Історія родини Прянішнікових - Історія редагувань

Шелеміна Світлана Миколаївна: /* Біографічне дослідження власників Куянівки і Куянівського цукрового заводу */

2015-10-27T13:04:41Z

‎Біографічне дослідження власників Куянівки і Куянівського цукрового заводу

Шелеміна Світлана Миколаївна: /* Біографічне дослідження власників Куянівки і Куянівського цукрового заводу */

2015-10-27T12:56:29Z

‎Біографічне дослідження власників Куянівки і Куянівського цукрового заводу

Шелеміна Світлана Миколаївна: /* Біографічне дослідження власників Куянівки і Куянівського цукрового заводу */

2015-10-27T12:52:19Z

‎Біографічне дослідження власників Куянівки і Куянівського цукрового заводу

Шелеміна Світлана Миколаївна: /* Біографічне дослідження засновників Куянівки і Куянівського цукрового заводу */

2015-10-27T12:48:12Z

‎Біографічне дослідження засновників Куянівки і Куянівського цукрового заводу

Шелеміна Світлана Миколаївна: /* Висновки */

2015-10-27T12:47:37Z

‎Висновки

Шелеміна Світлана Миколаївна: /* Джерела */

2015-10-27T12:46:44Z

‎Джерела

Шелеміна Світлана Миколаївна: /* Біографічне дослідження засновників Куянівки і Куянівського цукрового заводу */

2015-10-27T12:45:50Z

‎Біографічне дослідження засновників Куянівки і Куянівського цукрового заводу

Шелеміна Світлана Миколаївна: /* Біографічне дослідження засновників Куянівки і Куянівського цукрового заводу */

2015-10-27T12:38:15Z

‎Біографічне дослідження засновників Куянівки і Куянівського цукрового заводу

Шелеміна Світлана Миколаївна: /* Вступ */

2015-10-27T11:58:32Z

‎Вступ

Шелеміна Світлана Миколаївна: Створена сторінка: == Вступ == == Біографічне дослідження засновників Куянівки і Куянівського цукрового за...

2015-10-27T11:57:38Z

Створена сторінка: == Вступ == == Біографічне дослідження засновників Куянівки і Куянівського цукрового за...

Нова сторінка

== Вступ ==

== Біографічне дослідження засновників Куянівки і Куянівського цукрового заводу ==

