драматичний гурток Білосорочка А.М. Гурток підготував інсценізації уривків «За двома зайцями», «Мартин Боруля», «Сватання на Гончарівці» , «Фараони». Колективно щорічно бере участь у міському конкурсі дитячої театральної творчості і займає призові місця. Щорічно учні беруть участь у літературно – мистецькому конкурсі «Юні таланти Роменщини». Неодноразово в журналі «Відродження Роменщини» друкувалися вірші наших учнів Щербакової Світлани та Бірюк Юлії. Велика увага приділяється родинному вихованню. У школі організована робота батьківського всеобучу, батьківські збори проводяться два рази на семестр. До правової освіти залучаються працівники правоохоронних органів. Участь школярів в діяльності дитячої організації – це основна умова становлення соціальної особистості. У школі існує та активно діє дитяча громадська організація «Сузір’я». Улітку на базі школи працює пришкільний оздоровчий табір «Сонечко», де зусиллями учителів початкових класів створюються всі умови для цікавого та змістовного відпочинку дітей. З 2009 року директором школи є Спичка Лариса Олексанрівна, учитель української мови та літератури, спеціаліст вищої категорії, «старший учитель». Під її керівництвом школа продовжує зміцнювати матеріально-технічну базу,розвиватися,особливого значення набула методична та виховна робота засобами музичної педагогіки, про що хочеться сказати окремо. Музей історії школи створений 2009 року згідно з Законом України «Про музей та музейну справу» на основі зібраних матеріалів у результаті великої пошукової роботи педагогічного та учнівського колективів. Ідейним натхненником , координатором, екскурсоводом та керівником музею є Ласкава Ю.Г. Тематико-експозиційний план музею історії школи складено відповідно до профілю . Експозиції естетично оформлені, постійно оновлюються та доповнюються, у роботі використовується мультимедійний проектор.
На базі музею проводиться методична робота . Так 15 жовтня 2009 року було проведено методичне об’єднання класних керівників шкіл міста, 6 травня 2010 – семінар заступників директорів шкіл міста,21 жовтня 2010 – семінар директорів шкіл міста, 5 травня 2011 року – методичне об’єднання практичних шкільних психологів міста,5 жовтня 2011 року-обласний семінар заступників директорів шкіл з виховної роботи. А 26 квітня 2012 року – обласний семінар учителів з історії, де був показаний виховний захід на тему «Пам’ятати минуле заради майбутнього» із використанням засобів музейної педагогіки.В 2014-2015 навчальному році відкрито експозицію "Вічна пам'ять загиблим на майдані". у 2015-2016 навчальному році експозицію було поповнено стендом "Маю честь захищати Україну"-- ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 15:05, 3 грудня 2015 (EET)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[ Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4

2015-12-08T18:07:23Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Кращі викладачі */

==Повна назва навчального закладу==
Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4 Роменської міської ради Сумської області

==Адреса навчального закладу==
42000, м.Ромни Сумської області, вулиця Щучки, 2 (2-13-46) Е mail:shkol4@ukr.net

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
У 1912 р. в місті Ромни була заснована приватна жіноча гімназія. Першою завідуючою (директором школи була Жилова Олександра Георгіївна). У газеті «Радянське життя» від 17.06.1932 р. в статті «Зразкові радянські школи» є згадка про школу № 4. 1 січня 1920 р. приватна жіноча гімназія О.Г.Жилової була реорганізована в четверту радянську трудову школу других ступенів. 31 жовтня 1924 року завідуючим директором школи було призначено Барзиловича Олександра Петровича. Бібліотека школи на цей час налічувала 1472 книг. У кінці навчального 1940-1941 року у школі нараховувалося 843 учні, 39 учителів, серед них: Бондаренко-директор, Цейтлін-завуч,Жилов О.Г-учитель математики,Семенчик Ганна Максимівна -учитель географії, Дондиш С.С-учитель фізики,Пащенко П.А. -учитель російської мови, Сидоренко А.К.,Луцький – учителі російської мови. «Прапор Жовтня» №141 від 18.06.1941 р. Після звільнення Роменщини від німецько –фашистської окупації (16 врерсня 1943 року) в місті було відкрито три школи: № 1, 2 ,3. 1 жовтня 1944 р. було відкрито роботу школи №4. Вона почала функціонувати як семирічна чоловіча з російською мовою навчання. Усі класи в школі були відкриті,великі за кількістю дітей, багато з яких були з дитячих будинків,із сімей військово службовців (поруч була розташована військова частина,військове автомобільне училище). Класи розмістилися в приміщенні по вул. Чапаєва, нинішній школі № 6. Через рік за клопотанням батьків школу було розміщено по вул. Луценка, в приміщенні , де на той час знаходилось РАЙВНО (нині стоматологічна поліклініка). Через деякий час школу було переведено в одноповерховий будинок на розі вулиць К.Маркса і Щучки, де до війни була трудова школа №5. Першим директором післявоєнної школи був Вєхов А.І., завучем – Рачок Марфа Микитівна (учитель географії). У 1948 р. спочатку завучем школи, а потім її директором було призначено Петрова Івана Васильовича (учителя історії),завучем – Черняка Миколу Абрамовича (учителя математики).
Петров І.В. як директор зробив величезний внесок у розбудову школи і зміцнення її навчально-матеріальної бази, завдяки його ініціативі,наполегливості вдалося добитися від керівних органів дозволу на добудову двоповерхового корпусу до старої школи, де потім розмістилися майстерні з обробки деревини й металу,а в маленькому флігелі поруч-кулінарія і швейна майстерня. (Школу, чоловічу,-довгий час у місті по доброму називали «непобедимая», « непромокаемая», ще й нині люди старшого покоління пам’ятають її як «петровську»). Школа будувалася значною мірою власними силами і вступила до ладу в 1966 р.- до 50-річчя великої Жовтневої Соціалістичної Революції З 1967р. до 1979 р. школу очолював Гой Микола Терентійович (директор школи,учитель історії та суспільствознавства). Заступником директора школи з навчально-виховної роботи була Кузьменко Анна Фадеївна, учитель фізики. У цей час було здійснено подальші кроки по зміцненню матеріально-технічної бази школи (переведення на газову опалення),початок переходу на кабінетну систему навчання. Наповнюваність класів перевищувала норми, заняття проводились у дві зміни. У 1967 році прийшов у школу вчителем хімії та біології Ласкавий Анатолій Іванович. У 1974 році він був призначений інспектором шкіл,а в 1975 – завідуючим відділом освіти Міськвиконкому, який очолював до 1999 року. Увесь цей час залишався вчителем хімії школи №4. Спеціаліст вищої категорії,старший учитель, відмінник освіти України. 1979 рік директором було призначено Карачевцеву Лідію Олександрівну (в школі з 1968 року-спочатку вихователь групи продовженого дня,а потім учитель математики з 1988 і до 2005 року - завуч). Особливістю роботи школи в цей час було широке впровадження в практику елементів передового педагогічного досвіду кращих учителів міста, області,республіки. Значна увага приділялася диференціації навчання, яка створює можливості для максимального розвитку дітей з різним рівнем здібностей, вирівнювання слабо встигаючих і можливості проводити навчання з тими,хто здатний навчатися з випередженням.З цією метою в школі було створено динамічні групи з основних предметів – математики, фізики, української та російської мов. Обладнано кабінети математики,лінгафонний кабінет. Одним із головних завдань педагогічного колективу було поєднання навчання школярів із суспільною користю,продуктивною працею. На базовому підприємстві-заводі автоматичних телефонних станцій (АТС)-створено робочі місця, в різних цехах,де учні під керівництвом висококваліфікованих фахівців освоювали спеціальності слюсаря-складальника радіотелефонної апаратури,токаря. Школа була однією з найкращих у мсті з питань навчання і виховання. Постійно поліпшувалася матеріально-технічна база. До старого одноповерхового приміщення школи здійснено добудову їдальні на 300 посадочних місць, укомплектовано її необхідним обладнанням. Придбано для майстерні верстати для обробки деревини. Вирішено питання добудови школи шефським підприємством – заводом АТС,яким керував Щербаков Веніамін Семенович. Будівництво розпочато у 1987 році. У 1988 році на конференції представників педагогічного, учнівського,батьківського колективів та громадськості міста директором школи було обрано Ласкаву Юлію Григорівну, учителя української мови та літератури,учителя вищої категорії,учителя - методиста, відмінника освіти України (працювала учителем початкових класів (1978-1979рр.), заступником директора з навчально-виховної роботи (1979-1988рр.), виконуючою обов’язки директора (1985-1986рр.). Увагу педколектива було зосереджено на створенні умов для самовизначенні учнів, оновлення змісту освіти,застосування нових технологій у навчанні. Створено класи з поглибленим навчання англійської мови , організовано факультативи та додаткові заняття з обдарованими дітьми . Укладеними в 1993 році договорами школи та медичного факультету сумського держуніверситету, а також сумського медичного училища на базі 10-11 класів з поглибленим навчанням біології та хімії (здібні учні набиралися з сільських шкіл району та шкіл міста). Старшокласники одержували спеціальну довузівську підготовку й за результатами контрольних зрізів,екзаменів та тестами університету достроково зараховувались до вузу та училища. За час із 1995 року вступили до СумДУ – 40,до медичного училища – 18 випускників. Серед них Волкогон Андрій Дмитрович - знаний у Ромнах лікар-уролог, кандидат медичних наук. Нині – кандидат медичних наук, працює над докторською дисертацією та є викладачем медичного факультету СумДУ. Погорєлов Максим Володимирович-асистент кафедри анатомії людини при СумДу, кандидат медичних наук. Школа продовжувала займати одне з чільних місць серед навчальних закладів міста, за результатами навчання,вступ випускників до вищих і середніх спеціалізованих навчальних закладів,з фізичного та естетичного виховання. Базовим підприємством у 1990 році було завершено двоповерхову добудову школи (майстерні з обробки деревини, тканин,харчових продуктів,6 навчальних кабінетів, спортзал для молодших школярів, у підвальному приміщенні – тир, малий атлетичний зал.); усе укомплектовано відповідним обладнанням, спеціальними меблями,апаратурою,інструментами. Здійснено капітальний ремонт усієї опалювальної системи. Використовуючи досвід білоруських колег м. Слоніма, учителі забезпечили не тільки естетичне оформлення кабінетів,але й наповнення їх дидактичним матеріалом для успішного здійснення навчального процесу.

===Директори===

'''Жилова Оександра Георгіївна''' (1912-1924)

'''Барзилович Олександр Петрович''' (1924-1944)

'''Вєхов Анатолій Іванович''' (1944-1948)

'''Петров Іван Васильович''' (1948-1968)

'''Гой Микола Терентійович''' (1968-1979)

'''Караченкцева Лідія Олександрівна''' (1979-1986)

'''Мокрий Валентин Сергійович ''' (1986-1988)

'''Ласкава Юлія Григорівна''' (1988-2000)

'''Климнюк Олександр Андрійович''' (2000-2009)

'''Спичка Лариса Олександрівна''' з 2009 року

===Кращі викладачі===
Браташ Н.Ю.– лауреат ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2004».

Заїкіна Н.В. – переможець І туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2005» в номінації «класний керівник». Нині Заїкіна Н.В. – учитель української мови та літератури, заступник директора з начально-виховної роботи (з 2011 року). Заїкіна Н.В. випускниця нашої школи.

Учителі початкових класів : Матюхіна Н.М.,Репа Л.П.

Учителі української мови та літератури Миколенко Н.І., Ласкава Ю.Г., Спичка Л.О.

Учитель зарубіжної літератури ЦарицинаЛ.О.(випускниця школи № 4)

Учитель англійської мови Пономаренко Т.В.

Учитель математики Касьян Т.Є.

Учитель біології Литвиненко О.М.(випускниця школи №4), яка стала лауреатом ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року -2012».

===Відомі випускники===
'''Добромислова ( Литвиненко) Ольга Петрівна'''
У школі № 4 навчалася протягом 1933-1936 років. Доктор медичних наук, професор кафедри нормальної фізіології Санкт-Петербурзького санітарно-гігієнічного медичного інституту.

'''Бєлявський Олександр Давидович''' у школі №4 навчався протягом 1946-1952 років. Кандидат історичних наук, професор, заслужений учитель РФ, автор понад ста наукових публікацій.

'''Біленко Зіновій Якович''' навчався в трудовій школі у 30-их роках. Український письменник, автор книги "Мої молоді весняні квіти" .

'''Ганул Валентин Леонідович''' навчався у школі №4 в 1936-1938 роках, 1946-1948 роках. Керівник відділення торокальної онкології, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор медичних наук, професор.

'''Голуб Георгій Борисович.''' Закінчив школу з золотою медаллю в 1964 році. Головний лікар Одеської кліники пластичної хірургії та естетичної стоматології, член Міжнародної організації щелепно-лицевих хірургів; професор В'єнтьянського Національного університету (ЛАОС), член-кореспондент, академік
Міжнародної академії холоду (відділ кріохірургії).

'''Костюк Георгій Олександрович''' закінчив школу у 1951 році. Доцент Московського націольно-дослідницького інституту з ракетобудування і космонавтики, доктор наук.

'''Іванов Іван Іванович''' ( 1911-1089).Роменській учитель . Автор повісті " Колима"( 1958-1989).

'''Посисоєв Геннадій Сергійович''' . Закінчив школу №4 в 1961 році. Професор казанського університету.

'''Левада Володимир Степанович.'''Занінчив школу в 1966 році з золотою медаллю.Доцент Запорізького національного технічного університету,кандидат технічних наук.

'''Волкогон Андрій Дмитрович'''.Закінчив школу в 1995 році. Знаний у Ромнах лікар-уролог.

'''Гостик Андрій Валерійович'''. Золотий медаліст, випускник 1996 року. У 2002 році закінчив Каліфорнійський державний університет( м. Хейворд, США), магістр бізнесу, фінансовий аналітик.

'''Близнюк Андрій Володимирович'''. Закінчив школу у 1988 році, золотий медаліст.Кандидат технічних наук, провідний розробник програмного в забезпечення в галузі електронних технологій однієї з фірм Німеччини.

'''Погорєлов Максим Володимирович'''. Закінчив школу № 4в 1995 році. Асистент кафедри анатомії людини при СумДУ, кандидат медичних наук.

== Навчальний заклад сьогодні==
[[Файл:Визитка 4 школа.jpg|200px|thumb|left|Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4]]
Школа сьогодні-це навчальний заклад, який відвідують 671 учень, що навчаються в одну зміну в 24-х світлих класах. Знання учням дають 45 педагогів,які працюють над питанням упровадження особистісно зорієнтованого навчання. Із них 17 -вчителі вищої категорії, серед яких 10 мають педагогічне звання «Старший учитель».
11-педагогів мають першу кваліфікаційну категорію,4-другу,7-спеціалісти (молодь,яка в останні роки поповнила педагогічний колектив),7 учителів нагородженні знаком"Відмінник освіти України", 5 – грамотами Міністерства науки і освіти України. Школа славиться своїми досягненнями у навчання та вихованні дітей . Протягом 1957 – 2015 років 119 учнів закінчили школу із золотою медаллю, 60 учнів – із срібною.
Якість знань школярі підтверджують участю у Всеукраїнських учнівських предметних олімпіадах, конкурсах, турнірах. У 2014-2015 навчальному році 8 учнів стали призерами ІІ етапу учнівських олімпіад, 1 учениця – призер ІІІ етапу, 3 учнів – призери міського етапу Х міжнародного конкурсу знавців української мови імені П.Яцика. учні школи стали переможцями у міському етапі Всеукраїнського конкурсу науково-дослідницьких робіт «Юний науковець», «Мирний космос», «Пізнай свою країну», «Здорове життя - успіх буття», «Проба пера», «Шляхами подвигу і слави», «Історія міст і сіл країни», конкурсу ерудитів серед старшокласників шкіл міста та інші. Учень школи Кущ Родіон Вячеславович став призером міського конкурсу «Учень року-2015». Серед учнів є учасники і переможці Міжнародного математичного конкурсу «Кенгуру», міського етапу конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Традиційно вихованці школи займають призові місця в ІІ та ІІІ турах Всеукраїнських олімпад з базових дисциплін. Щороку наші спортсмени під керівництвом учителя фізкультури Москаленка Г.В. та Черевка С.В. стають призерами міської спартакіади школярів. Робота школи спрямована на виконання загальнодержавних завдань: виховання громадянина України, залучення учнів до культурної спадщини, збереження морального,фізичного та психічного здоров’я дітей,створення умов для розвитку особистості, формування, усвідомлення причетності до європейської спільноти,сприйняття загальнолюдських цінностей та прагнення рівноправності в європейському співтоваристві,утвердження високих моральних цінностей,виховання патріотизму, любові до родини,рідної землі. У освітньому закладі працюють 12 гуртків різного спрямування: вокального співу, спортивні секції, театрального мистецтва, декоративно-прикладного мистецтва, літературна студія та інші. Патріотичне та громадянське виховання школярів здійснюється в процесі підготовки та проведення шкільних свят, участі у святкування дня визволення міста та дня перемоги над німецько-фашистськими загарбниками. У ці дні проводяться зустрічі з ветеранами війни, уроки мужності,заходи « Ніхто не забутий,ніщо не забуте». Уроки пам’яті приурочені вшануванню пам’яті жертв Голодомору 1932-19333 років, створені пошукові загони відбулися зустрічі з очевидцями цих подій, складені списки жертв та постраждалих від Голодомору. Велика увага приділяється морально-правовому вихованню, пропагуванню здорового способу життя. Учні беруть участь у конкурсах агітбригад «За здоровий спосіб життя», «Юних інспекторів дорожнього руху», «Юних пожежних», і займають призові місця. Результативною є робота з художньо-естетичного виховання школярів. Працює літературно-драматичний гурток Білосорочка А.М. Гурток підготував інсценізації уривків «За двома зайцями», «Мартин Боруля», «Сватання на Гончарівці» , «Фараони». Колективно щорічно бере участь у міському конкурсі дитячої театральної творчості і займає призові місця. Щорічно учні беруть участь у літературно – мистецькому конкурсі «Юні таланти Роменщини». Неодноразово в журналі «Відродження Роменщини» друкувалися вірші наших учнів Щербакової Світлани та Бірюк Юлії. Велика увага приділяється родинному вихованню. У школі організована робота батьківського всеобучу, батьківські збори проводяться два рази на семестр. До правової освіти залучаються працівники правоохоронних органів. Участь школярів в діяльності дитячої організації – це основна умова становлення соціальної особистості. У школі існує та активно діє дитяча громадська організація «Сузір’я». Улітку на базі школи працює пришкільний оздоровчий табір «Сонечко», де зусиллями учителів початкових класів створюються всі умови для цікавого та змістовного відпочинку дітей. З 2009 року директором школи є Спичка Лариса Олексанрівна, учитель української мови та літератури, спеціаліст вищої категорії, «старший учитель». Під її керівництвом школа продовжує зміцнювати матеріально-технічну базу,розвиватися,особливого значення набула методична та виховна робота засобами музичної педагогіки, про що хочеться сказати окремо. Музей історії школи створений 2009 року згідно з Законом України «Про музей та музейну справу» на основі зібраних матеріалів у результаті великої пошукової роботи педагогічного та учнівського колективів. Ідейним натхненником , координатором, екскурсоводом та керівником музею є Ласкава Ю.Г. Тематико-експозиційний план музею історії школи складено відповідно до профілю . Експозиції естетично оформлені, постійно оновлюються та доповнюються, у роботі використовується мультимедійний проектор.
На базі музею проводиться методична робота . Так 15 жовтня 2009 року було проведено методичне об’єднання класних керівників шкіл міста, 6 травня 2010 – семінар заступників директорів шкіл міста,21 жовтня 2010 – семінар директорів шкіл міста, 5 травня 2011 року – методичне об’єднання практичних шкільних психологів міста,5 жовтня 2011 року-обласний семінар заступників директорів шкіл з виховної роботи. А 26 квітня 2012 року – обласний семінар учителів з історії, де був показаний виховний захід на тему «Пам’ятати минуле заради майбутнього» із використанням засобів музейної педагогіки.В 2014-2015 навчальному році відкрито експозицію "Вічна пам'ять загиблим на майдані". у 2015-2016 навчальному році експозицію було поповнено стендом "Маю честь захищати Україну"-- ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 15:05, 3 грудня 2015 (EET)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[ Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4

2015-12-08T18:06:25Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Кращі викладачі */

==Повна назва навчального закладу==
Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4 Роменської міської ради Сумської області

==Адреса навчального закладу==
42000, м.Ромни Сумської області, вулиця Щучки, 2 (2-13-46) Е mail:shkol4@ukr.net

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
У 1912 р. в місті Ромни була заснована приватна жіноча гімназія. Першою завідуючою (директором школи була Жилова Олександра Георгіївна). У газеті «Радянське життя» від 17.06.1932 р. в статті «Зразкові радянські школи» є згадка про школу № 4. 1 січня 1920 р. приватна жіноча гімназія О.Г.Жилової була реорганізована в четверту радянську трудову школу других ступенів. 31 жовтня 1924 року завідуючим директором школи було призначено Барзиловича Олександра Петровича. Бібліотека школи на цей час налічувала 1472 книг. У кінці навчального 1940-1941 року у школі нараховувалося 843 учні, 39 учителів, серед них: Бондаренко-директор, Цейтлін-завуч,Жилов О.Г-учитель математики,Семенчик Ганна Максимівна -учитель географії, Дондиш С.С-учитель фізики,Пащенко П.А. -учитель російської мови, Сидоренко А.К.,Луцький – учителі російської мови. «Прапор Жовтня» №141 від 18.06.1941 р. Після звільнення Роменщини від німецько –фашистської окупації (16 врерсня 1943 року) в місті було відкрито три школи: № 1, 2 ,3. 1 жовтня 1944 р. було відкрито роботу школи №4. Вона почала функціонувати як семирічна чоловіча з російською мовою навчання. Усі класи в школі були відкриті,великі за кількістю дітей, багато з яких були з дитячих будинків,із сімей військово службовців (поруч була розташована військова частина,військове автомобільне училище). Класи розмістилися в приміщенні по вул. Чапаєва, нинішній школі № 6. Через рік за клопотанням батьків школу було розміщено по вул. Луценка, в приміщенні , де на той час знаходилось РАЙВНО (нині стоматологічна поліклініка). Через деякий час школу було переведено в одноповерховий будинок на розі вулиць К.Маркса і Щучки, де до війни була трудова школа №5. Першим директором післявоєнної школи був Вєхов А.І., завучем – Рачок Марфа Микитівна (учитель географії). У 1948 р. спочатку завучем школи, а потім її директором було призначено Петрова Івана Васильовича (учителя історії),завучем – Черняка Миколу Абрамовича (учителя математики).
Петров І.В. як директор зробив величезний внесок у розбудову школи і зміцнення її навчально-матеріальної бази, завдяки його ініціативі,наполегливості вдалося добитися від керівних органів дозволу на добудову двоповерхового корпусу до старої школи, де потім розмістилися майстерні з обробки деревини й металу,а в маленькому флігелі поруч-кулінарія і швейна майстерня. (Школу, чоловічу,-довгий час у місті по доброму називали «непобедимая», « непромокаемая», ще й нині люди старшого покоління пам’ятають її як «петровську»). Школа будувалася значною мірою власними силами і вступила до ладу в 1966 р.- до 50-річчя великої Жовтневої Соціалістичної Революції З 1967р. до 1979 р. школу очолював Гой Микола Терентійович (директор школи,учитель історії та суспільствознавства). Заступником директора школи з навчально-виховної роботи була Кузьменко Анна Фадеївна, учитель фізики. У цей час було здійснено подальші кроки по зміцненню матеріально-технічної бази школи (переведення на газову опалення),початок переходу на кабінетну систему навчання. Наповнюваність класів перевищувала норми, заняття проводились у дві зміни. У 1967 році прийшов у школу вчителем хімії та біології Ласкавий Анатолій Іванович. У 1974 році він був призначений інспектором шкіл,а в 1975 – завідуючим відділом освіти Міськвиконкому, який очолював до 1999 року. Увесь цей час залишався вчителем хімії школи №4. Спеціаліст вищої категорії,старший учитель, відмінник освіти України. 1979 рік директором було призначено Карачевцеву Лідію Олександрівну (в школі з 1968 року-спочатку вихователь групи продовженого дня,а потім учитель математики з 1988 і до 2005 року - завуч). Особливістю роботи школи в цей час було широке впровадження в практику елементів передового педагогічного досвіду кращих учителів міста, області,республіки. Значна увага приділялася диференціації навчання, яка створює можливості для максимального розвитку дітей з різним рівнем здібностей, вирівнювання слабо встигаючих і можливості проводити навчання з тими,хто здатний навчатися з випередженням.З цією метою в школі було створено динамічні групи з основних предметів – математики, фізики, української та російської мов. Обладнано кабінети математики,лінгафонний кабінет. Одним із головних завдань педагогічного колективу було поєднання навчання школярів із суспільною користю,продуктивною працею. На базовому підприємстві-заводі автоматичних телефонних станцій (АТС)-створено робочі місця, в різних цехах,де учні під керівництвом висококваліфікованих фахівців освоювали спеціальності слюсаря-складальника радіотелефонної апаратури,токаря. Школа була однією з найкращих у мсті з питань навчання і виховання. Постійно поліпшувалася матеріально-технічна база. До старого одноповерхового приміщення школи здійснено добудову їдальні на 300 посадочних місць, укомплектовано її необхідним обладнанням. Придбано для майстерні верстати для обробки деревини. Вирішено питання добудови школи шефським підприємством – заводом АТС,яким керував Щербаков Веніамін Семенович. Будівництво розпочато у 1987 році. У 1988 році на конференції представників педагогічного, учнівського,батьківського колективів та громадськості міста директором школи було обрано Ласкаву Юлію Григорівну, учителя української мови та літератури,учителя вищої категорії,учителя - методиста, відмінника освіти України (працювала учителем початкових класів (1978-1979рр.), заступником директора з навчально-виховної роботи (1979-1988рр.), виконуючою обов’язки директора (1985-1986рр.). Увагу педколектива було зосереджено на створенні умов для самовизначенні учнів, оновлення змісту освіти,застосування нових технологій у навчанні. Створено класи з поглибленим навчання англійської мови , організовано факультативи та додаткові заняття з обдарованими дітьми . Укладеними в 1993 році договорами школи та медичного факультету сумського держуніверситету, а також сумського медичного училища на базі 10-11 класів з поглибленим навчанням біології та хімії (здібні учні набиралися з сільських шкіл району та шкіл міста). Старшокласники одержували спеціальну довузівську підготовку й за результатами контрольних зрізів,екзаменів та тестами університету достроково зараховувались до вузу та училища. За час із 1995 року вступили до СумДУ – 40,до медичного училища – 18 випускників. Серед них Волкогон Андрій Дмитрович - знаний у Ромнах лікар-уролог, кандидат медичних наук. Нині – кандидат медичних наук, працює над докторською дисертацією та є викладачем медичного факультету СумДУ. Погорєлов Максим Володимирович-асистент кафедри анатомії людини при СумДу, кандидат медичних наук. Школа продовжувала займати одне з чільних місць серед навчальних закладів міста, за результатами навчання,вступ випускників до вищих і середніх спеціалізованих навчальних закладів,з фізичного та естетичного виховання. Базовим підприємством у 1990 році було завершено двоповерхову добудову школи (майстерні з обробки деревини, тканин,харчових продуктів,6 навчальних кабінетів, спортзал для молодших школярів, у підвальному приміщенні – тир, малий атлетичний зал.); усе укомплектовано відповідним обладнанням, спеціальними меблями,апаратурою,інструментами. Здійснено капітальний ремонт усієї опалювальної системи. Використовуючи досвід білоруських колег м. Слоніма, учителі забезпечили не тільки естетичне оформлення кабінетів,але й наповнення їх дидактичним матеріалом для успішного здійснення навчального процесу.

===Директори===

'''Жилова Оександра Георгіївна''' (1912-1924)

'''Барзилович Олександр Петрович''' (1924-1944)

'''Вєхов Анатолій Іванович''' (1944-1948)

'''Петров Іван Васильович''' (1948-1968)

'''Гой Микола Терентійович''' (1968-1979)

'''Караченкцева Лідія Олександрівна''' (1979-1986)

'''Мокрий Валентин Сергійович ''' (1986-1988)

'''Ласкава Юлія Григорівна''' (1988-2000)

'''Климнюк Олександр Андрійович''' (2000-2009)

'''Спичка Лариса Олександрівна''' з 2009 року

===Кращі викладачі===
Браташ Н.Ю.– лауреат ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2004».
Заїкіна Н.В. – переможець І туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2005» в номінації «класний керівник». Нині Заїкіна Н.В. – учитель української мови та літератури, заступник директора з начально-виховної роботи (з 2011 року). Заїкіна Н.В. випускниця нашої школи.
Учителі початкових класів : Матюхіна Н.М.,Репа Л.П.
Учителі української мови та літератури Миколенко Н.І., Ласкава Ю.Г., Спичка Л.О.
Учитель зарубіжної літератури ЦарицинаЛ.О.(випускниця школи № 4) Учитель англійської мови Пономаренко Т.В. Учитель математики Касьян Т.Є. Учитель біології Литвиненко О.М.(випускниця школи №4), яка стала лауреатом ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року -2012».

===Відомі випускники===
'''Добромислова ( Литвиненко) Ольга Петрівна'''
У школі № 4 навчалася протягом 1933-1936 років. Доктор медичних наук, професор кафедри нормальної фізіології Санкт-Петербурзького санітарно-гігієнічного медичного інституту.

'''Бєлявський Олександр Давидович''' у школі №4 навчався протягом 1946-1952 років. Кандидат історичних наук, професор, заслужений учитель РФ, автор понад ста наукових публікацій.

'''Біленко Зіновій Якович''' навчався в трудовій школі у 30-их роках. Український письменник, автор книги "Мої молоді весняні квіти" .

'''Ганул Валентин Леонідович''' навчався у школі №4 в 1936-1938 роках, 1946-1948 роках. Керівник відділення торокальної онкології, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор медичних наук, професор.

'''Голуб Георгій Борисович.''' Закінчив школу з золотою медаллю в 1964 році. Головний лікар Одеської кліники пластичної хірургії та естетичної стоматології, член Міжнародної організації щелепно-лицевих хірургів; професор В'єнтьянського Національного університету (ЛАОС), член-кореспондент, академік
Міжнародної академії холоду (відділ кріохірургії).

'''Костюк Георгій Олександрович''' закінчив школу у 1951 році. Доцент Московського націольно-дослідницького інституту з ракетобудування і космонавтики, доктор наук.

'''Іванов Іван Іванович''' ( 1911-1089).Роменській учитель . Автор повісті " Колима"( 1958-1989).

'''Посисоєв Геннадій Сергійович''' . Закінчив школу №4 в 1961 році. Професор казанського університету.

'''Левада Володимир Степанович.'''Занінчив школу в 1966 році з золотою медаллю.Доцент Запорізького національного технічного університету,кандидат технічних наук.

'''Волкогон Андрій Дмитрович'''.Закінчив школу в 1995 році. Знаний у Ромнах лікар-уролог.

'''Гостик Андрій Валерійович'''. Золотий медаліст, випускник 1996 року. У 2002 році закінчив Каліфорнійський державний університет( м. Хейворд, США), магістр бізнесу, фінансовий аналітик.

'''Близнюк Андрій Володимирович'''. Закінчив школу у 1988 році, золотий медаліст.Кандидат технічних наук, провідний розробник програмного в забезпечення в галузі електронних технологій однієї з фірм Німеччини.

'''Погорєлов Максим Володимирович'''. Закінчив школу № 4в 1995 році. Асистент кафедри анатомії людини при СумДУ, кандидат медичних наук.

== Навчальний заклад сьогодні==
[[Файл:Визитка 4 школа.jpg|200px|thumb|left|Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4]]
Школа сьогодні-це навчальний заклад, який відвідують 671 учень, що навчаються в одну зміну в 24-х світлих класах. Знання учням дають 45 педагогів,які працюють над питанням упровадження особистісно зорієнтованого навчання. Із них 17 -вчителі вищої категорії, серед яких 10 мають педагогічне звання «Старший учитель».
11-педагогів мають першу кваліфікаційну категорію,4-другу,7-спеціалісти (молодь,яка в останні роки поповнила педагогічний колектив),7 учителів нагородженні знаком"Відмінник освіти України", 5 – грамотами Міністерства науки і освіти України. Школа славиться своїми досягненнями у навчання та вихованні дітей . Протягом 1957 – 2015 років 119 учнів закінчили школу із золотою медаллю, 60 учнів – із срібною.
Якість знань школярі підтверджують участю у Всеукраїнських учнівських предметних олімпіадах, конкурсах, турнірах. У 2014-2015 навчальному році 8 учнів стали призерами ІІ етапу учнівських олімпіад, 1 учениця – призер ІІІ етапу, 3 учнів – призери міського етапу Х міжнародного конкурсу знавців української мови імені П.Яцика. учні школи стали переможцями у міському етапі Всеукраїнського конкурсу науково-дослідницьких робіт «Юний науковець», «Мирний космос», «Пізнай свою країну», «Здорове життя - успіх буття», «Проба пера», «Шляхами подвигу і слави», «Історія міст і сіл країни», конкурсу ерудитів серед старшокласників шкіл міста та інші. Учень школи Кущ Родіон Вячеславович став призером міського конкурсу «Учень року-2015». Серед учнів є учасники і переможці Міжнародного математичного конкурсу «Кенгуру», міського етапу конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Традиційно вихованці школи займають призові місця в ІІ та ІІІ турах Всеукраїнських олімпад з базових дисциплін. Щороку наші спортсмени під керівництвом учителя фізкультури Москаленка Г.В. та Черевка С.В. стають призерами міської спартакіади школярів. Робота школи спрямована на виконання загальнодержавних завдань: виховання громадянина України, залучення учнів до культурної спадщини, збереження морального,фізичного та психічного здоров’я дітей,створення умов для розвитку особистості, формування, усвідомлення причетності до європейської спільноти,сприйняття загальнолюдських цінностей та прагнення рівноправності в європейському співтоваристві,утвердження високих моральних цінностей,виховання патріотизму, любові до родини,рідної землі. У освітньому закладі працюють 12 гуртків різного спрямування: вокального співу, спортивні секції, театрального мистецтва, декоративно-прикладного мистецтва, літературна студія та інші. Патріотичне та громадянське виховання школярів здійснюється в процесі підготовки та проведення шкільних свят, участі у святкування дня визволення міста та дня перемоги над німецько-фашистськими загарбниками. У ці дні проводяться зустрічі з ветеранами війни, уроки мужності,заходи « Ніхто не забутий,ніщо не забуте». Уроки пам’яті приурочені вшануванню пам’яті жертв Голодомору 1932-19333 років, створені пошукові загони відбулися зустрічі з очевидцями цих подій, складені списки жертв та постраждалих від Голодомору. Велика увага приділяється морально-правовому вихованню, пропагуванню здорового способу життя. Учні беруть участь у конкурсах агітбригад «За здоровий спосіб життя», «Юних інспекторів дорожнього руху», «Юних пожежних», і займають призові місця. Результативною є робота з художньо-естетичного виховання школярів. Працює літературно-драматичний гурток Білосорочка А.М. Гурток підготував інсценізації уривків «За двома зайцями», «Мартин Боруля», «Сватання на Гончарівці» , «Фараони». Колективно щорічно бере участь у міському конкурсі дитячої театральної творчості і займає призові місця. Щорічно учні беруть участь у літературно – мистецькому конкурсі «Юні таланти Роменщини». Неодноразово в журналі «Відродження Роменщини» друкувалися вірші наших учнів Щербакової Світлани та Бірюк Юлії. Велика увага приділяється родинному вихованню. У школі організована робота батьківського всеобучу, батьківські збори проводяться два рази на семестр. До правової освіти залучаються працівники правоохоронних органів. Участь школярів в діяльності дитячої організації – це основна умова становлення соціальної особистості. У школі існує та активно діє дитяча громадська організація «Сузір’я». Улітку на базі школи працює пришкільний оздоровчий табір «Сонечко», де зусиллями учителів початкових класів створюються всі умови для цікавого та змістовного відпочинку дітей. З 2009 року директором школи є Спичка Лариса Олексанрівна, учитель української мови та літератури, спеціаліст вищої категорії, «старший учитель». Під її керівництвом школа продовжує зміцнювати матеріально-технічну базу,розвиватися,особливого значення набула методична та виховна робота засобами музичної педагогіки, про що хочеться сказати окремо. Музей історії школи створений 2009 року згідно з Законом України «Про музей та музейну справу» на основі зібраних матеріалів у результаті великої пошукової роботи педагогічного та учнівського колективів. Ідейним натхненником , координатором, екскурсоводом та керівником музею є Ласкава Ю.Г. Тематико-експозиційний план музею історії школи складено відповідно до профілю . Експозиції естетично оформлені, постійно оновлюються та доповнюються, у роботі використовується мультимедійний проектор.
На базі музею проводиться методична робота . Так 15 жовтня 2009 року було проведено методичне об’єднання класних керівників шкіл міста, 6 травня 2010 – семінар заступників директорів шкіл міста,21 жовтня 2010 – семінар директорів шкіл міста, 5 травня 2011 року – методичне об’єднання практичних шкільних психологів міста,5 жовтня 2011 року-обласний семінар заступників директорів шкіл з виховної роботи. А 26 квітня 2012 року – обласний семінар учителів з історії, де був показаний виховний захід на тему «Пам’ятати минуле заради майбутнього» із використанням засобів музейної педагогіки.В 2014-2015 навчальному році відкрито експозицію "Вічна пам'ять загиблим на майдані". у 2015-2016 навчальному році експозицію було поповнено стендом "Маю честь захищати Україну"-- ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 15:05, 3 грудня 2015 (EET)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[ Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4

2015-12-08T18:00:11Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Кращі викладачі */

==Повна назва навчального закладу==
Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4 Роменської міської ради Сумської області

==Адреса навчального закладу==
42000, м.Ромни Сумської області, вулиця Щучки, 2 (2-13-46) Е mail:shkol4@ukr.net

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
У 1912 р. в місті Ромни була заснована приватна жіноча гімназія. Першою завідуючою (директором школи була Жилова Олександра Георгіївна). У газеті «Радянське життя» від 17.06.1932 р. в статті «Зразкові радянські школи» є згадка про школу № 4. 1 січня 1920 р. приватна жіноча гімназія О.Г.Жилової була реорганізована в четверту радянську трудову школу других ступенів. 31 жовтня 1924 року завідуючим директором школи було призначено Барзиловича Олександра Петровича. Бібліотека школи на цей час налічувала 1472 книг. У кінці навчального 1940-1941 року у школі нараховувалося 843 учні, 39 учителів, серед них: Бондаренко-директор, Цейтлін-завуч,Жилов О.Г-учитель математики,Семенчик Ганна Максимівна -учитель географії, Дондиш С.С-учитель фізики,Пащенко П.А. -учитель російської мови, Сидоренко А.К.,Луцький – учителі російської мови. «Прапор Жовтня» №141 від 18.06.1941 р. Після звільнення Роменщини від німецько –фашистської окупації (16 врерсня 1943 року) в місті було відкрито три школи: № 1, 2 ,3. 1 жовтня 1944 р. було відкрито роботу школи №4. Вона почала функціонувати як семирічна чоловіча з російською мовою навчання. Усі класи в школі були відкриті,великі за кількістю дітей, багато з яких були з дитячих будинків,із сімей військово службовців (поруч була розташована військова частина,військове автомобільне училище). Класи розмістилися в приміщенні по вул. Чапаєва, нинішній школі № 6. Через рік за клопотанням батьків школу було розміщено по вул. Луценка, в приміщенні , де на той час знаходилось РАЙВНО (нині стоматологічна поліклініка). Через деякий час школу було переведено в одноповерховий будинок на розі вулиць К.Маркса і Щучки, де до війни була трудова школа №5. Першим директором післявоєнної школи був Вєхов А.І., завучем – Рачок Марфа Микитівна (учитель географії). У 1948 р. спочатку завучем школи, а потім її директором було призначено Петрова Івана Васильовича (учителя історії),завучем – Черняка Миколу Абрамовича (учителя математики).
Петров І.В. як директор зробив величезний внесок у розбудову школи і зміцнення її навчально-матеріальної бази, завдяки його ініціативі,наполегливості вдалося добитися від керівних органів дозволу на добудову двоповерхового корпусу до старої школи, де потім розмістилися майстерні з обробки деревини й металу,а в маленькому флігелі поруч-кулінарія і швейна майстерня. (Школу, чоловічу,-довгий час у місті по доброму називали «непобедимая», « непромокаемая», ще й нині люди старшого покоління пам’ятають її як «петровську»). Школа будувалася значною мірою власними силами і вступила до ладу в 1966 р.- до 50-річчя великої Жовтневої Соціалістичної Революції З 1967р. до 1979 р. школу очолював Гой Микола Терентійович (директор школи,учитель історії та суспільствознавства). Заступником директора школи з навчально-виховної роботи була Кузьменко Анна Фадеївна, учитель фізики. У цей час було здійснено подальші кроки по зміцненню матеріально-технічної бази школи (переведення на газову опалення),початок переходу на кабінетну систему навчання. Наповнюваність класів перевищувала норми, заняття проводились у дві зміни. У 1967 році прийшов у школу вчителем хімії та біології Ласкавий Анатолій Іванович. У 1974 році він був призначений інспектором шкіл,а в 1975 – завідуючим відділом освіти Міськвиконкому, який очолював до 1999 року. Увесь цей час залишався вчителем хімії школи №4. Спеціаліст вищої категорії,старший учитель, відмінник освіти України. 1979 рік директором було призначено Карачевцеву Лідію Олександрівну (в школі з 1968 року-спочатку вихователь групи продовженого дня,а потім учитель математики з 1988 і до 2005 року - завуч). Особливістю роботи школи в цей час було широке впровадження в практику елементів передового педагогічного досвіду кращих учителів міста, області,республіки. Значна увага приділялася диференціації навчання, яка створює можливості для максимального розвитку дітей з різним рівнем здібностей, вирівнювання слабо встигаючих і можливості проводити навчання з тими,хто здатний навчатися з випередженням.З цією метою в школі було створено динамічні групи з основних предметів – математики, фізики, української та російської мов. Обладнано кабінети математики,лінгафонний кабінет. Одним із головних завдань педагогічного колективу було поєднання навчання школярів із суспільною користю,продуктивною працею. На базовому підприємстві-заводі автоматичних телефонних станцій (АТС)-створено робочі місця, в різних цехах,де учні під керівництвом висококваліфікованих фахівців освоювали спеціальності слюсаря-складальника радіотелефонної апаратури,токаря. Школа була однією з найкращих у мсті з питань навчання і виховання. Постійно поліпшувалася матеріально-технічна база. До старого одноповерхового приміщення школи здійснено добудову їдальні на 300 посадочних місць, укомплектовано її необхідним обладнанням. Придбано для майстерні верстати для обробки деревини. Вирішено питання добудови школи шефським підприємством – заводом АТС,яким керував Щербаков Веніамін Семенович. Будівництво розпочато у 1987 році. У 1988 році на конференції представників педагогічного, учнівського,батьківського колективів та громадськості міста директором школи було обрано Ласкаву Юлію Григорівну, учителя української мови та літератури,учителя вищої категорії,учителя - методиста, відмінника освіти України (працювала учителем початкових класів (1978-1979рр.), заступником директора з навчально-виховної роботи (1979-1988рр.), виконуючою обов’язки директора (1985-1986рр.). Увагу педколектива було зосереджено на створенні умов для самовизначенні учнів, оновлення змісту освіти,застосування нових технологій у навчанні. Створено класи з поглибленим навчання англійської мови , організовано факультативи та додаткові заняття з обдарованими дітьми . Укладеними в 1993 році договорами школи та медичного факультету сумського держуніверситету, а також сумського медичного училища на базі 10-11 класів з поглибленим навчанням біології та хімії (здібні учні набиралися з сільських шкіл району та шкіл міста). Старшокласники одержували спеціальну довузівську підготовку й за результатами контрольних зрізів,екзаменів та тестами університету достроково зараховувались до вузу та училища. За час із 1995 року вступили до СумДУ – 40,до медичного училища – 18 випускників. Серед них Волкогон Андрій Дмитрович - знаний у Ромнах лікар-уролог, кандидат медичних наук. Нині – кандидат медичних наук, працює над докторською дисертацією та є викладачем медичного факультету СумДУ. Погорєлов Максим Володимирович-асистент кафедри анатомії людини при СумДу, кандидат медичних наук. Школа продовжувала займати одне з чільних місць серед навчальних закладів міста, за результатами навчання,вступ випускників до вищих і середніх спеціалізованих навчальних закладів,з фізичного та естетичного виховання. Базовим підприємством у 1990 році було завершено двоповерхову добудову школи (майстерні з обробки деревини, тканин,харчових продуктів,6 навчальних кабінетів, спортзал для молодших школярів, у підвальному приміщенні – тир, малий атлетичний зал.); усе укомплектовано відповідним обладнанням, спеціальними меблями,апаратурою,інструментами. Здійснено капітальний ремонт усієї опалювальної системи. Використовуючи досвід білоруських колег м. Слоніма, учителі забезпечили не тільки естетичне оформлення кабінетів,але й наповнення їх дидактичним матеріалом для успішного здійснення навчального процесу.

===Директори===

'''Жилова Оександра Георгіївна''' (1912-1924)

'''Барзилович Олександр Петрович''' (1924-1944)

'''Вєхов Анатолій Іванович''' (1944-1948)

'''Петров Іван Васильович''' (1948-1968)

'''Гой Микола Терентійович''' (1968-1979)

'''Караченкцева Лідія Олександрівна''' (1979-1986)

'''Мокрий Валентин Сергійович ''' (1986-1988)

'''Ласкава Юлія Григорівна''' (1988-2000)

'''Климнюк Олександр Андрійович''' (2000-2009)

'''Спичка Лариса Олександрівна''' з 2009 року

===Кращі викладачі===
'''Браташ Н.Ю.'''Браташ Н.Ю. – лауреат ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2004», Заїкіна Н.В – переможець І туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2005» в номінації «класний керівник». Нині Заїкіна Н.В. – учитель української мови та літератури, заступник директора з начально-виховної роботи (з 2011 року). Заїкіна Н.В. випускниця нашої школи. Учителі початкових класів : Матюхіна Н.М.,Репа Л.П. учителі української мови та літератури Миколенко Н.І., Ласкава Ю.Г., Спичка Л.О., учитель зарубіжної літератури Царицина Л.О. (випускниця школи № 4), учитель англійської мови Пономаренко Т.В., учитель математики Касьян Т.Є.,учитель біології Литвиненко О.М.(випускниця школи №4), яка стала лауреатом ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року -2012».

===Відомі випускники===
'''Добромислова ( Литвиненко) Ольга Петрівна'''
У школі № 4 навчалася протягом 1933-1936 років. Доктор медичних наук, професор кафедри нормальної фізіології Санкт-Петербурзького санітарно-гігієнічного медичного інституту.

'''Бєлявський Олександр Давидович''' у школі №4 навчався протягом 1946-1952 років. Кандидат історичних наук, професор, заслужений учитель РФ, автор понад ста наукових публікацій.

'''Біленко Зіновій Якович''' навчався в трудовій школі у 30-их роках. Український письменник, автор книги "Мої молоді весняні квіти" .

'''Ганул Валентин Леонідович''' навчався у школі №4 в 1936-1938 роках, 1946-1948 роках. Керівник відділення торокальної онкології, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор медичних наук, професор.

'''Голуб Георгій Борисович.''' Закінчив школу з золотою медаллю в 1964 році. Головний лікар Одеської кліники пластичної хірургії та естетичної стоматології, член Міжнародної організації щелепно-лицевих хірургів; професор В'єнтьянського Національного університету (ЛАОС), член-кореспондент, академік
Міжнародної академії холоду (відділ кріохірургії).

'''Костюк Георгій Олександрович''' закінчив школу у 1951 році. Доцент Московського націольно-дослідницького інституту з ракетобудування і космонавтики, доктор наук.

'''Іванов Іван Іванович''' ( 1911-1089).Роменській учитель . Автор повісті " Колима"( 1958-1989).

'''Посисоєв Геннадій Сергійович''' . Закінчив школу №4 в 1961 році. Професор казанського університету.

'''Левада Володимир Степанович.'''Занінчив школу в 1966 році з золотою медаллю.Доцент Запорізького національного технічного університету,кандидат технічних наук.

'''Волкогон Андрій Дмитрович'''.Закінчив школу в 1995 році. Знаний у Ромнах лікар-уролог.

'''Гостик Андрій Валерійович'''. Золотий медаліст, випускник 1996 року. У 2002 році закінчив Каліфорнійський державний університет( м. Хейворд, США), магістр бізнесу, фінансовий аналітик.

'''Близнюк Андрій Володимирович'''. Закінчив школу у 1988 році, золотий медаліст.Кандидат технічних наук, провідний розробник програмного в забезпечення в галузі електронних технологій однієї з фірм Німеччини.

'''Погорєлов Максим Володимирович'''. Закінчив школу № 4в 1995 році. Асистент кафедри анатомії людини при СумДУ, кандидат медичних наук.

== Навчальний заклад сьогодні==
[[Файл:Визитка 4 школа.jpg|200px|thumb|left|Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4]]
Школа сьогодні-це навчальний заклад, який відвідують 671 учень, що навчаються в одну зміну в 24-х світлих класах. Знання учням дають 45 педагогів,які працюють над питанням упровадження особистісно зорієнтованого навчання. Із них 17 -вчителі вищої категорії, серед яких 10 мають педагогічне звання «Старший учитель».
11-педагогів мають першу кваліфікаційну категорію,4-другу,7-спеціалісти (молодь,яка в останні роки поповнила педагогічний колектив),7 учителів нагородженні знаком"Відмінник освіти України", 5 – грамотами Міністерства науки і освіти України. Школа славиться своїми досягненнями у навчання та вихованні дітей . Протягом 1957 – 2015 років 119 учнів закінчили школу із золотою медаллю, 60 учнів – із срібною.
Якість знань школярі підтверджують участю у Всеукраїнських учнівських предметних олімпіадах, конкурсах, турнірах. У 2014-2015 навчальному році 8 учнів стали призерами ІІ етапу учнівських олімпіад, 1 учениця – призер ІІІ етапу, 3 учнів – призери міського етапу Х міжнародного конкурсу знавців української мови імені П.Яцика. учні школи стали переможцями у міському етапі Всеукраїнського конкурсу науково-дослідницьких робіт «Юний науковець», «Мирний космос», «Пізнай свою країну», «Здорове життя - успіх буття», «Проба пера», «Шляхами подвигу і слави», «Історія міст і сіл країни», конкурсу ерудитів серед старшокласників шкіл міста та інші. Учень школи Кущ Родіон Вячеславович став призером міського конкурсу «Учень року-2015». Серед учнів є учасники і переможці Міжнародного математичного конкурсу «Кенгуру», міського етапу конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Традиційно вихованці школи займають призові місця в ІІ та ІІІ турах Всеукраїнських олімпад з базових дисциплін. Щороку наші спортсмени під керівництвом учителя фізкультури Москаленка Г.В. та Черевка С.В. стають призерами міської спартакіади школярів. Робота школи спрямована на виконання загальнодержавних завдань: виховання громадянина України, залучення учнів до культурної спадщини, збереження морального,фізичного та психічного здоров’я дітей,створення умов для розвитку особистості, формування, усвідомлення причетності до європейської спільноти,сприйняття загальнолюдських цінностей та прагнення рівноправності в європейському співтоваристві,утвердження високих моральних цінностей,виховання патріотизму, любові до родини,рідної землі. У освітньому закладі працюють 12 гуртків різного спрямування: вокального співу, спортивні секції, театрального мистецтва, декоративно-прикладного мистецтва, літературна студія та інші. Патріотичне та громадянське виховання школярів здійснюється в процесі підготовки та проведення шкільних свят, участі у святкування дня визволення міста та дня перемоги над німецько-фашистськими загарбниками. У ці дні проводяться зустрічі з ветеранами війни, уроки мужності,заходи « Ніхто не забутий,ніщо не забуте». Уроки пам’яті приурочені вшануванню пам’яті жертв Голодомору 1932-19333 років, створені пошукові загони відбулися зустрічі з очевидцями цих подій, складені списки жертв та постраждалих від Голодомору. Велика увага приділяється морально-правовому вихованню, пропагуванню здорового способу життя. Учні беруть участь у конкурсах агітбригад «За здоровий спосіб життя», «Юних інспекторів дорожнього руху», «Юних пожежних», і займають призові місця. Результативною є робота з художньо-естетичного виховання школярів. Працює літературно-драматичний гурток Білосорочка А.М. Гурток підготував інсценізації уривків «За двома зайцями», «Мартин Боруля», «Сватання на Гончарівці» , «Фараони». Колективно щорічно бере участь у міському конкурсі дитячої театральної творчості і займає призові місця. Щорічно учні беруть участь у літературно – мистецькому конкурсі «Юні таланти Роменщини». Неодноразово в журналі «Відродження Роменщини» друкувалися вірші наших учнів Щербакової Світлани та Бірюк Юлії. Велика увага приділяється родинному вихованню. У школі організована робота батьківського всеобучу, батьківські збори проводяться два рази на семестр. До правової освіти залучаються працівники правоохоронних органів. Участь школярів в діяльності дитячої організації – це основна умова становлення соціальної особистості. У школі існує та активно діє дитяча громадська організація «Сузір’я». Улітку на базі школи працює пришкільний оздоровчий табір «Сонечко», де зусиллями учителів початкових класів створюються всі умови для цікавого та змістовного відпочинку дітей. З 2009 року директором школи є Спичка Лариса Олексанрівна, учитель української мови та літератури, спеціаліст вищої категорії, «старший учитель». Під її керівництвом школа продовжує зміцнювати матеріально-технічну базу,розвиватися,особливого значення набула методична та виховна робота засобами музичної педагогіки, про що хочеться сказати окремо. Музей історії школи створений 2009 року згідно з Законом України «Про музей та музейну справу» на основі зібраних матеріалів у результаті великої пошукової роботи педагогічного та учнівського колективів. Ідейним натхненником , координатором, екскурсоводом та керівником музею є Ласкава Ю.Г. Тематико-експозиційний план музею історії школи складено відповідно до профілю . Експозиції естетично оформлені, постійно оновлюються та доповнюються, у роботі використовується мультимедійний проектор.
На базі музею проводиться методична робота . Так 15 жовтня 2009 року було проведено методичне об’єднання класних керівників шкіл міста, 6 травня 2010 – семінар заступників директорів шкіл міста,21 жовтня 2010 – семінар директорів шкіл міста, 5 травня 2011 року – методичне об’єднання практичних шкільних психологів міста,5 жовтня 2011 року-обласний семінар заступників директорів шкіл з виховної роботи. А 26 квітня 2012 року – обласний семінар учителів з історії, де був показаний виховний захід на тему «Пам’ятати минуле заради майбутнього» із використанням засобів музейної педагогіки.В 2014-2015 навчальному році відкрито експозицію "Вічна пам'ять загиблим на майдані". у 2015-2016 навчальному році експозицію було поповнено стендом "Маю честь захищати Україну"-- ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 15:05, 3 грудня 2015 (EET)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[ Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4

2015-12-08T17:56:55Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Навчальний заклад сьогодні */

==Повна назва навчального закладу==
Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4 Роменської міської ради Сумської області

==Адреса навчального закладу==
42000, м.Ромни Сумської області, вулиця Щучки, 2 (2-13-46) Е mail:shkol4@ukr.net

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
У 1912 р. в місті Ромни була заснована приватна жіноча гімназія. Першою завідуючою (директором школи була Жилова Олександра Георгіївна). У газеті «Радянське життя» від 17.06.1932 р. в статті «Зразкові радянські школи» є згадка про школу № 4. 1 січня 1920 р. приватна жіноча гімназія О.Г.Жилової була реорганізована в четверту радянську трудову школу других ступенів. 31 жовтня 1924 року завідуючим директором школи було призначено Барзиловича Олександра Петровича. Бібліотека школи на цей час налічувала 1472 книг. У кінці навчального 1940-1941 року у школі нараховувалося 843 учні, 39 учителів, серед них: Бондаренко-директор, Цейтлін-завуч,Жилов О.Г-учитель математики,Семенчик Ганна Максимівна -учитель географії, Дондиш С.С-учитель фізики,Пащенко П.А. -учитель російської мови, Сидоренко А.К.,Луцький – учителі російської мови. «Прапор Жовтня» №141 від 18.06.1941 р. Після звільнення Роменщини від німецько –фашистської окупації (16 врерсня 1943 року) в місті було відкрито три школи: № 1, 2 ,3. 1 жовтня 1944 р. було відкрито роботу школи №4. Вона почала функціонувати як семирічна чоловіча з російською мовою навчання. Усі класи в школі були відкриті,великі за кількістю дітей, багато з яких були з дитячих будинків,із сімей військово службовців (поруч була розташована військова частина,військове автомобільне училище). Класи розмістилися в приміщенні по вул. Чапаєва, нинішній школі № 6. Через рік за клопотанням батьків школу було розміщено по вул. Луценка, в приміщенні , де на той час знаходилось РАЙВНО (нині стоматологічна поліклініка). Через деякий час школу було переведено в одноповерховий будинок на розі вулиць К.Маркса і Щучки, де до війни була трудова школа №5. Першим директором післявоєнної школи був Вєхов А.І., завучем – Рачок Марфа Микитівна (учитель географії). У 1948 р. спочатку завучем школи, а потім її директором було призначено Петрова Івана Васильовича (учителя історії),завучем – Черняка Миколу Абрамовича (учителя математики).
Петров І.В. як директор зробив величезний внесок у розбудову школи і зміцнення її навчально-матеріальної бази, завдяки його ініціативі,наполегливості вдалося добитися від керівних органів дозволу на добудову двоповерхового корпусу до старої школи, де потім розмістилися майстерні з обробки деревини й металу,а в маленькому флігелі поруч-кулінарія і швейна майстерня. (Школу, чоловічу,-довгий час у місті по доброму називали «непобедимая», « непромокаемая», ще й нині люди старшого покоління пам’ятають її як «петровську»). Школа будувалася значною мірою власними силами і вступила до ладу в 1966 р.- до 50-річчя великої Жовтневої Соціалістичної Революції З 1967р. до 1979 р. школу очолював Гой Микола Терентійович (директор школи,учитель історії та суспільствознавства). Заступником директора школи з навчально-виховної роботи була Кузьменко Анна Фадеївна, учитель фізики. У цей час було здійснено подальші кроки по зміцненню матеріально-технічної бази школи (переведення на газову опалення),початок переходу на кабінетну систему навчання. Наповнюваність класів перевищувала норми, заняття проводились у дві зміни. У 1967 році прийшов у школу вчителем хімії та біології Ласкавий Анатолій Іванович. У 1974 році він був призначений інспектором шкіл,а в 1975 – завідуючим відділом освіти Міськвиконкому, який очолював до 1999 року. Увесь цей час залишався вчителем хімії школи №4. Спеціаліст вищої категорії,старший учитель, відмінник освіти України. 1979 рік директором було призначено Карачевцеву Лідію Олександрівну (в школі з 1968 року-спочатку вихователь групи продовженого дня,а потім учитель математики з 1988 і до 2005 року - завуч). Особливістю роботи школи в цей час було широке впровадження в практику елементів передового педагогічного досвіду кращих учителів міста, області,республіки. Значна увага приділялася диференціації навчання, яка створює можливості для максимального розвитку дітей з різним рівнем здібностей, вирівнювання слабо встигаючих і можливості проводити навчання з тими,хто здатний навчатися з випередженням.З цією метою в школі було створено динамічні групи з основних предметів – математики, фізики, української та російської мов. Обладнано кабінети математики,лінгафонний кабінет. Одним із головних завдань педагогічного колективу було поєднання навчання школярів із суспільною користю,продуктивною працею. На базовому підприємстві-заводі автоматичних телефонних станцій (АТС)-створено робочі місця, в різних цехах,де учні під керівництвом висококваліфікованих фахівців освоювали спеціальності слюсаря-складальника радіотелефонної апаратури,токаря. Школа була однією з найкращих у мсті з питань навчання і виховання. Постійно поліпшувалася матеріально-технічна база. До старого одноповерхового приміщення школи здійснено добудову їдальні на 300 посадочних місць, укомплектовано її необхідним обладнанням. Придбано для майстерні верстати для обробки деревини. Вирішено питання добудови школи шефським підприємством – заводом АТС,яким керував Щербаков Веніамін Семенович. Будівництво розпочато у 1987 році. У 1988 році на конференції представників педагогічного, учнівського,батьківського колективів та громадськості міста директором школи було обрано Ласкаву Юлію Григорівну, учителя української мови та літератури,учителя вищої категорії,учителя - методиста, відмінника освіти України (працювала учителем початкових класів (1978-1979рр.), заступником директора з навчально-виховної роботи (1979-1988рр.), виконуючою обов’язки директора (1985-1986рр.). Увагу педколектива було зосереджено на створенні умов для самовизначенні учнів, оновлення змісту освіти,застосування нових технологій у навчанні. Створено класи з поглибленим навчання англійської мови , організовано факультативи та додаткові заняття з обдарованими дітьми . Укладеними в 1993 році договорами школи та медичного факультету сумського держуніверситету, а також сумського медичного училища на базі 10-11 класів з поглибленим навчанням біології та хімії (здібні учні набиралися з сільських шкіл району та шкіл міста). Старшокласники одержували спеціальну довузівську підготовку й за результатами контрольних зрізів,екзаменів та тестами університету достроково зараховувались до вузу та училища. За час із 1995 року вступили до СумДУ – 40,до медичного училища – 18 випускників. Серед них Волкогон Андрій Дмитрович - знаний у Ромнах лікар-уролог, кандидат медичних наук. Нині – кандидат медичних наук, працює над докторською дисертацією та є викладачем медичного факультету СумДУ. Погорєлов Максим Володимирович-асистент кафедри анатомії людини при СумДу, кандидат медичних наук. Школа продовжувала займати одне з чільних місць серед навчальних закладів міста, за результатами навчання,вступ випускників до вищих і середніх спеціалізованих навчальних закладів,з фізичного та естетичного виховання. Базовим підприємством у 1990 році було завершено двоповерхову добудову школи (майстерні з обробки деревини, тканин,харчових продуктів,6 навчальних кабінетів, спортзал для молодших школярів, у підвальному приміщенні – тир, малий атлетичний зал.); усе укомплектовано відповідним обладнанням, спеціальними меблями,апаратурою,інструментами. Здійснено капітальний ремонт усієї опалювальної системи. Використовуючи досвід білоруських колег м. Слоніма, учителі забезпечили не тільки естетичне оформлення кабінетів,але й наповнення їх дидактичним матеріалом для успішного здійснення навчального процесу.

===Директори===

'''Жилова Оександра Георгіївна''' (1912-1924)

'''Барзилович Олександр Петрович''' (1924-1944)

'''Вєхов Анатолій Іванович''' (1944-1948)

'''Петров Іван Васильович''' (1948-1968)

'''Гой Микола Терентійович''' (1968-1979)

'''Караченкцева Лідія Олександрівна''' (1979-1986)

'''Мокрий Валентин Сергійович ''' (1986-1988)

'''Ласкава Юлія Григорівна''' (1988-2000)

'''Климнюк Олександр Андрійович''' (2000-2009)

'''Спичка Лариса Олександрівна''' з 2009 року

===Кращі викладачі===
Браташ Н.Ю. – лауреат ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2004», Заїкіна Н.В – переможець І туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2005» в номінації «класний керівник». Нині Заїкіна Н.В. – учитель української мови та літератури, заступник директора з начально-виховної роботи (з 2011 року). Заїкіна Н.В. випускниця нашої школи. Учителі початкових класів : Матюхіна Н.М.,Репа Л.П. учителі української мови та літератури Миколенко Н.І., Ласкава Ю.Г., Спичка Л.О., учитель зарубіжної літератури Царицина Л.О. (випускниця школи № 4), учитель англійської мови Пономаренко Т.В., учитель математики Касьян Т.Є.,учитель біології Литвиненко О.М.(випускниця школи №4), яка стала лауреатом ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року -2012».

===Відомі випускники===
'''Добромислова ( Литвиненко) Ольга Петрівна'''
У школі № 4 навчалася протягом 1933-1936 років. Доктор медичних наук, професор кафедри нормальної фізіології Санкт-Петербурзького санітарно-гігієнічного медичного інституту.

'''Бєлявський Олександр Давидович''' у школі №4 навчався протягом 1946-1952 років. Кандидат історичних наук, професор, заслужений учитель РФ, автор понад ста наукових публікацій.

'''Біленко Зіновій Якович''' навчався в трудовій школі у 30-их роках. Український письменник, автор книги "Мої молоді весняні квіти" .

'''Ганул Валентин Леонідович''' навчався у школі №4 в 1936-1938 роках, 1946-1948 роках. Керівник відділення торокальної онкології, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор медичних наук, професор.

'''Голуб Георгій Борисович.''' Закінчив школу з золотою медаллю в 1964 році. Головний лікар Одеської кліники пластичної хірургії та естетичної стоматології, член Міжнародної організації щелепно-лицевих хірургів; професор В'єнтьянського Національного університету (ЛАОС), член-кореспондент, академік
Міжнародної академії холоду (відділ кріохірургії).

'''Костюк Георгій Олександрович''' закінчив школу у 1951 році. Доцент Московського націольно-дослідницького інституту з ракетобудування і космонавтики, доктор наук.

'''Іванов Іван Іванович''' ( 1911-1089).Роменській учитель . Автор повісті " Колима"( 1958-1989).

'''Посисоєв Геннадій Сергійович''' . Закінчив школу №4 в 1961 році. Професор казанського університету.

'''Левада Володимир Степанович.'''Занінчив школу в 1966 році з золотою медаллю.Доцент Запорізького національного технічного університету,кандидат технічних наук.

'''Волкогон Андрій Дмитрович'''.Закінчив школу в 1995 році. Знаний у Ромнах лікар-уролог.

'''Гостик Андрій Валерійович'''. Золотий медаліст, випускник 1996 року. У 2002 році закінчив Каліфорнійський державний університет( м. Хейворд, США), магістр бізнесу, фінансовий аналітик.

'''Близнюк Андрій Володимирович'''. Закінчив школу у 1988 році, золотий медаліст.Кандидат технічних наук, провідний розробник програмного в забезпечення в галузі електронних технологій однієї з фірм Німеччини.

'''Погорєлов Максим Володимирович'''. Закінчив школу № 4в 1995 році. Асистент кафедри анатомії людини при СумДУ, кандидат медичних наук.

== Навчальний заклад сьогодні==
[[Файл:Визитка 4 школа.jpg|200px|thumb|left|Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4]]
Школа сьогодні-це навчальний заклад, який відвідують 671 учень, що навчаються в одну зміну в 24-х світлих класах. Знання учням дають 45 педагогів,які працюють над питанням упровадження особистісно зорієнтованого навчання. Із них 17 -вчителі вищої категорії, серед яких 10 мають педагогічне звання «Старший учитель».
11-педагогів мають першу кваліфікаційну категорію,4-другу,7-спеціалісти (молодь,яка в останні роки поповнила педагогічний колектив),7 учителів нагородженні знаком"Відмінник освіти України", 5 – грамотами Міністерства науки і освіти України. Школа славиться своїми досягненнями у навчання та вихованні дітей . Протягом 1957 – 2015 років 119 учнів закінчили школу із золотою медаллю, 60 учнів – із срібною.
Якість знань школярі підтверджують участю у Всеукраїнських учнівських предметних олімпіадах, конкурсах, турнірах. У 2014-2015 навчальному році 8 учнів стали призерами ІІ етапу учнівських олімпіад, 1 учениця – призер ІІІ етапу, 3 учнів – призери міського етапу Х міжнародного конкурсу знавців української мови імені П.Яцика. учні школи стали переможцями у міському етапі Всеукраїнського конкурсу науково-дослідницьких робіт «Юний науковець», «Мирний космос», «Пізнай свою країну», «Здорове життя - успіх буття», «Проба пера», «Шляхами подвигу і слави», «Історія міст і сіл країни», конкурсу ерудитів серед старшокласників шкіл міста та інші. Учень школи Кущ Родіон Вячеславович став призером міського конкурсу «Учень року-2015». Серед учнів є учасники і переможці Міжнародного математичного конкурсу «Кенгуру», міського етапу конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Традиційно вихованці школи займають призові місця в ІІ та ІІІ турах Всеукраїнських олімпад з базових дисциплін. Щороку наші спортсмени під керівництвом учителя фізкультури Москаленка Г.В. та Черевка С.В. стають призерами міської спартакіади школярів. Робота школи спрямована на виконання загальнодержавних завдань: виховання громадянина України, залучення учнів до культурної спадщини, збереження морального,фізичного та психічного здоров’я дітей,створення умов для розвитку особистості, формування, усвідомлення причетності до європейської спільноти,сприйняття загальнолюдських цінностей та прагнення рівноправності в європейському співтоваристві,утвердження високих моральних цінностей,виховання патріотизму, любові до родини,рідної землі. У освітньому закладі працюють 12 гуртків різного спрямування: вокального співу, спортивні секції, театрального мистецтва, декоративно-прикладного мистецтва, літературна студія та інші. Патріотичне та громадянське виховання школярів здійснюється в процесі підготовки та проведення шкільних свят, участі у святкування дня визволення міста та дня перемоги над німецько-фашистськими загарбниками. У ці дні проводяться зустрічі з ветеранами війни, уроки мужності,заходи « Ніхто не забутий,ніщо не забуте». Уроки пам’яті приурочені вшануванню пам’яті жертв Голодомору 1932-19333 років, створені пошукові загони відбулися зустрічі з очевидцями цих подій, складені списки жертв та постраждалих від Голодомору. Велика увага приділяється морально-правовому вихованню, пропагуванню здорового способу життя. Учні беруть участь у конкурсах агітбригад «За здоровий спосіб життя», «Юних інспекторів дорожнього руху», «Юних пожежних», і займають призові місця. Результативною є робота з художньо-естетичного виховання школярів. Працює літературно-драматичний гурток Білосорочка А.М. Гурток підготував інсценізації уривків «За двома зайцями», «Мартин Боруля», «Сватання на Гончарівці» , «Фараони». Колективно щорічно бере участь у міському конкурсі дитячої театральної творчості і займає призові місця. Щорічно учні беруть участь у літературно – мистецькому конкурсі «Юні таланти Роменщини». Неодноразово в журналі «Відродження Роменщини» друкувалися вірші наших учнів Щербакової Світлани та Бірюк Юлії. Велика увага приділяється родинному вихованню. У школі організована робота батьківського всеобучу, батьківські збори проводяться два рази на семестр. До правової освіти залучаються працівники правоохоронних органів. Участь школярів в діяльності дитячої організації – це основна умова становлення соціальної особистості. У школі існує та активно діє дитяча громадська організація «Сузір’я». Улітку на базі школи працює пришкільний оздоровчий табір «Сонечко», де зусиллями учителів початкових класів створюються всі умови для цікавого та змістовного відпочинку дітей. З 2009 року директором школи є Спичка Лариса Олексанрівна, учитель української мови та літератури, спеціаліст вищої категорії, «старший учитель». Під її керівництвом школа продовжує зміцнювати матеріально-технічну базу,розвиватися,особливого значення набула методична та виховна робота засобами музичної педагогіки, про що хочеться сказати окремо. Музей історії школи створений 2009 року згідно з Законом України «Про музей та музейну справу» на основі зібраних матеріалів у результаті великої пошукової роботи педагогічного та учнівського колективів. Ідейним натхненником , координатором, екскурсоводом та керівником музею є Ласкава Ю.Г. Тематико-експозиційний план музею історії школи складено відповідно до профілю . Експозиції естетично оформлені, постійно оновлюються та доповнюються, у роботі використовується мультимедійний проектор.
На базі музею проводиться методична робота . Так 15 жовтня 2009 року було проведено методичне об’єднання класних керівників шкіл міста, 6 травня 2010 – семінар заступників директорів шкіл міста,21 жовтня 2010 – семінар директорів шкіл міста, 5 травня 2011 року – методичне об’єднання практичних шкільних психологів міста,5 жовтня 2011 року-обласний семінар заступників директорів шкіл з виховної роботи. А 26 квітня 2012 року – обласний семінар учителів з історії, де був показаний виховний захід на тему «Пам’ятати минуле заради майбутнього» із використанням засобів музейної педагогіки.В 2014-2015 навчальному році відкрито експозицію "Вічна пам'ять загиблим на майдані". у 2015-2016 навчальному році експозицію було поповнено стендом "Маю честь захищати Україну"-- ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 15:05, 3 грудня 2015 (EET)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[ Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4

2015-12-08T17:55:43Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Відомі випускники */

==Повна назва навчального закладу==
Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4 Роменської міської ради Сумської області

==Адреса навчального закладу==
42000, м.Ромни Сумської області, вулиця Щучки, 2 (2-13-46) Е mail:shkol4@ukr.net

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
У 1912 р. в місті Ромни була заснована приватна жіноча гімназія. Першою завідуючою (директором школи була Жилова Олександра Георгіївна). У газеті «Радянське життя» від 17.06.1932 р. в статті «Зразкові радянські школи» є згадка про школу № 4. 1 січня 1920 р. приватна жіноча гімназія О.Г.Жилової була реорганізована в четверту радянську трудову школу других ступенів. 31 жовтня 1924 року завідуючим директором школи було призначено Барзиловича Олександра Петровича. Бібліотека школи на цей час налічувала 1472 книг. У кінці навчального 1940-1941 року у школі нараховувалося 843 учні, 39 учителів, серед них: Бондаренко-директор, Цейтлін-завуч,Жилов О.Г-учитель математики,Семенчик Ганна Максимівна -учитель географії, Дондиш С.С-учитель фізики,Пащенко П.А. -учитель російської мови, Сидоренко А.К.,Луцький – учителі російської мови. «Прапор Жовтня» №141 від 18.06.1941 р. Після звільнення Роменщини від німецько –фашистської окупації (16 врерсня 1943 року) в місті було відкрито три школи: № 1, 2 ,3. 1 жовтня 1944 р. було відкрито роботу школи №4. Вона почала функціонувати як семирічна чоловіча з російською мовою навчання. Усі класи в школі були відкриті,великі за кількістю дітей, багато з яких були з дитячих будинків,із сімей військово службовців (поруч була розташована військова частина,військове автомобільне училище). Класи розмістилися в приміщенні по вул. Чапаєва, нинішній школі № 6. Через рік за клопотанням батьків школу було розміщено по вул. Луценка, в приміщенні , де на той час знаходилось РАЙВНО (нині стоматологічна поліклініка). Через деякий час школу було переведено в одноповерховий будинок на розі вулиць К.Маркса і Щучки, де до війни була трудова школа №5. Першим директором післявоєнної школи був Вєхов А.І., завучем – Рачок Марфа Микитівна (учитель географії). У 1948 р. спочатку завучем школи, а потім її директором було призначено Петрова Івана Васильовича (учителя історії),завучем – Черняка Миколу Абрамовича (учителя математики).
Петров І.В. як директор зробив величезний внесок у розбудову школи і зміцнення її навчально-матеріальної бази, завдяки його ініціативі,наполегливості вдалося добитися від керівних органів дозволу на добудову двоповерхового корпусу до старої школи, де потім розмістилися майстерні з обробки деревини й металу,а в маленькому флігелі поруч-кулінарія і швейна майстерня. (Школу, чоловічу,-довгий час у місті по доброму називали «непобедимая», « непромокаемая», ще й нині люди старшого покоління пам’ятають її як «петровську»). Школа будувалася значною мірою власними силами і вступила до ладу в 1966 р.- до 50-річчя великої Жовтневої Соціалістичної Революції З 1967р. до 1979 р. школу очолював Гой Микола Терентійович (директор школи,учитель історії та суспільствознавства). Заступником директора школи з навчально-виховної роботи була Кузьменко Анна Фадеївна, учитель фізики. У цей час було здійснено подальші кроки по зміцненню матеріально-технічної бази школи (переведення на газову опалення),початок переходу на кабінетну систему навчання. Наповнюваність класів перевищувала норми, заняття проводились у дві зміни. У 1967 році прийшов у школу вчителем хімії та біології Ласкавий Анатолій Іванович. У 1974 році він був призначений інспектором шкіл,а в 1975 – завідуючим відділом освіти Міськвиконкому, який очолював до 1999 року. Увесь цей час залишався вчителем хімії школи №4. Спеціаліст вищої категорії,старший учитель, відмінник освіти України. 1979 рік директором було призначено Карачевцеву Лідію Олександрівну (в школі з 1968 року-спочатку вихователь групи продовженого дня,а потім учитель математики з 1988 і до 2005 року - завуч). Особливістю роботи школи в цей час було широке впровадження в практику елементів передового педагогічного досвіду кращих учителів міста, області,республіки. Значна увага приділялася диференціації навчання, яка створює можливості для максимального розвитку дітей з різним рівнем здібностей, вирівнювання слабо встигаючих і можливості проводити навчання з тими,хто здатний навчатися з випередженням.З цією метою в школі було створено динамічні групи з основних предметів – математики, фізики, української та російської мов. Обладнано кабінети математики,лінгафонний кабінет. Одним із головних завдань педагогічного колективу було поєднання навчання школярів із суспільною користю,продуктивною працею. На базовому підприємстві-заводі автоматичних телефонних станцій (АТС)-створено робочі місця, в різних цехах,де учні під керівництвом висококваліфікованих фахівців освоювали спеціальності слюсаря-складальника радіотелефонної апаратури,токаря. Школа була однією з найкращих у мсті з питань навчання і виховання. Постійно поліпшувалася матеріально-технічна база. До старого одноповерхового приміщення школи здійснено добудову їдальні на 300 посадочних місць, укомплектовано її необхідним обладнанням. Придбано для майстерні верстати для обробки деревини. Вирішено питання добудови школи шефським підприємством – заводом АТС,яким керував Щербаков Веніамін Семенович. Будівництво розпочато у 1987 році. У 1988 році на конференції представників педагогічного, учнівського,батьківського колективів та громадськості міста директором школи було обрано Ласкаву Юлію Григорівну, учителя української мови та літератури,учителя вищої категорії,учителя - методиста, відмінника освіти України (працювала учителем початкових класів (1978-1979рр.), заступником директора з навчально-виховної роботи (1979-1988рр.), виконуючою обов’язки директора (1985-1986рр.). Увагу педколектива було зосереджено на створенні умов для самовизначенні учнів, оновлення змісту освіти,застосування нових технологій у навчанні. Створено класи з поглибленим навчання англійської мови , організовано факультативи та додаткові заняття з обдарованими дітьми . Укладеними в 1993 році договорами школи та медичного факультету сумського держуніверситету, а також сумського медичного училища на базі 10-11 класів з поглибленим навчанням біології та хімії (здібні учні набиралися з сільських шкіл району та шкіл міста). Старшокласники одержували спеціальну довузівську підготовку й за результатами контрольних зрізів,екзаменів та тестами університету достроково зараховувались до вузу та училища. За час із 1995 року вступили до СумДУ – 40,до медичного училища – 18 випускників. Серед них Волкогон Андрій Дмитрович - знаний у Ромнах лікар-уролог, кандидат медичних наук. Нині – кандидат медичних наук, працює над докторською дисертацією та є викладачем медичного факультету СумДУ. Погорєлов Максим Володимирович-асистент кафедри анатомії людини при СумДу, кандидат медичних наук. Школа продовжувала займати одне з чільних місць серед навчальних закладів міста, за результатами навчання,вступ випускників до вищих і середніх спеціалізованих навчальних закладів,з фізичного та естетичного виховання. Базовим підприємством у 1990 році було завершено двоповерхову добудову школи (майстерні з обробки деревини, тканин,харчових продуктів,6 навчальних кабінетів, спортзал для молодших школярів, у підвальному приміщенні – тир, малий атлетичний зал.); усе укомплектовано відповідним обладнанням, спеціальними меблями,апаратурою,інструментами. Здійснено капітальний ремонт усієї опалювальної системи. Використовуючи досвід білоруських колег м. Слоніма, учителі забезпечили не тільки естетичне оформлення кабінетів,але й наповнення їх дидактичним матеріалом для успішного здійснення навчального процесу.

===Директори===

'''Жилова Оександра Георгіївна''' (1912-1924)

'''Барзилович Олександр Петрович''' (1924-1944)

'''Вєхов Анатолій Іванович''' (1944-1948)

'''Петров Іван Васильович''' (1948-1968)

'''Гой Микола Терентійович''' (1968-1979)

'''Караченкцева Лідія Олександрівна''' (1979-1986)

'''Мокрий Валентин Сергійович ''' (1986-1988)

'''Ласкава Юлія Григорівна''' (1988-2000)

'''Климнюк Олександр Андрійович''' (2000-2009)

'''Спичка Лариса Олександрівна''' з 2009 року

===Кращі викладачі===
Браташ Н.Ю. – лауреат ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2004», Заїкіна Н.В – переможець І туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2005» в номінації «класний керівник». Нині Заїкіна Н.В. – учитель української мови та літератури, заступник директора з начально-виховної роботи (з 2011 року). Заїкіна Н.В. випускниця нашої школи. Учителі початкових класів : Матюхіна Н.М.,Репа Л.П. учителі української мови та літератури Миколенко Н.І., Ласкава Ю.Г., Спичка Л.О., учитель зарубіжної літератури Царицина Л.О. (випускниця школи № 4), учитель англійської мови Пономаренко Т.В., учитель математики Касьян Т.Є.,учитель біології Литвиненко О.М.(випускниця школи №4), яка стала лауреатом ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року -2012».

===Відомі випускники===
'''Добромислова ( Литвиненко) Ольга Петрівна'''
У школі № 4 навчалася протягом 1933-1936 років. Доктор медичних наук, професор кафедри нормальної фізіології Санкт-Петербурзького санітарно-гігієнічного медичного інституту.

'''Бєлявський Олександр Давидович''' у школі №4 навчався протягом 1946-1952 років. Кандидат історичних наук, професор, заслужений учитель РФ, автор понад ста наукових публікацій.

'''Біленко Зіновій Якович''' навчався в трудовій школі у 30-их роках. Український письменник, автор книги "Мої молоді весняні квіти" .

'''Ганул Валентин Леонідович''' навчався у школі №4 в 1936-1938 роках, 1946-1948 роках. Керівник відділення торокальної онкології, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор медичних наук, професор.

'''Голуб Георгій Борисович.''' Закінчив школу з золотою медаллю в 1964 році. Головний лікар Одеської кліники пластичної хірургії та естетичної стоматології, член Міжнародної організації щелепно-лицевих хірургів; професор В'єнтьянського Національного університету (ЛАОС), член-кореспондент, академік
Міжнародної академії холоду (відділ кріохірургії).

'''Костюк Георгій Олександрович''' закінчив школу у 1951 році. Доцент Московського націольно-дослідницького інституту з ракетобудування і космонавтики, доктор наук.

'''Іванов Іван Іванович''' ( 1911-1089).Роменській учитель . Автор повісті " Колима"( 1958-1989).

'''Посисоєв Геннадій Сергійович''' . Закінчив школу №4 в 1961 році. Професор казанського університету.

'''Левада Володимир Степанович.'''Занінчив школу в 1966 році з золотою медаллю.Доцент Запорізького національного технічного університету,кандидат технічних наук.

'''Волкогон Андрій Дмитрович'''.Закінчив школу в 1995 році. Знаний у Ромнах лікар-уролог.

'''Гостик Андрій Валерійович'''. Золотий медаліст, випускник 1996 року. У 2002 році закінчив Каліфорнійський державний університет( м. Хейворд, США), магістр бізнесу, фінансовий аналітик.

'''Близнюк Андрій Володимирович'''. Закінчив школу у 1988 році, золотий медаліст.Кандидат технічних наук, провідний розробник програмного в забезпечення в галузі електронних технологій однієї з фірм Німеччини.

'''Погорєлов Максим Володимирович'''. Закінчив школу № 4в 1995 році. Асистент кафедри анатомії людини при СумДУ, кандидат медичних наук.

== Навчальний заклад сьогодні==
[[Файл:Визитка 4 школа.jpg|200px|thumb|left|Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4]]
Школа сьогодні-це навчальний заклад, який відвідують 671 учень, що навчаються в одну зміну в 24-х світлих класах. Знання учням дають 45 педагогів,які працюють над питанням упровадження особистісно зорієнтованого навчання. Із них 17 -вчителі вищої категорії, серед яких 10 мають педагогічне звання «Старший учитель».
11-педагогів мають першу кваліфікаційну категорію,4-другу,7-спеціалісти (молодь,яка в останні роки поповнила педагогічний колектив),7 учителів нагородженні знаком»Відмінник освіти України», 5 – грамотами Міністерства науки і освіти України. Школа славиться своїми досягненнями у навчання та вихованні дітей . Протягом 1957 – 2015 років 119 учнів закінчили школу із золотою медаллю, 60 учнів – із срібною.
Якість знань школярі підтверджують участю у Всеукраїнських учнівських предметних олімпіадах, конкурсах, турнірах. У 2014-2015 навчальному році 8 учнів стали призерами ІІ етапу учнівських олімпіад, 1 учениця – призер ІІІ етапу, 3 учнів – призери міського етапу Х міжнародного конкурсу знавців української мови імені П.Яцика. учні школи стали переможцями у міському етапі Всеукраїнського конкурсу науково-дослідницьких робіт «Юний науковець», «Мирний космос», «Пізнай свою країну», «Здорове життя - успіх буття», «Проба пера», «Шляхами подвигу і слави», «Історія міст і сіл країни», конкурсу ерудитів серед старшокласників шкіл міста та інші. Учень школи Кущ Родіон Вячеславович став призером міського конкурсу «Учень року-2015». Серед учнів є учасники і переможці Міжнародного математичного конкурсу «Кенгуру», міського етапу конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Традиційно вихованці школи займають призові місця в ІІ та ІІІ турах Всеукраїнських олімпад з базових дисциплін. Щороку наші спортсмени під керівництвом учителя фізкультури Москаленка Г.В. та Черевка С.В. стають призерами міської спартакіади школярів. Робота школи спрямована на виконання загальнодержавних завдань: виховання громадянина України, залучення учнів до культурної спадщини, збереження морального,фізичного та психічного здоров’я дітей,створення умов для розвитку особистості, формування, усвідомлення причетності до європейської спільноти,сприйняття загальнолюдських цінностей та прагнення рівноправності в європейському співтоваристві,утвердження високих моральних цінностей,виховання патріотизму, любові до родини,рідної землі. У освітньому закладі працюють 12 гуртків різного спрямування: вокального співу, спортивні секції, театрального мистецтва, декоративно-прикладного мистецтва, літературна студія та інші. Патріотичне та громадянське виховання школярів здійснюється в процесі підготовки та проведення шкільних свят, участі у святкування дня визволення міста та дня перемоги над німецько-фашистськими загарбниками. У ці дні проводяться зустрічі з ветеранами війни, уроки мужності,заходи « Ніхто не забутий,ніщо не забуте». Уроки пам’яті приурочені вшануванню пам’яті жертв Голодомору 1932-19333 років, створені пошукові загони відбулися зустрічі з очевидцями цих подій, складені списки жертв та постраждалих від Голодомору. Велика увага приділяється морально-правовому вихованню, пропагуванню здорового способу життя. Учні беруть участь у конкурсах агітбригад «За здоровий спосіб життя», «Юних інспекторів дорожнього руху», «Юних пожежних», і займають призові місця. Результативною є робота з художньо-естетичного виховання школярів. Працює літературно-драматичний гурток Білосорочка А.М. Гурток підготував інсценізації уривків «За двома зайцями», «Мартин Боруля», «Сватання на Гончарівці» , «Фараони». Колективно щорічно бере участь у міському конкурсі дитячої театральної творчості і займає призові місця. Щорічно учні беруть участь у літературно – мистецькому конкурсі «Юні таланти Роменщини». Неодноразово в журналі «Відродження Роменщини» друкувалися вірші наших учнів Щербакової Світлани та Бірюк Юлії. Велика увага приділяється родинному вихованню. У школі організована робота батьківського всеобучу, батьківські збори проводяться два рази на семестр. До правової освіти залучаються працівники правоохоронних органів. Участь школярів в діяльності дитячої організації – це основна умова становлення соціальної особистості. У школі існує та активно діє дитяча громадська організація «Сузір’я». Улітку на базі школи працює пришкільний оздоровчий табір «Сонечко», де зусиллями учителів початкових класів створюються всі умови для цікавого та змістовного відпочинку дітей. З 2009 року директором школи є Спичка Лариса Олексанрівна, учитель української мови та літератури, спеціаліст вищої категорії, «старший учитель». Під її керівництвом школа продовжує зміцнювати матеріально-технічну базу,розвиватися,особливого значення набула методична та виховна робота засобами музичної педагогіки, про що хочеться сказати окремо. Музей історії школи створений 2009 року згідно з Законом України «Про музей та музейну справу» на основі зібраних матеріалів у результаті великої пошукової роботи педагогічного та учнівського колективів. Ідейним натхненником , координатором, екскурсоводом та керівником музею є Ласкава Ю.Г. Тематико-експозиційний план музею історії школи складено відповідно до профілю . Експозиції естетично оформлені, постійно оновлюються та доповнюються, у роботі використовується мультимедійний проектор.
На базі музею проводиться методична робота . Так 15 жовтня 2009 року було проведено методичне об’єднання класних керівників шкіл міста, 6 травня 2010 – семінар заступників директорів шкіл міста,21 жовтня 2010 – семінар директорів шкіл міста, 5 травня 2011 року – методичне об’єднання практичних шкільних психологів міста,5 жовтня 2011 року-обласний семінар заступників директорів шкіл з виховної роботи. А 26 квітня 2012 року – обласний семінар учителів з історії, де був показаний виховний захід на тему «Пам’ятати минуле заради майбутнього» із використанням засобів музейної педагогіки.В 2014-2015 навчальному році відкрито експозицію "Вічна пам'ять загиблим на майдані". у 2015-2016 навчальному році експозицію було поповнено стендом "Маю честь захищати Україну"-- ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 15:05, 3 грудня 2015 (EET)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[ Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4

2015-12-08T17:54:48Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Відомі випускники */

==Повна назва навчального закладу==
Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4 Роменської міської ради Сумської області

==Адреса навчального закладу==
42000, м.Ромни Сумської області, вулиця Щучки, 2 (2-13-46) Е mail:shkol4@ukr.net

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
У 1912 р. в місті Ромни була заснована приватна жіноча гімназія. Першою завідуючою (директором школи була Жилова Олександра Георгіївна). У газеті «Радянське життя» від 17.06.1932 р. в статті «Зразкові радянські школи» є згадка про школу № 4. 1 січня 1920 р. приватна жіноча гімназія О.Г.Жилової була реорганізована в четверту радянську трудову школу других ступенів. 31 жовтня 1924 року завідуючим директором школи було призначено Барзиловича Олександра Петровича. Бібліотека школи на цей час налічувала 1472 книг. У кінці навчального 1940-1941 року у школі нараховувалося 843 учні, 39 учителів, серед них: Бондаренко-директор, Цейтлін-завуч,Жилов О.Г-учитель математики,Семенчик Ганна Максимівна -учитель географії, Дондиш С.С-учитель фізики,Пащенко П.А. -учитель російської мови, Сидоренко А.К.,Луцький – учителі російської мови. «Прапор Жовтня» №141 від 18.06.1941 р. Після звільнення Роменщини від німецько –фашистської окупації (16 врерсня 1943 року) в місті було відкрито три школи: № 1, 2 ,3. 1 жовтня 1944 р. було відкрито роботу школи №4. Вона почала функціонувати як семирічна чоловіча з російською мовою навчання. Усі класи в школі були відкриті,великі за кількістю дітей, багато з яких були з дитячих будинків,із сімей військово службовців (поруч була розташована військова частина,військове автомобільне училище). Класи розмістилися в приміщенні по вул. Чапаєва, нинішній школі № 6. Через рік за клопотанням батьків школу було розміщено по вул. Луценка, в приміщенні , де на той час знаходилось РАЙВНО (нині стоматологічна поліклініка). Через деякий час школу було переведено в одноповерховий будинок на розі вулиць К.Маркса і Щучки, де до війни була трудова школа №5. Першим директором післявоєнної школи був Вєхов А.І., завучем – Рачок Марфа Микитівна (учитель географії). У 1948 р. спочатку завучем школи, а потім її директором було призначено Петрова Івана Васильовича (учителя історії),завучем – Черняка Миколу Абрамовича (учителя математики).
Петров І.В. як директор зробив величезний внесок у розбудову школи і зміцнення її навчально-матеріальної бази, завдяки його ініціативі,наполегливості вдалося добитися від керівних органів дозволу на добудову двоповерхового корпусу до старої школи, де потім розмістилися майстерні з обробки деревини й металу,а в маленькому флігелі поруч-кулінарія і швейна майстерня. (Школу, чоловічу,-довгий час у місті по доброму називали «непобедимая», « непромокаемая», ще й нині люди старшого покоління пам’ятають її як «петровську»). Школа будувалася значною мірою власними силами і вступила до ладу в 1966 р.- до 50-річчя великої Жовтневої Соціалістичної Революції З 1967р. до 1979 р. школу очолював Гой Микола Терентійович (директор школи,учитель історії та суспільствознавства). Заступником директора школи з навчально-виховної роботи була Кузьменко Анна Фадеївна, учитель фізики. У цей час було здійснено подальші кроки по зміцненню матеріально-технічної бази школи (переведення на газову опалення),початок переходу на кабінетну систему навчання. Наповнюваність класів перевищувала норми, заняття проводились у дві зміни. У 1967 році прийшов у школу вчителем хімії та біології Ласкавий Анатолій Іванович. У 1974 році він був призначений інспектором шкіл,а в 1975 – завідуючим відділом освіти Міськвиконкому, який очолював до 1999 року. Увесь цей час залишався вчителем хімії школи №4. Спеціаліст вищої категорії,старший учитель, відмінник освіти України. 1979 рік директором було призначено Карачевцеву Лідію Олександрівну (в школі з 1968 року-спочатку вихователь групи продовженого дня,а потім учитель математики з 1988 і до 2005 року - завуч). Особливістю роботи школи в цей час було широке впровадження в практику елементів передового педагогічного досвіду кращих учителів міста, області,республіки. Значна увага приділялася диференціації навчання, яка створює можливості для максимального розвитку дітей з різним рівнем здібностей, вирівнювання слабо встигаючих і можливості проводити навчання з тими,хто здатний навчатися з випередженням.З цією метою в школі було створено динамічні групи з основних предметів – математики, фізики, української та російської мов. Обладнано кабінети математики,лінгафонний кабінет. Одним із головних завдань педагогічного колективу було поєднання навчання школярів із суспільною користю,продуктивною працею. На базовому підприємстві-заводі автоматичних телефонних станцій (АТС)-створено робочі місця, в різних цехах,де учні під керівництвом висококваліфікованих фахівців освоювали спеціальності слюсаря-складальника радіотелефонної апаратури,токаря. Школа була однією з найкращих у мсті з питань навчання і виховання. Постійно поліпшувалася матеріально-технічна база. До старого одноповерхового приміщення школи здійснено добудову їдальні на 300 посадочних місць, укомплектовано її необхідним обладнанням. Придбано для майстерні верстати для обробки деревини. Вирішено питання добудови школи шефським підприємством – заводом АТС,яким керував Щербаков Веніамін Семенович. Будівництво розпочато у 1987 році. У 1988 році на конференції представників педагогічного, учнівського,батьківського колективів та громадськості міста директором школи було обрано Ласкаву Юлію Григорівну, учителя української мови та літератури,учителя вищої категорії,учителя - методиста, відмінника освіти України (працювала учителем початкових класів (1978-1979рр.), заступником директора з навчально-виховної роботи (1979-1988рр.), виконуючою обов’язки директора (1985-1986рр.). Увагу педколектива було зосереджено на створенні умов для самовизначенні учнів, оновлення змісту освіти,застосування нових технологій у навчанні. Створено класи з поглибленим навчання англійської мови , організовано факультативи та додаткові заняття з обдарованими дітьми . Укладеними в 1993 році договорами школи та медичного факультету сумського держуніверситету, а також сумського медичного училища на базі 10-11 класів з поглибленим навчанням біології та хімії (здібні учні набиралися з сільських шкіл району та шкіл міста). Старшокласники одержували спеціальну довузівську підготовку й за результатами контрольних зрізів,екзаменів та тестами університету достроково зараховувались до вузу та училища. За час із 1995 року вступили до СумДУ – 40,до медичного училища – 18 випускників. Серед них Волкогон Андрій Дмитрович - знаний у Ромнах лікар-уролог, кандидат медичних наук. Нині – кандидат медичних наук, працює над докторською дисертацією та є викладачем медичного факультету СумДУ. Погорєлов Максим Володимирович-асистент кафедри анатомії людини при СумДу, кандидат медичних наук. Школа продовжувала займати одне з чільних місць серед навчальних закладів міста, за результатами навчання,вступ випускників до вищих і середніх спеціалізованих навчальних закладів,з фізичного та естетичного виховання. Базовим підприємством у 1990 році було завершено двоповерхову добудову школи (майстерні з обробки деревини, тканин,харчових продуктів,6 навчальних кабінетів, спортзал для молодших школярів, у підвальному приміщенні – тир, малий атлетичний зал.); усе укомплектовано відповідним обладнанням, спеціальними меблями,апаратурою,інструментами. Здійснено капітальний ремонт усієї опалювальної системи. Використовуючи досвід білоруських колег м. Слоніма, учителі забезпечили не тільки естетичне оформлення кабінетів,але й наповнення їх дидактичним матеріалом для успішного здійснення навчального процесу.

===Директори===

'''Жилова Оександра Георгіївна''' (1912-1924)

'''Барзилович Олександр Петрович''' (1924-1944)

'''Вєхов Анатолій Іванович''' (1944-1948)

'''Петров Іван Васильович''' (1948-1968)

'''Гой Микола Терентійович''' (1968-1979)

'''Караченкцева Лідія Олександрівна''' (1979-1986)

'''Мокрий Валентин Сергійович ''' (1986-1988)

'''Ласкава Юлія Григорівна''' (1988-2000)

'''Климнюк Олександр Андрійович''' (2000-2009)

'''Спичка Лариса Олександрівна''' з 2009 року

===Кращі викладачі===
Браташ Н.Ю. – лауреат ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2004», Заїкіна Н.В – переможець І туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2005» в номінації «класний керівник». Нині Заїкіна Н.В. – учитель української мови та літератури, заступник директора з начально-виховної роботи (з 2011 року). Заїкіна Н.В. випускниця нашої школи. Учителі початкових класів : Матюхіна Н.М.,Репа Л.П. учителі української мови та літератури Миколенко Н.І., Ласкава Ю.Г., Спичка Л.О., учитель зарубіжної літератури Царицина Л.О. (випускниця школи № 4), учитель англійської мови Пономаренко Т.В., учитель математики Касьян Т.Є.,учитель біології Литвиненко О.М.(випускниця школи №4), яка стала лауреатом ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року -2012».

===Відомі випускники===
'''Добромислова ( Литвиненко) Ольга Петрівна'''
У школі № 4 навчалася протягом 1933-1936 років. Доктор медичних наук, професор кафедри нормальної фізіології Санкт-Петербурзького санітарно-гігієнічного медичного інституту.

'''Бєлявський Олександр Давидович''' у школі №4 навчався протягом 1946-1952 років. Кандидат історичних наук, професор, заслужений учитель РФ, автор понад ста наукових публікацій.

'''Біленко Зіновій Якович''' навчався в трудовій школі у 30-их роках. Український письменник, автор книги "Мої молоді весняні квіти" .

'''Ганул Валентин Леонідович''' навчався у школі №4 в 1936-1938 роках, 1946-1948 роках. Керівник відділення торокальної онкології, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор медичних наук, професор.

