Перед пам'яттю жертв беззаконня (сталінські репресії на Тростянеччині) - Історія редагувань

Гапон Оксана Іванівна: /* Список використаних джерел та літератури */

2015-12-08T12:20:05Z

‎Список використаних джерел та літератури

Гапон Оксана Іванівна: /* Висновки */

2015-12-08T12:19:25Z

‎Висновки

Гапон Оксана Іванівна: /* Безпідставно репресовані жителі села Новгородського */

2015-12-08T12:19:01Z

‎Безпідставно репресовані жителі села Новгородського

Гапон Оксана Іванівна: /* Жертви сталінського беззаконня на Тростянеччині */

2015-12-08T12:17:58Z

‎Жертви сталінського беззаконня на Тростянеччині

Показати зміни

Гапон Оксана Іванівна: /* Репресії 30-х років ХХ століття на Сумщині */

2015-12-08T11:55:50Z

‎Репресії 30-х років ХХ століття на Сумщині

Показати зміни

Гапон Оксана Іванівна: /* Вступ */

2015-12-08T11:48:14Z

‎Вступ

Гапон Оксана Іванівна: /* Вступ */

2015-12-08T11:42:32Z

‎Вступ

Гапон Оксана Іванівна в 12:00, 3 червня 2015

2015-06-03T12:00:20Z

Гапон Оксана Іванівна: Створена сторінка: == Вступ == == Реабілітовані історією == === Репресії 30-х років ХХ століття на Сумщині=== === Ж...

2015-06-03T11:59:16Z

Створена сторінка: == Вступ == == Реабілітовані історією == === Репресії 30-х років ХХ століття на Сумщині=== === Ж...

Нова сторінка

== Вступ ==

== Реабілітовані історією ==

=== Репресії 30-х років ХХ століття на Сумщині===

=== Жертви сталінського беззаконня на Тростянеччині===

=== Безпідставно репресовані жителі села Новгородського ===

== Висновки ==

==Список використаних джерел та літератури==

@@ Рядок 276: / Рядок 276: @@
 ==Список використаних джерел та літератури==
 ==Автор статті==
 [[Користувач:Гапон Оксана Іванівна|Гапон Оксана Іванівна]]

← Попередня версія		Версія за 12:19, 8 грудня 2015
Рядок 267:		Рядок 267:

	== Висновки ==		== Висновки ==
		+	Тоталітарний режим прагнув ідеологічно виправдати масовий терор проти свого народу.
		+	Й. Сталін нав’язав радянському суспільству тезу про загострення класової боротьби в СРСР у ході будівництва соціалістичного суспільства. Це положення органічно доповнювалося іншими – про наявність у радянських республіках «повзучих» націоналістичних ухилів. Партапарат України, прагнучи вислужитися перед центром, підкреслював свою особливу роль у розпалюванні Й.Сталіним боротьби з «ворогами народу». У звітній доповіді ЦК Компартії України XII з’їзду КП(б)У, який відбувся у 1934 році, С.Косіор, зокрема так інтерпретував сталінську тезу стосовно України : «На Україні класова боротьба більш напружена, ніж в інших місцях, і ворог-куркуль, націоналіст – у нас більш досвідчений, лютіший, ніж де б то не було в інших республіках і областях Союзу».
		+
		+	Ця лжетеорія стала директивою, відповідно до якої діяла ідеологічна машина тоталітарної держави. Преса, радіо, кінохроніка були переповнені сфабрикованими слідчими матеріалами про «злочинні дії ворогів народу», їх шпигунство на користь іноземних держав, шкідництво на виробництві, в армії, наукових закладах, державних установах. Проводили масові мітинги, організатори яких вимагали від виступаючих засудження виявлених «ворогів народу», схвалення смертних вироків, тощо.
		+	Теза про загострення класової боротьби стала теоретичною підставою для розгортання боротьби з будь-якими проявами інакомислення в суспільства і партії, обґрунтування масових репресій у країні, нагнітання істерії страху, аби паралізувати волю народу до опору.
		+
		+	Відновити справедливість – це обов’язок перед тими, хто невинно постраждав, перед їх рідними і близькими. Біль за долі людей, які постраждали від сталінсько-беріївської репресивної машини назавжди збережеться в нашій пам’яті. Ця робота – данина пам’яті землякам, які були безпідставно репресовані за політичними мотивами.