== Джерела ==

== Висновки ==

@@ Рядок 14: / Рядок 14: @@
 '''Прянішніков Іполит Петрович (1847 – 1921 р. р.).''' Народився в сім’ї начальника Керченської митниці. Російський співак (баритон). Режисер, педагог, музичний діяч. Початкову освіту здобув у Дрездені, де із семи років навчався гри на скрипці. Грав у складі квартетів. 12- річним хлопцем вступив до Петербурзького морського кадетського корпусу. Закінчив його в 1867 році і 5 років служив на флоті, ходив у закордонні плавання. В 1871 році вийшов у відставку. Протягом 1873–1874 р.р. навчався співу у Петербурзькій консерваторії, згодом продовжив навчання в Неаполі та Мілані (Італія). Дебютував 22 грудня 1875 року в опері Г. Доніцетті «Марія ді Роган», виконував партію герцога де Шевроза на сцені Міланського театру «Кастеллі». Співав на сценах театрів Мілана, Болоньї, Парми, Генуї, Флоренції. В 1878 – 1886 р.р.  – соліст Петербурзького Маріїнського театру, в 1886 – 1889 р.р. – соліст і режисер Тифліського оперного театру. Був першим виконавцем партії Ліонелі («Орлеанська діва», 1882 р.), Мізгіря (1882 р.) , Мазепи і Онєгіна (1884 р.). Організував перше в Росії оперне товариство в Києві ( 1889 – 1892 р.р. ) і в Москві ( 1892 – 1893 р.р.), у якому був солістом і головним режисером. Виховав цілу плеяду співаків: М.К. Мравіну, М.А. Славіну, Є.К. Катульську, Г.А. Бакланова, Н.А. Большакова, Н.І. Фігнер. Переклав російською мовою лібрето опери «Паяци». Після Жовтневого перевороту і приходу до влади більшовиків життя Іполита Петровича дуже змінилося. Немолодий, хворий і одинокий співак проживав у Петрограді у власній квартирі. Чому він так і не наважився емігрувати – невідомо. Квартира залишалася його єдиним скарбом. Жив впроголодь, на життя заробляв тим, що давав уроки співу. Його племінниця (донька сестри Анни) згадувала, що Іполит Петрович дуже зрадів, коли у його квартирі поселився родич гримера з дружиною і маленькою дитиною  (ймовірно, що молоді люди бажали заволодіти чималенькою квартирою співака; так воно і сталося). Помер Іполит Петрович, переживши два інсульти, від запалення легенів і виснаження 11 листопада 1921 року в Петрограді, де і похований. Нащадків не залишив.
 [[Файл:О.П._Прянишников.jpg|200px|thumb|right|Прянішніков О.П.]]
 '''Прянішніков Олександр Петрович''' народився в 1854 році. Вищу освіту здобув у Харківському технологічному інституті. Корнет. Учасник російсько – турецької війни 1877 – 1878 р.р., за хоробрість нагороджений особистою шашкою. Всю війну пройшов у чині унтер – офіцера. Після підписання Сан – Стефанського мирного договору виходить у відставку. У 1879 році одружився  на багатій нареченій – спадкоємиці із старовинного козацького роду Єлизаветі Іванівні Куколь – Яснопольській . Оселився з молодою дружиною у маєтку своєї тещі Елеонори Яківни Куколь – Яснопольської ( в дівоцтві – Мартинсон ) в селі Куянівка. Неподалік маєтку Елеонори Яківни розташований набагато  скромніший маєток з будиночком предводителя дворянства Сумського повіту, гласного Сумського повітового і Харківського губернського земств, відомого в усій окрузі громадського діяча  і мецената  Іллі Дмитровича Траскіна. Ілля Дмитрович після виходу у відставку з воєнної служби переїхав разом з дружиною Ольгою Дем’янівною в залишений у спадок її бабусею, Єлизаветою Миколаївною Куколь – Яснопольською (в заміжжі – Голеніщевою – Кутузовою), маєток на березі мальовничої річечки Куянки. (Чоловік Єлизавети Миколаївни Сергій Васильович Голеніщев – Кутузов доводиться внучатим племінником знаменитому російському фельдмаршалу Михайлу Ілларіоновичу Кутузову – герою Вітчизняної війни 1812 року ). Отже,  дружини Олександра Петровича та Іллі Дмитровича мали родинні зв'язки. Родини Прянішнікових  і Траскіних  стали добрими друзями, згодом мали спільний бізнес – разом із відомими підприємцями і меценатами Лорентц – Еблінами стали співвласниками Куянівського цукрового заводу. У сім’ї Олександра Петровича та Єлизавети Іванівни народилося четверо дітей: Ігор, Анастасія, Ольга та Валерія. Жили заможно, часто відпочивали за кордоном,  мали будинок у Петербурзі і дачу в Алушті.  Чотирьом дітям Прянішнікови дали прекрасну освіту. Єдиний син Траскіних помер у дитячому віці.  Більшовицький переворот 1917 року застав обох друзів вже немолодими. Проте обставини змусили і Прянішнікових, і Траскіних  кардинально змінити спокійне і матеріально забезпечене  життя. Коли не залишалося ніякої надії, що більшовики програють громадянську війну і підуть від влади, Олександр Петрович із сім’єю та Ілля Дмитрович, що в 1919 році овдовів, змушені були емігрувати із залишками військ генерала Врангеля з «білого Криму». Сталося це глибокої осені 1920 року. Слід сказати, що після революційних подій 1917 року, після погромів 1917 – 1918 р.р., коли більшовики конфіскували все нажите Прянішніковими добро, мрія у Олександра Петровича була одна – залишити Росію назавжди і прожити решту відпущеного Богом життя хоч і скромно, але спокійно. Тому  холодного листопадового дня 1920 року сім’я Прянішнікових  з двома скриньками та двома саквояжами вирушили з Ялтинського порту кораблем до Туреччини, звідти – у Грецію, а далі були Італія, Австрія, Німеччина і останній прихисток – Франція. Саме тут,  у департаменті Французькі Альпи, у приюті для престарілих  руських емігрантів «Руський дом» міста Ментона 16 лютого 1936 року Олександр Петрович Прянішніков помер. Похований на руському православному кладовищі «Старий замок» в Ментоні.