'''Голуб Георгій Борисович.''' Закінчив школу з золотою медаллю в 1964 році. Головний лікар Одеської кліники пластичної хірургії та естетичної стоматології, член Міжнародної організації щелепно-лицевих хірургів; професор В'єнтьянського Національного університету (ЛАОС), член-кореспондент, академік
Міжнародної академії холоду (відділ кріохірургії).

'''Костюк Георгій Олександрович''' закінчив школу у 1951 році. Доцент Московського націольно-дослідницького інституту з ракетобудування і космонавтики, доктор наук.

'''Іванов Іван Іванович''' ( 1911-1089).Роменській учитель . Автор повісті " Колима"( 1958-1989).

'''Посисоєв Геннадій Сергійович''' . Закінчив школу №4 в 1961 році. Професор казанського університету.

'''Левада Володимир Степанович.'''Занінчив школу в 1966 році з золотою медаллю.Доцент Запорізького національного технічного університету,кандидат технічних наук.

'''Волкогон Андрій Дмитрович'''.Закінчив школу в 1995 році. Знаний у Ромнах лікар-уролог.

'''Гостик Андрій Валерійович'''. Золотий медаліст, випускник 1996 року. У 2002 році закінчив Каліфорнійський державний університет( м. Хейворд, США), магістр бізнесу, фінансовий аналітик.

'''Близнюк Андрій Володимирович'''. Закінчив школу у 1988 році, золотий медаліст.Кандидат технічних наук, провідний розробник програмного в забезпечення в галузі електронних технологій однієї з фірм Німеччини.

'''Погорєлов Максим Володимирович'''. Закінчив школу № 4в 1995 році. Асистент кафедри анатомії людини при СумДУ, кандидат медичних наук.

== Навчальний заклад сьогодні==
[[Файл:Визитка 4 школа.jpg|200px|thumb|left|Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4]]
Школа сьогодні-це навчальний заклад, який відвідують 671 учень, що навчаються в одну зміну в 24-х світлих класах. Знання учням дають 45 педагогів,які працюють над питанням упровадження особистісно зорієнтованого навчання. Із них 17 -вчителі вищої категорії, серед яких 10 мають педагогічне звання «Старший учитель».
11-педагогів мають першу кваліфікаційну категорію,4-другу,7-спеціалісти (молодь,яка в останні роки поповнила педагогічний колектив),7 учителів нагородженні знаком»Відмінник освіти України», 5 – грамотами Міністерства науки і освіти України. Школа славиться своїми досягненнями у навчання та вихованні дітей . Протягом 1957 – 2015 років 119 учнів закінчили школу із золотою медаллю, 60 учнів – із срібною.
Якість знань школярі підтверджують участю у Всеукраїнських учнівських предметних олімпіадах, конкурсах, турнірах. У 2014-2015 навчальному році 8 учнів стали призерами ІІ етапу учнівських олімпіад, 1 учениця – призер ІІІ етапу, 3 учнів – призери міського етапу Х міжнародного конкурсу знавців української мови імені П.Яцика. учні школи стали переможцями у міському етапі Всеукраїнського конкурсу науково-дослідницьких робіт «Юний науковець», «Мирний космос», «Пізнай свою країну», «Здорове життя - успіх буття», «Проба пера», «Шляхами подвигу і слави», «Історія міст і сіл країни», конкурсу ерудитів серед старшокласників шкіл міста та інші. Учень школи Кущ Родіон Вячеславович став призером міського конкурсу «Учень року-2015». Серед учнів є учасники і переможці Міжнародного математичного конкурсу «Кенгуру», міського етапу конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Традиційно вихованці школи займають призові місця в ІІ та ІІІ турах Всеукраїнських олімпад з базових дисциплін. Щороку наші спортсмени під керівництвом учителя фізкультури Москаленка Г.В. та Черевка С.В. стають призерами міської спартакіади школярів. Робота школи спрямована на виконання загальнодержавних завдань: виховання громадянина України, залучення учнів до культурної спадщини, збереження морального,фізичного та психічного здоров’я дітей,створення умов для розвитку особистості, формування, усвідомлення причетності до європейської спільноти,сприйняття загальнолюдських цінностей та прагнення рівноправності в європейському співтоваристві,утвердження високих моральних цінностей,виховання патріотизму, любові до родини,рідної землі. У освітньому закладі працюють 12 гуртків різного спрямування: вокального співу, спортивні секції, театрального мистецтва, декоративно-прикладного мистецтва, літературна студія та інші. Патріотичне та громадянське виховання школярів здійснюється в процесі підготовки та проведення шкільних свят, участі у святкування дня визволення міста та дня перемоги над німецько-фашистськими загарбниками. У ці дні проводяться зустрічі з ветеранами війни, уроки мужності,заходи « Ніхто не забутий,ніщо не забуте». Уроки пам’яті приурочені вшануванню пам’яті жертв Голодомору 1932-19333 років, створені пошукові загони відбулися зустрічі з очевидцями цих подій, складені списки жертв та постраждалих від Голодомору. Велика увага приділяється морально-правовому вихованню, пропагуванню здорового способу життя. Учні беруть участь у конкурсах агітбригад «За здоровий спосіб життя», «Юних інспекторів дорожнього руху», «Юних пожежних», і займають призові місця. Результативною є робота з художньо-естетичного виховання школярів. Працює літературно-драматичний гурток Білосорочка А.М. Гурток підготував інсценізації уривків «За двома зайцями», «Мартин Боруля», «Сватання на Гончарівці» , «Фараони». Колективно щорічно бере участь у міському конкурсі дитячої театральної творчості і займає призові місця. Щорічно учні беруть участь у літературно – мистецькому конкурсі «Юні таланти Роменщини». Неодноразово в журналі «Відродження Роменщини» друкувалися вірші наших учнів Щербакової Світлани та Бірюк Юлії. Велика увага приділяється родинному вихованню. У школі організована робота батьківського всеобучу, батьківські збори проводяться два рази на семестр. До правової освіти залучаються працівники правоохоронних органів. Участь школярів в діяльності дитячої організації – це основна умова становлення соціальної особистості. У школі існує та активно діє дитяча громадська організація «Сузір’я». Улітку на базі школи працює пришкільний оздоровчий табір «Сонечко», де зусиллями учителів початкових класів створюються всі умови для цікавого та змістовного відпочинку дітей. З 2009 року директором школи є Спичка Лариса Олексанрівна, учитель української мови та літератури, спеціаліст вищої категорії, «старший учитель». Під її керівництвом школа продовжує зміцнювати матеріально-технічну базу,розвиватися,особливого значення набула методична та виховна робота засобами музичної педагогіки, про що хочеться сказати окремо. Музей історії школи створений 2009 року згідно з Законом України «Про музей та музейну справу» на основі зібраних матеріалів у результаті великої пошукової роботи педагогічного та учнівського колективів. Ідейним натхненником , координатором, екскурсоводом та керівником музею є Ласкава Ю.Г. Тематико-експозиційний план музею історії школи складено відповідно до профілю . Експозиції естетично оформлені, постійно оновлюються та доповнюються, у роботі використовується мультимедійний проектор.
На базі музею проводиться методична робота . Так 15 жовтня 2009 року було проведено методичне об’єднання класних керівників шкіл міста, 6 травня 2010 – семінар заступників директорів шкіл міста,21 жовтня 2010 – семінар директорів шкіл міста, 5 травня 2011 року – методичне об’єднання практичних шкільних психологів міста,5 жовтня 2011 року-обласний семінар заступників директорів шкіл з виховної роботи. А 26 квітня 2012 року – обласний семінар учителів з історії, де був показаний виховний захід на тему «Пам’ятати минуле заради майбутнього» із використанням засобів музейної педагогіки.В 2014-2015 навчальному році відкрито експозицію "Вічна пам'ять загиблим на майдані". у 2015-2016 навчальному році експозицію було поповнено стендом "Маю честь захищати Україну"-- ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 15:05, 3 грудня 2015 (EET)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[ Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4

2015-12-08T17:51:08Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Відомі випускники */

==Повна назва навчального закладу==
Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4 Роменської міської ради Сумської області

==Адреса навчального закладу==
42000, м.Ромни Сумської області, вулиця Щучки, 2 (2-13-46) Е mail:shkol4@ukr.net

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
У 1912 р. в місті Ромни була заснована приватна жіноча гімназія. Першою завідуючою (директором школи була Жилова Олександра Георгіївна). У газеті «Радянське життя» від 17.06.1932 р. в статті «Зразкові радянські школи» є згадка про школу № 4. 1 січня 1920 р. приватна жіноча гімназія О.Г.Жилової була реорганізована в четверту радянську трудову школу других ступенів. 31 жовтня 1924 року завідуючим директором школи було призначено Барзиловича Олександра Петровича. Бібліотека школи на цей час налічувала 1472 книг. У кінці навчального 1940-1941 року у школі нараховувалося 843 учні, 39 учителів, серед них: Бондаренко-директор, Цейтлін-завуч,Жилов О.Г-учитель математики,Семенчик Ганна Максимівна -учитель географії, Дондиш С.С-учитель фізики,Пащенко П.А. -учитель російської мови, Сидоренко А.К.,Луцький – учителі російської мови. «Прапор Жовтня» №141 від 18.06.1941 р. Після звільнення Роменщини від німецько –фашистської окупації (16 врерсня 1943 року) в місті було відкрито три школи: № 1, 2 ,3. 1 жовтня 1944 р. було відкрито роботу школи №4. Вона почала функціонувати як семирічна чоловіча з російською мовою навчання. Усі класи в школі були відкриті,великі за кількістю дітей, багато з яких були з дитячих будинків,із сімей військово службовців (поруч була розташована військова частина,військове автомобільне училище). Класи розмістилися в приміщенні по вул. Чапаєва, нинішній школі № 6. Через рік за клопотанням батьків школу було розміщено по вул. Луценка, в приміщенні , де на той час знаходилось РАЙВНО (нині стоматологічна поліклініка). Через деякий час школу було переведено в одноповерховий будинок на розі вулиць К.Маркса і Щучки, де до війни була трудова школа №5. Першим директором післявоєнної школи був Вєхов А.І., завучем – Рачок Марфа Микитівна (учитель географії). У 1948 р. спочатку завучем школи, а потім її директором було призначено Петрова Івана Васильовича (учителя історії),завучем – Черняка Миколу Абрамовича (учителя математики).
Петров І.В. як директор зробив величезний внесок у розбудову школи і зміцнення її навчально-матеріальної бази, завдяки його ініціативі,наполегливості вдалося добитися від керівних органів дозволу на добудову двоповерхового корпусу до старої школи, де потім розмістилися майстерні з обробки деревини й металу,а в маленькому флігелі поруч-кулінарія і швейна майстерня. (Школу, чоловічу,-довгий час у місті по доброму називали «непобедимая», « непромокаемая», ще й нині люди старшого покоління пам’ятають її як «петровську»). Школа будувалася значною мірою власними силами і вступила до ладу в 1966 р.- до 50-річчя великої Жовтневої Соціалістичної Революції З 1967р. до 1979 р. школу очолював Гой Микола Терентійович (директор школи,учитель історії та суспільствознавства). Заступником директора школи з навчально-виховної роботи була Кузьменко Анна Фадеївна, учитель фізики. У цей час було здійснено подальші кроки по зміцненню матеріально-технічної бази школи (переведення на газову опалення),початок переходу на кабінетну систему навчання. Наповнюваність класів перевищувала норми, заняття проводились у дві зміни. У 1967 році прийшов у школу вчителем хімії та біології Ласкавий Анатолій Іванович. У 1974 році він був призначений інспектором шкіл,а в 1975 – завідуючим відділом освіти Міськвиконкому, який очолював до 1999 року. Увесь цей час залишався вчителем хімії школи №4. Спеціаліст вищої категорії,старший учитель, відмінник освіти України. 1979 рік директором було призначено Карачевцеву Лідію Олександрівну (в школі з 1968 року-спочатку вихователь групи продовженого дня,а потім учитель математики з 1988 і до 2005 року - завуч). Особливістю роботи школи в цей час було широке впровадження в практику елементів передового педагогічного досвіду кращих учителів міста, області,республіки. Значна увага приділялася диференціації навчання, яка створює можливості для максимального розвитку дітей з різним рівнем здібностей, вирівнювання слабо встигаючих і можливості проводити навчання з тими,хто здатний навчатися з випередженням.З цією метою в школі було створено динамічні групи з основних предметів – математики, фізики, української та російської мов. Обладнано кабінети математики,лінгафонний кабінет. Одним із головних завдань педагогічного колективу було поєднання навчання школярів із суспільною користю,продуктивною працею. На базовому підприємстві-заводі автоматичних телефонних станцій (АТС)-створено робочі місця, в різних цехах,де учні під керівництвом висококваліфікованих фахівців освоювали спеціальності слюсаря-складальника радіотелефонної апаратури,токаря. Школа була однією з найкращих у мсті з питань навчання і виховання. Постійно поліпшувалася матеріально-технічна база. До старого одноповерхового приміщення школи здійснено добудову їдальні на 300 посадочних місць, укомплектовано її необхідним обладнанням. Придбано для майстерні верстати для обробки деревини. Вирішено питання добудови школи шефським підприємством – заводом АТС,яким керував Щербаков Веніамін Семенович. Будівництво розпочато у 1987 році. У 1988 році на конференції представників педагогічного, учнівського,батьківського колективів та громадськості міста директором школи було обрано Ласкаву Юлію Григорівну, учителя української мови та літератури,учителя вищої категорії,учителя - методиста, відмінника освіти України (працювала учителем початкових класів (1978-1979рр.), заступником директора з навчально-виховної роботи (1979-1988рр.), виконуючою обов’язки директора (1985-1986рр.). Увагу педколектива було зосереджено на створенні умов для самовизначенні учнів, оновлення змісту освіти,застосування нових технологій у навчанні. Створено класи з поглибленим навчання англійської мови , організовано факультативи та додаткові заняття з обдарованими дітьми . Укладеними в 1993 році договорами школи та медичного факультету сумського держуніверситету, а також сумського медичного училища на базі 10-11 класів з поглибленим навчанням біології та хімії (здібні учні набиралися з сільських шкіл району та шкіл міста). Старшокласники одержували спеціальну довузівську підготовку й за результатами контрольних зрізів,екзаменів та тестами університету достроково зараховувались до вузу та училища. За час із 1995 року вступили до СумДУ – 40,до медичного училища – 18 випускників. Серед них Волкогон Андрій Дмитрович - знаний у Ромнах лікар-уролог, кандидат медичних наук. Нині – кандидат медичних наук, працює над докторською дисертацією та є викладачем медичного факультету СумДУ. Погорєлов Максим Володимирович-асистент кафедри анатомії людини при СумДу, кандидат медичних наук. Школа продовжувала займати одне з чільних місць серед навчальних закладів міста, за результатами навчання,вступ випускників до вищих і середніх спеціалізованих навчальних закладів,з фізичного та естетичного виховання. Базовим підприємством у 1990 році було завершено двоповерхову добудову школи (майстерні з обробки деревини, тканин,харчових продуктів,6 навчальних кабінетів, спортзал для молодших школярів, у підвальному приміщенні – тир, малий атлетичний зал.); усе укомплектовано відповідним обладнанням, спеціальними меблями,апаратурою,інструментами. Здійснено капітальний ремонт усієї опалювальної системи. Використовуючи досвід білоруських колег м. Слоніма, учителі забезпечили не тільки естетичне оформлення кабінетів,але й наповнення їх дидактичним матеріалом для успішного здійснення навчального процесу.

===Директори===

'''Жилова Оександра Георгіївна''' (1912-1924)

'''Барзилович Олександр Петрович''' (1924-1944)

'''Вєхов Анатолій Іванович''' (1944-1948)

'''Петров Іван Васильович''' (1948-1968)

'''Гой Микола Терентійович''' (1968-1979)

'''Караченкцева Лідія Олександрівна''' (1979-1986)

'''Мокрий Валентин Сергійович ''' (1986-1988)

'''Ласкава Юлія Григорівна''' (1988-2000)

'''Климнюк Олександр Андрійович''' (2000-2009)

'''Спичка Лариса Олександрівна''' з 2009 року

===Кращі викладачі===
Браташ Н.Ю. – лауреат ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2004», Заїкіна Н.В – переможець І туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2005» в номінації «класний керівник». Нині Заїкіна Н.В. – учитель української мови та літератури, заступник директора з начально-виховної роботи (з 2011 року). Заїкіна Н.В. випускниця нашої школи. Учителі початкових класів : Матюхіна Н.М.,Репа Л.П. учителі української мови та літератури Миколенко Н.І., Ласкава Ю.Г., Спичка Л.О., учитель зарубіжної літератури Царицина Л.О. (випускниця школи № 4), учитель англійської мови Пономаренко Т.В., учитель математики Касьян Т.Є.,учитель біології Литвиненко О.М.(випускниця школи №4), яка стала лауреатом ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року -2012».

===Відомі випускники===
'''Добромислова ( Литвиненко) Ольга Петрівна'''
У школі № 4 навчалася протягом 1933-1936 років. Доктор медичних наук, професор кафедри нормальної фізіології Санкт-Петербурзького санітарно-гігієнічного медичного інституту.

'''Бєлявський Олександр Давидович''' у школі №4 навчався протягом 1946-1952 років. Кандидат історичних наук, професор, заслужений учитель РФ, автор понад ста наукових публікацій.

'''Біленко Зіновій Якович''' навчався в трудовій школі у 30-их роках. Український письменник, автор книги "Мої молоді весняні квіти" .

'''Ганул валентин Леонідович''' навчався у школі №4 в 1936-1938 роках, 1946-1948 роках. Керівник відділення торокальної онкології, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор медичних наук, професор.

'''Голуб Георгій Борисович.''' Закінчив школу з золотою медаллю в 1964 році. Головний лікар Одеської кліники пластичної хірургії та естетичної стоматології, член Міжнародної організації щелепно-лицевих хірургів; професор В'єнтьянського Національного університету (ЛАОС), член-кореспондент, академік
Міжнародної академії холоду (відділ кріохірургії).

'''Костюк Георгій Олександрович''' закінчив школу у 1951 році. Доцент Московського націольно-дослідницького інституту з ракетобудування і космонавтики, доктор наук.

'''Іванов Іван Іванович''' ( 1911-1089).Роменській учитель . Автор повісті " Колима"( 1958-1989).

'''Посисоєв Геннадій Сергійович''' . Закінчив школу № в 1961 році. професор казанського університету.

'''Левада Володимир Степанович.'''Занінчив школу в 1966 році з золотою медаллю.Доцент Запорізькогонаціонального технічного університету,кандидат технічних наук.

'''Волкогон Андрій Дмитрович'''.Закінчив школу в 1995 році. знаний у Ромнах лікар-уролог.

'''Гостик Андрій Валерійович'''. Золотий медаліст, випускник 1996 року. У 2002 році закінчив Каліфорнійський державний університет( м. Хейворд, США), магістр бізнесу, фінансовий аналітик.

'''Близнюк Андрій Володимирович'''. Закінчив школу у 1988 році, золотий медаліст.Кандидат технічних наук, провідний розробник програмного в гзабезпечення в галузі електронних технологій однієї з фірм Німеччини.

'''Погорєлов Максим Володимирович'''. Закінчив школу № 4в 1995 році. Асистент кафедри анатомії людини при СумДУ, кандидат медичних наук.

== Навчальний заклад сьогодні==
[[Файл:Визитка 4 школа.jpg|200px|thumb|left|Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4]]
Школа сьогодні-це навчальний заклад, який відвідують 671 учень, що навчаються в одну зміну в 24-х світлих класах. Знання учням дають 45 педагогів,які працюють над питанням упровадження особистісно зорієнтованого навчання. Із них 17 -вчителі вищої категорії, серед яких 10 мають педагогічне звання «Старший учитель».
11-педагогів мають першу кваліфікаційну категорію,4-другу,7-спеціалісти (молодь,яка в останні роки поповнила педагогічний колектив),7 учителів нагородженні знаком»Відмінник освіти України», 5 – грамотами Міністерства науки і освіти України. Школа славиться своїми досягненнями у навчання та вихованні дітей . Протягом 1957 – 2015 років 119 учнів закінчили школу із золотою медаллю, 60 учнів – із срібною.
Якість знань школярі підтверджують участю у Всеукраїнських учнівських предметних олімпіадах, конкурсах, турнірах. У 2014-2015 навчальному році 8 учнів стали призерами ІІ етапу учнівських олімпіад, 1 учениця – призер ІІІ етапу, 3 учнів – призери міського етапу Х міжнародного конкурсу знавців української мови імені П.Яцика. учні школи стали переможцями у міському етапі Всеукраїнського конкурсу науково-дослідницьких робіт «Юний науковець», «Мирний космос», «Пізнай свою країну», «Здорове життя - успіх буття», «Проба пера», «Шляхами подвигу і слави», «Історія міст і сіл країни», конкурсу ерудитів серед старшокласників шкіл міста та інші. Учень школи Кущ Родіон Вячеславович став призером міського конкурсу «Учень року-2015». Серед учнів є учасники і переможці Міжнародного математичного конкурсу «Кенгуру», міського етапу конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Традиційно вихованці школи займають призові місця в ІІ та ІІІ турах Всеукраїнських олімпад з базових дисциплін. Щороку наші спортсмени під керівництвом учителя фізкультури Москаленка Г.В. та Черевка С.В. стають призерами міської спартакіади школярів. Робота школи спрямована на виконання загальнодержавних завдань: виховання громадянина України, залучення учнів до культурної спадщини, збереження морального,фізичного та психічного здоров’я дітей,створення умов для розвитку особистості, формування, усвідомлення причетності до європейської спільноти,сприйняття загальнолюдських цінностей та прагнення рівноправності в європейському співтоваристві,утвердження високих моральних цінностей,виховання патріотизму, любові до родини,рідної землі. У освітньому закладі працюють 12 гуртків різного спрямування: вокального співу, спортивні секції, театрального мистецтва, декоративно-прикладного мистецтва, літературна студія та інші. Патріотичне та громадянське виховання школярів здійснюється в процесі підготовки та проведення шкільних свят, участі у святкування дня визволення міста та дня перемоги над німецько-фашистськими загарбниками. У ці дні проводяться зустрічі з ветеранами війни, уроки мужності,заходи « Ніхто не забутий,ніщо не забуте». Уроки пам’яті приурочені вшануванню пам’яті жертв Голодомору 1932-19333 років, створені пошукові загони відбулися зустрічі з очевидцями цих подій, складені списки жертв та постраждалих від Голодомору. Велика увага приділяється морально-правовому вихованню, пропагуванню здорового способу життя. Учні беруть участь у конкурсах агітбригад «За здоровий спосіб життя», «Юних інспекторів дорожнього руху», «Юних пожежних», і займають призові місця. Результативною є робота з художньо-естетичного виховання школярів. Працює літературно-драматичний гурток Білосорочка А.М. Гурток підготував інсценізації уривків «За двома зайцями», «Мартин Боруля», «Сватання на Гончарівці» , «Фараони». Колективно щорічно бере участь у міському конкурсі дитячої театральної творчості і займає призові місця. Щорічно учні беруть участь у літературно – мистецькому конкурсі «Юні таланти Роменщини». Неодноразово в журналі «Відродження Роменщини» друкувалися вірші наших учнів Щербакової Світлани та Бірюк Юлії. Велика увага приділяється родинному вихованню. У школі організована робота батьківського всеобучу, батьківські збори проводяться два рази на семестр. До правової освіти залучаються працівники правоохоронних органів. Участь школярів в діяльності дитячої організації – це основна умова становлення соціальної особистості. У школі існує та активно діє дитяча громадська організація «Сузір’я». Улітку на базі школи працює пришкільний оздоровчий табір «Сонечко», де зусиллями учителів початкових класів створюються всі умови для цікавого та змістовного відпочинку дітей. З 2009 року директором школи є Спичка Лариса Олексанрівна, учитель української мови та літератури, спеціаліст вищої категорії, «старший учитель». Під її керівництвом школа продовжує зміцнювати матеріально-технічну базу,розвиватися,особливого значення набула методична та виховна робота засобами музичної педагогіки, про що хочеться сказати окремо. Музей історії школи створений 2009 року згідно з Законом України «Про музей та музейну справу» на основі зібраних матеріалів у результаті великої пошукової роботи педагогічного та учнівського колективів. Ідейним натхненником , координатором, екскурсоводом та керівником музею є Ласкава Ю.Г. Тематико-експозиційний план музею історії школи складено відповідно до профілю . Експозиції естетично оформлені, постійно оновлюються та доповнюються, у роботі використовується мультимедійний проектор.
На базі музею проводиться методична робота . Так 15 жовтня 2009 року було проведено методичне об’єднання класних керівників шкіл міста, 6 травня 2010 – семінар заступників директорів шкіл міста,21 жовтня 2010 – семінар директорів шкіл міста, 5 травня 2011 року – методичне об’єднання практичних шкільних психологів міста,5 жовтня 2011 року-обласний семінар заступників директорів шкіл з виховної роботи. А 26 квітня 2012 року – обласний семінар учителів з історії, де був показаний виховний захід на тему «Пам’ятати минуле заради майбутнього» із використанням засобів музейної педагогіки.В 2014-2015 навчальному році відкрито експозицію "Вічна пам'ять загиблим на майдані". у 2015-2016 навчальному році експозицію було поповнено стендом "Маю честь захищати Україну"-- ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 15:05, 3 грудня 2015 (EET)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[ Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4

2015-12-08T17:48:20Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Відомі випускники */

==Повна назва навчального закладу==
Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4 Роменської міської ради Сумської області

==Адреса навчального закладу==
42000, м.Ромни Сумської області, вулиця Щучки, 2 (2-13-46) Е mail:shkol4@ukr.net

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
У 1912 р. в місті Ромни була заснована приватна жіноча гімназія. Першою завідуючою (директором школи була Жилова Олександра Георгіївна). У газеті «Радянське життя» від 17.06.1932 р. в статті «Зразкові радянські школи» є згадка про школу № 4. 1 січня 1920 р. приватна жіноча гімназія О.Г.Жилової була реорганізована в четверту радянську трудову школу других ступенів. 31 жовтня 1924 року завідуючим директором школи було призначено Барзиловича Олександра Петровича. Бібліотека школи на цей час налічувала 1472 книг. У кінці навчального 1940-1941 року у школі нараховувалося 843 учні, 39 учителів, серед них: Бондаренко-директор, Цейтлін-завуч,Жилов О.Г-учитель математики,Семенчик Ганна Максимівна -учитель географії, Дондиш С.С-учитель фізики,Пащенко П.А. -учитель російської мови, Сидоренко А.К.,Луцький – учителі російської мови. «Прапор Жовтня» №141 від 18.06.1941 р. Після звільнення Роменщини від німецько –фашистської окупації (16 врерсня 1943 року) в місті було відкрито три школи: № 1, 2 ,3. 1 жовтня 1944 р. було відкрито роботу школи №4. Вона почала функціонувати як семирічна чоловіча з російською мовою навчання. Усі класи в школі були відкриті,великі за кількістю дітей, багато з яких були з дитячих будинків,із сімей військово службовців (поруч була розташована військова частина,військове автомобільне училище). Класи розмістилися в приміщенні по вул. Чапаєва, нинішній школі № 6. Через рік за клопотанням батьків школу було розміщено по вул. Луценка, в приміщенні , де на той час знаходилось РАЙВНО (нині стоматологічна поліклініка). Через деякий час школу було переведено в одноповерховий будинок на розі вулиць К.Маркса і Щучки, де до війни була трудова школа №5. Першим директором післявоєнної школи був Вєхов А.І., завучем – Рачок Марфа Микитівна (учитель географії). У 1948 р. спочатку завучем школи, а потім її директором було призначено Петрова Івана Васильовича (учителя історії),завучем – Черняка Миколу Абрамовича (учителя математики).
Петров І.В. як директор зробив величезний внесок у розбудову школи і зміцнення її навчально-матеріальної бази, завдяки його ініціативі,наполегливості вдалося добитися від керівних органів дозволу на добудову двоповерхового корпусу до старої школи, де потім розмістилися майстерні з обробки деревини й металу,а в маленькому флігелі поруч-кулінарія і швейна майстерня. (Школу, чоловічу,-довгий час у місті по доброму називали «непобедимая», « непромокаемая», ще й нині люди старшого покоління пам’ятають її як «петровську»). Школа будувалася значною мірою власними силами і вступила до ладу в 1966 р.- до 50-річчя великої Жовтневої Соціалістичної Революції З 1967р. до 1979 р. школу очолював Гой Микола Терентійович (директор школи,учитель історії та суспільствознавства). Заступником директора школи з навчально-виховної роботи була Кузьменко Анна Фадеївна, учитель фізики. У цей час було здійснено подальші кроки по зміцненню матеріально-технічної бази школи (переведення на газову опалення),початок переходу на кабінетну систему навчання. Наповнюваність класів перевищувала норми, заняття проводились у дві зміни. У 1967 році прийшов у школу вчителем хімії та біології Ласкавий Анатолій Іванович. У 1974 році він був призначений інспектором шкіл,а в 1975 – завідуючим відділом освіти Міськвиконкому, який очолював до 1999 року. Увесь цей час залишався вчителем хімії школи №4. Спеціаліст вищої категорії,старший учитель, відмінник освіти України. 1979 рік директором було призначено Карачевцеву Лідію Олександрівну (в школі з 1968 року-спочатку вихователь групи продовженого дня,а потім учитель математики з 1988 і до 2005 року - завуч). Особливістю роботи школи в цей час було широке впровадження в практику елементів передового педагогічного досвіду кращих учителів міста, області,республіки. Значна увага приділялася диференціації навчання, яка створює можливості для максимального розвитку дітей з різним рівнем здібностей, вирівнювання слабо встигаючих і можливості проводити навчання з тими,хто здатний навчатися з випередженням.З цією метою в школі було створено динамічні групи з основних предметів – математики, фізики, української та російської мов. Обладнано кабінети математики,лінгафонний кабінет. Одним із головних завдань педагогічного колективу було поєднання навчання школярів із суспільною користю,продуктивною працею. На базовому підприємстві-заводі автоматичних телефонних станцій (АТС)-створено робочі місця, в різних цехах,де учні під керівництвом висококваліфікованих фахівців освоювали спеціальності слюсаря-складальника радіотелефонної апаратури,токаря. Школа була однією з найкращих у мсті з питань навчання і виховання. Постійно поліпшувалася матеріально-технічна база. До старого одноповерхового приміщення школи здійснено добудову їдальні на 300 посадочних місць, укомплектовано її необхідним обладнанням. Придбано для майстерні верстати для обробки деревини. Вирішено питання добудови школи шефським підприємством – заводом АТС,яким керував Щербаков Веніамін Семенович. Будівництво розпочато у 1987 році. У 1988 році на конференції представників педагогічного, учнівського,батьківського колективів та громадськості міста директором школи було обрано Ласкаву Юлію Григорівну, учителя української мови та літератури,учителя вищої категорії,учителя - методиста, відмінника освіти України (працювала учителем початкових класів (1978-1979рр.), заступником директора з навчально-виховної роботи (1979-1988рр.), виконуючою обов’язки директора (1985-1986рр.). Увагу педколектива було зосереджено на створенні умов для самовизначенні учнів, оновлення змісту освіти,застосування нових технологій у навчанні. Створено класи з поглибленим навчання англійської мови , організовано факультативи та додаткові заняття з обдарованими дітьми . Укладеними в 1993 році договорами школи та медичного факультету сумського держуніверситету, а також сумського медичного училища на базі 10-11 класів з поглибленим навчанням біології та хімії (здібні учні набиралися з сільських шкіл району та шкіл міста). Старшокласники одержували спеціальну довузівську підготовку й за результатами контрольних зрізів,екзаменів та тестами університету достроково зараховувались до вузу та училища. За час із 1995 року вступили до СумДУ – 40,до медичного училища – 18 випускників. Серед них Волкогон Андрій Дмитрович - знаний у Ромнах лікар-уролог, кандидат медичних наук. Нині – кандидат медичних наук, працює над докторською дисертацією та є викладачем медичного факультету СумДУ. Погорєлов Максим Володимирович-асистент кафедри анатомії людини при СумДу, кандидат медичних наук. Школа продовжувала займати одне з чільних місць серед навчальних закладів міста, за результатами навчання,вступ випускників до вищих і середніх спеціалізованих навчальних закладів,з фізичного та естетичного виховання. Базовим підприємством у 1990 році було завершено двоповерхову добудову школи (майстерні з обробки деревини, тканин,харчових продуктів,6 навчальних кабінетів, спортзал для молодших школярів, у підвальному приміщенні – тир, малий атлетичний зал.); усе укомплектовано відповідним обладнанням, спеціальними меблями,апаратурою,інструментами. Здійснено капітальний ремонт усієї опалювальної системи. Використовуючи досвід білоруських колег м. Слоніма, учителі забезпечили не тільки естетичне оформлення кабінетів,але й наповнення їх дидактичним матеріалом для успішного здійснення навчального процесу.

===Директори===

'''Жилова Оександра Георгіївна''' (1912-1924)

'''Барзилович Олександр Петрович''' (1924-1944)

'''Вєхов Анатолій Іванович''' (1944-1948)

'''Петров Іван Васильович''' (1948-1968)

'''Гой Микола Терентійович''' (1968-1979)

'''Караченкцева Лідія Олександрівна''' (1979-1986)

'''Мокрий Валентин Сергійович ''' (1986-1988)

'''Ласкава Юлія Григорівна''' (1988-2000)

'''Климнюк Олександр Андрійович''' (2000-2009)

'''Спичка Лариса Олександрівна''' з 2009 року

===Кращі викладачі===
Браташ Н.Ю. – лауреат ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2004», Заїкіна Н.В – переможець І туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2005» в номінації «класний керівник». Нині Заїкіна Н.В. – учитель української мови та літератури, заступник директора з начально-виховної роботи (з 2011 року). Заїкіна Н.В. випускниця нашої школи. Учителі початкових класів : Матюхіна Н.М.,Репа Л.П. учителі української мови та літератури Миколенко Н.І., Ласкава Ю.Г., Спичка Л.О., учитель зарубіжної літератури Царицина Л.О. (випускниця школи № 4), учитель англійської мови Пономаренко Т.В., учитель математики Касьян Т.Є.,учитель біології Литвиненко О.М.(випускниця школи №4), яка стала лауреатом ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року -2012».

===Відомі випускники===
'''Добромислова ( Литвиненко) Ольга Петрівна'''
У школі № 4 навчалася протягом 1933-1936 років. Доктор медичних наук, професор кафедри нормальної фізіології Санкт-Петербурзького санітарно-гігієнічного медичного інституту.

'''Бєлявський Олександр Давидович''' у школі №4 навчався протягом 1946-1952 років. Кандидат історичних наук, професор, заслужений учитель РФ, автор понад ста наукових публікацій.

'''Біленко Зіновій Якович''' навчався в трудовій школі у 30-их роках. Український письменник, автор книги "Мої молоді весняні квіти" .

'''Ганул валентин Леонідович''' навчався у школі №4 в 1936-1938 роках, 1946-1948 роках. Керівник відділення торокальної онкології, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор медичних наук, професор.

'''Голуб Георгій Борисович.''' Закінчив школу з золотою медаллю в 1964 році. Головний лікар Одеської кліники пластичної хірургії та естетичної стоматології, член Міжнародної організації щелепно-лицевих хірургів; професор В'єнтьянського Національного університету (ЛАОС), член-кореспондент, академік
Міжнародної академії холоду (відділ кріохірургії). '''Костюк Георгій Олександрович''' закінчив школу у 1951 році. Доцент Московського націольно-дослідницького інституту з ракетобудування і космонавтики, доктор наук. '''Іванов Іван Іванович''' ( 1911-1089).Роменській учитель . Автор повісті " Колима"( 1958-1989). '''Посисоєв Геннадій Сергійович''' . Закінчив школу № в 1961 році. професор казанського університету. '''Левада Володимир Степанович.'''Занінчив школу в 1966 році з золотою медаллю.Доцент Запорізькогонаціонального технічного університету,кандидат технічних наук. '''Волкогон Андрій Дмитрович'''.Закінчив школу в 1995 році. знаний у Ромнах лікар-уролог. '''Гостик Андрій Валерійович'''. Золотий медаліст, випускник 1996 року. У 2002 році закінчив Каліфорнійський державний університет( м. Хейворд, США), магістр бізнесу, фінансовий аналітик. '''Близнюк Андрій Володимирович'''. Закінчив школу у 1988 році, золотий медаліст.Кандидат технічних наук, провідний розробник програмного в гзабезпечення в галузі електронних технологій однієї з фірм Німеччини. '''Погорєлов Максим Володимирович'''. Закінчив школу № 4в 1995 році. Асистент кафедри анатомії людини при СумДУ, кандидат медичних наук.

== Навчальний заклад сьогодні==
[[Файл:Визитка 4 школа.jpg|200px|thumb|left|Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4]]
Школа сьогодні-це навчальний заклад, який відвідують 671 учень, що навчаються в одну зміну в 24-х світлих класах. Знання учням дають 45 педагогів,які працюють над питанням упровадження особистісно зорієнтованого навчання. Із них 17 -вчителі вищої категорії, серед яких 10 мають педагогічне звання «Старший учитель».
11-педагогів мають першу кваліфікаційну категорію,4-другу,7-спеціалісти (молодь,яка в останні роки поповнила педагогічний колектив),7 учителів нагородженні знаком»Відмінник освіти України», 5 – грамотами Міністерства науки і освіти України. Школа славиться своїми досягненнями у навчання та вихованні дітей . Протягом 1957 – 2015 років 119 учнів закінчили школу із золотою медаллю, 60 учнів – із срібною.
Якість знань школярі підтверджують участю у Всеукраїнських учнівських предметних олімпіадах, конкурсах, турнірах. У 2014-2015 навчальному році 8 учнів стали призерами ІІ етапу учнівських олімпіад, 1 учениця – призер ІІІ етапу, 3 учнів – призери міського етапу Х міжнародного конкурсу знавців української мови імені П.Яцика. учні школи стали переможцями у міському етапі Всеукраїнського конкурсу науково-дослідницьких робіт «Юний науковець», «Мирний космос», «Пізнай свою країну», «Здорове життя - успіх буття», «Проба пера», «Шляхами подвигу і слави», «Історія міст і сіл країни», конкурсу ерудитів серед старшокласників шкіл міста та інші. Учень школи Кущ Родіон Вячеславович став призером міського конкурсу «Учень року-2015». Серед учнів є учасники і переможці Міжнародного математичного конкурсу «Кенгуру», міського етапу конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Традиційно вихованці школи займають призові місця в ІІ та ІІІ турах Всеукраїнських олімпад з базових дисциплін. Щороку наші спортсмени під керівництвом учителя фізкультури Москаленка Г.В. та Черевка С.В. стають призерами міської спартакіади школярів. Робота школи спрямована на виконання загальнодержавних завдань: виховання громадянина України, залучення учнів до культурної спадщини, збереження морального,фізичного та психічного здоров’я дітей,створення умов для розвитку особистості, формування, усвідомлення причетності до європейської спільноти,сприйняття загальнолюдських цінностей та прагнення рівноправності в європейському співтоваристві,утвердження високих моральних цінностей,виховання патріотизму, любові до родини,рідної землі. У освітньому закладі працюють 12 гуртків різного спрямування: вокального співу, спортивні секції, театрального мистецтва, декоративно-прикладного мистецтва, літературна студія та інші. Патріотичне та громадянське виховання школярів здійснюється в процесі підготовки та проведення шкільних свят, участі у святкування дня визволення міста та дня перемоги над німецько-фашистськими загарбниками. У ці дні проводяться зустрічі з ветеранами війни, уроки мужності,заходи « Ніхто не забутий,ніщо не забуте». Уроки пам’яті приурочені вшануванню пам’яті жертв Голодомору 1932-19333 років, створені пошукові загони відбулися зустрічі з очевидцями цих подій, складені списки жертв та постраждалих від Голодомору. Велика увага приділяється морально-правовому вихованню, пропагуванню здорового способу життя. Учні беруть участь у конкурсах агітбригад «За здоровий спосіб життя», «Юних інспекторів дорожнього руху», «Юних пожежних», і займають призові місця. Результативною є робота з художньо-естетичного виховання школярів. Працює літературно-драматичний гурток Білосорочка А.М. Гурток підготував інсценізації уривків «За двома зайцями», «Мартин Боруля», «Сватання на Гончарівці» , «Фараони». Колективно щорічно бере участь у міському конкурсі дитячої театральної творчості і займає призові місця. Щорічно учні беруть участь у літературно – мистецькому конкурсі «Юні таланти Роменщини». Неодноразово в журналі «Відродження Роменщини» друкувалися вірші наших учнів Щербакової Світлани та Бірюк Юлії. Велика увага приділяється родинному вихованню. У школі організована робота батьківського всеобучу, батьківські збори проводяться два рази на семестр. До правової освіти залучаються працівники правоохоронних органів. Участь школярів в діяльності дитячої організації – це основна умова становлення соціальної особистості. У школі існує та активно діє дитяча громадська організація «Сузір’я». Улітку на базі школи працює пришкільний оздоровчий табір «Сонечко», де зусиллями учителів початкових класів створюються всі умови для цікавого та змістовного відпочинку дітей. З 2009 року директором школи є Спичка Лариса Олексанрівна, учитель української мови та літератури, спеціаліст вищої категорії, «старший учитель». Під її керівництвом школа продовжує зміцнювати матеріально-технічну базу,розвиватися,особливого значення набула методична та виховна робота засобами музичної педагогіки, про що хочеться сказати окремо. Музей історії школи створений 2009 року згідно з Законом України «Про музей та музейну справу» на основі зібраних матеріалів у результаті великої пошукової роботи педагогічного та учнівського колективів. Ідейним натхненником , координатором, екскурсоводом та керівником музею є Ласкава Ю.Г. Тематико-експозиційний план музею історії школи складено відповідно до профілю . Експозиції естетично оформлені, постійно оновлюються та доповнюються, у роботі використовується мультимедійний проектор.
На базі музею проводиться методична робота . Так 15 жовтня 2009 року було проведено методичне об’єднання класних керівників шкіл міста, 6 травня 2010 – семінар заступників директорів шкіл міста,21 жовтня 2010 – семінар директорів шкіл міста, 5 травня 2011 року – методичне об’єднання практичних шкільних психологів міста,5 жовтня 2011 року-обласний семінар заступників директорів шкіл з виховної роботи. А 26 квітня 2012 року – обласний семінар учителів з історії, де був показаний виховний захід на тему «Пам’ятати минуле заради майбутнього» із використанням засобів музейної педагогіки.В 2014-2015 навчальному році відкрито експозицію "Вічна пам'ять загиблим на майдані". у 2015-2016 навчальному році експозицію було поповнено стендом "Маю честь захищати Україну"-- ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 15:05, 3 грудня 2015 (EET)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[ Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4

2015-12-08T13:51:28Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Відомі випускники */

==Повна назва навчального закладу==
Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4 Роменської міської ради Сумської області

==Адреса навчального закладу==
42000, м.Ромни Сумської області, вулиця Щучки, 2 (2-13-46) Е mail:shkol4@ukr.net

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
У 1912 р. в місті Ромни була заснована приватна жіноча гімназія. Першою завідуючою (директором школи була Жилова Олександра Георгіївна). У газеті «Радянське життя» від 17.06.1932 р. в статті «Зразкові радянські школи» є згадка про школу № 4. 1 січня 1920 р. приватна жіноча гімназія О.Г.Жилової була реорганізована в четверту радянську трудову школу других ступенів. 31 жовтня 1924 року завідуючим директором школи було призначено Барзиловича Олександра Петровича. Бібліотека школи на цей час налічувала 1472 книг. У кінці навчального 1940-1941 року у школі нараховувалося 843 учні, 39 учителів, серед них: Бондаренко-директор, Цейтлін-завуч,Жилов О.Г-учитель математики,Семенчик Ганна Максимівна -учитель географії, Дондиш С.С-учитель фізики,Пащенко П.А. -учитель російської мови, Сидоренко А.К.,Луцький – учителі російської мови. «Прапор Жовтня» №141 від 18.06.1941 р. Після звільнення Роменщини від німецько –фашистської окупації (16 врерсня 1943 року) в місті було відкрито три школи: № 1, 2 ,3. 1 жовтня 1944 р. було відкрито роботу школи №4. Вона почала функціонувати як семирічна чоловіча з російською мовою навчання. Усі класи в школі були відкриті,великі за кількістю дітей, багато з яких були з дитячих будинків,із сімей військово службовців (поруч була розташована військова частина,військове автомобільне училище). Класи розмістилися в приміщенні по вул. Чапаєва, нинішній школі № 6. Через рік за клопотанням батьків школу було розміщено по вул. Луценка, в приміщенні , де на той час знаходилось РАЙВНО (нині стоматологічна поліклініка). Через деякий час школу було переведено в одноповерховий будинок на розі вулиць К.Маркса і Щучки, де до війни була трудова школа №5. Першим директором післявоєнної школи був Вєхов А.І., завучем – Рачок Марфа Микитівна (учитель географії). У 1948 р. спочатку завучем школи, а потім її директором було призначено Петрова Івана Васильовича (учителя історії),завучем – Черняка Миколу Абрамовича (учителя математики).
Петров І.В. як директор зробив величезний внесок у розбудову школи і зміцнення її навчально-матеріальної бази, завдяки його ініціативі,наполегливості вдалося добитися від керівних органів дозволу на добудову двоповерхового корпусу до старої школи, де потім розмістилися майстерні з обробки деревини й металу,а в маленькому флігелі поруч-кулінарія і швейна майстерня. (Школу, чоловічу,-довгий час у місті по доброму називали «непобедимая», « непромокаемая», ще й нині люди старшого покоління пам’ятають її як «петровську»). Школа будувалася значною мірою власними силами і вступила до ладу в 1966 р.- до 50-річчя великої Жовтневої Соціалістичної Революції З 1967р. до 1979 р. школу очолював Гой Микола Терентійович (директор школи,учитель історії та суспільствознавства). Заступником директора школи з навчально-виховної роботи була Кузьменко Анна Фадеївна, учитель фізики. У цей час було здійснено подальші кроки по зміцненню матеріально-технічної бази школи (переведення на газову опалення),початок переходу на кабінетну систему навчання. Наповнюваність класів перевищувала норми, заняття проводились у дві зміни. У 1967 році прийшов у школу вчителем хімії та біології Ласкавий Анатолій Іванович. У 1974 році він був призначений інспектором шкіл,а в 1975 – завідуючим відділом освіти Міськвиконкому, який очолював до 1999 року. Увесь цей час залишався вчителем хімії школи №4. Спеціаліст вищої категорії,старший учитель, відмінник освіти України. 1979 рік директором було призначено Карачевцеву Лідію Олександрівну (в школі з 1968 року-спочатку вихователь групи продовженого дня,а потім учитель математики з 1988 і до 2005 року - завуч). Особливістю роботи школи в цей час було широке впровадження в практику елементів передового педагогічного досвіду кращих учителів міста, області,республіки. Значна увага приділялася диференціації навчання, яка створює можливості для максимального розвитку дітей з різним рівнем здібностей, вирівнювання слабо встигаючих і можливості проводити навчання з тими,хто здатний навчатися з випередженням.З цією метою в школі було створено динамічні групи з основних предметів – математики, фізики, української та російської мов. Обладнано кабінети математики,лінгафонний кабінет. Одним із головних завдань педагогічного колективу було поєднання навчання школярів із суспільною користю,продуктивною працею. На базовому підприємстві-заводі автоматичних телефонних станцій (АТС)-створено робочі місця, в різних цехах,де учні під керівництвом висококваліфікованих фахівців освоювали спеціальності слюсаря-складальника радіотелефонної апаратури,токаря. Школа була однією з найкращих у мсті з питань навчання і виховання. Постійно поліпшувалася матеріально-технічна база. До старого одноповерхового приміщення школи здійснено добудову їдальні на 300 посадочних місць, укомплектовано її необхідним обладнанням. Придбано для майстерні верстати для обробки деревини. Вирішено питання добудови школи шефським підприємством – заводом АТС,яким керував Щербаков Веніамін Семенович. Будівництво розпочато у 1987 році. У 1988 році на конференції представників педагогічного, учнівського,батьківського колективів та громадськості міста директором школи було обрано Ласкаву Юлію Григорівну, учителя української мови та літератури,учителя вищої категорії,учителя - методиста, відмінника освіти України (працювала учителем початкових класів (1978-1979рр.), заступником директора з навчально-виховної роботи (1979-1988рр.), виконуючою обов’язки директора (1985-1986рр.). Увагу педколектива було зосереджено на створенні умов для самовизначенні учнів, оновлення змісту освіти,застосування нових технологій у навчанні. Створено класи з поглибленим навчання англійської мови , організовано факультативи та додаткові заняття з обдарованими дітьми . Укладеними в 1993 році договорами школи та медичного факультету сумського держуніверситету, а також сумського медичного училища на базі 10-11 класів з поглибленим навчанням біології та хімії (здібні учні набиралися з сільських шкіл району та шкіл міста). Старшокласники одержували спеціальну довузівську підготовку й за результатами контрольних зрізів,екзаменів та тестами університету достроково зараховувались до вузу та училища. За час із 1995 року вступили до СумДУ – 40,до медичного училища – 18 випускників. Серед них Волкогон Андрій Дмитрович - знаний у Ромнах лікар-уролог, кандидат медичних наук. Нині – кандидат медичних наук, працює над докторською дисертацією та є викладачем медичного факультету СумДУ. Погорєлов Максим Володимирович-асистент кафедри анатомії людини при СумДу, кандидат медичних наук. Школа продовжувала займати одне з чільних місць серед навчальних закладів міста, за результатами навчання,вступ випускників до вищих і середніх спеціалізованих навчальних закладів,з фізичного та естетичного виховання. Базовим підприємством у 1990 році було завершено двоповерхову добудову школи (майстерні з обробки деревини, тканин,харчових продуктів,6 навчальних кабінетів, спортзал для молодших школярів, у підвальному приміщенні – тир, малий атлетичний зал.); усе укомплектовано відповідним обладнанням, спеціальними меблями,апаратурою,інструментами. Здійснено капітальний ремонт усієї опалювальної системи. Використовуючи досвід білоруських колег м. Слоніма, учителі забезпечили не тільки естетичне оформлення кабінетів,але й наповнення їх дидактичним матеріалом для успішного здійснення навчального процесу.

===Директори===

'''Жилова Оександра Георгіївна''' (1912-1924)

'''Барзилович Олександр Петрович''' (1924-1944)

'''Вєхов Анатолій Іванович''' (1944-1948)

'''Петров Іван Васильович''' (1948-1968)

'''Гой Микола Терентійович''' (1968-1979)

'''Караченкцева Лідія Олександрівна''' (1979-1986)

'''Мокрий Валентин Сергійович ''' (1986-1988)

'''Ласкава Юлія Григорівна''' (1988-2000)

'''Климнюк Олександр Андрійович''' (2000-2009)

'''Спичка Лариса Олександрівна''' з 2009 року

===Кращі викладачі===
Браташ Н.Ю. – лауреат ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2004», Заїкіна Н.В – переможець І туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2005» в номінації «класний керівник». Нині Заїкіна Н.В. – учитель української мови та літератури, заступник директора з начально-виховної роботи (з 2011 року). Заїкіна Н.В. випускниця нашої школи. Учителі початкових класів : Матюхіна Н.М.,Репа Л.П. учителі української мови та літератури Миколенко Н.І., Ласкава Ю.Г., Спичка Л.О., учитель зарубіжної літератури Царицина Л.О. (випускниця школи № 4), учитель англійської мови Пономаренко Т.В., учитель математики Касьян Т.Є.,учитель біології Литвиненко О.М.(випускниця школи №4), яка стала лауреатом ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року -2012».

===Відомі випускники===
'''Добромислова ( Литвиненко) Ольга Петрівна'''
У школі № 4 навчалася протягом 1933-1936 років. Доктор медичних наук, професор кафедри нормальної фізіології Санкт-Петербурзького санітарно-гігієнічного медичного інституту.

'''Бєлявський Олександр Давидович''' у школі №4 навчався протягом 1946-1952 років. Кандидат історичних наук, професор, заслужений учитель РФ, автор понад ста наукових публікацій.

'''Біленко Зіновій Якович''' навчався в трудовій школі у 30-их роках. Український письменник, автор книги "Мої молоді весняні квіти" .

'''Ганул валентин Леонідович''' навчався у школі №4 в 1936-1938 роках, 1946-1948 роках. Керівник відділення торокальної онкології, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор медичних наук, професор. '''Голуб Георгій Борисович.''' Закінчив школу з золотою медаллю в 1964 році. Головний лікар Одеської кліники пластичної хірургії та естетичної стоматології, член Міжнародної організації щелепно-лицевих хірургів; професор В'єнтьянського Національного університету (ЛАОС), член-кореспондент, академік
Міжнародної академії холоду (відділ кріохірургії). '''Костюк Георгій Олександрович''' закінчив школу у 1951 році. Доцент Московського націольно-дослідницького інституту з ракетобудування і космонавтики, доктор наук. '''Іванов Іван Іванович''' ( 1911-1089).Роменській учитель . Автор повісті " Колима"( 1958-1989). '''Посисоєв Геннадій Сергійович''' . Закінчив школу № в 1961 році. професор казанського університету. '''Левада Володимир Степанович.'''Занінчив школу в 1966 році з золотою медаллю.Доцент Запорізькогонаціонального технічного університету,кандидат технічних наук. '''Волкогон Андрій Дмитрович'''.Закінчив школу в 1995 році. знаний у Ромнах лікар-уролог. '''Гостик Андрій Валерійович'''. Золотий медаліст, випускник 1996 року. У 2002 році закінчив Каліфорнійський державний університет( м. Хейворд, США), магістр бізнесу, фінансовий аналітик. '''Близнюк Андрій Володимирович'''. Закінчив школу у 1988 році, золотий медаліст.Кандидат технічних наук, провідний розробник програмного в гзабезпечення в галузі електронних технологій однієї з фірм Німеччини. '''Погорєлов Максим Володимирович'''. Закінчив школу № 4в 1995 році. Асистент кафедри анатомії людини при СумДУ, кандидат медичних наук.

== Навчальний заклад сьогодні==
[[Файл:Визитка 4 школа.jpg|200px|thumb|left|Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4]]
Школа сьогодні-це навчальний заклад, який відвідують 671 учень, що навчаються в одну зміну в 24-х світлих класах. Знання учням дають 45 педагогів,які працюють над питанням упровадження особистісно зорієнтованого навчання. Із них 17 -вчителі вищої категорії, серед яких 10 мають педагогічне звання «Старший учитель».
11-педагогів мають першу кваліфікаційну категорію,4-другу,7-спеціалісти (молодь,яка в останні роки поповнила педагогічний колектив),7 учителів нагородженні знаком»Відмінник освіти України», 5 – грамотами Міністерства науки і освіти України. Школа славиться своїми досягненнями у навчання та вихованні дітей . Протягом 1957 – 2015 років 119 учнів закінчили школу із золотою медаллю, 60 учнів – із срібною.
Якість знань школярі підтверджують участю у Всеукраїнських учнівських предметних олімпіадах, конкурсах, турнірах. У 2014-2015 навчальному році 8 учнів стали призерами ІІ етапу учнівських олімпіад, 1 учениця – призер ІІІ етапу, 3 учнів – призери міського етапу Х міжнародного конкурсу знавців української мови імені П.Яцика. учні школи стали переможцями у міському етапі Всеукраїнського конкурсу науково-дослідницьких робіт «Юний науковець», «Мирний космос», «Пізнай свою країну», «Здорове життя - успіх буття», «Проба пера», «Шляхами подвигу і слави», «Історія міст і сіл країни», конкурсу ерудитів серед старшокласників шкіл міста та інші. Учень школи Кущ Родіон Вячеславович став призером міського конкурсу «Учень року-2015». Серед учнів є учасники і переможці Міжнародного математичного конкурсу «Кенгуру», міського етапу конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Традиційно вихованці школи займають призові місця в ІІ та ІІІ турах Всеукраїнських олімпад з базових дисциплін. Щороку наші спортсмени під керівництвом учителя фізкультури Москаленка Г.В. та Черевка С.В. стають призерами міської спартакіади школярів. Робота школи спрямована на виконання загальнодержавних завдань: виховання громадянина України, залучення учнів до культурної спадщини, збереження морального,фізичного та психічного здоров’я дітей,створення умов для розвитку особистості, формування, усвідомлення причетності до європейської спільноти,сприйняття загальнолюдських цінностей та прагнення рівноправності в європейському співтоваристві,утвердження високих моральних цінностей,виховання патріотизму, любові до родини,рідної землі. У освітньому закладі працюють 12 гуртків різного спрямування: вокального співу, спортивні секції, театрального мистецтва, декоративно-прикладного мистецтва, літературна студія та інші. Патріотичне та громадянське виховання школярів здійснюється в процесі підготовки та проведення шкільних свят, участі у святкування дня визволення міста та дня перемоги над німецько-фашистськими загарбниками. У ці дні проводяться зустрічі з ветеранами війни, уроки мужності,заходи « Ніхто не забутий,ніщо не забуте». Уроки пам’яті приурочені вшануванню пам’яті жертв Голодомору 1932-19333 років, створені пошукові загони відбулися зустрічі з очевидцями цих подій, складені списки жертв та постраждалих від Голодомору. Велика увага приділяється морально-правовому вихованню, пропагуванню здорового способу життя. Учні беруть участь у конкурсах агітбригад «За здоровий спосіб життя», «Юних інспекторів дорожнього руху», «Юних пожежних», і займають призові місця. Результативною є робота з художньо-естетичного виховання школярів. Працює літературно-драматичний гурток Білосорочка А.М. Гурток підготував інсценізації уривків «За двома зайцями», «Мартин Боруля», «Сватання на Гончарівці» , «Фараони». Колективно щорічно бере участь у міському конкурсі дитячої театральної творчості і займає призові місця. Щорічно учні беруть участь у літературно – мистецькому конкурсі «Юні таланти Роменщини». Неодноразово в журналі «Відродження Роменщини» друкувалися вірші наших учнів Щербакової Світлани та Бірюк Юлії. Велика увага приділяється родинному вихованню. У школі організована робота батьківського всеобучу, батьківські збори проводяться два рази на семестр. До правової освіти залучаються працівники правоохоронних органів. Участь школярів в діяльності дитячої організації – це основна умова становлення соціальної особистості. У школі існує та активно діє дитяча громадська організація «Сузір’я». Улітку на базі школи працює пришкільний оздоровчий табір «Сонечко», де зусиллями учителів початкових класів створюються всі умови для цікавого та змістовного відпочинку дітей. З 2009 року директором школи є Спичка Лариса Олексанрівна, учитель української мови та літератури, спеціаліст вищої категорії, «старший учитель». Під її керівництвом школа продовжує зміцнювати матеріально-технічну базу,розвиватися,особливого значення набула методична та виховна робота засобами музичної педагогіки, про що хочеться сказати окремо. Музей історії школи створений 2009 року згідно з Законом України «Про музей та музейну справу» на основі зібраних матеріалів у результаті великої пошукової роботи педагогічного та учнівського колективів. Ідейним натхненником , координатором, екскурсоводом та керівником музею є Ласкава Ю.Г. Тематико-експозиційний план музею історії школи складено відповідно до профілю . Експозиції естетично оформлені, постійно оновлюються та доповнюються, у роботі використовується мультимедійний проектор.
На базі музею проводиться методична робота . Так 15 жовтня 2009 року було проведено методичне об’єднання класних керівників шкіл міста, 6 травня 2010 – семінар заступників директорів шкіл міста,21 жовтня 2010 – семінар директорів шкіл міста, 5 травня 2011 року – методичне об’єднання практичних шкільних психологів міста,5 жовтня 2011 року-обласний семінар заступників директорів шкіл з виховної роботи. А 26 квітня 2012 року – обласний семінар учителів з історії, де був показаний виховний захід на тему «Пам’ятати минуле заради майбутнього» із використанням засобів музейної педагогіки.В 2014-2015 навчальному році відкрито експозицію "Вічна пам'ять загиблим на майдані". у 2015-2016 навчальному році експозицію було поповнено стендом "Маю честь захищати Україну"-- ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 15:05, 3 грудня 2015 (EET)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[ Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4

2015-12-08T13:50:52Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Відомі випускники */

==Повна назва навчального закладу==
Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4 Роменської міської ради Сумської області

==Адреса навчального закладу==
42000, м.Ромни Сумської області, вулиця Щучки, 2 (2-13-46) Е mail:shkol4@ukr.net

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
У 1912 р. в місті Ромни була заснована приватна жіноча гімназія. Першою завідуючою (директором школи була Жилова Олександра Георгіївна). У газеті «Радянське життя» від 17.06.1932 р. в статті «Зразкові радянські школи» є згадка про школу № 4. 1 січня 1920 р. приватна жіноча гімназія О.Г.Жилової була реорганізована в четверту радянську трудову школу других ступенів. 31 жовтня 1924 року завідуючим директором школи було призначено Барзиловича Олександра Петровича. Бібліотека школи на цей час налічувала 1472 книг. У кінці навчального 1940-1941 року у школі нараховувалося 843 учні, 39 учителів, серед них: Бондаренко-директор, Цейтлін-завуч,Жилов О.Г-учитель математики,Семенчик Ганна Максимівна -учитель географії, Дондиш С.С-учитель фізики,Пащенко П.А. -учитель російської мови, Сидоренко А.К.,Луцький – учителі російської мови. «Прапор Жовтня» №141 від 18.06.1941 р. Після звільнення Роменщини від німецько –фашистської окупації (16 врерсня 1943 року) в місті було відкрито три школи: № 1, 2 ,3. 1 жовтня 1944 р. було відкрито роботу школи №4. Вона почала функціонувати як семирічна чоловіча з російською мовою навчання. Усі класи в школі були відкриті,великі за кількістю дітей, багато з яких були з дитячих будинків,із сімей військово службовців (поруч була розташована військова частина,військове автомобільне училище). Класи розмістилися в приміщенні по вул. Чапаєва, нинішній школі № 6. Через рік за клопотанням батьків школу було розміщено по вул. Луценка, в приміщенні , де на той час знаходилось РАЙВНО (нині стоматологічна поліклініка). Через деякий час школу було переведено в одноповерховий будинок на розі вулиць К.Маркса і Щучки, де до війни була трудова школа №5. Першим директором післявоєнної школи був Вєхов А.І., завучем – Рачок Марфа Микитівна (учитель географії). У 1948 р. спочатку завучем школи, а потім її директором було призначено Петрова Івана Васильовича (учителя історії),завучем – Черняка Миколу Абрамовича (учителя математики).
Петров І.В. як директор зробив величезний внесок у розбудову школи і зміцнення її навчально-матеріальної бази, завдяки його ініціативі,наполегливості вдалося добитися від керівних органів дозволу на добудову двоповерхового корпусу до старої школи, де потім розмістилися майстерні з обробки деревини й металу,а в маленькому флігелі поруч-кулінарія і швейна майстерня. (Школу, чоловічу,-довгий час у місті по доброму називали «непобедимая», « непромокаемая», ще й нині люди старшого покоління пам’ятають її як «петровську»). Школа будувалася значною мірою власними силами і вступила до ладу в 1966 р.- до 50-річчя великої Жовтневої Соціалістичної Революції З 1967р. до 1979 р. школу очолював Гой Микола Терентійович (директор школи,учитель історії та суспільствознавства). Заступником директора школи з навчально-виховної роботи була Кузьменко Анна Фадеївна, учитель фізики. У цей час було здійснено подальші кроки по зміцненню матеріально-технічної бази школи (переведення на газову опалення),початок переходу на кабінетну систему навчання. Наповнюваність класів перевищувала норми, заняття проводились у дві зміни. У 1967 році прийшов у школу вчителем хімії та біології Ласкавий Анатолій Іванович. У 1974 році він був призначений інспектором шкіл,а в 1975 – завідуючим відділом освіти Міськвиконкому, який очолював до 1999 року. Увесь цей час залишався вчителем хімії школи №4. Спеціаліст вищої категорії,старший учитель, відмінник освіти України. 1979 рік директором було призначено Карачевцеву Лідію Олександрівну (в школі з 1968 року-спочатку вихователь групи продовженого дня,а потім учитель математики з 1988 і до 2005 року - завуч). Особливістю роботи школи в цей час було широке впровадження в практику елементів передового педагогічного досвіду кращих учителів міста, області,республіки. Значна увага приділялася диференціації навчання, яка створює можливості для максимального розвитку дітей з різним рівнем здібностей, вирівнювання слабо встигаючих і можливості проводити навчання з тими,хто здатний навчатися з випередженням.З цією метою в школі було створено динамічні групи з основних предметів – математики, фізики, української та російської мов. Обладнано кабінети математики,лінгафонний кабінет. Одним із головних завдань педагогічного колективу було поєднання навчання школярів із суспільною користю,продуктивною працею. На базовому підприємстві-заводі автоматичних телефонних станцій (АТС)-створено робочі місця, в різних цехах,де учні під керівництвом висококваліфікованих фахівців освоювали спеціальності слюсаря-складальника радіотелефонної апаратури,токаря. Школа була однією з найкращих у мсті з питань навчання і виховання. Постійно поліпшувалася матеріально-технічна база. До старого одноповерхового приміщення школи здійснено добудову їдальні на 300 посадочних місць, укомплектовано її необхідним обладнанням. Придбано для майстерні верстати для обробки деревини. Вирішено питання добудови школи шефським підприємством – заводом АТС,яким керував Щербаков Веніамін Семенович. Будівництво розпочато у 1987 році. У 1988 році на конференції представників педагогічного, учнівського,батьківського колективів та громадськості міста директором школи було обрано Ласкаву Юлію Григорівну, учителя української мови та літератури,учителя вищої категорії,учителя - методиста, відмінника освіти України (працювала учителем початкових класів (1978-1979рр.), заступником директора з навчально-виховної роботи (1979-1988рр.), виконуючою обов’язки директора (1985-1986рр.). Увагу педколектива було зосереджено на створенні умов для самовизначенні учнів, оновлення змісту освіти,застосування нових технологій у навчанні. Створено класи з поглибленим навчання англійської мови , організовано факультативи та додаткові заняття з обдарованими дітьми . Укладеними в 1993 році договорами школи та медичного факультету сумського держуніверситету, а також сумського медичного училища на базі 10-11 класів з поглибленим навчанням біології та хімії (здібні учні набиралися з сільських шкіл району та шкіл міста). Старшокласники одержували спеціальну довузівську підготовку й за результатами контрольних зрізів,екзаменів та тестами університету достроково зараховувались до вузу та училища. За час із 1995 року вступили до СумДУ – 40,до медичного училища – 18 випускників. Серед них Волкогон Андрій Дмитрович - знаний у Ромнах лікар-уролог, кандидат медичних наук. Нині – кандидат медичних наук, працює над докторською дисертацією та є викладачем медичного факультету СумДУ. Погорєлов Максим Володимирович-асистент кафедри анатомії людини при СумДу, кандидат медичних наук. Школа продовжувала займати одне з чільних місць серед навчальних закладів міста, за результатами навчання,вступ випускників до вищих і середніх спеціалізованих навчальних закладів,з фізичного та естетичного виховання. Базовим підприємством у 1990 році було завершено двоповерхову добудову школи (майстерні з обробки деревини, тканин,харчових продуктів,6 навчальних кабінетів, спортзал для молодших школярів, у підвальному приміщенні – тир, малий атлетичний зал.); усе укомплектовано відповідним обладнанням, спеціальними меблями,апаратурою,інструментами. Здійснено капітальний ремонт усієї опалювальної системи. Використовуючи досвід білоруських колег м. Слоніма, учителі забезпечили не тільки естетичне оформлення кабінетів,але й наповнення їх дидактичним матеріалом для успішного здійснення навчального процесу.

===Директори===

'''Жилова Оександра Георгіївна''' (1912-1924)

'''Барзилович Олександр Петрович''' (1924-1944)

'''Вєхов Анатолій Іванович''' (1944-1948)

'''Петров Іван Васильович''' (1948-1968)

'''Гой Микола Терентійович''' (1968-1979)

'''Караченкцева Лідія Олександрівна''' (1979-1986)

'''Мокрий Валентин Сергійович ''' (1986-1988)

'''Ласкава Юлія Григорівна''' (1988-2000)

'''Климнюк Олександр Андрійович''' (2000-2009)

'''Спичка Лариса Олександрівна''' з 2009 року

===Кращі викладачі===
Браташ Н.Ю. – лауреат ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2004», Заїкіна Н.В – переможець І туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2005» в номінації «класний керівник». Нині Заїкіна Н.В. – учитель української мови та літератури, заступник директора з начально-виховної роботи (з 2011 року). Заїкіна Н.В. випускниця нашої школи. Учителі початкових класів : Матюхіна Н.М.,Репа Л.П. учителі української мови та літератури Миколенко Н.І., Ласкава Ю.Г., Спичка Л.О., учитель зарубіжної літератури Царицина Л.О. (випускниця школи № 4), учитель англійської мови Пономаренко Т.В., учитель математики Касьян Т.Є.,учитель біології Литвиненко О.М.(випускниця школи №4), яка стала лауреатом ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року -2012».

===Відомі випускники===
'''Добромислова ( Литвиненко) Ольга Петрівна'''
У школі № 4 навчалася протягом 1933-1936 років. Доктор медичних наук, професор кафедри нормальної фізіології Санкт-Петербурзького санітарно-гігієнічного медичного інституту.

'''Бєлявський Олександр Давидович''' у школі №4 навчався протягом 1946-1952 років. Кандидат історичних наук, професор, заслужений учитель РФ, автор понад ста наукових публікацій.

'''Біленко Зіновій Якович''' навчався в трудовій школі у 30-их роках. Український письменник, автор книги "Мої молоді весняні квіти" .

'''Ганул валентин Леонідович''' навчався у школі №4 в 1936-1938 роках, 1946-1948 роках. Керівник відділення торокальної онкології, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор медичних наук, професор.
'''Голуб Георгій Борисович.''' Закінчив школу з золотою медаллю в 1964 році. Головний лікар Одеської кліники пластичної хірургії та естетичної стоматології, член Міжнародної організації щелепно-лицевих хірургів; професор В'єнтьянського Національного університету (ЛАОС), член-кореспондент, академік
Міжнародної академії холоду (відділ кріохірургії). '''Костюк Георгій Олександрович''' закінчив школу у 1951 році. Доцент Московського націольно-дослідницького інституту з ракетобудування і космонавтики, доктор наук. '''Іванов Іван Іванович''' ( 1911-1089).Роменській учитель . Автор повісті " Колима"( 1958-1989). '''Посисоєв Геннадій Сергійович''' . Закінчив школу № в 1961 році. професор казанського університету. '''Левада Володимир Степанович.'''Занінчив школу в 1966 році з золотою медаллю.Доцент Запорізькогонаціонального технічного університету,кандидат технічних наук. '''Волкогон Андрій Дмитрович'''.Закінчив школу в 1995 році. знаний у Ромнах лікар-уролог. '''Гостик Андрій Валерійович'''. Золотий медаліст, випускник 1996 року. У 2002 році закінчив Каліфорнійський державний університет( м. Хейворд, США), магістр бізнесу, фінансовий аналітик. '''Близнюк Андрій Володимирович'''. Закінчив школу у 1988 році, золотий медаліст.Кандидат технічних наук, провідний розробник програмного в гзабезпечення в галузі електронних технологій однієї з фірм Німеччини. '''Погорєлов Максим Володимирович'''. Закінчив школу № 4в 1995 році. Асистент кафедри анатомії людини при СумДУ, кандидат медичних наук.

== Навчальний заклад сьогодні==
[[Файл:Визитка 4 школа.jpg|200px|thumb|left|Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4]]
Школа сьогодні-це навчальний заклад, який відвідують 671 учень, що навчаються в одну зміну в 24-х світлих класах. Знання учням дають 45 педагогів,які працюють над питанням упровадження особистісно зорієнтованого навчання. Із них 17 -вчителі вищої категорії, серед яких 10 мають педагогічне звання «Старший учитель».
11-педагогів мають першу кваліфікаційну категорію,4-другу,7-спеціалісти (молодь,яка в останні роки поповнила педагогічний колектив),7 учителів нагородженні знаком»Відмінник освіти України», 5 – грамотами Міністерства науки і освіти України. Школа славиться своїми досягненнями у навчання та вихованні дітей . Протягом 1957 – 2015 років 119 учнів закінчили школу із золотою медаллю, 60 учнів – із срібною.
Якість знань школярі підтверджують участю у Всеукраїнських учнівських предметних олімпіадах, конкурсах, турнірах. У 2014-2015 навчальному році 8 учнів стали призерами ІІ етапу учнівських олімпіад, 1 учениця – призер ІІІ етапу, 3 учнів – призери міського етапу Х міжнародного конкурсу знавців української мови імені П.Яцика. учні школи стали переможцями у міському етапі Всеукраїнського конкурсу науково-дослідницьких робіт «Юний науковець», «Мирний космос», «Пізнай свою країну», «Здорове життя - успіх буття», «Проба пера», «Шляхами подвигу і слави», «Історія міст і сіл країни», конкурсу ерудитів серед старшокласників шкіл міста та інші. Учень школи Кущ Родіон Вячеславович став призером міського конкурсу «Учень року-2015». Серед учнів є учасники і переможці Міжнародного математичного конкурсу «Кенгуру», міського етапу конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Традиційно вихованці школи займають призові місця в ІІ та ІІІ турах Всеукраїнських олімпад з базових дисциплін. Щороку наші спортсмени під керівництвом учителя фізкультури Москаленка Г.В. та Черевка С.В. стають призерами міської спартакіади школярів. Робота школи спрямована на виконання загальнодержавних завдань: виховання громадянина України, залучення учнів до культурної спадщини, збереження морального,фізичного та психічного здоров’я дітей,створення умов для розвитку особистості, формування, усвідомлення причетності до європейської спільноти,сприйняття загальнолюдських цінностей та прагнення рівноправності в європейському співтоваристві,утвердження високих моральних цінностей,виховання патріотизму, любові до родини,рідної землі. У освітньому закладі працюють 12 гуртків різного спрямування: вокального співу, спортивні секції, театрального мистецтва, декоративно-прикладного мистецтва, літературна студія та інші. Патріотичне та громадянське виховання школярів здійснюється в процесі підготовки та проведення шкільних свят, участі у святкування дня визволення міста та дня перемоги над німецько-фашистськими загарбниками. У ці дні проводяться зустрічі з ветеранами війни, уроки мужності,заходи « Ніхто не забутий,ніщо не забуте». Уроки пам’яті приурочені вшануванню пам’яті жертв Голодомору 1932-19333 років, створені пошукові загони відбулися зустрічі з очевидцями цих подій, складені списки жертв та постраждалих від Голодомору. Велика увага приділяється морально-правовому вихованню, пропагуванню здорового способу життя. Учні беруть участь у конкурсах агітбригад «За здоровий спосіб життя», «Юних інспекторів дорожнього руху», «Юних пожежних», і займають призові місця. Результативною є робота з художньо-естетичного виховання школярів. Працює літературно-драматичний гурток Білосорочка А.М. Гурток підготував інсценізації уривків «За двома зайцями», «Мартин Боруля», «Сватання на Гончарівці» , «Фараони». Колективно щорічно бере участь у міському конкурсі дитячої театральної творчості і займає призові місця. Щорічно учні беруть участь у літературно – мистецькому конкурсі «Юні таланти Роменщини». Неодноразово в журналі «Відродження Роменщини» друкувалися вірші наших учнів Щербакової Світлани та Бірюк Юлії. Велика увага приділяється родинному вихованню. У школі організована робота батьківського всеобучу, батьківські збори проводяться два рази на семестр. До правової освіти залучаються працівники правоохоронних органів. Участь школярів в діяльності дитячої організації – це основна умова становлення соціальної особистості. У школі існує та активно діє дитяча громадська організація «Сузір’я». Улітку на базі школи працює пришкільний оздоровчий табір «Сонечко», де зусиллями учителів початкових класів створюються всі умови для цікавого та змістовного відпочинку дітей. З 2009 року директором школи є Спичка Лариса Олексанрівна, учитель української мови та літератури, спеціаліст вищої категорії, «старший учитель». Під її керівництвом школа продовжує зміцнювати матеріально-технічну базу,розвиватися,особливого значення набула методична та виховна робота засобами музичної педагогіки, про що хочеться сказати окремо. Музей історії школи створений 2009 року згідно з Законом України «Про музей та музейну справу» на основі зібраних матеріалів у результаті великої пошукової роботи педагогічного та учнівського колективів. Ідейним натхненником , координатором, екскурсоводом та керівником музею є Ласкава Ю.Г. Тематико-експозиційний план музею історії школи складено відповідно до профілю . Експозиції естетично оформлені, постійно оновлюються та доповнюються, у роботі використовується мультимедійний проектор.
На базі музею проводиться методична робота . Так 15 жовтня 2009 року було проведено методичне об’єднання класних керівників шкіл міста, 6 травня 2010 – семінар заступників директорів шкіл міста,21 жовтня 2010 – семінар директорів шкіл міста, 5 травня 2011 року – методичне об’єднання практичних шкільних психологів міста,5 жовтня 2011 року-обласний семінар заступників директорів шкіл з виховної роботи. А 26 квітня 2012 року – обласний семінар учителів з історії, де був показаний виховний захід на тему «Пам’ятати минуле заради майбутнього» із використанням засобів музейної педагогіки.В 2014-2015 навчальному році відкрито експозицію "Вічна пам'ять загиблим на майдані". у 2015-2016 навчальному році експозицію було поповнено стендом "Маю честь захищати Україну"-- ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 15:05, 3 грудня 2015 (EET)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[ Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4

2015-12-08T13:50:23Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Відомі випускники */

==Повна назва навчального закладу==
Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4 Роменської міської ради Сумської області

==Адреса навчального закладу==
42000, м.Ромни Сумської області, вулиця Щучки, 2 (2-13-46) Е mail:shkol4@ukr.net

==Історія навчального закладу==
===Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події===
У 1912 р. в місті Ромни була заснована приватна жіноча гімназія. Першою завідуючою (директором школи була Жилова Олександра Георгіївна). У газеті «Радянське життя» від 17.06.1932 р. в статті «Зразкові радянські школи» є згадка про школу № 4. 1 січня 1920 р. приватна жіноча гімназія О.Г.Жилової була реорганізована в четверту радянську трудову школу других ступенів. 31 жовтня 1924 року завідуючим директором школи було призначено Барзиловича Олександра Петровича. Бібліотека школи на цей час налічувала 1472 книг. У кінці навчального 1940-1941 року у школі нараховувалося 843 учні, 39 учителів, серед них: Бондаренко-директор, Цейтлін-завуч,Жилов О.Г-учитель математики,Семенчик Ганна Максимівна -учитель географії, Дондиш С.С-учитель фізики,Пащенко П.А. -учитель російської мови, Сидоренко А.К.,Луцький – учителі російської мови. «Прапор Жовтня» №141 від 18.06.1941 р. Після звільнення Роменщини від німецько –фашистської окупації (16 врерсня 1943 року) в місті було відкрито три школи: № 1, 2 ,3. 1 жовтня 1944 р. було відкрито роботу школи №4. Вона почала функціонувати як семирічна чоловіча з російською мовою навчання. Усі класи в школі були відкриті,великі за кількістю дітей, багато з яких були з дитячих будинків,із сімей військово службовців (поруч була розташована військова частина,військове автомобільне училище). Класи розмістилися в приміщенні по вул. Чапаєва, нинішній школі № 6. Через рік за клопотанням батьків школу було розміщено по вул. Луценка, в приміщенні , де на той час знаходилось РАЙВНО (нині стоматологічна поліклініка). Через деякий час школу було переведено в одноповерховий будинок на розі вулиць К.Маркса і Щучки, де до війни була трудова школа №5. Першим директором післявоєнної школи був Вєхов А.І., завучем – Рачок Марфа Микитівна (учитель географії). У 1948 р. спочатку завучем школи, а потім її директором було призначено Петрова Івана Васильовича (учителя історії),завучем – Черняка Миколу Абрамовича (учителя математики).
Петров І.В. як директор зробив величезний внесок у розбудову школи і зміцнення її навчально-матеріальної бази, завдяки його ініціативі,наполегливості вдалося добитися від керівних органів дозволу на добудову двоповерхового корпусу до старої школи, де потім розмістилися майстерні з обробки деревини й металу,а в маленькому флігелі поруч-кулінарія і швейна майстерня. (Школу, чоловічу,-довгий час у місті по доброму називали «непобедимая», « непромокаемая», ще й нині люди старшого покоління пам’ятають її як «петровську»). Школа будувалася значною мірою власними силами і вступила до ладу в 1966 р.- до 50-річчя великої Жовтневої Соціалістичної Революції З 1967р. до 1979 р. школу очолював Гой Микола Терентійович (директор школи,учитель історії та суспільствознавства). Заступником директора школи з навчально-виховної роботи була Кузьменко Анна Фадеївна, учитель фізики. У цей час було здійснено подальші кроки по зміцненню матеріально-технічної бази школи (переведення на газову опалення),початок переходу на кабінетну систему навчання. Наповнюваність класів перевищувала норми, заняття проводились у дві зміни. У 1967 році прийшов у школу вчителем хімії та біології Ласкавий Анатолій Іванович. У 1974 році він був призначений інспектором шкіл,а в 1975 – завідуючим відділом освіти Міськвиконкому, який очолював до 1999 року. Увесь цей час залишався вчителем хімії школи №4. Спеціаліст вищої категорії,старший учитель, відмінник освіти України. 1979 рік директором було призначено Карачевцеву Лідію Олександрівну (в школі з 1968 року-спочатку вихователь групи продовженого дня,а потім учитель математики з 1988 і до 2005 року - завуч). Особливістю роботи школи в цей час було широке впровадження в практику елементів передового педагогічного досвіду кращих учителів міста, області,республіки. Значна увага приділялася диференціації навчання, яка створює можливості для максимального розвитку дітей з різним рівнем здібностей, вирівнювання слабо встигаючих і можливості проводити навчання з тими,хто здатний навчатися з випередженням.З цією метою в школі було створено динамічні групи з основних предметів – математики, фізики, української та російської мов. Обладнано кабінети математики,лінгафонний кабінет. Одним із головних завдань педагогічного колективу було поєднання навчання школярів із суспільною користю,продуктивною працею. На базовому підприємстві-заводі автоматичних телефонних станцій (АТС)-створено робочі місця, в різних цехах,де учні під керівництвом висококваліфікованих фахівців освоювали спеціальності слюсаря-складальника радіотелефонної апаратури,токаря. Школа була однією з найкращих у мсті з питань навчання і виховання. Постійно поліпшувалася матеріально-технічна база. До старого одноповерхового приміщення школи здійснено добудову їдальні на 300 посадочних місць, укомплектовано її необхідним обладнанням. Придбано для майстерні верстати для обробки деревини. Вирішено питання добудови школи шефським підприємством – заводом АТС,яким керував Щербаков Веніамін Семенович. Будівництво розпочато у 1987 році. У 1988 році на конференції представників педагогічного, учнівського,батьківського колективів та громадськості міста директором школи було обрано Ласкаву Юлію Григорівну, учителя української мови та літератури,учителя вищої категорії,учителя - методиста, відмінника освіти України (працювала учителем початкових класів (1978-1979рр.), заступником директора з навчально-виховної роботи (1979-1988рр.), виконуючою обов’язки директора (1985-1986рр.). Увагу педколектива було зосереджено на створенні умов для самовизначенні учнів, оновлення змісту освіти,застосування нових технологій у навчанні. Створено класи з поглибленим навчання англійської мови , організовано факультативи та додаткові заняття з обдарованими дітьми . Укладеними в 1993 році договорами школи та медичного факультету сумського держуніверситету, а також сумського медичного училища на базі 10-11 класів з поглибленим навчанням біології та хімії (здібні учні набиралися з сільських шкіл району та шкіл міста). Старшокласники одержували спеціальну довузівську підготовку й за результатами контрольних зрізів,екзаменів та тестами університету достроково зараховувались до вузу та училища. За час із 1995 року вступили до СумДУ – 40,до медичного училища – 18 випускників. Серед них Волкогон Андрій Дмитрович - знаний у Ромнах лікар-уролог, кандидат медичних наук. Нині – кандидат медичних наук, працює над докторською дисертацією та є викладачем медичного факультету СумДУ. Погорєлов Максим Володимирович-асистент кафедри анатомії людини при СумДу, кандидат медичних наук. Школа продовжувала займати одне з чільних місць серед навчальних закладів міста, за результатами навчання,вступ випускників до вищих і середніх спеціалізованих навчальних закладів,з фізичного та естетичного виховання. Базовим підприємством у 1990 році було завершено двоповерхову добудову школи (майстерні з обробки деревини, тканин,харчових продуктів,6 навчальних кабінетів, спортзал для молодших школярів, у підвальному приміщенні – тир, малий атлетичний зал.); усе укомплектовано відповідним обладнанням, спеціальними меблями,апаратурою,інструментами. Здійснено капітальний ремонт усієї опалювальної системи. Використовуючи досвід білоруських колег м. Слоніма, учителі забезпечили не тільки естетичне оформлення кабінетів,але й наповнення їх дидактичним матеріалом для успішного здійснення навчального процесу.

===Директори===

'''Жилова Оександра Георгіївна''' (1912-1924)

'''Барзилович Олександр Петрович''' (1924-1944)

'''Вєхов Анатолій Іванович''' (1944-1948)

'''Петров Іван Васильович''' (1948-1968)

'''Гой Микола Терентійович''' (1968-1979)

'''Караченкцева Лідія Олександрівна''' (1979-1986)

'''Мокрий Валентин Сергійович ''' (1986-1988)

'''Ласкава Юлія Григорівна''' (1988-2000)

'''Климнюк Олександр Андрійович''' (2000-2009)

'''Спичка Лариса Олександрівна''' з 2009 року

===Кращі викладачі===
Браташ Н.Ю. – лауреат ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2004», Заїкіна Н.В – переможець І туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2005» в номінації «класний керівник». Нині Заїкіна Н.В. – учитель української мови та літератури, заступник директора з начально-виховної роботи (з 2011 року). Заїкіна Н.В. випускниця нашої школи. Учителі початкових класів : Матюхіна Н.М.,Репа Л.П. учителі української мови та літератури Миколенко Н.І., Ласкава Ю.Г., Спичка Л.О., учитель зарубіжної літератури Царицина Л.О. (випускниця школи № 4), учитель англійської мови Пономаренко Т.В., учитель математики Касьян Т.Є.,учитель біології Литвиненко О.М.(випускниця школи №4), яка стала лауреатом ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року -2012».

===Відомі випускники===
'''Добромислова ( Литвиненко) Ольга Петрівна'''
У школі № 4 навчалася протягом 1933-1936 років. Доктор медичних наук, професор кафедри нормальної фізіології Санкт-Петербурзького санітарно-гігієнічного медичного інституту.

'''Бєлявський Олександр Давидович''' у школі №4 навчався протягом 1946-1952 років. Кандидат історичних наук, професор, заслужений учитель РФ, автор понад ста наукових публікацій.

'''Біленко Зіновій Якович''' навчався в трудовій школі у 30-их роках. Український письменник, автор книги "Мої молоді весняні квіти" .

'''Ганул валентин Леонідович''' навчався у школі №4 в 1936-1938 роках, 1946-1948 роках. Керівник відділення торокальної онкології, член-кореспондент Національної академії наук України, доктор медичних наук, професор. '''Голуб Георгій Борисович.''' Закінчив школу з золотою медаллю в 1964 році. Головний лікар Одеської кліники пластичної хірургії та естетичної стоматології, член Міжнародної організації щелепно-лицевих хірургів; професор В'єнтьянського Національного університету (ЛАОС), член-кореспондент, академік
Міжнародної академії холоду (відділ кріохірургії). '''Костюк Георгій Олександрович''' закінчив школу у 1951 році. Доцент Московського націольно-дослідницького інституту з ракетобудування і космонавтики, доктор наук. '''Іванов Іван Іванович''' ( 1911-1089).Роменській учитель . Автор повісті " Колима"( 1958-1989). '''Посисоєв Геннадій Сергійович''' . Закінчив школу № в 1961 році. професор казанського університету. '''Левада Володимир Степанович.'''Занінчив школу в 1966 році з золотою медаллю.Доцент Запорізькогонаціонального технічного університету,кандидат технічних наук. '''Волкогон Андрій Дмитрович'''.Закінчив школу в 1995 році. знаний у Ромнах лікар-уролог. '''Гостик Андрій Валерійович'''. Золотий медаліст, випускник 1996 року. У 2002 році закінчив Каліфорнійський державний університет( м. Хейворд, США), магістр бізнесу, фінансовий аналітик. '''Близнюк Андрій Володимирович'''. Закінчив школу у 1988 році, золотий медаліст.Кандидат технічних наук, провідний розробник програмного в гзабезпечення в галузі електронних технологій однієї з фірм Німеччини. '''Погорєлов Максим Володимирович'''. Закінчив школу № 4в 1995 році. Асистент кафедри анатомії людини при СумДУ, кандидат медичних наук.

== Навчальний заклад сьогодні==
[[Файл:Визитка 4 школа.jpg|200px|thumb|left|Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4]]
Школа сьогодні-це навчальний заклад, який відвідують 671 учень, що навчаються в одну зміну в 24-х світлих класах. Знання учням дають 45 педагогів,які працюють над питанням упровадження особистісно зорієнтованого навчання. Із них 17 -вчителі вищої категорії, серед яких 10 мають педагогічне звання «Старший учитель».
11-педагогів мають першу кваліфікаційну категорію,4-другу,7-спеціалісти (молодь,яка в останні роки поповнила педагогічний колектив),7 учителів нагородженні знаком»Відмінник освіти України», 5 – грамотами Міністерства науки і освіти України. Школа славиться своїми досягненнями у навчання та вихованні дітей . Протягом 1957 – 2015 років 119 учнів закінчили школу із золотою медаллю, 60 учнів – із срібною.
Якість знань школярі підтверджують участю у Всеукраїнських учнівських предметних олімпіадах, конкурсах, турнірах. У 2014-2015 навчальному році 8 учнів стали призерами ІІ етапу учнівських олімпіад, 1 учениця – призер ІІІ етапу, 3 учнів – призери міського етапу Х міжнародного конкурсу знавців української мови імені П.Яцика. учні школи стали переможцями у міському етапі Всеукраїнського конкурсу науково-дослідницьких робіт «Юний науковець», «Мирний космос», «Пізнай свою країну», «Здорове життя - успіх буття», «Проба пера», «Шляхами подвигу і слави», «Історія міст і сіл країни», конкурсу ерудитів серед старшокласників шкіл міста та інші. Учень школи Кущ Родіон Вячеславович став призером міського конкурсу «Учень року-2015». Серед учнів є учасники і переможці Міжнародного математичного конкурсу «Кенгуру», міського етапу конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Традиційно вихованці школи займають призові місця в ІІ та ІІІ турах Всеукраїнських олімпад з базових дисциплін. Щороку наші спортсмени під керівництвом учителя фізкультури Москаленка Г.В. та Черевка С.В. стають призерами міської спартакіади школярів. Робота школи спрямована на виконання загальнодержавних завдань: виховання громадянина України, залучення учнів до культурної спадщини, збереження морального,фізичного та психічного здоров’я дітей,створення умов для розвитку особистості, формування, усвідомлення причетності до європейської спільноти,сприйняття загальнолюдських цінностей та прагнення рівноправності в європейському співтоваристві,утвердження високих моральних цінностей,виховання патріотизму, любові до родини,рідної землі. У освітньому закладі працюють 12 гуртків різного спрямування: вокального співу, спортивні секції, театрального мистецтва, декоративно-прикладного мистецтва, літературна студія та інші. Патріотичне та громадянське виховання школярів здійснюється в процесі підготовки та проведення шкільних свят, участі у святкування дня визволення міста та дня перемоги над німецько-фашистськими загарбниками. У ці дні проводяться зустрічі з ветеранами війни, уроки мужності,заходи « Ніхто не забутий,ніщо не забуте». Уроки пам’яті приурочені вшануванню пам’яті жертв Голодомору 1932-19333 років, створені пошукові загони відбулися зустрічі з очевидцями цих подій, складені списки жертв та постраждалих від Голодомору. Велика увага приділяється морально-правовому вихованню, пропагуванню здорового способу життя. Учні беруть участь у конкурсах агітбригад «За здоровий спосіб життя», «Юних інспекторів дорожнього руху», «Юних пожежних», і займають призові місця. Результативною є робота з художньо-естетичного виховання школярів. Працює літературно-драматичний гурток Білосорочка А.М. Гурток підготував інсценізації уривків «За двома зайцями», «Мартин Боруля», «Сватання на Гончарівці» , «Фараони». Колективно щорічно бере участь у міському конкурсі дитячої театральної творчості і займає призові місця. Щорічно учні беруть участь у літературно – мистецькому конкурсі «Юні таланти Роменщини». Неодноразово в журналі «Відродження Роменщини» друкувалися вірші наших учнів Щербакової Світлани та Бірюк Юлії. Велика увага приділяється родинному вихованню. У школі організована робота батьківського всеобучу, батьківські збори проводяться два рази на семестр. До правової освіти залучаються працівники правоохоронних органів. Участь школярів в діяльності дитячої організації – це основна умова становлення соціальної особистості. У школі існує та активно діє дитяча громадська організація «Сузір’я». Улітку на базі школи працює пришкільний оздоровчий табір «Сонечко», де зусиллями учителів початкових класів створюються всі умови для цікавого та змістовного відпочинку дітей. З 2009 року директором школи є Спичка Лариса Олексанрівна, учитель української мови та літератури, спеціаліст вищої категорії, «старший учитель». Під її керівництвом школа продовжує зміцнювати матеріально-технічну базу,розвиватися,особливого значення набула методична та виховна робота засобами музичної педагогіки, про що хочеться сказати окремо. Музей історії школи створений 2009 року згідно з Законом України «Про музей та музейну справу» на основі зібраних матеріалів у результаті великої пошукової роботи педагогічного та учнівського колективів. Ідейним натхненником , координатором, екскурсоводом та керівником музею є Ласкава Ю.Г. Тематико-експозиційний план музею історії школи складено відповідно до профілю . Експозиції естетично оформлені, постійно оновлюються та доповнюються, у роботі використовується мультимедійний проектор.
На базі музею проводиться методична робота . Так 15 жовтня 2009 року було проведено методичне об’єднання класних керівників шкіл міста, 6 травня 2010 – семінар заступників директорів шкіл міста,21 жовтня 2010 – семінар директорів шкіл міста, 5 травня 2011 року – методичне об’єднання практичних шкільних психологів міста,5 жовтня 2011 року-обласний семінар заступників директорів шкіл з виховної роботи. А 26 квітня 2012 року – обласний семінар учителів з історії, де був показаний виховний захід на тему «Пам’ятати минуле заради майбутнього» із використанням засобів музейної педагогіки.В 2014-2015 навчальному році відкрито експозицію "Вічна пам'ять загиблим на майдані". у 2015-2016 навчальному році експозицію було поповнено стендом "Маю честь захищати Україну"-- ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 15:05, 3 грудня 2015 (EET)

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[ Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]]

[[Категорія:Історія навчальних закладів]]

Психологія управління Сінєльнікова О. А.

2015-12-07T18:40:22Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Прошу опрацювати тему 1 [https://drive.google.com/file/d/0B6NM_YV1ly5caFVSbjBFZ0tacjg/view?usp=sharing "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій."] та дати відповіді на наступні питання:
# Дайте визначення поняття '''"управлінська діяльність керівників освітніх організацій"'''
# Визначте основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
# Які складові входять до управління педагогічними працівниками?
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 13:06, 9 червня 2015 (EEST)----
відповіді:
1 Управлінська діяльність керівника освітньої організації визначається як різновид професійної діяльності, яка здатна: поєднувати різні стилі управління залежно від ситуації; організовувати спільну діяльність керівника та працівників на засадах партнерства; врахувати мотиви професійної діяльності працівників і створювати умови для їх особистісного та професійного самовдосконалення; визначати психологічні умови вдосконалення особистості та діяльності керівника освітньої організації.

2 Два основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій:
власне управлінська діяльність; управління педагогічними працівниками. За своєю структурою управління педагогічними працівниками включає такі складові: підбір та відбір педагогічних працівників, професійну адаптацію педагогічних працівників, оцінку педагогічних працівників, професійне навчання педагогічних працівників, особистісно-професійне зростання педагогічних працівників.

3 Складові управління педагогічними працівниками: підбір та відбір педагогічних працівників; адаптація педагогічних працівників; оцінка педагогічних працівників; професійне навчання педагогічних працівників; професійне зростання педагогічних працівників. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)

Доброго дня. Продовжуємо опрацювати тему 1 "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій." Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Вчені, якого підходу вважають, що для ефективного здійснення управлінської діяльності керівник освітньої організації повинен володіти не тільки професіоналізмом діяльності, а й професіоналізмом особистості. Розкрийте сутність даного підходу.
2. Які основні завдання передбачає вирішення організаційно-управлінський компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
3. Визначте та розкрийте зміст основних складових організаційно-управлінського компоненту власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 15:13, 18 червня 2015 (EEST)

відповіді:
1. Цей підхід, за визначенням учених, вважається акмеологічним: особистісний розвиток керівника освітньої організації у професійній діяльності грунтується на прагненні до професійного вдосконалення особистісного і духовного зростання, готовності до самозмін і самоствердження у професійній сфері.
2.Основними завданнями організаційно-управлінського компоненту є такі: визначення стратегії освітньої організації - складання плану роботи - узгодження взаємодії між усіма суб'єктами навчально-виховного процесу через чіткий розподіл повноважень та встановлений термін виконання - створення умов для делегування повноважень, координації, керування змінними, гнучкий контроль.
3. Визначення мети: встановлення узгоджених, реалістичних цілей і вмінні визначати та передбачати бажаний кінцевий результат; планування: визначає логічний порядок дій, спрямований на досягнення визначеної мети; організація: визначення місця і ролі кожного учасника діяльності для досягнення поставленої мети;--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)

Доброго дня. Продовжуємо опрацювати тему 1 "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій." Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Який компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій полягає у створенні сприятливих умов для обміну інформацією, конструктивної взаємодії між всіма учасниками освітнього процесу, вибору альтернативних рішень для вирішення завдань освітньої організації. Розкрийте сутність даного компоненту.
2. Визначте та охарактеризуйте основні етапи прийняття управлінських рішень управління.
3. Дайте визначення та розкрийте зміст основних складових комунікації.
4. Розкрийте зміст основних структурних елементів стилю керівництва.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:24, 2 вересня 2015 (EEST)

відповіді:
1.Соціально-психологічний компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій полягає у створенні сприятливих умов для обміну інформацією, конструктивної взаємодії між всіма учасниками освітнього процесу, вибору альтернативних рішень для вирішення завдань освітньої організації.

2.Основні етапи:з'ясування, усвідомлення та формулювання проблеми - передбачає зібрання, аналіз і систематизацію відповідної інформації з даної проблеми; всебічний розгляд альтернативних рішень, враховуються такі психологічні вимоги: урахування різних інтересів, створення системи стимулів, ступінь довіри, прийняття компромісного рішення, своєчасність і реальність виконання; вибір найбільш вдалих розв'язання проблем - впливають такі чинники: творчі здібності та рівень компетентності, схильність до ризику, демократичний стиль керівництва.

