C. Великі Будки - Історія редагувань

Глушенко Павлина Олексіївна: /* Персоналії */

2017-06-21T12:20:29Z

‎Персоналії

Глушенко Павлина Олексіївна: /* Новітній період */

2017-06-21T12:15:20Z

‎Новітній період

Глушенко Павлина Олексіївна: /* Пошта, зв'язок, банківська сфера */

2017-06-21T12:12:56Z

‎Пошта, зв'язок, банківська сфера

Глушенко Павлина Олексіївна: /* Пошта, зв'язок, банківська сфера */

2017-06-21T12:11:40Z

‎Пошта, зв'язок, банківська сфера

Глушенко Павлина Олексіївна: /* Культура */

2017-06-21T12:09:44Z

‎Культура

Глушенко Павлина Олексіївна: /* Культура */

2017-06-21T12:07:39Z

‎Культура

Глушенко Павлина Олексіївна: /* Органи влади */

2017-06-21T12:05:21Z

‎Органи влади

Глушенко Павлина Олексіївна: /* Освіта */

2017-06-21T11:57:33Z

‎Освіта

Глушенко Павлина Олексіївна: /* Освіта */

2017-06-21T11:55:24Z

‎Освіта

Глушенко Павлина Олексіївна: /* Ґрунти, рослинний і тваринний світ */

2017-06-21T11:52:09Z

‎Ґрунти, рослинний і тваринний світ

@@ Рядок 501: / Рядок 501: @@
 Так от, за тими ж таки даними краєзнавчого музею Ярема Оришко змалечку кохався у малюванні. Мистецтво малярства навчався у роменських художників. Малював портрети, пейзажі, ікони. Коли навчання скінчилося, став працювати викладачем малювання в Роменському реальному училищі. Пізніше виконав розписи Покровської, Олександрівської церков у Ромнах, ікони для Соборно – Василівської, Вознесенської  церков.
 Останні роки життя Ярема Отришко проживав у Києві, де помер у 1915 році.
@@ Рядок 513: / Рядок 516: @@
 Навколо річки на північ скільки око сягає простір був покритий луками, частина з яких також у свій час належала Колтоновським, на яких косили трави і випасали велику рогату худобу і коней.
 Олена Олександрівна Колтоновська (дівоче прізвище – Сасько) народилася 21 грудня 1870 року в Києві. Закінчила Бестужівські курси в Петербурзі, знала дев’ять іноземних мов. Була однією з найосвіченіших жінок Росії того часу. Писала грунтовні статті, в яких аналізувала творчість російських письменників Максима Горького, Олександра Купріна, Івана Буніна, Олександра Серафимовича, Олексія Толстого, Антона Чехова, Леоніда Андрєєва, польської письменниці Елізи Ожешко. Вона знала і високо цінувала драматургію Панаса Мирного, Івана Карпенка-Карого, Михайла Старицького, Марка Кропивницького. Останнього вважала “батьком малоросійського театру”. Відома також її статті: “Спадкоємці Саніна” (аналіз творів В.Винниченка), “Марія Заньковецька”. У 1911 році Олена Олександрівна пише цікаву статтю “Т.Г.Шевченко”, що було пов’язано з відзначенням 50-річчям з дня смерті поета, яка була вміщена в “Критических  этюдах” Колтоновської, виданих у 1912 р.
@@ Рядок 569: / Рядок 576: @@
 Іван Михайлович Овчаренко народився 1 березня 1931 року. В історії Радянського Союзу рік був помітним – відбувалася масова колективізація сільського господарства.
 У сім’ї був єдиною дитиною, тому піклування з боку батьків було належне, в межах тих можливостей, які існували на той час.

← Попередня версія		Версія за 12:15, 21 червня 2017
Рядок 334:		Рядок 334:

	Від першого й до останнього дня двох років служби (1982-1984 р.р.) виконував священний обов’язок воїна-інтернаціоналіста в Афганістані Карпенко Сергій Миколайович.		Від першого й до останнього дня двох років служби (1982-1984 р.р.) виконував священний обов’язок воїна-інтернаціоналіста в Афганістані Карпенко Сергій Миколайович.
		+
		+	[[Файл:Авган.jpg\|300px\|thumb\|left\|Карпенко Сергій Миколайович]]
		+
		+

	Він повернувся до рідного дому, але зі зболеною душею. Влітку 2008 року Сергія не стало – у неповних 45 років. Тільки йому відомо, скільки горя і страждань довелося пережити нашому солдату у тому далекому чужому Афганістані. До останніх днів Сергія переслідували кошмари, не давали спокою сни, у яких стріляли, вбивали, різали його бойових побратимів. А вони продовжували усміхатися зі сторінок солдатського альбому: молоді, красиві, юні..		Він повернувся до рідного дому, але зі зболеною душею. Влітку 2008 року Сергія не стало – у неповних 45 років. Тільки йому відомо, скільки горя і страждань довелося пережити нашому солдату у тому далекому чужому Афганістані. До останніх днів Сергія переслідували кошмари, не давали спокою сни, у яких стріляли, вбивали, різали його бойових побратимів. А вони продовжували усміхатися зі сторінок солдатського альбому: молоді, красиві, юні..