@@ Рядок 14: / Рядок 14: @@
 '''Прянішніков Іполит Петрович (1847 – 1921 р. р.).''' Народився в сім’ї начальника Керченської митниці. Російський співак (баритон). Режисер, педагог, музичний діяч. Початкову освіту здобув у Дрездені, де із семи років навчався гри на скрипці. Грав у складі квартетів. 12- річним хлопцем вступив до Петербурзького морського кадетського корпусу. Закінчив його в 1867 році і 5 років служив на флоті, ходив у закордонні плавання. В 1871 році вийшов у відставку. Протягом 1873–1874 р.р. навчався співу у Петербурзькій консерваторії, згодом продовжив навчання в Неаполі та Мілані (Італія). Дебютував 22 грудня 1875 року в опері Г. Доніцетті «Марія ді Роган», виконував партію герцога де Шевроза на сцені Міланського театру «Кастеллі». Співав на сценах театрів Мілана, Болоньї, Парми, Генуї, Флоренції. В 1878 – 1886 р.р.  – соліст Петербурзького Маріїнського театру, в 1886 – 1889 р.р. – соліст і режисер Тифліського оперного театру. Був першим виконавцем партії Ліонелі («Орлеанська діва», 1882 р.), Мізгіря (1882 р.) , Мазепи і Онєгіна (1884 р.). Організував перше в Росії оперне товариство в Києві ( 1889 – 1892 р.р. ) і в Москві ( 1892 – 1893 р.р.), у якому був солістом і головним режисером. Виховав цілу плеяду співаків: М.К. Мравіну, М.А. Славіну, Є.К. Катульську, Г.А. Бакланова, Н.А. Большакова, Н.І. Фігнер. Переклав російською мовою лібрето опери «Паяци». Після Жовтневого перевороту і приходу до влади більшовиків життя Іполита Петровича дуже змінилося. Немолодий, хворий і одинокий співак проживав у Петрограді у власній квартирі. Чому він так і не наважився емігрувати – невідомо. Квартира залишалася його єдиним скарбом. Жив впроголодь, на життя заробляв тим, що давав уроки співу. Його племінниця (донька сестри Анни) згадувала, що Іполит Петрович дуже зрадів, коли у його квартирі поселився родич гримера з дружиною і маленькою дитиною  (ймовірно, що молоді люди бажали заволодіти чималенькою квартирою співака; так воно і сталося). Помер Іполит Петрович, переживши два інсульти, від запалення легенів і виснаження 11 листопада 1921 року в Петрограді, де і похований. Нащадків не залишив.
+[[Файл:О.П._Прянишников.jpg|200px|thumb|right|Прянішніков О.П.]]
 '''Прянішніков Олександр Петрович''' народився в 1854 році. Вищу освіту здобув у Харківському технологічному інституті. Корнет. Учасник російсько – турецької війни 1877 – 1878 р.р., за хоробрість нагороджений особистою шашкою. Всю війну пройшов у чині унтер – офіцера. Після підписання Сан – Стефанського мирного договору виходить у відставку. У 1879 році одружився  на багатій нареченій – спадкоємиці із старовинного козацького роду Єлизаветі Іванівні Куколь – Яснопольській . Оселився з молодою дружиною у маєтку своєї тещі Елеонори Яківни Куколь – Яснопольської ( в дівоцтві – Мартинсон ) в селі Куянівка. Неподалік маєтку Елеонори Яківни розташований набагато  скромніший маєток з будиночком предводителя дворянства Сумського повіту, гласного Сумського повітового і Харківського губернського земств, відомого в усій окрузі громадського діяча  і мецената  Іллі Дмитровича Траскіна. Ілля Дмитрович після виходу у відставку з воєнної служби переїхав разом з дружиною Ольгою Дем’янівною в залишений у спадок її бабусею, Єлизаветою Миколаївною Куколь – Яснопольською (в заміжжі – Голеніщевою – Кутузовою), маєток на березі мальовничої річечки Куянки. (Чоловік Єлизавети Миколаївни Сергій Васильович Голеніщев – Кутузов доводиться внучатим племінником знаменитому російському фельдмаршалу Михайлу Ілларіоновичу Кутузову – герою Вітчизняної війни 1812 року ). Отже,  дружини Олександра Петровича та Іллі Дмитровича мали родинні зв'язки. Родини Прянішнікових  і Траскіних  стали добрими друзями, згодом мали спільний бізнес – разом із відомими підприємцями і меценатами Лорентц – Еблінами стали співвласниками Куянівського цукрового заводу. У сім’ї Олександра Петровича та Єлизавети Іванівни народилося четверо дітей: Ігор, Анастасія, Ольга та Валерія. Жили заможно, часто відпочивали за кордоном,  мали будинок у Петербурзі і дачу в Алушті.  Чотирьом дітям Прянішнікови дали прекрасну освіту. Єдиний син Траскіних помер у дитячому віці.  Більшовицький переворот 1917 року застав обох друзів вже немолодими. Проте обставини змусили і Прянішнікових, і Траскіних  кардинально змінити спокійне і матеріально забезпечене  життя. Коли не залишалося ніякої надії, що більшовики програють громадянську війну і підуть від влади, Олександр Петрович із сім’єю та Ілля Дмитрович, що в 1919 році овдовів, змушені були емігрувати із залишками військ генерала Врангеля з «білого Криму». Сталося це глибокої осені 1920 року. Слід сказати, що після революційних подій 1917 року, після погромів 1917 – 1918 р.р., коли більшовики конфіскували все нажите Прянішніковими добро, мрія у Олександра Петровича була одна – залишити Росію назавжди і прожити решту відпущеного Богом життя хоч і скромно, але спокійно. Тому  холодного листопадового дня 1920 року сім’я Прянішнікових  з двома скриньками та двома саквояжами вирушили з Ялтинського порту кораблем до Туреччини, звідти – у Грецію, а далі були Італія, Австрія, Німеччина і останній прихисток – Франція. Саме тут,  у департаменті Французькі Альпи, у приюті для престарілих  руських емігрантів «Руський дом» міста Ментона 16 лютого 1936 року Олександр Петрович Прянішніков помер. Похований на руському православному кладовищі «Старий замок» в Ментоні.
 Дружина Олександра Петровича – Єлизавета Іванівна – пережила свого чоловіка на шість років. Вона померла, перебуваючи в евакуації у французькому місті Сент – Рафаель 23 січня 1942 року. Імовірно, там і похована.