	==Список використаних джерел та літератури==		==Список використаних джерел та літератури==

← Попередня версія		Версія за 12:19, 8 грудня 2015
Рядок 237:		Рядок 237:

	=== Безпідставно репресовані жителі села Новгородського ===		=== Безпідставно репресовані жителі села Новгородського ===
		+	На початку XX ст. сучасне село Новгородське мало назву «хутір Новгородський» і відносилося до Харківської губернії. Населення було невелике – декілька десятків дворів – близько 50 -70 чол. За соціальним складом воно було неоднорідним. Були більш заможні селяни – сім’ї Новгородських, Зайців, Лук’яніхіних, які мали 2 -3 корови, коней, чимало землі; і менш заможні, що не мали власної худоби і достатньої кількості землі.
		+
		+	Буремні революційні події 1917 року жителі нашого села зустріли неоднозначно. Бідняцькі сім’ї із захопленням, сподіваючись на покращення матеріальних умов життя, більш заможні з тривогою: що буде далі?
		+
		+	Активних військових дій на території нашого села не було. Як згадували наші старожили, представники нової більшовицької влади ходили з хати в хату і наказували знімати ікони та образи, а замість них прикріпляти портрети Леніна, Маркса тощо
		+
		+	У 30 –х роках у селі був створений колгосп ім. Паризької Комуни. Першим головою колгоспу був Безрук Степан. Селяни не дуже хотіли вступати в колгосп.
		+
		+	Не обійшов наше невелике село і голодомор 1932 -1933 років. Як згадували старожили, спеціальні загони уповноважених разом з місцевими представниками ходили з будинку в будинок і забирали геть усе: зерно, картоплю, буряки тощо. Але масової смертності населення вдалося уникнути, адже багато жителів села працювали на залізниці і отримували продовольчі пайки.
		+
		+	Наприкінці 30–х років ХХ ст. Україну і наше село накрили чорні крила масових репресій. Жертвами сталінського терору в нашому селі стали сім’ї Лук’яніхіних і Лобуренків. На жаль, отримати інформацію про сім’ю Лобуренків на даний момент неможливо - їхні нащадки виїхали з нашого села.
		+	Ми лише володіємо інформацією, яка була надрукована в газеті «Тростянецький вісник» за 10 березня 1993року. У списках реабілітованих жертв сталінських репресій є два прізвища жителів нашого села: Лобуренко Яків Савелійович, 1876 року народження, хутір Новгородський, та Лобуренко Григорій Якович, 1921 року народження, хутір Новгородський. Також є прізвище Лобуренко Іван Якович, 1902 року народження, село Боромля. Можна припустити, що це одна сімꞌя: Лобуренко Яків Савелійович – батько, а Лобуренко Григорій Якович і Лобуренко Іван Якович - сини. У книзі М. М. Артюшенка «Історія Боромлі» теж згадане прізвище Лобуренка Івана Явовича,1902 року народження, який працював вантажником перевалочного пункту станції Боромля. Можливо, він був одружений і жив у с. Боромлі, але працював на станції Боромля (хутір Новгородський).
		+