@@ Рядок 592: / Рядок 592: @@
 Відділення зв’язку разом зі зберкасою відкрилися в одному приміщенні з бригадною хатою. Це була садиба заможного селянина Стрельченка. Очолила відділення зв’язку Перевозник Марія Іванівна, яка дуже серйозно і відповідально ставилася до своїх обов’язків. За 35 років роботи жодних нарікань від населення і від районного керівництва. Лише подяки та грошові премії. У 1986 році Марія Іванівна за багаторічну сумлінну працю отримала медаль “Ветеран праці”. У 2000 році вона вийшла на заслужений відпочинок.
 листоноші доставляли пошту у: Синенкове – Шеремет Ніна Олексіївна, пізніше вона стала завідувати Басівським відділенням зв’язку; у Вощилиху – Панасенко Ганна Іванівна, Тарун Надія, яку потім замінила Дудка Ганна Олексіївна. Великі Будки обслуговував Овчаренко Іван Юхимович. Згодом Синенкове відділилося, а за ним і Вощилиха. У цих селах відкрили свої відділення зв’язку.
@@ Рядок 598: / Рядок 600: @@
 У 1992 році зберкасу закрили, а з 2000 року відділення зв’язку очолила Миколенко Валентина Володимирівна.
 ==Цікаві факти==

← Попередня версія		Версія за 12:11, 21 червня 2017
Рядок 598:		Рядок 598:

	У 1992 році зберкасу закрили, а з 2000 року відділення зв’язку очолила Миколенко Валентина Володимирівна.		У 1992 році зберкасу закрили, а з 2000 року відділення зв’язку очолила Миколенко Валентина Володимирівна.
		+	[[Файл:Почта.jpg\|200px\|thumb\|left\|Нове приміщення пошти]]

	==Цікаві факти==		==Цікаві факти==

@@ Рядок 465: / Рядок 465: @@
 Він і зараз функціонує, але вже як дозвіллєвий об’єкт. Старий клуб розміщувався в центрі села, зліва від школи. Побудований він, як згадувалося вище, із дерева зруйнованої церкви. Відбулося це, за словами Кроль Ганни Василівни, десь у 1936 чи 1937 році. Тут “крутили“ кіно, читали доповіді, обговорювали важливі події села і  країни, показували концерти, які готували учасники художньої самодіяльності.
 Існував у селі і свій драматичний гурток. Активними його членами були: Залуцька Марія Михайлівна, Кроль Митрофан Михайлович (дуже добре у нього виходила роль Грицька з драми “У неділю рано зілля копала”), Гонтаровська Марія Потапівна (запам’яталася в ролі “Наталки”), Тритяк Ганна Андріївна (грала, переважно, роль матері), Карпенко Євдокія Михайлівна (дуже гарно співала),  Олексенко Тетяна Григорівна, Рогаль Агафія Харитонівна. З успіхом під керівництвом режисера Босика (на жаль, імені та по батькові ніхто не пригадав, він був не тутешнім. Деякий час  разом з дружиною Вірою Іванівною вчителював у місцевій школі, працював і на посаді директора.) на сцені клубу проходили вистави українських драматургів: Квітки-Основ’яненка, Михайла Старицького, Карпенка-Карого,  Івана Котляревського, Степана Васильченка. Такі як: “Наталка Полтавка”, “Назар Стодоля”, “У неділю рано зілля копала”, “Сто тисяч”, “За двома зайцями”, “Хто сміється, тому не минеться”, “На перші гулі” та ін.
-−
 Завідуючими, ще в старому приміщенні, клубу працювали: Залуцька Марія Григорівна, Коротушко Павло Панасович, Зиблий Володимир, Лобунько Ніна Василівна, Невожай Тетяна Василівна.