@@ Рядок 19: / Рядок 19: @@
 Про '''старшого сина Прянішнікова – Ігоря Олександровича''' – відомо тільки те, що він помер у Франції через три роки після смерті матері, 11 серпня 1945 року.
+[[Файл:Траскіни_20-р..jpg|200px|thumb|right|Анастасія та Ілля Траскіни у 20-рр. ХХ ст.]]
 '''Донька Ольга Олександрівна Прянішнікова''' (у заміжжі – Сіверс), перебуваючи в еміграції в Австрії, народила дівчинку, яку  на честь бабусі назвали Лізою. Подальша доля Ольги та її доньки невідома. Так само невідомо, як склалося життя наймолодшої доньки Прянішнікових – Валерії Олександрівни.

@@ Рядок 3: / Рядок 3: @@
 Пошуковці гуртка «Історія та культура рідного краю» Куянівського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. – ДНЗ» одним з головних напрямків своєї роботи вважають дослідження історії села Куянівки 18 – 19 століття. Наслідком наших пошуків стала «Історія Куянівського цукрового заводу», написана у 2011 році. Історія нашого населеного пункту нерозривно пов'язана із його засновниками. Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі біографічні дослідження знаменитих  цукрозаводчиків, меценатів і громадських діячів, засновників Куянівки і Куянівського цукрового заводу поміщиків Куколь-Яснопольських – Прянішнікових – Траскіних та їхніх нащадків.
-== Біографічне дослідження засновників Куянівки і Куянівського цукрового заводу ==
+== Біографічне дослідження власників Куянівки і Куянівського цукрового заводу ==
 Про далеких пращурів Олександра Прянішнікова відомо небагато. Його '''дід – Дмитро Іванович Прянішніков''' походив із орловських дворян і в 1816 р. служив колезьким секретарем.