3.Комунікація- це складова психологічного компоненту управління, що охоплює обмін інформацією, взаємосприйняття та взаємодію між працівниками.
Основні складові комунікації це: - обмін інформацією (входять певні психологічні вимоги: вибір каналу комунікацій, застосування раціональних та емоційних звернень, дотримання зворотнього зв'язку, врахування порядку подання матеріалу, використання ефекту новизни).Взаємодія. Взаємодія працівників передбачає врахування певних психологічних вимог: повноцінність та рівноправність учасників взаємодії, створення команди однодумців, регулювання процесу прийняття управлінських рішень. Взаєморозуміння між працівниками. Міжособистісне сприйняття та розуміння, встановлення психологічного контакту та втілення психологічної рівноправності, пошук єдності співрозмовників.

4.Структурні елементи стилю керівництва об'єднуються в слідуючі три групи:
1) Психолого-управлінський компонент який полягає у тому, що стиль керівництва відзеркалює особливості власне-управлінських функцій управління.
2) Соціально-психологічний компонент - відображає міжособистісну взаємодію працівників.
3) Індивідуально-психологічний - є проявом індивідуально особистісних характеристик керівника організації.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:02, 27 листопада 2015 (EET)

Доброго дня. Прошу опрацювати тему 2 «Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника" та дати відповіді на питання: 1. Що таке психологічна готовність 2. Назвіть основні компоненти психологічної готовності 3. Які чинники впливають на психологічну готовність.
Ваші відповіді:

1 Психологічна готовність керівників освітніх закладів до прийняття управлінських рішень - це комплекс знань, умінь та навичок, особистісних якостей та мотивів, які забезпечують прийняття керівником ефективних управлінських рішень на базі успішної взаємодії з учасниками управлінського процесу з метою успішного вирішення управлінських проблем.

2. Основні компоненти психологічної готовності: конгнітивний (система необхідних для здійснення ефективного прийняття управлінського рішення знань); операційний (комплекс умінь і навичок, які забезпечують успішність процесу прийняття управлінських рішень); особистісний (сукупність важливих індивідуально-особистісних характеристик, які впливають на процес прийняття управлінських рішень: політична та соціальна компетентність, інтелектуальний рівень, професіоналізм, організаторські здібності, вимогливість, винахідливість, прийняття інновацій, схильність до ризику, справедливість, демократизм, гуманність, самокритичність, працездатність, принциповість); мотиваційний (скукупність мотивів, адекватних цілям та завданням процесу прийняття управлінських рішень).

3. На психологічну готовність впливають об'єктивні (зовнішні) та суб'єктивні (внутрішні) чинники. До об'єктивних належать такі: особливості розвитку суспільства в певний період, особливості функціонування організації, характер управлінської ситуації, соціально-психологічний клімат в колективі тощо. До суб'єктивних - рівень компетентності керівника, його творчий потенціал, організаторські здібності, ставлення до управлінської проблеми, яку треба вирішити, готовність брати на себе відповідальність за наслідки управлінського рішення тощо.----[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:02, 27 листопада 2015 (EET)[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)

==== Індивідуальні заняття ====
Доброго дня! Продовжуємо опрацювати тему 2 "Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника". Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання: 1. Який компонент відображає сукупність умінь та управлінського досвіду керівників освітніх організацій, що забезпечує успішну роботу з педагогічними працівниками. Розкрийте сутність даного компоненту. 2. Виокреміть основні особистісні характеристики, які пов’язані зі ставленням керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками в цілому. 3. Дайте визначення та розкрийте зміст основних складових мотиваційного компоненту психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками.

відповіді:

1 Сукупність умінь та управлінського досвіду керівників освітніх організацій, що забезпечує успішну роботу з педагогічними працівниками, відображає конгнітивний та операційний компонент психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління. Це комплекс знань, умінь та навичок, які забезпечують успішність здійснення управління. Дані уміння та навички можна систематизувати згідно з двома рівнями аналізу управлінського процесу — управлінським та психологічним. Відповідно до основних елементів управління, виділених на основі першого рівня аналізу (планування, організація та контроль), можна виділити такі управлінські уміння та навички: діагностико-прогностичні (проективні); організаційно-регулятивні; контрольно-коригуючі. Група діагностично-прогностичних умінь та навичок (проективних) включає такі уміння та навички: визначати цілі своєї діяльності (стратегічні й тактичні), прогнозувати діяльність; визначати специфіку та основні завдання закладу, яким здійснюєтьсякерівництво; висувати нові ідеї та впроваджувати їх у життя (розробляти нові Власне управлінські уміння та навички Група контрольно-коригуючих умінь та навичок включає такі уміння та навички: здійснювати контроль за навчально-виховним процесом; надавати відповідну допомогу педагогічним працівникам; здійснювати контроль за фінансово-господарською діяльністю та ін. Окрім названих груп умінь та навичок, керівник повинен володіти ще і психолого-управлінськими уміннями та навичками, які пов'язані з психологічним забезпеченням управлінського процесу (другий рівень аналізу процесу управління). Ця група включає такі уміння та навички: - самостійно приймати доцільні управлінські рішення з урахуванням психологічних особливостей управлінської ситуації; розуміти учнів, батьків, уміти спілкуватися з ними; уміти ефективно спілкуватися з працівниками, вибираючи, залежно від ситуації, необхідний стиль спілкування; забезпечувати співробітництво між адміністрацією та працівниками, між вчителями та учнями; попереджувати та розв'язувати конфлікти у колективі; створювати сприятливий соціально-психологічний клімат у колективі; орієнтувати навчально-виховний процес на забезпечення поваги до кожного учня, врахування його індивідуально-психологічних особливостей (інтересів, нахилів тощо); орієнтувати навчально-виховний процес на формування творчих здібностей учнів, всебічний розвиток їх особистості; вести індивідуальну роботу з працівниками з урахуванням їх індивідуально-психологічних особливостей, творчих можливостей. Поряд із уміннями та навичками, які забезпечують ефективну взаємодію керівника з учасниками управлінського та навчально-виховного процесу, група психолого-управлінських умінь включає ще уміння та навички, які «спрямовані» на самого керівника. Це і такі уміння та навички: критично аналізувати свою діяльність; володіти собою в будь-якій ситуації; забезпечувати розвиток власної особистості, створювати умови для постійного професійного вдосконалення та ін.

2.Особистісний компонент психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління — це система особистісних характеристик керівників середньої освіти, які впливають на результативність їх управлінської діяльності. Це стійкі особистісні характеристики, які формуються в процесі діяльності та спілкування між людьми, розвитку особистості. Всі характеристики, які входять до особистісного компоненту, можна об'єднати в п'ять основних груп, які пов'язані зі ставленням керівників освітніх організацій до: предмету управлінської діяльності; виконання управлінської діяльності; інших учасників управлінського діяльності; керівника до самого себе; держави, в якій здійснюється функціонування освітнього закладу і самого керівника. До характеристик, які пов'язані із ставленням до предмету управлінської діяльності, належать: компетентність; високий інтелектуальний рівень; творчий потенціал; організаторські здібності. Група характеристик, які відображають ставлення до виконання управлінської діяльності, включає: відповідальність; відданість роботі; єдність слова та діла; вимогливість (до інших). Ставлення до учасників управлінської діяльності представлено такими характеристиками: любов до дітей; порядність; справедливість; демократизм; гуманність. До характеристик, які відображають ставлення керівника до самого себе, належать такі: самокритичність; вимогливість (до себе); здатність володіти собою в будь-якій ситуації (самовладання); орієнтація на особистісний розвиток, професійне вдосконалення.

3. Мотиваційний компонент психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління — це сукупність мотивів, адекватних цілям та завданням управління. Ці мотиви за своїм змістом можуть бути пов'язані з діяльністю: суспільства в цілому; освітніх організацій; безпосередньо самого керівника. Відповідно виділяється три основні групи управлінських мотивів, які входять до структури мотиваційного компоненту психологічної готовності до управління: соціальні, управлінські та особистісного розвитку. Соціальні мотиви — мотиви, які стосуються суспільства в цілому: причетність до однієї із найвідповідальніших і престижних видів діяльності в суспільстві (навчання і виховання підростаючих поколінь); реальний вклад у підвищення якості вітчизняної освіти, впровадження нових типів навчальних закладів; можливість впливати на формування свідомості учнів, учителів, батьків як громадян незалежної України, сприяти становленню їх національної свідомості та інші. Управлінські мотиви — мотиви, які стосуються безпосередньо управління освітніми організаціями. Враховуючи, що керівник ще й учитель-предметник, ці мотиви можна розподілити на дві підгрупи: власне управлінські та педагогічні. Але як і серед власне управлінських, так і серед педагогічних є мотиви, які пов’язані з плануванням, організацією. До підгрупи власне управлінських мотивів входять такі: відповідність здібностей керівника змісту управлінської діяльності; різноманітність і самостійність постановки та вирішення управлінських проблем; створення педколективу однодумців; мобілізація його для вирішення актуальних проблем освітніх організацій; можливість реально впливати на організацію життєдіяльності освітніх організацій (сприяти впровадженню нових програм та технологій навчання, забезпечувати високий рівень матеріально-технічної бази навчального закладу тощо). Підгрупу педагогічних мотивів складають такі види: потреба займатися педагогічною діяльністю (викладати улюблений предмет); потреба спілкуватися та взаємодіяти з дітьми та їхніми батьками; можливість створювати умови для забезпечення поваги до особистості дитини, задоволення її розвитку; становлення професійних, творчих здібностей; можливість спостерігати за розвитком дитини, бачити результати своєї праці; можливість сприяти гуманізації навчання і виховання дітей та ін. На мою думку, тільки сукупність усіх трьох компонентів - операційного, особистісного і мотиваційного - можуть забезпечити і забезпечують ефективність психологічної готовності керівників до управління педагогічними працівниками.

--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:03, 27 листопада 2015 (EET)--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:23, 7 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня! Продовжуємо опрацювати тему 2 "Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника". Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Дайте визначення та охарактеризуйте специфічні ознаки позитивної організаційної культури освітньої організації.
2. Визначте основні показники позитивного соціально-психологічного клімату в колективі.
3. Виокреміть психологічні вимоги, що впливають на ефективність управлінського спілкування в процесі управління педагогічними працівниками.
відповіді:

1. Специфічні ознаки позитивної організаційної культури освітньої організації. Організаційна культура являє собою сукупність поведінки, символів, ритуалів, міфів, які відповідають спільним цінностям певного колективу. Поняття організаційної культури включає до себе набір уявлень про засоби діяльності, норми поведінки, набір звичок, писаних та неписаних правил, заборонів, цінностей, очікувань, уявлень про майбутнє та теперішнє та ін., які осмислено чи неосмислено поділяє більшість членів організації. Показники соціально-психологічного клімату в колективі: - як члени колективу ставляться один до одного; - який моральний клімат в організації; - залежність якості виконання роботи персоналом і організації контролю за роботою з боку адміністрації; - як вирішуються стратегічні проблеми, приймаються стратегічні рішення; - етичні норми та цінності організації; - наявність традицій.
2. Основні показники позитивного соціально-психологічного клімату в колективі. Соціально-психологічний клімат — якісний бік стосунків, що виявляється у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності та всебічному розвитку особистості в групі. Такий клімат може бути сприятливим, несприятливим, нейтральним, позитивно чи негативно впливати на самопочуття людини. До основних показників позитивного соціально-психологічного клімату в колективі належать: рівень згуртованості та організованості; узгодженість дій та вчинків; переважаючий емоційний настрій; ступінь психологічної підтримки; довіра до кожного члену колективу; взаємоповага та взаємосприйняття; психологічна сумісність; психологічна культура. Основні показники сприятливого соціально-психологічного клімату колективу:
- довіра та взємовимогливість членів групи один до одного;
- доброзичливість і ділові претензії;
- вільне висловлювання думок щодо справ колективу чи поведінки окремих осіб;
- відсутність тиску з боку керівництва на підлеглих і визнання за ними права приймати рішення, значущі для справ колективу;
- достатня поінформованість членів колективу про завдання та стан справ у колективі;
- високий ступінь емоційного включення та взаємодопомоги у ситуаціях, якщо є у цьому потреба;
- усвідомлення і взяття відповідальності на себе за стан справ у групі кожним із її членів.
- високі показники результатів діяльності;
- низька плинність кадрів;
- високий рівень трудової дисципліни;
- відсутність напруженості й конфліктності в колективі тощо.
3. Психологічні вимоги, що впливають на ефективність управлінського спілкування в процесі управління педагогічними працівниками. Процес формування психологічної готовності керівників до ефективного управління педагогічними працівниками пов’язаний із специфікою ділового спілкування. Ефективність ділового спілкування в процесі управління педагогічними працівниками передбачає врахування певних психологічних вимог: застосування раціональних та емоційних звернень; розроблення шляхів обміну інформацією; дотримання діалогової та партнерської взаємодії; встановлення психологічного контакту та втілення психологічної рівноправності; виявлення емпатії (співпереживання) та симпатії; взаємне розуміння думок та ін. Врахування визначених психологічних чинників буде певним чином впливати на становлення психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками.

--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:03, 27 листопада 2015 (EET)--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:26, 26 жовтня 2015 (EEST)

==== Консультації ====
Доброго дня, шановні колеги! Сьогодні з 9.30 по 10.50 у нас з Вами час для консультації. Якщо у Вас виникли запитання, я буду рада відповісти на них.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:04, 21 вересня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====
Шановні колеги, вітаю! Тема нашої дискусії є «Управління навчальним закладом в умовах реформування освіти». Визначте, будь ласка, з якими психологічними проблемами Ви найбільше стикаєтесь під час здійснення управлінської діяльності навчальним закладом. Поділіться досвідом, щодо вирішення означених проблем. Дякую. Бажаю успіху.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:16, 14 вересня 2015 (EEST)
Доброго дня. Заступником директора працюю 1 рік.Розумію,що керівник бере на себе відповідальність за прийняття рішень більшу, ніж всі інші,вміння об'єднувати людей для досягнення групової мети регулює відносини у групі.Інколи буває складно виступати в ролі арбітра, порадника, координатора.Намагаюся бути обєктивною, чесною, але завжди позитивно та доброзичливо налаштована до своїх колег.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:48, 7 грудня 2015 (EET)
Шановні колеги, вітаю! Тема нашої дискусії є «Управління навчальним закладом в умовах реформування освіти». Визначте, будь ласка, з якими психологічними проблемами Ви найбільше стикаєтесь під час роботи з педагогічними працівниками Поділіться досвідом, щодо вирішення означених проблем. Дякую. Бажаю успіху.

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:28, 2 листопада 2015 (EEST)
У своїй роботі керуюсь принципом:"Якомога більше вимоги до людини і якомога більше поваги до неї".Легше сприймаються вимоги, висловлені у ввічливій формі, вимоги-прохання, вимоги-поради.Творча атмосфера, ритмічність, прогнозування та усвідомлення кожним учителем перспективи своєї діяльності — ось що допомагає вдало організовувати педагогічний процес. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:49, 7 грудня 2015 (EET)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Доброго дня, шановні колеги! Модульний контроль з психології управління буде здійснюватися на основі вивчення лекційних занять про сутність і специфіку управлінської діяльності керівників освітніх організацій. Текст до лекційних занять та рекомендована література розташовані на моїй сторінці обговорення. Відповіді Ви розташовуєте на своїй сторінці обговорення (не забувайте за свій підпис під ними).
Питання до модульного контролю:
1. Які є загальні та специфічні особливості управлінської діяльності керівників освітніх організацій порівняно з іншими видами діяльності?
2. Виберіть, за значущістю для Вас виокремлені складові управлінської діяльності та обгрунтуйте визначену позицію?
3. Які чинники, на Вашу думку, можуть впливати на психологічну готовність керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками?

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 08:54, 21 вересня 2015 (EEST)

1.Досягнення керівниками освітніхорганізацій належної ефективності в управлінні закладами освіти великою мірою обумовлюється актуалізацією їхнього комунікативного потенціалу. Структурні компоненти комунікативного потенціалу керівника загальноосвітньої школи найбільш результативно проявляються в комунікативній готовності до управлінської взаємодії, комунікативній програмі поведінки в системі управління, соціально-психологічному відображенні управлінської реальності.
Найбільш значущими цінностями для керівників виступають: інтелектуальний розвиток, творча діяльність, цікава робота, тверда воля, терпимість до думки інших, уміння приймати обдумані рішення, відповідальність, котрі, в першу чергу, забезпечують належну продуктивність в управлінні закладами освіти. Важливими соціально-психологічними чинниками, які підвищують рівень задоволеності управлінською взаємодією, є: комунікативна компетентність учасників управлінського процесу; демократичний стиль керівництва; діалогічна взаємодія; задоволення потребово-мотиваційної сфери учасників управлінської взаємодії; мотивація досягнення успіху у взаємодії; високий рівень міжособистісних ділових стосунків; реалізація статусу керівника в певній рольовій позиції; мотивація взаємодії; настановлення на результат взаємодії. Формуванню схильності до демократичного стилю керівництва сприяють середній (та вище середнього) рівень потреби у спілкуванні, службово-товариська форма спілкування, діалогічне спілкування, тактики поведінки в конфліктних ситуаціях, такі як прагнення до перемоги, пошук оптимального рішення, компроміс.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 02:06, 7 грудня 2015 (EET)

2.На мій погляд, значущими складовими управлінської діяльності є здійснення якісної науково-методичної роботи в навчальному закладі;
створення умов для реалізації єдиної педагогічної теми
навчального закладу:
нормативно-правові;
кадрові;
науково-методичні;
технологічно-дидактичні;
організаційні.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 20:20, 7 грудня 2015 (EET)

3.На психологічну готовність керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками вливають об'єктивні та суб'єктивні чинники.

Обєктивними чинниками є особливості розвитку суспільства в даний конкретний період; специфіка функціонування середньої освіти як соціальної сфери; управлінський статус самого керівника та учасників управлінської взаємодії; тип керованого навчального закладу; зміст проблеми, яку необхідно розв'язати; умови вирішення управлінської проблеми.

Суб'єктивними чинниками, що визначають особливості управління педагогічними працівниками керівниками освіти є чинники, зумовлені індивідуально-психологічними характеристиками самого керівника (рівнем його підготовки, особливостями виконання діяльності, особистісними характеристиками тощо). За аналогією з характеристиками, які становлять особистісний компонент психологічної готовності, ці чинники можна об'єднати в кілька основних груп щодо: предмета діяльності; особливостей виконання діяльності; взаємодії з людьми, які беруть участь у процесі діяльності; ставлення до самого себе . --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 20:38, 7 грудня 2015 (EET)

Доброго дня, Олено Анатоліївно! Ви успішно виконали всі завдання інтерактивних практичних та індивідуальних занять. Вам необхідно прийняти участь у тематичних дискусіях, вчасно виконати завдання щодо проведення модульного контролю. З повагою до Вас, викладач Алла Вікторівна Вознюк. Бажаю Вам успіхів. Зустрінемося на екзаменаційній сесії для підведення підсумків.

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 11:44, 16 листопада 2015 (EEST)

Психологія управління Сінєльнікова О. А.

2015-12-07T18:38:08Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Проведення та перевірка модульного контролю */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Прошу опрацювати тему 1 [https://drive.google.com/file/d/0B6NM_YV1ly5caFVSbjBFZ0tacjg/view?usp=sharing "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій."] та дати відповіді на наступні питання:
# Дайте визначення поняття '''"управлінська діяльність керівників освітніх організацій"'''
# Визначте основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
# Які складові входять до управління педагогічними працівниками?
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 13:06, 9 червня 2015 (EEST)----
відповіді:
1 Управлінська діяльність керівника освітньої організації визначається як різновид професійної діяльності, яка здатна: поєднувати різні стилі управління залежно від ситуації; організовувати спільну діяльність керівника та працівників на засадах партнерства; врахувати мотиви професійної діяльності працівників і створювати умови для їх особистісного та професійного самовдосконалення; визначати психологічні умови вдосконалення особистості та діяльності керівника освітньої організації.

2 Два основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій:
– власне управлінська діяльність; – управління педагогічними працівниками. За своєю структурою управління педагогічними працівниками включає такі складові: підбір та відбір педагогічних працівників, професійну адаптацію педагогічних працівників, оцінку педагогічних працівників, професійне навчання педагогічних працівників, особистісно-професійне зростання педагогічних працівників.

3 Складові управління педагогічними працівниками: підбір та відбір педагогічних працівників; адаптація педагогічних працівників; оцінка педагогічних працівників; професійне навчання педагогічних працівників; професійне зростання педагогічних працівників. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)

Доброго дня. Продовжуємо опрацювати тему 1 "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій." Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Вчені, якого підходу вважають, що для ефективного здійснення управлінської діяльності керівник освітньої організації повинен володіти не тільки професіоналізмом діяльності, а й професіоналізмом особистості. Розкрийте сутність даного підходу.
2. Які основні завдання передбачає вирішення організаційно-управлінський компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
3. Визначте та розкрийте зміст основних складових організаційно-управлінського компоненту власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 15:13, 18 червня 2015 (EEST)

відповіді:
1. Цей підхід, за визначенням учених, вважається акмеологічним: особистісний розвиток керівника освітньої організації у професійній діяльності грунтується на прагненні до професійного вдосконалення особистісного і духовного зростання, готовності до самозмін і самоствердження у професійній сфері.
2.Основними завданнями організаційно-управлінського компоненту є такі: визначення стратегії освітньої організації - складання плану роботи - узгодження взаємодії між усіма суб'єктами навчально-виховного процесу через чіткий розподіл повноважень та встановлений термін виконання - створення умов для делегування повноважень, координації, керування змінними, гнучкий контроль.
3. Визначення мети: встановлення узгоджених, реалістичних цілей і вмінні визначати та передбачати бажаний кінцевий результат; планування: визначає логічний порядок дій, спрямований на досягнення визначеної мети; організація: визначення місця і ролі кожного учасника діяльності для досягнення поставленої мети;--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)

Доброго дня. Продовжуємо опрацювати тему 1 "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій." Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Який компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій полягає у створенні сприятливих умов для обміну інформацією, конструктивної взаємодії між всіма учасниками освітнього процесу, вибору альтернативних рішень для вирішення завдань освітньої організації. Розкрийте сутність даного компоненту.
2. Визначте та охарактеризуйте основні етапи прийняття управлінських рішень управління.
3. Дайте визначення та розкрийте зміст основних складових комунікації.
4. Розкрийте зміст основних структурних елементів стилю керівництва.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:24, 2 вересня 2015 (EEST)

відповіді:
1.Соціально-психологічний компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій полягає у створенні сприятливих умов для обміну інформацією, конструктивної взаємодії між всіма учасниками освітнього процесу, вибору альтернативних рішень для вирішення завдань освітньої організації.

2.Основні етапи:з'ясування, усвідомлення та формулювання проблеми - передбачає зібрання, аналіз і систематизацію відповідної інформації з даної проблеми; всебічний розгляд альтернативних рішень, враховуються такі психологічні вимоги: урахування різних інтересів, створення системи стимулів, ступінь довіри, прийняття компромісного рішення, своєчасність і реальність виконання; вибір найбільш вдалих розв'язання проблем - впливають такі чинники: творчі здібності та рівень компетентності, схильність до ризику, демократичний стиль керівництва.

3.Комунікація- це складова психологічного компоненту управління, що охоплює обмін інформацією, взаємосприйняття та взаємодію між працівниками.
Основні складові комунікації це: - обмін інформацією (входять певні психологічні вимоги: вибір каналу комунікацій, застосування раціональних та емоційних звернень, дотримання зворотнього зв'язку, врахування порядку подання матеріалу, використання ефекту новизни).Взаємодія. Взаємодія працівників передбачає врахування певних психологічних вимог: повноцінність та рівноправність учасників взаємодії, створення команди однодумців, регулювання процесу прийняття управлінських рішень. Взаєморозуміння між працівниками. Міжособистісне сприйняття та розуміння, встановлення психологічного контакту та втілення психологічної рівноправності, пошук єдності співрозмовників.

4.Структурні елементи стилю керівництва об'єднуються в слідуючі три групи:
1) Психолого-управлінський компонент який полягає у тому, що стиль керівництва відзеркалює особливості власне-управлінських функцій управління.
2) Соціально-психологічний компонент - відображає міжособистісну взаємодію працівників.
3) Індивідуально-психологічний - є проявом індивідуально особистісних характеристик керівника організації.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:02, 27 листопада 2015 (EET)

Доброго дня. Прошу опрацювати тему 2 «Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника" та дати відповіді на питання: 1. Що таке психологічна готовність 2. Назвіть основні компоненти психологічної готовності 3. Які чинники впливають на психологічну готовність.
Ваші відповіді:

1 Психологічна готовність керівників освітніх закладів до прийняття управлінських рішень - це комплекс знань, умінь та навичок, особистісних якостей та мотивів, які забезпечують прийняття керівником ефективних управлінських рішень на базі успішної взаємодії з учасниками управлінського процесу з метою успішного вирішення управлінських проблем.

2. Основні компоненти психологічної готовності: конгнітивний (система необхідних для здійснення ефективного прийняття управлінського рішення знань); операційний (комплекс умінь і навичок, які забезпечують успішність процесу прийняття управлінських рішень); особистісний (сукупність важливих індивідуально-особистісних характеристик, які впливають на процес прийняття управлінських рішень: політична та соціальна компетентність, інтелектуальний рівень, професіоналізм, організаторські здібності, вимогливість, винахідливість, прийняття інновацій, схильність до ризику, справедливість, демократизм, гуманність, самокритичність, працездатність, принциповість); мотиваційний (скукупність мотивів, адекватних цілям та завданням процесу прийняття управлінських рішень).

3. На психологічну готовність впливають об'єктивні (зовнішні) та суб'єктивні (внутрішні) чинники. До об'єктивних належать такі: особливості розвитку суспільства в певний період, особливості функціонування організації, характер управлінської ситуації, соціально-психологічний клімат в колективі тощо. До суб'єктивних - рівень компетентності керівника, його творчий потенціал, організаторські здібності, ставлення до управлінської проблеми, яку треба вирішити, готовність брати на себе відповідальність за наслідки управлінського рішення тощо.----[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:02, 27 листопада 2015 (EET)[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)

==== Індивідуальні заняття ====
Доброго дня! Продовжуємо опрацювати тему 2 "Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника". Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання: 1. Який компонент відображає сукупність умінь та управлінського досвіду керівників освітніх організацій, що забезпечує успішну роботу з педагогічними працівниками. Розкрийте сутність даного компоненту. 2. Виокреміть основні особистісні характеристики, які пов’язані зі ставленням керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками в цілому. 3. Дайте визначення та розкрийте зміст основних складових мотиваційного компоненту психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками.

відповіді:

1 Сукупність умінь та управлінського досвіду керівників освітніх організацій, що забезпечує успішну роботу з педагогічними працівниками, відображає конгнітивний та операційний компонент психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління. Це комплекс знань, умінь та навичок, які забезпечують успішність здійснення управління. Дані уміння та навички можна систематизувати згідно з двома рівнями аналізу управлінського процесу — управлінським та психологічним. Відповідно до основних елементів управління, виділених на основі першого рівня аналізу (планування, організація та контроль), можна виділити такі управлінські уміння та навички: діагностико-прогностичні (проективні); організаційно-регулятивні; контрольно-коригуючі. Група діагностично-прогностичних умінь та навичок (проективних) включає такі уміння та навички: визначати цілі своєї діяльності (стратегічні й тактичні), прогнозувати діяльність; визначати специфіку та основні завдання закладу, яким здійснюєтьсякерівництво; висувати нові ідеї та впроваджувати їх у життя (розробляти нові Власне управлінські уміння та навички Група контрольно-коригуючих умінь та навичок включає такі уміння та навички: здійснювати контроль за навчально-виховним процесом; надавати відповідну допомогу педагогічним працівникам; здійснювати контроль за фінансово-господарською діяльністю та ін. Окрім названих груп умінь та навичок, керівник повинен володіти ще і психолого-управлінськими уміннями та навичками, які пов'язані з психологічним забезпеченням управлінського процесу (другий рівень аналізу процесу управління). Ця група включає такі уміння та навички: - самостійно приймати доцільні управлінські рішення з урахуванням психологічних особливостей управлінської ситуації; розуміти учнів, батьків, уміти спілкуватися з ними; уміти ефективно спілкуватися з працівниками, вибираючи, залежно від ситуації, необхідний стиль спілкування; забезпечувати співробітництво між адміністрацією та працівниками, між вчителями та учнями; попереджувати та розв'язувати конфлікти у колективі; створювати сприятливий соціально-психологічний клімат у колективі; орієнтувати навчально-виховний процес на забезпечення поваги до кожного учня, врахування його індивідуально-психологічних особливостей (інтересів, нахилів тощо); орієнтувати навчально-виховний процес на формування творчих здібностей учнів, всебічний розвиток їх особистості; вести індивідуальну роботу з працівниками з урахуванням їх індивідуально-психологічних особливостей, творчих можливостей. Поряд із уміннями та навичками, які забезпечують ефективну взаємодію керівника з учасниками управлінського та навчально-виховного процесу, група психолого-управлінських умінь включає ще уміння та навички, які «спрямовані» на самого керівника. Це і такі уміння та навички: критично аналізувати свою діяльність; володіти собою в будь-якій ситуації; забезпечувати розвиток власної особистості, створювати умови для постійного професійного вдосконалення та ін.

2.Особистісний компонент психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління — це система особистісних характеристик керівників середньої освіти, які впливають на результативність їх управлінської діяльності. Це стійкі особистісні характеристики, які формуються в процесі діяльності та спілкування між людьми, розвитку особистості. Всі характеристики, які входять до особистісного компоненту, можна об'єднати в п'ять основних груп, які пов'язані зі ставленням керівників освітніх організацій до: предмету управлінської діяльності; виконання управлінської діяльності; інших учасників управлінського діяльності; керівника до самого себе; держави, в якій здійснюється функціонування освітнього закладу і самого керівника. До характеристик, які пов'язані із ставленням до предмету управлінської діяльності, належать: компетентність; високий інтелектуальний рівень; творчий потенціал; організаторські здібності. Група характеристик, які відображають ставлення до виконання управлінської діяльності, включає: відповідальність; відданість роботі; єдність слова та діла; вимогливість (до інших). Ставлення до учасників управлінської діяльності представлено такими характеристиками: любов до дітей; порядність; справедливість; демократизм; гуманність. До характеристик, які відображають ставлення керівника до самого себе, належать такі: самокритичність; вимогливість (до себе); здатність володіти собою в будь-якій ситуації (самовладання); орієнтація на особистісний розвиток, професійне вдосконалення.

3. Мотиваційний компонент психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління — це сукупність мотивів, адекватних цілям та завданням управління. Ці мотиви за своїм змістом можуть бути пов'язані з діяльністю: суспільства в цілому; освітніх організацій; безпосередньо самого керівника. Відповідно виділяється три основні групи управлінських мотивів, які входять до структури мотиваційного компоненту психологічної готовності до управління: соціальні, управлінські та особистісного розвитку. Соціальні мотиви — мотиви, які стосуються суспільства в цілому: причетність до однієї із найвідповідальніших і престижних видів діяльності в суспільстві (навчання і виховання підростаючих поколінь); реальний вклад у підвищення якості вітчизняної освіти, впровадження нових типів навчальних закладів; можливість впливати на формування свідомості учнів, учителів, батьків як громадян незалежної України, сприяти становленню їх національної свідомості та інші. Управлінські мотиви — мотиви, які стосуються безпосередньо управління освітніми організаціями. Враховуючи, що керівник ще й учитель-предметник, ці мотиви можна розподілити на дві підгрупи: власне управлінські та педагогічні. Але як і серед власне управлінських, так і серед педагогічних є мотиви, які пов’язані з плануванням, організацією. До підгрупи власне управлінських мотивів входять такі: відповідність здібностей керівника змісту управлінської діяльності; різноманітність і самостійність постановки та вирішення управлінських проблем; створення педколективу однодумців; мобілізація його для вирішення актуальних проблем освітніх організацій; можливість реально впливати на організацію життєдіяльності освітніх організацій (сприяти впровадженню нових програм та технологій навчання, забезпечувати високий рівень матеріально-технічної бази навчального закладу тощо). Підгрупу педагогічних мотивів складають такі види: потреба займатися педагогічною діяльністю (викладати улюблений предмет); потреба спілкуватися та взаємодіяти з дітьми та їхніми батьками; можливість створювати умови для забезпечення поваги до особистості дитини, задоволення її розвитку; становлення професійних, творчих здібностей; можливість спостерігати за розвитком дитини, бачити результати своєї праці; можливість сприяти гуманізації навчання і виховання дітей та ін. На мою думку, тільки сукупність усіх трьох компонентів - операційного, особистісного і мотиваційного - можуть забезпечити і забезпечують ефективність психологічної готовності керівників до управління педагогічними працівниками.

--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:03, 27 листопада 2015 (EET)--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:23, 7 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня! Продовжуємо опрацювати тему 2 "Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника". Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Дайте визначення та охарактеризуйте специфічні ознаки позитивної організаційної культури освітньої організації.
2. Визначте основні показники позитивного соціально-психологічного клімату в колективі.
3. Виокреміть психологічні вимоги, що впливають на ефективність управлінського спілкування в процесі управління педагогічними працівниками.
відповіді:

1. Специфічні ознаки позитивної організаційної культури освітньої організації. Організаційна культура являє собою сукупність поведінки, символів, ритуалів, міфів, які відповідають спільним цінностям певного колективу. Поняття організаційної культури включає до себе набір уявлень про засоби діяльності, норми поведінки, набір звичок, писаних та неписаних правил, заборонів, цінностей, очікувань, уявлень про майбутнє та теперішнє та ін., які осмислено чи неосмислено поділяє більшість членів організації. Показники соціально-психологічного клімату в колективі: - як члени колективу ставляться один до одного; - який моральний клімат в організації; - залежність якості виконання роботи персоналом і організації контролю за роботою з боку адміністрації; - як вирішуються стратегічні проблеми, приймаються стратегічні рішення; - етичні норми та цінності організації; - наявність традицій.
2. Основні показники позитивного соціально-психологічного клімату в колективі. Соціально-психологічний клімат — якісний бік стосунків, що виявляється у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності та всебічному розвитку особистості в групі. Такий клімат може бути сприятливим, несприятливим, нейтральним, позитивно чи негативно впливати на самопочуття людини. До основних показників позитивного соціально-психологічного клімату в колективі належать: рівень згуртованості та організованості; узгодженість дій та вчинків; переважаючий емоційний настрій; ступінь психологічної підтримки; довіра до кожного члену колективу; взаємоповага та взаємосприйняття; психологічна сумісність; психологічна культура. Основні показники сприятливого соціально-психологічного клімату колективу:
- довіра та взємовимогливість членів групи один до одного;
- доброзичливість і ділові претензії;
- вільне висловлювання думок щодо справ колективу чи поведінки окремих осіб;
- відсутність тиску з боку керівництва на підлеглих і визнання за ними права приймати рішення, значущі для справ колективу;
- достатня поінформованість членів колективу про завдання та стан справ у колективі;
- високий ступінь емоційного включення та взаємодопомоги у ситуаціях, якщо є у цьому потреба;
- усвідомлення і взяття відповідальності на себе за стан справ у групі кожним із її членів.
- високі показники результатів діяльності;
- низька плинність кадрів;
- високий рівень трудової дисципліни;
- відсутність напруженості й конфліктності в колективі тощо.
3. Психологічні вимоги, що впливають на ефективність управлінського спілкування в процесі управління педагогічними працівниками. Процес формування психологічної готовності керівників до ефективного управління педагогічними працівниками пов’язаний із специфікою ділового спілкування. Ефективність ділового спілкування в процесі управління педагогічними працівниками передбачає врахування певних психологічних вимог: застосування раціональних та емоційних звернень; розроблення шляхів обміну інформацією; дотримання діалогової та партнерської взаємодії; встановлення психологічного контакту та втілення психологічної рівноправності; виявлення емпатії (співпереживання) та симпатії; взаємне розуміння думок та ін. Врахування визначених психологічних чинників буде певним чином впливати на становлення психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками.

--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:03, 27 листопада 2015 (EET)--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:26, 26 жовтня 2015 (EEST)

==== Консультації ====
Доброго дня, шановні колеги! Сьогодні з 9.30 по 10.50 у нас з Вами час для консультації. Якщо у Вас виникли запитання, я буду рада відповісти на них.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:04, 21 вересня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====
Шановні колеги, вітаю! Тема нашої дискусії є «Управління навчальним закладом в умовах реформування освіти». Визначте, будь ласка, з якими психологічними проблемами Ви найбільше стикаєтесь під час здійснення управлінської діяльності навчальним закладом. Поділіться досвідом, щодо вирішення означених проблем. Дякую. Бажаю успіху.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:16, 14 вересня 2015 (EEST)
Доброго дня. Заступником директора працюю 1 рік.Розумію,що керівник бере на себе відповідальність за прийняття рішень більшу, ніж всі інші,вміння об'єднувати людей для досягнення групової мети регулює відносини у групі.Інколи буває складно виступати в ролі арбітра, порадника, координатора.Намагаюся бути обєктивною, чесною, але завжди позитивно та доброзичливо налаштована до своїх колег.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:48, 7 грудня 2015 (EET)
Шановні колеги, вітаю! Тема нашої дискусії є «Управління навчальним закладом в умовах реформування освіти». Визначте, будь ласка, з якими психологічними проблемами Ви найбільше стикаєтесь під час роботи з педагогічними працівниками Поділіться досвідом, щодо вирішення означених проблем. Дякую. Бажаю успіху.

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:28, 2 листопада 2015 (EEST)
У своїй роботі керуюсь принципом:"Якомога більше вимоги до людини і якомога більше поваги до неї".Легше сприймаються вимоги, висловлені у ввічливій формі, вимоги-прохання, вимоги-поради.Творча атмосфера, ритмічність, прогнозування та усвідомлення кожним учителем перспективи своєї діяльності — ось що допомагає вдало організовувати педагогічний процес. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:49, 7 грудня 2015 (EET)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Доброго дня, шановні колеги! Модульний контроль з психології управління буде здійснюватися на основі вивчення лекційних занять про сутність і специфіку управлінської діяльності керівників освітніх організацій. Текст до лекційних занять та рекомендована література розташовані на моїй сторінці обговорення. Відповіді Ви розташовуєте на своїй сторінці обговорення (не забувайте за свій підпис під ними).
Питання до модульного контролю:
1. Які є загальні та специфічні особливості управлінської діяльності керівників освітніх організацій порівняно з іншими видами діяльності?
2. Виберіть, за значущістю для Вас виокремлені складові управлінської діяльності та обгрунтуйте визначену позицію?
3. Які чинники, на Вашу думку, можуть впливати на психологічну готовність керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками?

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 08:54, 21 вересня 2015 (EEST)

1.Досягнення керівниками освітніхорганізацій належної ефективності в управлінні закладами освіти великою мірою обумовлюється актуалізацією їхнього комунікативного потенціалу. Структурні компоненти комунікативного потенціалу керівника загальноосвітньої школи найбільш результативно проявляються в комунікативній готовності до управлінської взаємодії, комунікативній програмі поведінки в системі управління, соціально-психологічному відображенні управлінської реальності.
Найбільш значущими цінностями для керівників виступають: інтелектуальний розвиток, творча діяльність, цікава робота, тверда воля, терпимість до думки інших, уміння приймати обдумані рішення, відповідальність, котрі, в першу чергу, забезпечують належну продуктивність в управлінні закладами освіти. Важливими соціально-психологічними чинниками, які підвищують рівень задоволеності управлінською взаємодією, є: комунікативна компетентність учасників управлінського процесу; демократичний стиль керівництва; діалогічна взаємодія; задоволення потребово-мотиваційної сфери учасників управлінської взаємодії; мотивація досягнення успіху у взаємодії; високий рівень міжособистісних ділових стосунків; реалізація статусу керівника в певній рольовій позиції; мотивація взаємодії; настановлення на результат взаємодії. Формуванню схильності до демократичного стилю керівництва сприяють середній (та вище середнього) рівень потреби у спілкуванні, службово-товариська форма спілкування, діалогічне спілкування, тактики поведінки в конфліктних ситуаціях, такі як прагнення до перемоги, пошук оптимального рішення, компроміс.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 02:06, 7 грудня 2015 (EET)

2.На мій погляд, значущими складовими управлінської діяльності є здійснення якісної науково-методичної роботи в навчальному закладі;
створення умов для реалізації єдиної педагогічної теми
навчального закладу:
нормативно-правові;
кадрові;
науково-методичні;
технологічно-дидактичні;
організаційні.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 20:20, 7 грудня 2015 (EET)

3.На психологічну готовність керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками вливають об'єктивні та суб'єктивні чинники.

Обєктивними чинниками є особливості розвитку суспільства в даний конкретний період; специфіка функціонування середньої освіти як соціальної сфери; управлінський статус самого керівника та учасників управлінської взаємодії; тип керованого навчального закладу; зміст проблеми, яку необхідно розв'язати; умови вирішення управлінської проблеми.

Суб'єктивними чинниками, що визначають особливості управління педагогічними працівниками керівниками освіти є чинники, зумовлені індивідуально-психологічними характеристиками самого керівника (рівнем його підготовки, особливостями виконання діяльності, особистісними характеристиками тощо). За аналогією з характеристиками, які становлять особистісний компонент психологічної готовності, ці чинники можна об'єднати в кілька основних груп щодо: предмета діяльності; особливостей виконання діяльності; взаємодії з людьми, які беруть участь у процесі діяльності; ставлення до самого себе . --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 20:38, 7 грудня 2015 (EET)

Доброго дня, Олено Анатоліївно! Ви успішно виконали всі завдання інтерактивних практичних та індивідуальних занять. Вам необхідно прийняти участь у тематичних дискусіях, вчасно виконати завдання щодо проведення модульного контролю. З повагою до Вас, викладач Алла Вікторівна Вознюк. Бажаю Вам успіхів. Зустрінемося на екзаменаційній сесії для підведення підсумків.

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 11:44, 16 листопада 2015 (EEST)

Психологія управління Сінєльнікова О. А.

2015-12-07T18:21:02Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Проведення та перевірка модульного контролю */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Прошу опрацювати тему 1 [https://drive.google.com/file/d/0B6NM_YV1ly5caFVSbjBFZ0tacjg/view?usp=sharing "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій."] та дати відповіді на наступні питання:
# Дайте визначення поняття '''"управлінська діяльність керівників освітніх організацій"'''
# Визначте основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
# Які складові входять до управління педагогічними працівниками?
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 13:06, 9 червня 2015 (EEST)----
відповіді:
1 Управлінська діяльність керівника освітньої організації визначається як різновид професійної діяльності, яка здатна: поєднувати різні стилі управління залежно від ситуації; організовувати спільну діяльність керівника та працівників на засадах партнерства; врахувати мотиви професійної діяльності працівників і створювати умови для їх особистісного та професійного самовдосконалення; визначати психологічні умови вдосконалення особистості та діяльності керівника освітньої організації.

2 Два основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій:
– власне управлінська діяльність; – управління педагогічними працівниками. За своєю структурою управління педагогічними працівниками включає такі складові: підбір та відбір педагогічних працівників, професійну адаптацію педагогічних працівників, оцінку педагогічних працівників, професійне навчання педагогічних працівників, особистісно-професійне зростання педагогічних працівників.

3 Складові управління педагогічними працівниками: підбір та відбір педагогічних працівників; адаптація педагогічних працівників; оцінка педагогічних працівників; професійне навчання педагогічних працівників; професійне зростання педагогічних працівників. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)

Доброго дня. Продовжуємо опрацювати тему 1 "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій." Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Вчені, якого підходу вважають, що для ефективного здійснення управлінської діяльності керівник освітньої організації повинен володіти не тільки професіоналізмом діяльності, а й професіоналізмом особистості. Розкрийте сутність даного підходу.
2. Які основні завдання передбачає вирішення організаційно-управлінський компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
3. Визначте та розкрийте зміст основних складових організаційно-управлінського компоненту власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 15:13, 18 червня 2015 (EEST)

відповіді:
1. Цей підхід, за визначенням учених, вважається акмеологічним: особистісний розвиток керівника освітньої організації у професійній діяльності грунтується на прагненні до професійного вдосконалення особистісного і духовного зростання, готовності до самозмін і самоствердження у професійній сфері.
2.Основними завданнями організаційно-управлінського компоненту є такі: визначення стратегії освітньої організації - складання плану роботи - узгодження взаємодії між усіма суб'єктами навчально-виховного процесу через чіткий розподіл повноважень та встановлений термін виконання - створення умов для делегування повноважень, координації, керування змінними, гнучкий контроль.
3. Визначення мети: встановлення узгоджених, реалістичних цілей і вмінні визначати та передбачати бажаний кінцевий результат; планування: визначає логічний порядок дій, спрямований на досягнення визначеної мети; організація: визначення місця і ролі кожного учасника діяльності для досягнення поставленої мети;--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)

Доброго дня. Продовжуємо опрацювати тему 1 "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій." Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Який компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій полягає у створенні сприятливих умов для обміну інформацією, конструктивної взаємодії між всіма учасниками освітнього процесу, вибору альтернативних рішень для вирішення завдань освітньої організації. Розкрийте сутність даного компоненту.
2. Визначте та охарактеризуйте основні етапи прийняття управлінських рішень управління.
3. Дайте визначення та розкрийте зміст основних складових комунікації.
4. Розкрийте зміст основних структурних елементів стилю керівництва.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:24, 2 вересня 2015 (EEST)

відповіді:
1.Соціально-психологічний компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій полягає у створенні сприятливих умов для обміну інформацією, конструктивної взаємодії між всіма учасниками освітнього процесу, вибору альтернативних рішень для вирішення завдань освітньої організації.

2.Основні етапи:з'ясування, усвідомлення та формулювання проблеми - передбачає зібрання, аналіз і систематизацію відповідної інформації з даної проблеми; всебічний розгляд альтернативних рішень, враховуються такі психологічні вимоги: урахування різних інтересів, створення системи стимулів, ступінь довіри, прийняття компромісного рішення, своєчасність і реальність виконання; вибір найбільш вдалих розв'язання проблем - впливають такі чинники: творчі здібності та рівень компетентності, схильність до ризику, демократичний стиль керівництва.

3.Комунікація- це складова психологічного компоненту управління, що охоплює обмін інформацією, взаємосприйняття та взаємодію між працівниками.
Основні складові комунікації це: - обмін інформацією (входять певні психологічні вимоги: вибір каналу комунікацій, застосування раціональних та емоційних звернень, дотримання зворотнього зв'язку, врахування порядку подання матеріалу, використання ефекту новизни).Взаємодія. Взаємодія працівників передбачає врахування певних психологічних вимог: повноцінність та рівноправність учасників взаємодії, створення команди однодумців, регулювання процесу прийняття управлінських рішень. Взаєморозуміння між працівниками. Міжособистісне сприйняття та розуміння, встановлення психологічного контакту та втілення психологічної рівноправності, пошук єдності співрозмовників.

4.Структурні елементи стилю керівництва об'єднуються в слідуючі три групи:
1) Психолого-управлінський компонент який полягає у тому, що стиль керівництва відзеркалює особливості власне-управлінських функцій управління.
2) Соціально-психологічний компонент - відображає міжособистісну взаємодію працівників.
3) Індивідуально-психологічний - є проявом індивідуально особистісних характеристик керівника організації.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:02, 27 листопада 2015 (EET)

Доброго дня. Прошу опрацювати тему 2 «Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника" та дати відповіді на питання: 1. Що таке психологічна готовність 2. Назвіть основні компоненти психологічної готовності 3. Які чинники впливають на психологічну готовність.
Ваші відповіді:

1 Психологічна готовність керівників освітніх закладів до прийняття управлінських рішень - це комплекс знань, умінь та навичок, особистісних якостей та мотивів, які забезпечують прийняття керівником ефективних управлінських рішень на базі успішної взаємодії з учасниками управлінського процесу з метою успішного вирішення управлінських проблем.

2. Основні компоненти психологічної готовності: конгнітивний (система необхідних для здійснення ефективного прийняття управлінського рішення знань); операційний (комплекс умінь і навичок, які забезпечують успішність процесу прийняття управлінських рішень); особистісний (сукупність важливих індивідуально-особистісних характеристик, які впливають на процес прийняття управлінських рішень: політична та соціальна компетентність, інтелектуальний рівень, професіоналізм, організаторські здібності, вимогливість, винахідливість, прийняття інновацій, схильність до ризику, справедливість, демократизм, гуманність, самокритичність, працездатність, принциповість); мотиваційний (скукупність мотивів, адекватних цілям та завданням процесу прийняття управлінських рішень).

3. На психологічну готовність впливають об'єктивні (зовнішні) та суб'єктивні (внутрішні) чинники. До об'єктивних належать такі: особливості розвитку суспільства в певний період, особливості функціонування організації, характер управлінської ситуації, соціально-психологічний клімат в колективі тощо. До суб'єктивних - рівень компетентності керівника, його творчий потенціал, організаторські здібності, ставлення до управлінської проблеми, яку треба вирішити, готовність брати на себе відповідальність за наслідки управлінського рішення тощо.----[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:02, 27 листопада 2015 (EET)[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)

==== Індивідуальні заняття ====
Доброго дня! Продовжуємо опрацювати тему 2 "Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника". Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання: 1. Який компонент відображає сукупність умінь та управлінського досвіду керівників освітніх організацій, що забезпечує успішну роботу з педагогічними працівниками. Розкрийте сутність даного компоненту. 2. Виокреміть основні особистісні характеристики, які пов’язані зі ставленням керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками в цілому. 3. Дайте визначення та розкрийте зміст основних складових мотиваційного компоненту психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками.

відповіді:

1 Сукупність умінь та управлінського досвіду керівників освітніх організацій, що забезпечує успішну роботу з педагогічними працівниками, відображає конгнітивний та операційний компонент психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління. Це комплекс знань, умінь та навичок, які забезпечують успішність здійснення управління. Дані уміння та навички можна систематизувати згідно з двома рівнями аналізу управлінського процесу — управлінським та психологічним. Відповідно до основних елементів управління, виділених на основі першого рівня аналізу (планування, організація та контроль), можна виділити такі управлінські уміння та навички: діагностико-прогностичні (проективні); організаційно-регулятивні; контрольно-коригуючі. Група діагностично-прогностичних умінь та навичок (проективних) включає такі уміння та навички: визначати цілі своєї діяльності (стратегічні й тактичні), прогнозувати діяльність; визначати специфіку та основні завдання закладу, яким здійснюєтьсякерівництво; висувати нові ідеї та впроваджувати їх у життя (розробляти нові Власне управлінські уміння та навички Група контрольно-коригуючих умінь та навичок включає такі уміння та навички: здійснювати контроль за навчально-виховним процесом; надавати відповідну допомогу педагогічним працівникам; здійснювати контроль за фінансово-господарською діяльністю та ін. Окрім названих груп умінь та навичок, керівник повинен володіти ще і психолого-управлінськими уміннями та навичками, які пов'язані з психологічним забезпеченням управлінського процесу (другий рівень аналізу процесу управління). Ця група включає такі уміння та навички: - самостійно приймати доцільні управлінські рішення з урахуванням психологічних особливостей управлінської ситуації; розуміти учнів, батьків, уміти спілкуватися з ними; уміти ефективно спілкуватися з працівниками, вибираючи, залежно від ситуації, необхідний стиль спілкування; забезпечувати співробітництво між адміністрацією та працівниками, між вчителями та учнями; попереджувати та розв'язувати конфлікти у колективі; створювати сприятливий соціально-психологічний клімат у колективі; орієнтувати навчально-виховний процес на забезпечення поваги до кожного учня, врахування його індивідуально-психологічних особливостей (інтересів, нахилів тощо); орієнтувати навчально-виховний процес на формування творчих здібностей учнів, всебічний розвиток їх особистості; вести індивідуальну роботу з працівниками з урахуванням їх індивідуально-психологічних особливостей, творчих можливостей. Поряд із уміннями та навичками, які забезпечують ефективну взаємодію керівника з учасниками управлінського та навчально-виховного процесу, група психолого-управлінських умінь включає ще уміння та навички, які «спрямовані» на самого керівника. Це і такі уміння та навички: критично аналізувати свою діяльність; володіти собою в будь-якій ситуації; забезпечувати розвиток власної особистості, створювати умови для постійного професійного вдосконалення та ін.

2.Особистісний компонент психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління — це система особистісних характеристик керівників середньої освіти, які впливають на результативність їх управлінської діяльності. Це стійкі особистісні характеристики, які формуються в процесі діяльності та спілкування між людьми, розвитку особистості. Всі характеристики, які входять до особистісного компоненту, можна об'єднати в п'ять основних груп, які пов'язані зі ставленням керівників освітніх організацій до: предмету управлінської діяльності; виконання управлінської діяльності; інших учасників управлінського діяльності; керівника до самого себе; держави, в якій здійснюється функціонування освітнього закладу і самого керівника. До характеристик, які пов'язані із ставленням до предмету управлінської діяльності, належать: компетентність; високий інтелектуальний рівень; творчий потенціал; організаторські здібності. Група характеристик, які відображають ставлення до виконання управлінської діяльності, включає: відповідальність; відданість роботі; єдність слова та діла; вимогливість (до інших). Ставлення до учасників управлінської діяльності представлено такими характеристиками: любов до дітей; порядність; справедливість; демократизм; гуманність. До характеристик, які відображають ставлення керівника до самого себе, належать такі: самокритичність; вимогливість (до себе); здатність володіти собою в будь-якій ситуації (самовладання); орієнтація на особистісний розвиток, професійне вдосконалення.

3. Мотиваційний компонент психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління — це сукупність мотивів, адекватних цілям та завданням управління. Ці мотиви за своїм змістом можуть бути пов'язані з діяльністю: суспільства в цілому; освітніх організацій; безпосередньо самого керівника. Відповідно виділяється три основні групи управлінських мотивів, які входять до структури мотиваційного компоненту психологічної готовності до управління: соціальні, управлінські та особистісного розвитку. Соціальні мотиви — мотиви, які стосуються суспільства в цілому: причетність до однієї із найвідповідальніших і престижних видів діяльності в суспільстві (навчання і виховання підростаючих поколінь); реальний вклад у підвищення якості вітчизняної освіти, впровадження нових типів навчальних закладів; можливість впливати на формування свідомості учнів, учителів, батьків як громадян незалежної України, сприяти становленню їх національної свідомості та інші. Управлінські мотиви — мотиви, які стосуються безпосередньо управління освітніми організаціями. Враховуючи, що керівник ще й учитель-предметник, ці мотиви можна розподілити на дві підгрупи: власне управлінські та педагогічні. Але як і серед власне управлінських, так і серед педагогічних є мотиви, які пов’язані з плануванням, організацією. До підгрупи власне управлінських мотивів входять такі: відповідність здібностей керівника змісту управлінської діяльності; різноманітність і самостійність постановки та вирішення управлінських проблем; створення педколективу однодумців; мобілізація його для вирішення актуальних проблем освітніх організацій; можливість реально впливати на організацію життєдіяльності освітніх організацій (сприяти впровадженню нових програм та технологій навчання, забезпечувати високий рівень матеріально-технічної бази навчального закладу тощо). Підгрупу педагогічних мотивів складають такі види: потреба займатися педагогічною діяльністю (викладати улюблений предмет); потреба спілкуватися та взаємодіяти з дітьми та їхніми батьками; можливість створювати умови для забезпечення поваги до особистості дитини, задоволення її розвитку; становлення професійних, творчих здібностей; можливість спостерігати за розвитком дитини, бачити результати своєї праці; можливість сприяти гуманізації навчання і виховання дітей та ін. На мою думку, тільки сукупність усіх трьох компонентів - операційного, особистісного і мотиваційного - можуть забезпечити і забезпечують ефективність психологічної готовності керівників до управління педагогічними працівниками.

--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:03, 27 листопада 2015 (EET)--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:23, 7 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня! Продовжуємо опрацювати тему 2 "Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника". Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Дайте визначення та охарактеризуйте специфічні ознаки позитивної організаційної культури освітньої організації.
2. Визначте основні показники позитивного соціально-психологічного клімату в колективі.
3. Виокреміть психологічні вимоги, що впливають на ефективність управлінського спілкування в процесі управління педагогічними працівниками.
відповіді:

1. Специфічні ознаки позитивної організаційної культури освітньої організації. Організаційна культура являє собою сукупність поведінки, символів, ритуалів, міфів, які відповідають спільним цінностям певного колективу. Поняття організаційної культури включає до себе набір уявлень про засоби діяльності, норми поведінки, набір звичок, писаних та неписаних правил, заборонів, цінностей, очікувань, уявлень про майбутнє та теперішнє та ін., які осмислено чи неосмислено поділяє більшість членів організації. Показники соціально-психологічного клімату в колективі: - як члени колективу ставляться один до одного; - який моральний клімат в організації; - залежність якості виконання роботи персоналом і організації контролю за роботою з боку адміністрації; - як вирішуються стратегічні проблеми, приймаються стратегічні рішення; - етичні норми та цінності організації; - наявність традицій.
2. Основні показники позитивного соціально-психологічного клімату в колективі. Соціально-психологічний клімат — якісний бік стосунків, що виявляється у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності та всебічному розвитку особистості в групі. Такий клімат може бути сприятливим, несприятливим, нейтральним, позитивно чи негативно впливати на самопочуття людини. До основних показників позитивного соціально-психологічного клімату в колективі належать: рівень згуртованості та організованості; узгодженість дій та вчинків; переважаючий емоційний настрій; ступінь психологічної підтримки; довіра до кожного члену колективу; взаємоповага та взаємосприйняття; психологічна сумісність; психологічна культура. Основні показники сприятливого соціально-психологічного клімату колективу:
- довіра та взємовимогливість членів групи один до одного;
- доброзичливість і ділові претензії;
- вільне висловлювання думок щодо справ колективу чи поведінки окремих осіб;
- відсутність тиску з боку керівництва на підлеглих і визнання за ними права приймати рішення, значущі для справ колективу;
- достатня поінформованість членів колективу про завдання та стан справ у колективі;
- високий ступінь емоційного включення та взаємодопомоги у ситуаціях, якщо є у цьому потреба;
- усвідомлення і взяття відповідальності на себе за стан справ у групі кожним із її членів.
- високі показники результатів діяльності;
- низька плинність кадрів;
- високий рівень трудової дисципліни;
- відсутність напруженості й конфліктності в колективі тощо.
3. Психологічні вимоги, що впливають на ефективність управлінського спілкування в процесі управління педагогічними працівниками. Процес формування психологічної готовності керівників до ефективного управління педагогічними працівниками пов’язаний із специфікою ділового спілкування. Ефективність ділового спілкування в процесі управління педагогічними працівниками передбачає врахування певних психологічних вимог: застосування раціональних та емоційних звернень; розроблення шляхів обміну інформацією; дотримання діалогової та партнерської взаємодії; встановлення психологічного контакту та втілення психологічної рівноправності; виявлення емпатії (співпереживання) та симпатії; взаємне розуміння думок та ін. Врахування визначених психологічних чинників буде певним чином впливати на становлення психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками.

--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:03, 27 листопада 2015 (EET)--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:26, 26 жовтня 2015 (EEST)

==== Консультації ====
Доброго дня, шановні колеги! Сьогодні з 9.30 по 10.50 у нас з Вами час для консультації. Якщо у Вас виникли запитання, я буду рада відповісти на них.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:04, 21 вересня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====
Шановні колеги, вітаю! Тема нашої дискусії є «Управління навчальним закладом в умовах реформування освіти». Визначте, будь ласка, з якими психологічними проблемами Ви найбільше стикаєтесь під час здійснення управлінської діяльності навчальним закладом. Поділіться досвідом, щодо вирішення означених проблем. Дякую. Бажаю успіху.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:16, 14 вересня 2015 (EEST)
Доброго дня. Заступником директора працюю 1 рік.Розумію,що керівник бере на себе відповідальність за прийняття рішень більшу, ніж всі інші,вміння об'єднувати людей для досягнення групової мети регулює відносини у групі.Інколи буває складно виступати в ролі арбітра, порадника, координатора.Намагаюся бути обєктивною, чесною, але завжди позитивно та доброзичливо налаштована до своїх колег.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:48, 7 грудня 2015 (EET)
Шановні колеги, вітаю! Тема нашої дискусії є «Управління навчальним закладом в умовах реформування освіти». Визначте, будь ласка, з якими психологічними проблемами Ви найбільше стикаєтесь під час роботи з педагогічними працівниками Поділіться досвідом, щодо вирішення означених проблем. Дякую. Бажаю успіху.

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:28, 2 листопада 2015 (EEST)
У своїй роботі керуюсь принципом:"Якомога більше вимоги до людини і якомога більше поваги до неї".Легше сприймаються вимоги, висловлені у ввічливій формі, вимоги-прохання, вимоги-поради.Творча атмосфера, ритмічність, прогнозування та усвідомлення кожним учителем перспективи своєї діяльності — ось що допомагає вдало організовувати педагогічний процес. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:49, 7 грудня 2015 (EET)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Доброго дня, шановні колеги! Модульний контроль з психології управління буде здійснюватися на основі вивчення лекційних занять про сутність і специфіку управлінської діяльності керівників освітніх організацій. Текст до лекційних занять та рекомендована література розташовані на моїй сторінці обговорення. Відповіді Ви розташовуєте на своїй сторінці обговорення (не забувайте за свій підпис під ними).
Питання до модульного контролю:
1. Які є загальні та специфічні особливості управлінської діяльності керівників освітніх організацій порівняно з іншими видами діяльності?
2. Виберіть, за значущістю для Вас виокремлені складові управлінської діяльності та обгрунтуйте визначену позицію?
3. Які чинники, на Вашу думку, можуть впливати на психологічну готовність керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками?

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 08:54, 21 вересня 2015 (EEST)

1.Досягнення керівниками освітніхорганізацій належної ефективності в управлінні закладами освіти великою мірою обумовлюється актуалізацією їхнього комунікативного потенціалу. Структурні компоненти комунікативного потенціалу керівника загальноосвітньої школи найбільш результативно проявляються в комунікативній готовності до управлінської взаємодії, комунікативній програмі поведінки в системі управління, соціально-психологічному відображенні управлінської реальності.
Найбільш значущими цінностями для керівників виступають: інтелектуальний розвиток, творча діяльність, цікава робота, тверда воля, терпимість до думки інших, уміння приймати обдумані рішення, відповідальність, котрі, в першу чергу, забезпечують належну продуктивність в управлінні закладами освіти. Важливими соціально-психологічними чинниками, які підвищують рівень задоволеності управлінською взаємодією, є: комунікативна компетентність учасників управлінського процесу; демократичний стиль керівництва; діалогічна взаємодія; задоволення потребово-мотиваційної сфери учасників управлінської взаємодії; мотивація досягнення успіху у взаємодії; високий рівень міжособистісних ділових стосунків; реалізація статусу керівника в певній рольовій позиції; мотивація взаємодії; настановлення на результат взаємодії. Формуванню схильності до демократичного стилю керівництва сприяють середній (та вище середнього) рівень потреби у спілкуванні, службово-товариська форма спілкування, діалогічне спілкування, тактики поведінки в конфліктних ситуаціях, такі як прагнення до перемоги, пошук оптимального рішення, компроміс.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 02:06, 7 грудня 2015 (EET)

2.На мій погляд, значущими складовими управлінської діяльності є здійснення якісної науково-методичної роботи в навчальному закладі;
створення умов для реалізації єдиної педагогічної теми
навчального закладу:
нормативно-правові;
кадрові;
науково-методичні;
технологічно-дидактичні;
організаційні.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 20:20, 7 грудня 2015 (EET)

Доброго дня, Олено Анатоліївно! Ви успішно виконали всі завдання інтерактивних практичних та індивідуальних занять. Вам необхідно прийняти участь у тематичних дискусіях, вчасно виконати завдання щодо проведення модульного контролю. З повагою до Вас, викладач Алла Вікторівна Вознюк. Бажаю Вам успіхів. Зустрінемося на екзаменаційній сесії для підведення підсумків.

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 11:44, 16 листопада 2015 (EEST)

Психологія управління Сінєльнікова О. А.

2015-12-07T18:20:05Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Проведення та перевірка модульного контролю */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Прошу опрацювати тему 1 [https://drive.google.com/file/d/0B6NM_YV1ly5caFVSbjBFZ0tacjg/view?usp=sharing "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій."] та дати відповіді на наступні питання:
# Дайте визначення поняття '''"управлінська діяльність керівників освітніх організацій"'''
# Визначте основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
# Які складові входять до управління педагогічними працівниками?
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 13:06, 9 червня 2015 (EEST)----
відповіді:
1 Управлінська діяльність керівника освітньої організації визначається як різновид професійної діяльності, яка здатна: поєднувати різні стилі управління залежно від ситуації; організовувати спільну діяльність керівника та працівників на засадах партнерства; врахувати мотиви професійної діяльності працівників і створювати умови для їх особистісного та професійного самовдосконалення; визначати психологічні умови вдосконалення особистості та діяльності керівника освітньої організації.

2 Два основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій:
– власне управлінська діяльність; – управління педагогічними працівниками. За своєю структурою управління педагогічними працівниками включає такі складові: підбір та відбір педагогічних працівників, професійну адаптацію педагогічних працівників, оцінку педагогічних працівників, професійне навчання педагогічних працівників, особистісно-професійне зростання педагогічних працівників.

3 Складові управління педагогічними працівниками: підбір та відбір педагогічних працівників; адаптація педагогічних працівників; оцінка педагогічних працівників; професійне навчання педагогічних працівників; професійне зростання педагогічних працівників. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)

Доброго дня. Продовжуємо опрацювати тему 1 "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій." Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Вчені, якого підходу вважають, що для ефективного здійснення управлінської діяльності керівник освітньої організації повинен володіти не тільки професіоналізмом діяльності, а й професіоналізмом особистості. Розкрийте сутність даного підходу.
2. Які основні завдання передбачає вирішення організаційно-управлінський компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
3. Визначте та розкрийте зміст основних складових організаційно-управлінського компоненту власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 15:13, 18 червня 2015 (EEST)

відповіді:
1. Цей підхід, за визначенням учених, вважається акмеологічним: особистісний розвиток керівника освітньої організації у професійній діяльності грунтується на прагненні до професійного вдосконалення особистісного і духовного зростання, готовності до самозмін і самоствердження у професійній сфері.
2.Основними завданнями організаційно-управлінського компоненту є такі: визначення стратегії освітньої організації - складання плану роботи - узгодження взаємодії між усіма суб'єктами навчально-виховного процесу через чіткий розподіл повноважень та встановлений термін виконання - створення умов для делегування повноважень, координації, керування змінними, гнучкий контроль.
3. Визначення мети: встановлення узгоджених, реалістичних цілей і вмінні визначати та передбачати бажаний кінцевий результат; планування: визначає логічний порядок дій, спрямований на досягнення визначеної мети; організація: визначення місця і ролі кожного учасника діяльності для досягнення поставленої мети;--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)

Доброго дня. Продовжуємо опрацювати тему 1 "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій." Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Який компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій полягає у створенні сприятливих умов для обміну інформацією, конструктивної взаємодії між всіма учасниками освітнього процесу, вибору альтернативних рішень для вирішення завдань освітньої організації. Розкрийте сутність даного компоненту.
2. Визначте та охарактеризуйте основні етапи прийняття управлінських рішень управління.
3. Дайте визначення та розкрийте зміст основних складових комунікації.
4. Розкрийте зміст основних структурних елементів стилю керівництва.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:24, 2 вересня 2015 (EEST)

відповіді:
1.Соціально-психологічний компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій полягає у створенні сприятливих умов для обміну інформацією, конструктивної взаємодії між всіма учасниками освітнього процесу, вибору альтернативних рішень для вирішення завдань освітньої організації.

2.Основні етапи:з'ясування, усвідомлення та формулювання проблеми - передбачає зібрання, аналіз і систематизацію відповідної інформації з даної проблеми; всебічний розгляд альтернативних рішень, враховуються такі психологічні вимоги: урахування різних інтересів, створення системи стимулів, ступінь довіри, прийняття компромісного рішення, своєчасність і реальність виконання; вибір найбільш вдалих розв'язання проблем - впливають такі чинники: творчі здібності та рівень компетентності, схильність до ризику, демократичний стиль керівництва.

3.Комунікація- це складова психологічного компоненту управління, що охоплює обмін інформацією, взаємосприйняття та взаємодію між працівниками.
Основні складові комунікації це: - обмін інформацією (входять певні психологічні вимоги: вибір каналу комунікацій, застосування раціональних та емоційних звернень, дотримання зворотнього зв'язку, врахування порядку подання матеріалу, використання ефекту новизни).Взаємодія. Взаємодія працівників передбачає врахування певних психологічних вимог: повноцінність та рівноправність учасників взаємодії, створення команди однодумців, регулювання процесу прийняття управлінських рішень. Взаєморозуміння між працівниками. Міжособистісне сприйняття та розуміння, встановлення психологічного контакту та втілення психологічної рівноправності, пошук єдності співрозмовників.

4.Структурні елементи стилю керівництва об'єднуються в слідуючі три групи:
1) Психолого-управлінський компонент який полягає у тому, що стиль керівництва відзеркалює особливості власне-управлінських функцій управління.
2) Соціально-психологічний компонент - відображає міжособистісну взаємодію працівників.
3) Індивідуально-психологічний - є проявом індивідуально особистісних характеристик керівника організації.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:02, 27 листопада 2015 (EET)

Доброго дня. Прошу опрацювати тему 2 «Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника" та дати відповіді на питання: 1. Що таке психологічна готовність 2. Назвіть основні компоненти психологічної готовності 3. Які чинники впливають на психологічну готовність.
Ваші відповіді:

1 Психологічна готовність керівників освітніх закладів до прийняття управлінських рішень - це комплекс знань, умінь та навичок, особистісних якостей та мотивів, які забезпечують прийняття керівником ефективних управлінських рішень на базі успішної взаємодії з учасниками управлінського процесу з метою успішного вирішення управлінських проблем.

2. Основні компоненти психологічної готовності: конгнітивний (система необхідних для здійснення ефективного прийняття управлінського рішення знань); операційний (комплекс умінь і навичок, які забезпечують успішність процесу прийняття управлінських рішень); особистісний (сукупність важливих індивідуально-особистісних характеристик, які впливають на процес прийняття управлінських рішень: політична та соціальна компетентність, інтелектуальний рівень, професіоналізм, організаторські здібності, вимогливість, винахідливість, прийняття інновацій, схильність до ризику, справедливість, демократизм, гуманність, самокритичність, працездатність, принциповість); мотиваційний (скукупність мотивів, адекватних цілям та завданням процесу прийняття управлінських рішень).

3. На психологічну готовність впливають об'єктивні (зовнішні) та суб'єктивні (внутрішні) чинники. До об'єктивних належать такі: особливості розвитку суспільства в певний період, особливості функціонування організації, характер управлінської ситуації, соціально-психологічний клімат в колективі тощо. До суб'єктивних - рівень компетентності керівника, його творчий потенціал, організаторські здібності, ставлення до управлінської проблеми, яку треба вирішити, готовність брати на себе відповідальність за наслідки управлінського рішення тощо.----[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:02, 27 листопада 2015 (EET)[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)

==== Індивідуальні заняття ====
Доброго дня! Продовжуємо опрацювати тему 2 "Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника". Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання: 1. Який компонент відображає сукупність умінь та управлінського досвіду керівників освітніх організацій, що забезпечує успішну роботу з педагогічними працівниками. Розкрийте сутність даного компоненту. 2. Виокреміть основні особистісні характеристики, які пов’язані зі ставленням керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками в цілому. 3. Дайте визначення та розкрийте зміст основних складових мотиваційного компоненту психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками.

відповіді:

1 Сукупність умінь та управлінського досвіду керівників освітніх організацій, що забезпечує успішну роботу з педагогічними працівниками, відображає конгнітивний та операційний компонент психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління. Це комплекс знань, умінь та навичок, які забезпечують успішність здійснення управління. Дані уміння та навички можна систематизувати згідно з двома рівнями аналізу управлінського процесу — управлінським та психологічним. Відповідно до основних елементів управління, виділених на основі першого рівня аналізу (планування, організація та контроль), можна виділити такі управлінські уміння та навички: діагностико-прогностичні (проективні); організаційно-регулятивні; контрольно-коригуючі. Група діагностично-прогностичних умінь та навичок (проективних) включає такі уміння та навички: визначати цілі своєї діяльності (стратегічні й тактичні), прогнозувати діяльність; визначати специфіку та основні завдання закладу, яким здійснюєтьсякерівництво; висувати нові ідеї та впроваджувати їх у життя (розробляти нові Власне управлінські уміння та навички Група контрольно-коригуючих умінь та навичок включає такі уміння та навички: здійснювати контроль за навчально-виховним процесом; надавати відповідну допомогу педагогічним працівникам; здійснювати контроль за фінансово-господарською діяльністю та ін. Окрім названих груп умінь та навичок, керівник повинен володіти ще і психолого-управлінськими уміннями та навичками, які пов'язані з психологічним забезпеченням управлінського процесу (другий рівень аналізу процесу управління). Ця група включає такі уміння та навички: - самостійно приймати доцільні управлінські рішення з урахуванням психологічних особливостей управлінської ситуації; розуміти учнів, батьків, уміти спілкуватися з ними; уміти ефективно спілкуватися з працівниками, вибираючи, залежно від ситуації, необхідний стиль спілкування; забезпечувати співробітництво між адміністрацією та працівниками, між вчителями та учнями; попереджувати та розв'язувати конфлікти у колективі; створювати сприятливий соціально-психологічний клімат у колективі; орієнтувати навчально-виховний процес на забезпечення поваги до кожного учня, врахування його індивідуально-психологічних особливостей (інтересів, нахилів тощо); орієнтувати навчально-виховний процес на формування творчих здібностей учнів, всебічний розвиток їх особистості; вести індивідуальну роботу з працівниками з урахуванням їх індивідуально-психологічних особливостей, творчих можливостей. Поряд із уміннями та навичками, які забезпечують ефективну взаємодію керівника з учасниками управлінського та навчально-виховного процесу, група психолого-управлінських умінь включає ще уміння та навички, які «спрямовані» на самого керівника. Це і такі уміння та навички: критично аналізувати свою діяльність; володіти собою в будь-якій ситуації; забезпечувати розвиток власної особистості, створювати умови для постійного професійного вдосконалення та ін.

2.Особистісний компонент психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління — це система особистісних характеристик керівників середньої освіти, які впливають на результативність їх управлінської діяльності. Це стійкі особистісні характеристики, які формуються в процесі діяльності та спілкування між людьми, розвитку особистості. Всі характеристики, які входять до особистісного компоненту, можна об'єднати в п'ять основних груп, які пов'язані зі ставленням керівників освітніх організацій до: предмету управлінської діяльності; виконання управлінської діяльності; інших учасників управлінського діяльності; керівника до самого себе; держави, в якій здійснюється функціонування освітнього закладу і самого керівника. До характеристик, які пов'язані із ставленням до предмету управлінської діяльності, належать: компетентність; високий інтелектуальний рівень; творчий потенціал; організаторські здібності. Група характеристик, які відображають ставлення до виконання управлінської діяльності, включає: відповідальність; відданість роботі; єдність слова та діла; вимогливість (до інших). Ставлення до учасників управлінської діяльності представлено такими характеристиками: любов до дітей; порядність; справедливість; демократизм; гуманність. До характеристик, які відображають ставлення керівника до самого себе, належать такі: самокритичність; вимогливість (до себе); здатність володіти собою в будь-якій ситуації (самовладання); орієнтація на особистісний розвиток, професійне вдосконалення.

3. Мотиваційний компонент психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління — це сукупність мотивів, адекватних цілям та завданням управління. Ці мотиви за своїм змістом можуть бути пов'язані з діяльністю: суспільства в цілому; освітніх організацій; безпосередньо самого керівника. Відповідно виділяється три основні групи управлінських мотивів, які входять до структури мотиваційного компоненту психологічної готовності до управління: соціальні, управлінські та особистісного розвитку. Соціальні мотиви — мотиви, які стосуються суспільства в цілому: причетність до однієї із найвідповідальніших і престижних видів діяльності в суспільстві (навчання і виховання підростаючих поколінь); реальний вклад у підвищення якості вітчизняної освіти, впровадження нових типів навчальних закладів; можливість впливати на формування свідомості учнів, учителів, батьків як громадян незалежної України, сприяти становленню їх національної свідомості та інші. Управлінські мотиви — мотиви, які стосуються безпосередньо управління освітніми організаціями. Враховуючи, що керівник ще й учитель-предметник, ці мотиви можна розподілити на дві підгрупи: власне управлінські та педагогічні. Але як і серед власне управлінських, так і серед педагогічних є мотиви, які пов’язані з плануванням, організацією. До підгрупи власне управлінських мотивів входять такі: відповідність здібностей керівника змісту управлінської діяльності; різноманітність і самостійність постановки та вирішення управлінських проблем; створення педколективу однодумців; мобілізація його для вирішення актуальних проблем освітніх організацій; можливість реально впливати на організацію життєдіяльності освітніх організацій (сприяти впровадженню нових програм та технологій навчання, забезпечувати високий рівень матеріально-технічної бази навчального закладу тощо). Підгрупу педагогічних мотивів складають такі види: потреба займатися педагогічною діяльністю (викладати улюблений предмет); потреба спілкуватися та взаємодіяти з дітьми та їхніми батьками; можливість створювати умови для забезпечення поваги до особистості дитини, задоволення її розвитку; становлення професійних, творчих здібностей; можливість спостерігати за розвитком дитини, бачити результати своєї праці; можливість сприяти гуманізації навчання і виховання дітей та ін. На мою думку, тільки сукупність усіх трьох компонентів - операційного, особистісного і мотиваційного - можуть забезпечити і забезпечують ефективність психологічної готовності керівників до управління педагогічними працівниками.

--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:03, 27 листопада 2015 (EET)--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:23, 7 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня! Продовжуємо опрацювати тему 2 "Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника". Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Дайте визначення та охарактеризуйте специфічні ознаки позитивної організаційної культури освітньої організації.
2. Визначте основні показники позитивного соціально-психологічного клімату в колективі.
3. Виокреміть психологічні вимоги, що впливають на ефективність управлінського спілкування в процесі управління педагогічними працівниками.
відповіді:

1. Специфічні ознаки позитивної організаційної культури освітньої організації. Організаційна культура являє собою сукупність поведінки, символів, ритуалів, міфів, які відповідають спільним цінностям певного колективу. Поняття організаційної культури включає до себе набір уявлень про засоби діяльності, норми поведінки, набір звичок, писаних та неписаних правил, заборонів, цінностей, очікувань, уявлень про майбутнє та теперішнє та ін., які осмислено чи неосмислено поділяє більшість членів організації. Показники соціально-психологічного клімату в колективі: - як члени колективу ставляться один до одного; - який моральний клімат в організації; - залежність якості виконання роботи персоналом і організації контролю за роботою з боку адміністрації; - як вирішуються стратегічні проблеми, приймаються стратегічні рішення; - етичні норми та цінності організації; - наявність традицій.
2. Основні показники позитивного соціально-психологічного клімату в колективі. Соціально-психологічний клімат — якісний бік стосунків, що виявляється у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності та всебічному розвитку особистості в групі. Такий клімат може бути сприятливим, несприятливим, нейтральним, позитивно чи негативно впливати на самопочуття людини. До основних показників позитивного соціально-психологічного клімату в колективі належать: рівень згуртованості та організованості; узгодженість дій та вчинків; переважаючий емоційний настрій; ступінь психологічної підтримки; довіра до кожного члену колективу; взаємоповага та взаємосприйняття; психологічна сумісність; психологічна культура. Основні показники сприятливого соціально-психологічного клімату колективу:
- довіра та взємовимогливість членів групи один до одного;
- доброзичливість і ділові претензії;
- вільне висловлювання думок щодо справ колективу чи поведінки окремих осіб;
- відсутність тиску з боку керівництва на підлеглих і визнання за ними права приймати рішення, значущі для справ колективу;
- достатня поінформованість членів колективу про завдання та стан справ у колективі;
- високий ступінь емоційного включення та взаємодопомоги у ситуаціях, якщо є у цьому потреба;
- усвідомлення і взяття відповідальності на себе за стан справ у групі кожним із її членів.
- високі показники результатів діяльності;
- низька плинність кадрів;
- високий рівень трудової дисципліни;
- відсутність напруженості й конфліктності в колективі тощо.
3. Психологічні вимоги, що впливають на ефективність управлінського спілкування в процесі управління педагогічними працівниками. Процес формування психологічної готовності керівників до ефективного управління педагогічними працівниками пов’язаний із специфікою ділового спілкування. Ефективність ділового спілкування в процесі управління педагогічними працівниками передбачає врахування певних психологічних вимог: застосування раціональних та емоційних звернень; розроблення шляхів обміну інформацією; дотримання діалогової та партнерської взаємодії; встановлення психологічного контакту та втілення психологічної рівноправності; виявлення емпатії (співпереживання) та симпатії; взаємне розуміння думок та ін. Врахування визначених психологічних чинників буде певним чином впливати на становлення психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками.

--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:03, 27 листопада 2015 (EET)--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:26, 26 жовтня 2015 (EEST)

==== Консультації ====
Доброго дня, шановні колеги! Сьогодні з 9.30 по 10.50 у нас з Вами час для консультації. Якщо у Вас виникли запитання, я буду рада відповісти на них.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:04, 21 вересня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====
Шановні колеги, вітаю! Тема нашої дискусії є «Управління навчальним закладом в умовах реформування освіти». Визначте, будь ласка, з якими психологічними проблемами Ви найбільше стикаєтесь під час здійснення управлінської діяльності навчальним закладом. Поділіться досвідом, щодо вирішення означених проблем. Дякую. Бажаю успіху.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:16, 14 вересня 2015 (EEST)
Доброго дня. Заступником директора працюю 1 рік.Розумію,що керівник бере на себе відповідальність за прийняття рішень більшу, ніж всі інші,вміння об'єднувати людей для досягнення групової мети регулює відносини у групі.Інколи буває складно виступати в ролі арбітра, порадника, координатора.Намагаюся бути обєктивною, чесною, але завжди позитивно та доброзичливо налаштована до своїх колег.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:48, 7 грудня 2015 (EET)
Шановні колеги, вітаю! Тема нашої дискусії є «Управління навчальним закладом в умовах реформування освіти». Визначте, будь ласка, з якими психологічними проблемами Ви найбільше стикаєтесь під час роботи з педагогічними працівниками Поділіться досвідом, щодо вирішення означених проблем. Дякую. Бажаю успіху.

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:28, 2 листопада 2015 (EEST)
У своїй роботі керуюсь принципом:"Якомога більше вимоги до людини і якомога більше поваги до неї".Легше сприймаються вимоги, висловлені у ввічливій формі, вимоги-прохання, вимоги-поради.Творча атмосфера, ритмічність, прогнозування та усвідомлення кожним учителем перспективи своєї діяльності — ось що допомагає вдало організовувати педагогічний процес. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:49, 7 грудня 2015 (EET)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Доброго дня, шановні колеги! Модульний контроль з психології управління буде здійснюватися на основі вивчення лекційних занять про сутність і специфіку управлінської діяльності керівників освітніх організацій. Текст до лекційних занять та рекомендована література розташовані на моїй сторінці обговорення. Відповіді Ви розташовуєте на своїй сторінці обговорення (не забувайте за свій підпис під ними).
Питання до модульного контролю:
1. Які є загальні та специфічні особливості управлінської діяльності керівників освітніх організацій порівняно з іншими видами діяльності?
2. Виберіть, за значущістю для Вас виокремлені складові управлінської діяльності та обгрунтуйте визначену позицію?
3. Які чинники, на Вашу думку, можуть впливати на психологічну готовність керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками?

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 08:54, 21 вересня 2015 (EEST)

1.Досягнення керівниками освітніхорганізацій належної ефективності в управлінні закладами освіти великою мірою обумовлюється актуалізацією їхнього комунікативного потенціалу. Структурні компоненти комунікативного потенціалу керівника загальноосвітньої школи найбільш результативно проявляються в комунікативній готовності до управлінської взаємодії, комунікативній програмі поведінки в системі управління, соціально-психологічному відображенні управлінської реальності.
Найбільш значущими цінностями для керівників виступають: інтелектуальний розвиток, творча діяльність, цікава робота, тверда воля, терпимість до думки інших, уміння приймати обдумані рішення, відповідальність, котрі, в першу чергу, забезпечують належну продуктивність в управлінні закладами освіти. Важливими соціально-психологічними чинниками, які підвищують рівень задоволеності управлінською взаємодією, є: комунікативна компетентність учасників управлінського процесу; демократичний стиль керівництва; діалогічна взаємодія; задоволення потребово-мотиваційної сфери учасників управлінської взаємодії; мотивація досягнення успіху у взаємодії; високий рівень міжособистісних ділових стосунків; реалізація статусу керівника в певній рольовій позиції; мотивація взаємодії; настановлення на результат взаємодії. Формуванню схильності до демократичного стилю керівництва сприяють середній (та вище середнього) рівень потреби у спілкуванні, службово-товариська форма спілкування, діалогічне спілкування, тактики поведінки в конфліктних ситуаціях, такі як прагнення до перемоги, пошук оптимального рішення, компроміс.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 02:06, 7 грудня 2015 (EET)

2.На мій погляд, значущими складовими управлінської діяльності є здійснення якісної науково-методичної роботи в навчальному закладі;
створення умов для реалізації єдиної педагогічної теми
навчального закладу:
Нормативно-правові;
Кадрові;
Науково-методичні;
Технологічно-дидактичні;
Організаційні.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 20:20, 7 грудня 2015 (EET)

Доброго дня, Олено Анатоліївно! Ви успішно виконали всі завдання інтерактивних практичних та індивідуальних занять. Вам необхідно прийняти участь у тематичних дискусіях, вчасно виконати завдання щодо проведення модульного контролю. З повагою до Вас, викладач Алла Вікторівна Вознюк. Бажаю Вам успіхів. Зустрінемося на екзаменаційній сесії для підведення підсумків.

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 11:44, 16 листопада 2015 (EEST)

Психологія управління Сінєльнікова О. А.

2015-12-07T00:06:59Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Проведення та перевірка модульного контролю */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Прошу опрацювати тему 1 [https://drive.google.com/file/d/0B6NM_YV1ly5caFVSbjBFZ0tacjg/view?usp=sharing "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій."] та дати відповіді на наступні питання:
# Дайте визначення поняття '''"управлінська діяльність керівників освітніх організацій"'''
# Визначте основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
# Які складові входять до управління педагогічними працівниками?
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 13:06, 9 червня 2015 (EEST)----
відповіді:
1 Управлінська діяльність керівника освітньої організації визначається як різновид професійної діяльності, яка здатна: поєднувати різні стилі управління залежно від ситуації; організовувати спільну діяльність керівника та працівників на засадах партнерства; врахувати мотиви професійної діяльності працівників і створювати умови для їх особистісного та професійного самовдосконалення; визначати психологічні умови вдосконалення особистості та діяльності керівника освітньої організації.

2 Два основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій:
– власне управлінська діяльність; – управління педагогічними працівниками. За своєю структурою управління педагогічними працівниками включає такі складові: підбір та відбір педагогічних працівників, професійну адаптацію педагогічних працівників, оцінку педагогічних працівників, професійне навчання педагогічних працівників, особистісно-професійне зростання педагогічних працівників.

3 Складові управління педагогічними працівниками: підбір та відбір педагогічних працівників; адаптація педагогічних працівників; оцінка педагогічних працівників; професійне навчання педагогічних працівників; професійне зростання педагогічних працівників. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)

Доброго дня. Продовжуємо опрацювати тему 1 "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій." Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Вчені, якого підходу вважають, що для ефективного здійснення управлінської діяльності керівник освітньої організації повинен володіти не тільки професіоналізмом діяльності, а й професіоналізмом особистості. Розкрийте сутність даного підходу.
2. Які основні завдання передбачає вирішення організаційно-управлінський компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
3. Визначте та розкрийте зміст основних складових організаційно-управлінського компоненту власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 15:13, 18 червня 2015 (EEST)

відповіді:
1. Цей підхід, за визначенням учених, вважається акмеологічним: особистісний розвиток керівника освітньої організації у професійній діяльності грунтується на прагненні до професійного вдосконалення особистісного і духовного зростання, готовності до самозмін і самоствердження у професійній сфері.
2.Основними завданнями організаційно-управлінського компоненту є такі: визначення стратегії освітньої організації - складання плану роботи - узгодження взаємодії між усіма суб'єктами навчально-виховного процесу через чіткий розподіл повноважень та встановлений термін виконання - створення умов для делегування повноважень, координації, керування змінними, гнучкий контроль.
3. Визначення мети: встановлення узгоджених, реалістичних цілей і вмінні визначати та передбачати бажаний кінцевий результат; планування: визначає логічний порядок дій, спрямований на досягнення визначеної мети; організація: визначення місця і ролі кожного учасника діяльності для досягнення поставленої мети;--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)

Доброго дня. Продовжуємо опрацювати тему 1 "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій." Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Який компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій полягає у створенні сприятливих умов для обміну інформацією, конструктивної взаємодії між всіма учасниками освітнього процесу, вибору альтернативних рішень для вирішення завдань освітньої організації. Розкрийте сутність даного компоненту.
2. Визначте та охарактеризуйте основні етапи прийняття управлінських рішень управління.
3. Дайте визначення та розкрийте зміст основних складових комунікації.
4. Розкрийте зміст основних структурних елементів стилю керівництва.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:24, 2 вересня 2015 (EEST)

відповіді:
1.Соціально-психологічний компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій полягає у створенні сприятливих умов для обміну інформацією, конструктивної взаємодії між всіма учасниками освітнього процесу, вибору альтернативних рішень для вирішення завдань освітньої організації.

2.Основні етапи:з'ясування, усвідомлення та формулювання проблеми - передбачає зібрання, аналіз і систематизацію відповідної інформації з даної проблеми; всебічний розгляд альтернативних рішень, враховуються такі психологічні вимоги: урахування різних інтересів, створення системи стимулів, ступінь довіри, прийняття компромісного рішення, своєчасність і реальність виконання; вибір найбільш вдалих розв'язання проблем - впливають такі чинники: творчі здібності та рівень компетентності, схильність до ризику, демократичний стиль керівництва.

3.Комунікація- це складова психологічного компоненту управління, що охоплює обмін інформацією, взаємосприйняття та взаємодію між працівниками.
Основні складові комунікації це: - обмін інформацією (входять певні психологічні вимоги: вибір каналу комунікацій, застосування раціональних та емоційних звернень, дотримання зворотнього зв'язку, врахування порядку подання матеріалу, використання ефекту новизни).Взаємодія. Взаємодія працівників передбачає врахування певних психологічних вимог: повноцінність та рівноправність учасників взаємодії, створення команди однодумців, регулювання процесу прийняття управлінських рішень. Взаєморозуміння між працівниками. Міжособистісне сприйняття та розуміння, встановлення психологічного контакту та втілення психологічної рівноправності, пошук єдності співрозмовників.

4.Структурні елементи стилю керівництва об'єднуються в слідуючі три групи:
1) Психолого-управлінський компонент який полягає у тому, що стиль керівництва відзеркалює особливості власне-управлінських функцій управління.
2) Соціально-психологічний компонент - відображає міжособистісну взаємодію працівників.
3) Індивідуально-психологічний - є проявом індивідуально особистісних характеристик керівника організації.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:02, 27 листопада 2015 (EET)

Доброго дня. Прошу опрацювати тему 2 «Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника" та дати відповіді на питання: 1. Що таке психологічна готовність 2. Назвіть основні компоненти психологічної готовності 3. Які чинники впливають на психологічну готовність.
Ваші відповіді:

1 Психологічна готовність керівників освітніх закладів до прийняття управлінських рішень - це комплекс знань, умінь та навичок, особистісних якостей та мотивів, які забезпечують прийняття керівником ефективних управлінських рішень на базі успішної взаємодії з учасниками управлінського процесу з метою успішного вирішення управлінських проблем.

2. Основні компоненти психологічної готовності: конгнітивний (система необхідних для здійснення ефективного прийняття управлінського рішення знань); операційний (комплекс умінь і навичок, які забезпечують успішність процесу прийняття управлінських рішень); особистісний (сукупність важливих індивідуально-особистісних характеристик, які впливають на процес прийняття управлінських рішень: політична та соціальна компетентність, інтелектуальний рівень, професіоналізм, організаторські здібності, вимогливість, винахідливість, прийняття інновацій, схильність до ризику, справедливість, демократизм, гуманність, самокритичність, працездатність, принциповість); мотиваційний (скукупність мотивів, адекватних цілям та завданням процесу прийняття управлінських рішень).

3. На психологічну готовність впливають об'єктивні (зовнішні) та суб'єктивні (внутрішні) чинники. До об'єктивних належать такі: особливості розвитку суспільства в певний період, особливості функціонування організації, характер управлінської ситуації, соціально-психологічний клімат в колективі тощо. До суб'єктивних - рівень компетентності керівника, його творчий потенціал, організаторські здібності, ставлення до управлінської проблеми, яку треба вирішити, готовність брати на себе відповідальність за наслідки управлінського рішення тощо.----[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:02, 27 листопада 2015 (EET)[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)

==== Індивідуальні заняття ====
Доброго дня! Продовжуємо опрацювати тему 2 "Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника". Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання: 1. Який компонент відображає сукупність умінь та управлінського досвіду керівників освітніх організацій, що забезпечує успішну роботу з педагогічними працівниками. Розкрийте сутність даного компоненту. 2. Виокреміть основні особистісні характеристики, які пов’язані зі ставленням керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками в цілому. 3. Дайте визначення та розкрийте зміст основних складових мотиваційного компоненту психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками.

відповіді:

1 Сукупність умінь та управлінського досвіду керівників освітніх організацій, що забезпечує успішну роботу з педагогічними працівниками, відображає конгнітивний та операційний компонент психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління. Це комплекс знань, умінь та навичок, які забезпечують успішність здійснення управління. Дані уміння та навички можна систематизувати згідно з двома рівнями аналізу управлінського процесу — управлінським та психологічним. Відповідно до основних елементів управління, виділених на основі першого рівня аналізу (планування, організація та контроль), можна виділити такі управлінські уміння та навички: діагностико-прогностичні (проективні); організаційно-регулятивні; контрольно-коригуючі. Група діагностично-прогностичних умінь та навичок (проективних) включає такі уміння та навички: визначати цілі своєї діяльності (стратегічні й тактичні), прогнозувати діяльність; визначати специфіку та основні завдання закладу, яким здійснюєтьсякерівництво; висувати нові ідеї та впроваджувати їх у життя (розробляти нові Власне управлінські уміння та навички Група контрольно-коригуючих умінь та навичок включає такі уміння та навички: здійснювати контроль за навчально-виховним процесом; надавати відповідну допомогу педагогічним працівникам; здійснювати контроль за фінансово-господарською діяльністю та ін. Окрім названих груп умінь та навичок, керівник повинен володіти ще і психолого-управлінськими уміннями та навичками, які пов'язані з психологічним забезпеченням управлінського процесу (другий рівень аналізу процесу управління). Ця група включає такі уміння та навички: - самостійно приймати доцільні управлінські рішення з урахуванням психологічних особливостей управлінської ситуації; розуміти учнів, батьків, уміти спілкуватися з ними; уміти ефективно спілкуватися з працівниками, вибираючи, залежно від ситуації, необхідний стиль спілкування; забезпечувати співробітництво між адміністрацією та працівниками, між вчителями та учнями; попереджувати та розв'язувати конфлікти у колективі; створювати сприятливий соціально-психологічний клімат у колективі; орієнтувати навчально-виховний процес на забезпечення поваги до кожного учня, врахування його індивідуально-психологічних особливостей (інтересів, нахилів тощо); орієнтувати навчально-виховний процес на формування творчих здібностей учнів, всебічний розвиток їх особистості; вести індивідуальну роботу з працівниками з урахуванням їх індивідуально-психологічних особливостей, творчих можливостей. Поряд із уміннями та навичками, які забезпечують ефективну взаємодію керівника з учасниками управлінського та навчально-виховного процесу, група психолого-управлінських умінь включає ще уміння та навички, які «спрямовані» на самого керівника. Це і такі уміння та навички: критично аналізувати свою діяльність; володіти собою в будь-якій ситуації; забезпечувати розвиток власної особистості, створювати умови для постійного професійного вдосконалення та ін.

2.Особистісний компонент психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління — це система особистісних характеристик керівників середньої освіти, які впливають на результативність їх управлінської діяльності. Це стійкі особистісні характеристики, які формуються в процесі діяльності та спілкування між людьми, розвитку особистості. Всі характеристики, які входять до особистісного компоненту, можна об'єднати в п'ять основних груп, які пов'язані зі ставленням керівників освітніх організацій до: предмету управлінської діяльності; виконання управлінської діяльності; інших учасників управлінського діяльності; керівника до самого себе; держави, в якій здійснюється функціонування освітнього закладу і самого керівника. До характеристик, які пов'язані із ставленням до предмету управлінської діяльності, належать: компетентність; високий інтелектуальний рівень; творчий потенціал; організаторські здібності. Група характеристик, які відображають ставлення до виконання управлінської діяльності, включає: відповідальність; відданість роботі; єдність слова та діла; вимогливість (до інших). Ставлення до учасників управлінської діяльності представлено такими характеристиками: любов до дітей; порядність; справедливість; демократизм; гуманність. До характеристик, які відображають ставлення керівника до самого себе, належать такі: самокритичність; вимогливість (до себе); здатність володіти собою в будь-якій ситуації (самовладання); орієнтація на особистісний розвиток, професійне вдосконалення.

3. Мотиваційний компонент психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління — це сукупність мотивів, адекватних цілям та завданням управління. Ці мотиви за своїм змістом можуть бути пов'язані з діяльністю: суспільства в цілому; освітніх організацій; безпосередньо самого керівника. Відповідно виділяється три основні групи управлінських мотивів, які входять до структури мотиваційного компоненту психологічної готовності до управління: соціальні, управлінські та особистісного розвитку. Соціальні мотиви — мотиви, які стосуються суспільства в цілому: причетність до однієї із найвідповідальніших і престижних видів діяльності в суспільстві (навчання і виховання підростаючих поколінь); реальний вклад у підвищення якості вітчизняної освіти, впровадження нових типів навчальних закладів; можливість впливати на формування свідомості учнів, учителів, батьків як громадян незалежної України, сприяти становленню їх національної свідомості та інші. Управлінські мотиви — мотиви, які стосуються безпосередньо управління освітніми організаціями. Враховуючи, що керівник ще й учитель-предметник, ці мотиви можна розподілити на дві підгрупи: власне управлінські та педагогічні. Але як і серед власне управлінських, так і серед педагогічних є мотиви, які пов’язані з плануванням, організацією. До підгрупи власне управлінських мотивів входять такі: відповідність здібностей керівника змісту управлінської діяльності; різноманітність і самостійність постановки та вирішення управлінських проблем; створення педколективу однодумців; мобілізація його для вирішення актуальних проблем освітніх організацій; можливість реально впливати на організацію життєдіяльності освітніх організацій (сприяти впровадженню нових програм та технологій навчання, забезпечувати високий рівень матеріально-технічної бази навчального закладу тощо). Підгрупу педагогічних мотивів складають такі види: потреба займатися педагогічною діяльністю (викладати улюблений предмет); потреба спілкуватися та взаємодіяти з дітьми та їхніми батьками; можливість створювати умови для забезпечення поваги до особистості дитини, задоволення її розвитку; становлення професійних, творчих здібностей; можливість спостерігати за розвитком дитини, бачити результати своєї праці; можливість сприяти гуманізації навчання і виховання дітей та ін. На мою думку, тільки сукупність усіх трьох компонентів - операційного, особистісного і мотиваційного - можуть забезпечити і забезпечують ефективність психологічної готовності керівників до управління педагогічними працівниками.