		+	Що ж стосується сім’ї Лук’яніхіних, то ми володіємо дуже цікавою інформацією про них. Лук’яніхін Тимофій Степанович народився 20 лютого 1883року у селі Боромля. Згодом він отримав ділянку землі у хуторі Новгородському і переїхав сюди жити. Був одружений. Дружина – Катерина Романівна. Сім’я Лук’яніхіних була багатодітною. Діти: Іван (1906 року народження), Марфа (1911 року народження), Павло, Галина, Олександра. Сім’я була заможною, за тодішнім поняттям «селяни–одноосібники». У Боромлянській сільській раді вони були позначені як «куркульські» і тому за рішенням цієї ради підлягали розкуркуленню в 1930–му році. Як згадувала Марфа Тимофіївна, на той час їй було 19 років, їх вигнали з будинку, розвалили піч, двері, вікна позабивали дошками. Вони жили де була змога – у далеких родичів, знайомих, сусідів. Марфа Тимофіївна уже була одружена. У 1930-му році у неї народився син Олексій. Її мати, Катерина Романівна, дружина Тимофія Степановича померла від голоду у 1933 року на сусідньому подвір’ї. Що сталося з нею – Марфа Тимофіївна не пам’ятала. Сказала лише, що її закопали в яму, а могилу розрівняли – щоб не було сліду. Про те, що трапилося потім з батьком і братом Марфи Тимофіївни ми дізнаємось з її розповіді. За словами жінки «в 1937 році їх забрали з роботи, і все…» і люди зникли на довгі-довгі десятиліття...
		+
		+	У 1992 році Марфа Тимофіївна написала заяву і отримала листа з Служби Безпеки України. Ми подаємо копії всіх документів. З них можна дізнатися про подальшу долю цих людей.
		+
		+	Лук’яніхін Тимофій Степанович і Лік’яніхін Іван Тимофійович були заарештовані 7 серпня 1937 року. На час арешту вони працювали на Південній залізниці - Тимофій Степанович черговим стрілочного посту при станції Боромля, а Іван Тимофійович - ремонтним працівником 9 дистанції служби колії.
		+
		+	Відповідно до вироку суду батько і син Лук’яніхіни були звинувачені в тому, що серед оточуючих їх осіб проводили антирадянську агітацію і займалися шкідництвом на залізничному транспорті. Під час попереднього слідства звинувачені винними себе не визнали. Справу було передано на розгляд Особливої трійки УНКВС в Харківській області, рішенням якої від 15 серпня 1937 року Лук’яніхін Іван Тимофійович був засуджений до розстрілу з конфіскацією належного йому особисто майна, а Лук’яніхін Тимофій Степанович до ув’язнення у виправно-трудовому таборі терміном на 10 років.
		+
		+	Вирок суду по відношенню до Лук’яніхіна Івана Тимофійовича був виконаний 21 жовтня 1937 року о 23 годині 45 хвилин в місті Суми. Він був похований на центральному кладовищі міста Суми, в його східному секторі.
		+
		+	Лук’яніхін Тимофій Степанович відбував термін в Свободненському ВТТ, де помер 18 лютого 1942 року. В отриманих документах зазначалося, що причину смерті і місце поховання, на жаль, встановити не було можливості через розформування місць ув’язнень Амурської області і за давністю часу.
		+
		+	В 1959 році справу про засудження батька і сина Лук’ яніхіних було переглянуто в Президії Харківського обласного суду 23 жовтня, у результаті чого було встановлено, що вони були засуджені необгрунтовано, а тому постанову особливої трійки УНКВС по Харківській області від15.09.1937 року відмінено і справу закрито за відсутністю в їх діях складу злочину.
		+
		+	Лук’ яніхін Іван Тимофійович та Лук’ яніхін Тимофій Степанович реабілітовані посмертно.