← Попередня версія		Версія за 12:47, 27 жовтня 2015
Рядок 29:		Рядок 29:
	У роботі використані матеріали із особистого архіву Юрія Вільгельмовича Кочі (нащадка Прянішнікових – Траскіних).		У роботі використані матеріали із особистого архіву Юрія Вільгельмовича Кочі (нащадка Прянішнікових – Траскіних).

−	== ~~Висновки~~ ==	+	== Автор дослідження ==
		+	[[Користувач:Шелеміна Світлана Миколаївна\|Шелеміна Світлана Миколаївна]]

← Попередня версія		Версія за 12:46, 27 жовтня 2015
Рядок 27:		Рядок 27:

	== Джерела ==		== Джерела ==
		+	У роботі використані матеріали із особистого архіву Юрія Вільгельмовича Кочі (нащадка Прянішнікових – Траскіних).

	== Висновки ==		== Висновки ==

@@ Рядок 15: / Рядок 15: @@
 '''Прянішніков Іполит Петрович (1847 – 1921 р. р.).''' Народився в сім’ї начальника Керченської митниці. Російський співак (баритон). Режисер, педагог, музичний діяч. Початкову освіту здобув у Дрездені, де із семи років навчався гри на скрипці. Грав у складі квартетів. 12- річним хлопцем вступив до Петербурзького морського кадетського корпусу. Закінчив його в 1867 році і 5 років служив на флоті, ходив у закордонні плавання. В 1871 році вийшов у відставку. Протягом 1873–1874 р.р. навчався співу у Петербурзькій консерваторії, згодом продовжив навчання в Неаполі та Мілані (Італія). Дебютував 22 грудня 1875 року в опері Г. Доніцетті «Марія ді Роган», виконував партію герцога де Шевроза на сцені Міланського театру «Кастеллі». Співав на сценах театрів Мілана, Болоньї, Парми, Генуї, Флоренції. В 1878 – 1886 р.р.  – соліст Петербурзького Маріїнського театру, в 1886 – 1889 р.р. – соліст і режисер Тифліського оперного театру. Був першим виконавцем партії Ліонелі («Орлеанська діва», 1882 р.), Мізгіря (1882 р.) , Мазепи і Онєгіна (1884 р.). Організував перше в Росії оперне товариство в Києві ( 1889 – 1892 р.р. ) і в Москві ( 1892 – 1893 р.р.), у якому був солістом і головним режисером. Виховав цілу плеяду співаків: М.К. Мравіну, М.А. Славіну, Є.К. Катульську, Г.А. Бакланова, Н.А. Большакова, Н.І. Фігнер. Переклав російською мовою лібрето опери «Паяци». Після Жовтневого перевороту і приходу до влади більшовиків життя Іполита Петровича дуже змінилося. Немолодий, хворий і одинокий співак проживав у Петрограді у власній квартирі. Чому він так і не наважився емігрувати – невідомо. Квартира залишалася його єдиним скарбом. Жив впроголодь, на життя заробляв тим, що давав уроки співу. Його племінниця (донька сестри Анни) згадувала, що Іполит Петрович дуже зрадів, коли у його квартирі поселився родич гримера з дружиною і маленькою дитиною  (ймовірно, що молоді люди бажали заволодіти чималенькою квартирою співака; так воно і сталося). Помер Іполит Петрович, переживши два інсульти, від запалення легенів і виснаження 11 листопада 1921 року в Петрограді, де і похований. Нащадків не залишив.
-'''Прянішніков Олександр Петрович''' народився в 1854 році. Вищу освіту здобув у технологічному інституті. Корнет. Учасник російсько – турецької війни 1877 – 1878 р.р., за хоробрість нагороджений особистою шашкою. Всю війну пройшов у чині унтер – офіцера. Після підписання Сан – Стефанського мирного договору виходить у відставку. У 1879 році одружився  на багатій нареченій – спадкоємиці із старовинного козацького роду Єлизаветі Іванівні Куколь – Яснопольській . Оселився з молодою дружиною у маєтку своєї тещі Елеонори Яківни Куколь – Яснопольської ( в дівоцтві – Мартинсон ) в селі Куянівка. Неподалік маєтку Елеонори Яківни розташований набагато  скромніший маєток з будиночком предводителя дворянства Сумського повіту, гласного Сумського