--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:03, 27 листопада 2015 (EET)--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:23, 7 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня! Продовжуємо опрацювати тему 2 "Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника". Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Дайте визначення та охарактеризуйте специфічні ознаки позитивної організаційної культури освітньої організації.
2. Визначте основні показники позитивного соціально-психологічного клімату в колективі.
3. Виокреміть психологічні вимоги, що впливають на ефективність управлінського спілкування в процесі управління педагогічними працівниками.
відповіді:

1. Специфічні ознаки позитивної організаційної культури освітньої організації. Організаційна культура являє собою сукупність поведінки, символів, ритуалів, міфів, які відповідають спільним цінностям певного колективу. Поняття організаційної культури включає до себе набір уявлень про засоби діяльності, норми поведінки, набір звичок, писаних та неписаних правил, заборонів, цінностей, очікувань, уявлень про майбутнє та теперішнє та ін., які осмислено чи неосмислено поділяє більшість членів організації. Показники соціально-психологічного клімату в колективі: - як члени колективу ставляться один до одного; - який моральний клімат в організації; - залежність якості виконання роботи персоналом і організації контролю за роботою з боку адміністрації; - як вирішуються стратегічні проблеми, приймаються стратегічні рішення; - етичні норми та цінності організації; - наявність традицій.
2. Основні показники позитивного соціально-психологічного клімату в колективі. Соціально-психологічний клімат — якісний бік стосунків, що виявляється у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності та всебічному розвитку особистості в групі. Такий клімат може бути сприятливим, несприятливим, нейтральним, позитивно чи негативно впливати на самопочуття людини. До основних показників позитивного соціально-психологічного клімату в колективі належать: рівень згуртованості та організованості; узгодженість дій та вчинків; переважаючий емоційний настрій; ступінь психологічної підтримки; довіра до кожного члену колективу; взаємоповага та взаємосприйняття; психологічна сумісність; психологічна культура. Основні показники сприятливого соціально-психологічного клімату колективу:
- довіра та взємовимогливість членів групи один до одного;
- доброзичливість і ділові претензії;
- вільне висловлювання думок щодо справ колективу чи поведінки окремих осіб;
- відсутність тиску з боку керівництва на підлеглих і визнання за ними права приймати рішення, значущі для справ колективу;
- достатня поінформованість членів колективу про завдання та стан справ у колективі;
- високий ступінь емоційного включення та взаємодопомоги у ситуаціях, якщо є у цьому потреба;
- усвідомлення і взяття відповідальності на себе за стан справ у групі кожним із її членів.
- високі показники результатів діяльності;
- низька плинність кадрів;
- високий рівень трудової дисципліни;
- відсутність напруженості й конфліктності в колективі тощо.
3. Психологічні вимоги, що впливають на ефективність управлінського спілкування в процесі управління педагогічними працівниками. Процес формування психологічної готовності керівників до ефективного управління педагогічними працівниками пов’язаний із специфікою ділового спілкування. Ефективність ділового спілкування в процесі управління педагогічними працівниками передбачає врахування певних психологічних вимог: застосування раціональних та емоційних звернень; розроблення шляхів обміну інформацією; дотримання діалогової та партнерської взаємодії; встановлення психологічного контакту та втілення психологічної рівноправності; виявлення емпатії (співпереживання) та симпатії; взаємне розуміння думок та ін. Врахування визначених психологічних чинників буде певним чином впливати на становлення психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками.

--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:03, 27 листопада 2015 (EET)--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:26, 26 жовтня 2015 (EEST)

==== Консультації ====
Доброго дня, шановні колеги! Сьогодні з 9.30 по 10.50 у нас з Вами час для консультації. Якщо у Вас виникли запитання, я буду рада відповісти на них.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:04, 21 вересня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====
Шановні колеги, вітаю! Тема нашої дискусії є «Управління навчальним закладом в умовах реформування освіти». Визначте, будь ласка, з якими психологічними проблемами Ви найбільше стикаєтесь під час здійснення управлінської діяльності навчальним закладом. Поділіться досвідом, щодо вирішення означених проблем. Дякую. Бажаю успіху.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:16, 14 вересня 2015 (EEST)
Доброго дня. Заступником директора працюю 1 рік.Розумію,що керівник бере на себе відповідальність за прийняття рішень більшу, ніж всі інші,вміння об'єднувати людей для досягнення групової мети регулює відносини у групі.Інколи буває складно виступати в ролі арбітра, порадника, координатора.Намагаюся бути обєктивною, чесною, але завжди позитивно та доброзичливо налаштована до своїх колег.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:48, 7 грудня 2015 (EET)
Шановні колеги, вітаю! Тема нашої дискусії є «Управління навчальним закладом в умовах реформування освіти». Визначте, будь ласка, з якими психологічними проблемами Ви найбільше стикаєтесь під час роботи з педагогічними працівниками Поділіться досвідом, щодо вирішення означених проблем. Дякую. Бажаю успіху.

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:28, 2 листопада 2015 (EEST)
У своїй роботі керуюсь принципом:"Якомога більше вимоги до людини і якомога більше поваги до неї".Легше сприймаються вимоги, висловлені у ввічливій формі, вимоги-прохання, вимоги-поради.Творча атмосфера, ритмічність, прогнозування та усвідомлення кожним учителем перспективи своєї діяльності — ось що допомагає вдало організовувати педагогічний процес. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:49, 7 грудня 2015 (EET)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Доброго дня, шановні колеги! Модульний контроль з психології управління буде здійснюватися на основі вивчення лекційних занять про сутність і специфіку управлінської діяльності керівників освітніх організацій. Текст до лекційних занять та рекомендована література розташовані на моїй сторінці обговорення. Відповіді Ви розташовуєте на своїй сторінці обговорення (не забувайте за свій підпис під ними).
Питання до модульного контролю:
1. Які є загальні та специфічні особливості управлінської діяльності керівників освітніх організацій порівняно з іншими видами діяльності?
2. Виберіть, за значущістю для Вас виокремлені складові управлінської діяльності та обгрунтуйте визначену позицію?
3. Які чинники, на Вашу думку, можуть впливати на психологічну готовність керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками?

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 08:54, 21 вересня 2015 (EEST)

1.Досягнення керівниками освітніхорганізацій належної ефективності в управлінні закладами освіти великою мірою обумовлюється актуалізацією їхнього комунікативного потенціалу. Структурні компоненти комунікативного потенціалу керівника загальноосвітньої школи найбільш результативно проявляються в комунікативній готовності до управлінської взаємодії, комунікативній програмі поведінки в системі управління, соціально-психологічному відображенні управлінської реальності.
Найбільш значущими цінностями для керівників виступають: інтелектуальний розвиток, творча діяльність, цікава робота, тверда воля, терпимість до думки інших, уміння приймати обдумані рішення, відповідальність, котрі, в першу чергу, забезпечують належну продуктивність в управлінні закладами освіти. Важливими соціально-психологічними чинниками, які підвищують рівень задоволеності управлінською взаємодією, є: комунікативна компетентність учасників управлінського процесу; демократичний стиль керівництва; діалогічна взаємодія; задоволення потребово-мотиваційної сфери учасників управлінської взаємодії; мотивація досягнення успіху у взаємодії; високий рівень міжособистісних ділових стосунків; реалізація статусу керівника в певній рольовій позиції; мотивація взаємодії; настановлення на результат взаємодії. Формуванню схильності до демократичного стилю керівництва сприяють середній (та вище середнього) рівень потреби у спілкуванні, службово-товариська форма спілкування, діалогічне спілкування, тактики поведінки в конфліктних ситуаціях, такі як прагнення до перемоги, пошук оптимального рішення, компроміс.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 02:06, 7 грудня 2015 (EET)

Доброго дня, Олено Анатоліївно! Ви успішно виконали всі завдання інтерактивних практичних та індивідуальних занять. Вам необхідно прийняти участь у тематичних дискусіях, вчасно виконати завдання щодо проведення модульного контролю. З повагою до Вас, викладач Алла Вікторівна Вознюк. Бажаю Вам успіхів. Зустрінемося на екзаменаційній сесії для підведення підсумків.

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 11:44, 16 листопада 2015 (EEST)

Психологія управління Сінєльнікова О. А.

2015-12-06T23:49:34Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Прошу опрацювати тему 1 [https://drive.google.com/file/d/0B6NM_YV1ly5caFVSbjBFZ0tacjg/view?usp=sharing "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій."] та дати відповіді на наступні питання:
# Дайте визначення поняття '''"управлінська діяльність керівників освітніх організацій"'''
# Визначте основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
# Які складові входять до управління педагогічними працівниками?
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 13:06, 9 червня 2015 (EEST)----
відповіді:
1 Управлінська діяльність керівника освітньої організації визначається як різновид професійної діяльності, яка здатна: поєднувати різні стилі управління залежно від ситуації; організовувати спільну діяльність керівника та працівників на засадах партнерства; врахувати мотиви професійної діяльності працівників і створювати умови для їх особистісного та професійного самовдосконалення; визначати психологічні умови вдосконалення особистості та діяльності керівника освітньої організації.

2 Два основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій:
– власне управлінська діяльність; – управління педагогічними працівниками. За своєю структурою управління педагогічними працівниками включає такі складові: підбір та відбір педагогічних працівників, професійну адаптацію педагогічних працівників, оцінку педагогічних працівників, професійне навчання педагогічних працівників, особистісно-професійне зростання педагогічних працівників.

3 Складові управління педагогічними працівниками: підбір та відбір педагогічних працівників; адаптація педагогічних працівників; оцінка педагогічних працівників; професійне навчання педагогічних працівників; професійне зростання педагогічних працівників. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)

Доброго дня. Продовжуємо опрацювати тему 1 "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій." Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Вчені, якого підходу вважають, що для ефективного здійснення управлінської діяльності керівник освітньої організації повинен володіти не тільки професіоналізмом діяльності, а й професіоналізмом особистості. Розкрийте сутність даного підходу.
2. Які основні завдання передбачає вирішення організаційно-управлінський компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
3. Визначте та розкрийте зміст основних складових організаційно-управлінського компоненту власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 15:13, 18 червня 2015 (EEST)

відповіді:
1. Цей підхід, за визначенням учених, вважається акмеологічним: особистісний розвиток керівника освітньої організації у професійній діяльності грунтується на прагненні до професійного вдосконалення особистісного і духовного зростання, готовності до самозмін і самоствердження у професійній сфері.
2.Основними завданнями організаційно-управлінського компоненту є такі: визначення стратегії освітньої організації - складання плану роботи - узгодження взаємодії між усіма суб'єктами навчально-виховного процесу через чіткий розподіл повноважень та встановлений термін виконання - створення умов для делегування повноважень, координації, керування змінними, гнучкий контроль.
3. Визначення мети: встановлення узгоджених, реалістичних цілей і вмінні визначати та передбачати бажаний кінцевий результат; планування: визначає логічний порядок дій, спрямований на досягнення визначеної мети; організація: визначення місця і ролі кожного учасника діяльності для досягнення поставленої мети;--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)

Доброго дня. Продовжуємо опрацювати тему 1 "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій." Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Який компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій полягає у створенні сприятливих умов для обміну інформацією, конструктивної взаємодії між всіма учасниками освітнього процесу, вибору альтернативних рішень для вирішення завдань освітньої організації. Розкрийте сутність даного компоненту.
2. Визначте та охарактеризуйте основні етапи прийняття управлінських рішень управління.
3. Дайте визначення та розкрийте зміст основних складових комунікації.
4. Розкрийте зміст основних структурних елементів стилю керівництва.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:24, 2 вересня 2015 (EEST)

відповіді:
1.Соціально-психологічний компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій полягає у створенні сприятливих умов для обміну інформацією, конструктивної взаємодії між всіма учасниками освітнього процесу, вибору альтернативних рішень для вирішення завдань освітньої організації.

2.Основні етапи:з'ясування, усвідомлення та формулювання проблеми - передбачає зібрання, аналіз і систематизацію відповідної інформації з даної проблеми; всебічний розгляд альтернативних рішень, враховуються такі психологічні вимоги: урахування різних інтересів, створення системи стимулів, ступінь довіри, прийняття компромісного рішення, своєчасність і реальність виконання; вибір найбільш вдалих розв'язання проблем - впливають такі чинники: творчі здібності та рівень компетентності, схильність до ризику, демократичний стиль керівництва.

3.Комунікація- це складова психологічного компоненту управління, що охоплює обмін інформацією, взаємосприйняття та взаємодію між працівниками.
Основні складові комунікації це: - обмін інформацією (входять певні психологічні вимоги: вибір каналу комунікацій, застосування раціональних та емоційних звернень, дотримання зворотнього зв'язку, врахування порядку подання матеріалу, використання ефекту новизни).Взаємодія. Взаємодія працівників передбачає врахування певних психологічних вимог: повноцінність та рівноправність учасників взаємодії, створення команди однодумців, регулювання процесу прийняття управлінських рішень. Взаєморозуміння між працівниками. Міжособистісне сприйняття та розуміння, встановлення психологічного контакту та втілення психологічної рівноправності, пошук єдності співрозмовників.

4.Структурні елементи стилю керівництва об'єднуються в слідуючі три групи:
1) Психолого-управлінський компонент який полягає у тому, що стиль керівництва відзеркалює особливості власне-управлінських функцій управління.
2) Соціально-психологічний компонент - відображає міжособистісну взаємодію працівників.
3) Індивідуально-психологічний - є проявом індивідуально особистісних характеристик керівника організації.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:02, 27 листопада 2015 (EET)

Доброго дня. Прошу опрацювати тему 2 «Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника" та дати відповіді на питання: 1. Що таке психологічна готовність 2. Назвіть основні компоненти психологічної готовності 3. Які чинники впливають на психологічну готовність.
Ваші відповіді:

1 Психологічна готовність керівників освітніх закладів до прийняття управлінських рішень - це комплекс знань, умінь та навичок, особистісних якостей та мотивів, які забезпечують прийняття керівником ефективних управлінських рішень на базі успішної взаємодії з учасниками управлінського процесу з метою успішного вирішення управлінських проблем.

2. Основні компоненти психологічної готовності: конгнітивний (система необхідних для здійснення ефективного прийняття управлінського рішення знань); операційний (комплекс умінь і навичок, які забезпечують успішність процесу прийняття управлінських рішень); особистісний (сукупність важливих індивідуально-особистісних характеристик, які впливають на процес прийняття управлінських рішень: політична та соціальна компетентність, інтелектуальний рівень, професіоналізм, організаторські здібності, вимогливість, винахідливість, прийняття інновацій, схильність до ризику, справедливість, демократизм, гуманність, самокритичність, працездатність, принциповість); мотиваційний (скукупність мотивів, адекватних цілям та завданням процесу прийняття управлінських рішень).

3. На психологічну готовність впливають об'єктивні (зовнішні) та суб'єктивні (внутрішні) чинники. До об'єктивних належать такі: особливості розвитку суспільства в певний період, особливості функціонування організації, характер управлінської ситуації, соціально-психологічний клімат в колективі тощо. До суб'єктивних - рівень компетентності керівника, його творчий потенціал, організаторські здібності, ставлення до управлінської проблеми, яку треба вирішити, готовність брати на себе відповідальність за наслідки управлінського рішення тощо.----[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:02, 27 листопада 2015 (EET)[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)

==== Індивідуальні заняття ====
Доброго дня! Продовжуємо опрацювати тему 2 "Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника". Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання: 1. Який компонент відображає сукупність умінь та управлінського досвіду керівників освітніх організацій, що забезпечує успішну роботу з педагогічними працівниками. Розкрийте сутність даного компоненту. 2. Виокреміть основні особистісні характеристики, які пов’язані зі ставленням керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками в цілому. 3. Дайте визначення та розкрийте зміст основних складових мотиваційного компоненту психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками.

відповіді:

1 Сукупність умінь та управлінського досвіду керівників освітніх організацій, що забезпечує успішну роботу з педагогічними працівниками, відображає конгнітивний та операційний компонент психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління. Це комплекс знань, умінь та навичок, які забезпечують успішність здійснення управління. Дані уміння та навички можна систематизувати згідно з двома рівнями аналізу управлінського процесу — управлінським та психологічним. Відповідно до основних елементів управління, виділених на основі першого рівня аналізу (планування, організація та контроль), можна виділити такі управлінські уміння та навички: діагностико-прогностичні (проективні); організаційно-регулятивні; контрольно-коригуючі. Група діагностично-прогностичних умінь та навичок (проективних) включає такі уміння та навички: визначати цілі своєї діяльності (стратегічні й тактичні), прогнозувати діяльність; визначати специфіку та основні завдання закладу, яким здійснюєтьсякерівництво; висувати нові ідеї та впроваджувати їх у життя (розробляти нові Власне управлінські уміння та навички Група контрольно-коригуючих умінь та навичок включає такі уміння та навички: здійснювати контроль за навчально-виховним процесом; надавати відповідну допомогу педагогічним працівникам; здійснювати контроль за фінансово-господарською діяльністю та ін. Окрім названих груп умінь та навичок, керівник повинен володіти ще і психолого-управлінськими уміннями та навичками, які пов'язані з психологічним забезпеченням управлінського процесу (другий рівень аналізу процесу управління). Ця група включає такі уміння та навички: - самостійно приймати доцільні управлінські рішення з урахуванням психологічних особливостей управлінської ситуації; розуміти учнів, батьків, уміти спілкуватися з ними; уміти ефективно спілкуватися з працівниками, вибираючи, залежно від ситуації, необхідний стиль спілкування; забезпечувати співробітництво між адміністрацією та працівниками, між вчителями та учнями; попереджувати та розв'язувати конфлікти у колективі; створювати сприятливий соціально-психологічний клімат у колективі; орієнтувати навчально-виховний процес на забезпечення поваги до кожного учня, врахування його індивідуально-психологічних особливостей (інтересів, нахилів тощо); орієнтувати навчально-виховний процес на формування творчих здібностей учнів, всебічний розвиток їх особистості; вести індивідуальну роботу з працівниками з урахуванням їх індивідуально-психологічних особливостей, творчих можливостей. Поряд із уміннями та навичками, які забезпечують ефективну взаємодію керівника з учасниками управлінського та навчально-виховного процесу, група психолого-управлінських умінь включає ще уміння та навички, які «спрямовані» на самого керівника. Це і такі уміння та навички: критично аналізувати свою діяльність; володіти собою в будь-якій ситуації; забезпечувати розвиток власної особистості, створювати умови для постійного професійного вдосконалення та ін.

2.Особистісний компонент психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління — це система особистісних характеристик керівників середньої освіти, які впливають на результативність їх управлінської діяльності. Це стійкі особистісні характеристики, які формуються в процесі діяльності та спілкування між людьми, розвитку особистості. Всі характеристики, які входять до особистісного компоненту, можна об'єднати в п'ять основних груп, які пов'язані зі ставленням керівників освітніх організацій до: предмету управлінської діяльності; виконання управлінської діяльності; інших учасників управлінського діяльності; керівника до самого себе; держави, в якій здійснюється функціонування освітнього закладу і самого керівника. До характеристик, які пов'язані із ставленням до предмету управлінської діяльності, належать: компетентність; високий інтелектуальний рівень; творчий потенціал; організаторські здібності. Група характеристик, які відображають ставлення до виконання управлінської діяльності, включає: відповідальність; відданість роботі; єдність слова та діла; вимогливість (до інших). Ставлення до учасників управлінської діяльності представлено такими характеристиками: любов до дітей; порядність; справедливість; демократизм; гуманність. До характеристик, які відображають ставлення керівника до самого себе, належать такі: самокритичність; вимогливість (до себе); здатність володіти собою в будь-якій ситуації (самовладання); орієнтація на особистісний розвиток, професійне вдосконалення.

3. Мотиваційний компонент психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління — це сукупність мотивів, адекватних цілям та завданням управління. Ці мотиви за своїм змістом можуть бути пов'язані з діяльністю: суспільства в цілому; освітніх організацій; безпосередньо самого керівника. Відповідно виділяється три основні групи управлінських мотивів, які входять до структури мотиваційного компоненту психологічної готовності до управління: соціальні, управлінські та особистісного розвитку. Соціальні мотиви — мотиви, які стосуються суспільства в цілому: причетність до однієї із найвідповідальніших і престижних видів діяльності в суспільстві (навчання і виховання підростаючих поколінь); реальний вклад у підвищення якості вітчизняної освіти, впровадження нових типів навчальних закладів; можливість впливати на формування свідомості учнів, учителів, батьків як громадян незалежної України, сприяти становленню їх національної свідомості та інші. Управлінські мотиви — мотиви, які стосуються безпосередньо управління освітніми організаціями. Враховуючи, що керівник ще й учитель-предметник, ці мотиви можна розподілити на дві підгрупи: власне управлінські та педагогічні. Але як і серед власне управлінських, так і серед педагогічних є мотиви, які пов’язані з плануванням, організацією. До підгрупи власне управлінських мотивів входять такі: відповідність здібностей керівника змісту управлінської діяльності; різноманітність і самостійність постановки та вирішення управлінських проблем; створення педколективу однодумців; мобілізація його для вирішення актуальних проблем освітніх організацій; можливість реально впливати на організацію життєдіяльності освітніх організацій (сприяти впровадженню нових програм та технологій навчання, забезпечувати високий рівень матеріально-технічної бази навчального закладу тощо). Підгрупу педагогічних мотивів складають такі види: потреба займатися педагогічною діяльністю (викладати улюблений предмет); потреба спілкуватися та взаємодіяти з дітьми та їхніми батьками; можливість створювати умови для забезпечення поваги до особистості дитини, задоволення її розвитку; становлення професійних, творчих здібностей; можливість спостерігати за розвитком дитини, бачити результати своєї праці; можливість сприяти гуманізації навчання і виховання дітей та ін. На мою думку, тільки сукупність усіх трьох компонентів - операційного, особистісного і мотиваційного - можуть забезпечити і забезпечують ефективність психологічної готовності керівників до управління педагогічними працівниками.

--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:03, 27 листопада 2015 (EET)--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:23, 7 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня! Продовжуємо опрацювати тему 2 "Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника". Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Дайте визначення та охарактеризуйте специфічні ознаки позитивної організаційної культури освітньої організації.
2. Визначте основні показники позитивного соціально-психологічного клімату в колективі.
3. Виокреміть психологічні вимоги, що впливають на ефективність управлінського спілкування в процесі управління педагогічними працівниками.
відповіді:

1. Специфічні ознаки позитивної організаційної культури освітньої організації. Організаційна культура являє собою сукупність поведінки, символів, ритуалів, міфів, які відповідають спільним цінностям певного колективу. Поняття організаційної культури включає до себе набір уявлень про засоби діяльності, норми поведінки, набір звичок, писаних та неписаних правил, заборонів, цінностей, очікувань, уявлень про майбутнє та теперішнє та ін., які осмислено чи неосмислено поділяє більшість членів організації. Показники соціально-психологічного клімату в колективі: - як члени колективу ставляться один до одного; - який моральний клімат в організації; - залежність якості виконання роботи персоналом і організації контролю за роботою з боку адміністрації; - як вирішуються стратегічні проблеми, приймаються стратегічні рішення; - етичні норми та цінності організації; - наявність традицій.
2. Основні показники позитивного соціально-психологічного клімату в колективі. Соціально-психологічний клімат — якісний бік стосунків, що виявляється у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності та всебічному розвитку особистості в групі. Такий клімат може бути сприятливим, несприятливим, нейтральним, позитивно чи негативно впливати на самопочуття людини. До основних показників позитивного соціально-психологічного клімату в колективі належать: рівень згуртованості та організованості; узгодженість дій та вчинків; переважаючий емоційний настрій; ступінь психологічної підтримки; довіра до кожного члену колективу; взаємоповага та взаємосприйняття; психологічна сумісність; психологічна культура. Основні показники сприятливого соціально-психологічного клімату колективу:
- довіра та взємовимогливість членів групи один до одного;
- доброзичливість і ділові претензії;
- вільне висловлювання думок щодо справ колективу чи поведінки окремих осіб;
- відсутність тиску з боку керівництва на підлеглих і визнання за ними права приймати рішення, значущі для справ колективу;
- достатня поінформованість членів колективу про завдання та стан справ у колективі;
- високий ступінь емоційного включення та взаємодопомоги у ситуаціях, якщо є у цьому потреба;
- усвідомлення і взяття відповідальності на себе за стан справ у групі кожним із її членів.
- високі показники результатів діяльності;
- низька плинність кадрів;
- високий рівень трудової дисципліни;
- відсутність напруженості й конфліктності в колективі тощо.
3. Психологічні вимоги, що впливають на ефективність управлінського спілкування в процесі управління педагогічними працівниками. Процес формування психологічної готовності керівників до ефективного управління педагогічними працівниками пов’язаний із специфікою ділового спілкування. Ефективність ділового спілкування в процесі управління педагогічними працівниками передбачає врахування певних психологічних вимог: застосування раціональних та емоційних звернень; розроблення шляхів обміну інформацією; дотримання діалогової та партнерської взаємодії; встановлення психологічного контакту та втілення психологічної рівноправності; виявлення емпатії (співпереживання) та симпатії; взаємне розуміння думок та ін. Врахування визначених психологічних чинників буде певним чином впливати на становлення психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками.

--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:03, 27 листопада 2015 (EET)--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:26, 26 жовтня 2015 (EEST)

==== Консультації ====
Доброго дня, шановні колеги! Сьогодні з 9.30 по 10.50 у нас з Вами час для консультації. Якщо у Вас виникли запитання, я буду рада відповісти на них.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:04, 21 вересня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====
Шановні колеги, вітаю! Тема нашої дискусії є «Управління навчальним закладом в умовах реформування освіти». Визначте, будь ласка, з якими психологічними проблемами Ви найбільше стикаєтесь під час здійснення управлінської діяльності навчальним закладом. Поділіться досвідом, щодо вирішення означених проблем. Дякую. Бажаю успіху.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:16, 14 вересня 2015 (EEST)
Доброго дня. Заступником директора працюю 1 рік.Розумію,що керівник бере на себе відповідальність за прийняття рішень більшу, ніж всі інші,вміння об'єднувати людей для досягнення групової мети регулює відносини у групі.Інколи буває складно виступати в ролі арбітра, порадника, координатора.Намагаюся бути обєктивною, чесною, але завжди позитивно та доброзичливо налаштована до своїх колег.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:48, 7 грудня 2015 (EET)
Шановні колеги, вітаю! Тема нашої дискусії є «Управління навчальним закладом в умовах реформування освіти». Визначте, будь ласка, з якими психологічними проблемами Ви найбільше стикаєтесь під час роботи з педагогічними працівниками Поділіться досвідом, щодо вирішення означених проблем. Дякую. Бажаю успіху.

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:28, 2 листопада 2015 (EEST)
У своїй роботі керуюсь принципом:"Якомога більше вимоги до людини і якомога більше поваги до неї".Легше сприймаються вимоги, висловлені у ввічливій формі, вимоги-прохання, вимоги-поради.Творча атмосфера, ритмічність, прогнозування та усвідомлення кожним учителем перспективи своєї діяльності — ось що допомагає вдало організовувати педагогічний процес. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:49, 7 грудня 2015 (EET)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Доброго дня, шановні колеги! Модульний контроль з психології управління буде здійснюватися на основі вивчення лекційних занять про сутність і специфіку управлінської діяльності керівників освітніх організацій. Текст до лекційних занять та рекомендована література розташовані на моїй сторінці обговорення. Відповіді Ви розташовуєте на своїй сторінці обговорення (не забувайте за свій підпис під ними).
Питання до модульного контролю:
1. Які є загальні та специфічні особливості управлінської діяльності керівників освітніх організацій порівняно з іншими видами діяльності?
2. Виберіть, за значущістю для Вас виокремлені складові управлінської діяльності та обгрунтуйте визначену позицію?
3. Які чинники, на Вашу думку, можуть впливати на психологічну готовність керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками?

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 08:54, 21 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня, Олено Анатоліївно! Ви успішно виконали всі завдання інтерактивних практичних та індивідуальних занять. Вам необхідно прийняти участь у тематичних дискусіях, вчасно виконати завдання щодо проведення модульного контролю. З повагою до Вас, викладач Алла Вікторівна Вознюк. Бажаю Вам успіхів. Зустрінемося на екзаменаційній сесії для підведення підсумків.

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 11:44, 16 листопада 2015 (EEST)

Психологія управління Сінєльнікова О. А.

2015-12-06T23:48:34Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Прошу опрацювати тему 1 [https://drive.google.com/file/d/0B6NM_YV1ly5caFVSbjBFZ0tacjg/view?usp=sharing "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій."] та дати відповіді на наступні питання:
# Дайте визначення поняття '''"управлінська діяльність керівників освітніх організацій"'''
# Визначте основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
# Які складові входять до управління педагогічними працівниками?
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 13:06, 9 червня 2015 (EEST)----
відповіді:
1 Управлінська діяльність керівника освітньої організації визначається як різновид професійної діяльності, яка здатна: поєднувати різні стилі управління залежно від ситуації; організовувати спільну діяльність керівника та працівників на засадах партнерства; врахувати мотиви професійної діяльності працівників і створювати умови для їх особистісного та професійного самовдосконалення; визначати психологічні умови вдосконалення особистості та діяльності керівника освітньої організації.

2 Два основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій:
– власне управлінська діяльність; – управління педагогічними працівниками. За своєю структурою управління педагогічними працівниками включає такі складові: підбір та відбір педагогічних працівників, професійну адаптацію педагогічних працівників, оцінку педагогічних працівників, професійне навчання педагогічних працівників, особистісно-професійне зростання педагогічних працівників.

3 Складові управління педагогічними працівниками: підбір та відбір педагогічних працівників; адаптація педагогічних працівників; оцінка педагогічних працівників; професійне навчання педагогічних працівників; професійне зростання педагогічних працівників. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)

Доброго дня. Продовжуємо опрацювати тему 1 "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій." Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Вчені, якого підходу вважають, що для ефективного здійснення управлінської діяльності керівник освітньої організації повинен володіти не тільки професіоналізмом діяльності, а й професіоналізмом особистості. Розкрийте сутність даного підходу.
2. Які основні завдання передбачає вирішення організаційно-управлінський компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
3. Визначте та розкрийте зміст основних складових організаційно-управлінського компоненту власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 15:13, 18 червня 2015 (EEST)

відповіді:
1. Цей підхід, за визначенням учених, вважається акмеологічним: особистісний розвиток керівника освітньої організації у професійній діяльності грунтується на прагненні до професійного вдосконалення особистісного і духовного зростання, готовності до самозмін і самоствердження у професійній сфері.
2.Основними завданнями організаційно-управлінського компоненту є такі: визначення стратегії освітньої організації - складання плану роботи - узгодження взаємодії між усіма суб'єктами навчально-виховного процесу через чіткий розподіл повноважень та встановлений термін виконання - створення умов для делегування повноважень, координації, керування змінними, гнучкий контроль.
3. Визначення мети: встановлення узгоджених, реалістичних цілей і вмінні визначати та передбачати бажаний кінцевий результат; планування: визначає логічний порядок дій, спрямований на досягнення визначеної мети; організація: визначення місця і ролі кожного учасника діяльності для досягнення поставленої мети;--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)

Доброго дня. Продовжуємо опрацювати тему 1 "Сутність та основні напрями управлінської діяльності керівників освітніх організацій." Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Який компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій полягає у створенні сприятливих умов для обміну інформацією, конструктивної взаємодії між всіма учасниками освітнього процесу, вибору альтернативних рішень для вирішення завдань освітньої організації. Розкрийте сутність даного компоненту.
2. Визначте та охарактеризуйте основні етапи прийняття управлінських рішень управління.
3. Дайте визначення та розкрийте зміст основних складових комунікації.
4. Розкрийте зміст основних структурних елементів стилю керівництва.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:24, 2 вересня 2015 (EEST)

відповіді:
1.Соціально-психологічний компонент власне управлінської діяльності керівників освітніх організацій полягає у створенні сприятливих умов для обміну інформацією, конструктивної взаємодії між всіма учасниками освітнього процесу, вибору альтернативних рішень для вирішення завдань освітньої організації.

2.Основні етапи:з'ясування, усвідомлення та формулювання проблеми - передбачає зібрання, аналіз і систематизацію відповідної інформації з даної проблеми; всебічний розгляд альтернативних рішень, враховуються такі психологічні вимоги: урахування різних інтересів, створення системи стимулів, ступінь довіри, прийняття компромісного рішення, своєчасність і реальність виконання; вибір найбільш вдалих розв'язання проблем - впливають такі чинники: творчі здібності та рівень компетентності, схильність до ризику, демократичний стиль керівництва.

3.Комунікація- це складова психологічного компоненту управління, що охоплює обмін інформацією, взаємосприйняття та взаємодію між працівниками.
Основні складові комунікації це: - обмін інформацією (входять певні психологічні вимоги: вибір каналу комунікацій, застосування раціональних та емоційних звернень, дотримання зворотнього зв'язку, врахування порядку подання матеріалу, використання ефекту новизни).Взаємодія. Взаємодія працівників передбачає врахування певних психологічних вимог: повноцінність та рівноправність учасників взаємодії, створення команди однодумців, регулювання процесу прийняття управлінських рішень. Взаєморозуміння між працівниками. Міжособистісне сприйняття та розуміння, встановлення психологічного контакту та втілення психологічної рівноправності, пошук єдності співрозмовників.

4.Структурні елементи стилю керівництва об'єднуються в слідуючі три групи:
1) Психолого-управлінський компонент який полягає у тому, що стиль керівництва відзеркалює особливості власне-управлінських функцій управління.
2) Соціально-психологічний компонент - відображає міжособистісну взаємодію працівників.
3) Індивідуально-психологічний - є проявом індивідуально особистісних характеристик керівника організації.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:02, 27 листопада 2015 (EET)

Доброго дня. Прошу опрацювати тему 2 «Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника" та дати відповіді на питання: 1. Що таке психологічна готовність 2. Назвіть основні компоненти психологічної готовності 3. Які чинники впливають на психологічну готовність.
Ваші відповіді:

1 Психологічна готовність керівників освітніх закладів до прийняття управлінських рішень - це комплекс знань, умінь та навичок, особистісних якостей та мотивів, які забезпечують прийняття керівником ефективних управлінських рішень на базі успішної взаємодії з учасниками управлінського процесу з метою успішного вирішення управлінських проблем.

2. Основні компоненти психологічної готовності: конгнітивний (система необхідних для здійснення ефективного прийняття управлінського рішення знань); операційний (комплекс умінь і навичок, які забезпечують успішність процесу прийняття управлінських рішень); особистісний (сукупність важливих індивідуально-особистісних характеристик, які впливають на процес прийняття управлінських рішень: політична та соціальна компетентність, інтелектуальний рівень, професіоналізм, організаторські здібності, вимогливість, винахідливість, прийняття інновацій, схильність до ризику, справедливість, демократизм, гуманність, самокритичність, працездатність, принциповість); мотиваційний (скукупність мотивів, адекватних цілям та завданням процесу прийняття управлінських рішень).

3. На психологічну готовність впливають об'єктивні (зовнішні) та суб'єктивні (внутрішні) чинники. До об'єктивних належать такі: особливості розвитку суспільства в певний період, особливості функціонування організації, характер управлінської ситуації, соціально-психологічний клімат в колективі тощо. До суб'єктивних - рівень компетентності керівника, його творчий потенціал, організаторські здібності, ставлення до управлінської проблеми, яку треба вирішити, готовність брати на себе відповідальність за наслідки управлінського рішення тощо.----[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:02, 27 листопада 2015 (EET)[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 16:15, 26 листопада 2015 (EET)

==== Індивідуальні заняття ====
Доброго дня! Продовжуємо опрацювати тему 2 "Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника". Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання: 1. Який компонент відображає сукупність умінь та управлінського досвіду керівників освітніх організацій, що забезпечує успішну роботу з педагогічними працівниками. Розкрийте сутність даного компоненту. 2. Виокреміть основні особистісні характеристики, які пов’язані зі ставленням керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками в цілому. 3. Дайте визначення та розкрийте зміст основних складових мотиваційного компоненту психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками.

відповіді:

1 Сукупність умінь та управлінського досвіду керівників освітніх організацій, що забезпечує успішну роботу з педагогічними працівниками, відображає конгнітивний та операційний компонент психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління. Це комплекс знань, умінь та навичок, які забезпечують успішність здійснення управління. Дані уміння та навички можна систематизувати згідно з двома рівнями аналізу управлінського процесу — управлінським та психологічним. Відповідно до основних елементів управління, виділених на основі першого рівня аналізу (планування, організація та контроль), можна виділити такі управлінські уміння та навички: діагностико-прогностичні (проективні); організаційно-регулятивні; контрольно-коригуючі. Група діагностично-прогностичних умінь та навичок (проективних) включає такі уміння та навички: визначати цілі своєї діяльності (стратегічні й тактичні), прогнозувати діяльність; визначати специфіку та основні завдання закладу, яким здійснюєтьсякерівництво; висувати нові ідеї та впроваджувати їх у життя (розробляти нові Власне управлінські уміння та навички Група контрольно-коригуючих умінь та навичок включає такі уміння та навички: здійснювати контроль за навчально-виховним процесом; надавати відповідну допомогу педагогічним працівникам; здійснювати контроль за фінансово-господарською діяльністю та ін. Окрім названих груп умінь та навичок, керівник повинен володіти ще і психолого-управлінськими уміннями та навичками, які пов'язані з психологічним забезпеченням управлінського процесу (другий рівень аналізу процесу управління). Ця група включає такі уміння та навички: - самостійно приймати доцільні управлінські рішення з урахуванням психологічних особливостей управлінської ситуації; розуміти учнів, батьків, уміти спілкуватися з ними; уміти ефективно спілкуватися з працівниками, вибираючи, залежно від ситуації, необхідний стиль спілкування; забезпечувати співробітництво між адміністрацією та працівниками, між вчителями та учнями; попереджувати та розв'язувати конфлікти у колективі; створювати сприятливий соціально-психологічний клімат у колективі; орієнтувати навчально-виховний процес на забезпечення поваги до кожного учня, врахування його індивідуально-психологічних особливостей (інтересів, нахилів тощо); орієнтувати навчально-виховний процес на формування творчих здібностей учнів, всебічний розвиток їх особистості; вести індивідуальну роботу з працівниками з урахуванням їх індивідуально-психологічних особливостей, творчих можливостей. Поряд із уміннями та навичками, які забезпечують ефективну взаємодію керівника з учасниками управлінського та навчально-виховного процесу, група психолого-управлінських умінь включає ще уміння та навички, які «спрямовані» на самого керівника. Це і такі уміння та навички: критично аналізувати свою діяльність; володіти собою в будь-якій ситуації; забезпечувати розвиток власної особистості, створювати умови для постійного професійного вдосконалення та ін.

2.Особистісний компонент психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління — це система особистісних характеристик керівників середньої освіти, які впливають на результативність їх управлінської діяльності. Це стійкі особистісні характеристики, які формуються в процесі діяльності та спілкування між людьми, розвитку особистості. Всі характеристики, які входять до особистісного компоненту, можна об'єднати в п'ять основних груп, які пов'язані зі ставленням керівників освітніх організацій до: предмету управлінської діяльності; виконання управлінської діяльності; інших учасників управлінського діяльності; керівника до самого себе; держави, в якій здійснюється функціонування освітнього закладу і самого керівника. До характеристик, які пов'язані із ставленням до предмету управлінської діяльності, належать: компетентність; високий інтелектуальний рівень; творчий потенціал; організаторські здібності. Група характеристик, які відображають ставлення до виконання управлінської діяльності, включає: відповідальність; відданість роботі; єдність слова та діла; вимогливість (до інших). Ставлення до учасників управлінської діяльності представлено такими характеристиками: любов до дітей; порядність; справедливість; демократизм; гуманність. До характеристик, які відображають ставлення керівника до самого себе, належать такі: самокритичність; вимогливість (до себе); здатність володіти собою в будь-якій ситуації (самовладання); орієнтація на особистісний розвиток, професійне вдосконалення.

3. Мотиваційний компонент психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління — це сукупність мотивів, адекватних цілям та завданням управління. Ці мотиви за своїм змістом можуть бути пов'язані з діяльністю: суспільства в цілому; освітніх організацій; безпосередньо самого керівника. Відповідно виділяється три основні групи управлінських мотивів, які входять до структури мотиваційного компоненту психологічної готовності до управління: соціальні, управлінські та особистісного розвитку. Соціальні мотиви — мотиви, які стосуються суспільства в цілому: причетність до однієї із найвідповідальніших і престижних видів діяльності в суспільстві (навчання і виховання підростаючих поколінь); реальний вклад у підвищення якості вітчизняної освіти, впровадження нових типів навчальних закладів; можливість впливати на формування свідомості учнів, учителів, батьків як громадян незалежної України, сприяти становленню їх національної свідомості та інші. Управлінські мотиви — мотиви, які стосуються безпосередньо управління освітніми організаціями. Враховуючи, що керівник ще й учитель-предметник, ці мотиви можна розподілити на дві підгрупи: власне управлінські та педагогічні. Але як і серед власне управлінських, так і серед педагогічних є мотиви, які пов’язані з плануванням, організацією. До підгрупи власне управлінських мотивів входять такі: відповідність здібностей керівника змісту управлінської діяльності; різноманітність і самостійність постановки та вирішення управлінських проблем; створення педколективу однодумців; мобілізація його для вирішення актуальних проблем освітніх організацій; можливість реально впливати на організацію життєдіяльності освітніх організацій (сприяти впровадженню нових програм та технологій навчання, забезпечувати високий рівень матеріально-технічної бази навчального закладу тощо). Підгрупу педагогічних мотивів складають такі види: потреба займатися педагогічною діяльністю (викладати улюблений предмет); потреба спілкуватися та взаємодіяти з дітьми та їхніми батьками; можливість створювати умови для забезпечення поваги до особистості дитини, задоволення її розвитку; становлення професійних, творчих здібностей; можливість спостерігати за розвитком дитини, бачити результати своєї праці; можливість сприяти гуманізації навчання і виховання дітей та ін. На мою думку, тільки сукупність усіх трьох компонентів - операційного, особистісного і мотиваційного - можуть забезпечити і забезпечують ефективність психологічної готовності керівників до управління педагогічними працівниками.

--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:03, 27 листопада 2015 (EET)--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:23, 7 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня! Продовжуємо опрацювати тему 2 "Зміст і структура психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівника". Уважно прочитайте текст лекції та дайти відповіді на наступні питання:
1. Дайте визначення та охарактеризуйте специфічні ознаки позитивної організаційної культури освітньої організації.
2. Визначте основні показники позитивного соціально-психологічного клімату в колективі.
3. Виокреміть психологічні вимоги, що впливають на ефективність управлінського спілкування в процесі управління педагогічними працівниками.
відповіді:

1. Специфічні ознаки позитивної організаційної культури освітньої організації. Організаційна культура являє собою сукупність поведінки, символів, ритуалів, міфів, які відповідають спільним цінностям певного колективу. Поняття організаційної культури включає до себе набір уявлень про засоби діяльності, норми поведінки, набір звичок, писаних та неписаних правил, заборонів, цінностей, очікувань, уявлень про майбутнє та теперішнє та ін., які осмислено чи неосмислено поділяє більшість членів організації. Показники соціально-психологічного клімату в колективі: - як члени колективу ставляться один до одного; - який моральний клімат в організації; - залежність якості виконання роботи персоналом і організації контролю за роботою з боку адміністрації; - як вирішуються стратегічні проблеми, приймаються стратегічні рішення; - етичні норми та цінності організації; - наявність традицій.
2. Основні показники позитивного соціально-психологічного клімату в колективі. Соціально-психологічний клімат — якісний бік стосунків, що виявляється у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності та всебічному розвитку особистості в групі. Такий клімат може бути сприятливим, несприятливим, нейтральним, позитивно чи негативно впливати на самопочуття людини. До основних показників позитивного соціально-психологічного клімату в колективі належать: рівень згуртованості та організованості; узгодженість дій та вчинків; переважаючий емоційний настрій; ступінь психологічної підтримки; довіра до кожного члену колективу; взаємоповага та взаємосприйняття; психологічна сумісність; психологічна культура. Основні показники сприятливого соціально-психологічного клімату колективу:
- довіра та взємовимогливість членів групи один до одного;
- доброзичливість і ділові претензії;
- вільне висловлювання думок щодо справ колективу чи поведінки окремих осіб;
- відсутність тиску з боку керівництва на підлеглих і визнання за ними права приймати рішення, значущі для справ колективу;
- достатня поінформованість членів колективу про завдання та стан справ у колективі;
- високий ступінь емоційного включення та взаємодопомоги у ситуаціях, якщо є у цьому потреба;
- усвідомлення і взяття відповідальності на себе за стан справ у групі кожним із її членів.
- високі показники результатів діяльності;
- низька плинність кадрів;
- високий рівень трудової дисципліни;
- відсутність напруженості й конфліктності в колективі тощо.
3. Психологічні вимоги, що впливають на ефективність управлінського спілкування в процесі управління педагогічними працівниками. Процес формування психологічної готовності керівників до ефективного управління педагогічними працівниками пов’язаний із специфікою ділового спілкування. Ефективність ділового спілкування в процесі управління педагогічними працівниками передбачає врахування певних психологічних вимог: застосування раціональних та емоційних звернень; розроблення шляхів обміну інформацією; дотримання діалогової та партнерської взаємодії; встановлення психологічного контакту та втілення психологічної рівноправності; виявлення емпатії (співпереживання) та симпатії; взаємне розуміння думок та ін. Врахування визначених психологічних чинників буде певним чином впливати на становлення психологічної готовності керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками.

--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 13:03, 27 листопада 2015 (EET)--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:26, 26 жовтня 2015 (EEST)

==== Консультації ====
Доброго дня, шановні колеги! Сьогодні з 9.30 по 10.50 у нас з Вами час для консультації. Якщо у Вас виникли запитання, я буду рада відповісти на них.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:04, 21 вересня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====
Шановні колеги, вітаю! Тема нашої дискусії є «Управління навчальним закладом в умовах реформування освіти». Визначте, будь ласка, з якими психологічними проблемами Ви найбільше стикаєтесь під час здійснення управлінської діяльності навчальним закладом. Поділіться досвідом, щодо вирішення означених проблем. Дякую. Бажаю успіху.
--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:16, 14 вересня 2015 (EEST)
Доброго дня. Заступником директора працюю 1 рік.Розумію,що керівник бере на себе відповідальність за прийняття рішень більшу, ніж всі інші,вміння об'єднувати людей для досягнення групової мети регулює відносини у групі.Інколи буває складно виступати в ролі арбітра, порадника, координатора.Намагаюся бути обєктивною, чесною, але завжди позитивно та доброзичливо налаштована до своїх колег.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:48, 7 грудня 2015 (EET)
Шановні колеги, вітаю! Тема нашої дискусії є «Управління навчальним закладом в умовах реформування освіти». Визначте, будь ласка, з якими психологічними проблемами Ви найбільше стикаєтесь під час роботи з педагогічними працівниками Поділіться досвідом, щодо вирішення означених проблем. Дякую. Бажаю успіху.

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 10:28, 2 листопада 2015 (EEST)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Доброго дня, шановні колеги! Модульний контроль з психології управління буде здійснюватися на основі вивчення лекційних занять про сутність і специфіку управлінської діяльності керівників освітніх організацій. Текст до лекційних занять та рекомендована література розташовані на моїй сторінці обговорення. Відповіді Ви розташовуєте на своїй сторінці обговорення (не забувайте за свій підпис під ними).
Питання до модульного контролю:
1. Які є загальні та специфічні особливості управлінської діяльності керівників освітніх організацій порівняно з іншими видами діяльності?
2. Виберіть, за значущістю для Вас виокремлені складові управлінської діяльності та обгрунтуйте визначену позицію?
3. Які чинники, на Вашу думку, можуть впливати на психологічну готовність керівників освітніх організацій до управління педагогічними працівниками?

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 08:54, 21 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня, Олено Анатоліївно! Ви успішно виконали всі завдання інтерактивних практичних та індивідуальних занять. Вам необхідно прийняти участь у тематичних дискусіях, вчасно виконати завдання щодо проведення модульного контролю. З повагою до Вас, викладач Алла Вікторівна Вознюк. Бажаю Вам успіхів. Зустрінемося на екзаменаційній сесії для підведення підсумків.

--[[Користувач:Вознюк Алла Вікторівна|Вознюк Алла Вікторівна]] ([[Обговорення користувача:Вознюк Алла Вікторівна|обговорення]]) 11:44, 16 листопада 2015 (EEST)

Соціально-гуманітарний кредитний модуль Сінєльнікова О. А.

2015-12-06T22:03:19Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Дайте відповідь на запитання:
1. Встановіть зв’язок між модернізацією системи освіти і розвитком сучасного суспільства.
2. Ознайомтеся з рейтингами українських університетів (можна скористатися джерелом: http://dou.ua/lenta/articles/ukrainian-universities-2014/) і встановіть, які показники визначають якість освітніх послуг, опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :[[Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В.]]

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:02, 12 червня 2015 (EEST)

1.Доброго дня.Модернізація системи освіти зумовлена тим , що саме освіта, у першу чергу, сприяє змінам , які відбуваються в суспільстві. Дослідженнями встановлено, що чим вищий рівень освіти працівників, тим вищі при одних і тих самих розряді й стажі виконання норм виробітку і результати праці. В умовах ринкової економіки, очевидно, рівень загальної освіти членів суспільства є необхідною умовою успіху.До основних складових процесу модернізації освіти належать:
– наявність чіткої стратегії, політики та інструментів модернізації;
– інституційна автономія, інституційні стратегії та профілізація інститутів (розробка та імплементація профілів організацій); професійна підготовка лідерів (вищий рівень) і менеджерів (середній рівень) вищих навчальних закладів.
Існування складових модернізації системи освіти без реального впровадження їх в життя – це лише напрями бажаного стану, до якого прагнуть держави Європи. У цій ситуації важлива відповідність матеріальних та фінансових ресурсів для реалізації стратегічних завдань щодо модернізації освітніх закладів, і особливо важливо в цій ситуації – мати готовність державних рівнів. Органи державної влади, особливо це стосується української дійсності, мають реально підтримувати розвиток системи освіти, фінансово забезпечуючи розвиток української системи освіти у відповідності до світових фінансових норм.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:02, 6 грудня 2015 (EET)
2.Якість освітніх послуг визначають наступні показники: склад викладачів, майбутнє працевлаштування, рівень студентів, програми навчання, предмети, що вивчаються. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:29, 6 грудня 2015 (EET)
_____________________________

Доброго дня. Дайте відповідь на запитання: 1. Розкрийте, що включає в себе поняття «двоступенева система вищої освіти»? 2. Складіть хронологічну таблицю із найважливіших (на вашу думку) подій Болонського процесу (до 10 подій). Відповідь аргументуйте,

опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В. --[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:22, 16 червня 2015 (EEST)

1.За кордоном запроваджена двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5 – 2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, повинен спочатку отримати ступінь магістра, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Наші вищі навчальні заклади на сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. Болонський процес спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах європейського регіону, спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:44, 6 грудня 2015 (EET)

2. Хронологічна таблиця подій Болонського процесу 19 червня 1999 року - Болонья (Італія) підписання документу "Болонська декларація" 19 травня 2001 р. Празьке комюніке. Прага. Підтверджено позиції щодо цілей, визначених Болонською декларацією, висловлено зауваження щодо подальшої реалізації процесу 18-19 вересня 2003 року Берлінське комюніке Берлін. Поширення загальноєвропейських вимог на докторські ступені 2003 рік приєднання Росії 19-20 травня 2003 року. Саміт учасників Болонського процесум. Берген (Норвегія) Запропоновано: прийняти зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій; увести в своїй основі двоступеневу структуру вищої освіти; використати єдину систему кредитних одиниць (систему ECTS – European Community Course Credit Transfer System) і додатків до дипломів; напрацьовувати, підтримувати і розвивати європейські стандарти якості зі застосуванням порівняних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки; усунути існуючі перепони для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи 17-18 травня 2007 року. Саміт учасників Болонського процесу. Лондон. 28-29 квітня 2009 року. Конференція. Левен (Бельгія)Озвучено основні питання конференції на наступне десятиріччя (суспільний контроль освіти; безперервне навчання; працевлаштування випускників; міжнародна відкритість; мобільність студентів і освіти в цілому, наукових досліджень і інновацій, інформації та методів прозорості в освіті) і розкриті нові напрямки співпраці учасників Болонського процесу. 6-28 квітня 2012 р. Міністерська Бухарестська конференція та Третій Болонський Форум. Бухарест.(Румунія) Обговорили майбутнє Європейського простору вищої освіти. Підписано Бухарестське комюніке «Використання нашого потенціалу з найбільшою користю: консолідація Європейського простору вищої освіти». Міністр освіти і науки Армен Ашотян офіційно прийняв керівництво на 2012-2015 рр. 2015 р. Міністерський саміт країн-учасниць Болонського процесу. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:51, 6 грудня 2015 (EET)_____________________________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №3-4
СВІТОВІ ОСВІТНІ СИСТЕМИ, ЇХ РІЗНОВИДИ ТА УНІФІКАЦІЯ
(4 год.)
Інститут освіти нині переживає кризу в масштабі людства. «Криза університету» є предметом національної дискусії в Німеччині, Франції, США, Канаді та інших країнах. Питання в тому, чи повинна освітня система готувати фахівців, які мають досить конкретний набір знань і вмінь, за замовленням (і за гроші) професійних спільнот нації, чи вона має виховувати передовсім компетентних і відповідальних громадян. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів.
Українська вища освіта (як і середня) поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Західні освітні системи орієнтуються на пошук власних рішень, бо отримані розв’язки, навіть слабкі, примітивні цінуються значно вище, аніж запозичення чи повторення. Тобто, світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Молодий спеціаліст, закінчивши ВНЗ, має бути готовим до діяльності за фахом.
У зв’язку з тим, що США є лідером на ринку освітніх послуг, варто хоча б побіжно розглянути їхню освітню систему. Перші кроки до становлення системи вищої освіти у США було зроблено ще на початку XVII ст., коли засновувалися коледжі вільних мистецтв, які створювались на зразок англійських технологічних. Згодом майже в усіх Штатах з’явилися сільськогосподарські коледжі. Однак, якщо в Європі вищі професійні школи існували самостійно, то в США зазвичай включалися до складу університету поряд з коледжами вільних наук та мистецтв. Одночасно зі ступенем бакалавра вони почали присвоювати ступінь магістра і доктора. Таким чином, до початку XX ст. еволюція установ американської вищої школи привела до створення великих університетів, які стали основними осередками фундаментальної науки в США. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити.
За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи:
– заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів;
– місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії;
– коледжі вільних мистецтв, що є істотною особливістю системи вищої освіти США, з присудженням диплома бакалавра з домінуючим академічним і мінімальним професійним наповненням. Однак, на заключних роках 4-річної програми є тенденція додавати професійні курси, що розширює можливості випускників;
– загальноосвітні коледжі з присвоєнням диплома як бакалавра, так і магістра;
– незалежні професійні школи з бакалаврським (часто й магістерським) рівнем дипломів у сферах технології, мистецтв тощо;
– університети з правом підготовки докторів і всіма циклами навчання.
Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Набули популярності оригінальні програми з освіти і виховання, які започаткував Джун Рі (радник Дж. Буша з гуманітарного циклу освіти). Зокрема, його програму морально-фізичного виховання під назвою «Народжений бути щасливим» визнано доцільною для впровадження як обов’язкової в систему загальної освіти Америки. Щоб стати щасливим, на думку розробника програми, необхідно дотримуватися девізу: розум у голові, чесність у серці, сила у тілі. У США існує відзнака – «За компетентність, чесність, відданість у роботі».
Розробку нових стандартів започаткувала адміністрація Президента Б. Клінтона спільно з конгресом США. Програмою передбачено приєднання кожної школи і шкільного класу в США до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів, якісне навчання в майбутніх школах тощо.
У США значна увага приділяється дослідженням у галузі філософії освіти, зокрема педагогічної. Саме такий підхід забезпечує аналіз дійсного стану та з’ясування напрямів розвитку системи освіти та її придатності забезпечувати потребу економіки держави у висококваліфікованих фахівцях.
Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою. Вартість одного навчального року не є сталою і залежить від штату, рівня престижності вищого навчального закладу, його належності до державного чи приватного сектора. Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам, окрім того, діє система підтримки кращих студентів (стипендії, гранти).
Із книги У. Айзексона «Стив Джобс» бачимо результат реформ освітньої системи США, що вивели освіту країни на лідерські позиції. США здійснювали пошук талановитої молоді для всіх галузей економіки на багаточисленних конкурсах, в одному з яких взяв участь С. Джобс: «Изобретение получило первый приз на городском конкурсе, который проводили ВВС США, несмотря на то, что среди конкурсантов попадались даже двенадцатиклассники». Зв’язок школи і держави через конкурси забезпечував формування майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки.
Оскільки система освіти американського континенту в сфері надання освітянських послуг є передовою у порівнянні з Європою, то є смисл розглянути канадський досвід роботи вищих навчальних закладів.
Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. У Канаді функціонує 98 університетів та університетських коледжів. Провідними у системі вищої освіти є 58 університетів. Навчання в університетах Канади платне. Оплата за навчання варіюється залежно від місця розташування навчального закладу та програми. Водночас середня оплата університетського курсу за рік досить невисока і дорівнює мінімальній заробітній платі. У середньому навчання для студента коштує від 3500 до 20 000 канадських доларів за рік. Крім того, старанні студенти можуть отримати грант на освіту.
Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені:
1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша.
2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки.
3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки.
Прикро, що український диплом про вищу освіту в Канаді оцінюється на рівні бакалавр. Набір студентів на денну форму навчання в університетах варіюється від 350 до 1000, а в деяких університетах на курс набирають лише 11 осіб (наприклад університет Бішоп). Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов.
У 61 ВНЗ навчання здійснюється англійською мовою, у 17 – французькою, лише 5 університетів є двомовними. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. У країні відсутній єдиний центральний орган щодо управління вищою школою. Детальнішу інформацію про вищі навчальні заклади Канади можна знайти за адресою на сайті: gc.ca.ru Toronto.ca.
Поза сумнівом, значний внесок до соціальних та економічних успіхів належить освітньо-науковому комплексу Німеччини. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів, що виявила себе фактично з 1990-х років. Враховуючи заклади університетського рівня кількість студентів коливається в інтервалі 1,8-1,9 млн. осіб. Із найновіших інтернет-даних про вищу освіту Німеччини бачимо, що країна має в усіх наявних закладах трохи більше 2 млн. студентів, з яких лише 65 тис навчається у недержавних ВНЗ. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Цей феномен не можна пояснити браком коштів на освіту – освітній бюджет Німеччини спроможний забезпечити надання освітніх послуг більшому відсотку молоді. Т. Коваль пояснює це менталітетом нації.
Тривалість навчання відрізняється не лише у різних типах ВНЗ, а й серед закладів однієї групи. Так, підготовка математика триває у Берлінському університетів 18 семестрів, а в окремих периферійних університетах – 12 чи навіть менше. Середній вік випускників – 28-30 років.
Навчання у вищих навчальних закладах триває 5 років (10 семестрів). Винятком є медична (триваліша) і вища педагогічна (3 роки) освіта. Після навчання передбачається стажування (18 місяців), а потім – складання іспитів, підготовка та захист дипломів.
Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Особливістю цієї моделі є спрямованість на «просвітницьку» діяльність, що має на увазі оволодіння необхідною сумою знань, умінь і навичок. Зміст програм навчання природно включає результати дослідницької роботи викладацького корпусу, які використовуються як матеріал для навчальних програм. І викладачі, і студенти взаємодіють на основі науково-дослідної кооперативної праці як пошукувачі. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль.
Найбільш відомим і престижним вищим навчальним закладом Німеччини є Гейдельбергський університет (заснований у 1386 році за зразком паризької Сорбони), серед викладачів якого були філософи Гегель і Ясперс, хімік Геймсгольц, 8 лауреатів Нобелівської премії. Сьогодні, коли англійська мова практично є мовою міжнародного спілкування, освіта, отримана у Великій Британії, дає значні переваги й розкриває більші можливості для випускників англійських шкіл, коледжів та університетів. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою.
Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Але, поряд із цим, діти 3-4 років можуть ходити в дитячий садок, а ті, кому виповнилося 16 років, і закінчили школу, продовжують навчання в коледжах й університетах.
Система освіти Великої Британії складна. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор».
Вчені ступені у Великій Британії присвоюються студентам, які успішно завершили курс навчання. Формально ступені одного рівня, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються одне від одного, але на практиці їх «вага» визначається репутацією університету, що їх присвоїв.
Національна рада професійних кваліфікацій Великої Британії (NCVQ) представила нову структуру професійних кваліфікацій Англії, Уельсу та Північної Ірландії. Вона базується на національних стандартах, що визначають навички, уміння, знання та компетентність працівників, яких вимагає роботодавець, відповідно потребам сучасної економіки, політики та суспільних відносин.
Реформа освіти почалася у Великій Британії з прийняттям Закону «Про освіту» в 1988 році. Її проведення, було обумовлено стурбованістю правлячих кіл зниженням конкурентоздатності країни в порівнянні з іншими державами Заходу. У травні 1997 року, з приходом до влади лейбористського уряду Т. Блера, прем’єр-міністр уже в одній із перших промов проголосив: «Трьома головними національними пріоритетами є: освіта, освіта, освіта». Важливими завданнями в цій сфері були названі не тільки поліпшення обов’язкової освіти, а і професійної, а також реформа фінансування університетської системи. Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація.
Генрі Джейн у доповіді «Суспільна освітня політика» на семінарі проголосив початок створення й імплементації визначених, чітких освітніх орієнтирів, які б стали поштовхом розвитку професійної освіти та знайшли білі плями і недоробки в цій галузі, що вимагає свого дослідження та шляхів його поліпшення. У резолюції міністрів освіти на зустрічі ради освіти у Програмі для сфери освіти були проголошені основні положення, що впроваджувалися в освітню політику суспільства:
1. Підвищити рівень технічного й наукового забезпечення освіти та навчання нації, з огляду на всі освітні рівні: шкільна освіта, вища та професійна, як для громадян країни, так і для іноземців.
2. Налагодити постійні зв’язки та забезпечити кваліфікаційну відповідність із системою освіти Європи.
3. Компілювати та накопичувати документацію і статистичний матеріал з питань освіти.
4. Співробітництво в сфері вищої освіти.
5. Вивчати іноземні мови.
6. Демократизувати освіту, впроваджувати однакові вимоги для вільного доступу до усіх видів освіти [40].
Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Але копіювання гасел систем освіти інших держав ще не означає, що ми здійснюємо розвиток нашої системи освіти у відповідності до кращих взірців освітніх систем. Важливо, спираючись на власний досвід, переборюючи традиційне гальмування всього нового, рухатися до створення власної системи освіти, яка була б модерною та індивідуальною.
Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.
Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. У цій країні раніше, ніж в Україні почалися реформи в освіті та суспільстві, тому досвід Польщі міг би бути дуже корисним для України.
До Європейського Союзу Польща приєдналася у 2004 році, що дало країні визнання польських дипломів у всіх країнах Європи, при цьому додаткового підтвердження не потрібно.
Освітня реформа в Польщі почалася з кінця 80-х р.р. ХХ ст. За ці роки Польща домоглася значних показників за рівнем дорослого населення – вона ввійшла в число країн, що мають найвищій індекс охоплення населення вищою освітою – 95 (до 30% дорослого населення мають вищу освіту). Частка студентів ВНЗ у населенні країни складає 5,4 % від числа громадян (2 млн. студентів при чисельності населення 38 млн. осіб) – за цим параметром Польща демонструє один із найвищих показників у світі.
В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. За всієї універсальності ці принципи відображали специфіку країни. Цими принципами були:
• принцип загальності освіти, що виражається в демократизації освіти і повної реалізації загального права на освіту (дошкільну і повну середню);
• принцип наступності, що пов’язаний з відсутністю яких-небудь перешкод при переході з одного навчального закладу в інший, погодженістю навчальних планів і програм;
• принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти;
• принцип єдності і диференціації системи освіти означає єдність цілей виховання і базового змісту освіти, що гарантує усім доступ до школи вищого рівня;
• заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним;
• принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів гарантує формування повноцінної особистості;
• принцип виховання за допомогою праці і для праці передбачає наповнення всього навчально-виховного процесу проблематикою праці, політехнізму, професійними знаннями і вміннями, що відповідають етапові і типові освіти, проблемам шкільної і професійної орієнтації;
• принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги;
• принцип гнучкості освіти і її реформувань;
• принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти;
• принцип науковості і економічності освіти.
Ці принципи знайшли своє відображення у «Законі про систему освіти».
Ще одним фундаментальним процесом, що передував польській освітній реформі, був процес напрацювання польськими вченими освітньої парадигми, яка мала б можливість задовольнити запити суспільства, що сформувалися в результаті суспільної трансформації. Більшістю польських педагогів як пріоритетна була обрана критично-креативна доктрина, тому що саме вона була здатна сформувати вільну людину, обмежено залежну від зовнішніх факторів, заповзятливу, ініціативну, тобто повноцінного суб’єкта і свого життя, і своєї діяльності. Критично-креативна доктрина, модель якої практично відповідає західному розумінню освіти і ґрунтується на демократичному суспільному устрої, вивільненні і розвитку потенційних здібностей людини.
Пріоритетна цільова спрямованість цієї політики передбачає:
1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини.
2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути).
3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації.
4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі.
5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%).
Реалізація освітньої реформи в Польщі знайшла вираження у структурній перебудові всієї системи освіти.
Як і в інших країнах Європи, найпрестижнішими серед ВНЗ є університети. Найбільша кількість ВНЗ міститься у Варшаві, Кракові, Бреславі, Познані. Усі державні ВНЗ установами освіти на рівні університету і, як правило, зберігають магістерську структуру навчання. Організація йзміст навчання у ВНЗ, як і щорічний прийом студентів, раніше регулювалися державою. Із 1990 н.р. ВНЗ отримали гарантоване законом право самим приймати рішення з даних питань, визначати критерії відбору і правила прийому абітурієнтів. Платня на одного студента в рік у недержавних ВНЗ складає до 2500 доларів. У ВНЗ існує денна, вечірня і заочна форми навчання, а також екстернат.
Із аналізу світових освітніх систем можна зробити висновок, що нашій державі потрібно провести цілий ряд заходів, які б відповідали пріоритетним напрямкам розвитку освіти Європейського континенту та світу. Кожна з розглянутих систем в основу свого розвитку ставила, перш за все, демократизацію освітньої діяльності і відповідність навчальної парадигми запитам суспільства. Проглядається універсальний принцип підготовки у ВНЗ – формування фахівця, здатного до діяльності у змінних умовах праці, ініціативного, творчого.
Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу.
Завдання.
Пояснити, у чому полягають особливості системи освіти США / Канади / Німеччини / Великої Британії / Польщі? Вказати, що може перейняти українська система освіти?

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:27, 4 вересня 2015 (EEST)

Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити. За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи: – заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів; – місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії; – коледжі вільних мистецтв з присудженням диплома бакалавра. Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені: 1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша. 2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки. 3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки. Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США. Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою. Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор». Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація. В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. Цими принципами були: • принцип загальності освіти; • принцип наступності; • принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти; • принцип єдності і диференціації системи освіти; • заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним; • принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів; • принцип виховання за допомогою праці і для праці; • принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги; • принцип гнучкості освіти і її реформувань; • принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти; • принцип науковості і економічності освіти. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів. Українська вища освіта поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу. Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:01, 6 грудня 2015 (EET)

_________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №5
РОЗВИТОК ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
На сьогодні 45 європейських країн, включно з Україною, підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці в забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб’єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності європейської системи освіти.
А. Похресник зазначає, що аналіз сучасних праць провідних українських філософів і керівників освітньої системи – В. Кременя, В. Андрущенка, Є. Суліми, Д. Табачника, С. Ніколаєнка – дає змогу виявити різноманітність та полярність поглядів і уявлень про стратегію освітнього процесу України в найближчому майбутньому.
Українська система освіти сьогодні не повною мірою відповідає актуальним вимогам суспільства, й тому можна спостерігати стійку тенденцію щодо неспроможності задовольнити зростаючі потреби її споживачів. Серед найважливіших проблем сучасної української системи освіти можна виокремити наступні: зниження якості навчання, системні втрати і нестачу педагогічних працівників, консервативність у змісті й технологіях навчання. І найголовніше – необхідні суттєві зміни у підготовці майбутніх фахівців-освітян та перепідготовки практикуючих педагогів.
Особливо гостро ці проблеми окреслилися тоді, коли Україна заявила про намір приєднатися до Болонського процесу. П. Ю. Буряк та О. Г. Гупало зазначають, що для України європейська інтеграція – це, в першу чергу, модернізація економіки та освіти, впровадження новітніх технологій, залучення іноземних інвестицій та інше. У культурно-цивілізаційному аспекті, на думку вчених, євроінтеграція – це шлях до активного взаємовигідного культурного обміну між українською та європейськими культурами, становлення України як одного з членів глобального суспільства. Бо глобалізація як явище сучасної дійсності здійснює суттєвий вплив всі сфери життя людства і на освіту як на особливий соціальний інститут.
Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, наполегливо працює над практичним приєднанням до Болонського процесу. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року з моменту підписання декларації на Бергенській конференції.
Приєднання України до Болонського процесу – це передусім нові можливості розвитку української системи освіти, а саме:
1. Визнання українських дипломів на міжнародному рівні.
2. Більша мобільність в європейському просторі для студентів та викладачів.
3. Спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами.
4. Конкурентоспроможність на європейському і світовому ринках праці.
Для України Болонський процес став не лише передумовою входження в європейський освітній простір, а насамперед значним імпульсом оновлення власної системи освіти. Трактуючи Болонський процес не як рух стандартизації, а як процес пошуку консенсусу, освітні реформи в Україні слід спрямовувати не на радикальні зміни, втрату кращих тенденцій та зниження національних стандартів якості освіти, а на розвиток і набуття якісно нових ознак.
Щоб входження України до Болонського процесу стало реальністю, потрібно провести серйозні реформи в галузі освіти, тому що українська вища освіта відрізняється від європейської. У Європейському Союзі прийняті і діють інші стандарти. Престиж освіти, високої кваліфікації у Європі традиційно дуже високий. За кордоном визнають, що отримати освіту здатна не кожна людина.
За матеріалами сайту www.europeans.org.ua, вищу освіту спроможний здобути заледве один з десяти тих, хто навчався у школі, а до вищих студій (на магістерському і докторському рівнях) доходить не більше 10-15 % випускників бакалаврату. У Європі завершують середню освіту на високому рівні лише тільки ті випускники, які мають намір вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 % до 25 % усіх учнів середніх шкіл. Сьогодні вищі навчальні заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл, тобто у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту. Сьогодні український диплом не визнається у Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. І хоча вони за багатьма показниками – за розвитком, ерудованістю, спеціальною підготовленістю – перевершують зарубіжних фахівців, дискредитація українського диплома триває.
Найбільше, що не влаштовує закордонних працедавців у підготовці наших фахівців, – низька дієвість знань. Дієвість знань – це здатність використовувати набуті знання, уміння на практиці. За експертними оцінками, цим параметром ми поступаємося найбільше [9].
За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки. Приймаючи фахівця на роботу, організація впевнена, що він підготовлений на належному рівні. Гарантія цього – високе резюме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином, і організація матиме до нього претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг серйозно постраждає.
Як уже зазначалося, за кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5-2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Українські вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади І-ІІ рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах ІІІ-V рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном така система освіти не визнається.
Отже, у зв’язку з приєднанням до Болонського процесу, Україні необхідно уніфікувати освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів. Необхідна трансформація існуючої в Україні системи вищої освіти відповідно до європейських вимог, що полягає у впровадженні нових підходів та технологій організації навчально-виховного процесу. Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців. Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського процесу.
Інтеграційні процеси необхідно пов’язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту й форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи.
Перш за все слід зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, пов’язані зі збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни, тому цей процес у жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, навпаки, спрямований на їх взаємне узгодження та гармонізацію.
Не випадково саме «гармонізація» виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно містким, адже головною метою виховання та навчання є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і шляхом пізнання цього світу, вміти визначити своє місце, опанувати певну професію. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю підготовки сучасного фахівця.
З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями.
Багатий український досвід слугуватиме надійним «стартовим майданчиком» для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвитку освітніх впливів.
Не зважаючи на значні досягнення української освіти, на думку ректора НТУУ «КПІ» М.З. Згуровського, існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:
1. Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.
2. Недостатнє визнання в суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою.
3. Загрозлива в масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.
4. Збільшення розриву зв’язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
5. Невиправдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста й магістра. З одного боку, можна помітити близькість програм підготовки спеціаліста й магістра, їхню еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.
6. Українська система наукових ступенів складніша, порівняно із загальноєвропейською, і це перешкоджає мобільності викладачів і науковців в Європі.
7. Неадекватно до потреб суспільства й ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі в чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
8. Відійшла в минуле колись добре організована система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип «освіта протягом життя» поки що в умовах нашої держави не може бути повною мірою реалізований.
9. Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних центрів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.
З метою прискорення процесу реформування освітньої галузі на виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» на урядовому рівні прийнято низку надзвичайно важливих для освіти державних цільових програм: розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року; розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року; підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року; розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки; впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»; Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів на 2012-2020 роки.
Визнанням позитивних якісних змін у забезпеченні розвитку національної освіти став Форум міністрів освіти європейських країн «Школа ХХІ століття: Київські ініціативи», на якому проголошено сім напрямів євроінтеграції середньої освіти і проекти практичних дій по кожному з них («Дошкільна освіта»; «Спільна історія без розділових ліній»; «Толерантність»; «Через мову до взаєморозуміння»; «ІКТ – освіта без кордонів»; «Від шкіл-партнерів до партнерів-країн»; «Новій освіті Європи – новий європейський учитель»).
Водночас глибина освітніх реформ, якість і ефективність роботи навчальних закладів і установ системи національної освіти не можуть повною мірою задовольнити сучасні потреби особистості та суспільства. Задекларовані у попередні роки стратегічні завдання щодо забезпечення рівного доступу дітей і молоді до освіти, забезпечення її сталого розвитку і нової якості, демократизації управління не набули повної реалізації. Зміст і організація національної освіти до цього часу недостатньо переорієнтовані на особистість дитини, на формування у дітей і молоді життєво важливих компетентностей, активної їх соціалізації. Викликає тривогу низький рівень здоров’я, морального, культурного і духовного розвитку молоді. Залишається критичним стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти, низький рівень оплати праці працівників освіти і науки.
Інтеграція України у світовий освітній простір вимагає постійного вдосконалення національної системи освіти, пошуку ефективних шляхів підвищення якості освітніх послуг, апробації та впровадження інноваційних педагогічних систем, реального забезпечення рівного доступу всіх її громадян до якісної освіти, модернізації змісту освіти і організації її адекватно світовим тенденціям і вимогам ринку праці, забезпечення безперервності освіти та навчання протягом усього життя, розвитку державно-громадської моделі управління.
Одним із визначальних факторів, що потужно вплине на правове забезпечення діяльності освітянських закладів України у наш час є Закон України «Про вищу освіту», ухвалений Верховною Радою України 1 липня 2014 р. і підписаний Президентом України 1 серпня 2014 р. До основних новацій Закону України «Про вищу освіту» можна віднести:
1. Для виведення системи освіти України на нові показники якості освітянських послуг буде створено окремий колегіальний орган – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.
2. Суттєво будуть посилені антиплагіатні норми і відповідальність за них (обов’язкове оприлюднення наукових робіт).
3. Створюватиметься новий механізм виборів ректорів вищих навчальних закладів (участь всього викладацького складу та збільшено у відповідній пропорції (не більше 15%) кількість студентів, які братимуть участь у голосуванні). Зазначено, що вибори будуть відбуватися в один тур за системою «перехідного голосу». Таким чином, трудовому колективу ВНЗ надається право самостійно обирати ректора, тоді як Міністерство освіти і науки лише фіксуватиме факт вибору.
4. Для ректорів, деканів і завідуючих кафедрами прописано обмеження перебування на посаді – не більше двох строків (5+5). Ця вимога зможе забезпечити ротацію та оновлення керівного складу ВНЗ, сприятиме притоку талановитої молоді до управління освітянськими закладами.
5. Усі виші отримають право остаточного присудження наукових ступенів (у Нацагентстві залишаються лише питання акредитації спецрад і розгляд апеляцій на їх рішення).
6. Державні ВНЗ зможуть розміщувати власні надходження від своєї освітньої, наукової та навчально-виробничої діяльності на рахунках установ державних банків. Позитивне нововведення, спрямоване на розширення фінансової автономі навчальних закладів. Накопичення фінансових ресурсів надасть можливість ВНЗ застосовувати їх для свого стратегічного розвитку.
7. Зменшено кількість годин навчального навантаження викладачів – одна ставка становитиме не 900, а 600 навчальних годин. Зменшено навантаження на студентів – кількість годин в одному навчальному кредиті змінено з 36 до 30 навчальних годин. Завдяки цьому викладачі зможуть більше уваги приділяти науковим дослідженням і підготовці сучасних навчально-методичних матеріалів.
8. З 2016 року запроваджуватиметься новий механізм електронного вступу до ВНЗ і автоматичного розміщення місць державного замовлення. Це нововведення може стати ефективним механізмом зменшення корупції на етапі вступу до ВНЗ (звичайно, якщо до 2016 року до Закону не будуть внесені зміни). І, що найголовніше, розшириться доступ усіх прошарків населення до престижних вузів та спеціальностей.
9. Створюватимуться умови для збільшення мобільності студентів і викладачів . Кількість навчальних дисциплін стане меншою, при цьому студенти будуть обирати 25% курсів. Саме ця вимога наблизить нашу систему освіти до країн, чиї дипломи відповідають принципам та стандартам Болонського процесу.
10. Протягом визначеного у законопроекті перехідного періоду із системи вищої освіти буде вилучено рівень молодшого спеціаліста та запроваджено ступінь молодшого бакалавра як скорочений цикл підготовки бакалаврів. Законом також скасовується ступінь кандидата наук, натомість запроваджуються такі ступені вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук. При цьому ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вищою радою навчального закладу або наукової установи у разі успішного виконання відповідної наукової програми та публічного захисту дисертації. Надвелика кількість освітніх рівнів, що зберігається у вищій освіті України, даним законом зменшилася. Але, вона і досі не відповідає прийнятій більшістю держав-учасниць Болонського процесу, трьохрівневій освіті (бакалавр, магістр, доктор філософії).
11. Закон розширює автономію університетів та надає громадськості більше важелів для контролю за його діяльністю. Університети, згідно закону, впроваджуватимуть внутрішній публічний моніторинг якості, а його результати будуть розміщені на сайті вузу.
12. Українські ВНЗ зможуть вільно наймати випускників та професорів закордонних університетів.
Відзначені новації майже повністю відповідають вимогам Болонського процесу. Реалізація їх в освітянському просторі наблизить українську освіту до принципів Болонського процесу Європейського простору вищої освіти. Це ще один важливий крок України у напрямку до Євросоюзу.
Завдання:
Розкрийте, яким чином зміни та реформи, що проходять в українській системі освіти, позначилися на роботі вашого навчального закладу. Коротко проаналізуйте, як змінився річний план роботи вашого навчального закладу за останні 5-10 років.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:46, 11 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня.З метою національно-патріотичного виховання в закладі створений шкільний музей, визнаний кращим музеєм серед шкіл міста. Інформатизація освіти є однією з найважливіших складових Державної програми розбудови інформаційного суспільства на основі впровадження новітніх інформаційних технологій.Щорічно навчальні кабінети нашого закладу поповнюються телекомунікаційними засобами навчання (телевізори, комп’ютери, екрани) .Це одне із стратегічних завдань упровадження Державного стандарту в частині базової загальної середньої освіти. Усі педагоги школи володіють ( на різному ріні) комп’ютером , використовують у своїй роботі інформаційно - комунікаційні технології ( Державна цільова програми впровадження в навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»).
Англійська мова вивчається з 1 класу, інформатика з 2 класу, ваіативна складова 2-4 класи " Зарубіжна література". --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:13, 6 грудня 2015 (EET)

==== Індивідуальні заняття ====
Індивідуальне заняття №1.
Тема. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс (2 год)
Мета: довести важливість впровадження інформаційних технологій у навчально-виховний процес; розкрити вдосконалення педагогічного дискурсу через використання телекомунікаційних мереж з інтерактивними та мультимедійними технологіями; довести необхідність підвищення інформаційної грамотності і культури всіх учасників освітнього процесу.

Розкрийте унікальний внесок ІКТ у навчально-виховний процес.
Література:
1. Блага О.В. Інформаційні технології як невід’ємна складова новітнього освітнього процесу [Електронний ресурс] /О.В. Брага // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Філософія. Психологія. Педагогіка. – 2007. – №2. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VKPI_fpp/2007-2-2/09_Blaga.pdf
2. Колин К.К. Информатизация образования: новые приоритеты // Информатика и образование. – 2001. – № 10.
3. Вишинська Г. Інформатизація як дійсність та перспективна тенденція розвитку освіти / Г.Вишинська // Філософські абриси сучасної освіти : монограф.; [за заг.ред. І. Предборовської]. – Суми :ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 148-189
4. Гендина Н.И. Информационная культура учителя: концепция формирования и региональный опыт / Н.И.Гендина // Образование. Карьера. Общество. - №1. – 2003. – С. 20-23
5. Склейнов Е.Л. Интеграция интерактивных и Интернет-технологий как новое направление информатизации образования [Электронный ресурс] / Е.Л.Склейнов // Информационная среда образования и науки. – Вып.9. – 2012. - Режим доступа: http://www.iiorao.ru/iio/pages/izdat/ison/publication/ison_2012/num_9_2012/Sklejnov.pdf.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:06, 15 вересня 2015 (EEST)
Доброго дня. Використання інтеракктивних навчальних технологій дозволяє підвисити якість навчального процесу за рахунок підвищення мотивації, тісній взаємодії всіх субєктів навчання. Застосування таких технологій дозволяє вести постійний діалог учня з навчальним середовищем, допомагає зробити навчальний процес більш цікавим та насиченим.

Крім того, впровадження ІКТ у сучасну освіту суттєво прискорює передавання знань і накопиченого технологічного та соціального досвіду людства не тільки від покоління до покоління, а й від однієї людини до іншої.
Сучасні ІКТ, підвищуючи якість навчання й освіти, дають змогу людині успішніше й швидше адаптуватися до навколишнього середовища, до соціальних змін. Це дає кожній людині можливість одержувати необхідні знання як сьогодні, так і протягом життя. постінду
Активне й ефективне впровадження цих технологій в освіту є важливим чинником створення нової системи освіти, що відповідає вимогам ІС і процесу модернізації традиційної системи освіти.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 22:58, 6 грудня 2015 (EET)

_________________________________

Індивідуальне заняття №2.
Вплив нових інформаційних технологій на професійну компетентність вчителя (2 год).
Опрацюйте наведену літературу та 1) розкрийте вплив інформатизації освіти на зміну ролі вчителя у навчально-виховному процесі; 2) вкажіть ті, цифрові навички, якими, на вашу думку, повинен володіти вчитель в ХХІ столітті.
Рекомендована література:
1. Биков В.Ю. Сучасні інноваційні ІКТ-інструменти розвитку систем відкритої освіти / В.Ю. Биков, А.М. Гуржій // Педагогічна і психологічна науки в Україні : зб. наук. праць : в 5 т. – Т. 4 : Професійна освіта і освіта дорослих. – К. : Педагогічна думка, 2012. – С. 44-62.
2. Данільян В.О. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально-філософський аналіз): автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09.00.03 / В.О. Данільян. – Х., 2006. – 20 с.
3. Еляков А.Д. Современная информационная революция / А.Д. Еляков // Социологические исследования. – 2003. – № 10. – С. 29-38.
4. Журналістика : словник-довідник / авт.-уклад. І.Л. Михайлин. – К.: Академвидав, 2013. – 320 с. – (Серія «Nota bene»).
5. Захар О.І. Використання інтернет-технологій у процесі підвищення кваліфікації вчителів / О.І. Захар // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 7-9.
6. Карчевський М.В. Соціальні передумови правових заходів інформаційної безпеки / М.В. Карчевський // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Є.О. Дідоренка. – 2011. – № 1. – С. 35-55.
7. Кочарян А.Б. Вимоги до професійної компетентності науково-педагогічних працівників університету за умов створення електронного освітнього середовища / А.Б. Кочарян // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 16-18.
8. Логвиненко Ю.В. Вплив інформаційних технологій на сучасний педагогічний дискурс / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Вісник Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка: [зб. наук. праць. Вип. 23.] / редкол. О.І. Курок (відп. ред.) [та ін.]. – Глухів : ГНПУ ім. О. Довженка, 2013. – С. 68-76.
9. Логвиненко Ю.В. Зміни в українському освітньому дискурсі під впливом інформаційного суспільства / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Освіта Сумщини. – №1 (21). – С. 42-47.
10. Логвиненко Ю. В. Освіта ХХІ століття: виклики, пошуки відповідей: [навч.-метод. посіб.] / Ю. В. Логвиненко, В.О. Мазуренко, Т.Г. Стукалова. – Суми: РВВ СОІППО, 2012. – 104 с.
11. Медведєв І.А. Інформатизація освіти як шлях підвищення її якості та доступності (на прикладі Сумської області) / І.А. Медведєв, Л.Г. Петрова, С.П. Ніколаєнко // Комп'ютер у школі та сім’ї. – 2013. – № 6 (110). – С. 3-7.
12. Модели управления процессами комплексной информации общего среднего образования / Г.Д. Дылян, Э.С. Работыльская, М.С. Цветков. – М.: Бином. Лаборатория знаний, 2005. – 111 с.
13. Морозов В. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс / В. Морозов // Вища освіта України. – 2013. – №2. – С. 54-58.
14. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
15. Чубарук О.В. Управління розвитком інформаційно-комунікаційної компетентності вчителів української мови і літератури в системі післядипломної освіти / О.В. Чубарук // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 11-15.
Інтернет-ресурси:
16. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості: аналіт. доп. / Д. В. Дубов, О. А. Ожеван, С.Л. Гнатюк. – К. : НІСД. – 2010. – 64 с. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/dubov_infsus-31058.pdf
17. Закон України Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, № 12, ст.102 ) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/537-16
18. Комендант О.В. Стан України у світових ІТ-рейтингах в аспекті впровадження економіки знань [Електронний ресурс] / О.В. Комендант. – Режим доступу: http://sophus.at.ua/publ/2013_05_30_31_kampodilsk/ekonomichnij_blok_doslidzhen/stan_ukrajini_u_svitovikh_it_rejtingakh_v_aspekti_vprovadzhennja_ekonomiki_znan/31-1-0-649
19. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні: [Електронний ресурс] // Президія НАПН України. Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. – Режим доступу: http://www.ispp.org.ua/news_44.htm. Назва з екрану.
20. Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії, інформація, ідеологія та утопія. / Д. Лайон : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/lajon.html.
21. Малицька І.Д. Роль і місце ІКТ в системах освіти зарубіжних країн: [Електронний ресурс] / І.Д.Малицька. – Режим доступу: http://www.ime.edu-ua.net/em10/content/09midcfo.htm
22. Могилев А.М. Принципы системной информатизации в системе образования [Электронный ресурс] / А.М. Могилев – Режим доступа: znamenvs.chat.ru ELBR./1htm.
23. Онкович Г.В. Медіаосвіта (Загальний курс) // Програма навчального курсу для студентів вищих навчальних закладів :[Електронний ресурс] / Г.В. Онкович. – К.: ІВО НАПН України. – 2010. – 24 с.– Режим доступу: http://edu.of.ru/attach/17/82978/doc
24. Писаренко О.Л. Сутність інституту освіти в інформаційному суспільстві: соціально-філософський аналіз. / О.Л. Писаренко. – [Електронний ресурс]. –:Режим доступу: http://www.google.com.ua/url// nbuv.gov.ua/portal/natura/vkpi/fpp/2009-2/24_Pisarenko.
25. Рамський Ю.С. Зміни в професійній діяльності вчителя в епоху інформатизації освіти / Ю.С. Рамський. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ii.npu.edu.ua/files/Zbirnik_KOSN/12/2.pdf
26. Чекман І. С. Конвергентні технології – нанобіомедичний аспект / І.С. Чекман, Т.Ю. Небесная, А.М. Дорошенко // Український медичний часопис. – 2011. – №2 (82) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://www.umj.com.ua/article/8865/konvergentni-texnologii-nanobiomedichnij-aspekt.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:09, 29 жовтня 2015 (EET)

Доброго дня.Сучасний вчитель повинен:

вміти розробляти свою власну методику;
вміти реалізовувати дослідницький підхід у навчанні;
формувати в учнів критичне ставлення до готових рішень;
вміти навчити учнів раціонально вибирати індивідуальний освітній маршрут і способи його проходження;
володіти методикою проектної діяльності; проводити педагогічні дослідження;
бути готовим і відкритим до інновацій, вміти педагогічно доцільно застосовувати інноваційні педагогічні технології;
вміти використовувати інформаційні освітні ресурси (зокрема, розподілені інформаційні ресурси в локальних і глобальних мережах), створювати нові методичні розробки та здійснювати інформаційну взаємодію між учасниками навчально-виховного процесу;
вміти застосовувати інформаційні та комунікаційні технології в педагогічній науці і практиці (вчитель математики, зокрема, повинен вміти застосовувати навчальні середовища для навчання математики та комп’ютерні математичні системи навчального та професійного призначення для генерування нових ідей, виявлення закономірностей, інформаційного (зокрема, математичного) моделювання, виконання обчислювальних експериментів);
постійно підвищувати свою професійну компетентність;
вміти працювати в колективі (володіти інтелектуальними, етичними, емоційними якостями, необхідними для колективної роботи);
аналізувати проблеми інформаційної екології особистості, які пов’язані зі зростанням інструментальних можливостей людини в інформаційному суспільстві (негативний вплив комп’ютерних та інформаційних технологій на психофізичне здоров’я людини: комп’ютерна ігрова залежність, різного роду Інтернет-залежності, комп’ютерна злочинність, девіантна поведінка при роботі в мережі, віртуалізація міжособистісного спілкування, управління масовою свідомістю, проблеми інформаційної безпеки особистості і ін.).--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 23:18, 6 грудня 2015 (EET)

==== Консультації ====
Консультація (2 год.)
Євроінтеграційна стратегія України: науково-освітні перспективи
Програми допомоги ЄС у сфері вищої освіти України. Відставання української освітньої системи з ряду параметрів від освіти в країнах ЄС. Заходи у сфері освіти в України рамках програм зовнішньої допомоги Європейської Комісії. Програма Tempus. Програма Erasmus Mundus. Вікно зовнішньої співпраці Erasmus Mundus. Програма Жана Моне.

Рекомендована література:
1. Актуальні проблеми євроінтеграції : [зб. статей з пит. євроінтегр. та права / За ред. Д. Ягунова, вступ ст. В. Вишнякова. – Вип. 7.]. – Суми: ПП Кочубей Н.В., 2011. – 276 с.
2. Андрущенко В. Проблема входження української університетської освіти в європейський освітній простір / В. Андрущенко, І. Гамерська // Рідна школа. – 2012. – № 1-2 (січень-лютий). – С. 3-8.
3. Андрущенко В. Модернізація педагогічної освіти України в контексті Болонського процесу / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2004. – № 1. – С. 4-6.
4. Андрущенко В. Освіта України в системі цінностей «розколотого світу» / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2009. – №3. – С. 31-37.
5. Буряк П.Ю. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності: Навчальний посібник / П. Ю. Буряк, О. Г. Гупало. – К. : Хай-тек прес, 2007. – 336 с.
6. Дарійчук Л. Система освіти в Україні: реформування чи оновлення? / Л. Дарійчук // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 6.
7. Дмитриченко М.Ф. Вища освіта і Болонський процес: [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / М.Ф. Дмитриченко, Б.І. Хорошун, О.М. Язвінська, В.Д. Данчук. – К.: Знання України, 2006. – 440 с.
8. Ерохин А. К. К вопросу об изменении целей высшего образования / А.К. Ерохин // Alma mater. – 2008. – №10. – С. 21-25.
9. Євроінтеграція – крок до заможної України // Вісник пенсійного фонду України. – 2013. – №9 (135). – С. 4-5.
10. Журавський В. Основні завдання вищої школи щодо реалізації в Україні принципів і завдань Болонського процесу / В. Журавський // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 12-16.
11. Журавський В.С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти / В. С. Журавський, М. З. Згуровський. – К.: Вища школа, 2003. – 196 с.
12. Кордон М.В. Європейська та євроатлантична інтеграція України: [навч. посіб.; 2-е видання] / М.В.ґ Кордон. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 172 с.
13. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / В.Г. Кремень. – К.: Грамота, 2005. – 448 с.
14. Майер Б.О. Об онтологии качества образования в обществе знания / Б.О. Майер, Н.В. Наливайко // Философия образования. – 2008. – №3. – С. 4-18.
15. Майер Б.О. Образование в условиях глобальных изменений: методологическая функция философии образования / Б.О. Майер // Философия образования. – 2012. – №6 (45). – С. 117-124.
16. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
17. Похресник А. Стратегічна роль цілісного освітньо-наукового комплексу / А. Похресник // Вища освіта України. – 2011. – № 4. – C.30-36.
18. Соколов В. Євроінтеграційні прагнення України: досягнення та перспективи / В. Соколов // Віче. – 2010. – №22 (283). – С. 25-28.
19. Ціватий В. Завершення періоду євроромантизму / В. Ціватий // Зовнішні справи. – 2011. – №7-8. – С. 14-17.
Інтернет-ресурси:
20. Болонський процес в Україні: перспективи та проблеми [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.loippo.lg.ua/reforma_bolon_dekl.htm.
21. У Європу Знань через Болонський процес [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://studprofcom.ntu-kpi/kiev/ua.
22. http://ec.europa.eu/education/lifelonglearning-programme/doc88_en.htm
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:02, 21 жовтня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====
СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Вивчаємо джерела:
1. http://vnz.org.ua/zakonodavstvo/111-zakon-ukrayiny-pro-vyschu-osvitu;
2. mon.gov.ua/img/zstored/files/project_30102014.doc

СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Обговорюємо:
• Закон України «Про вищу освіту»;
• Проект Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років Що, на вашу думку, у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» вказує на трансформації української системи освіти? Чи, навпаки, свідчить про те, що стан української освіти, її нормативно-законодавчої бази, не відповідає запитам суспільства?
• Які протиріччя містяться у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років»? Як це може позначитися на розвитку освіти України?
• Чи можете ви назвати Закон України «Про вищу освіту» та Проект «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» перспективними для розвитку України? Чому?
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:16, 15 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня.Процес трансформації відчувається, але ,на мою думку, на шляху до введення європейських стандартів в україньку освіту необхідно чітко усвідомлювати всю складність соціально-економічних та політичних реалій сьогодення.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:03, 7 грудня 2015 (EET)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Доброго дня! Вам слід виконати ВСІ завдання, що пропонувалися протягом вивчення модуля.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:02, 23 вересня 2015 (EEST)

доброго дня. зауваження залишаються без змін.--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:25, 18 листопада 2015 (EET)

Соціально-гуманітарний кредитний модуль Сінєльнікова О. А.

2015-12-06T21:20:37Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Індивідуальні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Дайте відповідь на запитання:
1. Встановіть зв’язок між модернізацією системи освіти і розвитком сучасного суспільства.
2. Ознайомтеся з рейтингами українських університетів (можна скористатися джерелом: http://dou.ua/lenta/articles/ukrainian-universities-2014/) і встановіть, які показники визначають якість освітніх послуг, опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :[[Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В.]]