	== Висновки ==		== Висновки ==

@@ Рядок 3: / Рядок 3: @@
 Рано чи пізно, але обов’язково  кожна людина і увесь народ хочуть осмислити своє минуле, знайти відповіді на запитання: що з  нами сталося? Чому сталося? Як сталося? Минуле не належить нікому зокрема. Воно надбання нинішніх і прийдешніх поколінь. На десятиліття можна засекретити архіви, можна прикопати в глибинах сховищ викривальні докази – документи, можна замести сліди злочинів, можна просто переписати історію – на догоду диктаторам. Але історія має здатність: рано чи пізно таємне стане явним.
 З проголошенням незалежності України в 1991 році настав час, коли стали зникати « білі плями історії». Одна з них – масові репресії  30 – х рр. ХХ ст. Багато людей, репресованих у ті часи, були реабілітовані після смерті Й.Сталіна в 1953р.  Але, на  превеликий  жаль, їхні родичі не отримали жодних реабілітаційних документів. Відновити історичну справедливість і отримати хоча б свідоцтва про смерть ці люди змогли лише після того, як  Україна стала самостійною незалежною державою, тобто лише в кінці ХХ ст.
-Досліджуючи тему голодомору 1932 – 1933 рр. в нашому селі краєзнавці шкільного музею виявили родину Гапон (Лук’яніхіної) Марфи Тимофіївни (нині покійної), чиї близькі родичі стали жертвами жорстокої сталінської репресивної системи в 30 – х рр.. минулого століття. Учні дуже зацікавилися цими матеріалами, але, на жаль, Марфа Тимофіївна не погодилася надати нам документи про своїх  репресованих родичів для зняття з них ксерокопій. Свою відмову вона мотивувала тим, що необхідно запитати дозволу у… відповідних органах. Ми  зрозуміли,  що страх, який намагалися поселити не лише в душі , а й у гени, Сталін та його найближче оточення, діяв. Діяв навіть через стільки десятків років… Від цього було  страшно і якось ніяково. Але ми не стали наполягати і з розумінням поставилися до цієї родини, адже Марфа Тимофіівна пережила не лише втрату своїх близьких, а й голодомор 1932 – 1933рр. та Велику Вітчизняну війну.
+У 2009р. померла  Гапон  (Лук'яніхіна) Марфа Тимофіївна, у  2011 р. помер її єдиний син Новгородський Олексій   Олександрович, у 2013 р. померла її невістка – Новгородська Клавдія Федорівна. Ось ми і вирішили на місцевому рівні відновити історичну справедливість і  надрукувати інформацію про цих невинних жертв сталінських репресій 30 – х рр.. 20 ст. Сподіваємося, що ми ніколи не будемо жити в такій державі, в якій  люди чи то бояться, чи то соромляться навіть тоді, коли історична справедливість давно відновлена, коли людині повернуто добре імꞌя, але пережита ганьба, відчай, великий страх і тривога не дають вільно дихати навіть через десятиліття…
 == Реабілітовані історією ==

← Попередня версія		Версія за 11:42, 8 грудня 2015
Рядок 1:		Рядок 1:

	== Вступ ==		== Вступ ==
		+
		+	Рано чи пізно, але обов’язково кожна людина і увесь народ хочуть осмислити своє минуле, знайти відповіді на запитання: що з нами сталося? Чому сталося? Як сталося? Минуле не належить нікому зокрема. Воно надбання нинішніх і прийдешніх поколінь. На десятиліття можна засекретити архіви, можна прикопати в глибинах сховищ викривальні докази – документи, можна замести сліди злочинів, можна просто переписати історію – на догоду диктаторам. Але історія має здатність: рано чи пізно таємне стане явним.
		+
		+
		+	З проголошенням незалежності України в 1991 році настав час, коли стали зникати « білі плями історії». Одна з них – масові репресії 30 – х рр. ХХ ст. Багато людей, репресованих у ті часи, були реабілітовані після смерті Й.Сталіна в 1953р. Але, на превеликий жаль, їхні родичі не отримали жодних реабілітаційних документів. Відновити історичну справедливість і отримати хоча б свідоцтва про смерть ці люди змогли лише після того, як Україна стала самостійною незалежною державою, тобто лише в кінці ХХ ст.
		+
		+
		+	Досліджуючи тему голодомору 1932 – 1933 рр. в нашому селі краєзнавці шкільного музею виявили родину Гапон (Лук’яніхіної) Марфи Тимофіївни (нині покійної), чиї близькі родичі стали жертвами жорстокої сталінської репресивної системи в 30 – х рр.. минулого століття. Учні дуже зацікавилися цими матеріалами, але, на жаль, Марфа Тимофіївна не погодилася надати нам документи про своїх репресованих родичів для зняття з них ксерокопій. Свою відмову вона мотивувала тим, що необхідно запитати дозволу у… відповідних органах. Ми зрозуміли, що страх, який намагалися поселити не лише в душі , а й у гени, Сталін та його найближче оточення, діяв. Діяв навіть через стільки десятків років… Від цього було страшно і якось ніяково. Але ми не стали наполягати і з розумінням поставилися до цієї родини, адже Марфа Тимофіівна пережила не лише втрату своїх близьких, а й голодомор 1932 – 1933рр. та Велику Вітчизняну війну.

	== Реабілітовані історією ==		== Реабілітовані історією ==

← Попередня версія		Версія за 12:00, 3 червня 2015
Рядок 13:		Рядок 13:

	==Список використаних джерел та літератури==		==Список використаних джерел та літератури==
		+
		+	==Автор статті==
		+
		+	[[Користувач:Гапон Оксана Іванівна\|Гапон Оксана Іванівна]]