повітового і Харківського губернського земств, відомого в усій окрузі громадського діяча  і мецената  Іллі Дмитровича Траскіна. Ілля Дмитрович після виходу у відставку з воєнної служби переїхав разом з дружиною Ольгою Дем’янівною в залишений у спадок її бабусею, Єлизаветою Миколаївною Куколь – Яснопольською (в заміжжі – Голеніщевою – Кутузовою), маєток на березі мальовничої річечки Куянки. (Чоловік Єлизавети Миколаївни Сергій Васильович Голеніщев – Кутузов доводиться внучатим племінником знаменитому російському фельдмаршалу Михайлу Ілларіоновичу Кутузову – герою Вітчизняної війни 1812 року ). Отже,  дружини Олександра Петровича та Іллі Дмитровича мали родинні зв'язки. Родини Прянішнікових  і Траскіних  стали добрими друзями, згодом мали спільний бізнес – разом із відомими підприємцями і меценатами Лоренц – Еблінами стали співвласниками Куянівського цукрового заводу. У сім’ї Олександра Петровича та Єлизавети Іванівни народилося четверо дітей: Ігор, Анастасія, Ольга та Валерія. Жили заможно, часто відпочивали за кордоном,  мали будинок у Петербурзі і дачу в Алушті.  Чотирьом дітям Прянішнікови дали прекрасну освіту. Єдиний син Траскіних помер у дитячому віці.  Більшовицький переворот 1917 року застав обох друзів вже немолодими. Проте обставини змусили і Прянішнікових, і Траскіних  кардинально змінити спокійне і матеріально забезпечене  життя. Коли не залишалося ніякої надії, що більшовики програють громадянську війну і підуть від влади, Олександр Петрович із сім’єю та Ілля Дмитрович, що в 1919 році овдовів, змушені були емігрувати із залишками військ генерала Врангеля з «білого Криму». Сталося це глибокої осені 1920 року. Слід сказати, що після революційних подій 1917 року, після погромів 1917 – 1918 р.р., коли більшовики конфіскували все нажите Прянішніковими добро, мрія у Олександра Петровича була одна – залишити Росію назавжди і прожити решту відпущеного Богом життя хоч і скромно, але спокійно. Тому  холодного листопадового дня 1920 року сім’я Прянішнікових  з двома скриньками та двома саквояжами вирушили з Ялтинського порту кораблем до Туреччини, звідти – у Грецію, а далі були Італія, Австрія, Німеччина і останній прихисток – Франція. Саме тут,  у департаменті Французькі Альпи, у приюті для престарілих  руських емігрантів «Руський дом» міста Ментона 16 лютого 1936 року Олександр Петрович Прянішніков помер. Похований на руському православному кладовищі «Старий замок» в Ментоні.
+'''Прянішніков Олександр Петрович''' народився в 1854 році. Вищу освіту здобув у Харківському технологічному інституті. Корнет. Учасник російсько – турецької війни 1877 – 1878 р.р., за хоробрість нагороджений особистою шашкою. Всю війну пройшов у чині унтер – офіцера. Після підписання Сан – Стефанського мирного договору виходить у відставку. У 1879 році одружився  на багатій нареченій – спадкоємиці із старовинного козацького роду Єлизаветі Іванівні Куколь – Яснопольській . Оселився з молодою дружиною у маєтку своєї тещі Елеонори Яківни Куколь – Яснопольської ( в дівоцтві – Мартинсон ) в селі Куянівка. Неподалік маєтку Елеонори Яківни розташований набагато  скромніший маєток з будиночком предводителя дворянства Сумського повіту, гласного Сумського повітового і Харківського губернського земств, відомого в усій окрузі громадського діяча  і мецената  Іллі Дмитровича Траскіна. Ілля Дмитрович після виходу у відставку з воєнної служби переїхав разом з дружиною Ольгою Дем’янівною в залишений у спадок її бабусею, Єлизаветою Миколаївною Куколь – Яснопольською (в заміжжі – Голеніщевою – Кутузовою), маєток на березі мальовничої