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:02, 12 червня 2015 (EEST)

1.Доброго дня.Модернізація системи освіти зумовлена тим , що саме освіта, у першу чергу, сприяє змінам , які відбуваються в суспільстві. Дослідженнями встановлено, що чим вищий рівень освіти працівників, тим вищі при одних і тих самих розряді й стажі виконання норм виробітку і результати праці. В умовах ринкової економіки, очевидно, рівень загальної освіти членів суспільства є необхідною умовою успіху.До основних складових процесу модернізації освіти належать:
– наявність чіткої стратегії, політики та інструментів модернізації;
– інституційна автономія, інституційні стратегії та профілізація інститутів (розробка та імплементація профілів організацій); професійна підготовка лідерів (вищий рівень) і менеджерів (середній рівень) вищих навчальних закладів.
Існування складових модернізації системи освіти без реального впровадження їх в життя – це лише напрями бажаного стану, до якого прагнуть держави Європи. У цій ситуації важлива відповідність матеріальних та фінансових ресурсів для реалізації стратегічних завдань щодо модернізації освітніх закладів, і особливо важливо в цій ситуації – мати готовність державних рівнів. Органи державної влади, особливо це стосується української дійсності, мають реально підтримувати розвиток системи освіти, фінансово забезпечуючи розвиток української системи освіти у відповідності до світових фінансових норм.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:02, 6 грудня 2015 (EET)
2.Якість освітніх послуг визначають наступні показники: склад викладачів, майбутнє працевлаштування, рівень студентів, програми навчання, предмети, що вивчаються. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:29, 6 грудня 2015 (EET)
_____________________________

Доброго дня. Дайте відповідь на запитання: 1. Розкрийте, що включає в себе поняття «двоступенева система вищої освіти»? 2. Складіть хронологічну таблицю із найважливіших (на вашу думку) подій Болонського процесу (до 10 подій). Відповідь аргументуйте,

опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В. --[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:22, 16 червня 2015 (EEST)

1.За кордоном запроваджена двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5 – 2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, повинен спочатку отримати ступінь магістра, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Наші вищі навчальні заклади на сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. Болонський процес спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах європейського регіону, спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:44, 6 грудня 2015 (EET)

2. Хронологічна таблиця подій Болонського процесу 19 червня 1999 року - Болонья (Італія) підписання документу "Болонська декларація" 19 травня 2001 р. Празьке комюніке. Прага. Підтверджено позиції щодо цілей, визначених Болонською декларацією, висловлено зауваження щодо подальшої реалізації процесу 18-19 вересня 2003 року Берлінське комюніке Берлін. Поширення загальноєвропейських вимог на докторські ступені 2003 рік приєднання Росії 19-20 травня 2003 року. Саміт учасників Болонського процесум. Берген (Норвегія) Запропоновано: прийняти зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій; увести в своїй основі двоступеневу структуру вищої освіти; використати єдину систему кредитних одиниць (систему ECTS – European Community Course Credit Transfer System) і додатків до дипломів; напрацьовувати, підтримувати і розвивати європейські стандарти якості зі застосуванням порівняних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки; усунути існуючі перепони для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи 17-18 травня 2007 року. Саміт учасників Болонського процесу. Лондон. 28-29 квітня 2009 року. Конференція. Левен (Бельгія)Озвучено основні питання конференції на наступне десятиріччя (суспільний контроль освіти; безперервне навчання; працевлаштування випускників; міжнародна відкритість; мобільність студентів і освіти в цілому, наукових досліджень і інновацій, інформації та методів прозорості в освіті) і розкриті нові напрямки співпраці учасників Болонського процесу. 6-28 квітня 2012 р. Міністерська Бухарестська конференція та Третій Болонський Форум. Бухарест.(Румунія) Обговорили майбутнє Європейського простору вищої освіти. Підписано Бухарестське комюніке «Використання нашого потенціалу з найбільшою користю: консолідація Європейського простору вищої освіти». Міністр освіти і науки Армен Ашотян офіційно прийняв керівництво на 2012-2015 рр. 2015 р. Міністерський саміт країн-учасниць Болонського процесу. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:51, 6 грудня 2015 (EET)_____________________________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №3-4
СВІТОВІ ОСВІТНІ СИСТЕМИ, ЇХ РІЗНОВИДИ ТА УНІФІКАЦІЯ
(4 год.)
Інститут освіти нині переживає кризу в масштабі людства. «Криза університету» є предметом національної дискусії в Німеччині, Франції, США, Канаді та інших країнах. Питання в тому, чи повинна освітня система готувати фахівців, які мають досить конкретний набір знань і вмінь, за замовленням (і за гроші) професійних спільнот нації, чи вона має виховувати передовсім компетентних і відповідальних громадян. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів.
Українська вища освіта (як і середня) поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Західні освітні системи орієнтуються на пошук власних рішень, бо отримані розв’язки, навіть слабкі, примітивні цінуються значно вище, аніж запозичення чи повторення. Тобто, світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Молодий спеціаліст, закінчивши ВНЗ, має бути готовим до діяльності за фахом.
У зв’язку з тим, що США є лідером на ринку освітніх послуг, варто хоча б побіжно розглянути їхню освітню систему. Перші кроки до становлення системи вищої освіти у США було зроблено ще на початку XVII ст., коли засновувалися коледжі вільних мистецтв, які створювались на зразок англійських технологічних. Згодом майже в усіх Штатах з’явилися сільськогосподарські коледжі. Однак, якщо в Європі вищі професійні школи існували самостійно, то в США зазвичай включалися до складу університету поряд з коледжами вільних наук та мистецтв. Одночасно зі ступенем бакалавра вони почали присвоювати ступінь магістра і доктора. Таким чином, до початку XX ст. еволюція установ американської вищої школи привела до створення великих університетів, які стали основними осередками фундаментальної науки в США. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити.
За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи:
– заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів;
– місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії;
– коледжі вільних мистецтв, що є істотною особливістю системи вищої освіти США, з присудженням диплома бакалавра з домінуючим академічним і мінімальним професійним наповненням. Однак, на заключних роках 4-річної програми є тенденція додавати професійні курси, що розширює можливості випускників;
– загальноосвітні коледжі з присвоєнням диплома як бакалавра, так і магістра;
– незалежні професійні школи з бакалаврським (часто й магістерським) рівнем дипломів у сферах технології, мистецтв тощо;
– університети з правом підготовки докторів і всіма циклами навчання.
Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Набули популярності оригінальні програми з освіти і виховання, які започаткував Джун Рі (радник Дж. Буша з гуманітарного циклу освіти). Зокрема, його програму морально-фізичного виховання під назвою «Народжений бути щасливим» визнано доцільною для впровадження як обов’язкової в систему загальної освіти Америки. Щоб стати щасливим, на думку розробника програми, необхідно дотримуватися девізу: розум у голові, чесність у серці, сила у тілі. У США існує відзнака – «За компетентність, чесність, відданість у роботі».
Розробку нових стандартів започаткувала адміністрація Президента Б. Клінтона спільно з конгресом США. Програмою передбачено приєднання кожної школи і шкільного класу в США до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів, якісне навчання в майбутніх школах тощо.
У США значна увага приділяється дослідженням у галузі філософії освіти, зокрема педагогічної. Саме такий підхід забезпечує аналіз дійсного стану та з’ясування напрямів розвитку системи освіти та її придатності забезпечувати потребу економіки держави у висококваліфікованих фахівцях.
Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою. Вартість одного навчального року не є сталою і залежить від штату, рівня престижності вищого навчального закладу, його належності до державного чи приватного сектора. Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам, окрім того, діє система підтримки кращих студентів (стипендії, гранти).
Із книги У. Айзексона «Стив Джобс» бачимо результат реформ освітньої системи США, що вивели освіту країни на лідерські позиції. США здійснювали пошук талановитої молоді для всіх галузей економіки на багаточисленних конкурсах, в одному з яких взяв участь С. Джобс: «Изобретение получило первый приз на городском конкурсе, который проводили ВВС США, несмотря на то, что среди конкурсантов попадались даже двенадцатиклассники». Зв’язок школи і держави через конкурси забезпечував формування майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки.
Оскільки система освіти американського континенту в сфері надання освітянських послуг є передовою у порівнянні з Європою, то є смисл розглянути канадський досвід роботи вищих навчальних закладів.
Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. У Канаді функціонує 98 університетів та університетських коледжів. Провідними у системі вищої освіти є 58 університетів. Навчання в університетах Канади платне. Оплата за навчання варіюється залежно від місця розташування навчального закладу та програми. Водночас середня оплата університетського курсу за рік досить невисока і дорівнює мінімальній заробітній платі. У середньому навчання для студента коштує від 3500 до 20 000 канадських доларів за рік. Крім того, старанні студенти можуть отримати грант на освіту.
Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені:
1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша.
2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки.
3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки.
Прикро, що український диплом про вищу освіту в Канаді оцінюється на рівні бакалавр. Набір студентів на денну форму навчання в університетах варіюється від 350 до 1000, а в деяких університетах на курс набирають лише 11 осіб (наприклад університет Бішоп). Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов.
У 61 ВНЗ навчання здійснюється англійською мовою, у 17 – французькою, лише 5 університетів є двомовними. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. У країні відсутній єдиний центральний орган щодо управління вищою школою. Детальнішу інформацію про вищі навчальні заклади Канади можна знайти за адресою на сайті: gc.ca.ru Toronto.ca.
Поза сумнівом, значний внесок до соціальних та економічних успіхів належить освітньо-науковому комплексу Німеччини. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів, що виявила себе фактично з 1990-х років. Враховуючи заклади університетського рівня кількість студентів коливається в інтервалі 1,8-1,9 млн. осіб. Із найновіших інтернет-даних про вищу освіту Німеччини бачимо, що країна має в усіх наявних закладах трохи більше 2 млн. студентів, з яких лише 65 тис навчається у недержавних ВНЗ. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Цей феномен не можна пояснити браком коштів на освіту – освітній бюджет Німеччини спроможний забезпечити надання освітніх послуг більшому відсотку молоді. Т. Коваль пояснює це менталітетом нації.
Тривалість навчання відрізняється не лише у різних типах ВНЗ, а й серед закладів однієї групи. Так, підготовка математика триває у Берлінському університетів 18 семестрів, а в окремих периферійних університетах – 12 чи навіть менше. Середній вік випускників – 28-30 років.
Навчання у вищих навчальних закладах триває 5 років (10 семестрів). Винятком є медична (триваліша) і вища педагогічна (3 роки) освіта. Після навчання передбачається стажування (18 місяців), а потім – складання іспитів, підготовка та захист дипломів.
Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Особливістю цієї моделі є спрямованість на «просвітницьку» діяльність, що має на увазі оволодіння необхідною сумою знань, умінь і навичок. Зміст програм навчання природно включає результати дослідницької роботи викладацького корпусу, які використовуються як матеріал для навчальних програм. І викладачі, і студенти взаємодіють на основі науково-дослідної кооперативної праці як пошукувачі. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль.
Найбільш відомим і престижним вищим навчальним закладом Німеччини є Гейдельбергський університет (заснований у 1386 році за зразком паризької Сорбони), серед викладачів якого були філософи Гегель і Ясперс, хімік Геймсгольц, 8 лауреатів Нобелівської премії. Сьогодні, коли англійська мова практично є мовою міжнародного спілкування, освіта, отримана у Великій Британії, дає значні переваги й розкриває більші можливості для випускників англійських шкіл, коледжів та університетів. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою.
Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Але, поряд із цим, діти 3-4 років можуть ходити в дитячий садок, а ті, кому виповнилося 16 років, і закінчили школу, продовжують навчання в коледжах й університетах.
Система освіти Великої Британії складна. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор».
Вчені ступені у Великій Британії присвоюються студентам, які успішно завершили курс навчання. Формально ступені одного рівня, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються одне від одного, але на практиці їх «вага» визначається репутацією університету, що їх присвоїв.
Національна рада професійних кваліфікацій Великої Британії (NCVQ) представила нову структуру професійних кваліфікацій Англії, Уельсу та Північної Ірландії. Вона базується на національних стандартах, що визначають навички, уміння, знання та компетентність працівників, яких вимагає роботодавець, відповідно потребам сучасної економіки, політики та суспільних відносин.
Реформа освіти почалася у Великій Британії з прийняттям Закону «Про освіту» в 1988 році. Її проведення, було обумовлено стурбованістю правлячих кіл зниженням конкурентоздатності країни в порівнянні з іншими державами Заходу. У травні 1997 року, з приходом до влади лейбористського уряду Т. Блера, прем’єр-міністр уже в одній із перших промов проголосив: «Трьома головними національними пріоритетами є: освіта, освіта, освіта». Важливими завданнями в цій сфері були названі не тільки поліпшення обов’язкової освіти, а і професійної, а також реформа фінансування університетської системи. Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація.
Генрі Джейн у доповіді «Суспільна освітня політика» на семінарі проголосив початок створення й імплементації визначених, чітких освітніх орієнтирів, які б стали поштовхом розвитку професійної освіти та знайшли білі плями і недоробки в цій галузі, що вимагає свого дослідження та шляхів його поліпшення. У резолюції міністрів освіти на зустрічі ради освіти у Програмі для сфери освіти були проголошені основні положення, що впроваджувалися в освітню політику суспільства:
1. Підвищити рівень технічного й наукового забезпечення освіти та навчання нації, з огляду на всі освітні рівні: шкільна освіта, вища та професійна, як для громадян країни, так і для іноземців.
2. Налагодити постійні зв’язки та забезпечити кваліфікаційну відповідність із системою освіти Європи.
3. Компілювати та накопичувати документацію і статистичний матеріал з питань освіти.
4. Співробітництво в сфері вищої освіти.
5. Вивчати іноземні мови.
6. Демократизувати освіту, впроваджувати однакові вимоги для вільного доступу до усіх видів освіти [40].
Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Але копіювання гасел систем освіти інших держав ще не означає, що ми здійснюємо розвиток нашої системи освіти у відповідності до кращих взірців освітніх систем. Важливо, спираючись на власний досвід, переборюючи традиційне гальмування всього нового, рухатися до створення власної системи освіти, яка була б модерною та індивідуальною.
Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.
Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. У цій країні раніше, ніж в Україні почалися реформи в освіті та суспільстві, тому досвід Польщі міг би бути дуже корисним для України.
До Європейського Союзу Польща приєдналася у 2004 році, що дало країні визнання польських дипломів у всіх країнах Європи, при цьому додаткового підтвердження не потрібно.
Освітня реформа в Польщі почалася з кінця 80-х р.р. ХХ ст. За ці роки Польща домоглася значних показників за рівнем дорослого населення – вона ввійшла в число країн, що мають найвищій індекс охоплення населення вищою освітою – 95 (до 30% дорослого населення мають вищу освіту). Частка студентів ВНЗ у населенні країни складає 5,4 % від числа громадян (2 млн. студентів при чисельності населення 38 млн. осіб) – за цим параметром Польща демонструє один із найвищих показників у світі.
В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. За всієї універсальності ці принципи відображали специфіку країни. Цими принципами були:
• принцип загальності освіти, що виражається в демократизації освіти і повної реалізації загального права на освіту (дошкільну і повну середню);
• принцип наступності, що пов’язаний з відсутністю яких-небудь перешкод при переході з одного навчального закладу в інший, погодженістю навчальних планів і програм;
• принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти;
• принцип єдності і диференціації системи освіти означає єдність цілей виховання і базового змісту освіти, що гарантує усім доступ до школи вищого рівня;
• заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним;
• принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів гарантує формування повноцінної особистості;
• принцип виховання за допомогою праці і для праці передбачає наповнення всього навчально-виховного процесу проблематикою праці, політехнізму, професійними знаннями і вміннями, що відповідають етапові і типові освіти, проблемам шкільної і професійної орієнтації;
• принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги;
• принцип гнучкості освіти і її реформувань;
• принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти;
• принцип науковості і економічності освіти.
Ці принципи знайшли своє відображення у «Законі про систему освіти».
Ще одним фундаментальним процесом, що передував польській освітній реформі, був процес напрацювання польськими вченими освітньої парадигми, яка мала б можливість задовольнити запити суспільства, що сформувалися в результаті суспільної трансформації. Більшістю польських педагогів як пріоритетна була обрана критично-креативна доктрина, тому що саме вона була здатна сформувати вільну людину, обмежено залежну від зовнішніх факторів, заповзятливу, ініціативну, тобто повноцінного суб’єкта і свого життя, і своєї діяльності. Критично-креативна доктрина, модель якої практично відповідає західному розумінню освіти і ґрунтується на демократичному суспільному устрої, вивільненні і розвитку потенційних здібностей людини.
Пріоритетна цільова спрямованість цієї політики передбачає:
1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини.
2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути).
3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації.
4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі.
5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%).
Реалізація освітньої реформи в Польщі знайшла вираження у структурній перебудові всієї системи освіти.
Як і в інших країнах Європи, найпрестижнішими серед ВНЗ є університети. Найбільша кількість ВНЗ міститься у Варшаві, Кракові, Бреславі, Познані. Усі державні ВНЗ установами освіти на рівні університету і, як правило, зберігають магістерську структуру навчання. Організація йзміст навчання у ВНЗ, як і щорічний прийом студентів, раніше регулювалися державою. Із 1990 н.р. ВНЗ отримали гарантоване законом право самим приймати рішення з даних питань, визначати критерії відбору і правила прийому абітурієнтів. Платня на одного студента в рік у недержавних ВНЗ складає до 2500 доларів. У ВНЗ існує денна, вечірня і заочна форми навчання, а також екстернат.
Із аналізу світових освітніх систем можна зробити висновок, що нашій державі потрібно провести цілий ряд заходів, які б відповідали пріоритетним напрямкам розвитку освіти Європейського континенту та світу. Кожна з розглянутих систем в основу свого розвитку ставила, перш за все, демократизацію освітньої діяльності і відповідність навчальної парадигми запитам суспільства. Проглядається універсальний принцип підготовки у ВНЗ – формування фахівця, здатного до діяльності у змінних умовах праці, ініціативного, творчого.
Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу.
Завдання.
Пояснити, у чому полягають особливості системи освіти США / Канади / Німеччини / Великої Британії / Польщі? Вказати, що може перейняти українська система освіти?

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:27, 4 вересня 2015 (EEST)

Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити. За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи: – заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів; – місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії; – коледжі вільних мистецтв з присудженням диплома бакалавра. Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені: 1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша. 2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки. 3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки. Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США. Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою. Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор». Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація. В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. Цими принципами були: • принцип загальності освіти; • принцип наступності; • принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти; • принцип єдності і диференціації системи освіти; • заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним; • принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів; • принцип виховання за допомогою праці і для праці; • принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги; • принцип гнучкості освіти і її реформувань; • принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти; • принцип науковості і економічності освіти. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів. Українська вища освіта поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу. Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:01, 6 грудня 2015 (EET)

_________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №5
РОЗВИТОК ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
На сьогодні 45 європейських країн, включно з Україною, підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці в забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб’єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності європейської системи освіти.
А. Похресник зазначає, що аналіз сучасних праць провідних українських філософів і керівників освітньої системи – В. Кременя, В. Андрущенка, Є. Суліми, Д. Табачника, С. Ніколаєнка – дає змогу виявити різноманітність та полярність поглядів і уявлень про стратегію освітнього процесу України в найближчому майбутньому.
Українська система освіти сьогодні не повною мірою відповідає актуальним вимогам суспільства, й тому можна спостерігати стійку тенденцію щодо неспроможності задовольнити зростаючі потреби її споживачів. Серед найважливіших проблем сучасної української системи освіти можна виокремити наступні: зниження якості навчання, системні втрати і нестачу педагогічних працівників, консервативність у змісті й технологіях навчання. І найголовніше – необхідні суттєві зміни у підготовці майбутніх фахівців-освітян та перепідготовки практикуючих педагогів.
Особливо гостро ці проблеми окреслилися тоді, коли Україна заявила про намір приєднатися до Болонського процесу. П. Ю. Буряк та О. Г. Гупало зазначають, що для України європейська інтеграція – це, в першу чергу, модернізація економіки та освіти, впровадження новітніх технологій, залучення іноземних інвестицій та інше. У культурно-цивілізаційному аспекті, на думку вчених, євроінтеграція – це шлях до активного взаємовигідного культурного обміну між українською та європейськими культурами, становлення України як одного з членів глобального суспільства. Бо глобалізація як явище сучасної дійсності здійснює суттєвий вплив всі сфери життя людства і на освіту як на особливий соціальний інститут.
Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, наполегливо працює над практичним приєднанням до Болонського процесу. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року з моменту підписання декларації на Бергенській конференції.
Приєднання України до Болонського процесу – це передусім нові можливості розвитку української системи освіти, а саме:
1. Визнання українських дипломів на міжнародному рівні.
2. Більша мобільність в європейському просторі для студентів та викладачів.
3. Спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами.
4. Конкурентоспроможність на європейському і світовому ринках праці.
Для України Болонський процес став не лише передумовою входження в європейський освітній простір, а насамперед значним імпульсом оновлення власної системи освіти. Трактуючи Болонський процес не як рух стандартизації, а як процес пошуку консенсусу, освітні реформи в Україні слід спрямовувати не на радикальні зміни, втрату кращих тенденцій та зниження національних стандартів якості освіти, а на розвиток і набуття якісно нових ознак.
Щоб входження України до Болонського процесу стало реальністю, потрібно провести серйозні реформи в галузі освіти, тому що українська вища освіта відрізняється від європейської. У Європейському Союзі прийняті і діють інші стандарти. Престиж освіти, високої кваліфікації у Європі традиційно дуже високий. За кордоном визнають, що отримати освіту здатна не кожна людина.
За матеріалами сайту www.europeans.org.ua, вищу освіту спроможний здобути заледве один з десяти тих, хто навчався у школі, а до вищих студій (на магістерському і докторському рівнях) доходить не більше 10-15 % випускників бакалаврату. У Європі завершують середню освіту на високому рівні лише тільки ті випускники, які мають намір вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 % до 25 % усіх учнів середніх шкіл. Сьогодні вищі навчальні заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл, тобто у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту. Сьогодні український диплом не визнається у Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. І хоча вони за багатьма показниками – за розвитком, ерудованістю, спеціальною підготовленістю – перевершують зарубіжних фахівців, дискредитація українського диплома триває.
Найбільше, що не влаштовує закордонних працедавців у підготовці наших фахівців, – низька дієвість знань. Дієвість знань – це здатність використовувати набуті знання, уміння на практиці. За експертними оцінками, цим параметром ми поступаємося найбільше [9].
За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки. Приймаючи фахівця на роботу, організація впевнена, що він підготовлений на належному рівні. Гарантія цього – високе резюме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином, і організація матиме до нього претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг серйозно постраждає.
Як уже зазначалося, за кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5-2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Українські вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади І-ІІ рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах ІІІ-V рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном така система освіти не визнається.
Отже, у зв’язку з приєднанням до Болонського процесу, Україні необхідно уніфікувати освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів. Необхідна трансформація існуючої в Україні системи вищої освіти відповідно до європейських вимог, що полягає у впровадженні нових підходів та технологій організації навчально-виховного процесу. Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців. Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського процесу.
Інтеграційні процеси необхідно пов’язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту й форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи.
Перш за все слід зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, пов’язані зі збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни, тому цей процес у жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, навпаки, спрямований на їх взаємне узгодження та гармонізацію.
Не випадково саме «гармонізація» виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно містким, адже головною метою виховання та навчання є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і шляхом пізнання цього світу, вміти визначити своє місце, опанувати певну професію. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю підготовки сучасного фахівця.
З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями.
Багатий український досвід слугуватиме надійним «стартовим майданчиком» для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвитку освітніх впливів.
Не зважаючи на значні досягнення української освіти, на думку ректора НТУУ «КПІ» М.З. Згуровського, існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:
1. Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.
2. Недостатнє визнання в суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою.
3. Загрозлива в масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.
4. Збільшення розриву зв’язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
5. Невиправдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста й магістра. З одного боку, можна помітити близькість програм підготовки спеціаліста й магістра, їхню еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.
6. Українська система наукових ступенів складніша, порівняно із загальноєвропейською, і це перешкоджає мобільності викладачів і науковців в Європі.
7. Неадекватно до потреб суспільства й ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі в чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
8. Відійшла в минуле колись добре організована система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип «освіта протягом життя» поки що в умовах нашої держави не може бути повною мірою реалізований.
9. Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних центрів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.
З метою прискорення процесу реформування освітньої галузі на виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» на урядовому рівні прийнято низку надзвичайно важливих для освіти державних цільових програм: розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року; розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року; підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року; розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки; впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»; Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів на 2012-2020 роки.
Визнанням позитивних якісних змін у забезпеченні розвитку національної освіти став Форум міністрів освіти європейських країн «Школа ХХІ століття: Київські ініціативи», на якому проголошено сім напрямів євроінтеграції середньої освіти і проекти практичних дій по кожному з них («Дошкільна освіта»; «Спільна історія без розділових ліній»; «Толерантність»; «Через мову до взаєморозуміння»; «ІКТ – освіта без кордонів»; «Від шкіл-партнерів до партнерів-країн»; «Новій освіті Європи – новий європейський учитель»).
Водночас глибина освітніх реформ, якість і ефективність роботи навчальних закладів і установ системи національної освіти не можуть повною мірою задовольнити сучасні потреби особистості та суспільства. Задекларовані у попередні роки стратегічні завдання щодо забезпечення рівного доступу дітей і молоді до освіти, забезпечення її сталого розвитку і нової якості, демократизації управління не набули повної реалізації. Зміст і організація національної освіти до цього часу недостатньо переорієнтовані на особистість дитини, на формування у дітей і молоді життєво важливих компетентностей, активної їх соціалізації. Викликає тривогу низький рівень здоров’я, морального, культурного і духовного розвитку молоді. Залишається критичним стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти, низький рівень оплати праці працівників освіти і науки.
Інтеграція України у світовий освітній простір вимагає постійного вдосконалення національної системи освіти, пошуку ефективних шляхів підвищення якості освітніх послуг, апробації та впровадження інноваційних педагогічних систем, реального забезпечення рівного доступу всіх її громадян до якісної освіти, модернізації змісту освіти і організації її адекватно світовим тенденціям і вимогам ринку праці, забезпечення безперервності освіти та навчання протягом усього життя, розвитку державно-громадської моделі управління.
Одним із визначальних факторів, що потужно вплине на правове забезпечення діяльності освітянських закладів України у наш час є Закон України «Про вищу освіту», ухвалений Верховною Радою України 1 липня 2014 р. і підписаний Президентом України 1 серпня 2014 р. До основних новацій Закону України «Про вищу освіту» можна віднести:
1. Для виведення системи освіти України на нові показники якості освітянських послуг буде створено окремий колегіальний орган – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.
2. Суттєво будуть посилені антиплагіатні норми і відповідальність за них (обов’язкове оприлюднення наукових робіт).
3. Створюватиметься новий механізм виборів ректорів вищих навчальних закладів (участь всього викладацького складу та збільшено у відповідній пропорції (не більше 15%) кількість студентів, які братимуть участь у голосуванні). Зазначено, що вибори будуть відбуватися в один тур за системою «перехідного голосу». Таким чином, трудовому колективу ВНЗ надається право самостійно обирати ректора, тоді як Міністерство освіти і науки лише фіксуватиме факт вибору.
4. Для ректорів, деканів і завідуючих кафедрами прописано обмеження перебування на посаді – не більше двох строків (5+5). Ця вимога зможе забезпечити ротацію та оновлення керівного складу ВНЗ, сприятиме притоку талановитої молоді до управління освітянськими закладами.
5. Усі виші отримають право остаточного присудження наукових ступенів (у Нацагентстві залишаються лише питання акредитації спецрад і розгляд апеляцій на їх рішення).
6. Державні ВНЗ зможуть розміщувати власні надходження від своєї освітньої, наукової та навчально-виробничої діяльності на рахунках установ державних банків. Позитивне нововведення, спрямоване на розширення фінансової автономі навчальних закладів. Накопичення фінансових ресурсів надасть можливість ВНЗ застосовувати їх для свого стратегічного розвитку.
7. Зменшено кількість годин навчального навантаження викладачів – одна ставка становитиме не 900, а 600 навчальних годин. Зменшено навантаження на студентів – кількість годин в одному навчальному кредиті змінено з 36 до 30 навчальних годин. Завдяки цьому викладачі зможуть більше уваги приділяти науковим дослідженням і підготовці сучасних навчально-методичних матеріалів.
8. З 2016 року запроваджуватиметься новий механізм електронного вступу до ВНЗ і автоматичного розміщення місць державного замовлення. Це нововведення може стати ефективним механізмом зменшення корупції на етапі вступу до ВНЗ (звичайно, якщо до 2016 року до Закону не будуть внесені зміни). І, що найголовніше, розшириться доступ усіх прошарків населення до престижних вузів та спеціальностей.
9. Створюватимуться умови для збільшення мобільності студентів і викладачів . Кількість навчальних дисциплін стане меншою, при цьому студенти будуть обирати 25% курсів. Саме ця вимога наблизить нашу систему освіти до країн, чиї дипломи відповідають принципам та стандартам Болонського процесу.
10. Протягом визначеного у законопроекті перехідного періоду із системи вищої освіти буде вилучено рівень молодшого спеціаліста та запроваджено ступінь молодшого бакалавра як скорочений цикл підготовки бакалаврів. Законом також скасовується ступінь кандидата наук, натомість запроваджуються такі ступені вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук. При цьому ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вищою радою навчального закладу або наукової установи у разі успішного виконання відповідної наукової програми та публічного захисту дисертації. Надвелика кількість освітніх рівнів, що зберігається у вищій освіті України, даним законом зменшилася. Але, вона і досі не відповідає прийнятій більшістю держав-учасниць Болонського процесу, трьохрівневій освіті (бакалавр, магістр, доктор філософії).
11. Закон розширює автономію університетів та надає громадськості більше важелів для контролю за його діяльністю. Університети, згідно закону, впроваджуватимуть внутрішній публічний моніторинг якості, а його результати будуть розміщені на сайті вузу.
12. Українські ВНЗ зможуть вільно наймати випускників та професорів закордонних університетів.
Відзначені новації майже повністю відповідають вимогам Болонського процесу. Реалізація їх в освітянському просторі наблизить українську освіту до принципів Болонського процесу Європейського простору вищої освіти. Це ще один важливий крок України у напрямку до Євросоюзу.
Завдання:
Розкрийте, яким чином зміни та реформи, що проходять в українській системі освіти, позначилися на роботі вашого навчального закладу. Коротко проаналізуйте, як змінився річний план роботи вашого навчального закладу за останні 5-10 років.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:46, 11 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня.З метою національно-патріотичного виховання в закладі створений шкільний музей, визнаний кращим музеєм серед шкіл міста. Інформатизація освіти є однією з найважливіших складових Державної програми розбудови інформаційного суспільства на основі впровадження новітніх інформаційних технологій.Щорічно навчальні кабінети нашого закладу поповнюються телекомунікаційними засобами навчання (телевізори, комп’ютери, екрани) .Це одне із стратегічних завдань упровадження Державного стандарту в частині базової загальної середньої освіти. Усі педагоги школи володіють ( на різному ріні) комп’ютером , використовують у своїй роботі інформаційно - комунікаційні технології ( Державна цільова програми впровадження в навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»).
Англійська мова вивчається з 1 класу, інформатика з 2 класу, ваіативна складова 2-4 класи " Зарубіжна література". --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:13, 6 грудня 2015 (EET)

==== Індивідуальні заняття ====
Індивідуальне заняття №1.
Тема. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс (2 год)
Мета: довести важливість впровадження інформаційних технологій у навчально-виховний процес; розкрити вдосконалення педагогічного дискурсу через використання телекомунікаційних мереж з інтерактивними та мультимедійними технологіями; довести необхідність підвищення інформаційної грамотності і культури всіх учасників освітнього процесу.

Розкрийте унікальний внесок ІКТ у навчально-виховний процес.
Література:
1. Блага О.В. Інформаційні технології як невід’ємна складова новітнього освітнього процесу [Електронний ресурс] /О.В. Брага // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Філософія. Психологія. Педагогіка. – 2007. – №2. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VKPI_fpp/2007-2-2/09_Blaga.pdf
2. Колин К.К. Информатизация образования: новые приоритеты // Информатика и образование. – 2001. – № 10.
3. Вишинська Г. Інформатизація як дійсність та перспективна тенденція розвитку освіти / Г.Вишинська // Філософські абриси сучасної освіти : монограф.; [за заг.ред. І. Предборовської]. – Суми :ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 148-189
4. Гендина Н.И. Информационная культура учителя: концепция формирования и региональный опыт / Н.И.Гендина // Образование. Карьера. Общество. - №1. – 2003. – С. 20-23
5. Склейнов Е.Л. Интеграция интерактивных и Интернет-технологий как новое направление информатизации образования [Электронный ресурс] / Е.Л.Склейнов // Информационная среда образования и науки. – Вып.9. – 2012. - Режим доступа: http://www.iiorao.ru/iio/pages/izdat/ison/publication/ison_2012/num_9_2012/Sklejnov.pdf.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:06, 15 вересня 2015 (EEST)
Доброго дня. Використання інтеракктивних навчальних технологій дозволяє підвисити якість навчального процесу за рахунок підвищення мотивації, тісній взаємодії всіх субєктів навчання. Застосування таких технологій дозволяє вести постійний діалог учня з навчальним середовищем, допомагає зробити навчальний процес більш цікавим та насиченим.

Крім того, впровадження ІКТ у сучасну освіту суттєво прискорює передавання знань і накопиченого технологічного та соціального досвіду людства не тільки від покоління до покоління, а й від однієї людини до іншої.
Сучасні ІКТ, підвищуючи якість навчання й освіти, дають змогу людині успішніше й швидше адаптуватися до навколишнього середовища, до соціальних змін. Це дає кожній людині можливість одержувати необхідні знання як сьогодні, так і протягом життя. постінду
Активне й ефективне впровадження цих технологій в освіту є важливим чинником створення нової системи освіти, що відповідає вимогам ІС і процесу модернізації традиційної системи освіти.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 22:58, 6 грудня 2015 (EET)

_________________________________

Індивідуальне заняття №2.
Вплив нових інформаційних технологій на професійну компетентність вчителя (2 год).
Опрацюйте наведену літературу та 1) розкрийте вплив інформатизації освіти на зміну ролі вчителя у навчально-виховному процесі; 2) вкажіть ті, цифрові навички, якими, на вашу думку, повинен володіти вчитель в ХХІ столітті.
Рекомендована література:
1. Биков В.Ю. Сучасні інноваційні ІКТ-інструменти розвитку систем відкритої освіти / В.Ю. Биков, А.М. Гуржій // Педагогічна і психологічна науки в Україні : зб. наук. праць : в 5 т. – Т. 4 : Професійна освіта і освіта дорослих. – К. : Педагогічна думка, 2012. – С. 44-62.
2. Данільян В.О. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально-філософський аналіз): автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09.00.03 / В.О. Данільян. – Х., 2006. – 20 с.
3. Еляков А.Д. Современная информационная революция / А.Д. Еляков // Социологические исследования. – 2003. – № 10. – С. 29-38.
4. Журналістика : словник-довідник / авт.-уклад. І.Л. Михайлин. – К.: Академвидав, 2013. – 320 с. – (Серія «Nota bene»).
5. Захар О.І. Використання інтернет-технологій у процесі підвищення кваліфікації вчителів / О.І. Захар // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 7-9.
6. Карчевський М.В. Соціальні передумови правових заходів інформаційної безпеки / М.В. Карчевський // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Є.О. Дідоренка. – 2011. – № 1. – С. 35-55.
7. Кочарян А.Б. Вимоги до професійної компетентності науково-педагогічних працівників університету за умов створення електронного освітнього середовища / А.Б. Кочарян // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 16-18.
8. Логвиненко Ю.В. Вплив інформаційних технологій на сучасний педагогічний дискурс / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Вісник Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка: [зб. наук. праць. Вип. 23.] / редкол. О.І. Курок (відп. ред.) [та ін.]. – Глухів : ГНПУ ім. О. Довженка, 2013. – С. 68-76.
9. Логвиненко Ю.В. Зміни в українському освітньому дискурсі під впливом інформаційного суспільства / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Освіта Сумщини. – №1 (21). – С. 42-47.
10. Логвиненко Ю. В. Освіта ХХІ століття: виклики, пошуки відповідей: [навч.-метод. посіб.] / Ю. В. Логвиненко, В.О. Мазуренко, Т.Г. Стукалова. – Суми: РВВ СОІППО, 2012. – 104 с.
11. Медведєв І.А. Інформатизація освіти як шлях підвищення її якості та доступності (на прикладі Сумської області) / І.А. Медведєв, Л.Г. Петрова, С.П. Ніколаєнко // Комп'ютер у школі та сім’ї. – 2013. – № 6 (110). – С. 3-7.
12. Модели управления процессами комплексной информации общего среднего образования / Г.Д. Дылян, Э.С. Работыльская, М.С. Цветков. – М.: Бином. Лаборатория знаний, 2005. – 111 с.
13. Морозов В. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс / В. Морозов // Вища освіта України. – 2013. – №2. – С. 54-58.
14. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
15. Чубарук О.В. Управління розвитком інформаційно-комунікаційної компетентності вчителів української мови і літератури в системі післядипломної освіти / О.В. Чубарук // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 11-15.
Інтернет-ресурси:
16. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості: аналіт. доп. / Д. В. Дубов, О. А. Ожеван, С.Л. Гнатюк. – К. : НІСД. – 2010. – 64 с. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/dubov_infsus-31058.pdf
17. Закон України Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, № 12, ст.102 ) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/537-16
18. Комендант О.В. Стан України у світових ІТ-рейтингах в аспекті впровадження економіки знань [Електронний ресурс] / О.В. Комендант. – Режим доступу: http://sophus.at.ua/publ/2013_05_30_31_kampodilsk/ekonomichnij_blok_doslidzhen/stan_ukrajini_u_svitovikh_it_rejtingakh_v_aspekti_vprovadzhennja_ekonomiki_znan/31-1-0-649
19. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні: [Електронний ресурс] // Президія НАПН України. Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. – Режим доступу: http://www.ispp.org.ua/news_44.htm. Назва з екрану.
20. Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії, інформація, ідеологія та утопія. / Д. Лайон : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/lajon.html.
21. Малицька І.Д. Роль і місце ІКТ в системах освіти зарубіжних країн: [Електронний ресурс] / І.Д.Малицька. – Режим доступу: http://www.ime.edu-ua.net/em10/content/09midcfo.htm
22. Могилев А.М. Принципы системной информатизации в системе образования [Электронный ресурс] / А.М. Могилев – Режим доступа: znamenvs.chat.ru ELBR./1htm.
23. Онкович Г.В. Медіаосвіта (Загальний курс) // Програма навчального курсу для студентів вищих навчальних закладів :[Електронний ресурс] / Г.В. Онкович. – К.: ІВО НАПН України. – 2010. – 24 с.– Режим доступу: http://edu.of.ru/attach/17/82978/doc
24. Писаренко О.Л. Сутність інституту освіти в інформаційному суспільстві: соціально-філософський аналіз. / О.Л. Писаренко. – [Електронний ресурс]. –:Режим доступу: http://www.google.com.ua/url// nbuv.gov.ua/portal/natura/vkpi/fpp/2009-2/24_Pisarenko.
25. Рамський Ю.С. Зміни в професійній діяльності вчителя в епоху інформатизації освіти / Ю.С. Рамський. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ii.npu.edu.ua/files/Zbirnik_KOSN/12/2.pdf
26. Чекман І. С. Конвергентні технології – нанобіомедичний аспект / І.С. Чекман, Т.Ю. Небесная, А.М. Дорошенко // Український медичний часопис. – 2011. – №2 (82) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://www.umj.com.ua/article/8865/konvergentni-texnologii-nanobiomedichnij-aspekt.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:09, 29 жовтня 2015 (EET)

Доброго дня.Сучасний вчитель повинен:

вміти розробляти свою власну методику;
вміти реалізовувати дослідницький підхід у навчанні;
формувати в учнів критичне ставлення до готових рішень;
вміти навчити учнів раціонально вибирати індивідуальний освітній маршрут і способи його проходження;
володіти методикою проектної діяльності; проводити педагогічні дослідження;
бути готовим і відкритим до інновацій, вміти педагогічно доцільно застосовувати інноваційні педагогічні технології;
вміти використовувати інформаційні освітні ресурси (зокрема, розподілені інформаційні ресурси в локальних і глобальних мережах), створювати нові методичні розробки та здійснювати інформаційну взаємодію між учасниками навчально-виховного процесу;
вміти застосовувати інформаційні та комунікаційні технології в педагогічній науці і практиці (вчитель математики, зокрема, повинен вміти застосовувати навчальні середовища для навчання математики та комп’ютерні математичні системи навчального та професійного призначення для генерування нових ідей, виявлення закономірностей, інформаційного (зокрема, математичного) моделювання, виконання обчислювальних експериментів);
постійно підвищувати свою професійну компетентність;
вміти працювати в колективі (володіти інтелектуальними, етичними, емоційними якостями, необхідними для колективної роботи);
аналізувати проблеми інформаційної екології особистості, які пов’язані зі зростанням інструментальних можливостей людини в інформаційному суспільстві (негативний вплив комп’ютерних та інформаційних технологій на психофізичне здоров’я людини: комп’ютерна ігрова залежність, різного роду Інтернет-залежності, комп’ютерна злочинність, девіантна поведінка при роботі в мережі, віртуалізація міжособистісного спілкування, управління масовою свідомістю, проблеми інформаційної безпеки особистості і ін.).--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 23:18, 6 грудня 2015 (EET)

==== Консультації ====
Консультація (2 год.)
Євроінтеграційна стратегія України: науково-освітні перспективи
Програми допомоги ЄС у сфері вищої освіти України. Відставання української освітньої системи з ряду параметрів від освіти в країнах ЄС. Заходи у сфері освіти в України рамках програм зовнішньої допомоги Європейської Комісії. Програма Tempus. Програма Erasmus Mundus. Вікно зовнішньої співпраці Erasmus Mundus. Програма Жана Моне.

Рекомендована література:
1. Актуальні проблеми євроінтеграції : [зб. статей з пит. євроінтегр. та права / За ред. Д. Ягунова, вступ ст. В. Вишнякова. – Вип. 7.]. – Суми: ПП Кочубей Н.В., 2011. – 276 с.
2. Андрущенко В. Проблема входження української університетської освіти в європейський освітній простір / В. Андрущенко, І. Гамерська // Рідна школа. – 2012. – № 1-2 (січень-лютий). – С. 3-8.
3. Андрущенко В. Модернізація педагогічної освіти України в контексті Болонського процесу / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2004. – № 1. – С. 4-6.
4. Андрущенко В. Освіта України в системі цінностей «розколотого світу» / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2009. – №3. – С. 31-37.
5. Буряк П.Ю. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності: Навчальний посібник / П. Ю. Буряк, О. Г. Гупало. – К. : Хай-тек прес, 2007. – 336 с.
6. Дарійчук Л. Система освіти в Україні: реформування чи оновлення? / Л. Дарійчук // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 6.
7. Дмитриченко М.Ф. Вища освіта і Болонський процес: [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / М.Ф. Дмитриченко, Б.І. Хорошун, О.М. Язвінська, В.Д. Данчук. – К.: Знання України, 2006. – 440 с.
8. Ерохин А. К. К вопросу об изменении целей высшего образования / А.К. Ерохин // Alma mater. – 2008. – №10. – С. 21-25.
9. Євроінтеграція – крок до заможної України // Вісник пенсійного фонду України. – 2013. – №9 (135). – С. 4-5.
10. Журавський В. Основні завдання вищої школи щодо реалізації в Україні принципів і завдань Болонського процесу / В. Журавський // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 12-16.
11. Журавський В.С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти / В. С. Журавський, М. З. Згуровський. – К.: Вища школа, 2003. – 196 с.
12. Кордон М.В. Європейська та євроатлантична інтеграція України: [навч. посіб.; 2-е видання] / М.В.ґ Кордон. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 172 с.
13. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / В.Г. Кремень. – К.: Грамота, 2005. – 448 с.
14. Майер Б.О. Об онтологии качества образования в обществе знания / Б.О. Майер, Н.В. Наливайко // Философия образования. – 2008. – №3. – С. 4-18.
15. Майер Б.О. Образование в условиях глобальных изменений: методологическая функция философии образования / Б.О. Майер // Философия образования. – 2012. – №6 (45). – С. 117-124.
16. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
17. Похресник А. Стратегічна роль цілісного освітньо-наукового комплексу / А. Похресник // Вища освіта України. – 2011. – № 4. – C.30-36.
18. Соколов В. Євроінтеграційні прагнення України: досягнення та перспективи / В. Соколов // Віче. – 2010. – №22 (283). – С. 25-28.
19. Ціватий В. Завершення періоду євроромантизму / В. Ціватий // Зовнішні справи. – 2011. – №7-8. – С. 14-17.
Інтернет-ресурси:
20. Болонський процес в Україні: перспективи та проблеми [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.loippo.lg.ua/reforma_bolon_dekl.htm.
21. У Європу Знань через Болонський процес [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://studprofcom.ntu-kpi/kiev/ua.
22. http://ec.europa.eu/education/lifelonglearning-programme/doc88_en.htm
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:02, 21 жовтня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====
СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Вивчаємо джерела:
1. http://vnz.org.ua/zakonodavstvo/111-zakon-ukrayiny-pro-vyschu-osvitu;
2. mon.gov.ua/img/zstored/files/project_30102014.doc

СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Обговорюємо:
• Закон України «Про вищу освіту»;
• Проект Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років Що, на вашу думку, у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» вказує на трансформації української системи освіти? Чи, навпаки, свідчить про те, що стан української освіти, її нормативно-законодавчої бази, не відповідає запитам суспільства?
• Які протиріччя містяться у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років»? Як це може позначитися на розвитку освіти України?
• Чи можете ви назвати Закон України «Про вищу освіту» та Проект «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» перспективними для розвитку України? Чому?
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:16, 15 вересня 2015 (EEST)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Доброго дня! Вам слід виконати ВСІ завдання, що пропонувалися протягом вивчення модуля.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:02, 23 вересня 2015 (EEST)

доброго дня. зауваження залишаються без змін.--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:25, 18 листопада 2015 (EET)

Соціально-гуманітарний кредитний модуль Сінєльнікова О. А.

2015-12-06T21:18:34Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Індивідуальні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Дайте відповідь на запитання:
1. Встановіть зв’язок між модернізацією системи освіти і розвитком сучасного суспільства.
2. Ознайомтеся з рейтингами українських університетів (можна скористатися джерелом: http://dou.ua/lenta/articles/ukrainian-universities-2014/) і встановіть, які показники визначають якість освітніх послуг, опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :[[Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В.]]

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:02, 12 червня 2015 (EEST)

1.Доброго дня.Модернізація системи освіти зумовлена тим , що саме освіта, у першу чергу, сприяє змінам , які відбуваються в суспільстві. Дослідженнями встановлено, що чим вищий рівень освіти працівників, тим вищі при одних і тих самих розряді й стажі виконання норм виробітку і результати праці. В умовах ринкової економіки, очевидно, рівень загальної освіти членів суспільства є необхідною умовою успіху.До основних складових процесу модернізації освіти належать:
– наявність чіткої стратегії, політики та інструментів модернізації;
– інституційна автономія, інституційні стратегії та профілізація інститутів (розробка та імплементація профілів організацій); професійна підготовка лідерів (вищий рівень) і менеджерів (середній рівень) вищих навчальних закладів.
Існування складових модернізації системи освіти без реального впровадження їх в життя – це лише напрями бажаного стану, до якого прагнуть держави Європи. У цій ситуації важлива відповідність матеріальних та фінансових ресурсів для реалізації стратегічних завдань щодо модернізації освітніх закладів, і особливо важливо в цій ситуації – мати готовність державних рівнів. Органи державної влади, особливо це стосується української дійсності, мають реально підтримувати розвиток системи освіти, фінансово забезпечуючи розвиток української системи освіти у відповідності до світових фінансових норм.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:02, 6 грудня 2015 (EET)
2.Якість освітніх послуг визначають наступні показники: склад викладачів, майбутнє працевлаштування, рівень студентів, програми навчання, предмети, що вивчаються. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:29, 6 грудня 2015 (EET)
_____________________________

Доброго дня. Дайте відповідь на запитання: 1. Розкрийте, що включає в себе поняття «двоступенева система вищої освіти»? 2. Складіть хронологічну таблицю із найважливіших (на вашу думку) подій Болонського процесу (до 10 подій). Відповідь аргументуйте,

опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В. --[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:22, 16 червня 2015 (EEST)

1.За кордоном запроваджена двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5 – 2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, повинен спочатку отримати ступінь магістра, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Наші вищі навчальні заклади на сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. Болонський процес спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах європейського регіону, спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:44, 6 грудня 2015 (EET)

2. Хронологічна таблиця подій Болонського процесу 19 червня 1999 року - Болонья (Італія) підписання документу "Болонська декларація" 19 травня 2001 р. Празьке комюніке. Прага. Підтверджено позиції щодо цілей, визначених Болонською декларацією, висловлено зауваження щодо подальшої реалізації процесу 18-19 вересня 2003 року Берлінське комюніке Берлін. Поширення загальноєвропейських вимог на докторські ступені 2003 рік приєднання Росії 19-20 травня 2003 року. Саміт учасників Болонського процесум. Берген (Норвегія) Запропоновано: прийняти зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій; увести в своїй основі двоступеневу структуру вищої освіти; використати єдину систему кредитних одиниць (систему ECTS – European Community Course Credit Transfer System) і додатків до дипломів; напрацьовувати, підтримувати і розвивати європейські стандарти якості зі застосуванням порівняних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки; усунути існуючі перепони для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи 17-18 травня 2007 року. Саміт учасників Болонського процесу. Лондон. 28-29 квітня 2009 року. Конференція. Левен (Бельгія)Озвучено основні питання конференції на наступне десятиріччя (суспільний контроль освіти; безперервне навчання; працевлаштування випускників; міжнародна відкритість; мобільність студентів і освіти в цілому, наукових досліджень і інновацій, інформації та методів прозорості в освіті) і розкриті нові напрямки співпраці учасників Болонського процесу. 6-28 квітня 2012 р. Міністерська Бухарестська конференція та Третій Болонський Форум. Бухарест.(Румунія) Обговорили майбутнє Європейського простору вищої освіти. Підписано Бухарестське комюніке «Використання нашого потенціалу з найбільшою користю: консолідація Європейського простору вищої освіти». Міністр освіти і науки Армен Ашотян офіційно прийняв керівництво на 2012-2015 рр. 2015 р. Міністерський саміт країн-учасниць Болонського процесу. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:51, 6 грудня 2015 (EET)_____________________________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №3-4
СВІТОВІ ОСВІТНІ СИСТЕМИ, ЇХ РІЗНОВИДИ ТА УНІФІКАЦІЯ
(4 год.)
Інститут освіти нині переживає кризу в масштабі людства. «Криза університету» є предметом національної дискусії в Німеччині, Франції, США, Канаді та інших країнах. Питання в тому, чи повинна освітня система готувати фахівців, які мають досить конкретний набір знань і вмінь, за замовленням (і за гроші) професійних спільнот нації, чи вона має виховувати передовсім компетентних і відповідальних громадян. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів.
Українська вища освіта (як і середня) поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Західні освітні системи орієнтуються на пошук власних рішень, бо отримані розв’язки, навіть слабкі, примітивні цінуються значно вище, аніж запозичення чи повторення. Тобто, світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Молодий спеціаліст, закінчивши ВНЗ, має бути готовим до діяльності за фахом.
У зв’язку з тим, що США є лідером на ринку освітніх послуг, варто хоча б побіжно розглянути їхню освітню систему. Перші кроки до становлення системи вищої освіти у США було зроблено ще на початку XVII ст., коли засновувалися коледжі вільних мистецтв, які створювались на зразок англійських технологічних. Згодом майже в усіх Штатах з’явилися сільськогосподарські коледжі. Однак, якщо в Європі вищі професійні школи існували самостійно, то в США зазвичай включалися до складу університету поряд з коледжами вільних наук та мистецтв. Одночасно зі ступенем бакалавра вони почали присвоювати ступінь магістра і доктора. Таким чином, до початку XX ст. еволюція установ американської вищої школи привела до створення великих університетів, які стали основними осередками фундаментальної науки в США. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити.
За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи:
– заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів;
– місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії;
– коледжі вільних мистецтв, що є істотною особливістю системи вищої освіти США, з присудженням диплома бакалавра з домінуючим академічним і мінімальним професійним наповненням. Однак, на заключних роках 4-річної програми є тенденція додавати професійні курси, що розширює можливості випускників;
– загальноосвітні коледжі з присвоєнням диплома як бакалавра, так і магістра;
– незалежні професійні школи з бакалаврським (часто й магістерським) рівнем дипломів у сферах технології, мистецтв тощо;
– університети з правом підготовки докторів і всіма циклами навчання.
Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Набули популярності оригінальні програми з освіти і виховання, які започаткував Джун Рі (радник Дж. Буша з гуманітарного циклу освіти). Зокрема, його програму морально-фізичного виховання під назвою «Народжений бути щасливим» визнано доцільною для впровадження як обов’язкової в систему загальної освіти Америки. Щоб стати щасливим, на думку розробника програми, необхідно дотримуватися девізу: розум у голові, чесність у серці, сила у тілі. У США існує відзнака – «За компетентність, чесність, відданість у роботі».
Розробку нових стандартів започаткувала адміністрація Президента Б. Клінтона спільно з конгресом США. Програмою передбачено приєднання кожної школи і шкільного класу в США до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів, якісне навчання в майбутніх школах тощо.
У США значна увага приділяється дослідженням у галузі філософії освіти, зокрема педагогічної. Саме такий підхід забезпечує аналіз дійсного стану та з’ясування напрямів розвитку системи освіти та її придатності забезпечувати потребу економіки держави у висококваліфікованих фахівцях.
Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою. Вартість одного навчального року не є сталою і залежить від штату, рівня престижності вищого навчального закладу, його належності до державного чи приватного сектора. Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам, окрім того, діє система підтримки кращих студентів (стипендії, гранти).
Із книги У. Айзексона «Стив Джобс» бачимо результат реформ освітньої системи США, що вивели освіту країни на лідерські позиції. США здійснювали пошук талановитої молоді для всіх галузей економіки на багаточисленних конкурсах, в одному з яких взяв участь С. Джобс: «Изобретение получило первый приз на городском конкурсе, который проводили ВВС США, несмотря на то, что среди конкурсантов попадались даже двенадцатиклассники». Зв’язок школи і держави через конкурси забезпечував формування майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки.
Оскільки система освіти американського континенту в сфері надання освітянських послуг є передовою у порівнянні з Європою, то є смисл розглянути канадський досвід роботи вищих навчальних закладів.
Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. У Канаді функціонує 98 університетів та університетських коледжів. Провідними у системі вищої освіти є 58 університетів. Навчання в університетах Канади платне. Оплата за навчання варіюється залежно від місця розташування навчального закладу та програми. Водночас середня оплата університетського курсу за рік досить невисока і дорівнює мінімальній заробітній платі. У середньому навчання для студента коштує від 3500 до 20 000 канадських доларів за рік. Крім того, старанні студенти можуть отримати грант на освіту.
Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені:
1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша.
2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки.
3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки.
Прикро, що український диплом про вищу освіту в Канаді оцінюється на рівні бакалавр. Набір студентів на денну форму навчання в університетах варіюється від 350 до 1000, а в деяких університетах на курс набирають лише 11 осіб (наприклад університет Бішоп). Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов.
У 61 ВНЗ навчання здійснюється англійською мовою, у 17 – французькою, лише 5 університетів є двомовними. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. У країні відсутній єдиний центральний орган щодо управління вищою школою. Детальнішу інформацію про вищі навчальні заклади Канади можна знайти за адресою на сайті: gc.ca.ru Toronto.ca.
Поза сумнівом, значний внесок до соціальних та економічних успіхів належить освітньо-науковому комплексу Німеччини. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів, що виявила себе фактично з 1990-х років. Враховуючи заклади університетського рівня кількість студентів коливається в інтервалі 1,8-1,9 млн. осіб. Із найновіших інтернет-даних про вищу освіту Німеччини бачимо, що країна має в усіх наявних закладах трохи більше 2 млн. студентів, з яких лише 65 тис навчається у недержавних ВНЗ. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Цей феномен не можна пояснити браком коштів на освіту – освітній бюджет Німеччини спроможний забезпечити надання освітніх послуг більшому відсотку молоді. Т. Коваль пояснює це менталітетом нації.
Тривалість навчання відрізняється не лише у різних типах ВНЗ, а й серед закладів однієї групи. Так, підготовка математика триває у Берлінському університетів 18 семестрів, а в окремих периферійних університетах – 12 чи навіть менше. Середній вік випускників – 28-30 років.
Навчання у вищих навчальних закладах триває 5 років (10 семестрів). Винятком є медична (триваліша) і вища педагогічна (3 роки) освіта. Після навчання передбачається стажування (18 місяців), а потім – складання іспитів, підготовка та захист дипломів.
Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Особливістю цієї моделі є спрямованість на «просвітницьку» діяльність, що має на увазі оволодіння необхідною сумою знань, умінь і навичок. Зміст програм навчання природно включає результати дослідницької роботи викладацького корпусу, які використовуються як матеріал для навчальних програм. І викладачі, і студенти взаємодіють на основі науково-дослідної кооперативної праці як пошукувачі. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль.
Найбільш відомим і престижним вищим навчальним закладом Німеччини є Гейдельбергський університет (заснований у 1386 році за зразком паризької Сорбони), серед викладачів якого були філософи Гегель і Ясперс, хімік Геймсгольц, 8 лауреатів Нобелівської премії. Сьогодні, коли англійська мова практично є мовою міжнародного спілкування, освіта, отримана у Великій Британії, дає значні переваги й розкриває більші можливості для випускників англійських шкіл, коледжів та університетів. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою.
Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Але, поряд із цим, діти 3-4 років можуть ходити в дитячий садок, а ті, кому виповнилося 16 років, і закінчили школу, продовжують навчання в коледжах й університетах.
Система освіти Великої Британії складна. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор».
Вчені ступені у Великій Британії присвоюються студентам, які успішно завершили курс навчання. Формально ступені одного рівня, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються одне від одного, але на практиці їх «вага» визначається репутацією університету, що їх присвоїв.
Національна рада професійних кваліфікацій Великої Британії (NCVQ) представила нову структуру професійних кваліфікацій Англії, Уельсу та Північної Ірландії. Вона базується на національних стандартах, що визначають навички, уміння, знання та компетентність працівників, яких вимагає роботодавець, відповідно потребам сучасної економіки, політики та суспільних відносин.
Реформа освіти почалася у Великій Британії з прийняттям Закону «Про освіту» в 1988 році. Її проведення, було обумовлено стурбованістю правлячих кіл зниженням конкурентоздатності країни в порівнянні з іншими державами Заходу. У травні 1997 року, з приходом до влади лейбористського уряду Т. Блера, прем’єр-міністр уже в одній із перших промов проголосив: «Трьома головними національними пріоритетами є: освіта, освіта, освіта». Важливими завданнями в цій сфері були названі не тільки поліпшення обов’язкової освіти, а і професійної, а також реформа фінансування університетської системи. Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація.
Генрі Джейн у доповіді «Суспільна освітня політика» на семінарі проголосив початок створення й імплементації визначених, чітких освітніх орієнтирів, які б стали поштовхом розвитку професійної освіти та знайшли білі плями і недоробки в цій галузі, що вимагає свого дослідження та шляхів його поліпшення. У резолюції міністрів освіти на зустрічі ради освіти у Програмі для сфери освіти були проголошені основні положення, що впроваджувалися в освітню політику суспільства:
1. Підвищити рівень технічного й наукового забезпечення освіти та навчання нації, з огляду на всі освітні рівні: шкільна освіта, вища та професійна, як для громадян країни, так і для іноземців.
2. Налагодити постійні зв’язки та забезпечити кваліфікаційну відповідність із системою освіти Європи.
3. Компілювати та накопичувати документацію і статистичний матеріал з питань освіти.
4. Співробітництво в сфері вищої освіти.
5. Вивчати іноземні мови.
6. Демократизувати освіту, впроваджувати однакові вимоги для вільного доступу до усіх видів освіти [40].
Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Але копіювання гасел систем освіти інших держав ще не означає, що ми здійснюємо розвиток нашої системи освіти у відповідності до кращих взірців освітніх систем. Важливо, спираючись на власний досвід, переборюючи традиційне гальмування всього нового, рухатися до створення власної системи освіти, яка була б модерною та індивідуальною.
Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.
Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. У цій країні раніше, ніж в Україні почалися реформи в освіті та суспільстві, тому досвід Польщі міг би бути дуже корисним для України.
До Європейського Союзу Польща приєдналася у 2004 році, що дало країні визнання польських дипломів у всіх країнах Європи, при цьому додаткового підтвердження не потрібно.
Освітня реформа в Польщі почалася з кінця 80-х р.р. ХХ ст. За ці роки Польща домоглася значних показників за рівнем дорослого населення – вона ввійшла в число країн, що мають найвищій індекс охоплення населення вищою освітою – 95 (до 30% дорослого населення мають вищу освіту). Частка студентів ВНЗ у населенні країни складає 5,4 % від числа громадян (2 млн. студентів при чисельності населення 38 млн. осіб) – за цим параметром Польща демонструє один із найвищих показників у світі.
В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. За всієї універсальності ці принципи відображали специфіку країни. Цими принципами були:
• принцип загальності освіти, що виражається в демократизації освіти і повної реалізації загального права на освіту (дошкільну і повну середню);
• принцип наступності, що пов’язаний з відсутністю яких-небудь перешкод при переході з одного навчального закладу в інший, погодженістю навчальних планів і програм;
• принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти;
• принцип єдності і диференціації системи освіти означає єдність цілей виховання і базового змісту освіти, що гарантує усім доступ до школи вищого рівня;
• заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним;
• принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів гарантує формування повноцінної особистості;
• принцип виховання за допомогою праці і для праці передбачає наповнення всього навчально-виховного процесу проблематикою праці, політехнізму, професійними знаннями і вміннями, що відповідають етапові і типові освіти, проблемам шкільної і професійної орієнтації;
• принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги;
• принцип гнучкості освіти і її реформувань;
• принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти;
• принцип науковості і економічності освіти.
Ці принципи знайшли своє відображення у «Законі про систему освіти».
Ще одним фундаментальним процесом, що передував польській освітній реформі, був процес напрацювання польськими вченими освітньої парадигми, яка мала б можливість задовольнити запити суспільства, що сформувалися в результаті суспільної трансформації. Більшістю польських педагогів як пріоритетна була обрана критично-креативна доктрина, тому що саме вона була здатна сформувати вільну людину, обмежено залежну від зовнішніх факторів, заповзятливу, ініціативну, тобто повноцінного суб’єкта і свого життя, і своєї діяльності. Критично-креативна доктрина, модель якої практично відповідає західному розумінню освіти і ґрунтується на демократичному суспільному устрої, вивільненні і розвитку потенційних здібностей людини.
Пріоритетна цільова спрямованість цієї політики передбачає:
1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини.
2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути).
3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації.
4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі.
5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%).
Реалізація освітньої реформи в Польщі знайшла вираження у структурній перебудові всієї системи освіти.
Як і в інших країнах Європи, найпрестижнішими серед ВНЗ є університети. Найбільша кількість ВНЗ міститься у Варшаві, Кракові, Бреславі, Познані. Усі державні ВНЗ установами освіти на рівні університету і, як правило, зберігають магістерську структуру навчання. Організація йзміст навчання у ВНЗ, як і щорічний прийом студентів, раніше регулювалися державою. Із 1990 н.р. ВНЗ отримали гарантоване законом право самим приймати рішення з даних питань, визначати критерії відбору і правила прийому абітурієнтів. Платня на одного студента в рік у недержавних ВНЗ складає до 2500 доларів. У ВНЗ існує денна, вечірня і заочна форми навчання, а також екстернат.
Із аналізу світових освітніх систем можна зробити висновок, що нашій державі потрібно провести цілий ряд заходів, які б відповідали пріоритетним напрямкам розвитку освіти Європейського континенту та світу. Кожна з розглянутих систем в основу свого розвитку ставила, перш за все, демократизацію освітньої діяльності і відповідність навчальної парадигми запитам суспільства. Проглядається універсальний принцип підготовки у ВНЗ – формування фахівця, здатного до діяльності у змінних умовах праці, ініціативного, творчого.
Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу.
Завдання.
Пояснити, у чому полягають особливості системи освіти США / Канади / Німеччини / Великої Британії / Польщі? Вказати, що може перейняти українська система освіти?

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:27, 4 вересня 2015 (EEST)

Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити. За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи: – заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів; – місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії; – коледжі вільних мистецтв з присудженням диплома бакалавра. Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені: 1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша. 2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки. 3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки. Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США. Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою. Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор». Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація. В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. Цими принципами були: • принцип загальності освіти; • принцип наступності; • принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти; • принцип єдності і диференціації системи освіти; • заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним; • принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів; • принцип виховання за допомогою праці і для праці; • принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги; • принцип гнучкості освіти і її реформувань; • принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти; • принцип науковості і економічності освіти. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів. Українська вища освіта поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу. Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:01, 6 грудня 2015 (EET)

_________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №5
РОЗВИТОК ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
На сьогодні 45 європейських країн, включно з Україною, підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці в забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб’єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності європейської системи освіти.
А. Похресник зазначає, що аналіз сучасних праць провідних українських філософів і керівників освітньої системи – В. Кременя, В. Андрущенка, Є. Суліми, Д. Табачника, С. Ніколаєнка – дає змогу виявити різноманітність та полярність поглядів і уявлень про стратегію освітнього процесу України в найближчому майбутньому.
Українська система освіти сьогодні не повною мірою відповідає актуальним вимогам суспільства, й тому можна спостерігати стійку тенденцію щодо неспроможності задовольнити зростаючі потреби її споживачів. Серед найважливіших проблем сучасної української системи освіти можна виокремити наступні: зниження якості навчання, системні втрати і нестачу педагогічних працівників, консервативність у змісті й технологіях навчання. І найголовніше – необхідні суттєві зміни у підготовці майбутніх фахівців-освітян та перепідготовки практикуючих педагогів.
Особливо гостро ці проблеми окреслилися тоді, коли Україна заявила про намір приєднатися до Болонського процесу. П. Ю. Буряк та О. Г. Гупало зазначають, що для України європейська інтеграція – це, в першу чергу, модернізація економіки та освіти, впровадження новітніх технологій, залучення іноземних інвестицій та інше. У культурно-цивілізаційному аспекті, на думку вчених, євроінтеграція – це шлях до активного взаємовигідного культурного обміну між українською та європейськими культурами, становлення України як одного з членів глобального суспільства. Бо глобалізація як явище сучасної дійсності здійснює суттєвий вплив всі сфери життя людства і на освіту як на особливий соціальний інститут.
Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, наполегливо працює над практичним приєднанням до Болонського процесу. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року з моменту підписання декларації на Бергенській конференції.
Приєднання України до Болонського процесу – це передусім нові можливості розвитку української системи освіти, а саме:
1. Визнання українських дипломів на міжнародному рівні.
2. Більша мобільність в європейському просторі для студентів та викладачів.
3. Спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами.
4. Конкурентоспроможність на європейському і світовому ринках праці.
Для України Болонський процес став не лише передумовою входження в європейський освітній простір, а насамперед значним імпульсом оновлення власної системи освіти. Трактуючи Болонський процес не як рух стандартизації, а як процес пошуку консенсусу, освітні реформи в Україні слід спрямовувати не на радикальні зміни, втрату кращих тенденцій та зниження національних стандартів якості освіти, а на розвиток і набуття якісно нових ознак.
Щоб входження України до Болонського процесу стало реальністю, потрібно провести серйозні реформи в галузі освіти, тому що українська вища освіта відрізняється від європейської. У Європейському Союзі прийняті і діють інші стандарти. Престиж освіти, високої кваліфікації у Європі традиційно дуже високий. За кордоном визнають, що отримати освіту здатна не кожна людина.
За матеріалами сайту www.europeans.org.ua, вищу освіту спроможний здобути заледве один з десяти тих, хто навчався у школі, а до вищих студій (на магістерському і докторському рівнях) доходить не більше 10-15 % випускників бакалаврату. У Європі завершують середню освіту на високому рівні лише тільки ті випускники, які мають намір вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 % до 25 % усіх учнів середніх шкіл. Сьогодні вищі навчальні заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл, тобто у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту. Сьогодні український диплом не визнається у Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. І хоча вони за багатьма показниками – за розвитком, ерудованістю, спеціальною підготовленістю – перевершують зарубіжних фахівців, дискредитація українського диплома триває.
Найбільше, що не влаштовує закордонних працедавців у підготовці наших фахівців, – низька дієвість знань. Дієвість знань – це здатність використовувати набуті знання, уміння на практиці. За експертними оцінками, цим параметром ми поступаємося найбільше [9].
За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки. Приймаючи фахівця на роботу, організація впевнена, що він підготовлений на належному рівні. Гарантія цього – високе резюме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином, і організація матиме до нього претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг серйозно постраждає.
Як уже зазначалося, за кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5-2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Українські вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади І-ІІ рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах ІІІ-V рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном така система освіти не визнається.
Отже, у зв’язку з приєднанням до Болонського процесу, Україні необхідно уніфікувати освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів. Необхідна трансформація існуючої в Україні системи вищої освіти відповідно до європейських вимог, що полягає у впровадженні нових підходів та технологій організації навчально-виховного процесу. Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців. Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського процесу.
Інтеграційні процеси необхідно пов’язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту й форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи.
Перш за все слід зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, пов’язані зі збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни, тому цей процес у жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, навпаки, спрямований на їх взаємне узгодження та гармонізацію.
Не випадково саме «гармонізація» виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно містким, адже головною метою виховання та навчання є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і шляхом пізнання цього світу, вміти визначити своє місце, опанувати певну професію. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю підготовки сучасного фахівця.
З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями.
Багатий український досвід слугуватиме надійним «стартовим майданчиком» для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвитку освітніх впливів.
Не зважаючи на значні досягнення української освіти, на думку ректора НТУУ «КПІ» М.З. Згуровського, існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:
1. Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.
2. Недостатнє визнання в суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою.
3. Загрозлива в масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.
4. Збільшення розриву зв’язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
5. Невиправдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста й магістра. З одного боку, можна помітити близькість програм підготовки спеціаліста й магістра, їхню еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.
6. Українська система наукових ступенів складніша, порівняно із загальноєвропейською, і це перешкоджає мобільності викладачів і науковців в Європі.
7. Неадекватно до потреб суспільства й ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі в чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
8. Відійшла в минуле колись добре організована система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип «освіта протягом життя» поки що в умовах нашої держави не може бути повною мірою реалізований.
9. Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних центрів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.
З метою прискорення процесу реформування освітньої галузі на виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» на урядовому рівні прийнято низку надзвичайно важливих для освіти державних цільових програм: розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року; розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року; підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року; розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки; впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»; Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів на 2012-2020 роки.
Визнанням позитивних якісних змін у забезпеченні розвитку національної освіти став Форум міністрів освіти європейських країн «Школа ХХІ століття: Київські ініціативи», на якому проголошено сім напрямів євроінтеграції середньої освіти і проекти практичних дій по кожному з них («Дошкільна освіта»; «Спільна історія без розділових ліній»; «Толерантність»; «Через мову до взаєморозуміння»; «ІКТ – освіта без кордонів»; «Від шкіл-партнерів до партнерів-країн»; «Новій освіті Європи – новий європейський учитель»).
Водночас глибина освітніх реформ, якість і ефективність роботи навчальних закладів і установ системи національної освіти не можуть повною мірою задовольнити сучасні потреби особистості та суспільства. Задекларовані у попередні роки стратегічні завдання щодо забезпечення рівного доступу дітей і молоді до освіти, забезпечення її сталого розвитку і нової якості, демократизації управління не набули повної реалізації. Зміст і організація національної освіти до цього часу недостатньо переорієнтовані на особистість дитини, на формування у дітей і молоді життєво важливих компетентностей, активної їх соціалізації. Викликає тривогу низький рівень здоров’я, морального, культурного і духовного розвитку молоді. Залишається критичним стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти, низький рівень оплати праці працівників освіти і науки.
Інтеграція України у світовий освітній простір вимагає постійного вдосконалення національної системи освіти, пошуку ефективних шляхів підвищення якості освітніх послуг, апробації та впровадження інноваційних педагогічних систем, реального забезпечення рівного доступу всіх її громадян до якісної освіти, модернізації змісту освіти і організації її адекватно світовим тенденціям і вимогам ринку праці, забезпечення безперервності освіти та навчання протягом усього життя, розвитку державно-громадської моделі управління.
Одним із визначальних факторів, що потужно вплине на правове забезпечення діяльності освітянських закладів України у наш час є Закон України «Про вищу освіту», ухвалений Верховною Радою України 1 липня 2014 р. і підписаний Президентом України 1 серпня 2014 р. До основних новацій Закону України «Про вищу освіту» можна віднести:
1. Для виведення системи освіти України на нові показники якості освітянських послуг буде створено окремий колегіальний орган – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.
2. Суттєво будуть посилені антиплагіатні норми і відповідальність за них (обов’язкове оприлюднення наукових робіт).
3. Створюватиметься новий механізм виборів ректорів вищих навчальних закладів (участь всього викладацького складу та збільшено у відповідній пропорції (не більше 15%) кількість студентів, які братимуть участь у голосуванні). Зазначено, що вибори будуть відбуватися в один тур за системою «перехідного голосу». Таким чином, трудовому колективу ВНЗ надається право самостійно обирати ректора, тоді як Міністерство освіти і науки лише фіксуватиме факт вибору.
4. Для ректорів, деканів і завідуючих кафедрами прописано обмеження перебування на посаді – не більше двох строків (5+5). Ця вимога зможе забезпечити ротацію та оновлення керівного складу ВНЗ, сприятиме притоку талановитої молоді до управління освітянськими закладами.
5. Усі виші отримають право остаточного присудження наукових ступенів (у Нацагентстві залишаються лише питання акредитації спецрад і розгляд апеляцій на їх рішення).
6. Державні ВНЗ зможуть розміщувати власні надходження від своєї освітньої, наукової та навчально-виробничої діяльності на рахунках установ державних банків. Позитивне нововведення, спрямоване на розширення фінансової автономі навчальних закладів. Накопичення фінансових ресурсів надасть можливість ВНЗ застосовувати їх для свого стратегічного розвитку.
7. Зменшено кількість годин навчального навантаження викладачів – одна ставка становитиме не 900, а 600 навчальних годин. Зменшено навантаження на студентів – кількість годин в одному навчальному кредиті змінено з 36 до 30 навчальних годин. Завдяки цьому викладачі зможуть більше уваги приділяти науковим дослідженням і підготовці сучасних навчально-методичних матеріалів.
8. З 2016 року запроваджуватиметься новий механізм електронного вступу до ВНЗ і автоматичного розміщення місць державного замовлення. Це нововведення може стати ефективним механізмом зменшення корупції на етапі вступу до ВНЗ (звичайно, якщо до 2016 року до Закону не будуть внесені зміни). І, що найголовніше, розшириться доступ усіх прошарків населення до престижних вузів та спеціальностей.
9. Створюватимуться умови для збільшення мобільності студентів і викладачів . Кількість навчальних дисциплін стане меншою, при цьому студенти будуть обирати 25% курсів. Саме ця вимога наблизить нашу систему освіти до країн, чиї дипломи відповідають принципам та стандартам Болонського процесу.
10. Протягом визначеного у законопроекті перехідного періоду із системи вищої освіти буде вилучено рівень молодшого спеціаліста та запроваджено ступінь молодшого бакалавра як скорочений цикл підготовки бакалаврів. Законом також скасовується ступінь кандидата наук, натомість запроваджуються такі ступені вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук. При цьому ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вищою радою навчального закладу або наукової установи у разі успішного виконання відповідної наукової програми та публічного захисту дисертації. Надвелика кількість освітніх рівнів, що зберігається у вищій освіті України, даним законом зменшилася. Але, вона і досі не відповідає прийнятій більшістю держав-учасниць Болонського процесу, трьохрівневій освіті (бакалавр, магістр, доктор філософії).
11. Закон розширює автономію університетів та надає громадськості більше важелів для контролю за його діяльністю. Університети, згідно закону, впроваджуватимуть внутрішній публічний моніторинг якості, а його результати будуть розміщені на сайті вузу.
12. Українські ВНЗ зможуть вільно наймати випускників та професорів закордонних університетів.
Відзначені новації майже повністю відповідають вимогам Болонського процесу. Реалізація їх в освітянському просторі наблизить українську освіту до принципів Болонського процесу Європейського простору вищої освіти. Це ще один важливий крок України у напрямку до Євросоюзу.
Завдання:
Розкрийте, яким чином зміни та реформи, що проходять в українській системі освіти, позначилися на роботі вашого навчального закладу. Коротко проаналізуйте, як змінився річний план роботи вашого навчального закладу за останні 5-10 років.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:46, 11 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня.З метою національно-патріотичного виховання в закладі створений шкільний музей, визнаний кращим музеєм серед шкіл міста. Інформатизація освіти є однією з найважливіших складових Державної програми розбудови інформаційного суспільства на основі впровадження новітніх інформаційних технологій.Щорічно навчальні кабінети нашого закладу поповнюються телекомунікаційними засобами навчання (телевізори, комп’ютери, екрани) .Це одне із стратегічних завдань упровадження Державного стандарту в частині базової загальної середньої освіти. Усі педагоги школи володіють ( на різному ріні) комп’ютером , використовують у своїй роботі інформаційно - комунікаційні технології ( Державна цільова програми впровадження в навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»).
Англійська мова вивчається з 1 класу, інформатика з 2 класу, ваіативна складова 2-4 класи " Зарубіжна література". --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:13, 6 грудня 2015 (EET)

==== Індивідуальні заняття ====
Індивідуальне заняття №1.
Тема. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс (2 год)
Мета: довести важливість впровадження інформаційних технологій у навчально-виховний процес; розкрити вдосконалення педагогічного дискурсу через використання телекомунікаційних мереж з інтерактивними та мультимедійними технологіями; довести необхідність підвищення інформаційної грамотності і культури всіх учасників освітнього процесу.

Розкрийте унікальний внесок ІКТ у навчально-виховний процес.
Література:
1. Блага О.В. Інформаційні технології як невід’ємна складова новітнього освітнього процесу [Електронний ресурс] /О.В. Брага // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Філософія. Психологія. Педагогіка. – 2007. – №2. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VKPI_fpp/2007-2-2/09_Blaga.pdf
2. Колин К.К. Информатизация образования: новые приоритеты // Информатика и образование. – 2001. – № 10.
3. Вишинська Г. Інформатизація як дійсність та перспективна тенденція розвитку освіти / Г.Вишинська // Філософські абриси сучасної освіти : монограф.; [за заг.ред. І. Предборовської]. – Суми :ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 148-189
4. Гендина Н.И. Информационная культура учителя: концепция формирования и региональный опыт / Н.И.Гендина // Образование. Карьера. Общество. - №1. – 2003. – С. 20-23
5. Склейнов Е.Л. Интеграция интерактивных и Интернет-технологий как новое направление информатизации образования [Электронный ресурс] / Е.Л.Склейнов // Информационная среда образования и науки. – Вып.9. – 2012. - Режим доступа: http://www.iiorao.ru/iio/pages/izdat/ison/publication/ison_2012/num_9_2012/Sklejnov.pdf.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:06, 15 вересня 2015 (EEST)
Доброго дня. Використання інтеракктивних навчальних технологій дозволяє підвисити якість навчального процесу за рахунок підвищення мотивації, тісній взаємодії всіх субєктів навчання. Застосування таких технологій дозволяє вести постійний діалог учня з навчальним середовищем, допомагає зробити навчальний процес більш цікавим та насиченим.

Крім того, впровадження ІКТ у сучасну освіту суттєво прискорює передавання знань і накопиченого технологічного та соціального досвіду людства не тільки від покоління до покоління, а й від однієї людини до іншої.
Сучасні ІКТ, підвищуючи якість навчання й освіти, дають змогу людині успішніше й швидше адаптуватися до навколишнього середовища, до соціальних змін. Це дає кожній людині можливість одержувати необхідні знання як сьогодні, так і протягом життя. постінду
Активне й ефективне впровадження цих технологій в освіту є важливим чинником створення нової системи освіти, що відповідає вимогам ІС і процесу модернізації традиційної системи освіти.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 22:58, 6 грудня 2015 (EET)

_________________________________

Індивідуальне заняття №2.
Вплив нових інформаційних технологій на професійну компетентність вчителя (2 год).
Опрацюйте наведену літературу та 1) розкрийте вплив інформатизації освіти на зміну ролі вчителя у навчально-виховному процесі; 2) вкажіть ті, цифрові навички, якими, на вашу думку, повинен володіти вчитель в ХХІ столітті.
Рекомендована література:
1. Биков В.Ю. Сучасні інноваційні ІКТ-інструменти розвитку систем відкритої освіти / В.Ю. Биков, А.М. Гуржій // Педагогічна і психологічна науки в Україні : зб. наук. праць : в 5 т. – Т. 4 : Професійна освіта і освіта дорослих. – К. : Педагогічна думка, 2012. – С. 44-62.
2. Данільян В.О. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально-філософський аналіз): автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09.00.03 / В.О. Данільян. – Х., 2006. – 20 с.
3. Еляков А.Д. Современная информационная революция / А.Д. Еляков // Социологические исследования. – 2003. – № 10. – С. 29-38.
4. Журналістика : словник-довідник / авт.-уклад. І.Л. Михайлин. – К.: Академвидав, 2013. – 320 с. – (Серія «Nota bene»).
5. Захар О.І. Використання інтернет-технологій у процесі підвищення кваліфікації вчителів / О.І. Захар // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 7-9.
6. Карчевський М.В. Соціальні передумови правових заходів інформаційної безпеки / М.В. Карчевський // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Є.О. Дідоренка. – 2011. – № 1. – С. 35-55.
7. Кочарян А.Б. Вимоги до професійної компетентності науково-педагогічних працівників університету за умов створення електронного освітнього середовища / А.Б. Кочарян // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 16-18.
8. Логвиненко Ю.В. Вплив інформаційних технологій на сучасний педагогічний дискурс / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Вісник Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка: [зб. наук. праць. Вип. 23.] / редкол. О.І. Курок (відп. ред.) [та ін.]. – Глухів : ГНПУ ім. О. Довженка, 2013. – С. 68-76.
9. Логвиненко Ю.В. Зміни в українському освітньому дискурсі під впливом інформаційного суспільства / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Освіта Сумщини. – №1 (21). – С. 42-47.
10. Логвиненко Ю. В. Освіта ХХІ століття: виклики, пошуки відповідей: [навч.-метод. посіб.] / Ю. В. Логвиненко, В.О. Мазуренко, Т.Г. Стукалова. – Суми: РВВ СОІППО, 2012. – 104 с.
11. Медведєв І.А. Інформатизація освіти як шлях підвищення її якості та доступності (на прикладі Сумської області) / І.А. Медведєв, Л.Г. Петрова, С.П. Ніколаєнко // Комп'ютер у школі та сім’ї. – 2013. – № 6 (110). – С. 3-7.
12. Модели управления процессами комплексной информации общего среднего образования / Г.Д. Дылян, Э.С. Работыльская, М.С. Цветков. – М.: Бином. Лаборатория знаний, 2005. – 111 с.
13. Морозов В. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс / В. Морозов // Вища освіта України. – 2013. – №2. – С. 54-58.
14. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
15. Чубарук О.В. Управління розвитком інформаційно-комунікаційної компетентності вчителів української мови і літератури в системі післядипломної освіти / О.В. Чубарук // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 11-15.
Інтернет-ресурси:
16. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості: аналіт. доп. / Д. В. Дубов, О. А. Ожеван, С.Л. Гнатюк. – К. : НІСД. – 2010. – 64 с. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/dubov_infsus-31058.pdf
17. Закон України Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, № 12, ст.102 ) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/537-16
18. Комендант О.В. Стан України у світових ІТ-рейтингах в аспекті впровадження економіки знань [Електронний ресурс] / О.В. Комендант. – Режим доступу: http://sophus.at.ua/publ/2013_05_30_31_kampodilsk/ekonomichnij_blok_doslidzhen/stan_ukrajini_u_svitovikh_it_rejtingakh_v_aspekti_vprovadzhennja_ekonomiki_znan/31-1-0-649
19. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні: [Електронний ресурс] // Президія НАПН України. Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. – Режим доступу: http://www.ispp.org.ua/news_44.htm. Назва з екрану.
20. Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії, інформація, ідеологія та утопія. / Д. Лайон : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/lajon.html.
21. Малицька І.Д. Роль і місце ІКТ в системах освіти зарубіжних країн: [Електронний ресурс] / І.Д.Малицька. – Режим доступу: http://www.ime.edu-ua.net/em10/content/09midcfo.htm
22. Могилев А.М. Принципы системной информатизации в системе образования [Электронный ресурс] / А.М. Могилев – Режим доступа: znamenvs.chat.ru ELBR./1htm.
23. Онкович Г.В. Медіаосвіта (Загальний курс) // Програма навчального курсу для студентів вищих навчальних закладів :[Електронний ресурс] / Г.В. Онкович. – К.: ІВО НАПН України. – 2010. – 24 с.– Режим доступу: http://edu.of.ru/attach/17/82978/doc
24. Писаренко О.Л. Сутність інституту освіти в інформаційному суспільстві: соціально-філософський аналіз. / О.Л. Писаренко. – [Електронний ресурс]. –:Режим доступу: http://www.google.com.ua/url// nbuv.gov.ua/portal/natura/vkpi/fpp/2009-2/24_Pisarenko.
25. Рамський Ю.С. Зміни в професійній діяльності вчителя в епоху інформатизації освіти / Ю.С. Рамський. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ii.npu.edu.ua/files/Zbirnik_KOSN/12/2.pdf
26. Чекман І. С. Конвергентні технології – нанобіомедичний аспект / І.С. Чекман, Т.Ю. Небесная, А.М. Дорошенко // Український медичний часопис. – 2011. – №2 (82) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://www.umj.com.ua/article/8865/konvergentni-texnologii-nanobiomedichnij-aspekt.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:09, 29 жовтня 2015 (EET)
Доброго дня.Сучасний вчитель повинен:
– вміти розробляти свою власну методику;
– вміти реалізовувати дослідницький підхід у навчанні;
– формувати в учнів критичне ставлення до готових рішень;
– вміти навчити учнів раціонально вибирати індивідуальний освітній маршрут і способи його проходження;
– володіти методикою проектної діяльності;
– проводити педагогічні дослідження;
– бути готовим і відкритим до інновацій, вміти педагогічно доцільно застосовувати інноваційні педагогічні технології;
– вміти використовувати інформаційні освітні ресурси (зокрема, розподілені інформаційні ресурси в локальних і глобальних мережах), створювати нові методичні розробки та здійснювати інформаційну взаємодію між учасниками навчально-виховного процесу;
– вміти застосовувати інформаційні та комунікаційні технології в педагогічній науці і практиці (вчитель математики, зокрема, повинен вміти застосовувати навчальні середовища для навчання математики та комп’ютерні математичні системи навчального та професійного призначення для генерування нових ідей, виявлення закономірностей, інформаційного (зокрема, математичного) моделювання, виконання обчислювальних експериментів);
– постійно підвищувати свою професійну компетентність;
– вміти працювати в колективі (володіти інтелектуальними, етичними, емоційними якостями, необхідними для колективної роботи);
– аналізувати проблеми інформаційної екології особистості, які пов’язані зі зростанням інструментальних можливостей людини в інформаційному суспільстві (негативний вплив комп’ютерних та інформаційних технологій на психофізичне здоров’я людини: комп’ютерна ігрова залежність, різного роду Інтернет-залежності, комп’ютерна злочинність, девіантна поведінка при роботі в мережі, віртуалізація міжособистісного спілкування, управління масовою свідомістю, проблеми інформаційної безпеки особистості і ін.).--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 23:18, 6 грудня 2015 (EET)

==== Консультації ====
Консультація (2 год.)
Євроінтеграційна стратегія України: науково-освітні перспективи
Програми допомоги ЄС у сфері вищої освіти України. Відставання української освітньої системи з ряду параметрів від освіти в країнах ЄС. Заходи у сфері освіти в України рамках програм зовнішньої допомоги Європейської Комісії. Програма Tempus. Програма Erasmus Mundus. Вікно зовнішньої співпраці Erasmus Mundus. Програма Жана Моне.

Рекомендована література:
1. Актуальні проблеми євроінтеграції : [зб. статей з пит. євроінтегр. та права / За ред. Д. Ягунова, вступ ст. В. Вишнякова. – Вип. 7.]. – Суми: ПП Кочубей Н.В., 2011. – 276 с.
2. Андрущенко В. Проблема входження української університетської освіти в європейський освітній простір / В. Андрущенко, І. Гамерська // Рідна школа. – 2012. – № 1-2 (січень-лютий). – С. 3-8.
3. Андрущенко В. Модернізація педагогічної освіти України в контексті Болонського процесу / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2004. – № 1. – С. 4-6.
4. Андрущенко В. Освіта України в системі цінностей «розколотого світу» / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2009. – №3. – С. 31-37.
5. Буряк П.Ю. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності: Навчальний посібник / П. Ю. Буряк, О. Г. Гупало. – К. : Хай-тек прес, 2007. – 336 с.
6. Дарійчук Л. Система освіти в Україні: реформування чи оновлення? / Л. Дарійчук // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 6.
7. Дмитриченко М.Ф. Вища освіта і Болонський процес: [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / М.Ф. Дмитриченко, Б.І. Хорошун, О.М. Язвінська, В.Д. Данчук. – К.: Знання України, 2006. – 440 с.
8. Ерохин А. К. К вопросу об изменении целей высшего образования / А.К. Ерохин // Alma mater. – 2008. – №10. – С. 21-25.
9. Євроінтеграція – крок до заможної України // Вісник пенсійного фонду України. – 2013. – №9 (135). – С. 4-5.
10. Журавський В. Основні завдання вищої школи щодо реалізації в Україні принципів і завдань Болонського процесу / В. Журавський // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 12-16.
11. Журавський В.С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти / В. С. Журавський, М. З. Згуровський. – К.: Вища школа, 2003. – 196 с.
12. Кордон М.В. Європейська та євроатлантична інтеграція України: [навч. посіб.; 2-е видання] / М.В.ґ Кордон. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 172 с.
13. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / В.Г. Кремень. – К.: Грамота, 2005. – 448 с.
14. Майер Б.О. Об онтологии качества образования в обществе знания / Б.О. Майер, Н.В. Наливайко // Философия образования. – 2008. – №3. – С. 4-18.
15. Майер Б.О. Образование в условиях глобальных изменений: методологическая функция философии образования / Б.О. Майер // Философия образования. – 2012. – №6 (45). – С. 117-124.
16. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
17. Похресник А. Стратегічна роль цілісного освітньо-наукового комплексу / А. Похресник // Вища освіта України. – 2011. – № 4. – C.30-36.
18. Соколов В. Євроінтеграційні прагнення України: досягнення та перспективи / В. Соколов // Віче. – 2010. – №22 (283). – С. 25-28.
19. Ціватий В. Завершення періоду євроромантизму / В. Ціватий // Зовнішні справи. – 2011. – №7-8. – С. 14-17.
Інтернет-ресурси:
20. Болонський процес в Україні: перспективи та проблеми [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.loippo.lg.ua/reforma_bolon_dekl.htm.
21. У Європу Знань через Болонський процес [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://studprofcom.ntu-kpi/kiev/ua.
22. http://ec.europa.eu/education/lifelonglearning-programme/doc88_en.htm
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:02, 21 жовтня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====
СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Вивчаємо джерела:
1. http://vnz.org.ua/zakonodavstvo/111-zakon-ukrayiny-pro-vyschu-osvitu;
2. mon.gov.ua/img/zstored/files/project_30102014.doc

СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Обговорюємо:
• Закон України «Про вищу освіту»;
• Проект Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років Що, на вашу думку, у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» вказує на трансформації української системи освіти? Чи, навпаки, свідчить про те, що стан української освіти, її нормативно-законодавчої бази, не відповідає запитам суспільства?
• Які протиріччя містяться у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років»? Як це може позначитися на розвитку освіти України?
• Чи можете ви назвати Закон України «Про вищу освіту» та Проект «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» перспективними для розвитку України? Чому?
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:16, 15 вересня 2015 (EEST)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Доброго дня! Вам слід виконати ВСІ завдання, що пропонувалися протягом вивчення модуля.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:02, 23 вересня 2015 (EEST)

доброго дня. зауваження залишаються без змін.--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:25, 18 листопада 2015 (EET)

Соціально-гуманітарний кредитний модуль Сінєльнікова О. А.

2015-12-06T20:58:12Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Індивідуальні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Дайте відповідь на запитання:
1. Встановіть зв’язок між модернізацією системи освіти і розвитком сучасного суспільства.
2. Ознайомтеся з рейтингами українських університетів (можна скористатися джерелом: http://dou.ua/lenta/articles/ukrainian-universities-2014/) і встановіть, які показники визначають якість освітніх послуг, опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :[[Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В.]]

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:02, 12 червня 2015 (EEST)

1.Доброго дня.Модернізація системи освіти зумовлена тим , що саме освіта, у першу чергу, сприяє змінам , які відбуваються в суспільстві. Дослідженнями встановлено, що чим вищий рівень освіти працівників, тим вищі при одних і тих самих розряді й стажі виконання норм виробітку і результати праці. В умовах ринкової економіки, очевидно, рівень загальної освіти членів суспільства є необхідною умовою успіху.До основних складових процесу модернізації освіти належать:
– наявність чіткої стратегії, політики та інструментів модернізації;
– інституційна автономія, інституційні стратегії та профілізація інститутів (розробка та імплементація профілів організацій); професійна підготовка лідерів (вищий рівень) і менеджерів (середній рівень) вищих навчальних закладів.
Існування складових модернізації системи освіти без реального впровадження їх в життя – це лише напрями бажаного стану, до якого прагнуть держави Європи. У цій ситуації важлива відповідність матеріальних та фінансових ресурсів для реалізації стратегічних завдань щодо модернізації освітніх закладів, і особливо важливо в цій ситуації – мати готовність державних рівнів. Органи державної влади, особливо це стосується української дійсності, мають реально підтримувати розвиток системи освіти, фінансово забезпечуючи розвиток української системи освіти у відповідності до світових фінансових норм.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:02, 6 грудня 2015 (EET)
2.Якість освітніх послуг визначають наступні показники: склад викладачів, майбутнє працевлаштування, рівень студентів, програми навчання, предмети, що вивчаються. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:29, 6 грудня 2015 (EET)
_____________________________

Доброго дня. Дайте відповідь на запитання: 1. Розкрийте, що включає в себе поняття «двоступенева система вищої освіти»? 2. Складіть хронологічну таблицю із найважливіших (на вашу думку) подій Болонського процесу (до 10 подій). Відповідь аргументуйте,

опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В. --[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:22, 16 червня 2015 (EEST)

1.За кордоном запроваджена двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5 – 2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, повинен спочатку отримати ступінь магістра, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Наші вищі навчальні заклади на сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. Болонський процес спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах європейського регіону, спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:44, 6 грудня 2015 (EET)

2. Хронологічна таблиця подій Болонського процесу 19 червня 1999 року - Болонья (Італія) підписання документу "Болонська декларація" 19 травня 2001 р. Празьке комюніке. Прага. Підтверджено позиції щодо цілей, визначених Болонською декларацією, висловлено зауваження щодо подальшої реалізації процесу 18-19 вересня 2003 року Берлінське комюніке Берлін. Поширення загальноєвропейських вимог на докторські ступені 2003 рік приєднання Росії 19-20 травня 2003 року. Саміт учасників Болонського процесум. Берген (Норвегія) Запропоновано: прийняти зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій; увести в своїй основі двоступеневу структуру вищої освіти; використати єдину систему кредитних одиниць (систему ECTS – European Community Course Credit Transfer System) і додатків до дипломів; напрацьовувати, підтримувати і розвивати європейські стандарти якості зі застосуванням порівняних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки; усунути існуючі перепони для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи 17-18 травня 2007 року. Саміт учасників Болонського процесу. Лондон. 28-29 квітня 2009 року. Конференція. Левен (Бельгія)Озвучено основні питання конференції на наступне десятиріччя (суспільний контроль освіти; безперервне навчання; працевлаштування випускників; міжнародна відкритість; мобільність студентів і освіти в цілому, наукових досліджень і інновацій, інформації та методів прозорості в освіті) і розкриті нові напрямки співпраці учасників Болонського процесу. 6-28 квітня 2012 р. Міністерська Бухарестська конференція та Третій Болонський Форум. Бухарест.(Румунія) Обговорили майбутнє Європейського простору вищої освіти. Підписано Бухарестське комюніке «Використання нашого потенціалу з найбільшою користю: консолідація Європейського простору вищої освіти». Міністр освіти і науки Армен Ашотян офіційно прийняв керівництво на 2012-2015 рр. 2015 р. Міністерський саміт країн-учасниць Болонського процесу. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:51, 6 грудня 2015 (EET)_____________________________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №3-4
СВІТОВІ ОСВІТНІ СИСТЕМИ, ЇХ РІЗНОВИДИ ТА УНІФІКАЦІЯ
(4 год.)
Інститут освіти нині переживає кризу в масштабі людства. «Криза університету» є предметом національної дискусії в Німеччині, Франції, США, Канаді та інших країнах. Питання в тому, чи повинна освітня система готувати фахівців, які мають досить конкретний набір знань і вмінь, за замовленням (і за гроші) професійних спільнот нації, чи вона має виховувати передовсім компетентних і відповідальних громадян. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів.
Українська вища освіта (як і середня) поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Західні освітні системи орієнтуються на пошук власних рішень, бо отримані розв’язки, навіть слабкі, примітивні цінуються значно вище, аніж запозичення чи повторення. Тобто, світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Молодий спеціаліст, закінчивши ВНЗ, має бути готовим до діяльності за фахом.
У зв’язку з тим, що США є лідером на ринку освітніх послуг, варто хоча б побіжно розглянути їхню освітню систему. Перші кроки до становлення системи вищої освіти у США було зроблено ще на початку XVII ст., коли засновувалися коледжі вільних мистецтв, які створювались на зразок англійських технологічних. Згодом майже в усіх Штатах з’явилися сільськогосподарські коледжі. Однак, якщо в Європі вищі професійні школи існували самостійно, то в США зазвичай включалися до складу університету поряд з коледжами вільних наук та мистецтв. Одночасно зі ступенем бакалавра вони почали присвоювати ступінь магістра і доктора. Таким чином, до початку XX ст. еволюція установ американської вищої школи привела до створення великих університетів, які стали основними осередками фундаментальної науки в США. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити.
За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи:
– заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів;
– місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії;
– коледжі вільних мистецтв, що є істотною особливістю системи вищої освіти США, з присудженням диплома бакалавра з домінуючим академічним і мінімальним професійним наповненням. Однак, на заключних роках 4-річної програми є тенденція додавати професійні курси, що розширює можливості випускників;
– загальноосвітні коледжі з присвоєнням диплома як бакалавра, так і магістра;
– незалежні професійні школи з бакалаврським (часто й магістерським) рівнем дипломів у сферах технології, мистецтв тощо;
– університети з правом підготовки докторів і всіма циклами навчання.
Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Набули популярності оригінальні програми з освіти і виховання, які започаткував Джун Рі (радник Дж. Буша з гуманітарного циклу освіти). Зокрема, його програму морально-фізичного виховання під назвою «Народжений бути щасливим» визнано доцільною для впровадження як обов’язкової в систему загальної освіти Америки. Щоб стати щасливим, на думку розробника програми, необхідно дотримуватися девізу: розум у голові, чесність у серці, сила у тілі. У США існує відзнака – «За компетентність, чесність, відданість у роботі».
Розробку нових стандартів започаткувала адміністрація Президента Б. Клінтона спільно з конгресом США. Програмою передбачено приєднання кожної школи і шкільного класу в США до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів, якісне навчання в майбутніх школах тощо.
У США значна увага приділяється дослідженням у галузі філософії освіти, зокрема педагогічної. Саме такий підхід забезпечує аналіз дійсного стану та з’ясування напрямів розвитку системи освіти та її придатності забезпечувати потребу економіки держави у висококваліфікованих фахівцях.
Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою. Вартість одного навчального року не є сталою і залежить від штату, рівня престижності вищого навчального закладу, його належності до державного чи приватного сектора. Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам, окрім того, діє система підтримки кращих студентів (стипендії, гранти).
Із книги У. Айзексона «Стив Джобс» бачимо результат реформ освітньої системи США, що вивели освіту країни на лідерські позиції. США здійснювали пошук талановитої молоді для всіх галузей економіки на багаточисленних конкурсах, в одному з яких взяв участь С. Джобс: «Изобретение получило первый приз на городском конкурсе, который проводили ВВС США, несмотря на то, что среди конкурсантов попадались даже двенадцатиклассники». Зв’язок школи і держави через конкурси забезпечував формування майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки.
Оскільки система освіти американського континенту в сфері надання освітянських послуг є передовою у порівнянні з Європою, то є смисл розглянути канадський досвід роботи вищих навчальних закладів.
Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. У Канаді функціонує 98 університетів та університетських коледжів. Провідними у системі вищої освіти є 58 університетів. Навчання в університетах Канади платне. Оплата за навчання варіюється залежно від місця розташування навчального закладу та програми. Водночас середня оплата університетського курсу за рік досить невисока і дорівнює мінімальній заробітній платі. У середньому навчання для студента коштує від 3500 до 20 000 канадських доларів за рік. Крім того, старанні студенти можуть отримати грант на освіту.
Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені:
1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша.
2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки.
3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки.
Прикро, що український диплом про вищу освіту в Канаді оцінюється на рівні бакалавр. Набір студентів на денну форму навчання в університетах варіюється від 350 до 1000, а в деяких університетах на курс набирають лише 11 осіб (наприклад університет Бішоп). Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов.
У 61 ВНЗ навчання здійснюється англійською мовою, у 17 – французькою, лише 5 університетів є двомовними. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. У країні відсутній єдиний центральний орган щодо управління вищою школою. Детальнішу інформацію про вищі навчальні заклади Канади можна знайти за адресою на сайті: gc.ca.ru Toronto.ca.
Поза сумнівом, значний внесок до соціальних та економічних успіхів належить освітньо-науковому комплексу Німеччини. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів, що виявила себе фактично з 1990-х років. Враховуючи заклади університетського рівня кількість студентів коливається в інтервалі 1,8-1,9 млн. осіб. Із найновіших інтернет-даних про вищу освіту Німеччини бачимо, що країна має в усіх наявних закладах трохи більше 2 млн. студентів, з яких лише 65 тис навчається у недержавних ВНЗ. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Цей феномен не можна пояснити браком коштів на освіту – освітній бюджет Німеччини спроможний забезпечити надання освітніх послуг більшому відсотку молоді. Т. Коваль пояснює це менталітетом нації.
Тривалість навчання відрізняється не лише у різних типах ВНЗ, а й серед закладів однієї групи. Так, підготовка математика триває у Берлінському університетів 18 семестрів, а в окремих периферійних університетах – 12 чи навіть менше. Середній вік випускників – 28-30 років.
Навчання у вищих навчальних закладах триває 5 років (10 семестрів). Винятком є медична (триваліша) і вища педагогічна (3 роки) освіта. Після навчання передбачається стажування (18 місяців), а потім – складання іспитів, підготовка та захист дипломів.
Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Особливістю цієї моделі є спрямованість на «просвітницьку» діяльність, що має на увазі оволодіння необхідною сумою знань, умінь і навичок. Зміст програм навчання природно включає результати дослідницької роботи викладацького корпусу, які використовуються як матеріал для навчальних програм. І викладачі, і студенти взаємодіють на основі науково-дослідної кооперативної праці як пошукувачі. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль.
Найбільш відомим і престижним вищим навчальним закладом Німеччини є Гейдельбергський університет (заснований у 1386 році за зразком паризької Сорбони), серед викладачів якого були філософи Гегель і Ясперс, хімік Геймсгольц, 8 лауреатів Нобелівської премії. Сьогодні, коли англійська мова практично є мовою міжнародного спілкування, освіта, отримана у Великій Британії, дає значні переваги й розкриває більші можливості для випускників англійських шкіл, коледжів та університетів. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою.
Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Але, поряд із цим, діти 3-4 років можуть ходити в дитячий садок, а ті, кому виповнилося 16 років, і закінчили школу, продовжують навчання в коледжах й університетах.
Система освіти Великої Британії складна. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор».
Вчені ступені у Великій Британії присвоюються студентам, які успішно завершили курс навчання. Формально ступені одного рівня, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються одне від одного, але на практиці їх «вага» визначається репутацією університету, що їх присвоїв.
Національна рада професійних кваліфікацій Великої Британії (NCVQ) представила нову структуру професійних кваліфікацій Англії, Уельсу та Північної Ірландії. Вона базується на національних стандартах, що визначають навички, уміння, знання та компетентність працівників, яких вимагає роботодавець, відповідно потребам сучасної економіки, політики та суспільних відносин.
Реформа освіти почалася у Великій Британії з прийняттям Закону «Про освіту» в 1988 році. Її проведення, було обумовлено стурбованістю правлячих кіл зниженням конкурентоздатності країни в порівнянні з іншими державами Заходу. У травні 1997 року, з приходом до влади лейбористського уряду Т. Блера, прем’єр-міністр уже в одній із перших промов проголосив: «Трьома головними національними пріоритетами є: освіта, освіта, освіта». Важливими завданнями в цій сфері були названі не тільки поліпшення обов’язкової освіти, а і професійної, а також реформа фінансування університетської системи. Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація.
Генрі Джейн у доповіді «Суспільна освітня політика» на семінарі проголосив початок створення й імплементації визначених, чітких освітніх орієнтирів, які б стали поштовхом розвитку професійної освіти та знайшли білі плями і недоробки в цій галузі, що вимагає свого дослідження та шляхів його поліпшення. У резолюції міністрів освіти на зустрічі ради освіти у Програмі для сфери освіти були проголошені основні положення, що впроваджувалися в освітню політику суспільства:
1. Підвищити рівень технічного й наукового забезпечення освіти та навчання нації, з огляду на всі освітні рівні: шкільна освіта, вища та професійна, як для громадян країни, так і для іноземців.
2. Налагодити постійні зв’язки та забезпечити кваліфікаційну відповідність із системою освіти Європи.
3. Компілювати та накопичувати документацію і статистичний матеріал з питань освіти.
4. Співробітництво в сфері вищої освіти.
5. Вивчати іноземні мови.
6. Демократизувати освіту, впроваджувати однакові вимоги для вільного доступу до усіх видів освіти [40].
Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Але копіювання гасел систем освіти інших держав ще не означає, що ми здійснюємо розвиток нашої системи освіти у відповідності до кращих взірців освітніх систем. Важливо, спираючись на власний досвід, переборюючи традиційне гальмування всього нового, рухатися до створення власної системи освіти, яка була б модерною та індивідуальною.
Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.
Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. У цій країні раніше, ніж в Україні почалися реформи в освіті та суспільстві, тому досвід Польщі міг би бути дуже корисним для України.
До Європейського Союзу Польща приєдналася у 2004 році, що дало країні визнання польських дипломів у всіх країнах Європи, при цьому додаткового підтвердження не потрібно.
Освітня реформа в Польщі почалася з кінця 80-х р.р. ХХ ст. За ці роки Польща домоглася значних показників за рівнем дорослого населення – вона ввійшла в число країн, що мають найвищій індекс охоплення населення вищою освітою – 95 (до 30% дорослого населення мають вищу освіту). Частка студентів ВНЗ у населенні країни складає 5,4 % від числа громадян (2 млн. студентів при чисельності населення 38 млн. осіб) – за цим параметром Польща демонструє один із найвищих показників у світі.
В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. За всієї універсальності ці принципи відображали специфіку країни. Цими принципами були:
• принцип загальності освіти, що виражається в демократизації освіти і повної реалізації загального права на освіту (дошкільну і повну середню);
• принцип наступності, що пов’язаний з відсутністю яких-небудь перешкод при переході з одного навчального закладу в інший, погодженістю навчальних планів і програм;
• принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти;
• принцип єдності і диференціації системи освіти означає єдність цілей виховання і базового змісту освіти, що гарантує усім доступ до школи вищого рівня;
• заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним;
• принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів гарантує формування повноцінної особистості;
• принцип виховання за допомогою праці і для праці передбачає наповнення всього навчально-виховного процесу проблематикою праці, політехнізму, професійними знаннями і вміннями, що відповідають етапові і типові освіти, проблемам шкільної і професійної орієнтації;
• принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги;
• принцип гнучкості освіти і її реформувань;
• принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти;
• принцип науковості і економічності освіти.
Ці принципи знайшли своє відображення у «Законі про систему освіти».
Ще одним фундаментальним процесом, що передував польській освітній реформі, був процес напрацювання польськими вченими освітньої парадигми, яка мала б можливість задовольнити запити суспільства, що сформувалися в результаті суспільної трансформації. Більшістю польських педагогів як пріоритетна була обрана критично-креативна доктрина, тому що саме вона була здатна сформувати вільну людину, обмежено залежну від зовнішніх факторів, заповзятливу, ініціативну, тобто повноцінного суб’єкта і свого життя, і своєї діяльності. Критично-креативна доктрина, модель якої практично відповідає західному розумінню освіти і ґрунтується на демократичному суспільному устрої, вивільненні і розвитку потенційних здібностей людини.
Пріоритетна цільова спрямованість цієї політики передбачає:
1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини.
2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути).
3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації.
4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі.
5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%).
Реалізація освітньої реформи в Польщі знайшла вираження у структурній перебудові всієї системи освіти.
Як і в інших країнах Європи, найпрестижнішими серед ВНЗ є університети. Найбільша кількість ВНЗ міститься у Варшаві, Кракові, Бреславі, Познані. Усі державні ВНЗ установами освіти на рівні університету і, як правило, зберігають магістерську структуру навчання. Організація йзміст навчання у ВНЗ, як і щорічний прийом студентів, раніше регулювалися державою. Із 1990 н.р. ВНЗ отримали гарантоване законом право самим приймати рішення з даних питань, визначати критерії відбору і правила прийому абітурієнтів. Платня на одного студента в рік у недержавних ВНЗ складає до 2500 доларів. У ВНЗ існує денна, вечірня і заочна форми навчання, а також екстернат.
Із аналізу світових освітніх систем можна зробити висновок, що нашій державі потрібно провести цілий ряд заходів, які б відповідали пріоритетним напрямкам розвитку освіти Європейського континенту та світу. Кожна з розглянутих систем в основу свого розвитку ставила, перш за все, демократизацію освітньої діяльності і відповідність навчальної парадигми запитам суспільства. Проглядається універсальний принцип підготовки у ВНЗ – формування фахівця, здатного до діяльності у змінних умовах праці, ініціативного, творчого.
Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу.
Завдання.
Пояснити, у чому полягають особливості системи освіти США / Канади / Німеччини / Великої Британії / Польщі? Вказати, що може перейняти українська система освіти?