@@ Рядок 461: / Рядок 461: @@
 ==Культура==
-Осередком культурного життя на селі довгий час був Великобудківський сільський клуб. Він і зараз функціонує, але вже як дозвіллєвий об’єкт. Старий клуб розміщувався в центрі села, зліва від школи. Побудований він, як згадувалося вище, із дерева зруйнованої церкви. Відбулося це, за словами Кроль Ганни Василівни, десь у 1936 чи 1937 році. Тут “крутили“ кіно, читали доповіді, обговорювали важливі події села і  країни, показували концерти, які готували учасники художньої самодіяльності.
+Осередком культурного життя на селі довгий час був Великобудківський сільський клуб.
 Існував у селі і свій драматичний гурток. Активними його членами були: Залуцька Марія Михайлівна, Кроль Митрофан Михайлович (дуже добре у нього виходила роль Грицька з драми “У неділю рано зілля копала”), Гонтаровська Марія Потапівна (запам’яталася в ролі “Наталки”), Тритяк Ганна Андріївна (грала, переважно, роль матері), Карпенко Євдокія Михайлівна (дуже гарно співала),  Олексенко Тетяна Григорівна, Рогаль Агафія Харитонівна. З успіхом під керівництвом режисера Босика (на жаль, імені та по батькові ніхто не пригадав, він був не тутешнім. Деякий час  разом з дружиною Вірою Іванівною вчителював у місцевій школі, працював і на посаді директора.) на сцені клубу проходили вистави українських драматургів: Квітки-Основ’яненка, Михайла Старицького, Карпенка-Карого,  Івана Котляревського, Степана Васильченка. Такі як: “Наталка Полтавка”, “Назар Стодоля”, “У неділю рано зілля копала”, “Сто тисяч”, “За двома зайцями”, “Хто сміється, тому не минеться”, “На перші гулі” та ін.

@@ Рядок 355: / Рядок 355: @@
 ==Органи влади==
   Сільська рада
-Наприкінці 20-х років XX ст. в селі сформувалася самостійна сільська рада. Розміщувалася вона в центрі села.
+Наприкінці 20-х років XX ст. в селі сформувалася самостійна сільська рада. Розміщувалася вона в центрі села.[[Файл:Органи влади С. Великі Будки.jpg|300px|thumb|left|Сільська Рада]]
 Першим головою сільської ради був Холоша Дмитро Григорович, житель с.Великі Будки. Головував із 1927 по 1938 рік. За ним у різні роки (послідовність чітко не встановлена) головували:
@@ Рядок 373: / Рядок 374: @@
 Колгосп у селі Великі Будки був утворений у 1932 р. очолив його Яровий Іван Юхимович. Одна бригада розміщувалася внизу, друга – на горі, а третя на Манжусовому хуторі. Кожна бригада мала по 300 голів коней. В колгоспі ж було більше 100 корів, близько 200 свиней, 700-800 овець. На полях вирощували м’яту, коксогіз, коляндру, рижій. М’яту відправляли на м’ятний завод у Засулля. Вирощування цієї культури в той час було дуже прибутковим. Ланкова Гринько Марія Михайлівна досягла найвищих врожаїв з вирощування м’яти.
 На Петрівщині вирощували коксогіз, який схожий на кульбабу, але трішки більший. Окремо збирали пух і корінь цієї рослини. Корінь ішов на виробництво резини, яка використовувалась у військових цілях. За збирання коксогозу Саєнко Олександра Яківна, перша і єдина в селі, отримала Орден Трудової Слави. А бригадир городньої бригади Рогаль Григорій Лукич у 1956 році демонстрував здобутки бригади на Всесоюзній виставці в Москві.
 Колгосп спочатку називався колгоспом ім.Маленкова, а “Червоною зіркою” став у 1951 році, коли з’єднали колгоспи сіл Великі Будки і Вощилиха. До того часу у Вощилисі був колгосп ім.Петровського. Після з’єднання дві бригади залишилось у Великих Будках, дві у Вощилисі, всього – чотири бригади. Очолив колгосп Бабенко Іван Омелянович.  У селі налічувалося 185 дворів.
 З 1957 на посаді  голови колгоспу став працювати Пасічник Іван Васильович, родом із Ромнів. За його головування у нас, вперше по району, колгоспникам виплачували по 25 крб. грошей – один раз у рік. До 1960 р. писали лише трудодні. З нової техніки у колгоспі були: бульдозер і погрузчик. При домовленості Пасічника І.В. та Холоші М.Ф. (с.Плавинище), на території села Загребелля власними силами побудували міжколгоспний цегляний завод, який успішно функціонував до 1997 року.

← Попередня версія		Версія за 11:57, 21 червня 2017
Рядок 429:		Рядок 429:

	За своє існування школа змінила багатьох директорів. До війни завідуючим школи був Балковий Віктор Леонідович, Босик, а після війни: Кочерга Одарка Андріївна, Близнюк Василь Маркович, Таратун Павло Юхимович (родом із с.Пустовійтівки), Невожай Олексій Харлампійович (із с.Гаї), Дем’яненко Федір Іванович (з м.Ромни), Чорна Євдокія Петрівна, Чорноус Павло Маркович (із с.Глинськ), Костенко Федот Макарович.		За своє існування школа змінила багатьох директорів. До війни завідуючим школи був Балковий Віктор Леонідович, Босик, а після війни: Кочерга Одарка Андріївна, Близнюк Василь Маркович, Таратун Павло Юхимович (родом із с.Пустовійтівки), Невожай Олексій Харлампійович (із с.Гаї), Дем’яненко Федір Іванович (з м.Ромни), Чорна Євдокія Петрівна, Чорноус Павло Маркович (із с.Глинськ), Костенко Федот Макарович.
		+
		+
		+	[[Файл:Пед колектив.jpg\|400px\|thumb\|left\|Педагогічний колектив школи, 1950 рік
		+	Зліва направо: І ряд: Башта О.І., Стебко Н.А., Таратун П.Ю. (директор), Таратун Є.І.;
		+	ІІ ряд: Чорна Є.П., Мацак О.Є., Залуцька Т.О., Залуцька С.М.
		+	]]
		+

	За спогадами Залуцької Т.О. добре навчалися в школі Лобунько Ніна, Олексенко Марія, Залуцький Іван. Залуцька О.Ф. пригадує Невожай Софію, Чалу Ольгу, Олександренко Віру, Олександренко Галину як таких, що добре навчалися (кінець 50-х років).		За спогадами Залуцької Т.О. добре навчалися в школі Лобунько Ніна, Олексенко Марія, Залуцький Іван. Залуцька О.Ф. пригадує Невожай Софію, Чалу Ольгу, Олександренко Віру, Олександренко Галину як таких, що добре навчалися (кінець 50-х років).

← Попередня версія		Версія за 11:55, 21 червня 2017
Рядок 421:		Рядок 421:

	Школа знаходилася в центрі села. Через дорогу в колишньому приміщенні сільської ради розміщувалися медпункт та початкові класи. Перед школою стояв пам’ятник відомому вождю Володимиру Іллічу Леніну. Неподалік від школи ріс ряд струнких берізок, а за школою – чудовий невеликий сад. За ним доглядали учні.		Школа знаходилася в центрі села. Через дорогу в колишньому приміщенні сільської ради розміщувалися медпункт та початкові класи. Перед школою стояв пам’ятник відомому вождю Володимиру Іллічу Леніну. Неподалік від школи ріс ряд струнких берізок, а за школою – чудовий невеликий сад. За ним доглядали учні.
		+
		+	[[Файл:Школа С.Великі Будки.jpg\|400px\|thumb\|left\|школа с. Великі Будки]]

	До війни у школі навчалося багато дітей, по 40 учнів майже в кожному класі. А після війни найбільший клас нараховував 22 учні. У 1951 році у школі всього навчалося 160 дітей. Було 2 сьомих, шостих і п’ятих класів.		До війни у школі навчалося багато дітей, по 40 учнів майже в кожному класі. А після війни найбільший клас нараховував 22 учні. У 1951 році у школі всього навчалося 160 дітей. Було 2 сьомих, шостих і п’ятих класів.

@@ Рядок 50: / Рядок 50: @@
 Спокійна, тиха, вузенька річечка. Скільки їх таких по Україні. Але наша – найкраща. Витікаючи з малесенького джерела, яке заховалося десь між високими розлогими травами аж за Хмеловом, проклада собі шлях до самісінької Сули – лівої притоки Дніпра. Голубою стрічкою в’ється поміж осокою, лучними травами, татарським зіллям, зарослями хмелю та верболозу. Від того хмелю „зелененького”, про який у пісні співається, отримала наша річка свою назву. Багато його росте по берегах Хмелівки, особливо, поблизу с. Хмелів. Річка не просто окраса, це жива перлина нашого рідного краю. Хмелівка здається маленькою річечкою, проте, вона має 30 приток, довжиною 64 км. Річка бере свій початок, як зазначено вище, в селі Хмелів Роменського району. Тому, ми з гордістю можемо сказати, що це дійсно наша річка. Загальна довжина Хмелівки 32 км, як правило, навесні, коли тане сніг і велика кількість струмків збігає в річку, заливається водою. Влітку, коли берег встеляє зелений килим, річка мовби вдягає вінок. Восени Хмелівка транспортує опалі листки, а взимку, коли вона покривається льодяною кіркою, дітвора випробовує свої ковзани.
 За селом Великі Будки, тихо прокрадаючись поміж очеретами, Хмелівка приєднується до Сули. Від самого початку й до кінця течія річки спокійна, тиха, хоча шлях, який вона проходить доволі мінливий. То він прямий, то різко повертає вправо або вліво, гублячись в осоці чи верболозі, а то, звиваючись майже спіралевидно, ховається у густому комиші чи рогозові.
@@ Рядок 83: / Рядок 86: @@
 Неможливо уявити наше село без мальовничої красуні Хмелівки, як і без повноводної колись Сули, яка несе свої води аж у самісінький Дніпро.
 Видовий склад Сули, як і прибережних смуг майже такий як і в Хмелівки, принаймі, на території села.