річечки Куянки. (Чоловік Єлизавети Миколаївни Сергій Васильович Голеніщев – Кутузов доводиться внучатим племінником знаменитому російському фельдмаршалу Михайлу Ілларіоновичу Кутузову – герою Вітчизняної війни 1812 року ). Отже,  дружини Олександра Петровича та Іллі Дмитровича мали родинні зв'язки. Родини Прянішнікових  і Траскіних  стали добрими друзями, згодом мали спільний бізнес – разом із відомими підприємцями і меценатами Лорентц – Еблінами стали співвласниками Куянівського цукрового заводу. У сім’ї Олександра Петровича та Єлизавети Іванівни народилося четверо дітей: Ігор, Анастасія, Ольга та Валерія. Жили заможно, часто відпочивали за кордоном,  мали будинок у Петербурзі і дачу в Алушті.  Чотирьом дітям Прянішнікови дали прекрасну освіту. Єдиний син Траскіних помер у дитячому віці.  Більшовицький переворот 1917 року застав обох друзів вже немолодими. Проте обставини змусили і Прянішнікових, і Траскіних  кардинально змінити спокійне і матеріально забезпечене  життя. Коли не залишалося ніякої надії, що більшовики програють громадянську війну і підуть від влади, Олександр Петрович із сім’єю та Ілля Дмитрович, що в 1919 році овдовів, змушені були емігрувати із залишками військ генерала Врангеля з «білого Криму». Сталося це глибокої осені 1920 року. Слід сказати, що після революційних подій 1917 року, після погромів 1917 – 1918 р.р., коли більшовики конфіскували все нажите Прянішніковими добро, мрія у Олександра Петровича була одна – залишити Росію назавжди і прожити решту відпущеного Богом життя хоч і скромно, але спокійно. Тому  холодного листопадового дня 1920 року сім’я Прянішнікових  з двома скриньками та двома саквояжами вирушили з Ялтинського порту кораблем до Туреччини, звідти – у Грецію, а далі були Італія, Австрія, Німеччина і останній прихисток – Франція. Саме тут,  у департаменті Французькі Альпи, у приюті для престарілих  руських емігрантів «Руський дом» міста Ментона 16 лютого 1936 року Олександр Петрович Прянішніков помер. Похований на руському православному кладовищі «Старий замок» в Ментоні.
 Дружина Олександра Петровича – Єлизавета Іванівна – пережила свого чоловіка на шість років. Вона померла, перебуваючи в евакуації у французькому місті Сент – Рафаель 23 січня 1942 року. Імовірно, там і похована.
@@ Рядок 21: / Рядок 21: @@
 '''Донька Ольга Олександрівна Прянішнікова''' (у заміжжі – Сіверс), перебуваючи в еміграції в Австрії, народила дівчинку, яку  на честь бабусі назвали Лізою. Подальша доля Ольги та її доньки невідома. Так само невідомо, як склалося життя наймолодшої доньки Прянішнікових – Валерії Олександрівни.
 == Джерела ==
 == Висновки ==

← Попередня версія		Версія за 11:58, 27 жовтня 2015
Рядок 1:		Рядок 1:

	== Вступ ==		== Вступ ==
		+	Пошуковці гуртка «Історія та культура рідного краю» Куянівського НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. – ДНЗ» одним з головних напрямків своєї роботи вважають дослідження історії села Куянівки 18 – 19 століття. Наслідком наших пошуків стала «Історія Куянівського цукрового заводу», написана у 2011 році. Історія нашого населеного пункту нерозривно пов'язана із його засновниками. Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі біографічні дослідження знаменитих цукрозаводчиків, меценатів і громадських діячів, засновників Куянівки і Куянівського цукрового заводу поміщиків Куколь-Яснопольських – Прянішнікових – Траскіних та їхніх нащадків.

	== Біографічне дослідження засновників Куянівки і Куянівського цукрового заводу ==		== Біографічне дослідження засновників Куянівки і Куянівського цукрового заводу ==