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:27, 4 вересня 2015 (EEST)

Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити. За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи: – заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів; – місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії; – коледжі вільних мистецтв з присудженням диплома бакалавра. Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені: 1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша. 2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки. 3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки. Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США. Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою. Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор». Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація. В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. Цими принципами були: • принцип загальності освіти; • принцип наступності; • принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти; • принцип єдності і диференціації системи освіти; • заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним; • принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів; • принцип виховання за допомогою праці і для праці; • принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги; • принцип гнучкості освіти і її реформувань; • принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти; • принцип науковості і економічності освіти. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів. Українська вища освіта поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу. Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:01, 6 грудня 2015 (EET)

_________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №5
РОЗВИТОК ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
На сьогодні 45 європейських країн, включно з Україною, підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці в забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб’єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності європейської системи освіти.
А. Похресник зазначає, що аналіз сучасних праць провідних українських філософів і керівників освітньої системи – В. Кременя, В. Андрущенка, Є. Суліми, Д. Табачника, С. Ніколаєнка – дає змогу виявити різноманітність та полярність поглядів і уявлень про стратегію освітнього процесу України в найближчому майбутньому.
Українська система освіти сьогодні не повною мірою відповідає актуальним вимогам суспільства, й тому можна спостерігати стійку тенденцію щодо неспроможності задовольнити зростаючі потреби її споживачів. Серед найважливіших проблем сучасної української системи освіти можна виокремити наступні: зниження якості навчання, системні втрати і нестачу педагогічних працівників, консервативність у змісті й технологіях навчання. І найголовніше – необхідні суттєві зміни у підготовці майбутніх фахівців-освітян та перепідготовки практикуючих педагогів.
Особливо гостро ці проблеми окреслилися тоді, коли Україна заявила про намір приєднатися до Болонського процесу. П. Ю. Буряк та О. Г. Гупало зазначають, що для України європейська інтеграція – це, в першу чергу, модернізація економіки та освіти, впровадження новітніх технологій, залучення іноземних інвестицій та інше. У культурно-цивілізаційному аспекті, на думку вчених, євроінтеграція – це шлях до активного взаємовигідного культурного обміну між українською та європейськими культурами, становлення України як одного з членів глобального суспільства. Бо глобалізація як явище сучасної дійсності здійснює суттєвий вплив всі сфери життя людства і на освіту як на особливий соціальний інститут.
Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, наполегливо працює над практичним приєднанням до Болонського процесу. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року з моменту підписання декларації на Бергенській конференції.
Приєднання України до Болонського процесу – це передусім нові можливості розвитку української системи освіти, а саме:
1. Визнання українських дипломів на міжнародному рівні.
2. Більша мобільність в європейському просторі для студентів та викладачів.
3. Спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами.
4. Конкурентоспроможність на європейському і світовому ринках праці.
Для України Болонський процес став не лише передумовою входження в європейський освітній простір, а насамперед значним імпульсом оновлення власної системи освіти. Трактуючи Болонський процес не як рух стандартизації, а як процес пошуку консенсусу, освітні реформи в Україні слід спрямовувати не на радикальні зміни, втрату кращих тенденцій та зниження національних стандартів якості освіти, а на розвиток і набуття якісно нових ознак.
Щоб входження України до Болонського процесу стало реальністю, потрібно провести серйозні реформи в галузі освіти, тому що українська вища освіта відрізняється від європейської. У Європейському Союзі прийняті і діють інші стандарти. Престиж освіти, високої кваліфікації у Європі традиційно дуже високий. За кордоном визнають, що отримати освіту здатна не кожна людина.
За матеріалами сайту www.europeans.org.ua, вищу освіту спроможний здобути заледве один з десяти тих, хто навчався у школі, а до вищих студій (на магістерському і докторському рівнях) доходить не більше 10-15 % випускників бакалаврату. У Європі завершують середню освіту на високому рівні лише тільки ті випускники, які мають намір вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 % до 25 % усіх учнів середніх шкіл. Сьогодні вищі навчальні заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл, тобто у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту. Сьогодні український диплом не визнається у Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. І хоча вони за багатьма показниками – за розвитком, ерудованістю, спеціальною підготовленістю – перевершують зарубіжних фахівців, дискредитація українського диплома триває.
Найбільше, що не влаштовує закордонних працедавців у підготовці наших фахівців, – низька дієвість знань. Дієвість знань – це здатність використовувати набуті знання, уміння на практиці. За експертними оцінками, цим параметром ми поступаємося найбільше [9].
За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки. Приймаючи фахівця на роботу, організація впевнена, що він підготовлений на належному рівні. Гарантія цього – високе резюме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином, і організація матиме до нього претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг серйозно постраждає.
Як уже зазначалося, за кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5-2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Українські вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади І-ІІ рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах ІІІ-V рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном така система освіти не визнається.
Отже, у зв’язку з приєднанням до Болонського процесу, Україні необхідно уніфікувати освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів. Необхідна трансформація існуючої в Україні системи вищої освіти відповідно до європейських вимог, що полягає у впровадженні нових підходів та технологій організації навчально-виховного процесу. Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців. Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського процесу.
Інтеграційні процеси необхідно пов’язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту й форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи.
Перш за все слід зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, пов’язані зі збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни, тому цей процес у жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, навпаки, спрямований на їх взаємне узгодження та гармонізацію.
Не випадково саме «гармонізація» виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно містким, адже головною метою виховання та навчання є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і шляхом пізнання цього світу, вміти визначити своє місце, опанувати певну професію. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю підготовки сучасного фахівця.
З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями.
Багатий український досвід слугуватиме надійним «стартовим майданчиком» для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвитку освітніх впливів.
Не зважаючи на значні досягнення української освіти, на думку ректора НТУУ «КПІ» М.З. Згуровського, існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:
1. Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.
2. Недостатнє визнання в суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою.
3. Загрозлива в масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.
4. Збільшення розриву зв’язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
5. Невиправдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста й магістра. З одного боку, можна помітити близькість програм підготовки спеціаліста й магістра, їхню еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.
6. Українська система наукових ступенів складніша, порівняно із загальноєвропейською, і це перешкоджає мобільності викладачів і науковців в Європі.
7. Неадекватно до потреб суспільства й ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі в чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
8. Відійшла в минуле колись добре організована система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип «освіта протягом життя» поки що в умовах нашої держави не може бути повною мірою реалізований.
9. Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних центрів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.
З метою прискорення процесу реформування освітньої галузі на виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» на урядовому рівні прийнято низку надзвичайно важливих для освіти державних цільових програм: розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року; розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року; підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року; розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки; впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»; Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів на 2012-2020 роки.
Визнанням позитивних якісних змін у забезпеченні розвитку національної освіти став Форум міністрів освіти європейських країн «Школа ХХІ століття: Київські ініціативи», на якому проголошено сім напрямів євроінтеграції середньої освіти і проекти практичних дій по кожному з них («Дошкільна освіта»; «Спільна історія без розділових ліній»; «Толерантність»; «Через мову до взаєморозуміння»; «ІКТ – освіта без кордонів»; «Від шкіл-партнерів до партнерів-країн»; «Новій освіті Європи – новий європейський учитель»).
Водночас глибина освітніх реформ, якість і ефективність роботи навчальних закладів і установ системи національної освіти не можуть повною мірою задовольнити сучасні потреби особистості та суспільства. Задекларовані у попередні роки стратегічні завдання щодо забезпечення рівного доступу дітей і молоді до освіти, забезпечення її сталого розвитку і нової якості, демократизації управління не набули повної реалізації. Зміст і організація національної освіти до цього часу недостатньо переорієнтовані на особистість дитини, на формування у дітей і молоді життєво важливих компетентностей, активної їх соціалізації. Викликає тривогу низький рівень здоров’я, морального, культурного і духовного розвитку молоді. Залишається критичним стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти, низький рівень оплати праці працівників освіти і науки.
Інтеграція України у світовий освітній простір вимагає постійного вдосконалення національної системи освіти, пошуку ефективних шляхів підвищення якості освітніх послуг, апробації та впровадження інноваційних педагогічних систем, реального забезпечення рівного доступу всіх її громадян до якісної освіти, модернізації змісту освіти і організації її адекватно світовим тенденціям і вимогам ринку праці, забезпечення безперервності освіти та навчання протягом усього життя, розвитку державно-громадської моделі управління.
Одним із визначальних факторів, що потужно вплине на правове забезпечення діяльності освітянських закладів України у наш час є Закон України «Про вищу освіту», ухвалений Верховною Радою України 1 липня 2014 р. і підписаний Президентом України 1 серпня 2014 р. До основних новацій Закону України «Про вищу освіту» можна віднести:
1. Для виведення системи освіти України на нові показники якості освітянських послуг буде створено окремий колегіальний орган – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.
2. Суттєво будуть посилені антиплагіатні норми і відповідальність за них (обов’язкове оприлюднення наукових робіт).
3. Створюватиметься новий механізм виборів ректорів вищих навчальних закладів (участь всього викладацького складу та збільшено у відповідній пропорції (не більше 15%) кількість студентів, які братимуть участь у голосуванні). Зазначено, що вибори будуть відбуватися в один тур за системою «перехідного голосу». Таким чином, трудовому колективу ВНЗ надається право самостійно обирати ректора, тоді як Міністерство освіти і науки лише фіксуватиме факт вибору.
4. Для ректорів, деканів і завідуючих кафедрами прописано обмеження перебування на посаді – не більше двох строків (5+5). Ця вимога зможе забезпечити ротацію та оновлення керівного складу ВНЗ, сприятиме притоку талановитої молоді до управління освітянськими закладами.
5. Усі виші отримають право остаточного присудження наукових ступенів (у Нацагентстві залишаються лише питання акредитації спецрад і розгляд апеляцій на їх рішення).
6. Державні ВНЗ зможуть розміщувати власні надходження від своєї освітньої, наукової та навчально-виробничої діяльності на рахунках установ державних банків. Позитивне нововведення, спрямоване на розширення фінансової автономі навчальних закладів. Накопичення фінансових ресурсів надасть можливість ВНЗ застосовувати їх для свого стратегічного розвитку.
7. Зменшено кількість годин навчального навантаження викладачів – одна ставка становитиме не 900, а 600 навчальних годин. Зменшено навантаження на студентів – кількість годин в одному навчальному кредиті змінено з 36 до 30 навчальних годин. Завдяки цьому викладачі зможуть більше уваги приділяти науковим дослідженням і підготовці сучасних навчально-методичних матеріалів.
8. З 2016 року запроваджуватиметься новий механізм електронного вступу до ВНЗ і автоматичного розміщення місць державного замовлення. Це нововведення може стати ефективним механізмом зменшення корупції на етапі вступу до ВНЗ (звичайно, якщо до 2016 року до Закону не будуть внесені зміни). І, що найголовніше, розшириться доступ усіх прошарків населення до престижних вузів та спеціальностей.
9. Створюватимуться умови для збільшення мобільності студентів і викладачів . Кількість навчальних дисциплін стане меншою, при цьому студенти будуть обирати 25% курсів. Саме ця вимога наблизить нашу систему освіти до країн, чиї дипломи відповідають принципам та стандартам Болонського процесу.
10. Протягом визначеного у законопроекті перехідного періоду із системи вищої освіти буде вилучено рівень молодшого спеціаліста та запроваджено ступінь молодшого бакалавра як скорочений цикл підготовки бакалаврів. Законом також скасовується ступінь кандидата наук, натомість запроваджуються такі ступені вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук. При цьому ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вищою радою навчального закладу або наукової установи у разі успішного виконання відповідної наукової програми та публічного захисту дисертації. Надвелика кількість освітніх рівнів, що зберігається у вищій освіті України, даним законом зменшилася. Але, вона і досі не відповідає прийнятій більшістю держав-учасниць Болонського процесу, трьохрівневій освіті (бакалавр, магістр, доктор філософії).
11. Закон розширює автономію університетів та надає громадськості більше важелів для контролю за його діяльністю. Університети, згідно закону, впроваджуватимуть внутрішній публічний моніторинг якості, а його результати будуть розміщені на сайті вузу.
12. Українські ВНЗ зможуть вільно наймати випускників та професорів закордонних університетів.
Відзначені новації майже повністю відповідають вимогам Болонського процесу. Реалізація їх в освітянському просторі наблизить українську освіту до принципів Болонського процесу Європейського простору вищої освіти. Це ще один важливий крок України у напрямку до Євросоюзу.
Завдання:
Розкрийте, яким чином зміни та реформи, що проходять в українській системі освіти, позначилися на роботі вашого навчального закладу. Коротко проаналізуйте, як змінився річний план роботи вашого навчального закладу за останні 5-10 років.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:46, 11 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня.З метою національно-патріотичного виховання в закладі створений шкільний музей, визнаний кращим музеєм серед шкіл міста. Інформатизація освіти є однією з найважливіших складових Державної програми розбудови інформаційного суспільства на основі впровадження новітніх інформаційних технологій.Щорічно навчальні кабінети нашого закладу поповнюються телекомунікаційними засобами навчання (телевізори, комп’ютери, екрани) .Це одне із стратегічних завдань упровадження Державного стандарту в частині базової загальної середньої освіти. Усі педагоги школи володіють ( на різному ріні) комп’ютером , використовують у своїй роботі інформаційно - комунікаційні технології ( Державна цільова програми впровадження в навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»).
Англійська мова вивчається з 1 класу, інформатика з 2 класу, ваіативна складова 2-4 класи " Зарубіжна література". --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:13, 6 грудня 2015 (EET)

==== Індивідуальні заняття ====
Індивідуальне заняття №1.
Тема. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс (2 год)
Мета: довести важливість впровадження інформаційних технологій у навчально-виховний процес; розкрити вдосконалення педагогічного дискурсу через використання телекомунікаційних мереж з інтерактивними та мультимедійними технологіями; довести необхідність підвищення інформаційної грамотності і культури всіх учасників освітнього процесу.

Розкрийте унікальний внесок ІКТ у навчально-виховний процес.
Література:
1. Блага О.В. Інформаційні технології як невід’ємна складова новітнього освітнього процесу [Електронний ресурс] /О.В. Брага // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Філософія. Психологія. Педагогіка. – 2007. – №2. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VKPI_fpp/2007-2-2/09_Blaga.pdf
2. Колин К.К. Информатизация образования: новые приоритеты // Информатика и образование. – 2001. – № 10.
3. Вишинська Г. Інформатизація як дійсність та перспективна тенденція розвитку освіти / Г.Вишинська // Філософські абриси сучасної освіти : монограф.; [за заг.ред. І. Предборовської]. – Суми :ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 148-189
4. Гендина Н.И. Информационная культура учителя: концепция формирования и региональный опыт / Н.И.Гендина // Образование. Карьера. Общество. - №1. – 2003. – С. 20-23
5. Склейнов Е.Л. Интеграция интерактивных и Интернет-технологий как новое направление информатизации образования [Электронный ресурс] / Е.Л.Склейнов // Информационная среда образования и науки. – Вып.9. – 2012. - Режим доступа: http://www.iiorao.ru/iio/pages/izdat/ison/publication/ison_2012/num_9_2012/Sklejnov.pdf.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:06, 15 вересня 2015 (EEST)
Доброго дня. Використання інтеракктивних навчальних технологій дозволяє підвисити якість навчального процесу за рахунок підвищення мотивації, тісній взаємодії всіх субєктів навчання. Застосування таких технологій дозволяє вести постійний діалог учня з навчальним середовищем, допомагає зробити навчальний процес більш цікавим та насиченим.

Крім того, впровадження ІКТ у сучасну освіту суттєво прискорює передавання знань і накопиченого технологічного та соціального досвіду людства не тільки від покоління до покоління, а й від однієї людини до іншої.
Сучасні ІКТ, підвищуючи якість навчання й освіти, дають змогу людині успішніше й швидше адаптуватися до навколишнього середовища, до соціальних змін. Це дає кожній людині можливість одержувати необхідні знання як сьогодні, так і протягом життя. постінду
Активне й ефективне впровадження цих технологій в освіту є важливим чинником створення нової системи освіти, що відповідає вимогам ІС і процесу модернізації традиційної системи освіти.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 22:58, 6 грудня 2015 (EET)

_________________________________

Індивідуальне заняття №2.
Вплив нових інформаційних технологій на професійну компетентність вчителя (2 год).
Опрацюйте наведену літературу та 1) розкрийте вплив інформатизації освіти на зміну ролі вчителя у навчально-виховному процесі; 2) вкажіть ті, цифрові навички, якими, на вашу думку, повинен володіти вчитель в ХХІ столітті.
Рекомендована література:
1. Биков В.Ю. Сучасні інноваційні ІКТ-інструменти розвитку систем відкритої освіти / В.Ю. Биков, А.М. Гуржій // Педагогічна і психологічна науки в Україні : зб. наук. праць : в 5 т. – Т. 4 : Професійна освіта і освіта дорослих. – К. : Педагогічна думка, 2012. – С. 44-62.
2. Данільян В.О. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально-філософський аналіз): автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09.00.03 / В.О. Данільян. – Х., 2006. – 20 с.
3. Еляков А.Д. Современная информационная революция / А.Д. Еляков // Социологические исследования. – 2003. – № 10. – С. 29-38.
4. Журналістика : словник-довідник / авт.-уклад. І.Л. Михайлин. – К.: Академвидав, 2013. – 320 с. – (Серія «Nota bene»).
5. Захар О.І. Використання інтернет-технологій у процесі підвищення кваліфікації вчителів / О.І. Захар // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 7-9.
6. Карчевський М.В. Соціальні передумови правових заходів інформаційної безпеки / М.В. Карчевський // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Є.О. Дідоренка. – 2011. – № 1. – С. 35-55.
7. Кочарян А.Б. Вимоги до професійної компетентності науково-педагогічних працівників університету за умов створення електронного освітнього середовища / А.Б. Кочарян // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 16-18.
8. Логвиненко Ю.В. Вплив інформаційних технологій на сучасний педагогічний дискурс / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Вісник Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка: [зб. наук. праць. Вип. 23.] / редкол. О.І. Курок (відп. ред.) [та ін.]. – Глухів : ГНПУ ім. О. Довженка, 2013. – С. 68-76.
9. Логвиненко Ю.В. Зміни в українському освітньому дискурсі під впливом інформаційного суспільства / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Освіта Сумщини. – №1 (21). – С. 42-47.
10. Логвиненко Ю. В. Освіта ХХІ століття: виклики, пошуки відповідей: [навч.-метод. посіб.] / Ю. В. Логвиненко, В.О. Мазуренко, Т.Г. Стукалова. – Суми: РВВ СОІППО, 2012. – 104 с.
11. Медведєв І.А. Інформатизація освіти як шлях підвищення її якості та доступності (на прикладі Сумської області) / І.А. Медведєв, Л.Г. Петрова, С.П. Ніколаєнко // Комп'ютер у школі та сім’ї. – 2013. – № 6 (110). – С. 3-7.
12. Модели управления процессами комплексной информации общего среднего образования / Г.Д. Дылян, Э.С. Работыльская, М.С. Цветков. – М.: Бином. Лаборатория знаний, 2005. – 111 с.
13. Морозов В. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс / В. Морозов // Вища освіта України. – 2013. – №2. – С. 54-58.
14. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
15. Чубарук О.В. Управління розвитком інформаційно-комунікаційної компетентності вчителів української мови і літератури в системі післядипломної освіти / О.В. Чубарук // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 11-15.
Інтернет-ресурси:
16. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості: аналіт. доп. / Д. В. Дубов, О. А. Ожеван, С.Л. Гнатюк. – К. : НІСД. – 2010. – 64 с. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/dubov_infsus-31058.pdf
17. Закон України Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, № 12, ст.102 ) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/537-16
18. Комендант О.В. Стан України у світових ІТ-рейтингах в аспекті впровадження економіки знань [Електронний ресурс] / О.В. Комендант. – Режим доступу: http://sophus.at.ua/publ/2013_05_30_31_kampodilsk/ekonomichnij_blok_doslidzhen/stan_ukrajini_u_svitovikh_it_rejtingakh_v_aspekti_vprovadzhennja_ekonomiki_znan/31-1-0-649
19. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні: [Електронний ресурс] // Президія НАПН України. Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. – Режим доступу: http://www.ispp.org.ua/news_44.htm. Назва з екрану.
20. Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії, інформація, ідеологія та утопія. / Д. Лайон : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/lajon.html.
21. Малицька І.Д. Роль і місце ІКТ в системах освіти зарубіжних країн: [Електронний ресурс] / І.Д.Малицька. – Режим доступу: http://www.ime.edu-ua.net/em10/content/09midcfo.htm
22. Могилев А.М. Принципы системной информатизации в системе образования [Электронный ресурс] / А.М. Могилев – Режим доступа: znamenvs.chat.ru ELBR./1htm.
23. Онкович Г.В. Медіаосвіта (Загальний курс) // Програма навчального курсу для студентів вищих навчальних закладів :[Електронний ресурс] / Г.В. Онкович. – К.: ІВО НАПН України. – 2010. – 24 с.– Режим доступу: http://edu.of.ru/attach/17/82978/doc
24. Писаренко О.Л. Сутність інституту освіти в інформаційному суспільстві: соціально-філософський аналіз. / О.Л. Писаренко. – [Електронний ресурс]. –:Режим доступу: http://www.google.com.ua/url// nbuv.gov.ua/portal/natura/vkpi/fpp/2009-2/24_Pisarenko.
25. Рамський Ю.С. Зміни в професійній діяльності вчителя в епоху інформатизації освіти / Ю.С. Рамський. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ii.npu.edu.ua/files/Zbirnik_KOSN/12/2.pdf
26. Чекман І. С. Конвергентні технології – нанобіомедичний аспект / І.С. Чекман, Т.Ю. Небесная, А.М. Дорошенко // Український медичний часопис. – 2011. – №2 (82) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://www.umj.com.ua/article/8865/konvergentni-texnologii-nanobiomedichnij-aspekt.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:09, 29 жовтня 2015 (EET)

==== Консультації ====
Консультація (2 год.)
Євроінтеграційна стратегія України: науково-освітні перспективи
Програми допомоги ЄС у сфері вищої освіти України. Відставання української освітньої системи з ряду параметрів від освіти в країнах ЄС. Заходи у сфері освіти в України рамках програм зовнішньої допомоги Європейської Комісії. Програма Tempus. Програма Erasmus Mundus. Вікно зовнішньої співпраці Erasmus Mundus. Програма Жана Моне.

Рекомендована література:
1. Актуальні проблеми євроінтеграції : [зб. статей з пит. євроінтегр. та права / За ред. Д. Ягунова, вступ ст. В. Вишнякова. – Вип. 7.]. – Суми: ПП Кочубей Н.В., 2011. – 276 с.
2. Андрущенко В. Проблема входження української університетської освіти в європейський освітній простір / В. Андрущенко, І. Гамерська // Рідна школа. – 2012. – № 1-2 (січень-лютий). – С. 3-8.
3. Андрущенко В. Модернізація педагогічної освіти України в контексті Болонського процесу / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2004. – № 1. – С. 4-6.
4. Андрущенко В. Освіта України в системі цінностей «розколотого світу» / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2009. – №3. – С. 31-37.
5. Буряк П.Ю. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності: Навчальний посібник / П. Ю. Буряк, О. Г. Гупало. – К. : Хай-тек прес, 2007. – 336 с.
6. Дарійчук Л. Система освіти в Україні: реформування чи оновлення? / Л. Дарійчук // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 6.
7. Дмитриченко М.Ф. Вища освіта і Болонський процес: [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / М.Ф. Дмитриченко, Б.І. Хорошун, О.М. Язвінська, В.Д. Данчук. – К.: Знання України, 2006. – 440 с.
8. Ерохин А. К. К вопросу об изменении целей высшего образования / А.К. Ерохин // Alma mater. – 2008. – №10. – С. 21-25.
9. Євроінтеграція – крок до заможної України // Вісник пенсійного фонду України. – 2013. – №9 (135). – С. 4-5.
10. Журавський В. Основні завдання вищої школи щодо реалізації в Україні принципів і завдань Болонського процесу / В. Журавський // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 12-16.
11. Журавський В.С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти / В. С. Журавський, М. З. Згуровський. – К.: Вища школа, 2003. – 196 с.
12. Кордон М.В. Європейська та євроатлантична інтеграція України: [навч. посіб.; 2-е видання] / М.В.ґ Кордон. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 172 с.
13. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / В.Г. Кремень. – К.: Грамота, 2005. – 448 с.
14. Майер Б.О. Об онтологии качества образования в обществе знания / Б.О. Майер, Н.В. Наливайко // Философия образования. – 2008. – №3. – С. 4-18.
15. Майер Б.О. Образование в условиях глобальных изменений: методологическая функция философии образования / Б.О. Майер // Философия образования. – 2012. – №6 (45). – С. 117-124.
16. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
17. Похресник А. Стратегічна роль цілісного освітньо-наукового комплексу / А. Похресник // Вища освіта України. – 2011. – № 4. – C.30-36.
18. Соколов В. Євроінтеграційні прагнення України: досягнення та перспективи / В. Соколов // Віче. – 2010. – №22 (283). – С. 25-28.
19. Ціватий В. Завершення періоду євроромантизму / В. Ціватий // Зовнішні справи. – 2011. – №7-8. – С. 14-17.
Інтернет-ресурси:
20. Болонський процес в Україні: перспективи та проблеми [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.loippo.lg.ua/reforma_bolon_dekl.htm.
21. У Європу Знань через Болонський процес [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://studprofcom.ntu-kpi/kiev/ua.
22. http://ec.europa.eu/education/lifelonglearning-programme/doc88_en.htm
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:02, 21 жовтня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====
СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Вивчаємо джерела:
1. http://vnz.org.ua/zakonodavstvo/111-zakon-ukrayiny-pro-vyschu-osvitu;
2. mon.gov.ua/img/zstored/files/project_30102014.doc

СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Обговорюємо:
• Закон України «Про вищу освіту»;
• Проект Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років Що, на вашу думку, у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» вказує на трансформації української системи освіти? Чи, навпаки, свідчить про те, що стан української освіти, її нормативно-законодавчої бази, не відповідає запитам суспільства?
• Які протиріччя містяться у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років»? Як це може позначитися на розвитку освіти України?
• Чи можете ви назвати Закон України «Про вищу освіту» та Проект «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» перспективними для розвитку України? Чому?
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:16, 15 вересня 2015 (EEST)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Доброго дня! Вам слід виконати ВСІ завдання, що пропонувалися протягом вивчення модуля.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:02, 23 вересня 2015 (EEST)

доброго дня. зауваження залишаються без змін.--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:25, 18 листопада 2015 (EET)

Соціально-гуманітарний кредитний модуль Сінєльнікова О. А.

2015-12-06T20:32:14Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Дайте відповідь на запитання:
1. Встановіть зв’язок між модернізацією системи освіти і розвитком сучасного суспільства.
2. Ознайомтеся з рейтингами українських університетів (можна скористатися джерелом: http://dou.ua/lenta/articles/ukrainian-universities-2014/) і встановіть, які показники визначають якість освітніх послуг, опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :[[Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В.]]

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:02, 12 червня 2015 (EEST)

1.Доброго дня.Модернізація системи освіти зумовлена тим , що саме освіта, у першу чергу, сприяє змінам , які відбуваються в суспільстві. Дослідженнями встановлено, що чим вищий рівень освіти працівників, тим вищі при одних і тих самих розряді й стажі виконання норм виробітку і результати праці. В умовах ринкової економіки, очевидно, рівень загальної освіти членів суспільства є необхідною умовою успіху.До основних складових процесу модернізації освіти належать:
– наявність чіткої стратегії, політики та інструментів модернізації;
– інституційна автономія, інституційні стратегії та профілізація інститутів (розробка та імплементація профілів організацій); професійна підготовка лідерів (вищий рівень) і менеджерів (середній рівень) вищих навчальних закладів.
Існування складових модернізації системи освіти без реального впровадження їх в життя – це лише напрями бажаного стану, до якого прагнуть держави Європи. У цій ситуації важлива відповідність матеріальних та фінансових ресурсів для реалізації стратегічних завдань щодо модернізації освітніх закладів, і особливо важливо в цій ситуації – мати готовність державних рівнів. Органи державної влади, особливо це стосується української дійсності, мають реально підтримувати розвиток системи освіти, фінансово забезпечуючи розвиток української системи освіти у відповідності до світових фінансових норм.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:02, 6 грудня 2015 (EET)
2.Якість освітніх послуг визначають наступні показники: склад викладачів, майбутнє працевлаштування, рівень студентів, програми навчання, предмети, що вивчаються. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:29, 6 грудня 2015 (EET)
_____________________________

Доброго дня. Дайте відповідь на запитання: 1. Розкрийте, що включає в себе поняття «двоступенева система вищої освіти»? 2. Складіть хронологічну таблицю із найважливіших (на вашу думку) подій Болонського процесу (до 10 подій). Відповідь аргументуйте,

опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В. --[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:22, 16 червня 2015 (EEST)

1.За кордоном запроваджена двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5 – 2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, повинен спочатку отримати ступінь магістра, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Наші вищі навчальні заклади на сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. Болонський процес спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах європейського регіону, спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:44, 6 грудня 2015 (EET)

2. Хронологічна таблиця подій Болонського процесу 19 червня 1999 року - Болонья (Італія) підписання документу "Болонська декларація" 19 травня 2001 р. Празьке комюніке. Прага. Підтверджено позиції щодо цілей, визначених Болонською декларацією, висловлено зауваження щодо подальшої реалізації процесу 18-19 вересня 2003 року Берлінське комюніке Берлін. Поширення загальноєвропейських вимог на докторські ступені 2003 рік приєднання Росії 19-20 травня 2003 року. Саміт учасників Болонського процесум. Берген (Норвегія) Запропоновано: прийняти зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій; увести в своїй основі двоступеневу структуру вищої освіти; використати єдину систему кредитних одиниць (систему ECTS – European Community Course Credit Transfer System) і додатків до дипломів; напрацьовувати, підтримувати і розвивати європейські стандарти якості зі застосуванням порівняних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки; усунути існуючі перепони для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи 17-18 травня 2007 року. Саміт учасників Болонського процесу. Лондон. 28-29 квітня 2009 року. Конференція. Левен (Бельгія)Озвучено основні питання конференції на наступне десятиріччя (суспільний контроль освіти; безперервне навчання; працевлаштування випускників; міжнародна відкритість; мобільність студентів і освіти в цілому, наукових досліджень і інновацій, інформації та методів прозорості в освіті) і розкриті нові напрямки співпраці учасників Болонського процесу. 6-28 квітня 2012 р. Міністерська Бухарестська конференція та Третій Болонський Форум. Бухарест.(Румунія) Обговорили майбутнє Європейського простору вищої освіти. Підписано Бухарестське комюніке «Використання нашого потенціалу з найбільшою користю: консолідація Європейського простору вищої освіти». Міністр освіти і науки Армен Ашотян офіційно прийняв керівництво на 2012-2015 рр. 2015 р. Міністерський саміт країн-учасниць Болонського процесу. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:51, 6 грудня 2015 (EET)_____________________________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №3-4
СВІТОВІ ОСВІТНІ СИСТЕМИ, ЇХ РІЗНОВИДИ ТА УНІФІКАЦІЯ
(4 год.)
Інститут освіти нині переживає кризу в масштабі людства. «Криза університету» є предметом національної дискусії в Німеччині, Франції, США, Канаді та інших країнах. Питання в тому, чи повинна освітня система готувати фахівців, які мають досить конкретний набір знань і вмінь, за замовленням (і за гроші) професійних спільнот нації, чи вона має виховувати передовсім компетентних і відповідальних громадян. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів.
Українська вища освіта (як і середня) поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Західні освітні системи орієнтуються на пошук власних рішень, бо отримані розв’язки, навіть слабкі, примітивні цінуються значно вище, аніж запозичення чи повторення. Тобто, світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Молодий спеціаліст, закінчивши ВНЗ, має бути готовим до діяльності за фахом.
У зв’язку з тим, що США є лідером на ринку освітніх послуг, варто хоча б побіжно розглянути їхню освітню систему. Перші кроки до становлення системи вищої освіти у США було зроблено ще на початку XVII ст., коли засновувалися коледжі вільних мистецтв, які створювались на зразок англійських технологічних. Згодом майже в усіх Штатах з’явилися сільськогосподарські коледжі. Однак, якщо в Європі вищі професійні школи існували самостійно, то в США зазвичай включалися до складу університету поряд з коледжами вільних наук та мистецтв. Одночасно зі ступенем бакалавра вони почали присвоювати ступінь магістра і доктора. Таким чином, до початку XX ст. еволюція установ американської вищої школи привела до створення великих університетів, які стали основними осередками фундаментальної науки в США. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити.
За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи:
– заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів;
– місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії;
– коледжі вільних мистецтв, що є істотною особливістю системи вищої освіти США, з присудженням диплома бакалавра з домінуючим академічним і мінімальним професійним наповненням. Однак, на заключних роках 4-річної програми є тенденція додавати професійні курси, що розширює можливості випускників;
– загальноосвітні коледжі з присвоєнням диплома як бакалавра, так і магістра;
– незалежні професійні школи з бакалаврським (часто й магістерським) рівнем дипломів у сферах технології, мистецтв тощо;
– університети з правом підготовки докторів і всіма циклами навчання.
Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Набули популярності оригінальні програми з освіти і виховання, які започаткував Джун Рі (радник Дж. Буша з гуманітарного циклу освіти). Зокрема, його програму морально-фізичного виховання під назвою «Народжений бути щасливим» визнано доцільною для впровадження як обов’язкової в систему загальної освіти Америки. Щоб стати щасливим, на думку розробника програми, необхідно дотримуватися девізу: розум у голові, чесність у серці, сила у тілі. У США існує відзнака – «За компетентність, чесність, відданість у роботі».
Розробку нових стандартів започаткувала адміністрація Президента Б. Клінтона спільно з конгресом США. Програмою передбачено приєднання кожної школи і шкільного класу в США до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів, якісне навчання в майбутніх школах тощо.
У США значна увага приділяється дослідженням у галузі філософії освіти, зокрема педагогічної. Саме такий підхід забезпечує аналіз дійсного стану та з’ясування напрямів розвитку системи освіти та її придатності забезпечувати потребу економіки держави у висококваліфікованих фахівцях.
Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою. Вартість одного навчального року не є сталою і залежить від штату, рівня престижності вищого навчального закладу, його належності до державного чи приватного сектора. Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам, окрім того, діє система підтримки кращих студентів (стипендії, гранти).
Із книги У. Айзексона «Стив Джобс» бачимо результат реформ освітньої системи США, що вивели освіту країни на лідерські позиції. США здійснювали пошук талановитої молоді для всіх галузей економіки на багаточисленних конкурсах, в одному з яких взяв участь С. Джобс: «Изобретение получило первый приз на городском конкурсе, который проводили ВВС США, несмотря на то, что среди конкурсантов попадались даже двенадцатиклассники». Зв’язок школи і держави через конкурси забезпечував формування майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки.
Оскільки система освіти американського континенту в сфері надання освітянських послуг є передовою у порівнянні з Європою, то є смисл розглянути канадський досвід роботи вищих навчальних закладів.
Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. У Канаді функціонує 98 університетів та університетських коледжів. Провідними у системі вищої освіти є 58 університетів. Навчання в університетах Канади платне. Оплата за навчання варіюється залежно від місця розташування навчального закладу та програми. Водночас середня оплата університетського курсу за рік досить невисока і дорівнює мінімальній заробітній платі. У середньому навчання для студента коштує від 3500 до 20 000 канадських доларів за рік. Крім того, старанні студенти можуть отримати грант на освіту.
Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені:
1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша.
2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки.
3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки.
Прикро, що український диплом про вищу освіту в Канаді оцінюється на рівні бакалавр. Набір студентів на денну форму навчання в університетах варіюється від 350 до 1000, а в деяких університетах на курс набирають лише 11 осіб (наприклад університет Бішоп). Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов.
У 61 ВНЗ навчання здійснюється англійською мовою, у 17 – французькою, лише 5 університетів є двомовними. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. У країні відсутній єдиний центральний орган щодо управління вищою школою. Детальнішу інформацію про вищі навчальні заклади Канади можна знайти за адресою на сайті: gc.ca.ru Toronto.ca.
Поза сумнівом, значний внесок до соціальних та економічних успіхів належить освітньо-науковому комплексу Німеччини. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів, що виявила себе фактично з 1990-х років. Враховуючи заклади університетського рівня кількість студентів коливається в інтервалі 1,8-1,9 млн. осіб. Із найновіших інтернет-даних про вищу освіту Німеччини бачимо, що країна має в усіх наявних закладах трохи більше 2 млн. студентів, з яких лише 65 тис навчається у недержавних ВНЗ. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Цей феномен не можна пояснити браком коштів на освіту – освітній бюджет Німеччини спроможний забезпечити надання освітніх послуг більшому відсотку молоді. Т. Коваль пояснює це менталітетом нації.
Тривалість навчання відрізняється не лише у різних типах ВНЗ, а й серед закладів однієї групи. Так, підготовка математика триває у Берлінському університетів 18 семестрів, а в окремих периферійних університетах – 12 чи навіть менше. Середній вік випускників – 28-30 років.
Навчання у вищих навчальних закладах триває 5 років (10 семестрів). Винятком є медична (триваліша) і вища педагогічна (3 роки) освіта. Після навчання передбачається стажування (18 місяців), а потім – складання іспитів, підготовка та захист дипломів.
Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Особливістю цієї моделі є спрямованість на «просвітницьку» діяльність, що має на увазі оволодіння необхідною сумою знань, умінь і навичок. Зміст програм навчання природно включає результати дослідницької роботи викладацького корпусу, які використовуються як матеріал для навчальних програм. І викладачі, і студенти взаємодіють на основі науково-дослідної кооперативної праці як пошукувачі. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль.
Найбільш відомим і престижним вищим навчальним закладом Німеччини є Гейдельбергський університет (заснований у 1386 році за зразком паризької Сорбони), серед викладачів якого були філософи Гегель і Ясперс, хімік Геймсгольц, 8 лауреатів Нобелівської премії. Сьогодні, коли англійська мова практично є мовою міжнародного спілкування, освіта, отримана у Великій Британії, дає значні переваги й розкриває більші можливості для випускників англійських шкіл, коледжів та університетів. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою.
Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Але, поряд із цим, діти 3-4 років можуть ходити в дитячий садок, а ті, кому виповнилося 16 років, і закінчили школу, продовжують навчання в коледжах й університетах.
Система освіти Великої Британії складна. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор».
Вчені ступені у Великій Британії присвоюються студентам, які успішно завершили курс навчання. Формально ступені одного рівня, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються одне від одного, але на практиці їх «вага» визначається репутацією університету, що їх присвоїв.
Національна рада професійних кваліфікацій Великої Британії (NCVQ) представила нову структуру професійних кваліфікацій Англії, Уельсу та Північної Ірландії. Вона базується на національних стандартах, що визначають навички, уміння, знання та компетентність працівників, яких вимагає роботодавець, відповідно потребам сучасної економіки, політики та суспільних відносин.
Реформа освіти почалася у Великій Британії з прийняттям Закону «Про освіту» в 1988 році. Її проведення, було обумовлено стурбованістю правлячих кіл зниженням конкурентоздатності країни в порівнянні з іншими державами Заходу. У травні 1997 року, з приходом до влади лейбористського уряду Т. Блера, прем’єр-міністр уже в одній із перших промов проголосив: «Трьома головними національними пріоритетами є: освіта, освіта, освіта». Важливими завданнями в цій сфері були названі не тільки поліпшення обов’язкової освіти, а і професійної, а також реформа фінансування університетської системи. Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація.
Генрі Джейн у доповіді «Суспільна освітня політика» на семінарі проголосив початок створення й імплементації визначених, чітких освітніх орієнтирів, які б стали поштовхом розвитку професійної освіти та знайшли білі плями і недоробки в цій галузі, що вимагає свого дослідження та шляхів його поліпшення. У резолюції міністрів освіти на зустрічі ради освіти у Програмі для сфери освіти були проголошені основні положення, що впроваджувалися в освітню політику суспільства:
1. Підвищити рівень технічного й наукового забезпечення освіти та навчання нації, з огляду на всі освітні рівні: шкільна освіта, вища та професійна, як для громадян країни, так і для іноземців.
2. Налагодити постійні зв’язки та забезпечити кваліфікаційну відповідність із системою освіти Європи.
3. Компілювати та накопичувати документацію і статистичний матеріал з питань освіти.
4. Співробітництво в сфері вищої освіти.
5. Вивчати іноземні мови.
6. Демократизувати освіту, впроваджувати однакові вимоги для вільного доступу до усіх видів освіти [40].
Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Але копіювання гасел систем освіти інших держав ще не означає, що ми здійснюємо розвиток нашої системи освіти у відповідності до кращих взірців освітніх систем. Важливо, спираючись на власний досвід, переборюючи традиційне гальмування всього нового, рухатися до створення власної системи освіти, яка була б модерною та індивідуальною.
Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.
Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. У цій країні раніше, ніж в Україні почалися реформи в освіті та суспільстві, тому досвід Польщі міг би бути дуже корисним для України.
До Європейського Союзу Польща приєдналася у 2004 році, що дало країні визнання польських дипломів у всіх країнах Європи, при цьому додаткового підтвердження не потрібно.
Освітня реформа в Польщі почалася з кінця 80-х р.р. ХХ ст. За ці роки Польща домоглася значних показників за рівнем дорослого населення – вона ввійшла в число країн, що мають найвищій індекс охоплення населення вищою освітою – 95 (до 30% дорослого населення мають вищу освіту). Частка студентів ВНЗ у населенні країни складає 5,4 % від числа громадян (2 млн. студентів при чисельності населення 38 млн. осіб) – за цим параметром Польща демонструє один із найвищих показників у світі.
В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. За всієї універсальності ці принципи відображали специфіку країни. Цими принципами були:
• принцип загальності освіти, що виражається в демократизації освіти і повної реалізації загального права на освіту (дошкільну і повну середню);
• принцип наступності, що пов’язаний з відсутністю яких-небудь перешкод при переході з одного навчального закладу в інший, погодженістю навчальних планів і програм;
• принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти;
• принцип єдності і диференціації системи освіти означає єдність цілей виховання і базового змісту освіти, що гарантує усім доступ до школи вищого рівня;
• заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним;
• принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів гарантує формування повноцінної особистості;
• принцип виховання за допомогою праці і для праці передбачає наповнення всього навчально-виховного процесу проблематикою праці, політехнізму, професійними знаннями і вміннями, що відповідають етапові і типові освіти, проблемам шкільної і професійної орієнтації;
• принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги;
• принцип гнучкості освіти і її реформувань;
• принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти;
• принцип науковості і економічності освіти.
Ці принципи знайшли своє відображення у «Законі про систему освіти».
Ще одним фундаментальним процесом, що передував польській освітній реформі, був процес напрацювання польськими вченими освітньої парадигми, яка мала б можливість задовольнити запити суспільства, що сформувалися в результаті суспільної трансформації. Більшістю польських педагогів як пріоритетна була обрана критично-креативна доктрина, тому що саме вона була здатна сформувати вільну людину, обмежено залежну від зовнішніх факторів, заповзятливу, ініціативну, тобто повноцінного суб’єкта і свого життя, і своєї діяльності. Критично-креативна доктрина, модель якої практично відповідає західному розумінню освіти і ґрунтується на демократичному суспільному устрої, вивільненні і розвитку потенційних здібностей людини.
Пріоритетна цільова спрямованість цієї політики передбачає:
1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини.
2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути).
3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації.
4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі.
5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%).
Реалізація освітньої реформи в Польщі знайшла вираження у структурній перебудові всієї системи освіти.
Як і в інших країнах Європи, найпрестижнішими серед ВНЗ є університети. Найбільша кількість ВНЗ міститься у Варшаві, Кракові, Бреславі, Познані. Усі державні ВНЗ установами освіти на рівні університету і, як правило, зберігають магістерську структуру навчання. Організація йзміст навчання у ВНЗ, як і щорічний прийом студентів, раніше регулювалися державою. Із 1990 н.р. ВНЗ отримали гарантоване законом право самим приймати рішення з даних питань, визначати критерії відбору і правила прийому абітурієнтів. Платня на одного студента в рік у недержавних ВНЗ складає до 2500 доларів. У ВНЗ існує денна, вечірня і заочна форми навчання, а також екстернат.
Із аналізу світових освітніх систем можна зробити висновок, що нашій державі потрібно провести цілий ряд заходів, які б відповідали пріоритетним напрямкам розвитку освіти Європейського континенту та світу. Кожна з розглянутих систем в основу свого розвитку ставила, перш за все, демократизацію освітньої діяльності і відповідність навчальної парадигми запитам суспільства. Проглядається універсальний принцип підготовки у ВНЗ – формування фахівця, здатного до діяльності у змінних умовах праці, ініціативного, творчого.
Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу.
Завдання.
Пояснити, у чому полягають особливості системи освіти США / Канади / Німеччини / Великої Британії / Польщі? Вказати, що може перейняти українська система освіти?

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:27, 4 вересня 2015 (EEST)

Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити. За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи: – заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів; – місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії; – коледжі вільних мистецтв з присудженням диплома бакалавра. Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені: 1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша. 2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки. 3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки. Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США. Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою. Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор». Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація. В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. Цими принципами були: • принцип загальності освіти; • принцип наступності; • принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти; • принцип єдності і диференціації системи освіти; • заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним; • принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів; • принцип виховання за допомогою праці і для праці; • принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги; • принцип гнучкості освіти і її реформувань; • принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти; • принцип науковості і економічності освіти. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів. Українська вища освіта поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу. Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:01, 6 грудня 2015 (EET)

_________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №5
РОЗВИТОК ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
На сьогодні 45 європейських країн, включно з Україною, підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці в забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб’єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності європейської системи освіти.
А. Похресник зазначає, що аналіз сучасних праць провідних українських філософів і керівників освітньої системи – В. Кременя, В. Андрущенка, Є. Суліми, Д. Табачника, С. Ніколаєнка – дає змогу виявити різноманітність та полярність поглядів і уявлень про стратегію освітнього процесу України в найближчому майбутньому.
Українська система освіти сьогодні не повною мірою відповідає актуальним вимогам суспільства, й тому можна спостерігати стійку тенденцію щодо неспроможності задовольнити зростаючі потреби її споживачів. Серед найважливіших проблем сучасної української системи освіти можна виокремити наступні: зниження якості навчання, системні втрати і нестачу педагогічних працівників, консервативність у змісті й технологіях навчання. І найголовніше – необхідні суттєві зміни у підготовці майбутніх фахівців-освітян та перепідготовки практикуючих педагогів.
Особливо гостро ці проблеми окреслилися тоді, коли Україна заявила про намір приєднатися до Болонського процесу. П. Ю. Буряк та О. Г. Гупало зазначають, що для України європейська інтеграція – це, в першу чергу, модернізація економіки та освіти, впровадження новітніх технологій, залучення іноземних інвестицій та інше. У культурно-цивілізаційному аспекті, на думку вчених, євроінтеграція – це шлях до активного взаємовигідного культурного обміну між українською та європейськими культурами, становлення України як одного з членів глобального суспільства. Бо глобалізація як явище сучасної дійсності здійснює суттєвий вплив всі сфери життя людства і на освіту як на особливий соціальний інститут.
Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, наполегливо працює над практичним приєднанням до Болонського процесу. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року з моменту підписання декларації на Бергенській конференції.
Приєднання України до Болонського процесу – це передусім нові можливості розвитку української системи освіти, а саме:
1. Визнання українських дипломів на міжнародному рівні.
2. Більша мобільність в європейському просторі для студентів та викладачів.
3. Спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами.
4. Конкурентоспроможність на європейському і світовому ринках праці.
Для України Болонський процес став не лише передумовою входження в європейський освітній простір, а насамперед значним імпульсом оновлення власної системи освіти. Трактуючи Болонський процес не як рух стандартизації, а як процес пошуку консенсусу, освітні реформи в Україні слід спрямовувати не на радикальні зміни, втрату кращих тенденцій та зниження національних стандартів якості освіти, а на розвиток і набуття якісно нових ознак.
Щоб входження України до Болонського процесу стало реальністю, потрібно провести серйозні реформи в галузі освіти, тому що українська вища освіта відрізняється від європейської. У Європейському Союзі прийняті і діють інші стандарти. Престиж освіти, високої кваліфікації у Європі традиційно дуже високий. За кордоном визнають, що отримати освіту здатна не кожна людина.
За матеріалами сайту www.europeans.org.ua, вищу освіту спроможний здобути заледве один з десяти тих, хто навчався у школі, а до вищих студій (на магістерському і докторському рівнях) доходить не більше 10-15 % випускників бакалаврату. У Європі завершують середню освіту на високому рівні лише тільки ті випускники, які мають намір вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 % до 25 % усіх учнів середніх шкіл. Сьогодні вищі навчальні заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл, тобто у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту. Сьогодні український диплом не визнається у Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. І хоча вони за багатьма показниками – за розвитком, ерудованістю, спеціальною підготовленістю – перевершують зарубіжних фахівців, дискредитація українського диплома триває.
Найбільше, що не влаштовує закордонних працедавців у підготовці наших фахівців, – низька дієвість знань. Дієвість знань – це здатність використовувати набуті знання, уміння на практиці. За експертними оцінками, цим параметром ми поступаємося найбільше [9].
За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки. Приймаючи фахівця на роботу, організація впевнена, що він підготовлений на належному рівні. Гарантія цього – високе резюме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином, і організація матиме до нього претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг серйозно постраждає.
Як уже зазначалося, за кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5-2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Українські вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади І-ІІ рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах ІІІ-V рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном така система освіти не визнається.
Отже, у зв’язку з приєднанням до Болонського процесу, Україні необхідно уніфікувати освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів. Необхідна трансформація існуючої в Україні системи вищої освіти відповідно до європейських вимог, що полягає у впровадженні нових підходів та технологій організації навчально-виховного процесу. Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців. Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського процесу.
Інтеграційні процеси необхідно пов’язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту й форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи.
Перш за все слід зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, пов’язані зі збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни, тому цей процес у жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, навпаки, спрямований на їх взаємне узгодження та гармонізацію.
Не випадково саме «гармонізація» виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно містким, адже головною метою виховання та навчання є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і шляхом пізнання цього світу, вміти визначити своє місце, опанувати певну професію. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю підготовки сучасного фахівця.
З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями.
Багатий український досвід слугуватиме надійним «стартовим майданчиком» для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвитку освітніх впливів.
Не зважаючи на значні досягнення української освіти, на думку ректора НТУУ «КПІ» М.З. Згуровського, існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:
1. Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.
2. Недостатнє визнання в суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою.
3. Загрозлива в масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.
4. Збільшення розриву зв’язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
5. Невиправдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста й магістра. З одного боку, можна помітити близькість програм підготовки спеціаліста й магістра, їхню еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.
6. Українська система наукових ступенів складніша, порівняно із загальноєвропейською, і це перешкоджає мобільності викладачів і науковців в Європі.
7. Неадекватно до потреб суспільства й ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі в чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
8. Відійшла в минуле колись добре організована система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип «освіта протягом життя» поки що в умовах нашої держави не може бути повною мірою реалізований.
9. Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних центрів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.
З метою прискорення процесу реформування освітньої галузі на виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» на урядовому рівні прийнято низку надзвичайно важливих для освіти державних цільових програм: розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року; розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року; підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року; розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки; впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»; Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів на 2012-2020 роки.
Визнанням позитивних якісних змін у забезпеченні розвитку національної освіти став Форум міністрів освіти європейських країн «Школа ХХІ століття: Київські ініціативи», на якому проголошено сім напрямів євроінтеграції середньої освіти і проекти практичних дій по кожному з них («Дошкільна освіта»; «Спільна історія без розділових ліній»; «Толерантність»; «Через мову до взаєморозуміння»; «ІКТ – освіта без кордонів»; «Від шкіл-партнерів до партнерів-країн»; «Новій освіті Європи – новий європейський учитель»).
Водночас глибина освітніх реформ, якість і ефективність роботи навчальних закладів і установ системи національної освіти не можуть повною мірою задовольнити сучасні потреби особистості та суспільства. Задекларовані у попередні роки стратегічні завдання щодо забезпечення рівного доступу дітей і молоді до освіти, забезпечення її сталого розвитку і нової якості, демократизації управління не набули повної реалізації. Зміст і організація національної освіти до цього часу недостатньо переорієнтовані на особистість дитини, на формування у дітей і молоді життєво важливих компетентностей, активної їх соціалізації. Викликає тривогу низький рівень здоров’я, морального, культурного і духовного розвитку молоді. Залишається критичним стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти, низький рівень оплати праці працівників освіти і науки.
Інтеграція України у світовий освітній простір вимагає постійного вдосконалення національної системи освіти, пошуку ефективних шляхів підвищення якості освітніх послуг, апробації та впровадження інноваційних педагогічних систем, реального забезпечення рівного доступу всіх її громадян до якісної освіти, модернізації змісту освіти і організації її адекватно світовим тенденціям і вимогам ринку праці, забезпечення безперервності освіти та навчання протягом усього життя, розвитку державно-громадської моделі управління.
Одним із визначальних факторів, що потужно вплине на правове забезпечення діяльності освітянських закладів України у наш час є Закон України «Про вищу освіту», ухвалений Верховною Радою України 1 липня 2014 р. і підписаний Президентом України 1 серпня 2014 р. До основних новацій Закону України «Про вищу освіту» можна віднести:
1. Для виведення системи освіти України на нові показники якості освітянських послуг буде створено окремий колегіальний орган – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.
2. Суттєво будуть посилені антиплагіатні норми і відповідальність за них (обов’язкове оприлюднення наукових робіт).
3. Створюватиметься новий механізм виборів ректорів вищих навчальних закладів (участь всього викладацького складу та збільшено у відповідній пропорції (не більше 15%) кількість студентів, які братимуть участь у голосуванні). Зазначено, що вибори будуть відбуватися в один тур за системою «перехідного голосу». Таким чином, трудовому колективу ВНЗ надається право самостійно обирати ректора, тоді як Міністерство освіти і науки лише фіксуватиме факт вибору.
4. Для ректорів, деканів і завідуючих кафедрами прописано обмеження перебування на посаді – не більше двох строків (5+5). Ця вимога зможе забезпечити ротацію та оновлення керівного складу ВНЗ, сприятиме притоку талановитої молоді до управління освітянськими закладами.
5. Усі виші отримають право остаточного присудження наукових ступенів (у Нацагентстві залишаються лише питання акредитації спецрад і розгляд апеляцій на їх рішення).
6. Державні ВНЗ зможуть розміщувати власні надходження від своєї освітньої, наукової та навчально-виробничої діяльності на рахунках установ державних банків. Позитивне нововведення, спрямоване на розширення фінансової автономі навчальних закладів. Накопичення фінансових ресурсів надасть можливість ВНЗ застосовувати їх для свого стратегічного розвитку.
7. Зменшено кількість годин навчального навантаження викладачів – одна ставка становитиме не 900, а 600 навчальних годин. Зменшено навантаження на студентів – кількість годин в одному навчальному кредиті змінено з 36 до 30 навчальних годин. Завдяки цьому викладачі зможуть більше уваги приділяти науковим дослідженням і підготовці сучасних навчально-методичних матеріалів.
8. З 2016 року запроваджуватиметься новий механізм електронного вступу до ВНЗ і автоматичного розміщення місць державного замовлення. Це нововведення може стати ефективним механізмом зменшення корупції на етапі вступу до ВНЗ (звичайно, якщо до 2016 року до Закону не будуть внесені зміни). І, що найголовніше, розшириться доступ усіх прошарків населення до престижних вузів та спеціальностей.
9. Створюватимуться умови для збільшення мобільності студентів і викладачів . Кількість навчальних дисциплін стане меншою, при цьому студенти будуть обирати 25% курсів. Саме ця вимога наблизить нашу систему освіти до країн, чиї дипломи відповідають принципам та стандартам Болонського процесу.
10. Протягом визначеного у законопроекті перехідного періоду із системи вищої освіти буде вилучено рівень молодшого спеціаліста та запроваджено ступінь молодшого бакалавра як скорочений цикл підготовки бакалаврів. Законом також скасовується ступінь кандидата наук, натомість запроваджуються такі ступені вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук. При цьому ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вищою радою навчального закладу або наукової установи у разі успішного виконання відповідної наукової програми та публічного захисту дисертації. Надвелика кількість освітніх рівнів, що зберігається у вищій освіті України, даним законом зменшилася. Але, вона і досі не відповідає прийнятій більшістю держав-учасниць Болонського процесу, трьохрівневій освіті (бакалавр, магістр, доктор філософії).
11. Закон розширює автономію університетів та надає громадськості більше важелів для контролю за його діяльністю. Університети, згідно закону, впроваджуватимуть внутрішній публічний моніторинг якості, а його результати будуть розміщені на сайті вузу.
12. Українські ВНЗ зможуть вільно наймати випускників та професорів закордонних університетів.
Відзначені новації майже повністю відповідають вимогам Болонського процесу. Реалізація їх в освітянському просторі наблизить українську освіту до принципів Болонського процесу Європейського простору вищої освіти. Це ще один важливий крок України у напрямку до Євросоюзу.
Завдання:
Розкрийте, яким чином зміни та реформи, що проходять в українській системі освіти, позначилися на роботі вашого навчального закладу. Коротко проаналізуйте, як змінився річний план роботи вашого навчального закладу за останні 5-10 років.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:46, 11 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня.З метою національно-патріотичного виховання в закладі створений шкільний музей, визнаний кращим музеєм серед шкіл міста. Інформатизація освіти є однією з найважливіших складових Державної програми розбудови інформаційного суспільства на основі впровадження новітніх інформаційних технологій.Щорічно навчальні кабінети нашого закладу поповнюються телекомунікаційними засобами навчання (телевізори, комп’ютери, екрани) .Це одне із стратегічних завдань упровадження Державного стандарту в частині базової загальної середньої освіти. Усі педагоги школи володіють ( на різному ріні) комп’ютером , використовують у своїй роботі інформаційно - комунікаційні технології ( Державна цільова програми впровадження в навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»).
Англійська мова вивчається з 1 класу, інформатика з 2 класу, ваіативна складова 2-4 класи " Зарубіжна література". --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:13, 6 грудня 2015 (EET)

==== Індивідуальні заняття ====
Індивідуальне заняття №1.
Тема. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс (2 год)
Мета: довести важливість впровадження інформаційних технологій у навчально-виховний процес; розкрити вдосконалення педагогічного дискурсу через використання телекомунікаційних мереж з інтерактивними та мультимедійними технологіями; довести необхідність підвищення інформаційної грамотності і культури всіх учасників освітнього процесу.

Розкрийте унікальний внесок ІКТ у навчально-виховний процес.
Література:
1. Блага О.В. Інформаційні технології як невід’ємна складова новітнього освітнього процесу [Електронний ресурс] /О.В. Брага // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Філософія. Психологія. Педагогіка. – 2007. – №2. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VKPI_fpp/2007-2-2/09_Blaga.pdf
2. Колин К.К. Информатизация образования: новые приоритеты // Информатика и образование. – 2001. – № 10.
3. Вишинська Г. Інформатизація як дійсність та перспективна тенденція розвитку освіти / Г.Вишинська // Філософські абриси сучасної освіти : монограф.; [за заг.ред. І. Предборовської]. – Суми :ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 148-189
4. Гендина Н.И. Информационная культура учителя: концепция формирования и региональный опыт / Н.И.Гендина // Образование. Карьера. Общество. - №1. – 2003. – С. 20-23
5. Склейнов Е.Л. Интеграция интерактивных и Интернет-технологий как новое направление информатизации образования [Электронный ресурс] / Е.Л.Склейнов // Информационная среда образования и науки. – Вып.9. – 2012. - Режим доступа: http://www.iiorao.ru/iio/pages/izdat/ison/publication/ison_2012/num_9_2012/Sklejnov.pdf.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:06, 15 вересня 2015 (EEST)

Виникнення та розвиток інформаційного суспільства (ІС) припускає широке застосування інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в освіті, що визначається багатьма чинниками.

По-перше, впровадження ІКТ у сучасну освіту суттєво прискорює передавання знань і накопиченого технологічного та соціального досвіду людства не тільки від покоління до покоління, а й від однієї людини до іншої.

По-друге, сучасні ІКТ, підвищуючи якість навчання й освіти, дають змогу людині успішніше й швидше адаптуватися до навколишнього середовища, до соціальних змін. Це дає кожній людині можливість одержувати необхідні знання як сьогодні, так і в постіндустріальному суспільстві.

По-третє, активне й ефективне впровадження цих технологій в освіту є важливим чинником створення нової системи освіти, що відповідає вимогам ІС і процесу модернізації традиційної системи освіти.

У «Всесвітній доповіді з освіти» ЮНЕСКО було виділено три цілі використання комп’ютерів у наш час у різних системах освіти:

- перша (традиційна) – як засіб забезпечення набуття учнями мінімального рівня комп’ютерної грамотності;

- друга – як засіб підтримки та збагачення навчального плану;

- третя – як середовище для взаємодії між учителями та учнями .--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:27, 6 грудня 2015 (EET)
_________________________________

Індивідуальне заняття №2.
Вплив нових інформаційних технологій на професійну компетентність вчителя (2 год).
Опрацюйте наведену літературу та 1) розкрийте вплив інформатизації освіти на зміну ролі вчителя у навчально-виховному процесі; 2) вкажіть ті, цифрові навички, якими, на вашу думку, повинен володіти вчитель в ХХІ столітті.
Рекомендована література:
1. Биков В.Ю. Сучасні інноваційні ІКТ-інструменти розвитку систем відкритої освіти / В.Ю. Биков, А.М. Гуржій // Педагогічна і психологічна науки в Україні : зб. наук. праць : в 5 т. – Т. 4 : Професійна освіта і освіта дорослих. – К. : Педагогічна думка, 2012. – С. 44-62.
2. Данільян В.О. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально-філософський аналіз): автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09.00.03 / В.О. Данільян. – Х., 2006. – 20 с.
3. Еляков А.Д. Современная информационная революция / А.Д. Еляков // Социологические исследования. – 2003. – № 10. – С. 29-38.
4. Журналістика : словник-довідник / авт.-уклад. І.Л. Михайлин. – К.: Академвидав, 2013. – 320 с. – (Серія «Nota bene»).
5. Захар О.І. Використання інтернет-технологій у процесі підвищення кваліфікації вчителів / О.І. Захар // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 7-9.
6. Карчевський М.В. Соціальні передумови правових заходів інформаційної безпеки / М.В. Карчевський // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Є.О. Дідоренка. – 2011. – № 1. – С. 35-55.
7. Кочарян А.Б. Вимоги до професійної компетентності науково-педагогічних працівників університету за умов створення електронного освітнього середовища / А.Б. Кочарян // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 16-18.
8. Логвиненко Ю.В. Вплив інформаційних технологій на сучасний педагогічний дискурс / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Вісник Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка: [зб. наук. праць. Вип. 23.] / редкол. О.І. Курок (відп. ред.) [та ін.]. – Глухів : ГНПУ ім. О. Довженка, 2013. – С. 68-76.
9. Логвиненко Ю.В. Зміни в українському освітньому дискурсі під впливом інформаційного суспільства / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Освіта Сумщини. – №1 (21). – С. 42-47.
10. Логвиненко Ю. В. Освіта ХХІ століття: виклики, пошуки відповідей: [навч.-метод. посіб.] / Ю. В. Логвиненко, В.О. Мазуренко, Т.Г. Стукалова. – Суми: РВВ СОІППО, 2012. – 104 с.
11. Медведєв І.А. Інформатизація освіти як шлях підвищення її якості та доступності (на прикладі Сумської області) / І.А. Медведєв, Л.Г. Петрова, С.П. Ніколаєнко // Комп'ютер у школі та сім’ї. – 2013. – № 6 (110). – С. 3-7.
12. Модели управления процессами комплексной информации общего среднего образования / Г.Д. Дылян, Э.С. Работыльская, М.С. Цветков. – М.: Бином. Лаборатория знаний, 2005. – 111 с.
13. Морозов В. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс / В. Морозов // Вища освіта України. – 2013. – №2. – С. 54-58.
14. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
15. Чубарук О.В. Управління розвитком інформаційно-комунікаційної компетентності вчителів української мови і літератури в системі післядипломної освіти / О.В. Чубарук // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 11-15.
Інтернет-ресурси:
16. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості: аналіт. доп. / Д. В. Дубов, О. А. Ожеван, С.Л. Гнатюк. – К. : НІСД. – 2010. – 64 с. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/dubov_infsus-31058.pdf
17. Закон України Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, № 12, ст.102 ) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/537-16
18. Комендант О.В. Стан України у світових ІТ-рейтингах в аспекті впровадження економіки знань [Електронний ресурс] / О.В. Комендант. – Режим доступу: http://sophus.at.ua/publ/2013_05_30_31_kampodilsk/ekonomichnij_blok_doslidzhen/stan_ukrajini_u_svitovikh_it_rejtingakh_v_aspekti_vprovadzhennja_ekonomiki_znan/31-1-0-649
19. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні: [Електронний ресурс] // Президія НАПН України. Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. – Режим доступу: http://www.ispp.org.ua/news_44.htm. Назва з екрану.
20. Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії, інформація, ідеологія та утопія. / Д. Лайон : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/lajon.html.
21. Малицька І.Д. Роль і місце ІКТ в системах освіти зарубіжних країн: [Електронний ресурс] / І.Д.Малицька. – Режим доступу: http://www.ime.edu-ua.net/em10/content/09midcfo.htm
22. Могилев А.М. Принципы системной информатизации в системе образования [Электронный ресурс] / А.М. Могилев – Режим доступа: znamenvs.chat.ru ELBR./1htm.
23. Онкович Г.В. Медіаосвіта (Загальний курс) // Програма навчального курсу для студентів вищих навчальних закладів :[Електронний ресурс] / Г.В. Онкович. – К.: ІВО НАПН України. – 2010. – 24 с.– Режим доступу: http://edu.of.ru/attach/17/82978/doc
24. Писаренко О.Л. Сутність інституту освіти в інформаційному суспільстві: соціально-філософський аналіз. / О.Л. Писаренко. – [Електронний ресурс]. –:Режим доступу: http://www.google.com.ua/url// nbuv.gov.ua/portal/natura/vkpi/fpp/2009-2/24_Pisarenko.
25. Рамський Ю.С. Зміни в професійній діяльності вчителя в епоху інформатизації освіти / Ю.С. Рамський. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ii.npu.edu.ua/files/Zbirnik_KOSN/12/2.pdf
26. Чекман І. С. Конвергентні технології – нанобіомедичний аспект / І.С. Чекман, Т.Ю. Небесная, А.М. Дорошенко // Український медичний часопис. – 2011. – №2 (82) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://www.umj.com.ua/article/8865/konvergentni-texnologii-nanobiomedichnij-aspekt.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:09, 29 жовтня 2015 (EET)

==== Консультації ====
Консультація (2 год.)
Євроінтеграційна стратегія України: науково-освітні перспективи
Програми допомоги ЄС у сфері вищої освіти України. Відставання української освітньої системи з ряду параметрів від освіти в країнах ЄС. Заходи у сфері освіти в України рамках програм зовнішньої допомоги Європейської Комісії. Програма Tempus. Програма Erasmus Mundus. Вікно зовнішньої співпраці Erasmus Mundus. Програма Жана Моне.

Рекомендована література:
1. Актуальні проблеми євроінтеграції : [зб. статей з пит. євроінтегр. та права / За ред. Д. Ягунова, вступ ст. В. Вишнякова. – Вип. 7.]. – Суми: ПП Кочубей Н.В., 2011. – 276 с.
2. Андрущенко В. Проблема входження української університетської освіти в європейський освітній простір / В. Андрущенко, І. Гамерська // Рідна школа. – 2012. – № 1-2 (січень-лютий). – С. 3-8.
3. Андрущенко В. Модернізація педагогічної освіти України в контексті Болонського процесу / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2004. – № 1. – С. 4-6.
4. Андрущенко В. Освіта України в системі цінностей «розколотого світу» / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2009. – №3. – С. 31-37.
5. Буряк П.Ю. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності: Навчальний посібник / П. Ю. Буряк, О. Г. Гупало. – К. : Хай-тек прес, 2007. – 336 с.
6. Дарійчук Л. Система освіти в Україні: реформування чи оновлення? / Л. Дарійчук // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 6.
7. Дмитриченко М.Ф. Вища освіта і Болонський процес: [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / М.Ф. Дмитриченко, Б.І. Хорошун, О.М. Язвінська, В.Д. Данчук. – К.: Знання України, 2006. – 440 с.
8. Ерохин А. К. К вопросу об изменении целей высшего образования / А.К. Ерохин // Alma mater. – 2008. – №10. – С. 21-25.
9. Євроінтеграція – крок до заможної України // Вісник пенсійного фонду України. – 2013. – №9 (135). – С. 4-5.
10. Журавський В. Основні завдання вищої школи щодо реалізації в Україні принципів і завдань Болонського процесу / В. Журавський // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 12-16.
11. Журавський В.С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти / В. С. Журавський, М. З. Згуровський. – К.: Вища школа, 2003. – 196 с.
12. Кордон М.В. Європейська та євроатлантична інтеграція України: [навч. посіб.; 2-е видання] / М.В.ґ Кордон. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 172 с.
13. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / В.Г. Кремень. – К.: Грамота, 2005. – 448 с.
14. Майер Б.О. Об онтологии качества образования в обществе знания / Б.О. Майер, Н.В. Наливайко // Философия образования. – 2008. – №3. – С. 4-18.
15. Майер Б.О. Образование в условиях глобальных изменений: методологическая функция философии образования / Б.О. Майер // Философия образования. – 2012. – №6 (45). – С. 117-124.
16. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
17. Похресник А. Стратегічна роль цілісного освітньо-наукового комплексу / А. Похресник // Вища освіта України. – 2011. – № 4. – C.30-36.
18. Соколов В. Євроінтеграційні прагнення України: досягнення та перспективи / В. Соколов // Віче. – 2010. – №22 (283). – С. 25-28.
19. Ціватий В. Завершення періоду євроромантизму / В. Ціватий // Зовнішні справи. – 2011. – №7-8. – С. 14-17.
Інтернет-ресурси:
20. Болонський процес в Україні: перспективи та проблеми [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.loippo.lg.ua/reforma_bolon_dekl.htm.
21. У Європу Знань через Болонський процес [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://studprofcom.ntu-kpi/kiev/ua.
22. http://ec.europa.eu/education/lifelonglearning-programme/doc88_en.htm
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:02, 21 жовтня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====
СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Вивчаємо джерела:
1. http://vnz.org.ua/zakonodavstvo/111-zakon-ukrayiny-pro-vyschu-osvitu;
2. mon.gov.ua/img/zstored/files/project_30102014.doc

СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Обговорюємо:
• Закон України «Про вищу освіту»;
• Проект Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років Що, на вашу думку, у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» вказує на трансформації української системи освіти? Чи, навпаки, свідчить про те, що стан української освіти, її нормативно-законодавчої бази, не відповідає запитам суспільства?
• Які протиріччя містяться у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років»? Як це може позначитися на розвитку освіти України?
• Чи можете ви назвати Закон України «Про вищу освіту» та Проект «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» перспективними для розвитку України? Чому?
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:16, 15 вересня 2015 (EEST)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Доброго дня! Вам слід виконати ВСІ завдання, що пропонувалися протягом вивчення модуля.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:02, 23 вересня 2015 (EEST)

доброго дня. зауваження залишаються без змін.--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:25, 18 листопада 2015 (EET)

Соціально-гуманітарний кредитний модуль Сінєльнікова О. А.

2015-12-06T20:29:32Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Дайте відповідь на запитання:
1. Встановіть зв’язок між модернізацією системи освіти і розвитком сучасного суспільства.
2. Ознайомтеся з рейтингами українських університетів (можна скористатися джерелом: http://dou.ua/lenta/articles/ukrainian-universities-2014/) і встановіть, які показники визначають якість освітніх послуг, опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :[[Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В.]]

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:02, 12 червня 2015 (EEST)

1.Доброго дня.Модернізація системи освіти зумовлена тим , що саме освіта, у першу чергу, сприяє змінам , які відбуваються в суспільстві. Дослідженнями встановлено, що чим вищий рівень освіти працівників, тим вищі при одних і тих самих розряді й стажі виконання норм виробітку і результати праці. В умовах ринкової економіки, очевидно, рівень загальної освіти членів суспільства є необхідною умовою успіху.До основних складових процесу модернізації освіти належать:
– наявність чіткої стратегії, політики та інструментів модернізації;
– інституційна автономія, інституційні стратегії та профілізація інститутів (розробка та імплементація профілів організацій); професійна підготовка лідерів (вищий рівень) і менеджерів (середній рівень) вищих навчальних закладів.
Існування складових модернізації системи освіти без реального впровадження їх в життя – це лише напрями бажаного стану, до якого прагнуть держави Європи. У цій ситуації важлива відповідність матеріальних та фінансових ресурсів для реалізації стратегічних завдань щодо модернізації освітніх закладів, і особливо важливо в цій ситуації – мати готовність державних рівнів. Органи державної влади, особливо це стосується української дійсності, мають реально підтримувати розвиток системи освіти, фінансово забезпечуючи розвиток української системи освіти у відповідності до світових фінансових норм.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:02, 6 грудня 2015 (EET)
2.Якість освітніх послуг визначають наступні показники: склад викладачів, майбутнє працевлаштування, рівень студентів, програми навчання, предмети, що вивчаються. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:29, 6 грудня 2015 (EET)
_____________________________

Доброго дня. Дайте відповідь на запитання: 1. Розкрийте, що включає в себе поняття «двоступенева система вищої освіти»? 2. Складіть хронологічну таблицю із найважливіших (на вашу думку) подій Болонського процесу (до 10 подій). Відповідь аргументуйте,

опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В. --[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:22, 16 червня 2015 (EEST)

1.За кордоном запроваджена двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5 – 2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, повинен спочатку отримати ступінь магістра, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Наші вищі навчальні заклади на сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. Болонський процес спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах європейського регіону, спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:44, 6 грудня 2015 (EET)

2. Хронологічна таблиця подій Болонського процесу 19 червня 1999 року - Болонья (Італія) підписання документу "Болонська декларація" 19 травня 2001 р. Празьке комюніке. Прага. Підтверджено позиції щодо цілей, визначених Болонською декларацією, висловлено зауваження щодо подальшої реалізації процесу 18-19 вересня 2003 року Берлінське комюніке Берлін. Поширення загальноєвропейських вимог на докторські ступені 2003 рік приєднання Росії 19-20 травня 2003 року. Саміт учасників Болонського процесум. Берген (Норвегія) Запропоновано: прийняти зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій; увести в своїй основі двоступеневу структуру вищої освіти; використати єдину систему кредитних одиниць (систему ECTS – European Community Course Credit Transfer System) і додатків до дипломів; напрацьовувати, підтримувати і розвивати європейські стандарти якості зі застосуванням порівняних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки; усунути існуючі перепони для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи 17-18 травня 2007 року. Саміт учасників Болонського процесу. Лондон. 28-29 квітня 2009 року. Конференція. Левен (Бельгія)Озвучено основні питання конференції на наступне десятиріччя (суспільний контроль освіти; безперервне навчання; працевлаштування випускників; міжнародна відкритість; мобільність студентів і освіти в цілому, наукових досліджень і інновацій, інформації та методів прозорості в освіті) і розкриті нові напрямки співпраці учасників Болонського процесу. 6-28 квітня 2012 р. Міністерська Бухарестська конференція та Третій Болонський Форум. Бухарест.(Румунія) Обговорили майбутнє Європейського простору вищої освіти. Підписано Бухарестське комюніке «Використання нашого потенціалу з найбільшою користю: консолідація Європейського простору вищої освіти». Міністр освіти і науки Армен Ашотян офіційно прийняв керівництво на 2012-2015 рр. 2015 р. Міністерський саміт країн-учасниць Болонського процесу. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:51, 6 грудня 2015 (EET)_____________________________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №3-4
СВІТОВІ ОСВІТНІ СИСТЕМИ, ЇХ РІЗНОВИДИ ТА УНІФІКАЦІЯ
(4 год.)
Інститут освіти нині переживає кризу в масштабі людства. «Криза університету» є предметом національної дискусії в Німеччині, Франції, США, Канаді та інших країнах. Питання в тому, чи повинна освітня система готувати фахівців, які мають досить конкретний набір знань і вмінь, за замовленням (і за гроші) професійних спільнот нації, чи вона має виховувати передовсім компетентних і відповідальних громадян. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів.
Українська вища освіта (як і середня) поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Західні освітні системи орієнтуються на пошук власних рішень, бо отримані розв’язки, навіть слабкі, примітивні цінуються значно вище, аніж запозичення чи повторення. Тобто, світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Молодий спеціаліст, закінчивши ВНЗ, має бути готовим до діяльності за фахом.
У зв’язку з тим, що США є лідером на ринку освітніх послуг, варто хоча б побіжно розглянути їхню освітню систему. Перші кроки до становлення системи вищої освіти у США було зроблено ще на початку XVII ст., коли засновувалися коледжі вільних мистецтв, які створювались на зразок англійських технологічних. Згодом майже в усіх Штатах з’явилися сільськогосподарські коледжі. Однак, якщо в Європі вищі професійні школи існували самостійно, то в США зазвичай включалися до складу університету поряд з коледжами вільних наук та мистецтв. Одночасно зі ступенем бакалавра вони почали присвоювати ступінь магістра і доктора. Таким чином, до початку XX ст. еволюція установ американської вищої школи привела до створення великих університетів, які стали основними осередками фундаментальної науки в США. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити.
За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи:
– заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів;
– місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії;
– коледжі вільних мистецтв, що є істотною особливістю системи вищої освіти США, з присудженням диплома бакалавра з домінуючим академічним і мінімальним професійним наповненням. Однак, на заключних роках 4-річної програми є тенденція додавати професійні курси, що розширює можливості випускників;
– загальноосвітні коледжі з присвоєнням диплома як бакалавра, так і магістра;
– незалежні професійні школи з бакалаврським (часто й магістерським) рівнем дипломів у сферах технології, мистецтв тощо;
– університети з правом підготовки докторів і всіма циклами навчання.
Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Набули популярності оригінальні програми з освіти і виховання, які започаткував Джун Рі (радник Дж. Буша з гуманітарного циклу освіти). Зокрема, його програму морально-фізичного виховання під назвою «Народжений бути щасливим» визнано доцільною для впровадження як обов’язкової в систему загальної освіти Америки. Щоб стати щасливим, на думку розробника програми, необхідно дотримуватися девізу: розум у голові, чесність у серці, сила у тілі. У США існує відзнака – «За компетентність, чесність, відданість у роботі».
Розробку нових стандартів започаткувала адміністрація Президента Б. Клінтона спільно з конгресом США. Програмою передбачено приєднання кожної школи і шкільного класу в США до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів, якісне навчання в майбутніх школах тощо.
У США значна увага приділяється дослідженням у галузі філософії освіти, зокрема педагогічної. Саме такий підхід забезпечує аналіз дійсного стану та з’ясування напрямів розвитку системи освіти та її придатності забезпечувати потребу економіки держави у висококваліфікованих фахівцях.
Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою. Вартість одного навчального року не є сталою і залежить від штату, рівня престижності вищого навчального закладу, його належності до державного чи приватного сектора. Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам, окрім того, діє система підтримки кращих студентів (стипендії, гранти).
Із книги У. Айзексона «Стив Джобс» бачимо результат реформ освітньої системи США, що вивели освіту країни на лідерські позиції. США здійснювали пошук талановитої молоді для всіх галузей економіки на багаточисленних конкурсах, в одному з яких взяв участь С. Джобс: «Изобретение получило первый приз на городском конкурсе, который проводили ВВС США, несмотря на то, что среди конкурсантов попадались даже двенадцатиклассники». Зв’язок школи і держави через конкурси забезпечував формування майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки.
Оскільки система освіти американського континенту в сфері надання освітянських послуг є передовою у порівнянні з Європою, то є смисл розглянути канадський досвід роботи вищих навчальних закладів.
Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. У Канаді функціонує 98 університетів та університетських коледжів. Провідними у системі вищої освіти є 58 університетів. Навчання в університетах Канади платне. Оплата за навчання варіюється залежно від місця розташування навчального закладу та програми. Водночас середня оплата університетського курсу за рік досить невисока і дорівнює мінімальній заробітній платі. У середньому навчання для студента коштує від 3500 до 20 000 канадських доларів за рік. Крім того, старанні студенти можуть отримати грант на освіту.
Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені:
1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша.
2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки.
3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки.
Прикро, що український диплом про вищу освіту в Канаді оцінюється на рівні бакалавр. Набір студентів на денну форму навчання в університетах варіюється від 350 до 1000, а в деяких університетах на курс набирають лише 11 осіб (наприклад університет Бішоп). Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов.
У 61 ВНЗ навчання здійснюється англійською мовою, у 17 – французькою, лише 5 університетів є двомовними. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. У країні відсутній єдиний центральний орган щодо управління вищою школою. Детальнішу інформацію про вищі навчальні заклади Канади можна знайти за адресою на сайті: gc.ca.ru Toronto.ca.
Поза сумнівом, значний внесок до соціальних та економічних успіхів належить освітньо-науковому комплексу Німеччини. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів, що виявила себе фактично з 1990-х років. Враховуючи заклади університетського рівня кількість студентів коливається в інтервалі 1,8-1,9 млн. осіб. Із найновіших інтернет-даних про вищу освіту Німеччини бачимо, що країна має в усіх наявних закладах трохи більше 2 млн. студентів, з яких лише 65 тис навчається у недержавних ВНЗ. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Цей феномен не можна пояснити браком коштів на освіту – освітній бюджет Німеччини спроможний забезпечити надання освітніх послуг більшому відсотку молоді. Т. Коваль пояснює це менталітетом нації.
Тривалість навчання відрізняється не лише у різних типах ВНЗ, а й серед закладів однієї групи. Так, підготовка математика триває у Берлінському університетів 18 семестрів, а в окремих периферійних університетах – 12 чи навіть менше. Середній вік випускників – 28-30 років.
Навчання у вищих навчальних закладах триває 5 років (10 семестрів). Винятком є медична (триваліша) і вища педагогічна (3 роки) освіта. Після навчання передбачається стажування (18 місяців), а потім – складання іспитів, підготовка та захист дипломів.
Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Особливістю цієї моделі є спрямованість на «просвітницьку» діяльність, що має на увазі оволодіння необхідною сумою знань, умінь і навичок. Зміст програм навчання природно включає результати дослідницької роботи викладацького корпусу, які використовуються як матеріал для навчальних програм. І викладачі, і студенти взаємодіють на основі науково-дослідної кооперативної праці як пошукувачі. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль.
Найбільш відомим і престижним вищим навчальним закладом Німеччини є Гейдельбергський університет (заснований у 1386 році за зразком паризької Сорбони), серед викладачів якого були філософи Гегель і Ясперс, хімік Геймсгольц, 8 лауреатів Нобелівської премії. Сьогодні, коли англійська мова практично є мовою міжнародного спілкування, освіта, отримана у Великій Британії, дає значні переваги й розкриває більші можливості для випускників англійських шкіл, коледжів та університетів. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою.
Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Але, поряд із цим, діти 3-4 років можуть ходити в дитячий садок, а ті, кому виповнилося 16 років, і закінчили школу, продовжують навчання в коледжах й університетах.
Система освіти Великої Британії складна. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор».
Вчені ступені у Великій Британії присвоюються студентам, які успішно завершили курс навчання. Формально ступені одного рівня, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються одне від одного, але на практиці їх «вага» визначається репутацією університету, що їх присвоїв.
Національна рада професійних кваліфікацій Великої Британії (NCVQ) представила нову структуру професійних кваліфікацій Англії, Уельсу та Північної Ірландії. Вона базується на національних стандартах, що визначають навички, уміння, знання та компетентність працівників, яких вимагає роботодавець, відповідно потребам сучасної економіки, політики та суспільних відносин.
Реформа освіти почалася у Великій Британії з прийняттям Закону «Про освіту» в 1988 році. Її проведення, було обумовлено стурбованістю правлячих кіл зниженням конкурентоздатності країни в порівнянні з іншими державами Заходу. У травні 1997 року, з приходом до влади лейбористського уряду Т. Блера, прем’єр-міністр уже в одній із перших промов проголосив: «Трьома головними національними пріоритетами є: освіта, освіта, освіта». Важливими завданнями в цій сфері були названі не тільки поліпшення обов’язкової освіти, а і професійної, а також реформа фінансування університетської системи. Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація.
Генрі Джейн у доповіді «Суспільна освітня політика» на семінарі проголосив початок створення й імплементації визначених, чітких освітніх орієнтирів, які б стали поштовхом розвитку професійної освіти та знайшли білі плями і недоробки в цій галузі, що вимагає свого дослідження та шляхів його поліпшення. У резолюції міністрів освіти на зустрічі ради освіти у Програмі для сфери освіти були проголошені основні положення, що впроваджувалися в освітню політику суспільства:
1. Підвищити рівень технічного й наукового забезпечення освіти та навчання нації, з огляду на всі освітні рівні: шкільна освіта, вища та професійна, як для громадян країни, так і для іноземців.
2. Налагодити постійні зв’язки та забезпечити кваліфікаційну відповідність із системою освіти Європи.
3. Компілювати та накопичувати документацію і статистичний матеріал з питань освіти.
4. Співробітництво в сфері вищої освіти.
5. Вивчати іноземні мови.
6. Демократизувати освіту, впроваджувати однакові вимоги для вільного доступу до усіх видів освіти [40].
Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Але копіювання гасел систем освіти інших держав ще не означає, що ми здійснюємо розвиток нашої системи освіти у відповідності до кращих взірців освітніх систем. Важливо, спираючись на власний досвід, переборюючи традиційне гальмування всього нового, рухатися до створення власної системи освіти, яка була б модерною та індивідуальною.
Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.
Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. У цій країні раніше, ніж в Україні почалися реформи в освіті та суспільстві, тому досвід Польщі міг би бути дуже корисним для України.
До Європейського Союзу Польща приєдналася у 2004 році, що дало країні визнання польських дипломів у всіх країнах Європи, при цьому додаткового підтвердження не потрібно.
Освітня реформа в Польщі почалася з кінця 80-х р.р. ХХ ст. За ці роки Польща домоглася значних показників за рівнем дорослого населення – вона ввійшла в число країн, що мають найвищій індекс охоплення населення вищою освітою – 95 (до 30% дорослого населення мають вищу освіту). Частка студентів ВНЗ у населенні країни складає 5,4 % від числа громадян (2 млн. студентів при чисельності населення 38 млн. осіб) – за цим параметром Польща демонструє один із найвищих показників у світі.
В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. За всієї універсальності ці принципи відображали специфіку країни. Цими принципами були:
• принцип загальності освіти, що виражається в демократизації освіти і повної реалізації загального права на освіту (дошкільну і повну середню);
• принцип наступності, що пов’язаний з відсутністю яких-небудь перешкод при переході з одного навчального закладу в інший, погодженістю навчальних планів і програм;
• принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти;
• принцип єдності і диференціації системи освіти означає єдність цілей виховання і базового змісту освіти, що гарантує усім доступ до школи вищого рівня;
• заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним;
• принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів гарантує формування повноцінної особистості;
• принцип виховання за допомогою праці і для праці передбачає наповнення всього навчально-виховного процесу проблематикою праці, політехнізму, професійними знаннями і вміннями, що відповідають етапові і типові освіти, проблемам шкільної і професійної орієнтації;
• принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги;
• принцип гнучкості освіти і її реформувань;
• принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти;
• принцип науковості і економічності освіти.
Ці принципи знайшли своє відображення у «Законі про систему освіти».
Ще одним фундаментальним процесом, що передував польській освітній реформі, був процес напрацювання польськими вченими освітньої парадигми, яка мала б можливість задовольнити запити суспільства, що сформувалися в результаті суспільної трансформації. Більшістю польських педагогів як пріоритетна була обрана критично-креативна доктрина, тому що саме вона була здатна сформувати вільну людину, обмежено залежну від зовнішніх факторів, заповзятливу, ініціативну, тобто повноцінного суб’єкта і свого життя, і своєї діяльності. Критично-креативна доктрина, модель якої практично відповідає західному розумінню освіти і ґрунтується на демократичному суспільному устрої, вивільненні і розвитку потенційних здібностей людини.
Пріоритетна цільова спрямованість цієї політики передбачає:
1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини.
2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути).
3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації.
4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі.
5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%).
Реалізація освітньої реформи в Польщі знайшла вираження у структурній перебудові всієї системи освіти.
Як і в інших країнах Європи, найпрестижнішими серед ВНЗ є університети. Найбільша кількість ВНЗ міститься у Варшаві, Кракові, Бреславі, Познані. Усі державні ВНЗ установами освіти на рівні університету і, як правило, зберігають магістерську структуру навчання. Організація йзміст навчання у ВНЗ, як і щорічний прийом студентів, раніше регулювалися державою. Із 1990 н.р. ВНЗ отримали гарантоване законом право самим приймати рішення з даних питань, визначати критерії відбору і правила прийому абітурієнтів. Платня на одного студента в рік у недержавних ВНЗ складає до 2500 доларів. У ВНЗ існує денна, вечірня і заочна форми навчання, а також екстернат.
Із аналізу світових освітніх систем можна зробити висновок, що нашій державі потрібно провести цілий ряд заходів, які б відповідали пріоритетним напрямкам розвитку освіти Європейського континенту та світу. Кожна з розглянутих систем в основу свого розвитку ставила, перш за все, демократизацію освітньої діяльності і відповідність навчальної парадигми запитам суспільства. Проглядається універсальний принцип підготовки у ВНЗ – формування фахівця, здатного до діяльності у змінних умовах праці, ініціативного, творчого.
Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу.
Завдання.
Пояснити, у чому полягають особливості системи освіти США / Канади / Німеччини / Великої Британії / Польщі? Вказати, що може перейняти українська система освіти?

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:27, 4 вересня 2015 (EEST)

Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити. За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи: – заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів; – місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії; – коледжі вільних мистецтв з присудженням диплома бакалавра. Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені: 1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша. 2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки. 3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки. Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США. Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою. Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор». Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація. В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. Цими принципами були: • принцип загальності освіти; • принцип наступності; • принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти; • принцип єдності і диференціації системи освіти; • заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним; • принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів; • принцип виховання за допомогою праці і для праці; • принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги; • принцип гнучкості освіти і її реформувань; • принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти; • принцип науковості і економічності освіти. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів. Українська вища освіта поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу. Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:01, 6 грудня 2015 (EET)

_________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №5
РОЗВИТОК ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
На сьогодні 45 європейських країн, включно з Україною, підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці в забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб’єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності європейської системи освіти.
А. Похресник зазначає, що аналіз сучасних праць провідних українських філософів і керівників освітньої системи – В. Кременя, В. Андрущенка, Є. Суліми, Д. Табачника, С. Ніколаєнка – дає змогу виявити різноманітність та полярність поглядів і уявлень про стратегію освітнього процесу України в найближчому майбутньому.
Українська система освіти сьогодні не повною мірою відповідає актуальним вимогам суспільства, й тому можна спостерігати стійку тенденцію щодо неспроможності задовольнити зростаючі потреби її споживачів. Серед найважливіших проблем сучасної української системи освіти можна виокремити наступні: зниження якості навчання, системні втрати і нестачу педагогічних працівників, консервативність у змісті й технологіях навчання. І найголовніше – необхідні суттєві зміни у підготовці майбутніх фахівців-освітян та перепідготовки практикуючих педагогів.
Особливо гостро ці проблеми окреслилися тоді, коли Україна заявила про намір приєднатися до Болонського процесу. П. Ю. Буряк та О. Г. Гупало зазначають, що для України європейська інтеграція – це, в першу чергу, модернізація економіки та освіти, впровадження новітніх технологій, залучення іноземних інвестицій та інше. У культурно-цивілізаційному аспекті, на думку вчених, євроінтеграція – це шлях до активного взаємовигідного культурного обміну між українською та європейськими культурами, становлення України як одного з членів глобального суспільства. Бо глобалізація як явище сучасної дійсності здійснює суттєвий вплив всі сфери життя людства і на освіту як на особливий соціальний інститут.
Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, наполегливо працює над практичним приєднанням до Болонського процесу. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року з моменту підписання декларації на Бергенській конференції.
Приєднання України до Болонського процесу – це передусім нові можливості розвитку української системи освіти, а саме:
1. Визнання українських дипломів на міжнародному рівні.
2. Більша мобільність в європейському просторі для студентів та викладачів.
3. Спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами.
4. Конкурентоспроможність на європейському і світовому ринках праці.
Для України Болонський процес став не лише передумовою входження в європейський освітній простір, а насамперед значним імпульсом оновлення власної системи освіти. Трактуючи Болонський процес не як рух стандартизації, а як процес пошуку консенсусу, освітні реформи в Україні слід спрямовувати не на радикальні зміни, втрату кращих тенденцій та зниження національних стандартів якості освіти, а на розвиток і набуття якісно нових ознак.
Щоб входження України до Болонського процесу стало реальністю, потрібно провести серйозні реформи в галузі освіти, тому що українська вища освіта відрізняється від європейської. У Європейському Союзі прийняті і діють інші стандарти. Престиж освіти, високої кваліфікації у Європі традиційно дуже високий. За кордоном визнають, що отримати освіту здатна не кожна людина.
За матеріалами сайту www.europeans.org.ua, вищу освіту спроможний здобути заледве один з десяти тих, хто навчався у школі, а до вищих студій (на магістерському і докторському рівнях) доходить не більше 10-15 % випускників бакалаврату. У Європі завершують середню освіту на високому рівні лише тільки ті випускники, які мають намір вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 % до 25 % усіх учнів середніх шкіл. Сьогодні вищі навчальні заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл, тобто у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту. Сьогодні український диплом не визнається у Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. І хоча вони за багатьма показниками – за розвитком, ерудованістю, спеціальною підготовленістю – перевершують зарубіжних фахівців, дискредитація українського диплома триває.
Найбільше, що не влаштовує закордонних працедавців у підготовці наших фахівців, – низька дієвість знань. Дієвість знань – це здатність використовувати набуті знання, уміння на практиці. За експертними оцінками, цим параметром ми поступаємося найбільше [9].
За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки. Приймаючи фахівця на роботу, організація впевнена, що він підготовлений на належному рівні. Гарантія цього – високе резюме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином, і організація матиме до нього претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг серйозно постраждає.
Як уже зазначалося, за кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5-2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Українські вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади І-ІІ рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах ІІІ-V рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном така система освіти не визнається.
Отже, у зв’язку з приєднанням до Болонського процесу, Україні необхідно уніфікувати освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів. Необхідна трансформація існуючої в Україні системи вищої освіти відповідно до європейських вимог, що полягає у впровадженні нових підходів та технологій організації навчально-виховного процесу. Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців. Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського процесу.
Інтеграційні процеси необхідно пов’язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту й форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи.
Перш за все слід зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, пов’язані зі збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни, тому цей процес у жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, навпаки, спрямований на їх взаємне узгодження та гармонізацію.
Не випадково саме «гармонізація» виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно містким, адже головною метою виховання та навчання є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і шляхом пізнання цього світу, вміти визначити своє місце, опанувати певну професію. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю підготовки сучасного фахівця.
З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями.
Багатий український досвід слугуватиме надійним «стартовим майданчиком» для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвитку освітніх впливів.
Не зважаючи на значні досягнення української освіти, на думку ректора НТУУ «КПІ» М.З. Згуровського, існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:
1. Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.
2. Недостатнє визнання в суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою.
3. Загрозлива в масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.
4. Збільшення розриву зв’язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
5. Невиправдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста й магістра. З одного боку, можна помітити близькість програм підготовки спеціаліста й магістра, їхню еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.
6. Українська система наукових ступенів складніша, порівняно із загальноєвропейською, і це перешкоджає мобільності викладачів і науковців в Європі.
7. Неадекватно до потреб суспільства й ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі в чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
8. Відійшла в минуле колись добре організована система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип «освіта протягом життя» поки що в умовах нашої держави не може бути повною мірою реалізований.
9. Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних центрів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.
З метою прискорення процесу реформування освітньої галузі на виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» на урядовому рівні прийнято низку надзвичайно важливих для освіти державних цільових програм: розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року; розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року; підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року; розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки; впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»; Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів на 2012-2020 роки.
Визнанням позитивних якісних змін у забезпеченні розвитку національної освіти став Форум міністрів освіти європейських країн «Школа ХХІ століття: Київські ініціативи», на якому проголошено сім напрямів євроінтеграції середньої освіти і проекти практичних дій по кожному з них («Дошкільна освіта»; «Спільна історія без розділових ліній»; «Толерантність»; «Через мову до взаєморозуміння»; «ІКТ – освіта без кордонів»; «Від шкіл-партнерів до партнерів-країн»; «Новій освіті Європи – новий європейський учитель»).
Водночас глибина освітніх реформ, якість і ефективність роботи навчальних закладів і установ системи національної освіти не можуть повною мірою задовольнити сучасні потреби особистості та суспільства. Задекларовані у попередні роки стратегічні завдання щодо забезпечення рівного доступу дітей і молоді до освіти, забезпечення її сталого розвитку і нової якості, демократизації управління не набули повної реалізації. Зміст і організація національної освіти до цього часу недостатньо переорієнтовані на особистість дитини, на формування у дітей і молоді життєво важливих компетентностей, активної їх соціалізації. Викликає тривогу низький рівень здоров’я, морального, культурного і духовного розвитку молоді. Залишається критичним стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти, низький рівень оплати праці працівників освіти і науки.
Інтеграція України у світовий освітній простір вимагає постійного вдосконалення національної системи освіти, пошуку ефективних шляхів підвищення якості освітніх послуг, апробації та впровадження інноваційних педагогічних систем, реального забезпечення рівного доступу всіх її громадян до якісної освіти, модернізації змісту освіти і організації її адекватно світовим тенденціям і вимогам ринку праці, забезпечення безперервності освіти та навчання протягом усього життя, розвитку державно-громадської моделі управління.
Одним із визначальних факторів, що потужно вплине на правове забезпечення діяльності освітянських закладів України у наш час є Закон України «Про вищу освіту», ухвалений Верховною Радою України 1 липня 2014 р. і підписаний Президентом України 1 серпня 2014 р. До основних новацій Закону України «Про вищу освіту» можна віднести:
1. Для виведення системи освіти України на нові показники якості освітянських послуг буде створено окремий колегіальний орган – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.
2. Суттєво будуть посилені антиплагіатні норми і відповідальність за них (обов’язкове оприлюднення наукових робіт).
3. Створюватиметься новий механізм виборів ректорів вищих навчальних закладів (участь всього викладацького складу та збільшено у відповідній пропорції (не більше 15%) кількість студентів, які братимуть участь у голосуванні). Зазначено, що вибори будуть відбуватися в один тур за системою «перехідного голосу». Таким чином, трудовому колективу ВНЗ надається право самостійно обирати ректора, тоді як Міністерство освіти і науки лише фіксуватиме факт вибору.
4. Для ректорів, деканів і завідуючих кафедрами прописано обмеження перебування на посаді – не більше двох строків (5+5). Ця вимога зможе забезпечити ротацію та оновлення керівного складу ВНЗ, сприятиме притоку талановитої молоді до управління освітянськими закладами.
5. Усі виші отримають право остаточного присудження наукових ступенів (у Нацагентстві залишаються лише питання акредитації спецрад і розгляд апеляцій на їх рішення).
6. Державні ВНЗ зможуть розміщувати власні надходження від своєї освітньої, наукової та навчально-виробничої діяльності на рахунках установ державних банків. Позитивне нововведення, спрямоване на розширення фінансової автономі навчальних закладів. Накопичення фінансових ресурсів надасть можливість ВНЗ застосовувати їх для свого стратегічного розвитку.
7. Зменшено кількість годин навчального навантаження викладачів – одна ставка становитиме не 900, а 600 навчальних годин. Зменшено навантаження на студентів – кількість годин в одному навчальному кредиті змінено з 36 до 30 навчальних годин. Завдяки цьому викладачі зможуть більше уваги приділяти науковим дослідженням і підготовці сучасних навчально-методичних матеріалів.
8. З 2016 року запроваджуватиметься новий механізм електронного вступу до ВНЗ і автоматичного розміщення місць державного замовлення. Це нововведення може стати ефективним механізмом зменшення корупції на етапі вступу до ВНЗ (звичайно, якщо до 2016 року до Закону не будуть внесені зміни). І, що найголовніше, розшириться доступ усіх прошарків населення до престижних вузів та спеціальностей.
9. Створюватимуться умови для збільшення мобільності студентів і викладачів . Кількість навчальних дисциплін стане меншою, при цьому студенти будуть обирати 25% курсів. Саме ця вимога наблизить нашу систему освіти до країн, чиї дипломи відповідають принципам та стандартам Болонського процесу.
10. Протягом визначеного у законопроекті перехідного періоду із системи вищої освіти буде вилучено рівень молодшого спеціаліста та запроваджено ступінь молодшого бакалавра як скорочений цикл підготовки бакалаврів. Законом також скасовується ступінь кандидата наук, натомість запроваджуються такі ступені вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук. При цьому ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вищою радою навчального закладу або наукової установи у разі успішного виконання відповідної наукової програми та публічного захисту дисертації. Надвелика кількість освітніх рівнів, що зберігається у вищій освіті України, даним законом зменшилася. Але, вона і досі не відповідає прийнятій більшістю держав-учасниць Болонського процесу, трьохрівневій освіті (бакалавр, магістр, доктор філософії).
11. Закон розширює автономію університетів та надає громадськості більше важелів для контролю за його діяльністю. Університети, згідно закону, впроваджуватимуть внутрішній публічний моніторинг якості, а його результати будуть розміщені на сайті вузу.
12. Українські ВНЗ зможуть вільно наймати випускників та професорів закордонних університетів.
Відзначені новації майже повністю відповідають вимогам Болонського процесу. Реалізація їх в освітянському просторі наблизить українську освіту до принципів Болонського процесу Європейського простору вищої освіти. Це ще один важливий крок України у напрямку до Євросоюзу.
Завдання:
Розкрийте, яким чином зміни та реформи, що проходять в українській системі освіти, позначилися на роботі вашого навчального закладу. Коротко проаналізуйте, як змінився річний план роботи вашого навчального закладу за останні 5-10 років.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:46, 11 вересня 2015 (EEST)

З метою національно-патріотичного виховання в закладі створений шкільний музей, визнаний кращим музеєм серед шкіл міста. Інформатизація освіти є однією з найважливіших складових Державної програми розбудови інформаційного суспільства на основі впровадження новітніх інформаційних технологій.Щорічно навчальні кабінети нашого закладу поповнюються телекомунікаційними засобами навчання (телевізори, комп’ютери, екрани) .Це одне із стратегічних завдань упровадження Державного стандарту в частині базової загальної середньої освіти. Усі педагоги школи володіють ( на різному ріні) комп’ютером , використовують у своїй роботі інформаційно - комунікаційні технології ( Державна цільова програми впровадження в навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»).
Англійська мова вивчається з 1 класу, інформатика з 2 класу, ваіативна складова 2-4 класи " Зарубіжна література". --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:13, 6 грудня 2015 (EET)

==== Індивідуальні заняття ====
Індивідуальне заняття №1.
Тема. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс (2 год)
Мета: довести важливість впровадження інформаційних технологій у навчально-виховний процес; розкрити вдосконалення педагогічного дискурсу через використання телекомунікаційних мереж з інтерактивними та мультимедійними технологіями; довести необхідність підвищення інформаційної грамотності і культури всіх учасників освітнього процесу.

Розкрийте унікальний внесок ІКТ у навчально-виховний процес.
Література:
1. Блага О.В. Інформаційні технології як невід’ємна складова новітнього освітнього процесу [Електронний ресурс] /О.В. Брага // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Філософія. Психологія. Педагогіка. – 2007. – №2. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VKPI_fpp/2007-2-2/09_Blaga.pdf
2. Колин К.К. Информатизация образования: новые приоритеты // Информатика и образование. – 2001. – № 10.
3. Вишинська Г. Інформатизація як дійсність та перспективна тенденція розвитку освіти / Г.Вишинська // Філософські абриси сучасної освіти : монограф.; [за заг.ред. І. Предборовської]. – Суми :ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 148-189
4. Гендина Н.И. Информационная культура учителя: концепция формирования и региональный опыт / Н.И.Гендина // Образование. Карьера. Общество. - №1. – 2003. – С. 20-23
5. Склейнов Е.Л. Интеграция интерактивных и Интернет-технологий как новое направление информатизации образования [Электронный ресурс] / Е.Л.Склейнов // Информационная среда образования и науки. – Вып.9. – 2012. - Режим доступа: http://www.iiorao.ru/iio/pages/izdat/ison/publication/ison_2012/num_9_2012/Sklejnov.pdf.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:06, 15 вересня 2015 (EEST)

Виникнення та розвиток інформаційного суспільства (ІС) припускає широке застосування інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в освіті, що визначається багатьма чинниками.

По-перше, впровадження ІКТ у сучасну освіту суттєво прискорює передавання знань і накопиченого технологічного та соціального досвіду людства не тільки від покоління до покоління, а й від однієї людини до іншої.

По-друге, сучасні ІКТ, підвищуючи якість навчання й освіти, дають змогу людині успішніше й швидше адаптуватися до навколишнього середовища, до соціальних змін. Це дає кожній людині можливість одержувати необхідні знання як сьогодні, так і в постіндустріальному суспільстві.

По-третє, активне й ефективне впровадження цих технологій в освіту є важливим чинником створення нової системи освіти, що відповідає вимогам ІС і процесу модернізації традиційної системи освіти.

У «Всесвітній доповіді з освіти» ЮНЕСКО було виділено три цілі використання комп’ютерів у наш час у різних системах освіти:

- перша (традиційна) – як засіб забезпечення набуття учнями мінімального рівня комп’ютерної грамотності;

- друга – як засіб підтримки та збагачення навчального плану;

- третя – як середовище для взаємодії між учителями та учнями .--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:27, 6 грудня 2015 (EET)
_________________________________

Індивідуальне заняття №2.
Вплив нових інформаційних технологій на професійну компетентність вчителя (2 год).
Опрацюйте наведену літературу та 1) розкрийте вплив інформатизації освіти на зміну ролі вчителя у навчально-виховному процесі; 2) вкажіть ті, цифрові навички, якими, на вашу думку, повинен володіти вчитель в ХХІ столітті.
Рекомендована література:
1. Биков В.Ю. Сучасні інноваційні ІКТ-інструменти розвитку систем відкритої освіти / В.Ю. Биков, А.М. Гуржій // Педагогічна і психологічна науки в Україні : зб. наук. праць : в 5 т. – Т. 4 : Професійна освіта і освіта дорослих. – К. : Педагогічна думка, 2012. – С. 44-62.
2. Данільян В.О. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально-філософський аналіз): автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09.00.03 / В.О. Данільян. – Х., 2006. – 20 с.
3. Еляков А.Д. Современная информационная революция / А.Д. Еляков // Социологические исследования. – 2003. – № 10. – С. 29-38.
4. Журналістика : словник-довідник / авт.-уклад. І.Л. Михайлин. – К.: Академвидав, 2013. – 320 с. – (Серія «Nota bene»).
5. Захар О.І. Використання інтернет-технологій у процесі підвищення кваліфікації вчителів / О.І. Захар // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 7-9.
6. Карчевський М.В. Соціальні передумови правових заходів інформаційної безпеки / М.В. Карчевський // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Є.О. Дідоренка. – 2011. – № 1. – С. 35-55.
7. Кочарян А.Б. Вимоги до професійної компетентності науково-педагогічних працівників університету за умов створення електронного освітнього середовища / А.Б. Кочарян // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 16-18.
8. Логвиненко Ю.В. Вплив інформаційних технологій на сучасний педагогічний дискурс / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Вісник Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка: [зб. наук. праць. Вип. 23.] / редкол. О.І. Курок (відп. ред.) [та ін.]. – Глухів : ГНПУ ім. О. Довженка, 2013. – С. 68-76.
9. Логвиненко Ю.В. Зміни в українському освітньому дискурсі під впливом інформаційного суспільства / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Освіта Сумщини. – №1 (21). – С. 42-47.
10. Логвиненко Ю. В. Освіта ХХІ століття: виклики, пошуки відповідей: [навч.-метод. посіб.] / Ю. В. Логвиненко, В.О. Мазуренко, Т.Г. Стукалова. – Суми: РВВ СОІППО, 2012. – 104 с.
11. Медведєв І.А. Інформатизація освіти як шлях підвищення її якості та доступності (на прикладі Сумської області) / І.А. Медведєв, Л.Г. Петрова, С.П. Ніколаєнко // Комп'ютер у школі та сім’ї. – 2013. – № 6 (110). – С. 3-7.
12. Модели управления процессами комплексной информации общего среднего образования / Г.Д. Дылян, Э.С. Работыльская, М.С. Цветков. – М.: Бином. Лаборатория знаний, 2005. – 111 с.
13. Морозов В. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс / В. Морозов // Вища освіта України. – 2013. – №2. – С. 54-58.
14. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
15. Чубарук О.В. Управління розвитком інформаційно-комунікаційної компетентності вчителів української мови і літератури в системі післядипломної освіти / О.В. Чубарук // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 11-15.
Інтернет-ресурси:
16. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості: аналіт. доп. / Д. В. Дубов, О. А. Ожеван, С.Л. Гнатюк. – К. : НІСД. – 2010. – 64 с. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/dubov_infsus-31058.pdf
17. Закон України Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, № 12, ст.102 ) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/537-16
18. Комендант О.В. Стан України у світових ІТ-рейтингах в аспекті впровадження економіки знань [Електронний ресурс] / О.В. Комендант. – Режим доступу: http://sophus.at.ua/publ/2013_05_30_31_kampodilsk/ekonomichnij_blok_doslidzhen/stan_ukrajini_u_svitovikh_it_rejtingakh_v_aspekti_vprovadzhennja_ekonomiki_znan/31-1-0-649
19. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні: [Електронний ресурс] // Президія НАПН України. Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. – Режим доступу: http://www.ispp.org.ua/news_44.htm. Назва з екрану.
20. Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії, інформація, ідеологія та утопія. / Д. Лайон : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/lajon.html.
21. Малицька І.Д. Роль і місце ІКТ в системах освіти зарубіжних країн: [Електронний ресурс] / І.Д.Малицька. – Режим доступу: http://www.ime.edu-ua.net/em10/content/09midcfo.htm
22. Могилев А.М. Принципы системной информатизации в системе образования [Электронный ресурс] / А.М. Могилев – Режим доступа: znamenvs.chat.ru ELBR./1htm.
23. Онкович Г.В. Медіаосвіта (Загальний курс) // Програма навчального курсу для студентів вищих навчальних закладів :[Електронний ресурс] / Г.В. Онкович. – К.: ІВО НАПН України. – 2010. – 24 с.– Режим доступу: http://edu.of.ru/attach/17/82978/doc
24. Писаренко О.Л. Сутність інституту освіти в інформаційному суспільстві: соціально-філософський аналіз. / О.Л. Писаренко. – [Електронний ресурс]. –:Режим доступу: http://www.google.com.ua/url// nbuv.gov.ua/portal/natura/vkpi/fpp/2009-2/24_Pisarenko.
25. Рамський Ю.С. Зміни в професійній діяльності вчителя в епоху інформатизації освіти / Ю.С. Рамський. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ii.npu.edu.ua/files/Zbirnik_KOSN/12/2.pdf
26. Чекман І. С. Конвергентні технології – нанобіомедичний аспект / І.С. Чекман, Т.Ю. Небесная, А.М. Дорошенко // Український медичний часопис. – 2011. – №2 (82) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://www.umj.com.ua/article/8865/konvergentni-texnologii-nanobiomedichnij-aspekt.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:09, 29 жовтня 2015 (EET)

==== Консультації ====
Консультація (2 год.)
Євроінтеграційна стратегія України: науково-освітні перспективи
Програми допомоги ЄС у сфері вищої освіти України. Відставання української освітньої системи з ряду параметрів від освіти в країнах ЄС. Заходи у сфері освіти в України рамках програм зовнішньої допомоги Європейської Комісії. Програма Tempus. Програма Erasmus Mundus. Вікно зовнішньої співпраці Erasmus Mundus. Програма Жана Моне.

Рекомендована література:
1. Актуальні проблеми євроінтеграції : [зб. статей з пит. євроінтегр. та права / За ред. Д. Ягунова, вступ ст. В. Вишнякова. – Вип. 7.]. – Суми: ПП Кочубей Н.В., 2011. – 276 с.
2. Андрущенко В. Проблема входження української університетської освіти в європейський освітній простір / В. Андрущенко, І. Гамерська // Рідна школа. – 2012. – № 1-2 (січень-лютий). – С. 3-8.
3. Андрущенко В. Модернізація педагогічної освіти України в контексті Болонського процесу / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2004. – № 1. – С. 4-6.
4. Андрущенко В. Освіта України в системі цінностей «розколотого світу» / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2009. – №3. – С. 31-37.
5. Буряк П.Ю. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності: Навчальний посібник / П. Ю. Буряк, О. Г. Гупало. – К. : Хай-тек прес, 2007. – 336 с.
6. Дарійчук Л. Система освіти в Україні: реформування чи оновлення? / Л. Дарійчук // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 6.
7. Дмитриченко М.Ф. Вища освіта і Болонський процес: [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / М.Ф. Дмитриченко, Б.І. Хорошун, О.М. Язвінська, В.Д. Данчук. – К.: Знання України, 2006. – 440 с.
8. Ерохин А. К. К вопросу об изменении целей высшего образования / А.К. Ерохин // Alma mater. – 2008. – №10. – С. 21-25.
9. Євроінтеграція – крок до заможної України // Вісник пенсійного фонду України. – 2013. – №9 (135). – С. 4-5.
10. Журавський В. Основні завдання вищої школи щодо реалізації в Україні принципів і завдань Болонського процесу / В. Журавський // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 12-16.
11. Журавський В.С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти / В. С. Журавський, М. З. Згуровський. – К.: Вища школа, 2003. – 196 с.
12. Кордон М.В. Європейська та євроатлантична інтеграція України: [навч. посіб.; 2-е видання] / М.В.ґ Кордон. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 172 с.
13. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / В.Г. Кремень. – К.: Грамота, 2005. – 448 с.
14. Майер Б.О. Об онтологии качества образования в обществе знания / Б.О. Майер, Н.В. Наливайко // Философия образования. – 2008. – №3. – С. 4-18.
15. Майер Б.О. Образование в условиях глобальных изменений: методологическая функция философии образования / Б.О. Майер // Философия образования. – 2012. – №6 (45). – С. 117-124.
16. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
17. Похресник А. Стратегічна роль цілісного освітньо-наукового комплексу / А. Похресник // Вища освіта України. – 2011. – № 4. – C.30-36.
18. Соколов В. Євроінтеграційні прагнення України: досягнення та перспективи / В. Соколов // Віче. – 2010. – №22 (283). – С. 25-28.
19. Ціватий В. Завершення періоду євроромантизму / В. Ціватий // Зовнішні справи. – 2011. – №7-8. – С. 14-17.
Інтернет-ресурси:
20. Болонський процес в Україні: перспективи та проблеми [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.loippo.lg.ua/reforma_bolon_dekl.htm.
21. У Європу Знань через Болонський процес [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://studprofcom.ntu-kpi/kiev/ua.
22. http://ec.europa.eu/education/lifelonglearning-programme/doc88_en.htm
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:02, 21 жовтня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====
СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Вивчаємо джерела:
1. http://vnz.org.ua/zakonodavstvo/111-zakon-ukrayiny-pro-vyschu-osvitu;
2. mon.gov.ua/img/zstored/files/project_30102014.doc

СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Обговорюємо:
• Закон України «Про вищу освіту»;
• Проект Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років Що, на вашу думку, у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» вказує на трансформації української системи освіти? Чи, навпаки, свідчить про те, що стан української освіти, її нормативно-законодавчої бази, не відповідає запитам суспільства?
• Які протиріччя містяться у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років»? Як це може позначитися на розвитку освіти України?
• Чи можете ви назвати Закон України «Про вищу освіту» та Проект «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» перспективними для розвитку України? Чому?
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:16, 15 вересня 2015 (EEST)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Доброго дня! Вам слід виконати ВСІ завдання, що пропонувалися протягом вивчення модуля.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:02, 23 вересня 2015 (EEST)

доброго дня. зауваження залишаються без змін.--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:25, 18 листопада 2015 (EET)

Соціально-гуманітарний кредитний модуль Сінєльнікова О. А.

2015-12-05T23:27:25Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Індивідуальні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Дайте відповідь на запитання:
1. Встановіть зв’язок між модернізацією системи освіти і розвитком сучасного суспільства.
2. Ознайомтеся з рейтингами українських університетів (можна скористатися джерелом: http://dou.ua/lenta/articles/ukrainian-universities-2014/) і встановіть, які показники визначають якість освітніх послуг, опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :[[Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В.]]

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:02, 12 червня 2015 (EEST)

1.Доброго дня.Модернізація системи освіти зумовлена тим , що саме освіта, у першу чергу, сприяє змінам , які відбуваються в суспільстві. Дослідженнями встановлено, що чим вищий рівень освіти працівників, тим вищі при одних і тих самих розряді й стажі виконання норм виробітку і результати праці. В умовах ринкової економіки, очевидно, рівень загальної освіти членів суспільства є необхідною умовою успіху.До основних складових процесу модернізації освіти належать:
– наявність чіткої стратегії, політики та інструментів модернізації;
– інституційна автономія, інституційні стратегії та профілізація інститутів (розробка та імплементація профілів організацій); професійна підготовка лідерів (вищий рівень) і менеджерів (середній рівень) вищих навчальних закладів.
Існування складових модернізації системи освіти без реального впровадження їх в життя – це лише напрями бажаного стану, до якого прагнуть держави Європи. У цій ситуації важлива відповідність матеріальних та фінансових ресурсів для реалізації стратегічних завдань щодо модернізації освітніх закладів, і особливо важливо в цій ситуації – мати готовність державних рівнів. Органи державної влади, особливо це стосується української дійсності, мають реально підтримувати розвиток системи освіти, фінансово забезпечуючи розвиток української системи освіти у відповідності до світових фінансових норм.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:02, 6 грудня 2015 (EET)
2.Якість освітніх послуг визначають наступні показники: склад викладачів, майбутнє працевлаштування, рівень студентів, програми навчання, предмети, що вивчаються. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:29, 6 грудня 2015 (EET)
_____________________________

Доброго дня. Дайте відповідь на запитання: 1. Розкрийте, що включає в себе поняття «двоступенева система вищої освіти»? 2. Складіть хронологічну таблицю із найважливіших (на вашу думку) подій Болонського процесу (до 10 подій). Відповідь аргументуйте,

опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В. --[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:22, 16 червня 2015 (EEST)

1.За кордоном запроваджена двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5 – 2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, повинен спочатку отримати ступінь магістра, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Наші вищі навчальні заклади на сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. Болонський процес спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах європейського регіону, спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:44, 6 грудня 2015 (EET)

2. Хронологічна таблиця подій Болонського процесу 19 червня 1999 року - Болонья (Італія) підписання документу "Болонська декларація" 19 травня 2001 р. Празьке комюніке. Прага. Підтверджено позиції щодо цілей, визначених Болонською декларацією, висловлено зауваження щодо подальшої реалізації процесу 18-19 вересня 2003 року Берлінське комюніке Берлін. Поширення загальноєвропейських вимог на докторські ступені 2003 рік приєднання Росії 19-20 травня 2003 року. Саміт учасників Болонського процесум. Берген (Норвегія) Запропоновано: прийняти зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій; увести в своїй основі двоступеневу структуру вищої освіти; використати єдину систему кредитних одиниць (систему ECTS – European Community Course Credit Transfer System) і додатків до дипломів; напрацьовувати, підтримувати і розвивати європейські стандарти якості зі застосуванням порівняних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки; усунути існуючі перепони для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи 17-18 травня 2007 року. Саміт учасників Болонського процесу. Лондон. 28-29 квітня 2009 року. Конференція. Левен (Бельгія)Озвучено основні питання конференції на наступне десятиріччя (суспільний контроль освіти; безперервне навчання; працевлаштування випускників; міжнародна відкритість; мобільність студентів і освіти в цілому, наукових досліджень і інновацій, інформації та методів прозорості в освіті) і розкриті нові напрямки співпраці учасників Болонського процесу. 6-28 квітня 2012 р. Міністерська Бухарестська конференція та Третій Болонський Форум. Бухарест.(Румунія) Обговорили майбутнє Європейського простору вищої освіти. Підписано Бухарестське комюніке «Використання нашого потенціалу з найбільшою користю: консолідація Європейського простору вищої освіти». Міністр освіти і науки Армен Ашотян офіційно прийняв керівництво на 2012-2015 рр. 2015 р. Міністерський саміт країн-учасниць Болонського процесу. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:51, 6 грудня 2015 (EET)_____________________________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №3-4
СВІТОВІ ОСВІТНІ СИСТЕМИ, ЇХ РІЗНОВИДИ ТА УНІФІКАЦІЯ
(4 год.)
Інститут освіти нині переживає кризу в масштабі людства. «Криза університету» є предметом національної дискусії в Німеччині, Франції, США, Канаді та інших країнах. Питання в тому, чи повинна освітня система готувати фахівців, які мають досить конкретний набір знань і вмінь, за замовленням (і за гроші) професійних спільнот нації, чи вона має виховувати передовсім компетентних і відповідальних громадян. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів.
Українська вища освіта (як і середня) поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Західні освітні системи орієнтуються на пошук власних рішень, бо отримані розв’язки, навіть слабкі, примітивні цінуються значно вище, аніж запозичення чи повторення. Тобто, світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Молодий спеціаліст, закінчивши ВНЗ, має бути готовим до діяльності за фахом.
У зв’язку з тим, що США є лідером на ринку освітніх послуг, варто хоча б побіжно розглянути їхню освітню систему. Перші кроки до становлення системи вищої освіти у США було зроблено ще на початку XVII ст., коли засновувалися коледжі вільних мистецтв, які створювались на зразок англійських технологічних. Згодом майже в усіх Штатах з’явилися сільськогосподарські коледжі. Однак, якщо в Європі вищі професійні школи існували самостійно, то в США зазвичай включалися до складу університету поряд з коледжами вільних наук та мистецтв. Одночасно зі ступенем бакалавра вони почали присвоювати ступінь магістра і доктора. Таким чином, до початку XX ст. еволюція установ американської вищої школи привела до створення великих університетів, які стали основними осередками фундаментальної науки в США. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити.
За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи:
– заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів;
– місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії;
– коледжі вільних мистецтв, що є істотною особливістю системи вищої освіти США, з присудженням диплома бакалавра з домінуючим академічним і мінімальним професійним наповненням. Однак, на заключних роках 4-річної програми є тенденція додавати професійні курси, що розширює можливості випускників;
– загальноосвітні коледжі з присвоєнням диплома як бакалавра, так і магістра;
– незалежні професійні школи з бакалаврським (часто й магістерським) рівнем дипломів у сферах технології, мистецтв тощо;
– університети з правом підготовки докторів і всіма циклами навчання.
Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Набули популярності оригінальні програми з освіти і виховання, які започаткував Джун Рі (радник Дж. Буша з гуманітарного циклу освіти). Зокрема, його програму морально-фізичного виховання під назвою «Народжений бути щасливим» визнано доцільною для впровадження як обов’язкової в систему загальної освіти Америки. Щоб стати щасливим, на думку розробника програми, необхідно дотримуватися девізу: розум у голові, чесність у серці, сила у тілі. У США існує відзнака – «За компетентність, чесність, відданість у роботі».
Розробку нових стандартів започаткувала адміністрація Президента Б. Клінтона спільно з конгресом США. Програмою передбачено приєднання кожної школи і шкільного класу в США до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів, якісне навчання в майбутніх школах тощо.
У США значна увага приділяється дослідженням у галузі філософії освіти, зокрема педагогічної. Саме такий підхід забезпечує аналіз дійсного стану та з’ясування напрямів розвитку системи освіти та її придатності забезпечувати потребу економіки держави у висококваліфікованих фахівцях.
Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою. Вартість одного навчального року не є сталою і залежить від штату, рівня престижності вищого навчального закладу, його належності до державного чи приватного сектора. Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам, окрім того, діє система підтримки кращих студентів (стипендії, гранти).
Із книги У. Айзексона «Стив Джобс» бачимо результат реформ освітньої системи США, що вивели освіту країни на лідерські позиції. США здійснювали пошук талановитої молоді для всіх галузей економіки на багаточисленних конкурсах, в одному з яких взяв участь С. Джобс: «Изобретение получило первый приз на городском конкурсе, который проводили ВВС США, несмотря на то, что среди конкурсантов попадались даже двенадцатиклассники». Зв’язок школи і держави через конкурси забезпечував формування майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки.
Оскільки система освіти американського континенту в сфері надання освітянських послуг є передовою у порівнянні з Європою, то є смисл розглянути канадський досвід роботи вищих навчальних закладів.
Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. У Канаді функціонує 98 університетів та університетських коледжів. Провідними у системі вищої освіти є 58 університетів. Навчання в університетах Канади платне. Оплата за навчання варіюється залежно від місця розташування навчального закладу та програми. Водночас середня оплата університетського курсу за рік досить невисока і дорівнює мінімальній заробітній платі. У середньому навчання для студента коштує від 3500 до 20 000 канадських доларів за рік. Крім того, старанні студенти можуть отримати грант на освіту.
Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені:
1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша.
2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки.
3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки.
Прикро, що український диплом про вищу освіту в Канаді оцінюється на рівні бакалавр. Набір студентів на денну форму навчання в університетах варіюється від 350 до 1000, а в деяких університетах на курс набирають лише 11 осіб (наприклад університет Бішоп). Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов.
У 61 ВНЗ навчання здійснюється англійською мовою, у 17 – французькою, лише 5 університетів є двомовними. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. У країні відсутній єдиний центральний орган щодо управління вищою школою. Детальнішу інформацію про вищі навчальні заклади Канади можна знайти за адресою на сайті: gc.ca.ru Toronto.ca.
Поза сумнівом, значний внесок до соціальних та економічних успіхів належить освітньо-науковому комплексу Німеччини. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів, що виявила себе фактично з 1990-х років. Враховуючи заклади університетського рівня кількість студентів коливається в інтервалі 1,8-1,9 млн. осіб. Із найновіших інтернет-даних про вищу освіту Німеччини бачимо, що країна має в усіх наявних закладах трохи більше 2 млн. студентів, з яких лише 65 тис навчається у недержавних ВНЗ. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Цей феномен не можна пояснити браком коштів на освіту – освітній бюджет Німеччини спроможний забезпечити надання освітніх послуг більшому відсотку молоді. Т. Коваль пояснює це менталітетом нації.
Тривалість навчання відрізняється не лише у різних типах ВНЗ, а й серед закладів однієї групи. Так, підготовка математика триває у Берлінському університетів 18 семестрів, а в окремих периферійних університетах – 12 чи навіть менше. Середній вік випускників – 28-30 років.
Навчання у вищих навчальних закладах триває 5 років (10 семестрів). Винятком є медична (триваліша) і вища педагогічна (3 роки) освіта. Після навчання передбачається стажування (18 місяців), а потім – складання іспитів, підготовка та захист дипломів.
Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Особливістю цієї моделі є спрямованість на «просвітницьку» діяльність, що має на увазі оволодіння необхідною сумою знань, умінь і навичок. Зміст програм навчання природно включає результати дослідницької роботи викладацького корпусу, які використовуються як матеріал для навчальних програм. І викладачі, і студенти взаємодіють на основі науково-дослідної кооперативної праці як пошукувачі. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль.
Найбільш відомим і престижним вищим навчальним закладом Німеччини є Гейдельбергський університет (заснований у 1386 році за зразком паризької Сорбони), серед викладачів якого були філософи Гегель і Ясперс, хімік Геймсгольц, 8 лауреатів Нобелівської премії. Сьогодні, коли англійська мова практично є мовою міжнародного спілкування, освіта, отримана у Великій Британії, дає значні переваги й розкриває більші можливості для випускників англійських шкіл, коледжів та університетів. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою.
Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Але, поряд із цим, діти 3-4 років можуть ходити в дитячий садок, а ті, кому виповнилося 16 років, і закінчили школу, продовжують навчання в коледжах й університетах.
Система освіти Великої Британії складна. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор».
Вчені ступені у Великій Британії присвоюються студентам, які успішно завершили курс навчання. Формально ступені одного рівня, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються одне від одного, але на практиці їх «вага» визначається репутацією університету, що їх присвоїв.
Національна рада професійних кваліфікацій Великої Британії (NCVQ) представила нову структуру професійних кваліфікацій Англії, Уельсу та Північної Ірландії. Вона базується на національних стандартах, що визначають навички, уміння, знання та компетентність працівників, яких вимагає роботодавець, відповідно потребам сучасної економіки, політики та суспільних відносин.
Реформа освіти почалася у Великій Британії з прийняттям Закону «Про освіту» в 1988 році. Її проведення, було обумовлено стурбованістю правлячих кіл зниженням конкурентоздатності країни в порівнянні з іншими державами Заходу. У травні 1997 року, з приходом до влади лейбористського уряду Т. Блера, прем’єр-міністр уже в одній із перших промов проголосив: «Трьома головними національними пріоритетами є: освіта, освіта, освіта». Важливими завданнями в цій сфері були названі не тільки поліпшення обов’язкової освіти, а і професійної, а також реформа фінансування університетської системи. Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація.
Генрі Джейн у доповіді «Суспільна освітня політика» на семінарі проголосив початок створення й імплементації визначених, чітких освітніх орієнтирів, які б стали поштовхом розвитку професійної освіти та знайшли білі плями і недоробки в цій галузі, що вимагає свого дослідження та шляхів його поліпшення. У резолюції міністрів освіти на зустрічі ради освіти у Програмі для сфери освіти були проголошені основні положення, що впроваджувалися в освітню політику суспільства:
1. Підвищити рівень технічного й наукового забезпечення освіти та навчання нації, з огляду на всі освітні рівні: шкільна освіта, вища та професійна, як для громадян країни, так і для іноземців.
2. Налагодити постійні зв’язки та забезпечити кваліфікаційну відповідність із системою освіти Європи.
3. Компілювати та накопичувати документацію і статистичний матеріал з питань освіти.
4. Співробітництво в сфері вищої освіти.
5. Вивчати іноземні мови.
6. Демократизувати освіту, впроваджувати однакові вимоги для вільного доступу до усіх видів освіти [40].
Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Але копіювання гасел систем освіти інших держав ще не означає, що ми здійснюємо розвиток нашої системи освіти у відповідності до кращих взірців освітніх систем. Важливо, спираючись на власний досвід, переборюючи традиційне гальмування всього нового, рухатися до створення власної системи освіти, яка була б модерною та індивідуальною.
Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.
Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. У цій країні раніше, ніж в Україні почалися реформи в освіті та суспільстві, тому досвід Польщі міг би бути дуже корисним для України.
До Європейського Союзу Польща приєдналася у 2004 році, що дало країні визнання польських дипломів у всіх країнах Європи, при цьому додаткового підтвердження не потрібно.
Освітня реформа в Польщі почалася з кінця 80-х р.р. ХХ ст. За ці роки Польща домоглася значних показників за рівнем дорослого населення – вона ввійшла в число країн, що мають найвищій індекс охоплення населення вищою освітою – 95 (до 30% дорослого населення мають вищу освіту). Частка студентів ВНЗ у населенні країни складає 5,4 % від числа громадян (2 млн. студентів при чисельності населення 38 млн. осіб) – за цим параметром Польща демонструє один із найвищих показників у світі.
В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. За всієї універсальності ці принципи відображали специфіку країни. Цими принципами були:
• принцип загальності освіти, що виражається в демократизації освіти і повної реалізації загального права на освіту (дошкільну і повну середню);
• принцип наступності, що пов’язаний з відсутністю яких-небудь перешкод при переході з одного навчального закладу в інший, погодженістю навчальних планів і програм;
• принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти;
• принцип єдності і диференціації системи освіти означає єдність цілей виховання і базового змісту освіти, що гарантує усім доступ до школи вищого рівня;
• заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним;
• принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів гарантує формування повноцінної особистості;
• принцип виховання за допомогою праці і для праці передбачає наповнення всього навчально-виховного процесу проблематикою праці, політехнізму, професійними знаннями і вміннями, що відповідають етапові і типові освіти, проблемам шкільної і професійної орієнтації;
• принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги;
• принцип гнучкості освіти і її реформувань;
• принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти;
• принцип науковості і економічності освіти.
Ці принципи знайшли своє відображення у «Законі про систему освіти».
Ще одним фундаментальним процесом, що передував польській освітній реформі, був процес напрацювання польськими вченими освітньої парадигми, яка мала б можливість задовольнити запити суспільства, що сформувалися в результаті суспільної трансформації. Більшістю польських педагогів як пріоритетна була обрана критично-креативна доктрина, тому що саме вона була здатна сформувати вільну людину, обмежено залежну від зовнішніх факторів, заповзятливу, ініціативну, тобто повноцінного суб’єкта і свого життя, і своєї діяльності. Критично-креативна доктрина, модель якої практично відповідає західному розумінню освіти і ґрунтується на демократичному суспільному устрої, вивільненні і розвитку потенційних здібностей людини.
Пріоритетна цільова спрямованість цієї політики передбачає:
1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини.
2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути).
3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації.
4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі.
5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%).
Реалізація освітньої реформи в Польщі знайшла вираження у структурній перебудові всієї системи освіти.
Як і в інших країнах Європи, найпрестижнішими серед ВНЗ є університети. Найбільша кількість ВНЗ міститься у Варшаві, Кракові, Бреславі, Познані. Усі державні ВНЗ установами освіти на рівні університету і, як правило, зберігають магістерську структуру навчання. Організація йзміст навчання у ВНЗ, як і щорічний прийом студентів, раніше регулювалися державою. Із 1990 н.р. ВНЗ отримали гарантоване законом право самим приймати рішення з даних питань, визначати критерії відбору і правила прийому абітурієнтів. Платня на одного студента в рік у недержавних ВНЗ складає до 2500 доларів. У ВНЗ існує денна, вечірня і заочна форми навчання, а також екстернат.
Із аналізу світових освітніх систем можна зробити висновок, що нашій державі потрібно провести цілий ряд заходів, які б відповідали пріоритетним напрямкам розвитку освіти Європейського континенту та світу. Кожна з розглянутих систем в основу свого розвитку ставила, перш за все, демократизацію освітньої діяльності і відповідність навчальної парадигми запитам суспільства. Проглядається універсальний принцип підготовки у ВНЗ – формування фахівця, здатного до діяльності у змінних умовах праці, ініціативного, творчого.
Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу.
Завдання.
Пояснити, у чому полягають особливості системи освіти США / Канади / Німеччини / Великої Британії / Польщі? Вказати, що може перейняти українська система освіти?

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:27, 4 вересня 2015 (EEST)

Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити. За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи: – заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів; – місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії; – коледжі вільних мистецтв з присудженням диплома бакалавра. Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені: 1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша. 2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки. 3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки. Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США. Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою. Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор». Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація. В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. Цими принципами були: • принцип загальності освіти; • принцип наступності; • принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти; • принцип єдності і диференціації системи освіти; • заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним; • принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів; • принцип виховання за допомогою праці і для праці; • принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги; • принцип гнучкості освіти і її реформувань; • принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти; • принцип науковості і економічності освіти. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів. Українська вища освіта поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу. Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:01, 6 грудня 2015 (EET)

_________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №5
РОЗВИТОК ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
На сьогодні 45 європейських країн, включно з Україною, підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці в забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб’єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності європейської системи освіти.
А. Похресник зазначає, що аналіз сучасних праць провідних українських філософів і керівників освітньої системи – В. Кременя, В. Андрущенка, Є. Суліми, Д. Табачника, С. Ніколаєнка – дає змогу виявити різноманітність та полярність поглядів і уявлень про стратегію освітнього процесу України в найближчому майбутньому.
Українська система освіти сьогодні не повною мірою відповідає актуальним вимогам суспільства, й тому можна спостерігати стійку тенденцію щодо неспроможності задовольнити зростаючі потреби її споживачів. Серед найважливіших проблем сучасної української системи освіти можна виокремити наступні: зниження якості навчання, системні втрати і нестачу педагогічних працівників, консервативність у змісті й технологіях навчання. І найголовніше – необхідні суттєві зміни у підготовці майбутніх фахівців-освітян та перепідготовки практикуючих педагогів.
Особливо гостро ці проблеми окреслилися тоді, коли Україна заявила про намір приєднатися до Болонського процесу. П. Ю. Буряк та О. Г. Гупало зазначають, що для України європейська інтеграція – це, в першу чергу, модернізація економіки та освіти, впровадження новітніх технологій, залучення іноземних інвестицій та інше. У культурно-цивілізаційному аспекті, на думку вчених, євроінтеграція – це шлях до активного взаємовигідного культурного обміну між українською та європейськими культурами, становлення України як одного з членів глобального суспільства. Бо глобалізація як явище сучасної дійсності здійснює суттєвий вплив всі сфери життя людства і на освіту як на особливий соціальний інститут.
Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, наполегливо працює над практичним приєднанням до Болонського процесу. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року з моменту підписання декларації на Бергенській конференції.
Приєднання України до Болонського процесу – це передусім нові можливості розвитку української системи освіти, а саме:
1. Визнання українських дипломів на міжнародному рівні.
2. Більша мобільність в європейському просторі для студентів та викладачів.
3. Спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами.
4. Конкурентоспроможність на європейському і світовому ринках праці.
Для України Болонський процес став не лише передумовою входження в європейський освітній простір, а насамперед значним імпульсом оновлення власної системи освіти. Трактуючи Болонський процес не як рух стандартизації, а як процес пошуку консенсусу, освітні реформи в Україні слід спрямовувати не на радикальні зміни, втрату кращих тенденцій та зниження національних стандартів якості освіти, а на розвиток і набуття якісно нових ознак.
Щоб входження України до Болонського процесу стало реальністю, потрібно провести серйозні реформи в галузі освіти, тому що українська вища освіта відрізняється від європейської. У Європейському Союзі прийняті і діють інші стандарти. Престиж освіти, високої кваліфікації у Європі традиційно дуже високий. За кордоном визнають, що отримати освіту здатна не кожна людина.
За матеріалами сайту www.europeans.org.ua, вищу освіту спроможний здобути заледве один з десяти тих, хто навчався у школі, а до вищих студій (на магістерському і докторському рівнях) доходить не більше 10-15 % випускників бакалаврату. У Європі завершують середню освіту на високому рівні лише тільки ті випускники, які мають намір вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 % до 25 % усіх учнів середніх шкіл. Сьогодні вищі навчальні заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл, тобто у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту. Сьогодні український диплом не визнається у Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. І хоча вони за багатьма показниками – за розвитком, ерудованістю, спеціальною підготовленістю – перевершують зарубіжних фахівців, дискредитація українського диплома триває.
Найбільше, що не влаштовує закордонних працедавців у підготовці наших фахівців, – низька дієвість знань. Дієвість знань – це здатність використовувати набуті знання, уміння на практиці. За експертними оцінками, цим параметром ми поступаємося найбільше [9].
За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки. Приймаючи фахівця на роботу, організація впевнена, що він підготовлений на належному рівні. Гарантія цього – високе резюме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином, і організація матиме до нього претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг серйозно постраждає.
Як уже зазначалося, за кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5-2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Українські вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади І-ІІ рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах ІІІ-V рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном така система освіти не визнається.
Отже, у зв’язку з приєднанням до Болонського процесу, Україні необхідно уніфікувати освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів. Необхідна трансформація існуючої в Україні системи вищої освіти відповідно до європейських вимог, що полягає у впровадженні нових підходів та технологій організації навчально-виховного процесу. Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців. Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського процесу.
Інтеграційні процеси необхідно пов’язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту й форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи.
Перш за все слід зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, пов’язані зі збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни, тому цей процес у жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, навпаки, спрямований на їх взаємне узгодження та гармонізацію.
Не випадково саме «гармонізація» виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно містким, адже головною метою виховання та навчання є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і шляхом пізнання цього світу, вміти визначити своє місце, опанувати певну професію. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю підготовки сучасного фахівця.
З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями.
Багатий український досвід слугуватиме надійним «стартовим майданчиком» для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвитку освітніх впливів.
Не зважаючи на значні досягнення української освіти, на думку ректора НТУУ «КПІ» М.З. Згуровського, існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:
1. Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.
2. Недостатнє визнання в суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою.
3. Загрозлива в масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.
4. Збільшення розриву зв’язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
5. Невиправдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста й магістра. З одного боку, можна помітити близькість програм підготовки спеціаліста й магістра, їхню еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.
6. Українська система наукових ступенів складніша, порівняно із загальноєвропейською, і це перешкоджає мобільності викладачів і науковців в Європі.
7. Неадекватно до потреб суспільства й ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі в чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
8. Відійшла в минуле колись добре організована система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип «освіта протягом життя» поки що в умовах нашої держави не може бути повною мірою реалізований.
9. Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних центрів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.
З метою прискорення процесу реформування освітньої галузі на виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» на урядовому рівні прийнято низку надзвичайно важливих для освіти державних цільових програм: розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року; розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року; підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року; розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки; впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»; Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів на 2012-2020 роки.
Визнанням позитивних якісних змін у забезпеченні розвитку національної освіти став Форум міністрів освіти європейських країн «Школа ХХІ століття: Київські ініціативи», на якому проголошено сім напрямів євроінтеграції середньої освіти і проекти практичних дій по кожному з них («Дошкільна освіта»; «Спільна історія без розділових ліній»; «Толерантність»; «Через мову до взаєморозуміння»; «ІКТ – освіта без кордонів»; «Від шкіл-партнерів до партнерів-країн»; «Новій освіті Європи – новий європейський учитель»).
Водночас глибина освітніх реформ, якість і ефективність роботи навчальних закладів і установ системи національної освіти не можуть повною мірою задовольнити сучасні потреби особистості та суспільства. Задекларовані у попередні роки стратегічні завдання щодо забезпечення рівного доступу дітей і молоді до освіти, забезпечення її сталого розвитку і нової якості, демократизації управління не набули повної реалізації. Зміст і організація національної освіти до цього часу недостатньо переорієнтовані на особистість дитини, на формування у дітей і молоді життєво важливих компетентностей, активної їх соціалізації. Викликає тривогу низький рівень здоров’я, морального, культурного і духовного розвитку молоді. Залишається критичним стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти, низький рівень оплати праці працівників освіти і науки.
Інтеграція України у світовий освітній простір вимагає постійного вдосконалення національної системи освіти, пошуку ефективних шляхів підвищення якості освітніх послуг, апробації та впровадження інноваційних педагогічних систем, реального забезпечення рівного доступу всіх її громадян до якісної освіти, модернізації змісту освіти і організації її адекватно світовим тенденціям і вимогам ринку праці, забезпечення безперервності освіти та навчання протягом усього життя, розвитку державно-громадської моделі управління.
Одним із визначальних факторів, що потужно вплине на правове забезпечення діяльності освітянських закладів України у наш час є Закон України «Про вищу освіту», ухвалений Верховною Радою України 1 липня 2014 р. і підписаний Президентом України 1 серпня 2014 р. До основних новацій Закону України «Про вищу освіту» можна віднести:
1. Для виведення системи освіти України на нові показники якості освітянських послуг буде створено окремий колегіальний орган – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.
2. Суттєво будуть посилені антиплагіатні норми і відповідальність за них (обов’язкове оприлюднення наукових робіт).
3. Створюватиметься новий механізм виборів ректорів вищих навчальних закладів (участь всього викладацького складу та збільшено у відповідній пропорції (не більше 15%) кількість студентів, які братимуть участь у голосуванні). Зазначено, що вибори будуть відбуватися в один тур за системою «перехідного голосу». Таким чином, трудовому колективу ВНЗ надається право самостійно обирати ректора, тоді як Міністерство освіти і науки лише фіксуватиме факт вибору.
4. Для ректорів, деканів і завідуючих кафедрами прописано обмеження перебування на посаді – не більше двох строків (5+5). Ця вимога зможе забезпечити ротацію та оновлення керівного складу ВНЗ, сприятиме притоку талановитої молоді до управління освітянськими закладами.
5. Усі виші отримають право остаточного присудження наукових ступенів (у Нацагентстві залишаються лише питання акредитації спецрад і розгляд апеляцій на їх рішення).
6. Державні ВНЗ зможуть розміщувати власні надходження від своєї освітньої, наукової та навчально-виробничої діяльності на рахунках установ державних банків. Позитивне нововведення, спрямоване на розширення фінансової автономі навчальних закладів. Накопичення фінансових ресурсів надасть можливість ВНЗ застосовувати їх для свого стратегічного розвитку.
7. Зменшено кількість годин навчального навантаження викладачів – одна ставка становитиме не 900, а 600 навчальних годин. Зменшено навантаження на студентів – кількість годин в одному навчальному кредиті змінено з 36 до 30 навчальних годин. Завдяки цьому викладачі зможуть більше уваги приділяти науковим дослідженням і підготовці сучасних навчально-методичних матеріалів.
8. З 2016 року запроваджуватиметься новий механізм електронного вступу до ВНЗ і автоматичного розміщення місць державного замовлення. Це нововведення може стати ефективним механізмом зменшення корупції на етапі вступу до ВНЗ (звичайно, якщо до 2016 року до Закону не будуть внесені зміни). І, що найголовніше, розшириться доступ усіх прошарків населення до престижних вузів та спеціальностей.
9. Створюватимуться умови для збільшення мобільності студентів і викладачів . Кількість навчальних дисциплін стане меншою, при цьому студенти будуть обирати 25% курсів. Саме ця вимога наблизить нашу систему освіти до країн, чиї дипломи відповідають принципам та стандартам Болонського процесу.
10. Протягом визначеного у законопроекті перехідного періоду із системи вищої освіти буде вилучено рівень молодшого спеціаліста та запроваджено ступінь молодшого бакалавра як скорочений цикл підготовки бакалаврів. Законом також скасовується ступінь кандидата наук, натомість запроваджуються такі ступені вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук. При цьому ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вищою радою навчального закладу або наукової установи у разі успішного виконання відповідної наукової програми та публічного захисту дисертації. Надвелика кількість освітніх рівнів, що зберігається у вищій освіті України, даним законом зменшилася. Але, вона і досі не відповідає прийнятій більшістю держав-учасниць Болонського процесу, трьохрівневій освіті (бакалавр, магістр, доктор філософії).
11. Закон розширює автономію університетів та надає громадськості більше важелів для контролю за його діяльністю. Університети, згідно закону, впроваджуватимуть внутрішній публічний моніторинг якості, а його результати будуть розміщені на сайті вузу.
12. Українські ВНЗ зможуть вільно наймати випускників та професорів закордонних університетів.
Відзначені новації майже повністю відповідають вимогам Болонського процесу. Реалізація їх в освітянському просторі наблизить українську освіту до принципів Болонського процесу Європейського простору вищої освіти. Це ще один важливий крок України у напрямку до Євросоюзу.
Завдання:
Розкрийте, яким чином зміни та реформи, що проходять в українській системі освіти, позначилися на роботі вашого навчального закладу. Коротко проаналізуйте, як змінився річний план роботи вашого навчального закладу за останні 5-10 років.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:46, 11 вересня 2015 (EEST)

Англійська мова вивчається з 1 класу, інформатика з 2 класу, ваіативна складова 2-4 класи " Зарубіжна література". --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:13, 6 грудня 2015 (EET)

==== Індивідуальні заняття ====
Індивідуальне заняття №1.
Тема. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс (2 год)
Мета: довести важливість впровадження інформаційних технологій у навчально-виховний процес; розкрити вдосконалення педагогічного дискурсу через використання телекомунікаційних мереж з інтерактивними та мультимедійними технологіями; довести необхідність підвищення інформаційної грамотності і культури всіх учасників освітнього процесу.

Розкрийте унікальний внесок ІКТ у навчально-виховний процес.
Література:
1. Блага О.В. Інформаційні технології як невід’ємна складова новітнього освітнього процесу [Електронний ресурс] /О.В. Брага // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Філософія. Психологія. Педагогіка. – 2007. – №2. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VKPI_fpp/2007-2-2/09_Blaga.pdf
2. Колин К.К. Информатизация образования: новые приоритеты // Информатика и образование. – 2001. – № 10.
3. Вишинська Г. Інформатизація як дійсність та перспективна тенденція розвитку освіти / Г.Вишинська // Філософські абриси сучасної освіти : монограф.; [за заг.ред. І. Предборовської]. – Суми :ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 148-189
4. Гендина Н.И. Информационная культура учителя: концепция формирования и региональный опыт / Н.И.Гендина // Образование. Карьера. Общество. - №1. – 2003. – С. 20-23
5. Склейнов Е.Л. Интеграция интерактивных и Интернет-технологий как новое направление информатизации образования [Электронный ресурс] / Е.Л.Склейнов // Информационная среда образования и науки. – Вып.9. – 2012. - Режим доступа: http://www.iiorao.ru/iio/pages/izdat/ison/publication/ison_2012/num_9_2012/Sklejnov.pdf.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:06, 15 вересня 2015 (EEST)

Виникнення та розвиток інформаційного суспільства (ІС) припускає широке застосування інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в освіті, що визначається багатьма чинниками.

По-перше, впровадження ІКТ у сучасну освіту суттєво прискорює передавання знань і накопиченого технологічного та соціального досвіду людства не тільки від покоління до покоління, а й від однієї людини до іншої.

По-друге, сучасні ІКТ, підвищуючи якість навчання й освіти, дають змогу людині успішніше й швидше адаптуватися до навколишнього середовища, до соціальних змін. Це дає кожній людині можливість одержувати необхідні знання як сьогодні, так і в постіндустріальному суспільстві.

По-третє, активне й ефективне впровадження цих технологій в освіту є важливим чинником створення нової системи освіти, що відповідає вимогам ІС і процесу модернізації традиційної системи освіти.

У «Всесвітній доповіді з освіти» ЮНЕСКО було виділено три цілі використання комп’ютерів у наш час у різних системах освіти:

- перша (традиційна) – як засіб забезпечення набуття учнями мінімального рівня комп’ютерної грамотності;

- друга – як засіб підтримки та збагачення навчального плану;

- третя – як середовище для взаємодії між учителями та учнями .--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:27, 6 грудня 2015 (EET)
_________________________________

Індивідуальне заняття №2.
Вплив нових інформаційних технологій на професійну компетентність вчителя (2 год).
Опрацюйте наведену літературу та 1) розкрийте вплив інформатизації освіти на зміну ролі вчителя у навчально-виховному процесі; 2) вкажіть ті, цифрові навички, якими, на вашу думку, повинен володіти вчитель в ХХІ столітті.
Рекомендована література:
1. Биков В.Ю. Сучасні інноваційні ІКТ-інструменти розвитку систем відкритої освіти / В.Ю. Биков, А.М. Гуржій // Педагогічна і психологічна науки в Україні : зб. наук. праць : в 5 т. – Т. 4 : Професійна освіта і освіта дорослих. – К. : Педагогічна думка, 2012. – С. 44-62.
2. Данільян В.О. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально-філософський аналіз): автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09.00.03 / В.О. Данільян. – Х., 2006. – 20 с.
3. Еляков А.Д. Современная информационная революция / А.Д. Еляков // Социологические исследования. – 2003. – № 10. – С. 29-38.
4. Журналістика : словник-довідник / авт.-уклад. І.Л. Михайлин. – К.: Академвидав, 2013. – 320 с. – (Серія «Nota bene»).
5. Захар О.І. Використання інтернет-технологій у процесі підвищення кваліфікації вчителів / О.І. Захар // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 7-9.
6. Карчевський М.В. Соціальні передумови правових заходів інформаційної безпеки / М.В. Карчевський // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Є.О. Дідоренка. – 2011. – № 1. – С. 35-55.
7. Кочарян А.Б. Вимоги до професійної компетентності науково-педагогічних працівників університету за умов створення електронного освітнього середовища / А.Б. Кочарян // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 16-18.
8. Логвиненко Ю.В. Вплив інформаційних технологій на сучасний педагогічний дискурс / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Вісник Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка: [зб. наук. праць. Вип. 23.] / редкол. О.І. Курок (відп. ред.) [та ін.]. – Глухів : ГНПУ ім. О. Довженка, 2013. – С. 68-76.
9. Логвиненко Ю.В. Зміни в українському освітньому дискурсі під впливом інформаційного суспільства / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Освіта Сумщини. – №1 (21). – С. 42-47.
10. Логвиненко Ю. В. Освіта ХХІ століття: виклики, пошуки відповідей: [навч.-метод. посіб.] / Ю. В. Логвиненко, В.О. Мазуренко, Т.Г. Стукалова. – Суми: РВВ СОІППО, 2012. – 104 с.
11. Медведєв І.А. Інформатизація освіти як шлях підвищення її якості та доступності (на прикладі Сумської області) / І.А. Медведєв, Л.Г. Петрова, С.П. Ніколаєнко // Комп'ютер у школі та сім’ї. – 2013. – № 6 (110). – С. 3-7.
12. Модели управления процессами комплексной информации общего среднего образования / Г.Д. Дылян, Э.С. Работыльская, М.С. Цветков. – М.: Бином. Лаборатория знаний, 2005. – 111 с.
13. Морозов В. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс / В. Морозов // Вища освіта України. – 2013. – №2. – С. 54-58.
14. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
15. Чубарук О.В. Управління розвитком інформаційно-комунікаційної компетентності вчителів української мови і літератури в системі післядипломної освіти / О.В. Чубарук // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 11-15.
Інтернет-ресурси:
16. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості: аналіт. доп. / Д. В. Дубов, О. А. Ожеван, С.Л. Гнатюк. – К. : НІСД. – 2010. – 64 с. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/dubov_infsus-31058.pdf
17. Закон України Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, № 12, ст.102 ) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/537-16
18. Комендант О.В. Стан України у світових ІТ-рейтингах в аспекті впровадження економіки знань [Електронний ресурс] / О.В. Комендант. – Режим доступу: http://sophus.at.ua/publ/2013_05_30_31_kampodilsk/ekonomichnij_blok_doslidzhen/stan_ukrajini_u_svitovikh_it_rejtingakh_v_aspekti_vprovadzhennja_ekonomiki_znan/31-1-0-649
19. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні: [Електронний ресурс] // Президія НАПН України. Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. – Режим доступу: http://www.ispp.org.ua/news_44.htm. Назва з екрану.
20. Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії, інформація, ідеологія та утопія. / Д. Лайон : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/lajon.html.
21. Малицька І.Д. Роль і місце ІКТ в системах освіти зарубіжних країн: [Електронний ресурс] / І.Д.Малицька. – Режим доступу: http://www.ime.edu-ua.net/em10/content/09midcfo.htm
22. Могилев А.М. Принципы системной информатизации в системе образования [Электронный ресурс] / А.М. Могилев – Режим доступа: znamenvs.chat.ru ELBR./1htm.
23. Онкович Г.В. Медіаосвіта (Загальний курс) // Програма навчального курсу для студентів вищих навчальних закладів :[Електронний ресурс] / Г.В. Онкович. – К.: ІВО НАПН України. – 2010. – 24 с.– Режим доступу: http://edu.of.ru/attach/17/82978/doc
24. Писаренко О.Л. Сутність інституту освіти в інформаційному суспільстві: соціально-філософський аналіз. / О.Л. Писаренко. – [Електронний ресурс]. –:Режим доступу: http://www.google.com.ua/url// nbuv.gov.ua/portal/natura/vkpi/fpp/2009-2/24_Pisarenko.
25. Рамський Ю.С. Зміни в професійній діяльності вчителя в епоху інформатизації освіти / Ю.С. Рамський. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ii.npu.edu.ua/files/Zbirnik_KOSN/12/2.pdf
26. Чекман І. С. Конвергентні технології – нанобіомедичний аспект / І.С. Чекман, Т.Ю. Небесная, А.М. Дорошенко // Український медичний часопис. – 2011. – №2 (82) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://www.umj.com.ua/article/8865/konvergentni-texnologii-nanobiomedichnij-aspekt.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:09, 29 жовтня 2015 (EET)

==== Консультації ====
Консультація (2 год.)
Євроінтеграційна стратегія України: науково-освітні перспективи
Програми допомоги ЄС у сфері вищої освіти України. Відставання української освітньої системи з ряду параметрів від освіти в країнах ЄС. Заходи у сфері освіти в України рамках програм зовнішньої допомоги Європейської Комісії. Програма Tempus. Програма Erasmus Mundus. Вікно зовнішньої співпраці Erasmus Mundus. Програма Жана Моне.

Рекомендована література:
1. Актуальні проблеми євроінтеграції : [зб. статей з пит. євроінтегр. та права / За ред. Д. Ягунова, вступ ст. В. Вишнякова. – Вип. 7.]. – Суми: ПП Кочубей Н.В., 2011. – 276 с.
2. Андрущенко В. Проблема входження української університетської освіти в європейський освітній простір / В. Андрущенко, І. Гамерська // Рідна школа. – 2012. – № 1-2 (січень-лютий). – С. 3-8.
3. Андрущенко В. Модернізація педагогічної освіти України в контексті Болонського процесу / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2004. – № 1. – С. 4-6.
4. Андрущенко В. Освіта України в системі цінностей «розколотого світу» / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2009. – №3. – С. 31-37.
5. Буряк П.Ю. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності: Навчальний посібник / П. Ю. Буряк, О. Г. Гупало. – К. : Хай-тек прес, 2007. – 336 с.
6. Дарійчук Л. Система освіти в Україні: реформування чи оновлення? / Л. Дарійчук // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 6.
7. Дмитриченко М.Ф. Вища освіта і Болонський процес: [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / М.Ф. Дмитриченко, Б.І. Хорошун, О.М. Язвінська, В.Д. Данчук. – К.: Знання України, 2006. – 440 с.
8. Ерохин А. К. К вопросу об изменении целей высшего образования / А.К. Ерохин // Alma mater. – 2008. – №10. – С. 21-25.
9. Євроінтеграція – крок до заможної України // Вісник пенсійного фонду України. – 2013. – №9 (135). – С. 4-5.
10. Журавський В. Основні завдання вищої школи щодо реалізації в Україні принципів і завдань Болонського процесу / В. Журавський // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 12-16.
11. Журавський В.С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти / В. С. Журавський, М. З. Згуровський. – К.: Вища школа, 2003. – 196 с.
12. Кордон М.В. Європейська та євроатлантична інтеграція України: [навч. посіб.; 2-е видання] / М.В.ґ Кордон. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 172 с.
13. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / В.Г. Кремень. – К.: Грамота, 2005. – 448 с.
14. Майер Б.О. Об онтологии качества образования в обществе знания / Б.О. Майер, Н.В. Наливайко // Философия образования. – 2008. – №3. – С. 4-18.
15. Майер Б.О. Образование в условиях глобальных изменений: методологическая функция философии образования / Б.О. Майер // Философия образования. – 2012. – №6 (45). – С. 117-124.
16. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
17. Похресник А. Стратегічна роль цілісного освітньо-наукового комплексу / А. Похресник // Вища освіта України. – 2011. – № 4. – C.30-36.
18. Соколов В. Євроінтеграційні прагнення України: досягнення та перспективи / В. Соколов // Віче. – 2010. – №22 (283). – С. 25-28.
19. Ціватий В. Завершення періоду євроромантизму / В. Ціватий // Зовнішні справи. – 2011. – №7-8. – С. 14-17.
Інтернет-ресурси:
20. Болонський процес в Україні: перспективи та проблеми [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.loippo.lg.ua/reforma_bolon_dekl.htm.
21. У Європу Знань через Болонський процес [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://studprofcom.ntu-kpi/kiev/ua.
22. http://ec.europa.eu/education/lifelonglearning-programme/doc88_en.htm
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:02, 21 жовтня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====
СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Вивчаємо джерела:
1. http://vnz.org.ua/zakonodavstvo/111-zakon-ukrayiny-pro-vyschu-osvitu;
2. mon.gov.ua/img/zstored/files/project_30102014.doc

СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Обговорюємо:
• Закон України «Про вищу освіту»;
• Проект Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років Що, на вашу думку, у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» вказує на трансформації української системи освіти? Чи, навпаки, свідчить про те, що стан української освіти, її нормативно-законодавчої бази, не відповідає запитам суспільства?
• Які протиріччя містяться у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років»? Як це може позначитися на розвитку освіти України?
• Чи можете ви назвати Закон України «Про вищу освіту» та Проект «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» перспективними для розвитку України? Чому?
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:16, 15 вересня 2015 (EEST)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Доброго дня! Вам слід виконати ВСІ завдання, що пропонувалися протягом вивчення модуля.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:02, 23 вересня 2015 (EEST)

доброго дня. зауваження залишаються без змін.--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:25, 18 листопада 2015 (EET)

Соціально-гуманітарний кредитний модуль Сінєльнікова О. А.

2015-12-05T23:13:59Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Дайте відповідь на запитання:
1. Встановіть зв’язок між модернізацією системи освіти і розвитком сучасного суспільства.
2. Ознайомтеся з рейтингами українських університетів (можна скористатися джерелом: http://dou.ua/lenta/articles/ukrainian-universities-2014/) і встановіть, які показники визначають якість освітніх послуг, опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :[[Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В.]]

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:02, 12 червня 2015 (EEST)

1.Доброго дня.Модернізація системи освіти зумовлена тим , що саме освіта, у першу чергу, сприяє змінам , які відбуваються в суспільстві. Дослідженнями встановлено, що чим вищий рівень освіти працівників, тим вищі при одних і тих самих розряді й стажі виконання норм виробітку і результати праці. В умовах ринкової економіки, очевидно, рівень загальної освіти членів суспільства є необхідною умовою успіху.До основних складових процесу модернізації освіти належать:
– наявність чіткої стратегії, політики та інструментів модернізації;
– інституційна автономія, інституційні стратегії та профілізація інститутів (розробка та імплементація профілів організацій); професійна підготовка лідерів (вищий рівень) і менеджерів (середній рівень) вищих навчальних закладів.
Існування складових модернізації системи освіти без реального впровадження їх в життя – це лише напрями бажаного стану, до якого прагнуть держави Європи. У цій ситуації важлива відповідність матеріальних та фінансових ресурсів для реалізації стратегічних завдань щодо модернізації освітніх закладів, і особливо важливо в цій ситуації – мати готовність державних рівнів. Органи державної влади, особливо це стосується української дійсності, мають реально підтримувати розвиток системи освіти, фінансово забезпечуючи розвиток української системи освіти у відповідності до світових фінансових норм.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:02, 6 грудня 2015 (EET)
2.Якість освітніх послуг визначають наступні показники: склад викладачів, майбутнє працевлаштування, рівень студентів, програми навчання, предмети, що вивчаються. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:29, 6 грудня 2015 (EET)
_____________________________

Доброго дня. Дайте відповідь на запитання: 1. Розкрийте, що включає в себе поняття «двоступенева система вищої освіти»? 2. Складіть хронологічну таблицю із найважливіших (на вашу думку) подій Болонського процесу (до 10 подій). Відповідь аргументуйте,

опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В. --[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:22, 16 червня 2015 (EEST)

1.За кордоном запроваджена двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5 – 2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, повинен спочатку отримати ступінь магістра, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Наші вищі навчальні заклади на сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. Болонський процес спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах європейського регіону, спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:44, 6 грудня 2015 (EET)

2. Хронологічна таблиця подій Болонського процесу 19 червня 1999 року - Болонья (Італія) підписання документу "Болонська декларація" 19 травня 2001 р. Празьке комюніке. Прага. Підтверджено позиції щодо цілей, визначених Болонською декларацією, висловлено зауваження щодо подальшої реалізації процесу 18-19 вересня 2003 року Берлінське комюніке Берлін. Поширення загальноєвропейських вимог на докторські ступені 2003 рік приєднання Росії 19-20 травня 2003 року. Саміт учасників Болонського процесум. Берген (Норвегія) Запропоновано: прийняти зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій; увести в своїй основі двоступеневу структуру вищої освіти; використати єдину систему кредитних одиниць (систему ECTS – European Community Course Credit Transfer System) і додатків до дипломів; напрацьовувати, підтримувати і розвивати європейські стандарти якості зі застосуванням порівняних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки; усунути існуючі перепони для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи 17-18 травня 2007 року. Саміт учасників Болонського процесу. Лондон. 28-29 квітня 2009 року. Конференція. Левен (Бельгія)Озвучено основні питання конференції на наступне десятиріччя (суспільний контроль освіти; безперервне навчання; працевлаштування випускників; міжнародна відкритість; мобільність студентів і освіти в цілому, наукових досліджень і інновацій, інформації та методів прозорості в освіті) і розкриті нові напрямки співпраці учасників Болонського процесу. 6-28 квітня 2012 р. Міністерська Бухарестська конференція та Третій Болонський Форум. Бухарест.(Румунія) Обговорили майбутнє Європейського простору вищої освіти. Підписано Бухарестське комюніке «Використання нашого потенціалу з найбільшою користю: консолідація Європейського простору вищої освіти». Міністр освіти і науки Армен Ашотян офіційно прийняв керівництво на 2012-2015 рр. 2015 р. Міністерський саміт країн-учасниць Болонського процесу. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:51, 6 грудня 2015 (EET)_____________________________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №3-4
СВІТОВІ ОСВІТНІ СИСТЕМИ, ЇХ РІЗНОВИДИ ТА УНІФІКАЦІЯ
(4 год.)
Інститут освіти нині переживає кризу в масштабі людства. «Криза університету» є предметом національної дискусії в Німеччині, Франції, США, Канаді та інших країнах. Питання в тому, чи повинна освітня система готувати фахівців, які мають досить конкретний набір знань і вмінь, за замовленням (і за гроші) професійних спільнот нації, чи вона має виховувати передовсім компетентних і відповідальних громадян. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів.
Українська вища освіта (як і середня) поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Західні освітні системи орієнтуються на пошук власних рішень, бо отримані розв’язки, навіть слабкі, примітивні цінуються значно вище, аніж запозичення чи повторення. Тобто, світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Молодий спеціаліст, закінчивши ВНЗ, має бути готовим до діяльності за фахом.
У зв’язку з тим, що США є лідером на ринку освітніх послуг, варто хоча б побіжно розглянути їхню освітню систему. Перші кроки до становлення системи вищої освіти у США було зроблено ще на початку XVII ст., коли засновувалися коледжі вільних мистецтв, які створювались на зразок англійських технологічних. Згодом майже в усіх Штатах з’явилися сільськогосподарські коледжі. Однак, якщо в Європі вищі професійні школи існували самостійно, то в США зазвичай включалися до складу університету поряд з коледжами вільних наук та мистецтв. Одночасно зі ступенем бакалавра вони почали присвоювати ступінь магістра і доктора. Таким чином, до початку XX ст. еволюція установ американської вищої школи привела до створення великих університетів, які стали основними осередками фундаментальної науки в США. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити.
За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи:
– заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів;
– місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії;
– коледжі вільних мистецтв, що є істотною особливістю системи вищої освіти США, з присудженням диплома бакалавра з домінуючим академічним і мінімальним професійним наповненням. Однак, на заключних роках 4-річної програми є тенденція додавати професійні курси, що розширює можливості випускників;
– загальноосвітні коледжі з присвоєнням диплома як бакалавра, так і магістра;
– незалежні професійні школи з бакалаврським (часто й магістерським) рівнем дипломів у сферах технології, мистецтв тощо;
– університети з правом підготовки докторів і всіма циклами навчання.
Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Набули популярності оригінальні програми з освіти і виховання, які започаткував Джун Рі (радник Дж. Буша з гуманітарного циклу освіти). Зокрема, його програму морально-фізичного виховання під назвою «Народжений бути щасливим» визнано доцільною для впровадження як обов’язкової в систему загальної освіти Америки. Щоб стати щасливим, на думку розробника програми, необхідно дотримуватися девізу: розум у голові, чесність у серці, сила у тілі. У США існує відзнака – «За компетентність, чесність, відданість у роботі».
Розробку нових стандартів започаткувала адміністрація Президента Б. Клінтона спільно з конгресом США. Програмою передбачено приєднання кожної школи і шкільного класу в США до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів, якісне навчання в майбутніх школах тощо.
У США значна увага приділяється дослідженням у галузі філософії освіти, зокрема педагогічної. Саме такий підхід забезпечує аналіз дійсного стану та з’ясування напрямів розвитку системи освіти та її придатності забезпечувати потребу економіки держави у висококваліфікованих фахівцях.
Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою. Вартість одного навчального року не є сталою і залежить від штату, рівня престижності вищого навчального закладу, його належності до державного чи приватного сектора. Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам, окрім того, діє система підтримки кращих студентів (стипендії, гранти).
Із книги У. Айзексона «Стив Джобс» бачимо результат реформ освітньої системи США, що вивели освіту країни на лідерські позиції. США здійснювали пошук талановитої молоді для всіх галузей економіки на багаточисленних конкурсах, в одному з яких взяв участь С. Джобс: «Изобретение получило первый приз на городском конкурсе, который проводили ВВС США, несмотря на то, что среди конкурсантов попадались даже двенадцатиклассники». Зв’язок школи і держави через конкурси забезпечував формування майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки.
Оскільки система освіти американського континенту в сфері надання освітянських послуг є передовою у порівнянні з Європою, то є смисл розглянути канадський досвід роботи вищих навчальних закладів.
Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. У Канаді функціонує 98 університетів та університетських коледжів. Провідними у системі вищої освіти є 58 університетів. Навчання в університетах Канади платне. Оплата за навчання варіюється залежно від місця розташування навчального закладу та програми. Водночас середня оплата університетського курсу за рік досить невисока і дорівнює мінімальній заробітній платі. У середньому навчання для студента коштує від 3500 до 20 000 канадських доларів за рік. Крім того, старанні студенти можуть отримати грант на освіту.
Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені:
1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша.
2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки.
3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки.
Прикро, що український диплом про вищу освіту в Канаді оцінюється на рівні бакалавр. Набір студентів на денну форму навчання в університетах варіюється від 350 до 1000, а в деяких університетах на курс набирають лише 11 осіб (наприклад університет Бішоп). Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов.
У 61 ВНЗ навчання здійснюється англійською мовою, у 17 – французькою, лише 5 університетів є двомовними. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. У країні відсутній єдиний центральний орган щодо управління вищою школою. Детальнішу інформацію про вищі навчальні заклади Канади можна знайти за адресою на сайті: gc.ca.ru Toronto.ca.
Поза сумнівом, значний внесок до соціальних та економічних успіхів належить освітньо-науковому комплексу Німеччини. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів, що виявила себе фактично з 1990-х років. Враховуючи заклади університетського рівня кількість студентів коливається в інтервалі 1,8-1,9 млн. осіб. Із найновіших інтернет-даних про вищу освіту Німеччини бачимо, що країна має в усіх наявних закладах трохи більше 2 млн. студентів, з яких лише 65 тис навчається у недержавних ВНЗ. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Цей феномен не можна пояснити браком коштів на освіту – освітній бюджет Німеччини спроможний забезпечити надання освітніх послуг більшому відсотку молоді. Т. Коваль пояснює це менталітетом нації.
Тривалість навчання відрізняється не лише у різних типах ВНЗ, а й серед закладів однієї групи. Так, підготовка математика триває у Берлінському університетів 18 семестрів, а в окремих периферійних університетах – 12 чи навіть менше. Середній вік випускників – 28-30 років.
Навчання у вищих навчальних закладах триває 5 років (10 семестрів). Винятком є медична (триваліша) і вища педагогічна (3 роки) освіта. Після навчання передбачається стажування (18 місяців), а потім – складання іспитів, підготовка та захист дипломів.
Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Особливістю цієї моделі є спрямованість на «просвітницьку» діяльність, що має на увазі оволодіння необхідною сумою знань, умінь і навичок. Зміст програм навчання природно включає результати дослідницької роботи викладацького корпусу, які використовуються як матеріал для навчальних програм. І викладачі, і студенти взаємодіють на основі науково-дослідної кооперативної праці як пошукувачі. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль.
Найбільш відомим і престижним вищим навчальним закладом Німеччини є Гейдельбергський університет (заснований у 1386 році за зразком паризької Сорбони), серед викладачів якого були філософи Гегель і Ясперс, хімік Геймсгольц, 8 лауреатів Нобелівської премії. Сьогодні, коли англійська мова практично є мовою міжнародного спілкування, освіта, отримана у Великій Британії, дає значні переваги й розкриває більші можливості для випускників англійських шкіл, коледжів та університетів. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою.
Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Але, поряд із цим, діти 3-4 років можуть ходити в дитячий садок, а ті, кому виповнилося 16 років, і закінчили школу, продовжують навчання в коледжах й університетах.
Система освіти Великої Британії складна. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор».
Вчені ступені у Великій Британії присвоюються студентам, які успішно завершили курс навчання. Формально ступені одного рівня, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються одне від одного, але на практиці їх «вага» визначається репутацією університету, що їх присвоїв.
Національна рада професійних кваліфікацій Великої Британії (NCVQ) представила нову структуру професійних кваліфікацій Англії, Уельсу та Північної Ірландії. Вона базується на національних стандартах, що визначають навички, уміння, знання та компетентність працівників, яких вимагає роботодавець, відповідно потребам сучасної економіки, політики та суспільних відносин.
Реформа освіти почалася у Великій Британії з прийняттям Закону «Про освіту» в 1988 році. Її проведення, було обумовлено стурбованістю правлячих кіл зниженням конкурентоздатності країни в порівнянні з іншими державами Заходу. У травні 1997 року, з приходом до влади лейбористського уряду Т. Блера, прем’єр-міністр уже в одній із перших промов проголосив: «Трьома головними національними пріоритетами є: освіта, освіта, освіта». Важливими завданнями в цій сфері були названі не тільки поліпшення обов’язкової освіти, а і професійної, а також реформа фінансування університетської системи. Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація.
Генрі Джейн у доповіді «Суспільна освітня політика» на семінарі проголосив початок створення й імплементації визначених, чітких освітніх орієнтирів, які б стали поштовхом розвитку професійної освіти та знайшли білі плями і недоробки в цій галузі, що вимагає свого дослідження та шляхів його поліпшення. У резолюції міністрів освіти на зустрічі ради освіти у Програмі для сфери освіти були проголошені основні положення, що впроваджувалися в освітню політику суспільства:
1. Підвищити рівень технічного й наукового забезпечення освіти та навчання нації, з огляду на всі освітні рівні: шкільна освіта, вища та професійна, як для громадян країни, так і для іноземців.
2. Налагодити постійні зв’язки та забезпечити кваліфікаційну відповідність із системою освіти Європи.
3. Компілювати та накопичувати документацію і статистичний матеріал з питань освіти.
4. Співробітництво в сфері вищої освіти.
5. Вивчати іноземні мови.
6. Демократизувати освіту, впроваджувати однакові вимоги для вільного доступу до усіх видів освіти [40].
Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Але копіювання гасел систем освіти інших держав ще не означає, що ми здійснюємо розвиток нашої системи освіти у відповідності до кращих взірців освітніх систем. Важливо, спираючись на власний досвід, переборюючи традиційне гальмування всього нового, рухатися до створення власної системи освіти, яка була б модерною та індивідуальною.
Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.
Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. У цій країні раніше, ніж в Україні почалися реформи в освіті та суспільстві, тому досвід Польщі міг би бути дуже корисним для України.
До Європейського Союзу Польща приєдналася у 2004 році, що дало країні визнання польських дипломів у всіх країнах Європи, при цьому додаткового підтвердження не потрібно.
Освітня реформа в Польщі почалася з кінця 80-х р.р. ХХ ст. За ці роки Польща домоглася значних показників за рівнем дорослого населення – вона ввійшла в число країн, що мають найвищій індекс охоплення населення вищою освітою – 95 (до 30% дорослого населення мають вищу освіту). Частка студентів ВНЗ у населенні країни складає 5,4 % від числа громадян (2 млн. студентів при чисельності населення 38 млн. осіб) – за цим параметром Польща демонструє один із найвищих показників у світі.
В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. За всієї універсальності ці принципи відображали специфіку країни. Цими принципами були:
• принцип загальності освіти, що виражається в демократизації освіти і повної реалізації загального права на освіту (дошкільну і повну середню);
• принцип наступності, що пов’язаний з відсутністю яких-небудь перешкод при переході з одного навчального закладу в інший, погодженістю навчальних планів і програм;
• принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти;
• принцип єдності і диференціації системи освіти означає єдність цілей виховання і базового змісту освіти, що гарантує усім доступ до школи вищого рівня;
• заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним;
• принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів гарантує формування повноцінної особистості;
• принцип виховання за допомогою праці і для праці передбачає наповнення всього навчально-виховного процесу проблематикою праці, політехнізму, професійними знаннями і вміннями, що відповідають етапові і типові освіти, проблемам шкільної і професійної орієнтації;
• принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги;
• принцип гнучкості освіти і її реформувань;
• принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти;
• принцип науковості і економічності освіти.
Ці принципи знайшли своє відображення у «Законі про систему освіти».
Ще одним фундаментальним процесом, що передував польській освітній реформі, був процес напрацювання польськими вченими освітньої парадигми, яка мала б можливість задовольнити запити суспільства, що сформувалися в результаті суспільної трансформації. Більшістю польських педагогів як пріоритетна була обрана критично-креативна доктрина, тому що саме вона була здатна сформувати вільну людину, обмежено залежну від зовнішніх факторів, заповзятливу, ініціативну, тобто повноцінного суб’єкта і свого життя, і своєї діяльності. Критично-креативна доктрина, модель якої практично відповідає західному розумінню освіти і ґрунтується на демократичному суспільному устрої, вивільненні і розвитку потенційних здібностей людини.
Пріоритетна цільова спрямованість цієї політики передбачає:
1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини.
2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути).
3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації.
4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі.
5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%).
Реалізація освітньої реформи в Польщі знайшла вираження у структурній перебудові всієї системи освіти.
Як і в інших країнах Європи, найпрестижнішими серед ВНЗ є університети. Найбільша кількість ВНЗ міститься у Варшаві, Кракові, Бреславі, Познані. Усі державні ВНЗ установами освіти на рівні університету і, як правило, зберігають магістерську структуру навчання. Організація йзміст навчання у ВНЗ, як і щорічний прийом студентів, раніше регулювалися державою. Із 1990 н.р. ВНЗ отримали гарантоване законом право самим приймати рішення з даних питань, визначати критерії відбору і правила прийому абітурієнтів. Платня на одного студента в рік у недержавних ВНЗ складає до 2500 доларів. У ВНЗ існує денна, вечірня і заочна форми навчання, а також екстернат.
Із аналізу світових освітніх систем можна зробити висновок, що нашій державі потрібно провести цілий ряд заходів, які б відповідали пріоритетним напрямкам розвитку освіти Європейського континенту та світу. Кожна з розглянутих систем в основу свого розвитку ставила, перш за все, демократизацію освітньої діяльності і відповідність навчальної парадигми запитам суспільства. Проглядається універсальний принцип підготовки у ВНЗ – формування фахівця, здатного до діяльності у змінних умовах праці, ініціативного, творчого.
Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу.
Завдання.
Пояснити, у чому полягають особливості системи освіти США / Канади / Німеччини / Великої Британії / Польщі? Вказати, що може перейняти українська система освіти?

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:27, 4 вересня 2015 (EEST)

Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити. За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи: – заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів; – місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії; – коледжі вільних мистецтв з присудженням диплома бакалавра. Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені: 1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша. 2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки. 3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки. Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США. Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою. Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор». Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація. В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. Цими принципами були: • принцип загальності освіти; • принцип наступності; • принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти; • принцип єдності і диференціації системи освіти; • заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним; • принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів; • принцип виховання за допомогою праці і для праці; • принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги; • принцип гнучкості освіти і її реформувань; • принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти; • принцип науковості і економічності освіти. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів. Українська вища освіта поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу. Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:01, 6 грудня 2015 (EET)

_________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №5
РОЗВИТОК ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
На сьогодні 45 європейських країн, включно з Україною, підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці в забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб’єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності європейської системи освіти.
А. Похресник зазначає, що аналіз сучасних праць провідних українських філософів і керівників освітньої системи – В. Кременя, В. Андрущенка, Є. Суліми, Д. Табачника, С. Ніколаєнка – дає змогу виявити різноманітність та полярність поглядів і уявлень про стратегію освітнього процесу України в найближчому майбутньому.
Українська система освіти сьогодні не повною мірою відповідає актуальним вимогам суспільства, й тому можна спостерігати стійку тенденцію щодо неспроможності задовольнити зростаючі потреби її споживачів. Серед найважливіших проблем сучасної української системи освіти можна виокремити наступні: зниження якості навчання, системні втрати і нестачу педагогічних працівників, консервативність у змісті й технологіях навчання. І найголовніше – необхідні суттєві зміни у підготовці майбутніх фахівців-освітян та перепідготовки практикуючих педагогів.
Особливо гостро ці проблеми окреслилися тоді, коли Україна заявила про намір приєднатися до Болонського процесу. П. Ю. Буряк та О. Г. Гупало зазначають, що для України європейська інтеграція – це, в першу чергу, модернізація економіки та освіти, впровадження новітніх технологій, залучення іноземних інвестицій та інше. У культурно-цивілізаційному аспекті, на думку вчених, євроінтеграція – це шлях до активного взаємовигідного культурного обміну між українською та європейськими культурами, становлення України як одного з членів глобального суспільства. Бо глобалізація як явище сучасної дійсності здійснює суттєвий вплив всі сфери життя людства і на освіту як на особливий соціальний інститут.
Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, наполегливо працює над практичним приєднанням до Болонського процесу. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року з моменту підписання декларації на Бергенській конференції.
Приєднання України до Болонського процесу – це передусім нові можливості розвитку української системи освіти, а саме:
1. Визнання українських дипломів на міжнародному рівні.
2. Більша мобільність в європейському просторі для студентів та викладачів.
3. Спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами.
4. Конкурентоспроможність на європейському і світовому ринках праці.
Для України Болонський процес став не лише передумовою входження в європейський освітній простір, а насамперед значним імпульсом оновлення власної системи освіти. Трактуючи Болонський процес не як рух стандартизації, а як процес пошуку консенсусу, освітні реформи в Україні слід спрямовувати не на радикальні зміни, втрату кращих тенденцій та зниження національних стандартів якості освіти, а на розвиток і набуття якісно нових ознак.
Щоб входження України до Болонського процесу стало реальністю, потрібно провести серйозні реформи в галузі освіти, тому що українська вища освіта відрізняється від європейської. У Європейському Союзі прийняті і діють інші стандарти. Престиж освіти, високої кваліфікації у Європі традиційно дуже високий. За кордоном визнають, що отримати освіту здатна не кожна людина.
За матеріалами сайту www.europeans.org.ua, вищу освіту спроможний здобути заледве один з десяти тих, хто навчався у школі, а до вищих студій (на магістерському і докторському рівнях) доходить не більше 10-15 % випускників бакалаврату. У Європі завершують середню освіту на високому рівні лише тільки ті випускники, які мають намір вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 % до 25 % усіх учнів середніх шкіл. Сьогодні вищі навчальні заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл, тобто у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту. Сьогодні український диплом не визнається у Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. І хоча вони за багатьма показниками – за розвитком, ерудованістю, спеціальною підготовленістю – перевершують зарубіжних фахівців, дискредитація українського диплома триває.
Найбільше, що не влаштовує закордонних працедавців у підготовці наших фахівців, – низька дієвість знань. Дієвість знань – це здатність використовувати набуті знання, уміння на практиці. За експертними оцінками, цим параметром ми поступаємося найбільше [9].
За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки. Приймаючи фахівця на роботу, організація впевнена, що він підготовлений на належному рівні. Гарантія цього – високе резюме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином, і організація матиме до нього претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг серйозно постраждає.
Як уже зазначалося, за кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5-2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Українські вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади І-ІІ рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах ІІІ-V рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном така система освіти не визнається.
Отже, у зв’язку з приєднанням до Болонського процесу, Україні необхідно уніфікувати освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів. Необхідна трансформація існуючої в Україні системи вищої освіти відповідно до європейських вимог, що полягає у впровадженні нових підходів та технологій організації навчально-виховного процесу. Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців. Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського процесу.
Інтеграційні процеси необхідно пов’язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту й форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи.
Перш за все слід зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, пов’язані зі збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни, тому цей процес у жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, навпаки, спрямований на їх взаємне узгодження та гармонізацію.
Не випадково саме «гармонізація» виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно містким, адже головною метою виховання та навчання є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і шляхом пізнання цього світу, вміти визначити своє місце, опанувати певну професію. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю підготовки сучасного фахівця.
З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями.
Багатий український досвід слугуватиме надійним «стартовим майданчиком» для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвитку освітніх впливів.
Не зважаючи на значні досягнення української освіти, на думку ректора НТУУ «КПІ» М.З. Згуровського, існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:
1. Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.
2. Недостатнє визнання в суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою.
3. Загрозлива в масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.
4. Збільшення розриву зв’язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
5. Невиправдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста й магістра. З одного боку, можна помітити близькість програм підготовки спеціаліста й магістра, їхню еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.
6. Українська система наукових ступенів складніша, порівняно із загальноєвропейською, і це перешкоджає мобільності викладачів і науковців в Європі.
7. Неадекватно до потреб суспільства й ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі в чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
8. Відійшла в минуле колись добре організована система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип «освіта протягом життя» поки що в умовах нашої держави не може бути повною мірою реалізований.
9. Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних центрів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.
З метою прискорення процесу реформування освітньої галузі на виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» на урядовому рівні прийнято низку надзвичайно важливих для освіти державних цільових програм: розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року; розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року; підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року; розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки; впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»; Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів на 2012-2020 роки.
Визнанням позитивних якісних змін у забезпеченні розвитку національної освіти став Форум міністрів освіти європейських країн «Школа ХХІ століття: Київські ініціативи», на якому проголошено сім напрямів євроінтеграції середньої освіти і проекти практичних дій по кожному з них («Дошкільна освіта»; «Спільна історія без розділових ліній»; «Толерантність»; «Через мову до взаєморозуміння»; «ІКТ – освіта без кордонів»; «Від шкіл-партнерів до партнерів-країн»; «Новій освіті Європи – новий європейський учитель»).
Водночас глибина освітніх реформ, якість і ефективність роботи навчальних закладів і установ системи національної освіти не можуть повною мірою задовольнити сучасні потреби особистості та суспільства. Задекларовані у попередні роки стратегічні завдання щодо забезпечення рівного доступу дітей і молоді до освіти, забезпечення її сталого розвитку і нової якості, демократизації управління не набули повної реалізації. Зміст і організація національної освіти до цього часу недостатньо переорієнтовані на особистість дитини, на формування у дітей і молоді життєво важливих компетентностей, активної їх соціалізації. Викликає тривогу низький рівень здоров’я, морального, культурного і духовного розвитку молоді. Залишається критичним стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти, низький рівень оплати праці працівників освіти і науки.
Інтеграція України у світовий освітній простір вимагає постійного вдосконалення національної системи освіти, пошуку ефективних шляхів підвищення якості освітніх послуг, апробації та впровадження інноваційних педагогічних систем, реального забезпечення рівного доступу всіх її громадян до якісної освіти, модернізації змісту освіти і організації її адекватно світовим тенденціям і вимогам ринку праці, забезпечення безперервності освіти та навчання протягом усього життя, розвитку державно-громадської моделі управління.
Одним із визначальних факторів, що потужно вплине на правове забезпечення діяльності освітянських закладів України у наш час є Закон України «Про вищу освіту», ухвалений Верховною Радою України 1 липня 2014 р. і підписаний Президентом України 1 серпня 2014 р. До основних новацій Закону України «Про вищу освіту» можна віднести:
1. Для виведення системи освіти України на нові показники якості освітянських послуг буде створено окремий колегіальний орган – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.
2. Суттєво будуть посилені антиплагіатні норми і відповідальність за них (обов’язкове оприлюднення наукових робіт).
3. Створюватиметься новий механізм виборів ректорів вищих навчальних закладів (участь всього викладацького складу та збільшено у відповідній пропорції (не більше 15%) кількість студентів, які братимуть участь у голосуванні). Зазначено, що вибори будуть відбуватися в один тур за системою «перехідного голосу». Таким чином, трудовому колективу ВНЗ надається право самостійно обирати ректора, тоді як Міністерство освіти і науки лише фіксуватиме факт вибору.
4. Для ректорів, деканів і завідуючих кафедрами прописано обмеження перебування на посаді – не більше двох строків (5+5). Ця вимога зможе забезпечити ротацію та оновлення керівного складу ВНЗ, сприятиме притоку талановитої молоді до управління освітянськими закладами.
5. Усі виші отримають право остаточного присудження наукових ступенів (у Нацагентстві залишаються лише питання акредитації спецрад і розгляд апеляцій на їх рішення).
6. Державні ВНЗ зможуть розміщувати власні надходження від своєї освітньої, наукової та навчально-виробничої діяльності на рахунках установ державних банків. Позитивне нововведення, спрямоване на розширення фінансової автономі навчальних закладів. Накопичення фінансових ресурсів надасть можливість ВНЗ застосовувати їх для свого стратегічного розвитку.
7. Зменшено кількість годин навчального навантаження викладачів – одна ставка становитиме не 900, а 600 навчальних годин. Зменшено навантаження на студентів – кількість годин в одному навчальному кредиті змінено з 36 до 30 навчальних годин. Завдяки цьому викладачі зможуть більше уваги приділяти науковим дослідженням і підготовці сучасних навчально-методичних матеріалів.
8. З 2016 року запроваджуватиметься новий механізм електронного вступу до ВНЗ і автоматичного розміщення місць державного замовлення. Це нововведення може стати ефективним механізмом зменшення корупції на етапі вступу до ВНЗ (звичайно, якщо до 2016 року до Закону не будуть внесені зміни). І, що найголовніше, розшириться доступ усіх прошарків населення до престижних вузів та спеціальностей.
9. Створюватимуться умови для збільшення мобільності студентів і викладачів . Кількість навчальних дисциплін стане меншою, при цьому студенти будуть обирати 25% курсів. Саме ця вимога наблизить нашу систему освіти до країн, чиї дипломи відповідають принципам та стандартам Болонського процесу.
10. Протягом визначеного у законопроекті перехідного періоду із системи вищої освіти буде вилучено рівень молодшого спеціаліста та запроваджено ступінь молодшого бакалавра як скорочений цикл підготовки бакалаврів. Законом також скасовується ступінь кандидата наук, натомість запроваджуються такі ступені вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук. При цьому ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вищою радою навчального закладу або наукової установи у разі успішного виконання відповідної наукової програми та публічного захисту дисертації. Надвелика кількість освітніх рівнів, що зберігається у вищій освіті України, даним законом зменшилася. Але, вона і досі не відповідає прийнятій більшістю держав-учасниць Болонського процесу, трьохрівневій освіті (бакалавр, магістр, доктор філософії).
11. Закон розширює автономію університетів та надає громадськості більше важелів для контролю за його діяльністю. Університети, згідно закону, впроваджуватимуть внутрішній публічний моніторинг якості, а його результати будуть розміщені на сайті вузу.
12. Українські ВНЗ зможуть вільно наймати випускників та професорів закордонних університетів.
Відзначені новації майже повністю відповідають вимогам Болонського процесу. Реалізація їх в освітянському просторі наблизить українську освіту до принципів Болонського процесу Європейського простору вищої освіти. Це ще один важливий крок України у напрямку до Євросоюзу.
Завдання:
Розкрийте, яким чином зміни та реформи, що проходять в українській системі освіти, позначилися на роботі вашого навчального закладу. Коротко проаналізуйте, як змінився річний план роботи вашого навчального закладу за останні 5-10 років.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:46, 11 вересня 2015 (EEST)

Англійська мова вивчається з 1 класу, інформатика з 2 класу, ваіативна складова 2-4 класи " Зарубіжна література". --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:13, 6 грудня 2015 (EET)

==== Індивідуальні заняття ====
Індивідуальне заняття №1.
Тема. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс (2 год)
Мета: довести важливість впровадження інформаційних технологій у навчально-виховний процес; розкрити вдосконалення педагогічного дискурсу через використання телекомунікаційних мереж з інтерактивними та мультимедійними технологіями; довести необхідність підвищення інформаційної грамотності і культури всіх учасників освітнього процесу.

Розкрийте унікальний внесок ІКТ у навчально-виховний процес.
Література:
1. Блага О.В. Інформаційні технології як невід’ємна складова новітнього освітнього процесу [Електронний ресурс] /О.В. Брага // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Філософія. Психологія. Педагогіка. – 2007. – №2. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VKPI_fpp/2007-2-2/09_Blaga.pdf
2. Колин К.К. Информатизация образования: новые приоритеты // Информатика и образование. – 2001. – № 10.
3. Вишинська Г. Інформатизація як дійсність та перспективна тенденція розвитку освіти / Г.Вишинська // Філософські абриси сучасної освіти : монограф.; [за заг.ред. І. Предборовської]. – Суми :ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 148-189
4. Гендина Н.И. Информационная культура учителя: концепция формирования и региональный опыт / Н.И.Гендина // Образование. Карьера. Общество. - №1. – 2003. – С. 20-23
5. Склейнов Е.Л. Интеграция интерактивных и Интернет-технологий как новое направление информатизации образования [Электронный ресурс] / Е.Л.Склейнов // Информационная среда образования и науки. – Вып.9. – 2012. - Режим доступа: http://www.iiorao.ru/iio/pages/izdat/ison/publication/ison_2012/num_9_2012/Sklejnov.pdf.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:06, 15 вересня 2015 (EEST)

_________________________________

Індивідуальне заняття №2.
Вплив нових інформаційних технологій на професійну компетентність вчителя (2 год).
Опрацюйте наведену літературу та 1) розкрийте вплив інформатизації освіти на зміну ролі вчителя у навчально-виховному процесі; 2) вкажіть ті, цифрові навички, якими, на вашу думку, повинен володіти вчитель в ХХІ столітті.
Рекомендована література:
1. Биков В.Ю. Сучасні інноваційні ІКТ-інструменти розвитку систем відкритої освіти / В.Ю. Биков, А.М. Гуржій // Педагогічна і психологічна науки в Україні : зб. наук. праць : в 5 т. – Т. 4 : Професійна освіта і освіта дорослих. – К. : Педагогічна думка, 2012. – С. 44-62.
2. Данільян В.О. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально-філософський аналіз): автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09.00.03 / В.О. Данільян. – Х., 2006. – 20 с.
3. Еляков А.Д. Современная информационная революция / А.Д. Еляков // Социологические исследования. – 2003. – № 10. – С. 29-38.
4. Журналістика : словник-довідник / авт.-уклад. І.Л. Михайлин. – К.: Академвидав, 2013. – 320 с. – (Серія «Nota bene»).
5. Захар О.І. Використання інтернет-технологій у процесі підвищення кваліфікації вчителів / О.І. Захар // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 7-9.
6. Карчевський М.В. Соціальні передумови правових заходів інформаційної безпеки / М.В. Карчевський // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Є.О. Дідоренка. – 2011. – № 1. – С. 35-55.
7. Кочарян А.Б. Вимоги до професійної компетентності науково-педагогічних працівників університету за умов створення електронного освітнього середовища / А.Б. Кочарян // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 16-18.
8. Логвиненко Ю.В. Вплив інформаційних технологій на сучасний педагогічний дискурс / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Вісник Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка: [зб. наук. праць. Вип. 23.] / редкол. О.І. Курок (відп. ред.) [та ін.]. – Глухів : ГНПУ ім. О. Довженка, 2013. – С. 68-76.
9. Логвиненко Ю.В. Зміни в українському освітньому дискурсі під впливом інформаційного суспільства / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Освіта Сумщини. – №1 (21). – С. 42-47.
10. Логвиненко Ю. В. Освіта ХХІ століття: виклики, пошуки відповідей: [навч.-метод. посіб.] / Ю. В. Логвиненко, В.О. Мазуренко, Т.Г. Стукалова. – Суми: РВВ СОІППО, 2012. – 104 с.
11. Медведєв І.А. Інформатизація освіти як шлях підвищення її якості та доступності (на прикладі Сумської області) / І.А. Медведєв, Л.Г. Петрова, С.П. Ніколаєнко // Комп'ютер у школі та сім’ї. – 2013. – № 6 (110). – С. 3-7.
12. Модели управления процессами комплексной информации общего среднего образования / Г.Д. Дылян, Э.С. Работыльская, М.С. Цветков. – М.: Бином. Лаборатория знаний, 2005. – 111 с.
13. Морозов В. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс / В. Морозов // Вища освіта України. – 2013. – №2. – С. 54-58.
14. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
15. Чубарук О.В. Управління розвитком інформаційно-комунікаційної компетентності вчителів української мови і літератури в системі післядипломної освіти / О.В. Чубарук // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 11-15.
Інтернет-ресурси:
16. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості: аналіт. доп. / Д. В. Дубов, О. А. Ожеван, С.Л. Гнатюк. – К. : НІСД. – 2010. – 64 с. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/dubov_infsus-31058.pdf
17. Закон України Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, № 12, ст.102 ) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/537-16
18. Комендант О.В. Стан України у світових ІТ-рейтингах в аспекті впровадження економіки знань [Електронний ресурс] / О.В. Комендант. – Режим доступу: http://sophus.at.ua/publ/2013_05_30_31_kampodilsk/ekonomichnij_blok_doslidzhen/stan_ukrajini_u_svitovikh_it_rejtingakh_v_aspekti_vprovadzhennja_ekonomiki_znan/31-1-0-649
19. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні: [Електронний ресурс] // Президія НАПН України. Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. – Режим доступу: http://www.ispp.org.ua/news_44.htm. Назва з екрану.
20. Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії, інформація, ідеологія та утопія. / Д. Лайон : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/lajon.html.
21. Малицька І.Д. Роль і місце ІКТ в системах освіти зарубіжних країн: [Електронний ресурс] / І.Д.Малицька. – Режим доступу: http://www.ime.edu-ua.net/em10/content/09midcfo.htm
22. Могилев А.М. Принципы системной информатизации в системе образования [Электронный ресурс] / А.М. Могилев – Режим доступа: znamenvs.chat.ru ELBR./1htm.
23. Онкович Г.В. Медіаосвіта (Загальний курс) // Програма навчального курсу для студентів вищих навчальних закладів :[Електронний ресурс] / Г.В. Онкович. – К.: ІВО НАПН України. – 2010. – 24 с.– Режим доступу: http://edu.of.ru/attach/17/82978/doc
24. Писаренко О.Л. Сутність інституту освіти в інформаційному суспільстві: соціально-філософський аналіз. / О.Л. Писаренко. – [Електронний ресурс]. –:Режим доступу: http://www.google.com.ua/url// nbuv.gov.ua/portal/natura/vkpi/fpp/2009-2/24_Pisarenko.
25. Рамський Ю.С. Зміни в професійній діяльності вчителя в епоху інформатизації освіти / Ю.С. Рамський. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ii.npu.edu.ua/files/Zbirnik_KOSN/12/2.pdf
26. Чекман І. С. Конвергентні технології – нанобіомедичний аспект / І.С. Чекман, Т.Ю. Небесная, А.М. Дорошенко // Український медичний часопис. – 2011. – №2 (82) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://www.umj.com.ua/article/8865/konvergentni-texnologii-nanobiomedichnij-aspekt.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:09, 29 жовтня 2015 (EET)

==== Консультації ====
Консультація (2 год.)
Євроінтеграційна стратегія України: науково-освітні перспективи
Програми допомоги ЄС у сфері вищої освіти України. Відставання української освітньої системи з ряду параметрів від освіти в країнах ЄС. Заходи у сфері освіти в України рамках програм зовнішньої допомоги Європейської Комісії. Програма Tempus. Програма Erasmus Mundus. Вікно зовнішньої співпраці Erasmus Mundus. Програма Жана Моне.

Рекомендована література:
1. Актуальні проблеми євроінтеграції : [зб. статей з пит. євроінтегр. та права / За ред. Д. Ягунова, вступ ст. В. Вишнякова. – Вип. 7.]. – Суми: ПП Кочубей Н.В., 2011. – 276 с.
2. Андрущенко В. Проблема входження української університетської освіти в європейський освітній простір / В. Андрущенко, І. Гамерська // Рідна школа. – 2012. – № 1-2 (січень-лютий). – С. 3-8.
3. Андрущенко В. Модернізація педагогічної освіти України в контексті Болонського процесу / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2004. – № 1. – С. 4-6.
4. Андрущенко В. Освіта України в системі цінностей «розколотого світу» / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2009. – №3. – С. 31-37.
5. Буряк П.Ю. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності: Навчальний посібник / П. Ю. Буряк, О. Г. Гупало. – К. : Хай-тек прес, 2007. – 336 с.
6. Дарійчук Л. Система освіти в Україні: реформування чи оновлення? / Л. Дарійчук // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 6.
7. Дмитриченко М.Ф. Вища освіта і Болонський процес: [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / М.Ф. Дмитриченко, Б.І. Хорошун, О.М. Язвінська, В.Д. Данчук. – К.: Знання України, 2006. – 440 с.
8. Ерохин А. К. К вопросу об изменении целей высшего образования / А.К. Ерохин // Alma mater. – 2008. – №10. – С. 21-25.
9. Євроінтеграція – крок до заможної України // Вісник пенсійного фонду України. – 2013. – №9 (135). – С. 4-5.
10. Журавський В. Основні завдання вищої школи щодо реалізації в Україні принципів і завдань Болонського процесу / В. Журавський // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 12-16.
11. Журавський В.С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти / В. С. Журавський, М. З. Згуровський. – К.: Вища школа, 2003. – 196 с.
12. Кордон М.В. Європейська та євроатлантична інтеграція України: [навч. посіб.; 2-е видання] / М.В.ґ Кордон. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 172 с.
13. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / В.Г. Кремень. – К.: Грамота, 2005. – 448 с.
14. Майер Б.О. Об онтологии качества образования в обществе знания / Б.О. Майер, Н.В. Наливайко // Философия образования. – 2008. – №3. – С. 4-18.
15. Майер Б.О. Образование в условиях глобальных изменений: методологическая функция философии образования / Б.О. Майер // Философия образования. – 2012. – №6 (45). – С. 117-124.
16. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
17. Похресник А. Стратегічна роль цілісного освітньо-наукового комплексу / А. Похресник // Вища освіта України. – 2011. – № 4. – C.30-36.
18. Соколов В. Євроінтеграційні прагнення України: досягнення та перспективи / В. Соколов // Віче. – 2010. – №22 (283). – С. 25-28.
19. Ціватий В. Завершення періоду євроромантизму / В. Ціватий // Зовнішні справи. – 2011. – №7-8. – С. 14-17.
Інтернет-ресурси:
20. Болонський процес в Україні: перспективи та проблеми [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.loippo.lg.ua/reforma_bolon_dekl.htm.
21. У Європу Знань через Болонський процес [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://studprofcom.ntu-kpi/kiev/ua.
22. http://ec.europa.eu/education/lifelonglearning-programme/doc88_en.htm
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:02, 21 жовтня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====
СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Вивчаємо джерела:
1. http://vnz.org.ua/zakonodavstvo/111-zakon-ukrayiny-pro-vyschu-osvitu;
2. mon.gov.ua/img/zstored/files/project_30102014.doc

СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Обговорюємо:
• Закон України «Про вищу освіту»;
• Проект Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років Що, на вашу думку, у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» вказує на трансформації української системи освіти? Чи, навпаки, свідчить про те, що стан української освіти, її нормативно-законодавчої бази, не відповідає запитам суспільства?
• Які протиріччя містяться у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років»? Як це може позначитися на розвитку освіти України?
• Чи можете ви назвати Закон України «Про вищу освіту» та Проект «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» перспективними для розвитку України? Чому?
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:16, 15 вересня 2015 (EEST)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Доброго дня! Вам слід виконати ВСІ завдання, що пропонувалися протягом вивчення модуля.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:02, 23 вересня 2015 (EEST)

доброго дня. зауваження залишаються без змін.--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:25, 18 листопада 2015 (EET)

Соціально-гуманітарний кредитний модуль Сінєльнікова О. А.

2015-12-05T23:01:13Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Дайте відповідь на запитання:
1. Встановіть зв’язок між модернізацією системи освіти і розвитком сучасного суспільства.
2. Ознайомтеся з рейтингами українських університетів (можна скористатися джерелом: http://dou.ua/lenta/articles/ukrainian-universities-2014/) і встановіть, які показники визначають якість освітніх послуг, опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :[[Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В.]]

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:02, 12 червня 2015 (EEST)

1.Доброго дня.Модернізація системи освіти зумовлена тим , що саме освіта, у першу чергу, сприяє змінам , які відбуваються в суспільстві. Дослідженнями встановлено, що чим вищий рівень освіти працівників, тим вищі при одних і тих самих розряді й стажі виконання норм виробітку і результати праці. В умовах ринкової економіки, очевидно, рівень загальної освіти членів суспільства є необхідною умовою успіху.До основних складових процесу модернізації освіти належать:
– наявність чіткої стратегії, політики та інструментів модернізації;
– інституційна автономія, інституційні стратегії та профілізація інститутів (розробка та імплементація профілів організацій); професійна підготовка лідерів (вищий рівень) і менеджерів (середній рівень) вищих навчальних закладів.
Існування складових модернізації системи освіти без реального впровадження їх в життя – це лише напрями бажаного стану, до якого прагнуть держави Європи. У цій ситуації важлива відповідність матеріальних та фінансових ресурсів для реалізації стратегічних завдань щодо модернізації освітніх закладів, і особливо важливо в цій ситуації – мати готовність державних рівнів. Органи державної влади, особливо це стосується української дійсності, мають реально підтримувати розвиток системи освіти, фінансово забезпечуючи розвиток української системи освіти у відповідності до світових фінансових норм.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:02, 6 грудня 2015 (EET)
2.Якість освітніх послуг визначають наступні показники: склад викладачів, майбутнє працевлаштування, рівень студентів, програми навчання, предмети, що вивчаються. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:29, 6 грудня 2015 (EET)
_____________________________

Доброго дня. Дайте відповідь на запитання: 1. Розкрийте, що включає в себе поняття «двоступенева система вищої освіти»? 2. Складіть хронологічну таблицю із найважливіших (на вашу думку) подій Болонського процесу (до 10 подій). Відповідь аргументуйте,

опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В. --[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:22, 16 червня 2015 (EEST)

1.За кордоном запроваджена двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5 – 2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, повинен спочатку отримати ступінь магістра, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Наші вищі навчальні заклади на сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. Болонський процес спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах європейського регіону, спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:44, 6 грудня 2015 (EET)

2. Хронологічна таблиця подій Болонського процесу 19 червня 1999 року - Болонья (Італія) підписання документу "Болонська декларація" 19 травня 2001 р. Празьке комюніке. Прага. Підтверджено позиції щодо цілей, визначених Болонською декларацією, висловлено зауваження щодо подальшої реалізації процесу 18-19 вересня 2003 року Берлінське комюніке Берлін. Поширення загальноєвропейських вимог на докторські ступені 2003 рік приєднання Росії 19-20 травня 2003 року. Саміт учасників Болонського процесум. Берген (Норвегія) Запропоновано: прийняти зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій; увести в своїй основі двоступеневу структуру вищої освіти; використати єдину систему кредитних одиниць (систему ECTS – European Community Course Credit Transfer System) і додатків до дипломів; напрацьовувати, підтримувати і розвивати європейські стандарти якості зі застосуванням порівняних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки; усунути існуючі перепони для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи 17-18 травня 2007 року. Саміт учасників Болонського процесу. Лондон. 28-29 квітня 2009 року. Конференція. Левен (Бельгія)Озвучено основні питання конференції на наступне десятиріччя (суспільний контроль освіти; безперервне навчання; працевлаштування випускників; міжнародна відкритість; мобільність студентів і освіти в цілому, наукових досліджень і інновацій, інформації та методів прозорості в освіті) і розкриті нові напрямки співпраці учасників Болонського процесу. 6-28 квітня 2012 р. Міністерська Бухарестська конференція та Третій Болонський Форум. Бухарест.(Румунія) Обговорили майбутнє Європейського простору вищої освіти. Підписано Бухарестське комюніке «Використання нашого потенціалу з найбільшою користю: консолідація Європейського простору вищої освіти». Міністр освіти і науки Армен Ашотян офіційно прийняв керівництво на 2012-2015 рр. 2015 р. Міністерський саміт країн-учасниць Болонського процесу. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:51, 6 грудня 2015 (EET)_____________________________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №3-4
СВІТОВІ ОСВІТНІ СИСТЕМИ, ЇХ РІЗНОВИДИ ТА УНІФІКАЦІЯ
(4 год.)
Інститут освіти нині переживає кризу в масштабі людства. «Криза університету» є предметом національної дискусії в Німеччині, Франції, США, Канаді та інших країнах. Питання в тому, чи повинна освітня система готувати фахівців, які мають досить конкретний набір знань і вмінь, за замовленням (і за гроші) професійних спільнот нації, чи вона має виховувати передовсім компетентних і відповідальних громадян. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів.
Українська вища освіта (як і середня) поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Західні освітні системи орієнтуються на пошук власних рішень, бо отримані розв’язки, навіть слабкі, примітивні цінуються значно вище, аніж запозичення чи повторення. Тобто, світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Молодий спеціаліст, закінчивши ВНЗ, має бути готовим до діяльності за фахом.
У зв’язку з тим, що США є лідером на ринку освітніх послуг, варто хоча б побіжно розглянути їхню освітню систему. Перші кроки до становлення системи вищої освіти у США було зроблено ще на початку XVII ст., коли засновувалися коледжі вільних мистецтв, які створювались на зразок англійських технологічних. Згодом майже в усіх Штатах з’явилися сільськогосподарські коледжі. Однак, якщо в Європі вищі професійні школи існували самостійно, то в США зазвичай включалися до складу університету поряд з коледжами вільних наук та мистецтв. Одночасно зі ступенем бакалавра вони почали присвоювати ступінь магістра і доктора. Таким чином, до початку XX ст. еволюція установ американської вищої школи привела до створення великих університетів, які стали основними осередками фундаментальної науки в США. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити.
За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи:
– заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів;
– місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії;
– коледжі вільних мистецтв, що є істотною особливістю системи вищої освіти США, з присудженням диплома бакалавра з домінуючим академічним і мінімальним професійним наповненням. Однак, на заключних роках 4-річної програми є тенденція додавати професійні курси, що розширює можливості випускників;
– загальноосвітні коледжі з присвоєнням диплома як бакалавра, так і магістра;
– незалежні професійні школи з бакалаврським (часто й магістерським) рівнем дипломів у сферах технології, мистецтв тощо;
– університети з правом підготовки докторів і всіма циклами навчання.
Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Набули популярності оригінальні програми з освіти і виховання, які започаткував Джун Рі (радник Дж. Буша з гуманітарного циклу освіти). Зокрема, його програму морально-фізичного виховання під назвою «Народжений бути щасливим» визнано доцільною для впровадження як обов’язкової в систему загальної освіти Америки. Щоб стати щасливим, на думку розробника програми, необхідно дотримуватися девізу: розум у голові, чесність у серці, сила у тілі. У США існує відзнака – «За компетентність, чесність, відданість у роботі».
Розробку нових стандартів започаткувала адміністрація Президента Б. Клінтона спільно з конгресом США. Програмою передбачено приєднання кожної школи і шкільного класу в США до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів, якісне навчання в майбутніх школах тощо.
У США значна увага приділяється дослідженням у галузі філософії освіти, зокрема педагогічної. Саме такий підхід забезпечує аналіз дійсного стану та з’ясування напрямів розвитку системи освіти та її придатності забезпечувати потребу економіки держави у висококваліфікованих фахівцях.
Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою. Вартість одного навчального року не є сталою і залежить від штату, рівня престижності вищого навчального закладу, його належності до державного чи приватного сектора. Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам, окрім того, діє система підтримки кращих студентів (стипендії, гранти).
Із книги У. Айзексона «Стив Джобс» бачимо результат реформ освітньої системи США, що вивели освіту країни на лідерські позиції. США здійснювали пошук талановитої молоді для всіх галузей економіки на багаточисленних конкурсах, в одному з яких взяв участь С. Джобс: «Изобретение получило первый приз на городском конкурсе, который проводили ВВС США, несмотря на то, что среди конкурсантов попадались даже двенадцатиклассники». Зв’язок школи і держави через конкурси забезпечував формування майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки.
Оскільки система освіти американського континенту в сфері надання освітянських послуг є передовою у порівнянні з Європою, то є смисл розглянути канадський досвід роботи вищих навчальних закладів.
Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. У Канаді функціонує 98 університетів та університетських коледжів. Провідними у системі вищої освіти є 58 університетів. Навчання в університетах Канади платне. Оплата за навчання варіюється залежно від місця розташування навчального закладу та програми. Водночас середня оплата університетського курсу за рік досить невисока і дорівнює мінімальній заробітній платі. У середньому навчання для студента коштує від 3500 до 20 000 канадських доларів за рік. Крім того, старанні студенти можуть отримати грант на освіту.
Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені:
1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша.
2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки.
3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки.
Прикро, що український диплом про вищу освіту в Канаді оцінюється на рівні бакалавр. Набір студентів на денну форму навчання в університетах варіюється від 350 до 1000, а в деяких університетах на курс набирають лише 11 осіб (наприклад університет Бішоп). Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов.
У 61 ВНЗ навчання здійснюється англійською мовою, у 17 – французькою, лише 5 університетів є двомовними. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. У країні відсутній єдиний центральний орган щодо управління вищою школою. Детальнішу інформацію про вищі навчальні заклади Канади можна знайти за адресою на сайті: gc.ca.ru Toronto.ca.
Поза сумнівом, значний внесок до соціальних та економічних успіхів належить освітньо-науковому комплексу Німеччини. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів, що виявила себе фактично з 1990-х років. Враховуючи заклади університетського рівня кількість студентів коливається в інтервалі 1,8-1,9 млн. осіб. Із найновіших інтернет-даних про вищу освіту Німеччини бачимо, що країна має в усіх наявних закладах трохи більше 2 млн. студентів, з яких лише 65 тис навчається у недержавних ВНЗ. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Цей феномен не можна пояснити браком коштів на освіту – освітній бюджет Німеччини спроможний забезпечити надання освітніх послуг більшому відсотку молоді. Т. Коваль пояснює це менталітетом нації.
Тривалість навчання відрізняється не лише у різних типах ВНЗ, а й серед закладів однієї групи. Так, підготовка математика триває у Берлінському університетів 18 семестрів, а в окремих периферійних університетах – 12 чи навіть менше. Середній вік випускників – 28-30 років.
Навчання у вищих навчальних закладах триває 5 років (10 семестрів). Винятком є медична (триваліша) і вища педагогічна (3 роки) освіта. Після навчання передбачається стажування (18 місяців), а потім – складання іспитів, підготовка та захист дипломів.
Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Особливістю цієї моделі є спрямованість на «просвітницьку» діяльність, що має на увазі оволодіння необхідною сумою знань, умінь і навичок. Зміст програм навчання природно включає результати дослідницької роботи викладацького корпусу, які використовуються як матеріал для навчальних програм. І викладачі, і студенти взаємодіють на основі науково-дослідної кооперативної праці як пошукувачі. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль.
Найбільш відомим і престижним вищим навчальним закладом Німеччини є Гейдельбергський університет (заснований у 1386 році за зразком паризької Сорбони), серед викладачів якого були філософи Гегель і Ясперс, хімік Геймсгольц, 8 лауреатів Нобелівської премії. Сьогодні, коли англійська мова практично є мовою міжнародного спілкування, освіта, отримана у Великій Британії, дає значні переваги й розкриває більші можливості для випускників англійських шкіл, коледжів та університетів. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою.
Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Але, поряд із цим, діти 3-4 років можуть ходити в дитячий садок, а ті, кому виповнилося 16 років, і закінчили школу, продовжують навчання в коледжах й університетах.
Система освіти Великої Британії складна. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор».
Вчені ступені у Великій Британії присвоюються студентам, які успішно завершили курс навчання. Формально ступені одного рівня, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються одне від одного, але на практиці їх «вага» визначається репутацією університету, що їх присвоїв.
Національна рада професійних кваліфікацій Великої Британії (NCVQ) представила нову структуру професійних кваліфікацій Англії, Уельсу та Північної Ірландії. Вона базується на національних стандартах, що визначають навички, уміння, знання та компетентність працівників, яких вимагає роботодавець, відповідно потребам сучасної економіки, політики та суспільних відносин.
Реформа освіти почалася у Великій Британії з прийняттям Закону «Про освіту» в 1988 році. Її проведення, було обумовлено стурбованістю правлячих кіл зниженням конкурентоздатності країни в порівнянні з іншими державами Заходу. У травні 1997 року, з приходом до влади лейбористського уряду Т. Блера, прем’єр-міністр уже в одній із перших промов проголосив: «Трьома головними національними пріоритетами є: освіта, освіта, освіта». Важливими завданнями в цій сфері були названі не тільки поліпшення обов’язкової освіти, а і професійної, а також реформа фінансування університетської системи. Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація.
Генрі Джейн у доповіді «Суспільна освітня політика» на семінарі проголосив початок створення й імплементації визначених, чітких освітніх орієнтирів, які б стали поштовхом розвитку професійної освіти та знайшли білі плями і недоробки в цій галузі, що вимагає свого дослідження та шляхів його поліпшення. У резолюції міністрів освіти на зустрічі ради освіти у Програмі для сфери освіти були проголошені основні положення, що впроваджувалися в освітню політику суспільства:
1. Підвищити рівень технічного й наукового забезпечення освіти та навчання нації, з огляду на всі освітні рівні: шкільна освіта, вища та професійна, як для громадян країни, так і для іноземців.
2. Налагодити постійні зв’язки та забезпечити кваліфікаційну відповідність із системою освіти Європи.
3. Компілювати та накопичувати документацію і статистичний матеріал з питань освіти.
4. Співробітництво в сфері вищої освіти.
5. Вивчати іноземні мови.
6. Демократизувати освіту, впроваджувати однакові вимоги для вільного доступу до усіх видів освіти [40].
Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Але копіювання гасел систем освіти інших держав ще не означає, що ми здійснюємо розвиток нашої системи освіти у відповідності до кращих взірців освітніх систем. Важливо, спираючись на власний досвід, переборюючи традиційне гальмування всього нового, рухатися до створення власної системи освіти, яка була б модерною та індивідуальною.
Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.
Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. У цій країні раніше, ніж в Україні почалися реформи в освіті та суспільстві, тому досвід Польщі міг би бути дуже корисним для України.
До Європейського Союзу Польща приєдналася у 2004 році, що дало країні визнання польських дипломів у всіх країнах Європи, при цьому додаткового підтвердження не потрібно.
Освітня реформа в Польщі почалася з кінця 80-х р.р. ХХ ст. За ці роки Польща домоглася значних показників за рівнем дорослого населення – вона ввійшла в число країн, що мають найвищій індекс охоплення населення вищою освітою – 95 (до 30% дорослого населення мають вищу освіту). Частка студентів ВНЗ у населенні країни складає 5,4 % від числа громадян (2 млн. студентів при чисельності населення 38 млн. осіб) – за цим параметром Польща демонструє один із найвищих показників у світі.
В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. За всієї універсальності ці принципи відображали специфіку країни. Цими принципами були:
• принцип загальності освіти, що виражається в демократизації освіти і повної реалізації загального права на освіту (дошкільну і повну середню);
• принцип наступності, що пов’язаний з відсутністю яких-небудь перешкод при переході з одного навчального закладу в інший, погодженістю навчальних планів і програм;
• принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти;
• принцип єдності і диференціації системи освіти означає єдність цілей виховання і базового змісту освіти, що гарантує усім доступ до школи вищого рівня;
• заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним;
• принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів гарантує формування повноцінної особистості;
• принцип виховання за допомогою праці і для праці передбачає наповнення всього навчально-виховного процесу проблематикою праці, політехнізму, професійними знаннями і вміннями, що відповідають етапові і типові освіти, проблемам шкільної і професійної орієнтації;
• принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги;
• принцип гнучкості освіти і її реформувань;
• принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти;
• принцип науковості і економічності освіти.
Ці принципи знайшли своє відображення у «Законі про систему освіти».
Ще одним фундаментальним процесом, що передував польській освітній реформі, був процес напрацювання польськими вченими освітньої парадигми, яка мала б можливість задовольнити запити суспільства, що сформувалися в результаті суспільної трансформації. Більшістю польських педагогів як пріоритетна була обрана критично-креативна доктрина, тому що саме вона була здатна сформувати вільну людину, обмежено залежну від зовнішніх факторів, заповзятливу, ініціативну, тобто повноцінного суб’єкта і свого життя, і своєї діяльності. Критично-креативна доктрина, модель якої практично відповідає західному розумінню освіти і ґрунтується на демократичному суспільному устрої, вивільненні і розвитку потенційних здібностей людини.
Пріоритетна цільова спрямованість цієї політики передбачає:
1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини.
2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути).
3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації.
4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі.
5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%).
Реалізація освітньої реформи в Польщі знайшла вираження у структурній перебудові всієї системи освіти.
Як і в інших країнах Європи, найпрестижнішими серед ВНЗ є університети. Найбільша кількість ВНЗ міститься у Варшаві, Кракові, Бреславі, Познані. Усі державні ВНЗ установами освіти на рівні університету і, як правило, зберігають магістерську структуру навчання. Організація йзміст навчання у ВНЗ, як і щорічний прийом студентів, раніше регулювалися державою. Із 1990 н.р. ВНЗ отримали гарантоване законом право самим приймати рішення з даних питань, визначати критерії відбору і правила прийому абітурієнтів. Платня на одного студента в рік у недержавних ВНЗ складає до 2500 доларів. У ВНЗ існує денна, вечірня і заочна форми навчання, а також екстернат.
Із аналізу світових освітніх систем можна зробити висновок, що нашій державі потрібно провести цілий ряд заходів, які б відповідали пріоритетним напрямкам розвитку освіти Європейського континенту та світу. Кожна з розглянутих систем в основу свого розвитку ставила, перш за все, демократизацію освітньої діяльності і відповідність навчальної парадигми запитам суспільства. Проглядається універсальний принцип підготовки у ВНЗ – формування фахівця, здатного до діяльності у змінних умовах праці, ініціативного, творчого.
Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу.
Завдання.
Пояснити, у чому полягають особливості системи освіти США / Канади / Німеччини / Великої Британії / Польщі? Вказати, що може перейняти українська система освіти?

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:27, 4 вересня 2015 (EEST)

Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити. За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи: – заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів; – місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії; – коледжі вільних мистецтв з присудженням диплома бакалавра. Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені: 1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша. 2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки. 3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки. Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США. Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою. Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор». Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація. В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. Цими принципами були: • принцип загальності освіти; • принцип наступності; • принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти; • принцип єдності і диференціації системи освіти; • заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним; • принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів; • принцип виховання за допомогою праці і для праці; • принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги; • принцип гнучкості освіти і її реформувань; • принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти; • принцип науковості і економічності освіти. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів. Українська вища освіта поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу. Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 01:01, 6 грудня 2015 (EET)

_________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №5
РОЗВИТОК ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
На сьогодні 45 європейських країн, включно з Україною, підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці в забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб’єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності європейської системи освіти.
А. Похресник зазначає, що аналіз сучасних праць провідних українських філософів і керівників освітньої системи – В. Кременя, В. Андрущенка, Є. Суліми, Д. Табачника, С. Ніколаєнка – дає змогу виявити різноманітність та полярність поглядів і уявлень про стратегію освітнього процесу України в найближчому майбутньому.
Українська система освіти сьогодні не повною мірою відповідає актуальним вимогам суспільства, й тому можна спостерігати стійку тенденцію щодо неспроможності задовольнити зростаючі потреби її споживачів. Серед найважливіших проблем сучасної української системи освіти можна виокремити наступні: зниження якості навчання, системні втрати і нестачу педагогічних працівників, консервативність у змісті й технологіях навчання. І найголовніше – необхідні суттєві зміни у підготовці майбутніх фахівців-освітян та перепідготовки практикуючих педагогів.
Особливо гостро ці проблеми окреслилися тоді, коли Україна заявила про намір приєднатися до Болонського процесу. П. Ю. Буряк та О. Г. Гупало зазначають, що для України європейська інтеграція – це, в першу чергу, модернізація економіки та освіти, впровадження новітніх технологій, залучення іноземних інвестицій та інше. У культурно-цивілізаційному аспекті, на думку вчених, євроінтеграція – це шлях до активного взаємовигідного культурного обміну між українською та європейськими культурами, становлення України як одного з членів глобального суспільства. Бо глобалізація як явище сучасної дійсності здійснює суттєвий вплив всі сфери життя людства і на освіту як на особливий соціальний інститут.
Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, наполегливо працює над практичним приєднанням до Болонського процесу. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року з моменту підписання декларації на Бергенській конференції.
Приєднання України до Болонського процесу – це передусім нові можливості розвитку української системи освіти, а саме:
1. Визнання українських дипломів на міжнародному рівні.
2. Більша мобільність в європейському просторі для студентів та викладачів.
3. Спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами.
4. Конкурентоспроможність на європейському і світовому ринках праці.
Для України Болонський процес став не лише передумовою входження в європейський освітній простір, а насамперед значним імпульсом оновлення власної системи освіти. Трактуючи Болонський процес не як рух стандартизації, а як процес пошуку консенсусу, освітні реформи в Україні слід спрямовувати не на радикальні зміни, втрату кращих тенденцій та зниження національних стандартів якості освіти, а на розвиток і набуття якісно нових ознак.
Щоб входження України до Болонського процесу стало реальністю, потрібно провести серйозні реформи в галузі освіти, тому що українська вища освіта відрізняється від європейської. У Європейському Союзі прийняті і діють інші стандарти. Престиж освіти, високої кваліфікації у Європі традиційно дуже високий. За кордоном визнають, що отримати освіту здатна не кожна людина.
За матеріалами сайту www.europeans.org.ua, вищу освіту спроможний здобути заледве один з десяти тих, хто навчався у школі, а до вищих студій (на магістерському і докторському рівнях) доходить не більше 10-15 % випускників бакалаврату. У Європі завершують середню освіту на високому рівні лише тільки ті випускники, які мають намір вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 % до 25 % усіх учнів середніх шкіл. Сьогодні вищі навчальні заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл, тобто у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту. Сьогодні український диплом не визнається у Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. І хоча вони за багатьма показниками – за розвитком, ерудованістю, спеціальною підготовленістю – перевершують зарубіжних фахівців, дискредитація українського диплома триває.
Найбільше, що не влаштовує закордонних працедавців у підготовці наших фахівців, – низька дієвість знань. Дієвість знань – це здатність використовувати набуті знання, уміння на практиці. За експертними оцінками, цим параметром ми поступаємося найбільше [9].
За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки. Приймаючи фахівця на роботу, організація впевнена, що він підготовлений на належному рівні. Гарантія цього – високе резюме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином, і організація матиме до нього претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг серйозно постраждає.
Як уже зазначалося, за кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5-2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Українські вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади І-ІІ рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах ІІІ-V рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном така система освіти не визнається.
Отже, у зв’язку з приєднанням до Болонського процесу, Україні необхідно уніфікувати освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів. Необхідна трансформація існуючої в Україні системи вищої освіти відповідно до європейських вимог, що полягає у впровадженні нових підходів та технологій організації навчально-виховного процесу. Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців. Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського процесу.
Інтеграційні процеси необхідно пов’язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту й форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи.
Перш за все слід зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, пов’язані зі збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни, тому цей процес у жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, навпаки, спрямований на їх взаємне узгодження та гармонізацію.
Не випадково саме «гармонізація» виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно містким, адже головною метою виховання та навчання є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і шляхом пізнання цього світу, вміти визначити своє місце, опанувати певну професію. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю підготовки сучасного фахівця.
З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями.
Багатий український досвід слугуватиме надійним «стартовим майданчиком» для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвитку освітніх впливів.
Не зважаючи на значні досягнення української освіти, на думку ректора НТУУ «КПІ» М.З. Згуровського, існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:
1. Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.
2. Недостатнє визнання в суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою.
3. Загрозлива в масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.
4. Збільшення розриву зв’язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
5. Невиправдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста й магістра. З одного боку, можна помітити близькість програм підготовки спеціаліста й магістра, їхню еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.
6. Українська система наукових ступенів складніша, порівняно із загальноєвропейською, і це перешкоджає мобільності викладачів і науковців в Європі.
7. Неадекватно до потреб суспільства й ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі в чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
8. Відійшла в минуле колись добре організована система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип «освіта протягом життя» поки що в умовах нашої держави не може бути повною мірою реалізований.
9. Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних центрів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.
З метою прискорення процесу реформування освітньої галузі на виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» на урядовому рівні прийнято низку надзвичайно важливих для освіти державних цільових програм: розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року; розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року; підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року; розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки; впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»; Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів на 2012-2020 роки.
Визнанням позитивних якісних змін у забезпеченні розвитку національної освіти став Форум міністрів освіти європейських країн «Школа ХХІ століття: Київські ініціативи», на якому проголошено сім напрямів євроінтеграції середньої освіти і проекти практичних дій по кожному з них («Дошкільна освіта»; «Спільна історія без розділових ліній»; «Толерантність»; «Через мову до взаєморозуміння»; «ІКТ – освіта без кордонів»; «Від шкіл-партнерів до партнерів-країн»; «Новій освіті Європи – новий європейський учитель»).
Водночас глибина освітніх реформ, якість і ефективність роботи навчальних закладів і установ системи національної освіти не можуть повною мірою задовольнити сучасні потреби особистості та суспільства. Задекларовані у попередні роки стратегічні завдання щодо забезпечення рівного доступу дітей і молоді до освіти, забезпечення її сталого розвитку і нової якості, демократизації управління не набули повної реалізації. Зміст і організація національної освіти до цього часу недостатньо переорієнтовані на особистість дитини, на формування у дітей і молоді життєво важливих компетентностей, активної їх соціалізації. Викликає тривогу низький рівень здоров’я, морального, культурного і духовного розвитку молоді. Залишається критичним стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти, низький рівень оплати праці працівників освіти і науки.
Інтеграція України у світовий освітній простір вимагає постійного вдосконалення національної системи освіти, пошуку ефективних шляхів підвищення якості освітніх послуг, апробації та впровадження інноваційних педагогічних систем, реального забезпечення рівного доступу всіх її громадян до якісної освіти, модернізації змісту освіти і організації її адекватно світовим тенденціям і вимогам ринку праці, забезпечення безперервності освіти та навчання протягом усього життя, розвитку державно-громадської моделі управління.
Одним із визначальних факторів, що потужно вплине на правове забезпечення діяльності освітянських закладів України у наш час є Закон України «Про вищу освіту», ухвалений Верховною Радою України 1 липня 2014 р. і підписаний Президентом України 1 серпня 2014 р. До основних новацій Закону України «Про вищу освіту» можна віднести:
1. Для виведення системи освіти України на нові показники якості освітянських послуг буде створено окремий колегіальний орган – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.
2. Суттєво будуть посилені антиплагіатні норми і відповідальність за них (обов’язкове оприлюднення наукових робіт).
3. Створюватиметься новий механізм виборів ректорів вищих навчальних закладів (участь всього викладацького складу та збільшено у відповідній пропорції (не більше 15%) кількість студентів, які братимуть участь у голосуванні). Зазначено, що вибори будуть відбуватися в один тур за системою «перехідного голосу». Таким чином, трудовому колективу ВНЗ надається право самостійно обирати ректора, тоді як Міністерство освіти і науки лише фіксуватиме факт вибору.
4. Для ректорів, деканів і завідуючих кафедрами прописано обмеження перебування на посаді – не більше двох строків (5+5). Ця вимога зможе забезпечити ротацію та оновлення керівного складу ВНЗ, сприятиме притоку талановитої молоді до управління освітянськими закладами.
5. Усі виші отримають право остаточного присудження наукових ступенів (у Нацагентстві залишаються лише питання акредитації спецрад і розгляд апеляцій на їх рішення).
6. Державні ВНЗ зможуть розміщувати власні надходження від своєї освітньої, наукової та навчально-виробничої діяльності на рахунках установ державних банків. Позитивне нововведення, спрямоване на розширення фінансової автономі навчальних закладів. Накопичення фінансових ресурсів надасть можливість ВНЗ застосовувати їх для свого стратегічного розвитку.
7. Зменшено кількість годин навчального навантаження викладачів – одна ставка становитиме не 900, а 600 навчальних годин. Зменшено навантаження на студентів – кількість годин в одному навчальному кредиті змінено з 36 до 30 навчальних годин. Завдяки цьому викладачі зможуть більше уваги приділяти науковим дослідженням і підготовці сучасних навчально-методичних матеріалів.
8. З 2016 року запроваджуватиметься новий механізм електронного вступу до ВНЗ і автоматичного розміщення місць державного замовлення. Це нововведення може стати ефективним механізмом зменшення корупції на етапі вступу до ВНЗ (звичайно, якщо до 2016 року до Закону не будуть внесені зміни). І, що найголовніше, розшириться доступ усіх прошарків населення до престижних вузів та спеціальностей.
9. Створюватимуться умови для збільшення мобільності студентів і викладачів . Кількість навчальних дисциплін стане меншою, при цьому студенти будуть обирати 25% курсів. Саме ця вимога наблизить нашу систему освіти до країн, чиї дипломи відповідають принципам та стандартам Болонського процесу.
10. Протягом визначеного у законопроекті перехідного періоду із системи вищої освіти буде вилучено рівень молодшого спеціаліста та запроваджено ступінь молодшого бакалавра як скорочений цикл підготовки бакалаврів. Законом також скасовується ступінь кандидата наук, натомість запроваджуються такі ступені вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук. При цьому ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вищою радою навчального закладу або наукової установи у разі успішного виконання відповідної наукової програми та публічного захисту дисертації. Надвелика кількість освітніх рівнів, що зберігається у вищій освіті України, даним законом зменшилася. Але, вона і досі не відповідає прийнятій більшістю держав-учасниць Болонського процесу, трьохрівневій освіті (бакалавр, магістр, доктор філософії).
11. Закон розширює автономію університетів та надає громадськості більше важелів для контролю за його діяльністю. Університети, згідно закону, впроваджуватимуть внутрішній публічний моніторинг якості, а його результати будуть розміщені на сайті вузу.
12. Українські ВНЗ зможуть вільно наймати випускників та професорів закордонних університетів.
Відзначені новації майже повністю відповідають вимогам Болонського процесу. Реалізація їх в освітянському просторі наблизить українську освіту до принципів Болонського процесу Європейського простору вищої освіти. Це ще один важливий крок України у напрямку до Євросоюзу.
Завдання:
Розкрийте, яким чином зміни та реформи, що проходять в українській системі освіти, позначилися на роботі вашого навчального закладу. Коротко проаналізуйте, як змінився річний план роботи вашого навчального закладу за останні 5-10 років.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:46, 11 вересня 2015 (EEST)

==== Індивідуальні заняття ====
Індивідуальне заняття №1.
Тема. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс (2 год)
Мета: довести важливість впровадження інформаційних технологій у навчально-виховний процес; розкрити вдосконалення педагогічного дискурсу через використання телекомунікаційних мереж з інтерактивними та мультимедійними технологіями; довести необхідність підвищення інформаційної грамотності і культури всіх учасників освітнього процесу.

Розкрийте унікальний внесок ІКТ у навчально-виховний процес.
Література:
1. Блага О.В. Інформаційні технології як невід’ємна складова новітнього освітнього процесу [Електронний ресурс] /О.В. Брага // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Філософія. Психологія. Педагогіка. – 2007. – №2. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VKPI_fpp/2007-2-2/09_Blaga.pdf
2. Колин К.К. Информатизация образования: новые приоритеты // Информатика и образование. – 2001. – № 10.
3. Вишинська Г. Інформатизація як дійсність та перспективна тенденція розвитку освіти / Г.Вишинська // Філософські абриси сучасної освіти : монограф.; [за заг.ред. І. Предборовської]. – Суми :ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 148-189
4. Гендина Н.И. Информационная культура учителя: концепция формирования и региональный опыт / Н.И.Гендина // Образование. Карьера. Общество. - №1. – 2003. – С. 20-23
5. Склейнов Е.Л. Интеграция интерактивных и Интернет-технологий как новое направление информатизации образования [Электронный ресурс] / Е.Л.Склейнов // Информационная среда образования и науки. – Вып.9. – 2012. - Режим доступа: http://www.iiorao.ru/iio/pages/izdat/ison/publication/ison_2012/num_9_2012/Sklejnov.pdf.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:06, 15 вересня 2015 (EEST)

_________________________________

Індивідуальне заняття №2.
Вплив нових інформаційних технологій на професійну компетентність вчителя (2 год).
Опрацюйте наведену літературу та 1) розкрийте вплив інформатизації освіти на зміну ролі вчителя у навчально-виховному процесі; 2) вкажіть ті, цифрові навички, якими, на вашу думку, повинен володіти вчитель в ХХІ столітті.
Рекомендована література:
1. Биков В.Ю. Сучасні інноваційні ІКТ-інструменти розвитку систем відкритої освіти / В.Ю. Биков, А.М. Гуржій // Педагогічна і психологічна науки в Україні : зб. наук. праць : в 5 т. – Т. 4 : Професійна освіта і освіта дорослих. – К. : Педагогічна думка, 2012. – С. 44-62.
2. Данільян В.О. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально-філософський аналіз): автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09.00.03 / В.О. Данільян. – Х., 2006. – 20 с.
3. Еляков А.Д. Современная информационная революция / А.Д. Еляков // Социологические исследования. – 2003. – № 10. – С. 29-38.
4. Журналістика : словник-довідник / авт.-уклад. І.Л. Михайлин. – К.: Академвидав, 2013. – 320 с. – (Серія «Nota bene»).
5. Захар О.І. Використання інтернет-технологій у процесі підвищення кваліфікації вчителів / О.І. Захар // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 7-9.
6. Карчевський М.В. Соціальні передумови правових заходів інформаційної безпеки / М.В. Карчевський // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Є.О. Дідоренка. – 2011. – № 1. – С. 35-55.
7. Кочарян А.Б. Вимоги до професійної компетентності науково-педагогічних працівників університету за умов створення електронного освітнього середовища / А.Б. Кочарян // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 16-18.
8. Логвиненко Ю.В. Вплив інформаційних технологій на сучасний педагогічний дискурс / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Вісник Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка: [зб. наук. праць. Вип. 23.] / редкол. О.І. Курок (відп. ред.) [та ін.]. – Глухів : ГНПУ ім. О. Довженка, 2013. – С. 68-76.
9. Логвиненко Ю.В. Зміни в українському освітньому дискурсі під впливом інформаційного суспільства / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Освіта Сумщини. – №1 (21). – С. 42-47.
10. Логвиненко Ю. В. Освіта ХХІ століття: виклики, пошуки відповідей: [навч.-метод. посіб.] / Ю. В. Логвиненко, В.О. Мазуренко, Т.Г. Стукалова. – Суми: РВВ СОІППО, 2012. – 104 с.
11. Медведєв І.А. Інформатизація освіти як шлях підвищення її якості та доступності (на прикладі Сумської області) / І.А. Медведєв, Л.Г. Петрова, С.П. Ніколаєнко // Комп'ютер у школі та сім’ї. – 2013. – № 6 (110). – С. 3-7.
12. Модели управления процессами комплексной информации общего среднего образования / Г.Д. Дылян, Э.С. Работыльская, М.С. Цветков. – М.: Бином. Лаборатория знаний, 2005. – 111 с.
13. Морозов В. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс / В. Морозов // Вища освіта України. – 2013. – №2. – С. 54-58.
14. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
15. Чубарук О.В. Управління розвитком інформаційно-комунікаційної компетентності вчителів української мови і літератури в системі післядипломної освіти / О.В. Чубарук // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 11-15.
Інтернет-ресурси:
16. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості: аналіт. доп. / Д. В. Дубов, О. А. Ожеван, С.Л. Гнатюк. – К. : НІСД. – 2010. – 64 с. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/dubov_infsus-31058.pdf
17. Закон України Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, № 12, ст.102 ) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/537-16
18. Комендант О.В. Стан України у світових ІТ-рейтингах в аспекті впровадження економіки знань [Електронний ресурс] / О.В. Комендант. – Режим доступу: http://sophus.at.ua/publ/2013_05_30_31_kampodilsk/ekonomichnij_blok_doslidzhen/stan_ukrajini_u_svitovikh_it_rejtingakh_v_aspekti_vprovadzhennja_ekonomiki_znan/31-1-0-649
19. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні: [Електронний ресурс] // Президія НАПН України. Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. – Режим доступу: http://www.ispp.org.ua/news_44.htm. Назва з екрану.
20. Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії, інформація, ідеологія та утопія. / Д. Лайон : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/lajon.html.
21. Малицька І.Д. Роль і місце ІКТ в системах освіти зарубіжних країн: [Електронний ресурс] / І.Д.Малицька. – Режим доступу: http://www.ime.edu-ua.net/em10/content/09midcfo.htm
22. Могилев А.М. Принципы системной информатизации в системе образования [Электронный ресурс] / А.М. Могилев – Режим доступа: znamenvs.chat.ru ELBR./1htm.
23. Онкович Г.В. Медіаосвіта (Загальний курс) // Програма навчального курсу для студентів вищих навчальних закладів :[Електронний ресурс] / Г.В. Онкович. – К.: ІВО НАПН України. – 2010. – 24 с.– Режим доступу: http://edu.of.ru/attach/17/82978/doc
24. Писаренко О.Л. Сутність інституту освіти в інформаційному суспільстві: соціально-філософський аналіз. / О.Л. Писаренко. – [Електронний ресурс]. –:Режим доступу: http://www.google.com.ua/url// nbuv.gov.ua/portal/natura/vkpi/fpp/2009-2/24_Pisarenko.
25. Рамський Ю.С. Зміни в професійній діяльності вчителя в епоху інформатизації освіти / Ю.С. Рамський. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ii.npu.edu.ua/files/Zbirnik_KOSN/12/2.pdf
26. Чекман І. С. Конвергентні технології – нанобіомедичний аспект / І.С. Чекман, Т.Ю. Небесная, А.М. Дорошенко // Український медичний часопис. – 2011. – №2 (82) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://www.umj.com.ua/article/8865/konvergentni-texnologii-nanobiomedichnij-aspekt.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:09, 29 жовтня 2015 (EET)

==== Консультації ====
Консультація (2 год.)
Євроінтеграційна стратегія України: науково-освітні перспективи
Програми допомоги ЄС у сфері вищої освіти України. Відставання української освітньої системи з ряду параметрів від освіти в країнах ЄС. Заходи у сфері освіти в України рамках програм зовнішньої допомоги Європейської Комісії. Програма Tempus. Програма Erasmus Mundus. Вікно зовнішньої співпраці Erasmus Mundus. Програма Жана Моне.

Рекомендована література:
1. Актуальні проблеми євроінтеграції : [зб. статей з пит. євроінтегр. та права / За ред. Д. Ягунова, вступ ст. В. Вишнякова. – Вип. 7.]. – Суми: ПП Кочубей Н.В., 2011. – 276 с.
2. Андрущенко В. Проблема входження української університетської освіти в європейський освітній простір / В. Андрущенко, І. Гамерська // Рідна школа. – 2012. – № 1-2 (січень-лютий). – С. 3-8.
3. Андрущенко В. Модернізація педагогічної освіти України в контексті Болонського процесу / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2004. – № 1. – С. 4-6.
4. Андрущенко В. Освіта України в системі цінностей «розколотого світу» / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2009. – №3. – С. 31-37.
5. Буряк П.Ю. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності: Навчальний посібник / П. Ю. Буряк, О. Г. Гупало. – К. : Хай-тек прес, 2007. – 336 с.
6. Дарійчук Л. Система освіти в Україні: реформування чи оновлення? / Л. Дарійчук // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 6.
7. Дмитриченко М.Ф. Вища освіта і Болонський процес: [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / М.Ф. Дмитриченко, Б.І. Хорошун, О.М. Язвінська, В.Д. Данчук. – К.: Знання України, 2006. – 440 с.
8. Ерохин А. К. К вопросу об изменении целей высшего образования / А.К. Ерохин // Alma mater. – 2008. – №10. – С. 21-25.
9. Євроінтеграція – крок до заможної України // Вісник пенсійного фонду України. – 2013. – №9 (135). – С. 4-5.
10. Журавський В. Основні завдання вищої школи щодо реалізації в Україні принципів і завдань Болонського процесу / В. Журавський // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 12-16.
11. Журавський В.С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти / В. С. Журавський, М. З. Згуровський. – К.: Вища школа, 2003. – 196 с.
12. Кордон М.В. Європейська та євроатлантична інтеграція України: [навч. посіб.; 2-е видання] / М.В.ґ Кордон. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 172 с.
13. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / В.Г. Кремень. – К.: Грамота, 2005. – 448 с.
14. Майер Б.О. Об онтологии качества образования в обществе знания / Б.О. Майер, Н.В. Наливайко // Философия образования. – 2008. – №3. – С. 4-18.
15. Майер Б.О. Образование в условиях глобальных изменений: методологическая функция философии образования / Б.О. Майер // Философия образования. – 2012. – №6 (45). – С. 117-124.
16. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
17. Похресник А. Стратегічна роль цілісного освітньо-наукового комплексу / А. Похресник // Вища освіта України. – 2011. – № 4. – C.30-36.
18. Соколов В. Євроінтеграційні прагнення України: досягнення та перспективи / В. Соколов // Віче. – 2010. – №22 (283). – С. 25-28.
19. Ціватий В. Завершення періоду євроромантизму / В. Ціватий // Зовнішні справи. – 2011. – №7-8. – С. 14-17.
Інтернет-ресурси:
20. Болонський процес в Україні: перспективи та проблеми [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.loippo.lg.ua/reforma_bolon_dekl.htm.
21. У Європу Знань через Болонський процес [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://studprofcom.ntu-kpi/kiev/ua.
22. http://ec.europa.eu/education/lifelonglearning-programme/doc88_en.htm
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:02, 21 жовтня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====
СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Вивчаємо джерела:
1. http://vnz.org.ua/zakonodavstvo/111-zakon-ukrayiny-pro-vyschu-osvitu;
2. mon.gov.ua/img/zstored/files/project_30102014.doc

СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Обговорюємо:
• Закон України «Про вищу освіту»;
• Проект Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років Що, на вашу думку, у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» вказує на трансформації української системи освіти? Чи, навпаки, свідчить про те, що стан української освіти, її нормативно-законодавчої бази, не відповідає запитам суспільства?
• Які протиріччя містяться у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років»? Як це може позначитися на розвитку освіти України?
• Чи можете ви назвати Закон України «Про вищу освіту» та Проект «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» перспективними для розвитку України? Чому?
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:16, 15 вересня 2015 (EEST)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Доброго дня! Вам слід виконати ВСІ завдання, що пропонувалися протягом вивчення модуля.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:02, 23 вересня 2015 (EEST)

доброго дня. зауваження залишаються без змін.--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:25, 18 листопада 2015 (EET)

Соціально-гуманітарний кредитний модуль Сінєльнікова О. А.

2015-12-05T22:51:29Z

Сінєльнікова Олена Анатоліївна: /* Інтерактивні практичні заняття */

==== Інтерактивні практичні заняття ====
Доброго дня. Дайте відповідь на запитання:
1. Встановіть зв’язок між модернізацією системи освіти і розвитком сучасного суспільства.
2. Ознайомтеся з рейтингами українських університетів (можна скористатися джерелом: http://dou.ua/lenta/articles/ukrainian-universities-2014/) і встановіть, які показники визначають якість освітніх послуг, опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :[[Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В.]]

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:02, 12 червня 2015 (EEST)

1.Доброго дня.Модернізація системи освіти зумовлена тим , що саме освіта, у першу чергу, сприяє змінам , які відбуваються в суспільстві. Дослідженнями встановлено, що чим вищий рівень освіти працівників, тим вищі при одних і тих самих розряді й стажі виконання норм виробітку і результати праці. В умовах ринкової економіки, очевидно, рівень загальної освіти членів суспільства є необхідною умовою успіху.До основних складових процесу модернізації освіти належать:
– наявність чіткої стратегії, політики та інструментів модернізації;
– інституційна автономія, інституційні стратегії та профілізація інститутів (розробка та імплементація профілів організацій); професійна підготовка лідерів (вищий рівень) і менеджерів (середній рівень) вищих навчальних закладів.
Існування складових модернізації системи освіти без реального впровадження їх в життя – це лише напрями бажаного стану, до якого прагнуть держави Європи. У цій ситуації важлива відповідність матеріальних та фінансових ресурсів для реалізації стратегічних завдань щодо модернізації освітніх закладів, і особливо важливо в цій ситуації – мати готовність державних рівнів. Органи державної влади, особливо це стосується української дійсності, мають реально підтримувати розвиток системи освіти, фінансово забезпечуючи розвиток української системи освіти у відповідності до світових фінансових норм.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:02, 6 грудня 2015 (EET)
2.Якість освітніх послуг визначають наступні показники: склад викладачів, майбутнє працевлаштування, рівень студентів, програми навчання, предмети, що вивчаються. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:29, 6 грудня 2015 (EET)
_____________________________

Доброго дня. Дайте відповідь на запитання: 1. Розкрийте, що включає в себе поняття «двоступенева система вищої освіти»? 2. Складіть хронологічну таблицю із найважливіших (на вашу думку) подій Болонського процесу (до 10 подій). Відповідь аргументуйте,

опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В. --[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 11:22, 16 червня 2015 (EEST)

1.За кордоном запроваджена двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5 – 2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, повинен спочатку отримати ступінь магістра, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Наші вищі навчальні заклади на сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. Болонський процес спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах європейського регіону, спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці.--[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:44, 6 грудня 2015 (EET)

2. Хронологічна таблиця подій Болонського процесу 19 червня 1999 року - Болонья (Італія) підписання документу "Болонська декларація" 19 травня 2001 р. Празьке комюніке. Прага. Підтверджено позиції щодо цілей, визначених Болонською декларацією, висловлено зауваження щодо подальшої реалізації процесу 18-19 вересня 2003 року Берлінське комюніке Берлін. Поширення загальноєвропейських вимог на докторські ступені 2003 рік приєднання Росії 19-20 травня 2003 року. Саміт учасників Болонського процесум. Берген (Норвегія) Запропоновано: прийняти зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій; увести в своїй основі двоступеневу структуру вищої освіти; використати єдину систему кредитних одиниць (систему ECTS – European Community Course Credit Transfer System) і додатків до дипломів; напрацьовувати, підтримувати і розвивати європейські стандарти якості зі застосуванням порівняних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки; усунути існуючі перепони для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи 17-18 травня 2007 року. Саміт учасників Болонського процесу. Лондон. 28-29 квітня 2009 року. Конференція. Левен (Бельгія)Озвучено основні питання конференції на наступне десятиріччя (суспільний контроль освіти; безперервне навчання; працевлаштування випускників; міжнародна відкритість; мобільність студентів і освіти в цілому, наукових досліджень і інновацій, інформації та методів прозорості в освіті) і розкриті нові напрямки співпраці учасників Болонського процесу. 6-28 квітня 2012 р. Міністерська Бухарестська конференція та Третій Болонський Форум. Бухарест.(Румунія) Обговорили майбутнє Європейського простору вищої освіти. Підписано Бухарестське комюніке «Використання нашого потенціалу з найбільшою користю: консолідація Європейського простору вищої освіти». Міністр освіти і науки Армен Ашотян офіційно прийняв керівництво на 2012-2015 рр. 2015 р. Міністерський саміт країн-учасниць Болонського процесу. --[[Користувач:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|Сінєльнікова Олена Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Сінєльнікова Олена Анатоліївна|обговорення]]) 00:51, 6 грудня 2015 (EET)_____________________________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №3-4
СВІТОВІ ОСВІТНІ СИСТЕМИ, ЇХ РІЗНОВИДИ ТА УНІФІКАЦІЯ
(4 год.)
Інститут освіти нині переживає кризу в масштабі людства. «Криза університету» є предметом національної дискусії в Німеччині, Франції, США, Канаді та інших країнах. Питання в тому, чи повинна освітня система готувати фахівців, які мають досить конкретний набір знань і вмінь, за замовленням (і за гроші) професійних спільнот нації, чи вона має виховувати передовсім компетентних і відповідальних громадян. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів.
Українська вища освіта (як і середня) поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Західні освітні системи орієнтуються на пошук власних рішень, бо отримані розв’язки, навіть слабкі, примітивні цінуються значно вище, аніж запозичення чи повторення. Тобто, світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Молодий спеціаліст, закінчивши ВНЗ, має бути готовим до діяльності за фахом.
У зв’язку з тим, що США є лідером на ринку освітніх послуг, варто хоча б побіжно розглянути їхню освітню систему. Перші кроки до становлення системи вищої освіти у США було зроблено ще на початку XVII ст., коли засновувалися коледжі вільних мистецтв, які створювались на зразок англійських технологічних. Згодом майже в усіх Штатах з’явилися сільськогосподарські коледжі. Однак, якщо в Європі вищі професійні школи існували самостійно, то в США зазвичай включалися до складу університету поряд з коледжами вільних наук та мистецтв. Одночасно зі ступенем бакалавра вони почали присвоювати ступінь магістра і доктора. Таким чином, до початку XX ст. еволюція установ американської вищої школи привела до створення великих університетів, які стали основними осередками фундаментальної науки в США. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити.
За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи:
– заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів;
– місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії;
– коледжі вільних мистецтв, що є істотною особливістю системи вищої освіти США, з присудженням диплома бакалавра з домінуючим академічним і мінімальним професійним наповненням. Однак, на заключних роках 4-річної програми є тенденція додавати професійні курси, що розширює можливості випускників;
– загальноосвітні коледжі з присвоєнням диплома як бакалавра, так і магістра;
– незалежні професійні школи з бакалаврським (часто й магістерським) рівнем дипломів у сферах технології, мистецтв тощо;
– університети з правом підготовки докторів і всіма циклами навчання.
Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Набули популярності оригінальні програми з освіти і виховання, які започаткував Джун Рі (радник Дж. Буша з гуманітарного циклу освіти). Зокрема, його програму морально-фізичного виховання під назвою «Народжений бути щасливим» визнано доцільною для впровадження як обов’язкової в систему загальної освіти Америки. Щоб стати щасливим, на думку розробника програми, необхідно дотримуватися девізу: розум у голові, чесність у серці, сила у тілі. У США існує відзнака – «За компетентність, чесність, відданість у роботі».
Розробку нових стандартів започаткувала адміністрація Президента Б. Клінтона спільно з конгресом США. Програмою передбачено приєднання кожної школи і шкільного класу в США до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів, якісне навчання в майбутніх школах тощо.
У США значна увага приділяється дослідженням у галузі філософії освіти, зокрема педагогічної. Саме такий підхід забезпечує аналіз дійсного стану та з’ясування напрямів розвитку системи освіти та її придатності забезпечувати потребу економіки держави у висококваліфікованих фахівцях.
Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою. Вартість одного навчального року не є сталою і залежить від штату, рівня престижності вищого навчального закладу, його належності до державного чи приватного сектора. Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам, окрім того, діє система підтримки кращих студентів (стипендії, гранти).
Із книги У. Айзексона «Стив Джобс» бачимо результат реформ освітньої системи США, що вивели освіту країни на лідерські позиції. США здійснювали пошук талановитої молоді для всіх галузей економіки на багаточисленних конкурсах, в одному з яких взяв участь С. Джобс: «Изобретение получило первый приз на городском конкурсе, который проводили ВВС США, несмотря на то, что среди конкурсантов попадались даже двенадцатиклассники». Зв’язок школи і держави через конкурси забезпечував формування майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки.
Оскільки система освіти американського континенту в сфері надання освітянських послуг є передовою у порівнянні з Європою, то є смисл розглянути канадський досвід роботи вищих навчальних закладів.
Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. У Канаді функціонує 98 університетів та університетських коледжів. Провідними у системі вищої освіти є 58 університетів. Навчання в університетах Канади платне. Оплата за навчання варіюється залежно від місця розташування навчального закладу та програми. Водночас середня оплата університетського курсу за рік досить невисока і дорівнює мінімальній заробітній платі. У середньому навчання для студента коштує від 3500 до 20 000 канадських доларів за рік. Крім того, старанні студенти можуть отримати грант на освіту.
Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені:
1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша.
2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки.
3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки.
Прикро, що український диплом про вищу освіту в Канаді оцінюється на рівні бакалавр. Набір студентів на денну форму навчання в університетах варіюється від 350 до 1000, а в деяких університетах на курс набирають лише 11 осіб (наприклад університет Бішоп). Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов.
У 61 ВНЗ навчання здійснюється англійською мовою, у 17 – французькою, лише 5 університетів є двомовними. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. У країні відсутній єдиний центральний орган щодо управління вищою школою. Детальнішу інформацію про вищі навчальні заклади Канади можна знайти за адресою на сайті: gc.ca.ru Toronto.ca.
Поза сумнівом, значний внесок до соціальних та економічних успіхів належить освітньо-науковому комплексу Німеччини. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів, що виявила себе фактично з 1990-х років. Враховуючи заклади університетського рівня кількість студентів коливається в інтервалі 1,8-1,9 млн. осіб. Із найновіших інтернет-даних про вищу освіту Німеччини бачимо, що країна має в усіх наявних закладах трохи більше 2 млн. студентів, з яких лише 65 тис навчається у недержавних ВНЗ. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Цей феномен не можна пояснити браком коштів на освіту – освітній бюджет Німеччини спроможний забезпечити надання освітніх послуг більшому відсотку молоді. Т. Коваль пояснює це менталітетом нації.
Тривалість навчання відрізняється не лише у різних типах ВНЗ, а й серед закладів однієї групи. Так, підготовка математика триває у Берлінському університетів 18 семестрів, а в окремих периферійних університетах – 12 чи навіть менше. Середній вік випускників – 28-30 років.
Навчання у вищих навчальних закладах триває 5 років (10 семестрів). Винятком є медична (триваліша) і вища педагогічна (3 роки) освіта. Після навчання передбачається стажування (18 місяців), а потім – складання іспитів, підготовка та захист дипломів.
Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Особливістю цієї моделі є спрямованість на «просвітницьку» діяльність, що має на увазі оволодіння необхідною сумою знань, умінь і навичок. Зміст програм навчання природно включає результати дослідницької роботи викладацького корпусу, які використовуються як матеріал для навчальних програм. І викладачі, і студенти взаємодіють на основі науково-дослідної кооперативної праці як пошукувачі. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль.
Найбільш відомим і престижним вищим навчальним закладом Німеччини є Гейдельбергський університет (заснований у 1386 році за зразком паризької Сорбони), серед викладачів якого були філософи Гегель і Ясперс, хімік Геймсгольц, 8 лауреатів Нобелівської премії. Сьогодні, коли англійська мова практично є мовою міжнародного спілкування, освіта, отримана у Великій Британії, дає значні переваги й розкриває більші можливості для випускників англійських шкіл, коледжів та університетів. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою.
Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Але, поряд із цим, діти 3-4 років можуть ходити в дитячий садок, а ті, кому виповнилося 16 років, і закінчили школу, продовжують навчання в коледжах й університетах.
Система освіти Великої Британії складна. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор».
Вчені ступені у Великій Британії присвоюються студентам, які успішно завершили курс навчання. Формально ступені одного рівня, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються одне від одного, але на практиці їх «вага» визначається репутацією університету, що їх присвоїв.
Національна рада професійних кваліфікацій Великої Британії (NCVQ) представила нову структуру професійних кваліфікацій Англії, Уельсу та Північної Ірландії. Вона базується на національних стандартах, що визначають навички, уміння, знання та компетентність працівників, яких вимагає роботодавець, відповідно потребам сучасної економіки, політики та суспільних відносин.
Реформа освіти почалася у Великій Британії з прийняттям Закону «Про освіту» в 1988 році. Її проведення, було обумовлено стурбованістю правлячих кіл зниженням конкурентоздатності країни в порівнянні з іншими державами Заходу. У травні 1997 року, з приходом до влади лейбористського уряду Т. Блера, прем’єр-міністр уже в одній із перших промов проголосив: «Трьома головними національними пріоритетами є: освіта, освіта, освіта». Важливими завданнями в цій сфері були названі не тільки поліпшення обов’язкової освіти, а і професійної, а також реформа фінансування університетської системи. Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація.
Генрі Джейн у доповіді «Суспільна освітня політика» на семінарі проголосив початок створення й імплементації визначених, чітких освітніх орієнтирів, які б стали поштовхом розвитку професійної освіти та знайшли білі плями і недоробки в цій галузі, що вимагає свого дослідження та шляхів його поліпшення. У резолюції міністрів освіти на зустрічі ради освіти у Програмі для сфери освіти були проголошені основні положення, що впроваджувалися в освітню політику суспільства:
1. Підвищити рівень технічного й наукового забезпечення освіти та навчання нації, з огляду на всі освітні рівні: шкільна освіта, вища та професійна, як для громадян країни, так і для іноземців.
2. Налагодити постійні зв’язки та забезпечити кваліфікаційну відповідність із системою освіти Європи.
3. Компілювати та накопичувати документацію і статистичний матеріал з питань освіти.
4. Співробітництво в сфері вищої освіти.
5. Вивчати іноземні мови.
6. Демократизувати освіту, впроваджувати однакові вимоги для вільного доступу до усіх видів освіти [40].
Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Але копіювання гасел систем освіти інших держав ще не означає, що ми здійснюємо розвиток нашої системи освіти у відповідності до кращих взірців освітніх систем. Важливо, спираючись на власний досвід, переборюючи традиційне гальмування всього нового, рухатися до створення власної системи освіти, яка була б модерною та індивідуальною.
Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.
Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. У цій країні раніше, ніж в Україні почалися реформи в освіті та суспільстві, тому досвід Польщі міг би бути дуже корисним для України.
До Європейського Союзу Польща приєдналася у 2004 році, що дало країні визнання польських дипломів у всіх країнах Європи, при цьому додаткового підтвердження не потрібно.
Освітня реформа в Польщі почалася з кінця 80-х р.р. ХХ ст. За ці роки Польща домоглася значних показників за рівнем дорослого населення – вона ввійшла в число країн, що мають найвищій індекс охоплення населення вищою освітою – 95 (до 30% дорослого населення мають вищу освіту). Частка студентів ВНЗ у населенні країни складає 5,4 % від числа громадян (2 млн. студентів при чисельності населення 38 млн. осіб) – за цим параметром Польща демонструє один із найвищих показників у світі.
В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. За всієї універсальності ці принципи відображали специфіку країни. Цими принципами були:
• принцип загальності освіти, що виражається в демократизації освіти і повної реалізації загального права на освіту (дошкільну і повну середню);
• принцип наступності, що пов’язаний з відсутністю яких-небудь перешкод при переході з одного навчального закладу в інший, погодженістю навчальних планів і програм;
• принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти;
• принцип єдності і диференціації системи освіти означає єдність цілей виховання і базового змісту освіти, що гарантує усім доступ до школи вищого рівня;
• заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним;
• принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів гарантує формування повноцінної особистості;
• принцип виховання за допомогою праці і для праці передбачає наповнення всього навчально-виховного процесу проблематикою праці, політехнізму, професійними знаннями і вміннями, що відповідають етапові і типові освіти, проблемам шкільної і професійної орієнтації;
• принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги;
• принцип гнучкості освіти і її реформувань;
• принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти;
• принцип науковості і економічності освіти.
Ці принципи знайшли своє відображення у «Законі про систему освіти».
Ще одним фундаментальним процесом, що передував польській освітній реформі, був процес напрацювання польськими вченими освітньої парадигми, яка мала б можливість задовольнити запити суспільства, що сформувалися в результаті суспільної трансформації. Більшістю польських педагогів як пріоритетна була обрана критично-креативна доктрина, тому що саме вона була здатна сформувати вільну людину, обмежено залежну від зовнішніх факторів, заповзятливу, ініціативну, тобто повноцінного суб’єкта і свого життя, і своєї діяльності. Критично-креативна доктрина, модель якої практично відповідає західному розумінню освіти і ґрунтується на демократичному суспільному устрої, вивільненні і розвитку потенційних здібностей людини.
Пріоритетна цільова спрямованість цієї політики передбачає:
1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини.
2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути).
3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації.
4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі.
5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%).
Реалізація освітньої реформи в Польщі знайшла вираження у структурній перебудові всієї системи освіти.
Як і в інших країнах Європи, найпрестижнішими серед ВНЗ є університети. Найбільша кількість ВНЗ міститься у Варшаві, Кракові, Бреславі, Познані. Усі державні ВНЗ установами освіти на рівні університету і, як правило, зберігають магістерську структуру навчання. Організація йзміст навчання у ВНЗ, як і щорічний прийом студентів, раніше регулювалися державою. Із 1990 н.р. ВНЗ отримали гарантоване законом право самим приймати рішення з даних питань, визначати критерії відбору і правила прийому абітурієнтів. Платня на одного студента в рік у недержавних ВНЗ складає до 2500 доларів. У ВНЗ існує денна, вечірня і заочна форми навчання, а також екстернат.
Із аналізу світових освітніх систем можна зробити висновок, що нашій державі потрібно провести цілий ряд заходів, які б відповідали пріоритетним напрямкам розвитку освіти Європейського континенту та світу. Кожна з розглянутих систем в основу свого розвитку ставила, перш за все, демократизацію освітньої діяльності і відповідність навчальної парадигми запитам суспільства. Проглядається універсальний принцип підготовки у ВНЗ – формування фахівця, здатного до діяльності у змінних умовах праці, ініціативного, творчого.
Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу.
Завдання.
Пояснити, у чому полягають особливості системи освіти США / Канади / Німеччини / Великої Британії / Польщі? Вказати, що може перейняти українська система освіти?

--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:27, 4 вересня 2015 (EEST)

_________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №5
РОЗВИТОК ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
На сьогодні 45 європейських країн, включно з Україною, підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці в забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб’єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності європейської системи освіти.
А. Похресник зазначає, що аналіз сучасних праць провідних українських філософів і керівників освітньої системи – В. Кременя, В. Андрущенка, Є. Суліми, Д. Табачника, С. Ніколаєнка – дає змогу виявити різноманітність та полярність поглядів і уявлень про стратегію освітнього процесу України в найближчому майбутньому.
Українська система освіти сьогодні не повною мірою відповідає актуальним вимогам суспільства, й тому можна спостерігати стійку тенденцію щодо неспроможності задовольнити зростаючі потреби її споживачів. Серед найважливіших проблем сучасної української системи освіти можна виокремити наступні: зниження якості навчання, системні втрати і нестачу педагогічних працівників, консервативність у змісті й технологіях навчання. І найголовніше – необхідні суттєві зміни у підготовці майбутніх фахівців-освітян та перепідготовки практикуючих педагогів.
Особливо гостро ці проблеми окреслилися тоді, коли Україна заявила про намір приєднатися до Болонського процесу. П. Ю. Буряк та О. Г. Гупало зазначають, що для України європейська інтеграція – це, в першу чергу, модернізація економіки та освіти, впровадження новітніх технологій, залучення іноземних інвестицій та інше. У культурно-цивілізаційному аспекті, на думку вчених, євроінтеграція – це шлях до активного взаємовигідного культурного обміну між українською та європейськими культурами, становлення України як одного з членів глобального суспільства. Бо глобалізація як явище сучасної дійсності здійснює суттєвий вплив всі сфери життя людства і на освіту як на особливий соціальний інститут.
Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, наполегливо працює над практичним приєднанням до Болонського процесу. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року з моменту підписання декларації на Бергенській конференції.
Приєднання України до Болонського процесу – це передусім нові можливості розвитку української системи освіти, а саме:
1. Визнання українських дипломів на міжнародному рівні.
2. Більша мобільність в європейському просторі для студентів та викладачів.
3. Спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами.
4. Конкурентоспроможність на європейському і світовому ринках праці.
Для України Болонський процес став не лише передумовою входження в європейський освітній простір, а насамперед значним імпульсом оновлення власної системи освіти. Трактуючи Болонський процес не як рух стандартизації, а як процес пошуку консенсусу, освітні реформи в Україні слід спрямовувати не на радикальні зміни, втрату кращих тенденцій та зниження національних стандартів якості освіти, а на розвиток і набуття якісно нових ознак.
Щоб входження України до Болонського процесу стало реальністю, потрібно провести серйозні реформи в галузі освіти, тому що українська вища освіта відрізняється від європейської. У Європейському Союзі прийняті і діють інші стандарти. Престиж освіти, високої кваліфікації у Європі традиційно дуже високий. За кордоном визнають, що отримати освіту здатна не кожна людина.
За матеріалами сайту www.europeans.org.ua, вищу освіту спроможний здобути заледве один з десяти тих, хто навчався у школі, а до вищих студій (на магістерському і докторському рівнях) доходить не більше 10-15 % випускників бакалаврату. У Європі завершують середню освіту на високому рівні лише тільки ті випускники, які мають намір вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 % до 25 % усіх учнів середніх шкіл. Сьогодні вищі навчальні заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл, тобто у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту. Сьогодні український диплом не визнається у Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. І хоча вони за багатьма показниками – за розвитком, ерудованістю, спеціальною підготовленістю – перевершують зарубіжних фахівців, дискредитація українського диплома триває.
Найбільше, що не влаштовує закордонних працедавців у підготовці наших фахівців, – низька дієвість знань. Дієвість знань – це здатність використовувати набуті знання, уміння на практиці. За експертними оцінками, цим параметром ми поступаємося найбільше [9].
За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки. Приймаючи фахівця на роботу, організація впевнена, що він підготовлений на належному рівні. Гарантія цього – високе резюме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином, і організація матиме до нього претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг серйозно постраждає.
Як уже зазначалося, за кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5-2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Українські вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади І-ІІ рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах ІІІ-V рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном така система освіти не визнається.
Отже, у зв’язку з приєднанням до Болонського процесу, Україні необхідно уніфікувати освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів. Необхідна трансформація існуючої в Україні системи вищої освіти відповідно до європейських вимог, що полягає у впровадженні нових підходів та технологій організації навчально-виховного процесу. Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців. Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського процесу.
Інтеграційні процеси необхідно пов’язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту й форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи.
Перш за все слід зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, пов’язані зі збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни, тому цей процес у жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, навпаки, спрямований на їх взаємне узгодження та гармонізацію.
Не випадково саме «гармонізація» виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно містким, адже головною метою виховання та навчання є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і шляхом пізнання цього світу, вміти визначити своє місце, опанувати певну професію. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю підготовки сучасного фахівця.
З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями.
Багатий український досвід слугуватиме надійним «стартовим майданчиком» для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвитку освітніх впливів.
Не зважаючи на значні досягнення української освіти, на думку ректора НТУУ «КПІ» М.З. Згуровського, існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:
1. Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.
2. Недостатнє визнання в суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою.
3. Загрозлива в масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.
4. Збільшення розриву зв’язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
5. Невиправдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста й магістра. З одного боку, можна помітити близькість програм підготовки спеціаліста й магістра, їхню еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.
6. Українська система наукових ступенів складніша, порівняно із загальноєвропейською, і це перешкоджає мобільності викладачів і науковців в Європі.
7. Неадекватно до потреб суспільства й ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі в чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
8. Відійшла в минуле колись добре організована система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип «освіта протягом життя» поки що в умовах нашої держави не може бути повною мірою реалізований.
9. Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних центрів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.
З метою прискорення процесу реформування освітньої галузі на виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» на урядовому рівні прийнято низку надзвичайно важливих для освіти державних цільових програм: розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року; розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року; підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року; розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки; впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»; Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів на 2012-2020 роки.
Визнанням позитивних якісних змін у забезпеченні розвитку національної освіти став Форум міністрів освіти європейських країн «Школа ХХІ століття: Київські ініціативи», на якому проголошено сім напрямів євроінтеграції середньої освіти і проекти практичних дій по кожному з них («Дошкільна освіта»; «Спільна історія без розділових ліній»; «Толерантність»; «Через мову до взаєморозуміння»; «ІКТ – освіта без кордонів»; «Від шкіл-партнерів до партнерів-країн»; «Новій освіті Європи – новий європейський учитель»).
Водночас глибина освітніх реформ, якість і ефективність роботи навчальних закладів і установ системи національної освіти не можуть повною мірою задовольнити сучасні потреби особистості та суспільства. Задекларовані у попередні роки стратегічні завдання щодо забезпечення рівного доступу дітей і молоді до освіти, забезпечення її сталого розвитку і нової якості, демократизації управління не набули повної реалізації. Зміст і організація національної освіти до цього часу недостатньо переорієнтовані на особистість дитини, на формування у дітей і молоді життєво важливих компетентностей, активної їх соціалізації. Викликає тривогу низький рівень здоров’я, морального, культурного і духовного розвитку молоді. Залишається критичним стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти, низький рівень оплати праці працівників освіти і науки.
Інтеграція України у світовий освітній простір вимагає постійного вдосконалення національної системи освіти, пошуку ефективних шляхів підвищення якості освітніх послуг, апробації та впровадження інноваційних педагогічних систем, реального забезпечення рівного доступу всіх її громадян до якісної освіти, модернізації змісту освіти і організації її адекватно світовим тенденціям і вимогам ринку праці, забезпечення безперервності освіти та навчання протягом усього життя, розвитку державно-громадської моделі управління.
Одним із визначальних факторів, що потужно вплине на правове забезпечення діяльності освітянських закладів України у наш час є Закон України «Про вищу освіту», ухвалений Верховною Радою України 1 липня 2014 р. і підписаний Президентом України 1 серпня 2014 р. До основних новацій Закону України «Про вищу освіту» можна віднести:
1. Для виведення системи освіти України на нові показники якості освітянських послуг буде створено окремий колегіальний орган – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.
2. Суттєво будуть посилені антиплагіатні норми і відповідальність за них (обов’язкове оприлюднення наукових робіт).
3. Створюватиметься новий механізм виборів ректорів вищих навчальних закладів (участь всього викладацького складу та збільшено у відповідній пропорції (не більше 15%) кількість студентів, які братимуть участь у голосуванні). Зазначено, що вибори будуть відбуватися в один тур за системою «перехідного голосу». Таким чином, трудовому колективу ВНЗ надається право самостійно обирати ректора, тоді як Міністерство освіти і науки лише фіксуватиме факт вибору.
4. Для ректорів, деканів і завідуючих кафедрами прописано обмеження перебування на посаді – не більше двох строків (5+5). Ця вимога зможе забезпечити ротацію та оновлення керівного складу ВНЗ, сприятиме притоку талановитої молоді до управління освітянськими закладами.
5. Усі виші отримають право остаточного присудження наукових ступенів (у Нацагентстві залишаються лише питання акредитації спецрад і розгляд апеляцій на їх рішення).
6. Державні ВНЗ зможуть розміщувати власні надходження від своєї освітньої, наукової та навчально-виробничої діяльності на рахунках установ державних банків. Позитивне нововведення, спрямоване на розширення фінансової автономі навчальних закладів. Накопичення фінансових ресурсів надасть можливість ВНЗ застосовувати їх для свого стратегічного розвитку.
7. Зменшено кількість годин навчального навантаження викладачів – одна ставка становитиме не 900, а 600 навчальних годин. Зменшено навантаження на студентів – кількість годин в одному навчальному кредиті змінено з 36 до 30 навчальних годин. Завдяки цьому викладачі зможуть більше уваги приділяти науковим дослідженням і підготовці сучасних навчально-методичних матеріалів.
8. З 2016 року запроваджуватиметься новий механізм електронного вступу до ВНЗ і автоматичного розміщення місць державного замовлення. Це нововведення може стати ефективним механізмом зменшення корупції на етапі вступу до ВНЗ (звичайно, якщо до 2016 року до Закону не будуть внесені зміни). І, що найголовніше, розшириться доступ усіх прошарків населення до престижних вузів та спеціальностей.
9. Створюватимуться умови для збільшення мобільності студентів і викладачів . Кількість навчальних дисциплін стане меншою, при цьому студенти будуть обирати 25% курсів. Саме ця вимога наблизить нашу систему освіти до країн, чиї дипломи відповідають принципам та стандартам Болонського процесу.
10. Протягом визначеного у законопроекті перехідного періоду із системи вищої освіти буде вилучено рівень молодшого спеціаліста та запроваджено ступінь молодшого бакалавра як скорочений цикл підготовки бакалаврів. Законом також скасовується ступінь кандидата наук, натомість запроваджуються такі ступені вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук. При цьому ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вищою радою навчального закладу або наукової установи у разі успішного виконання відповідної наукової програми та публічного захисту дисертації. Надвелика кількість освітніх рівнів, що зберігається у вищій освіті України, даним законом зменшилася. Але, вона і досі не відповідає прийнятій більшістю держав-учасниць Болонського процесу, трьохрівневій освіті (бакалавр, магістр, доктор філософії).
11. Закон розширює автономію університетів та надає громадськості більше важелів для контролю за його діяльністю. Університети, згідно закону, впроваджуватимуть внутрішній публічний моніторинг якості, а його результати будуть розміщені на сайті вузу.
12. Українські ВНЗ зможуть вільно наймати випускників та професорів закордонних університетів.
Відзначені новації майже повністю відповідають вимогам Болонського процесу. Реалізація їх в освітянському просторі наблизить українську освіту до принципів Болонського процесу Європейського простору вищої освіти. Це ще один важливий крок України у напрямку до Євросоюзу.
Завдання:
Розкрийте, яким чином зміни та реформи, що проходять в українській системі освіти, позначилися на роботі вашого навчального закладу. Коротко проаналізуйте, як змінився річний план роботи вашого навчального закладу за останні 5-10 років.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:46, 11 вересня 2015 (EEST)

==== Індивідуальні заняття ====
Індивідуальне заняття №1.
Тема. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс (2 год)
Мета: довести важливість впровадження інформаційних технологій у навчально-виховний процес; розкрити вдосконалення педагогічного дискурсу через використання телекомунікаційних мереж з інтерактивними та мультимедійними технологіями; довести необхідність підвищення інформаційної грамотності і культури всіх учасників освітнього процесу.

Розкрийте унікальний внесок ІКТ у навчально-виховний процес.
Література:
1. Блага О.В. Інформаційні технології як невід’ємна складова новітнього освітнього процесу [Електронний ресурс] /О.В. Брага // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Філософія. Психологія. Педагогіка. – 2007. – №2. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VKPI_fpp/2007-2-2/09_Blaga.pdf
2. Колин К.К. Информатизация образования: новые приоритеты // Информатика и образование. – 2001. – № 10.
3. Вишинська Г. Інформатизація як дійсність та перспективна тенденція розвитку освіти / Г.Вишинська // Філософські абриси сучасної освіти : монограф.; [за заг.ред. І. Предборовської]. – Суми :ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 148-189
4. Гендина Н.И. Информационная культура учителя: концепция формирования и региональный опыт / Н.И.Гендина // Образование. Карьера. Общество. - №1. – 2003. – С. 20-23
5. Склейнов Е.Л. Интеграция интерактивных и Интернет-технологий как новое направление информатизации образования [Электронный ресурс] / Е.Л.Склейнов // Информационная среда образования и науки. – Вып.9. – 2012. - Режим доступа: http://www.iiorao.ru/iio/pages/izdat/ison/publication/ison_2012/num_9_2012/Sklejnov.pdf.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:06, 15 вересня 2015 (EEST)

_________________________________

Індивідуальне заняття №2.
Вплив нових інформаційних технологій на професійну компетентність вчителя (2 год).
Опрацюйте наведену літературу та 1) розкрийте вплив інформатизації освіти на зміну ролі вчителя у навчально-виховному процесі; 2) вкажіть ті, цифрові навички, якими, на вашу думку, повинен володіти вчитель в ХХІ столітті.
Рекомендована література:
1. Биков В.Ю. Сучасні інноваційні ІКТ-інструменти розвитку систем відкритої освіти / В.Ю. Биков, А.М. Гуржій // Педагогічна і психологічна науки в Україні : зб. наук. праць : в 5 т. – Т. 4 : Професійна освіта і освіта дорослих. – К. : Педагогічна думка, 2012. – С. 44-62.
2. Данільян В.О. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально-філософський аналіз): автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09.00.03 / В.О. Данільян. – Х., 2006. – 20 с.
3. Еляков А.Д. Современная информационная революция / А.Д. Еляков // Социологические исследования. – 2003. – № 10. – С. 29-38.
4. Журналістика : словник-довідник / авт.-уклад. І.Л. Михайлин. – К.: Академвидав, 2013. – 320 с. – (Серія «Nota bene»).
5. Захар О.І. Використання інтернет-технологій у процесі підвищення кваліфікації вчителів / О.І. Захар // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 7-9.
6. Карчевський М.В. Соціальні передумови правових заходів інформаційної безпеки / М.В. Карчевський // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Є.О. Дідоренка. – 2011. – № 1. – С. 35-55.
7. Кочарян А.Б. Вимоги до професійної компетентності науково-педагогічних працівників університету за умов створення електронного освітнього середовища / А.Б. Кочарян // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 16-18.
8. Логвиненко Ю.В. Вплив інформаційних технологій на сучасний педагогічний дискурс / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Вісник Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка: [зб. наук. праць. Вип. 23.] / редкол. О.І. Курок (відп. ред.) [та ін.]. – Глухів : ГНПУ ім. О. Довженка, 2013. – С. 68-76.
9. Логвиненко Ю.В. Зміни в українському освітньому дискурсі під впливом інформаційного суспільства / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Освіта Сумщини. – №1 (21). – С. 42-47.
10. Логвиненко Ю. В. Освіта ХХІ століття: виклики, пошуки відповідей: [навч.-метод. посіб.] / Ю. В. Логвиненко, В.О. Мазуренко, Т.Г. Стукалова. – Суми: РВВ СОІППО, 2012. – 104 с.
11. Медведєв І.А. Інформатизація освіти як шлях підвищення її якості та доступності (на прикладі Сумської області) / І.А. Медведєв, Л.Г. Петрова, С.П. Ніколаєнко // Комп'ютер у школі та сім’ї. – 2013. – № 6 (110). – С. 3-7.
12. Модели управления процессами комплексной информации общего среднего образования / Г.Д. Дылян, Э.С. Работыльская, М.С. Цветков. – М.: Бином. Лаборатория знаний, 2005. – 111 с.
13. Морозов В. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс / В. Морозов // Вища освіта України. – 2013. – №2. – С. 54-58.
14. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
15. Чубарук О.В. Управління розвитком інформаційно-комунікаційної компетентності вчителів української мови і літератури в системі післядипломної освіти / О.В. Чубарук // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 11-15.
Інтернет-ресурси:
16. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості: аналіт. доп. / Д. В. Дубов, О. А. Ожеван, С.Л. Гнатюк. – К. : НІСД. – 2010. – 64 с. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/dubov_infsus-31058.pdf
17. Закон України Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, № 12, ст.102 ) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/537-16
18. Комендант О.В. Стан України у світових ІТ-рейтингах в аспекті впровадження економіки знань [Електронний ресурс] / О.В. Комендант. – Режим доступу: http://sophus.at.ua/publ/2013_05_30_31_kampodilsk/ekonomichnij_blok_doslidzhen/stan_ukrajini_u_svitovikh_it_rejtingakh_v_aspekti_vprovadzhennja_ekonomiki_znan/31-1-0-649
19. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні: [Електронний ресурс] // Президія НАПН України. Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. – Режим доступу: http://www.ispp.org.ua/news_44.htm. Назва з екрану.
20. Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії, інформація, ідеологія та утопія. / Д. Лайон : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/lajon.html.
21. Малицька І.Д. Роль і місце ІКТ в системах освіти зарубіжних країн: [Електронний ресурс] / І.Д.Малицька. – Режим доступу: http://www.ime.edu-ua.net/em10/content/09midcfo.htm
22. Могилев А.М. Принципы системной информатизации в системе образования [Электронный ресурс] / А.М. Могилев – Режим доступа: znamenvs.chat.ru ELBR./1htm.
23. Онкович Г.В. Медіаосвіта (Загальний курс) // Програма навчального курсу для студентів вищих навчальних закладів :[Електронний ресурс] / Г.В. Онкович. – К.: ІВО НАПН України. – 2010. – 24 с.– Режим доступу: http://edu.of.ru/attach/17/82978/doc
24. Писаренко О.Л. Сутність інституту освіти в інформаційному суспільстві: соціально-філософський аналіз. / О.Л. Писаренко. – [Електронний ресурс]. –:Режим доступу: http://www.google.com.ua/url// nbuv.gov.ua/portal/natura/vkpi/fpp/2009-2/24_Pisarenko.
25. Рамський Ю.С. Зміни в професійній діяльності вчителя в епоху інформатизації освіти / Ю.С. Рамський. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ii.npu.edu.ua/files/Zbirnik_KOSN/12/2.pdf
26. Чекман І. С. Конвергентні технології – нанобіомедичний аспект / І.С. Чекман, Т.Ю. Небесная, А.М. Дорошенко // Український медичний часопис. – 2011. – №2 (82) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://www.umj.com.ua/article/8865/konvergentni-texnologii-nanobiomedichnij-aspekt.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:09, 29 жовтня 2015 (EET)

==== Консультації ====
Консультація (2 год.)
Євроінтеграційна стратегія України: науково-освітні перспективи
Програми допомоги ЄС у сфері вищої освіти України. Відставання української освітньої системи з ряду параметрів від освіти в країнах ЄС. Заходи у сфері освіти в України рамках програм зовнішньої допомоги Європейської Комісії. Програма Tempus. Програма Erasmus Mundus. Вікно зовнішньої співпраці Erasmus Mundus. Програма Жана Моне.

Рекомендована література:
1. Актуальні проблеми євроінтеграції : [зб. статей з пит. євроінтегр. та права / За ред. Д. Ягунова, вступ ст. В. Вишнякова. – Вип. 7.]. – Суми: ПП Кочубей Н.В., 2011. – 276 с.
2. Андрущенко В. Проблема входження української університетської освіти в європейський освітній простір / В. Андрущенко, І. Гамерська // Рідна школа. – 2012. – № 1-2 (січень-лютий). – С. 3-8.
3. Андрущенко В. Модернізація педагогічної освіти України в контексті Болонського процесу / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2004. – № 1. – С. 4-6.
4. Андрущенко В. Освіта України в системі цінностей «розколотого світу» / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2009. – №3. – С. 31-37.
5. Буряк П.Ю. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності: Навчальний посібник / П. Ю. Буряк, О. Г. Гупало. – К. : Хай-тек прес, 2007. – 336 с.
6. Дарійчук Л. Система освіти в Україні: реформування чи оновлення? / Л. Дарійчук // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 6.
7. Дмитриченко М.Ф. Вища освіта і Болонський процес: [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / М.Ф. Дмитриченко, Б.І. Хорошун, О.М. Язвінська, В.Д. Данчук. – К.: Знання України, 2006. – 440 с.
8. Ерохин А. К. К вопросу об изменении целей высшего образования / А.К. Ерохин // Alma mater. – 2008. – №10. – С. 21-25.
9. Євроінтеграція – крок до заможної України // Вісник пенсійного фонду України. – 2013. – №9 (135). – С. 4-5.
10. Журавський В. Основні завдання вищої школи щодо реалізації в Україні принципів і завдань Болонського процесу / В. Журавський // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 12-16.
11. Журавський В.С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти / В. С. Журавський, М. З. Згуровський. – К.: Вища школа, 2003. – 196 с.
12. Кордон М.В. Європейська та євроатлантична інтеграція України: [навч. посіб.; 2-е видання] / М.В.ґ Кордон. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 172 с.
13. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / В.Г. Кремень. – К.: Грамота, 2005. – 448 с.
14. Майер Б.О. Об онтологии качества образования в обществе знания / Б.О. Майер, Н.В. Наливайко // Философия образования. – 2008. – №3. – С. 4-18.
15. Майер Б.О. Образование в условиях глобальных изменений: методологическая функция философии образования / Б.О. Майер // Философия образования. – 2012. – №6 (45). – С. 117-124.
16. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123.
17. Похресник А. Стратегічна роль цілісного освітньо-наукового комплексу / А. Похресник // Вища освіта України. – 2011. – № 4. – C.30-36.
18. Соколов В. Євроінтеграційні прагнення України: досягнення та перспективи / В. Соколов // Віче. – 2010. – №22 (283). – С. 25-28.
19. Ціватий В. Завершення періоду євроромантизму / В. Ціватий // Зовнішні справи. – 2011. – №7-8. – С. 14-17.
Інтернет-ресурси:
20. Болонський процес в Україні: перспективи та проблеми [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.loippo.lg.ua/reforma_bolon_dekl.htm.
21. У Європу Знань через Болонський процес [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://studprofcom.ntu-kpi/kiev/ua.
22. http://ec.europa.eu/education/lifelonglearning-programme/doc88_en.htm
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:02, 21 жовтня 2015 (EEST)

====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====
СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Вивчаємо джерела:
1. http://vnz.org.ua/zakonodavstvo/111-zakon-ukrayiny-pro-vyschu-osvitu;
2. mon.gov.ua/img/zstored/files/project_30102014.doc

СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Обговорюємо:
• Закон України «Про вищу освіту»;
• Проект Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років Що, на вашу думку, у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» вказує на трансформації української системи освіти? Чи, навпаки, свідчить про те, що стан української освіти, її нормативно-законодавчої бази, не відповідає запитам суспільства?
• Які протиріччя містяться у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років»? Як це може позначитися на розвитку освіти України?
• Чи можете ви назвати Закон України «Про вищу освіту» та Проект «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» перспективними для розвитку України? Чому?
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:16, 15 вересня 2015 (EEST)

==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Доброго дня! Вам слід виконати ВСІ завдання, що пропонувалися протягом вивчення модуля.
--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 12:02, 23 вересня 2015 (EEST)

доброго дня. зауваження залишаються без змін.--[[Користувач:Логвиненко Юлія Володимирівна|Логвиненко Юлія Володимирівна]] ([[Обговорення користувача:Логвиненко Юлія Володимирівна|обговорення]]) 13:25, 18 листопада 2015 (EET)